1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій допустили помилки при визначенні періоду, за який має бути нарахований середній заробіток, та при розрахунку суми, належної до виплати. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що спірні правовідносини виникли до внесення змін до статті 117 КЗпП, які обмежили період виплати середнього заробітку шістьма місяцями, і не встановив співвідношення між загальною сумою, належною позивачеві при звільненні, та невиплаченою сумою. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності застосування принципу пропорційності при визначенні розміру відшкодування, враховуючи конкретні обставини справи, та вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо розміру середнього заробітку, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача. **** Також, Верховний Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та застосування правильних норм матеріального права.
