Справа №753/4125/23 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду в частині призначення покарання та відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу захисника, взяв до уваги, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, має позитивні характеристики, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочинів, має захворювання та самостійно виховує дитину. Суд також врахував, що ОСОБА_7 тривалий час вживає наркотичні засоби та перебуває на метадоновій терапії, а злочини вчинив уперше, не був ініціатором злочинної діяльності, а також його посткримінальну поведінку. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання, встановивши іспитовий строк. Також, з огляду на положення ст. 77 КК України, суд вирішив, що конфіскація майна як додаткове покарання не може бути призначена.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк.
Справа №295/12521/20 від 13/11/2025
Предметом спору у цій справі є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо виправдувального вироку ОСОБА_7 та ОСОБА_6, обвинувачених у вимаганні та незаконному заволодінні транспортним засобом.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд справи в апеляційній інстанції. Приймаючи таке рішення, суд керувався статтями 433, 434, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють порядок касаційного оскарження та повноваження суду касаційної інстанції. Судді вирішили, що апеляційний суд допустив помилки при розгляді справи, що призвело до необґрунтованого виправдання обвинувачених. Для всебічного та об’єктивного розгляду справи необхідно провести повторний апеляційний розгляд з урахуванням доводів прокурора. Суд не вказав конкретні помилки суду апеляційної інстанції, оскільки оголошено лише резолютивну частину рішення.
Суд ухвалив скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 січня 2025 року та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №234/17293/20 від 13/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокурора та захисника, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд врахував доводи касаційних скарг, зокрема щодо необхідності пом’якшення покарання та зменшення розміру моральної шкоди. Приймаючи рішення, суд виходив із загальних засад справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, а також врахував майновий стан засудженого та розмір заявлених цивільних позовів. Суд також взяв до уваги обставини вчинення злочину та наслідки, які він спричинив. Зменшення розміру моральної шкоди було обґрунтовано необхідністю дотримання розумного балансу між інтересами потерпілих та можливостями засудженого.
Суд ухвалив змінити вирок та ухвалу, пом’якшивши покарання ОСОБА_7 до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а також зменшити розмір моральної шкоди до 500 000,00 грн кожному з потерпілих.
Справа №522/3619/18 від 13/11/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження ОСОБА_7 за розбійний напад (ч. 2 ст. 187 КК України) та крадіжку (ч. 2 ст. 185 КК України), а також ухвали апеляційного суду, яка залишила вирок без змін.
Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, зокрема, врахував покази потерпілого, протокол огляду відеозапису з камер відеоспостереження, протокол пред’явлення особи для впізнання, висновки експертів, а також інші докази, оцінені в сукупності. Суд зазначив, що місцевий суд дотримався стандарту доведення поза розумним сумнівом, а доводи засудженої про невідповідність покарання тяжкості злочину та її особі є необґрунтованими, оскільки суд врахував ступінь тяжкості злочинів, дані про особу винної, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Також суд відхилив доводи про порушення апеляційним судом порядку розгляду справи через відсутність потерпілих, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду. Суд не застосував закон про декриміналізацію крадіжки, оскільки сума викраденого перевищувала встановлений ліміт для адміністративної відповідальності на момент вчинення злочину.
Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженої – без задоволення.
Справа №369/11120/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 320 КК України (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів).
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 419 КПК України, оскільки не перевірив належним чином усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі захисника, та не надав на них вичерпних відповідей. Зокрема, апеляційний суд не обґрунтував, якими доказами підтверджено, що саме засуджений реалізував без рецепту лікарський засіб “Пенталгін ІС”. Також, апеляційний суд не перевірив доводи захисника про те, що “Пенталгін ІС” не може бути предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 320 КК України, та не надав оцінку листам Держлікслужби та МОЗ України, наданим стороною захисту. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості ретельного дослідження й аналізу доказів у справі апеляційним судом, враховуючи його роль як останньої інстанції для перевірки повноти судового розгляду та правильності встановлення фактичних обставин.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №343/982/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на спадкове майно, а саме на 1/4 частку торгового приміщення.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки позивач відмовився від позову в апеляційній інстанції, мотивуючи це тим, що відповідач подала нотаріусу заяву про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, що усунуло перешкоди для отримання свідоцтва про право на спадщину. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано прийняв відмову від позову, оскільки заява відповідала вимогам ЦПК України, а представник позивача підтвердив обізнаність про наслідки такої відмови. Верховний Суд також вказав, що подальше виявлення нових обставин, таких як наявність інших арештів на майно, не є підставою для скасування ухвали про прийняття відмови від позову. Щодо вимоги відповідача про відшкодування судових витрат, суд погодився з апеляційним судом, що оскільки відповідач добровільно вчинила дії, які стали підставою для звернення позивача до суду, то підстав для відшкодування витрат немає.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №372/2109/20 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною державної реєстрації земельних ділянок та скасування речових прав на них, ініційоване ПрАТ «Обухівське» проти Головного управління Держгеокадастру та інших відповідачів.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції, розпорядження Обухівської РДА, на підставі якого була здійснена приватизація спірних земельних ділянок, було чинним, а апеляційний суд помилково врахував обставини іншої справи, які не мали преюдиційного значення на момент розгляду справи судом першої інстанції. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди не можуть переоцінювати докази, яким вже надана оцінка судами іншої юрисдикції. ВС підкреслив, що надання земельних ділянок у власність членам ПрАТ «Обухівське» було правомірно здійснено за проєктом приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, без розроблення іншого виду документації із землеустрою. Також, ВС вказав, що апеляційний суд не мав підстав посилатися на обставини, встановлені в іншій справі, оскільки на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, рішення апеляційного суду у цій справі ще не було.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову ПрАТ «Обухівське».
Справа №295/12521/20 від 13/11/2025
1. Предметом спору є законність виправдувального вироку відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6, обвинувачених у вимаганні та незаконному заволодінні транспортним засобом.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на істотні порушення кримінального процесуального закону, а саме: апеляційний суд не повною мірою дослідив докази, на які посилався прокурор, не надав їм належної оцінки, не повідомив потерпілого про час і місце апеляційного розгляду, що є безумовною підставою для скасування рішення. Також, апеляційний суд не врахував правову позицію об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо допустимості доказів, отриманих під час обшуку у невідкладних випадках, якщо згодом було отримано дозвіл слідчого судді. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності забезпечення участі потерпілого в судовому засіданні та наданні правильної оцінки допустимості доказів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №297/2179/20,303/2179/20 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за розбійний напад, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу, з метою заволодіння майном в особливо великих розмірах, а також за незаконне придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
2. Верховний Суд, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, зазначив, що висновки судів про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються на об’єктивно з’ясованих обставинах, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду, зокрема, на показаннях потерпілого, свідків, протоколах огляду місця події, висновках експертиз, відеозаписах з камер спостереження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій правомірно врахували показання потерпілого, надані іншому складу суду, оскільки його допит під час нового судового розгляду був неможливий через перебування за кордоном, а сторонам кримінального провадження були забезпечені процесуальні гарантії. ВС також відхилив доводи засудженого щодо недопустимості доказів, зокрема висновків експертиз, проведених установами МВС, оскільки експертні установи є самостійними та процесуально незалежними у своїй діяльності, а сам факт належності експертної установи до системи МВС не свідчить про зацікавленість експертів у справі. Суд касаційної інстанції також визнав обґрунтованим рішення апеляційного суду про відмову в повторному дослідженні доказів, оскільки сторона захисту не довела, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №369/11120/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 320 КК України (порушення встановлених правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами).
2. У резолютивній частині постанови не зазначено аргументів суду. Тому я не можу надати інформацію про аргументи суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокурора та захисника, скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в апеляційційній інстанції.
Справа №209/2493/22 від 13/11/2025
1. Предметом спору є витребування автомобіля з чужого незаконного володіння та повернення безпідставно набутих грошових коштів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_4 безпідставно набув грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США від ОСОБА_2, оскільки договір купівлі-продажу автомобіля, в рахунок оплати якого були передані кошти, так і не був укладений з незалежних від ОСОБА_2 обставин. Суд також зазначив, що розписка про отримання коштів була предметом дослідження в інших судових справах, і її достовірність не викликає сумнівів. Доводи про пропуск позовної давності були відхилені, оскільки її перебіг було продовжено на час дії карантину та воєнного стану. Суд також відхилив аргументи про неналежне повідомлення ОСОБА_4 про розгляд справи, оскільки він подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №202/2883/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визначив місце проживання дитини з матір’ю, виходячи з найкращих інтересів дитини. Суд врахував, що батько перешкоджав спілкуванню дитини з матір’ю, що підтверджується численними доказами. Апеляційний суд також заслухав думку дитини, але зазначив, що вона перебуває під впливом батька. Суд наголосив, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток. Суд також взяв до уваги віддаленість місць проживання батьків (Дніпро та Полтава) та загальну ситуацію в країні, зокрема близькість Дніпра до лінії фронту. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про дискримінацію батька та порушення норм процесуального права. Суд також відмовив у задоволенні клопотання про витребування висновку з питань відповідності принципу недискримінації, оскільки судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами поза межами судочинства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №263/13128/18 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за злочини, пов’язані з терористичною діяльністю.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши ухвалу апеляційного суду, але залишив без змін вирок суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 у сприянні терористичній організації та незаконному поводженні з вибуховими речовинами, а також вчиненні терористичного акту. Суд відхилив доводи захисника про порушення права на захист, недопустимість доказів та незаконність проведення слідчих дій. Водночас, Верховний Суд вказав на необхідність зарахування строку попереднього ув’язнення ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду справи, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII, що передбачає зарахування одного дня попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Суд врахував, що злочини були вчинені до 20 червня 2017 року, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжував застосовуватися після цієї дати.
3. Суд ухвалив змінити ухвалу апеляційного суду в частині зарахування строку попереднього ув’язнення ОСОБА_7, зарахувавши термін його попереднього ув’язнення з 20 листопада 2023 року по 23 квітня 2024 року та з 13 листопада 2024 року по 27 травня 2025 року включно, з розрахунку один день за два.
Справа №361/2840/21 від 10/11/2025
Предмет спору – оскарження виправдувального вироку ОСОБА_7 за обвинуваченням у незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту та збуті наркотичного засобу в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 307 КК України).
Суд, залишаючи в силі виправдувальний вирок, зазначив, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів вини ОСОБА_7 поза розумним сумнівом. Зокрема, суд звернув увагу на розбіжності в показаннях свідків та невідповідності між особою, залученою до оперативної закупівлі на відеозаписах, та особою, зазначеною в матеріалах справи як ОСОБА_8. Суд також врахував, що обшук за місцем проживання ОСОБА_7 було проведено лише через тривалий час після оперативної закупки, і під час нього не було виявлено наркотичних засобів. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що сторона обвинувачення не спростувала твердження сторони захисту щодо того, що на відеозаписах контролю за вчиненням злочину не ОСОБА_8, письмова згода на залучення до конфіденційного співробітництва на ім`я якої міститься у матеріалах провадження, а зовсім інша особа, яка такої згоди органу досудового розслідування не надавала. Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що особі, яку залучено до конфіденційного співробітництва, присвоєно анкетні дані ОСОБА_8, які є несправжніми, проте відомості про це у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України знищено, а тому реальний свідок ОСОБА_8, який міг підтвердити факт збуту, не залучався та судом не допитувався, незважаючи на неодноразові клопотання сторони обвинувачення про її допит, з огляду на те, що жодних відомостей про те, що це змінені анкетні дані, матеріали справи не містять.
Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №302/1098/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження ОСОБА_7 за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій всебічно дослідили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у таємному викраденні майна. Суд зазначив, що встановлено факт таємного викрадення, оскільки ОСОБА_7, скориставшись відсутністю власника, заволодів сумкою з телефоном, не повідомив про знахідку та не вжив заходів для повернення майна власнику. Суд також відхилив доводи захисту про відсутність умислу на крадіжку, вказавши, що дії ОСОБА_7 свідчать про намір привласнити майно. Суд врахував, що майно не було остаточно втрачене власником, а ОСОБА_7 мав можливість встановити власника та повернути майно. Крім того, суд визнав обґрунтованим визначення потерпілою матір неповнолітнього, який забув речі, оскільки це відповідає нормам процесуального закону.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №761/5590/18 від 13/11/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які закрили кримінальне провадження, з огляду на те, що суди невірно застосували норми КПК щодо обчислення строків досудового розслідування та їх продовження. Суд касаційної інстанції наголосив, що у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР до 16 березня 2018 року, продовження строків досудового розслідування належить до компетенції прокурора відповідного рівня. ВС підкреслив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у даному провадженні строки досудового розслідування продовжувалися заступником Генерального прокурора, який мав на це повноваження. Також, ВС нагадав, що п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після 16 березня 2018 року.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №757/76591/17-ц від 12/11/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд помилково вважав, що позивач звернувся до неналежних відповідачів, не врахувавши, що у справах про відшкодування шкоди, завданої державою, належним відповідачем є держава як учасник цивільних відносин, а органи, діями яких завдано шкоду, залучаються до участі у справі як треті особи. Суд зазначив, що апеляційний суд не переглянув рішення суду першої інстанції по суті та не мотивував відхилення аргументів апеляційної скарги щодо наявності підстав для відшкодування шкоди позивачу. Верховний Суд підкреслив, що залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд, обмежившись посиланням на пред’явлення позову до неналежного відповідача, не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції по суті та не мотивував відхилення аргументів апеляційної скарги щодо наявності підстав для відшкодування шкоди позивачу.
3. Суд скасував постанову Київського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №234/17293/20 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо міри покарання та розміру відшкодування моральної шкоди у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, врахував, що покарання має бути не лише карою, але й засобом виправлення та запобігання новим злочинам, ґрунтуючись на принципах індивідуалізації та справедливості. Суд взяв до уваги молодий вік засудженого, щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин, позитивні характеристики, а також добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілим. Суд також врахував посткримінальну поведінку засудженого, який не залишив місце злочину та намагався надати допомогу потерпілому. Враховуючи всі ці обставини в сукупності, суд дійшов висновку про необхідність пом’якшення основного покарання. Крім того, суд визнав завищеним розмір моральної шкоди, присудженої судами попередніх інстанцій, і зменшив його, керуючись принципами розумності, справедливості та виваженості.
3. Суд частково задовольнив касаційні скарги прокурора і захисника, змінив судові рішення щодо ОСОБА_7, пом’якшивши покарання до 4 років позбавлення волі та зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди кожному з потерпілих до 500 000 грн.
Справа №753/4125/23 від 13/11/2025
Предметом спору у справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за злочини, пов’язані з наркотичними речовинами та медичними препаратами.
Суд касаційної інстанції, задовольнивши касаційну скаргу захисника, змінив вирок апеляційного суду, враховуючи певні обставини справи та особу засудженого. Суд вирішив, що є підстави для застосування статті 75 Кримінального кодексу України, яка дозволяє звільнення від відбування покарання з випробуванням. Це рішення було прийнято, ймовірно, з урахуванням позитивних характеристик засудженого, відсутності попередніх судимостей, щирого каяття або інших пом’якшуючих обставин, які дозволили суду зробити висновок про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання. Суд також врахував, що звільнення з випробуванням сприятиме ресоціалізації засудженого та запобіганню вчиненню нових злочинів. У зв’язку зі зміною вироку, суд постановив звільнити засудженого з-під варти.
Суд вирішив змінити вирок апеляційного суду та звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Справа №263/13128/18 від 12/11/2025
Предметом спору було оскарження ухвали апеляційного суду щодо зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання засудженому ОСОБА_7.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши ухвалу апеляційного суду. Суд врахував положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII), яка передбачає зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Суд зазначив, що апеляційний суд невірно застосував норми матеріального права, не врахувавши періоди перебування особи під вартою, які підлягають зарахуванню на пільгових умовах. Також, суд відмовив у передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не вбачаючи для цього підстав. Суд вказав конкретні періоди попереднього ув’язнення, які підлягають зарахуванню у строк відбування покарання з розрахунку один день за два.
Суд ухвалив змінити ухвалу апеляційного суду та зарахувати строк попереднього ув’язнення ОСОБА_7 у строк відбування покарання з розрахунку один день за два, згідно з ч. 5 ст. 72 КК України.
Справа №161/11356/20 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 191 КК України (привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) та цивільного позову про відшкодування шкоди.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги захисника щодо відмови судом першої інстанції в задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, яка мала встановити, чи дійсно ОСОБА_6 отримала рішення про анулювання реєстрації ТОВ “Айвер” як платника ПДВ, що могло вплинути на встановлення наявності умислу у її діях. Також, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисника щодо відсутності у прокурора правових підстав для звернення з цивільним позовом в інтересах Луцької районної ради, з якою у ТОВ “Айвер” не було жодних договірних відносин, не перевірив доводи апеляційної скарги щодо виходу місцевого суду за межі пред’явленого обвинувачення, а також щодо недослідження судом документів господарської справи. Вказані порушення є істотними, оскільки могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №922/82/20 від 18/09/2025
Предметом спору у справі є визнання недійсними торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень та витребування майна.
Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхніми висновками. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, ретельно дослідили обставини справи, оцінили докази та застосували відповідні норми матеріального і процесуального права. Відсутність детальної інформації про аргументи сторін і мотиви суду в наданому уривку ускладнює повний аналіз. Проте, можна припустити, що суди врахували законність проведення торгів, правомірність набуття права власності, а також наявність підстав для витребування майна. Важливо, що декілька суддів висловили окремі думки, що може свідчити про дискусійність певних аспектів справи.
Суд постановив залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/3170/23 від 17/11/2025
1. Предметом спору є скарга ТОВ “АССОЛЬ” на дії приватного виконавця щодо виконання рішення суду про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруд.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні скарги ТОВ “АССОЛЬ” на дії приватного виконавця. Суд зазначив, що ТОВ “АССОЛЬ” пропустило строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки звернулося до суду зі скаргою після спливу 10-денного строку з дня отримання постанови, не надавши при цьому клопотання про поновлення строку. Крім того, суд вказав, що дії приватного виконавця під час виконання наказу суду були здійснені у відповідності до вимог Закону України “Про виконавче провадження”, а доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли підтвердження. Суд також врахував, що ТОВ “АССОЛЬ” було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, але його представник не з’явився і не подав клопотання про відкладення розгляду справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “АССОЛЬ” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №906/161/23 від 20/11/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, між сторонами у господарській справі.
2. Верховний Суд, задовольняючи заяву ПП «Автомагістраль» про розподіл судових витрат, виходив з того, що позивач надав докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, а саме: договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду, рахунок на оплату, акт надання правничої допомоги та платіжну інструкцію. Суд врахував, що позивач повідомив про очікувані витрати у відзиві на касаційну скаргу, дотримавшись вимог ГПК України. ВС підкреслив, що надання відзиву на касаційну скаргу є важливою послугою, спрямованою на донесення позиції сторони. Також суд зазначив, що відповідач не довів неспівмірність витрат на правничу допомогу, а проста незгода з розміром витрат не є підставою для відмови у їх відшкодуванні. Суд взяв до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо фіксованого розміру гонорару та обов’язку деталізації опису робіт лише тією мірою, якою це необхідно для визначення розміру витрат.
3. Суд вирішив задовольнити заяву ПП «Автомагістраль» та стягнути зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області на користь ПП «Автомагістраль» 30 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Справа №205/9270/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, вважаючи, що апеляційна скарга подана з пропуском строку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відповідно до частини п’ятої статті 268 ЦПК України, якщо рішення ухвалено за відсутності учасників справи, суд повинен зазначити дату ухвалення та дату складення повного судового рішення в резолютивній частині. Верховний Суд звернув увагу, що апеляційний суд не врахував зазначену судом першої інстанції дату виготовлення повного тексту рішення (04 квітня 2025 року) у вступній та резолютивній частинах, а також відомості про дату направлення рішення до ЄДРСР (09 квітня 2025 року) та дату забезпечення загального доступу (10 квітня 2025 року), що свідчить про необґрунтованість висновків апеляційного суду щодо пропуску строку. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про звернення до суду з апеляційною скаргою з пропуском строку на апеляційне оскарження, що зумовило відмову у відкритті апеляційного провадження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №920/722/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, оскільки відповідач (Міський центр фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх») пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав достатніх доказів поважності причин пропуску цього строку. Суд зазначив, що направлення судового рішення в електронний кабінет відповідача відповідає вимогам ГПК України і є достатнім для належного повідомлення. Також, перебування представника відповідача (адвоката) у відпустці не є поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки сторона повинна проявляти належну обачність у дотриманні строків і організації представництва. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язок доведення поважності причин пропуску строку лежить на скаржнику, і в даному випадку скаржник не надав переконливих доказів об’єктивної неможливості своєчасного оскарження рішення.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №580/3637/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій щодо надання дозволу податковому органу на погашення податкового боргу ПрАТ «Азот» за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, зокрема не надали належної оцінки доводам платника податків щодо розстрочення податкового боргу та його часткового погашення на підставі рішення суду у іншій справі, що могло свідчити про передчасність звернення контролюючого органу до суду з позовом про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, яке перебуває у податковій заставі. Суд також зазначив, що суди не дослідили дані інтегрованої картки платника, послідовність погашення податкового боргу, платіжні доручення, за якими погашався податковий борг, а також наявність або відсутність судових рішень, якими відповідачу визначались податкові зобов’язання і які набрали законної сили та за якими позивачу було розстрочено сплату податкового боргу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення можливості погашення суми податкового боргу за рахунок грошових коштів виключає можливість вжиття податковим органом заходів щодо погашення податкового боргу за рахунок майна. Суд касаційної інстанції послався на аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 520/3516/19.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №904/6730/20 (904/2816/23) від 13/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна, придбані на публічних торгах у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що Мін’юст правомірно скасував рішення нотаріуса, оскільки для реєстрації права власності на спірні об’єкти не було надано повного пакету документів, що підтверджують законність будівництва та введення об’єктів в експлуатацію, а також відсутня реєстрація права власності за попереднім власником. Суд зазначив, що відчуження майна на аукціоні не звільняє від обов’язку дотримуватися вимог законодавства щодо реєстрації права власності на об’єкт нерухомості. Також суд підкреслив важливість принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, що означає необхідність врахування прав власника земельної ділянки при вирішенні питань щодо нерухомості на ній. Суд відхилив доводи позивачів про порушення строків оскарження, оскільки не було встановлено обставин, які б свідчили про обізнаність Ради про оскаржені рішення нотаріуса раніше, ніж було заявлено. Суд також врахував, що в іншій справі було встановлено факт самочинного будівництва спірних об’єктів.
3. Суд вирішив касаційні скарги ТОВ “Агроцентр-Україна” та ТОВ “Цукорпром” залишити без задоволення, а постанову апеляційного та рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №372/3100/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є вимога позивача про визнання окремих пунктів попередніх договорів купівлі-продажу земельних ділянок удаваними.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зосередився на питанні, чи допускається удаваність в частині умов правочину відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України, тобто чи можливо визнати правочин удаваним, якщо він приховує не інший правочин, а такий самий, але на інших умовах. Суд підкреслив, що на рівні положень статті 235 ЦК передбачається удаваність щодо виду правочину, але не допускається удаваність в частині умов правочину. Суд зазначив, що попередній договір не може бути кваліфікований як удаваний в частині його окремих умов, і саме з цих підстав слід було відмовити в задоволенні позову. Суд також вказав, що посилання на меморандум та документи щодо грошових коштів можуть бути враховані в іншій справі про стягнення коштів. Суд також звернув увагу на те, що суд першої інстанції припустився помилки, навівши взаємовиключні підстави для відмови в позові.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив рішення про відмову в задоволенні позову без змін.
Справа №160/17379/21 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з посади начальника відділу податкової служби, поновлення на посаді та стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що при скороченні посади державної служби, роботодавець зобов’язаний запропонувати державному службовцю всі наявні вакантні посади, а не лише одну, враховуючи його кваліфікацію. Суд підкреслив, що оцінка кваліфікації та продуктивності праці працівників не є виключно дискреційним повноваженням керівника, а вимагає проведення об’єктивного та всебічного аналізу, підтвердженого відповідними доказами. Також, суд зазначив, що відповідач не надав достатніх доказів, які б підтверджували, що при звільненні позивача було враховано її переважне право на залишення на роботі, зокрема, сімейні обставини та тривалий стаж роботи. Щодо вимог про стягнення надбавки за інтенсивність праці, суд погодився з попередніми інстанціями, що це є дискреційним повноваженням керівника, але суди повинні перевірити, чи не є висновки суб`єкта владних повноважень щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів. Щодо витрат, пов’язаних з прибуттям позивача до суду, суд вказав, що позивачем надано всі необхідні підтверджуючі документи, і вони підлягають відшкодуванню.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а також постановив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов’язані з розглядом справи в суді першої інстанції.
Справа №300/1738/20 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, зосередився на декількох ключових аспектах: по-перше, чи правомірно апеляційний суд відмовив у закритті апеляційного провадження, враховуючи аргументи податкового органу щодо відсутності повноважень у адвоката, який представляв інтереси підприємства, що приєдналося до апеляційної скарги фізичної особи; по-друге, чи були порушені права колишнього директора підприємства внаслідок прийняття податкового повідомлення-рішення; по-третє, чи правомірно взагалі було розглядати заяву про приєднання до апеляційної скарги після закриття апеляційного провадження за скаргою основної особи. Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження має реалізовуватися належним чином, а інститут приєднання до апеляційної скарги є допоміжним і не може існувати окремо від основної апеляційної скарги. Суд також зазначив, що особа, яка приєдналася до апеляційної скарги, не набуває статусу апелянта у разі закриття провадження за основною скаргою.
3. Верховний Суд вирішив касаційні скарги податкового органу та фізичної особи на ухвалу апеляційного суду залишити без задоволення, а касаційну скаргу податкового органу на постанову апеляційного суду задовольнити, скасувавши постанову апеляційного суду.
Справа №300/1738/20 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області щодо Приватного підприємства «ЗАГОТПРОДУКТ».
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Головного управління ДПС, скасувавши постанову апеляційного суду. На жаль, в наданому тексті відсутні аргументи суду, якими він керувався при прийнятті рішення. Тому я не можу надати інформацію про те, чому саме Верховний Суд вирішив скасувати рішення апеляційного суду та задовольнити касаційну скаргу податкового органу. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення, де викладені мотиви суду.
3. Верховний Суд касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнив, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду скасував.
Справа №300/1738/20 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області щодо Приватного підприємства «ЗАГОТПРОДУКТ».
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Головного управління ДПС, скасувавши постанову апеляційного суду. В ухвалі щодо іншої касаційної скарги, суд не навів конкретних аргументів, лише зазначив про залишення її без задоволення. Щодо скасування постанови апеляційного суду, ймовірно, суд касаційної інстанції встановив порушення норм матеріального або процесуального права, допущені апеляційним судом при розгляді справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Для більш точного аналізу необхідний повний текст рішення, щоб зрозуміти, які саме аргументи стали вирішальними для Верховного Суду.
3. Верховний Суд касаційну скаргу Головного управління ДПС задовольнив, скасувавши постанову апеляційного суду, а касаційні скарги Головного управління ДПС та ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду залишив без задоволення.
Справа №910/14820/23 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України щодо скасування реєстраційних дій стосовно ТОВ “Торгово-фінансова фірма “Сантис” у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, оскільки вважає, що справа №910/14820/23 та справа №910/10897/24 є подібними, оскільки обидві стосуються оскарження наказів Мінюсту, якими було скасовано реєстраційні дії у зв’язку з порушенням, за висновком Мінюсту, вимог санкційного законодавства. Суд зазначив, що апеляційний суд правильно врахував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо юрисдикції таких спорів, яка розглядається судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/10897/24. Також суд відхилив доводи скаржника про відмінності в обґрунтуванні позовних вимог, оскільки вони не спростовують висновків апеляційного суду про подібність правовідносин за основними елементами. Додатково, суд вказав, що позивач у справі №910/14820/23 серед підстав для скасування наказу Мінюсту вказував на невідповідність застосованих санкцій дійсності та законодавству, що також підтверджує подібність справ.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №991/366/22 від 17/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду про відмову в задоволенні скарги на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору.
2. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду погодилась з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги представника відповідача, але частково не погодилась з мотивами такої відмови. Суд апеляційної інстанції зазначив, що строк пред’явлення виконавчого листа до виконання не пропущено, оскільки згідно з Законом України «Про виконавче провадження» на період воєнного стану перебіг строків переривається і встановлюється з дня припинення або скасування воєнного стану. Суд також вказав, що доводи представника про незастосування цієї норми є необґрунтованими, оскільки норма не містить застережень щодо її застосування лише до виконавчих листів, виданих до введення воєнного стану. Щодо оскарження постанови про стягнення виконавчого збору, суд погодився з судом першої інстанції, що це питання підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду – без змін.
Справа №902/85/18(902/979/24) від 13/11/2025
1. Предметом спору є визнання за дочірнім підприємством права господарського відання на об’єкти нерухомого майна у межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, мотивуючи це тим, що право господарського відання є похідним від права власності, і воно не може бути визнане судом без попередньої державної реєстрації права власності на відповідне нерухоме майно. Суд зазначив, що визнання права господарського відання без попередньої реєстрації права власності суперечить нормам Цивільного кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Суд також вказав, що обрання позивачем неналежного способу захисту свого права є самостійною підставою для відмови в позові. Крім того, суд підкреслив, що судове визнання похідного речового права не може замінити адміністративну процедуру, передбачену законом для реєстрації речових прав. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних справах.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права господарського відання.
Справа №826/3451/13-а від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким АТ «НАЕК «Енергоатом» було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який, зокрема, виходив з наступного:
* По господарським операціям з контрагентами, реальність яких ставилась під сумнів, АТ «НАЕК «Енергоатом» не надало достатньо первинних документів, які б підтверджували рух активів та реальні зміни майнового стану компанії. Наприклад, не було надано копій договорів, актів приймання-передачі послуг, класифікаторів необоротних активів, звітів про незалежну оцінку, доказів використання товарів/послуг у власній господарській діяльності, рахунків-фактур, сертифікатів якості, тощо.
* АТ «НАЕК «Енергоатом» неправомірно включило до податкового кредиту суми ПДВ по інжинірингових послугах, отриманих у період з січня по червень 2011 року, оскільки в цей період такі послуги не були об’єктом оподаткування ПДВ. Посилання на податкову консультацію не було прийнято до уваги, оскільки консультація була видана вже після здійснення спірних операцій.
* Компанія неправомірно включила до податкового кредиту ПДВ, нарахований на вартість будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за державні кошти, оскільки такі операції звільнені від оподаткування відповідно до Податкового кодексу України. Договір на виконання будівельно-монтажних робіт був укладений у відповідності до Закону України «Про здійснення державних закупівель», а кошти державних підприємств є державними коштами.
* АТ «НАЕК «Енергоатом» повинно було нарахувати ПДВ з операцій безоплатної передачі квартир працівникам підприємства, оскільки квартири були придбані компанією у фізичних осіб в рахунок погашення безвідсоткової цільової позики і не перебували у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємства для здійснення підприємницької діяльності.
3. Суд залишив касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №320/197/22 від 11/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні скарги ПрАТ “Обухівське” на рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права оренди земельних ділянок за ТОВ “Роза-Л”.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, мотивуючи це тим, що спірні правовідносини стосуються захисту речового права на нерухоме майно, і належним відповідачем у такій справі є особа, яка оспорює це право, а саме ТОВ “Роза-Л”, а не лише Міністерство юстиції України, з яким у позивача відсутній спір про речові права. Суд зазначив, що незалучення належного співвідповідача є самостійною підставою для відмови в позові. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2546/22, де було зазначено, що у спорах про скасування наказів Мін’юсту щодо державної реєстрації речових прав, саме до особи, яка ініціювала скасування запису, мають бути звернені вимоги. Суд наголосив, що визначення належного складу відповідачів є обов’язком суду, і що сторонами в процесі мають бути сторони у спірних матеріальних правовідносинах. Суд також вказав, що вирішення спору про право належить до компетенції суду, а не Мін’юсту.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів та відмовив у задоволенні позову ПрАТ “Обухівське” в повному обсязі.
Справа №914/1196/20 від 11/11/2025
1. Предметом спору є покладення субсидіарної відповідальності на засновника та колишнього директора ТОВ “Укр-Газ-Транс” за зобов’язаннями товариства у зв’язку з доведенням його до банкрутства.
2. Суд, залишаючи в силі рішення про покладення субсидіарної відповідальності, керувався тим, що ОСОБА_1, будучи керівником та єдиним засновником ТОВ “Укр-Газ-Транс”, вчиняв дії, що призвели до неплатоспроможності підприємства, а саме: здійснював продаж продукції за готівку без відображення в бухгалтерському обліку, не вживав заходів для погашення дебіторської заборгованості, не передав ліквідатору документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності товариства, та не довів відсутність своєї вини у банкрутстві. Суд також врахував висновок спеціаліста про наявність ознак доведення товариства до банкрутства, а також те, що різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою становить значну суму, що свідчить про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів. Суд зазначив, що тягар доведення відсутності вини у банкрутстві покладається на особу, яка притягується до субсидіарної відповідальності, і ОСОБА_1 не надав достатніх доказів на спростування тверджень ліквідатора. Суд також підкреслив, що відсутність висновку про доведення до банкрутства не є безумовною підставою для звільнення від субсидіарної відповідальності, оскільки господарський суд самостійно встановлює наявність складу правопорушення.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 – без змін.
Справа №914/597/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед» заінтересованою особою стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Металзюкрайн Корп Лтд» у справі про банкрутство.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед», скасувавши постанову апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи. Зокрема, суди не надали належної оцінки доводам скаржника про те, що відносини між компанією та боржником мають забезпечувальний характер в рамках кредитного договору, а не є відносинами контролю в розумінні законодавства про банкрутство та конкуренцію. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність встановити, чи є корпоративний договір механізмом забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, а не способом набуття вирішального впливу на господарську діяльність товариства. Також, ВС звернув увагу на те, що суди не з’ясували, чи виникають права та повноваження, визначені у безвідкличній довіреності, виключно у разі настання випадку невиконання зобов’язань за кредитним договором. ВС наголосив, що сам факт активної позиції боржника щодо визнання кредитора заінтересованою особою є нетиповим і потребує ретельного аналізу.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №906/1154/20 (906/791/25) від 12/11/2025
1. Предметом спору є відмова суду у відкритті провадження у справі про стягнення з ТОВ “Солар Південь” 2 596 012,20 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки, на думку судів попередніх інстанцій, вже існує рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
2. Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій. Суд зазначив, що для застосування пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України необхідна тотожність сторін, предмету та підстав позову. ВС підкреслив, що підстави позову визначаються обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та правовою кваліфікацією цих обставин. У даному випадку, хоча сума позову та сторони були ті самі, підстави позову змінилися: спочатку позов ґрунтувався на статті 1212 ЦК України (безпідставне збагачення), а потім – на частині третій статті 42 КУзПБ та статті 216 ЦК України (реституція у зв’язку з визнанням правочинів недійсними). Важливо, що обставини фраудаторності договорів були встановлені лише після розгляду попередньої справи, що і стало підставою для нового позову.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №910/14013/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ “Концерн Комплекс” та ТОВ “Комплекс Агромарс”, за яким до ТОВ “Концерн Комплекс” перейшло право вимоги за договором поставки м’яса птиці, укладеним між ТОВ “МКМ Транс” та ТОВ “Комплекс Агромарс”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, якщо обов’язковість такої згоди передбачена договором. Суд встановив, що пункт договору поставки прямо передбачав необхідність письмового погодження відступлення права вимоги з іншою стороною (боржником). Верховний Суд відхилив аргументи скаржника про недоведеність порушення прав позивача, оскільки встановлено, що відповідачі проігнорували право позивача на погодження укладення договору відступлення права вимоги, порушивши тим самим його майнові інтереси за договором поставки. Суд також зазначив, що наявність такого порушення майнового інтересу позивача відрізняє цю справу від тих, на які посилався скаржник, де відсутність порушення прав позивача була підставою для відмови в позові. Суд підкреслив, що в даному випадку позивач намагається відновити своє порушене право, передбачене умовами договору поставки, а саме право погоджувати або відмовляти у передачі прав та обов’язків за договором третім особам.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №223/53/15-ц від 17/11/2025
1. Предметом спору є заміна стягувача у виконавчому провадженні на підставі договору відступлення права вимоги.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено заяву про заміну стягувача, вказавши, що для заміни стягувача у виконавчому провадженні необхідно надати докази переходу права вимоги саме за тим зобов’язанням, щодо якого відбувається заміна. У даній справі, суди встановили, що ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» не надало доказів переходу до нього права вимоги за договором поруки з ОСОБА_2, а надало лише договір відступлення права вимоги за кредитним договором з ОСОБА_1. Суд підкреслив, що не може ґрунтуватися на припущеннях щодо переходу права вимоги за договором поруки, а вимагає належних доказів. Також, суд врахував, що ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» не надало додаткових доказів навіть на стадії апеляційного та касаційного оскарження. Суд наголосив, що перехід процесуальних прав у виконавчому провадженні залежить від переходу матеріальних прав, зокрема права вимоги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №758/8779/20 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив зустрічний позов про виселення. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 вселився в квартиру самовільно, без ордера, тому не набув права користування житлом і не може вимагати визнання іншої особи такою, що втратила право користування. Натомість, ОСОБА_2, як колишній член сім’ї наймача, зберігає право користування квартирою, оскільки не втратив його в судовому порядку. Суд також врахував, що виселення відповідачів є пропорційним заходом, оскільки вони самовільно зайняли житло, створюючи перешкоди для ОСОБА_2, який має обґрунтовані очікування на користування своїм житлом. Суд касаційної інстанції відхилив посилання заявника на практику ЄСПЛ, оскільки обставини справи відрізняються від тих, де тривале проживання без законних підстав визнавалося достатнім для захисту права на житло.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №2-976-08 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності відділу примусового виконання рішень щодо незняття арешту з майна боржника та скасування арешту.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги боржника, оскільки державний виконавець діяв у межах закону. Суд зазначив, що згідно з чинним законодавством, державний виконавець зобов’язаний зняти арешт з майна боржника лише у двох випадках: у разі закінчення виконавчого провадження або у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу, який його видав. У даній справі виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв’язку з відсутністю майна у боржника, а виконавче провадження закінчено у зв’язку з направленням виконавчого документа до іншого відділу ДВС, що не є підставами для обов’язкового зняття арешту. Суд також підкреслив, що боржник не надав доказів завершення виконавчого провадження на іншій підставі, яка б зобов’язувала державного виконавця зняти арешт, а також не надав доказів виконання судового рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи та незгоди з їх оцінкою судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №523/16532/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання права користування житловим приміщенням та зобов’язання укласти договір найму житлового приміщення, а також усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстрації.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що ОСОБА_1 законно вселилася у спірне житлове приміщення на підставі ордера як член сім’ї наймача та фактично в ньому проживає, її право користуванням цим приміщенням не припинене, в ньому з 1986 року зареєстроване її постійне місце проживання. Суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не містять письмового зобов’язання ОСОБА_1 про звільнення займаного жилого приміщення, наданого на виконання вимог Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, відсутні докази, що ОСОБА_1 використала своє право на вселення в іншу квартиру в установленому порядку, її місце проживання зареєстроване за попередньою адресою, де вона фактично проживає. Суд також зазначив, що Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради не підтвердила, що при наданні сім’ї ОСОБА_2 як багатодітній у 2010 році житлового приміщення в порядку поліпшення житлових умов одночасно прийнято і рішення про припинення права користування та звільнення попередньо займаного жилого приміщення, зокрема ОСОБА_5. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виселення ОСОБА_1.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог зустрічного позову та розподілу судових витрат, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишив в силі, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції змінено в мотивувальній частині.
Справа №260/11281/23 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій та бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та винагороди за безперервну тривалість військової служби.
2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав поважних причин для його поновлення. Суд апеляційної інстанції правомірно залишив апеляційну скаргу без руху, надавши час для усунення недоліків, а саме подання клопотання про поновлення строку з обґрунтуванням поважних причин пропуску. Оскільки відповідач не виконав вимоги суду, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження. Верховний Суд підкреслив, що несплата судового збору, яка стала підставою для повернення первинної апеляційної скарги, не була оскаржена відповідачем, тому доводи касаційної скарги про помилку суду при визначенні розміру судового збору відхиляються.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №260/1942/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов’язання здійснити таку виплату.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у справах, які стосуються проходження публічної служби, зокрема військової, застосовується місячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, а не загальний шестимісячний строк. Суд зазначив, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно виникає у військовослужбовців при звільненні зі служби, і це право реалізується шляхом подання відповідної заяви. Верховний Суд підкреслив, що спори щодо проходження публічної служби охоплюють і питання, пов’язані з реалізацією гарантій для військовослужбовців, навіть якщо позов подано після звільнення. Суд також врахував, що позивач не надав доказів поважних причин пропуску місячного строку звернення до суду. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин мав би застосовуватися загальний шестимісячний строк звернення до суду відповідно до частини другої статті 122 КАС України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №300/1738/20 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Верховний Суд розглядав касаційні скарги на ухвалу та постанову апеляційного суду, зосередившись на процедурних питаннях, зокрема, правомірності закриття апеляційного провадження щодо фізичної особи, яка не є суб’єктом оскарження податкового повідомлення-рішення, та правомірності розгляду заяви про приєднання до апеляційної скарги за відсутності самої апеляційної скарги. Суд підкреслив, що податкове повідомлення-рішення стосується безпосередньо прав та обов’язків юридичної особи, а не її посадових осіб, і що право на апеляційне оскарження реалізується шляхом подання апеляційної скарги, а не заяви про приєднання. Також, суд вказав на те, що особа, яка приєдналася до апеляційної скарги, не набуває статусу апелянта у разі закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не має права на апеляційне оскарження. Суд наголосив на важливості дотримання принципу верховенства права та правової визначеності, а також на необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд справи належним чином.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, та залишив без задоволення касаційні скарги на ухвалу апеляційного суду.
Справа №990/347/25 від 20/11/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) та зобов’язання вчинити певні дії.
У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд. З тексту зрозуміло лише те, що позивач не згоден з рішенням ВРП, але невідомо, які саме вимоги він висуває і чому вважає рішення ВРП протиправним. Також невідомо, які дії позивач просить зобов’язати вчинити ВРП. Відсутність обґрунтування у рішенні унеможливлює надання розгорнутого аналізу.
Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя.
Справа №120/1110/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є відмова Ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області у виготовленні та наданні ОСОБА_1 оновленої довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження з урахуванням певного розміру заробітної плати за травень 1986 року.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилався позивач, не є нововиявленими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (КАС). Суд зазначив, що нововиявлені обставини – це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, і є істотними для справи. ВС наголосив, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, або докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Суд вказав, що позивач фактично намагається навести нове обґрунтування позовних вимог та переоцінити докази, які вже були оцінені судом. ВС підкреслив, що метою перегляду справи за нововиявленими обставинами не є ревізія судових рішень або усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду без змін.
Справа №420/3027/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови у відкритті провадження у справі за позовом фізичної особи до міської ради щодо визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення ради про виділення земельної ділянки та відшкодування моральної шкоди.
2. Верховний Суд наголосив, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб’єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Суд вказав, що об’єднання в одній позовній заяві вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, не допускається. У даній справі позивач об’єднав вимоги, що підлягають розгляду як в адміністративному, так і в цивільному судочинстві, а саме оскарження рішення органу місцевого самоврядування та спір про право на земельну ділянку. ВС зазначив, що вимога про відшкодування моральної шкоди розглядається в адміністративному суді лише у випадку, якщо вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Суд підкреслив, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду після усунення недоліків.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, вказавши на необхідність застосування положень про повернення позовної заяви у зв’язку з порушенням правил об’єднання позовних вимог.
Справа №620/5997/24 від 20/11/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про зупинення провадження у справі щодо оскарження акту та наказу військової частини про обставини загибелі військовослужбовця.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково зупинив провадження у справі, посилаючись на необхідність вирішення іншої частини позовних вимог у суді першої інстанції, оскільки нерозглянуті вимоги в межах однієї справи не є “іншою справою” у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Суд наголосив, що “інша справа” передбачає самостійне судове провадження, яке розглядається в іншому суді або в межах іншого провадження з окремим номером справи, а не частина чи етап справи, що розглядається. Суд також зазначив, що обставини, які розглядаються в іншій справі, повинні мати визначальне значення для встановлення фактів чи застосування права у справі, що розглядається, чого в даному випадку не було. Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №909/252/16 (909/385/23) від 13/11/2025
1. Предметом спору є покладення субсидіарної відповідальності на Івано-Франківську районну раду як засновника Комунального підприємства “Дирекція теплопостачання” (КП “ДТ”) у зв’язку з банкрутством останнього.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що для покладення субсидіарної відповідальності важлива наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями засновника та банкрутством підприємства, а також недостатність майна банкрута для задоволення вимог кредиторів. Суд врахував, що Рада, будучи засновником, приймала рішення про вилучення майна у КП “ДТ”, що використовувалося для виробництва теплової енергії, в період його неплатоспроможності, що призвело до неможливості отримання прибутку та розрахунків з кредиторами. Суд також зазначив, що дії Ради не мали розумного економічного обґрунтування в інтересах підприємства та його кредиторів, а Рада не вжила заходів для запобігання банкрутству. Суд відхилив аргументи Ради про те, що вилучене майно підлягало передачі органам місцевого самоврядування, оскільки вилучення відбулося до настання підстав для такої передачі, що унеможливило відновлення платоспроможності підприємства. Суд погодився з тим, що дії Ради були навмисними та призвели до банкрутства КП “ДТ”.
3. Суд залишив касаційну скаргу Івано-Франківської районної ради без задоволення, а постанову апеляційного суду про покладення на раду субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями КП “ДТ” в розмірі 1 901 563,65 грн – без змін.
Справа №911/578/24 від 18/11/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 653 268 845,55 грн.
У цій справі, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 14 860 166,33 грн. Верховний Суд, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, погодився з їх висновками. Суд касаційної інстанції, ймовірно, врахував обставини справи, докази, надані сторонами, та застосував відповідні норми матеріального та процесуального права. Можливо, відмова у стягненні пені пов’язана з наявністю обставин, що звільняють від відповідальності, або з неправильним розрахунком суми пені. Також, суд міг взяти до уваги фінансовий стан відповідача та наслідки стягнення пені для його діяльності.
Рішення Господарського суду Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні пені залишено без змін, а касаційну скаргу ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” залишено без задоволення.
Справа №759/433/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання за дочкою права користування квартирою, яка була надана її померлому батькові як службове житло.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачка не була включена в ордер на вселення в службове житло, виданий її батькові, і не довела факту постійного проживання з ним, ведення спільного господарства, а також не довела відсутність іншого житла, де вона має постійне місце проживання. Суд зазначив, що для набуття права користування службовим житлом члени сім’ї наймача повинні бути зазначені в ордері. Суд також врахував, що позивачка була зареєстрована за іншою адресою, що свідчить про наявність у неї іншого постійного місця проживання. Доводи касаційної скарги про те, що суд не вирішив питання про збереження статусу службового житла у випадку реорганізації юридичної особи, за якою воно було закріплене, були відхилені, оскільки це не впливає на вирішення питання про право позивачки на користування житлом. Суд також визнав необґрунтованими посилання на акт про встановлення факту проживання, оскільки він не був посвідчений уповноваженою особою, а відмова у виклику свідків не вплинула на розгляд справи, оскільки показання свідків не можуть бути єдиним доказом факту проживання однією сім’єю.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №202/8104/15-ц від 05/11/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу, який було врегульовано мировою угодою, затвердженою судом першої інстанції, але згодом скасовано апеляційним судом.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, наголосивши на важливості принципу правової визначеності та остаточності судових рішень. Суд вказав, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином поновлення строку на апеляційне оскарження, який був пропущений на понад 9 років, та не перевірив належним чином обставини справи, зокрема, чи був відповідач повідомлений про розгляд справи, чи були обставини непереборної сили, а також не врахував, що представник відповідача ознайомлювався з матеріалами справи задовго до подання апеляційної скарги. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач наводив свої заперечення проти поновлення строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд підкреслив, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №260/5758/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про позбавлення адвоката права на заняття адвокатською діяльністю.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, оскільки апеляційний суд не змінював рішення суду першої інстанції, а лише залишив його в силі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перегляд за нововиявленими обставинами можливий лише у випадку, коли апеляційний або касаційний суд змінює або скасовує рішення суду попередньої інстанції та ухвалює нове рішення. Оскільки апеляційний суд у даній справі не ухвалював нового рішення, а залишив в силі рішення суду першої інстанції, заява про перегляд за нововиявленими обставинами мала бути подана до суду першої інстанції. Суд також відхилив посилання касатора на постанову Великої Палати Верховного Суду, оскільки обставини цієї справи відрізняються від обставин, розглянутих Великою Палатою.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №200/736/23 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень за безпосередню участь у бойових діях у період з 10.10.2022 по 08.01.2023.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди не повно встановили обставини справи, зокрема, не з’ясували, які саме завдання і де виконував позивач у відрядженні, чим це підтверджується, і чи дають ці завдання підстави для виплати додаткової винагороди. Суд вказав на необхідність дослідження наявності обов’язкових документів, таких як журнал бойових дій, постова відомість, рапорт командира про участь військовослужбовця в бойових діях, з урахуванням положень Наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України № 392-АГ та № 628-АГ, які підлягають застосуванню у спірний період для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди. Суд також врахував, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки листу ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо направлення рапортів про виплату винагороди, а також не дослідили питання про те, які завдання виконував позивач, якщо не бойові. Суд наголосив, що обов’язок доказування правомірності бездіяльності покладається на відповідача, який повинен надати суду всі наявні документи та матеріали.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.
Справа №911/977/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної громади та договору дарування церкви.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, мотивуючи це тим, що на момент укладення договору дарування церква належала релігійній громаді на праві власності, і вже була розпочата процедура зміни підлеглості цієї громади до Православної Церкви України. Відповідно до чинного законодавства, відчуження майна релігійної організації, зокрема безоплатна передача, заборонена до завершення процедури зміни підлеглості. Суд також зазначив, що факт прийняття загальними зборами рішення про зміну підлеглості є достатнім для висновку про початок процедури, незалежно від дати повідомлення органу виконавчої влади. Щодо вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів, суд погодився з попередніми інстанціями, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки поновлення майнових прав досягається визнанням недійсним договору дарування. Доводи касаційної скарги щодо відсутності повноважень у представника позивача та порушень при оформленні ордеру були відхилені, оскільки наявність договору про надання правової допомоги підтверджує повноваження адвоката, а формальні недоліки не можуть бути підставою для скасування законних судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/694/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є законність повернення апеляційної скарги ФОП Мачеусу В.В. апеляційним господарським судом.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і може обмежуватися національним законодавством, зокрема, для дотримання правил судової процедури. ФОП Мачеус В.В. не виконав вимоги ухвали апеляційного суду про залишення скарги без руху, оскільки не надав оригінал апеляційної скарги, а надав її копію, що є порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України. Суд також зазначив, що заявник не був позбавлений можливості надати суду апеляційної інстанції таку версію апеляційної скарги, яка б не викликала у суду сумнівів щодо її належного підписання. Крім того, Верховний Суд задовольнив клопотання ПрАТ “Львівобленерго” про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки вони були документально підтверджені та обґрунтовані.
3. Суд залишив касаційну скаргу ФОП Мачеуса В.В. без задоволення, а ухвалу Західного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №280/7653/23 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення митниці про коригування митної вартості імпортованого антрациту та картки відмови в митному оформленні.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що компанія надала всі необхідні документи для підтвердження митної вартості, визначеної за ціною контракту, і ці документи не містили розбіжностей, які б впливали на правильність визначення митної вартості. Суд також зазначив, що митниця не довела наявності обґрунтованих підстав для сумнівів у достовірності заявленої митної вартості, а її зауваження до наданих документів були несуттєвими та не впливали на митну вартість товару. Зокрема, суд відхилив аргументи митниці щодо розбіжностей у датах, умовах оплати та відсутності договору на перевезення, оскільки умови поставки CPT передбачають, що витрати на транспортування включені у вартість товару, а покупець не може знати точну дату відвантаження. Також суд підкреслив, що інформація з митних декларацій інших імпортерів не є достатньою підставою для коригування митної вартості, якщо декларант надав усі необхідні документи.
3. Суд вирішив задовольнити позов компанії та скасувати рішення митниці про коригування митної вартості та картку відмови в митному оформленні.
Справа №336/3141/23 від 20/11/2025
1. Предметом спору є витребування автомобіля Citroen Jumper з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким було відмовлено у перегляді заочного рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилалися заявники, не є нововиявленими в розумінні ЦПК України, а були відомі під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначив, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами є особливим видом провадження, який не передбачає ревізію судових рішень або усунення судових помилок, а має на меті перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення. Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо принципу юридичної визначеності та res judicata, наголошуючи, що перегляд не повинен підміняти собою апеляцію, а можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.
3. Суд касаційної інстанції постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №320/45957/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невизначення уповноваженого органу виконавчої влади стосовно пенсіонерів (співробітників) податкової міліції для перерахунку пенсій.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправну бездіяльність Кабінету Міністрів України, оскільки КМУ не визначив уповноважений орган для підготовки документів для перерахунку пенсій колишнім працівникам податкової міліції та не вніс відповідні зміни до Порядку № 45, як це передбачено пунктом 10 “Прикінцевих та перехідних положень” Закону України “Про Бюро економічної безпеки України”. Суд зазначив, що відсутність такого уповноваженого органу створює правову невизначеність та порушує соціально-економічні права колишніх працівників податкової міліції. Суд відхилив аргументи КМУ про те, що комісія з реорганізації ДФС уповноважена видавати довідки, оскільки листами ДПС та Мінфіну позивачу було відмовлено у видачі довідки через припинення функцій ДФС та відсутність уповноваженого органу. Суд також врахував, що КМУ протягом тривалого часу не прийняв нормативно-правового акту, що випливає із Закону України “Про Бюро економічної безпеки України”, хоча має право вносити проекти законів або приймати власні нормативно-правові акти для захисту прав та інтересів громадян.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №260/3683/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є правомірність позбавлення військовослужбовця премії та виплата відповідної премії.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, вказавши, що згідно з Інструкцією №558, позбавлення премії має відбуватися у місяць, коли постанова про адміністративне правопорушення надійшла до органу Держприкордонслужби, або у наступному місяці, якщо порушення виявлено після виплати премії. У даній справі, хоча наказ про позбавлення премії був виданий у квітні (місяць надходження постанови), фактично премію не виплатили за червень, що є неправомірним. Суд також зазначив, що вимога позивача скасувати рішення військової частини по своїй суті є вимогою визнати протиправними дії військової частини щодо позбавлення премії у червні 2023 року. З огляду на це, суд касаційної інстанції вказав на необхідність ефективного захисту прав позивача, застосувавши належний спосіб захисту.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав протиправними дії військової частини щодо позбавлення позивача премії в червні 2023 року та зобов’язав військову частину нарахувати і виплатити премію за червень 2023 року.
Справа №340/6256/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у відкритті провадження за позовом особи до військової частини щодо визнання дій з її викрадення та утримання протиправними, а також визнання статусу цивільної особи.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини не є публічно-правовими та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки обставини, на які посилається позивач, можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а саме незаконного позбавлення волі або викрадення людини, що підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства. Крім того, суд зазначив, що вимога про визнання статусу цивільної особи не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки встановлення такого статусу не належить до компетенції суду, а перехід зі статусу військовослужбовця до цивільної особи відбувається через встановлені законом процедури. Суд також врахував, що позивачем не оскаржено жодних конкретних рішень чи дій суб’єкта владних повноважень, які б порушували його права у сфері публічно-правових відносин. Враховуючи вищезазначене, суд касаційної інстанції підтвердив правомірність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/887/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови у перерахунку заробітної плати та видачі оновленої довідки про заробітну плату з урахуванням виплат за роботу в зоні відчуження ЧАЕС у 1986 році для подальшого перерахунку пенсії.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки позивач не надав доказів існування обставин, які б не були відомі йому під час розгляду справи та могли суттєво вплинути на рішення суду. Суд зазначив, що нововиявлені обставини мають існувати на час розгляду справи, бути невідомими заявнику та мати істотне значення для справи, а позивач фактично намагався переоцінити докази та надати нове обґрунтування позовних вимог, що не є підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Суд також підкреслив, що зміна правової позиції суду в інших подібних справах не є нововиявленою обставиною. Верховний Суд вказав, що метою перегляду справи за нововиявленими обставинами є не ревізія судових рішень або усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставин, про існування яких стало відомо після ухвалення судового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/27284/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо нарахування та виплати додаткової винагороди військовослужбовцю.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження через пропуск строку звернення до суду, встановивши, що суди не врахували специфіку військової служби при визначенні моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на отримання додаткової винагороди. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій зобов’язані були перевірити об’єктивну можливість позивача знати про порушення свого права, враховуючи відсутність у відкритому доступі інформації про нарахування та виплати, а також процедуру отримання такої інформації через рапорти та накази. Суд наголосив, що для правильного вирішення питання дотримання строку звернення до суду необхідно з’ясувати, чи мав позивач об’єктивну можливість до отримання документів від військової частини бути обізнаним про порушення свого права на отримання додаткової винагороди. Суд також підкреслив, що стаття 233 КЗпП є спеціальною нормою щодо строків звернення до суду у справах, пов’язаних з оплатою праці, і поширюється на осіб, які проходять публічну службу.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №260/5758/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами щодо перегляду попередньої постанови цього ж суду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами можливий лише у випадку, коли рішення суду апеляційної інстанції змінює або скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення. Оскільки у даній справі апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, то відсутні підстави для перегляду постанови апеляційного суду за нововиявленими обставинами. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд фактично змінив рішення суду першої інстанції, оскільки в мотивувальній частині постанови апеляційного суду містяться посилання на обставини, відсутні в рішенні суду першої інстанції. Верховний Суд підкреслив, що він є судом права, а не факту, і не може встановлювати нові обставини справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №380/17599/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про дисциплінарне стягнення та переміщення позивача на іншу посаду в поліції, а також бездіяльності ГУНП щодо незвільнення позивача зі служби за його рапортом.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема статтю 123 КАС України, оскільки не надали позивачу можливості повторно подати заяву з іншими підставами для поновлення строку звернення до суду після того, як перші підстави були визнані неповажними. Суди не врахували, що ухвала про залишення позовної заяви без руху стосувалася лише оскарження наказу про дисциплінарне стягнення, а не наказу про переміщення на іншу посаду, тому позивач мав право на додаткову можливість обґрунтувати поважність пропуску строку оскарження саме цього наказу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що процесуальне законодавство вимагає надання особі такої можливості як на стадії відкриття провадження, так і на стадії розгляду справи. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду, не оцінюючи при цьому поважність причин пропуску строку, оскільки процедура їх встановлення не була дотримана.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №288/1993/24 від 12/11/2025
Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини.
Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, зокрема, чи дійсно батько чинить перешкоди матері у спілкуванні з дитиною, чи існують обставини, за наявності яких такі перешкоди є виправданими, зокрема, чи має спілкування негативний вплив на нормальний розвиток дитини. Суд також зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, які були долучені батьком до апеляційної скарги, які стосуються умов проживання дитини з батьком та навчання дитини. Суд вказав, що спосіб забезпечення позову, який просила позивач (майже цілий тиждень дитина має проживати з матір’ю), є по суті тимчасовою зміною місця перебування дитини, що може негативно вплинути на її інтереси, зокрема, змусити знову змінити місце проживання та навчання. Суд підкреслив, що заяви про забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування малолітньої дитини з одним із батьків обов’язково належить оцінювати на предмет найкращих інтересів дитини, з точки зору усунення усіх ймовірних стресових ситуацій, пов’язаних із систематичною зміною місця перебування дитини.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №398/6222/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію та її стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновком апеляційного суду про те, що спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд підкреслив, що відповідно до статті 1227 ЦК України, суми пенсії, які належали померлому, але не були ним отримані за життя, передаються членам його сім’ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили за життя спадкодавця, про зобов’язання пенсійного органу здійснити перерахунок та виплату пенсії, не позбавляє спадкоємців права на отримання цих сум. Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що позивачка посилалася на статтю 1227 ЦК України як на підставу для стягнення недоотриманої пенсії, що свідчить про цивільно-правовий характер спору. Також суд наголосив, що правопорядок не може допускати ситуації, коли ігнорується законна сила судового рішення, а спадкоємці позбавляються можливості отримати кошти, які належали померлому.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №607/183/25 від 20/11/2025
Предметом спору у справі є відмова у затвердженні мирової угоди та закриття провадження у справі про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на неї.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 травня 2024 року у справі № 607/13489/23. Суд зазначив, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору. Оскільки провадження у справі було закрито на законних підставах, суд також відмовив у затвердженні мирової угоди, оскільки мирова угода може бути затверджена лише за відсутності інших підстав для закриття провадження у справі. Суд касаційної інстанції також поновив виконання ухвали суду першої інстанції в частині стягнення судового збору.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №758/3016/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними дій банку щодо нарахування заборгованості за несанкціонованим овердрафтом та зобов’язання скасувати цю заборгованість.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що особа має право на ефективний спосіб захисту, який відповідає суті порушеного права, і вимога про скасування незаконно нарахованих сум не є ефективним способом захисту. Суд також врахував, що банк може списувати кошти з рахунку клієнта лише на підставі його розпорядження або в інших випадках, встановлених законом чи договором, чого в даній справі не було встановлено. Крім того, суд касаційної інстанції послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо ефективних способів захисту в подібних спорах, зокрема, на можливість зобов’язання банку перерахувати заборгованість. Суд зазначив, що суди не перевіряли обставини, пов’язані з підставами зарахування коштів в іноземній валюті та її конвертації у гривню, а перевіряли лише правомірність списання коштів банком без розпорядження клієнта.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення апеляційного суду в частині мотивів відмови у визнанні дій банку неправомірними та скасувавши рішення апеляційного суду в частині зобов’язання скасувати заборгованість, змінивши рішення суду першої інстанції та зобов’язавши банк перерахувати нараховану заборгованість як несанкціонований овердрафт.
Справа №500/1167/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Товариству було зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ та збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ, а також зобов’язання ДПС України внести дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування до відповідного реєстру.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що для застосування нульової ставки ПДВ підприємствами громадських організацій інвалідів необхідно дотримуватися ряду критеріїв, включаючи вимоги до кількості працівників з інвалідністю, фонду оплати праці, безпосереднього виготовлення товарів та наявності відповідної реєстрації. Суд зазначив, що “безпосереднє виготовлення” передбачає здійснення переробки (обробки, інших видів перетворення) сировини, комплектуючих, складових частин, інших покупних товарів, при цьому витрати на таку переробку мають становити не менше 8% продажної ціни виготовлених товарів. Суд також підкреслив, що переробка має змінювати форму, властивості чи склад сировини для отримання нової продукції. Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки характеру виробничої діяльності позивача та не перевірив, чи відповідає вироблена продукція критеріям достатньої обробки/переробки, що є суттєвим для вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №320/45554/23 від 20/11/2025
1. ТОВ «Інтергума-2010» оскаржувало рішення Міністерства економіки України про припинення розгляду документів щодо включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних парків, а також просило зобов’язати міністерство подати Кабміну проєкт рішення про включення парку до реєстру.
2. Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову. Суд зазначив, що процедура включення індустріального парку до реєстру передбачає лише два етапи: розгляд документів та подання до Кабміну проєкту рішення про включення або відмову. Рішення про припинення розгляду документів не передбачено законом і фактично прирівнюється до відмови у включенні парку до реєстру, оскільки процедура залишається незавершеною. Суд також підкреслив, що можливість повторної подачі документів не робить рішення про припинення розгляду проміжним. Крім того, суд вказав, що Міністерство економіки України, припинивши розгляд документів, діяло не на підставі та не в межах повноважень, що суперечить Конституції України. Суд погодився з тим, що Мінекономіки має подати на розгляд Кабміну проєкт рішення, але не може бути зобов’язане подати проєкт рішення саме про включення, оскільки це є дискреційним повноваженням міністерства.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій, визнав протиправним та скасував рішення Мінекономіки про припинення розгляду документів і зобов’язав міністерство подати до Кабінету Міністрів України проєкт рішення про включення або відмову у включенні індустріального парку до реєстру.
Справа №876/21/21 від 05/11/2025
1. Предметом спору є скарга ПрАТ “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” на бездіяльність державного виконавця щодо виконання наказів суду про примусове виконання рішення третейського суду.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково залишив скаргу на бездіяльність державного виконавця без розгляду, вважаючи, що пропущено строк на оскарження, встановлений статтею 341 ГПК України, оскільки бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер і може бути оскаржена протягом усього часу її перебігу. Суд зазначив, що триваюче правопорушення передбачає безперервне невиконання особою певних дій, і воно припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об’єктивно існує обов’язок, або виконанням цього обов’язку. Враховуючи, що предметом скарги є саме бездіяльність виконавця щодо невчинення виконавчих дій, апеляційний суд безпідставно не розглянув скаргу по суті, що є порушенням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його висновки щодо строку звернення зі скаргою є сталими та послідовними у судовій практиці.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №560/17590/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови військової частини у звільненні військовослужбовця з військової служби у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з інвалідністю.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що наданий позивачем висновок лікарсько-консультативної комісії не містить чіткого зазначення про необхідність саме постійного догляду за дружиною, а лише вказує на потребу в денному догляді або догляді вдома, що, на думку судів, не є тотожним поняттю “постійний догляд”. Апеляційний суд також зазначив, що необхідність постійного догляду за повнолітньою особою має підтверджуватися висновком медико-соціальної експертної комісії, а не лікарсько-консультативної комісії. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на те, що суди не надали належної оцінки всім доданим до рапорту документам, зокрема довідці ЛКК, та не з’ясували, чи містить вона висновок про потребу в постійному догляді. Крім того, Верховний Суд вказав на те, що апеляційний суд зробив висновки на підставі нормативно-правових актів, які не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №260/412/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови прикордонної служби у виїзді громадянина України за кордон, що, на думку позивача, порушує його батьківські права.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивачу, оскільки той невірно розрахував та сплатив судовий збір. Суд зазначив, що позивач неправомірно посилався на звільнення від сплати судового збору як учасник бойових дій, оскільки спір не стосується його соціального захисту. Також, суд відхилив аргумент про захист прав неповнолітніх дітей, оскільки спір стосується права батька на виїзд за кордон, а не безпосередньо прав дітей. Суд пояснив, що вимога про відшкодування шкоди, пов’язана з публічно-правовим спором, не є об’єктом для сплати судового збору, але за основну вимогу (оскарження рішення про відмову у виїзді) збір сплачується. Суд вказав, що позивач повинен був сплатити судовий збір за одну немайнову та дві майнові вимоги, а сплачена сума була меншою за належну.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №300/1738/20 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким підприємству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Верховний Суд розглядав касаційні скарги на ухвалу та постанову апеляційного суду, враховуючи доводи податкового органу щодо відсутності повноважень у адвоката, який представляв інтереси підприємства, та питання щодо порушення прав колишнього власника підприємства. Суд зазначив, що ухвала про відмову в закритті апеляційного провадження не підлягає касаційному оскарженню. Також, суд підкреслив, що податкове повідомлення-рішення стосується безпосередньо прав та обов’язків підприємства, а не його колишнього власника. Суд вказав, що особа, яка приєдналася до апеляційної скарги, не набуває статусу апелянта у разі закриття провадження за апеляційною скаргою особи, яка не має права на апеляційне оскарження. Суд також зазначив, що апеляційний суд не мав правових підстав розглядати заяву про приєднання до апеляційної скарги за відсутності самої апеляційної скарги.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги на ухвалу апеляційного суду без задоволення, а касаційну скаргу на постанову апеляційного суду задовольнив, скасувавши постанову апеляційного суду.
Справа №635/1409/24 від 19/11/2025
Предмет спору – відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними діями та бездіяльністю посадових осіб органу місцевого самоврядування, а саме спеціаліста 1 категорії (землевпорядника) та голови Височанської селищної ради, які, на думку позивача, порушили його право на доступ до публічної інформації.
Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України, відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю посадових осіб органу місцевого самоврядування, несе саме цей орган, а не безпосередньо посадові особи. Суд зазначив, що позивач звернувся з позовом до неналежних відповідачів, оскільки відповідальність за такі дії несе Височанська селищна рада як юридична особа публічного права. Суд також врахував, що позивач не заявляв клопотання про заміну неналежних відповідачів або залучення Височанської селищної ради до участі у справі як співвідповідача. Суд підкреслив, що встановлення належності відповідачів є обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи, а пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Суд вказав, що позивач не позбавлений права звернутися з аналогічним позовом до належного відповідача – Височанської селищної ради.
Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №686/31442/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору у цій справі є визначення місця проживання малолітньої дитини після розірвання шлюбу батьків.
2. Суд, задовольняючи позов матері, виходив з таких основних аргументів: врахування віку та психологічного стану дитини, її тісної прив’язаності до матері, позитивних висновків психолога щодо комфортного проживання дитини з матір’ю та вітчимом, а також врахування висновку органу опіки та піклування, який вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з матір’ю. Суд також взяв до уваги, що батько раніше звертався до суду з заявами про стягнення аліментів з матері на утримання дитини, що свідчить про наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини. Суд касаційної інстанції підкреслив, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і першочергово повинні бути враховані інтереси дитини з урахуванням об’єктивних обставин спору. Суд також зазначив, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов’язків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з матір’ю – без змін.
Справа №175/2204/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень Дніпровської РДА, договорів купівлі-продажу та дарування земельної ділянки, припинення права власності на неї та скасування державної реєстрації, оскільки прокуратура вважає, що ділянка належить до земель лісового фонду.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що прокурор не надав належних доказів, які б підтверджували право постійного користування ДП «Дніпровське лісове господарство» на спірну земельну ділянку на момент її отримання у власність першим відповідачем, а також не надав доказів зміни цільового призначення ділянки із земель лісового фонду на землі сільськогосподарського призначення. Верховний Суд зазначив, що суди не врахували інформацію ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», яке володіє інформацією про лісовпорядкування, та не надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, акту обстеження земельної ділянки та планшету лісовпорядкування. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування позиції Великої Палати Верховного Суду щодо ефективного способу захисту у таких спорах, а саме витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
3. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/13311/22 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про скасування рішень державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов, мотивуючи це тим, що суди не врахували, що спір виник між позивачем (ТОВ “Морські ворота Коблево”) та третьою особою (Державною установою “Кропивницька виправна колонія №6”), а не між позивачем та Міністерством юстиції України, яке було визначено єдиним відповідачем. Суд зазначив, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, а не лише орган, який прийняв оскаржуване рішення. Оскільки позивач не залучив належного співвідповідача, суд касаційної інстанції, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у подібній справі, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що залучення третьої особи до участі у справі не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ “Морські ворота Коблево”.
Справа №927/86/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство Селянського фермерського господарства «Промінь» за заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина».
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження у справі про банкрутство, оскільки між сторонами існує спір про право, що вимагає вирішення в порядку позовного провадження, а не в рамках справи про банкрутство. Суд зазначив, що для відкриття провадження у справі про банкрутство необхідно встановити відсутність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора. У даному випадку, існує спір щодо обставин використання земельних ділянок, суті зобов’язання, підстав його виникнення, суми та структури заборгованості. Суд також врахував, що кредитор не надав достатніх доказів використання боржником орендованих земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур, а також виявив невідповідності у місцезнаходженні земельних ділянок, зазначених у розписці. Крім того, суд підкреслив, що спірні питання повинні вирішуватися в позовному провадженні, де можливо застосувати всі інструменти доказування.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду та постанову апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №420/7903/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ “Фіоріно” було донараховано податок на прибуток, податок на додану вартість та зменшено від’ємне значення з ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що ТОВ “Фіоріно” правомірно включило до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ “Агроспоживання Ореол”, оскільки ці операції підтверджені належними первинними документами, спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків та сприяли отриманню доходу. Суд зазначив, що порушення податкової дисципліни контрагентами платника податків не може бути підставою для позбавлення платника права на податковий кредит, якщо платник виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документи. Суд відхилив доводи податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на наявність негативної податкової інформації щодо контрагента, оскільки платник податків не несе відповідальності за дії своїх контрагентів, якщо не доведено його обізнаність та злагодженість дій з ними. Суд також врахував, що ТОВ “Агроспоживання Ореол” мало зареєстровані права оренди земельних ділянок, що спростовує доводи про відсутність у нього можливості вирощувати сільськогосподарську продукцію.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/1766/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ “Доступні фінанси”, мотивуючи це тим, що суди не врахували важливий аспект належного складу відповідачів у таких спорах. Суд зазначив, що у справах про скасування наказів Мін’юсту щодо скасування державної реєстрації речових прав, належним відповідачем є особа, на користь якої було скасовано реєстрацію, а не лише Мін’юст. У даному випадку, оскільки спір стосується майнових прав ТОВ “Санолта ОУ” та ТОВ “Олімпекс Купе Інтернейшнл”, саме вони повинні бути залучені як співвідповідачі, а не лише Мін’юст, з яким у позивача відсутній спір про речові права. Оскільки позивач не залучив ТОВ “Олімпекс Купе Інтернейшнл” як співвідповідача, суд касаційної інстанції, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову. Суд також врахував, що на момент реєстрації спірного майна, інформація про арешт цього майна в Державному реєстрі речових прав була відсутня.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів та відмовив у задоволенні позову ТОВ “Доступні фінанси”.
Справа №910/10953/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою компанії, яка не була стороною у справі, але вважала, що рішення суду першої інстанції порушує її права.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, зазначивши, що право на апеляційне оскарження мають лише учасники справи або особи, чиї права та обов’язки безпосередньо зачіпаються судовим рішенням. Для цього зв’язок між судовим рішенням та правами скаржника має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним. Суд встановив, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не містить жодних висновків щодо прав та обов’язків компанії-скаржника, а тому апеляційний суд правомірно закрив провадження. Суд також підкреслив, що заснування юридичної особи не робить засновника тотожним цій особі в плані відповідальності за зобов’язаннями. Доводи касаційної скарги про порушення корпоративних прав компанії були відхилені, оскільки вони не підтверджувалися матеріалами справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №160/8390/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов’язання ДПС її зареєструвати.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки скаржник (Східне МУ ДПС) пропустив строк на апеляційне оскарження та не надав поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що перша апеляційна скарга була повернута через неналежне підтвердження повноважень представника, а при повторному поданні скарги не було сплачено судовий збір та не надано заяви про поновлення строку з належними обґрунтуваннями. Верховний Суд підкреслив, що учасники справи зобов’язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки, включаючи своєчасну сплату судового збору та належне оформлення апеляційної скарги. Суд також врахував, що скаржник проігнорував вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, що свідчить про недобросовісність у реалізації процесуальних прав.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №160/20114/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій до ФОП за порушення обліку товарних запасів та ненадання документів під час перевірки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що для застосування штрафних санкцій за порушення обліку товарних запасів необхідно встановити, чи дійсно товар, на який витребуються документи, знаходився у місці продажу на момент перевірки; обов’язок надати документи, що підтверджують облік та походження товарів, покладається на платника податків лише стосовно тих товарів, які фактично перебувають у місці продажу на момент перевірки, а не тих, що обліковувались раніше; контролюючий орган не може вимагати документи на товари, які вже вибули з місця продажу (реалізовані, списані тощо); ненадання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції; контролюючий орган має право вимагати проведення інвентаризації для встановлення наявності товарів у місці продажу. Суд також зазначив, що помилковим є посилання суду першої інстанції на практику ВС, яка стосувалася правовідносин, що виникли до внесення змін до законодавства щодо обов’язку надання документів на товари, які перебувають у місці продажу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №300/1738/20 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області щодо Приватного підприємства «ЗАГОТПРОДУКТ».
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу податкового органу, виходив з того, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, не врахував усіх обставин справи та дійшов помилкового висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, представленим податковим органом, які підтверджують порушення податкового законодавства з боку ПП «ЗАГОТПРОДУКТ». Крім того, Верховний Суд вказав на те, що апеляційний суд не врахував попередню судову практику у подібних справах та не обґрунтував відхилення від неї. Суд також звернув увагу на те, що апеляційний суд не дослідив питання щодо реальності господарських операцій між ПП «ЗАГОТПРОДУКТ» та його контрагентами, що мало важливе значення для вирішення спору. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
3. Верховний Суд скасував постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2025 року, задовольнивши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області.
Справа №640/20382/21 від 20/11/2025
1. Предметом спору є стягнення недоплаченої заробітної плати позивачу, слідчому Державного бюро розслідувань, за певні періоди 2019 та 2021 років.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що посадовий оклад слідчого ДБР визначається як 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року, проте конкретний розмір прожиткового мінімуму визначається не Законом “Про Державне бюро розслідувань”, а Законами “Про Державний бюджет України” на відповідний рік. Суд зазначив, що хоча стаття 20 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” встановлює загальний принцип розрахунку посадового окладу, саме закони про державний бюджет конкретизують розмір прожиткового мінімуму, який слід використовувати для розрахунку окладів працівників, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Суд також вказав, що введення “прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами” не є порушенням прав слідчих ДБР, оскільки Закон України “Про Державне бюро розслідувань” не містить застережень про те, що питання оплати праці працівників ДБР регулюється виключно цим Законом. Суд підкреслив, що застосування положень законів про державний бюджет є правомірним, оскільки ці закони є чинними і не визнані неконституційними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №216/1337/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є вимога батьків про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю їхнього сина на виробництві.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що суди правильно встановили обставини справи, а саме: смерть сина позивачів настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, що сталося через незабезпечення відповідачем безпечних умов праці; вина потерпілого або обставини непереборної сили відсутні; батькам загиблого спричинено моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню. Визначаючи розмір відшкодування, суди врахували глибину моральних страждань позивачів, принципи розумності, пропорційності та справедливості. Суд касаційної інстанції зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, і не є сталою величиною. Доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №911/2874/21 від 11/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, а також поновлення запису про право власності на нежитлову будівлю (Будинок побуту) за територіальною громадою міста Українка.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов Української міської ради, мотивуючи це тим, що суди не врахували, що належним відповідачем у спорі про скасування наказу Міністерства юстиції, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, є особа, чиє право на це майно оспорюється, а саме ТОВ “Самара-Капітал”, а не саме Міністерство юстиції, з яким у позивача відсутній спір про речове право на будинок побуту. Суд зазначив, що оскільки позивач не залучив ТОВ “Самара-Капітал” як співвідповідача, це є самостійною підставою для відмови в позові. Також, суд вказав, що залучення державного реєстратора як третьої особи на стороні позивача не є рівноцінним залученню його як відповідача. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, щодо необхідності залучення належного співвідповідача у таких спорах.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову Української міської ради.
Справа №910/12499/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою АТ “Покровський ГЗК”, яке не було залучене до справи, на рішення суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки АТ “Покровський ГЗК” не довело, що рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується його прав, інтересів чи обов’язків. Суд наголосив, що для оскарження рішення особою, яка не брала участі у справі, необхідно довести наявність правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, обґрунтувавши вирішення судом питання про її право, інтерес або обов’язок. Суд вказав, що зв’язок між оскаржуваним рішенням та правами, інтересами чи обов’язками скаржника має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним. Посилання скаржника на згадку про нього в позові в іншій справі, що розглядається іноземним судом, не є достатньою підставою для розгляду апеляційної скарги. Суд також зазначив, що рішення вважається прийнятим про права та обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов’язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов’язки таких осіб.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Покровський гірничо-збагачувальний комбінат” без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №906/161/23 від 13/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договорами на експлуатаційне утримання автомобільних доріг та визнання недійсними актів виконаних робіт.
2. Суд задовольнив позов про стягнення заборгованості, оскільки встановив факт реального виконання робіт позивачем, підтверджений експертизою, незважаючи на відсутність підписаних актів приймання-передачі. Суд зазначив, що неналежне оформлення первинних документів не може свідчити про невідповідність змісту господарської операції, якщо фактично роботи були виконані. Також суд врахував, що відповідач не надав доказів виконання аналогічних робіт іншим підрядником у цей період. Щодо зустрічного позову, суд відмовив у визнанні недійсними довідок про вартість робіт, оскільки вони не є правочинами, а акти виконаних робіт можуть бути визнані недійсними лише за наявності обґрунтованих мотивів відмови від їх підписання, які відповідач не довів. Щодо витрат на правничу допомогу, суд зменшив їх розмір, виключивши витрати на копіювання документів та узагальнення інформації, вважаючи їх частиною основної послуги з підготовки позовної заяви.
3. Суд касаційної інстанції змінив рішення апеляційного суду, виключивши пункт про стягнення витрат на правничу допомогу, але в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №910/15563/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ДП “Гарантований покупець” на користь ТОВ “СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС” інфляційних втрат та 3% річних у зв’язку з простроченням оплати за електричну енергію, вироблену за “зеленим” тарифом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги, виходячи з того, що факт прострочення виконання ДП “Гарантований покупець” грошового зобов’язання зі сплати за електричну енергію вже встановлено рішенням суду в іншій справі, що має преюдиціальне значення. Суд зазначив, що згідно з Порядком купівлі електричної енергії за “зеленим” тарифом, остаточний розрахунок має бути здійснений протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП про затвердження вартості послуги. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що порядок визначення кінцевої дати для остаточного розрахунку (з дня оприлюднення постанови НКРЕКП) узгоджується з позицією об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Суд відхилив доводи відповідача про те, що суди не врахували висновки Верховного Суду щодо методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення, оскільки суди врахували, що час прострочення у вересні 2022 року становив більше півмісяця.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДП “Гарантований покупець” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/366/22 від 17/11/2025
Предметом спору є оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду про відмову в задоволенні скарги адвоката на постанову про відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, розглянувши апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, залишила її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, не знайшовши підстав для скасування оскаржуваної ухвали. При цьому, суд врахував доводи сторін, дослідив матеріали справи та встановив, що ухвала Вищого антикорупційного суду від 21 травня 2025 року є законною та обґрунтованою. Суд апеляційної інстанції зазначив, що адвокатом не було надано достатніх доказів на підтвердження незаконності постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім того, суд вказав на те, що відкриття виконавчого провадження відповідає вимогам чинного законодавства.
Суд вирішив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду без змін.
