Справа №334/6796/21 від 14/11/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та припинення стягнення аліментів на дитину з батька на користь матері.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з наступного:
* Суди попередніх інстанцій встановили, що між батьками існує спір щодо місця проживання дитини.
* Дитина тривалий час проживає з батьком, соціалізувалася та інтегрувалася в його умови проживання.
* Суд врахував висновок органу опіки та піклування, психологічне дослідження дитини, а також безпосередньо заслухав думку дитини в судовому засіданні, яка висловила однозначне бажання проживати з батьком.
* Батько має стабільний дохід і забезпечує дитині належні умови для проживання, навчання та розвитку.
* Мати дитини тривалий час проживає за кордоном і не брала активної участі у вихованні дитини.
* Суд врахував найкращі інтереси дитини, її права на гармонійний розвиток і належне виховання у сталому середовищі.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №452/267/22 від 17/11/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме грошових коштів у розмірі 81 356,73 доларів США, які зберігалися на депозитному рахунку.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що відповідачка використала спірні кошти не в інтересах сім’ї, а на власні потреби; суди попередніх інстанцій встановили, що грошові кошти були зняті відповідачкою у період шлюбу, але позивач не довів, що ці кошти були використані не в інтересах сім’ї; тягар доказування лежить на позивачеві, який повинен довести, що кошти були використані відповідачем на власний розсуд і не в інтересах сім’ї; суди врахували презумпцію спільності майна подружжя, але зазначили, що ця презумпція може бути спростована доказами, яких позивач не надав; суд касаційної інстанції відхилив посилання заявника на неврахування висновків Верховного Суду у іншій справі, оскільки у зазначеній справі у предмет доказування не входило встановлення обставини використання спірних коштів в інтересах сім`ї чи для власних потреб одного з подружжя; суд також відхилив доводи позивача про відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про виклик свідків, оскільки позивач не обґрунтував неможливість подання такої заяви до суду першої інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №604/694/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору оренди землі на новий строк та визнання відсутнім права оренди в іншого фермерського господарства.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного: орендар (ФГ «Золотий жайвір») належним чином повідомив орендодавця (ОСОБА_1) про намір укласти договір оренди на новий строк, проте надіслав проєкт нового договору, а не додаткову угоду, що передбачає зміну істотних умов оренди, зокрема збільшення строку оренди з 7 до 10 років; орендодавець у встановлений законом строк повідомив про відсутність бажання продовжувати договірні відносини; апеляційний суд, визнавши договір оренди поновленим на тих самих умовах, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив визнати укладеним договір на новий строк з новими умовами, а не поновити існуючий договір на тих самих умовах; для пролонгації відносин оренди необхідна згода обох сторін, а не лише волевиявлення орендаря; суд касаційної інстанції зазначив, що переважне право орендаря не може домінувати над правом власника розпоряджатися своєю земельною ділянкою на власний розсуд.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову ФГ «Золотий жайвір».
Справа №644/819/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання заявника однією сім’єю зі спадкодавцем без реєстрації шлюбу протягом п’яти років до часу відкриття спадщини для оформлення спадкових прав.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки встановив наявність спору про право на спадкове майно між заявником та Харківською міською радою, яка заперечує проти визнання за заявником права на спадкування. Суд вказав, що встановлення факту проживання однією сім’єю зі спадкодавцем необхідне для вирішення питання про прийняття спадщини, а оскільки міська рада заперечує проти цього, то існує спір про право. Суд наголосив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в окремому провадженні лише за умови відсутності спору про право. У випадку наявності спору, справа має розглядатися в порядку позовного провадження. Суд також послався на аналогічні висновки, викладені в попередніх постановах Верховного Суду.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та залишив заяву про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без розгляду, роз’яснивши заявнику право на звернення до суду з позовом у порядку загального позовного провадження.
Справа №646/660/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов’язання виплачувати середній заробіток мобілізованому працівнику.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суд першої інстанції не дослідив належним чином докази щодо добровільності написання позивачем заяви про звільнення, а апеляційний суд не врахував положення про продовження строків звернення до суду на час дії карантину, встановленого у зв’язку з COVID-19. Суд касаційної інстанції підкреслив, що з’ясування факту добровільного підписання позивачем заяви про звільнення має вирішальне значення, а встановлення факту непідписання заяви, як правило, можливе за допомогою відповідної судово-почеркознавчої експертизи. Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому ОСОБА_1 не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №707/3637/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту самостійного виховання батьком дитини для реалізації прав, передбачених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який залишив заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини без розгляду, оскільки в даному випадку наявний спір про право, який має вирішуватися в порядку позовного провадження, а не окремого. Суд зазначив, що встановлення факту самостійного виховання дитини батьком може мати негативні наслідки для матері, зокрема, може бути використано як підстава для позбавлення її батьківських прав. Також, суд підкреслив, що сімейні права та обов’язки є тісно пов’язаними з особою і не можуть бути передані іншій особі, а тому факт одноосібного виховання дитини може бути встановлений судом лише як одна з обставин, що підлягає доказуванню у спорі між батьками щодо виконання ними обов’язків з виховання дитини. Суд касаційної інстанції підкреслив, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення спору про право. Суд також зазначив, що заявник посилається на нерелевантні правові висновки Верховного Суду, які не стосуються правовідносин, що виникають на підставі заяви про встановлення факту одноособового виховання дитини за наявності спору про право.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №524/7691/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту перебування позивачки та її малолітніх дітей на утриманні померлого чоловіка/вітчима для отримання соціальних пільг та одноразової грошової допомоги.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого було пред’явлено позов, є відокремленим підрозділом і не має статусу юридичної особи, а отже, не може бути відповідачем у цивільному процесі. Суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно з положеннями Цивільного процесуального кодексу України, лише юридичні особи мають цивільну процесуальну дієздатність. Оскільки районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, вони не мають статусу юридичних осіб. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства через відсутність належного відповідача.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі.
Справа №554/1904/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на частки статутного капіталу в порядку спадкування.
2. Суд задовольнив позов, оскільки померлий був засновником та учасником ТОВ з часткою в статутному капіталі 33,34%, що входить до складу спадкового майна. Суд зазначив, що товариство не надало спадкоємцям інформацію про розмір частки померлого, що унеможливило оформлення спадщини через нотаріуса. Доводи ТОВ про те, що померлий сплатив лише частину внеску, були відхилені, оскільки товариство не надало доказів зміни розміру статутного капіталу або виключення померлого зі складу учасників. Суд також відхилив аргументи про відсутність предмета спору, оскільки ТОВ заперечувало право позивачів на повну частку, стверджуючи, що їм належить лише її частина. Суд вказав, що позивачі обрали належний спосіб захисту, оскільки визнання права власності на частку в статутному капіталі є ефективним способом захисту їхніх спадкових прав.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №285/3662/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП, в якому винним визнано відповідача.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, стягнувши з відповідача моральну шкоду, але відмовили у відшкодуванні майнової шкоди (витрат на лікування та упущеної вигоди). Суд зазначив, що належним відповідачем у частині відшкодування майнової шкоди, яка підлягає виплаті за рахунок регламентних виплат, є Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), а не безпосередньо винуватець ДТП, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована. Щодо упущеної вигоди, суд підкреслив, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували реальність неотриманих доходів, на які він розраховував. При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував фізичні та душевні страждання позивача, а також наслідки ДТП для його здоров’я та життя, керуючись принципами розумності та справедливості.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №521/11914/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є виселення колишнього військовослужбовця зі службової квартири без надання іншого житла.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що відповідач самовільно зайняв спірну квартиру, оскільки не мав належного ордеру або іншої законної підстави для вселення. Суди врахували, що відповідач отримав квартиру лише під охорону до визначення кандидатури на вселення, а також те, що дружина відповідача має у власності інше житло. Суд також взяв до уваги нетривалий період проживання відповідача у спірній квартирі та його направлення для військового обліку в іншу місцевість після звільнення у запас. Враховуючи ці обставини, суд вирішив, що виселення відповідача не порушує його право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не було доведено існування достатнього та тривалого зв’язку відповідача зі спірною квартирою. Суд також зазначив, що службове житло надається тимчасово, і після втрати підстав для його використання воно має бути повернуте для інших працівників.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про виселення відповідача зі службової квартири без надання іншого житла – без змін.
Справа №922/82/20 від 18/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень державних реєстраторів та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, вказавши, що вимога про визнання недійсними торгів є неналежною та неефективною, оскільки майно було продане в порядку виконання судових рішень, а законодавець у ч. 2 ст. 388 ЦК України передбачив “віндикаційний імунітет” для добросовісних набувачів у таких випадках. Суд також зазначив, що визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з торгів та скасування рішень державного реєстратора не є ефективним способом захисту, оскільки ці документи не зумовлюють перехід права власності. ВС підкреслив, що витребування майна можливе лише у разі доведення недобросовісності набувача, а в даному випадку суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили добросовісність набувачів. Суд врахував, що прилюдні торги у межах виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, а покупець не повинен відповідати за порушення, допущені іншими особами в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства. **:** Суд відступив від висновку щодо застосування ст.ст. 4, 45 ГПК України про те, що держава в особі Міністерства є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належало УДНДІ “Укрводгео” на праві господарського відання, вказавши, що держава як власник майна має право на захист свого права власності у випадку його порушення.
3. Суд постановив касаційні скарги прокурора та Міністерства залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/9198/25 від 17/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ФОП Бараненка на ухвалу суду першої інстанції щодо забезпечення позову.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу, оскільки повноваження адвоката можуть підтверджуватися не лише довіреністю чи ордером, але й договором про надання правничої допомоги, особливо за наявності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24, де зазначено, що договір про надання правничої допомоги та чинне свідоцтво є належним підтвердженням повноважень адвоката. Апеляційний суд не надав належної оцінки свідоцтву адвоката та договору про надання правничої допомоги в сукупності, а також не перевірив чинність свідоцтва адвоката. Таким чином, апеляційний суд передчасно повернув апеляційну скаргу, не врахувавши всі надані докази та висновки Верховного Суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №909/1028/20 від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали та постанови судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні грошових вимог фізичної особи (кредитора) до боржника у справі про неплатоспроможність.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у визнанні грошових вимог кредитора, оскільки право вимоги за кредитними договорами було відступлено фізичній особі від фінансової компанії, яка хоч і мала ліцензію на надання фінансових послуг на момент укладення договору відступлення, але таке відступлення суперечить положенням Цивільного кодексу України, що вимагають спеціального суб’єкта (банк або фінансову установу) як кредитора у кредитних зобов’язаннях. Суд врахував, що відбулася заміна кредитора, який є фінансовою установою, на фізичну особу, яка не має права надавати фінансові послуги. Також, оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором було неправомірним, то й відступлення прав за іпотечним договором, який забезпечував виконання кредитного зобов’язання, також є неможливим. Суд погодився з тим, що у такому випадку питання позовної давності не застосовується, оскільки відсутні підстави для визнання вимог кредитора. Суд також зазначив, що відсутність рішення суду про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги не є беззаперечною підставою для визнання вимог кредитора у справі про банкрутство.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/6386/25 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій про забезпечення позову, оскільки суди не врахували, що предметом спору є поновлення договору оренди землі, а забезпечення стосується майна на цій ділянці. Суд зазначив, що відсутні докази прийняття Департаментом рішення про демонтаж майна, і суди не обґрунтували адекватність та співмірність вжитих заходів забезпечення позову з позовними вимогами. Також, суди попередніх інстанцій не навели обставин, які б свідчили про реальну загрозу ускладнення захисту прав заявника у разі незадоволення заяви про забезпечення позову. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість дотримання балансу інтересів сторін та адекватності заходів забезпечення позову заявленим вимогам. Суд також врахував, що вжиті заходи не повинні порушувати права інших осіб, не пов’язаних зі спором.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №990/70/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про повернення заяви про збільшення позовних вимог, оскільки суд першої інстанції вважав, що додаткові вимоги не пов’язані з первісним позовом.
2. Суд виходив з того, що позивач у первісному позові оскаржував певні пункти Положення про Службу судової охорони та рішення ВРП, вважаючи їх дискримінаційними та такими, що порушують його право на незалежність суду. Згодом, позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, додавши вимоги про визнання відсутності правосуб’єктності у ВРП та ВРЮ, визнання незаконною їх державної реєстрації та припинення юридичної особи ВРП. Суд зазначив, що збільшення позовних вимог має стосуватися кількісних показників первісної вимоги, а не додавання нових вимог. Суд підкреслив, що заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога, яка обґрунтовується іншими обставинами та нормами права. Суд вказав, що додаткові вимоги позивача не пов’язані з первісними вимогами, не є похідними від них і не випливають з тієї ж підстави виникнення спору, тому не можуть бути об’єднані в межах одного провадження.
3. Суд вирішив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №911/2661/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними пунктів договору про постачання мастильних засобів для державних потреб у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість (ПДВ) та стягнення безпідставно сплачених коштів у вигляді ПДВ, інфляційних втрат і трьох відсотків річних.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, підтримавши позицію прокурора та Міністерства оборони України. Суд зазначив, що згідно з чинним законодавством, зокрема Податковим кодексом України та постановою Кабінету Міністрів України, операції з постачання товарів для заправки військового транспорту для потреб оборони України оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ. Включення ПДВ до ціни договору суперечить цим нормам, що є підставою для визнання відповідних пунктів договору недійсними. Суд також врахував, що одержувачем продукції є військові частини, що підпадає під дію постанови про нульову ставку ПДВ. Доводи касаційної скарги про необхідність відступу від попередніх висновків Верховного Суду не були підтримані, оскільки не було доведено, що ці висновки є помилковими або застарілими. Суд також підкреслив, що у разі безпідставного набуття майна, зобов’язання з його повернення виникає безпосередньо з факту такого набуття, а не з рішення суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/287/25 від 23/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо результатів кваліфікаційного іспиту та недопуску до наступного етапу конкурсу на посаду судді апеляційного суду.
2. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, зазначивши, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. Суд врахував, що позивачка звернулася до ВККСУ для отримання інформації про підстави оцінювання її практичного завдання, і лише після отримання цієї інформації змогла обґрунтовано оскаржити рішення комісії. Велика Палата ВС наголосила, що реалізація права на подання позову корелює з обізнаністю особи з мотивами прийняття рішення, а дії позивачки свідчать про її активну позицію у з’ясуванні обставин, що і стало підставою для поновлення строку звернення до суду. Суд також взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо гнучкості у застосуванні обмежень доступу до суду та необхідності врахування обставин справи.
3. Суд вирішив скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №904/1501/24 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів Обслуговуючого кооперативу “Садівниче товариство “Союз-1” щодо обрання голови правління та інших питань.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який визнав недійсними рішення загальних зборів кооперативу через відсутність кворуму та інші процедурні порушення. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд помилково не врахував довіреності, посвідчені старостою сільської ради, при визначенні кворуму, оскільки для участі у зборах достатньо письмової форми довіреності без обов’язкового нотаріального посвідчення. Крім того, ВС зазначив, що апеляційний суд безпідставно виключив 27 осіб зі списку учасників зборів лише на підставі відсутності рішень про їх прийняття до кооперативу, оскільки саме кооператив веде облік своїх членів і відповідає за його правильність. ВС підкреслив, що для визнання рішення зборів недійсним необхідно довести не лише процедурні порушення, але й порушення прав та законних інтересів позивача, чого в даній справі не було зроблено. Враховуючи, що позивач не довів, яким чином оскаржувані рішення порушують його права, а також беручи до уваги баланс інтересів кооперативу та його членів, ВС залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову про визнання недійсним рішення загальних зборів кооперативу.
Справа №922/83/25 від 11/11/2025
1. Предметом спору є розірвання договорів оренди та поставки, повернення орендованого майна, а також стягнення неустойки, штрафу, пені та 3% річних за порушення умов договору оренди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що для задоволення вимог про стягнення штрафних санкцій та неустойки необхідне встановлення факту порушення зобов’язання на момент подання позову, чого в даному випадку не було, оскільки договори не були розірвані на той момент. Суд також підкреслив, що неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України є спеціальною формою майнової відповідальності, яка застосовується у разі невиконання наймачем обов’язку щодо негайного повернення речі після припинення договору. Щодо розподілу судових витрат, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано зменшили розмір витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та критерії розумності і співмірності. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не переоцінює докази та не встановлює нові обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/294/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду.
2. Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу суду першої інстанції, який повернув позовну заяву через пропуск строку звернення до суду, зазначивши, що суд першої інстанції не врахував важливі обставини. Суддя, який намагався отримати від ВККС документи для з’ясування підстав прийняття оскаржуваних рішень, діяв добросовісно. Затримка з наданням документів ВККС вплинула на можливість своєчасного звернення до суду. Право на оскарження рішення має бути реалізовано після отримання інформації про мотиви його прийняття. Суд першої інстанції передчасно зробив висновок про неповажність причин пропуску строку звернення до суду.
3. Суд скасував ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Справа №910/8635/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з товариства безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх судів, які задовольнили позов Київської міської ради, мотивуючи це тим, що товариство, будучи власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, але не оформивши право оренди на цю ділянку, стало її фактичним користувачем. Суд підкреслив, що використання землі в Україні є платним, і до моменту оформлення права оренди, відносини між власником нерухомості та власником землі (міською радою) мають кондикційний характер. Суд відхилив аргументи відповідача про звільнення від плати за землю на підставі п. 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки ця норма застосовується лише за наявності правових підстав для володіння чи користування земельною ділянкою, чого в даному випадку не було. Суд також зазначив, що він не переоцінює докази, а лише перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, і що висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з попередньою практикою Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/382/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування до неї персональних санкцій.
2. Суд касаційної інстанції повернув позовну заяву позивачу, оскільки той пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений КАС України, а наведені позивачем причини пропуску строку суд визнав неповажними. Суд виходив з того, що оскаржуваний Указ був офіційно опублікований, а тому позивач мав можливість дізнатися про його існування з моменту публікації. Велика Палата ВС погодилась з цим висновком, зазначивши, що чинне законодавство не передбачає обов’язку Президента України іншим чином, аніж шляхом офіційного оприлюднення указів, доводити їх до відома осіб, яких ці акти стосуються. Оприлюднення указу в офіційному друкованому виданні презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб, і незнання цього не звільняє від юридичних наслідків. Крім того, суд зазначив, що незнання правових підстав застосування санкцій не є об’єктивною перешкодою для реалізації права на судовий захист, оскільки процесуальний закон передбачає механізми з’ясування обставин справи.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви – без змін.
Справа №922/4740/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, що виникла на підставі попереднього судового рішення.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне:
* Суди попередніх інстанцій невірно застосували положення ст. 625 ЦК України щодо моменту початку нарахування інфляційних втрат, оскільки такий обов’язок виникає з факту прострочення, а не з дати набрання законної сили рішенням суду.
* Суд касаційної інстанції зазначив, що нарахування компенсаційних сум (інфляційних витрат, річних) має здійснюватися з моменту виникнення прострочення грошового зобов’язання до дати його повного погашення, а не з дати оголошення рішення суду.
* Суд касаційної інстанції вказав, що інфляція розраховується кумулятивно, шляхом множення місячних індексів цін, і дефляція в окремі періоди не змінює правової природи індексу інфляції.
* Суд касаційної інстанції здійснив власний перерахунок інфляційних втрат, виходячи з принципу безперервного нарахування за весь період прострочення, та змінив суму, що підлягає стягненню.
* Суд касаційної інстанції врахував, що сума інфляційних втрат, що нараховані на стягнуту додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 у справі № 922/2441/20 та інфляційні втрати, що нараховані на стягнуту рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 у справі № 922/2441/20 суму судового збору правильно розраховані апеляційним судом виходячи з дати набрання законної сили відповідними рішеннями.
3. Суд касаційної інстанції постановив змінити рішення судів попередніх інстанцій в частині суми інфляційних втрат, стягнувши з відповідача на користь позивача 3 581 931,04 грн інфляційних втрат та 15 480 грн 3% річних, а в задоволенні решти позову відмовити.
Справа №910/12284/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав на торговельну марку та витребування цих прав.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів недобросовісності набувачів майнових прав, а також встановив, що позивач схвалив оспорювані договори “мовчазною згодою”, незважаючи на перевищення повноважень фінансовим директором при їх підписанні. Суд також врахував, що на момент подання позову дія одного зі свідоцтв на торговельну марку була припинена, а витребування майнових прав та одночасне визнання недійсним свідоцтва є взаємовиключними вимогами. Суд зазначив, що позивач знав про відчуження торговельної марки, але не вживав жодних дій протягом тривалого часу, що свідчить про схвалення правочинів. Крім того, суд вказав на відсутність доказів порушення прав позивача внаслідок відчуження марки та сплутування з його товарами і послугами.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №924/700/24 (604/1229/24) від 05/11/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі у зв’язку з систематичною несплатою орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, наголосивши, що систематична несплата орендної плати, зокрема, несплата з урахуванням індексації та порушення строків оплати, є істотним порушенням умов договору оренди землі. Суд зазначив, що для розірвання договору оренди землі, необхідно встановити факт систематичної несплати орендної плати, що означає два або більше випадків несплати. Також, суд підкреслив, що порушення договору має бути істотним, тобто таким, що значною мірою позбавляє орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору. Суд також врахував, що договір оренди землі є основним регулятором відносин між сторонами, і його умови повинні застосовуватися з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності. Суд також підтримав рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони були обґрунтовані та співмірні з обсягом наданих послуг.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/18109/23 від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження Київською міською державною адміністрацією (КМДА) наказів Міністерства юстиції України, якими було задоволено скарги Київської обласної військової адміністрації (КОВА) та анульовано рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за КМДА.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що спір виник щодо речових прав на земельні ділянки, а КМДА звернулася з позовом лише до Міністерства юстиції України, яке не є стороною спору про ці речові права. Суд наголосив, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, тобто КОВА, оскільки саме вона ініціювала скасування реєстрації права власності за КМДА, вважаючи себе розпорядником цих земель. Суд підкреслив, що визначення відповідачів є правом позивача, але встановлення належності відповідачів є обов’язком суду, який має ґрунтуватися на аналізі спірних правовідносин. Оскільки КМДА не залучила КОВА як співвідповідача, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову через звернення до неналежного відповідача. Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2546/22 щодо необхідності залучення особи, яка оспорює речове право, як належного відповідача у спорах про скасування рішень про державну реєстрацію.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову КМДА.
Справа №910/12352/23 від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні скарги позивача на дії приватного нотаріуса щодо реєстрації переходу права власності на нежитлові приміщення.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов, та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача. Суд зазначив, що у спорах про скасування наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав, належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється, а не Міністерство юстиції України, оскільки з останнім у позивача відсутній спір про речові права на майно. Оскільки позивач не залучив до участі у справі особу, речове право якої оспорюється, суд касаційної інстанції, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних справах, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що залучення ТОВ “ІБК “Градобуд” як третьої особи не можна ототожнювати із залученням зазначеної особи в належному процесуальному статусі відповідача. Суд касаційної інстанції також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, та вийшов за межі доводів касаційної скарги з метою врахування зазначеного правового висновку.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.
Справа №822/1981/17 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо неправильного визначення контролюючим органом дати початку перебігу строку для повернення валютної виручки та неврахування зупинення нарахування пені на період розгляду справи в суді з нерезидентом. Проте, суди попередніх інстанцій помилково скасували податкове повідомлення-рішення у повному обсязі, замість того, щоб скасувати його в частині неправомірно нарахованої пені, оскільки суд має право частково скасовувати рішення контролюючого органу, не підміняючи його функції. Суд касаційної інстанції наголосив, що такий підхід узгоджується з попередніми висновками Верховного Суду. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили в повному обсязі обставини для остаточного вирішення спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №580/2475/19 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «ІМПУЛЬС ПЛЮС» були нараховані податкові зобов’язання та штрафні санкції з податку на прибуток, ПДВ, єдиного податку та за неподання звітності про контрольовані операції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що для нарахування податків та зборів платнику єдиного податку четвертої групи необхідна одночасна невідповідність вимогам щодо частки сільськогосподарського виробництва (не менше 75%) та наявності податкового боргу станом на 1 січня звітного року. Оскільки податковий орган не довів порушення вимог щодо частки сільськогосподарського виробництва, то підстави для донарахування податкових зобов’язань відсутні. Крім того, суд зазначив, що донарахування ПДВ за операціями 2015 року є неправомірним, оскільки минув строк давності, встановлений статтею 102 ПК України, а попередньою перевіркою у 2017 році зауважень до цих операцій не було. Також, суд підкреслив, що оскільки ТОВ «ІМПУЛЬС ПЛЮС» є платником єдиного податку, воно звільнене від податку на прибуток, а отже, відсутні підстави для подання звіту про контрольовані операції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №200/3661/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони неправильно застосували статтю 117 КЗпП України при визначенні розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо компенсаційного характеру виплати середнього заробітку та необхідності дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру відшкодування. Суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій зменшили розмір середнього заробітку без належного обґрунтування та розрахунку, а також не врахували обмеження щодо шестимісячного строку виплати компенсації, встановленого Законом №2352-IX. **:** Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду відступила від попереднього висновку касаційного суду про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №357/14848/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що роботодавець не виконав рішення суду про поновлення працівника на роботі, оскільки формально поновив його на посаді, якої фактично не існувало, і не допустив до виконання трудових обов’язків, що є порушенням трудових прав працівника та підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України; при цьому, доводи касаційної скарги про пропуск строку звернення до суду є необґрунтованими, оскільки порушення трудових прав позивача є триваючим, а розмір середнього заробітку обчислено вірно; посилання відповідача на пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України є безпідставними, оскільки спірні правовідносини стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, а не правових підстав припинення трудового договору; інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що є неприпустимим на стадії касаційного перегляду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №1527/18659/12 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, а саме втрат від інфляції та 3% річних.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки встановив, що апеляційний суд не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідачки ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції у судовому засіданні, в якому було ухвалено оскаржене рішення. Це є порушенням процесуальних прав відповідачки та основних засад цивільного судочинства, зокрема, принципу відкритості судового процесу. Суд касаційної інстанції зазначив, що розгляд справи за відсутності учасника, неналежно повідомленого про засідання, є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Водночас, суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги щодо порушення правил територіальної юрисдикції, оскільки відповідачка знала про розгляд справи, але не заявила про непідсудність справи в суді першої інстанції. Також, суд касаційної інстанції вказав, що оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості та передав справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №538/1262/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, оскільки апеляційний суд безпідставно поновив строк прокурору на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував, що прокурор дізнався про рішення суду з Єдиного державного реєстру судових рішень, а не від відповідача – Лохвицької міської ради, яка отримала рішення своєчасно. Також, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та не мотивував поновлення строку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що вирішення питання про поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Оскільки апеляційний суд цього не зробив, його рішення підлягає скасуванню.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Справа №757/33008/22-ц від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення грошової компенсації моральної шкоди з банку, спричиненої тривалим неповерненням депозитів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, з огляду на те, що суди зробили помилковий висновок про відсутність у позивача права на компенсацію моральної шкоди, оскільки не врахували, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або договором, посилаючись на статті 16 та 23 ЦК України. Суди попередніх інстанцій не з’ясували по суті фактичні обставини справи, зокрема, чи зазнав позивач моральних страждань та чи є причинно-наслідковий зв’язок між діями банку та цими стражданнями. Суд касаційної інстанції наголосив, що можливість стягнення компенсації моральної шкоди залежить від наявності порушення цивільного права, а не від того, чи передбачено це законом або договором. Також, суд касаційної інстанції врахував, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №555/2214/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою митниці на рішення суду першої інстанції у справі про порушення митних правил.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки митниця пропустила строк на апеляційне оскарження і не надала поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що митниця вже тричі зверталася з апеляційною скаргою, що свідчить про зловживання процесуальними правами. ВС наголосив, що неналежна організація процесу оскарження з боку суб’єкта владних повноважень не є поважною причиною для поновлення строку. Також, відсутність бюджетного фінансування не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження. Суд підкреслив, що учасники справи зобов’язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Львівської митниці без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №495/1355/21 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, строк пред’явлення якого до виконання, на думку заявника, було пропущено.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії приватного виконавця були неправомірними, оскільки виконавчий лист було пред’явлено до виконання поза межами встановленого строку. Суд зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання не перериває строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Суд врахував, що виконавчий лист повертався стягувачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме через невідповідність виконавчого документа вимогам закону, що не є підставою для переривання строку. Суд відхилив доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки постанові приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, оскільки вказана постанова не спростовує факту повернення виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання. Також суд відхилив доводи про незалучення прокуратури до розгляду скарги, оскільки це не впливає на правильність оскаржуваних судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/8757/25 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області з ТОВ «ТМ «Фаворит» податкового боргу в сумі 772 255,52 грн.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався наступними аргументами:
* Спір виник у сфері публічно-правових відносин щодо стягнення податкового боргу, що є результатом здійснення податковим органом владних управлінських функцій.
* Справи щодо стягнення податкового боргу не пов’язані зі справою про банкрутство, а тому не підлягають розгляду в межах провадження у справі про банкрутство.
* Спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.
* Суд зазначив, що відступає від попередньої позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 21 вересня 2021 року у справі №905/2030/19, відповідно до якої у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство переважному застосуванню підлягають норми статті 7 КУзПБ. Суд вказав, що правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №950/2731/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору емфітевзису, припинення речового права, визнання дій незаконними, скасування державної реєстрації прав та зобов’язання вчинити дії щодо земельних ділянок, укладеного між померлим братом позивачки та ТОВ “ЗАУЕР”.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд невірно застосував норми матеріального права, не врахувавши, що сторони в договорі емфітевзису пов’язали момент його укладення з державною реєстрацією речового права, яка відбулася після набрання чинності законом, що обмежує строк емфітевзису 50 роками; апеляційний суд не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо значення моменту реєстрації для визначення строку дії договору; апеляційний суд не дослідив належним чином заявлені позивачем підстави недійсності договору, зокрема щодо строку його дії та волевиявлення померлого брата позивачки. Суд касаційної інстанції зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не може встановлювати нові обставини або переоцінювати докази. Суд касаційної інстанції також вказав, що розподіл судових витрат має здійснюватися судом, який ухвалює остаточне рішення у справі.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №761/11951/22 від 19/11/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок нібито неякісного надання медичної допомоги.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачем не доведено однозначного висновку щодо інфікування її стрептококом гемолітичним під час операції з ендопротезування колінного суглобу через неналежні дії лікарів. Апеляційний суд зазначив, що позивачу було запропоновано призначити повторну чи додаткову судово-медичну експертизу для встановлення причинно-наслідкового зв’язку між діями лікарів та інфікуванням, але вона відмовилась. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що апеляційний суд не врахував розподіл тягаря доказування у справах про відшкодування шкоди: позивач має довести наявність шкоди та причинний зв’язок, а відповідач – відсутність протиправності та вини. Також, Верховний Суд зазначив, що саме відповідач повинен був клопотати про призначення повторної чи додаткової експертизи, а не позивач.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №160/24847/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Суд зазначив, що позивачка з 2009 року отримувала пенсію як державний службовець, яка є різновидом пенсії за віком. Згодом її було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Оскільки відбулося переведення з одного виду пенсії за віком на інший, показник середньої заробітної плати має залишатися незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком. Суд також врахував, що автоматичне переведення на пенсію за віком не передбачає нового призначення пенсії на загальних підставах. Суд відхилив посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 10.06.2024 у справі № 460/51067/22, оскільки ця справа стосувалася інших фактичних обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №440/18088/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ПАТ «КВБЗ» було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосовано штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою з’ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо наявності постійного представництва компаній-нерезидентів в Україні та правомірності застосування ПАТ «КВБЗ» знижених ставок податку на доходи нерезидентів. Суд зазначив, що суди не надали належної оцінки доказам, які містяться в акті перевірки та додаткових поясненнях контролюючого органу, щодо повноважень особи, яка діяла від імені компаній-нерезидентів, а також не з’ясували, чи призвело рішення про спрямування прибутку до фонду розвитку підприємства до реального зменшення нерозподіленого прибутку та збільшення вартості часток акціонерів-нерезидентів. Суд також вказав на необхідність встановлення фактичного економічного змісту операцій та перевірки, чи не була така операція способом уникнення оподаткування дивідендів. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неповним з’ясуванням фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №466/8076/20 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною довіреності, виданої компанією KTK International s.r.o. на ім’я ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема, прийняв докази, які не були досліджені судом першої інстанції, не надав належного обґрунтування прийняттю нових доказів та допиту свідка в апеляційній інстанції, а також не врахував, що висновок експерта, на який він послався, був зроблений після ухвалення рішення судом першої інстанції. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд повинен перевіряти законність рішення суду першої інстанції в межах обставин, які існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції, і що неіснування доказів на момент ухвалення рішення судом першої інстанції виключає можливість їх прийняття апеляційним судом. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не дослідив компакт-диск з відеозаписом, наданий позивачем разом з позовною заявою, а послався на висновок експерта, зроблений на підставі цього відеозапису в кримінальному провадженні, яке було відкрито після ухвалення рішення судом першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №580/3567/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення позивачу, а також зобов’язання здійснити такий перерахунок та виплату.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми щодо строків звернення до суду, не врахувавши тривалість правовідносин, які виникли до та після внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Суд зазначив, що необхідно було розділити спірний період на дві частини: до 19 липня 2022 року (дата набрання чинності змін до КЗпП) та після цієї дати, застосовуючи відповідні редакції статті 233 КЗпП. Також, суди не перевірили належним чином обставини отримання позивачем грошового атестату, з яким вони пов’язали початок перебігу строку звернення до суду. **:** Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України у подібних справах, вказавши на необхідність врахування тривалості правовідносин та періодів дії різних редакцій цієї статті.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №501/896/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного на товарній біржі, для оформлення спадщини.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми матеріального права, вважаючи договір купівлі-продажу квартири недійсним через відсутність нотаріального посвідчення, оскільки на момент укладення договору (1996 рік) для квартир, на відміну від житлових будинків, така вимога не була обов’язковою. Суд також врахував, що згідно з Законом України «Про товарну біржу», угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню. Проте, суд касаційної інстанції погодився з тим, що відсутні підстави для задоволення позову про визнання договору дійсним, оскільки такий спосіб захисту є неналежним, адже вимога про визнання дійсним може бути заявлена тільки щодо угоди, яка підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Належним способом захисту в даному випадку є оскарження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій.
Справа №371/893/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони неправильно розрахували розмір відшкодування моральної шкоди, застосувавши для цього мінімальну заробітну плату, встановлену окремо за кожен рік перебування особи під слідством, замість застосування мінімальної заробітної плати, встановленої на дату ухвалення рішення судом. Суд зазначив, що згідно зі статтею 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, і що при цьому слід керуватися встановленим Законом про державний бюджет розміром мінімальної заробітної плати, а не розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду. Суд також підкреслив, що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим від гарантованого державою мінімуму.
3. Суд ухвалив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/20070/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій до ФОП за порушення у сфері обігу алкогольних напоїв.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що ФОП порушив вимоги законодавства щодо маркування алкогольних напоїв, а саме здійснював реалізацію алкогольних напоїв, маркованих з порушеннями, що прирівнюється до реалізації немаркованої продукції. Суд зазначив, що кожна марка акцизного податку повинна бути унікальною, а виявлені факти дублювання марок у фіскальних чеках свідчать про порушення встановленого порядку. Аргументи ФОП про те, що алкоголь був придбаний з належними марками та сертифікатами, не були прийняті судом, оскільки відповідальність за реалізацію немаркованої продукції несе і продавець. Також, суд підкреслив правомірність перевірки даних фіскальних чеків минулих періодів контролюючим органом. Щодо штрафу за продаж алкоголю в заборонений час, то скаржник не надав жодних контраргументів, тому суд не став переглядати це питання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №705/2159/19 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо розгляду скарги у виконавчому провадженні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що директор Департаменту державної виконавчої служби не є виконавцем у даному виконавчому провадженні, а також не є іншою посадовою особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем під час виконання судового рішення, тому скаржниця не має права звертатися до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень в рамках цивільного судочинства. Суд зазначив, що директор Департаменту державної виконавчої служби є суб’єктом владних повноважень, і його дії, що оскаржуються, не пов’язані з прийняттям будь-яких рішень під час вчинення виконавчих дій щодо виконання рішення суду, а стосуються здійснення ним владних управлінських функцій. Суд вказав, що такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, їхньою посадовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у подібних справах, оскільки фактичні обставини у зазначених справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №466/964/25 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу адвокату на підставі відсутності власноручного підпису на ордері, оскільки скаргу було подано через систему “Електронний суд” та підписано кваліфікованим електронним підписом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно з чинним законодавством, зокрема, з урахуванням змін до Положення про ордер на надання правничої допомоги, внесених рішенням Ради адвокатів України від 08 червня 2024 року, у випадку подання документів через систему “Електронний суд” з використанням електронного підпису, додатковий власноручний підпис на ордері не вимагається. Суд також зазначив, що забезпечення права на судовий захист вимагає сприяння плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками судового процесу, особливо в умовах цифрової трансформації та воєнного стану. Суд врахував, що електронний ордер, підписаний кваліфікованим електронним підписом, є належним підтвердженням повноважень адвоката. **** Суд відступив від попередньої правової позиції, висловленої у постановах від 26 січня 2023 року у справі № 450/605/22, від 07 лютого 2023 року у справі № 466/77/22, від 22 грудня 2022 року у справі № 450/569/22 та від 07 лютого 2023 року у справі № 466/487/22.
3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №650/3420/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав матері відносно її малолітньої дитини.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову батька про позбавлення матері батьківських прав, мотивуючи це тим, що позивачем не надано достатніх доказів, які б свідчили про свідоме нехтування матір’ю своїми батьківськими обов’язками. Суди вказали, що матеріальне забезпечення дитини батьком не є безумовним доказом небажання матері брати участь в утриманні та вихованні дитини. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на порушення норм процесуального права, зокрема, розгляд справи за відсутності позивача, не дослідження судом доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, висновку органу опіки та піклування, а також відхилення клопотання про допит свідків. Суд касаційної інстанції наголосив на неприпустимості формального підходу у справах, що стосуються інтересів дітей, та необхідності всебічного дослідження обставин справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/8643/25 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації платником єдиного податку четвертої групи та зобов’язання зареєструвати платником єдиного податку.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, відмовивши у відкритті апеляційного провадження. Суд касаційної інстанції зазначив, що повернення першої апеляційної скарги не є безумовною підставою для відмови у поновленні строку на апеляційне оскарження, особливо коли недоліки були оперативно усунені. Суд врахував, що відповідач повторно подав апеляційну скаргу у стислі строки після отримання ухвали про повернення першої скарги, усунувши виявлені недоліки, що свідчить про його добросовісну процесуальну поведінку. Також, суд наголосив на обов’язку суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд допустив надмірний формалізм, що призвело до порушення права скаржника на судовий захист.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №380/10701/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов’язання нарахувати та виплатити цей середній заробіток.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що на час розгляду справи між позивачем і відповідачем існує інший судовий спір щодо сум грошового забезпечення, що унеможливлює встановлення усіх належних звільненому працівникові сум для розрахунку середнього заробітку за час затримки. Верховний Суд наголосив, що право на відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, не залежить від здатності суду здійснити розрахунок суми цього відшкодування, а від факту порушення роботодавцем строків розрахунку при звільненні. Суд також зазначив, що поетапність виплат не змінює юридичної природи порушення, а кожна окрема виплата лише припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов’язку роботодавця. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій мали встановити розмір середнього заробітку за час затримки, загальний розмір належних при звільненні виплат, частку виплачених і невиплачених коштів, а потім присудити позивачеві відповідний відсоток суми середнього заробітку, пропорційний відсотку несвоєчасно виплаченої суми.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №755/8353/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за банком, яке виникло на підставі іпотечного договору.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що банк не довів дотримання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не надав доказів належного повідомлення позичальника про вимогу усунення порушень за кредитним договором та про намір звернути стягнення на іпотечне майно. Банк, будучи обізнаним про судовий процес, не надав відповідних доказів до суду першої інстанції, а докази, подані до апеляційного суду, не були прийняті, оскільки не було обґрунтовано неможливість їх подання до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Також, суд зазначив, що відсутні підстави для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки суди попередніх інстанцій не застосовували його. Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у подібних справах були відхилені, оскільки обставини у тих справах відрізняються від обставин у даній справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/497/25 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо недопущення позивачки до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту на посаду судді місцевого господарського суду.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки дійшов висновку, що ВККСУ правомірно не допустила позивачку до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту, оскільки вона не набрала прохідний бал з тестування когнітивних здібностей, встановлений Комісією з урахуванням кількості вакантних посад, щодо яких оголошено добір. Суд розмежував поняття “середній допустимий бал” (який позивачка набрала, і це свідчить про успішне складання іспиту) та “прохідний бал” (який необхідно набрати для проходження до наступного етапу добору, і його позивачка не набрала). Суд зазначив, що Закон України “Про судоустрій і статус суддів” зобов’язує ВККСУ враховувати кількість посад при встановленні прохідного балу, що унеможливлює встановлення цього балу у фіксованому числовому значенні наперед. Суд також вказав, що позивачка була обізнана про умови добору, включаючи порядок визначення прохідного балу, і не оскаржувала їх до моменту оголошення результатів. Суд визнав правомірним встановлення ВККСУ прохідного балу, який враховує кількість вакантних посад, і дійшов висновку, що недопущення позивачки до наступного етапу не є порушенням її конституційних прав, а є наслідком об’єктивного застосування встановленої процедури.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №240/12847/22 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Міністерства оборони України у виплаті одноразової грошової допомоги особі, яка отримала інвалідність внаслідок поранення, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що обставини, пов’язані з причинами та обставинами поранення позивача, вже були встановлені у попередній судовій справі, хоча насправді у тій справі розглядалося питання про визначення уповноваженого суб’єкта на здійснення виплати. Верховний Суд зазначив, що для отримання одноразової грошової допомоги особа повинна надати документи, які підтверджують причини та обставини поранення, зокрема, що воно не пов’язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, або не є наслідком дій у стані сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Суд касаційної інстанції також послався на те, що він відступив від попередніх висновків щодо достатності акту судово-медичного дослідження та витягу з протоколу військово-лікарської комісії, як доказів обставин поранення. Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином документи, подані позивачем, та не надали правової оцінки підставам відмови у виплаті допомоги, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №465/3153/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є заява військової частини про оголошення військовослужбовця померлим, який зник безвісти під час виконання бойового завдання в зоні АТО.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили заяву, керуючись тим, що військовослужбовець зник безвісти в зоні АТО за обставин, що загрожували йому смертю, і відсутні відомості про його місце перебування або перебування в полоні. Суд касаційної інстанції не погодився з таким рішенням, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій не повно дослідили докази, зокрема, не врахували інформацію про можливе перебування зниклого військовослужбовця в полоні, а також не дали належної оцінки запереченням заінтересованих осіб. Верховний Суд наголосив на необхідності всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи, а також на тому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд касаційної інстанції також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо застосування строків оголошення особи померлою у зв’язку з воєнними діями, зазначивши, що шестимісячний строк має відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на території ймовірної загибелі особи.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №755/5483/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є розірвання спадкового договору та виселення особи з квартири, укладеного між померлим позивачем та відповідачем.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що правонаступником позивача не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження невиконання відповідачем умов спадкового договору, зокрема, щодо оплати комунальних послуг, забезпечення ліками та продуктами харчування. Суд зазначив, що обов’язок доведення цих обставин покладається на сторону, яка вимагає розірвання договору. Крім того, суд врахував, що відповідач здійснював ремонтні роботи у квартирі, що також свідчить про виконання умов договору. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про зменшення суми, стягнутої судом першої інстанції, враховуючи обставини справи та фінансовий стан правонаступника позивача. Також, суд касаційної інстанції вирішив стягнути з правонаступника позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, оскільки відповідачем було доведено факт понесення таких витрат, а інша сторона не подавала заяву про їх зменшення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, та стягнув з правонаступника позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
Справа №440/7747/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести індексацію пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати, що враховується для обчислення пенсії, та зобов’язання провести перерахунок пенсії з урахуванням цих коефіцієнтів.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався тим, що при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020-2023 роках, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Суд зазначив, що застосуванню підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України щодо індексації пенсій, а положення Порядку № 124 застосовуються лише в частині, що не суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Суд підкреслив, що встановлення щомісячних доплат до пенсії замість застосування коефіцієнтів збільшення є неправомірним. Суд також врахував висновки, викладені в попередніх постановах Верховного Суду, щодо необхідності індексації пенсії із застосуванням відповідних коефіцієнтів.
3. Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, зобов’язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок та виплату пенсії з урахуванням індексації.
Справа №300/3262/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Долинської міської ради щодо умов забезпечення централізованим водопостачанням населених пунктів за межами Долинської територіальної громади, зокрема Болехівської міської ради.
2. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що Долинська міська рада, як власник КП “Водоканал”, мала право приймати рішення щодо передачі водопровідних мереж іншим громадам, оскільки майно КП “Водоканал” є комунальною власністю Долинської громади; оскаржуване рішення має організаційно-плановий характер і є підставою для подальших дій КП “Водоканал” з врегулювання відносин водопостачання; рішення не порушує прав Болехівської громади, оскільки не призводить до припинення водопостачання або зміни характеристик води; передача мереж дозволить Болехівській громаді самостійно забезпечувати водопостачання, маючи у своєму віданні відповідні мережі та обладнання; судом також взято до уваги, що Болехівська міська рада вже уклала договір з КП “Болехівський комбінат комунальних підприємств” для забезпечення водопостачання споживачів громади, що свідчить про реалізацію можливості безперебійного водопостачання. Суд відхилив посилання позивача на порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки відповідні рішення Антимонопольного комітету були прийняті після подання позову і не можуть бути враховані при касаційному розгляді.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Болехівської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №378/771/23 від 12/11/2025
Предметом спору є стягнення боргу за договором позики та процентів за користування позикою.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність між сторонами договірних відносин позики, що підтверджуються розписками відповідача про отримання грошових коштів від позивача. Суд зазначив, що розписка є належним доказом укладення договору позики та отримання коштів, якщо вона містить умови про отримання грошей у борг із зобов’язанням їх повернення. Також суд врахував, що відповідач не надав доказів повернення боргу або безгрошовості позики. Щодо нарахування процентів, суд вказав, що оскільки у розписках не було встановлено розмір процентів, їх розмір правомірно визначено на рівні облікової ставки НБУ. Суд касаційної інстанції також врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 721/591/22, згідно з якою наявність розписки, де позичальник чітко зазначає отримання коштів та скріплює її своїм підписом, свідчить про реальний характер договору позики.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №546/673/23 від 17/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на рішення суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що апеляційна скарга була подана з пропуском встановленого законом строку, і заявниця не подала клопотання про поновлення цього строку з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску. Суд зазначив, що обов’язок дотримання строків апеляційного оскарження є важливим для забезпечення принципу правової визначеності. Також суд відхилив аргумент заявниці про звільнення від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки пільги щодо сплати судового збору чітко визначені законом і не поширюються на даний випадок. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перегляд справи не повинен підміняти собою апеляцію, а має виправляти судові помилки, яких у даному випадку не було виявлено.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №493/800/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору емфітевзису, скасування державної реєстрації та припинення права користування земельною ділянкою, укладеного між фізичною особою та приватним підприємством, в період дії договору оренди цієї ж ділянки з іншим товариством.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу, мотивуючи це відсутністю доказів повноважень особи, яка підписала скаргу від імені юридичної особи. Верховний Суд наголосив, що відомості про керівника юридичної особи, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім підтвердженням його повноважень діяти від імені цієї юридичної особи в суді. Суд також вказав на те, що апеляційний суд не надав можливості усунути недоліки, чим порушив принцип доступу до правосуддя. Суд касаційної інстанції послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 910/16580/23.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №560/8168/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є відмова Міністерства оборони України у наданні Особі_1 статусу учасника бойових дій.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які зобов’язали Міністерство оборони України повторно розглянути заяву позивача про надання статусу УБД. Суд наголосив, що право на отримання статусу УБД членами добровольчих формувань територіальних громад, які брали безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, прямо закріплене в Законі України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Відсутність чіткого механізму в підзаконному акті (Порядку №413) не може бути підставою для відмови у реалізації цього права. Суд також зазначив, що комісія зобов’язана всебічно та об’єктивно перевіряти обставини, що підтверджують участь особи в захисті України, і не може обмежуватися формальною перевіркою документів. Суд відхилив аргументи відповідача про перевищення судами компетенції, оскільки суди лише зобов’язали повторно розглянути заяву, а не самостійно встановили статус УБД.
3. Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/16234/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що наявність сертифіката Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини не є беззаперечним доказом неможливості виконання зобов’язання, а має критично оцінюватися судом з урахуванням обставин справи та характеру зобов’язання. Суд підкреслив, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв’язок між обставинами та неможливістю виконання конкретного зобов’язання, і цей зв’язок має бути доведений належними доказами. Також, суд зазначив, що пеня за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів у період карантину застосовується на загальних підставах, і положення про зупинення перебігу строків не поширюються на валютні операції. Суд врахував, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували, що саме форс-мажорні обставини унеможливили виконання зобов’язань за контрактом у встановлений термін.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ «Белпромпостач» без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №160/24804/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Державної міграційної служби України у видачі громадянці України паспорта у формі книжечки зразка 1994 року у зв’язку зі зміною прізвища після одруження.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що громадянка зверталася до міграційної служби із заявою про обмін паспорта у зв’язку зі зміною прізвища, висловивши бажання отримати паспорт старого зразка (книжечку), без внесення персональних даних до Єдиного державного демографічного реєстру. Суд зазначив, що на момент звернення позивачки діяли два нормативні акти, які регулювали це питання: Положення про паспорт громадянина України, затверджене ще у 1992 році, та постанова Кабінету Міністрів України від 2015 року, яка передбачає оформлення ID-карт. Суд підкреслив, що форма заяви для обміну паспорта зразка 1994 року, встановлена Міністерством внутрішніх справ, наразі відсутня, тому подання заяви у довільній формі є прийнятним. Апеляційний суд не дослідив, чи були дотримані позивачем вимоги Положення № 2503-ХІІ щодо подачі необхідних документів, та не надав правової оцінки листам-відповідям ГУ ДМС України в Дніпропетровській області. Враховуючи принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі, суд касаційної інстанції вказав на обов’язок суду апеляційної інстанції визначити характер спірних правовідносин, встановити факти, що підлягають доведенню, та з’ясувати наявні докази.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №752/11001/19 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом та визнання дійсним/недійсним заповіту.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував нікчемність заповіту, складеного на тимчасово окупованій території, і помилково застосував статтю 1254 ЦК України, яка не регулює наслідки нікчемності заповіту. Суд зазначив, що заповіт, посвідчений на тимчасово окупованій території, є недійсним згідно із Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторін і не врахував, що нікчемний заповіт не може скасовувати попередній. Також, суд касаційної інстанції не може самостійно перевірити обґрунтованість первісних позовних вимог, оскільки вони не були належним чином досліджені апеляційним судом.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №140/36684/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних та зобов’язання ДПС України зареєструвати ці податкові накладні.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що податковий орган, відмовляючи у реєстрації податкових накладних, належним чином не обґрунтував своє рішення, оскільки не вказав конкретні недоліки в наданих платником документах. Суд наголосив, що контролюючий орган під час моніторингу податкових накладних має аналізувати первинні документи лише за зовнішніми критеріями, не вдаючись до повного аналізу господарських операцій, який можливий лише під час податкової перевірки. Суд також зазначив, що платник надав достатньо документів для підтвердження реальності господарських операцій, а відмова в реєстрації податкових накладних була необґрунтованою. Суд підкреслив, що загальні вимоги до актів індивідуальної дії передбачають їх обґрунтованість та вмотивованість, чого не було дотримано податковим органом у цій справі. Суд врахував правову позицію Верховного Суду, згідно з якою недостатність документів не є достатньою підставою для відмови в реєстрації податкової накладної, якщо не надано оцінку тим документам, що фактично подані платником податку.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ «МАРГАРЕТ ГРУП», скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, зобов’язавши ДПС України зареєструвати податкові накладні та стягнув судові витрати на користь позивача.
Справа №759/10858/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення пені з забудовника за прострочення терміну введення будинку в експлуатацію за договором купівлі-продажу майнових прав.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково обмежив період нарахування пені одним календарним роком, оскільки в Цивільному кодексі України не існує такого обмеження. Суд також вказав, що апеляційний суд не з’ясував наявність підстав для зменшення пені згідно зі статтею 551 ЦК України, враховуючи, що її розмір перевищував розмір збитків. Крім того, касаційний суд зазначив, що з огляду на результат касаційного перегляду справи, постанову апеляційного суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції слід скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не врахував, що карантинні обмеження продовжували строки позовної давності, встановлені статтею 258 ЦК України, на весь період дії карантину. Суд також наголосив на важливості дотримання принципу змагальності сторін та обов’язку кожної сторони довести обставини, на які вона посилається.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру стягнутої пені та витрат на професійну правничу допомогу, направивши справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №213/1492/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення позивача з роботи у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, а саме: чи існували на підприємстві відповідача вакантні посади на день звільнення позивача та чи були вони їй запропоновані; чи була Міська організація НПГУ первинною профспілковою організацією, яка діяла на підприємстві, та чи була позивач профспілковим представником цієї організації; чи було у відповідача обов’язково отримувати згоду профспілкових організацій на звільнення позивача як профспілкового представника. Суд також вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо недопустимості копії ухвали Дніпровського апеляційного адміністративного суду, яку надала позивач, та необхідність її аналізу для встановлення обставин, що мають значення для справи. Суд зазначив, що суди не врахували обов’язок роботодавця пропонувати працівнику всі вакантні посади, які з’явилися на підприємстві протягом періоду з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №320/6200/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган збільшив суму податкового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, а також зменшив суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що платник податків правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у зв’язку з придбанням рекламних послуг, оскільки їх господарський характер підтверджено належними первинними документами. Також суд зазначив, що контролюючий орган безпідставно збільшив фінансовий результат до оподаткування на суму роялті, сплачених на користь інституту спільного інвестування, оскільки останній не звільнений від сплати податку на прибуток. Крім того, суд підкреслив, що контролюючий орган неправомірно застосував міжнародні стандарти фінансової звітності для визначення теперішньої вартості довгострокових зобов’язань, оскільки платник податків веде облік за національними стандартами. Суд також врахував, що строк погашення заборгованості за договорами позики не перевищував 12 місяців, що не дає підстав для визнання її довгостроковою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
