Справа №615/2295/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання засудженому за ухилення від мобілізації (ст. 336 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок апеляційного суду, погодившись з тим, що звільнення від відбування покарання з випробуванням було б неправильним застосуванням закону, оскільки не сприяло б виправленню засудженого та запобіганню новим злочинам, враховуючи суспільну небезпеку злочину, вчиненого під час воєнного стану та загальної мобілізації. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано врахував усі обставини справи, зокрема ігнорування засудженим конституційного обов’язку захисту Батьківщини, що викликає значний суспільний резонанс. Суд також врахував, що посилання на сімейні обставини (догляд за матір’ю) не зменшують суспільної небезпеки злочину, а апеляційний суд обґрунтовано призначив покарання у виді реального позбавлення волі, хоч і в мінімальному розмірі, вважаючи, що виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Суд касаційної інстанції підкреслив, що призначене покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №461/4457/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини між батьками, які перебувають у стані конфлікту.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову батька щодо визначення способу спілкування з дитиною та участі у її вихованні. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що деякі заходи забезпечення позову вже були вжиті раніше, а інші є неспівмірними заявленим вимогам та можуть призвести до порушення прав матері та дитини. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що забезпечення позову має бути обґрунтованим, співмірним та не порушувати права інших учасників процесу. Судді також наголосили, що не можна вживати заходи забезпечення позову, які фактично повторюють вже існуючі, або ті, що вимагають подальших узгоджень між сторонами для їх виконання. Судді підкреслили, що у справах, які стосуються інтересів дітей, потрібно враховувати найкращі інтереси дитини, але заходи забезпечення позову мають бути необхідними та співмірними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №725/2306/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є розірвання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, повернення майна та скасування обтяження.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання договору довічного утримання, оскільки відповідач (ОСОБА_3) належним чином виконувала умови договору, що підтверджується наданими доказами, зокрема, квитанціями про придбання продуктів харчування та ліків, переказами грошових коштів, а також показаннями свідків. Суд наголосив, що обставини щодо зняття депозитних коштів та укладення договору оренди гаражу не мають значення для цієї справи, оскільки не охоплюються договором довічного утримання. Апеляційний суд не врахував ці обставини та безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції. Важливо, що Верховний Суд підкреслив, що саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про розірвання договору довічного утримання.
Справа №463/2495/17 від 04/09/2024
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про спільну діяльність в частині членства фізичних осіб в ОСББ та встановлення факту, що ці особи не є членами ОСББ.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду, оскільки суди неправильно застосували норми процесуального права. Суд зазначив, що залишення позову без розгляду можливе лише у випадку повторної неявки позивача саме в судове засідання, а не в підготовче засідання. У даній справі позивач не з’явився у підготовчі засідання, що не є підставою для залишення позову без розгляду. Суд також врахував власні попередні висновки щодо застосування аналогічних норм права.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 та направив справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції, а в частині залишення без розгляду позову ОСББ «Кайзервальд-Львів» залишив судові рішення без змін.
Справа №752/24526/20 від 05/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 1 січня 2004 року до 1 жовтня 2013 року.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу не є ефективним способом захисту права власності, оскільки не вирішує спір про поділ майна та вимагатиме повторного звернення до суду. ВС наголосив, що кожна особа має право на захист своїх прав, а суд повинен розглядати справи в межах заявлених вимог. ВС зазначив, що у даній справі відсутній спір про поділ майна, а відповідач заперечує факт спільного проживання, тому вимога позивачки не може бути розглянута в окремому провадженні. ВС також підкреслив, що апеляційний суд не оцінив усі докази у справі, зокрема показання свідків, та не врахував суперечності у поясненнях відповідача.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №598/904/18 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 (порушення правил дорожнього руху) та ч. 1 ст. 119 (вбивство з необережності) КК України.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту про те, що ОСОБА_7 діяла в стані необхідної оборони, захищаючись від нападу групи осіб, а також не спростував переконливо версію захисту про те, що дії потерпілого та свідка, які переслідували ОСОБА_7, свідчили про реальну загрозу її життю та здоров’ю. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував положення ч. 2 ст. 36 КК України про право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання, а також не надав належної оцінки показанням свідка, який стверджував про застосування нападниками вогнепальної зброї. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином відхилення показань свідків сторони захисту, пославшись лише на те, що вони є показаннями з чужих слів, що недостатньо для їх відхилення. Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №27/55(914/319/24) від 13/11/2025
Предметом спору є заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у господарській справі щодо припинення права користування земельною ділянкою.
Суд задовольнив заяву про розподіл судових витрат, керуючись тим, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, включаючи витрати на професійну правничу допомогу. Суд врахував, що сторона понесла витрати на правничу допомогу, ці витрати пов’язані з розглядом справи, а також відсутність заперечень від іншої сторони щодо цих витрат. Крім того, суд взяв до уваги участь представника заявника в судових засіданнях та подання відзиву на касаційну скаргу. Суд також послався на статтю 129 ГПК України, яка регулює питання розподілу судових витрат, зокрема, критерії обґрунтованості та пропорційності таких витрат.
Суд постановив задовольнити заяву та стягнути з Жовківської міської ради на користь Спільного українсько-німецького підприємства “Тристалко” 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №758/4894/21 від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за розбій (ч. 1 ст. 187 КК) та незаконне зберігання психотропних речовин (ч. 2 ст. 309 КК).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтвердивши обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні розбою, зважаючи на послідовні показання потерпілого, які узгоджуються з іншими доказами, зокрема, впізнанням засудженого та вилученням у нього частини викрадених коштів. Суд зазначив, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 187 КК, має усічений склад злочину та вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном. Також, суд врахував, що засуджений спочатку заперечував факт розбою, а потім визнав його, що підтверджується відеозаписом судового засідання. Важливо, що апеляційна скарга не оскаржувала доведеність вини за ст. 187 КК, а лише суворість покарання.
3. Суд вирішив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №527/1615/22 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та відкрите викрадення майна в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не повною мірою перевірив доводи апеляційної скарги захисника та обвинуваченої, зокрема, щодо відсутності умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть, враховуючи, що смерть настала від перитоніту через кілька днів після поранення, а обвинувачена викликала швидку допомогу, від якої потерпілий відмовився. Також апеляційний суд не надав належної оцінки показанням потерпілого та свідка щодо відсутності факту викрадення майна, а також не здійснив належної оцінки доказів з точки зору їх достатності та взаємозв’язку. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження та надання вичерпних відповідей на доводи апеляційних скарг. Враховуючи ризик переховування від суду, Верховний Суд обрав обвинуваченій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №642/7051/23 від 17/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_7 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення його у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу засудженого. Фактично, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто умисному вбивстві. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, не знайшов підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень. У своїй постанові Верховний Суд керувався статтями Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують повноваження суду касаційної інстанції та порядок касаційного провадження.
Суд ухвалив: вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №643/5610/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є законність звільнення особи від кримінальної відповідальності за хуліганство на підставі примирення з потерпілим.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які звільнили особу від кримінальної відповідальності за хуліганство у зв’язку з примиренням з потерпілим, мотивуючи це тим, що безпосереднім об’єктом хуліганства є громадський порядок, а не лише приватні інтереси потерпілого. Суд зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі примирення з потерпілим можливе лише тоді, коли кримінальне правопорушення завдає шкоди саме приватним інтересам фізичної особи, а не публічним інтересам. У даному випадку, дії особи були спрямовані на грубе порушення громадського порядку, що супроводжувалося особливою зухвалістю, нанесенням тілесних ушкоджень та пошкодженням майна, що порушило нормальний ритм життя інших осіб у громадському місці. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що обов’язковою ознакою хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.
3. Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №953/19187/20 від 14/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї).
Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_6, не знайшов підстав для їх задоволення. Суд касаційної інстанції, ймовірно, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їм злочину. Також, можливо, суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни судових рішень. Крім того, ВС міг врахувати пропорційність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених. Остаточне рішення суду базується на матеріалах справи, досліджених доказах та доводах сторін.
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №638/19366/18 від 17/11/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах).
У резолютивній частині рішення, на жаль, не зазначено конкретних аргументів, якими керувався Верховний Суд. Проте, зважаючи на те, що касаційну скаргу захисника задоволено частково, а ухвалу апеляційного суду скасовано з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, можна припустити, що Верховний Суд виявив певні порушення норм процесуального або матеріального права, допущені апеляційним судом при розгляді справи. Можливо, апеляційний суд не повною мірою дослідив доводи апеляційної скарги захисника, не надав належної оцінки доказам, або ж неправильно застосував норми кримінального закону. Для більш точного аналізу необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення.
Рішення суду: Касаційну скаргу захисника задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №642/1296/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є зняття арешту з квартири, яка перебуває в іпотеці, та припинення дії договору відступлення прав за договором іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції вирішив, що у вимозі про зняття арешту з майна необхідно відмовити через неналежний склад відповідачів, оскільки не було залучено Управління Пенсійного фонду, в інтересах якого було накладено арешт. Щодо зустрічного позову, суд зазначив, що вимога про припинення дії договору відступлення прав за договором іпотеки не передбачена статтею 16 ЦК України як спосіб захисту, тому в її задоволенні слід відмовити через обрання позивачем неналежного способу захисту. Суд також вказав, що вимога про скасування інформації про реєстрацію іпотеки є похідною від основної вимоги, тому також не підлягає задоволенню. Суд касаційної інстанції наголосив, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення щодо відмови в первісному позові та скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення зустрічного позову, відмовивши в його задоволенні.
Справа №639/465/19 від 12/11/2025
1. Предметом спору є витребування частки квартири з чужого незаконного володіння, оскільки позивач вважав, що квартира була придбана під час проживання з відповідачкою однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а отже є їхньою спільною власністю.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що він та відповідачка проживали однією сім’єю на момент придбання квартири та що квартира була придбана за їхні спільні кошти, а попереднє рішення суду не встановлювало факту спільного проживання сторін як сім’ї без реєстрації шлюбу. Суд також врахував, що на момент придбання квартири відповідачка перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, що виключає можливість одночасного перебування у фактичних шлюбних відносинах з позивачем. Крім того, суди попередніх інстанцій вже розглядали аналогічний спір між тими ж сторонами і дійшли висновку про відсутність підстав для визнання квартири спільною власністю. Суд касаційної інстанції також відхилив аргументи позивача щодо упередженості судді апеляційного суду, оскільки незгода з процесуальними рішеннями або попередня думка судді не є підставою для відводу.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №473/3261/23 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням засудженого за самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки факту звернення засудженого до прокуратури з повідомленням про самовільне залишення місця служби до набрання чинності законом, який забороняє умовне звільнення за такі злочини. Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував доводи сторони захисту про намагання засудженого врегулювати ситуацію, звернувшись до прокуратури, і не надав переконливих аргументів, які б доводили відсутність правових наслідків цього звернення. Також, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд вийшов за межі доводів прокурора в апеляційній скарзі, обґрунтовуючи рішення посиланням на закон, який не був зазначений прокурором. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд визнав, що вирок апеляційного суду є необґрунтованим і підлягає скасуванню.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також постановив негайно звільнити засудженого з-під варти.
Справа №183/3285/22 від 11/11/2025
Предметом спору було оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ч. 4 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував усіх обставин, що мають значення для справи, зокрема позитивні характеристики засудженого, щире каяття, часткове відшкодування збитків, а також участь в бойових діях. Суд наголосив на презумпції призначення більш м’якого покарання, якщо не доведено, що воно буде недостатнім для виправлення засудженого. Суд також зазначив, що апеляційний суд не надав переконливих доказів, які б свідчили про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання. Суд врахував, що засуджений раніше не був судимий, має постійне місце проживання та роботи, а також позитивно характеризується. Суд вказав, що сам факт оголошення особи в розшук не свідчить про її обізнаність про це.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок апеляційного суду та звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України.
Справа №376/90/21 від 17/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на земельну ділянку.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд, оскільки суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси ТОВ «ФК «Фактор Плюс» як іпотекодержателя, не залучивши його до участі у справі, що є порушенням процесуальних норм. Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що ТОВ «ФК «Фактор Плюс» не було повідомлено про розгляд справи, і поновив строк на апеляційне оскарження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що виключна підсудність у справах про нерухоме майно визначається місцезнаходженням цього майна, і оскільки спір стосується земельної ділянки, справу слід розглядати за місцем її знаходження. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди з судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №348/1503/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору оренди земельної ділянки між Надвірнянською міською радою та фізичною особою, власником нерухомого майна, розташованого на цій ділянці.
2. Суд задовольнив позов, оскільки відповідач є власником нерухомого майна на ділянці комунальної власності, і міська рада прийняла рішення про надання цієї ділянки в оренду відповідачу, що робить укладення договору обов’язковим. Суд врахував, що свобода договору не є абсолютною і не може порушувати положення законодавства, а також те, що відповідач фактично використовує земельну ділянку. Суд також зазначив, що направлення проєкту договору відповідачу було належним чином підтверджено, а умови договору відповідали рішенню міської ради та типовому договору оренди. Додатково, суд послався на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості. Суд відхилив доводи відповідача про те, що він не користується всією площею ділянки, оскільки вони не були належним чином підтверджені.
3. Суд визнав укладеним договір оренди землі між Надвірнянською міською радою та ОСОБА_1 з 03 жовтня 2019 року на умовах, запропонованих міською радою.
Справа №344/10486/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 111 КК України (державна зрада).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягали у формальному розгляді апеляційних скарг сторони захисту, ненаданні належної оцінки доводам щодо недопустимості доказів (зокрема, показань, отриманих під тиском, даних поліграфу, показань свідків з чужих слів), відсутності обґрунтування неврахування доказів сторони захисту, а також відсутності чіткої мотивації щодо доведеності вини засуджених поза розумним сумнівом. Суд наголосив на необхідності ретельної перевірки доводів апеляційних скарг, дослідження необхідних доказів, аналізу та оцінки їх у сукупності, а також урахування практики Верховного Суду щодо допустимості доказів. Також, ВС звернув увагу на те, що апеляційний суд не зазначив, які саме дії засуджених становлять об’єктивну сторону державної зради у формі надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши засудженим запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №397/1335/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визначення юрисдикції суду щодо позовних вимог про визнання недійсними рішень засновника фермерського господарства, визнання недійсними нових редакцій статуту, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в складеному капіталі та визнання права на майнові права члена фермерського господарства в порядку спадкування.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався тим, що спір між сторонами є корпоративним, оскільки стосується створення, діяльності, управління та припинення діяльності фермерського господарства. ВС наголосив, що пред’явлення позову фізичною особою, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи спору та не є підставою для розгляду його в порядку цивільного судочинства. Суд також врахував, що вимоги про визнання недійсними рішень засновника та інших документів вже були предметом розгляду господарським судом, що свідчить про наявність рішення, яке набрало законної сили, з тих самих підстав і між тими самими сторонами. ВС підкреслив, що правильне визначення юрисдикції залежить від встановлення наявності спору у корпоративних відносинах, а в даному випадку такий спір існує.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог, що мають корпоративний характер.
Справа №922/771/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є вимога громадянки Казахстану до ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Інтехнопром” про визначення складу учасників товариства та розміру їх часток, оскільки вона вважає, що її незаконно внесли до складу учасників на підставі підроблених документів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що позов про визначення складу учасників ТОВ та розміру їх часток є належним способом захисту в даному випадку, оскільки він спрямований на відновлення попереднього стану. Суд зазначив, що належними відповідачами у такій справі є не лише саме товариство, а й особи, чиї права та обов’язки можуть бути змінені внаслідок рішення суду, зокрема, колишній учасник товариства, частку якого нібито незаконно відчужено. Оскільки позивачка не залучила колишнього учасника товариства як відповідача, а лише як третю особу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки позов було подано не до всіх належних відповідачів. Суд також відхилив аргументи позивачки щодо порушень процесуального права, пов’язаних з відмовою у виклику свідка, оскільки не було подано належної заяви свідка.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №754/7038/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення суду щодо відмови у задоволенні позову про захист прав споживача у зв’язку з реструктуризацією валютного кредиту.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, оскільки АТ «ОТП Банк» правомірно провів реструктуризацію боргу згідно із Законом України «Про споживче кредитування», а договір про реструктуризацію відповідає вимогам законодавства. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів та переоцінки обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Також, суд відхилив посилання на неврахування правових висновків Верховного Суду у справі № 201/6750/16, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до тих, що розглядаються у даній справі. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку всім доводам і аргументам заявника, а перегляд справи не повинен підміняти собою апеляцію.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №754/5573/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки генетична експертиза з вірогідністю 99,99% підтвердила біологічне батьківство позивача щодо дитини, і позивач не надав переконливих доказів, які б спростовували цей висновок. Суд також відхилив аргументи позивача про можливу підміну зразків крові, оскільки не було надано належних доказів на підтвердження цих обставин. Суд зазначив, що відсутність протоколу відбору зразків крові в матеріалах експертизи не є порушенням, оскільки це не передбачено нормативними актами, а інформація про відбір крові міститься у самому висновку експерта. Крім того, суд вказав, що позивач був належним чином повідомлений про судові засідання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що висновок генетичної експертизи є важливим доказом у справах про батьківство, і суди попередніх інстанцій обґрунтовано взяли його до уваги.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №15/81 (910/14942/24) від 13/11/2025
1. Предметом спору є заміна позивача, Міністерства економіки України, на його правонаступника, Фонд державного майна України, у справі про визнання недійсними результатів публічних торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про заміну Міністерства економіки України на Фонд державного майна України як правонаступника у справі, оскільки ДП “ВО “Київський радіозавод”, щодо майна якого виник спір, було передано зі сфери управління Міністерства економіки до сфери управління Фонду державного майна України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України. Суд зазначив, що процесуальне правонаступництво передбачає перехід процесуальних прав і обов’язків сторони у справі до іншої особи у зв’язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні, і для його настання необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав правопопередника. Суд також вказав, що положення статті 52 ГПК України не забороняють заміну позивача його правонаступником, навіть якщо перехід до правонаступника матеріальних прав позивача (правопопередника) відбувся до звернення такого позивача із позовом до суду. Доводи скаржника про те, що на момент подання позову Міністерство економіки вже не мало повноважень, не є перешкодою для процесуального правонаступництва.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Вардингс” без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №910/10370/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності держави Україна у зв`язку з надмірно тривалим розглядом справи про банкрутство та стягнення збитків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, виходячи з того, що заявлена до стягнення сума не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, оскільки питання компенсації моральної та матеріальної шкоди позивачу за порушення Державою Україна пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, за скаргою позивача на надмірну тривалість розгляду судами різних інстанцій справи про банкрутство, було вирішено Європейським судом в рішенні від 18.05.2017, на виконання якого позивачеві сплачено грошові кошти в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Також, касаційний суд підкреслив, що чинним Господарським процесуальним кодексом України передбачена заміна судом відповідача на належного або залучення іншого співвідповідача виключно за клопотанням позивача. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не може переоцінювати докази, які вже оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №908/1344/23(905/797/22) від 13/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поруки, укладеного між ТОВ “ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ” та ТОВ “АБРИС ДНІПРО”, за зобов’язаннями ТОВ “ВЕСТА КАР БАТЕРИ”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір поруки не є фіктивним, оскільки не було доведено наміру сторін не створювати правових наслідків, а також відсутні докази введення в оману щодо обставин правочину. Суд зазначив, що позивач не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, а доводи позивача зводяться до економічної невигідності договору, що не є підставою для визнання його фіктивним. Також, суд відхилив аргументи щодо порушення повноважень директора при укладенні договору, оскільки це питання вже було розглянуто в іншій справі. Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має права переоцінювати докази.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “ЗЕ ТЕХНОЛОДЖІ” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №461/2470/21 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 369-2 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які визнали доведеним факт пропонування та надання неправомірної вигоди за вплив на посадову особу для сприяння в умовно-достроковому звільненні засудженого. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили та оцінили докази, зокрема, покази свідків, протоколи негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), та встановили їх взаємоузгодженість. ВС зазначив, що апеляційний суд перевірив доводи захисту про провокацію злочину та недопустимість доказів, зокрема протоколів НСРД, і обґрунтовано їх відхилив, вказавши на відсутність порушень прав і свобод людини при проведенні слідчих дій. Суд також врахував правову позицію, викладену в постанові об’єднаної палати ККС ВС від 29 березня 2021 року, щодо суб’єкта злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, яким може бути будь-яка особа, здатна здійснити вплив на уповноважену особу. ВС підкреслив, що суди обґрунтовано не взяли до уваги покази засудженого, в інтересах якого здійснювався вплив, оскільки він є зацікавленою особою.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №646/1924/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої, як він стверджує, незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
2. Суд касаційної інстанції, частково задовольняючи касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу у зв’язку з його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, що було встановлено виправдувальним вироком суду. Суд підкреслив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не меншим за одну мінімальну заробітну плату за кожен місяць перебування під слідством або судом, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, чинного на час розгляду справи судом першої інстанції. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на помилку судів попередніх інстанцій щодо зазначення в резолютивній частині рішення конкретного органу, з якого має бути здійснено стягнення коштів, оскільки відповідачем у таких справах є держава, а кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України. Суд касаційної інстанції наголосив, що резолютивна частина рішення не повинна містити відомостей про суб’єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.
3. Верховний Суд ухвалив частково задовольнити касаційну скаргу, змінивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції, вказавши на стягнення коштів з Державного бюджету України, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Справа №373/945/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця щодо незняття арешту з його зарплатного рахунку та на постанову про арешт цього рахунку.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема допустив взаємовиключні висновки в мотивувальній та резолютивній частинах ухвали про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу. Апеляційний суд, з одного боку, зазначив про необхідність обґрунтування поважних причин неподання доказів до закінчення судових дебатів, що передбачає залишення заяви без розгляду, а з іншого – відмовив у задоволенні заяви по суті. Суд касаційної інстанції також звернув увагу на те, що апеляційний суд не врахував дату складення акту приймання-передачі наданих послуг та не застосував належним чином положення частини восьмої статті 141 ЦПК України у поєднанні з частиною першою статті 246 ЦПК України, як це роз’яснено Великою Палатою Верховного Суду. Враховуючи зазначені порушення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що не має можливості ухвалити власне рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №128/2656/22 від 12/11/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення заявнику через неусунення недоліків у встановлений судом строк.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не дотримався вимог процесуального закону щодо належного повідомлення особи про залишення апеляційної скарги без руху, оскільки матеріали справи не містять належних доказів вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Суд зазначив, що надсилання копії ухвали рекомендованим листом, який повернувся без відмітки про причину повернення, не може вважатися належним повідомленням. Також, суд вказав, що довідка про доставку електронного листа не є належним доказом вручення судового рішення, оскільки відсутні відомості про те, що електронна пошта є офіційною електронною адресою позивача. Суд касаційної інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року, в якій зазначено, що надсилання судового рішення на електронну пошту, яка не є офіційною, не може вважатися належним врученням. Враховуючи відсутність належного повідомлення, висновок апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у зв’язку з неусуненням недоліків є передчасним.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №572/3202/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про повернення заяви про перегляд заочного рішення у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які визнали заяву про перегляд заочного рішення неподаною та повернули її заявнику, оскільки суди не врахували, що заявник у заяві про перегляд заочного рішення та у заяві на виконання ухвали про залишення заяви без руху надав пояснення щодо поважності причин неявки в судове засідання та неповідомлення суду, а також причин неподання відзиву, і додав докази на підтвердження цього. Верховний Суд підкреслив, що на стадії вирішення питання про прийняття заяви про перегляд заочного рішення суд лише перевіряє відповідність заяви формальним вимогам, а оцінка поважності причин неявки здійснюється під час розгляду заяви по суті. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно повернули заяву про перегляд заочного рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття заяви про перегляд заочного рішення.
Справа №495/1260/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є законність набуття права власності на земельну ділянку комунальної власності, розташованої в прибережній зоні.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який зобов’язав власника повернути земельну ділянку до комунальної власності, мотивуючи це тим, що апеляційний суд помилково відніс спірну земельну ділянку до земель водного фонду, не врахувавши, що згідно з документами Державного земельного кадастру, вона відноситься до земель рекреаційного призначення. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував наявність затвердженого проєкту землеустрою щодо встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони Чорного моря, який не включає спірну ділянку до прибережної захисної смуги. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії (в даному випадку, рекреаційної) не вимагає зміни цільового призначення та відповідних процедур. Суд вказав, що належним способом захисту у даному випадку є віндикаційний позов, а не негаторний, як вважав апеляційний суд.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині зобов’язання повернути земельну ділянку та змінив рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції.
Справа №5008/551/2011 від 05/11/2025
1. Предметом спору є заява Головного управління ДПС у Закарпатській області про виправлення помилки у виконавчому документі, а саме в ухвалі господарського суду про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву ГУ ДПС, виходячи з того, що відповідно до статті 328 ГПК України, суд може виправити помилку, допущену при оформленні або видачі виконавчого документа. Суди встановили, що в ухвалі про затвердження мирової угоди не були чітко визначені боржник та стягувачі, а також відсутні інші реквізити виконавчого документа, що унеможливлювало її виконання. Суд касаційної інстанції зазначив, що виправлення таких недоліків не змінює суті судового рішення, а лише приводить його у відповідність до вимог закону. Суд також послався на практику Верховного Суду, згідно з якою помилки у виконавчому документі можуть стосуватися дефектів його форми чи змісту, включаючи неправильне зазначення інформації про стягувача чи боржника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №911/3628/21 від 11/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Укрбуд Забудова” на користь Управління капітального будівництва Бориспільської міської ради суми невикористаного авансового платежу за договорами про закупівлю робіт.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про часткове задоволення заяви ТОВ “Укрбуд Забудова” про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та відмовив у задоволенні цієї заяви, залишивши в силі попереднє рішення про стягнення коштів. Суд апеляційної інстанції обґрунтував це тим, що платіжні доручення та рахунки на оплату будівельних матеріалів вже були оцінені судами під час розгляду справи по суті. Акт фіксації об’єкта незавершеного будівництва, наданий ТОВ “Укрбуд Забудова”, визнано новим доказом, проте не надано доказів неможливості його подання раніше. Суд також зазначив, що обставини, встановлені в іншій справі щодо поставки будівельних матеріалів, не доводять їх використання саме для виконання спірних договорів. Крім того, суд врахував, що ТОВ “Укрбуд Забудова” раніше подавало цей акт під час апеляційного перегляду, але суд відмовився його прийняти через відсутність обґрунтованих причин неможливості подання цього доказу раніше.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “Укрбуд Забудова” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №308/10198/15-ц від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили відповідачу у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишили цю заяву без розгляду, мотивуючи це тим, що повернення копії заочного рішення з відміткою “за закінченням терміну зберігання” не є належним доказом вручення рішення відповідачу відповідно до статті 272 ЦПК України, а отже, судове рішення вважається неврученим. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій не врахували цей факт і дійшли помилкового висновку про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд правильно застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року, оскільки суди повинні враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду при вирішенні аналогічних спорів.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №127/19478/23 від 18/11/2025
1. Предметом спору є встановлення порядку користування земельною ділянкою між власником частини домоволодіння та Вінницькою міською радою, яка потенційно має отримати право власності на іншу частину домоволодіння як відумерлу спадщину.
2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через відсутність належного висновку експерта щодо технічної можливості встановлення порядку користування земельною ділянкою та наявність самочинно збудованих об’єктів. Апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення, вказавши, що Вінницька міська рада є неналежним відповідачем, оскільки у випадку відумерлої спадщини, відкритої до 1 липня 2003 року, належним відповідачем є держава в особі уповноваженого органу, а не орган місцевого самоврядування. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про неналежного відповідача, оскільки спадщина відкрилась до 1 липня 2003 року, тому застосуванню підлягають норми ЦК УРСР, за якими спадкове майно переходить до держави, а не до територіальної громади. Верховний Суд підкреслив, що держава і територіальна громада є різними суб’єктами цивільних прав, зокрема у спадкових правовідносинах. Суд також зазначив, що позивач не довів, що не знав та не міг знати про підставу залучення належного відповідача до подання позову.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №953/19187/20 від 14/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 362 КК (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах чи зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що дії ОСОБА_8, хоч і стосувалися розблокування доступу до системи для кількох користувачів, були вчинені протягом короткого часу з єдиним наміром, що свідчить про єдиний продовжуваний злочин, а не про повторність. Також, суд підкреслив відсутність доказів попередньої змови між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, а також між ОСОБА_6 та ОСОБА_16, що виключає кваліфікуючу ознаку злочину, передбачену ч. 3 ст. 362 КК (вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб). Суд також зазначив, що ОСОБА_6, незважаючи на звільнення зі служби, зберіг доступ до системи та використовував його для несанкціонованих дій, що робить його суб’єктом злочину за ст. 362 КК. Крім того, суд підкреслив, що не може брати до уваги доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки касаційний суд виходить лише з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_6 без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №295/7031/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 205-1 КК України (підробка документів для реєстрації ФОП) та ухвали апеляційного суду, який залишив цей вирок без змін.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не повною мірою врахував доводи прокурора щодо неправомірності відхилення показань обвинуваченої ОСОБА_7, яка була звільнена від кримінальної відповідальності, але її показання не були належним чином оцінені у взаємозв’язку з іншими доказами. Суд також зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки скриншотам листування між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які могли свідчити про злочинний умисел. Крім того, ВС вказав на те, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином визнання недопустимими доказів, отриманих в результаті огляду документів та тимчасового доступу до речей і документів, не з’ясувавши всіх обставин справи. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №914/326/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій про часткове відхилення грошових вимог кредитора в справі про банкрутство боржника.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково відхилено грошові вимоги кредитора, оскільки ці вимоги ґрунтуються на нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, проте судом раніше вже було встановлено, що нарахування таких втрат за певний період є необґрунтованим. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, є преюдиційними і не підлягають доказуванню знову в іншій справі за участі тих самих сторін або їх правонаступників. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що кредитор, як правонаступник попереднього кредитора, знав про рішення суду щодо відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних за певний період і погодився з цим, а тому не може повторно вимагати їх стягнення в межах справи про банкрутство. Суд касаційної інстанції також зазначив, що звернення кредитора до суду з додатковими вимогами в межах справи про банкрутство не може бути підставою для винесення нового рішення щодо стягнення з боржника інфляційних втрат на 3% річних, які вже були предметом розгляду в межах позовного провадження, і в задоволенні яких судом відмовлено. Суд касаційної інстанції також відхилив аргументи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові вдався до “правового пуризму” та надмірної процесуальної формальності, не здійснивши дотримання ст. 238 ГПК України.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №907/935/21 від 13/11/2025
1. Предметом спору є перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду про затвердження реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, зокрема в частині вимог одного з кредиторів, чиї вимоги ґрунтувалися на договорі, який згодом було визнано недійсним.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що визнання договору недійсним є нововиявленою обставиною, яка дає підстави для перегляду попередньої ухвали про затвердження вимог кредиторів. Суд також врахував, що оскільки договір було визнано недійсним вже після відкриття провадження у справі про банкрутство, то вимоги, які виникли з цього договору, мають статус поточних, а не конкурсних. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували ці вимоги як конкурсні, що призвело до передчасного рішення про їх визнання у повному обсязі. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність виокремлення суми вимог, які виникли з недійсного договору, від інших вимог кредитора, які не оспорюються. Оскільки суди попередніх інстанцій не здійснили такої перевірки та не надали належної оцінки всім обставинам справи, Верховний Суд вирішив скасувати їх рішення і направити справу на новий розгляд. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права встановлювати нові обставини справи або переоцінювати докази, тому для прийняття законного та обґрунтованого рішення необхідний новий розгляд справи судом першої інстанції.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №463/11158/23 від 10/11/2025
1. Предметом спору є закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_8, якого звинувачували у злочинах проти основ національної безпеки України.
2. Суд закрив кримінальне провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки обвинувачений помер, і відсутні особи, які б висловили бажання продовжувати провадження для його реабілітації; інформація про смерть ОСОБА_8 була отримана з офіційного сайту СБУ та листа цієї служби, що є достатнім підтвердженням факту смерті в умовах припинення міжнародних договорів та поштового сполучення з Російською Федерацією, де настала смерть; апеляційний суд погодився з цим рішенням, не знайшовши підстав для його скасування; прокурор не надав жодних доказів, які б спростовували факт смерті ОСОБА_8; отримання офіційних документів про смерть з РФ неможливе через розірвання дипломатичних відносин та припинення дії міжнародних договорів; інформація, розміщена на офіційному сайті СБУ, є достовірною та заслуговує на довіру, оскільки СБУ зобов’язана інформувати громадськість про свою діяльність.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №911/149/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки харчових продуктів.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не дослідили обставини, що мають значення для справи, а саме: чи дійсно була поставка товару, чи був реальний рух активів, чи підтверджується це товарно-транспортними накладними та іншими доказами, а також чи відображені спірні операції в бухгалтерському обліку позивача. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежилися формальною перевіркою первинних документів (видаткових накладних), незважаючи на заперечення відповідача щодо факту поставки та наявність недоліків у цих документах. Також, суди не дослідили, яким чином позивач фіксував інформацію щодо найменування, асортименту та кількості товару, що підлягав поставці. Суд наголосив, що принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, і обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити стандарт переваги більш вагомих доказів.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №645/5270/17 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, а саме порушення права на захист засудженого. Суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності засудженого, який виявив бажання брати участь в апеляційному розгляді, та за відсутності його захисника, який повідомив про неможливість участі у судовому засіданні через поважні причини. Апеляційний суд помилково зазначив у своїй ухвалі, що від засудженого та його захисника надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, що не відповідає матеріалам справи. Також, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України щодо належного обґрунтування рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Харківського апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №295/9998/19 від 17/11/2025
Предметом спору є розмір відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу потерпілого, мотивуючи це тим, що апеляційний суд не повною мірою врахував глибину моральних страждань, яких зазнав потерпілий у зв’язку зі смертю близької людини. Суд касаційної інстанції взяв до уваги характер та обставини вчинення злочину, наслідки, що настали, а також майновий стан обвинуваченого. ВС наголосив на необхідності забезпечення справедливої компенсації моральної шкоди, яка б відповідала принципам розумності та справедливості, з метою відновлення порушених прав потерпілого. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо розмірів відшкодування моральної шкоди у подібних справах.
Суд ухвалив змінити вирок апеляційного суду в частині цивільного позову та збільшив суму відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого до 800 000 грн.
Справа №904/2730/23 від 11/11/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Павлоградський завод технологічного обладнання” в рамках справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що податковий орган дотримався спеціальних норм податкового законодавства щодо порядку нарахування пені, зокрема, в частині граничної дати такого нарахування, що не суперечить законодавству про банкрутство. Суд зазначив, що розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється з урахуванням особливостей виникнення податкових зобов’язань боржника згідно з вимогами Податкового кодексу України, якщо такі зобов’язання виникли до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд також врахував, що пеня була нарахована за період до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а отже, вимоги кредитора виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди з оцінкою доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №278/2203/15-к від 10/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення грабежу, поєднаного з насильством, та незаконного заволодіння транспортним засобом, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які визнали доведеною вину особи на основі сукупності доказів, включаючи покази потерпілого, протоколи слідчих дій та інші матеріали справи. Суд зазначив, що дії засудженого були умисними та узгодженими з іншою особою, що свідчить про попередню змову. ВС відхилив доводи захисту про недостовірність доказів, вказавши, що оцінка доказів є компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій. Також ВС визнав обґрунтованим розгляд справи апеляційним судом за відсутності обвинуваченого та його захисників, оскільки їх неявка була розцінена як зловживання процесуальними правами з метою затягування процесу. Суд касаційної інстанції наголосив на неприпустимості зловживання процесуальними правами, що суперечить завданням кримінального провадження.
3. Суд залишив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №347/1/21 від 29/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на транспортні засоби та стягнення половини їхньої вартості у порядку поділу такої власності.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що вимоги про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та про визнання майна спільною сумісною власністю не є ефективними способами захисту права власності у спорі про поділ майна, оскільки в позовному провадженні ці факти є лише предметом доказування, а не самостійними вимогами. Суд підкреслив, що ефективним способом захисту є вимога про поділ спільного сумісного майна, а встановлення факту спільного проживання та спільного набуття майна має бути обґрунтовано в мотивувальній частині рішення. Також, суд вказав, що відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні вимоги про стягнення компенсації вартості частки у праві власності на транспортні засоби є передчасною, оскільки суди не врахували преюдиційні обставини, встановлені в іншій справі про стягнення аліментів, та не оцінили надані позивачкою фотографії. Суд наголосив на необхідності врахування преюдиційних фактів, встановлених у судових рішеннях, які набрали законної сили, та на обов’язку суду дослідити всі надані докази в сукупності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення компенсації вартості 1/2 частини транспортних засобів та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а також змінив мотивувальні частини рішень в частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та про визнання транспортних засобів спільною сумісною власністю.
Справа №533/961/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання за позивачем права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, що належала його померлому батькові на праві постійного користування для ведення фермерського господарства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який відмовив у задоволенні позову, оскільки право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, переходить до самого фермерського господарства після його створення, а не успадковується окремо від нього. Суд зазначив, що з моменту створення фермерського господарства відбувається фактична заміна землекористувача, і обов’язки переходять до господарства з дня його державної реєстрації. У разі смерті засновника фермерського господарства, право постійного користування земельною ділянкою зберігається за фермерським господарством, а не входить до складу спадщини. Оскільки позивач є правонаступником засновника фермерського господарства, він має права щодо господарства, а не окремо на земельну ділянку. Суд також визнав обґрунтованим звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки місцева рада не мала можливості самостійно захищати ці інтереси.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №523/16628/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку квартири.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що нотаріус неправомірно відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки договір купівлі-продажу квартири, укладений на товарній біржі у 1998 році, не підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню відповідно до законодавства, чинного на момент його укладення, а саме ЦК Української РСР 1963 року та Закону України “Про товарну біржу”. Суд зазначив, що договір купівлі-продажу не оспорювався учасниками та не був визнаний недійсним у судовому порядку, а також врахував наявність рішення суду, яким було визначено частки у праві спільної власності на квартиру. Крім того, суд підкреслив, що нотаріус помилково застосував положення чинного ЦК України, які не регулювали правовідносини, що виникли під час дії ЦК Української РСР 1963 року. Суд послався на висновок Об’єднаної Палати Верховного Суду у справі № 336/6023/20, де зазначено про пріоритетність спеціальної норми Закону України “Про товарну біржу” щодо форми договору, укладеного на товарній біржі, над загальними нормами ЦК УРСР 1963 року.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу та визнав незаконною відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, зобов’язавши нотаріуса видати свідоцтво та стягнувши з нотаріуса на користь позивача судові витрати.
Справа №204/2221/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту припинення іпотеки, припинення запису про іпотеку та обтяження, а також погашення запису про заборону відчуження нерухомого майна.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, оскільки суди не встановили важливі обставини, а саме: чи звертався банк до іпотекодавця з вимогою про погашення заборгованості та попередженням про звернення стягнення на іпотеку до ліквідації боржника, і чи подавав банк позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до ліквідації боржника. Суд зазначив, що порука та іпотека є різними видами забезпечення, і звернення банку до позивача як до поручителя не є реалізацією права іпотекодержателя. Суди попередніх інстанцій не врахували, що для припинення іпотеки внаслідок ліквідації боржника важливо, чи вжив іпотекодержатель заходів для звернення стягнення на предмет іпотеки до моменту ліквідації боржника.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до банку і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №352/446/22 від 14/10/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8, обвинувачених у злочинах у сфері несанкціонованої зміни інформації в автоматизованій системі та зловживання повноваженнями державного реєстратора.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Суд зазначив, що фактичні обставини справи були встановлені судом першої інстанції на підставі об’єктивно з’ясованих обставин та доказів, оцінених відповідно до ст. 94 КПК. Апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та обґрунтовано відхилив їх, надавши оцінку кожному доводу, зокрема, щодо рішення Міністерства юстиції України, правомочності загальних зборів, попередньої змови між обвинуваченими, визначення розміру завданої шкоди та відмови в повторному дослідженні доказів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перевірка обставин справи не входить до його повноважень, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та є належним чином обґрунтованою і вмотивованою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №352/446/22 від 14/10/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 362 та 365-2 Кримінального кодексу України.
У цій резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду. Тому я не можу надати інформацію про аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення. Для цього потрібен повний текст постанови.
Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без змін.
Справа №523/18770/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомивши її про дату, час і місце судового засідання. Апеляційний суд помилково вважав, що справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, оскільки не визначив ціну позову та не врахував, що позовні вимоги мають майновий характер. Суд касаційної інстанції наголосив, що обов’язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є однією з основних засад цивільного судочинства, а його невиконання призводить до порушення права учасника справи бути повідомленим та основних засад судочинства. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення сторонам можливості брати участь у судовому засіданні та бути поінформованими про розгляд справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №2-3682/12 від 12/11/2025
1. Предметом спору є заява АТ «Універсал Банк» про поновлення строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив з того, що однією з основних засад судочинства є обов’язковість судового рішення, яке підлягає виконанню на всій території України. Верховний Суд підкреслив, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили. Суд зазначив, що єдиною підставою для видачі дубліката виконавчого листа є його втрата, і сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби чи приватного виконавця свідчить про те, що його було втрачено. Оскільки виконавчий лист щодо стягнення заборгованості з боржника на користь банку ні у стягувача, ні у приватного виконавця на виконанні не перебуває, встановлені обставини справи підтверджують, що його втрачено, а строк пред’явлення виконавчого листа до виконання на момент подання заяви не закінчився.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу АТ «Універсал Банк», скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про видачу дубліката виконавчого листа та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції в цій частині.
Справа №910/7926/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ, скасування запису в ЄДР та визнання недійсним положення статуту.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги учасниці ТОВ, оскільки її не було належним чином повідомлено про скликання загальних зборів, що позбавило її можливості взяти участь в управлінні товариством, а також визнано недійсним положення статуту, яке дозволяло приймати рішення на зборах за присутності 51% учасників без дотримання вимог щодо повідомлення, оскільки це суперечить Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень, а також погодився з висновком апеляційного суду про обґрунтоване відхилення клопотання про долучення нових доказів, оскільки не було доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, оскільки не встановив такої подібності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №126/1953/20 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ч. 1 ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано не погодився із застосуванням ст. 69 КК щодо переходу до іншого виду покарання (штрафу), але не врахував усіх обставин, які пом’якшують покарання. Суд касаційної інстанції взяв до уваги щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність чотирьох неповнолітніх дітей на утриманні, позитивні характеристики, волонтерську діяльність, добровільну видачу набоїв та відсутність наміру їх використання, оскільки у засудженого не було зброї, до якої б вони підходили. Суд також врахував, що дії засудженого не завдали шкоди державним чи суспільним інтересам. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд вирішив, що є достатні підстави для застосування ст. 69 КК та призначення покарання нижче мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 263 КК.
3. Верховний Суд змінив вирок апеляційного суду, зменшивши строк позбавлення волі ОСОБА_6 до 2 років, а з урахуванням попереднього вироку – до 2 років і 6 місяців.
Справа №753/6482/21 від 04/11/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо м’якості призначеного покарання ОСОБА_7 за незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене з корисливих мотивів.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи прокурора щодо м’якості покарання, не врахував корисливий мотив злочину та попередні судимості ОСОБА_7 за аналогічні злочини. Суд також зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував відмову у застосуванні конфіскації майна, враховуючи корисливий характер злочину. Крім того, ВС вказав на помилкове врахування апеляційним судом щирого каяття як пом’якшуючої обставини, оскільки ОСОБА_7 не відшкодував завдану шкоду потерпілому. Також, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином, чи був потерпілий повідомлений про час та дату апеляційного розгляду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №753/15349/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є вимога батька про повернення дитини з Великобританії в Україну, мотивуючи це незаконним утриманням дитини матір’ю за кордоном.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки виїзд дитини за кордон відбувся за згодою обох батьків, відсутні докази незаконного переміщення чи викрадення дитини, а також враховано рішення суду Великобританії, яким визначено місце проживання дитини з матір’ю. Суд також взяв до уваги безпекову ситуацію в Україні, а саме воєнний стан, що робить проживання дитини в іншій країні більш безпечним і таким, що відповідає її найкращим інтересам. Суд наголосив, що інтересам дитини найкраще відповідає забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Суд врахував, що дитина адаптувалася до життя в іншій країні, відвідує школу, має соціальні зв’язки, і повернення в Україну може негативно вплинути на її психоемоційний стан. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №953/6086/22 від 11/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі за злочини проти статевої свободи та недоторканості малолітньої дитини, а також за виготовлення та розповсюдження дитячої порнографії.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд вказав, що заперечення винуватості є фундаментальним правом обвинуваченого і не може бути підставою для призначення найсуворішого покарання. Також, ВС наголосив, що довічне позбавлення волі є винятковою мірою покарання, яка потребує надзвичайно високого ступеня суспільної небезпеки злочину та особи, а суди попередніх інстанцій не навели достатніх обґрунтувань для застосування саме такого покарання. ВС підкреслив, що покарання має бути співмірним вчиненому та відповідати меті виправлення і попередження нових злочинів. Суд також підтвердив правомірність закриття кримінального провадження в частині обвинувачення без попереднього виділення в окреме провадження та допустимість доказів, зібраних після такого закриття.
Суд змінив вирок, пом’якшивши покарання за ч. 6 ст. 152 КК з довічного позбавлення волі до 15 років позбавлення волі, та призначив остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з роботою з дітьми, на строк 3 роки.
Справа №754/7892/20 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної водію за порушення ПДР, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження пасажиру.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок апеляційного суду, погодившись з тим, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення водія від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину та наслідки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд правильно врахував, що порушення правил безпеки дорожнього руху призвело до тяжких наслідків, а також те, що водій тривалий час не визнавав вину. Суд касаційної інстанції зазначив, що думка потерпілого щодо міри покарання не є вирішальною у справах про злочини у сфері безпеки дорожнього руху. Також, суд касаційної інстанції відхилив аргументи захисника про щире каяття та відшкодування збитків, зазначивши, що ці обставини не зменшують суспільної небезпеки вчиненого злочину.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Справа №283/256/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо визнання особи винною у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали вину засудженого, спираючись на сукупність доказів, включаючи покази свідків, висновки експертиз та протоколи слідчих дій. Суд зазначив, що вирішальним фактором є об’єктивна можливість водія виявити небезпеку та уникнути наслідків ДТП. Верховний Суд підкреслив, що на всіх учасників дорожнього руху покладається обов’язок дотримуватися не тільки чітко визначених правил, а й загальних засад безпеки руху, що визначаються дорожньою обстановкою. Суд також вказав, що відхилення клопотань сторони захисту про призначення додаткових експертиз було обґрунтованим, оскільки сторона захисту не надала достатніх підстав для сумнівів у вже наявних висновках експертів. Суд не погодився з доводами захисту про те, що порушення ПДР потерпілим виключає відповідальність засудженого, оскільки саме порушення засудженим пункту 12.3 ПДР перебувало у причинному зв’язку з ДТП.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №717/124/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є законність скасування апеляційним судом обвинувального вироку щодо особи, засудженої за привласнення чужого майна з використанням службового становища та службове підроблення.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував вирок суду першої інстанції в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 191 КК України, мотивуючи це тим, що засуджена не привласнила майно, а лише “запозичила” кошти, що, на думку апеляційного суду, свідчить про відсутність умислу на привласнення. ВС наголосив, що апеляційний суд не досліджував докази повторно, а отже, не мав права давати їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. ВС підкреслив, що визначальною ознакою злочину, передбаченого ст. 191 КК України, є використання службового становища для безоплатного обернення чужого майна на користь винної особи, і самого факту привласнення коштів достатньо для інкримінування цього злочину. ВС вказав, що апеляційний суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону щодо безпосередності дослідження доказів та повноти судового розгляду. ВС зазначив, що мета привласнення коштів може враховуватись при призначенні покарання, але не впливає на кваліфікацію злочину.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №466/7823/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання права користування житловим приміщенням та зобов’язання укласти договір найму, а також зустрічний позов про виселення з цього приміщення.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки безпідставно залишив зустрічний позов без розгляду на стадії апеляційного перегляду, мотивуючи це пропуском строку подання зустрічного позову, хоча суд першої інстанції вже прийняв рішення по суті цього позову. Суд першої інстанції, хоч і прийняв зустрічний позов до розгляду, незважаючи на пропущений строк, не прийняв рішення про повернення зустрічного позову, що суперечить вимогам ЦПК України. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд повинен був перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а не вдаватися до формальних процесуальних підстав для скасування рішення. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд, за відсутності правових підстав та всупереч послідовності процесуальних дій, визначених ЦПК України, залишив позов без розгляду на стадії апеляційного перегляду з підстав пропуску подання зустрічного позову, незважаючи на ухвалене судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог зустрічного позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, що не передбачено процесуальним законом.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №161/13561/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення страхового відшкодування з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на користь позивача, як спадкоємця застрахованої особи.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки встановив, що між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже існує рішення суду, яке набрало законної сили у справі № 161/13084/20. Верховний Суд зазначив, що в обох справах позивач, як спадкоємець, вимагав виплати страхового відшкодування у зв’язку зі смертю застрахованої особи, посилаючись на ті ж самі обставини. Суд підкреслив, що повторний розгляд справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, є неприпустимим, оскільки це порушує принцип правової певності. Також, ВС наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, не проаналізували позовні заяви на предмет їх тотожності та помилково повторно розглянули спір.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрив провадження у справі.
Справа №209/5136/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу торговельного павільйону та припинення речового права на нього, ініційоване прокурором в інтересах міської ради, через те, що павільйон вважається самочинним будівництвом.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на тому, що задоволення позову прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування реєстрації права власності на спірний об’єкт не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав міської ради, не вирішує питання про майбутнє майна, і не враховує наявність договору оренди земельної ділянки під павільйоном. Суд вказав, що такий спосіб захисту не відповідає критеріям ефективності, оскільки не забезпечує повного поновлення порушених прав та може призвести до необхідності повторного звернення до суду. Суд також врахував, що прокурором було обрано неналежний спосіб захисту, оскільки він не поновлює жодних прав держави, залишає спір невирішеним та зумовлює необхідність повторного звернення до суду. Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб судового захисту.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовив у задоволенні позову прокурора.
Справа №908/2136/23 від 17/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з акціонерного товариства заборгованості за договором транспортування природного газу, а саме плати за негативні щодобові небаланси, нарахованої на підставі коригуючого акту.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зосередився на питанні правомірності стягнення вартості послуг балансування за коригуючим актом, враховуючи, що первісний акт не враховував зміни в нормативному регулюванні (постанову НКРЕКП). Суд підкреслив, що хоча принцип “pacta sunt servanda” є важливим, у даному випадку слід враховувати, що коригуючий акт виправив арифметично-правову помилку, а відповідач, як учасник ринку газу, мав знати про зміни в регулюванні. Суд також зазначив, що вартість плати за щодобові небаланси була очікуваною та передбачуваною для відповідача, а відмова від оплати коригуючого акту є неправомірною. Суд відступив від попереднього висновку про неможливість стягнення заборгованості за коригуючими актами, наголосивши, що принцип “pacta sunt servanda” має застосовуватися з урахуванням обставин справи та необхідності забезпечення справедливості.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, а також задовольнив касаційну скаргу щодо розподілу судових витрат, стягнувши з відповідача судовий збір та частину витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №15/81 (910/14933/24) від 13/11/2025
Предметом спору є правомірність заміни Міністерства економіки України на Фонд державного майна України як позивача у справі про визнання недійсними результатів публічних торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для процесуального правонаступництва, оскільки ДП “ВО “Київський радіозавод” було передано зі сфери управління Міністерства економіки до сфери управління Фонду державного майна України, що підтверджує перехід прав та обов’язків від одного органу управління до іншого. Суд зазначив, що процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу, і для його настання необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав правопопередника. При цьому, суд підкреслив, що положення ГПК України не забороняють заміну позивача його правонаступником, навіть якщо перехід матеріальних прав відбувся до звернення з позовом. Аргументи касаційної скарги про те, що на момент подання позову Міністерство економіки вже не мало повноважень, не були прийняті судом до уваги, оскільки положення ГПК України не встановлюють такої підстави для відмови у заміні сторони.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №295/18926/24 від 10/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та відмови суду звільнити її від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України у зв’язку з добровільним зверненням до лікувального закладу та початком лікування від наркоманії.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій та закривши кримінальне провадження, оскільки суди не врахували, що засуджений добровільно звернувся до лікувального закладу та розпочав лікування від наркоманії, що підтверджується медичними документами та діагнозом, встановленим відповідно до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10). Суд зазначив, що діагноз “наркоманія” не використовується, а натомість застосовується діагноз “Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання інших стимуляторів, синдром залежності” (F15.20), що відповідає критеріям ч. 4 ст. 309 КК України. Суд також врахував, що наявність у особи залежності від психотропних речовин та її добровільне звернення за медичною допомогою є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Верховний Суд відхилив доводи про застосування ст. 45 КК України (дійове каяття), оскільки не було встановлено активного сприяння розкриттю злочину.
3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, звільнив особу від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України та закрив кримінальне провадження.
Справа №757/26643/21-ц від 14/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь фізичної особи суми банківського вкладу, відсотків за вкладом, 3% річних та пені у зв’язку з невиконанням банком зобов’язань за договором банківського вкладу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив позовні вимоги, стягнувши з банку суму вкладу та відсотки, оскільки позивач неодноразово звертався до банку з вимогою про розірвання договору та повернення коштів, а позовна заява розцінюється як вимога про розірвання договору. Суд відхилив аргументи банку про переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки позивач не давав згоди на таке переведення, що є обов’язковою умовою згідно з цивільним законодавством. Суд також зазначив, що договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника, воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №904/4803/24 від 18/11/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою компанії, яка не була стороною у справі, але вважала, що рішення суду першої інстанції впливає на її права.
Суд касаційної інстанції підкреслив, що для оскарження рішення суду особою, яка не брала участі у справі, необхідно довести, що рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів або обов’язків, і цей зв’язок має бути очевидним і безумовним. Суд зазначив, що апеляційний суд правильно встановив, що рішення суду першої інстанції не містить жодних висновків щодо прав, обов’язків чи інтересів скаржника, і що скаржник не є учасником спірних правовідносин. Також суд відхилив аргументи скаржника про те, що рішення впливає на його майнові інтереси як стягувача в іншій справі, оскільки будь-який інший правовий зв’язок між скаржником і сторонами справи не може бути підставою для оскарження рішення. Суд вказав на те, що скаржник не надав доказів наявності у нього будь-якого права/інтересу саме у спірних правовідносинах.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №204/15394/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики та договором поруки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме не врахував, що позивач оскаржував рішення суду першої інстанції повністю, але апеляційний суд не перевірив рішення по суті в частині вимог до поручителя. Також апеляційний суд не врахував, що на час дії карантину та воєнного стану строки позовної давності та строки поруки продовжуються, що впливає на можливість задоволення позовних вимог. Суд наголосив, що апеляційний суд повинен був надати оцінку всім доводам апеляційної скарги, а не лише окремим аспектам, і вказав на необхідність врахування норм, які продовжували строки позовної давності та поруки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін, не врахувавши всі важливі обставини справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №686/2581/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв’язку з розглядом справи у Верховному Суді.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, керувався наступними аргументами: по-перше, представником відповідача було дотримано п’ятиденний строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки копію постанови Верховного Суду було отримано в електронному кабінеті 20 вересня 2025 року, а заяву подано 23 вересня 2025 року; по-друге, помилка при первинній спробі подання заяви 22 вересня 2025 року була зумовлена технічними проблемами підсистеми “Електронний суд”; по-третє, відповідачем було доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується договором про надання правничої допомоги, додатком до нього, актом приймання-передачі наданої правової допомоги та звітом про витрачений час; по-четверте, зазначені витрати є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт; по-п’яте, суд відхилив аргументи позивачів про те, що касаційне провадження стосувалося лише питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки в касаційному порядку переглядалася справа за касаційною скаргою на судові рішення, якими було вирішено питання про розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи по суті.
3. Верховний Суд ухвалив поновити строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення та задовольнити заяву про стягнення з позивачів на користь відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме по 2 500,00 грн з кожного.
Справа №201/11503/20 від 18/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості, оскільки встановив, що договір позики, на якому ґрунтувалися вимоги позивача, був виготовлений шляхом монтажу, а саме додрукування тексту на зворотній стороні аркуша, який раніше був частиною іншого документа, що ставить під сумнів факт укладення договору як такого. Суд також врахував, що відповідач визнав отримання коштів у меншому розмірі, які були повернуті, і надав розписку про це, а позивач не надав переконливих доказів наявності заборгованості, зокрема, оригінал додаткової угоди, яка б підтверджувала суму боргу. Крім того, суд взяв до уваги висновки експертиз щодо підробки договору та додаткової угоди, а також відсутність в договорі від 2009 року вказівки на продовження дії договору від 2008 року. Суд оцінив покази свідків та інші докази, і дійшов висновку, що позивач не довів належними доказами наявність підстав для стягнення заборгованості.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №639/1077/23 від 28/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження ОСОБА_7 за поширення комуністичної символіки та виправдовування збройної агресії РФ проти України.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, який перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 436-1 КК на ч. 1 ст. 436-1 КК, вважаючи, що поширення інформації в соціальних мережах не є використанням засобів масової інформації. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що соціальні мережі, такі як Facebook та YouTube, є загальнодоступними платформами, які дозволяють поширювати інформацію необмеженому колу осіб, і спосіб поширення інформації розрахований на масове сприйняття. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд не обґрунтував свого рішення в частині незастосування додаткового покарання – конфіскації майна, не зважаючи на доводи прокурора щодо цього. Крім того, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині кваліфікації дій обвинуваченого, доказів безпосередньо не дослідив.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №918/1061/24(450/2263/24) від 13/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між двома фізичними особами, з ініціативи третьої особи, яка є власником земельної ділянки, на якій велося будівництво.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що на момент укладення попереднього договору особа, яка виступала продавцем, не мала відповідних повноважень на розпорядження майном, оскільки строк дії договору простого товариства, на підставі якого велося будівництво, закінчився, і власником об’єкта будівництва став позивач за зустрічним позовом. Суд відхилив аргументи скаржника про те, що договір простого товариства фактично продовжував діяти після закінчення строку, оскільки сторони не внесли змін до договору щодо його продовження, а також відхилив посилання на аналогію закону, оскільки відносини сторін були врегульовані договором та нормами Цивільного кодексу України. Суд також врахував, що оспорюваний договір порушує майнові інтереси власника майна, оскільки створює можливість порушення його права власності в майбутньому. Суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи скаржника не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, а також наголосив на обов’язковості виконання договірних зобов’язань відповідно до принципу pacta sunt servanda.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №903/439/24 (903/84/25) від 13/11/2025
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом ТОВ “Ліонгард” податку на доходи фізичних осіб та військового збору внаслідок здійснення товариством операцій з продажу транспортних засобів фізичним особам за ціною, нижчою від балансової вартості.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що ТОВ “Ліонгард”, як податковий агент, не виконало обов’язки з нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з додаткового блага, отриманого фізичними особами внаслідок продажу їм транспортних засобів за цінами, нижчими від звичайних. Суд врахував, що податковий орган провів дві перевірки, дослідив подані ТОВ “Ліонгард” документи, зокрема звіти про оцінку майна, однак виявив у них суттєві розбіжності порівняно з первинними документами, що ставить під сумнів їх достовірність. Суд також відхилив доводи скаржника про обов’язок податкового органу проводити рецензування звітів про оцінку, оскільки для цього необхідні оригінали документів, які не були надані. Крім того, суд зазначив, що електронне листування, надане скаржником, не спростовує встановлених судами фактів порушень. Суд підкреслив, що переоцінка доказів не входить до компетенції касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Ліонгард” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/22072/19 від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким Головне управління ДПС у місті Києві зменшило АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», виходячи з того, що в умовах тимчасової окупації АР Крим та втрати доступу до первинних документів, а також наявності сертифікату про форс-мажорні обставини, висновки контролюючого органу про набуття кредиторською заборгованістю ознак безнадійної є передчасними. Суд врахував, що Товариство було позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність у звичайних умовах та дотримуватися вимог податкового законодавства. Також, суди взяли до уваги відсутність доказів вжиття кредиторами заходів щодо стягнення заборгованості та законодавчі акти, спрямовані на стабілізацію діяльності Товариства у зв’язку з окупацією. Суд зазначив, що сторони договірних правовідносин могли встановити особливі умови виконання зобов’язань у разі настання форс-мажорних обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/18496/23 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про застосування фінансових санкцій за роздрібну торгівлю пальним через електронні контрольно-касові апарати (РРО), не зазначені у ліцензіях.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що роздрібна торгівля пальним на АЗС може здійснюватися лише за наявності відповідної ліцензії, яка складається з ліцензії та додатку, де вказуються дані про РРО. Зміни до ліцензії вносяться за заявою суб’єкта господарювання протягом місяця з дня виникнення таких змін. У даній справі позивач вчасно подав заяви про внесення змін до ліцензій у зв’язку із заміною РРО, і податковий орган видав нові ліцензії з урахуванням цих змін. Оскільки позивач дотримався встановленого порядку внесення змін до ліцензії, відсутні підстави для застосування фінансових санкцій за торгівлю через РРО, не зазначені в ліцензії. Суд також зазначив, що попередні рішення Верховного Суду, на які посилався відповідач, стосуються інших фактичних обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення апеляційного суду про скасування податкових повідомлень-рішень – без змін.
Справа №320/55616/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії по інвалідності та зобов’язання зарахувати певні періоди роботи до страхового стажу.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд невірно визначив початок перебігу строку на апеляційне оскарження, хоча це не вплинуло на загальний висновок про пропуск строку. Крім того, ВС зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам представника позивача щодо поважності причин пропуску строку, зокрема, щодо отримання доручення на представництво інтересів позивача лише 13.05.2025 та перебування у відпустці, а також не витребував необхідну інформацію від Північного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги. ВС наголосив, що апеляційний суд обмежився загальними висновками, не спростувавши конкретні доводи представника позивача та не дослідивши докази на їх підтвердження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для продовження розгляду питання поновлення строку на апеляційне оскарження.
Справа №160/16076/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з Державного бюджету України пені, нарахованої на суму заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки апеляційний суд не дослідив докази на підтвердження форс-мажорних обставин, які б унеможливлювали нарахування пені у зв’язку з воєнним станом, а суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки розрахунку пені, наданому позивачем. Суд наголосив, що введення воєнного стану не є безумовною підставою для звільнення від нарахування пені, а контролюючий орган повинен довести, що саме форс-мажорні обставини, пов’язані з воєнним станом, зумовили затримку у відшкодуванні ПДВ. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження питання внесення контролюючим органом до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №815/6834/15 від 18/11/2025
1. Предметом спору є заміна стягувача у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду про знесення самочинно збудованого будинку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву про заміну стягувача у виконавчому провадженні, виходячи з наступного:
* В результаті децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю, частину цих повноважень було передано виконавчим органам місцевих рад.
* Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (УДАБК) отримало повноваження щодо об’єктів з незначними та середніми наслідками (СС1 та СС2) в межах міста Одеси.
* Самочинно збудований будинок, щодо якого було рішення про знесення, не належить до об’єктів зі значними наслідками (СС3), тому заходи контролю щодо нього відносяться до компетенції УДАБК.
* Суд зазначив, що заміна стягувача на УДАБК не є правонаступництвом прав та обов’язків ліквідованої ДАБІ, а зумовлена передачею УДАБК частини повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.
* Суд врахував практику Європейського суду з прав людини про те, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною судового процесу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/18183/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ “СК Стройінвест” було нараховано грошові зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що податковий орган не довів нереальність господарських операцій ТОВ “СК Стройінвест” з контрагентами, оскільки позивач надав належні первинні документи, що підтверджують фактичне здійснення операцій. Суд зазначив, що відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів сама по собі не є достатньою підставою для визнання операцій нереальними, якщо є інші докази фактичного руху активів та змін у майновому стані платника податків. Також, суд врахував, що податковий орган не спростував презумпцію правомірності правочинів та добросовісності платника податків, а також не довів наявність умислу позивача на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Суд підкреслив, що порушення податкової дисципліни контрагентами не може автоматично позбавляти платника податків права на податковий кредит, якщо немає доказів обізнаності платника про такі порушення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/2153/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення вимог щодо використання реєстраторів розрахункових операцій (РРО).
2. Суд погодився з позицією попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ «ВОЛНА 4444», вказуючи на те, що компанія використовувала програмні реєстратори розрахункових операцій (ПРРО), технічні характеристики яких не передбачали інтеграцію з платіжними терміналами. Суд зазначив, що обов’язковість заповнення певних реквізитів у фіскальному чеку (рядки 11-18) виникає лише у випадку, коли платіжний термінал з’єднаний або поєднаний з РРО. Оскільки у ТОВ «ВОЛНА 4444» ПРРО та платіжні термінали не були з’єднані, відсутність відповідних даних у фіскальних чеках не є порушенням. Суд також врахував лист від ТОВ «ВЧАСНО СЕРВІС», постачальника ПРРО, який підтвердив відсутність технічної можливості інтеграції ПРРО з платіжними терміналами. Суд відхилив аргументи податкового органу про необхідність врахування висновків Верховного Суду у справі №500/6845/21, оскільки фактичні обставини у цій справі були іншими (використання звичайного РРО, а не ПРРО).
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №580/4755/25 від 17/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління ДСНС у Черкаській області щодо невиготовлення та ненаправлення до Пенсійного фонду оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не дослідив обставини, на які посилався відповідач, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження, зокрема, залучення особового складу до відсічі збройної агресії РФ, що, на думку відповідача, унеможливлювало своєчасне звернення до суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не надав оцінки цим доводам, не дослідив докази на їх підтвердження або спростування, а обмежився констатацією факту пропуску строку та вказівкою на те, що суб’єкт владних повноважень не повинен намагатися отримати вигоду від організаційних складнощів. ВС підкреслив, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для поновлення строку апеляційного оскарження без надання оцінки доводам, наведеним у клопотанні про поновлення такого строку, є передчасними.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №320/43471/23 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким до ТОВ «НЕБУЛА ГЕЙМС» застосовано штрафні санкції за порушення вимог щодо проведення розрахункових операцій.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що ТОВ «НЕБУЛА ГЕЙМС» не порушило вимоги Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Суди встановили, що хоча фіскальні чеки, видані товариством, не містили всіх обов’язкових реквізитів, передбачених Положенням про форму та зміст розрахункових документів, клієнтам одночасно видавалися чеки платіжних терміналів, які в сукупності з фіскальними чеками містили всю необхідну інформацію. Суд також врахував, що чинним законодавством не встановлено обов’язку використовувати лише платіжні термінали, з’єднані або поєднані з РРО/ПРРО, і що відповідачем не було надано доказів того, що РРО позивача було з’єднано з банківським терміналом. Крім того, суди послались на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою, якщо платіжний термінал не з’єднаний з РРО, господарюючий суб’єкт не зобов’язаний вказувати відповідні реквізити в розрахунковому документі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/203/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про невідповідність позивача критеріям для посади судді Вищого антикорупційного суду.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки конкурс, в межах якого було ухвалено оскаржуване рішення, завершився, і позивач не вимагав скасування результатів конкурсу або оголошення нового. Суд зазначив, що наразі оскаржуване рішення не має жодного обтяжувального впливу на юридичний статус позивача. Суд також не погодився з тим, що Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді є обов’язковими для ВККС, оскільки вони не є нормативно-правовим актом, а отже, не можуть регламентувати діяльність Комісії. Суд підкреслив, що відсутність реального порушеного права є достатньою підставою для відмови в позові, незважаючи на можливу неправомірність рішення ВККС. Суд також врахував позицію ВККС, що Єдині показники є лише додатковим джерелом інформації, а не обов’язковими правилами.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову.
Справа №520/4280/25 від 17/11/2025
Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення порядку обліку товарних запасів.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що фізична особа-підприємець (ФОП) не надала належних документів, які б підтверджували облік товарів у встановленому порядку, зокрема, первинних документів, передбачених Порядком ведення обліку товарних запасів. Суд зазначив, що наявність таких документів є обов’язковою для підтвердження правомірності обліку товарних запасів, особливо коли ФОП здійснює продаж технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту. Також, Верховний Суд вказав, що помилкове формулювання предмету позову судами попередніх інстанцій є технічною помилкою, яка не впливає на суть прийнятих рішень. Суд відхилив посилання скаржника на інші рішення Верховного Суду, оскільки обставини в тих справах були іншими.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №400/4045/20 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Миколаївської міської ради про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для проведення земельних торгів з продажу права оренди.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки ТОВ «КОВБОЙ+» не довело, що оскаржуване рішення міської ради безпосередньо стосується його прав, свобод чи обов’язків. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження мають лише ті особи, чиї права та обов’язки безпосередньо зачіпаються судовим рішенням. У даному випадку, хоча ТОВ «КОВБОЙ+» і стверджувало, що на спірній земельній ділянці знаходиться його майно, документально це не підтверджено, а наявні дані вказують на те, що майно товариства розташоване на іншій ділянці, яка вже перебуває в його оренді. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо обмежень права на доступ до суду, які мають бути обґрунтованими та пропорційними. Таким чином, оскільки рішення міської ради не створює нових прав чи обов’язків для ТОВ «КОВБОЙ+» і не змінює його існуюче правове становище, апеляційний суд правомірно закрив провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «КОВБОЙ+» без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №140/6764/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є рішення податкового органу про віднесення компанії до переліку ризикових платників податку на додану вартість.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який вважав, що компанія передчасно звернулася до суду, оскільки не надала податковому органу документи на спростування ризиковості. ВС наголосив, що платник має право оскаржити рішення про ризиковість в суді. Судді підкреслили, що суди повинні досліджувати обґрунтованість рішення податкового органу, перевіряти інформацію, на якій воно базується, та оцінювати докази. ВС вказав, що апеляційний суд не врахував попередні висновки ВС щодо необхідності обґрунтування податковим органом ризиковості платника податків. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, наданим податковим органом, що слугували підставою для прийняття спірного рішення.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №160/16076/24 від 18/11/2025
Предметом спору є стягнення пені з податкового органу на користь платника податків.
Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав на необхідність повного та всебічного встановлення обставин справи, зокрема, щодо періоду нарахування пені, розміру грошових зобов’язань, строків їх сплати, а також обґрунтованості заявлених вимог. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином всі докази та не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, ВС звернув увагу на те, що суди не врахували практику Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Також, ВС вказав на те, що суди повинні були надати оцінку доводам кожної із сторін.
Суд касаційну скаргу задовольнив частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
