Справа №754/9673/24 від 05/11/2025
1. Предметом спору є стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України у зв’язку з невиконанням відповідачами попередніх судових рішень про стягнення з них грошових коштів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що суди невірно застосували норми матеріального права. Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що на зобов’язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, які виникли з попередніх судових рішень, не можуть нараховуватися нові 3% річних та інфляційні втрати на підставі ст. 625 ЦК України. Суд касаційної інстанції підкреслив, що стаття 625 ЦК України встановлює загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання, незалежно від підстав його виникнення, включаючи зобов’язання, що виникли на підставі судових рішень. Суд також вказав, що положення про звільнення від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання у період воєнного стану не застосовуються до правовідносин, які виникають внаслідок невиконання судових рішень. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки предмету та підставам позову, доводам сторін, а також не перевірили правильність розрахунків позивача.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/5831/24 від 03/11/2025
Предмет спору – стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з касаційним розглядом справи про визнання недійсним рішення ОСББ щодо накладення штрафних санкцій.
Суд частково задовольнив заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керуючись принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, але врахував критерії реальності та розумності таких витрат. Суд дослідив надані докази, зокрема договір про надання правової допомоги, протокол погодження ціни, акт прийому-передачі послуг та детальний опис робіт. Суд взяв до уваги сталість правової позиції позивача, відсутність змін у нормативно-правовому регулюванні та обізнаність представника позивача з обставинами справи, що не вимагало значного обсягу юридичної роботи при підготовці до касаційного розгляду. Зважаючи на це, суд зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи заявлену суму неспівмірною з обсягом фактично наданих послуг у касаційній інстанції.
Суд постановив стягнути з ОСББ на користь позивача 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №580/5022/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є право особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, на перерахунок пенсії у розмірі, передбаченому статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону № 230/96-ВР.
2. У цій справі Верховний Суд розглянув питання щодо розміру пенсійних виплат для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме щодо застосування редакцій Закону № 796-XII при обчисленні пенсій. Суд зазначив, що держава має конституційний обов’язок забезпечити соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і зміни до законодавства не повинні погіршувати їхній рівень соціального захисту. Суд підкреслив, що обмеження права на соціальне забезпечення таких осіб є неприпустимим, а додаткова пенсія є невід’ємною частиною позитивного обов’язку держави щодо посиленого соціального захисту. Суд також врахував попередні рішення Конституційного Суду України щодо неприпустимості скасування пільг для чорнобильців. **** Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду, в яких йшлося про те, що додаткова пенсія має нараховуватись в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у перерахунку пенсії позивачу та зобов’язав здійснити перерахунок і виплату пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
Справа №910/1825/24 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення Міністерства юстиції України.
2. У рішенні не наведено жодних аргументів суду, якими він керувався при винесенні рішення. Відсутня будь-яка інформація про обставини справи, позиції сторін, мотиви суду першої та апеляційної інстанцій. Натомість, вказано лише формальне рішення про часткове задоволення касаційної скарги, зміну мотивувальних частин рішень судів попередніх інстанцій та залишення їх в іншій частині без змін.
3. Суд касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Спіка” задовольнив частково, змінив рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в новій редакції, а в решті залишив без змін.
Справа №640/9391/19 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Енергоконсалт» було донараховано податок на прибуток та податок на додану вартість, а також зменшено розмір від’ємного значення ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій припустилися порушень норм процесуального права, зокрема, не повно дослідили зібрані у справі докази, не надали належної оцінки доводам позивача щодо реальності господарських операцій з усіма контрагентами, не встановили зміст цих операцій та якими первинними документами вони підтверджуються. Суд зазначив, що сам по собі факт наявності вироку щодо контрагента платника податків, порушення кримінального провадження, податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання або незначні помилки в оформленні первинних документів не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. **** Суд також врахував, що Велика Палата Верховного Суду відступила від попереднього висновку про те, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною діяльністю, і наголосила, що вирок щодо посадової особи контрагента не створює преюдицію для адміністративного суду, якщо не встановлено конкретні обставини щодо дій позивача. Суд підкреслив, що контролюючий орган має довести, що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності, використовуючи документи з недостовірними даними.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/5405/24 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження приписів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ІДАБК) про усунення порушень у сфері містобудівної діяльності, виданих Філії ДП “Укрдержбудекспертиза” у Львівській області.
2. Суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову Філії, мотивуючи це тим, що Філія є відокремленим підрозділом ДП “Укрдержбудекспертиза”, але виступає самостійним суб’єктом містобудівної діяльності як експертна організація, що дає підстави для проведення перевірок та видачі приписів безпосередньо Філії. Суд зазначив, що Філія діяла від імені ДП “Укрдержбудекспертиза”, але порушення були виявлені саме в її діяльності, тому приписи адресовані Філії є правомірними. Також суд встановив, що Філія була належним чином повідомлена про проведення перевірки, але не сприяла її проведенню. Суд підкреслив, що Філія не врахувала розташування підпірної стінки та не дотрималася вимог ДБН В.2.3-15:2007 щодо розміщення житлових приміщень над паркінгом, що підтверджує правомірність приписів Інспекції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №917/2317/24 від 03/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Вертикаль 21 століття” на користь ПОКВПТГ “Полтаватеплоенерго” заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, що включає основний борг, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки ТОВ “Вертикаль 21 століття” пропустило строк на апеляційне оскарження, і причини пропуску не були визнані поважними. Суд зазначив, що обов’язкова реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (ЄСІТС) для юридичних осіб є вимогою законодавства, і її невиконання не є поважною причиною для поновлення строку. Також, суд підкреслив, що належне повідомлення про судові засідання вважається здійсненим, якщо повістка була надіслана за адресою, вказаною в ЄДР, навіть якщо адресат фактично не отримав її. Суд не визнав поважними причинами пропуску строку відпустку директора та його відрядження, оскільки це є внутрішніми організаційними питаннями компанії, за які вона несе відповідальність. Суд наголосив, що сторона у справі – це юридична особа, а не її директор, і відсутність інших посадових осіб в штаті не є об’єктивною перешкодою для своєчасного оскарження рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Вертикаль 21 століття” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №369/5694/21 від 24/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов’язання вчинення певних дій, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що позивачка не надала належних доказів порушення її прав, як власника земельної ділянки, внаслідок дій відповідача. Суд зазначив, що позивачка не довела факту порушення її прав у зв’язку з виготовленням технічної документації на земельну ділянку відповідача певною юридичною особою, оскільки не надала доказів неправоздатності цієї юридичної особи на момент виготовлення документації. Також, суд врахував попередні рішення у справах між тими ж сторонами, де вже встановлювалися обставини щодо самовільного зайняття позивачкою частини дороги загального користування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може переоцінювати обставини, які вже були встановлені у попередніх судових рішеннях, що набрали законної сили. Крім того, суд визнав обґрунтованим відхилення клопотання про виклик експерта, оскільки висновок експерта вже був оцінений у попередній справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/1353/23 від 04/11/2025
1. Предметом спору є стягнення 2 076 659,61 грн за договором про постачання електричної енергії.
2. У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Суд ухвалив касаційну скаргу ТОВ “ЕНЕРДЖІ 365” залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/4897/22 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю щодо проведення перевірок та скасування приписів про усунення порушень у сфері містобудівної діяльності.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що Інспекція не дотрималася процедури проведення позапланової перевірки, не забезпечивши участь позивача, не надавши доказів відмови позивача від підписання актів перевірки та протоколів про адміністративні правопорушення. Також, Інспекція не довела факту здійснення позивачем будь-яких будівельних чи підготовчих робіт на об’єкті, що є обов’язковою умовою для проведення державного архітектурно-будівельного контролю. Суд підкреслив, що перевірки можливі лише під час виконання будівельних робіт, за винятком випадків виявлення самочинного будівництва. Суд врахував, що реконструкція квартири позивача була завершена ще у 2013 році, і доказів ведення будь-яких будівельних робіт після цього надано не було. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, що виходить за межі його повноважень.
3. Суд постановив касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/12938/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення селищної ради про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, суди не врахували обмеження, встановлені під час воєнного стану щодо безоплатної передачі земель у приватну власність, хоча і зробили посилання на те, що ці обмеження не розповсюджуються на випадки, коли на ділянці є об’єкти нерухомого майна. Верховний Суд підкреслив, що наявність нерухомого майна не дає право на отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га під час дії обмежень воєнного стану. Суд також зазначив, що не може підміняти рішення органу місцевого самоврядування, а лише перевіряє його законність. Суд вказав, що норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам у власність залежать від виду цільового призначення земельної ділянки.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою та зобов’язав селищну раду повторно розглянути питання про надання дозволу.
Справа №120/10456/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за скаргою військової частини на рішення суду першої інстанції щодо виплати компенсації за невикористану відпустку військовослужбовцю.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження і не надала поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що обов’язок дотримання процесуальних строків покладається на особу, яка подає апеляційну скаргу, і вона повинна вчиняти всі необхідні дії для своєчасного звернення до суду. Суд також підкреслив, що відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для пропуску строку, оскільки держава не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил. Крім того, суд вказав, що повторне подання апеляційної скарги через майже три місяці після повернення першої скарги свідчить про відсутність добросовісного ставлення до реалізації права на апеляційне оскарження. Суд врахував, що чітко визначені строки звернення до суду є гарантією забезпечення рівності сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №260/1940/24 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п’ятою статті 122 КАС України для справ, пов’язаних з проходженням та звільненням з публічної служби, зокрема військової. Суди зазначили, що право на компенсацію виникає при звільненні, і звернення до військової частини із заявою про виплату не змінює момент, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Суди також врахували, що позивач не надав доказів поважних причин пропуску строку звернення до суду. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що спори щодо гарантій військовослужбовців, навіть після звільнення, підпадають під дію місячного строку звернення до суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/24729/24 від 31/10/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за зберігання біоетанолу в місці, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що податковий орган не надав належних доказів зберігання біоетанолу в місці, не внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання, оскільки надані податковим органом акти не містять інформації, яка б дозволила встановити прямий зв’язок між обліковими операціями та фактичним місцем зберігання біоетанолу з посиланням на об’єкти та адреси зберігання. Суд також зазначив, що розрахунок штрафних санкцій був здійснений контролюючим органом з порушенням вимог законодавства, оскільки базувався на вартості експортованого товару, а не на вартості товару, який нібито зберігався в невідповідному місці. Суд підкреслив, що позивач надав документи на вимогу податкового органу, що свідчить про виконання вимог контролюючого органу в межах наданого запиту. Крім того, суд врахував, що технологічний регламент позивача передбачає облік біоетанолу після проходження через витратомір у місці зберігання, внесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання, і доказів відхилення від цього регламенту податковим органом не надано.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №750/7085/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення позивачки з посади у зв’язку з реорганізацією Фонду соціального страхування України (ФССУ) шляхом приєднання до Пенсійного фонду України (ПФУ).
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу як цивільну, не врахувавши, що спір стосується поновлення працівника, звільненого внаслідок реорганізації ФССУ шляхом приєднання до ПФУ, на посаді, яка відноситься до державної служби в органах ПФУ. Внаслідок реорганізації ФССУ, юридичної особи приватного права, його повноваження перейшли до ПФУ, юридичної особи публічного права. Спір виник у зв’язку з виконанням ПФУ владних управлінських функцій, що є ознакою публічно-правового спору. Суд вказав, що спори, пов’язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами адміністративного законодавства і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи, що спір стосується прийняття на публічну службу, він має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Суд також послався на висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23, де вказано, що спори, пов`язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачці право звернутися до адміністративного суду.
Справа №638/18040/17 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність фізичній особі та визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову прокурора, виходячи з наступного: прокурор обрав неефективний спосіб захисту, оскільки у випадку незаконного вибуття майна з володіння власника, належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування майна з незаконного володіння, а не оскарження рішень органів влади; оскарження рішень органів влади щодо спірного майна без вимоги про витребування майна не є ефективним способом захисту права власника; суд не може виходити за межі позовних вимог, визначених позивачем, і самостійно змінювати предмет або підстави позову; посилання прокурора на порушення інтересів держави та суспільства не є достатнім обґрунтуванням для задоволення позову, якщо обраний спосіб захисту є неефективним. Суд також зазначив, що принцип “jura novit curia” не звільняє позивача від обов’язку обґрунтувати свої вимоги та обрати належний спосіб захисту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №465/1434/19 від 22/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачу ушкодженням здоров’я з вини лікарні.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу лікарні без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу через несплату судового збору. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд обґрунтовано вказав на необхідність перевірки судом першої інстанції обов’язку сплати судового збору з урахуванням матеріального становища позивача та обставин справи, а також можливості відстрочення, розстрочення чи зменшення розміру судового збору. Суд касаційної інстанції зазначив, що право на доступ до суду є важливим, і надто суворе тлумачення процесуальних норм не повинно перешкоджати особі добитися розгляду її справи по суті. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення учасників справи, оскільки апеляційний суд розглядав справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, як це передбачено процесуальним законом.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2024 року – без змін.
Справа №295/4194/20 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи (ОСОБА_2) є неправомірним, оскільки суперечить положенням Цивільного кодексу України, які передбачають, що кредитором у кредитному зобов’язанні може бути лише банк або інша фінансова установа. Оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором було недійсним, то й наступні переуступки права вимоги за іпотечним договором також є неправомірними. Відповідно, ОСОБА_2 не набув права власності на предмет іпотеки, а тому не мав права передавати його в іпотеку ОСОБА_3. Суд також врахував, що звернення стягнення на іпотечне майно відбулося в період дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Суд зазначив, що витребування майна з володіння кінцевого набувача є ефективним способом захисту порушених прав власника.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №202/18374/13-ц від 05/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором з фізичної особи.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив позов банку, мотивуючи це тим, що банк, звернувшись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, змінив умови кредитного договору та зафіксував суму заборгованості на дату вчинення цього напису. Також, апеляційний суд врахував, що відповідачку було визнано банкрутом як ФОП, але зобов’язання фізичної особи перед банком не були повністю погашені в межах ліквідаційної процедури. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги суми, стягнуті з відповідачки в межах виконавчого провадження за попереднім судовим рішенням. Банк не надав розрахунок трьох процентів річних, нарахованих після вчинення виконавчого напису, що унеможливило їх стягнення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює умови та строк дії кредитного договору, а також, що зобов’язання фізичної особи перед банком не були повністю погашені в межах ліквідаційної процедури банкрутства ФОП.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №585/1973/23 від 05/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за злочини, пов’язані з наркотичними речовинами, передбачені ч. 1 ст. 309 та ч. 3 ст. 307 КК України.
Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу захисника, вирішив змінити вирок апеляційного суду, пославшись на ч. 2 ст. 433 КПК України. Суд вирішив застосувати положення ч. 1 ст. 69-1 КК України, яка дозволяє призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті, з урахуванням обставин справи та особи винного. У результаті, покарання за ч. 3 ст. 307 КК України було зменшено до 8 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, остаточне покарання було визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, і склало 8 років позбавлення волі. В іншій частині вирок апеляційного суду залишився без змін.
Суд ухвалив: касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду змінити, зменшивши строк покарання до 8 років позбавлення волі.
Справа №991/10682/25 від 04/11/2025
1. Предметом спору є угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим у справі про заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем та службове підроблення.
2. Суд затвердив угоду про визнання винуватості, враховуючи, що вона відповідає вимогам КПК України та закону про кримінальну відповідальність, зокрема: угода містить формулювання обвинувачення та його правову кваліфікацію; обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість; угода укладена за добровільною згодою сторін та за участі захисника; потерпіла сторона надала письмову згоду на укладення угоди; умови угоди відповідають інтересам суспільства, сприяють швидшому вирішенню кримінального провадження та викриттю інших правопорушень; узгоджене покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, є співмірним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів; умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Суд також врахував, що на момент розгляду справи минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за одним із злочинів, у зв’язку з чим обвинуваченого було звільнено від покарання за цим злочином.
3. Суд затвердив угоду про визнання винуватості та ухвалив обвинувальний вирок.
Справа №607/24183/23 від 24/10/2025
1. Предметом спору є скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію прав, оскільки позивач вважає, що його права були порушені внаслідок незаконної реєстрації права власності на частку квартири відповідачем.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, погодившись з їх висновками про те, що задоволення позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності та рішення про державну реєстрацію є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки є підставою для внесення державним реєстратором відомостей про припинення права власності відповідача на спірну частку майна. Суд відхилив доводи касаційної скарги про необхідність закриття провадження у справі на підставі тотожності спору з попередньою справою, оскільки встановив відмінність у складі учасників, предметі та підставах позову. Суд також зазначив, що ефективність способу захисту порушених прав позивача підлягає оцінці саме на час вирішення спору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №913/353/23 від 04/11/2025
Предметом спору є стягнення з Комунального некомерційного підприємства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю 3 862 305, 35 грн.
У цій справі Верховний Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На жаль, з наданого тексту неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд, оскільки відсутня мотивувальна частина постанови. Зазвичай, суд касаційної інстанції скасовує рішення попередніх судів через неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Для з’ясування конкретних причин скасування необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, де викладено обґрунтування позиції Верховного Суду. Без аналізу повного тексту рішення важко надати більш конкретний коментар щодо мотивів суду.
Суд вирішив касаційні скарги задовольнити частково, скасувати рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/25184/21 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Дніпровської міської ради щодо зміни функціонального призначення території садибної забудови на територію багатоквартирної забудови, що, на думку позивача, порушує її права як власника садибного будинку та земельної ділянки.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що спірні рішення стосувалися загального розвитку міста, обумовлені зростанням населення та містобудівними процесами. Суд врахував, що генеральний план є документом, який обґрунтовує необхідність реконструкції та зміни функціонального призначення території. Також, суд зазначив, що при виборі ділянок для будівництва враховувалися наявність придатних земель, зручність сполучення з інфраструктурою, забезпечення інженерними комунікаціями та стан навколишнього середовища. Суд наголосив, що заходи з інженерної підготовки території повинні здійснюватися на етапі розроблення проєктної документації на об’єкт будівництва, а не на стадії планування. Крім того, суд врахував позитивний експертний звіт щодо відповідності проєкту змін до генерального плану вимогам законодавства, зокрема, екологічним. Суд вказав, що рішення міськради не покладає на позивача обов’язку змінювати цільове призначення її ділянки та не обмежує її права користування нею.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/11506/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними дій ПрАТ «НЕК «Укренерго» щодо нарахування ДПЗД «Укрінтеренерго» обсягів електроенергії, спожитої ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат».
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги ДПЗД «Укрінтеренерго», виходячи з того, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» безпідставно нараховувало позивачу обсяги електроенергії, спожитої ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» після припинення постачання електроенергії цьому споживачу, що було встановлено попереднім судовим рішенням у справі № 910/3532/23. Суд відхилив доводи відповідачів про те, що нарахування були правомірними, оскільки діяла ухвала суду про заборону відключення споживача, оскільки дія цієї ухвали закінчилася, а саме судове рішення було скасовано. Суд також не взяв до уваги посилання відповідачів на нормативні акти, що регулюють функціонування електроенергетики в умовах воєнного стану, оскільки суди не встановили обставин, які б передбачали застосування цих норм до спірних правовідносин. Суд підкреслив, що дії ПрАТ «НЕК «Укренерго» порушують права та економічні інтереси ДПЗД «Укрінтеренерго», оскільки призводять до виникнення грошових зобов’язань.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №149/3828/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є вимога власниці земельної ділянки про її повернення з користування сільськогосподарським підприємством та скасування державної реєстрації права оренди на цю ділянку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову власниці земельної ділянки, виходячи з наступного: хоча договір оренди землі не був підписаний особисто власницею, вона тривалий час отримувала орендну плату, що свідчить про її згоду з умовами оренди; власниця підписала договір про внесення змін до договору оренди, що підтверджує її волевиявлення на продовження орендних відносин; не можна вважати неукладеним договір, який частково або повністю виконувався сторонами; дії власниці, яка вимагає повернення землі після тривалого отримання орендної плати, є недобросовісними та суперечать попередній поведінці. Суд також врахував принцип добросовісності та заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium).
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №191/3186/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення позивача з посади, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність звільнення позивача, оскільки роботодавець порушив порядок звільнення, не отримавши згоду Національного агентства з питань запобігання корупції, оскільки позивач був уповноваженою особою з реалізації антикорупційної програми. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП) мають різну правову природу. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд помилково застосував обмеження по строку стягнення середнього заробітку передбачене ст. 117 КЗпП України, оскільки в даному випадку необхідно було застосовувати ст. 235 КЗпП України. Суд касаційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не встановив з чиєї вини справа розглядалась більше ніж один рік, а тому безпідставно стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу більше ніж за один рік.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №205/2944/21 від 05/11/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на нерухоме майно боржника, а саме на 1/2 частку квартири, право власності на яку не зареєстровано в установленому законом порядку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення подання державного виконавця про звернення стягнення на 1/2 частку квартири боржника, оскільки право власності на всю квартиру вже зареєстровано за іншою особою (ОСОБА_4) на підставі рішення суду у справі про спадкування. Суд врахував, що для звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстровано, необхідно встановити факт, що боржник фактично володіє цим майном, однак у даному випадку це не було доведено, оскільки право власності на квартиру вже зареєстровано за іншою особою. Суд касаційної інстанції підкреслив, що володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним, але право володіння не може бути неправомірним. Суд також зазначив, що для звернення стягнення на частку квартири, право власності на яку не зареєстровано за боржником, необхідно спочатку оспорити право власності іншої особи на всю квартиру та визнати право на спадкування частки за боржником. Суд касаційної інстанції також зазначив, що цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника, як різновид речових прав на чуже майно та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №676/2914/24 від 05/11/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальній справі.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції, оскільки апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження, не врахував усіх обставин справи та доводів апеляційної скарги захисника. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд судового рішення, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд повинен ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги та прийняти обґрунтоване рішення.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №759/25356/23 від 04/11/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірною відмови у приватизації квартири, визнання права на приватизацію та зобов’язання вчинити дії щодо приватизації квартири.
2. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач законно вселився у спірну квартиру, зареєстрований та постійно проживає в ній, що ніким не спростовано. Відмова Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі квартири у власність позивача є неправомірною та порушує його права на набуття права власності на житло. Суд також врахував, що Інститут рибного господарства делегував Святошинській районній адміністрації право на прийняття рішень з питань приватизації житла, і не планує звертатися з питання передачі спірної квартири до комунальної власності. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що апеляційний суд правильно встановив обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів, і що відмова у приватизації порушує право позивача на житло. Суд касаційної інстанції також відхилив аргументи відповідача про необхідність залучення Інституту рибного господарства до участі у справі, оскільки Інститут вже делегував повноваження з приватизації Святошинській адміністрації.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №456/4785/24 від 24/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про залишення позову без розгляду у справі про захист прав споживача.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України. Суд зазначив, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань, але повторно не з’явився в підготовчі засідання, не подавши заяви про розгляд справи за його відсутності. Суд підкреслив, що причини повторної неявки не мають правового значення, якщо позивач був належним чином повідомлений, а його неявка перешкоджає розгляду справи. Суд також зазначив, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду після усунення причин, які стали підставою для такого рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що зазначене положення процесуального законодавства спрямоване на забезпечення балансу між правом особи на судовий захист та необхідністю дотримання процесуальної дисципліни.
3. Суд ухвалив: касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області та постанову Львівського апеляційного суду залишити без змін.
Справа №570/325/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації позивача, який вважає, що відповідач поширив недостовірну інформацію про нього в соціальній мережі Facebook.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки вважає, що інформація, поширена відповідачем, є її суб’єктивним оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Суд врахував, що позивач є публічною особою, а отже, межа критики його діяльності є ширшою. Також суд зазначив, що висловлювання відповідача не містять категоричних звинувачень, а виражають її особисту думку та оцінку дій позивача. Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою оціночні судження не підлягають доведенню на правдивість і захищаються свободою вираження поглядів. Суд також вказав, що чинне законодавство не передбачає відповідальності за висловлювання оціночних суджень.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача.
Справа №910/16311/24 від 04/11/2025
Предметом спору є визнання недійсними окремих пунктів договору між Приватним акціонерним товариством “Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат” та Акціонерним товариством комерційного банку “ПриватБанк”.
У рішенні не наведено аргументи суду. З тексту видно лише те, що суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Причини скасування постанови та необхідність нового розгляду не зазначені у вступній та резолютивній частинах постанови.
Суд ухвалив касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат” задовольнити частково, постанову Північного апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Справа №201/4082/21 від 29/10/2025
Предмет спору – розірвання договору купівлі-продажу автомобіля та повернення сплачених за нього коштів через виявлені недоліки.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову споживача. Суд зазначив, що споживач не надав достатніх доказів наявності істотного недоліку в автомобілі на момент його придбання, який би робив неможливим або недопустимим використання автомобіля за призначенням. Суд врахував, що недоліки, які виникали, були усунені в межах гарантійного терміну, і споживач не довів, що після усунення поломок виникали нові з тих самих причин. Також, суд зазначив, що споживач погодився на збільшений строк ремонту, а на момент проведення одного з ремонтів взагалі не був власником автомобіля. Суд підкреслив, що обов’язок довести наявність істотного дефекту продукції покладається на споживача.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №914/597/23 від 05/11/2025
Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Металзюкрайн Корп Лтд» за заявою Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед».
На жаль, в наданій частині судового рішення відсутні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення. Можливо, їх можна знайти в повній версії постанови, де міститься мотивувальна частина. Без аналізу мотивувальної частини неможливо зрозуміти логіку суду касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу Компанії «Медісон Пасіфік Траст Лімітед», скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №698/705/22 від 29/10/2025
1. Предметом спору є розмір відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу засудженого, зазначив, що апеляційний суд, збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, належним чином не обґрунтував своє рішення, оскільки визначений судом розмір не відповідає тим моральним переживанням потерпілого у зв’язку з ушкодженням його здоров’я. Суд касаційної інстанції врахував, що потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а також те, що між сім’ями потерпілого та обвинуваченого тривалий час були неприязні стосунки. Крім того, було враховано відсутність у обвинуваченого постійного заробітку та наявність на утриманні дружини та дитини з інвалідністю. Враховуючи обсяг моральних і фізичних страждань потерпілого, засади розумності, виваженості та справедливості, а також судову практику, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінивши ухвалу апеляційного суду та зменшивши розмір суми, яка підлягає стягненню з засудженого на користь потерпілого у рахунок відшкодування моральної шкоди, до 60 000 грн.
Справа №640/13321/21 від 03/11/2025
Предметом спору є оскарження приватним нотаріусом наказу Міністерства юстиції України та рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Міністерства юстиції, скасувавши постанову апеляційного суду. Суд зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши специфіку діяльності нотаріуса та обставини справи. ВС погодився з рішенням суду першої інстанції, але змінив його мотивувальну частину, виклавши її у власній редакції. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності врахування усіх обставин справи при прийнятті рішень щодо професійної діяльності нотаріусів. Також, суд вказав на важливість дотримання процедури при прийнятті оскаржуваних рішень.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, залишивши в силі саме рішення.
Справа №465/5936/23 від 24/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні житлом шляхом визнання незаконним наказу про передачу кімнати у власність, скасування свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності на кімнату в квартирі.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що позивачка не довела порушення її прав. Суд зазначив, що згода на приватизацію необхідна лише від повнолітніх членів сім’ї наймача, які постійно проживають у квартирі, а позивачка та відповідач не є членами сім’ї, оскільки їхній шлюб розірвано, і з відповідачем укладено окремий договір найму на кімнату. Суд також врахував, що відповідач правомірно скористався правом на приватизацію житла на підставі окремого договору найму та що оскаржуваний наказ видано відповідно до вимог закону та на виконання попереднього судового рішення. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що позивачка не надала доказів перешкод у користуванні спільними приміщеннями квартири та не позбавлена права на приватизацію власного житла. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перегляд справи не повинен підміняти собою апеляцію, а має виправляти фундаментальні порушення.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №922/4206/24 від 04/11/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості, відсотків, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та збитків.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу КП «Харківські теплові мережі» та скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Фактичні обставини справи та мотивація суду щодо прийнятого рішення в тексті постанови не зазначені, тому неможливо надати інформацію щодо аргументів суду. Відсутність повного тексту судового рішення не дає змоги проаналізувати, чи відступав суд від попередньої правової позиції Верховного Суду.
Суд касаційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнив.
Справа №160/25184/21 від 04/11/2025
Звісно, ось аналіз цього судового рішення:
1. **Предмет спору:** Спір стосується оскарження рішень Дніпровської міської ради щодо зміни функціонального призначення території садибної забудови на територію багатоквартирної забудови, що впливає на майнові права позивача, власника садибного будинку та земельних ділянок на цій території.
2. **Основні аргументи суду:** Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується, скасував рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що спірні рішення міської ради стосуються загального розвитку території міста, обумовлені зростанням населення та містобудівною активністю. Суд зазначив, що генеральний план міста є документом, який обґрунтовує необхідність реконструкції та зміни функціонального призначення території. Важливо, що суд врахував наявність експертного звіту, який підтверджує відповідність проєкту змін до генерального плану вимогам законодавства, включаючи екологічні питання. Суд також наголосив, що заходи з інженерної підготовки території мають здійснюватися на етапі розроблення проєктної документації на об’єкт будівництва, а не на стадії планування у проєктах містобудівної документації. Крім того, суд вказав, що зміна функціонального призначення території не зобов’язує позивача змінювати цільове призначення земельної ділянки та не обмежує її права користування нею. Суд також взяв до уваги, що позивачка не була позбавлена права на участь у громадському обговоренні проєкту рішення, а формальні недоліки в процедурі не є підставою для скасування рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши законність рішень міської ради.
Справа №821/3195/15-а від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про звільнення зі служби в СБУ, поновлення на службі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу позивача. Суд, ймовірно, погодився з висновками апеляційного суду щодо законності звільнення позивача, можливо, через порушення дисципліни, невиконання службових обов’язків або інші підстави, передбачені законодавством про проходження служби в СБУ. Також, суд міг врахувати докази, надані СБУ, які підтверджують правомірність прийнятих рішень. Відмова у задоволенні позовних вимог щодо поновлення на службі, стягнення коштів та моральної шкоди, ймовірно, є наслідком визнання звільнення законним. Суд, ймовірно, ретельно дослідив обставини справи та доводи сторін, перш ніж прийняти остаточне рішення. Повний текст рішення, який буде складено протягом п’яти днів, надасть більш детальну інформацію про мотиви суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №821/3195/15-а від 03/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження наказів про звільнення позивача зі служби в Службі безпеки України, поновлення на службі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
На жаль, з наданої частини рішення неможливо встановити аргументи суду. У вступній та резолютивній частинах рішення відсутні мотиви, якими керувався суд при прийнятті рішення. Для аналізу аргументів суду необхідне повне судове рішення.
Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Справа №260/3634/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження додаткової постанови апеляційного суду щодо розподілу судових витрат між сторонами у справі про оскарження рішень та бездіяльності органів місцевого самоврядування щодо будівництва міні-гідроелектростанцій.
2. Верховний Суд касаційним розглядом встановив, що оскільки основну постанову апеляційного суду було скасовано та справу направлено на новий розгляд, то додаткова постанова, яка є невід’ємною частиною основного рішення, також підлягає скасуванню. Суд зазначив, що право на компенсацію витрат на правничу допомогу виникає лише за умови ухвалення остаточного рішення на користь сторони, яке набрало законної сили. Скасування рішення апеляційного суду виключає компенсацію витрат, понесених на стадії апеляційного розгляду, оскільки це суперечить принципам справедливості та рівності сторін. Враховуючи скасування основного рішення, оцінка правильності застосування норм права при ухваленні додаткової постанови не має юридичного значення.
3. Верховний Суд скасував додаткову постанову апеляційного суду.
Справа №260/3634/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень та бездіяльності органів місцевого самоврядування щодо затвердження детального плану території для будівництва міні-гідроелектростанцій.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи, зокрема, чи були допущені процедурні порушення під час громадського обговорення проекту детального плану території, які могли вплинути на права позивачів та унеможливити прийняття спірного рішення. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не перевірив належним чином, чи були дотримані вимоги щодо оприлюднення інформації про розроблення проектів містобудівної документації та не з’ясував, чи існували умови для обов’язкового створення погоджувальної комісії. Крім того, ВС звернув увагу на те, що апеляційний суд не встановив точних обставин щодо строків розроблення детального плану території та моменту його подання на затвердження, що є важливим для визначення необхідності проведення стратегічної екологічної оцінки. Суд наголосив, що скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не забезпечує баланс принципу правової стабільності та справедливості.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №909/1071/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки, а саме повернення сплаченої суми за товар, 3% річних, інфляційних втрат та зобов’язання відповідача вчинити дії з вивезення товару.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що покупець правомірно відмовився від договору поставки, оскільки постачальник передав меншу кількість товару, ніж було передбачено договором, і це право передбачено як умовами договору, так і статтею 670 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що покупець обґрунтовано вказав на неможливість використання поставлених позицій товару без тих позицій, які відповідач не поставив, з огляду на погоджені умови щодо сумісності позицій. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема щодо не забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки відповідач не подав відповідного клопотання для засідання, на яке перенесено розгляд справи. Також суд відхилив доводи про необхідність призначення судової товарознавчої експертизи, оскільки обставини, які мали бути з’ясовані експертизою, не входили до предмета доказування у справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/1195/25 від 29/10/2025
1. Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нежитловою будівлею, яка, на думку прокуратури, була незаконно відчужена з комунальної власності.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які закрили провадження у справі, вважаючи, що спір не підлягає розгляду в господарському суді, оскільки прокурор звернувся до суду, стверджуючи про незаконність відчуження комунального майна, яке, на його думку, було здійснено поза межами процедури приватизації. Верховний Суд наголосив, що спір щодо того, чи слід було відчужувати майно виключно через процедуру приватизації, є спором щодо приватизації комунального майна, який має розглядатися в господарському суді. Суд також зазначив, що спосіб захисту, обраний позивачем, не змінює правової природи спору, а суди попередніх інстанцій, роблячи висновки щодо суті спору без дослідження обставин справи, порушили норми процесуального права. **** Верховний Суд послався на попередню практику Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує, що спори щодо приватизації комунального майна відносяться до юрисдикції господарських судів.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №991/10819/23 від 03/11/2025
Предметом спору є кримінальне провадження щодо обвинувачення двох осіб у підбурюванні до надання неправомірної вигоди та заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненому за попередньою змовою групою осіб у великих розмірах.
Суд затвердив угоди про визнання винуватості, укладені між прокурором та обвинуваченими, враховуючи, що угоди відповідають вимогам КПК України та КК України, а саме: містять всі необхідні елементи, сформульоване обвинувачення відображає істотні фактичні обставини, правова кваліфікація діянь є правильною. Також суд взяв до уваги, що угоди відповідають інтересам суспільства, оскільки мінімізують час розгляду справи, забезпечують притягнення обвинувачених до відповідальності, сприяють формуванню правосвідомості, а також передбачають відшкодування завданої шкоди та передачу автомобілів на потреби Збройних Сил України. Суд встановив, що умови угод не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, укладення угод є добровільним, а обвинувачені мають можливість виконати взяті на себе зобов’язання. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів.
Суд затвердив угоди про визнання винуватості та призначив узгоджене сторонами покарання: 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки для одного обвинуваченого та 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки для іншого, звільнив їх від відбування покарання з випробуванням, поклавши певні обов’язки, та скасував арешти майна.
Справа №201/6553/22 від 22/10/2025
1. Предметом спору є законність передачі у приватну власність земельної ділянки лісового фонду та оскарження пов’язаних з цим рішень і договорів.
2. Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема не з’ясували належним чином зміст позовних вимог прокурора та не визначилися з ефективним способом захисту прав держави. Суди не надали належної оцінки доказам, які вказують на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, а також не врахували висновок експерта у кримінальній справі, який є допустимим доказом у цивільній справі. Крім того, суди не врахували, що недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови у позові, і передчасно зробили висновок про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави. **:** Суд також зазначив, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства відсутні, оскільки прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах юридичних осіб.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині розгляду позовних вимог в інтересах державного підприємства, залишивши ці вимоги без розгляду, та скасував рішення в частині вимог в інтересах держави, передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №522/2829/20 від 29/10/2025
1. Предметом спору є скасування реєстраційного запису про право власності на квартиру, здійсненого на підставі процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, зазначивши, що районний суд неправильно застосував норми матеріального права, вважаючи, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а саме скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Апеляційний суд вказав, що належним способом захисту є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, як це передбачено чинною редакцією Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Суд також врахував, що відповідач не надав доказів набуття прав іпотекодержателя, що є необхідною умовою для реєстрації права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано застосував принцип jura novit curia, самостійно кваліфікувавши спірні правовідносини та обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, а саме скасування рішення державного реєстратора. Суд касаційної інстанції також зазначив, що метою звернення позивачки до суду було відновлення становища, яке існувало до порушення, допущеного під час звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру.
Справа №698/705/22 від 29/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_7 судових рішень щодо цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінивши рішення апеляційного суду лише в частині розміру відшкодування моральної шкоди. Суд касаційної інстанції, ймовірно, врахував доводи засудженого щодо надмірного розміру моральної шкоди, призначеної апеляційним судом, та, можливо, взяв до уваги майновий стан засудженого, ступінь його вини, характер і тривалість страждань потерпілого, а також інші обставини справи, які мають значення для визначення справедливого розміру відшкодування. При цьому, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та необхідності відшкодування моральної шкоди потерпілому. У решті, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду залишилися без змін, що свідчить про їхню обґрунтованість та законність в основній частині.
Суд ухвалив змінити ухвалу апеляційного суду, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 60 000 грн, а в решті судові рішення залишити без змін.
Справа №305/2372/19 від 04/11/2025
1. Предметом спору є витребування релігійною громадою у колишнього настоятеля оригінала статуту та інших документів громади.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він пов’язаний із захистом права власності релігійної громади на її майно, а не з корпоративним спором між релігійною організацією та її членами. Суд зазначив, що відповідачі не мають законних підстав утримувати статут громади, оскільки їхні повноваження були припинені рішенням парафіяльних зборів. Відмова відповідачів передати статут перешкоджає громаді реалізувати свої права щодо володіння та користування майном, а також внести зміни до статуту у зв’язку зі зміною підлеглості релігійної організації. Суд також врахував, що аналогічний спір вже був вирішений Верховним Судом за правилами цивільної юрисдикції. Доводи касаційної скарги про порушення судами правил юрисдикції були відхилені, оскільки спір не є корпоративним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/4338/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про зміну цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні фермерського господарства.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, які визнали незаконним рішення сільської ради про зміну цільового призначення земельної ділянки, оскільки таке рішення було прийнято без погодження з постійним землекористувачем, яким є фермерське господарство. Суд зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте фермерським господарством, зберігається за ним і не припиняється зі смертю засновника господарства. Також, суд підкреслив, що у відносинах з іншими суб’єктами голова фермерського господарства виступає як представник юридичної особи, а не як самостійна фізична особа. Суд врахував, що право постійного користування земельною ділянкою перейшло від фізичної особи, яка її отримала, до Селянського (фермерського) господарства ?Родник?. Суд також зазначив, що право постійного користування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законом.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №479/1403/24 від 05/11/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі між фізичною особою (ОСОБА_1) та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» через систематичну несплату орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження. Суд виходив з того, що для відмови у відкритті провадження на підставі наявності попереднього рішення суду необхідна повна тотожність сторін, предмету та підстав позову. У даній справі сторони та предмет позову (розірвання договору оренди) є тотожними попередній справі, але підстави позову різні: в попередній справі йшлося про заборгованість по орендній платі за 2022-2023 роки, а в даній справі – про систематичну несплату з моменту укладення договору до 2021 року. Верховний Суд підкреслив, що нетотожність хоча б одного з елементів позову (в даному випадку, підстав) не перешкоджає повторному зверненню до суду. Суд також послався на практику ЄСПЛ щодо принципу правової визначеності, але зазначив, що завдання цивільного судочинства – ефективний захист порушених прав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма Корнацьких» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №678/807/21 від 04/11/2025
1. Предметом спору є правомірність звільнення директора ліцею на підставі закінчення строку трудового договору (контракту).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову про визнання незаконним звільнення директора ліцею, оскільки директор погодився на укладення строкового трудового договору, що було оформлено належним чином. Суд зазначив, що укладення строкового трудового договору не суперечить законодавству, якщо на це є воля сторін, а також, що Рада делегувала Відділу освіти повноваження на розірвання таких договорів. Суд також врахував, що працівник був обізнаний про умови строкового договору та погодився з ними, а правомірність укладення саме строкового договору не оспорювалась. Крім того, суд відхилив посилання заявника на те, що відділ освіти не був уповноважений на звільнення, оскільки Рада делегувала йому такі повноваження. Суд також зазначив, що у спрощеному провадженні, на відміну від загального, суд має право прийняти до розгляду документи, які надійшли із порушенням строку, якщо вони надійшли до першого судового засідання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №522/4628/22 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, укладених між позивачем та відповідачем, через помилку позивача щодо природи правочину.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачка не довела факту помилки щодо природи правочину на момент видачі довіреності на продаж майна, а також не довела, що договори купівлі-продажу були фіктивними та укладені без наміру настання реальних наслідків. Суд зазначив, що позивачка була ознайомлена з текстом довіреності, якою уповноважила третю особу на продаж майна, і не довела, що ця особа діяла не в її інтересах. Крім того, суд врахував, що право власності на майно було переоформлено на відповідача на підставі договорів купівлі-продажу, а грошові кошти за майно були отримані представником позивачки, що підтверджується відповідними документами. Суд також зазначив, що доводи позивачки про похилий вік та потребу в сторонній допомозі не є достатніми підставами для визнання правочинів недійсними, оскільки не було надано доказів її недієздатності на момент укладення договорів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №990/444/25 від 04/11/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ).
Суд відмовив у задоволенні позову, не наводячи жодних аргументів у цій короткій формі рішення. Зазвичай, в таких випадках, повний текст рішення містить обґрунтування суду, де детально розглядаються аргументи позивача (ОСОБА_1) та відповідача (ВККСУ), аналізуються докази та застосовуються норми права. Відсутність аргументації в скороченому рішенні робить неможливим надання повної оцінки позиції суду. Проте, можна припустити, що суд не знайшов підстав для визнання рішення ВККСУ протиправним, можливо, через недоведеність порушень процедури прийняття рішення, відсутність порушень прав позивача або невідповідність вимог позивача чинному законодавству.
Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №н/560/7432/20 від 04/11/2025
1. Предметом спору є відмова судів попередніх інстанцій у відкритті провадження за нововиявленими обставинами у адміністративній справі щодо оскарження постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, оскільки позивачем було пропущено трирічний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили, встановлений для подання такої заяви. Суд підкреслив, що цей строк є преклюзивним і не може бути поновлений, за винятком випадку, коли підставою для перегляду є рішення міжнародної судової установи. Суд зазначив, що інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності та стабільності правовідносин, а їх дотримання є гарантією принципу правової визначеності. Суд також вказав на помилковість оцінки судами попередніх інстанцій поважності причин пропуску строку, оскільки це не має значення у випадку преклюзивного строку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, змінивши лише мотивувальну частину щодо оцінки поважності причин пропуску строку.
Справа №160/29742/23 від 04/11/2025
1. Предметом спору є правомірність рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні громадянина Республіки Молдова біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, заявник повинен мати обґрунтовані побоювання переслідувань за ознаками, визначеними Конвенцією про статус біженців, а ці побоювання мають бути підкріплені конкретними фактами та доказами дискримінаційного ставлення саме до заявника. Суд зазначив, що позивач не надав достатніх доказів переслідувань за політичними переконаннями, а факт членства його батька в опозиційній партії не є безумовною підставою для надання такого статусу. Суд також врахував, що кримінальне правопорушення, за яке розшукувався позивач, не мало політичного характеру, а також те, що позивач звернувся за захистом лише через п’ять років після прибуття в Україну, що ставить під сумнів наявність нагальної потреби в захисті. Суд відхилив посилання заявника на практику Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини кожної справи є унікальними і потребують індивідуальної оцінки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/2878/22 від 04/11/2025
Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) Товариством з обмеженою відповідальністю “лайфселл”.
У рішенні відсутні аргументи суду, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. На підставі наявної інформації неможливо встановити, якими саме аргументами керувався Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу АМКУ та скасовуючи постанову апеляційного суду. Для аналізу аргументації суду необхідна повна версія судового рішення, де викладено мотиви, з яких суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
Суд вирішив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити, постанову Північного апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Справа №990/138/25 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо результатів кваліфікаційного іспиту судді, який претендував на посаду в апеляційному адміністративному суді.
2. Суд встановив, що ВККСУ діяла в межах дискреційних повноважень, але зазначив, що ці повноваження не є безмежними та підлягають судовому контролю. Суд вказав, що рішення ВККСУ має бути вмотивованим, аби забезпечити прозорість та об’єктивність оцінювання, інакше неможливо перевірити, чи було дотримано критерії оцінювання, встановлені самою Комісією у Методичних вказівках. Суд підкреслив, що відсутність деталізації в оцінюванні може викликати сумніви щодо справедливості та об’єктивності процесу. Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо принципу належного врядування, який вимагає від державних органів діяти вчасно, послідовно та прозоро. Суд зазначив, що Комісія не надала доказів дотримання Методичних вказівок при перевірці робіт позивача, а посилання у відзиві зводились до цитування окремих положень, а не до конкретного обґрунтування оцінювання.
3. Суд частково задовольнив позов, скасувавши рішення ВККСУ щодо результатів іспиту позивача та зобов’язавши Комісію повторно оцінити його роботи з урахуванням Методичних вказівок.
Справа №260/3634/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень та бездіяльності Тячівської районної державної адміністрації та Дубівської селищної ради щодо затвердження детального плану території для будівництва двох міні-гідроелектростанцій.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи, зокрема, чи були допущені процедурні порушення під час громадського обговорення проекту детального плану території, які могли вплинути на права позивачів та унеможливити прийняття спірного рішення. Суд також не перевірив належним чином, чи були дотримані вимоги щодо оприлюднення інформації про розроблення проекту містобудівної документації та чи існували умови для обов’язкового створення погоджувальної комісії. Крім того, не було з’ясовано, чи підлягав детальний план території стратегічній екологічній оцінці відповідно до чинного законодавства на момент його розробки та подання на затвердження. Верховний Суд підкреслив, що скасування акта адміністративного органу лише з формальних мотивів не забезпечує баланс між правовою стабільністю та справедливістю, і що ключовим є питання, чи могло бути іншим рішення за умови дотримання процедури.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №400/4999/24 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги, визнавши протиправною бездіяльність військової частини та зобов’язавши її виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, але в меншому розмірі, ніж вимагав позивач. Суди врахували, що період затримки розрахунку поділяється на дві частини: до та після 19 липня 2022 року, коли набрала чинності нова редакція статті 117 КЗпП, яка обмежила виплату середнього заробітку шістьма місяцями. Також суди застосували принцип співмірності, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки, поведінку сторін та інші обставини справи, щоб забезпечити справедливий баланс інтересів. Суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про те, що суди не врахували висновки Верховного Суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх висновків і вказала на необхідність враховувати співмірність суми відшкодування з конкретними обставинами справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Суд в рішенні зазначає, що він відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду.
Справа №756/12608/23 від 04/11/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача (ЖБК «Квазар-11») у цивільній справі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили заяву ЖБК «Квазар-11» про стягнення витрат на правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 3 000 грн. Суд врахував критерії розумності та співмірності витрат, складність справи, обсяг наданих послуг адвокатом, а також фінансовий стан сторін. Суд зазначив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Суд також взяв до уваги, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його висновки узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Квазар-11» без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №161/4579/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між батьком та сином, оскільки позивач вважає, що цей договір є фраудаторним та спрямований на уникнення виконання боргових зобов’язань.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачем не було надано доказів наявності рішення суду про стягнення боргу на момент укладення договору дарування, а також доказів відсутності у відповідача іншого майна, за рахунок якого можна було б погасити борг. Суди попередніх інстанцій також врахували наявність листування, яке свідчило про часткове погашення боргу. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що суди не врахували усталену практику Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів, зокрема, що для визнання правочину фраудаторним не обов’язково мати рішення суду про стягнення боргу на момент його укладення, а важливим є умисел боржника уникнути виконання зобов’язань та зменшення обсягу його майна. Суд також не проаналізував усі обставини, які дозволяли б кваліфікувати оспорюваний договір дарування як фраудаторний, не врахував, що метою позаконкурсного оспорювання є саме повернення спірного майна боржнику задля звернення на них стягнення.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №753/3998/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є стягнення страхового відшкодування за договором добровільного комплексного страхування подорожуючих за кордоном у зв’язку з настанням страхових випадків (інфаркт міокарда) під час перебування за кордоном.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки:
* Договір страхування містив виключення, згідно з яким медичні послуги, пов’язані з операціями на серці та судинах (ангіографія, ангіопластика, стентування), не є страховими випадками, і саме такі послуги були надані позивачу.
* Події, що сталися з позивачем, не підпадають під визначення загострення або ускладнення захворювань, що мали місце до укладення договору страхування.
* Позивач не виконав вимоги страхової компанії щодо підтвердження закінчення терміну амбулаторного лікування після першого випадку інфаркту перед поїздкою в Таїланд, що також є порушенням умов договору.
* Суд відхилив доводи позивача про несвоєчасне повідомлення страховика про страхові випадки, проте це не вплинуло на кінцеве рішення, оскільки основною підставою для відмови у виплаті було виключення певних медичних послуг з переліку страхових випадків.
* Суд касаційної інстанції також визнав обґрунтованим рішення суду першої інстанції про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, надану відповідачу, враховуючи обсяг наданих послуг та відсутність заперечень з боку позивача.
* Суд касаційної інстанції визнав правомірною відмову апеляційного суду у задоволенні заяви відповідача про відшкодування судових витрат, оскільки відповідач не обґрунтував поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №297/4270/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеної між ТОВ «Агро-Свобода» та фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки ТОВ «Свобода-Агро», яке подало апеляційну скаргу, не було стороною договору оренди, щодо якого виник спір, і не довело, що рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується його прав та інтересів. Суд підкреслив, що для особи, яка не брала участі у справі, необхідно довести наявність очевидного та безумовного правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням, а саме, що судом вирішено питання про її право, інтерес, обов’язок. Суд зазначив, що ТОВ «Свобода-Агро» не надало належних доказів, зокрема договору оренди, який би підтверджував його права на спірну земельну ділянку, а тому апеляційний суд правомірно закрив апеляційне провадження. Суд касаційної інстанції також наголосив, що обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси, проте в даному випадку такі обставини не були встановлені.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Свобода-Агро» без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №759/10375/19 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції, частково задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про витребування квартири з чужого незаконного володіння, оскільки майно вибуло з власності позивачки поза її волею, що є підставою для віндикації майна згідно зі статтею 388 ЦК України. Суд зазначив, що витребування майна є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не порушуючи статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на помилковість одночасного задоволення вимог про витребування майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу в даному випадку є неналежним способом захисту, оскільки ефективним способом захисту порушеного права є саме витребування майна з чужого незаконного володіння. Також суд касаційної інстанції вказав, що вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, відмовивши в задоволенні цих позовних вимог, а в частині витребування майна з чужого незаконного володіння залишив рішення без змін.
Справа №752/26493/21 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, припинення права власності на об’єкт нерухомого майна.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою з’ясував обставини справи, зокрема, не було встановлено наявність у позивача прав власника об’єкта нерухомості, що має значення для вирішення питання про порушення його прав. Суд нагадав, що застосування конкретного способу захисту залежить від виду та змісту правовідносин, а також від характеру порушення права. Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що між сторонами існують взаємопов’язані спори, зокрема, щодо розірвання партнерського договору та припинення права користування земельною ділянкою, що може призвести до суперечливих судових рішень. Суд також вказав на важливість дотримання судами вимог щодо законності та обґрунтованості рішення, а також на необхідність наведення правового обґрунтування при відхиленні доводів сторін.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №140/32053/23 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000 грн за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди не з’ясували, які саме завдання виконував позивач під час перебування у відрядженні та чи дають ці завдання право на отримання додаткової винагороди. Також суди не врахували, що перелік документів для підтвердження участі у бойових діях не є вичерпним і допускає альтернативність. Суд наголосив, що держава не може відмовити у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам для їх отримання. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування положень Постанови № 168 та наказів Адміністрації Держприкордонслужби, які регулюють порядок виплати додаткової винагороди.
3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №288/379/14-к від 29/10/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 152 КК України (зґвалтування).
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції, однак зазначено, що повний текст постанови буде проголошено пізніше. Таким чином, наразі неможливо встановити мотиви, якими керувався Верховний Суд, залишаючи в силі рішення апеляційного суду. Для повного аналізу необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, де будуть викладені обґрунтування суду касаційної інстанції.
Суд ухвалив: Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 – без задоволення.
Справа №910/12907/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є витребування Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Птахоплемзавод “Коробівський” у Приватного акціонерного товариства “Банкомзв’язок” нерухомого майна – двох трансформаторних підстанцій, які позивач вважає своїми на підставі договору купівлі-продажу громадського центру, до складу якого, на його думку, входять ці підстанції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про задоволення позову, зазначивши, що для захисту права власності позивача у даному випадку ефективним способом є саме віндикаційний позов, оскільки скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно не призведе до відновлення права позивача, а лише поверне майно попередньому власнику. Суд підкреслив, що спосіб захисту має бути ефективним та забезпечувати поновлення порушеного права, а у даному випадку віндикація є належним способом захисту, оскільки позивач втратив володіння майном, а відповідач незаконно ним заволодів. Суд також врахував, що спірні об’єкти неодноразово змінювали власника, і застосування іншого способу захисту, наприклад, скасування державної реєстрації, не призведе до відновлення права власності позивача. Суд відзначив, що у кожній справі важливо встановити, якого саме результату хоче досягти позивач, і сприяти реалізації прав учасників судового процесу, надаючи позовним вимогам належну інтерпретацію. Суд також зазначив, що висновки Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, не є релевантними, оскільки вони прийняті за інших фактичних обставин.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Банкомзв’язок” залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №420/12420/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є правомірність дій відповідача щодо визначення розміру доплат за науковий ступінь та вчене звання у довідці про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії.
2. Суд касаційної інстанції розглянув питання про те, чи правомірно відповідач зазначив у довідці про грошове забезпечення позивача, військового пенсіонера, розмір доплати за науковий ступінь та вчене звання відповідно до Постанови КМУ № 704, а не на підставі Закону України “Про вищу освіту”, як наполягав позивач. Суд зазначив, що Закон “Про вищу освіту” регулює відносини у сфері надання освітніх послуг та визначає доплати для науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, тоді як позивач є пенсіонером Збройних Сил України, і його соціальний захист регулюється іншими нормативно-правовими актами, зокрема Постановою КМУ № 704 та Порядком № 260. Суд підкреслив, що ці акти містять спеціальні норми щодо соціального захисту військовослужбовців, і саме вони повинні застосовуватися при визначенні розміру доплат за науковий ступінь та вчене звання для перерахунку пенсії. Суд також вказав, що нормативно-правові акти, на які посилається кожна із сторін, регулюють різні за своєю правовою природою та суб’єктним складом правовідносини.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність дій відповідача.
: Суд відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 380/24050/21, та сформулював новий висновок, згідно з яким розмір доплат за науковий ступінь та вчене звання, що враховується при перерахунку пенсій, визначається виключно на підставі спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють питання соціального забезпечення військовослужбовців, зокрема, відповідно до положень Постанови КМУ №704 та Порядку № 260, без застосування положень частини другої статті 59 Закону №1556-VII.
Справа №916/4148/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за спожиту електроенергію за договором постачання між ТОВ “Миколаївська електропостачальна компанія” (Постачальник) та ТОВ “ЦПК” (Споживач).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що ТОВ “ЦПК” знаходиться на тимчасово окупованій території (м. Олешки), а згідно із Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” на період тимчасової окупації заборонено переміщення товарів, робіт, послуг, в тому числі лініями електропередач, з іншої території України на тимчасово окуповану територію. Суд зазначив, що Постачальник не мав права здійснювати постачання електроенергії на тимчасово окуповану територію, тому вимога про стягнення коштів за поставлену електроенергію є неправомірною. Суд також врахував, що факт окупації є загальновідомим і не потребує доказування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що правовий статус тимчасово окупованої території не залежить від рішення органів державної влади України про визнання певної території тимчасово окупованою, оскільки таке рішення має лише інформативне значення. Суд також зазначив, що висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у попередній постанові.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Миколаївська електропостачальна компанія” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/129/24 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу, а також вимога про зарахування певних періодів роботи до страхового стажу.
2. Суд задовольнив позов частково, виходячи з того, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за її відсутності – інші первинні документи. Суд врахував, що на час роботи позивачки в Російській Федерації діяли міжнародні угоди, зокрема Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, які передбачали зарахування стажу, набутого на території інших держав-учасниць. Суд зазначив, що припинення дії цих угод не має зворотної сили і не впливає на права, набуті до моменту їх припинення. Суд також вказав, що посилання скаржника на інші рішення Верховного Суду є недоречними, оскільки вони стосуються періодів роботи після 2004 року. Враховуючи, що надані позивачкою трудові книжки містять чіткі записи про періоди роботи, які відповідають вимогам законодавства, суд зобов’язав Пенсійний фонд зарахувати ці періоди до страхового стажу позивачки. Однак, оскільки навіть з урахуванням цих періодів стажу позивачці не вистачає необхідних 30 років для призначення пенсії за віком, суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання призначити пенсію.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №757/6265/22-ц від 24/10/2025
Предметом спору є визнання незаконними дій нотаріуса та недійсними свідоцтв про право власності на частки у статутному капіталі товариств, виданих дружині померлого, а також визнання права власності на частину цих часток за матір’ю померлого в порядку спадкування.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що частки у статутному капіталі товариств були набуті померлим у шлюбі, тому на них поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя, яку позивачка не спростувала. Суди правильно встановили, що нотаріус, видаючи свідоцтва про право власності дружині померлого на 1/2 частку спільного майна подружжя, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки перевірив факт перебування у шлюбі та набуття майна у період шлюбу. Також, суди обґрунтовано відхилили доводи позивачки про те, що нотаріус не вжив заходів щодо охорони спадкового майна, оскільки спадкоємці прийняли спадщину у встановлений законом строк. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду у інших справах, оскільки вони стосуються інших правовідносин.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №180/1013/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є вимога працівника до роботодавця про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, незважаючи на попередньо укладений договір про добровільне відшкодування такої шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що працівник і роботодавець уклали договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, в якому узгодили розмір компенсації, і роботодавець виконав свої зобов’язання за цим договором. Верховний Суд підкреслив, що зобов’язання з відшкодування моральної шкоди може бути врегульовано договором між сторонами, і якщо працівник прийняв виконання цього договору та не оспорював його умов, то відсутні підстави для повторного відшкодування моральної шкоди. Суд також зазначив, що сам факт встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності не є єдиною підставою для виникнення права на відшкодування моральної шкоди, оскільки таке право може виникнути і на підставі самого факту завдання шкоди працівнику внаслідок професійного захворювання. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не може оцінювати умови укладеного договору, оскільки позивач не зазначав, що обсяг виплаченої йому компенсації є недостатнім для відшкодування завданої йому шкоди.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши відмову у задоволенні позовних вимог працівника.
Справа №420/17371/24 від 03/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за певний період та зобов’язання здійснити відповідні виплати та перерахунки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково застосував статтю 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП) в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, до спірних правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року, коли діяла інша редакція цієї статті, що не обмежувала строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати. Суд врахував висновки Судової палати Касаційного адміністративного суду, яка відступила від попередньої практики і зазначила, що до правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року, застосовується редакція статті 233 КЗпП України, яка діяла до цієї дати, і не обмежує строк звернення до суду. Суд також зазначив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Оскільки апеляційний суд не розглянув справу по суті, застосувавши неправильні норми процесуального права, касаційний суд вирішив повернути справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині залишення позову без розгляду щодо вимог за період до 18 липня 2022 року та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №344/19496/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Фінансова компанія «Лайф Факторинг» про скасування арешту з нерухомого майна, а саме квартири, право власності на яку позивач набув на підставі договору купівлі-продажу.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки апеляційний суд помилково вважав, що ТОВ «ФК «Лайф Факторинг» є правонаступником ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», яке було кредитором у виконавчому провадженні, в рамках якого було накладено арешт. Верховний Суд підкреслив, що між позивачем і ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» не було укладено договору про відступлення прав вимоги, і позивач не був залучений до виконавчого провадження, тому він не може оскаржувати дії державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України. Суд зазначив, що в даному випадку закон передбачає інший спосіб захисту порушеного права – подання позову про визнання права власності та зняття арешту в рамках позовного провадження. Враховуючи це, Верховний Суд визнав висновки апеляційного суду помилковими та такими, що порушують норми матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №201/14111/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду у задоволенні клопотання ОСББ про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з апеляційним переглядом ухвали про закриття провадження у справі.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, наголосивши, що апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають дій як суду, так і учасників справи, і що подання апеляційної скарги спонукає інших учасників до дій на захист своїх інтересів. ВС зазначив, що апеляційний суд мав врахувати судові витрати, понесені іншими учасниками справи у зв’язку з апеляційною скаргою, і розподілити їх залежно від результату вирішення питання апеляційним судом. ВС підкреслив, що апеляційний суд не сприяв всебічному з’ясуванню обставин справи, не дослідив надані докази та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд касаційної інстанції вказав на надмірний формалізм та порушення права заявника на справедливий розгляд заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №399/17/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту належності особі архівної довідки для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження, вважаючи, що існує спір про право, який має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки заявниці було відмовлено у призначенні пенсії. Верховний Суд не погодився з цим, зазначивши, що завданням адміністративного судочинства є захист від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, і зверненню до адміністративного суду має передувати звернення до суб’єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити рішення. Верховний Суд підкреслив, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян, і іншого судового порядку підтвердження таких фактів не передбачено. Суд також послався на власну практику, згідно з якою заяви про встановлення факту належності документів, зокрема трудових книжок та довідок про стаж, можуть бути предметом розгляду в порядку окремого провадження.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №574/573/21 від 04/11/2025
1. Предметом спору є припинення права оренди земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди цієї ділянки на підставі додаткової угоди, яку позивач вважає неукладеною.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що експертиза підтвердила: додаткова угода до договору оренди землі, на підставі якої було продовжено строк оренди, підписана не власницею земельної ділянки, а іншою особою. Враховуючи це, суд визнав, що порушення права власності позивача відбулося внаслідок державної реєстрації права оренди на підставі недійсної додаткової угоди. Тому, на думку суду, скасування державної реєстрації права оренди є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки це відновлює становище, яке існувало до порушення. Суд також зазначив, що позивачем не було пропущено строк позовної давності, оскільки до суду вона звернулася у вересні 2021 року. Верховний Суд погодився з цими висновками, відхиливши касаційну скаргу державного реєстратора, який стверджував про неналежне повідомлення про розгляд справи в апеляційному суді, оскільки повідомлення було направлено належному органу державної реєстрації.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №629/5317/21 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, скасування записів та припинення права власності на земельні ділянки, що базується на нікчемності спадкового договору.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, підкреслив, що відчуження земельної ділянки на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а отже, не є винятком із дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, встановленого пунктом 15 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України, який діяв на момент укладення договору. Суд зазначив, що такий спадковий договір, укладений під час дії заборони на відчуження земельних ділянок, порушує публічний порядок і є нікчемним. ВС наголосив, що хоч позивач і не є стороною нікчемного спадкового договору, він є заінтересованою особою, оскільки цей договір порушує його спадкові права. Суд вказав, що скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та припинення права власності відповідача на спірні земельні ділянки, набуте на підставі нікчемного договору, має наслідком повернення у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, що і є метою позову. Суд також врахував, що вимога про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за певних умов може розглядатися як вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Справа №461/5876/22 від 22/10/2025
1. Предметом спору є стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за депозитними договорами та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що справа була помилково розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову перевищувала двісті п’ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) вимагає розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на це порушення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Верховний Суд зазначив, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження за таких обставин є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції послався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 461/42/22 (провадження № 61-484св24). Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, Верховний Суд вирішив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував постанову Львівського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №288/379/14-к від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 152 КК України (зґвалтування, вчинене групою осіб).
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд, переглядаючи справу, повторно дослідив письмові докази, на які посилалася сторона захисту, та надав їм оцінку у своєму рішенні. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не зобов’язаний при кожному перегляді вироку повторно досліджувати докази, якщо не встановлено неповноти їх дослідження або порушень під час цього. Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд, відмовляючи у повторному допиті потерпілої та свідків, діяв відповідно до вимог процесуального закону, оскільки сторона захисту не навела переконливих аргументів щодо необхідності їх повторного допиту. Суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, навів переконливі мотиви для їх спростування та обґрунтував підстави, через які залишив їх без задоволення, а тому ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Суд касаційної інстанції також констатував, що не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи істотного порушення прав та свобод людини під час проведення слідчих чи інших процесуальних дій, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №924/354/22 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушеного права територіальної громади, оскільки задоволення позову про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування не призведе до поновлення права власності громади на землю та отримання відповідних доходів від її використання. Суд зазначив, що у таких випадках належним способом захисту є віндикаційний позов, тобто витребування майна з чужого незаконного володіння, який дозволяє повернути земельну ділянку у власність громади без необхідності оскарження рішень органів влади чи договорів. Суд підкреслив, що власник може захистити своє майнове право шляхом пред’явлення віндикаційного позову, а інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів про віндикацію, є неналежними. Суд також врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо неефективності обраного способу захисту, яка є обов’язковою для врахування судами.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову прокурора.
Справа №932/2640/25 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на квартиру.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, оскільки позивачем не було доведено підстав для вжиття таких заходів. Суд врахував, що спірна квартира вже була предметом судового розгляду, і Верховний Суд раніше відмовив у задоволенні позову про оскарження дій державного реєстратора щодо цієї квартири. Крім того, суд зазначив, що вжиття забезпечувальних заходів у цій справі не відповідатиме принципу збалансованості інтересів сторін, оскільки арешт буде накладено на майно, яке вже зареєстроване на позивача, а не на відповідача. Суд також взяв до уваги, що відносно спірної квартири вже тривалий час існують забезпечувальні заходи, а також наявний арешт в рамках кримінального провадження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для забезпечення позову необхідна наявність доказів, які підтверджують реальну загрозу ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, а лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/7161/25 від 03/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ «БК КБР» на користь Управління з питань оборонної роботи 28 249 504,00 грн у зв’язку з поставкою неякісного товару за контрактами.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, який частково задовольнив заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «БК КБР» в межах суми позову. Суд погодився з апеляційним судом, що у випадку подання позову про стягнення коштів, можливість відповідача розпорядитися своїми коштами є очевидною, і це може ускладнити виконання рішення суду в майбутньому. Суд зазначив, що вимога надання доказів щодо очевидних речей є завищеним стандартом доказування. Також, суд підкреслив, що саме відповідач повинен доводити недоцільність або неспівмірність заходів забезпечення позову, оскільки він має більше інформації про свій фінансовий стан. Суд врахував, що відповідач не надав доказів наявності достатніх коштів для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ «БК КБР» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №502/1558/17 від 05/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за крадіжки, вчинені повторно та за замах на крадіжку, вчинену повторно.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокурора та захисника, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд виключив посилання на призначення покарання на підставі ч. 1 ст. 70 та ч. ч. 1, 4 ст. 71 КК України, а також перепризначив покарання за один з епізодів крадіжки. ВС врахував, що особі вже було призначено покарання за іншим вироком, і застосував ч. 4 ст. 70 КК України для визначення остаточного покарання шляхом часткового складання покарань. Суд вирішив, що таке часткове складання покарань є більш справедливим у даному випадку, ніж повне поглинення менш суворого покарання більш суворим. В іншій частині вирок та ухвалу залишено без змін.
Суд ухвалив: касаційні скарги прокурора та захисника задовольнити частково, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити, призначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці.
Справа №755/16458/23 від 04/11/2025
1. Предметом спору є визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття їх з реєстраційного обліку.
2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що відповідачка набула право користування житлом на законних підставах як член сім’ї попереднього наймача, і позивачка не надала достатніх доказів непроживання відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин. Суд зазначив, що позивачка не довела, що реєстрація дитини спричиняє перешкоди у користуванні квартирою, і встановив, що саме позивачка чинить відповідачці перешкоди в користуванні житлом. Апеляційний суд також вказав на недоліки в оформленні акту про непроживання відповідачки у квартирі. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, і що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №340/2976/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період перебування на лікуванні після поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини.
2. Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що з наданих документів неможливо встановити, що позивач перебував на лікуванні саме у зв’язку з пораненням, пов’язаним із захистом Батьківщини, оскільки у медичних виписках мінно-вибухова травма зазначена як супутній діагноз. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки довідці про обставини травми, яка підтверджує отримання позивачем поранення під час захисту Батьківщини, а також тому факту, що стаціонарне лікування розпочалось одразу після отримання травми. Суд наголосив, що для отримання додаткової винагороди важливим є факт отримання поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини, а не те, чи було воно основним діагнозом під час лікування. Також, Верховний Суд підкреслив, що суд апеляційної інстанції мав більш ретельно дослідити всі докази у справі та надати їм належну оцінку, а також вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №640/21033/22 від 04/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження ТОВ «Військсервіс-Волонтер» податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у м. Києві.
На жаль, в наданому тексті відсутня мотивувальна частина рішення, тому я не можу надати інформацію про аргументи суду. У рішенні суду зазначається лише те, що касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Це означає, що суди попередніх інстанцій стали на сторону платника податків, а Верховний Суд погодився з їхніми висновками.
Суд вирішив залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь ТОВ «Військсервіс-Волонтер» – без змін.
Справа №580/12056/24 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу позивачу, вважаючи, що не було надано доказів сплати судового збору або підстав для звільнення від його сплати. Верховний Суд підкреслив, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, позивачі у справах про стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору. Суд зазначив, що додаткова винагорода, яку вимагав позивач, є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, що прирівнюється до заробітної плати. Таким чином, позивач мав право на звільнення від сплати судового збору, і апеляційний суд неправомірно повернув скаргу.
3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №340/3681/24 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у формуванні подання про повернення позивачу суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не може вважатися таким, що придбаває житло вперше, оскільки раніше успадкував частину іншої квартири, а отже, не має права на звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Суд зазначив, що з 26 вересня 2020 року діє чіткий механізм, згідно з яким особа, яка придбаває житло вперше, звільняється від сплати збору, подавши відповідну заяву та документи нотаріусу. Оскільки позивач не скористався цим механізмом при укладенні договору купівлі-продажу, а раніше набув право власності на житло, підстав для повернення сплаченого збору немає. Суд також врахував, що позивач не надав доказів подання нотаріусу заяви про те, що він придбаває житло вперше. Доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/1898/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, включаючи пенсійне забезпечення. Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” є спеціальним законом, який визначає умови та порядок пенсійного забезпечення для військовослужбовців, і зміни до нього можуть вноситися лише шляхом внесення змін до цього закону. Суд наголосив, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами, зокрема спеціальним законом про пенсійне забезпечення військовослужбовців. Застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсій, призначених за цим спеціальним законом, обмежує конституційне право на соціальний захист. Суд також врахував позицію Конституційного Суду України про те, що закон про Державний бюджет не має вищої юридичної сили щодо інших законів і не може містити іншого правового регулювання, відмінного від того, що встановлено спеціальними законами.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/81/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об’єкт культурної спадщини.
2. Верховний Суд розглянув касаційну скаргу прокурора, який вважав, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, повернувши позовну заяву прокурору, оскільки прокурор діяв в інтересах держави через бездіяльність уповноваженого органу. Суд касаційної інстанції зазначив, що прокурор дійсно мав право звертатися до суду, але не через неналежне виконання обов’язків уповноваженим органом, а через відсутність органу, до компетенції якого належить звернення до суду щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об’єкт культурної спадщини. Суд вказав, що прокурор неправильно визначив підставу звернення до суду з позовом, і суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо повернення позовної заяви, однак керувалися неправильними мотивами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, але змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, уточнивши підстави для повернення позовної заяви прокурору.
Справа №440/6276/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про припинення дії ліцензії на роздрібну торгівлю пальним та заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії цього рішення.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвали судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, наголосивши на тому, що забезпечення позову має бути обґрунтованим, адекватним та співмірним із заявленими вимогами. Суд зазначив, що позивач не довів реальної загрози зупинення господарської діяльності, оскільки має інші види діяльності та значну кількість АЗС, що дозволяє виконувати зобов’язання перед третіми особами. Також, суд вказав на недоведеність неможливості переведення працівників на інші АЗС, що спростовує твердження про неминуче вивільнення персоналу. Суд підкреслив, що можливі негативні наслідки не є беззаперечним доказом для забезпечення позову, оскільки суд захищає реально порушені права, а не ті, які ймовірно можуть бути порушені в майбутньому.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви ТОВ «П.РІТЕЙЛ» про забезпечення позову.
Справа №990/1/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження окремих положень Регламенту Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо обмеження часу на виступи та порядку оголошення заяв про відвід.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, затверджуючи зміни до Регламенту, оскільки це право прямо передбачено законом для врегулювання процедурних питань її діяльності. Суд наголосив, що встановлені обмеження не обмежують право на відвід, а лише визначають порядок його реалізації, зокрема спосіб оголошення заяви та тривалість пояснень, з метою впорядкування засідань та забезпечення їх ефективності. Також, суд зазначив, що трихвилинний ліміт для пояснень є розумним обмеженням, яке не позбавляє особу можливості викласти свою позицію, а забезпечує баланс між правом учасника на висловлення позиції та обов’язком Ради забезпечити своєчасний розгляд усіх питань порядку денного. Суд підкреслив, що позивач не довів, що оскаржувані положення були застосовані до нього у спосіб, який призвів би до фактичного порушення його прав чи законних інтересів. Суд також врахував попередні рішення Верховного Суду, які підтверджують компетенцію ВРП щодо внесення змін до Регламенту.
3. Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та нечинним окремих положень Регламенту Вищої ради правосуддя.
Справа №640/10772/21 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення штрафу за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що компанія “Укрспецекспорт” порушила законодавство в галузі державного експортного контролю, здійснивши фактичне відвантаження товарів, що підлягають такому контролю, без необхідного дозволу. Суд зазначив, що компанія подала митну декларацію на експорт товарів, що свідчить про дії, спрямовані на експорт. Також, суд вказав, що формальні порушення в протоколі не спростовують факту правопорушення і не є підставою для скасування рішення про штраф, особливо враховуючи публічний інтерес у забезпеченні законності експортного контролю. Суд врахував, що компанії було надано можливість надати пояснення та підготуватися до розгляду справи. Крім того, суд підкреслив, що контролюючий орган прийняв рішення про штраф у межах встановленого шестимісячного строку після отримання інформації про можливе порушення. Суд касаційної інстанції відмовив у переоцінці доказів, оскільки це виходить за межі його повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №640/9981/20 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у м. Києві.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, оскільки Головне управління ДПС у м. Києві (ГУ ДПС) вчинило усі можливі дії для усунення недоліків апеляційної скарги у стислі строки після її повернення, що свідчить про добросовісну процесуальну поведінку. Суд врахував, що первісна апеляційна скарга була подана в межах строку, встановленого КАС України, а недолік у вигляді несплати судового збору був усунутий одразу після отримання коштів ГУ ДПС, що підтверджується платіжною інструкцією. Верховний Суд наголосив на обов’язку суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав, дотримуючись принципу розумності та пропорційності, і вказав, що апеляційний суд допустив надмірний формалізм, порушивши право скаржника на судовий захист. Суд також взяв до уваги, що недопущення тривалого зволікання з поданням другої апеляційної скарги та усунення недоліку є свідченням відсутності невиправданої бездіяльності чи зловживання процесуальними правами.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Справа №420/28471/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вимоги Держаудитслужби про усунення порушень, виявлених під час ревізії фінансово-господарської діяльності Головного управління ДСНС в Одеській області.
2. Верховний Суд зазначив, що кошти з резервного фонду державного бюджету мали чітке цільове призначення – виплати працівникам, які безпосередньо залучені до гасіння пожеж та інших невідкладних робіт у районах бойових дій. Суд підкреслив, що виплата премій працівникам, які не брали безпосередньої участі в таких роботах, є порушенням порядку використання цих коштів. ВС наголосив, що ГУ ДСНС в Одеській області формувало списки на преміювання без урахування інформації про безпосередню участь працівників у ліквідації наслідків воєнних дій. Суд вказав, що вимога Держаудитслужби чітко визначає необхідність відшкодування втрачених коштів та, у разі неможливості, розгляду питання про відповідальність винних осіб. ВС підкреслив, що оскаржувана вимога зобов’язує позивача вжити заходів для усунення виявлених порушень, а питання законності та розміру збитків може бути вирішено в окремому судовому процесі. Суд також зазначив, що апеляційний суд помилково вважав, що ГУ ДСНС не є розпорядником коштів, оскільки саме ГУ ДСНС формувало списки на преміювання.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову ГУ ДСНС в Одеській області.
Справа №560/637/25 від 05/11/2025
Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо виплати пенсії з урахуванням коефіцієнтів зменшення, передбачених постановою Кабінету Міністрів України, яка обмежує виплати пенсій певним категоріям осіб у період воєнного стану.
Суд обґрунтував своє рішення тим, що зміни в пенсійному забезпеченні військовослужбовців мають вноситися виключно через зміни до спеціального закону, а не через закон про Державний бюджет чи постанови Кабінету Міністрів. Суд підкреслив, що обмеження пенсій, встановлені постановою Кабміну, суперечать Конституції України, яка гарантує соціальний захист громадян, особливо тих, хто перебував на військовій службі. Суд також врахував попередні рішення Конституційного Суду України, які вказують на неможливість зміни прав і гарантій, встановлених спеціальними законами, через закон про Державний бюджет. Крім того, суд послався на власну практику у подібних справах, де було визнано протиправним обмеження розміру пенсій військовослужбовців на підставі бюджетних норм. Суд наголосив на пріоритетності спеціального закону про пенсійне забезпечення військовослужбовців над загальними нормами бюджетного законодавства.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши незаконність дій пенсійного фонду щодо обмеження пенсійних виплат.
Справа №640/4518/22 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою податкового органу через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що податковий орган не надав доказів поважності причин пропуску строку, а посилання на відсутність коштів для сплати судового збору не є обґрунтуванням для поновлення строку. Суд також врахував, що учасники справи повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, а дотримання строків оскарження є гарантією правової визначеності. Суд підкреслив, що не було встановлено порушення права податкового органу на доступ до правосуддя або прояву надмірного формалізму з боку апеляційного суду. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що апеляційний суд діяв у межах процесуальних повноважень, надавши податковому органу достатньо часу для усунення недоліків апеляційної скарги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №280/7258/21 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ПАТ “Запоріжжяобленерго” було нараховано штрафні санкції за порушення строків реєстрації податкових накладних.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ПАТ “Запоріжжяобленерго” не вжило достатніх заходів для своєчасної реєстрації податкових накладних, а проблеми з обіговими коштами виникли через невиконання товариством фінансових зобов’язань перед ДП “Енергоринок”, а не через дії держави. Суд зазначив, що регулювання НКРЕКП було передбачуваним, і підприємство мало планувати свою діяльність з урахуванням цих умов. Суд також врахував, що у товариства були інші джерела доходів, які дозволяли дотримуватися строків реєстрації податкових накладних. Крім того, суд підкреслив, що рівність усіх платників податків перед законом вимагає від них виконання податкових обов’язків незалежно від специфіки діяльності. Суд також взяв до уваги попередню практику Верховного Суду у подібних справах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ “Запоріжжяобленерго” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/13342/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у заходах з національної безпеки і оборони під час воєнного стану.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на необхідності всебічного дослідження обставин справи. Суд зазначив, що суди не врахували посаду позивача та його обов’язки, а також не з’ясували, чи застосовується до спірних правовідносин телеграма Міністра оборони щодо розуміння терміну “безпосередня участь у бойових діях”. ВС підкреслив, що суди не витребували всі необхідні докази, зокрема ті, що могли підтвердити виконання позивачем завдань з ведення оперативної діяльності в районі бойових дій. Також ВС вказав на важливість врахування змін у підходах до визначення “безпосередньої участі” у бойових діях, які були внесені наказами Адміністрації Держприкордонслужби, та необхідність оцінки наданих документів відповідно до вимог цих наказів.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №640/21033/22 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю «Військсервіс-Волонтер» застосовано штраф за порушення строків реєстрації податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним податкове повідомлення-рішення, виходячи з того, що контролюючий орган порушив процедуру, передбачену статтею 86 Податкового кодексу України, а саме не розглянув заперечення платника податків на акт перевірки, які були подані своєчасно. Суд наголосив, що платник податків має право подавати заперечення, а контролюючий орган зобов’язаний їх розглянути та надати відповідь, врахувавши результати розгляду при прийнятті рішення. Суд також зазначив, що нерозгляд заперечень є істотним порушенням прав платника податків, що впливає на правомірність податкового повідомлення-рішення. Суд підкреслив, що направлення заперечень в електронному вигляді є правом, а не обов’язком платника податків, і подання заперечень поштою не є порушенням.
3. Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/31001/24 від 05/11/2025
Предметом спору у справі є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків на адресу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат».
Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, встановили, що податкове повідомлення-рішення було винесено з порушенням норм податкового законодавства, або ж податковий орган не довів належними доказами наявність податкового правопорушення. Можливо, суди врахували аргументи платника податків щодо відсутності підстав для нарахування податкових зобов’язань або невідповідності процедури прийняття рішення вимогам закону. Також, суди могли взяти до уваги практику Верховного Суду з аналогічних питань, якщо така існує. Важливо, що суд касаційної інстанції підтримав позицію попередніх судів, підтверджуючи законність та обґрунтованість їх рішень.
Суд вирішив залишити касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/29942/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким Товариству було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги Товариства, виходив з того, що надані Товариством первинні документи відповідають вимогам законодавства та підтверджують реальність господарських операцій з придбання та передачі (розподілу) електричної енергії; вартість послуг з передачі (розподілу) електроенергії є складовою частиною ціни електроенергії, що реалізується споживачам, а тому не підлягає окремому “перевиставленню”; витрати на оплату послуг передачі електроенергії безпосередньо пов’язані з отриманням доходу від її реалізації, тому правомірно віднесені до складу собівартості реалізованої продукції та інших операційних витрат. Суд також зазначив, що податковий орган не довів відсутності реальних господарських операцій та не надав доказів, які б спростовували достовірність первинних документів платника податків. Доводи податкового органу зводяться до переоцінки доказів, яким судами вже надано належну оцінку.
3. Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов Товариства та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення.
Справа №280/7256/24 від 05/11/2025
Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.
Суд, розглядаючи справу, встановив, що компанія METINVEST CAPITAL UK LIMITED є резидентом Великобританії та має право на отримання процентів за позикою, які оподатковуються у Великобританії, а також має право визначати подальшу економічну долю цих доходів, тобто є бенефіціарним власником. Суд зазначив, що контролюючий орган не надав належних доказів транзитного характеру виплачених процентів та діяльності METINVEST CAPITAL UK LIMITED як проміжного агента. Суд також врахував, що попередні податкові перевірки за аналогічними операціями не виявили порушень. Суд підкреслив, що операції з отримання процентів неправомірно ототожнюються з виплатою дивідендів акціонеру, оскільки дивіденди виплачуються після оподаткування прибутку і не є витратами господарської діяльності.
Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №440/5297/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про припинення дії ліцензії на роздрібну торгівлю пальним та заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії цього рішення.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, наголошуючи на тому, що ТОВ «П.РІТЕЙЛ» не довело реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту його прав у разі невжиття заходів забезпечення позову. Суд зазначив, що заявник обмежився загальними твердженнями про можливі негативні наслідки для господарської діяльності без надання конкретних доказів. Також, суд вказав, що сам факт припинення дії ліцензії на один вид діяльності не є беззаперечним доказом неможливості виконання підприємством своїх зобов’язань, особливо за наявності інших господарських одиниць з діючими ліцензіями. Суд підкреслив, що забезпечення позову має ґрунтуватися на реальних порушеннях прав, а не на ймовірних порушеннях у майбутньому, і що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, представленим заявником.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви ТОВ «П.РІТЕЙЛ» про забезпечення позову.
Справа №520/3890/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України не можуть звужувати обсяг соціальних гарантій, визначених спеціальним законом, яким регулюється пенсійне забезпечення прокурорів. Суд наголосив, що питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури належить до виключної компетенції законодавчої влади, а отже, не може визначатися підзаконними актами. Суд також врахував попередні рішення Конституційного Суду України, згідно з якими законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та призводить до скасування або обмеження прав і свобод людини і громадянина. Суд підкреслив, що у випадку колізії між загальним і спеціальним законом, перевага надається спеціальному закону, яким у даному випадку є Закон України «Про прокуратуру». Суд також зазначив, що застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсії позивача порушує гарантоване право на соціальний захист, передбачене Конституцією України.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши протиправність дій пенсійного фонду.
