Справа №260/3879/23 від 23/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач дійсно брав участь у бойових діях, що підтверджується відповідною довідкою, виданою на підставі бойового розпорядження, а також рапортами. Суд зазначив, що Постанова КМУ №168 передбачає виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях. Суд також врахував, що наказ Адміністрації Держприкордонслужби № 164-АГ визначає порядок підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях. Суд наголосив, що недотримання порядку обміну інформацією між військовими частинами не може мати негативних наслідків для військовослужбовця. Суд також зазначив, що відповідальність за достовірність довідок про участь у бойових діях несе уповноважений командир, який її видав.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/22178/24 від 23/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи, необхідні для правильного розрахунку суми компенсації за затримку виплати при звільненні, зокрема, не з’ясували розмір нарахованих та виплачених сум при звільненні, що унеможливило встановлення загального розміру належних позивачці виплат. Суд наголосив на необхідності врахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування принципу пропорційності при визначенні розміру компенсації, а також застосування формули, визначеної Верховним Судом у справі №480/3105/19, для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню. Суд також вказав на помилковість застосування апеляційним судом понижуючого коефіцієнту, що базувався на строках позовної давності. **** Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, якою було відступлено від попереднього висновку касаційного суду щодо незастосування принципу пропорційності після внесення змін до статті 117 КЗпП України.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин та правильного застосування норм матеріального права.
Справа №160/9764/24 від 23/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади та поновлення на посаді.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову поліцейського, звільненого з посади начальника районного управління поліції. Апеляційний суд, і з ним погодився Верховний Суд, встановив, що звільнення було обґрунтованим, оскільки матеріали службового розслідування підтверджують неналежне виконання позивачем службових обов’язків, а саме відсутність належного контролю за діями підлеглих, що призвело до порушень у роботі підрозділу. Суд касаційної інстанції зазначив, що висновки про наявність дисциплінарного проступку ґрунтуються на доказах, встановлених у межах службового розслідування, а не на кримінальному провадженні, як це було у справі, на яку посилався позивач. Суд також врахував, що позивача було притягнуто до відповідальності саме за неналежне виконання обов’язків керівника, а не за кримінальні правопорушення.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №340/4454/23 від 23/10/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, наголосивши, що апеляційний суд не встановив усіх обставин, важливих для правильного вирішення справи, та довільно визначив розмір середнього заробітку, що суперечить висновкам Верховного Суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що при вирішенні питання про розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суди повинні враховувати компенсаційний характер виплати, принципи розумності, справедливості та пропорційності, а також критерії, встановлені Великою Палатою Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зокрема, розмір простроченої заборгованості, період затримки, ймовірні майнові втрати працівника та інші обставини справи. Суд також зазначив, що необхідно встановити розмір середнього заробітку за весь час затримки, загальний розмір належних позивачеві виплат при звільненні, а також частку виплачених і невиплачених коштів, щоб присудити позивачеві відповідний відсоток суми середнього заробітку. **:** Верховний Суд наголосив, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не нівелює фундаментальні принципи розумності, справедливості та пропорційності.
3. Верховний Суд постановив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №260/9605/23 від 23/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій прикордонного загону щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 2016 по 2018 роки.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на тому, що строк звернення до суду у справах щодо виплати заробітної плати регулюється статтею 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), а не положеннями Кодексу адміністративного судочинства. Суд підкреслив, що на момент виникнення спірних правовідносин (2016-2018 роки) та на момент звільнення позивача з військової служби, стаття 233 КЗпП України не обмежувала строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати. Зміни до статті 233 КЗпП України, які обмежили строк звернення до суду трьома місяцями, набрали чинності лише в липні 2022 року і не мають зворотної сили в часі. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права і поширюється на всіх працівників, включаючи осіб, які проходять публічну службу. Враховуючи, що спір виник до внесення змін до КЗпП, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №990/242/23 від 20/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо обмеження виплати винагороди члену ВРП та стягнення недоотриманої суми винагороди за певний період 2020 року.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, посилаючись на те, що ВРП діяла правомірно, оскільки обмеження виплати винагороди ґрунтувалося на чинних на той час положеннях Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, а Велика Палата Верховного Суду вже висловила позицію, що винагорода члена ВРП не є тотожною суддівській винагороді, і на неї не поширюються гарантії, передбачені для суддів. Суд підкреслив, що ВРП, як орган державної влади, зобов’язана була діяти на підставі та в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, включаючи положення бюджетного законодавства, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Суд також зазначив, що посилання позивача на практику Верховного Суду щодо виплат суддівської винагороди є нерелевантними, оскільки у даному випадку йдеться про винагороду члена ВРП, яка має іншу правову природу. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібній справі, яка вказує на відмінність правового статусу судді та члена ВРП, а також на різні цілі та правову природу їх винагород.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення коштів.
Справа №280/4753/24 від 23/10/2025
1. Предметом спору є відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження за скаргою Державної судової адміністрації України (ДСАУ) на рішення суду першої інстанції щодо стягнення недоплаченої суддівської винагороди.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДСАУ без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження. Суд касаційної інстанції зазначив, що ДСАУ пропустила строк на апеляційне оскарження, а наведені нею підстави для поновлення цього строку є неповажними. ВС наголосив, що хоч повернення апеляційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду, це не означає, що строк на апеляційне оскарження може бути поновлено автоматично. Суд вказав, що ДСАУ не довела наявності об’єктивних причин, які б завадили їй вчасно подати апеляційну скаргу, а також не продемонструвала добросовісного ставлення до реалізації права на апеляційне оскарження. ВС підкреслив, що державні органи повинні дотримуватися процесуальних строків і не можуть отримувати вигоду від їх порушення.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу Державної судової адміністрації України без задоволення, а ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду – без змін.
Справа №260/8150/24 від 23/10/2025
Предметом спору є оскарження дій та рішень посадових осіб Державної прикордонної служби України щодо відмови у перетинанні державного кордону України.
Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, повернувши позовну заяву позивачу через пропуск строку звернення до суду, встановленого Законом України «Про прикордонний контроль», без надання йому можливості подати заяву про поновлення цього строку та зазначити поважні причини його пропуску. Суд наголосив, що процесуальне законодавство вимагає від суду спочатку залишити позовну заяву без руху, щоб надати позивачу можливість виправити недоліки, зокрема, обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до суду. Оскільки суд першої інстанції не вирішив питання щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду, а апеляційний суд не виправив цю помилку, це призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №420/25098/21 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Департаменту містобудування та архітектури про присвоєння поштової адреси об’єкту нерухомості та зобов’язання присвоїти іншу поштову адресу.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, приймаючи відмову позивача від позову, не дотримався вимог статей 47 та 189 КАС України, а саме не роз’яснив сторонам наслідки відмови від позову та не перевірив, чи не порушує така відмова права та інтереси інших осіб, зокрема, власників нерухомого майна у відповідному адміністративно-житловому комплексі. Суд зазначив, що апеляційний суд розглянув заяву про відмову від позову в порядку письмового провадження, не повідомивши інших учасників справи про розгляд цієї заяви, що позбавило їх можливості висловити свою думку. Верховний Суд підкреслив, що суд повинен оцінити, на які правовідносини вплине відмова від позову, чи може вона мати значення для інших осіб та чи не призведе до порушення їх прав та інтересів, зокрема, перевірити, чи не порушує у даному випадку, відмова від позову права, свободи та інтереси власників нерухомого майна в адміністративно-житловому будинку. Суд також звернув увагу на те, що представник позивача не надав доказів направлення копії заяви про відмову від позову іншим учасникам справи, що є порушенням частини сьомої статті 47 КАС України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №620/15534/24 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти інформації про порушення позивачем послідовності здобуття освіти.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу Міністерству освіти і науки України, вважаючи, що судовий збір сплачено не в повному обсязі. Верховний Суд зазначив, що позивач заявляв лише одну вимогу немайнового характеру, а вимога про зобов’язання вчинити дії є похідною, тому розмір судового збору за подання апеляційної скарги був розрахований невірно апеляційним судом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що скаржник сплатив судовий збір у розмірі, передбаченому законом, враховуючи подання апеляційної скарги в електронній формі та розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2024 року. Верховний Суд наголосив, що рішення суду має бути законним, обґрунтованим та ґрунтуватися на повно і всебічно з’ясованих обставинах справи. Оскільки апеляційний суд не обґрунтував необхідність сплати судового збору у визначеному ним розмірі, це стало підставою для скасування його ухвали.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №280/6214/23 від 23/10/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції розглядав касаційну скаргу прокуратури щодо зменшення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на відсутність єдиної практики застосування статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує період виплати такого заробітку шістьма місяцями. Суд врахував, що Велика Палата Верховного Суду вже висловила позицію щодо застосування статті 117 КЗпП України в новій редакції, підтвердивши, що обмеження періоду виплати не скасовує необхідності дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації. Суд також зазначив, що необхідно враховувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, зокрема розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із середнім заробітком. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які зменшили розмір відшкодування, застосувавши принцип пропорційності, та визнав їх обґрунтованими.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
**** Суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
Справа №757/50608/20-ц від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру.
2. Суд касаційної інстанції розглянув питання про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення відповіді на відзив позивачу. Суд зазначив, що згідно з Конституцією України та ЦПК України, забезпечення права на апеляційний перегляд є однією з основних засад судочинства. Хоча ухвала про повернення відповіді на відзив не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (ст. 353 ЦПК України), аналогія закону дозволяє застосувати положення щодо повернення заяви позивачеві, яке може бути оскаржене в апеляційному порядку. Суд врахував практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення справедливих судових процедур та важливість апеляційного провадження як гарантії захисту прав. Враховуючи, що відповідь на відзив є заявою по суті справи, її повернення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №504/3558/20 від 23/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо особи, засудженої за кримінальним злочином.
У цій резолютивній частині постанови не наведено жодних аргументів суду. З тексту постанови відомо лише те, що Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій. Повний текст постанови, де будуть викладені аргументи суду, буде оголошено пізніше.
Рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №910/13394/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є право постійного користування земельними ділянками лісового фонду між комунальним підприємством та державним підприємством.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині визнання протиправним розпорядження військової адміністрації та скасування державної реєстрації права постійного користування за ДП “Ліси України”, оскільки задоволення цих вимог не призведе до відновлення прав позивача, а отже, є неефективним способом захисту. Суд зазначив, що визнання незаконним рішення органу влади, яке вже виконане, не є належним способом захисту, оскільки не відновлює прав позивача. Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права постійного користування за ДП “Ліси України”, суд вказав, що належним способом захисту в такому випадку є витребування майна, а не скасування реєстрації. Водночас, суд залишив в силі рішення апеляційного суду в частині визнання за комунальним підприємством права постійного користування спірними земельними ділянками, оскільки позивач довів наявність у нього такого права на підставі попередніх рішень районної державної адміністрації. Суд підкреслив, що відсутність державного акта на право постійного користування не свідчить про припинення такого права, а спірне розпорядження військової адміністрації було прийнято без законних підстав для припинення вже існуючого права комунального підприємства.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ДП “Ліси України”, скасувавши постанову апеляційного суду в частині визнання протиправним розпорядження військової адміністрації та скасування державної реєстрації, але залишив без змін рішення щодо визнання за СЛКП “Орлан” права постійного користування земельними ділянками.
Справа №643/7668/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна відповідачки, а саме 1/2 частини квартири, у справі про визнання боргового зобов’язання спільним сумісним зобов’язанням подружжя та стягнення частини сплаченого боргу в порядку регресу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що забезпечення позову є обґрунтованим, оскільки існує ризик утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову. Апеляційний суд правильно врахував співмірність виду забезпечення позову заявленим вимогам, оскільки вартість 1/2 частини квартири відповідає сумі позовних вимог. Також, Верховний Суд підкреслив, що відсутність пропозиції щодо зустрічного забезпечення у заяві про забезпечення позову не є перешкодою для задоволення заяви, оскільки відповідач не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення окремо. Суд касаційної інстанції відхилив посилання заявника на інші рішення Верховного Суду, оскільки обставини справи, яка розглядається, відрізняються.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №754/7383/20 від 22/10/2025
1. Предметом спору є відмова у відкритті провадження за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення про розірвання шлюбу у зв’язку зі смертю відповідача та неможливістю правонаступництва у таких спорах.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що правонаступник померлого відповідача звернувся із заявою про перегляд рішення про розірвання шлюбу за нововиявленими обставинами, а суди попередніх інстанцій відмовили у відкритті провадження, помилково пославшись на пропуск строку для подання заяви. Верховний Суд наголосив, що смерть одного з подружжя унеможливлює відновлення сімейних відносин, що виключає правонаступництво у спорах про розірвання шлюбу, і тому суди мали відмовити у відкритті провадження саме з цієї підстави, а не через пропуск строку. Суд також послався на практику Верховного Суду, згідно з якою скасування рішення про розірвання шлюбу через значний проміжок часу після смерті одного з подружжя дестабілізує приватні відносини та не відповідає принципу юридичної визначеності. Таким чином, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, що є підставою для відмови у відкритті провадження.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив в силі рішення про відмову у відкритті провадження.
Справа №2-165/2004 від 22/10/2025
Предметом спору є визнання права власності на нерухоме майно та визнання дійсним біржового контракту купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки прокуратура та міська рада не були залучені до розгляду справи в суді першої інстанції і, відповідно, не були повідомлені про судовий процес, що є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд помилково застосував положення статті 358 ЦПК України, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, оскільки не врахував, що заявник апеляційної скарги є особою, не повідомленою про розгляд справи. Крім того, апеляційний суд не надав заявнику можливості надати додаткові підстави для поновлення строку на оскарження, порушивши статтю 357 ЦПК України. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд вирішив, що ухвала апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, і направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №448/778/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно (частку квартири), право користування яким мають неповнолітні діти боржника, у межах виконавчого провадження про стягнення боргу.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на тому, що для звернення стягнення на майно, право користування яким мають діти, необхідний дозвіл органу опіки та піклування або рішення суду. Суд зазначив, що приватний виконавець обґрунтовано звернувся до суду, оскільки отримав відмову від органу опіки та піклування. Суд також врахував, що діти зберігають право користування житлом незалежно від реалізації частки квартири боржника, а тому відсутні підстави вважати, що їхні житлові права будуть порушені. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що боржник не виконує рішення суду про стягнення боргу, а іншого майна, на яке можна звернути стягнення, у нього немає. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності забезпечення балансу між захистом прав дітей та забезпеченням виконання судових рішень.
3. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу приватного виконавця та надав дозвіл на звернення стягнення на частку квартири боржника, право користування якою мають неповнолітні діти.
Справа №179/557/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів земельних торгів, ініційоване ТОВ «Агроальянс» проти Новомосковського ВДВС та ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, наголосив на тому, що згідно з ЦПК України, якщо позивач, належним чином повідомлений про дату судового засідання, повторно не з’являється в суд, і при цьому відсутня його заява про розгляд справи за його відсутності, суд має право залишити позов без розгляду. Суд підкреслив, що процесуальний закон не вимагає врахування поважності причин повторної неявки позивача, оскільки це пов’язано з принципом диспозитивності цивільного судочинства, де учасник справи самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами. Верховний Суд також зазначив, що залишення позову без розгляду не є обмеженням доступу до суду, оскільки позивач має право звернутися до суду повторно після усунення обставин, що стали підставою для залишення позову без розгляду. Суд врахував, що позивач був належним чином повідомлений про дату засідання, але повторно не з’явився, не подавши заяви про розгляд справи за його відсутності.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду.
Справа №570/1834/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту батьківства загиблого військовослужбовця по відношенню до дитини, яка народилася у цивільному шлюбі, та внесення відповідних змін до актового запису про народження.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник із сімейних правовідносин, а метою позивачки є встановлення факту батьківства, що є передумовою для виникнення у дитини прав на пільги та грошову допомогу в майбутньому. Суд зазначив, що справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про те, що спір є публічно-правовим, оскільки відсутній спір із суб’єктом владних повноважень, а вимога про внесення змін до актового запису про народження не змінює характеру спору. Суд також вказав, що не бере до уваги попередні висновки Верховного Суду, на які посилалися скаржники, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від цих висновків у своїй постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
3. Суд вирішив касаційну скаргу доньки військовослужбовця та її законної представниці залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №522/16255/23-Е від 22/10/2025
Предметом спору є встановлення черги на спадкування за законом.
Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, на думку Верховного Суду, здійснив переоцінку доказів, наданих судом першої інстанції, без належного обґрунтування та не встановив нових фактів, які б підтверджували проживання позивача зі спадкодавцем однією сім’єю протягом п’яти років до часу відкриття спадщини, як це вимагається статтею 1264 Цивільного кодексу України для спадкоємців четвертої черги. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для визнання особи спадкоємцем четвертої черги необхідна сукупність доказів, які б підтверджували ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов’язків, а сам факт піклування про спадкодавця та надання допомоги не є достатньою підставою. Суд першої інстанції, на думку касаційного суду, правильно оцінив докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №758/12530/24 від 22/10/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до фізичної особи про відшкодування в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд надмірно формально підійшов до розгляду апеляційної скарги відповідача. ВС зазначив, що попри помилку у вказанні виду судового рішення, яке оскаржується (ухвала замість рішення), з контексту апеляційної скарги було зрозуміло, що оскаржується саме рішення суду першої інстанції по суті спору. ВС підкреслив, що апеляційний суд не повинен вдаватися до надмірного формалізму, який обмежує доступ до правосуддя. Крім того, ВС вказав на те, що апеляційний суддя одноособово прийняв рішення про повернення апеляційної скарги, що є порушенням процесуальних норм, оскільки таке рішення має приймати колегія суддів. Суд касаційної інстанції наголосив, що надмірний формалізм перешкоджає ефективному доступу до суду, порушуючи право на справедливий судовий захист.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №686/3625/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за колабораційну діяльність та виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікацію її учасників.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не надав вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 436-2 КК, зокрема, щодо відсутності повторності у діях засудженого та неможливості кваліфікації діяння як повторного без попереднього визначення першого діяння як окремого злочину. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, незважаючи на наявні процесуальні можливості. Також, ВС вказав на те, що апеляційний суд має перевірити всі доводи сторони захисту, як ті, на які він не відповів, так і ті, на які він вже відповідав. ВС наголосив на важливості забезпечення права особи на справедливий судовий розгляд, де стандарти доказування мають бути найвищими. Враховуючи ризики переховування від суду, ВС обрав ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №686/18930/21 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за завдання тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).
2. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не виконав вказівок касаційного суду, даних у попередній постанові, а саме не перевірив належним чином доводи засудженого про його непричетність до злочину, які, за його словами, підтверджуються даними з відеореєстратора, вилученого в його автомобілі. Суд апеляційної інстанції не забезпечив повного й об’єктивного дослідження цього речового доказу, хоча посилався на залучення спеціаліста, але не зафіксував належним чином процес дослідження та висновки. Також, апеляційний суд не проаналізував доводи захисту щодо виявлення генетичних ознак свідка на недопалку, знайденому біля тіла потерпілого, та не зіставив цю інформацію з іншими доказами для оцінки достовірності показань засудженого та свідка. В результаті, апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що могло перешкодити ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав запобіжний захід для засудженого у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №607/8088/23 від 14/10/2025
Предметом спору у даній справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 111 (державна зрада) та ч. 3 ст. 436-2 (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників) КК України.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, проте зазначено, що повний текст постанови буде проголошено пізніше. Можна припустити, що суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а також відсутності істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Також, суд міг врахувати тяжкість злочинів, вчинених ОСОБА_7, та суспільну небезпеку таких діянь в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України. Крім того, суд міг взяти до уваги дані про особу засудженого, зокрема, факт попередньої судимості.
Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №715/1486/22 від 27/10/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на спадкове майно у вигляді будівельних матеріалів та обладнання, використаних при будівництві об’єкта незавершеного будівництва.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визнали за позивачами право власності на будівельні матеріали та обладнання, що були використані при самочинному будівництві, оскільки право власності на самочинно збудоване майно не переходить у спадок, а лише право на матеріали, з яких воно збудоване. Суд також відхилив доводи касаційної скарги щодо безпідставного призначення експертизи, оскільки вона була необхідна для встановлення переліку та вартості будівельних матеріалів, що входять до складу спадкового майна. Суд зазначив, що спадкоємці мають право на будівельні матеріали, використані при будівництві, а не на сам об’єкт незавершеного будівництва, якщо він не був введений в експлуатацію. Суд також вказав, що призначення експертизи не порушує принципів змагальності, оскільки відповідач не надав доказів, які б спростовували висновок експерта.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №495/8674/19 від 27/10/2025
1. Предметом спору є скасування запису про право власності на квартиру та поновлення права власності позивача на цю квартиру.
2. Суд апеляційної інстанції, рішення якого залишив в силі Верховний Суд, задовольнив позовні вимоги частково, скасувавши рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за фінансовою компанією, оскільки на момент реєстрації діяв Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, який забороняв примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого майна, що є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, якщо це майно є місцем постійного проживання позичальника і відповідає певним критеріям площі. Суд зазначив, що мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення, а лише тимчасово забороняє примусове відчуження без згоди власника. Суд також врахував, що з 16 січня 2020 року скасування запису про державну реєстрацію права як спосіб захисту порушених речових прав вже не передбачено законодавством, тому обрав ефективним способом захисту скасування рішення державного реєстратора.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №161/21477/20 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку особі, обвинуваченій у пособництві розкраданню бюджетних коштів та службовому підробленні.
2. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно з принципом презумпції невинуватості, обов’язок доведення вини особи покладається на сторону обвинувачення, яка має представити належні, допустимі та достовірні докази, що не залишають розумних сумнівів у винуватості обвинуваченого. Суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела наявності у виправданого прямого умислу, корисливого мотиву чи мети на пособництво у розтраті бюджетних коштів, а також не надала доказів взаємозв’язку виправданого зі службовими особами, причетними до злочину. Суд також наголосив на відсутності у виправданого спеціальних повноважень щодо розпорядження майном, що є обов’язковою складовою злочину, передбаченого статтею 191 КК. Крім того, суд вказав, що документи, в підробці яких обвинувачувався виправданий, були складені за участю представників замовника, які не висловили жодних зауважень, що ставить під сумнів наявність службового підроблення. Суд відхилив доводи прокурора щодо необхідності повторного дослідження доказів, оскільки не було зазначено, які саме обставини залишилися недослідженими.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення, підтвердивши виправдувальний вирок.
Справа №758/15128/21 від 23/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за завдання тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали доведеною вину особи на основі сукупності доказів, включаючи покази свідків, відеозаписи з місця події, висновки експертів та інші матеріали справи, оцінені у взаємозв’язку. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги про недопустимість доказів, розбіжності в показаннях та порушення процесуальних прав були ретельно перевірені та відхилені як безпідставні. Також, суд вказав, що відмінності у викладенні фактичних обставин злочину в повідомленні про підозру та обвинувальному акті не є істотним порушенням, якщо обвинувальний акт забезпечує повне розуміння складу злочину. Суд також відхилив аргумент про відсутність потерпілого у справі, оскільки особі було завдано шкоду здоров’ю, а процесуальні права свідка не були порушені.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №915/1097/20 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження та повернення апеляційної скарги компанії-кредитора у справі про банкрутство державного підприємства.
2. Верховний Суд не погодився з висновком апеляційного суду про повернення апеляційної скарги кредитора на ухвалу попереднього засідання, вважаючи його помилковим трактуванням норм ГПК України та КУзПБ. Суд касаційної інстанції підкреслив, що ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора не може бути оскаржена окремо від ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в частині конкретних вимог кредиторів, але КУзПБ не містить заборони оскарження ухвали попереднього засідання без оскарження так званої “індивідуальної” ухвали. ВС зазначив, що апеляційний перегляд ухвали попереднього засідання може бути здійснено з урахуванням висновків місцевого господарського суду, зроблених як в ухвалі попереднього засідання, так і з урахуванням обставин та мотивів, відображених в індивідуальній ухвалі, постановленій за результатами розгляду вимог окремого кредитора. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував цього та дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги кредитора.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного господарського суду в частині повернення апеляційної скарги та передав справу в цій частині на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №914/654/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди та зобов’язання повернути земельну ділянку, оскільки прокуратура вважає, що цільове призначення ділянки було безпідставно змінено з водного фонду на сільськогосподарське.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не повно та всебічно дослідили обставини справи. Суди не надали належної оцінки доказам про наявність на ділянці водних об’єктів та гідротехнічних споруд, що має вирішальне значення для визначення правового режиму землі. Також не було перевірено дотримання процедури зміни цільового призначення ділянки та повноважень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження нею. Суди не дослідили питання про співвідношення площі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, а також не оцінили застосування стандартів захисту права власності у контексті дотримання балансу між приватними та суспільними інтересами.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №334/6987/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з комунального підприємства на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного простою, зумовленого окупацією території та неможливістю виконання трудових обов’язків.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, оскільки апеляційний суд помилково застосував пункт 10 частини першої статті 252 ЦПК України. Апеляційний суд зупинив провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку іншої справи, вважаючи правовідносини в них подібними. Проте, касаційний перегляд у іншій справі здійснювався колегією суддів, а не палатою, об’єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду, як це передбачено зазначеною нормою ЦПК України. Верховний Суд наголосив, що зупинення провадження можливе лише у випадку, коли справа переглядається у касаційному порядку палатою, об’єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду, і коли правовий висновок у цій справі може вплинути на застосування норми права у справі, провадження в якій зупинено. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував ці обставини, що призвело до порушення норм процесуального права.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №522/6506/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання за позивачкою права користування житловим приміщенням у зв’язку зі смертю її чоловіка, який був наймачем цього приміщення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що позивачка вселилася в квартиру як член сім’ї наймача, проживала там тривалий час, вела спільне господарство з наймачем, і що ці обставини були підтверджені попередніми судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення. Суд також врахував, що відповідач (син померлого наймача) тривалий час не проживав у спірній квартирі та не заперечував проти проживання там позивачки. Крім того, суд зазначив, що тривале проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для визнання за нею права на житло в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також взяв до уваги, що позивачка надала достатньо доказів на підтвердження користування майном та вселення в квартиру на законних підставах як член сім`ї наймача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у даному випадку ставиться питання про право на житло щодо приміщення, яке не перебуває у приватній власності, а тому такі взаємовідносини в порівняні з відносинами приватної власності підвищують рівень захисту, який надається особам відповідно до статті 8 Конвенції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №295/17640/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої нібито перешкоджанням у просуванні по службі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у даному випадку ОСОБА_2 діяв як посадова особа, тимчасово виконуючи обов’язки командира військової частини, і його дії були пов’язані з виконанням службових обов’язків. Суд зазначив, що відповідно до статті 1172 ЦК України, за шкоду, завдану посадовою особою під час виконання службових обов’язків, відповідальність несе юридична особа, тобто військова частина, а не фізична особа – посадова особа. Суд також підкреслив, що позивач не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача, що є його правом, але не обов’язком суду. Враховуючи, що позов було пред’явлено до неналежного відповідача, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції підтвердив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №915/767/21 від 24/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного господарського суду, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у поновленні строку на подання скарги на дії/бездіяльність органу державної виконавчої служби (ДВС) та залишення скарги без розгляду.
2. Верховний Суд не погодився з висновком апеляційного суду про те, що бездіяльність ДВС щодо неповернення виконавчого документа стягувачу є триваючим правопорушенням, оскільки прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження за наявності підстав для повернення виконавчого документа є дією, а не бездіяльністю. Суд зазначив, що відкриття виконавчого провадження та неповернення наказу стягувачу є взаємопов’язаними діями, які не можуть розглядатися окремо. ВС наголосив, що для оскарження рішень та дій державного виконавця має застосовуватися десятиденний строк, передбачений Законом України “Про виконавче провадження”. Оскільки ТОВ “Наваль Парк” пропустило цей строк і не надало доказів поважності причин пропуску, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у поновленні строку та залишив скаргу без розгляду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у поновленні строку на оскарження дій/бездіяльності ДВС та залишення скарги без розгляду.
Справа №910/6472/23 від 23/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором транспортування природного газу, а саме плати за добовий небаланс, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову Оператора ГТС, оскільки встановили, що розрахунок заборгованості позивача був здійснений з урахуванням обсягів природного газу, неправомірно донарахованих споживачу відповідача (ТОВ “ЦМК 103”) за рішенням АТ “Київгаз”, яке було скасовано судом у іншій справі. Суд зазначив, що оскільки судовим рішенням у іншій справі було встановлено відсутність підстав для донарахування обсягів газу споживачу, то включення цих обсягів у розрахунок добового небалансу відповідача є необґрунтованим. Також суди врахували, що відповідачем було надано контррозрахунок, який враховував коригування інформації по спожитому газу, і цей контррозрахунок є більш вірогідним. Крім того, суди встановили, що заборгованість була погашена шляхом списання коштів за банківською гарантією. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він є “судом права”, а не “факту”, тому перевіряє лише правильність застосування норм права, а не встановлює нові обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №522/23619/20 від 22/10/2025
1. Предметом спору є скасування реєстрації декларацій про готовність об’єкта до експлуатації, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, визнання незаконними свідоцтв про право власності, визнання недійсним договору дарування та зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинного будівництва.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки технічним паспортам на квартиру до і після реконструкції, а також технічному паспорту на новостворену квартиру, що унеможливило встановлення факту добудови першого поверху за рахунок земельної ділянки комунальної власності. Суд зазначив, що суди не врахували, що для захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, належною вимогою є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року. Також суд наголосив на тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №465/107/22 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною відмови банку в реструктуризації кредитної заборгованості та зобов’язання провести таку реструктуризацію відповідно до Закону України “Про споживче кредитування”.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу банку, погодившись із судами попередніх інстанцій в частині зобов’язання банку провести реструктуризацію кредитної заборгованості позивача, оскільки позивач відповідав вимогам Закону України “Про споживче кредитування” щодо обов’язкової реструктуризації. Суд зазначив, що наявність простроченої заборгованості станом на 1 січня 2014 року не є перешкодою для реструктуризації, якщо така заборгованість була погашена до моменту звернення до банку із заявою про реструктуризацію. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з вимогою про визнання незаконною відмови банку в реструктуризації, вказавши, що належним способом захисту в такому випадку є саме зобов’язання банку провести реструктуризацію. Також, касаційний суд зменшив суму витрат на правничу допомогу, стягнуту з банку на користь позивача, враховуючи часткове задоволення позову та принцип співмірності.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання незаконною відмови банку в реструктуризації та відмовив у задоволенні цієї вимоги, а також змінив рішення в частині розподілу судових витрат, зменшивши суму, стягнуту на користь позивача.
Справа №990/179/24 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя.
2. На жаль, у наданому тексті відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення. Є лише вступна та резолютивна частини. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Суд відмовив у задоволенні позову.
Справа №149/646/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди цієї ж земельної ділянки, а також скасування рішень державного реєстратора.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які встановили, що директор ТОВ «Щедра Нива» діяв недобросовісно та всупереч інтересам товариства, укладаючи угоду про розірвання договору оренди, оскільки це призвело до втрати права оренди на землю, виведення її з активів товариства та завдання збитків. Суди взяли до уваги, що директор приховав факт укладення угоди, а також те, що орендодавець отримав аванс орендної плати за кілька років наперед. Враховуючи ці обставини, суди дійшли висновку про наявність зловмисної домовленості між директором ТОВ «Щедра Нива», орендодавцем та ТОВ «Хорс 2020», що є підставою для визнання угоди недійсною на підставі статті 232 ЦК України. Також, оскільки договір оренди з ТОВ «Хорс 2020» був укладений внаслідок цієї зловмисної домовленості, його також визнано недійсним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Хорс 2020» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №545/2004/22 від 21/10/2025
Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, з проханням про пом’якшення покарання.
Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки висновок суду першої інстанції про винуватість особи у вчиненні злочину не оспорювався. Суд зазначив, що питання призначення покарання є дискреційним повноваженням суду першої інстанції, але ці повноваження мають межі, визначені законом. Суд врахував ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Апеляційний суд обґрунтовано виключив щире каяття як обставину, що пом’якшує покарання, оскільки обвинувачений частково визнав вину та надав суперечливі покази. Суд також підтвердив наявність рецидиву злочинів як обставини, що обтяжує покарання, враховуючи непогашену судимість за попереднім вироком. Враховуючи всі обставини, суд касаційної інстанції не знайшов підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.
Суд прийняв рішення залишити вирок та ухвалу без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №545/2004/22 від 21/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження ОСОБА_7 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство, вчинене особою, раніше судимою за умисне вбивство).
У цій резолютивній частині постанови не наведено жодних аргументів суду. З тексту видно лише те, що касаційний суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги захисника. Повний текст постанови, який буде проголошено пізніше, ймовірно, міститиме розгорнуте обґрунтування позиції суду, аналіз доводів касаційної скарги та мотиви, з яких суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість попередніх судових рішень.
Рішення суду: вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду залишено без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №201/6497/23 від 01/10/2025
1. Предметом спору є законність передачі земельної ділянки лісового фонду у приватну власність та її подальший продаж.
2. Суд касаційної інстанції частково скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що вимоги про визнання незаконним рішення міської ради про передачу землі у власність та визнання недійсним договору купівлі-продажу не є належним способом захисту, оскільки не призводять до відновлення права власності держави на землю. Водночас, суд підтримав рішення апеляційного суду в частині витребування земельної ділянки з незаконного володіння, оскільки ділянка вибула з державної власності поза волею держави, а також підтримав скасування державної реєстрації земельної ділянки. Суд наголосив на важливості контролю за використанням земель лісового фонду за цільовим призначенням та зазначив, що витребування ділянки відповідає критеріям законності, легітимності та пропорційності, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також врахував, що відповідач не позбавлений можливості відшкодувати збитки, завдані витребуванням майна.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши рішення апеляційного суду в частині визнання незаконним рішення міської ради та недійсним договору купівлі-продажу, але залишив в силі рішення про витребування земельної ділянки та скасування її державної реєстрації.
Справа №504/3558/20 від 23/10/2025
Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суд зазначив, що покарання було призначено з урахуванням тяжкості злочину та наслідків, а також даних про особу винного. ВС наголосив, що суди першої та апеляційної інстанцій мають перевагу в оцінці обставин справи та особи засудженого. ВС також вказав, що позиція потерпілого щодо покарання не є обов’язковою для суду. Щодо відшкодування матеріальної шкоди, ВС підкреслив, що засуджений визнав позов в цій частині, а даних про звернення до страховика не було надано. Аргументи захисту про процесуальні порушення в апеляційному суді не були підтримані, оскільки сторона захисту не скористалася правом заявити відвід суддям.
Суд залишив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №214/7059/17 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за злочини, передбачені статтями про грабіж, вбивство з корисливих мотивів та розбій.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін, оскільки не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які б могли призвести до скасування чи зміни судового рішення. Суд виходив з того, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника і дав їм обґрунтовану оцінку. Також, суд касаційної інстанції врахував тяжкість злочинів, за які засуджено особу, та суспільну небезпеку, яку вони становлять. Крім того, касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора було закрито.
3. Верховний Суд залишив вирок Дніпровського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №757/40405/25-к від 28/10/2025
1. Предметом спору є подання голови Київського апеляційного суду про передачу матеріалів кримінального провадження з одного апеляційного суду до іншого щодо оскарження ухвали слідчого судді про продовження тримання під вартою.
2. Верховний Суд розглянув подання голови Київського апеляційного суду щодо передачі матеріалів кримінального провадження, відзначивши, що справа стосується апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва про продовження строку тримання під вартою. Суд врахував положення ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка регулює питання направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Колегія суддів, беручи до уваги обставини справи та відповідні норми процесуального права, не знайшла підстав для задоволення подання голови Київського апеляційного суду. Суд вирішив, що передача матеріалів кримінального провадження до іншого апеляційного суду не є обґрунтованою. У зв’язку з необхідністю значного часу для складання повного тексту ухвали, суд обмежився оголошенням її резолютивної частини.
3. Верховний Суд постановив залишити без задоволення подання голови Київського апеляційного суду про направлення матеріалів кримінального провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого.
Справа №922/610/25 від 22/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з комунального підприємства заборгованості за послуги з розподілу природного газу, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який зменшив суму пені, 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з того, що позивач не надав належних доказів направлення рахунків відповідачу офіційним шляхом, передбаченим договором або Кодексом газорозподільних систем, а отже, не довів моменту, з якого почалася прострочка виконання грошового зобов’язання. Суд зазначив, що апеляційний суд фактично застосував взаємовиключні підходи при оцінці доказів, поданих позивачем, однак це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті. Також, суд касаційної інстанції вказав, що посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованим, оскільки скаржник не конкретизував, відносно застосування яких саме норм матеріального чи процесуального права та у якому контексті спірних правовідносин такий висновок відсутній, а також не навів обґрунтування, у чому полягає необхідність формування нового висновку Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №154/965/21 від 21/10/2025
Предмет спору – оскарження виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем та службовому підробленні.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив в силі виправдувальний вирок суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що висновки судової будівельно-технічної та економічної експертиз були обґрунтовано визнані недопустимими доказами, оскільки експерти, які їх складали, були притягнуті до дисциплінарної відповідальності за грубу недбалість та неналежне виконання експертиз. Також, суд врахував доктрину “плодів отруйного дерева”, згідно з якою докази, отримані на основі недопустимих доказів, також є недопустимими. Хоча суд касаційної інстанції визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо невіднесення акту виконаних робіт (форми № КБ-2в) до офіційних документів, це не вплинуло на кінцеве рішення, оскільки інші докази не підтверджували факту службового підроблення з боку обвинуваченого. Суд також відхилив доводи прокурора про порушення апеляційним судом положень щодо дослідження доказів, оскільки апеляційна скарга прокурора зводилася до незгоди з правовою оцінкою доказів.
Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №619/4125/24 від 14/10/2025
1. Предметом спору є правильність застосування судом апеляційної інстанції норм кримінального права при призначенні покарання за сукупністю злочинів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, хоч і виправив помилку суду першої інстанції щодо незастосування ч. 4 ст. 70 КК України, сам припустився помилки, не зарахувавши у строк покарання, призначеного за сукупністю злочинів, строк покарання, відбутий засудженим за попереднім вироком. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний був врахувати цей строк при визначенні остаточного покарання, оскільки злочин, за який засуджено ОСОБА_5, був вчинений до постановлення попереднього вироку. В результаті, апеляційний суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Враховуючи, що на час касаційного розгляду справи засуджений повністю відбув покарання, призначене за вироком апеляційного суду, суд касаційної інстанції вирішив звільнити його з місць позбавлення волі.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінив вирок апеляційного суду, зарахувавши у строк покарання термін, відбутий за попереднім вироком, та звільнив засудженого з місць позбавлення волі у зв’язку з повним відбуттям покарання.
Справа №953/7667/24 від 27/10/2025
1. Предметом спору є заява Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про розкриття АТ «Мегабанк» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
2. Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги податкового органу, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки податковий орган не довів неможливості проведення перевірки платника податків без розкриття банківської таємниці, не надав доказів належного повідомлення платника податків про проведення перевірки, а також не довів, що вчинив усі можливі дії для отримання необхідної інформації безпосередньо від платника податків. Суд наголосив, що органи державної влади повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд також зазначив, що розкриття банківської таємниці можливе лише щодо особи, стосовно якої вимагається розкриття інформації, а не її контрагентів. Суд вказав, що податковий орган не надав суду копію наказу про призначення документальної позапланової перевірки і не посилається на нього ні в заяві, із зазначенням його номеру та дати, ні в апеляційній скарзі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №199/2051/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток квартири, укладених між батьком дітей-сиріт та відповідачем, через відсутність дозволу органу опіки та піклування на їх укладення.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем не було доведено факту порушення прав дітей при укладенні договорів, а саме: відсутні докази реєстрації місця проживання дітей у спірній квартирі на момент укладення договорів, більшість свідків не підтвердили факт проживання дітей у квартирі, а в текстах договорів купівлі-продажу зазначено, що продаж не порушує прав неповнолітніх. Суд також врахував, що одна з дітей має у власності інше житло. Суд зазначив, що обов’язок доведення обставин, на які посилається сторона, покладається саме на цю сторону, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд також взяв до уваги, що позивач в іншій судовій справі сама зазначала, що діти тривалий час не проживали з батьками.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №591/9145/23 від 22/09/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили заяву позивачки про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, мотивуючи це тим, що позивачка не обґрунтувала поважність причин неподання доказів щодо цих витрат до закінчення судових дебатів. Верховний Суд зазначив, що відсутність фактичного розрахунку з адвокатом на момент судових дебатів не є поважною причиною, оскільки сторони домовилися про фіксований розмір гонорару ще у день підписання позовної заяви, а сплата гонорару була поставлена в залежність від задоволення судом позову. Суд підкреслив, що докази щодо витрат мали бути подані до закінчення судових дебатів, і відсутність обґрунтованих причин для неподання цих доказів є підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат. Суд також врахував, що позивачка могла надати договір про правову допомогу та додаткову угоду до нього до закінчення дебатів, оскільки ці документи були оформлені задовго до цього моменту.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у прийнятті додаткового рішення за заявою позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №940/205/20 від 08/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції розглядав питання, чи правомірно апеляційний суд поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження після спливу річного строку з дня складення повного тексту ухвали про залишення позову без розгляду. Верховний Суд зазначив, що існують процесуальні обмеження для оскарження судового рішення після спливу одного року, і апеляційний суд повинен був перевірити дотримання умов, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України. Суд вказав, що позивач, який ініціював розгляд справи, не може вважатися особою, неповідомленою про розгляд справи, і що твердження про воєнний стан, відсутність електроенергії та розповсюдження “Covid-19” не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку без підтвердження конкретних обставин. Оскільки апеляційний суд не дотримався цих вимог, його рішення підлягає скасуванню.
3. Верховний Суд скасував ухвалу та постанову апеляційного суду і передав справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №619/843/20 від 22/10/2025
1. Предметом спору є заява приватного виконавця про затвердження мирової угоди між стягувачем та боржниками у виконавчому провадженні.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, виходив з того, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, помилково вважаючи, що ухвала про відмову в затвердженні мирової угоди на стадії виконання судового рішення не підлягає апеляційному оскарженню. Суд зазначив, що положення пункту 11 частини першої статті 353 ЦПК України у взаємозв’язку зі статтею 352 ЦПК України слід розуміти як можливість оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції як про затвердження мирової угоди, так і про відмову в її затвердженні. Також, суд врахував, що особливість ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди полягає в тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення, і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо. Крім того, суд вказав, що апеляційний суд помилково повернув справу до місцевого суду для вирішення питання про повернення апеляційної скарги, оскільки вирішення цього питання належало до компетенції апеляційного суду, враховуючи функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і передав справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №127/5436/24 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення без розгляду заяви про роз’яснення судового рішення та клопотання, а також оскарження постанови апеляційного суду, яка частково скасувала ухвалу суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково повернув заявнику заяву про роз’яснення судового рішення та клопотання, оскільки вони були подані через систему “Електронний суд” на стадії розгляду справи, а не на стадії виконання судового рішення, тому не вимагалося надання доказів їх надсилання іншим учасникам справи. Суд касаційної інстанції також врахував, що інтереси однієї зі сторін представляв адвокат, який має зареєстрований “Електронний кабінет”, і заявник мав право очікувати, що адвокат отримає документи через цю систему автоматично. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності системного тлумачення норм ЦПК України та Положення про ЄСІТС, а також на обов’язку суду сприяти учасникам справи у реалізації їхніх процесуальних прав, уникаючи надмірного формалізму. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, оскільки вони мають вирішуватися при розгляді справи по суті. Також, суд відмовив у задоволенні клопотання про застосування заходів процесуального примусу до заявника, оскільки не вбачає в його діях зловживання процесуальними правами.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №210/3372/22 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за державну зраду та незаконне зберігання зброї.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що сторона обвинувачення надала достатньо доказів вини засудженого у державній зраді, а саме в передачі інформації про розташування військових об’єктів та техніки представникам РФ через месенджер Telegram. Суд відхилив доводи захисту про порушення права на захист, оскільки засудженому було роз’яснено його права, зокрема на правову допомогу, та надано захисника. Суд також не знайшов підстав вважати, що до засудженого застосовувалися недозволені методи слідства. Важливо, що суд взяв до уваги систематичний характер передачі інформації, її цінність для ворога та оперативність дій засудженого, що свідчить про умисел на підривну діяльність проти України. Суд також врахував покази свідків, експертні висновки та інформацію від операторів мобільного зв’язку, які підтверджували факти передачі інформації та належність номерів телефону засудженому.
3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №520/22006/21 від 27/10/2025
Предметом спору є оскарження висновку з оцінки впливу на довкілля (ОВД) щодо спорудження розвідувальної свердловини.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали, що Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації дотримався процедури оцінки впливу на довкілля при видачі висновку щодо спорудження розвідувальної свердловини, врахувавши результати громадського обговорення. Суд зазначив, що відсутність затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом, і що розміщення свердловини відповідає вимогам щодо відстані від водних об’єктів. Також, суд вказав, що висновок щодо зменшення розміру санітарно-захисної зони (СЗЗ) ґрунтувався на чинному висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, який не є предметом оскарження в даній справі. Суд відхилив аргументи позивачів про порушення законодавства в частині зменшення розміру СЗЗ, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з правомірністю висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, який не є предметом розгляду у даній справі.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №225/774/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану, та незаконне зберігання вибухових пристроїв.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підкресливши, що суди повно та всебічно дослідили докази, оцінили їх належність, допустимість, достовірність та взаємозв’язок, обґрунтовано визнавши ОСОБА_7 винним; суд зазначив, що покази свідка ОСОБА_10, попри попередження про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення, були добровільними та узгоджувалися з іншими доказами, а порушення процесуального порядку не вплинуло на справедливість рішення; суд також відхилив доводи щодо недопустимості доказів, отриманих під час огляду автомобіля, оскільки огляд проводився за добровільною згодою ОСОБА_7; суд вказав, що відсутність експертизи для визначення вартості викраденого майна не є критичною, оскільки вартість була встановлена на підставі інших документів, яким була надана належна оцінка; суд визнав обґрунтованим відхилення апеляційним судом клопотання про витребування доказів, оскільки родинний зв’язок між свідком та обвинуваченим не викликав сумнівів.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №295/13594/22 від 20/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 за статтею 126-1 КК України (домашнє насильство).
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не повною мірою дослідив докази, надані стороною захисту, зокрема роздруківку телефонних з’єднань, яка могла спростувати факт перебування обвинуваченого на місці вчинення одного з епізодів насильства. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цим доказам і не вмотивував, чому відхилив їх, посилаючись лише на покази потерпілої. Також, суд не проаналізував належним чином покази свідків у контексті конкретних подій, що ставились в вину обвинуваченому. Верховний Суд наголосив, що наявність рішення у справі про адміністративне правопорушення не звільняє суд від обов’язку всебічно дослідити всі обставини кримінального провадження. Оскільки суд касаційної інстанції не має права самостійно досліджувати докази, справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду для усунення цих недоліків.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №461/7271/20 від 20/10/2025
1. Предметом спору є відмова Львівського апеляційного суду у відкритті провадження за заявою ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали цього ж суду.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд не повністю дотримався вимог ст. 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. Суд наголосив, що відповідно до Конституції України та практики Верховного Суду, особі має бути забезпечено право на апеляційний перегляд справи. ВС підкреслив, що апеляційний суд не врахував положення ч. 1 ст. 459 КПК, Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2024 року № 5-р(ІІ)/2024 та висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному у постанові від 24 лютого 2025 року (справа № 991/7253/23, провадження № 51-7441 кмо23), згідно з якими рішення за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами може бути оскаржене. Суд також зазначив, що ухвала слідчого судді може бути переглянута за нововиявленими обставинами, якщо вона безпідставно обмежує конституційні права та свободи людини.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Львівського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №926/1448-б/24 (926/2648/24) від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ “Ремарі” та ТОВ “Капабланка”, у межах справи про банкрутство ТОВ “Ремарі”.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали договір про відступлення права вимоги недійсним, оскільки ТОВ “Ремарі” уклало його в період існування арешту на майно та кошти, накладеного у виконавчих провадженнях за вимогами ПАТ “Укрнафта”, що свідчить про недобросовісність дій боржника. Суд зазначив, що дії боржника були направлені на унеможливлення задоволення вимог кредитора, що призвело до відкриття справи про банкрутство. Також, суд врахував, що ТОВ “Капабланка” не сплатило ТОВ “Ремарі” кошти за відступлене право вимоги, а сторони провели взаємозалік зустрічних вимог, внаслідок чого ТОВ “Ремарі” не отримало прибутку. Суд наголосив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Капабланка” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/9919/22 від 22/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та визначення способів і часу його участі у вихованні.
2. Суд касаційної інстанції, підтримуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з рівності прав батьків у вихованні дитини, необхідності забезпечення інтересів дитини, а також важливості підтримання емоційного зв’язку між батьком і дитиною. Суд зазначив, що відсутні докази негативного впливу батька на дитину, тому зустрічі повинні відбуватися без присутності матері, що сприятиме налагодженню психоемоційного зв’язку. Щодо розподілу судових витрат, суд вказав на необхідність врахування критеріїв співмірності та розумності при відшкодуванні витрат на правничу допомогу, а також на обов’язок суду перевіряти обґрунтованість заявлених витрат. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу відповідачу, оскільки апеляційний суд не врахував, що заявник до закінчення судових дебатів зробив заяву про орієнтовний розмір витрат на правову допомогу, подав протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду заяву про відшкодування витрат на правову допомогу.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини, але скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу відповідачу та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №280/6453/21 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов’язань з податку на додану вартість.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав, що сплата податків у встановлені строки є обов’язком платника податків, і невиконання цього обов’язку є податковим правопорушенням. Суд зазначив, що платник податків, здійснюючи діяльність, повинен усвідомлювати умови її державного регулювання та планувати свою діяльність з урахуванням цих умов. Посилання платника на дії НКРЕКП як на причину несвоєчасної сплати податків не звільняє його від відповідальності, оскільки платник мав достатньо коштів для погашення боргу, але не здійснив цього вчасно. Також суд врахував, що до платника вже застосовувалися штрафні санкції за аналогічні порушення, що свідчить про повторність порушення. Суд відхилив клопотання про передачу справи на розгляд об’єднаної палати, оскільки не вбачає суперечностей у судовій практиці.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено.
Справа №990/454/25 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо результатів тестування позивачки на посаду судді місцевого суду.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не набрала прохідний бал на кваліфікаційному іспиті, а її доводи про упереджене ставлення та створення нерівних умов під час іспиту не були підтверджені належними доказами, зокрема, відеозаписом трансляції іспиту. Суд зазначив, що Комісія правомірно здійснює контроль за об’єктивністю тестування, і перебування представників Комісії поблизу кандидатів є необхідним елементом цього контролю. Також, суд взяв до уваги, що під час іспиту позивачка не подавала жодних скарг чи зауважень щодо процедури його проведення. Суд наголосив, що кваліфікаційний іспит передбачає однакові умови для всіх кандидатів, і позивачка не довела факту порушення її прав. Додатково, суд не взяв до уваги докази надані Комісією у вигляді звіту з дистракторами, оскільки вони не стосуються предмету доказування у даній справі.
3. Суд ухвалив рішення відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №600/3466/23-а від 27/10/2025
1. Предметом спору є правомірність звільнення позивача з посади начальника відділу у зв’язку зі змінами в структурі юридичного управління.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно з’ясували обставини справи, зокрема, не дослідили, які вакантні посади були наявні у відповідача на момент попередження позивача про звільнення та на дату звільнення, окрім посади, запропонованої позивачу на період відпустки основного працівника, яка не є вакантною. Суд наголосив, що роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які відповідають його кваліфікації. Також, суд зазначив, що відповідач не конкретизував в оскаржуваному наказі підставу припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, як то відповідний пункт частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, а у разі застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII також одну з трьох його складових. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не перевірили виконання роботодавцем обов’язку щодо пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад, що унеможливило встановлення законності процедури звільнення.
3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №711/4047/22 від 14/10/2025
Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за державну зраду у формі надання допомоги представникам іноземної держави.
Суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу захисника засудженого, який стверджував, що дії його підзахисного слід кваліфікувати за іншою статтею КК України, а саме поширення інформації про переміщення ЗСУ, а не як державну зраду. Суд не погодився з цим доводом, зазначивши, що діяльність засудженого носила систематичний характер, здійснювалася на замовлення представника ворожої країни, і він навіть просив забезпечити його зброєю для підтримки ворожих сил. Суд наголосив, що умисел засудженого виходив за межі разової передачі інформації і свідчив про усвідомлене ототожнення своїх цілей з цілями ворожої держави. Суд також відзначив, що допомога у підривній діяльності проти України в період збройного конфлікту може розглядатися як допомога відкритому ворогу, тобто як перехід на бік ворога.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №707/2235/21 від 14/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_7.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині вирішення долі речових доказів. Суд скасував рішення про знищення прапору червоного кольору та значка із зображенням прапору Російської Федерації та георгіївською стрічкою, які зберігалися як речові докази. Натомість, Верховний Суд ухвалив повернути ці речові докази засудженому ОСОБА_7. В іншій частині вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. Суд не наводить жодних аргументів, чому він прийняв таке рішення, лише констатує факт зміни рішення в частині речових доказів.
Суд ухвалив: касаційну скаргу задовольнити частково, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині вирішення долі речових доказів, а саме повернути їх засудженому.
Справа №761/11141/22 від 27/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження прокурором вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за замах на крадіжку, вчинену повторно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, та крадіжку, вчинену повторно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, мотивуючи це тим, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України (замах на крадіжку), підлягає закриттю на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки закон, який встановлював кримінальну протиправність цього діяння, втратив чинність. Суд виключив посилання на призначення покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України (за сукупністю злочинів) та постановив вважати особу засудженою лише за ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка). ВС залишив без змін судові рішення в частині покарання за ч. 4 ст. 185 КК України.
Суд ухвалив: касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити, кримінальне провадження за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України закрити, вважати засудженим лише за ч. 4 ст. 185 КК України, в решті судові рішення залишити без змін.
Справа №591/12144/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
2. Апеляційний суд обґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України, оскільки суд першої інстанції не врахував тяжкість злочину, кількість епізодів злочинної діяльності та інші важливі обставини справи. Суд апеляційної інстанції врахував, що злочин відноситься до категорії тяжких, особу винного, відсутність у нього утриманців, перебування на обліку у психіатра, а також систематичність злочинної діяльності. Суд зазначив, що щире каяття передбачає не лише визнання вини, але й щирий жаль та осуд своєї поведінки, чого в діях обвинуваченого не було виявлено. Також, суд врахував, що обвинувачений відмовився давати покази під час досудового розслідування та приховав інформацію про обставини придбання психотропних речовин. Враховуючи всі ці обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №920/999/23(920/1157/23) від 23/10/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “АБМ Інвестор групп” про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Тростянецької міської ради судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи про розірвання договору купівлі-продажу та повернення майна.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, та враховував критерії реальності, розумності, співмірності та обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу. Суд зазначив, що розмір відшкодування має бути пропорційним до предмета спору, а витрати мають бути документально підтверджені. Важливо, що суд взяв до уваги попередній розрахунок судових витрат, заявлений стороною, та відхилив вимоги про відшкодування тих витрат, які істотно перевищували попередній розрахунок і не були належним чином обґрунтовані. Також, суд не задовольнив вимоги щодо відшкодування витрат, пов’язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, оскільки це питання вже було вирішено попереднім рішенням суду, яке набрало законної сили. Суд врахував обсяг наданих адвокатом послуг, складність справи та відсутність необхідності у додатковому вивченні законодавства на стадії касаційного перегляду.
3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “АБМ Інвестор групп”, стягнувши з Тростянецької міської ради 8 588,80 грн судового збору за подання касаційної скарги та 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, відмовивши в задоволенні решти вимог.
Справа №5023/5722/11 (922/5201/23) від 15/10/2025
Предметом спору є вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права іпотекодержателя на нежитлові приміщення, де відповідачем виступає ФОП Співак В.В.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, оскільки ФОП Співак В.В. не є власником майна, щодо якого позивач вимагає визнання права іпотекодержателя. Суди встановили, що належним відповідачем у цій справі є особа, яка на момент розгляду спору є власником майна, а саме ОСОБА_2, проте позивач не залучила її до участі у справі як відповідача. Суд зазначив, що позивач має право звернутися до суду з аналогічним позовом до належного відповідача, тобто до поточного власника майна, яким є ОСОБА_2. Суд також підкреслив, що залучення співвідповідача є правом, а не обов’язком позивача, і суд не може ініціювати таке залучення.
Суд залишив рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №473/4146/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності позивача на нежитлову будівлю.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив з того, що скаржник не довів факту порушення його прав оскаржуваним рішенням державного реєстратора, а Міністерство юстиції України не забезпечило належне повідомлення позивача про розгляд скарги, що позбавило його можливості надати свої пояснення. Суди підкреслили, що обов’язковість повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги є важливою гарантією забезпечення їхніх прав та можливості бути почутими. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що Мін’юст повинно дотримуватися такої процедури розгляду скарги, за якої не тільки скаржник, а й суб`єкт оскарження та заінтересовані особи повинні бути обізнаними про подання скарги, дату, час і місце її розгляду. Верховний Суд підкреслив, що використаний у нормативному приписі пункту 9 Порядку № 1128 слово «обов`язково» для вираження волі на те, що під час розгляду скарги по суті Міністерство юстиції України має запросити скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, вказує на істотність, безальтернативність та необхідність вчинення дій, спрямованих на запрошення скаржника та суб`єкта оскарження (тобто особи, чиї дії оскаржуються) для розгляду скарги по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №570/5082/20 від 15/10/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме визнання житлового будинку спільною сумісною власністю та його поділ.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, але змінив їх мотивувальну частину. Суд зазначив, що право власності на земельну ділянку, на якій збудовано будинок, належало матері відповідача, і позивачка це не оспорювала. Оскільки позивачка не довела наявність домовленості з власником землі про будівництво будинку у спільну власність або факт ведення спільного господарства з власником землі, то відсутні підстави вважати будинок спільною сумісною власністю подружжя. Суд підкреслив, що участь у будівництві будинку на чужій земельній ділянці може бути підставою для вимоги про компенсацію витрат, а не для визнання права власності на будинок. Також суд вказав, що вимоги про визнання недійсними документів про право власності на будинок є неналежним способом захисту в даній ситуації.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх без змін в іншій частині.
Справа №464/5429/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що позивачка була поновлена на роботі на підставі наказу ПрАТ «Ірокс» від 10 лютого 2021 року, який є чинним і не скасований. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оскаржуваний наказ про звільнення позивачки на підставі закінчення строку трудового договору є законним, оскільки вона працювала на умовах строкового трудового договору, строк дії якого закінчився. Позивачка виявила свою волю на припинення трудового договору після закінчення його строку при підписанні контракту. Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачка була поновлена на роботі на підставі наказу ПрАТ «Ірокс» від 10 лютого 2021 року, який є чинним та ніким не скасований. Правова оцінка щодо обставин виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, яку суд зробив у зазначеній справі, не має обов`язково характеру під час розгляду цієї справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №451/220/25 від 22/10/2025
1. Предметом спору є законність рішення суду про знищення підробленого посвідчення водія, яке було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні щодо пособництва у підробці документів та використання підробленого документа.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який підтримав рішення суду першої інстанції про знищення підробленого посвідчення водія. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно з п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України, документи, які є речовими доказами, повинні залишатися в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання. Суд зазначив, що висновок апеляційного суду про те, що ця норма застосовується лише до оригінальних документів, не ґрунтується на чинному кримінальному процесуальному законі. Суд також врахував, що факт підробки посвідчення водія є предметом іншого кримінального провадження, і знищення речового доказу може ускладнити розслідування. Верховний Суд послався на власні попередні рішення, підкреслюючи послідовність у цьому питанні.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про долю речового доказу, а саме постановив залишити підроблене посвідчення водія в матеріалах кримінального провадження.
Справа №335/1841/20 від 21/10/2025
Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у перевищенні влади працівником правоохоронного органу, що супроводжувалося насильством.
Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно розглянув обставини справи, належним чином оцінив докази та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, в діях обвинуваченого, враховуючи відсутність зв’язку між його діями та службовими повноваженнями. Суд зазначив, що конфлікт між потерпілим та обвинуваченим виник на особистому ґрунті, а не у зв’язку зі здійсненням обвинуваченим правоохоронних функцій. Також суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який підтвердив законність виправдувального вироку, вказавши на відсутність доказів того, що дії обвинуваченого були зумовлені реалізацією його посадових функцій.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №911/1272/24 від 28/10/2025
1. Предметом спору є захист порушеного права інтелектуальної власності, де позивач (ФОП Єросов О.Ю.) звернувся до суду з позовом до відповідача (ФОП Скіби І.О.).
2. У цій справі Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, залишаючи касаційну скаргу відповідача без задоволення. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, не знайшов підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду. Фактично, це означає, що суд підтримав позицію апеляційного суду щодо наявності порушення права інтелектуальної власності. Під час розгляду касаційної скарги, суд враховував аргументи сторін, але не виявив порушень норм процесуального чи матеріального права, які б могли призвести до зміни або скасування оскаржуваного рішення. Суд також взяв до уваги представництво сторін адвокатами, які надавали свої аргументи та докази.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу ФОП Скіби І.О. без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 – без змін.
Справа №1512/2-593/11 від 27/10/2025
1. Предметом спору є скарга фізичної особи на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з її майна після закінчення виконавчого провадження.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про задоволення скарги, мотивуючи це тим, що заявниця не надала достатніх доказів повного виконання судових рішень, на підставі яких було накладено арешти на її майно, зокрема, не підтвердила сплату заборгованості за одним із рішень, а також не надала доказів сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що заявниця не довела наявність підстав для зняття арешту, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”. Суд касаційної інстанції також відхилив посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, оскільки у тій справі були інші обставини та предмет спору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №462/7492/25 від 27/10/2025
Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
У даному випадку, Верховний Суд розглянув клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну підсудності кримінального провадження щодо ОСОБА_6, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах). Захисник просив перенести розгляд справи з Залізничного районного суду м. Львова до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Суд, керуючись статтями 34 та 376 Кримінального процесуального кодексу України, відмовив у задоволенні клопотання захисника, не вказавши при цьому конкретних мотивів прийнятого рішення в резолютивній частині ухвали. Повний текст ухвали з обґрунтуванням буде проголошено пізніше.
Суд постановив залишити клопотання захисника без задоволення, тобто відмовив у зміні підсудності кримінального провадження.
Справа №465/1584/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ухилення від мобілізації (ст. 336 КК України).
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про звільнення від відбування покарання з випробуванням, мотивуючи це тим, що ухилення від мобілізації під час воєнного стану становить підвищену суспільну небезпеку, і лише реальне позбавлення волі сприятиме досягненню мети покарання. Суд зазначив, що з моменту притягнення до кримінальної відповідальності і дотепер засуджений не виявив бажання виконати свій конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, що, на думку суду, свідчить про відсутність щирого каяття. Верховний Суд погодився з апеляційним судом щодо необхідності реального покарання, враховуючи суспільну небезпеку злочину, вчиненого під час воєнного стану, та необхідність запобігання вчиненню нових злочинів. ВС зазначив, що незважаючи на те, що апеляційний суд помилково виключив обставину, що пом’якшує покарання, це не вплинуло на законність та справедливість призначеного покарання, оскільки воно було призначено у мінімальному розмірі в межах санкції статті. ВС також зазначив, що засуджений не позбавлений можливості виконати свій конституційний обов’язок із захисту України, звернувшись із відповідною заявою в порядку ст. 81-1 КК України.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №359/5054/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_11 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб).
2. Верховний Суд залишив вирок та ухвалу без змін, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, належним чином оцінили докази та дійшли обґрунтованого висновку про винуватість засуджених. Суд касаційної інстанції підкреслив, що наявність попередньої змови між засудженими підтверджується узгодженістю їх дій, спрямованих на позбавлення життя потерпілого, а також іншими доказами, такими як показання самих засуджених, протоколи слідчих експериментів та висновки експертиз. ВС зазначив, що суди врахували стандарт доведення поза розумним сумнівом та спростували версію захисту про відсутність попередньої змови. ВС також підкреслив, що протоколи слідчих експериментів є самостійними джерелами доказів, а слідчі дії були проведені з дотриманням вимог КПК.
3. Верховний Суд ухвалив залишити без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_11, а касаційні скарги їхніх захисників – без задоволення.
Справа №526/50/22 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за умисне вбивство, зґвалтування та інші злочини, з призначенням покарання у виді довічного позбавлення волі.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали ОСОБА_7 винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів, зокрема, зґвалтування та умисного вбивства з метою приховати інші злочини, поєднаного зі зґвалтуванням, враховуючи сукупність доказів, таких як покази потерпілої, свідків, висновки експертиз, а також обставини вчинення злочинів. Суд зазначив, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо порушення права на захист, неефективності правової допомоги, та застосування недозволених методів слідства, і надав їм належну оцінку. Суд також підкреслив, що покарання у виді довічного позбавлення волі є обґрунтованим, враховуючи тяжкість злочинів, обставини їх вчинення та особу винного. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б були підставами для скасування судових рішень.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №727/6894/23 від 21/10/2025
Справа №487/3509/19 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у частині кваліфікації дій, звільнення від відповідальності та призначеного покарання.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, мотивуючи це тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення ст. 49 КК України, безпідставно звільнивши ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за епізоди крадіжок, оскільки строки давності було перервано вчиненням нових злочинів. Суд також вказав, що апеляційний суд не перевірив доводів прокурора щодо м’якості покарання, призначеного ОСОБА_8, і не надав належної мотивації свого рішення. ВС наголосив, що апеляційний суд порушив вимоги КПК України, прийнявши рішення про покращення становища ОСОБА_7 у формі вироку, а не ухвали. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду в частині, що стосується ОСОБА_8, та призначив новий розгляд в апеляційційній інстанції, обравши запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, а в частині рішення щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Справа №644/6168/19 від 13/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором між АТ «Кредобанк» та фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який зменшив суму заборгованості, мотивуючи це тим, що після вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення всієї суми кредиту, банк фактично змінив строк кредитування, і тому втратив право на нарахування відсотків та штрафних санкцій, передбачених кредитним договором. Суд касаційної інстанції зазначив, що нарахування процентів після пред’явлення вимоги про дострокове стягнення кредиту можливе лише у вигляді процентів за порушення грошового зобов’язання відповідно до статті 625 ЦК України, але така вимога не була заявлена позивачем. Суд також підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, а також дотримався критерію розумності розміру понесених витрат. Доводи касаційної скарги про зловживання адвокатом відповідача щодо обсягу повноважень були відхилені, оскільки адвокат діяв на підставі чинного договору та ордеру, що підтверджують її повноваження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Кредобанк» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №706/1630/16-к від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 вироку апеляційного суду, яким його було визнано винним у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, та залишення в небезпеці.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме ч. 2 ст. 416 КПК України, оскільки попередній виправдувальний вирок місцевого суду було скасовано апеляційним судом лише з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а не у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. Суд врахував правові позиції об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, згідно з якими погіршення становища обвинуваченого під час нового розгляду після скасування виправдувального вироку можливе лише за умови, якщо апеляційна скарга прокурора чи потерпілого містила вимоги про застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, і вирок було скасовано саме з цих підстав. Оскільки таких підстав для скасування виправдувального вироку не було, апеляційний суд не мав права погіршувати становище ОСОБА_6, ухвалюючи обвинувальний вирок. Суд також відхилив клопотання прокурора про передачу справи на розгляд об’єднаної палати, оскільки не вбачав підстав для відступу від попередніх висновків об’єднаної палати.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_6.
Справа №212/6236/22 від 20/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження лікаря-нарколога за незаконну видачу рецептів на наркотичні засоби.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту щодо правомірності дій лікаря-нарколога, який, на думку захисту, діяв у відповідності до Закону України “Про психіатричну допомогу” та сучасних медичних протоколів, встановлюючи діагнози та призначаючи лікування, включаючи замісну підтримувальну терапію. Суд також не врахував аргументи захисту про те, що лікар не встановлював діагноз “наркоманія”, а використовував сучасну класифікацію хвороб МКХ-10, а також не перевірив належним чином наявність корисливого мотиву в діях лікаря. Крім того, суд не звернув увагу на можливу неузгодженість між нормативними актами, на які посилалося обвинувачення, та сучасним законодавством у сфері психіатричної допомоги. Апеляційний суд не спростував доводи сторони захисту про те, що кошти, отримані лікарем, вносилися до каси приватного медичного закладу, що ставить під сумнів наявність корисливого мотиву.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №459/176/23 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження осіб за організацію та проведення азартних ігор без ліцензії у складі організованої групи.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки сторона обвинувачення довела вину засуджених в організації незаконного грального бізнесу у складі організованої групи, а доводи захисту про порушення підслідності, недопустимість доказів та інші порушення були визнані необґрунтованими. Суд зазначив, що покликання на статтю про співучасть у формулі кваліфікації є зайвим, але не впливає на суть рішення, оскільки засудженим інкриміновано вчинення злочину у складі організованої групи. Також суд підкреслив, що нові учасники можуть приєднуватися до організованої групи не з самого початку її діяльності, і важливим є наявність ознак організованої групи, а не час приєднання до неї. Суд відхилив доводи про порушення правил підслідності, оскільки прокурор правомірно доручив розслідування слідчим Нацполіції, а також визнав допустимими докази, отримані в результаті негласних слідчих дій, навіть якщо протоколи були складені з порушенням строків.
3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників – без задоволення.
Справа №908/2465/22 (908/1526/23) від 24/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо стягнення заборгованості з підприємства, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює комплекс його юридичних правовідносин, зокрема з кредиторами. Ключовим моментом є те, що з відкриттям провадження у справі про банкрутство пріоритетними стають строки та порядок задоволення вимог кредиторів, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, а не загальні правила виконання судових рішень. Суд підкреслив, що мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений у справі про банкрутство, зупиняє стягнення на підставі виконавчих документів, якщо вимоги виникли до відкриття провадження. У даному випадку, заборгованість виникла до відкриття провадження у справі про банкрутство, тому на неї поширюється дія мораторію, і дії державного виконавця зі стягнення коштів були неправомірними. Суд також відхилив аргументи про порушення строків виконання судового рішення, оскільки у справах про банкрутство діють спеціальні правила.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши неправомірність дій державного виконавця.
Справа №367/8139/19 від 22/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту народження дитини заявницею на тимчасово окупованій території України.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки між заявницею та іншою особою існує спір щодо походження дитини, а саме, щодо батьківства, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження. Суд зазначив, що заявниця вважає, що запис про батька дитини має бути здійснений на підставі статті 135 Сімейного кодексу України (якщо мати не перебуває у шлюбі), тоді як інша особа вважає, що запис має бути здійснений на підставі статті 133 Сімейного кодексу України (дитина, яка зачата і народжена у шлюбі, походить від подружжя). Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на наявність спору про право і помилково розглянули заяву по суті. Суд касаційної інстанції наголосив, що залишення заяви без розгляду не позбавляє заявницю права звернутися до суду з відповідним позовом у порядку позовного провадження для доведення факту народження дитини та її походження на засадах змагальності сторін.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив заяву про встановлення факту народження дитини без розгляду.
Справа №521/15062/20 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо додавання залізничної колії до цілісного майнового комплексу позивача.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і спосіб захисту повинен бути ефективним для відновлення порушеного права. Суд наголосив, що розгляд скарги на дії державного реєстратора Міністерством юстиції України є додатковим механізмом захисту, який не повинен підміняти судовий розгляд, а Міністерство юстиції України повинно забезпечити дотримання процедури розгляду скарги, зокрема, обов’язково запросити скаржника, суб’єкта оскарження та зацікавлених осіб. У даній справі, Міністерство юстиції України не вжило достатніх заходів для повідомлення позивача про розгляд скарги, що є порушенням його прав на участь у процесі прийняття рішень. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування їх рішень та задоволення позову.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та задовольнив позов, визнавши незаконним та скасувавши наказ Міністерства юстиції України.
Справа №344/2900/21 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права користування земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтримавши позицію, що Міністерство юстиції України порушило процедуру розгляду скарги ОСОБА_1, а саме: не повідомило належним чином позивача про розгляд скарги, не перевірило дотримання строків на оскарження рішення державного реєстратора, не врахувало наявність судового спору щодо цієї земельної ділянки, а також не здійснило належного аналізу всіх рішень державних реєстраторів. Суд зазначив, що Міністерство юстиції України повинно забезпечити участь заінтересованих осіб у розгляді скарги, а також перевірити інформацію, яка міститься у скарзі. Суд також підкреслив, що оскарження наказу Міністерства юстиції України пов’язане із захистом цивільних прав позивача у спорі щодо земельної ділянки з ОСОБА_1, тому справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а ОСОБА_1 є належним відповідачем у цій справі. Суд також зазначив, що відсутність скасування оскаржуваного наказу на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій свідчить про наявність предмету спору.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №335/10160/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову працівниці, оскільки підприємство, де вона працювала, не могло забезпечити її роботою через військову агресію та окупацію території. Суд врахував, що основна діяльність підприємства була неможлива через окупацію, а перереєстрація юридичної адреси не означала відновлення повноцінної роботи. Також було враховано, що на момент призупинення трудового договору підприємство займалося відновленням документів, а не основною статутною діяльністю, і не було доведено можливості переведення працівниці на іншу роботу. Суд зазначив, що призупинення дії трудового договору було вимушеним заходом, зумовленим об’єктивними обставинами, і не залежало від волі підприємства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №621/386/20 від 22/10/2025
Предметом спору є законність наказів Держгеокадастру про передачу у приватну власність земельної ділянки, що знаходиться на території національного природного парку.
Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який визнав, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту інтересів держави, оскільки оскарження наказів Держгеокадастру та скасування запису про державну реєстрацію права власності не призведе до поновлення порушеного права держави на землі природно-заповідного фонду. Суд зазначив, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах національного природного парку, і її зайняття з порушенням земельного законодавства слід розглядати як порушення права власності держави, яке не пов’язане з позбавленням володіння. Ефективним способом захисту в такому випадку є негаторний позов, тобто вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення державі. Суд також підкреслив, що оцінку законності рішень органів влади буде надано в мотивувальній частині рішення, навіть якщо їх не оскаржувати окремо.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №760/20641/15-ц від 27/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених між батьком позивача та відповідачем, через нездатність дарувальника усвідомлювати значення своїх дій на момент укладення договорів.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали договори дарування недійсними, оскільки було встановлено, що на момент їх укладення дарувальник страждав на хронічний психічний розлад, що позбавляв його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; ключовим доказом у справі став висновок судово-психіатричної експертизи, який підтвердив цей факт; суд врахував медичну документацію, що свідчила про проблеми зі здоров’ям дарувальника, зокрема неврологічні розлади та астено-депресивний синдром; суд зазначив, що відповідач не заявляла клопотання про проведення додаткової або повторної експертизи, а її доводи зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для касаційного оскарження; суд підкреслив, що висновок експертизи був чітким та однозначним, і не було надано достатніх доказів для його спростування.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №755/10698/23 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжке тілесне ушкодження потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував повною мірою обставини, які пом’якшують покарання, а саме народження другої дитини у засудженого та повне відшкодування завданої шкоди потерпілій стороні, яка не має претензій до засудженого. Суд першої інстанції також не повністю врахував пом’якшуючі обставини, призначивши покарання, наближене до максимального строку, передбаченого санкцією статті. Суд зазначив, що покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам, а призначене покарання не відповідало тяжкості злочину та особі засудженого через його суворість. Враховуючи всі обставини справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність пом’якшення покарання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, та пом’якшив призначене покарання засудженому до 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Справа №607/8088/23 від 14/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження ОСОБА_7 за державну зраду та виправдовування агресії РФ проти України.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили докази, надані стороною обвинувачення, зокрема протоколи слідчих дій, висновки експертиз, та встановили вину ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111 та ч. 3 ст. 436-2 КК України. Суд зазначив, що доводи захисника про провокацію злочину є необґрунтованими, оскільки засуджений не визнав факту вчинення злочину, що є необхідною умовою для визнання провокації. Також, суд відхилив доводи про порушення права на захист, оскільки засудженому було забезпечено захисника, а участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не порушила його права. Суд погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у призначенні судово-психіатричної експертизи, оскільки не було встановлено обставин, які б викликали сумніви щодо осудності засудженого.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №620/14456/24 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсії та зобов’язання провести перерахунок з урахуванням певного показника середньої заробітної плати.
2. Суд касаційної інстанції розглянув справу щодо оскарження дій пенсійного органу стосовно перерахунку пенсії та застосування певного показника середньої заробітної плати. Суд зазначив, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і може бути обмежене строком звернення до суду. Суд також врахував, що позивачка звернулася до суду поза межами шестимісячного строку, встановленого для оскарження таких дій. Суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою строки не обмежуються лише у випадках, коли нараховані суми не виплачені з вини пенсійного органу, чого в даному випадку не було встановлено. Суд підкреслив, що саме на позивачці лежить відповідальність за своєчасне звернення до суду, і її пасивність не може бути підставою для поновлення пропущеного строку. Враховуючи це, суд вирішив, що права позивачки можуть бути захищені лише в межах шестимісячного строку до моменту звернення до суду.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким позовну заяву в частині вимог за період з 01 березня 2019 року до 30 квітня 2024 року залишив без розгляду.
Справа №678/1641/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, відмовивши у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Верховний Суд підкреслив, що сторона має право подати докази понесення витрат на правничу допомогу протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, якщо до закінчення судових дебатів було зроблено відповідну заяву. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що акти виконаних робіт були складені після ухвалення судових рішень, і їх неможливо було надати раніше. Крім того, Верховний Суд не погодився з висновком апеляційного суду про необов’язковість акту приймання-передачі наданих послуг, оскільки цей документ підтверджує фактично надані послуги. Суд касаційної інстанції підкреслив, що чинне процесуальне законодавство не встановлює вичерпного переліку доказів, необхідних для підтвердження витрат на правничу допомогу, але вимагає надання доказів щодо надання такої допомоги.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №904/4571/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є стягнення пені за прострочення оплати товару за договором купівлі-продажу.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, який закрив провадження у справі, вважаючи, що є тотожне рішення суду між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що період нарахування пені у даній справі відрізняється від періоду, який був предметом розгляду в попередній справі, а отже, відсутня тотожність позовних вимог. Суд касаційної інстанції підкреслив, що чинні процесуальні норми не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави. Також, апеляційний суд зробив висновки по суті спору, не дослідивши обставини справи та докази, що суперечить нормам процесуального права при вирішенні питання про закриття провадження у справі. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності всебічного аналізу предмета і підстав позову для з’ясування наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №754/15518/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав, мотивуючи це тим, що не було встановлено фактів ухилення відповідача від виховання дитини внаслідок винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов’язками. Суд врахував, що заборгованість по аліментах була погашена, а відповідач дарував дочці квартиру. Також було враховано звернення відповідача до органу опіки та піклування щодо участі у вихованні дитини. Суд апеляційної інстанції вважав, що позов ініційовано дитиною під впливом зовнішніх факторів, і позбавлення батьківських прав не відповідатиме інтересам дитини. Суд також зазначив, що висновок органу опіки та піклування не містить відомостей про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов’язками. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках за наявності вини батьків.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, відмовивши в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
Справа №199/8806/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме квартири та автомобіля, набутих під час шлюбу.
2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, і ця презумпція не була спростована відповідачем. Суд врахував, що позивачка надала письмову згоду на придбання квартири, що було зафіксовано у договорі купівлі-продажу, і це свідчить про придбання майна за спільні кошти подружжя. Також суд взяв до уваги висновок Об’єднаної палати КЦС ВС від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22 щодо згоди одного з подружжя на розпорядження спільним майном. Суд зазначив, що сам факт придбання майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, і тягар доказування покладається на того, хто заперечує цей факт. Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку всім доказам у справі, зокрема договору купівлі-продажу квартири та заяві позивачки про згоду на її придбання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №306/2295/19 від 22/10/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на квартиру, що успадкована відповідачами, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що банк вже звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, і рішення суду по цій справі набрало законної сили та перебуває на стадії виконання. Верховний Суд підкреслив, що повторне звернення стягнення на той самий предмет іпотеки і з тих самих підстав не передбачено законодавством, особливо коли існує чинне судове рішення з цього питання. Суд зазначив, що в даному випадку необхідно вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження, залучивши нового власника майна як боржника. Також, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо припинення нарахування відсотків за кредитним договором після пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/63335/18-ц від 22/10/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не з’ясували обставини вибуття частини квартири з власності матері позивачки, не дослідили питання добросовісності набувача, не врахували наявність іпотеки на спірну квартиру та не надали належної оцінки обраному позивачем способу захисту порушеного права. Суд також зазначив, що розслідування у кримінальному провадженні не закінчено, тому посилання на його наявність є безпідставним. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування добросовісності іпотекодержателя при вирішенні питання про набуття ним права іпотеки. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання справедливого балансу між захистом права власності та інтересами добросовісного набувача, а також на необхідності оцінки тягаря, покладеного на набувача внаслідок витребування майна.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/6577/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови у нарахуванні та виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за безпосередню участь у бойових діях.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову військовослужбовця щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у бойових діях, вказавши на необхідність ретельного дослідження всіх обставин справи, зокрема, характеру виконуваних позивачем завдань, їх відповідності переліку бойових (безпекових) заходів, визначених чинними на той час нормативними актами, та наявності відповідних підтверджуючих документів. Суд наголосив, що формальні недоліки в документах не можуть бути підставою для відмови у виплаті, якщо фактична участь у бойових діях встановлена, а суди повинні враховувати, що в умовах реальних бойових дій звичайна службова діяльність може набувати характеру безпосередньої участі у відсічі збройної агресії. Також, ВС підкреслив, що довідки та рапорти є невід’ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях. Суд вказав на необхідність дослідження, які саме завдання і де виконував позивач, враховуючи його посаду в оперативній групі.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №758/8497/20 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на гараж, а також зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, частково задовольнивши позов, мотивуючи це тим, що земельна ділянка під гаражем не була відведена відповідачу у встановленому законом порядку, а реєстрація права власності на гараж порушує право власності територіальної громади на землю. Суд зазначив, що нотаріус не перевірив наявність у гаражного кооперативу прав на земельну ділянку. Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до приватного нотаріуса, оскільки спір виник між міською радою та власником гаража. Верховний Суд залишив касаційну скаргу нотаріуса без задоволення, оскільки нотаріус не довела, яким чином рішення апеляційного суду порушує її права та інтереси, враховуючи, що відповідач не оскаржував рішення апеляційного суду.
3. Суд залишив без змін рішення апеляційного суду про задоволення позову Київської міської ради до власника гаража.
Справа №214/7059/17 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання засудженому за вбивство з корисливих мотивів, розбій та інші злочини.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підтримавши позицію апеляційного суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, зокрема, в умисному вбивстві з корисливих мотивів. Суд врахував численні тілесні ушкодження, завдані потерпілій, висновки експертиз, покази самого засудженого під час слідчого експерименту, а також інші докази, які вказували на умисний характер дій ОСОБА_7, спрямованих на заподіяння смерті потерпілій. Також, суд відхилив доводи захисника про недопустимість доказів, отриманих внаслідок зміни підслідності, вказавши, що це не призвело до порушення прав обвинуваченого. Суд погодився з апеляційним судом, що призначене покарання у виді довічного позбавлення волі є справедливим та співмірним тяжкості вчинених злочинів, враховуючи рецидив, обставини злочину та особу засудженого.
3. Верховний Суд залишив вирок Дніпровського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №152/1046/19 від 27/10/2025
Предметом спору є касаційна скарга представника третьої особи на рішення судів попередніх інстанцій щодо арешту майна у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у вчиненні ряду тяжких злочинів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість цих рішень. Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам і правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Під час касаційного розгляду не було надано переконливих аргументів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій або свідчили про неправильне застосування ними закону. Також, Верховний Суд врахував тяжкість злочинів, у яких обвинувачується особа, та обґрунтованість накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої конфіскації або відшкодування завданої шкоди.
Суд ухвалив: касаційну скаргу представника третьої особи залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №463/3522/21 від 20/10/2025
1. Предметом спору є відмова Львівського апеляційного суду у відкритті провадження за заявою ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали цього ж суду.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не врахував положення ч. 1 ст. 459 КПК, Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2024 року та висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду щодо можливості перегляду ухвал слідчих суддів за нововиявленими обставинами, особливо коли вони обмежують конституційні права і свободи людини. Суд наголосив, що апеляційний суд помилково вважав, що перегляд за нововиявленими обставинами можливий лише для рішень суду першої інстанції, а не для ухвал слідчих суддів чи апеляційних ухвал, постановлених за результатами перегляду цих ухвал. Верховний Суд підкреслив, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства, гарантованих Конституцією України. Суд також зазначив, що ухвала слідчого судді може бути переглянута за нововиявленими обставинами, якщо вона безпідставно обмежує конституційні права та свободи людини і її подальша чинність суперечитиме меті здійснення кримінального судочинства.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Львівського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №707/2235/21 від 14/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за поширення символіки комуністичного тоталітарного режиму.
2. Верховний Суд частково не погодився з доводами касаційної скарги засудженого. Суд зазначив, що стаття 436-1 КК є чіткою та зрозумілою, а вираження позиції Верховної Ради України щодо засудження комуністичного режиму відповідає позиції інших демократичних держав. Суд підкреслив, що поширення символіки комуністичного режиму є формою пропаганди, а обмеження на поширення такої символіки не порушує свободу вираження поглядів, оскільки є необхідним в демократичному суспільстві, особливо в умовах війни. Водночас, суд погодився з тим, що вилучені у засудженого прапор та значок не були знаряддями злочину і підпадають під виняток щодо приватних колекцій, тому їх слід повернути власнику.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині вирішення долі речових доказів, а саме скасував рішення про їх знищення та постановив повернути їх засудженому.
Справа №380/8835/25 від 27/10/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при нарахуванні та виплаті пенсії позивачу, встановлених постановою Кабінету Міністрів України у період дії воєнного стану.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” є спеціальним законом, який визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, і зміни до нього можуть вноситися лише шляхом внесення змін до цього закону або до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Суд наголосив, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами, а також не може містити іншого правового регулювання, відмінного від того, що встановлено спеціальним законом. Суд також врахував позицію Конституційного Суду України, згідно з якою закон про Державний бюджет не має вищої юридичної сили щодо інших законів і не може обмежувати конституційні права громадян на соціальний захист. Суд зазначив, що застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів, призводить до обмеження конституційного права позивача на належний соціальний захист, що суперечить статтям 17 та 46 Конституції України. Суд також послався на принцип пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis derogat generali), згідно з яким у випадку конкуренції норм слід застосовувати норми спеціального закону.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність нарахування та виплати пенсії позивачу без застосування понижуючих коефіцієнтів.
Справа №522/4230/21 від 15/10/2025
Предметом спору у цій справі є стягнення з колишніх власників квартири на користь добросовісного набувача коштів, витрачених на поліпшення цієї квартири.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив позов добросовісного набувача квартири, витребуваної у нього за рішенням суду, про стягнення з колишніх власників коштів на поліпшення майна. Суд зазначив, що добросовісний набувач має право на відшкодування витрат, здійснених на поліпшення майна, які не можуть бути відокремлені без завдання шкоди, у розмірі збільшення вартості цього майна. При цьому, суд відхилив вимогу про визнання права власності на частину квартири, вважаючи це неефективним способом захисту. Суд також врахував звіт про оцінку вартості поліпшень, наданий позивачем, і відхилив доводи касаційної скарги про недопустимість цього доказу, оскільки відповідачі не скористалися правом на призначення експертизи. Важливо, що Верховний Суд підкреслив, що у подібних спорах необхідно враховувати всі обставини справи, а також те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в апеляційній інстанції через свого представника.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №990/138/25 від 27/10/2025
Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду.
Суд, задовольняючи частково позов, визнав протиправними рішення ВККСУ про затвердження кодованих результатів практичного завдання та загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання стосовно позивача. Суд вказав, що ВККСУ допустила порушення при оцінюванні практичних завдань позивача, не врахувавши належним чином Методичні вказівки з оцінювання, затверджені самою Комісією. Зокрема, суд звернув увагу на те, що оцінювання повинно бути об’єктивним та неупередженим, а критерії оцінювання – чіткими та зрозумілими. Суд також наголосив на необхідності дотримання принципу рівності кандидатів перед законом. Враховуючи виявлені порушення, суд зобов’язав ВККСУ повторно оцінити практичні завдання позивача з урахуванням зазначених Методичних вказівок.
Суд частково задовольнив позов, скасувавши окремі рішення ВККСУ та зобов’язавши її повторно оцінити практичні завдання позивача.
Справа №335/1841/20 від 21/10/2025
Предметом спору у даній справі є оскарження виправдувального вироку відносно особи, обвинуваченої у перевищенні влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 365 КК України).
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з їх висновками. Оскільки в тексті відсутні аргументи суду, можна припустити, що суди попередніх інстанцій, а з ними і Верховний Суд, не знайшли достатніх доказів вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України. Можливо, були встановлені обставини, які виключають кримінальну відповідальність, або ж докази, надані стороною обвинувачення, були визнані неналежними чи недопустимими. Також, можливо, суди взяли до уваги відсутність тяжких наслідків, передбачених статтею обвинувачення, або ж не довели причинно-наслідковий зв’язок між діями ОСОБА_8 та цими наслідками. Відсутність обґрунтування в резолютивній частині ускладнює аналіз, але залишення вироку без змін свідчить про згоду Верховного Суду з мотивами, наведеними судами нижчих інстанцій.
Верховний Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №591/7096/21 від 22/09/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо крадіжок, вчинених повторно, зокрема, в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд розглянув питання, чи може суд касаційної інстанції закрити кримінальне провадження на підставі декриміналізації діяння, якщо місцевий суд вже звільнив особу від покарання під час виконання вироку. Суд зазначив, що хоча звільнення від покарання і закриття провадження ґрунтуються на однакових підставах, це різні правові інститути з різними наслідками. Суд вказав, що кримінальне процесуальне законодавство не забороняє одночасне застосування обох інститутів до однієї особи. Суд також врахував, що вартість викраденого майна не перевищувала встановлений законом розмір, що передбачає адміністративну, а не кримінальну відповідальність. В результаті, суд дійшов висновку, що кримінальне провадження підлягає закриттю, а вироки судів попередніх інстанцій – скасуванню.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу засудженого, скасував вироки судів попередніх інстанцій і закрив кримінальне провадження на підставі декриміналізації діяння.
Справа №466/6192/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що належало позивачу.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався наступними аргументами:
* Спірні правовідносини стосуються права власності на нерухоме майно, а отже, мають приватноправовий характер і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
* Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа стороною у відповідних правовідносинах як суб’єкт господарювання та від визначення цих правовідносин як господарських, а позивач оскаржив наказ Міністерства юстиції України не як суб`єкт підприємницької діяльності, а як фізична особа – власник нерухомого майна.
* Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач не пред’явив позовних вимог до підприємства, яке було ініціатором скарги, що призвела до скасування державної реєстрації, і не залучив його до участі у справі як співвідповідача.
* Пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
* Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у спорі, що стосується речових прав на нерухоме майно, оскільки з ним у позивача відсутній спір про речові права.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №120/5119/25 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у справі щодо оскарження бездіяльності Головного управління Національної поліції.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу позивачу, оскільки не врахував надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про його доходи, які свідчили про те, що сплата судового збору за подання апеляційної скарги перевищувала 5% його річного доходу за попередній рік, що могло бути підставою для звільнення від сплати судового збору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відповідно до процесуального закону, суд апеляційної інстанції зобов’язаний був врахувати всі надані докази, а не лише вибірково виписки з банківських рахунків. Неврахування цих відомостей призвело до необґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення доступу до правосуддя та врахування майнового стану особи при вирішенні питання про сплату судового збору.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №347/2555/23 від 21/10/2025
Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо особи, засудженої за ч. 4 ст. 152 КК України (зґвалтування).
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу засудженого. Суд, ймовірно, погодився з оцінкою доказів та кваліфікацією дій засудженого, наданими судами першої та апеляційної інстанцій. В ухвалі не наведено детальних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції, однак зазначено про відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, перевірив законність та обґрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого. Оскільки повний текст постанови буде проголошено пізніше, детальний аналіз мотивів суду касаційної інстанції наразі неможливий.
Суд ухвалив: вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №347/2555/23 від 21/10/2025
Предметом спору є оскарження вироку щодо засудження особи за зґвалтування малолітньої дитини.
Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суд першої інстанції ретельно дослідив докази, зокрема, показання потерпілої, свідків та експертів, а також письмові докази, і обґрунтовано визнав вину засудженого доведеною поза розумним сумнівом. Суд зазначив, що показання свідків, хоч і є показаннями з чужих слів, були оцінені в сукупності з іншими доказами та визнані достовірними. Апеляційний суд, переглядаючи вирок, також ретельно перевірив доводи апеляційної скарги та надав на них вичерпні відповіді, підтвердивши законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що покарання призначено з дотриманням вимог закону і є справедливим.
Суд ухвалив: Вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №917/1868/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки ТОВ “Хорол-Агро” не довело належного виконання своїх зобов’язань за договором оренди, зокрема, щодо своєчасної сплати орендної плати, що є необхідною умовою для реалізації переважного права на поновлення договору. Суд встановив, що у ТОВ “Хорол-Агро” була значна заборгованість з орендної плати за 2022 рік, що підтверджується листами Хорольської міськради та інформацією від податкової служби. Суд також зазначив, що пункт додаткової угоди передбачає припинення договору оренди у разі невиконання орендарем обов’язку своєчасного внесення орендної плати. Доводи скаржника про те, що неналежне виконання умов договору не має значення, оскільки виникли нові правовідносини, були відхилені судом. Суд підкреслив, що касаційна скарга фактично зводиться до незгоди з оцінкою доказів, що неможливо в касаційному провадженні.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Хорол-Агро” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №502/2470/19 від 22/10/2025
Предметом спору є касаційна скарга засудженого на ухвалу апеляційного суду, якою залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо нього за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 та ч. 1 ст. 309 КК України.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд провів розгляд справи за відсутності обвинуваченого, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності сторін, а згідно з ч. 4 ст. 401 КПК України, обвинувачений, який утримується під вартою, підлягає обов’язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо про це надійшло його клопотання. Суд наголосив, що отримання повідомлення представником слідчого ізолятора не є належним повідомленням обвинуваченого, оскільки відсутня його розписка про отримання даного повідомлення. Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, суд обрав йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №465/4894/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором м’якого покарання, призначеного ОСОБА_7 за незаконний збут психотропних речовин.
2. Суд першої інстанції, врахувавши пом’якшуючі обставини (позитивні характеристики, волонтерство, сімейні обставини), застосував ст. 69 КК України, призначивши покарання нижче мінімальної межі, та ст. 75 КК України, звільнивши від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд погодився з цим рішенням. Прокурор оскаржив, стверджуючи про безпідставність застосування ст. 69 та ст. 75 КК України та недостатню оцінку тяжкості злочину. Верховний Суд погодився з доводами прокурора, наголосивши, що суди не обґрунтували належним чином, як саме сукупність пом’якшуючих обставин істотно знизила тяжкість злочину, та не навели переконливих мотивів для застосування ст. 75 КК України, особливо з огляду на тяжкість злочину. Суд також зазначив, що не було встановлено причинно-наслідкового зв’язку між сімейними обставинами та злочином.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №753/4198/23 від 27/10/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо виправдання особи у вчиненні замаху на крадіжку, вчинену у великих розмірах.
У резолютивній частині рішення не наведено жодних аргументів. З тексту вбачається, що суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційній інстанції. Причини скасування ухвали та призначення нового розгляду не зазначені в резолютивній частині. Повний текст постанови буде оголошено пізніше, де, ймовірно, будуть викладені мотиви прийнятого рішення.
Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №177/1278/21 від 27/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу для цілей спадкування.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала достатніх доказів, які б підтверджували факт її спільного проживання з померлим як сім’ї без реєстрації шлюбу у визначений період, а саме з 10 серпня 2013 року до 08 серпня 2020 року. Суд зазначив, що для встановлення такого факту необхідно довести не лише спільне проживання, але й ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов’язків, притаманних подружжю. Самі по собі показання свідків, спільні фотографії, спільний відпочинок чи факт реєстрації за однією адресою не є достатніми доказами для підтвердження усталених відносин, притаманних подружжю. Суд врахував, що докази, надані позивачкою, не підтверджують ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету. Суд також взяв до уваги, що позивачка не надала доказів, які б підтверджували наявність між нею та померлим взаємних прав та обов’язків, притаманних подружжю.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №454/2234/13-к від 21/10/2025
1. Предметом спору є відмова у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_6 на ухвалу суду першої інстанції про відмову у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження за заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, оскільки фактично розглядалася тим самим складом суду, що і первісна ухвала слідчого судді. Суд касаційної інстанції підкреслив, що порядок оскарження рішень, прийнятих за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, визначається порядком оскарження того рішення, про перегляд якого йдеться. Оскільки первісна ухвала слідчого судді не підлягала апеляційному оскарженню, то й ухвала про відмову у перегляді за нововиявленими обставинами також не може бути оскаржена в апеляційному порядку. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково вважав ухвалу суду першої інстанції ухвалою слідчого судді, оскільки це не змінює суті застосування положень КПК щодо апеляційного оскарження. Суд касаційної інстанції також послався на висновок ОП ККС ВС від 24 лютого 2025 року у справі № 991/7253/23.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №212/11316/2012 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою).
2. У резолютивній частині ухвали не наведено аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції при прийнятті рішення. З тексту вбачається лише те, що касаційний суд розглянув касаційні скарги засудженого та його захисників на рішення судів попередніх інстанцій. Повний текст ухвали, з обґрунтуванням позиції суду, буде оголошено пізніше. Наразі, виходячи з резолютивної частини, неможливо встановити, чому саме суд вирішив залишити вирок та ухвалу без змін.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок Вінницького міського суду та ухвалу Вінницького апеляційного суду, а касаційні скарги засудженого та захисників залишив без задоволення.
Справа №160/11913/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги у зв’язку з несплатою судового збору за оскарження ухвали суду першої інстанції щодо прийняття звіту про виконання судового рішення.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що забезпечення права на апеляційний перегляд є однією з основних засад судочинства. Суд зазначив, що особа, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою забезпечити виконання цього рішення, якщо законом прямо не встановлено обов’язок такої сплати. Верховний Суд підкреслив важливість судового контролю за виконанням рішень як елементу забезпечення права на судовий захист. Суд також врахував, що вже звертався до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності положень Закону України «Про судовий збір», які уможливлюють стягнення збору за оскарження ухвал з питань судового контролю. Суд наголосив, що стягнення судового збору в таких випадках суперечить Конституції України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №161/21477/20 від 16/10/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо виправдувального вироку ОСОБА_7, обвинуваченого у причетності до розкрадання майна та службовому підробленні.
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №734/2772/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 249 КК України (незаконне зайняття рибним добувним промислом).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вина ОСОБА_8 та ОСОБА_9 була доведена сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема, показаннями свідків, протоколами слідчих дій, висновком експерта про розмір завданої шкоди, а також листом Інституту рибного господарства, який підтверджував істотність шкоди, завданої рибному господарству України. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином встановили місце незаконного вилову риби, час, спосіб та знаряддя вчинення злочину. ВС наголосив, що суди обґрунтовано застосували спеціальну конфіскацію човна, оскільки він був засобом вчинення кримінального правопорушення, і сторона захисту не довела, що власник човна не знав про його незаконне використання.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №756/15041/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є правильність кваліфікації дій ОСОБА_8, який завдав множинні ножові поранення потерпілому, а саме чи є це замахом на вбивство (ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України) чи умисним легким тілесним ушкодженням (ч. 2 ст. 125 КК України).
2. Суд касаційної інстанції вказує, що апеляційний суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, оскільки не проаналізував належним чином усі доводи апеляційної скарги прокурора. Зокрема, апеляційний суд не врахував характер дій засудженого, знаряддя злочину (ніж), локалізацію поранень (13 колото-різаних поранень), а також поведінку засудженого після вчинення злочину (втеча з місця події, ненадання допомоги). Суд касаційної інстанції підкреслив, що при розмежуванні замаху на вбивство та умисного легкого тілесного ушкодження суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного, чого апеляційний суд не зробив. Суд також зазначив, що апеляційний суд мав право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того, чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №757/36074/18-ц від 22/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором з правонаступника позичальника (територіальної громади) та поручителя.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про часткове задоволення позову до територіальної громади м. Києва, оскільки після визнання спадщини відумерлою, до громади перейшов обов’язок задовольнити вимоги кредитора в межах вартості успадкованого майна, а саме квартири. Вартість квартири була визначена на підставі договору іпотеки, оскільки інші докази вартості майна не були надані. Щодо поручителя, суд касаційної інстанції підтримав відмову в задоволенні позову, оскільки смерть боржника призвела до заміни боржника у зобов’язанні, а поручитель не давав згоди забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником (спадкоємцем). Суд касаційної інстанції підкреслив, що зобов’язання за договором поруки нерозривно пов’язані з особою боржника, і у разі його смерті кредитор повинен отримати згоду поручителя забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. Оскільки такої згоди не було, порука припиняється.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №134/1667/23 від 23/09/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_7 було визнано винним у пропонуванні неправомірної вигоди службовій особі (ч. 1 ст. 369 КК України).
Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що апеляційний суд обґрунтовано визнав ОСОБА_7 винним на основі сукупності доказів, включаючи покази свідка-поліцейського, протоколи огляду відеозаписів, висновок експерта, та інші матеріали справи. Суд касаційної інстанції відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, зокрема відеозапису з мобільного телефону поліцейського, вказавши, що отримання цього доказу було санкціоновано ухвалою слідчого судді, а сам факт зйомки відбувався відкрито. Також, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що судові рішення в адміністративних справах та наказ про дисциплінарну відповідальність поліцейського не спростовують обвинувачення ОСОБА_7 у кримінальному правопорушенні. Суд касаційної інстанції зазначив, що призначене покарання у виді штрафу є справедливим та відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
Суд прийняв рішення залишити касаційні скарги без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Справа №910/3707/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди до договору на відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки Громадська спілка “Український дослідницький соціальний консорціум” не довела, що рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується її прав, інтересів чи обов’язків. Суд зазначив, що для оскарження судового рішення особою, яка не була залучена до справи, необхідно довести наявність правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням, обґрунтувавши вирішення судом питання про її право, інтерес або обов’язок. У даному випадку, суд апеляційної інстанції встановив, що рішення суду першої інстанції не містить жодних висновків щодо прав, інтересів чи обов’язків Спілки, а тому відсутні підстави для розгляду її апеляційної скарги. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що право на звернення до суду не є абсолютним і обмежене вимогами процесуального закону щодо прийнятності скарги, а Спілка не позбавлена права звернутися до суду з окремим позовом для захисту своїх прав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Громадської спілки “Український дослідницький соціальний консорціум” без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №903/870/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій про відмову в закритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та визнання її банкрутом з введенням процедури погашення боргів.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що суди ретельно дослідили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність, оскільки не було виявлено фактів приховування боржником відомостей про майновий стан або недобросовісної поведінки. Суд зазначив, що боржник надавав необхідні документи та пояснення, а кредитор не надав достатніх доказів на підтвердження недостовірності інформації у деклараціях боржника. Також, суд врахував, що план реструктуризації боргів, хоч і не був схвалений кредитором, містив необхідну інформацію та був доопрацьований з урахуванням вимог законодавства. Враховуючи, що реструктуризація боргів не відбулася, а майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора, суд визнав обґрунтованим перехід до процедури погашення боргів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №317/2102/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким особу було засуджено за незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів з метою збуту в особливо великих розмірах.
2. Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції, виходив з того, що загальна маса вилученого наркотичного засобу була особливо великою, засуджений не перебував на обліку у нарколога, а придбання та вирощування такої кількості наркотиків повністю залежало від його волі. Суд також врахував, що за місцем проживання засудженого було вилучено 12 полімерних ємностей із подрібненою речовиною, зіп-пакет, картонну коробку з рослинною речовиною, насіння, ваги, сито, аркуш з описом сортів конопель, гроші та порожні зіп-пакети. Суд визнав непереконливими покази засудженого про те, що він вирощував наркотики для власного вживання, оскільки обсяг вилученого явно перевищував потреби однієї особи. Суд зазначив, що відсутність фактів збуту наркотиків конкретним особам не свідчить про відсутність умислу на збут. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що про умисел на збут можуть свідчити великий розмір наркотиків, спосіб їх упакування, поведінка особи та інші обставини.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши вирок апеляційного суду в частині призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, але в іншій частині залишив вирок без змін.
Справа №759/12016/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, що є порушенням його права на участь у судовому процесі та принципу змагальності сторін. Суд першої інстанції обмежився лише надсиланням повісток за адресою, вказаною позивачем, незважаючи на те, що з матеріалів справи вбачається обізнаність позивача про проживання відповідача за кордоном. Апеляційний суд не усунув це порушення, що стало підставою для скасування рішень і направлення справи на новий розгляд. Також, Верховний Суд відмовив у затвердженні мирової угоди, оскільки не було отримано підтвердження від відповідача про його обізнаність з наслідками такого затвердження, враховуючи його доводи про неналежне повідомлення про судовий розгляд.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №444/4125/24 від 20/10/2025
1. Предметом спору є правомірність застосування спеціальної конфіскації автомобіля, який був використаний при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 239 КК України (забруднення земель).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, зазначивши, що апеляційний суд, застосовуючи спеціальну конфіскацію автомобіля, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції наголосив, що застосування конфіскації має відповідати принципу пропорційності, враховуючи тяжкість злочину, вартість майна та наслідки для особи. У даному випадку, вартість конфіскованого автомобіля значно перевищувала розмір завданої шкоди довкіллю та суму штрафу, призначеного засудженому. Також, суд врахував, що засуджений добровільно відшкодував завдані збитки та сплатив штраф. Суд наголосив на необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та захистом прав особи на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Верховний Суд змінив ухвалу апеляційного суду, виключивши з неї рішення про спеціальну конфіскацію автомобіля.
Справа №280/5691/24 від 28/10/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ “Запоріжгаз збут” було визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався тим, що у випадку оскарження податкового повідомлення-рішення, яке передбачає нарахування грошового зобов’язання, після використання процедури адміністративного оскарження, строк звернення до суду становить один місяць з дня закінчення цієї процедури, як це передбачено пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України. Суд підкреслив, що ця норма є спеціальною по відношенню до загальної норми, встановленої частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає тримісячний строк. Суд також врахував усталену практику Верховного Суду з цього питання, а також не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки позивач не довів наявність прямого причинного зв’язку між введенням воєнного стану та неможливістю своєчасного звернення до суду. Суд наголосив, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є важливим для забезпечення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду.
Справа №280/1177/19 від 28/10/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області застосувати коефіцієнт, який характеризує місцезнаходження земельної ділянки у санітарно-захисній зоні, при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки ТОВ «Виробничо-торгівельне підприємство «Технопром».
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що ТОВ «ВТП «Технопром» має дозвіл на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а отже, правомірно не було застосовано локальний коефіцієнт 0,80, який передбачений для земельних ділянок, розташованих у санітарно-захисній зоні. Суд зазначив, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що обсяги викидів є мінімальними і не впливають на розрахунок коефіцієнту. Також, суд врахував попереднє рішення Верховного Суду у справі № 808/884/17, де вже розглядалося питання щодо цієї ж земельної ділянки та було встановлено відсутність підстав для застосування коефіцієнту санітарно-захисної зони, оскільки підприємство є джерелом забруднення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що формування витягу в автоматичному режимі не звільняє відповідача від обов’язку перевіряти правомірність та обґрунтованість даних, що впливають на вартість грошової оцінки земельної ділянки, однак у даному випадку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність дій відповідача.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Виробничо-торгівельне підприємство «Технопром» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
