Справа №753/13527/22 від 15/10/2025
1. Предмет спору – визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, які, на думку позивача, були фіктивними та укладені з метою уникнення звернення стягнення на майно підозрюваної особи у кримінальному провадженні.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтримавши їхні висновки про те, що позивач не довів фіктивності оспорюваних договорів, оскільки вони були реально виконані, посвідчені нотаріусом, а право власності на квартиру було переоформлено на нових власників. Суд також врахував, що на момент укладення договорів відповідачка не була офіційно обізнана про пред’явлений до неї цивільний позов, а підозра у кримінальному провадженні не є тотожною обізнаності про цивільний позов. Крім того, суд зазначив, що позивач вже відшкодував збитки з іншої особи в рамках іншого судового процесу. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що хоча ціна продажу квартири була нижчою за ринкову, це не свідчить про єдину мету уникнення стягнення на майно боржника. Суд також підкреслив, що позивач не довів повної неплатоспроможності відповідачки внаслідок відчуження майна.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №6-5250/11 від 08/10/2025
1. Предметом спору у цій справі є оскарження рішення апеляційного суду щодо заміни стягувача у виконавчому листі та видачі дублікату виконавчого листа.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, розглядаючи питання про заміну стягувача, правильно визнав правонаступництво АТ «Альфа-Банк» щодо прав та обов’язків ПАТ «Укрсоцбанк», але помилково замінив стягувача у виконавчому провадженні, а не у виконавчому листі, як просив заявник. Щодо видачі дубліката виконавчого листа, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував обов’язковість скасування рішення суду першої інстанції у випадку, коли учасник справи не був належним чином повідомлений про розгляд справи, що було встановлено судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розгляд справи за відсутності належного повідомлення учасника є порушенням його конституційних прав та права на справедливий суд. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що процесуальне правонаступництво має на меті реалізацію правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу щодо заміни стягувача, змінивши резолютивну частину рішення апеляційного суду, та задовольнив касаційну скаргу щодо видачі дубліката виконавчого листа, скасувавши рішення апеляційного суду і направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №344/20811/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту самостійного виховання батьком двох неповнолітніх дітей для отримання відстрочки від мобілізації.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком, мотивуючи це тим, що обов’язок батьків виховувати дітей є невід’ємним, а встановлення факту самостійного виховання можливе лише у спорі про позбавлення батьківських прав. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, яка не стверджувала, що вимога про встановлення факту самостійного виховання обов’язково має бути поєднана з вимогою про позбавлення батьківських прав. Суд також зазначив, що суди порушили принцип диспозитивності, не розглянувши по суті спір за позовом батька про самостійне виховання дітей, хоча такий спосіб захисту передбачений Сімейним кодексом України. Суд касаційної інстанції не може встановлювати нові обставини справи, тому справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №607/16246/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною та визначення способу його участі у вихованні.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, погодившись з тим, що необхідно забезпечити батькові можливість брати участь у вихованні дитини, враховуючи принцип рівності прав батьків. Суд виходив з пріоритетності інтересів дитини, зокрема, її права на спілкування з обома батьками, що є важливим для гармонійного розвитку. Також було враховано відсутність доказів негативного впливу батька на дитину та наявність між ними теплих стосунків. Суд зазначив, що визначений графік спілкування враховує вік дитини, її режим дня та можливість відвідування гуртків, забезпечуючи баланс між правами батьків та інтересами дитини. Доводи касаційної скарги про домашнє насильство та порушення режиму сну дитини не були підтверджені належними доказами. Суд підкреслив, що у разі зміни обставин, мати має право звернутися до суду з позовом про зміну графіку спілкування.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №463/6781/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною технічної документації на землю, протиправними дій державного кадастрового реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що захист прав позивачів від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, зокрема, щодо недотримання процедури реєстрації земельної ділянки, є завданням адміністративного судочинства. Державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не є тотожною державній реєстрації речових прав на нерухоме майно. Оскільки ані позивачі, ані третя особа не завершили процедуру набуття права власності на землю, спір виник між учасниками публічно-правових відносин. Також, технічна документація із землеустрою не є правовстановлюючим документом і не створює юридичних наслідків, тому вимога про визнання її недійсною не може бути самостійним предметом судового розгляду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №686/2651/22 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним наказу, скасування рішень про реєстрацію прав власності на земельні ділянки та їх витребування з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою врахував обставини справи при визначенні початку перебігу позовної давності, зокрема, не було враховано, коли саме позивач дізналася або могла дізнатися про порушення її права на спадщину, а також не було надано належної оцінки критеріям сумісності втручання у право мирного володіння майном згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що у справах про захист прав власності при застосуванні статті 261 ЦК України слід виходити з презумпції можливості та обов`язку власника знати про стан своїх майнових прав, а тому саме позивачка повинна довести не лише факт, через який вона не знала про порушення свого права, але й що вона не могла дізнатися про порушення свого права власності. Крім того, апеляційний суд, вирішуючи питання про витребування вищевказаних спірних земельних ділянок, повинен здійснити оцінку критеріїв сумісності заходу втручання у мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В результаті, суд касаційної інстанції вирішив, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №707/2874/20 від 15/10/2025
1. Предметом спору є законність передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали незаконним передачу у приватну власність земельної ділянки, що відноситься до земель водного фонду, оскільки такі землі мають особливий правовий режим і обмежені в обороті. Суди встановили, що спірна ділянка обліковувалася як землі загального користування (штучні водосховища) і знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони захисної дамби, що унеможливлює її передачу у приватну власність. Суд також зазначив, що форма 6-зем є належним доказом, який підтверджує цільове призначення земельної ділянки. Суд вказав, що вимога про повернення ділянки є негаторним позовом, який може бути заявлений протягом усього часу порушення прав власника. Суд також врахував суспільний інтерес у відновленні законності при передачі земель водного фонду та захисті права власності на землю Українського народу.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №766/13733/21 від 15/10/2025
1. Предметом спору було поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачку було звільнено у зв’язку зі скороченням штату.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку. Суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку була повернута позивачу ухвалою суду, яка набрала законної сили, то суд першої інстанції не мав підстав розглядати цю вимогу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суд розглядає справи в межах заявлених вимог, а принцип диспозитивності цивільного процесу не дозволяє суду самостійно формулювати позовні вимоги замість позивача. Також суд касаційної інстанції зазначив, що позивачка не позбавлена права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №904/88/25 від 07/10/2025
1. Предметом спору є витребування Дніпропетровською обласною радою у Кам’янської міської ради нерухомого майна (аптечних пунктів) з чужого незаконного володіння.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки Дніпропетровська обласна рада передала Кам’янській міській раді Комунальний заклад “Кам’янська міська лікарня № 9” разом з усім майном, закріпленим за ним на праві оперативного управління, без будь-яких винятків щодо спірних приміщень, що підтверджується актом приймання-передачі та інвентаризаційним описом. Суд зазначив, що позивач не довів належність спірних приміщень до його власності, факт незаконного вибуття цих приміщень з його володіння, а також порушення законодавства при реєстрації права комунальної власності на цілісний майновий комплекс лікарні за Кам’янською міською радою. Суд також врахував, що Дніпропетровська обласна рада не оспорювала рішення про передачу майна лікарні до комунальної власності міста. Крім того, суд підкреслив, що власник має право визначати юридичну долю свого майна, включаючи його передачу іншим особам.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №922/2955/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про закупівлю робіт з капітального ремонту внутрішньоквартальних доріг та тротуарів.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги, мотивуючи це тим, що суди не дослідили у повному обсязі акти приймання-передачі виконаних робіт, не встановили та не обґрунтували належним чином, які саме роботи були виконані, а які ні, і в чому полягають розбіжності між погодженою сторонами ціною в договорі та заявленою позивачем заборгованістю, особливо враховуючи заперечення відповідача щодо обсягу виконаних робіт. Суд також зазначив, що суди не перевірили обставини реального виконання робіт в обсягах і на умовах, передбачених договором, а також не врахували положення договору про можливість зменшення обсягів закупівлі робіт залежно від реального фінансування. Крім того, суди не перевірили відповідність виконаних робіт проектно-кошторисній документації, що є важливим для правильного вирішення спору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язком суду є всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин справи та оцінка доказів, чого в даному випадку не було дотримано.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №918/1061/24(450/2330/24) від 30/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між двома фізичними особами, за позовом третьої особи, яка стверджує, що цей договір порушує її майнові права.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, які задовольнили позов про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири. Суд зазначив, що для чинності правочину необхідно додержання вимог, встановлених статтею 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Суд вказав, що заінтересована особа, яка оспорює правочин, має довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. У даній справі суди встановили, що на момент укладення попереднього договору продавець не мав права розпоряджатися квартирою, оскільки строк дії договору про спільну діяльність, на підставі якого він діяв, закінчився, а власником об’єкта будівництва був позивач за зустрічним позовом. Суд відхилив аргументи скаржника про продовження дії договору про спільну діяльність та необхідність застосування аналогії закону, оскільки правовідносини сторін були врегульовані договором та нормами ЦК України.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/39395/17-ц від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на доменне ім’я cryomec.com та зобов’язання передати це право власності.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтернет Інвест» було укладено договір про надання послуг, згідно з яким сторони погодились з порядком надання послуг, встановленим ICANN. ТОВ «Інтернет Інвест» правомірно відмовило у переделегуванні доменного імені, оскільки отримало рішення Центру з Арбітражу та Посередництва ВОІВ, яким було вирішено передати доменне ім’я «cryomec.com» компанії Фівс Кріомек АГ (Fives Cryomec AG). Суд зазначив, що ТОВ «Інтернет Інвест» не порушувало прав позивачів, а діяло відповідно до умов сервісної угоди. Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм законодавства та необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не встановив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №913/89/25 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором кредитної лінії, а саме: тіла кредиту, процентів за користування кредитом та комісії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги банку. Суди встановили, що банк надав кредитні кошти траншами, і кожний транш є окремим зобов’язанням зі своїм строком виконання. Відповідно, проценти за користування кожним траншем нараховуються до граничної дати його повернення, а не до кінцевої дати дії кредитної лінії. Суд також врахував, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.04.2023 уточнила попередню позицію щодо нарахування процентів за кредитними договорами, зазначивши, що після спливу строку кредитування або пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту нараховуються не проценти за користування кредитом, а проценти за порушення грошового зобов’язання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування порушує баланс інтересів сторін.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні касаційної скарги банку.
Справа №702/748/24 від 17/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту належності заповіту та визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що вимога про встановлення факту належності заповіту не є ефективним способом захисту, оскільки для визнання права власності на спадкове майно достатньо встановити цей факт у межах розгляду вимоги про визнання права власності. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій вірно встановили, що спадкодавець, складаючи заповіт, помилково вказала прізвище онука, проте її воля була спрямована саме на нього, і на момент смерті спадкодавця онук був малолітнім, а отже, вважається таким, що прийняв спадщину. Суд також врахував, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку показанням свідків, зокрема, секретаря сільської ради, яка складала заповіт, та іншим доказам у справі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій вірно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і їх висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/447/24 від 14/10/2025
1. Предметом спору є витребування майна, а саме автомобіля швидкої медичної допомоги, з незаконного володіння Комунального некомерційного підприємства «Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування».
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши позицію, що право власності на спірний автомобіль не перейшло до лікарні, оскільки між сторонами не було укладено правочину щодо відчуження майна. Суд зазначив, що підписані акти прийому-передачі свідчать лише про передачу автомобіля у фактичне володіння, але не є підставою для виникнення права власності. Суд також відхилив аргументи відповідача про те, що позивач відмовився від права власності, оскільки не було надано достатніх доказів, які б підтверджували такий намір. Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має права переоцінювати ці обставини. Суд врахував, що позивач продовжував вважати себе власником автомобіля після його передачі військовим, і його дії не свідчать про відмову від права власності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №948/209/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є повернення попередньої оплати (авансу) та стягнення матеріальних збитків за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, який не був укладений в обумовлений строк.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про стягнення з відповідача, як спадкоємця, отриманого його спадкодавцем авансу, оскільки основний договір купівлі-продажу не був укладений у визначений строк, і аванс підлягає поверненню. Суд зазначив, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не є перешкодою для задоволення позовних вимог до спадкоємця, оскільки спадщина належить спадкоємцю з моменту її відкриття. Також суд вказав, що доводити вартість спадкового майна повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця. Суд відхилив доводи касаційної скарги про невиконання позивачкою своїх зобов’язань, оскільки не було встановлено, що продавці пропонували позивачці укласти основний договір, від якого б вона відмовилась. Суд також врахував, що продавці не виконали обов’язок підготувати всі необхідні документи для нотаріального посвідчення договору, зокрема щодо присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, додатково стягнувши з відповідача на користь позивачки 5000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу під час касаційного провадження.
Справа №522/17370/21 від 14/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, яким було пом’якшено покарання ОСОБА_6, засудженій за незаконний збут наркотичних речовин.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав щире каяття та лікування від наркозалежності пом’якшуючими обставинами, оскільки ОСОБА_6 не визнала умисел на збут наркотиків, а її версія про придбання великої кількості наркотиків “по акції” є неправдоподібною. Також, суд зазначив, що перебування ОСОБА_6 в центрі соціально-психологічної допомоги не є доказом лікування від наркозалежності, оскільки лист про це надано громадською організацією, а не медичною установою. Крім того, апеляційний суд формально вказав, що пом’якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості злочину, незважаючи на відсутність підтвердження цього матеріалами справи. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд має перевірити чи було вчинено злочин з корисливим мотивом для вирішення питання про конфіскацію майна.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №918/124/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів, статуту підприємства, припинення права власності на частки у статутному капіталі, переведення прав і обов’язків покупця за договорами купівлі-продажу часток та визнання права власності на частку у статутному капіталі.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які встановили порушення порядку скликання загальних зборів, зокрема ненадання позивачу необхідної інформації та документів, що унеможливило реалізацію її корпоративних прав. Суд також погодився з тим, що при внесенні змін до статуту було порушено переважне право позивача на придбання частки, а також порядок прийняття рішень щодо відчуження частки, що вимагає одностайної згоди всіх учасників. Суд зазначив, що оскільки позивач прагнула захистити своє порушене переважне право на придбання частки, належним способом захисту є переведення на неї прав і обов’язків покупця. Суд також врахував, що застосування такого способу захисту не призведе до необхідності повторного звернення до суду, оскільки інші учасники визнали позовні вимоги.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №909/934/20 від 15/10/2025
1. Предметом спору було стягнення з АТ «Тисменицягаз» на користь ТОВ «Оператор ГТС України» основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв’язку з неналежним виконанням договору транспортування природного газу, а також зобов’язання ТОВ «Оператор ГТС України» привести свої дії у відповідність до умов договору та Кодексу ГТС.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили первісний позов, стягнувши з відповідача основний борг, зменшену пеню, 3% річних та інфляційні втрати, а також закрили провадження за зустрічним позовом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке реалізується на основі оцінки доказів та обставин справи у їх сукупності. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій врахували фінансовий стан відповідача, нарахування інших санкцій (3% річних та інфляційні втрати), а також те, що пеня не є засобом безпідставного збагачення позивача. Суд касаційної інстанції вказав, що не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки рішення про зменшення пені було прийнято з урахуванням конкретних обставин справи та з дотриманням принципу збалансованості інтересів сторін. Суд касаційної інстанції також зазначив, що його завдання полягає лише у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, а не у переоцінці цих обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» без задоволення, а постанову апеляційного та рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №917/1003/24(917/330/25) від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного господарського суду про часткове задоволення заяви ТОВ “Агро Експерт” про визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство СФГ “Греков”.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав обґрунтованими грошові вимоги ТОВ “Агро Експерт” на суму 1 804 823,10 грн. Основним аргументом було те, що ТОВ “Агро Експерт” як попередній кредитор за фінансовою аграрною розпискою виконав зобов’язання перед ПП “БВК Компанія” (правонаступником ТОВ “Агрії Україна”) за рахунок власного майна, що відповідно до Закону України “Про аграрні розписки” дає йому право на перехід прав кредитора у розмірі сплаченої суми. Суд також врахував преюдиційне значення судових рішень у справі № 911/1795/22, де було встановлено обставини заборгованості саме за фінансовою аграрною розпискою. Крім того, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у визнанні вимог щодо сплати судового збору, оскільки вони не забезпечені фінансовою аграрною розпискою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПП “БВК Компанія” без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №911/3247/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання договору підряду.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, зменшивши розмір штрафних санкцій на 40% на підставі статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України. Суд врахував майновий стан сторін, відсутність доказів реальних збитків у позивача, характер прострочення, пов’язаний з воєнним станом, та баланс інтересів сторін, оскільки позивач фактично прийняв виконані роботи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що питання зменшення розміру неустойки є дискреційним правом судів першої та апеляційної інстанцій, і Верховний Суд перевіряє лише правильність застосування норм права. Суд зазначив, що відсутність збитків не є самостійною підставою для відмови у стягненні неустойки, але є одним із критеріїв для зменшення її розміру.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/12561/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з товариств солідарно пайового внеску на розвиток інфраструктури міста Києва.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, вказавши на порушення норм процесуального права, а саме: апеляційний суд не виконав вказівок касаційного суду, викладених у попередній постанові, щодо необхідності ретельного дослідження причин подання нових доказів на стадії апеляційного провадження та оцінки їх допустимості; апеляційний суд не врахував, що відповідач-2, подавши пояснення з новими доказами, фактично змінив підстави та доводи своєї апеляційної скарги, що є порушенням принципу диспозитивності; апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що у разі недотримання замовниками будівництва обов’язку щодо перерахування коштів пайової участі до дати прийняття об’єктів в експлуатацію, належним способом захисту є звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд не встановив ключових обставин справи, не дослідив вирішальні докази та не надав належної правової кваліфікації спірним правовідносинам.
3. Суд касаційної інстанції постановив скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №308/15274/13-ц від 15/10/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на іпотечне майно у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором.
2. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов, дозволивши стягнення на іпотечне майно, виходячи з наявності заборгованості за кредитним договором та права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов’язань. Суд першої інстанції зупинив виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період воєнного стану. Апеляційний суд погодився з цим рішенням. Однак, Верховний Суд встановив, що відповідачі не були належним чином повідомлені про розгляд справи судом першої інстанції, що є порушенням їхніх процесуальних прав та принципу відкритості судового процесу. Апеляційний суд не надав належної оцінки цим доводам, що є порушенням норм процесуального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №216/5629/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
2. Суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, виходив з того, що особу було незаконно ув’язнено на певний строк через неправильну кваліфікацію її дій. Суд зазначив, що така незаконна тривалість перебування під вартою є порушенням прав, гарантованих статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і дає право на відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування, суд врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань особи, тяжкість вимушених змін у її житті, а також вимоги розумності та справедливості. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на помилку судів попередніх інстанцій щодо стягнення коштів з Державної казначейської служби України, наголосивши, що відшкодування має здійснюватися з Державного бюджету України, а резолютивна частина рішення не повинна містити відомостей про конкретного суб’єкта виконання та рахунки.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині зазначення джерела відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вказавши на стягнення з Державного бюджету України.
Справа №204/64/22 від 08/10/2025
1. Предметом спору було визнання незаконним звільнення позивача з роботи у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що позивачку було звільнено з дотриманням вимог законодавства про працю, оскільки їй було запропоновано всі наявні вакантні посади, від яких вона відмовилася. Також суд врахував, що на момент звільнення позивачка вже не була членом профспілки, тому згода профспілкового органу на її звільнення не вимагалася. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи касаційної скарги щодо неознайомлення з переліком вакантних посад, оскільки матеріали справи підтверджують зворотне. Суд також відхилив доводи про незаконність попередження про звільнення, оскільки встановив, що особа, яка підписала попередження, мала на це повноваження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №372/4061/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є позбавлення матері батьківських прав на дитину.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо. Суд врахував, що мати заперечує проти позбавлення її батьківських прав та має намір брати участь у вихованні дитини. Також, суд зазначив, що позивачем не доведено свідомого ухилення матері від виконання батьківських обов’язків, а висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав. Суд також врахував, що між батьками існує тривалий конфлікт, який впливає на психологічний стан дитини, але не виключає можливості відновлення стосунків з матір’ю. Суд наголосив на важливості збереження сімейних зв’язків, якщо це відповідає інтересам дитини, та відсутності доказів загрози з боку матері для дитини.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, відмовивши в позбавленні матері батьківських прав.
Справа №550/53/25 від 08/10/2025
1. Предметом спору є вимога сина до суду визнати батька таким, що втратив майнові та особисті немайнові права, пов’язані з батьківством, через жорстоке поводження та ухилення від батьківських обов’язків у дитинстві позивача.
2. Суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, закрив провадження у справі, вважаючи, що вимога позивача фактично є вимогою про позбавлення батьківських прав повнолітнього сина, що не відповідає завданням цивільного судочинства, оскільки існують інші способи захисту прав повнолітніх дітей у справах про стягнення аліментів на утримання батьків. Суди послались на практику Верховного Суду щодо закриття провадження у справах, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Верховний Суд не погодився з такими висновками, наголосивши, що суди попередніх інстанцій порушили принцип диспозитивності, закривши провадження у справі за позовом, який фактично не заявлявся, та не розглянули справу по суті. ВС підкреслив, що суди не мають права змінювати підставу позову, а повинні розглядати справу в межах заявлених вимог. ВС також зазначив, що висновки судів про намагання позивача створити преюдиційні обставини для іншої справи не є правовою підставою для закриття провадження.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №600/6374/23-а від 16/10/2025
1. Предметом спору було звільнення керівниці апарату Господарського суду Чернівецької області у зв’язку з висловленням їй недовіри зборами суддів, а також відмова у наданні соціальної відпустки для догляду за дитиною.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, наголосив на тому, що рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату суду має бути оформлене як окремий документ, а не лише протоколом зборів, інакше наказ про звільнення є протиправним. Суд також вказав, що відмова у наданні соціальної відпустки для догляду за дитиною є протиправною, оскільки роботодавець зобов’язаний надати таку відпустку за заявою матері. Суд підкреслив, що соціальні гарантії працівника не можуть залежати від недоліків в організації роботи з документами роботодавця. Також, Верховний Суд зазначив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги, мають бути враховані судом касаційної інстанції. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо обов’язку роботодавця надати соціальну відпустку при належно оформленій заяві працівника.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, визнав протиправним наказ про звільнення, поновив позивачку на посаді, визнав протиправною бездіяльність щодо ненадання відпустки та зобов’язав надати відпустку для догляду за дитиною, але відмовив у визнанні протиправним рішення зборів суддів.
Справа №910/13673/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визначення розміру статутного капіталу ТОВ “Талан Системс” та розмірів часток його учасників.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, які задовольнили позов, виходячи з того, що учасники ТОВ “Талан Системс” (ОСОБА_5 та ОСОБА_6) відчужили свої частки у статутному капіталі шляхом дарування ОСОБА_1, не сплативши їх попередньо, що є порушенням Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” та статуту товариства. Суд відхилив посилання скаржника на попередню практику Верховного Суду, зазначивши, що обставини у справі, на яку посилався скаржник, були іншими, оскільки там відчужувалась вже оплачена частина частки, а також застосовувався інший закон. Суд також відхилив аргументи скаржника про те, що він вніс кошти в рахунок оплати частки, оскільки суди встановили, що розмір зобов’язання був визначений неправильно. Крім того, суд відхилив посилання на іншу судову справу, оскільки там був інший предмет спору та інші позивачі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/35823/16-ц від 01/10/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, але змінив його мотивувальну частину. Суд зазначив, що сам факт наявності судового рішення про визнання недійсними результатів прилюдних торгів не є безумовною підставою для витребування майна у добросовісного набувача, особливо коли це майно було предметом іпотеки, а позичальник не виконував зобов’язання за кредитним договором. Суд врахував, що визнання торгів недійсними стосувалося порушень процедури реалізації майна, а не факту невиконання зобов’язань за кредитним договором. Суд також взяв до уваги, що відповідач набула право власності на квартиру правомірно, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу продавець (переможець торгів) був законним власником. Суд підкреслив важливість дотримання справедливого балансу між інтересами боржника та правами добросовісного набувача, а також зазначив, що кондикційний позов (ст. 1212 ЦК України) не є належним способом захисту в даному випадку. Суд вказав, що не може бути підставою для задоволення віндикаційного позову вжиті судом заходи забезпечення позову в господарській справі, за умов, коли рішення суду у такій справі, не стало підставою для витребування спірного нерухомого майна.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, залишивши в силі відмову у задоволенні позову про витребування майна.
Справа №910/11743/22 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення президії Федерації велосипедного спорту України про проведення звітно-виборчої конференції.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, мотивуючи це тим, що позивач не був чинним президентом Федерації на момент прийняття оскаржуваного рішення, а отже, його права як керівника не були порушені, оскільки легітимним керівником був інший. Також, суд зазначив, що позивач не надав достатніх доказів свого членства у Федерації, що унеможливлює встановлення порушення його прав як члена організації. Верховний Суд підкреслив, що не має права встановлювати нові обставини справи або переоцінювати докази. Додатково, суд врахував, що вже виносив рішення у подібних справах за участю того ж позивача, де було встановлено недостовірність відомостей про його керівництво Федерацією у відповідний період. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №903/1015/24 від 09/10/2025
1. Предметом спору є правомірність переходу до процедури погашення боргів та визнання банкрутом фізичної особи у справі про неплатоспроможність.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не надали належної оцінки доказам у справі та доводам учасників, зокрема, не дослідили повною мірою майновий стан боржника, не з’ясували обставини, що призвели до його неплатоспроможності, та не оцінили запропонований план реструктуризації на предмет його реальності та відповідності вимогам законодавства. Суд зазначив, що хоча певні неточності в декларації про майновий стан не є безумовною підставою для закриття провадження, суди повинні були оцінити виправлені декларації та з’ясувати, чи надав боржник повну інформацію про свої витрати та майно. Також, суди не з’ясували, чи надали члени сім’ї боржника відповіді на запити арбітражного керуючого щодо їх майнового стану. Крім того, Верховний Суд підкреслив важливість судового контролю у справах про банкрутство, який вимагає від судів встановлення об’єктивних обставин та забезпечення балансу інтересів кредиторів і боржника.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/4135/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що для підтвердження права на додаткову винагороду достатньо одного з документів, передбачених Наказом № 164-АГ, а саме: бойового наказу, журналу бойових дій або рапорту командира. Суд вказав, що довідка про участь у бойових діях, видана військовою частиною, є належним доказом, і відповідальність за її зміст несе уповноважений командир. Верховний Суд також зазначив, що відсутність військовослужбовця у списках, які надсилаються між військовими частинами, не може бути підставою для відмови у виплаті, якщо інші докази підтверджують його участь у бойових діях. Суд врахував, що відповідач не заперечував факту участі позивача у бойових діях, а наявні рапорти містили клопотання про виплату позивачу додаткової винагороди. Суд підкреслив, що держава не може відмовляти у виплатах, передбачених чинним законодавством, якщо особа відповідає умовам для їх отримання.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов військовослужбовця було задоволено.
Справа №501/2695/20 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення про державну реєстрацію права власності на дачний будинок, визнання недійсними договорів купівлі-продажу цього будинку та припинення права власності на нього.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження порушення її прав відповідачем у зв’язку з оформленням права власності на дачний будинок. Зокрема, не було доведено, що будівля, яку позивачка вважає своєю (сторожка, збудована у 1999 році), і дачний будинок, на який відповідач оформив право власності, є одним і тим самим об’єктом. Також, позивачка не довела факт підробки довідки, на підставі якої було зареєстровано право власності відповідача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №677/1040/24 від 17/10/2025
1. Предметом спору є позов колишньої вчительки до гімназії про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки її було звільнено за аморальний проступок.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що звільнення вчительки було правомірним, оскільки вона вчинила аморальний проступок, який полягав у психологічному та фізичному насильстві над учнями під час уроку. Суд врахував численні скарги батьків, покази свідків, а також матеріали внутрішнього розслідування гімназії, які підтвердили факти неналежної поведінки вчительки. Суд наголосив, що особистий приклад викладача має виключно важливе значення у формуванні молоді, а вчинення аморального проступку підриває авторитет педагога. Суд також зазначив, що для звільнення за цією підставою не обов’язково притягувати особу до дисциплінарної відповідальності, а достатньо встановити сам факт аморального проступку. Суд вказав, що не бере до уваги попередню поведінку вчительки, а бере до уваги лише інцидент, який став причиною звільнення.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №201/9323/21 від 08/10/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державних виконавців щодо розрахунку заборгованості по аліментах та зобов’язання їх вчинити певні дії у виконавчому провадженні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження в частині позовних вимог, оскільки спірні правовідносини виникли у межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів. Верховний Суд підкреслив, що згідно з процесуальним законодавством, оскарження дій державного виконавця під час виконання судового рішення має здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, а не через подання окремого позову. Суд також зазначив, що питання щодо правильності визначення державним виконавцем суми аліментів та заборгованості за ними має вирішуватися в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Суд врахував, що позивач є боржником у виконавчому провадженні та оскаржує дії виконавчої служби в порядку виконання рішення суду, не пред’являючи вимоги безпосередньо до стягувача. Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, закривши провадження у справі в частині оскарження дій державного виконавця.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/12039/24 від 16/10/2025
Предметом спору у справі є стягнення 1 731 051,00 грн та зобов`язання вчинити певні дії.
У судовому рішенні, на жаль, відсутні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних у справі доказів та норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції може погодитися з висновками попередніх судів, якщо вони є правильними, або скасувати їх, якщо вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права або неповному з’ясуванні обставин справи.
Суд постановив касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №907/439/22 від 16/09/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи-підприємця безпідставно збережених коштів, які були перераховані благодійною організацією в якості оплати за запчастини для ЗСУ, які так і не були поставлені.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку про наявність підстав для стягнення безпідставно збережених коштів з ФОП. Суд зазначив, що благодійна організація перерахувала кошти ФОП за поставку запчастин для ремонту автомобілів для ЗСУ, що підтверджується платіжними дорученнями. При цьому, ФОП не надав доказів поставки запчастин або повернення коштів, а також не довів наявність договірних відносин з благодійною організацією. Суд також врахував, що ФОП не скористався правом надати відзив на позов та не обґрунтував неможливість подання доказів до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права встановлювати нові обставини справи або переоцінювати докази.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №523/19757/20 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання договору поруки припиненим та таким, що порушує права позивача як споживача фінансових послуг.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, закривши апеляційне провадження замість вирішення питання про заміну сторони у справі у зв’язку з відступленням права вимоги за договором факторингу. Суд зазначив, що апеляційний суд повинен був вирішити питання про процесуальне правонаступництво, оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги ТОВ «Реалайнс Фінанс». Також, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що апеляційний суд не дослідив належним чином питання переходу права вимоги, зокрема, не звернув увагу на те, що договір факторингу не містить конкретних положень щодо відступлення права вимоги саме за кредитним договором, який є предметом спору, а також не перевірив чи виконані умови переходу права вимоги, передбачені договором факторингу. Суд касаційної інстанції наголосив, що завданням цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд справи, а забезпечення права на апеляційний перегляд є однією з основних засад судочинства.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №924/922/21 від 09/10/2025
1. Предмет спору – покладення солідарної відповідальності на керівника підприємства-банкрута за незадоволення вимог кредиторів через несвоєчасне звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника необхідно встановити факт загрози неплатоспроможності, а саме: наявність зобов’язань перед щонайменше двома кредиторами, строк виконання яких настав, та перевищення суми зобов’язань над вартістю активів боржника; суди попередніх інстанцій не дослідили вартість активів боржника на момент виникнення загрози неплатоспроможності, а обмежились лише встановленням факту наявності заборгованості; обов’язок звернутися до суду із заявою про банкрутство покладається і на новопризначеного керівника, якщо на момент його вступу на посаду вже існують ознаки неплатоспроможності; при вирішенні питання про солідарну відповідальність слід аналізувати фінансовий стан боржника та дії керівництва після введення в дію КУзПБ (з 21.10.2019); суди повинні активно з’ясовувати обставини справи, повно та об’єктивно досліджувати докази.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №920/265/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що спір є корпоративним, оскільки позивачі є спадкоємцями померлого учасника товариства, які звернулися до суду з вимогою визначити розмір їх часток у статутному капіталі, після того, як їм було відмовлено у прийнятті до складу учасників товариства. Суд зазначив, що правовідносини, які виникають з права на частку у статутному капіталі товариства, зокрема право спадкоємця на вступ до товариства, є корпоративними та підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Суд врахував, що на час виникнення спірних правовідносин діяли положення Закону України “Про господарські товариства”, Цивільного та Господарського кодексів України, які передбачали можливість переходу частки у статутному капіталі до спадкоємців, а також їх переважне право на вступ до товариства. Суд відхилив аргументи касаційної скарги, які стосувалися обґрунтованості позовних вимог по суті, оскільки предметом касаційного оскарження було лише питання юрисдикції спору. Суд також відхилив посилання на інші судові рішення, оскільки вони стосувалися оцінки правовідносин по суті спору, а не питання юрисдикції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/15479/21 від 07/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів електронного аукціону, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 6.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який задовольнив позов прокурора, та змінив рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, вказавши на те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту, оскільки вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу не була поєднана з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про повернення майна у власність Київської обласної ради. Суд зазначив, що задоволення вимог про визнання недійсним аукціону, договору та скасування державної реєстрації без вимоги про реституцію не призводить до реального відновлення прав територіальної громади, оскільки не забезпечує повернення майна у її власність. Суд касаційної інстанції підкреслив, що ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо необхідності поєднання вимоги про визнання недійсним договору з вимогою про реституцію для ефективного захисту порушених прав.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, залишивши в силі рішення про відмову в задоволенні позову, але з іншою мотивацією.
Справа №903/1302/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке є пам’яткою архітектури місцевого значення, та повернення цього приміщення у власність територіальної громади.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд не врахував попередні вказівки Верховного Суду щодо необхідності надання оцінки доводам прокурора та доказам, які підтверджують, що спірне приміщення є пам’яткою архітектури, приватизація якої була заборонена. Суд наголосив, що будинок, в якому знаходиться приміщення, є пам’яткою архітектури місцевого значення з 1986 року, і на момент укладення договору діяла заборона на приватизацію таких об’єктів, встановлена Законом України “Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини”. Суд також зазначив, що рішення адміністративного суду про законність рішення міської ради про приватизацію не є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору про право власності на це майно. Суд вказав, що оскільки приватизація відбулася всупереч прямій забороні, договір є нікчемним, а територіальна громада не втрачала права володіння цим об’єктом, тому її права підлягають захисту шляхом негаторного позову. Суд також врахував, що відповідач не є добросовісним набувачем, оскільки знав про статус об’єкта як пам’ятки архітектури.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов прокурора було задоволено.
Справа №910/10905/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є виселення Політичної партії «Європейська Солідарність» з орендованого приміщення, ініційоване Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ».
2. Суд, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, погодився з рішеннями попередніх інстанцій. Ймовірно, суди попередніх інстанцій встановили, що договір оренди між ТОВ «Підприємство «Київ» та Політичною партією «Європейська Солідарність» був розірваний або закінчився, і партія не має законних підстав для подальшого перебування в приміщенні. Також, можливо, були розглянуті аргументи відповідача щодо правомірності користування приміщенням, але вони не були визнані судами обґрунтованими. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, не знайшов підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони були ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не вплинула на розгляд справи, оскільки суд вважав належним чином повідомленим відповідача про дату, час і місце судового засідання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Політичної партії «Європейська Солідарність» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №761/39550/17 від 13/10/2025
1. Предметом спору є скарга ТОВ «Ювеста Девелопмент» на дії приватного виконавця щодо визначення вартості нерухомого майна в межах виконавчого провадження.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги ТОВ «Ювеста Девелопмент», вказавши, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відповідність дій приватного виконавця положенням Закону України “Про виконавче провадження” при проведенні оцінки майна. Суд зазначив, що боржник не надав належних доказів заниження вартості об’єкта оцінки або невідповідності звіту про оцінку нерухомого майна. Також, ВС врахував наявність рецензії на звіт про оцінку майна, яка підтверджує його відповідність вимогам нормативно-правових актів. ВС наголосив, що обов’язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається саме на сторони, а доводи скаржника зводяться виключно до його припущень та не підкріплені жодними доказами. Крім того, ВС частково задовольнив заяву приватного виконавця про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши суму відшкодування з огляду на критерії співмірності та обґрунтованості витрат.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №913/441/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за природний газ, а також пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, зменшивши розмір пені, керуючись статтями 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України, що дозволяють суду зменшувати розмір штрафних санкцій, якщо вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора або за наявності інших істотних обставин. Суд врахував майновий стан обох сторін, зокрема те, що відповідач є бюджетною установою, розташованою на тимчасово окупованій території, а також співвідношення розміру штрафних санкцій до суми основного боргу. Суд зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, дотримуючись принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності. Суд також вказав, що відсутні докази погіршення фінансового стану позивача внаслідок дій відповідача, а посилання на фінансову звітність позивача не були підтверджені належними доказами, наданими суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Справа №760/6547/17 від 15/10/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів за договорами позики та визнання договору недійсним.
2. У цій справі Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов про стягнення боргу за двома договорами позики, укладеними між фізичними особами, а також відмовили у задоволенні зустрічного позову про визнання одного з договорів недійсним. Суд виходив з того, що договори позики були укладені добровільно, боржник отримав кошти, але не повернув їх у строк. Також, суд врахував, що один з договорів було укладено за письмовою згодою дружини позичальника, що є підставою для солідарної відповідальності подружжя. Суд зазначив, що особа, яка вимагає визнання правочину недійсним на підставі обману, повинна довести наявність умислу в діях іншої сторони, істотність обставин, щодо яких її введено в оману, та сам факт обману. У даній справі таких доказів надано не було. Верховний Суд підкреслив, що його завдання – ефективний захист порушених прав, а не ініціювання спору про недійсність договору без мети захисту цивільних прав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №362/818/22 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна, а саме автомобіля, через виявлення підробленого ідентифікаційного номера транспортного засобу після придбання.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов, мотивуючи це тим, що виявлення підробки ідентифікаційного номера автомобіля не є підставою для визнання електронних торгів недійсними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України, а є підставою для розірвання договору купівлі-продажу. Суд зазначив, що суди повинні були встановити, чи було порушення договору істотним, оцінивши, чи позбавився покупець значною мірою того, на що він розраховував при укладенні договору. Оскільки позивач не заявляв вимоги про розірвання договору, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог, то підстав для задоволення позову не було. Суд касаційної інстанції наголосив, що належним способом захисту в даному випадку було б розірвання договору, але оскільки такої вимоги заявлено не було, то суди не мали правових підстав для задоволення позову про визнання торгів недійсними.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів та відмовив у задоволенні позову про визнання електронних торгів недійсними та стягнення коштів.
Справа №456/489/17 від 17/10/2025
1. Предметом спору є скасування рішень органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності та визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала достатніх доказів порушення її прав оскаржуваними рішеннями виконкому, а також не довела, що спірний будинок належав її померлому батькові на момент смерті в повному обсязі, що могло б вплинути на спадкування. Суд врахував, що батько позивачки за життя не оскаржував рішень виконкому та погоджувався з частками співвласників. Також було встановлено, що державна реєстрація права власності на будинок за відповідачем відбулася на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Суд зазначив, що витребування майна не є ефективним способом захисту, якщо оспорюються рішення органів влади, які вже виконані. Суд наголосив на принципі змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №357/12300/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі, мотивуючи це тим, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки відповідач є фізичною особою-підприємцем (ФОП), яка використовує нежитлове приміщення в будинку для здійснення підприємницької діяльності. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач зареєстрований як ФОП, займається роздрібною торгівлею напоями, має договір оренди земельної ділянки як ФОП та отримує послуги з водопостачання як ФОП для магазину. Верховний Суд погодився з апеляційним судом, зазначивши, що вирішальним є факт використання приміщення саме як ФОП у господарській діяльності, що робить спір господарським. Верховний Суд підкреслив, що наявність статусу ФОП не означає, що особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, але в даному випадку наявні докази використання приміщення в підприємницькій діяльності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №154/2357/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки у справах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідачами мають бути спадкоємці, які вже прийняли спадщину. Суд зазначив, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до належних відповідачів. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що визначення відповідачів є обов’язком позивача, а встановлення належності відповідачів – обов’язком суду. Суд касаційної інстанції вказав, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. Розгляд справи за відсутності належного відповідача унеможливлює висновки щодо обґрунтованості позовних вимог, порушуючи принципи диспозитивності та змагальності сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/3145/21 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «Еком» у суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд задовольнив заяву ТОВ «Еком», мотивуючи це тим, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн є доведеними та обґрунтованими, підтверджуються договором про надання правничої допомоги, додатковою угодою до нього, актом приймання-передачі наданих послуг та платіжними документами. Суд зазначив, що розмір гонорару був встановлений у фіксованому розмірі, що не залежить від витраченого адвокатом часу. Суд відхилив клопотання АТ «ОГС «Львівгаз» про зменшення витрат, оскільки не було надано обґрунтувань неспівмірності витрат та відповідних доказів. Суд також не прийняв доводи АТ «ОГС «Львівгаз» щодо нечинності договору про надання правничої допомоги та відсутності повноважень у адвоката, вказавши на формальний характер цих зауважень. Суд підкреслив, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені.
3. Суд постановив стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еком» 20 000,00 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №991/3435/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є обвинувачення двох осіб у розтраті державних коштів та службовому підробленні при придбанні квартир для військовослужбовців.
2. Суд визнав ОСОБА_13 та ОСОБА_14 винними у видачі завідомо неправдивого офіційного документа (ч. 1 ст. 366 КК України), оскільки вони підписали акт приймання-передачі квартир, знаючи, що вони не відповідають вимогам і не готові для проживання. Суд врахував покази свідків, результати експертиз та інші документи, які підтверджують, що квартири не були належним чином облаштовані. Щодо обвинувачення у розтраті (ч. 5 ст. 191 КК України), суд визнав недоведеним цей злочин, оскільки Міністерство оборони України отримало у власність квартири, тобто не відбулося безоплатного обернення майна на користь інших осіб. Суд зазначив, що хоча квартири і мали недоліки, це не скасовує факту отримання майна у власність державою. Суд також врахував, що для кваліфікації за статтею 364 КК України (зловживання владою) необхідно встановити розмір збитків, завданих державі, чого не було зроблено.
3. Суд визнав ОСОБА_13 та ОСОБА_14 винними у службовому підробленні, але звільнив від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності, а в решті обвинувачень виправдав.
Справа №372/3028/21 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень Козинської селищної ради щодо затвердження проекту землеустрою, технічної документації та зміни цільового призначення земельної ділянки, а також визнання недійсним договору оренди цієї ділянки, укладеного з фізичною особою.
2. Апеляційний суд задовольнив позов прокурора, визнавши недійсними рішення селищної ради та договір оренди, мотивуючи це тим, що проект відведення земельної ділянки, розташованої в прибережній захисній смузі річки, не пройшов обов’язкову державну експертизу, що є порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації”. Суд також встановив, що внаслідок поділу земельної ділянки утворилися ділянки, розташовані в прибережній захисній смузі з порушенням встановлених меж. Верховний Суд не погодився з таким рішенням, зазначивши, що відсутність державної експертизи, хоч і є процедурним порушенням, сама по собі не робить рішення про затвердження землевпорядної документації недійсним, якщо при цьому не було допущено інших порушень вимог законодавства. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження питання щодо наявності/відсутності інших порушень вимог земельного законодавства при затвердженні землевпорядної документації щодо спірної земельної ділянки.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №344/4472/22 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили докази, встановили причинно-наслідковий зв’язок між діями засудженого та наслідками ДТП, а також врахували всі обставини, що мають значення для призначення покарання. Суд зазначив, що доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його компетенції. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано застосував статтю 69 КК України, призначивши покарання нижче мінімального, враховуючи пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття, часткове відшкодування шкоди та волонтерська діяльність засудженого. Суд відхилив доводи про недопустимість доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, оскільки слідчі дії проводились з дотриманням прав засудженого, а участь захисника не була обов’язковою. Крім того, суд не знайшов порушень у відмові апеляційного суду повторно досліджувати обставини справи, оскільки суд першої інстанції дослідив їх повно.
3. Суд залишив вирок Івано-Франківського міського суду та вирок Івано-Франківського апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та захисника – без задоволення.
Справа №462/4233/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач стверджувала, що написала заяву про звільнення під психологічним тиском.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надала належних доказів того, що її заява про звільнення не відповідала її волевиявленню на момент написання. Суд зазначив, що позивачка мала можливість відкликати заяву після звільнення з-під варти, але не зробила цього. Також, суд вказав, що трудовим законодавством не передбачено обов’язкового написання заяви про звільнення безпосередньо в приміщенні адміністрації роботодавця. Апеляційний суд погодився з цими висновками, додавши, що позивачка знала про наказ про звільнення, але не оскаржувала його вчасно, що свідчить про її добровільне волевиявлення на припинення трудових відносин. Суд касаційної інстанції підтримав позицію судів попередніх інстанцій, вказавши, що звільнення відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №381/1294/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання договору дарування частки житлового будинку удаваним правочином, оскільки позивач вважав, що фактично відбулася купівля-продаж, де було порушено його переважне право на придбання.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували, що між відповідачами існували інші правовідносини, ніж ті, що випливають з договору дарування. Суд зазначив, що позивач не довів, що воля сторін договору дарування була спрямована на приховання договору купівлі-продажу. Також, суд врахував, що сам факт розміщення оголошення про продаж будинку в минулому не свідчить про те, що договір дарування був удаваним. Аудіозапис, наданий позивачем, не був належним чином досліджений через відсутність клопотання про експертизу. Суд підкреслив, що тягар доказування удаваності правочину лежить на позивачеві, і він не зміг його виконати.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №638/1651/22 від 17/10/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, визнання права власності, визнання коштів спільним майном, стягнення грошових коштів та заміна боржника за договором позики.
2. Суд, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходив з того, що квартира була придбана в шлюбі і є спільною сумісною власністю, тому підлягає поділу між подружжям в рівних частках. Суд також погодився з тим, що зобов’язання за договором позики є спільним зобов’язанням подружжя, але не підлягає врахуванню при поділі майна, оскільки подружжя виступає як солідарні боржники, і на момент розгляду справи право вимоги за цими договорами не виникло. Щодо кредитного договору, укладеного одним із подружжя, суд зазначив, що сам факт перебування у шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя обов’язків за цим договором. Суд також підкреслив, що встановлення обсягу спільно нажитого майна є питанням доведення обставин, і для підтвердження режиму спільного сумісного майна не обов’язково заявляти вимогу про визнання певних об’єктів таким майном. Суд касаційної інстанції не переоцінює докази, а перевіряє правильність застосування норм права.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, додатково стягнувши з відповідача на користь позивачки 5000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час касаційного провадження.
Справа №991/2266/20 від 07/10/2025
1. Предметом спору є відмова Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами ухвали про арешт майна.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті провадження, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України та висновку Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, ухвала слідчого судді за результатами розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. Суд також підкреслив, що слідчий суддя, відмовивши у відкритті провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, ухвалив рішення, не передбачене положеннями ст. 464 КПК. Суд касаційної інстанції наголосив, що оскільки положеннями пункту 9 ч. 1 ст. 309 КПК прямо передбачено можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, то, відповідно, оскарженню підлягає і ухвала за результатами розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами такої ухвали слідчої судді. **** Суд відступив від попередньої позиції щодо неможливості перегляду за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів, враховуючи рішення Конституційного Суду України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №161/15733/17 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо виправдання особи за ч. 1 ст. 307 КК (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) та закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 190 КК (шахрайство).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду в частині виправдання особи за ч. 1 ст. 307 КК та призначивши новий розгляд в апеляційному суді. Суд не навів конкретних аргументів у резолютивній частині, але зазначив, що керувався статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють підстави для скасування судових рішень судом касаційної інстанції, межі перегляду, повноваження суду касаційної інстанції, обов’язковість вказівок касаційного суду, а також наслідки скасування судових рішень. Рішення про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 190 КК залишене без змін, що свідчить про відсутність підстав для його перегляду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду в частині виправдання за ч. 1 ст. 307 КК та призначив новий розгляд в апеляційному суді, а в частині закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 190 КК залишив без змін.
Справа №200/544/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень за участь у заходах з національної безпеки і оборони під час воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, не з’ясували, чи підтверджують бойові розпорядження, на які посилається військова частина у довідці, безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах з оборони. Суди не врахували, що Донецька область була визначена районом ведення бойових дій, і помилково вважали переліки територій бойових дій вичерпними. Також, суди не з’ясували, які саме завдання виконував позивач та де саме це відбувалося протягом спірного періоду. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її у сукупності з іншими доказами, такими як бойові накази та розпорядження. Крім того, Верховний Суд нагадав про обов’язок суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.
Справа №904/2963/24 від 14/10/2025
1. Предмет спору – стягнення з фізичної особи-підприємця безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою та зобов’язання міської ради здійснити перерахунок заборгованості з урахуванням попередньо сплачених коштів.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, зазначив, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розгляд справи відбувся повноважним складом суду, а відмова у задоволенні клопотань про залучення представника та третьої особи (громадської спілки) відповідає вимогам ГПК України, оскільки громадська спілка не має права на процесуальне представництво сторони у справі, а рішення у справі не впливає на права та обов’язки цієї спілки. Також, суд касаційної інстанції погодився з відмовою судів попередніх інстанцій зупинити провадження у справі, оскільки розгляд іншої адміністративної справи не впливає на обставини цієї справи, а суди мають право самостійно оцінювати докази та застосовувати норми права. Суд касаційної інстанції наголосив, що його повноваження обмежуються перевіркою дотримання судами норм права на основі встановлених фактів та в межах доводів касаційної скарги.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №484/3176/25 від 16/10/2025
1. Предметом спору є заява ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з метою захисту від домашнього насильства його та його малолітніх дітей.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки заявник не надав достатніх доказів, які б підтверджували факти вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ні щодо нього, ні щодо його дітей. Суд зазначив, що надані витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань та висновки експертиз не є безумовною підставою для застосування спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Суд врахував, що у кримінальних провадженнях триває досудове розслідування, а ОСОБА_4 не перебуває на обліку як кривдник та не притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею про домашнє насильство. Суд також зазначив, що докази мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких наслідків, чого в даній справі не було доведено. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1.
Справа №758/5138/21 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, що договір про відступлення права вимоги не містить ознак договору факторингу, оскільки не передбачає надання послуг з фінансування, отримання прибутку від операції не підтверджено, і в договорі не вказано суму, передану за договором. Також, суд зазначив, що відступлення права вимоги у розмірі, що перевищує суму, зазначену у досудовій вимозі, не впливає на дійсність договору. Крім того, суд вказав, що Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України” не регулює правовідносини щодо відступлення права вимоги. Суд також підкреслив, що вимоги про скасування рішення нотаріуса є похідними від вимоги про визнання недійсним договору, і тому не підлягають задоволенню.
3. Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №917/1003/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство, зокрема, щодо стягнення штрафу за несанкціоноване збирання врожаю.
2. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у визнанні вимог кредитора щодо штрафу, оскільки кредитор не надав належних доказів факту несанкціонованого збирання врожаю боржником, а лише посилався на відсутність письмового повідомлення про збір врожаю. Суд зазначив, що кредитор, маючи право на моніторинг врожаю згідно із Законом України “Про аграрні розписки”, не довів, що здійснював такий моніторинг і виявив порушення. Суд також врахував, що предметом застави була кукурудза врожаю 2021 року, а кредитор не надав обґрунтованих доводів щодо нарахування штрафних санкцій за врожаї попередніх років, зважаючи на дату набуття ним права вимоги. Суд підкреслив, що у справах про банкрутство діє підвищений стандарт доказування, і кредитор повинен надати достатні та належні докази на підтвердження своїх вимог.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/2836/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ “Харківгаз” на користь ТОВ “Оператор ГТС України” витрат на професійну правничу допомогу, пов’язаних з розглядом справи про стягнення заборгованості за договором транспортування природного газу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено клопотання ТОВ “Оператор ГТС України” про розподіл судових витрат. Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути обґрунтованими, реальними, пропорційними, співмірними та розумними. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачем витрати є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом. Суд також врахував, що значну частину роботи було виконано штатними юристами позивача до залучення адвокатів, а правова позиція позивача після залучення адвокатів не змінилася. Крім того, суд зазначив, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснена у національній валюті України, оскільки обидві сторони є резидентами України, а спір виник щодо стягнення коштів у національній валюті. Щодо вимог позивача про покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг на ухвали про зупинення провадження у справі, суд зазначив, що оскільки апеляційні скарги позивача були залишені без задоволення, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявника апеляційних скарг.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №447/1547/17 від 14/10/2025
Предметом спору є оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_7.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, однак, мотиви такого рішення в резолютивній частині не зазначені. Для розуміння аргументів суду необхідно дочекатися повного тексту постанови, який буде оголошено 20 жовтня 2025 року. Без повного тексту постанови неможливо встановити, які саме порушення були допущені апеляційним судом і чому Верховний Суд вирішив, що необхідно провести новий апеляційний розгляд.
Суд ухвалив: касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити, ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №161/15733/17 від 07/10/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочинів, пов’язаних з наркотичними речовинами та шахрайством.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд порушив вимоги кримінального процесуального закону, зокрема, не дослідив повно та всебічно обставини справи, не надав належної оцінки доказам, зібраним у ході оперативно-розшукових заходів, та не врахував принцип зворотної дії закону в часі при закритті провадження за статтею про шахрайство. Суд наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний був перевірити законність та допустимість доказів, отриманих в межах оперативно-розшукової справи, а також з’ясувати, чи були порушені права та свободи особи при проведенні цих заходів. Крім того, Верховний Суд вказав на те, що апеляційний суд не врахував, що свідок підтвердив факт придбання психотропних речовин у обвинуваченого. Щодо закриття провадження за статтею про шахрайство, суд погодився з апеляційним судом, оскільки на момент вчинення діяння сума викраденого майна не перевищувала встановлений законом розмір, що виключає кримінальну відповідальність.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду в частині виправдання особи за статтею про злочини з наркотичними речовинами та призначив новий розгляд справи в апеляційному суді, а в частині закриття кримінального провадження за статтею про шахрайство залишив рішення без змін.
Справа №761/37904/15-ц від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення позивачки з посади у зв’язку з ліквідацією ГУ МВС України в м. Києві та поновлення на роботі, а також внесення змін до трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що позивачка була належним чином попереджена про звільнення у зв’язку з ліквідацією ГУ МВС України в м. Києві відповідно до Закону України «Про Національну поліцію». Суди встановили, що всі посади в системі органів міліції були скорочені, а юридичні особи ліквідовані на підставі постанови Кабінету Міністрів України. Також суди зазначили, що позивачка не була атестованим працівником міліції чи державним службовцем, а її трудова діяльність не пов’язана з проходженням публічної служби, тому спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що вжиття заходів для працевлаштування позивачки не є обов’язком роботодавця відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №211/515/24 від 15/10/2025
1. Предметом спору є вимога фізичної особи до російської федерації про визнання геноциду Українського народу, а також стягнення майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією.
2. Суд відмовив у задоволенні вимог про визнання геноциду, оскільки юридичне визнання геноциду можливе лише компетентним судом, таким як Міжнародний Суд ООН, після проведення відповідного розслідування. Щодо майнової шкоди, суд зазначив, що позивач не довів безпосереднього негативного впливу окупації природних ресурсів України саме на його індивідуальні права та інтереси, а також не надав належних доказів розміру збитків. Водночас, суд задовольнив вимогу про відшкодування моральної шкоди, оскільки збройна агресія рф проти України завдала позивачу душевних страждань, приниження, стрес та побоювання за свою безпеку, що порушило його нормальні життєві зв’язки. Суд врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, позбавлення його можливості реалізації своїх прав та, виходячи з вимог розумності та справедливості, визначив розмір відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд підкреслив, що міжнародне та внутрішнє політичне визнання російської агресії геноцидом Українського народу, а також встановлення кричущих порушень державою-агресором міжнародного права, не потребують для мети захисту прав позивача визнання окремим судовим рішенням національного суду вчинення геноциду.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача.
Справа №910/11071/23 (910/16140/24) від 23/09/2025
1. Предметом спору є стягнення страхового відшкодування за договорами добровільного страхування спецтехніки у зв’язку з настанням страхового випадку.
2. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, зазначив, що договір страхування між ТОВ “Агролендлізинг” та ПрАТ “СК “Арсенал Страхування” був укладений, оскільки сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, а ТОВ “Агролендлізинг” сплатило частину страхового платежу, що підтверджує його намір укласти договір. Суд також врахував усталену практику ділових відносин між сторонами, де сплата першого платежу вважалася моментом набрання чинності договором. Крім того, суд застосував доктрину “venire contra factum proprium” (заборони суперечливої поведінки), оскільки страхова компанія спочатку запропонувала укласти договір, отримала платіж, а потім відмовилася від виплати після настання страхового випадку, що є недобросовісною поведінкою. Щодо ТОВ “Торгово-логістичний комплекс “Арктика”, суд визнав, що гарантійний лист не є гарантією у розумінні чинного законодавства, оскільки не містить усіх необхідних умов та не виданий банком або фінансовою установою.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив в силі рішення суду першої інстанції щодо стягнення страхового відшкодування з ПрАТ “СК “Арсенал Страхування”, а в частині позовних вимог до ТОВ “Торгово-логістичний комплекс “Арктика” ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Справа №918/1061/24(450/2314/24) від 30/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між двома фізичними особами, за позовом третьої особи, яка стверджує, що є власником майна, яке є предметом цього договору.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали недійсним попередній договір купівлі-продажу квартири, виходячи з того, що на момент укладення цього договору особа, яка виступала продавцем, не мала права розпоряджатися майном, оскільки строк дії договору простого товариства, на підставі якого вона діяла, закінчився. Суд зазначив, що власник майна має право на захист своїх інтересів шляхом оскарження попереднього договору, укладеного щодо цього майна іншими особами, оскільки існує ризик порушення його права власності в майбутньому. Також, суд відхилив аргументи скаржника про необхідність застосування аналогії закону для продовження дії договору простого товариства, оскільки ці відносини вже врегульовані чинним законодавством та договором між сторонами. Суд врахував, що договір простого товариства містив чіткі умови щодо строку його дії та наслідків закінчення цього строку, і ці умови є обов’язковими для сторін.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/2283/24 від 07/10/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (АМКУ) до Приватного акціонерного товариства “Херсонський Хлібокомбінат” в рамках справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що штрафні санкції АМКУ є поточними вимогами, оскільки вони виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство, але до визнання боржника банкрутом, і на них не поширюється мораторій, передбачений Кодексом України з процедур банкрутства. Суд зазначив, що АМКУ, як кредитор, має право на задоволення своїх вимог у порядку черговості, встановленій законодавством про банкрутство, і що Антимонопольний комітет України не має законодавчо встановлених переваг перед іншими кредиторами. Суд також врахував, що пеня була нарахована до визнання боржника банкрутом, що відповідає вимогам законодавства. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для касаційного перегляду судового рішення недостатньо просто послатися на висновки Верховного Суду, необхідно, щоб правовідносини у справі, яка переглядається, були подібними до тих, у яких Верховний Суд вже висловив свою позицію.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №903/1332/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є вимога прокуратури щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення у державну власність, оскільки, на думку прокуратури, ця ділянка належить до земель оборони.
2. Суд першої інстанції задовольнив позов, вважаючи, що спірна ділянка належить до земель оборони, оскільки розташована в межах прикордонної смуги, і тому не може перебувати у комунальній власності. Апеляційний суд скасував це рішення, зазначивши, що прокуратура не надала достатніх доказів того, що спірна ділянка фактично знаходиться в межах прикордонної смуги та належить саме до земель оборони, а не просто розташована в прикордонній зоні. Суд касаційної інстанції вказує на те, що апеляційний суд не врахував попередні висновки Верховного Суду щодо особливостей правового режиму земель оборони та прикордонної смуги, а також не спростував обставини, встановлені судом першої інстанції, зокрема щодо накладення спірної ділянки на прикордонну смугу. Крім того, суд касаційної інстанції наголошує, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доказам, наданим прокуратурою, що унеможливило встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення справи. Суд касаційної інстанції також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності ідентифікації земельної ділянки та визначення координат її поворотних точок.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №5028/12/107/2011 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності на нерухоме майно та витребування його з чужого незаконного володіння.
2. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву Федерації профспілкових організацій Чернігівської області про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України. Суд скасував постанову Вищого господарського суду України, постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Чернігівської області. Натомість, Велика Палата ухвалила нове рішення, яким відмовила заступнику прокурора Чернігівської області у задоволенні позову. Причини скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення в тексті не зазначені.
3. Суд задовольнив заяву Федерації профспілкових організацій Чернігівської області та відмовив у задоволенні позову прокурора.
Справа №925/7/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі – Банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денер трейд» (далі – Боржник) у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково відмовлено у визнанні грошових вимог Банку, мотивуючи це тим, що договір фінансового лізингу між Банком та Боржником було розірвано, що, відповідно, припинило зобов’язання Боржника щодо відшкодування вартості переданого в лізинг майна. Суд зазначив, що не може одночасно існувати право у Лізингодавця на отримання лізингових платежів і право у Лізингоодержувача на їх повернення, оскільки це взаємовиключні права. Суд також врахував, що факт розірвання договору не був зазначений Банком при відкритті провадження у справі про банкрутство, що викликало обґрунтовані сумніви щодо обґрунтованості заявлених вимог. Суд підкреслив, що у справі про банкрутство необхідно застосовувати підвищений стандарт доказування для запобігання визнанню необґрунтованих вимог. Суд вказав, що він не відступає від попередніх висновків Верховного Суду, а лише констатує, що обставини цієї справи відрізняються від обставин, що були у справах, на які посилався Банк.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №711/4047/22 від 14/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу захисника ОСОБА_5. На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався суд касаційної інстанції, оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше. Проте, можна припустити, що суд не знайшов достатніх підстав для скасування чи зміни попередніх судових рішень, погодившись з їх обґрунтованістю та законністю. Відсутність детальної аргументації у резолютивній частині не дозволяє зробити висновки щодо конкретних мотивів, якими керувався Верховний Суд при прийнятті рішення.
Верховний Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №990SСGС/18/25 від 02/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді подання про звільнення з посади.
2. Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення ВРП, погодившись з тим, що суддя Рахівського районного суду Закарпатської області вчинив дисциплінарний проступок, несумісний зі статусом судді, оскільки, маючи громадянство Румунії, продовжував здійснювати правосуддя в Україні. Суд підкреслив, що Конституція України не допускає подвійного громадянства для суддів, а наявність іноземного громадянства ставить під сумнів незалежність судді та підриває авторитет судової влади. Суд врахував, що суддя вказував наявність румунського громадянства у своїх деклараціях, що є достатнім доказом, а також те, що він продовжував здійснювати правосуддя, маючи іноземне громадянство. Суд відхилив доводи скаржника про помилкове заповнення декларацій, оскільки суддя вказав саме паспорт громадянина іншої держави. Суд також зазначив, що скаржник не надав доказів відсутності у нього громадянства іншої держави, а тому ВРП правомірно поклала на нього дисциплінарну відповідальність.
3. Суд вирішив залишити скаргу без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя – без змін.
Справа №487/7422/24 від 08/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі внаслідок збройної агресії російської федерації.
2. Суд касаційної інстанції, погоджуючись з апеляційним судом щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, все ж таки вирішив змінити розмір компенсації. Суд врахував, що збройна агресія РФ призвела до вимушеного переселення позивача, спричинила душевні страждання, втрату спокою, відчуття незахищеності та необхідність докладати додаткові зусилля для організації життя. Суд наголосив, що у справах про відшкодування моральної шкоди, суди повинні ретельно підходити до визначення суми відшкодування, щоб вона була домірною завданій шкоді. Суд також взяв до уваги триваючий характер порушень прав позивача, характер вимушених змін у його житті та глибину душевних страждань. Враховуючи всі ці обставини, суд вирішив, що розумним, виваженим і справедливим буде збільшити суму відшкодування моральної шкоди. Суд також послався на презумпцію вини заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач повинен доводити відсутність вини.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в частині визначення розміру моральної шкоди, збільшивши її до 300 000 грн, а в решті залишив постанову апеляційного суду без змін.
Справа №914/2841/24 від 10/10/2025
1. Предмет спору – забезпечення позову до подання позову шляхом заборони реєстраційних дій щодо зміни керівництва та складу дирекції приватного підприємства.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, наголосивши на тому, що забезпечення позову має бути обґрунтованим, адекватним і співмірним заявленим вимогам, а заявник не довів необхідності вжиття таких заходів, враховуючи, що спір стосується немайнових вимог. Суд зазначив, що заявник не обґрунтував, яким чином незастосування забезпечення позову ускладнить поновлення його прав у межах одного судового провадження, особливо з огляду на можливість проведення реєстраційних дій на підставі рішення суду про визнання недійсними рішень засновників. Також суд вказав, що заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо керівництва виходить за межі предмета спору і не відповідає вимогам співмірності та збалансованості інтересів сторін. Судді підкреслили, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення захисту прав заявника в разі задоволення позову.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №922/888/22 від 14/10/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не спростував обставини, встановлені цим судом, а саме: наявність підписаного акту купівлі-продажу електричної енергії, виставлення рахунків-фактур, несвоєчасну оплату вартості небалансів електричної енергії відповідачем. Також, апеляційний суд не надав належної оцінки висновку експерта у сукупності з іншими доказами, а лише констатував заключну частину висновку судово-економічної експертизи, не спростувавши висновки суду першої інстанції щодо обсягу та вартості електричної енергії. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що звіт Держаудитслужби, на який посилався апеляційний суд, є лише носієм доказової інформації та має бути проаналізований та оцінений з урахуванням встановлених обставин справи та доводів сторін. Суд касаційної інстанції також зазначив, що заперечення Відповідача проти позовних вимог в суді першої інстанції не ґрунтувалися на даних аудиторського звіту, що не узгоджується з принципом добросовісності.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Справа №201/1512/22 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання спадщини відумерлою та передача її у власність територіальної громади.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що спадкоємців за законом або заповітом не виявлено, а Дніпровська міська рада правомірно звернулася до суду з вимогою про визнання спадщини відумерлою. Суд врахував, що померла особа була членом житлово-будівельного кооперативу та повністю виплатила пайові внески за квартиру, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виплати внесків, вважається підставою для набуття права власності, незалежно від державної реєстрації цього права. Суд зазначив, що апеляційний суд невірно застосував норми матеріального права, оскільки факт повної виплати паю членом кооперативу є достатнім для визнання права власності на квартиру, навіть за відсутності державної реєстрації. Також, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим рішення суду першої інстанції, який встановив відсутність спадкоємців та наявність підстав для визнання спадщини відумерлою. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що апеляційний суд не врахував положення Закону України «Про власність», який передбачав набуття права власності членом кооперативу після повної виплати паю.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення заяви Дніпровської міської ради.
Справа №909/1049/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, стягнувши з відповідача суму боргу. Суди встановили, що між сторонами було укладено договір безпроцентної фінансової допомоги, що підтверджується не лише наявною копією договору з підписами та печатками, а й конклюдентними діями сторін, зокрема, перерахуванням коштів позивачем та частковим їх поверненням відповідачем. Суд касаційної інстанції наголосив, що фактичне виконання договору сторонами виключає можливість визнання його неукладеним. Доводи відповідача про відсутність оригіналу договору та необхідність проведення почеркознавчої експертизи були відхилені, оскільки факт укладення договору підтверджується іншими доказами, а представник відповідача в апеляційній інстанції відмовився від клопотання про проведення експертизи. Суд також зазначив, що посилання відповідача на практику Верховного Суду в інших справах є необґрунтованими, оскільки обставини тих справ відрізняються від обставин даної справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/2266/20 від 07/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про відмову у відкритті провадження за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді про арешт майна.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, не наводить конкретних аргументів у резолютивній частині постанови. Проте, зважаючи на скасування ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті провадження та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, можна припустити, що Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для перегляду ухвали про арешт майна за нововиявленими обставинами. Можливо, апеляційний суд формально підійшов до розгляду заяви про перегляд, не дослідивши належним чином доводи заявника щодо нововиявлених обставин, які могли мати істотне значення для вирішення питання про обґрунтованість арешту майна. Також, можливо, апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, що регулюють порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. В будь-якому разі, Верховний Суд вказав на необхідність повторного розгляду апеляційним судом заяви про перегляд ухвали про арешт майна з урахуванням доводів заявника та вимог кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про відмову у відкритті провадження та призначив новий розгляд у цьому суді.
Справа №346/7420/23 від 08/10/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи-підприємця, відшкодування моральної шкоди та зобов’язання вчинити певні дії у зв’язку з поширенням, на думку позивача, недостовірної інформації відповідачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки вважає, що звернення відповідачки до Держпродспоживслужби із заявою про порушення позивачем санітарних норм було реалізацією її конституційного права на звернення, а не поширенням недостовірної інформації. Суд зазначив, що навіть якщо інформація у зверненні не підтвердилася, це не є підставою для задоволення позову, оскільки відповідачка мала право звернутися до компетентного органу для перевірки інформації. Суд також врахував, що позивач є фізичною особою-підприємцем, діяльність якого викликає підвищений суспільний інтерес, і що поширення фотографій позивача було зумовлено необхідністю підтвердження обставин, викладених у заяві. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №495/3399/22 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини після розірвання фактичних шлюбних відносин між батьками.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким визначено місце проживання дитини з матір’ю, враховуючи найкращі інтереси дитини, її вік, психологічний стан та особливості розвитку. Суд зазначив, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Важливим фактором стало те, що батько самовільно змінив місце проживання дитини без погодження з матір’ю. Суд також врахував, що мати не втратила інтерес до дитини та намагалася підтримувати з нею спілкування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що визначення місця проживання дитини з матір’ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком, який має право та обов’язок піклуватися про дитину. Суд закликав батьків до співпраці у вирішенні питань, що стосуються потреб дитини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши рішення про визначення місця проживання дитини з матір’ю.
Справа №650/851/25 від 15/10/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав неповажними причини пропуску строку, на які посилався відповідач, а саме неотримання повідомлення про судове рішення в електронному кабінеті, оскільки рішення було своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, і відповідач мав можливість з ним ознайомитися. Суд касаційної інстанції підкреслив, що учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та з розумною періодичністю цікавитися ходом розгляду справи. Суд також послався на попередні рішення Верховного Суду, в яких зазначено, що відлік процесуальних строків починається з дати надходження документів до електронного кабінету, а не з моменту отримання повідомлень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №757/51866/19-ц від 08/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України про скасування рішень про державну реєстрацію прав на квартиру, а також зобов’язання вчинити дії щодо відновлення попереднього стану записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що суди не врахували, що спір виник між позивачем (покупцем квартири), продавцем квартири та банком, який мав іпотеку на цю квартиру, а Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у такому спорі, оскільки з ним відсутній спір про речові права на земельну ділянку. Суд зазначив, що позивач пред’явив позов тільки до Міністерства юстиції України, не залучивши інших заінтересованих осіб як співвідповідачів. Суд вказав, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові, незалежно від доводів учасників справи та стадії її розгляду. Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення належності відповідачів та наслідків пред’явлення позову до неналежного відповідача.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №752/3588/22 від 15/10/2025
1. Предметом спору є визнання права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування рішень приватного нотаріуса про зміну іпотекодержателя та припинення іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, оскільки скасування рішень у сфері державної реєстрації прав не відновить порушене право. Суд зазначив, що позивач не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, які відповідали б правильному способу захисту його порушеного права, тому апеляційний суд не мав підстав виходити за межі апеляційних скарг відповідачів. Також, суд вказав, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд касаційної інстанції відхилив посилання заявника на те, що скасування державної реєстрації щодо припинення запису про іпотеку є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки задоволення цих вимог не може відновити право чи інтерес позивача.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №757/10064/21-ц від 16/10/2025
1. Предмет спору – стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу було подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Суд зазначив, що відповідач була обізнана про розгляд справи, оскільки подавала відзив на позовну заяву, і мала можливість оскаржити рішення в апеляційному порядку в межах встановленого строку. Суд підкреслив, що пропуск річного строку на оскарження, встановленого статтею 358 ЦПК України, є безумовною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження, за винятком випадків, коли особа не була повідомлена про розгляд справи або пропустила строк через обставини непереборної сили, чого в даному випадку не було встановлено. Суд також врахував, що відповідач користувалася професійною правничою допомогою і мала можливість слідкувати за перебігом справи. Суд відхилив посилання на несвоєчасне внесення рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки це не є перешкодою для отримання інформації про стан відомого судового провадження.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №756/19257/21 від 08/10/2025
1. Предметом спору є припинення нарахування відсотків за кредитним договором, укладеним між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк», у зв’язку з шахрайськими діями щодо кредитної картки позивача.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки банк пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд зазначив, що банк був обізнаний про судове провадження, отримував судову кореспонденцію в електронному вигляді та мав можливість ознайомитися з повним текстом рішення суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Суд вказав, що поновлення процесуального строку можливе лише за наявності поважних причин, які об’єктивно перешкоджали особі вчинити процесуальні дії у встановлений строк, а банк таких причин не навів. Також суд наголосив на обов’язку сторін сумлінно користуватися процесуальними правами та вживати заходів для прискорення розгляду справи, а поновлення строку за непереконливих підстав може порушити принцип юридичної визначеності. Суд врахував, що банк не надав доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ним своїх процесуальних прав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №911/2713/23 від 07/10/2025
1. Предметом спору є витребування прокурором на користь держави земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння приватного товариства.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позову про витребування земельної ділянки, оскільки не врахував, що спірна ділянка є землею державної власності лісогосподарського призначення, яка незаконно вибула з власності держави, що було встановлено попереднім судовим рішенням. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що товариство знало про незаконність набуття ділянки, але все одно її придбало. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не дослідив питання щодо позовної давності, зокрема, коли держава дізналася або могла дізнатися про порушення свого права власності на землю. Враховуючи, що апеляційний суд не встановив важливі обставини справи, його рішення підлягає скасуванню для нового розгляду.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №643/14808/21 від 08/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту спільного проживання заявниці з померлою особою для оформлення спадщини.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні заяви, мотивуючи це тим, що показання свідків про спільне проживання були відомі їм лише зі слів заявниці та померлої, а не з особистих спостережень. Суд також зазначив, що заявниця не надала доказів спільних витрат, фотографій, актів про спільне проживання, а також доказів несення витрат, як членів однієї сім`ї та докази їх пов`язаності одним побутом. Крім того, апеляційний суд врахував, що заявниця перебувала у шлюбі та мала дитину, що, на думку суду, спростовує факт її спільного проживання з померлою. Верховний Суд, однак, звернув увагу на те, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження, не надавши належної оцінки аргументам заявника апеляційної скарги та формально поновивши строк. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не встановив поважні причини значного пропуску строку на апеляційне оскарження та не з’ясував, чи не порушує таке поновлення статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №206/1119/24 від 17/10/2025
1. Предметом спору є визнання особи, а саме неповнолітньої дитини, такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки на момент розгляду справи в суді першої інстанції відповідач була неповнолітньою і, на думку суду, не могла свідомо виражати свою волю щодо втрати інтересу до житла. Суд врахував висновок органу опіки та піклування про недоцільність визнання дитини такою, що втратила право користування житлом. Суд апеляційної інстанції погодився з цим рішенням, зазначивши, що позбавлення дитини права на житло суперечить нормам Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційний суд також зазначив, що після досягнення повноліття особа може самостійно вирішувати питання щодо збереження або відмови від права користування житлом. Суд касаційної інстанції підтримав позицію судів попередніх інстанцій, наголосивши на необхідності врахування найкращих інтересів дитини при вирішенні таких спорів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №686/18209/20 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286 КК України.
2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, не задовольнивши касаційні скарги прокурора та потерпілої. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, однак зазначено, що судді керувалися статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України. Повний текст постанови, який буде оголошено пізніше, ймовірно, міститиме розгорнуте обґрунтування прийнятого рішення. Наразі можна лише констатувати, що Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішення апеляційної інстанції, а отже, погодився з її висновками. Відсутність деталізації в резолютивній частині ускладнює розуміння мотивів суду.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги прокурора та потерпілої – без задоволення.
Справа №914/1360/24(914/936/25) від 13/10/2025
Предмет спору – оскарження ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за скаргою ТОВ “Бізнес Тренд” на ухвалу суду першої інстанції про відмову в продовженні строку на подання відзиву.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який закрив апеляційне провадження, оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову в продовженні строку на подання відзиву не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, посилаючись на статтю 255 Господарського процесуального кодексу України та практику Верховного Суду. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і може бути обмежене законом. Також, суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання ТОВ “Бізнес Тренд” про передачу справи на розгляд об’єднаної палати, оскільки не вбачає підстав для відступу від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Суд касаційної інстанції підкреслив, що повноваження вищих судових органів мають реалізовуватися для виправлення судових помилок, а не для нового судового розгляду.
Суд постановив залишити касаційну скаргу ТОВ “Бізнес Тренд” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №911/3027/24 від 14/10/2025
1. Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, мотивована накладенням її на землі лісового фонду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, однак з інших підстав. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з недоведеності прокурором факту приналежності спірної частини земельної ділянки до земель лісового фонду та перебування її у постійному користуванні ДП «Київоблагроліс», а також з обрання прокурором неналежного способу захисту. Верховний Суд підкреслив, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, що виключає необхідність дослідження інших обставин справи. Суд зазначив, що у даному випадку належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, яка накладається на землі лісового фонду, а не визнання недійсними рішень та договорів. Хоча суди попередніх інстанцій помилково вдалися до розгляду справи по суті, це не призвело до ухвалення незаконних рішень, оскільки в результаті в позові було відмовлено.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/2380/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з ОСББ заборгованості за природний газ, поставлений ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” як постачальником “останньої надії”.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково застосував тариф для розрахунку вартості спожитого газу ОСББ, оскільки ОСББ є колективним побутовим споживачем, і до нього мають застосовуватися граничні ціни, встановлені для побутових споживачів. Суд також погодився з апеляційним судом в частині незастосування до ОСББ пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ОСББ є неприбутковою організацією, створеною для забезпечення комунальними послугами мешканців, і на нього поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України, яка забороняє нарахування таких санкцій населенню за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг. Проте, апеляційний суд невірно зазначив про відмову в задоволенні відповідних вимог в резолютивній частині постанови. Оскільки Верховний Суд не має можливості встановити точний розмір заборгованості, справу було вирішено направити на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №199/10889/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є визнання припиненим права іпотеки та виключення записів про іпотеку та обтяження нерухомого майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що прощення боргу було здійснено під умовою задоволення вимог іпотекодержателя у зв’язку з оформленням права власності на предмет іпотеки, та що банк анулює частину заборгованості позичальника, не покриту вартістю предмета іпотеки. Оскільки в подальшому рішенням суду реєстрація права власності на іпотечну квартиру за банком була скасована, право власності ПАТ «Укрсоцбанк» на іпотечну квартиру припинено, у зв’язку з чим наслідки позасудового врегулювання спору, визначені статтею 36 Закону України «Про іпотеку», не наступили. Суд також зазначив, що прощення боргу є одностороннім правочином, що не звільняє кредитора від обов’язку доказувати відповідні обставини в суді, і що дії кредитора щодо прощення заборгованості, зобов’язання за яким було припинено раніше, можуть спричинити виникнення у боржника обов’язку зі сплати податків за відсутності будь-якого зобов’язання. Враховуючи скасування рішення про реєстрацію права власності банку на іпотечне майно, суди дійшли висновку, що основне зобов’язання не є припиненим, а заборгованість за договором кредиту відновлена.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №205/1871/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову прокурора, оскільки прокурор не довів належними доказами факт неправомірного набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, зокрема, не надав доказів підробки наказу Держгеокадастру, на підставі якого було зареєстровано право власності. Суд зазначив, що подана прокурором паперова копія електронного документа з іншим змістом не є достатнім доказом підробки, особливо в умовах воєнних дій та відсутності доступу до оригіналів документів. Суд також врахував, що розробка проєктно-технічної документації та державна реєстрація земельної ділянки здійснювалися за ініціативою відповідача. Водночас, суд касаційної інстанції встановив порушення правил юрисдикції, оскільки спір між органом місцевого самоврядування та юридичною особою (ДП “Ілліч-Агро Донбас”) є господарським, а не цивільним, і має розглядатися господарським судом. Тому, в частині вимог до ДП “Ілліч-Агро Донбас” провадження у справі було закрито.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» та закривши провадження у цій частині, а в іншій частині рішення судів залишив без змін.
Справа №202/12594/24 від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження додаткового рішення суду щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі про оскарження дій державного виконавця.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який скасував додаткове рішення суду першої інстанції та залишив заяву про розподіл судових витрат без розгляду, оскільки заявник пропустив встановлений процесуальним законом строк для подання доказів щодо понесених витрат на правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що заявник заявляв лише про попередній (орієнтовний) розмір витрат до винесення рішення судом першої інстанції, а заяву про ухвалення додаткового рішення подав з пропуском строку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у випадку неподання доказів понесення судових витрат у встановлений строк, заява про розподіл судових витрат залишається без розгляду, якщо причини пропуску строку не є поважними. Оскільки заявник не клопотав про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд обґрунтовано залишив заяву без розгляду. Суд касаційної інстанції також зазначив, що його висновки узгоджуються зі сталою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №757/16005/22-к від 14/10/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження, оскільки встановив, що досудове розслідування було зупинено незаконно. Суд зазначив, що для оголошення підозрюваного в розшук необхідно встановити факт його належного виклику до слідчого та неявки без поважних причин, чого в даному випадку зроблено не було. Суд підкреслив, що слідчий суддя, розглядаючи скаргу на постанову про розшук, не проаналізував належним чином обставини справи. Також, суд касаційної інстанції підтвердив, що суд, який розглядає справу по суті, має право самостійно оцінювати дотримання строків досудового розслідування та може не погоджуватися з рішеннями слідчого судді, якщо щодо таких рішень не передбачено окремого апеляційного оскарження. Суд також врахував, що сторона обвинувачення не надала доказів, які б спростували позицію сторони захисту про наявність підстав для закриття кримінального провадження.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №910/9126/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є заява Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
2. Суд задовольнив заяву, керуючись принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, та враховуючи положення ГПК України щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Суд встановив, що заявник дотримався строків звернення із заявою та надав належні докази понесених витрат. Аргументи позивача про те, що адвокат, який є працівником підприємства, мав представляти інтереси в порядку самопредставництва, були відхилені, оскільки між підприємством та адвокатом було укладено договір про надання правової допомоги. Суд також врахував, що акт прийому-передачі наданих послуг містить достатній опис наданих послуг, а позивач не надав переконливих доводів щодо неспівмірності витрат критеріям розумності, реальності та співмірності. Суд зазначив, що відсутні підстави вважати, що заявлені витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям реальності, розумності та співмірності.
3. Суд постановив задовольнити заяву Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» та стягнути з Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №914/1360/24(914/936/25) від 13/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за скаргою ТОВ “Альс Компані” на ухвалу суду першої інстанції про відмову в продовженні строку на подання відзиву.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження, оскільки відповідно до Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), а саме п. 9 ч. 1 ст. 255, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені лише ухвали про відмову у поновленні або продовженні *пропущеного* процесуального строку. Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і може бути обмежене законом. Суд також послався на свою попередню постанову від 04.06.2025 у справі № 910/3279/25, де було зроблено аналогічний висновок щодо оскарження ухвал про продовження процесуальних строків. Суд зазначив, що повноваження вищих судових органів мають реалізовуватися для виправлення судових помилок, а не для нового судового розгляду, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Альс Компані” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №489/2922/20 від 16/10/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме визнання права власності на квартири.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, який проживає в Німеччині, і не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Суд зазначив, що направлення повісток представнику, уповноваженому лише на представництво в суді першої інстанції, не є належним повідомленням відповідача. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи зазначені порушення процесуального права, Верховний Суд вирішив, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат, оскільки справа направляється на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №757/15194/24-ц від 08/10/2025
1. Предметом спору є законність наказу Міністерства юстиції України про анулювання державної реєстрації права власності позивача на квартиру.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що Міністерство юстиції правомірно анулювало рішення про державну реєстрацію права власності позивача на квартиру, оскільки попереднє рішення про зняття арешту з цієї квартири було прийнято з порушенням закону, а саме через несанкціонований доступ до Державного реєстру прав. Суд зазначив, що Міністерство юстиції діяло в межах своїх повноважень, здійснюючи контроль у сфері державної реєстрації, і не порушило право позивача на мирне володіння майном, оскільки фактично відбулося поновлення обтяження (арешту), а не скасування права власності. Суд також відхилив доводи позивача про порушення процедури розгляду скарги, оскільки встановлено наявність очевидних порушень закону, що дозволило розглянути скаргу невідкладно. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів, якщо не встановлено порушень порядку їх надання та отримання.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №333/8394/23 від 15/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного кримінального переслідування.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи рішення апеляційного суду, погодився з тим, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження проти нього було закрито через відсутність складу злочину. Проте, Верховний Суд не погодився з розміром відшкодування, визначеним апеляційним судом, вважаючи його завищеним та недостатньо обґрунтованим. Суд зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути обґрунтованим з урахуванням конкретних обставин справи, глибини страждань позивача, обмежень його прав під час кримінального провадження, а також принципів розумності та справедливості. Суд врахував висновок експерта, але наголосив, що він не є визначальним при встановленні суми відшкодування. В результаті, Верховний Суд зменшив суму відшкодування моральної шкоди, вважаючи її достатньою для компенсації негативних наслідків, яких зазнав позивач. Також, ВС перерахував суми витрат на правову допомогу та проведення експертизи, зменшивши їх відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши рішення апеляційного суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди та судових витрат.
Справа №742/918/24 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме відмови у застосуванні ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що апеляційний суд належним чином дослідив обставини справи та обґрунтовано відмовив у застосуванні ст. 75 КК України. Суд врахував тяжкість злочину, наслідком якого стала смерть людини, відсутність міцних соціальних зв’язків у засудженого, а також його поведінку після вчинення злочину, зокрема відсутність спроб відшкодування шкоди на момент апеляційного розгляду. Касаційний суд зазначив, що пом’якшуючі обставини мають істотно знижувати ступінь тяжкості злочину, чого в даному випадку не було встановлено. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що обставини, які виникли після ухвалення вироку апеляційним судом, не можуть бути підставою для його зміни. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості врахування думки потерпілої сторони при призначенні покарання, хоча вона і не є визначальною.
3. Рішення суду: Вирок Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишено без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №380/22083/23 від 17/10/2025
Предметом спору є оскарження рішення про відмову у перетині державного кордону України, прийнятого інспектором прикордонної служби, щодо військовозобов’язаного, який має двох дітей з інвалідністю.
Суд касаційної інстанції розглянув справу щодо правомірності відмови у виїзді за кордон батьку двох дітей з інвалідністю в умовах воєнного стану, який посилався на наявність відстрочки від мобілізації. Верховний Суд підкреслив, що для перетину кордону недостатньо лише мати підстави для відстрочки від мобілізації, а необхідно надати документи, які безпосередньо дають право на виїзд з України під час воєнного стану, визначені Правилами перетинання державного кордону громадянами України. Суд зазначив, що надані позивачем документи не підтверджували його право на виїзд за кордон, оскільки він не здійснював супровід дітей з інвалідністю, а наявність відстрочки від мобілізації сама по собі не є безумовною підставою для перетину кордону. Суд також врахував пріоритет публічного інтересу в умовах воєнного стану, який вимагає мобілізації оборонних ресурсів.
Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши їх без змін в частині відмови у задоволенні позову.
Справа №320/46342/23 від 16/10/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Львівській області на адресу ПАТ “Укрнафта”.
Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, ретельно дослідили обставини справи, оцінили докази, представлені сторонами, та правильно застосували норми податкового законодавства. Рішення судів попередніх інстанцій, можливо, ґрунтувалися на аналізі первинних документів, податкової звітності та інших матеріалів, що підтверджують або спростовують правомірність винесених податкових повідомлень-рішень. Суд касаційної інстанції підтвердив, що суди попередніх інстанцій всебічно розглянули справу та дійшли обґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень. Відповідно, Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення касаційних скарг обох сторін.
Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/10425/24 від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ “Компанія “Еко-Енергія” податкових повідомлень-рішень, якими було зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток та збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ “Компанія “Еко-Енергія”, виходив з того, що контролюючий орган не довів невідповідність договірних цін на продукцію (розчинник органічний універсальний технічний «Сольвент») рівню ринкових цін, а також не надав належних доказів непридатності дровокольного станка для використання в господарській діяльності. Суд зазначив, що збитковість господарської діяльності не є підставою для визнання її не господарською, а перевищення собівартості товарів над вартістю їх реалізації в певний період не свідчить про заниження доходів. Крім того, суд підкреслив, що контролюючий орган не надав достатніх доказів відсутності реальності господарських операцій з придбання ТОВ “Компанія “Еко-Енергія” ізобутанолу у ТОВ «Органік-Дніпро», враховуючи наявність первинних документів та використання цього товару у виробничій діяльності. Суд також взяв до уваги, що контролюючий орган не спростував факт транспортування ізобутанолу та компенсації транспортних витрат, що пов’язані з придбанням цього товару.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/4303/23 від 17/10/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень за листопад 2022 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову військовослужбовця, оскільки було встановлено факт самовільного залишення ним військової частини у листопаді 2022 року, що є підставою для невиплати додаткової винагороди згідно з окремим дорученням Міністра оборони України № 912/з/29. Суд зазначив, що додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення, і її виплата призупиняється у випадку самовільного залишення частини. Також, суд відхилив аргументи позивача про незаконність позбавлення винагороди через відсутність такого виду стягнення в Дисциплінарному статуті, оскільки позбавлення винагороди було здійснено на підставі окремого доручення Міністра оборони, а не як дисциплінарне стягнення. Суд також визнав правомірним застосування окремого доручення Міністра оборони, навіть за відсутності його державної реєстрації, враховуючи обставини, за яких воно було прийнято, та його фактичне виконання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №240/26080/23 від 17/10/2025
1. Предметом спору є вимога контролюючого органу про сплату заборгованості з єдиного внеску, яку позивач вважає протиправною.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову. Суд зазначив, що вимога про сплату боргу з єдиного внеску правомірно сформована контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи, яка містить відомості про всю суму заборгованості на дату виставлення вимоги. Суд підкреслив, що у вимозі зазначається сума усієї заборгованості, включаючи недоїмку, штрафи та пеню. Посилання позивача на те, що вимога повинна містити лише суму, на яку зросла недоїмка, є помилковим, оскільки пункт 7 Розділу VI Інструкції №449, на який посилається позивач, регулює порядок подання вимоги до органу державної виконавчої служби або Казначейства, а не формування самої вимоги. Суд також зазначив, що аналогічні висновки вже були викладені у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2021 року у справі № 540/1151/20.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/8266/23 від 09/10/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та застосовано штрафні санкції.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам закону та підтверджують реальність господарських відносин з контрагентами. Суд відхилив посилання податкового органу на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, оскільки вона не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів. Також суд зазначив, що податкове законодавство не ставить право на податковий кредит в залежність від дій контрагентів платника податків. Суд касаційної інстанції підкреслив, що нереальність господарських операцій має бути підтверджена належними доказами, а не припущеннями, і відсутність у контрагентів ресурсів сама по собі не є достатньою підставою для визнання операцій нереальними. Суд також врахував, що контролюючий орган не надав доказів узгоджених дій позивача з контрагентами для отримання незаконної податкової вигоди.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/4981/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався тим, що довідка про участь у бойових діях, видана військовою частиною, є достатнім доказом для нарахування додаткової винагороди, навіть якщо існують формальні недоліки в документах. Суд наголосив, що відсутність військовослужбовця у списках, які подаються для виплати винагороди, або порушення порядку передачі документів між військовими частинами не можуть позбавляти його права на отримання винагороди, якщо його участь у бойових діях підтверджується іншими доказами, зокрема довідкою. Суд також врахував, що в даній справі відповідач не заперечував факту участі позивача у бойових діях. Суд зазначив, що держава не може відмовляти у виплатах, якщо існують законодавчі норми, які їх передбачають, і особа відповідає умовам для їх отримання. Суд також взяв до уваги, що в певних випадках документи можуть бути недоступні з об’єктивних причин, і це не повинно покладатися як тягар доказування на позивача.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Справа №640/1262/20 від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, наказу про звільнення з посади та вимоги про поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, погодився з висновками про необґрунтованість рішення кадрової комісії в частині невідповідності позивача вимогам доброчесності, оскільки комісія не надала належної оцінки поясненням та доказам, наданим позивачем щодо походження коштів на придбання квартири його родиною, обмежившись лише сумнівами. Суд підкреслив, що кадрова комісія повинна була надати аналіз та оцінку аргументам позивача, а не просто констатувати сумніви. Також, суд зазначив, що поновлення пропущеного строку звернення до суду є обґрунтованим, враховуючи поважні причини, такі як хвороба та догляд за літньою матір’ю. Суд відхилив вимогу позивача про поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора, оскільки позивач проходив службу в Генеральній прокуратурі України, а переведення до Офісу Генерального прокурора можливе лише за умови успішного проходження атестації, чого в даному випадку не відбулося.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/46342/23 від 16/10/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Львівській області на адресу ПАТ “Укрнафта”.
Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, ретельно дослідили обставини справи, врахували надані докази та застосували відповідні норми податкового законодавства. Рішення судів попередніх інстанцій, можливо, базувалися на аналізі первинних документів, податкової звітності та інших матеріалів, що підтверджують або спростовують правомірність винесених податкових повідомлень-рішень. Суд також міг врахувати практику застосування податкового законодавства та попередні рішення Верховного Суду з аналогічних питань. Відсутність задоволення касаційних скарг обох сторін свідчить про те, що суди попередніх інстанцій об’єктивно та всебічно розглянули справу, не допустивши порушень норм матеріального та процесуального права.
Суд вирішив залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №990/167/25 від 16/10/2025
Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо оцінювання практичного завдання кандидата на посаду судді.
Суд задовольнив позов, визнавши протиправними та скасувавши рішення ВККСУ, оскільки виявив порушення Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання. Суд наголосив, що ВККСУ не врахувала належним чином обсяг виконаної роботи позивачем, а також не надала належного обґрунтування зниження оцінки. Суд підкреслив важливість дотримання встановленої процедури оцінювання для забезпечення об’єктивності та неупередженості при відборі кандидатів на посади суддів. Також, суд зобов’язав ВККСУ повторно оцінити практичні завдання позивача з урахуванням Методичних вказівок.
Суд задовольнив адміністративний позов, визнавши протиправними та скасувавши рішення ВККСУ, та зобов’язав комісію повторно оцінити практичні завдання позивача.
Справа №320/48130/23 від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою було скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання рішення суду про виключення певних відомостей з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки зобов’язання за судовим рішенням вже було виконано на момент його винесення, а відповідач не встановив жодних порушень законодавства при здійсненні виконавчого провадження. Суд зазначив, що виконання судового рішення здійснюється відповідно до заходів примусового виконання, вказаних у резолютивній частині такого рішення, і в даному випадку Офіс Генерального прокурора виконав вимоги суду, виключивши відповідні відомості з ЄРДР. Також, суд касаційної інстанції підкреслив правомірність виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки це було необхідно для ефективного захисту прав позивача, який тривалий час є боржником у виконавчому провадженні. Суд касаційної інстанції підтвердив право Офісу Генерального прокурора на звернення до суду, оскільки він є стороною виконавчого провадження, а також погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.
3. Суд вирішив касаційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/46342/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ПАТ “Укрнафта” було нараховано штрафні санкції за несвоєчасну сплату рентної плати за користування надрами.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючий орган не довів наявність умислу в діях ПАТ “Укрнафта” щодо несвоєчасної сплати рентної плати, що є необхідною умовою для застосування штрафних санкцій у підвищеному розмірі відповідно до пункту 124.2 статті 124 Податкового кодексу України. Суд зазначив, що в акті перевірки відсутні обґрунтування умисного вчинення порушення, а лише констатовано факт несвоєчасної сплати. Водночас, суд відхилив аргументи ПАТ “Укрнафта” про те, що воно звільняється від відповідальності на підставі підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України, оскільки Товариство не зверталося до контролюючого органу із заявою про неможливість виконання податкового обов’язку у встановлений строк. Суд також перевірив і відхилив доводи платника податків про неправильно встановлений контролюючим органом граничний термін сплати.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/46342/23 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ПАТ “Укрнафта” було нараховано штрафні санкції за несвоєчасну сплату рентної плати за користування надрами.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що для застосування штрафних санкцій у розмірі 25% за статтею 124.2 ПК України необхідне доведення контролюючим органом умислу платника податків у несвоєчасній сплаті податкового зобов’язання. Суд зазначив, що акт перевірки не містить обґрунтувань щодо умисності дій “Укрнафти”, а лише констатує факт порушення термінів сплати. Водночас, суд відхилив аргументи “Укрнафти” про неможливість своєчасної сплати податків через воєнний стан, оскільки компанія не зверталася до контролюючого органу із відповідною заявою у встановлений строк. Суд також перевірив і відхилив доводи платника податків про неправильно встановлений контролюючим органом граничний термін сплати податкового зобовʼязання.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/1262/20 від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації та наказу про звільнення з посади в органах прокуратури на підставі цього рішення.
2. Суд, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, зазначив, що кадрова комісія не надала достатнього обґрунтування невідповідності прокурора критеріям доброчесності, обмежившись лише сумнівами щодо походження коштів на придбання квартири родичами прокурора, не надавши оцінки поясненням та доказам, наданим прокурором. Суд наголосив, що оцінка доброчесності має бути обґрунтованою та безсторонньою, а сумніви комісії повинні бути підтверджені доказами. Також суд вказав, що відсутність рішення про успішне проходження атестації не дозволяє суду дійти висновку про завершення цієї процедури для позивача, однак скасування наказу про звільнення є підставою для поновлення на попередній посаді. Суд відхилив вимогу про поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора, оскільки позивач проходив службу в Генеральній прокуратурі України. Щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд підтвердив, що слід враховувати заробітну плату за два місяці, що передують звільненню, без урахування підвищених окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, оскільки позивач не був переведений на цю посаду.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №320/48130/23 від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність постанови про скасування закінчення виконавчого провадження, оскільки Офіс Генерального прокурора виконав рішення суду про виключення відомостей з Єдиного реєстру досудових розслідувань ще до відкриття виконавчого провадження, а тому відсутні підстави для поновлення виконавчого провадження. Суд зазначив, що державний виконавець правомірно закінчив виконавче провадження, оскільки зобов’язання, встановлені судовим рішенням, були виконані в повному обсязі. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що начальник відділу ДВС, скасовуючи постанову про закінчення виконавчого провадження, керувався ухвалою суду, яка на той момент не набрала законної сили. Суд касаційної інстанції підтримав рішення суду першої інстанції про зобов’язання Департаменту державної виконавчої служби повторно розглянути скаргу третьої особи, оскільки це необхідно для повного захисту прав Офісу Генерального прокурора. Суд касаційної інстанції відхилив доводи третьої особи про відсутність у Офісу Генерального прокурора повноважень на звернення до суду, оскільки Офіс виступав як боржник у виконавчому провадженні.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/18391/23 від 17/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який, на його думку, брав участь у бойових діях.
2. Верховний Суд, розглядаючи цю справу, підкреслив, що право на додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн мають лише ті військовослужбовці, які безпосередньо брали участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення цих заходів. Суд зазначив, що не кожен вид діяльності військового підрозділу автоматично прирівнюється до безпосередньої участі в бойових діях, а ключовим критерієм є характер завдання та місце його виконання. У випадку військовослужбовців зенітних ракетних військ, “безпосередня участь” визначається виконанням завдань з вогневого ураження повітряних цілей, що має бути підтверджено відповідними документами, такими як рапорти, журнали бойових дій, накази. Суд також врахував, що з червня 2022 року змінилося правове регулювання виплат, і виконання завдань з виявлення повітряних цілей більше не вважається участю в бойових діях поза межами зони бойових дій.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов, визнавши протиправною бездіяльність військової частини та зобов’язавши її нарахувати і виплатити військовослужбовцю додаткову винагороду лише за ті дні, коли було зафіксовано його безпосередню участь у виконанні бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей.
