1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про закриття кримінального провадження за окремими епізодами крадіжок, вчинених засудженим, у зв’язку з декриміналізацією діяння, та відмова у перекваліфікації цих дій на інший злочин.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню. Суд апеляційної інстанції не врахував положення ч. 3 ст. 337 КПК, яка дозволяє суду вийти за межі обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації, якщо це покращує становище особи. Верховний Суд зазначив, що незаконне проникнення до транспортного засобу може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 162 КК як незаконне проникнення до іншого володіння особи, посилаючись на ст. 233 КПК та практику ВСУ. Апеляційний суд не дослідив обставини незаконного проникнення до транспортних засобів, що є необхідним для ухвалення законного рішення. **** Суд також послався на власну практику у аналогічних справах, де крадіжку з проникненням в автомобіль було перекваліфіковано на незаконне проникнення до іншого володіння особи (ч. 1 ст. 162 КК).
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
