Справа №369/2033/21 від 06/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили належним чином питання ефективності обраного позивачем способу захисту, а саме визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації, замість витребування майна з чужого незаконного володіння. Суди також не врахували критерій пропорційності втручання у право власності ОСОБА_1 як кінцевого набувача відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не дослідили її добросовісність та не встановили підстав для втручання у її мирне володіння майном, а також не надали оцінки тягаря, покладеного на неї таким втручанням. Крім того, суди не вирішили питання щодо компенсації вартості будинку, розташованого на витребуваній земельній ділянці, у разі встановлення добросовісності набувача. Суд зазначив, що власник може витребувати своє майно від останнього набувача, незалежно від кількості перепродажів, і для цього не обов’язково оскаржувати попередні правочини.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №991/4835/25 від 08/08/2025
1. Предметом спору є позов про визнання необґрунтованими активами та стягнення в дохід держави земельних ділянок, набутих депутатом районної ради.
2. Вищий антикорупційний суд задовольнив позов прокурора про стягнення в дохід держави земельних ділянок, визнавши їх необґрунтованими активами, оскільки відповідач, будучи депутатом районної ради, не зміг підтвердити законність джерел походження коштів на їх придбання. Суд врахував, що відповідач визнав позов, а його дружина не заперечувала проти задоволення позовних вимог. Аргументи третьої особи, ТОВ «МДС-БУД», про можливі збитки у зв’язку з інвестиціями в будівництво на цих ділянках, не були прийняті судом до уваги, оскільки наявні договори суперфіцію передбачають механізми захисту інтересів забудовника у випадку припинення права користування земельною ділянкою. Суд підкреслив, що стягнення активів в дохід держави не припиняє дію договірних зобов’язань щодо цих активів, а всі права та обов’язки власника переходять до держави.
3. Суд ухвалив рішення про задоволення позову та стягнення в дохід держави семи земельних ділянок, що належать відповідачу.
Справа №640/12922/21 від 14/08/2025
1. Предметом спору є оскарження адвокатом положень, затверджених Радою адвокатів України, які встановлюють плату за внесення даних про помічника та стажиста адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України (ЄРАУ).
2. Верховний Суд зазначив, що положення про помічника адвоката та про організацію стажування є нормативно-правовими актами, оскільки вони встановлюють загальні правила поведінки, розраховані на невизначене коло осіб і багаторазове застосування. Суд вказав, що адвокат має право оскаржувати пункт положення про помічника, оскільки він є платником внеску за внесення даних про помічника в ЄРАУ. Водночас, адвокат не може оскаржувати пункт положення про стажування, оскільки він вже має статус адвоката і не є стажистом. Суд також зазначив, що Рада адвокатів України правомірно встановила додаткову плату за внесення відомостей про помічника, оскільки ці відомості не є обов’язковими і вносяться за бажанням заявника, а фінансування обов’язкових відомостей ЄРАУ покривається щорічними внесками адвокатів.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх без змін в іншій частині.
Справа №120/19322/23 від 15/08/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не здійснив комплексної оцінки доказів у справі, зокрема, не дослідив мету та підстави видачі довідки про участь у бойових діях, не перевірив, які документи стали її основою, та не встановив, чи підтверджується безпосередня участь військовослужбовця в бойових діях іншими доказами. Також, апеляційний суд не з’ясував, які завдання і де виконував позивач під час відрядження, та чи відповідає виконання цих завдань визначенню “безпосередня участь у бойових діях”, як це визначено Наказом № 164-АГ. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відсутність окремих списків або порушення порядку передачі документів між військовими частинами не можуть автоматично позбавляти позивача права на винагороду, якщо інші докази свідчать про фактичну участь у бойових діях. Суд також зазначив, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях не повинно бути надмірно обмеженим, і навіть якщо надані документи мають формальні недоліки, вони можуть бути достатніми для підтвердження права на додаткову винагороду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №420/2780/22 від 15/08/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою пункту нормативно-правового акту Пенсійного фонду України, що регулює порядок видачі довідок про заробітну плату для призначення пенсій.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний пункт Порядку №22-1 визначає чіткий алгоритм видачі довідок про заробітну плату для призначення пенсії, встановлює процедуру їх видачі та визначає механізм на випадок ліквідації підприємств, установ, організацій. Суд підкреслив, що цей пункт не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, а відповідає їм. Суд також зазначив, що питання правонаступництва ФОП до МП “Фірма Інтеграл” вже розглядається в іншій справі, і що доводи позивача зводяться до незгоди з відмовою пенсійного органу в перерахунку пенсії та з тлумаченням спірного пункту. Суд вказав, що такі мотиви не є підставою для визнання пункту Порядку № 22-1 незаконним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/7940/23 від 06/08/2025
1. Предметом спору є визнання за банком права іпотекодержателя на майно, яке було передане в іпотеку за кредитним договором, але згодом відчужене третім особам.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов банку, виходячи з того, що іпотека залишається чинною, навіть якщо запис про неї був виключений з реєстру на підставі судового рішення, яке згодом скасовано. Суди врахували, що неодноразовий перехід права власності на предмет іпотеки не припиняє її дію, а набувачі майна, в тому числі відповідачі, не можуть вважатися добросовісними, оскільки не проявили належної обачності при придбанні майна, обтяженого іпотекою, та не вивчили обставини скасування запису про обтяження. Суд також зазначив, що відсутність запису про іпотеку в реєстрі не є беззаперечним доказом добросовісності набувача, а суди повинні оцінювати всі обставини справи, включаючи поведінку сторін. Суд касаційної інстанції підкреслив, що правильним способом захисту права іпотекодержателя в даному випадку є вимога про визнання цього права, що і було задоволено судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги відповідачів без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №523/2373/20 від 08/08/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року для оформлення належності до громадянства України.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року має юридичне значення для встановлення належності до громадянства України відповідно до Закону України «Про громадянство України». Суд зазначив, що заявник надав достатньо доказів, які підтверджують його проживання на території України на момент проголошення незалежності, зокрема свідоцтво про народження та відповідь консульського відділу Посольства України в Республіці Молдова. Суд також підкреслив, що у таких справах одним із необхідних документів може бути рішення суду, яке підтверджує факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи відповідача про те, що справа має розглядатися в порядку позовного провадження, оскільки встановлення факту проживання в даному випадку є необхідним для реалізації права на отримання громадянства України. Суд також зазначив, що встановлення факту проживання не є спором про право, а є юридичним фактом, який підлягає встановленню в порядку окремого провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №361/1926/19 від 02/10/2024
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої бездіяльністю службових осіб органів прокуратури та поліції під час розслідування кримінального провадження щодо збройного нападу на позивача.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зазначив, що для відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органів влади, необхідно встановити невідповідність рішень, дій чи бездіяльності цих органів вимогам закону, а також факт завдання шкоди фізичній особі. У даній справі суди попередніх інстанцій встановили неправомірну бездіяльність та рішення посадових осіб прокуратури та поліції, що дає право позивачу на відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував практику Європейського суду з прав людини, принципи розумності та справедливості, а також тривалість досудового розслідування та не притягнення винних осіб до відповідальності. Щодо майнової шкоди, суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що судові витрати не є збитками, які підлягають відшкодуванню. Водночас, касаційний суд не погодився з розподілом судових витрат апеляційним судом та здійснив перерозподіл витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертного дослідження пропорційно до задоволених позовних вимог.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнив частково, змінивши постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат.
Справа №910/2810/23 від 14/08/2025
1. Предметом спору є визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які Антимонопольний комітет України (АМКУ) має відшкодувати ТОВ “Басф Т.О.В.” у зв’язку з виграним останнім судовим процесом щодо оскарження рішення АМКУ.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив заяву ТОВ “Басф Т.О.В.” про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір з 1 110 686,40 грн до 310 000 грн. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, виходив з критеріїв розумності, співмірності та обґрунтованості таких витрат, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг, предмет спору та заперечення АМКУ. Суд визнав завищеним розмір витрат, заявлений ТОВ “Басф Т.О.В.”, та виключив з відшкодування витрати на аналіз документів, розробку стратегії захисту, аналіз судових рішень, отримання копій судових рішень та підготовку заяви про розподіл судових витрат, вважаючи їх складовою частиною інших юридичних послуг або такими, що не мають самостійного правового результату. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він не має права переоцінювати обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, а його повноваження обмежуються перевіркою дотримання норм матеріального та процесуального права. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою судові витрати мають бути не лише фактичними, але й обґрунтованими.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу Антимонопольного комітету України без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №420/27192/21 від 15/08/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з посади начальника Головного управління ДФС у Миколаївській області у зв’язку з ліквідацією державного органу.
2. Верховний Суд зазначив, що згідно з чинним законодавством, роботодавець зобов’язаний не лише попередити державного службовця про звільнення у зв’язку з реорганізацією чи ліквідацією, але й запропонувати іншу рівнозначну або нижчу посаду, враховуючи його кваліфікацію; суд апеляційної інстанції помилково вирішив, що ДФС не мала можливості запропонувати позивачу іншу посаду. Суд першої інстанції встановив, що в територіальних органах ДПС були вакантні рівнозначні посади, які позивачу не запропонували, що є порушенням процедури звільнення. Водночас, поновлення позивача на посаді має відбутися саме в органі, з якого його було звільнено (ГУ ДФС у Миколаївській області), а не в ДПС, оскільки суд не може втручатися в дискреційні повноваження роботодавця щодо призначення на посади.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив в силі рішення суду першої інстанції про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді, але змінив мотивувальну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції, вказавши на поновлення саме в Головному управлінні ДФС у Миколаївській області.
Справа №620/10334/24 від 15/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Міністерства юстиції України про відмову у наданні статусу учасника бойових дій особі, яка брала участь у заходах із забезпечення оборони України у зв’язку з військовою агресією рф.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач дійсно брав участь у заходах, необхідних для оборони України, що підтверджується довідкою командуючого оперативним угрупованням військ. Суд наголосив, що визначальним фактором для надання статусу УБД є саме участь у бойових діях, а не формальне подання документів. Суд вказав, що комісія повинна всебічно перевіряти обставини, а не обмежуватися формальною перевіркою. Суд зазначив, що у випадку неможливості отримання певних документів, комісія повинна сприяти особі у відновленні доказової бази, використовуючи інші непрямі докази. Суд підкреслив, що формальний підхід до розгляду матеріалів, без урахування реального змісту та обставин, є неправомірним і суперечить меті законодавства про захист ветеранів. Суд також врахував конституційний обов’язок держави щодо соціального захисту громадян, які захищають суверенітет України.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/9892/24 від 15/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Комісії Міністерства юстиції України про відмову у наданні статусу учасника бойових дій особі, яка, на її думку, брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що визначальною підставою для надання статусу учасника бойових дій є підтвердження факту безпосередньої участі особи в бойових діях або заходах із забезпечення оборони України, а не формальне подання повного пакету документів. Суд наголосив, що документи є лише засобом доведення цієї участі, а не самостійною умовою для визнання такого статусу. Колегія суддів вказала, що комісія повинна сприяти особі у відновленні доказової бази та вжити заходів для встановлення факту участі на підставі сукупності інших непрямих доказів, якщо неможливо отримати документи, прямо перелічені у Порядку №413, з об`єктивних причин. Суд також врахував довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, як достатній доказ для надання статусу УБД, навіть за відсутності інших документів. Суд акцентував увагу на обов’язку держави щодо соціального захисту громадян, які захищають суверенітет та територіальну цілісність України, що передбачено статтею 17 Конституції України. Суд підкреслив неприпустимість формального підходу, який ігнорує доведені факти реальної участі особи в обороні держави, оскільки це нівелює саму суть та мету Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №363/1751/20 від 08/08/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів з відповідачів як спадкоємців боржника за договором позики, за яким позивач виступив поручителем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належним чином факт передачі позики ОСОБА_6, а також не підтвердив, що він виступав поручителем за цим зобов’язанням. Суд зазначив, що з наданих розписок вбачається, що саме позивач (ОСОБА_1) є позичальником коштів, а не ОСОБА_6, і відсутні докази уповноваження ОСОБА_1 на отримання коштів у позику від імені ОСОБА_6. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, підтвердивши відсутність підстав для задоволення позову. Суд касаційної інстанції також підтримав ці висновки, вказавши, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/13883/24 від 15/08/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо невиплати компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення позивачу.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу через пропуск строку звернення до суду, помилково застосувавши нову редакцію статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями. Суд зазначив, що оскільки правовідносини виникли до набрання чинності новою редакцією статті 233 КЗпП, слід застосовувати попередню редакцію, яка не обмежувала строк звернення до суду у справах про оплату праці. Суд також підкреслив, що компенсація за затримку виплати індексації є складовою заробітної плати, а день фактичної виплати індексації не впливає на період, за який нараховується компенсація. **** Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23, від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, від 23.01.2025 у справі № 400/4829/24, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23 та від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №761/18760/22 від 08/08/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів, 3% річних та інфляційних втрат у зв’язку з визнанням недійсними електронних торгів, на яких позивач придбав майно.
2. Суд задовольнив позов, виходячи з того, що у разі визнання електронних торгів недійсними, сторони договору купівлі-продажу повинні повернути одна одній все отримане за договором: покупець – майно, продавець – кошти. Оскільки Департамент державної виконавчої служби виступав продавцем на торгах, саме він зобов’язаний повернути кошти, сплачені позивачем. Суд також зазначив, що на ДП «Сетам» покладається обов’язок повернути гарантійний внесок, оскільки він залишився в їхньому розпорядженні. Суд застосував положення статті 625 ЦК України щодо відповідальності за прострочення грошового зобов’язання, оскільки відповідачі не повернули кошти після набрання чинності рішенням про визнання торгів недійсними. Суд врахував, що право на звернення до суду виникло у позивача після набрання законної сили рішенням суду про визнання електронних торгів недійсними, і позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.
3. Суд вирішив стягнути з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України кошти, 3% річних та інфляційні втрати, а з ДП «Сетам» – гарантійний внесок, 3% річних та інфляційні втрати на користь позивача.
Справа №757/28324/19 від 08/08/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем не було доведено наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи законного інтересу з боку відповідачів. Суд встановив, що актуальна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містить відомостей щодо незаконної (подвійної) державної реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно. Суд також зазначив, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази на основі свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №916/2621/24 від 12/08/2025
1. Спір у цій справі стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, акту приймання-передачі частки, скасування реєстраційних дій та визначення розміру часток учасників товариства, де позивач є спадкоємцем частки у статутному капіталі.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, а саме заборону державним реєстраторам проводити державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи, оскільки невжиття таких заходів може ускладнити ефективний захист прав позивача. Суд зазначив, що у випадку припинення товариства та задоволення позову, позивач буде позбавлена можливості набути статус учасника товариства, що може ускладнити захист її прав. Суд врахував, що позивач обґрунтовано стверджує про порушення її права на частку у статутному капіталі товариства як спадкоємця. Суд також наголосив, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності та збалансованості інтересів сторін. Суд підкреслив, що такі заходи не блокують господарську діяльність товариства та не порушують права інших осіб. Суд відхилив доводи скаржника про те, що у разі ліквідації товариства провадження у справі підлягає закриттю, оскільки це лише підтверджує необхідність забезпечення позову.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/19418/20 від 14/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Ядзакі Україна» було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток, зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ та застосовано штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, виходячи з наступного:
* Підтверджено правомірність висновків судів попередніх інстанцій щодо реальності господарських операцій між ТОВ «Ядзакі Україна» та ТОВ «Смарт Солюшнс», оскільки надані первинні документи у сукупності з іншими доказами підтверджують факт надання послуг з забезпечення трудовими ресурсами.
* Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування податкових зобов’язань з ПДВ за безоплатну оренду майна ТОВ «Профур», оскільки умовами договору не передбачено передачу ТОВ «Профур» майнових прав на приміщення та обладнання ТОВ «Ядзакі Україна».
* Суд визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування штрафних санкцій за помилки у податковій звітності за формою № 1-ДФ, оскільки допущені помилки призвели до зміни платника податку.
* Суд вказав на необґрунтованість висновку апеляційного суду про неможливість виділення сум нарахованих грошових зобов’язань у податкових повідомленнях-рішеннях, оскільки податковим органом було надано детальні розрахунки щодо кожного порушення.
* Суд частково змінив розподіл судових витрат між сторонами, зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачу.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши судові рішення в частині задоволення позовних вимог щодо окремих податкових повідомлень-рішень та ухваливши нове рішення про відмову в позові в цій частині, а в іншій частині судові рішення залишив без змін.
Справа №120/15052/23 від 15/08/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не здійснив комплексної оцінки доказів у справі, зокрема, не дослідив мету та підстави видачі довідки про участь у бойових діях, а також не перевірив, чи підтверджується участь військовослужбовця у бойових діях іншими доказами. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не з’ясував, які саме завдання і де виконував позивач під час відрядження, та чи відповідає виконання цих завдань визначенню “безпосередньої участі у бойових діях”, як це передбачено Наказом № 164-АГ. Також, суд касаційної інстанції нагадав, що відсутність списків за формою згідно з додатком 2 до Наказу № 164-АГ не може автоматично позбавляти військовослужбовця права на винагороду, якщо його участь у бойових діях підтверджується іншими доказами. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність встановлення всіх обставин справи, незалежно від позиції сторін.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №263/13605/14 від 06/08/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на іпотечне майно у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши їхні висновки про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки боржник не виконував зобов’язання за кредитним договором, а спадкоємці іпотекодавця несуть відповідальність в межах вартості іпотечного майна. Суд врахував, що спадкоємці прийняли спадщину і не відмовились від неї у встановлений строк, а також застосував статтю 23 Закону України «Про іпотеку», яка регулює перехід прав та обов’язків іпотекодавця до його спадкоємців. Суд відхилив доводи касаційної скарги про необхідність застосування статті 1281 ЦК України, оскільки іпотекодавець не є боржником у розумінні цієї статті. Суд також зазначив, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки банк звернувся до суду з позовом у межах встановленого строку. Суд також взяв до уваги практику Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/6064/24 від 14/08/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ «ОНК-Енерджи» про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме стягнення з ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь ТОВ «ОНК-Енерджи» 20 000,00 грн.
2. Ухвалюючи рішення, Верховний Суд виходив з того, що згідно з процесуальним законодавством, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами, а сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування цих витрат. Суд врахував, що позивач надав докази понесення витрат на правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до нього, ордер адвоката. Також суд взяв до уваги, що розмір гонорару був фіксованим і погоджений між адвокатом та клієнтом, а відповідач не надав заперечень щодо відшкодування цих витрат. Суд зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка оцінюється судом з урахуванням конкретних обставин справи. Враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, критерії розумності, співмірності та дійсності, суд дійшов висновку, що заявлені витрати не є надмірними і підлягають відшкодуванню.
3. Суд задовольнив заяву ТОВ «ОНК-Енерджи» та постановив стягнути з ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь ТОВ «ОНК-Енерджи» 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №911/3997/16 від 14/08/2025
1. Предметом спору є скарга банку на бездіяльність приватного виконавця щодо не передачі на реалізацію майна, на яке звернуто стягнення за рішенням суду.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, вказавши, що ухвала слідчого судді у кримінальній справі не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно, якщо іпотека зареєстрована раніше за арешт у кримінальному провадженні, оскільки зареєстрована раніше іпотека має вищий пріоритет. Суд також зазначив, що арешт майна у кримінальному провадженні не звільняє боржника від обов’язку виконати рішення суду, а виконавець має повноваження виконувати судові рішення за рахунок майна боржника, навіть якщо на це майно накладено арешт. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від обтяжень, накладених пізніше реєстрації іпотеки. Суд також врахував, що предмет іпотеки існує, місцезнаходження його відоме, і він був арештований та описаний приватним виконавцем.
3. Верховний Суд задовольнив скаргу банку, визнав неправомірною бездіяльність приватного виконавця та зобов’язав його передати майно на реалізацію.
Справа №462/5050/22 від 08/08/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 920 288,94 грн, яку позивач вважає боргом за договором позики, що виникла з акту звірки розрахунків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів на підтвердження укладення договору позики з відповідачем, а акт звірки розрахунків не містить необхідних умов для визнання його борговим документом. Суд зазначив, що акт звірки не містить чітких умов зобов’язального характеру щодо повернення коштів, як це передбачено статтями 1046, 1047, 1049 ЦК України. Суд також врахував, що позивач не надав розписок про отримання відповідачем заготовок мозаїчного паркету, а сам акт звірки містить неточності щодо періоду виникнення боргу та сторін зобов’язання. Суд підкреслив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а позивач не довів належними доказами факт укладення договору позики та передачі коштів відповідачу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він не може переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №521/8236/23 від 13/08/2025
1. Предметом спору є стягнення майнової та моральної шкоди з Головного управління Національної поліції в Одеській області, пов’язаної з незаконним вилученням та втратою грошових коштів під час обшуку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування майнової шкоди, оскільки вилучені грошові кошти не були повернуті позивачці в повному обсязі через порушення правил їх зберігання. Суд також підтримав рішення про відшкодування моральної шкоди, враховуючи душевні страждання позивачки та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя у зв’язку з втратою коштів. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині стягнення коштів безпосередньо з ГУ НП в Одеській області, оскільки відповідачем у таких справах є держава, а кошти на відшкодування шкоди мають стягуватися з Державного бюджету України. Крім того, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат, оскільки вони компенсуються за рахунок держави.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині порядку стягнення майнової та моральної шкоди, вказавши на стягнення коштів з Державного бюджету України, та скасував рішення в частині розподілу судових витрат.
Справа №398/4759/23 від 08/08/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного кримінального переслідування.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов, виходячи з того, що позивачці було завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується виправдувальною ухвалою апеляційного суду. Суд врахував тривалість перебування позивачки під слідством та судом (80 місяців і 1 день), а також ті душевні страждання, яких вона зазнала внаслідок перебування під вартою за підозрою у вчиненні особливо тяжкого злочину, позбавлення можливості виховувати дитину та спілкуватися з близькими. Суд зазначив, що розмір відшкодування не може бути меншим за гарантований мінімум, розрахований на основі мінімальної заробітної плати, але може бути збільшений з урахуванням конкретних обставин справи, принципів розумності та справедливості. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що встановлений законом розмір є мінімальною гарантією, а суд має право застосувати більший розмір відшкодування, враховуючи обставини справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №761/704/21-ц від 08/08/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними дій АТ «Укрзалізниця» щодо невиконання обов’язку з поліпшення житлових умов працівника (позивача), який має пільговий статус (інвалід війни, ліквідатор аварії на ЧАЕС), та зобов’язання вчинити дії для забезпечення його житлом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що на момент звернення позивача до суду його право на пільгове забезпечення житлом ще не було порушено, оскільки не минув дворічний строк з моменту взяття його на квартирний облік як інваліда війни. Суд також врахував, що існують інші особи, які мають пріоритет у черзі на отримання житла як постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, і задоволення вимог позивача раніше за них порушить їхні права. Суд підкреслив, що черговість надання житла визначається часом взяття на облік, і позивач не надав доказів наявності у нього переважного права на отримання житла поза чергою. Крім того, суд врахував наявність у власності позивача іншого житла, що може впливати на оцінку його потреби в поліпшенні житлових умов. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може переоцінювати докази та встановлювати нові обставини справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №201/4727/24 від 08/08/2025
1. Предметом спору є позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачка вважала своє звільнення незаконним.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка була звільнена за прогул без поважних причин. Суд встановив, що позивачці було надано відпустку без збереження заробітної плати на 90 днів на підставі її заяви та положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Після закінчення цієї відпустки позивачка не з’явилася на роботу і не надала доказів поважності причин своєї відсутності. Роботодавець вжив усі необхідні заходи для з’ясування причин відсутності працівниці та запропонував інші види відпусток, від яких вона відмовилася. Суд також врахував роз’яснення Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці щодо неможливості повторного надання відпустки без збереження заробітної плати на тій самій підставі. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку, що звільнення було правомірним.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/9422/21 від 14/08/2025
1. Предметом спору є зобов’язання релігійної організації укласти охоронний договір на пам’ятку архітектури місцевого значення – Храм Св. Миколая.
2. Суд задовольнив позов прокурора, оскільки релігійна організація, будучи власником Храму Св. Миколая, не уклала охоронний договір з Департаментом архітектури, що є порушенням Закону України “Про охорону культурної спадщини”. Суд зазначив, що охорона культурної спадщини є суспільним та державним інтересом, а Департамент архітектури є уповноваженим органом у цих питаннях. Прокурор обґрунтовано звернувся до суду, оскільки Департамент не вжив достатніх заходів для захисту інтересів держави, а релігійна організація була обізнана про необхідність укладення охоронного договору. Суд також відхилив аргументи релігійної організації про неналежного позивача та необхідність укладення договору на весь комплекс споруд, оскільки спір стосувався саме Храму Св. Миколая.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, зобов’язавши релігійну організацію укласти охоронний договір.
Справа №160/27675/23 від 14/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким підприємству нараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що на момент виплати доходу нерезиденту, а саме у 2020 році, в Податковому кодексі України (ПК України) існував порядок визначення бази оподаткування податком на доходи нерезидентів, а саме прибуток від операцій з продажу корпоративних прав, визначений згідно з розділом III ПК України. Суд зазначив, що прибуток визначається як позитивна різниця між доходом від продажу корпоративних прав та документально підтвердженими витратами на їх придбання. Суд не погодився з доводами позивача про те, що до 1 липня 2020 року ПК України не містив порядку визначення прибутку від продажу корпоративних прав. Суд вказав, що Закон №466-ІХ лише уточнив існуючий порядок, а не запровадив його вперше. Водночас, суд зауважив, що апеляційний суд не обґрунтував, чому не зменшив суму податкових зобов’язань, враховуючи надані позивачем документи про витрати нерезидента на придбання корпоративних прав.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №280/10763/24 від 14/08/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови у відкритті провадження у справі щодо зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити виплату доплати до пенсії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження, оскільки аналогічний спір між тими ж сторонами, з тим же предметом і на тих же підставах вже був вирішений рішенням суду, яке набрало законної сили. Верховний Суд зазначив, що посилання позивача на інший розрахунок доплати пенсії не є підставою для скасування рішень судів, оскільки цей розрахунок є аналогічним попередньому і стосується тієї ж суми та виконання того ж судового рішення. Суд також вказав, що у разі незгоди з діями відповідача щодо виконання судового рішення, позивач має право оскаржити такі дії в порядку статті 383 КАС України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/43465/23 від 15/08/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності ПрАТ «Нікопольський Хлібокомбінат» щодо утримання захисної споруди цивільного захисту в неналежному стані.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви, оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах Головного управління ДСНС, яке, на думку суду, не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами. Суд зазначив, що ДСНС має право звертатися до суду лише у випадках, прямо передбачених законом, і чинне законодавство не наділяє ДСНС повноваженнями щодо оскарження бездіяльності балансоутримувачів захисних споруд. Суд підкреслив, що прокурор не може підміняти собою орган, який має захищати інтереси держави, а повинен діяти субсидіарно, лише якщо цей орган не здійснює захист або робить це неналежно. Суд також відхилив посилання прокурора на практику Великої Палати Верховного Суду, оскільки обставини та правове регулювання у наведених справах були іншими.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їхні резолютивні частини без змін, підтвердивши повернення позовної заяви.
Справа №913/375/23 від 13/08/2025
1. Предметом спору є відмова Східного апеляційного господарського суду у відкритті апеляційного провадження за скаргою ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” на ухвалу Господарського суду Луганської області про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Енера Схід”.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження, помилково застосував ч. 5 ст. 272 ГПК України, не з’ясувавши, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та/або обов’язки ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання”, яке не було учасником справи. Суд апеляційної інстанції мав спочатку встановити, чи порушені права скаржника рішенням суду першої інстанції, і тільки потім вирішувати питання про можливість апеляційного перегляду. Крім того, апеляційний суд порушив процедуру розгляду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, не надавши скаржнику можливості навести інші підстави для поновлення строку після визнання перших підстав неповажними. Верховний Суд підкреслив, що неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Східного апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №44/459-б (910/9896/24) від 06/08/2025
1. Предметом спору є витребування майна (вантажного автомобіля-бетонозмішувача) з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що вантажний автомобіль вибув з володіння ТОВ “Фінансова Лізингова Група” поза її волею, що було встановлено рішенням суду у попередній справі, і неодноразово відчужувався під час ліквідаційної процедури. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 придбав спірний транспортний засіб за ціною, яка не відповідає ринковій вартості, у особи, з якою перебував у трудових відносинах, що свідчить про недобросовісність сторін договору. Верховний Суд наголосив, що наявність статусу добросовісного набувача не є безумовною підставою для відмови у витребуванні майна, особливо якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. Суд також зазначив, що втручання у право власності ОСОБА_1 переслідує легітимну мету – захист права власності ТОВ “Фінансова Лізингова Група” та не покладає на відповідача надмірного тягаря, оскільки він може вимагати відшкодування збитків від попереднього власника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про витребування майна – без змін.
Справа №910/12759/21 від 14/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Мінекономіки та Апеляційної палати щодо відмови в реєстрації торгової марки позивача через схожість з раніше зареєстрованими торговими марками.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, вказавши на те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення на основі висновку експерта, не надав належної оцінки аргументам відповідача та третіх осіб, зокрема щодо порушень методології при проведенні експертизи та невідповідності висновку експерта як доказу. Суд апеляційної інстанції не обґрунтував відхилення висновку формальної експертизи Укрпатенту та обставин, встановлених Апеляційною палатою, а також не надав мотивів щодо заперечень на відповіді судового експерта. Також, ВС закрив касаційне провадження щодо оскарження ухвали апеляційного суду про призначення експертизи, оскільки не було виявлено неврахування висновків ВС щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Суд наголосив на важливості дотримання принципу рівності сторін та змагальності процесу, а також на обов’язку суду мотивувати свої рішення, надаючи оцінку всім аргументам учасників справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині визнання незаконними рішень щодо торгової марки та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №420/4506/23 від 15/08/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо неповного нарахування та виплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у грудні 2022 року та січні 2023 року.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що військовослужбовець має право на отримання збільшеної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України, пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони. Суд зазначив, що наказ Адміністрації Держприкордонслужби, який встановлює додаткову умову для виплати винагороди (вогневе ураження або безпосереднє зіткнення з противником), суперечить постанові Кабміну, оскільки звужує підстави для отримання винагороди, встановлені актом вищої юридичної сили. Суд врахував докази безпосередньої участі позивача у бойових діях, зокрема рапорти начальника головного оперативно-розшукового відділу. Суд також зазначив, що уповноважені органи мають право конкретизувати умови та порядок виплати додаткової винагороди, але не змінювати підстави для її отримання, які встановлені постановою Кабміну. Суд апеляційної інстанції підтримав ці висновки, додатково зазначивши, що позивач проходив службу та виконував завдання в межах районів ведення бойових дій у спірний період.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №201/12259/23 від 08/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, укладених на підставі довіреностей, виданих позивачами.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачі не надали достатніх доказів зловмисної домовленості між представником (який діяв на підставі довіреності) та покупцем, або недобросовісності дій покупця при укладенні договорів купівлі-продажу, що є необхідною умовою для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України. Суд зазначив, що позивачі добровільно видали нотаріально посвідчені довіреності на продаж квартири, і в цих довіреностях не було обмежень щодо повноважень представника або обов’язку погоджувати будь-які дії з позивачами. Суд також врахував, що на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу довіреності не були скасовані та не були визнані недійсними у судовому порядку. Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів, якщо не було порушень порядку їх надання та отримання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
