Справа №686/3121/24 від 06/08/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні батька з дитиною, а також визначення способів участі батька у вихованні дитини.
2. Суд задовольнив позов частково, виходячи з наступних аргументів: батько виявляє бажання спілкуватися з дитиною, і таке спілкування сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку; не встановлено обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування з сином або свідчили про негативний вплив такого спілкування на дитину; суд врахував ставлення батька до виконання своїх обов’язків, вік та стан здоров’я дитини, її прихильність до батька, а також висновок органу опіки та піклування; визначений судом порядок спілкування відповідає інтересам дитини та не порушує прав обох батьків. Апеляційний суд погодився з цими висновками, зазначивши, що визначений порядок забезпечує справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також сприяє налагодженню довірливих відносин. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №760/25164/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки оскаржуване розпорядження втратило чинність, і відсутні докази його виконання або негативного впливу на права позивачки та дитини; суд зазначив, що завдання цивільного судочинства полягає в ефективному захисті порушених прав, а за відсутності порушення прав та інтересів, і спірних питань, немає підстав для продовження розгляду справи; суд також підкреслив важливість добросовісного використання процесуальних прав та неприпустимість зловживання ними; суд врахував, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з урахуванням інтересів дитини та на засадах справедливості, добросовісності та розумності; суд вказав, що загальні засади приватного права є нормами прямої дії, які повинні враховуватися при тлумаченні норм сімейного законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/2050/23 від 08/08/2025
1. Предметом спору є застосування наслідків нікчемності іпотечного договору, а саме скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нежитлові приміщення, що були предметом іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме статтю 272 Господарського процесуального кодексу України, яка регулює порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла після закінчення апеляційного розгляду справи. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що доводи апеляційної скарги особи, яка не брала участі у первинному апеляційному розгляді, повинні бути відмінними від тих, що вже розглядалися судом. Крім того, апеляційний суд не встановив, яким чином оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на права, інтереси або обов’язки цієї особи як іпотекодержателя. Суд касаційної інстанції підкреслив, що повторний перегляд судового рішення з мотивів, які вже були предметом розгляду, суперечить принципу юридичної визначеності. Також, суд касаційної інстанції послався на те, що апеляційний суд не врахував правовий механізм захисту прав іпотекодержателя, визначений Законом України “Про іпотеку”. Враховуючи, що апеляційне провадження було відкрито помилково, суд касаційної інстанції вирішив закрити його.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та закрив апеляційне провадження.
Справа №910/12100/23 від 05/08/2025
1. Предметом спору є оскарження додаткової постанови апеляційного суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін додаткову постанову апеляційного суду, зазначивши, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути доведений, обґрунтований документально та відповідати критерію розумної необхідності, а також критеріям співмірності із складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом. Суд погодився з апеляційним судом, який частково зменшив суму витрат, враховуючи надмірність витраченого часу на підготовку апеляційних скарг та наявність дублювання послуг. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що не має підстав не погодитись з висновком апеляційного суду, оскільки позивачі не довели, що апеляційний суд не врахував критерії співмірності та розумності при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу. Суд касаційної інстанції відхилив посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою оскарження додаткового судового рішення не є окремим судовим розглядом спору по суті, оскільки існує більш пізня правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка дозволяє відшкодування судових витрат, понесених під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/6579/24 від 06/08/2025
1. Предметом спору є скасування рішення про реєстрацію права власності на берегоукріплення, припинення права володіння берегоукріпленням та повернення земельної ділянки водного фонду.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи частково рішення апеляційного суду, виходив з того, що гідротехнічна споруда не є самостійним об’єктом цивільно-правових відносин, а є приналежністю головної речі (земельної ділянки) і не може існувати окремо від неї. Відповідно до закону, речові права на приналежність головної речі не підлягають державній реєстрації. Тому, на думку суду, право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об’єкт права власності насправді не існує. У такому випадку належним способом захисту є вимога про припинення володіння відповідним правом, а не скасування рішення про державну реєстрацію. Суд також зазначив, що незаконність будівництва берегоукріплення не була встановлена, тому вимога про повернення земельної ділянки не підлягає задоволенню.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про припинення права володіння нерухомим майном та змінив рішення суду першої інстанції, виключивши слово “право” зі словосполучення “право володіння” у резолютивній частині.
Справа №922/4357/19 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна, скасування рішення міської ради про його відчуження та повернення майна територіальній громаді.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині визнання незаконним рішення міської ради про відчуження майна, мотивуючи це тим, що на момент розгляду справи рішення вже було виконано, а отже, скасування рішення не є ефективним способом захисту порушеного права. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом щодо незаконності викупу майна орендарем, оскільки не було доведено здійснення останнім невід’ємних поліпшень орендованого майна, що є необхідною умовою для такого викупу. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не розглянув клопотання Управління комунального майна про застосування позовної давності стосовно всіх заявлених вимог, що є порушенням процесуального права. З огляду на це, справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування обставин щодо початку/закінчення перебігу позовної давності за всіма вимогами. Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не було наведено вагомих аргументів для відступу від попередніх висновків Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційні скарги, скасував рішення апеляційного суду в частині визнання незаконним рішення міської ради та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині інших позовних вимог.
Справа №922/2523/22 від 29/07/2025
1. Предмет спору – визнання грошових вимог ТОВ “Лозівський ковальсько-механічний завод” до ПрАТ “Харківський підшипниковий завод” у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково відмовили у визнанні грошових вимог ТОВ “Лозівський ковальсько-механічний завод”, оскільки кредитор не надав достатніх доказів, що підтверджують заборгованість за договорами відступлення права вимоги, надання послуг та комісії. Суд зазначив, що у справах про банкрутство саме на кредитора покладається обов’язок доказування обґрунтованості своїх вимог, а надані докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності. Суд також підкреслив, що не допускається збільшення розміру грошових вимог після спливу строку, встановленого Кодексом України з процедур банкрутства. При цьому, суд касаційної інстанції підтвердив, що суми інфляційних втрат та 3% річних не є самостійними вимогами, а входять до складу грошового зобов’язання. Суд також зазначив, що акт звірки взаємних розрахунків не може замінити первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Лозівський ковальсько-механічний завод” без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/14479/23 (910/5872/24) від 05/08/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Ефе Бетон” на користь ТОВ “Гран Комплект” заборгованості за договором поставки, яка включає пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.
2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, який зменшив розмір пені та штрафу на 50%, оскільки апеляційний суд не врахував мети процедури банкрутства, яка полягає у максимальному задоволенні вимог кредиторів, та не обґрунтував, яким чином зменшення штрафних санкцій сприятиме балансу інтересів сторін і запобігатиме негативним наслідкам. ВС наголосив, що розгляд спорів у межах справи про банкрутство має враховувати інтереси всіх кредиторів, а не лише боржника, і що зменшення суми стягнення може негативно вплинути на наповнення ліквідаційної маси та задоволення вимог кредиторів. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не проаналізував фактичні обставини справи та не надав належної оцінки доказам, які б підтверджували необхідність зменшення штрафних санкцій. ВС також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що звернення з позовом про стягнення грошових коштів має на меті збільшення активу боржника у справі про банкрутство, що в подальшому може вплинути на наповнення ліквідаційної маси або надасть можливість погасити вимоги кредиторів в процедурі санації.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру пені та штрафу і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №910/5627/23 від 31/07/2025
1. Предметом спору є переведення прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у зв’язку з порушенням переважного права учасника на придбання цієї частки.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, наголосивши на необхідності всебічного дослідження обставин справи, зокрема, щодо дійсної ціни частки, яка продається, та відповідності цієї ціни ринковій вартості. Суд вказав на важливість оцінки доказів у їх сукупності, включаючи акти приймання-передачі частки, та поведінки учасників справи щодо зміни позиції стосовно оплати частки. Також, ВС наголосив на необхідності врахування принципу добросовісності та неприпустимості зловживання правом, особливо у випадках, коли ціна частки може бути завищеною з метою унеможливлення реалізації переважного права іншим учасником. Суд підкреслив, що для ефективного вирішення спору необхідно встановити об’єктивну ринкову ціну частки, що дозволить забезпечити справедливий баланс інтересів усіх учасників. Для з’ясування цих обставин, суд першої інстанції мав право призначити експертизу з власної ініціативи.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа №927/241/24 від 05/08/2025
1. Предмет спору – стягнення заборгованості за постачання природного газу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що відповідач (споживач) не надав вмотивованої відмови від підписання акта приймання-передачі природного газу, тому газ вважається поставленим та прийнятим на підставі даних Оператора ГРМ. Суд врахував, що споживач не надав доказів врегулювання розбіжностей з Оператором ГРМ щодо обсягів спожитого газу, як це передбачено договором розподілу природного газу. Також, відповідач не надав доказів повідомлення постачальника про фактичне споживання газу або припинення газопостачання. Суд підкреслив, що згідно з договором розподілу природного газу, обсяги, визначені Оператором ГРМ, є обов’язковими для використання у відносинах між споживачем та постачальником до моменту врегулювання розбіжностей. Суд зазначив, що не може виходити за межі позовних вимог і вирішувати спори, які не були предметом позову.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/9117/23 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення державного службовця у зв’язку з реорганізацією державного органу.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що при реорганізації державного органу роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, і посада, яку пропонували позивачу, не була вакантною, оскільки була зайнята працівником, який перебував у відпустці по догляду за дитиною. Суд підкреслив, що обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Також, суд врахував практику Верховного Суду, згідно з якою посада працівника, який перебуває у відпустці по догляду за дитиною, не є вакантною. Суд відхилив аргументи відповідачів про неможливість застосування норм КЗпП до спірних правовідносин. Суд також зазначив, що рішення про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню, незалежно від результатів його перегляду в апеляційному порядку.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/3157/24 від 06/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди землі з водним об’єктом, скасування рішення державного реєстратора та зобов’язання повернути земельну ділянку.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову прокурора. Верховний Суд зазначив, що для передачі в оренду земельної ділянки з водним об’єктом для рибогосподарських потреб без проведення земельних торгів, орендар повинен мати відповідний дозвіл на спеціальне водокористування саме для цієї мети. У даному випадку, на момент укладення договору оренди, ФОП Заплітний мав дозвіл лише на спеціальне водокористування для зрошення, а не для рибогосподарських потреб. Укладення додаткової угоди до договору оренди, якою було передбачено використання земельної ділянки також для зрошення, підтверджує, що основною метою договору було використання водного об’єкту для рибогосподарських потреб, а не для зрошення. Таким чином, суд дійшов висновку, що договір оренди був укладений з порушенням обов’язкового порядку продажу права оренди земельної ділянки водного фонду на конкурентних засадах, передбаченого статтею 134 Земельного кодексу України.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки та зобов’язав ФОП Заплітного повернути земельну ділянку Любашівській селищній територіальній громаді.
Справа №916/326/23 від 05/08/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, зобов’язання повернути земельну ділянку, скасування наказу про затвердження містобудівних умов та обмежень, анулювання дозволу на виконання будівельних робіт.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи та не надали належної оцінки всім аргументам сторін. Зокрема, суди не звернули увагу на всі правові підстави позову про розірвання договору оренди, а саме порушення умов договору, а також не врахували специфіку спірних правовідносин як правовідносин захисту прав власності на землю. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій зосередились на застосуванні такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію – значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Суд також вказав на необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.04.2025 у справі № 910/127/21, щодо розмежування містобудівного та земельного законодавства. Суд наголосив, що отримання містобудівних умов та дозволу на будівництво не замінює рішення власника земельної ділянки про надання згоди на її забудову.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/10549/24 від 06/08/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “БУДБІЛДІНГ” до бюджету міста Києва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що прокурор звернувся до суду з позовом до неналежного відповідача, оскільки замовником будівництва є ТОВ “АТП – 13057 – 7”, а не ТОВ “БУДБІЛДІНГ”, і договір про пайову участь між позивачем та відповідачем не укладався. Апеляційний суд, змінюючи рішення першої інстанції, помилково вважав, що Департамент економіки та інвестицій КМДА не є належним позивачем у таких спорах. Верховний Суд підкреслив, що Департамент економіки та інвестицій КМДА є уповноваженим органом, який має право звертатися до суду з такими позовами, але погодився з судом першої інстанції, що ТОВ “БУДБІЛДІНГ” є неналежним відповідачем, оскільки замовником будівництва є інша компанія. Суд касаційної інстанції зазначив, що відсутні докази передачі функцій замовника будівництва від ТОВ “АТП – 13057 – 7” до ТОВ “БУДБІЛДІНГ” у встановленому законом порядку.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №520/25012/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та розподіл судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково вирішив, що представник позивача не мав повноважень на відмову від позову, оскільки договір про надання правничої допомоги та ордер не містили обмежень таких повноважень, а сам позивач підтвердив надання таких повноважень. Водночас, суд касаційної інстанції підтвердив правомірність закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки скасування податкових повідомлень-рішень відбулося не через визнання податковим органом помилок, а внаслідок зміни міською радою ставки податку. Враховуючи це, суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що витрати на правничу допомогу підлягають частковому відшкодуванню на підставі частини восьмої статті 139 КАС України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх вже фактично сплачено.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційні скарги, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення апеляційного суду в частині закриття провадження та часткового відшкодування витрат на правничу допомогу.
Справа №520/25012/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв’язку з оскарженням цих рішень.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково вирішив, що представник позивача не мав повноважень на відмову від позову, оскільки договір про надання правничої допомоги та ордер не містили обмежень таких повноважень, а сам позивач підтвердив надання таких повноважень. Проте, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки скасування податкових повідомлень-рішень відбулося не через визнання податковим органом помилок, а через зміну міською радою ставки податку. Суд касаційної інстанції також погодився з апеляційним судом щодо часткового відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, але зменшив суму відшкодування до 2500 грн, враховуючи критерії розумності та співмірності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційні скарги, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення апеляційного суду в частині закриття провадження та розподілу судових витрат.
Справа №903/329/24 (903/856/24) від 05/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору позики між фізичними особами в межах справи про банкрутство.
2. Верховний Суд вказав, що у справах про банкрутство, де кредитором є фізична особа, а вимоги підтверджуються лише борговою розпискою, потрібен підвищений стандарт доказування, особливо при наявності обґрунтованих сумнівів у реальності боргу; суди повинні ретельно перевіряти джерела походження коштів, їх використання боржником, а також обставини укладення договору, щоб уникнути визнання фіктивної заборгованості; суди попередніх інстанцій не дослідили достатньо обставин щодо реальності виникнення зобов’язань між кредитором і боржником, зокрема, місце укладення договору, реальність часткового погашення позики, напрямки використання коштів та причини їх неповернення; суди не встановили всієї сукупності ознак фіктивного правочину, хоча позивач вважає договір таким, що укладений з метою отримання вирішального голосу на зборах кредиторів; апеляційний суд не здійснив повною мірою повторного перегляду справи, оскільки не дослідив всі матеріали справи, що призвело до порушення норм процесуального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/9749/24 від 06/08/2025
1. Предметом спору є стягнення з ОСББ “Дипломат Хол” заборгованості за природний газ, поставлений ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” як постачальником “останньої надії”.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив з того, що ОСББ, яке закуповує газ для виробництва теплової енергії для потреб співвласників багатоквартирного будинку, є колективним побутовим споживачем. Суд врахував попередній висновок Верховного Суду у подібній справі № 916/2778/24, де було встановлено, що ОСББ, яке самостійно забезпечує теплопостачання, фактично виступає колективним побутовим споживачем. Верховний Суд наголосив, що держава гарантує пільгові умови, зокрема фіксовану ціну на газ, для таких виробників теплової енергії у період воєнного стану. Суд також зазначив, що помилковим є посилання апеляційного суду на іншу постанову Верховного Суду, оскільки обставини тієї справи відрізняються від обставин даної справи. Враховуючи це, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що до ОСББ має застосовуватися тариф як для побутового споживача.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено частково, виходячи з тарифу на газ для побутових споживачів.
Справа №910/1085/24 від 06/08/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення Київської міської ради про передачу в оренду ТОВ “СВ-5” земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки територіальній громаді.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи могла бути передана в оренду ТОВ “СВ-5” земельна ділянка саме такого розміру, враховуючи необхідність обґрунтування її площі у відповідній технічній документації із землеустрою, а також не дослідили обставини надання попередньому власнику нерухомого майна цієї земельної ділянки. Суд зазначив, що надання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів можливе лише для обслуговування існуючих об’єктів нерухомості, а не для нового будівництва. Крім того, суди не встановили, чи було належним чином оформлено право попереднього власника на користування земельною ділянкою. Суд також вказав, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування майна, не є безмежним і має бути обґрунтованим. Оскільки суди не дослідили ці важливі обставини, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/4043/19 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення Харківської міської ради про приватизацію комунального майна шляхом викупу, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування запису про державну реєстрацію права власності та зобов’язання повернути нежитлові приміщення.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду в частині визнання незаконним рішення міської ради, зазначивши, що на момент звернення до суду рішення вже було виконано, тому скасування його не відновить прав громади, а тому обрано неефективний спосіб захисту; в частині інших вимог, ВС вказав, що апеляційний суд не розглянув клопотання про застосування строку позовної давності відносно всіх вимог, а також не дослідив обставини щодо початку перебігу позовної давності, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, тому справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд також підкреслив, що міська рада не мала права самостійно обирати спосіб приватизації без урахування законодавчих обмежень, а переважне право орендаря на викуп комунального майна можливе лише за умови здійснення невід’ємних поліпшень орендованого майна на суму не менше 25% його ринкової вартості. ВС також зазначив, що положення статті 289 ГК України та статті 777 ЦК України, якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об`єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував постанову апеляційного суду в частині визнання незаконним рішення міської ради, змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, а в решті направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/14968/22 (910/5002/23) від 29/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ “ВВС-Факторинг” та ТОВ “Укрбуд Девелопмент”, ініційоване кредитором у справі про банкрутство ТОВ “Укрбуд Девелопмент”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що позивач (кредитор) не довів належними доказами причинно-наслідковий зв’язок між укладенням договору іпотеки та неплатоспроможністю боржника, а також не довів, що виконання грошових зобов’язань ТОВ “Укрбуд Девелопмент” перед іншими кредиторами стало неможливим внаслідок укладення цього договору. Суд підкреслив, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання, і її укладення не створює майнових зобов’язань до моменту порушення основного зобов’язання боржником. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що укладення договору іпотеки не зумовлює виникнення у іпотекодержателя майнових зобов`язань перед майновим поручителем (іпотекодавцем), в тому числі обов`язку вчинення майнових дій на користь майнового поручителя, адже договір іпотеки за своє суттю є договором за яким виникають зобов`язання, які мають акцесорний характер стосовно основного зобов`язання. Суд також врахував, що визнання недійсним оспорюваного правочину, не вплине на майновий стан боржника (ліквідаційну масу), відповідно і на його кредиторів. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи скаржника про неврахування правових висновків Верховного Суду, оскільки обставини у справах, на які посилався скаржник, не є подібними до обставин даної справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №908/1841/24 (908/1261/24) від 30/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором підряду, укладеним між ПрАТ «Електропівденмонтаж-10» та АТ «НАЕК «Енергоатом».
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не повно та всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки доказам, поданим обома сторонами, і не врахували заперечення відповідача щодо відсутності оригіналів первинних документів, які підтверджують обсяг і вартість виконаних робіт. Суди попередніх інстанцій не перевірили відповідність копій документів, наданих позивачем, їх оригіналам, а також не дослідили контррозрахунок заборгованості, наданий відповідачем. Крім того, суди не встановили, чи було прострочення виконання зобов’язання з вини відповідача, враховуючи, що договір був укладений через відокремлений підрозділ (Запорізьку АЕС), і чи був відповідач обізнаний про хід виконання договору та наявність заборгованості. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи та оцінки доказів з урахуванням принципу змагальності сторін.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №904/3993/19 (910/15952/18) від 07/08/2025
1. Предмет спору – визнання недійсним договору про відчуження частки в статутному капіталі товариства та скасування реєстраційних дій.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки позивач (учасник ТОВ “Аргос Стандарт” з часткою 0,01%) не довів порушення його корпоративних прав внаслідок укладення оспорюваного договору, а також не обґрунтував наявність виняткових обставин, які б дозволяли йому звертатися до суду в інтересах самого товариства. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, а не корпоративним правом учасника, і що підписання договору виконавчим органом без такої згоди може свідчити про порушення прав самого товариства, а не його учасника. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що позивач не є кредитором боржника, тому не є заінтересованою особою, прав якої стосується оспорюваний правочин у межах справи про банкрутство. Суд також вказав, що позовні вимоги про визнання недійсним договору та скасування реєстраційних дій не є належними та ефективними способами захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №911/675/20 від 09/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що спір між фізичною особою (позивачем) та банкрутом (ЗАТ «Київгума») щодо визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу, з огляду на суб’єктний склад та характер правовідносин, має розглядатися в порядку цивільного, а не господарського судочинства. Суд зазначив, що для віднесення справи до господарської юрисдикції відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, необхідно встановити наявність справи про банкрутство та спору з майновими вимогами до боржника в межах цієї справи. У даному випадку, провадження у справі про банкрутство ЗАТ «Київгума» було втрачено, що унеможливлює розгляд спору в межах цієї справи. Враховуючи, що спір виник між фізичною особою та банкрутом щодо майна, і відсутнє провадження у справі про банкрутство, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд також наголосив на необхідності концентрації майнових спорів за участю боржника в межах справи про банкрутство, але за відсутності такої справи, це правило не може бути застосоване.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до суду цивільної юрисдикції.
Справа №921/110/23(921/492/24) від 05/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними додаткових угод до договорів фінансового лізингу, укладених між ТОВ “ТІЄРРА”, ТОВ “ОТП Лізинг” та ТОВ “Експерт проект плюс”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що ТОВ “ТІЄРРА”, уклавши додаткові угоди, фактично безкоштовно відмовилося від своїх майнових вимог щодо раніше сплачених коштів за предмети лізингу, що порушує права кредиторів у справі про банкрутство. Суди встановили, що ТОВ “ТІЄРРА” та ТОВ “Експерт проект плюс” є пов’язаними особами, оскільки контролювалися однією особою, що свідчить про можливу недобросовісність дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами. Суд касаційної інстанції зазначив, що законодавство про банкрутство містить спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі. Також, суд касаційної інстанції вказав, що лізингові платежі включають не тільки плату за користування майном, а й частину вартості майна, і припинення зобов’язань щодо передачі майна у власність вимагає врегулювання питання щодо повернення сплачених коштів. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки не встановив подібності правовідносин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “ОТП Лізинг” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №509/1696/18 від 07/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, виходячи з наступного:
* Ухвала Господарського суду м. Києва про забезпечення позову не містила прямої заборони на відчуження майнових прав за кредитним договором, а стосувалася лише загального арешту коштів та майна банку в межах суми позовних вимог у іншій справі.
* Питання наявності чи відсутності заборгованості за кредитним договором на момент укладення договору купівлі-продажу прав вимоги не є підставою для визнання останнього недійсним, оскільки недійсність вимоги тягне за собою відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, а не недійсність самого договору.
* Розпорядження Держфінпослуг, на яке посилалися позивачі, не містить обмежень на укладення договорів факторингу, а лише визначає операції з фінансовими активами як фінансову послугу факторингу.
* Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що спірний договір не є договором факторингу, оскільки він передбачає передачу не лише права грошової вимоги, а й права вимоги за договорами забезпечення (іпотеки, застави).
* Суд касаційної інстанції зазначив, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, закривши касаційне провадження за скаргою ТОВ «Укрдебт плюс» щодо повороту виконання рішення.
Справа №910/26/22 від 05/08/2025
1. Предмет спору – визнання грошових вимог ПрАТ “ДТЕК Київські електромережі” до ТОВ “Клінічний санаторій “Жовтень” у справі про банкрутство останнього.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив вимоги ПрАТ “ДТЕК Київські електромережі”, визнавши їх кредитором лише на суму 6 409,91 грн. Суд погодився з апеляційним судом, що ПрАТ “ДТЕК Київські електромережі” пропустило 60-денний строк для розгляду акту про порушення, що робить його недійсним згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ). Суд також зазначив, що висновок експертного дослідження не підтверджує пошкодження пломб, а лише вказує на сліди “несанкціонованого” втручання, що недостатньо для нарахування вартості необлікованої електроенергії. Суд відхилив посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 906/513/18, вказавши на відмінність фактичних обставин, оскільки в даній справі акт про порушення був визнаний недійсним.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ПрАТ “ДТЕК Київські електромережі” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №916/4958/24 від 22/07/2025
Предметом спору є оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ДП “Херсонський облавтодор” за ініціацією ДП “Київський облавтодор”.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження у справі про банкрутство, пославшись на те, що суди не встановили важливі обставини, а саме: місцезнаходження органів управління боржника, загальний обсяг його майна, чи перебуває єдиний майновий комплекс боржника на тимчасово окупованій території згідно з офіційним переліком, та чи вплинули ці обставини на невиконання зобов’язань перед кредитором. Суд касаційної інстанції зазначив, що для застосування обмежень на відкриття провадження у справі про банкрутство, передбачених пунктом 1-6 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу України з процедур банкрутства, необхідно встановити, чи дійсно неплатоспроможність боржника викликана саме збройною агресією та окупацією його майна. Також, Верховний Суд наголосив на важливості дотримання принципу рівності сторін та необхідності надання кожній стороні можливості представити свою позицію.
Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №920/10/21(908/2157/23) від 05/08/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ “Міська стоматологічна поліклініка” та зобов’язання поновити запис про право власності за ТОВ “Науково-виробничо впроваджувальний центр “Гандікап”.
2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що на момент реєстрації оскаржуваного рішення держреєстратора діяла редакція Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, яка дозволяла поновлення попереднього запису про право власності на підставі рішення суду про визнання недійсним правочину, на підставі якого було здійснено перехід права власності. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що наявні обтяження не є перешкодою для відновлення попереднього запису, оскільки в даному випадку не вносяться нові записи, а відновлюються ті, що існували до укладення недійсного правочину. Верховний Суд підкреслив, що скасування реєстрації права власності має бути пов’язане з підставою для такої реєстрації та з одночасним визначенням особи, яка набуває це право, і що державна реєстрація лише засвідчує вже набуте право власності, а не є підставою для його набуття. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що задоволення позову АТ “Ощадбанк” про скасування реєстрації права власності за ТОВ “Міська стоматологічна поліклініка” та поновлення права власності за ТОВ “Науково-виробничо впроваджувальний центр “Гандікап” не призведе до набуття останнім права власності, оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого воно набуло право власності, визнано недійсним.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову АТ “Ощадбанк”.
Справа №910/21840/14 (910/3914/24) від 05/08/2025
1. Предметом спору є визнання протиправними дій ліквідатора щодо неперерахування коштів від продажу заставного майна та стягнення цих коштів на користь Національного банку України.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що ліквідатор, розподіляючи кошти від продажу заставного майна, мав діяти відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), який був чинний на момент розподілу коштів, а не на момент виникнення витрат. КУзПБ встановлює першочергове право забезпеченого кредитора (Національного банку України) на отримання коштів від продажу заставного майна. Ліквідатор зобов’язаний був погодити з Нацбанком склад та розмір витрат, пов’язаних із заставним майном, чого зроблено не було. Оскільки ліквідатор розподілив кошти на власний розсуд, порушивши права Нацбанку як забезпеченого кредитора, це завдало збитків останньому. Суд також зазначив, що правовідносини між арбітражним керуючим та кредиторами у зв’язку з погашенням вимог кредиторів у справі про банкрутство є частиною господарських правовідносин.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про визнання дій ліквідатора протиправними та стягнення коштів на користь Нацбанку – без змін.
Справа №906/815/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд частково задовольнив клопотання, враховуючи принцип відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, але також беручи до уваги критерії реальності, співмірності та розумності таких витрат. Суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг і часом, витраченим адвокатом. Суд не погодився з включенням до суми відшкодування витрат на дорогу до суду, оскільки договором передбачено фіксовану оплату за участь у судовому засіданні незалежно від витраченого часу. Також, суд зменшив суму відшкодування за підготовку відзиву на касаційну скаргу, враховуючи, що правова позиція позивача вже була сформована, а представництво здійснювалося тим самим адвокатом. Суд підкреслив, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, і суд має оцінювати витрати, враховуючи їх необхідність та обґрунтованість.
3. Суд вирішив частково задовольнити клопотання та стягнути з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №280/9117/23 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення державного службовця у зв’язку з реорганізацією державного органу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги, виходячи з того, що роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, і посада, зайнята працівником, який перебуває у відпустці по догляду за дитиною, не є вакантною. Суд зазначив, що обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Також, суд врахував практику Верховного Суду, згідно з якою у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, суб’єкт призначення повинен запропонувати державному службовцю, попередженому про звільнення, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. Суд відхилив доводи відповідачів про неможливість застосування норм КЗпП України до спірних правовідносин, а також про можливе скасування рішення суду, яке стало підставою для поновлення позивача на посаді, підкресливши обов’язковість виконання судових рішень.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №129/859/20 від 25/06/2025
1. Предметом спору є встановлення фактів родинних відносин, прийняття спадщини та визнання заповіту недійсним.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом в частині неналежного складу відповідачів за вимогами про встановлення фактів родинних відносин та прийняття спадщини, оскільки позивачка звернулася до суду після смерті її батька, і належними відповідачами мали бути інші спадкоємці за законом першої черги, зокрема, мати позивачки, яка виступала у справі як третя особа. Суд також підкреслив, що для визнання заповіту недійсним необхідно встановити порушення прав позивача, чого в даному випадку не було, оскільки спадкоємиця за заповітом не прийняла спадщину, а сам заповіт не містив положень про позбавлення права спадкування спадкоємців за законом. Суд зазначив, що відсутність порушення прав позивачки є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним. Суд також послався на попередню практику Верховного Суду щодо визначення належного відповідача у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення для спадкування.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій щодо відмови у визнанні заповіту недійсним, але залишив без змін рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про встановлення фактів родинних відносин і прийняття спадщини.
Справа №910/8491/24 від 05/08/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ТОВ “АЛМОРА” на користь ТОВ “Крона-Компані” у зв’язку з розглядом справи в суді.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено заяву ТОВ “Крона-Компані” про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Суд зазначив, що ТОВ “Крона-Компані” дотрималось строків подання заяви про розподіл судових витрат та доказів, передбачених статтею 129 ГПК України. Також, ТОВ “Крона-Компані” надало обґрунтування поважності причин неподання доказів до закінчення судових дебатів, що відповідає вимогам статті 221 ГПК України. Верховний Суд підкреслив, що відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми процесуального права, оскільки ТОВ “Крона-Компані” вчасно заявило про понесені витрати та надало обґрунтування неможливості подання доказів до закінчення дебатів. Суд також відхилив посилання скаржника на існування протилежної судової практики, зазначивши, що відмінності в судових рішеннях зумовлені різними фактичними обставинами.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “АЛМОРА” без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №953/2242/20 від 06/08/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме визнання права власності на квартири, машиномісце та автомобіль.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що майно, набуте в шлюбі, вважається спільною сумісною власністю, якщо не доведено інше. Оскільки позивач не надав достатніх доказів, що майно було придбане за його особисті кошти, а також не оскаржив нотаріально завірені згоди дружини на придбання майна, суди обґрунтовано визнали майно спільною сумісною власністю подружжя та поділили його порівну. Суд також врахував, що договори дарування грошових коштів на суму, що перевищує встановлений ліміт, мають бути нотаріально посвідчені, чого в даному випадку не було зроблено. Крім того, суд зазначив, що переоцінка доказів не входить до компетенції касаційного суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав, і такий захист можливий лише за умови, що права позивача дійсно порушені.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №523/10732/22 від 07/08/2025
1. Предметом спору є вимога Одеської міської ради про скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов’язання відповідача знести самочинно збудований об’єкт на земельній ділянці комунальної власності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що вимога про знесення самочинного будівництва є належним способом захисту права власності територіальної громади на земельну ділянку, оскільки саме цей спосіб забезпечує відновлення порушеного права. Суд зазначив, що скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсним договору купівлі-продажу не є ефективними способами захисту в даному випадку, оскільки вони не усувають фізичну наявність самочинної споруди на земельній ділянці. Суд підкреслив, що державна реєстрація права власності на самочинно збудоване майно не є окремим порушенням прав власника земельної ділянки, а лише додає юридичні обмеження до вже існуючих фактичних обмежень, спричинених самим фактом самочинного будівництва. Суд також врахував, що відповідач не надав доказів правомірності будівництва та отримання відповідних дозволів, що підтверджує факт самовільного зайняття земельної ділянки. Суд касаційної інстанції підтримав висновок апеляційного суду про те, що у разі задоволення вимоги про знесення самочинного будівництва, юридичні перешкоди для власника земельної ділянки усуваються, оскільки це призводить до закриття відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №916/2611/24 від 05/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між двома приватними підприємствами, витребування цього майна та відновлення запису про державну реєстрацію права власності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що договір купівлі-продажу був фраудаторним, тобто укладеним з метою уникнення відповідальності за борговими зобов’язаннями перед кредитором (ТОВ “Херсонська обласна енергопостачальна компанія”). Суд врахував, що договір був укладений між пов’язаними особами (чоловіком та дружиною), після звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення боргу, і що у боржника (ПП “Кристал-П”) не було іншого майна, за рахунок якого можна було б задовольнити вимоги кредитора. Суд також підкреслив, що розпорядник майна боржника має право звертатися до суду з вимогами про визнання недійсними правочинів, поєднуючи їх з вимогами про витребування майна, діючи як законний представник боржника. Суд зазначив, що визнання договору недійсним та застосування реституції відновлює правовий зв’язок боржника з майном, що дозволяє кредитору задовольнити свої вимоги в межах справи про банкрутство.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, якою договір купівлі-продажу було визнано недійсним, майно витребувано, а в іншій частині позову відмовлено.
Справа №120/7857/23 від 07/08/2025
1. Спір виник щодо правомірності відмови військової частини у виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди за участь у бойових діях у розмірі 100 000 грн пропорційно часу участі у таких діях.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою з’ясували обставини справи. Суд апеляційної інстанції, відхиливши довідку військової частини як підставу для виплати підвищеної винагороди, не здійснив комплексної оцінки всіх наявних доказів, зокрема, не дослідив бойове розпорядження, на підставі якого видано довідку, та не витребував рапорти начальників і журнали бойових дій. Суд першої інстанції, навпаки, передчасно визнав довідку достатнім доказом, не врахувавши вимоги про надання сукупності документів. Верховний Суд наголосив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може автоматично позбавляти військовослужбовця права на винагороду, якщо інші докази підтверджують його участь у бойових діях.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №925/893/23(711/3727/23) від 28/07/2025
1. Предметом спору є стягнення з колишнього голови правління кооперативу збитків у розмірі безпідставно отриманої заробітної плати та сплачених на неї податків і зборів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні правовідносини є кондикційними, а не деліктними, оскільки відсутні ознаки завдання шкоди. Суд зазначив, що для стягнення безпідставно набутих коштів важливим є факт набуття майна за відсутності правової підстави. Суд також врахував, що голова правління був обраний відповідно до статуту кооперативу, і його повноваження тривали до моменту обрання нового голови, навіть після закінчення строку, на який його було обрано. Суд вказав, що відсутні підстави стверджувати про недобросовісність відповідача при отриманні заробітної плати, оскільки він виконував свої обов’язки, і виплата була добровільною. Суд також підкреслив непослідовність дій позивача, який спочатку звільнив відповідача з виплатою всіх належних сум, а потім намагався стягнути виплачені кошти як збитки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/1376/21 від 05/08/2025
Предмет спору – покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями збанкрутілого ТОВ “АБК “Моноліт” на його колишніх керівників та бенефіціарних власників.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про покладення субсидіарної відповідальності на одну з колишніх керівниць, ОСОБА_3, та залишив в силі рішення про відмову в покладенні такої відповідальності на інших керівників та бенефіціарів, ОСОБА_1 та ОСОБА_2; суд касаційної інстанції підкреслив, що для покладення субсидіарної відповідальності необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідачів та банкрутством компанії, чого в даному випадку не було зроблено; суд зазначив, що виникнення заборгованості перед кредиторами є ризиком господарської діяльності, а ліквідатор не надав достатніх доказів вини відповідачів у доведенні компанії до банкрутства; суд також врахував, що частина дій відповідачів була обґрунтована економічною доцільністю, наприклад, списання товарів з терміном придатності, що минув; суд касаційної інстанції підкреслив, що не здійснює переоцінку доказів, наданих судами попередніх інстанцій, і що для покладення субсидіарної відповідальності необхідні докази умисних дій, спрямованих на погіршення фінансового стану компанії. Суд частково задовольнив вимогу ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу, поклавши їх на ТОВ “Орні Груп” та ТОВ “АБК “Моноліт”.
Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №521/8084/22 від 05/08/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання батька заявниці на території України для отримання нею дозволу на імміграцію.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву про встановлення факту постійного проживання батька заявниці на території України, мотивуючи це тим, що заявниця не використала позасудову процедуру отримання дозволу на імміграцію через міграційну службу перед зверненням до суду. Суд зазначив, що кожна особа має право на захист своїх прав у суді, але окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи. Для отримання дозволу на імміграцію необхідно спочатку звернутися до міграційної служби з відповідною заявою та документами, і лише в разі відмови можна звертатися до суду. Оскільки заявниця не надала доказів звернення до міграційної служби та отримання відмови, звернення до суду є передчасним.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів та відмовив у задоволенні заяви про встановлення факту постійного проживання батька заявниці на території України.
Справа №460/164/24 від 08/08/2025
1. Предметом спору є рішення митниці про коригування митної вартості вживаного автомобіля, імпортованого позивачем.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на тому, що декларант надав всі необхідні документи для підтвердження митної вартості, зокрема рахунок-фактуру, який містив всі необхідні реквізити та ідентифікував товар. Суд зазначив, що митний орган не довів наявності обґрунтованих сумнівів у правильності визначення митної вартості декларантом, а отже, не мав підстав для її коригування. Суд також вказав, що відсутність банківських платіжних документів не є безумовною підставою для відмови у визнанні митної вартості, якщо інші надані документи підтверджують вартість товару. Крім того, суд врахував, що витрати на транспортування були правомірно включені до митної вартості. Суд підкреслив, що митниця повинна чітко визначати конкретні обставини, які викликали сумніви у достовірності задекларованої митної вартості, чого в даному випадку зроблено не було.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправним рішення митниці про коригування митної вартості.
Справа №520/27826/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності податкового органу щодо повернення помилково сплаченого військовою частиною податку на доходи фізичних осіб до місцевого бюджету іншої територіальної громади.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокуратурою було пропущено строк звернення до суду, встановлений КАС України. Суд зазначив, що прокуратура дізналася про порушення інтересів держави не пізніше 20 грудня 2023 року, коли було розпочато кримінальне провадження за фактом можливих зловживань службових осіб військової частини. Суд підкреслив, що сам факт введення воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду, а прокуратура не надала доказів, які б підтверджували, що воєнний стан безпосередньо вплинув на її можливість своєчасно звернутися до суду. Суд також врахував, що прокуратура вже зверталася з аналогічним позовом, який було залишено без розгляду через неявку представника прокуратури в судове засідання, що свідчить про неналежне виконання процесуальних обов’язків. Суд наголосив, що прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, не має привілейованого становища порівняно з іншими суб’єктами владних повноважень і повинен дотримуватися встановлених строків звернення до суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/31220/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення штрафу Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці на ТОВ «Альфа СБ» та заява про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення штрафу.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву про забезпечення позову, мотивуючи це тим, що суди не врахували необхідність оцінки всіх обставин справи в сукупності, зокрема, майновий стан позивача, суму штрафу, наявність виконавчого провадження, а також не обґрунтували, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання рішення суду або захист прав позивача. Суд вказав, що позивач не надав достатньо доказів, які б підтверджували його скрутне фінансове становище та неможливість провадження господарської діяльності у разі сплати штрафу. Суд наголосив, що забезпечення позову має бути обґрунтованим, адекватним і співмірним з позовними вимогами, а суди попередніх інстанцій не навели достатніх мотивів для задоволення заяви про забезпечення позову.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Альфа СБ» про забезпечення позову.
Справа №520/30123/23 від 08/08/2025
1. Предметом спору є зобов’язання Управління культури Ізюмської міської ради привести в належний стан захисну споруду цивільного захисту.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, погодившись з тим, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, який не має права звертатися з таким позовом самостійно, а саме ГУ ДСНС у Харківській області. Суд зазначив, що згідно з чинним законодавством, ДСНС не має повноважень звертатися до суду з вимогами про зобов’язання балансоутримувача привести захисні споруди в належний стан. Суд підкреслив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, коли уповноважений орган не здійснює захист або робить це неналежно, але в даному випадку відсутні законні підстави для такого представництва, оскільки ДСНС не має відповідних повноважень. Суд також відхилив посилання прокурора на попередні рішення Верховного Суду, оскільки вони стосувалися інших правовідносин. Суд наголосив, що особливий період не відміняє конституційного принципу законності, який вимагає, щоб органи державної влади діяли виключно в межах своїх повноважень.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Справа №520/6648/25 від 08/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про анулювання реєстрації фізичної особи-підприємця як платника єдиного податку.
2. Суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до необхідності переходу позивача на загальну систему оподаткування, що спричинить додаткове податкове навантаження у вигляді ПДВ та податку на прибуток. Це може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, розірвання договірних правовідносин з контрагентами та зупинення господарської діяльності позивача. Суд зазначив, що обраний спосіб забезпечення позову відповідає його предмету, не вирішує спір по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Суд також врахував, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту права позивача дійсно існує, і що обрані заходи є співмірними з позовними вимогами.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №751/9810/23 від 08/08/2025
1. Предметом спору є скасування постанови про адміністративне правопорушення, винесеної інспектором патрульної поліції, та відшкодування витрат на правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки позивач не надав доказів направлення заяви про відмову від позову іншим учасникам справи, як це передбачено процесуальним законом. Також, суд врахував, що оскаржувана постанова була скасована суб’єктом владних повноважень, що є підставою для закриття провадження, якщо права позивача відновлені без судового втручання. Суд зазначив, що відповідач надав докази направлення заяви про закриття провадження позивачу. Щодо судових витрат, суд, пославшись на відсутність чіткого регулювання в КАС України, вирішив залишити їх за сторонами, оскільки спір було вирішено діями відповідача, який виправив свою помилку, що усунуло необхідність у подальшому судовому розгляді.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №320/10922/23 від 08/08/2025
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми матеріального права, не врахувавши змін у податковому законодавстві щодо періоду дії карантину та воєнного стану, а також не дослідили обставини щодо кожної податкової накладної окремо. Важливо, що суди не перевірили правомірність та коректність встановлення контролюючим органом строків порушення реєстрації податкових накладних у розрізі кожної з накладних. Суд також наголосив на необхідності врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 200/4768/23, де детально роз’яснено застосування правових норм у подібних правовідносинах. Оскільки з’ясування цих обставин входить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд позбавлений такої можливості, справу необхідно направити на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №140/14817/24 від 08/08/2025
1. Предметом спору є правомірність дій та рішення державних органів щодо реєстрації змін до статуту релігійної організації.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши, що реєстрація статуту релігійної організації є публічно-владною управлінською функцією, а спір стосується законності дій суб’єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури, а не внутрішніх корпоративних відносин релігійної громади. Суд вказав, що розпорядження про реєстрацію змін до статуту є адміністративним актом, оскільки воно видане посадовою особою органу державної влади та стосується прав і обов’язків релігійної громади. Суд також зазначив, що Закон України “Про адміністративну процедуру” закріпив підхід, згідно з яким взаємодія особи із суб’єктом владних повноважень є адміністративною процедурою, а відповідні рішення – адміністративними актами. Суд підкреслив, що порушення органом влади норм адміністративної процедури є підставою для оскарження адміністративного акта в адміністративному суді. **** Суд відступив від попередніх висновків, зроблених до прийняття Закону України “Про адміністративну процедуру”.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №280/6835/23 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючий орган мав право використовувати податкову інформацію з Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (СОД РРО) під час фактичної перевірки. Суд зазначив, що інформація в СОД РРО відображає дані про проведені розрахункові операції та реквізити фіскальних чеків. Також, суд підкреслив, що позивач не надав жодних доказів на спростування обставин, викладених в акті перевірки, хоча мав у власному розпорядженні звіти РРО за спірний період. Суд вказав, що контролюючий орган не порушив процедуру призначення та проведення фактичної перевірки, оскільки мав інформацію про можливі порушення платником податків законодавства, що є підставою для проведення такої перевірки. Суд також зазначив, що виявлені порушення відповідають предмету фактичної перевірки, встановленому Податковим кодексом України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/23979/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши, що для забезпечення позову недостатньо лише факту оскарження постанови про штраф; необхідно довести, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить захист прав позивача або завдасть значної шкоди. Суд підкреслив, що позивач не надав доказів свого скрутного майнового стану, а суди попередніх інстанцій не обґрунтували, чому зупинення стягнення є необхідним. Також, суд вказав на важливість збалансування інтересів сторін та оцінку потенційної шкоди від забезпечення позову для відповідача та публічних інтересів. Суд роз’яснив алгоритм дій судів при розгляді заяв про забезпечення позову у подібних справах, наголосивши на необхідності встановлення реальних ризиків, вибору найменш обтяжливого заходу та перевірці, чи переважує користь від його застосування потенційну шкоду.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №420/13662/24 від 06/08/2025
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у зв’язку з не включенням до бази оподаткування ПДВ бюджетних коштів, отриманих у вигляді субсидій за надання послуг з охорони.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримані позивачем кошти з обласного бюджету за кодом економічної класифікації видатків 2610 “Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)” не є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки вони не є компенсацією вартості послуг, а мають характер цільового фінансування в рамках бюджетної програми. Суд зазначив, що відносини між позивачем та обласною радою мають бюджетний, а не цивільно-правовий характер, і регулюються нормами бюджетного законодавства. Важливо, що суди встановили відсутність доказів того, що кошти надходили на рахунок позивача саме як оплата послуг охорони. Суд також врахував, що термін “субсидія” не передбачає оплатності у вигляді компенсації вартості товарів/послуг, а є фінансуванням поточних бюджетних видатків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/11053/24 від 06/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву компанії, оскільки компанія пропустила місячний строк звернення до суду після адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення. Суд зазначив, що відповідно до усталеної судової практики, якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в адміністративному порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов’язань, строк звернення до суду становить один місяць з дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Суд відхилив посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року, оскільки вона стосувалася строків звернення до суду з вимогами про стягнення бюджетного відшкодування ПДВ, а не оскарження податкових повідомлень-рішень. Суд також підкреслив, що у вказаній позивачем постанові не було відступлення від усталеної практики щодо обчислення строків оскарження податкових повідомлень-рішень. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у даному випадку застосовується місячний строк, оскільки позивач скористався процедурою адміністративного оскарження.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/7947/25 від 08/08/2025
1. Предметом спору є затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим у кримінальному провадженні щодо пособництва у незакінченому замаху на заволодіння майном “Укрзалізниці” в особливо великих розмірах.
2. Суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості, керувався наступними аргументами:
* Угода відповідає вимогам ст. 469, 472 КПК України, оскільки укладена між прокурором САП та обвинуваченим, який визнав свою вину у корупційному злочині.
* Обвинувачений зобов’язався надати правдиві викривальні покази щодо інших співучасників злочину, що відповідає інтересам суспільства у викритті більшої кількості кримінальних правопорушень.
* Укладення угоди сприяє більш швидкому завершенню судового провадження, зменшує навантаження на суд та забезпечує економію державних ресурсів.
* Узгоджене покарання у вигляді 7 років 3 місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням є співмірним тяжкості злочину та відповідає загальним засадам призначення покарання.
* Суд врахував зобов’язання обвинуваченого перерахувати 4 мільйони гривень на потреби Збройних Сил України, що є важливим в умовах воєнної агресії.
* Умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, а її укладення є добровільним.
3. Суд затвердив угоду про визнання винуватості та визнав обвинуваченого винним, призначивши узгоджене покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років 3 місяці, звільнивши від відбування покарання з випробуванням та поклавши певні обов’язки.
Справа №990/62/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) про невідповідність судді займаній посаді та внесення подання про її звільнення.
2. Верховний Суд частково задовольнив позов, скасувавши рішення ВККСУ про невідповідність судді займаній посаді та подання про звільнення. Суд, ймовірно, встановив порушення процедури або необґрунтованість висновків ВККСУ. Можливо, були допущені помилки при оцінці кваліфікації судді, або не враховані важливі обставини. Також, суд міг дійти висновку, що висновки комісії не відповідають критеріям об’єктивності та неупередженості. У рішенні також йдеться про відмову в задоволенні решти позовних вимог, що може стосуватися, наприклад, вимог про поновлення на посаді або виплату компенсації. Суд також вирішив стягнути з ВККСУ на користь позивача судові витрати.
3. Суд визнав протиправним та скасував рішення ВККСУ про невідповідність судді займаній посаді, але відмовив у задоволенні решти позовних вимог.
Справа №620/16979/24 від 07/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) щодо накладення штрафу на АТ “Чернігівобленерго” за порушення ліцензійних умов.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки НКРЕКП пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише ті обставини, які об’єктивно унеможливлювали подання скарги вчасно, а такі обставини НКРЕКП не довела. Зокрема, суд не визнав поважними причинами пропуску строку посилання НКРЕКП на велике навантаження на юридичний відділ, звільнення відповідального працівника, а також на введення воєнного стану, оскільки НКРЕКП не обґрунтувала, як саме ці обставини завадили вчасно подати апеляційну скаргу. Суд підкреслив, що дотримання порядку подання клопотання про поновлення строку не є безумовною підставою для його задоволення, якщо відсутні поважні причини пропуску строку. Також, суд зазначив, що сам факт введення воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку для державного органу, якщо не доведено, як саме воєнний стан вплинув на його роботу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу НКРЕКП без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
