Справа №559/2389/24 від 30/07/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, поширеної відповідачем у соціальній мережі Facebook.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що позивач є посадовою особою (міським головою), а тому межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж щодо звичайної фізичної особи. Суд врахував, що висловлювання відповідача, хоч і критичні, зроблені з використанням гіпербол, алегорій та сатири, і не містять фактичних даних, які можна перевірити на правдивість. Суд наголосив на важливості розрізнення між фактами та оціночними судженнями, підкреслюючи, що правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо свободи вираження поглядів, яка охоплює ідеї, що можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації немає.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову про спростування недостовірної інформації.
Справа №521/4550/20 від 30/07/2025
1. Предметом спору є виселення відповідачів з квартири, право на частину якої належить позивачу.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про виселення, мотивуючи це тим, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 виник особливий режим спільної часткової власності на спірну квартиру, оскільки частка позивача була витребувана у ОСОБА_2 за рішенням суду, а порядок користування квартирою між ними не встановлено. Суд зазначив, що інші відповідачі вселилися в квартиру як члени сім’ї ОСОБА_2 на законних підставах, коли ще не було спільної часткової власності, і їх виселення не є обґрунтованим. Суд вказав, що відсутність порушень при вселенні відповідачів та подальше виникнення особливого режиму спільної часткової власності на спірну квартиру, не дають підстав для виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Суд також врахував, що позивач вимагає виселення відповідачів з усієї квартири, а не лише з належної йому частини.
3. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в новій редакції, але залишив рішення про відмову у задоволенні позову без змін.
Справа №450/2534/23 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих на підставі електронних торгів, які раніше були визнані недійсними.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що свідоцтва про право власності, видані відповідачці, є незаконними, оскільки вони базуються на актах про електронні торги, які були визнані недійсними рішенням суду, що набрало законної сили. Суд зазначив, що позивачка має законний інтерес у тому, щоб майно боржника, за рахунок якого може бути виконано рішення суду про стягнення заборгованості на її користь, безпідставно не зменшувалося. Також, суд відхилив аргументи відповідачки про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, оскільки у даній справі не заявлялися вимоги про витребування майна, а спір стосується правомірності видачі свідоцтв про право власності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його завдання полягає у виправленні судових помилок, а не у здійсненні нового судового розгляду, і не знайшов підстав для скасування рішення апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №907/553/16 від 29/07/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали та постанови судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні грошових вимог Головного управління ДПС у Закарпатській області до фізичної особи-підприємця банкрута.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган пропустив встановлений Податковим кодексом України строк для стягнення податкового боргу, а саме 1095 днів, щодо штрафних санкцій, нарахованих до дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд також зазначив, що нарахування штрафних санкцій у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є неправомірним, посилаючись на Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Верховний Суд підкреслив, що строки заявлення кредиторських вимог після визнання боржника банкрутом регулюються статтею 59 Кодексу України з процедур банкрутства, а не статтею 130, як стверджував скаржник. Суд касаційної інстанції відзначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства у подібних правовідносинах. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що доводи скаржника зводяться до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/5741/21 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним пункту кредитного договору та стягнення коштів, сплачених як винагорода за надання фінансового інструменту.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, наголошуючи на тому, що положення кредитного договору щодо сплати комісій є нікчемними, оскільки суперечать законодавству про захист прав споживачів та банківську діяльність. Суд вказав, що вимога про визнання недійсним нікчемного правочину є неналежним способом захисту, оскільки такий правочин є недійсним в силу закону. **** Суд відступив від попередньої позиції щодо початку перебігу позовної давності у справах про нікчемні правочини, зазначивши, що перебіг позовної давності починається з моменту початку виконання нікчемного правочину, а не з моменту, коли особа дізналася про порушення своїх прав. Оскільки позивачка звернулася до суду поза межами позовної давності, суд касаційної інстанції вирішив відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та відмовив у задоволенні позову про стягнення коштів.
Справа №759/5539/21 від 30/07/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, завданої розповсюдженням, на думку позивача, недостовірної інформації в месенджері Viber.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних доказів, які б підтверджували факт розповсюдження відповідачами недостовірної інформації, що принижує її честь та гідність. Суд зазначив, що надані скріншоти не дозволяють ідентифікувати осіб, які зареєстровані у групі месенджера, і встановити, що під відповідними іменами зареєстровані саме відповідачі. Крім того, з наданих доказів неможливо встановити дату та час листування. Суд також врахував свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та зазначив, що особа, яка висловлює власні погляди та критичні думки, не може бути зобов’язана доводити їх правдивість. Суд підкреслив, що позивач не довів, що поширена інформація є фактичним твердженням, яке можливо перевірити, а не оціночним судженням.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №359/6355/16-ц від 30/07/2025
1. Предметом спору є законність передачі у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення та їх подальше витребування у власність держави.
2. У цій справі суди тривалий час з’ясовували, чи накладаються спірні земельні ділянки, передані у приватну власність, на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП «Бориспільський лісгосп». Ключовим моментом стало питання про допустимість та оцінку доказів, зокрема висновків експертів, щодо наявності такого накладення. Верховний Суд наголосив на необхідності врахування всіх доказів у їх сукупності та надав вказівки щодо перевірки обґрунтованості прийняття апеляційним судом нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції. Апеляційний суд, врахувавши ці вказівки, відхилив нові докази, подані прокурором на стадії апеляційного перегляду, та, переглянувши справу за доказами, які були предметом оцінки в суді першої інстанції, дійшов висновку про відсутність беззаперечних доказів накладення спірних земельних ділянок на ділянку ДП «Бориспільське лісове господарство». Суд також зазначив, що наявність суперечливих доказів, які не можуть бути усунуті на стадії апеляційного розгляду, не дає підстав для задоволення позовних вимог.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок.
Справа №755/5160/23 від 30/07/2025
1. Предметом спору є припинення порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку та зобов’язання вчинити певні дії, зокрема, щодо використання доменного імені в мережі Інтернет.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки висновку експерта, який вказував на можливість введення в оману споживачів через використання відповідачем торгової марки, схожої з маркою позивача. Суд апеляційної інстанції формально підійшов до оцінки висновку експерта, не врахувавши, що експерт повно відповів на поставлені питання, а також не запропонував провести додаткову або повторну експертизу, якщо мав сумніви у висновку. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку суду забезпечити змагальний процес і всебічне дослідження обставин справи. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дотрималися основних принципів цивільного судочинства, таких як змагальність сторін та диспозитивність.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №489/2088/18 від 30/07/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування приватизації земельної ділянки.
2. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не надала достатніх доказів порушення її прав. Суд врахував, що на момент отримання позивачкою права власності на землю, відповідачка вже володіла нерухомістю на суміжній ділянці. Експертиза не виявила можливості усунути невідповідності між межами ділянок. Суд також зазначив, що не доведено факт самовільного захоплення відповідачкою частини земельної ділянки позивачки, облаштування каналізаційної системи на її території, наявності незасипаної вигрібної ями та встановлення паркану. Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що позивачка не надала належних доказів порушення її прав.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №752/17575/16-ц від 24/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу дачного будинку та скасування запису про право власності, оскільки позивачі вважають, що їхнє право власності на об’єкт нерухомості було порушено через внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно подвійного запису.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем у спорі про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, оскільки належним відповідачем є особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Суд також підкреслив, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, і вказав, що у даному випадку належним способом захисту є віндикаційний позов до останнього набувача майна, а не визнання недійсними попередніх правочинів. Суд зазначив, що скасування державної реєстрації права власності відповідача та закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не можуть бути окремими позовними вимогами. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду, оскільки ВС вже розглядав схожий спір у справі № 752/26843/17 та сформував відповідні правові висновки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №372/2692/20 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення міської ради про передачу земельних ділянок у приватну власність, визнання недійсними державних актів на право власності на ці ділянки, їх витребування та визнання права власності на них за державою, а також зустрічний позов про визнання права власності на ці ділянки за фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що спірні земельні ділянки були незаконно зайняті відповідачами, оскільки вони відносяться до земель водного фонду, що є порушенням Земельного та Водного кодексів України. У такому випадку, належним способом захисту є не віндикаційний позов (витребування майна), а негаторний позов (усунення перешкод у користуванні майном), передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України, з вимогою про повернення земельної ділянки власнику. Суд зазначив, що прокурор невірно обрав спосіб захисту, заявивши вимоги про витребування земельних ділянок, а не про усунення перешкод у користуванні ними, що не дозволяє задовольнити позов. Суд також врахував, що принцип “jura novit curia” (суд знає закони) не може бути застосований у даному випадку, оскільки прокурор помилково обґрунтував позовні вимоги тим, що відповідачі отримали землю з порушенням вимог чинного земельного та водного законодавства (земля перебувала у державній власності, відносилася до земель водного фонду), а не посилаючись на певні норми права.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши відмову в задоволенні первісного позову прокурора.
Справа №362/5171/21 від 30/07/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів за договором позики та зустрічна вимога про визнання цього договору недійсним.
2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що факт передачі грошових коштів підтверджується як змістом договору позики, так і нотаріально посвідченим договором застави корпоративних прав. Суд зазначив, що відповідач за зустрічним позовом не надав належних доказів відсутності отримання коштів за договором позики, що свідчить про реальність правочину. Доводи відповідача про те, що між сторонами виникли не боргові правовідносини, а відносини, спрямовані на набуття корпоративних прав, не підтверджені належними доказами та спростовуються текстом договору позики і договору застави. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованість рішення апеляційного суду. Суд касаційної інстанції також зазначив, що відсутність у резолютивній частині судового рішення висновків за результатами апеляційного перегляду рішення міськрайонного суду в частині зустрічних позовних вимог, є підставою для звернення до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі або для ухвалення додаткового рішення апеляційним судом із власної ініціативи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №559/296/24 від 29/07/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не врахував доводи захисника про поважність причин пропуску строку, а саме необізнаність із мотивами прийнятого слідчим суддею рішення на момент оголошення резолютивної частини ухвали. Суд касаційної інстанції послався на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27 травня 2019 року, згідно з якою необізнаність із мотивами рішення може бути поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд не надав належної оцінки цим доводам, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання захисника.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №910/9529/22 від 04/08/2025
Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження на підставі наказу суду, виконання якого було зупинено Верховним Судом.
Суд касаційної інстанції зазначив, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача. Закон України “Про виконавче провадження” містить вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, і зупинення виконання рішення суду касаційною інстанцією не є такою підставою. Суд підкреслив, що зупинення виконавчих дій можливе лише у відкритому виконавчому провадженні, і це не забороняє стягувачу звертатися до державного виконавця із заявою про вчинення виконавчих дій. Оскільки суди попередніх інстанцій встановили відсутність підстав для повернення виконавчого документа, вони дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що оскаржувані рішення прийняті з повним дослідженням обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №757/55832/21-ц від 30/07/2025
1. Предметом спору є застосування наслідків недійсності договору про поточний депозитний вклад, укладеного в 1995 році між фізичною особою та банком, з огляду на те, що зобов’язання за цим договором не обліковувалися на балансі банку на момент націоналізації.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційні скарги Кабінету Міністрів України та ПриватБанку, виходив з того, що Кабінет Міністрів України має право звертатися до суду з таким позовом, оскільки є акціонером банку і діє в інтересах держави. Суд зазначив, що Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” є спеціальним законом, і його положення мають пріоритет над загальними нормами цивільного законодавства. Зокрема, стаття 41-1 цього Закону встановлює, що правочини, зобов’язання за якими не обліковувалися на балансі банку на момент набуття державою права власності на акції банку, є нікчемними. Суд також врахував, що Кабінет Міністрів України довів факт необліковування зобов’язань за спірним договором на момент націоналізації банку. Суд вказав, що апеляційний суд помилково застосував принцип незворотності дії законів у часі, оскільки в даному випадку йдеться про триваючі правовідносини, на які поширюється дія чинного законодавства. Суд також зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки дозволяє захистити інтереси держави як акціонера банку.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов Кабінету Міністрів України було задоволено.
Справа №343/1700/24 від 31/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної особі, засудженій за умисне невиконання рішення суду про позбавлення права керування транспортними засобами.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок апеляційного суду, погодившись з тим, що покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком є справедливим та необхідним для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів, враховуючи, що злочин було скоєно невдовзі після набрання законної сили постанови про адміністративне стягнення за керування у стані алкогольного сп’яніння. Суд врахував дані досудової доповіді, яка вказувала на середній ризик вчинення повторного правопорушення, але вважав, що виправлення можливе без реального позбавлення волі. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано не погодився з можливістю виправлення засудженого лише штрафом, враховуючи умисний характер дій та короткий проміжок часу після адміністративного стягнення. Суд касаційної інстанції не знайшов підстав вважати призначене покарання надмірно суворим, оскільки воно відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
3. Рішення суду касаційної інстанції: вирок апеляційного суду залишено без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №203/5918/23 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору вчителя початкових класів у зв’язку з неможливістю виконання роботи дистанційно через запровадження змішаної форми навчання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що з 1 вересня 2023 року у навчальному закладі запроваджено змішану форму навчання, що вимагає присутності вчителів у класах, а позивачка, перебуваючи за кордоном, не могла виконувати свої обов’язки очно. Суди врахували, що місто Дніпро не входить до переліку територій, де ведуться бойові дії, і навчання проводиться в очній формі. Суд також зазначив, що стаття 57-1 Закону України «Про освіту» не є абсолютною гарантією збереження дистанційної роботи, особливо коли очна форма навчання є пріоритетною для соціалізації дітей. Суд відхилив аргументи позивачки про дискримінацію та покарання, оскільки призупинення трудового договору було здійснено на підставі об’єктивної неможливості виконання роботи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши законність наказу про призупинення дії трудового договору.
Справа №953/6878/21 від 31/07/2025
Предметом спору є стягнення боргу за договором позики.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про наявність між сторонами правовідносин за договором позики, оскільки відповідач написав розписку про отримання матеріальних цінностей на певну суму грошей і тривалий час частково виконував зобов’язання з повернення коштів. Суд зазначив, що розписка є належним доказом укладення договору позики, а відсутність конкретного переліку матеріальних цінностей не спростовує факту отримання грошових коштів. Також, суд відхилив посилання відповідача на те, що між сторонами існував договір купівлі-продажу, оскільки відповідач не надав жодних належних доказів на підтвердження цієї обставини, а показання свідків у даному випадку є недостатнім доказом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень.
Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №361/2980/22 від 31/07/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за крадіжку, вчинену повторно в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора, оскільки Закон України, на який посилався прокурор, набрав чинності після ухвалення оскаржуваних судових рішень, і суди попередніх інстанцій не могли його застосувати. Суд зазначив, що скасування судових рішень суперечило б принципу res judicata. Водночас, суд врахував, що засуджений вже був звільнений від покарання на підставі цього ж закону іншим судом в порядку виконання вироку. Повторне застосування закону до тих самих правовідносин суперечить принципу юридичної визначеності. Суд також наголосив на самостійності сторін у кримінальному провадженні та розмежуванні функцій обвинувачення і захисту.
3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №910/7722/24 від 04/08/2025
1. Предметом спору є заява Корпорації “ТСМ Груп” про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції у справі щодо стягнення заборгованості та визнання договору розірваним.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, керувався такими аргументами: кожен має право на професійну правничу допомогу, а сторона, яка вимагає відшкодування таких витрат, повинна довести їх розмір, обґрунтованість та відповідність критеріям реальності та розумності. Суд враховує складність справи, кваліфікацію адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Суд також бере до уваги, чи були витрати необхідними, а їх розмір – обґрунтованим, оцінюючи поведінку сторін під час розгляду справи. У даному випадку, хоча Корпорація і надала докази понесених витрат, суд визнав заявлений розмір гонорару неспівмірним та непропорційним, враховуючи, що правова позиція Корпорації не змінювалася, а адвокат був обізнаний зі справою з попередніх інстанцій.
3. Суд частково задовольнив заяву Корпорації “ТСМ Груп” та постановив стягнути з Акціонерного товариства “НАЕК “Енергоатом” 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
Справа №947/10923/24 від 31/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України), в частині скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, мотивуючи це підвищеною суспільною небезпекою злочину в умовах воєнного стану. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не врахував належним чином пом’якшуючі обставини, зокрема щире каяття засудженого, сприяння розкриттю злочину та його подальший призов на військову службу за мобілізацією, що свідчить про його виправлення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засуджених, і в даному випадку є достатні підстави вважати, що засуджений може виправитися без відбування покарання. Суд також врахував, що злочин, вчинений особою, є нетяжким, і відсутні обтяжуючі обставини.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника та змінив вирок апеляційного суду, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Справа №569/6297/22 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання майнових прав на двокімнатну квартиру в новобудові.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який задовольнив позов, мотивуючи це тим, що позивач не залучив до участі у справі належного відповідача, а саме забудовника (ТОВ «Рівненський МЖК»), який є власником об’єкта незавершеного будівництва і саме він може вчиняти дії щодо передачі майнових прав на квартиру іншим особам. Суд зазначив, що у таких спорах належним відповідачем є забудовник, оскільки саме він має зобов’язання щодо передачі майнових прав. Оскільки позивач не заявив клопотання про залучення забудовника як співвідповідача, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, хоча і з інших мотивів. Також, суд врахував попередні висновки Верховного Суду щодо визначення належного відповідача у спорах про майнові права на нерухомість.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №521/14439/15-ц від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання майна іпотечним та звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, погодився з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для визнання земельної ділянки предметом іпотеки, оскільки іпотекодавець взяв на себе зобов’язання передати її в іпотеку, але не виконав його; суд також врахував, що спадкоємець іпотекодавця несе відповідальність за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Водночас, касаційний суд вказав на помилку апеляційного суду в частині визначення розміру заборгованості, на яку слід звернути стягнення, оскільки апеляційний суд невірно вказав розмір заборгованості, визначений у рішенні суду першої інстанції у іншій справі, яке має преюдиційне значення. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки відповідач через свого представника був повідомлений про розгляд справи і не заявляв про застосування позовної давності в суді першої інстанції. Також, суд відхилив доводи про недійсність договору відступлення права вимоги, оскільки на момент розгляду справи цей договір був чинним.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в частині визначення розміру заборгованості та доповнивши її рішенням про визнання права іпотеки на земельну ділянку.
Справа №559/296/24 від 29/07/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не обґрунтовано застосував положення процесуального закону, відмовивши у поновленні строку на апеляційне оскарження. Захисник обґрунтовував пропуск строку тим, що повний текст ухвали слідчого судді отримав лише після оголошення резолютивної частини і, відповідно, не міг вчасно оскаржити рішення, не знаючи його мотивів. Апеляційний суд не врахував позицію Верховного Суду, згідно з якою необізнаність із мотивами рішення може бути поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження. Касаційний суд підкреслив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисника про поважність причин пропуску строку, що є порушенням права на оскарження процесуальних рішень.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №910/6064/24 від 31/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення виконання грошового зобов’язання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач порушив умови договору щодо своєчасної оплати вартості врегулювання небалансів електричної енергії, оскільки строк для розрахунків обчислюється з дня розміщення рахунку в системі управління ринком, а відповідач є одночасно адміністратором розрахунків та оператором системи передачі, що дає йому можливість отримувати рахунки та проводити розрахунки. Також, суд відхилив аргументи відповідача про неможливість використання коштів з рахунку зі спеціальним режимом використання, посилаючись на попередню практику Верховного Суду, яка дозволяє здійснювати розрахунки з інших рахунків. Суд зазначив, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірним, оскільки відповідальність за прострочення грошового зобов’язання настає незалежно від наявності вини боржника. Суд також підкреслив, що наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках не виключає можливість застосування загальних норм матеріального права щодо відповідальності за порушення грошових зобов’язань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №346/2645/23 від 04/08/2025
Предметом спору є визнання незаконним наказу АТ «Укрзалізниця» про призупинення трудового договору з позивачем та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що призупинення дії трудового договору з працівником було неправомірним, оскільки роботодавець не довів неможливості надання роботи працівнику у зв’язку з воєнними діями, а працівник мав можливість її виконувати. Верховний Суд підкреслив, що сам факт воєнного стану не є безумовною підставою для призупинення дії трудового договору, а необхідна одночасна неможливість надання роботи роботодавцем та її виконання працівником. Також, суд зазначив, що у випадку незаконного призупинення дії трудового договору, працівнику має бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі аналогії із статтею 235 КЗпП, оскільки спеціальна норма, яка б регулювала це питання, відсутня. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що зменшення обсягів господарської діяльності є достатньою підставою для призупинення дії трудового договору, оскільки не було доведено неможливості надання роботи саме цьому працівнику.
Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №367/8026/19 від 05/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки апеляційний суд правильно встановив, що предмети позову у справах № 367/6134/19 та № 367/8026/19 не є тотожними, а отже, не було підстав для закриття провадження у справі № 367/8026/19 на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Суд зазначив, що у справі № 367/6134/19 позивач вимагала визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 17 липня 2017 року та витребування майна, тоді як у справі, що переглядається, позивач вимагає визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 27 вересня 2019 року. Верховний Суд підкреслив, що різні предмети позову зумовлюють і різні підстави для позову. Крім того, суд касаційної інстанції взяв до уваги, що рішення у справі № 367/6134/19 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №127/17906/23 від 30/07/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права приватної власності на майно, придбане під час такого проживання.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивач довів факт спільного проживання з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу на момент придбання спірного майна. При цьому, відповідач не спростував презумпцію спільності майна, набутого під час такого спільного проживання. Суд врахував докази, які підтверджують наявність між сторонами відносин, притаманних подружжю, а саме: спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність взаємних сімейних прав та обов’язків, спільний відпочинок, здійснення позивачем витрат на ремонт майна відповідача, а також подальше укладення шлюбу між сторонами. Суд зазначив, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким є ефективний захист порушених прав. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, вказавши, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №760/5593/19 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, погодився з апеляційним судом щодо відсутності підстав для визнання договору недійсним, оскільки не було доведено, що продавець квартири не усвідомлював значення своїх дій на момент укладення договору, а також не було встановлено зловмисної домовленості між представником продавця та покупцем. Суд також зазначив, що для визнання недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди іншого, необхідно довести недобросовісність третьої сторони (контрагента за договором), чого в даній справі не було зроблено. Крім того, суд підкреслив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача (представника за довіреністю) є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд помилково вважав обґрунтованими вимоги щодо недійсності правочину через відсутність згоди колишньої дружини на продаж квартири, оскільки не було встановлено недобросовісності покупця.
3. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, змінивши постанову апеляційного суду в мотивувальній частині, а в іншій частині залишив без змін.
Справа №448/1650/24 від 30/07/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат, понесених боржником у зв’язку з апеляційним переглядом ухвали про відмову у видачі судового наказу про стягнення аліментів.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновком апеляційного суду про те, що у випадку відмови у видачі судового наказу та за наслідками перегляду такої ухвали в апеляційному порядку не передбачено обов’язку суду проводити розподіл судових витрат, оскільки наказне провадження є самостійним видом провадження, особливості якого визначені ЦПК України. Оскільки розділ про наказне провадження не містить спеціальних норм для апеляційного суду при перегляді ухвали про відмову у видачі судового наказу, такий перегляд відбувається з дотриманням загальних правил апеляційного провадження, які передбачають вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд касаційної інстанції також зазначив, що боржник має право на правничу допомогу та відшкодування понесених витрат. Враховуючи, що сторона боржника зверталася до суду з метою вирішення питання щодо розподілу судових витрат, понесених саме у зв’язку із апеляційним переглядом справи, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат у справі.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Справа №127/15317/22 від 31/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України та ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України.
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки зазначено, що складання постанови вимагає значного часу і суд обмежився складанням та оголошенням лише резолютивної частини. Повний текст постанови буде оголошено пізніше. Однак, з огляду на те, що касаційні скарги захисників залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін, можна припустити, що суд не знайшов підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, вважаючи їх законними та обґрунтованими. Можливо, суд погодився з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, та кваліфікацією дій засуджених. Також, ймовірно, суд не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до неправильного вирішення справи. Більш конкретні аргументи будуть відомі після оголошення повного тексту постанови.
3. Верховний Суд ухвалив залишити без зміни вирок Вінницького міського суду та ухвалу Вінницького апеляційного суду стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а касаційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №183/12595/23 від 31/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання військовослужбовцю, засудженому за самовільне залишення військової частини.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, керуючись тим, що засуджений вперше вчинив злочин, передбачений статтею 407 КК України, під час дії воєнного стану, виявив бажання повернутися до військової частини для продовження служби, і командир частини надав письмову згоду на це. Суд врахував положення ч. 5 ст. 401 КК України, яка дозволяє звільнення від кримінальної відповідальності за таких обставин. Суд також послався на власну практику в аналогічних справах, підкреслюючи, що наявність усіх необхідних умов робить неможливим кримінальне провадження. Суд зазначив, що закриття провадження та звільнення від відповідальності тягне за собою обов’язкове поновлення особи на військовій службі та її прибуття до частини протягом 72 годин.
3. Суд скасував вироки попередніх інстанцій, звільнив засудженого від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження, зобов’язавши його повернутися до військової частини для продовження служби.
Справа №334/4325/23 від 29/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що покарання у вигляді 5 років позбавлення волі є справедливим і необхідним, враховуючи тяжкість злочину, відсутність пом’якшуючих обставин, а також те, що обвинувачений не визнав вину під час судового розгляду. Суд також зазначив, що часткове відшкодування збитків на стадії касаційного розгляду не є достатньою підставою для застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд врахував, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про застосування ст. 75 КК, оскільки обвинувачений не розкаявся і не відшкодував збитки в повному обсязі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що щире каяття має підтверджуватися визнанням вини та правдивою розповіддю про обставини злочину, чого в даному випадку не було.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Справа №907/1187/23 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації права оренди та зобов’язання повернути земельну ділянку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо порушення вимог генерального плану міста Ужгорода при відведенні земельної ділянки, оскільки її частина відноситься до території багатоквартирної житлової забудови та дорожньої розв’язки, де розміщення об’єктів передачі електроенергії не передбачено. Суд зазначив, що хоча лінійні об’єкти енергетичної інфраструктури можуть розміщуватися на землях різних категорій, забудова таких ділянок має відповідати містобудівній документації. Суд також підкреслив, що прокурор правомірно представляв інтереси держави, оскільки міська рада, прийнявши спірне рішення, діяла всупереч інтересам територіальної громади. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ради та скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, оскільки вказані вимоги є неефективним способом захисту прав.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним рішення міської ради та скасування державної реєстрації права оренди, а в решті рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №645/5265/20 від 30/07/2025
1. Предметом спору є оскарження розрахунку заборгованості по аліментах, здійсненого державним виконавцем, зокрема щодо врахування добровільних виплат та коштів, сплачених третьою особою (матір’ю боржника).
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав, що апеляційний суд не врахував, що перераховані кошти матір’ю боржника не були чітко визначені як аліменти, і відсутні докази, що боржник уповноважував матір здійснювати такі платежі від його імені. Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відсутність чіткого призначення платежу та доказів уповноваження не дозволяє вважати ці кошти сплатою аліментів. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона має довести обставини, на які вона посилається, і в даному випадку не було надано достатніх доказів, що перекази матері боржника мали цільовий характер саме як аліменти. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості врахування інтересів дитини та справедливості при вирішенні сімейних спорів, однак зазначив, що ці принципи не можуть ігнорувати вимоги доказування та встановлені фактичні обставини справи. Суд касаційної інстанції також врахував попередні висновки Верховного Суду у подібних справах, де наголошувалося на необхідності чіткого підтвердження призначення платежів та уповноваження третіх осіб для зарахування коштів як сплати аліментів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині зобов’язання державного виконавця врахувати кошти, сплачені матір’ю боржника, і залишив в силі ухвалу суду першої інстанції в цій частині.
Справа №677/976/23 від 30/07/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв’язку з невиконанням рішення третейського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги банку, виходячи з того, що рішення третейського суду підтверджує наявність грошового зобов’язання відповідача перед банком, а невиконання цього рішення є підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України. Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання та способом захисту майнового права кредитора. Суд також врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності та обмежив період стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних. Доводи касаційної скарги про неналежне засвідчення доказів не стали підставою для скасування правильного по суті рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №754/3794/23 від 05/08/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді касаційної інстанції.
2. Суд задовольнив заяву позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки позивач надав докази на підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, а відповідач не скористався правом на оскарження розміру цих витрат. Суд врахував, що справа, яка була предметом касаційного перегляду, вимагала значних затрат часу для складення відзиву на касаційну скаргу та клопотання про закриття касаційного провадження. Також суд посилається на сталу судову практику Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою відшкодовуються лише фактичні, неминучі та обґрунтовані витрати. Суд наголосив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони.
3. Суд ухвалив стягнути з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 42 250,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
Справа №2-10231/11 від 30/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо завершення виконавчих проваджень та скасування відповідних постанов.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що ТОВ «ФК «Централ Фінанс» звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця з пропуском встановленого законом строку, оскільки ще з квітня 2023 року було обізнане про порушення його прав, а до суду звернулося лише в березні 2024 року. При цьому, ТОВ «ФК «Централ Фінанс» не зверталося з клопотанням про поновлення пропущеного строку. Суд наголосив, що з’ясування обставин дотримання строку на оскарження дій виконавця має першочергове значення, і у випадку його пропуску без поважних причин, скарга підлягає залишенню без розгляду. Суд першої інстанції мав залишити скаргу без розгляду, а апеляційний суд не усунув цих порушень. Верховний Суд не перевіряє обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо вирішення скарги по суті.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив скаргу ТОВ «ФК «Централ Фінанс» без розгляду.
Справа №539/4364/20 від 22/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за замах на вплив на працівників правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали особу винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 – ч. 2 ст. 343 КК України. Суд зазначив, що висновки про винуватість особи ґрунтуються на сукупності досліджених доказів, зокрема, показаннях потерпілих та свідків, протоколах огляду місця події та слідчих експериментів, а також висновку експерта. ВС підкреслив, що суди забезпечили змагальність сторін та рівність їхніх прав, а вирок містить чітке формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, проаналізував їх та надав обґрунтовані відповіді, не встановивши істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування вироку. ВС також зазначив, що відсутні підстави ставити під сумнів законність судових рішень та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №127/15317/22 від 31/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за вчинення ряду злочинів, включаючи грабіж, розбій та умисне вбивство.
2. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, зазначивши, що покарання було призначено з урахуванням тяжкості злочинів, їх наслідків, даних про особу винних та обтяжуючих обставин, зокрема вчинення злочинів у стані алкогольного сп’яніння. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій врахували всі доводи захисту, але обґрунтовано дійшли висновку про необхідність призначення суворого покарання, враховуючи підвищений ступінь небезпечності вчинених злочинів та відсутність щирого каяття у засуджених. ВС наголосив, що щире каяття передбачає не лише визнання вини, а й активне сприяння розкриттю злочину та відшкодування завданої шкоди, чого в даному випадку не було встановлено. Суд також підкреслив, що апеляційний суд ретельно перевірив всі аргументи скаржників і вмотивовано залишив апеляційні скарги без задоволення, дотримавшись вимог кримінального процесуального законодавства.
3. Верховний Суд ухвалив залишити без змін вирок Вінницького міського суду та ухвалу Вінницького апеляційного суду щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а касаційні скарги захисників – без задоволення.
Справа №522/387/21 від 31/07/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо законності звільнення особи від покарання у зв’язку із закінченням строків давності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України (незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту).
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що апеляційний суд діяв у межах закону, роз’яснивши особі можливість застосування ст. 49 КК України про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, але, оскільки особа заперечувала проти такого звільнення, апеляційний суд правомірно провів розгляд у повному обсязі та звільнив її від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, а не від кримінальної відповідальності. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд належним чином дослідив докази, оцінив їх відповідно до ст. 94 КПК України, та надав мотивовані відповіді на всі доводи сторони захисту, а тому відсутні підстави вважати ухвалу апеляційного суду незаконною чи необґрунтованою. Суд наголосив, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, передбачених ст. 404 КПК України, та дотримався вимог ст. 419 цього Кодексу щодо належного мотивування свого рішення.
3. Суд вирішив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №359/12255/21 від 30/07/2025
1. Предметом спору є стягнення аліментів на неповнолітню дитину з батька (позивача) на користь матері (відповідача), а також стягнення аліментів за минулий час.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав доказів вжиття заходів для отримання аліментів від відповідача до звернення до суду, а також через встановлений факт зловживання позивачем своїми правами, що полягає у створенні перешкод відповідачу у спілкуванні з дитиною, її вихованні та утриманні, а також вивезенні дитини за кордон під час судових процесів щодо визначення місця проживання дитини та її відібрання у батька. Суд врахував, що рішенням суду, яке набрало законної сили, місце проживання дитини визначено з матір’ю. Суд також зазначив, що позивач, як батько, зобов’язаний не порушувати права другого з батьків щодо виконання батьківських обов’язків, і будь-яке суб’єктивне цивільне право має свої межі. Суд відхилив доводи касаційної скарги про недопит свідків, оскільки позивач не обґрунтував, які саме обставини, що стосуються справи, могли бути повідомлені свідками, і як це вплинуло на неправильне вирішення справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №200/6829/19 від 30/07/2025
1. Предметом спору є стягнення страхового відшкодування у зв’язку з пожежею за договором добровільного страхування майна.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо тлумачення умов договору страхування, а саме положення про пропорційну систему відповідальності. Суд вказав, що оскільки договір не містить положень про те, що страхова сума становить певну частку вартості застрахованого майна, а також відсутні умови про співстрахування, то майно було застраховане на повну вартість. Тому пропорційна система відповідальності не підлягає застосуванню. Водночас, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для збільшення страхового відшкодування на суму ПДВ, оскільки податкові зобов’язання не виникають при виплаті відшкодування безпосередньо страхувальнику. Також, суд врахував висновок експерта щодо розміру майнової шкоди, завданої пожежею.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій та збільшивши суму страхового відшкодування та пені, що підлягають стягненню з страхової компанії.
Справа №710/228/24 від 05/08/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки його було виправдано вироком суду, який набрав законної сили. Суд зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, і не може бути меншим за один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Суд відхилив доводи касаційної скарги про необхідність застосування розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” для розрахунку виплат за рішеннями суду, оскільки цей закон не може змінювати положення спеціального закону, який регулює порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. Також, суд погодився з розподілом судових витрат, здійсненим судами попередніх інстанцій, оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, а отже, судові витрати мають бути стягнуті з відповідачів пропорційно до задоволених вимог.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №539/3103/22 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення виконкому про передачу підвалу у власність відповідачки, скасування свідоцтва про право власності та усунення перешкод у користуванні цим підвалом.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили правовий режим спірного приміщення (чи є воно допоміжним), не з’ясували, чи знаходиться там технічне обладнання будинку, і помилково застосували Закон “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”, який не регулює правовідносини, що виникли до його прийняття. Крім того, суди не врахували заяву відповідачки про застосування позовної давності, вважаючи, що вона не була подана належним чином, хоча закон не вимагає певної форми для такої заяви. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження всіх обставин справи та надання належної оцінки доказам, а також доводам сторін.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №916/506/23 від 05/08/2025
Предметом спору є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА» на користь Державного підприємства «Служба місцевих автомобільних доріг» 39 601 077,42 грн.
Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підтримавши позицію позивача. В обґрунтуванні рішення суд, ймовірно, виходив з належного виконання позивачем своїх зобов’язань за договором, наявності підстав для стягнення заявленої суми, та відсутності порушень норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій. Суд врахував доводи та аргументи, наведені в касаційній скарзі відповідача, однак визнав їх необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Відсутність детального опису мотивувальної частини у наданому тексті не дає змоги надати більш конкретний аналіз.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/10045/23 від 31/07/2025
Предметом спору є відмова у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що відповідно до кримінального процесуального кодексу, оскарженню підлягає лише рішення за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами, і порядок оскарження залежить від того, чи підлягало оскарженню первісне рішення. Оскільки ухвала слідчого судді про продовження строку досудового розслідування не підлягає оскарженню, то й ухвала про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами щодо цієї ухвали також не може бути оскаржена. Суд також врахував, що положення кримінального процесуального кодексу надають судді повноваження перевіряти наявність підстав для відкриття провадження за нововиявленими обставинами та приймати рішення про відкриття або відмову в такому відкритті. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №361/2980/22 від 31/07/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена у великих розмірах чи організованою групою).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду касаційної інстанції. Відомо лише, що прокурор подав касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, але Верховний Суд не знайшов підстав для її задоволення. Повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення, буде оголошено пізніше.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу прокурора залишив без задоволення.
Справа №757/27745/24-ц від 04/08/2025
1. Предметом спору є встановлення факту смерті громадянина України, який помер на території російської федерації, для оформлення спадщини.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що свідоцтво про смерть, видане компетентними органами російської федерації, є дійсним на території України без додаткової легалізації, згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 107 від 04 лютого 2023 року, тому немає необхідності у реєстрації факту смерті в Україні та отриманні українського свідоцтва про смерть; заявниця може використовувати наявне свідоцтво про смерть для оформлення спадщини. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, підкресливши, що заявниця не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть, видане компетентними органами іноземної держави, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не вийшов за межі предмета заяви, оскільки інформація про склад спадкової маси була встановлена попереднім рішенням суду, і апеляційний суд лише продублював цю інформацію.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №187/2013/19 від 30/07/2025
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та визнання права власності на ці земельні ділянки.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки апелянт (ОСОБА_6) не довела, що рішення суду першої інстанції безпосередньо порушує її права, свободи чи інтереси, а посилання на порушення екологічних прав не є достатньо обґрунтованими в контексті даної справи, оскільки не було доведено негативного впливу оскарженого рішення на її конкретні екологічні права, а захист екологічних прав може бути предметом іншої справи. Суд також зазначив, що ОСОБА_6 не має представницьких повноважень від територіальної громади у цій справі, і що орган місцевого самоврядування вже реалізував свої процесуальні права. Крім того, суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду щодо зменшення суми витрат на правову допомогу, стягнутої з ОСОБА_6, вважаючи, що апеляційний суд обґрунтовано зменшив розмір витрат, враховуючи складність справи та обсяг наданої правової допомоги. Суд касаційної інстанції також відхилив аргумент про те, що ОСОБА_1, будучи адвокатом, не мав права на відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки право на правову допомогу гарантоване кожному.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №523/12535/21 від 04/08/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання двох малолітніх дітей та стягнення аліментів з батька на їх утримання.
2. Суд, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, керувався тим, що при вирішенні питання про місце проживання дітей, першочергове значення мають їхні інтереси, які переважають над інтересами батьків, і в даному випадку, враховуючи думку дітей, висновок органу опіки та усталений спосіб життя, проживання з матір’ю відповідає найкращим інтересам дітей. Суд також врахував, що обидва батьки здатні забезпечити належні умови для виховання дітей, але не встановив обставин, які б свідчили про негативний вплив матері на дітей або про те, що проживання з батьком було б більш позитивним для їхнього розвитку. Щодо аліментів, суд виходив з матеріального стану батька та потреб дітей, встановивши суму, яка забезпечить їх гармонійний розвиток, враховуючи доходи батька та відсутність у нього інших утриманців. Суд зазначив, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суд також взяв до уваги, що мати не довела необхідність витрат на дітей у заявленому розмірі.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій щодо визначення місця проживання дітей з матір’ю та стягнення аліментів – без змін.
Справа №755/7961/22 від 04/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними протоколів зборів співвласників багатоквартирного будинку та договору про надання послуги з управління цим будинком.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка звернулася до суду з вимогами, що стосуються прав та обов’язків співвласників багатоквартирного будинку, які не були залучені до участі у справі як співвідповідачі. Суд зазначив, що рішення загальних зборів приймалися співвласниками, а договір укладався уповноваженими особами в інтересах цих співвласників, тому саме вони є належними відповідачами. Оскільки позивачка не клопотала про залучення співвласників до справи, суд дійшов висновку про неналежний склад учасників справи, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що визначення відповідачів є правом позивача, але встановлення належності відповідачів – обов’язком суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №917/1297/23 від 05/08/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПАТ «Гадячгаз» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» суми в розмірі 6 548 767,78 грн.
2. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, не навів конкретних аргументів, якими він керувався при прийнятті такого рішення, оскільки в тексті надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, виходячи з доводів касаційної скарги. Рішення залишається без змін, якщо суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та застосування норм права. Відсутність мотивувальної частини не дозволяє встановити, які саме аргументи позивача суд відхилив та чому.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №755/1391/24 від 31/07/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо особи, засудженої за повторне незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості злочину, дані про особу засудженого, його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що було визнано пом’якшуючою обставиною. Апеляційний суд надав належну оцінку доводам прокурора про попередню судимість за аналогічний злочин, але обґрунтовано визнав їх недостатніми для скасування вироку. Суд касаційної інстанції також взяв до уваги позицію засудженого про щире каяття та часткове виконання покарання у виді штрафу, вважаючи призначене покарання достатнім для виправлення та запобігання новим злочинам. Суд касаційної інстанції не знайшов підстав вважати покарання занадто м’яким, враховуючи всі обставини справи та особу засудженого.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №932/2319/23 від 05/08/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з чужого незаконного володіння.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про витребування майна, оскільки квартира була придбана відповідачем на електронних торгах, проведених у межах виконавчого провадження, і ці торги не були визнані недійсними; суд зазначив, що згідно з частиною другою статті 388 ЦК України, майно, придбане на торгах у порядку виконання судових рішень, не може бути витребуване у добросовісного набувача; суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, порядком відчуження спірного майна, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню (зокрема, частини другої статті 388 ЦК України), та урахувавши практику Верховного Суду щодо розгляду подібних спорів дійшли правомірних висновків про відсутність підстав для задоволення позову; Верховний Суд підкреслив, що метою реалізації майна на торгах є його продаж за найвищою ціною, і добросовісні покупці повинні бути впевнені, що отримають майно вільним від обтяжень; суд також врахував, що позивач не оскаржував рішення третейського суду, на підставі якого було відкрито виконавче провадження.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/25182/23-ц від 19/03/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про компенсацію моральної шкоди, завданої у зв’язку з визнанням Конституційним Судом України неконституційними положень закону за його конституційною скаргою.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на те, що саме законом має визначатися порядок та умови грошової компенсації моральної шкоди, але такий закон не прийнято досі. Суд наголосив, що з урахуванням запровадження інституту конституційної скарги, окремий закон про компенсацію шкоди, завданої неконституційним законом, має бути розрахований на осіб, які не зверталися з конституційною скаргою. У випадках, коли положення закону визнано неконституційним за конституційною скаргою особи, відмова у компенсації моральної шкоди суперечить справедливості. Суд вказав, що мінімальний розмір грошової компенсації моральної шкоди має визначатися у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати, який діє на час ухвалення судового рішення. Суд також підкреслив, що належним відповідачем у таких справах є держава, а не конкретний орган влади, і відхилив доводи про неналежного відповідача.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 8 000 грн грошової компенсації моральної шкоди.
Справа №916/5313/24 від 30/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором та визнання недійсними кредитного договору та договору поруки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву АТКБ “ПриватБанк” про залишення позову без розгляду в частині вимог до одного із солідарних боржників (ПОГ “Ламвир”), оскільки це є правом позивача, яке не суперечить положенням ГПК України та ЦК України. Суд зазначив, що позивач має право вимагати виконання зобов’язання як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу до інших боржників. Також, суд відхилив доводи скаржника про те, що наявність зустрічного позову робить неможливим “вилучення” частини спору, оскільки кожен із позивачів або відповідачів діє в судовому процесі самостійно. Суд також зазначив, що право позивача на подання заяви про залишення позову без розгляду не залежить від думки інших учасників справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/344/23 від 30/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та скасування рішення про державну реєстрацію.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСББ до одного з відповідачів (ОСОБА_1) про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації, оскільки апеляційний суд не врахував, що у справі про визнання недійсним правочину необхідно залучати всіх сторін правочину як відповідачів. Оскільки провадження щодо іншого відповідача (ОСОБА_2) було закрито у зв’язку з її смертю до відкриття провадження у справі, залишення лише одного відповідача (ОСОБА_1) робить склад відповідачів неналежним. Суд касаційної інстанції зазначив, що вирішення питання про обґрунтованість позовних вимог можливе лише за належного суб’єктного складу учасників справи, особливо враховуючи наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 ЦК України, та необхідність встановлення правонаступників померлої сторони. Суд також послався на сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності залучення всіх сторін правочину як відповідачів у справах про визнання правочину недійсним.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду частково та відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, а в частині закриття провадження щодо ОСОБА_2 залишив рішення апеляційного суду без змін.
Справа №280/7211/24 від 05/08/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів Міністерства освіти і науки України про результати позапланової перевірки Класичного приватного університету та дій щодо обмеження можливості формування довідок про здобувачів освіти в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову університету. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що університет порушив ліцензійні умови, зокрема перевищив ліцензований обсяг студентів, не забезпечив достатню кількість науково-педагогічних працівників, і не усунув ці порушення у встановлений строк. Також, суд врахував, що Міністерство освіти і науки України діяло в межах своїх повноважень, здійснюючи контроль за дотриманням ліцензійних умов. Крім того, суд підкреслив, що університет не надав доказів належної верифікації даних в ЄДЕБО, а особи, зараховані понад ліцензований обсяг, не можуть вважатися здобувачами освіти. Суд також зазначив, що позов в частині довідок ЄДЕБО фактично поданий в інтересах третіх осіб, а не для захисту прав самого університету.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Класичного приватного університету без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №540/7297/21 від 04/08/2025
1. Спір стосується оскарження наказу про звільнення позивача з посади начальника юридичного управління та поновлення на цій посаді.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом щодо закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка на момент розгляду справи судом першої інстанції не обіймала посаду, на яку поновлено позивача, оскільки рішення суду першої інстанції не містить висновків про права та обов’язки цієї особи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що право на оскарження судового рішення має лише особа, чиїх прав та обов’язків безпосередньо стосується це рішення, або якщо в рішенні містяться судження про її права та обов’язки. Суд зазначив, що питання проходження державної служби скаржником є його взаємовідносинами з органом влади і не є предметом даного спору. Також, суд вказав, що звільнення працівника у зв’язку з поновленням на посаді іншої особи можливе лише після пропозиції всіх наявних вакансій. Проте, Верховний Суд вирішив змінити мотивувальну частину ухвали апеляційного суду, оскільки вважає, що апеляційний суд частково неправильно обрав мотиви для закриття апеляційного провадження.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину ухвали апеляційного суду.
Справа №600/3759/21-а від 05/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень та податкових вимог, винесених Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області на адресу фізичної особи щодо податку на додану вартість та інших податкових зобов’язань.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, наголосив на важливості дотримання строків звернення до суду, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, а саме шестимісячного строку з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Суд врахував, що позивач звернулася до суду поза межами цього строку, і визнав недостатніми аргументи позивача щодо поважності причин пропуску строку. Суд також взяв до уваги попередні рішення Верховного Суду щодо застосування строків звернення до суду в податкових спорах, а також практику Великої Палати Верховного Суду. Суд зазначив, що попередні звернення до суду з аналогічними вимогами, які були повернуті через недоліки в оформленні документів, не можуть вважатися поважною причиною для поновлення строку звернення до суду. Суд також підкреслив, що зміна судової практики щодо строків оскарження не є безумовною підставою для поновлення строку, особливо якщо позивач не вживав активних дій для своєчасного звернення до суду.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та залишив позовну заяву без розгляду в цій частині, а в іншій частині судові рішення залишив без змін.
Справа №320/16081/24 від 04/08/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «Фьорст елемент» податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у м. Києві.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, вказуючи на необхідність повторного розгляду справи в частині, що стосується податку на дохід від букмекерської діяльності та включення до складу податкової різниці. Суд касаційної інстанції, ймовірно, виявив певні процесуальні порушення або неврахування важливих обставин судами попередніх інстанцій при розгляді саме цих питань. Водночас, в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін, що може свідчити про обґрунтованість їхніх висновків щодо інших аспектів спору. Таке рішення ВС може бути пов’язане з різною доказовою базою або різним застосуванням норм матеріального права до окремих епізодів, що оскаржувалися позивачем. Для повного розуміння причин такого рішення необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, де будуть викладені мотиви суду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині податку на дохід від букмекерської діяльності та податкової різниці, направивши цю частину справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №540/7297/21 від 04/08/2025
1. Предметом спору є правомірність звільнення позивача з посади начальника юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Херсонська обласна державна адміністрація не припинила виконання функцій юридичного управління апарату, а передала їх новоствореному юридичному управлінню, що свідчить про реорганізацію, а не ліквідацію. Суд зазначив, що відповідач не довів факту скорочення посади позивача, оскільки фактично посада начальника юридичного управління була збережена у штатному розписі. Також, суд вказав, що перелік підстав для звільнення, зазначений у наказі, був неконкретним і не дозволяв чітко визначити причину звільнення. Доводи відповідача про значне збільшення повноважень юридичного управління суд відхилив, оскільки збільшення кількості відділів з аналогічними функціями не свідчить про створення нового структурного підрозділу. Суд також зазначив, що порушення під час звільнення позивача є самостійними і достатніми для визнання наказу протиправним, тому оцінка процедурних питань не є обов’язковою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/43392/23 від 04/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Національного банку України про визнання ділової репутації позивача небездоганною у зв’язку з володінням істотною участю у фінансових установах, ліцензії яких було анульовано.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підкресливши, що формальна наявність ознак небездоганної ділової репутації не є безумовною підставою для визнання репутації особи небездоганною. Суд зазначив, що Національний банк України (НБУ) зобов’язаний розглядати клопотання особи про незастосування таких ознак, оцінювати аргументи та докази, надані особою, і обґрунтовувати свої рішення, враховуючи всі обставини справи. У даному випадку, НБУ не надав належної оцінки клопотанню позивача та не обґрунтував відхилення його аргументів, що є порушенням вимог законодавства. Суд підкреслив, що НБУ має право застосовувати професійне судження, але воно повинно бути вмотивованим, об’єктивним і базуватися на всебічному аналізі інформації.
3. Суд залишив касаційну скаргу НБУ без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/17265/22 від 04/08/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» на ухвалу суду першої інстанції про поновлення строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, вважаючи, що ухвала про поновлення строку для пред’явлення виконавчого листа не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційний перегляд має бути забезпечене, і обмеження цього права є порушенням конституційного права на судовий захист. Суд касаційної інстанції зазначив, що положення пункту 18 частини першої статті 294 КАС України (щодо оскарження ухвали про відмову у поновленні строку) необхідно розуміти ширше, включаючи можливість оскарження як ухвали про відмову у поновленні строку, так і ухвали про поновлення строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Суд також врахував, що ухвала про поновлення строку виноситься на стадії виконання судового рішення, і її неможливо оскаржити разом із самим рішенням.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №640/17265/22 від 04/08/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» привести захисну споруду цивільного захисту у стан готовності до використання за призначенням.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» пропустило строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд зазначив, що згідно з матеріалами електронної справи, рішення суду було надіслано в електронний кабінет ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» 03.07.2023, а апеляційну скаргу подано лише 06.10.2023. Суд також підкреслив, що згідно з положеннями КАС України та Положення про ЄСІТС, датою вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Суд відхилив аргументи скаржника про те, що належним доказом вручення судового рішення є лише повідомлення, створене в автоматичному режимі, оскільки Положення про ЄСІТС передбачає можливість автоматичного формування довідки про доставлення документа в електронний кабінет користувача. Суд також врахував, що ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» підтвердило факт реєстрації в Електронному кабінеті ЄСІТС.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ЕСО-АВТОТЕХНІКС» без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
