Звісно, ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та скасування рішень державних реєстраторів.
2. Суд розглядав питання про застосування статей 1281, 1282 ЦК України у випадку смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не є боржником за основним зобов’язанням. Суд дійшов висновку, що ці статті не поширюються на правовідносини, пов’язані зі спадкуванням майна, яке було передано в іпотеку для забезпечення зобов’язань третьої особи. У такому випадку іпотека залишається дійсною для спадкоємця, який набуває статусу іпотекодавця, і ці відносини регулюються Законом України “Про іпотеку”. Суд зазначив, що іпотекодержатель не є кредитором іпотекодавця, який не є стороною основного зобов’язання, оскільки останній не є боржником. Суд також врахував, що в ситуації іпотечного поручительства зобов’язаним є майно, а не особа. Суд вказав, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду, виклавши її мотивувальну частину в новій редакції, та відступив від правової позиції, викладеної в рішенні Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-33цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.08.2020 у справі № 905/1959/19.
