1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки та їх повернення, ініційоване прокуратурою в інтересах держави.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши позицію суду першої інстанції про нікчемність договорів оренди, оскільки фізична особа отримала земельні ділянки для ведення фермерського господарства повторно, вже після реєстрації фермерського господарства, що суперечить вимогам земельного законодавства, яке дозволяє безоплатне отримання землі для цих цілей лише один раз; суд наголосив, що такі договори порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння землею, і є нікчемними згідно з Цивільним кодексом України; суд також зазначив, що вимога про повернення земельних ділянок є належним способом захисту права, оскільки спрямована на усунення перешкод у користуванні майном власником, проте відхилив вимогу про скасування державної реєстрації права оренди, вважаючи її неналежним способом захисту, оскільки реєстрація лише засвідчує належність майна певній особі, і її скасування не відновлює порушене право. Суд відступив від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 та постанові від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у поверненні земельних ділянок, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, та змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду в частині скасування державної реєстрації права оренди.
