Справа №910/9868/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами та стягнення гарантійного внеску.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що Держгеонадра надала недостовірну інформацію про ділянку надр, виставлену на аукціон, зокрема щодо її місцезнаходження, цільового призначення та наявності обмежень, пов’язаних з природоохоронним статусом території та приватною власністю на земельні ділянки, що унеможливлює видобування корисних копалин. Суд підкреслив, що учасник аукціону має право розраховувати на достовірну інформацію про об’єкт, а недоліки в інформації, наданій Держгеонадрами, порушують права позивача. Суд також зазначив, що відповідач не надав всієї необхідної документації для проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами, зокрема передбаченої положеннями Закону України “Про природно-заповідний фонд”, Положеннями “Ріка Лімниця”, до того ж у документації на проведення аукціону невірно зазначено адміністративно-територіальну одиницю до якої входить земельна ділянка спеціального дозволу (її частина). Оскільки аукціон визнано недійсним, суд погодився з поверненням позивачу сплаченого ним гарантійного внеску, посилаючись на положення статей 216, 1212 Цивільного кодексу України. Суд відхилив доводи касаційної скарги Держгеонадр про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певних норм, оскільки ключовими у спірних правовідносинах були інші мотиви та висновки судів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Держгеонадр без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/127/21 від 17/04/2025
1. Предметом спору є припинення права користування земельними ділянками та зобов`язання вчинити дії щодо повернення цих ділянок у належному стані.
2. Верховний Суд погодився з рішенням суду першої інстанції, вказавши, що Національна академія внутрішніх справ (НАВС), отримавши в постійне користування земельні ділянки для обслуговування бази відпочинку, уклала договір з ТОВ “Фірма “Резон” про будівництво житлово-рекреаційного комплексу, що суперечить цільовому призначенню землі та створює передумови для її вибуття з державної власності. Суд наголосив, що постійний землекористувач не має права розпоряджатися землею, а використання її не за цільовим призначенням є підставою для припинення права користування. При цьому наявність містобудівних умов та дозволу на виконання будівельних робіт не підтверджує законність використання землі, оскільки відсутня згода власника (Київської міської державної адміністрації) на зміну цільового призначення. Суд також зазначив, що висновок експерта про відповідність використання землі цільовому призначенню є правовим, а не фактичним, і не може бути врахований.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, задовольнивши позов про припинення права користування земельними ділянками та зобов’язання повернути їх у належному стані.
Справа №910/18632/23 (910/8819/24) від 12/06/2025
1. Предметом спору є спростування майнової дії ТОВ “Дейвест” з перерахування коштів ТОВ “Фастів Агро” у межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, наголосивши на пріоритетності спеціального законодавства про банкрутство над загальними нормами цивільного та господарського права, а також на тому, що стаття 42 КУзПБ застосовується в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд зазначив, що метою законодавства про банкрутство є захист інтересів кредиторів, а дії боржника, спрямовані на зменшення його платоспроможності на користь пов’язаної особи в “підозрілий період”, є недобросовісними. Суд вказав, що спростування майнової дії, а не визнання недійсним договору, є ефективним способом захисту, оскільки дозволяє повернути кошти до ліквідаційної маси боржника для задоволення вимог кредиторів. Суд також врахував, що перерахування коштів відбулося в період збитковості підприємства та наявності значної кредиторської заборгованості, що свідчить про недобросовісність дій боржника. Суд відхилив аргументи скаржника про необхідність застосування норм, чинних на момент вчинення майнової дії, та про обрання неефективного способу захисту.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Фастів Агро” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/2308/23 (369/4028/23) від 12/06/2025
Предметом спору є заява ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом касаційної скарги у справі про неплатоспроможність.
Суд частково задовольнив заяву, керуючись принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, та враховуючи критерії реальності, обґрунтованості та співмірності витрат. Суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом. Суд також врахував, що послуга з правового аналізу касаційної скарги та формування правової позиції фактично охоплюється послугою з підготовки відзиву. Суд взяв до уваги сталу практику Верховного Суду щодо розподілу витрат на правничу допомогу незалежно від факту їх сплати, однак, зважаючи на обставини справи, дійшов висновку, що заявлений розмір витрат є завищеним і не відповідає критеріям розумності та співмірності. Суд послався на практику ЄСПЛ, згідно з якою угоди між адвокатом і клієнтом не є обов’язковими для суду при оцінці судових витрат.
Суд постановив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1650 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши в задоволенні заяви в іншій частині.
Справа №916/4914/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що ТОВ “Кредіт Інвестмент Груп” є правонаступником первісного кредитора, а ТОВ “Універсал дірект” є правонаступником майнового поручителя. Суд зазначив, що сам факт руйнування об’єкта нерухомості не є перешкодою для звернення стягнення на нього, оскільки до покупця переходять права як щодо користування земельною ділянкою, так і щодо реконструкції та відновлення об’єкта нерухомого майна. Також, суд врахував, що у випадках, встановлених законом, власник не тільки вправі, а й зобов’язаний здійснити відновлення знищеного об’єкта, особливо якщо це стосується об’єктів культурної спадщини. Суд підкреслив, що метою звернення стягнення є продаж майна для задоволення вимог іпотекодержателя, і знищення об’єкта не робить цей процес неможливим.
3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, звернувши стягнення на предмет іпотеки.
Справа №910/6822/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Лізард Софт” на користь АТ “Укртелеком” 9 383 582,50 грн сплаченого авансу у зв’язку з розірванням договору через порушення ТОВ “Лізард Софт” строків надання послуг.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які встановили, що ТОВ “Лізард Софт” порушило строки надання послуг за договором, що дало право АТ “Укртелеком” розірвати договір в односторонньому порядку. Суд зазначив, що зміна строків надання послуг можлива лише за умови істотної зміни обставин та оформлення відповідної додаткової угоди, чого в даному випадку не було зроблено. Суд відхилив аргументи ТОВ “Лізард Софт” про те, що строки були змінені іншим документом, підписаним між АТ “Укртелеком” та субпідрядником, оскільки ТОВ “Лізард Софт” не було стороною цього документа. Суд також підкреслив, що оскільки договір було правомірно розірвано через порушення з боку ТОВ “Лізард Софт”, АТ “Укртелеком” має право на повернення авансу за невиконані етапи робіт на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Суд вказав, що часткове виконання договору не виключає можливості повернення авансу, якщо зустрічне надання не було здійснено в повному обсязі.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу ТОВ “Лізард Софт” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №756/59/20 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу цінних паперів (акцій) у зв’язку з їх укладенням без згоди одного з подружжя.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано недійсними договори купівлі-продажу акцій, виходячи з того, що акції були придбані в шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, а відчуження акцій відбулося без письмової згоди іншого з подружжя, що є порушенням вимог Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що презумпція згоди одного з подружжя на розпорядження спільним майном діє на користь добросовісного набувача, однак суди попередніх інстанцій встановили, що покупці акцій не могли не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що згоди на продаж акцій не було отримано. Також, суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції також відхилив посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/3667/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу на ТОВ «Виналь».
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, виходячи з наступного:
* Доводи касаційної скарги ТОВ «Виналь» щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах є необґрунтованими, оскільки наведені скаржником справи не є подібними до даної справи за правовим регулюванням, підставами позову, фактичними обставинами та доказовою базою.
* Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» є безпідставним, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували цю норму, врахувавши триваючий характер порушення, вчиненого ТОВ «Виналь».
* Твердження скаржника про встановлення судами обставин на підставі недопустимих доказів (матеріалів опитування споживачів) є необґрунтованим, оскільки позивач не довів недопустимість цих доказів, а АМКУ має право збирати та аналізувати будь-яку інформацію, що є доказом у справі.
* Суд касаційної інстанції не має права переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій.
* Суд касаційної інстанції керується принципом res judicata, який вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд рішення не може здійснюватися лише з метою домогтися повторного розгляду справи.
3. Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу ТОВ «Виналь» залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №915/1231/17 від 12/06/2025
1. Предметом спору є покладення субсидіарної відповідальності на засновників товариства-банкрута за його зобов’язаннями через доведення товариства до банкрутства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які поклали субсидіарну відповідальність на засновників, мотивуючи це тим, що засновники не вжили достатніх заходів для запобігання банкрутству товариства, не співпрацювали з ліквідатором, не забезпечили збереження майна товариства, що призвело до неможливості задовольнити вимоги кредиторів; суд також врахував, що один із засновників, ОСОБА_1, володіла достатньою часткою в статутному капіталі для скликання зборів, але не використала це право належним чином; при цьому суд відхилив аргументи скаржниці про те, що вона не могла впливати на діяльність товариства, оскільки мала право ініціювати збори учасників, але не довела вчинення достатніх дій для запобігання банкрутству; суд також зазначив, що ліквідатор вжив усіх необхідних заходів для виявлення майна товариства, але вони не дали результату.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/1271/23 (904/2092/24) від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору доручення, укладеного між фермерським господарством та фізичною особою, через ознаки фраудаторності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх інстанцій, які визнали договір доручення недійсним, кваліфікувавши його як фраудаторний, оскільки договір мав ознаки укладення з метою ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами, що порушує принципи добросовісності та розумності. Суди встановили, що фізична особа не надала доказів придбання сільгосппродукції від імені фермерського господарства, як це передбачено договором, а також не підтвердила перехід права власності на цю продукцію до фермерського господарства, в той час як фермерське господарство перерахувало кошти фізичній особі. Суд підкреслив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання зобов’язання з погашення заборгованості, внаслідок якого боржник стає неплатоспроможним, може бути визнаний фраудаторним. Суд також зазначив, що порушення загальних засад цивільного законодавства може бути самостійною підставою для визнання правочину недійсним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/1425/21 від 04/06/2025
Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у зв’язку з поданням касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу Управління комунальної власності, скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції на користь Львівської міської ради. При цьому, суд не вирішив питання про розподіл судових витрат, що стало підставою для подання заяви про ухвалення додаткового рішення. Суд касаційної інстанції керувався тим, що у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача. Оскільки касаційну скаргу Управління комунальної власності було задоволено, а саме Управління понесло витрати на сплату судового збору, суд вирішив, що ці витрати мають бути відшкодовані відповідачем. Суд касаційної інстанції посилається на статтю 129 ГПК України, яка передбачає, що у разі зміни рішення судом касаційної інстанції, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Також, суд касаційної інстанції посилається на статтю 244 ГПК України, яка передбачає, що суд може ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.
Суд постановив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Б37” на користь Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 4540 гривень 00 копійок витрат по сплаті судового збору.
Справа №908/2123/23(904/4140/21) від 04/06/2025
1. Предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання іпотеки припиненою.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у витребуванні майна з чужого незаконного володіння, оскільки ТОВ “Пакстон” набуло майно за відплатним договором у особи, яка набула його правомірно за волею відчужувача, а також визнано припиненою іпотеку, оскільки зобов’язання за кредитним договором було виконано, а строк дії іпотеки сплив. Суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про неповноважний склад суду апеляційної інстанції, оскільки заміна судді відбулася у відповідності до вимог процесуального закону та внутрішніх положень суду. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи скаржника про невиконання судами попередніх інстанцій вказівок Верховного Суду, оскільки суди належним чином дослідили обставини та докази, що стосуються наявності волі ТОВ «Зе Технолоджі» на відчуження Нерухомого майна.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №922/1675/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано грошові вимоги фізичної особи до банкрута, оскільки суди правильно встановили, що між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким фізична особа сплатила товариству забезпечувальний платіж, який за своєю суттю є авансом. Оскільки основний договір купівлі-продажу так і не було укладено, а товариство не повернуло суму авансу, у фізичної особи виникло право вимоги до товариства про повернення авансу. Суд також зазначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство вважається, що строк виконання всіх зобов’язань боржника настав, тому кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника. Суд відхилив аргументи скаржника про те, що забезпечувальний платіж є завдатком, а не авансом, оскільки договір не містить положень, які б передбачали можливість залишення цього платежу у власності товариства у разі неукладення основного договору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/1675/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано грошові вимоги фізичної особи до боржника, оскільки кредитор надав достатні докази на підтвердження своїх вимог, зокрема попередній договір купівлі-продажу квартири та платіжне доручення про сплату авансу. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки основний договір не було укладено, аванс підлягає поверненню, і сума боргу має бути визначена в гривневому еквіваленті на момент звернення до суду з урахуванням зміни курсу долара США. Суд відхилив доводи скаржника про те, що платіж був завдатком, а не авансом, оскільки договір не містив положень про те, що сума залишається у продавця в разі не укладення основного договору. Суд також зазначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство вважається, що настав строк виконання всіх зобов’язань боржника.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/658/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії, а саме основного боргу, процентів річних, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що нарахування пені є неможливим у період дії воєнного стану згідно з постановою НКРЕКП № 332, а також підтвердив правильність розрахунку процентів річних судом апеляційної інстанції. ВС зазначив, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо нарахування процентів за користування чужими коштами була уточнена, і нарахування процентів можливе лише до моменту виникнення прострочення зобов’язання, після чого нараховуються проценти за порушення грошового зобов’язання. Суд також наголосив на важливості принципу res judicata, який вимагає поваги до остаточних судових рішень.
3. Суд залишив без змін рішення апеляційного суду щодо відмови у стягненні пені та часткового задоволення вимог про стягнення процентів річних.
Справа №910/7814/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів Фонду держмайна та його регіонального відділення щодо приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства та зобов’язання розглянути питання приватизації окремих приміщень.
2. Суд касаційної інстанції залишив позов без розгляду, оскільки позивач (його представник) систематично не з’являвся у судові засідання, не повідомляв про причини неявки та не подавав заяву про розгляд справи за його відсутності. Суд зазначив, що належним чином повідомляв позивача про час і місце судових засідань. Також суд врахував, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції несе учасник справи. Суд також зазначив, що позивач не надав доказів поважності причин неявки, зокрема, документів, що підтверджують перебування представника на лікарняному. Суд касаційної інстанції підкреслив, що господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і позивач не скористався правом подати зауваження на протокол судового засідання.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №915/102/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є заява Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісового фонду.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви Держгеокадастру, мотивуючи це тим, що спір виник внаслідок неправильних дій самого Держгеокадастру, який незаконно сформував земельну ділянку за рахунок земель лісового фонду та передав її у комунальну власність. Суд послався на те, що хоча Верховний Суд і скасував рішення попередніх інстанцій в частині визнання незаконними наказів Держгеокадастру з формальних підстав (неефективний спосіб захисту), це не спростовує факту неправильних дій Держгеокадастру, які стали причиною спору. Суд також врахував позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що судові витрати можуть бути покладені на сторону, чиї неправильні дії призвели до виникнення спору, навіть якщо рішення прийнято не на її користь. Таким чином, суд вирішив, що всі судові витрати, включаючи судовий збір за подання позову, апеляційної та касаційної скарг, мають бути покладені на Держгеокадастр.
3. Суд відмовив у задоволенні заяви Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про ухвалення додаткового рішення.
Справа №908/2595/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними електронних торгів та актів про проведення електронних торгів, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна держави, звільнення земельної ділянки.
2. У цій справі Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду, яким ТОВ “АСК Авто” було зобов’язано звільнити земельну ділянку шляхом знесення тимчасових споруд, оскільки їхнє розташування перешкоджає Запорізькій міській раді вільно користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою. Суд касаційної інстанції зазначив, що вимога про звільнення земельної ділянки від тимчасових споруд є належним способом захисту права власника земельної ділянки, а доводи касаційних скарг ТОВ “АСК Авто” та прокурора не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження. Суд також вказав, що ТОВ “АСК Авто” було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції, а доводи про упередженість судді є безпідставними. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими ТОВ “АСК Авто” зобов’язано звільнити земельну ділянку.
Справа №873/5/25 від 03/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення третейського суду щодо стягнення заборгованості за договором поставки.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного господарського суду, яким було відмовлено у скасуванні рішення третейського суду, виходячи з наступного: справа підвідомча третейському суду, рішення прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, угода є чинною, третейський суд не вирішував питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі. Суд зазначив, що помилка в даті розпорядження голови третейського суду про призначення складу суду є очевидною опискою, яка не впливає на законність рішення третейського суду, оскільки дата співпадає з датою відкриття провадження у справі. Суд також врахував, що склад третейського суду було визначено відповідно до положень третейської угоди та регламенту третейського суду. Крім того, відповідач не звертався із заявою про відвід третейського судді. Суд наголосив, що перелік підстав для скасування рішення третейського суду є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Справа №916/5688/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного господарського суду про скасування ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ “Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство “Рідна природа” за заявою Роздільнянської міської ради.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційні скарги, виходив з того, що оскільки ТОВ “Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство “Рідна природа” повністю сплатило заборгованість перед Роздільнянською міською радою, визначену в первинній заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство, то суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження. Суд зазначив, що подання Роздільнянською міською радою додаткової заяви про збільшення грошових вимог після погашення первинної заборгованості фактично є новою заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, яка має розглядатися з урахуванням черговості надходження заяв від інших кредиторів. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, оскільки не було підстав для розгляду додаткової заяви Роздільнянської міської ради до вирішення питання щодо обґрунтованості заяви про банкрутство, поданої іншим кредитором раніше. Суд також врахував, що ТОВ “Аграрні системні технології” має право на касаційне оскарження, оскільки оскаржуване рішення безпосередньо стосується їхніх прав та обов’язків як ініціюючого кредитора в іншій справі про банкрутство того ж боржника.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та залишив в силі ухвалу господарського суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Справа №922/1259/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через неподання плану реструктуризації боргів.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі про неплатоспроможність, оскільки боржник не подав у встановлений строк погоджений з кредиторами план реструктуризації, що є обов’язковою умовою для продовження процедури. Суд врахував, що боржник не повідомив причин неподання плану, не надав доказів працевлаштування, не з’явився до суду, не надав документів про доходи та майно, а також не пояснив походження коштів на оплату послуг арбітражного керуючого та адвоката. Суд наголосив, що хоча неподання плану реструктуризації може бути підставою для закриття провадження, важливо оцінювати добросовісність боржника та причини, що призвели до такої ситуації. Водночас, суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині оцінки дій арбітражного керуючого, оскільки вони не відображають безпосередньо добросовісність чи недобросовісність боржника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/619/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв’язку з розглядом справи про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є розумним та співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову, враховуючи, що справа не є малозначною і стосується стягнення значної суми коштів. Суд зазначив, що адвокатський гонорар може бути встановлений у фіксованому розмірі, а обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення таких витрат. Суд також врахував, що відповідач не надав належних доказів неспівмірності заявлених витрат. Крім того, суд вказав, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, і незгода скаржника з оцінкою суду не свідчить про незаконність судового рішення. Суд касаційної інстанції також зазначив, що надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №918/822/23(918/583/24) від 05/06/2025
1. Предметом спору є питання чинності поруки СТОВ “ДАК” перед ТОВ “Евервелле” за зобов`язаннями ТОВ “Традєкс”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а саме додаткових угод до контрактів, які були розірвані рішенням суду. Суд зазначив, що додаткові угоди не доповнювали контракти, а повністю їх змінювали, припиняючи зобов’язання з поставки товару та встановлюючи нове зобов’язання з повернення передоплати. Суд також вказав, що заявлені позивачем вимоги про визнання відсутності права вимоги у кредитора відповідають належному та ефективному способу захисту, оскільки їх задоволення призведе до встановлення юридичної визначеності у відносинах між сторонами. Суд відхилив доводи скаржника про порушення норм процесуального права, оскільки вони не призвели до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №921/523/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог банку до фізичної особи в справі про неплатоспроможність, де кредитний договір був укладений в іноземній валюті, а заборгованість стягнута за рішенням суду в національній валюті.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили вимоги банку, виходячи з того, що банк раніше звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості в національній валюті та отримав відповідне рішення, погодившись з ним. Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство не забороняє виконання грошового зобов’язання в іноземній валюті, якщо це передбачено договором, але у даному випадку банк сам визначив заборгованість в гривні, що виключає можливість подальшого стягнення курсової різниці. Суд також зазначив, що розгляд справи про банкрутство не передбачає вирішення спору по суті, а лише встановлює наявність або відсутність грошового зобов’язання на підставі первинних документів та судових рішень. Верховний Суд відхилив аргументи банку про те, що рішення суду не змінює валюту кредитування, оскільки банк вже погодився на стягнення боргу в національній валюті. Суд також вказав на відмінність обставин цієї справи від тих, що розглядалися в інших справах, на які посилався скаржник, де позовні вимоги заявлялися в іноземній валюті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №924/232/22 від 12/06/2025
1. Предмет спору – оскарження рішення апеляційного суду про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ “Проскурів” за ініціацією ПрАТ “Хмельницьке АТП 16854”.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що хоча формально ініціюючий кредитор (ПрАТ “Хмельницьке АТП 16854”) мав право на звернення до суду, його дії вказують на зловживання правом, оскільки між кредитором і боржником (ПАТ “Проскурів”) простежується зв’язок через спільного кінцевого бенефіціарного власника, а керівниками підприємств є близькі родичі. Суд зазначив, що боржник визнавав заборгованість перед ініціюючим кредитором, але при цьому погасив борги перед іншими кредиторами, що свідчить про недобросовісність дій. Суд підкреслив, що метою звернення до суду має бути ефективний захист порушених прав, а не створення штучної ситуації банкрутства. Враховуючи ці обставини, суд вирішив, що заяву про банкрутство слід залишити без розгляду, оскільки вона є зловживанням процесуальними правами.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення – залишити заяву ПрАТ “Хмельницьке АТП 16854” про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ “Проскурів” без розгляду.
Справа №906/948/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є зобов’язання колишнього директора підприємства передати підприємству певні документи, які витребовувались.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги підприємства, виходячи з того, що колишній директор, як керівник, був відповідальний за організацію бухгалтерського обліку та збереження документів. Суд зазначив, що згідно з законодавством, колишній керівник зобов’язаний передати новому керівнику всі документи, які знаходяться в діловодстві, за актом приймання-передачі. Суд відхилив аргументи колишнього директора щодо строків зберігання документів, встановлених Податковим кодексом, вказавши на те, що у даному випадку застосовуються норми корпоративного законодавства, які вимагають зберігання документів протягом усього строку діяльності підприємства. Також суд відхилив доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, оскільки дослідження доказів є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/5298/25 від 10/06/2025
1. Предметом спору є позов Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про застосування санкції у вигляді стягнення в дохід держави належних йому активів на підставі Закону України «Про санкції».
2. Вищий антикорупційний суд задовольнив позовні вимоги, спираючись на такі аргументи: (1) ОСОБА_1 є суб’єктом, до якого може бути застосована санкція, оскільки він є пропагандистом, який підтримує збройну агресію РФ проти України; (2) позов подано в період дії воєнного стану; (3) до ОСОБА_1 застосовано санкцію у вигляді блокування активів рішенням РНБО; (4) наявні докази, що ОСОБА_1 сприяв діям, які загрожують національній безпеці України, зокрема, виправдовував збройну агресію РФ та підтримував політику невизнання права українського народу на самоідентифікацію; (5) активи, які просить стягнути позивач, належать відповідачу; (6) стягнення активів є пропорційним заходом, враховуючи шкоду, завдану діями ОСОБА_1 інтересам суспільства, та необхідність захисту національної безпеки України. Суд також врахував преюдиційні обставини, встановлені попереднім рішенням ВАКС у справі № 991/702/25, яке набрало законної сили.
3. Суд вирішив застосувати до ОСОБА_1 санкцію, передбачену п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», та стягнути в дохід держави його активи, а саме грошові кошти в розмірі 50 000 грн, 226 900 доларів США та 20 000 євро, що розміщені на відповідних депозитних рахунках.
Справа №904/2032/16 від 28/05/2025
1. Предметом спору є клопотання Фонду державного майна України про усунення арбітражного керуючого від виконання повноважень керуючого санацією державного підприємства у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні клопотання Фонду державного майна України про усунення арбітражного керуючого, оскільки Фонд не мав належного статусу органу управління боржника на момент подання клопотання, тому не мав права ініціювати питання про усунення арбітражного керуючого. Суди встановили, що клопотання Фонду про заміну учасника справи (з Національної академії аграрних наук України на Фонд) ще не було розглянуто судом першої інстанції, а отже, Фонд не набув процесуальних повноважень органу управління боржника. Крім того, суди врахували, що розпорядження Кабінету Міністрів України про передачу підприємства до сфери управління Фонду було оскаржене в судовому порядку та визнане недійсним рішенням господарського суду, яке набрало законної сили.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу Фонду державного майна України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/4174/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи рішення апеляційного суду без змін, керувався тим, що зобов’язання гаранта перед кредитором є незалежним від основного зобов’язання між принципалом і бенефіціаром, і гарант зобов’язаний здійснити виплату, якщо вимога бенефіціара відповідає умовам гарантії. Суд зазначив, що дотримання або порушення умов основного договору не впливає на чинність гарантії, і відсутність порушеного права у принципала на момент звернення до суду є підставою для відмови в позові. Суд також підкреслив, що гарант не має права втручатися у відносини між бенефіціаром і принципалом, а його обов’язок полягає лише у перевірці відповідності вимоги умовам гарантії. Суд вказав, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання є правопорушенням, однак це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією. Суд відхилив посилання скаржника на попередні рішення Верховного Суду, оскільки обставини у цих справах були іншими, і висновки не суперечать позиції суду у даній справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №921/740/21(921/387/23) від 12/06/2025
1. Предметом спору є витребування ліквідатором банкрута майна (частки в об’єкті нерухомості) з чужого незаконного володіння відповідача, яке, на думку позивача, належало банкруту на підставі інвестиційного договору.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким в позові було відмовлено, з наступних підстав:
* Позивач не довів належними доказами факт виконання інвестиційного договору, зокрема, не підтвердив, що кошти, сплачені третім особам, були використані саме на будівництво об’єкта інвестування.
* Апеляційний суд не врахував, що майнові права інвестора трансформуються у право власності на об’єкт інвестування лише після виконання інвестором своїх зобов’язань.
* Апеляційний суд безпідставно переклав тягар доказування на відповідача, вимагаючи від нього доказів відсутності виконання умов інвестиційного договору, замість того, щоб оцінювати докази, надані позивачем, на підтвердження виконання ним своїх зобов’язань.
* Резолютивна частина постанови апеляційного суду містила суперечливі відомості щодо площі витребуваного майна.
* Суд касаційної інстанції зазначив, що сам факт купівлі будівельних матеріалів та замовлення послуг, пов’язаних із будівництвом, не свідчить про використання їх саме при будівництві конкретного об’єкта на виконання інвестиційного договору.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові залишити в силі.
Справа №922/1633/24 від 09/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо правомірності відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості з акціонерного товариства.
2. Суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу АТ “Оператор газорозподільної системи “Харківгаз”, яке оскаржувало дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, мотивуючи це тим, що частка держави в статутному капіталі товариства перевищує 25%, що відповідно до закону виключає можливість примусового виконання рішення приватним виконавцем. Суд встановив, що хоча корпоративні права товариства передані в управління АРМА, це не змінює форми власності та не перетворює активи на державну власність. Суд зазначив, що відступає від попереднього висновку про тотожність управління активами та права власності, вказуючи, що управління активами АРМА не є рівнозначним праву власності, а має характер строкового повноваження. Суд також врахував, що положення Закону України “Про виконавче провадження” не містять обмежень щодо примусового виконання рішення у разі тимчасового управління активами без зміни форми власності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність дій приватного виконавця.
Справа №922/1675/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано грошові вимоги фізичної особи до боржника, оскільки суди правильно встановили, що між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким фізична особа сплатила товариству забезпечувальний платіж, який за своєю суттю є авансом, оскільки він мав бути зарахований в оплату вартості квартири після укладення основного договору. Оскільки основний договір не було укладено, а товариство не повернуло суму авансу, суд дійшов висновку, що у фізичної особи виникло право вимоги на повернення авансу, розмір якого має визначатися з урахуванням зміни курсу долара США на момент звернення до суду з грошовими вимогами. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, а посилання на інші рішення Верховного Суду не є релевантними, оскільки оцінка доказів здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин конкретної справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/4073/21 від 16/06/2025
1. Предметом спору є вимога Державної екологічної інспекції до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щодо зупинення діяльності з будівництва хвостосховища через відсутність позитивного висновку додаткової оцінки впливу на довкілля.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що попередній припис Держекоінспекції, виданий за результатами перевірки, був скасований судом у іншій справі через дефекти змісту, і це, на думку судів, спростовує факт порушення ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» вимог екологічного законодавства. Суди також зазначили, що Держекоінспекція не довела наявності порушень з боку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щодо нездійснення додаткової оцінки впливу на довкілля, і що на момент розгляду справи відповідач надав висновок з оцінки впливу на довкілля, виданий 02.08.2022. Верховний Суд не погодився з мотивами судів попередніх інстанцій, оскільки скасування припису не означає відсутності порушення, і суди мали дослідити обставини справи незалежно від факту оскарження припису.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, залишивши в силі рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №н/560/2545/24 від 16/06/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перерахувати пенсію ОСОБА_1 на підставі нових довідок про розмір грошового забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в перегляді рішення за нововиявленими обставинами, оскільки оновлені довідки про розмір грошового забезпечення не були предметом розгляду пенсійним органом при винесенні відмови, яку оскаржував позивач. Суд зазначив, що позивач ініціював отримання нових довідок у межах іншої судової справи, що свідчить про його обізнаність щодо їх існування. Також, суд підкреслив, що підстави позову не були пов’язані з цими новими обставинами, що виключає можливість їх врахування при перегляді судового рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не може виходити за межі вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/34124/24 від 05/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо невиплати пенсії державного службовця та відмови у видачі пенсійного посвідчення.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково повернули позовну заяву позивачу, не надавши належної оцінки доводам щодо дотримання строку звернення до суду стосовно частини вимог. Зокрема, суди не врахували, що строк звернення до суду міг бути не пропущений щодо вимог про виплату пенсії за період, який припадає на шість місяців до моменту звернення до суду, а також щодо вимог про видачу пенсійного посвідчення. Суд зазначив, що суди мали розглянути питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду окремо для кожної з вимог, враховуючи момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Суд також підкреслив, що періодичне лікування не завжди є об’єктивною перешкодою для звернення до суду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині повернення позову щодо вимог про виплату пенсії за останні шість місяців та щодо видачі пенсійного посвідчення, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №240/33506/23 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня незалежності за 2023 рік у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та стягнення недоплаченої суми.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що виплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік мала здійснюватися в розмірі, встановленому Порядком №754, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Суд врахував зміни, внесені до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Законом №2983-ІХ, які передбачають, що розмір виплати визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень. Також суд взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №440/14216/23, яка підтвердила правомірність такого підходу, враховуючи, що зміни до законодавства були внесені у встановленому порядку. Суд зазначив, що Закон № 2983-ІХ було прийнято з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/11423/23 від 16/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Контракт Про резерв 5” адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що відсутні докази проведення перевірки Держпраці щодо невиконання нормативу. Верховний Суд вказав, що з листопада 2022 року Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю має повноваження застосовувати санкції на основі автоматизованого аналізу даних реєстрів, без обов’язкової перевірки Держпраці. **** Суд зазначив, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, є неактуальною через зміни в правовому регулюванні. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд не оцінив доводи відповідача щодо правильності розрахунку санкцій. Враховуючи це, справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду для оцінки обґрунтованості розрахунку санкцій.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №360/8004/21 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження припису Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці щодо усунення порушень законодавства про працю.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що акт перевірки, на підставі якого видано припис, є неповним, оскільки не містить висновків щодо всіх видів виплат, які просила перевірити працівниця у своєму зверненні, а також не містить розрахунків правильності нарахування виплачених їй сум. Суд зазначив, що висновки акту перевірки та припису є неконкретними, оскільки не визначено детально обставини виявленого правопорушення та чітко не вказано, які саме виплати та в якому розмірі має бути сплачено працівниці. Суд також врахував, що Держпраці зобов’язана повно, об’єктивно та неупереджено проводити перевірки, а в акті мають фіксуватися лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що недоліки в акті перевірки не є незначними технічними помилками, а безпосередньо впливають на з’ясування обставин та обґрунтованість виявлених правопорушень.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Справа №160/13650/24 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України щодо зменшення розміру пенсії та невиконання судового рішення про перерахунок пенсії.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу Пенсійного фонду, помилково вважаючи, що оскаржити можна лише ухвалу про залишення заяви без задоволення, поданої в порядку статті 383 КАС України. Суд касаційної інстанції наголосив, що згідно з частиною сьомою статті 249 КАС України, окрема ухвала, прийнята за результатами розгляду заяви про визнання протиправними дій відповідача щодо виконання судового рішення (стаття 383 КАС), може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, посилаючись на власні попередні висновки у подібних справах. Враховуючи це, ВСУ вирішив, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа має бути направлена на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №160/4073/21 від 16/06/2025
1. Предметом спору є вимога Державної екологічної інспекції до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» щодо зупинення діяльності з будівництва хвостосховища через відсутність позитивного висновку додаткової оцінки впливу на довкілля.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що припис Держекоінспекції, на підставі якого виявлено порушення, був скасований судом у іншій справі, а отже, висновки про порушення умов оцінки впливу на довкілля спростовані. Суди також зазначили, що на момент розгляду справи відповідач надав висновок з оцінки впливу на довкілля, що свідчить про усунення порушень. Верховний Суд не погодився з мотивами судів попередніх інстанцій, оскільки скасування припису не означає відсутності самого порушення, а підставою позову було саме порушення вимог законодавства про оцінку впливу на довкілля, а не невиконання припису. Водночас, Верховний Суд зазначив, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач отримав необхідний висновок, що усунуло порушення, тому в задоволенні позову слід відмовити.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, але залишив самі рішення без змін.
Справа №520/24275/24 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Пенсійного фонду щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати, що враховується для обчислення пенсії.
2. Суд касаційної інстанції підкреслив, що при індексації пенсій необхідно застосовувати показник середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався при обчисленні пенсії, а не показник станом на 01 жовтня 2017 року, як це передбачено Порядком № 124, оскільки це суперечить частині 2 статті 42 Закону № 1058-IV. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду у подібних справах, зокрема, у справі № 200/5836/24, де було наголошено на пріоритетності закону над підзаконними актами. Суд також зазначив, що положення Порядку № 124 застосовуються лише в частині, що не суперечить Закону № 1058-IV. Суд погодився з апеляційним судом, що дії Пенсійного фонду щодо нарахування щомісячної доплати замість застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої зарплати, врахованого при обчисленні пенсії, є неправомірними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
