Справа №359/2836/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є повернення судового збору, сплаченого Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (НАК «Нафтогаз України») за подання касаційної скарги у справі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Верховний Суд задовольнив заяву НАК «Нафтогаз України» про повернення судового збору, керуючись тим, що провадження у справі було закрито у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд врахував, що позивач не звернувся у встановлений строк із заявою про передачу справи для продовження розгляду до господарського суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Також, суд зазначив, що повернення судового збору у випадку закриття провадження у справі має відповідати принципам верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності, і це питання слід вирішувати після закінчення строку на подання заяви про направлення справи для продовження розгляду судом за встановленою юрисдикцією. Суд також послався на пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження в справі.
3. Суд ухвалив задовольнити заяву НАК «Нафтогаз України» та зобов’язав Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути НАК «Нафтогаз України» судовий збір у розмірі 35 428,80 грн.
Справа №450/2196/17 від 28/05/2025
1. Предметом спору є відновлення межі земельної ділянки між позивачем та відповідачем.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, зазначив, що для захисту права власності на земельну ділянку необхідно встановити наявність права особи на цю ділянку та факт порушення цього права. У даній справі експертизою було встановлено накладення земельних ділянок відповідача на ділянку позивача, що є порушенням права власності останньої. Суд врахував, що відповідач добровільно усунув порушення у публічній кадастровій карті, змінивши координати меж, тому скасування правовстановлюючого документа не є необхідним. Наявність межових стовпців, встановлених відповідачем на місцевості, порушує право позивача на вільне володіння майном. Суд підкреслив, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права та забезпечить його поновлення.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким було зобов’язано відповідача відновити межі земельної ділянки.
Справа №593/320/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема, не звернув увагу на докази направлення копії рішення суду першої інстанції на електронну адресу представника відповідача, через яку він подавав документи в електронному вигляді, що свідчить про його реєстрацію в підсистемі “Електронний Суд”. Апеляційний суд не перевірив, чи була ця адреса офіційною електронною адресою, зареєстрованою в ЄСІТС, та чи забезпечувала вона можливість отримання документів у належний спосіб. Також, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, пов’язаних з оскарженням рішення про ліквідацію підприємства. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував ухвалу та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Справа №552/2893/20 від 04/06/2025
Предметом спору у справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 301 та ч. 1 ст. 182 Кримінального кодексу України.
Верховний Суд ухвалив рішення, залишаючи без змін вироки судів попередніх інстанцій, та відхилив касаційну скаргу захисника засудженого. У резолютивній частині постанови не наведено жодних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції при прийнятті рішення. Зазначено лише, що повний текст постанови буде оголошено пізніше. Таким чином, неможливо проаналізувати мотиви суду, оскільки доступна лише резолютивна частина рішення.
Суд вирішив залишити без змін вироки Київського районного суду м. Полтави та Полтавського апеляційного суду щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №240/11576/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає на території радіоактивного забруднення.
2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, як розрахункової величини для визначення розміру підвищення пенсії, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21, яка підтвердила, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII поширюється на ці виплати. Водночас, суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не розглянув по суті вимогу щодо стягнення моральної шкоди та не надав оцінку доводам позивача щодо обмеження періоду нарахування та виплати підвищення до пенсії. Враховуючи, що апеляційний суд не дослідив ці обставини, що є порушенням норм процесуального права, Верховний Суд вирішив, що це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині, що стосується обмеження періоду виплати підвищення до пенсії та стягнення моральної шкоди, і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, а в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №127/38085/24 від 02/06/2025
1. Предметом спору є стягнення недонарахованої заробітної плати лікарем-терапевтом з Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки Вінницька обласна військова адміністрація подала апеляційну скаргу, не будучи стороною у справі, і рішення суду першої інстанції безпосередньо не стосувалося її прав, інтересів чи обов’язків. Суд зазначив, що згідно з ЦПК України, апеляційну скаргу може подати особа, яка не брала участі у справі, лише якщо рішення суду безпосередньо вирішує питання про її права, свободи чи обов’язки. У даному випадку, спір виник між лікарем і центром медико-соціальної експертизи, який є юридичною особою з правом виступати в суді, і Вінницька обласна військова адміністрація не є учасником цих правовідносин. Суд також послався на практику ЄСПЛ щодо забезпечення права на апеляційний перегляд справи з урахуванням справедливих судових процедур.
3. Касаційну скаргу Вінницької обласної військової адміністрації залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького апеляційного суду залишено без змін.
Справа №300/4085/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є відмова ДУ «ТМО МВС України в Івано-Франківській області» підготувати та надати до ПФУ оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 1 січня 2023 року для перерахунку пенсії.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, наголосив, що згідно із Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії. Суд підкреслив, що Кабмін не уповноважений встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, яка б не відповідала актам вищої юридичної сили. Враховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, у позивача виникло право на отримання оновленої довідки про розмір грошового забезпечення. Суд також послався на практику ЄСПЛ щодо захисту “законних очікувань” у сфері соціальних виплат. Крім того, ВС наголосив, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України. Суд вказав, що згідно із пунктом 4 постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців має змінюватись щороку з 1 січня через зміну прожиткового мінімуму.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: визнав протиправною відмову ДУ «ТМО МВС України в Івано-Франківській області» та зобов’язав установу підготувати та надати до ПФУ оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 1 січня 2023 року.
Справа №904/1271/23 (904/1495/24) від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів доручення, укладених між фермерським господарством та фізичною особою, у межах справи про банкрутство фермерського господарства.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали договори доручення недійсними, оскільки фізична особа не надала доказів фактичного виконання доручень в інтересах фермерського господарства, а перераховані кошти не були підтверджені відповідними господарськими операціями. Суди встановили, що фізична особа є заінтересованою особою щодо фермерського господарства, а укладені договори мали ознаки фраудаторних, тобто спрямованих на виведення активів з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у справах про банкрутство важливо захищати інтереси кредиторів від недобросовісних дій боржника та інших осіб, а визнання правочинів недійсними є належним способом захисту порушених прав. Суд також зазначив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/18836/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, є особливим видом грошового забезпечення, пов’язаним з особливим характером служби в умовах війни. Суд зазначив, що держава зобов’язана вживати заходів для мотивації військовослужбовців та забезпечення їх соціального захисту. Виплата додаткової винагороди відрядженому військовослужбовцю здійснюється за місцем його грошового забезпечення за умови документального підтвердження його участі у бойових діях. Суд підкреслив, що наказ Адміністрації Держприкордонслужби не може обмежувати право військовослужбовців на отримання додаткової винагороди, якщо їх участь у бойових діях підтверджена відповідними документами, зокрема довідкою військової частини, до якої вони були відряджені. Суд також врахував, що первинна редакція Постанови № 168 могла мати широке трактування, тому важливим є встановлення конкретних обставин, за яких військовослужбовець набуває право на збільшену винагороду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позов військовослужбовця.
Справа №943/242/22 від 02/06/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкової трансмісії.
2. Суд касаційної інстанції розглядав питання про правомірність зупинення апеляційного провадження у цивільній справі до прийняття рішення у кримінальному провадженні, яке перебуває на стадії досудового розслідування, де розслідується факт підробки державного акта на право власності на землю, що є підставою для спадкування. Суд зазначив, що зупинення провадження можливе лише у випадку наявності іншої справи, яка розглядається в порядку судочинства, а не на стадії досудового розслідування. Суд наголосив, що інше тлумачення може призвести до затягування строків розгляду цивільної справи та порушення принципу правової визначеності. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо розумних строків розгляду справи. Суд вказав, що зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
: Суд в рішенні зазначає, що він відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду.
Справа №591/11696/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є заява про оголошення фізичної особи померлою.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви про оголошення особи померлою, оскільки заявниця не надала достатньо доказів, які б свідчили про вірогідність смерті особи за конкретних обставин, а надані докази лише підтверджують факт зникнення особи безвісти під час воєнних дій. Суд зазначив, що для оголошення особи померлою необхідні докази, які б давали підстави припускати її загибель, а не просто відсутність відомостей про її місцезнаходження. Суд врахував, що особа зникла безвісти у зв’язку з воєнними діями, і строк, передбачений для оголошення померлим у таких випадках (два роки після закінчення воєнних дій), ще не настав. Суд також зазначив, що висновок службового розслідування не містить обставин, які б вказували на вірогідну смерть особи, а лише констатує втрату зв’язку з нею. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, підкресливши, що обставини справи не дають підстав припускати смерть особи в певний час і за певних обставин, тому відсутні підстави для оголошення її померлою до спливу встановлених строків.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №760/14310/22 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про звернення стягнення на нерухоме майно боржника особою, яка не брала участі у справі, але вважає, що рішення суду порушує її права.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси та/або обов’язки особи, яка подала апеляційну скаргу. Суд касаційної інстанції зазначив, що для особи, яка не брала участі у справі, важливо довести, що судове рішення безпосередньо стосується її прав та обов’язків, а не є ймовірним чи опосередкованим. ВС підкреслив, що надання згоди на укладення дружиною договору купівлі-продажу квартири та укладення договору поруки свідчить про усвідомлення наслідків невиконання кредитних зобов’язань. Також, ВС врахував, що заборгованість була стягнута з боржника та його дружини в солідарному порядку, а доказів розподілу майна між ними надано не було. ВС вказав, що особа не позбавлена права на визначення частки у спільному майні та звернення до суду з позовом про зняття арешту з належного їй майна.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №911/1623/24 від 03/06/2025
Предметом спору у справі №911/1623/24 було стягнення заборгованості в розмірі 15 985 340,00 грн.
Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та закрив касаційне провадження за скаргою Київської міської прокуратури, поданою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Щодо касаційної скарги, поданої з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, суд залишив її без задоволення. Це означає, що Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права, які б перешкодили судам попередніх інстанцій встановити фактичні обставини справи та правильно застосувати норми матеріального права. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, не знайшовши підстав для їх скасування чи зміни.
Суд залишив без змін рішення Господарського суду Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду.
Справа №233/5571/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку, який є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок був набутий сторонами у шлюбі, і на нього поширюється презумпція спільності майна подружжя, яку відповідач не спростував. Водночас, суди не врахували, що позивачка вже зверталася з аналогічним позовом у 2015 році, що може свідчити про пропуск строку позовної давності. Суди не вирішили клопотання позивачки про поновлення строку позовної давності та не встановили, чи був цей строк пропущений з поважних причин. Також, суди не врахували, що залишення попереднього позову без розгляду не зупиняє перебіг позовної давності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №758/2856/25 від 04/06/2025
1. Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. У резолютивній частині ухвали не наведено жодних аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки зазначено, що складання повного тексту ухвали вимагає значного часу і буде оголошено пізніше. Фактично, це лише процесуальне рішення про відмову в задоволенні клопотання захисника. Для надання розгорнутого аналізу необхідний повний текст ухвали.
3. Суд відмовив у задоволенні клопотання захисника про направлення матеріалів кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Справа №183/4479/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки встановив, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість особи в умисному вбивстві, а не у вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Суд врахував характер і локалізацію тілесних ушкоджень потерпілого, знаряддя злочину, поведінку обвинуваченої до і після злочину, а також відсутність доказів реальної загрози життю обвинуваченої з боку потерпілого. Суд також відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, оскільки огляд місця події був проведений невідкладно, а слідчий експеримент – за добровільною згодою особи, яка проживала в будинку. Суд зазначив, що сторона захисту не скористалася правом заявити клопотання про проведення додаткової експертизи для підтвердження обставин завдання тілесних ушкоджень обвинуваченій. Апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги та надав на них вичерпну відповідь.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №607/12186/22 від 04/06/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 263 КК України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції. Приймаючи таке рішення, Верховний Суд, вочевидь, встановив певні порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом при розгляді справи, які могли вплинути на законність та обґрунтованість ухвали. Можливо, апеляційний суд не повною мірою дослідив доводи апеляційної скарги захисника або не надав належної оцінки доказам у справі. Крім того, Верховний Суд обрав обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, що може свідчити про наявність ризиків, передбачених КПК України, які апеляційний суд не врахував або врахував недостатньо. Призначення нового розгляду в апеляційній інстанції має на меті усунення виявлених порушень та забезпечення справедливого судового розгляду.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №161/4116/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є клопотання прокурора про вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні.
2. Верховний Суд скасував ухвали судів попередніх інстанцій, пославшись на необхідність повного та всебічного розгляду клопотання прокурора щодо долі речових доказів. Судді касаційної інстанції вказали на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання щодо речових доказів, а саме не було встановлено належним чином їхню цінність та значення для кримінального провадження. Також, суди не врахували доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_7. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність нового розгляду клопотання в суді першої інстанції для забезпечення повноти та об’єктивності дослідження всіх обставин справи.
3. Верховний Суд скасував ухвали судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №296/7802/22 від 04/06/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики у розмірі 800 000 грн.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це сумнівами у реальності існування відповідача ОСОБА_2 та, відповідно, у реальності самого боргу. Суди послалися на відсутність реєстрації відповідача за вказаною адресою, неможливість його ідентифікації за даними ДП «Інформаційні судові системи», а також на розбіжності у підписах. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на необхідність більш ретельного дослідження питання існування відповідача, зокрема, шляхом призначення почеркознавчої експертизи та направлення запиту до податкових органів щодо належності РНОКПП особі, зазначеній у договорі позики. Також ВС вказав, що висновки суду не можуть базуватися на ухвалі слідчого судді, оскільки вона не є преюдиційним доказом у цивільній справі. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №911/880/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, які, на думку прокуратури, незаконно перебувають у приватній власності.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права щодо негаторного позову, який є належним способом захисту у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, незаконно зайнятих приватними особами, і що для задоволення такого позову необов’язково оскаржувати всі попередні рішення та правочини. Суд також зазначив, що апеляційний суд безпідставно визнав недопустимим доказом лист ДНВП “Картографія”, який підтверджує знаходження спірних ділянок у прибережній захисній смузі, та не надав оцінки іншим доказам, представленим прокурором. Водночас, ВС погодився з апеляційним судом в частині відмови у задоволенні вимог про скасування рішень державного реєстратора, оскільки такі вимоги не є належним способом захисту. В результаті, ВС скасував рішення апеляційного суду в частині відмови у поверненні земельних ділянок і направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для повного та всебічного дослідження всіх обставин справи.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у поверненні земельних ділянок і направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №904/2263/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів аукціонів з оренди комунального майна, проведених Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, на яких перемогло ТОВ “Друга Фармація Дніпра”, оскільки АТ “Ощадбанк” вважає, що його переважне право на продовження оренди було порушено.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову АТ “Ощадбанк”, мотивуючи це тим, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки визнання недійсними результатів аукціонів без одночасного оскарження договорів оренди, укладених з переможцем аукціону, не призведе до повного відновлення прав позивача та створить правову невизначеність. Суд зазначив, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, у випадку, коли за результатами аукціону вже укладено договір, ефективним способом захисту є оскарження як результатів аукціону, так і самого договору. Суд також відхилив аргументи скаржника про те, що він не мав можливості вчасно оскаржити договори, оскільки інформація про їх укладення була доступна позивачу до закриття підготовчого провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Ощадбанк” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №144/1440/22 від 02/06/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику, оскільки договори оренди цих ділянок були підписані не власником, а іншою особою.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що для ефективного захисту порушеного права необхідно встановити, які саме права позивача були порушені. У даному випадку, суди попередніх інстанцій встановили, що договори оренди були підписані не власником, що робить їх неукладеними. Суд першої інстанції, посилаючись на попередню практику Верховного Суду, вважав, що належним способом захисту в такій ситуації є вимога про визнання відсутності права оренди, а не вимога про повернення земельних ділянок. Апеляційний суд, навпаки, вважав, що вимога про повернення ділянок також є належним способом захисту, оскільки призведе до відновлення порушеного права. Верховний Суд, аналізуючи практику, підкреслив, що висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу, і що належним способом захисту є саме вимога про визнання відсутності права оренди, оскільки лише таке рішення є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. **** Суд зазначив, що відступає від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову про повернення земельних ділянок.
Справа №990/50/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є оскарження суддею рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо змін до Регламенту ВККСУ, які, на думку позивачки, порушують її права при оцінюванні на відповідність займаній посаді.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки на момент звернення позивачки до суду оскаржувані зміни до Регламенту вже не діяли, а отже, не могли порушувати її права. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою до певного моменту оцінювання судді на відповідність займаній посаді належало до виключних повноважень колегії ВККСУ, а не пленарного складу. Також суд зазначив, що обраний позивачкою спосіб захисту не призведе до відновлення її прав та інтересів, оскільки скасування оскаржуваних пунктів Регламенту не вплине на рішення ВККСУ про визнання її такою, що не відповідає займаній посаді. Суд вказав, що фраза «інші обставини, документи та матеріали» є узагальнюючою і логічно витікає з положень закону, що дозволяють Комісії враховувати будь-яку релевантну інформацію для прийняття мотивованого рішення щодо підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата) здійснювати правосуддя.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову повністю.
Справа №916/4552/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Мрія-Катранка” за ініціативою СВК “Родина”.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Мрія-Катранка”, оскільки встановив, що ТОВ “Мрія-Катранка” є субсидіарним боржником за зобов’язаннями ТОВ “Молокозавод” перед СВК “Родина”, які виникли до виділу ТОВ “Мрія-Катранка” з ТОВ “Молокозавод” та не увійшли до розподільчого балансу. Суд зазначив, що кредитор реалізував своє право на звернення до суду, а боржник не надав доказів відсутності заборгованості або її погашення. Також, суд відхилив доводи скаржника про наявність спору про право, оскільки не було надано доказів оскарження суми боргу, структури заборгованості чи строку її виконання. Суд вказав, що звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, за відсутності належного виконання грошового зобов`язання боржником, є реалізацією права кредитора на судовий захист його майнових прав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Мрія-Катранка” без задоволення, а постанову апеляційного та ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №753/1417/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є заява про визнання особи недієздатною та встановлення опіки, а саме про призначення заявника опікуном над його недієздатним братом.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши їх позицію про відмову у призначенні брата опікуном. Суди врахували, що орган опіки та піклування не надав достатнього обґрунтування для призначення саме брата опікуном, особливо зважаючи на наявність матері, яка зобов’язана піклуватися про сина. Також суди звернули увагу на те, що бажання брата стати опікуном виникло лише після оголошення загальної мобілізації, що викликало сумніви щодо справжніх мотивів такого рішення. Суд наголосив на необхідності добросовісного використання процесуальних прав та недопустимості зловживання ними, особливо у контексті уникнення виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни. Суд підкреслив, що подання органу опіки має бути належним чином мотивованим, враховуючи всі обставини справи та інтереси недієздатної особи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №935/3234/22 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між позивачем та відповідачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довела, що на момент укладення договору купівлі-продажу вона помилялася щодо природи правочину, вважаючи, що укладає договір довічного утримання; суд врахував покази нотаріуса, яка підтвердила, що роз’яснювала позивачу відмінність між договорами, а також те, що позивач підписала договір добровільно; суди також взяли до уваги, що позивач не надала доказів наявності обмежень чи проблем зі здоров’ям, які б унеможливлювали розуміння нею значення своїх дій на момент укладення договору; суди виходили з того, що вік позивача сам по собі не є безумовною підставою для визнання договору недійсним; крім того, суди встановили, що договір купівлі-продажу був підписаний сторонами в присутності нотаріуса, яка перевірила їх дієздатність та відповідність договору дійсним намірам сторін.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №362/5658/19 від 05/06/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження).
2. У цій резолютивній частині постанови не наведено аргументи суду, оскільки повний текст рішення буде оголошено пізніше. Проте, зважаючи на те, що касаційну скаргу задоволено частково, а рішення судів попередніх інстанцій скасовано з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, можна припустити, що Верховний Суд виявив певні порушення норм матеріального або процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій, які могли вплинути на законність і обґрунтованість судових рішень. Можливо, були неправильно оцінені докази, не враховані важливі обставини справи, або ж допущені інші процесуальні порушення, що потребують виправлення під час нового розгляду.
3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_9 і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №910/9305/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької ОВА про реєстрацію статуту релігійної організації в новій редакції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки оскарження розпорядження про реєстрацію статуту не призведе до поновлення прав, які, на думку позивача, були порушені. Суд зазначив, що належним способом захисту в даному випадку було б оскарження самого статуту релігійної організації в новій редакції. Суд також підкреслив, що порушення порядку скликання та проведення зборів релігійної організації не є підставою для оскарження дій Хмельницької ОВА, оскільки ОВА не повинна втручатися у внутрішні справи релігійних організацій. Суд відзначив, що Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала аналогічну позицію в подібних справах, зокрема у справі №910/10011/19. Суд відхилив аргументи касаційної скарги, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та власного трактування висновків Великої Палати Верховного Суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/1271/23 (904/2090/24) від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору доручення, укладеного між фермерським господарством та фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, які визнали договір доручення недійсним, оскільки він був укладений між фермерським господарством, яке згодом було визнано банкрутом, та фізичною особою, яка була пов’язана з керівництвом цього господарства, що свідчить про заінтересованість сторін. Суди встановили, що договір було укладено з метою виведення активів з підприємства напередодні банкрутства, що завдало шкоди кредиторам. Фізична особа не надала достатніх доказів реального виконання договору, зокрема, закупівлі сільгосппродукції від імені фермерського господарства. Суд також врахував, що дії сторін суперечили принципам добросовісності та чесної ділової практики, оскільки фермерське господарство перерахувало кошти фізичній особі без належних правових підстав та отримання відповідного товару. Суд підкреслив, що кредитор має право оскаржувати такі угоди, які порушують його права на отримання справедливого задоволення кредиторських вимог.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/1337/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність кооперативу та скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову прокурора, вважаючи обраний спосіб захисту неефективним, оскільки скасування рішення про передачу земельної ділянки не відновлює автоматично право територіальної громади на цю ділянку, якщо кооператив вже зареєстрував право власності. Суд наголосив, що належним способом захисту в такому випадку є віндикаційний позов, тобто витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд зазначив, що прокурор не довів необхідності відступу від попередньої правової позиції Верховного Суду у подібній справі, а також не обґрунтував, чому необхідно формувати висновки щодо застосування конкретних статей Земельного кодексу та інших нормативних актів, оскільки спір вирішено на основі неефективності обраного способу захисту. Суд також врахував, що Велика Палата Верховного Суду вже сформувала практику щодо належності та ефективності способів захисту у таких категоріях справ. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може скасувати правильне по суті рішення лише з формальних міркувань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №369/8341/22 від 04/06/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_7 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю) та ч. 4 ст. 296 (хуліганство із застосуванням зброї) КК України.
У цій резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду. З тексту видно лише те, що Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій. Повний текст постанови, де будуть викладені мотиви суду, буде оголошено пізніше.
Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу засудженого залишив без задоволення.
Справа №1-1048/11 від 05/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про закриття кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння, передбаченого ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України.
2. Суд відмовив у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 не відповідає вимогам кримінально-процесуального закону, а саме статті 387 КПК України 1960 року, яка вимагає зазначення конкретних порушень закону, допущених судами попередніх інстанцій, з наведенням відповідних доказів та аргументів. Суд зазначив, що скаржник не обґрунтував належним чином, які саме порушення були допущені судом першої інстанції з огляду на положення статті 370 КПК України 1960 року, а також не навів обґрунтування незаконності ухвали апеляційного суду із зазначенням конкретних порушень норм матеріального чи процесуального права. Суд вказав на помилкове посилання скаржника на ч. 2 ст. 6 КПК України 1960 року, яка вже була виключена, а також на відсутність посилань на відповідні аркуші справи, які б підтверджували доводи скарги. Суд підкреслив, що зазначені недоліки перешкоджають вирішенню питання про витребування справи для її перегляду в касаційному порядку.
3. Суд ухвалив відмовити у витребуванні кримінальної справи стосовно ОСОБА_2.
Справа №904/2870/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав, оскільки спірна ділянка була сформована на землі, що перебуває у постійному користуванні позивача.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог, виходив з того, що рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду вже виконано, а тому вимога про визнання такого рішення недійсним не є ефективним способом захисту. Щодо вимоги про скасування рішення про реєстрацію прав, суд зазначив, що таке рішення вичерпує свою дію, тому належним способом захисту не є його скасування. Натомість, суд визнав, що належним способом захисту прав позивача є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки позивач має право постійного користування земельною ділянкою, яке було порушено передачею її в оренду третій особі. Суд також врахував, що спірні рішення Новопільської сільської ради вже виконані, тому визнання їх недійсними не забезпечить ефективного захисту прав позивача. Суд касаційної інстанції зазначив, що вимога про повернення земельної ділянки має бути задоволена шляхом витребування її з тимчасового володіння ТОВ “Комплект-КР” у постійне користування ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування рішення Новопільської сільської ради про затвердження детального плану території та закрив провадження в цій частині, скасував рішення апеляційного суду в частині позовної вимоги до Новопільської сільської ради про зобов’язання повернути земельну ділянку та відмовив у позові в цій частині, а в частині позовної вимоги до ТОВ “Комплект-КР” змінив рішення апеляційного суду, витребувавши земельну ділянку з тимчасового володіння ТОВ “Комплект-КР” у володіння ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”.
Справа №953/5211/23 від 04/06/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши вирок апеляційного суду і призначивши новий розгляд в апеляційційній інстанції, мотивуючи це необхідністю ретельної перевірки доводів сторін та забезпечення повноти судового розгляду. Суд вказав на певні недоліки в оцінці доказів апеляційним судом, що могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку. Також, суд врахував ризики, пов’язані з обвинуваченням у тяжкому злочині, та обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення належної поведінки обвинуваченого під час нового апеляційного розгляду. Суд вирішив, що такий запобіжний захід є необхідним для запобігання можливим спробам ухилення від правосуддя або вчинення нових злочинів.
Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №761/30219/23 від 02/06/2025
1. Предметом спору є встановлення факту місця народження дитини за місцем проживання батьків, а не за фактичним місцем народження.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки заявники просили встановити місце народження дитини у місті Києві, що суперечить фактичним обставинам, оскільки дитина народилася в місті Новояворівську Львівської області, що визнається самими заявниками; таким чином, суть заяви зводиться до незгоди з діями органів державної реєстрації актів цивільного стану, а не до встановлення юридичного факту; встановлення юридичного факту можливе лише тоді, коли це породжує юридичні наслідки, заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, і встановлення факту не пов’язане зі спором про право; суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки встановлення факту народження в іншому місці, ніж фактичне, не відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому захисті прав та інтересів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/10818/24 від 04/06/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ “ТК “Спецзапчасть” у зв’язку з касаційним розглядом справи.
Суд задовольнив клопотання ТОВ “ТК “Спецзапчасть”, оскільки було доведено обсяг наданих послуг адвокатом, їх вартість, а також вчасність подання відзиву на касаційну скаргу, який був врахований судом. Суд врахував принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також результати перегляду справи в касаційному порядку. Суд відхилив доводи відповідача про відсутність доказів оплати правничої допомоги, посилаючись на сталу правову позицію Верховного Суду, згідно з якою витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від фактичної сплати. Суд також врахував заперечення відповідача, але визнав заявлену суму співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
Суд постановив задовольнити клопотання ТОВ “ТК “Спецзапчасть” та стягнути з ТОВ “Оператор ГТС України” 10 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №280/552/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у період воєнного стану.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це відсутністю доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій не встановили важливі обставини, зокрема: чиїм наказом, з якою метою та до якого підрозділу був відряджений позивач, чи входила територія, де він перебував, до переліку територій, на яких ведуться бойові дії, чи включено підрозділ позивача до складу підрозділів, що беруть участь у бойових діях, які саме завдання виконував позивач, та чи свідчать ці завдання про безпосередню участь у бойових діях. Суд також зазначив, що суди не з’ясували, чи складалися документи, які підтверджують участь позивача у бойових діях, та не врахували, що обов’язок оформлення таких документів покладено на командирів військових частин, а не на самого військовослужбовця. Верховний Суд підкреслив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не впливає на право військовослужбовця на отримання винагороди за участь у бойових діях.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Справа №756/9101/19 від 28/05/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади міста Києва.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який залишив в силі рішення суду першої інстанції про витребування квартири у добросовісного набувача, оскільки квартира вибула з власності територіальної громади поза її волею, що є підставою для віндикації згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України; суд врахував баланс інтересів громади та окремої особи, вважаючи, що інтереси громади мають пріоритет, коли майно набуто без належної волі власника; суд зазначив, що втручання у право власності відповідає критеріям правомірного втручання, встановленим практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, пропорційності та законності; суд відхилив аргументи відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, оскільки не було доведено належної обачності при придбанні майна; суд також відхилив аргументи про неналежне повідомлення про судові засідання, оскільки відповідач був належним чином повідомлений відповідно до норм ЦПК України; суд підкреслив, що відповідач може вимагати компенсацію збитків в окремому провадженні.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №754/2808/20 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
2. У резолютивній частині постанови не зазначено аргументи суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_7 та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №991/4646/25 від 05/06/2025
1. Предметом спору є затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим у справі про пособництво в одержанні неправомірної вигоди службовою особою в особливо великому розмірі.
2. Суд затвердив угоду про визнання винуватості, враховуючи, що вона відповідає вимогам законодавства, укладена добровільно, і її умови не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Суд зазначив, що угода сприяє швидшому та об’єктивному судовому провадженню, викриттю більшої кількості кримінальних правопорушень та відповідає інтересам суспільства. Важливо, що обвинувачений беззастережно визнав свою вину, щиро розкаявся та зобов’язався співпрацювати зі слідством, а також перерахувати кошти на підтримку Збройних Сил України. Суд також врахував пом’якшуючі обставини, відсутність обтяжуючих обставин та позитивні характеристики обвинуваченого. Призначене покарання, узгоджене сторонами, є пропорційним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів. Суд також врахував положення ст. 616 КПК України та Лист Верховного Суду щодо можливості зміни запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов’язання з метою перерахування коштів на підтримку Збройних Сил України.
3. Суд затвердив угоду про визнання винуватості та призначив узгоджене покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки, позбавленням права обіймати певні посади строком на 1 рік, зарахувавши строк попереднього ув’язнення та змінивши запобіжний захід на особисте зобов’язання з перерахуванням застави на підтримку ЗСУ.
Справа №920/1501/23 від 04/06/2025
Предметом спору є стягнення коштів за договором між Національною службою здоров’я України (НСЗУ) та Комунальним некомерційним підприємством “Сумський обласний клінічний кардіологічний центр”.
Суд залишив касаційну скаргу НСЗУ без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. В обґрунтуванні рішення суд, ймовірно, виходив з аналізу умов договору між сторонами, фактичного обсягу наданих медичних послуг, правильності їх обліку та відповідності встановленим тарифам. Також, суд міг враховувати доводи сторін щодо належного виконання договірних зобов’язань та обґрунтованість заявлених сум до стягнення. Оскільки НСЗУ не змогла переконливо довести порушення з боку кардіологічного центру, суд залишив чинними рішення попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову НСЗУ та зустрічного позову кардіологічного центру.
Суд постановив залишити без змін рішення Господарського суду Сумської області та постанову Північного апеляційного господарського суду.
Справа №340/1362/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача, який є військовим пенсіонером.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу позивача, виходив з того, що обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки Конституційний Суд України визнав неконституційними положення, які передбачали таке обмеження. Суд наголосив, що нарахування та виплата пенсії військовому пенсіонеру не в повному обсязі, тобто із обмеженням максимального розміру, порушує його право на отримання пенсії у визначеному чинним пенсійним законодавством розмірі та нівелює конституційні гарантії, зокрема право на соціальний захист. Водночас, Верховний Суд погодився з обмеженням розміру індексації пенсії, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України, оскільки таке обмеження має на меті збалансувати потреби та захистити якомога більшу кількість громадян, особливо тих, пенсії яких є дуже низькими. Суд також врахував, що Уряду надано право визначати розмір, умови та порядок здійснення індексації пенсій.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, зобов’язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області виплачувати пенсію позивачу без обмеження максимальним розміром, з урахуванням щомісячної доплати та індексацій, але з обмеженням розміру індексації, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України.
Справа №912/2005/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у справі про витребування частки в статутному капіталі.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки суди не дослідили причини, з яких позивач не подав докази понесення судових витрат до закінчення судових дебатів, як це передбачено статтею 221 Господарського процесуального кодексу України, та не оцінили поважність цих причин. Суди попередніх інстанцій обмежились констатацією того, що частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України не містить додаткових умов для подання доказів після ухвалення рішення, окрім відповідної заяви та дотримання п’ятиденного строку. Суд касаційної інстанції вказав, що суди мали навести мотиви прийняття або відхилення аргументів відповідача щодо порушення позивачем процедури подання доказів. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не дослідили ці обставини, касаційний суд не може самостійно усунути ці порушення, оскільки це виходить за межі його повноважень. Справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування питання дотримання позивачем порядку подання доказів.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/12793/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення позивачу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження, і причини пропуску не були визнані поважними. Суд зазначив, що затримка з поданням апеляційної скарги через відсутність коштів на сплату судового збору та організаційні труднощі не є поважною причиною для поновлення строку. Суд також врахував, що повторна апеляційна скарга була подана зі значною затримкою після отримання ухвали про повернення первісної скарги. Суд підкреслив, що державні органи повинні дотримуватися принципів належного врядування і не можуть отримувати вигоду від порушення встановлених ними ж правил.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №990/50/24 від 03/06/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ).
Суд відмовив у задоволенні позову, що свідчить про те, що аргументи позивача не були переконливими для суду. Рішення суду, ймовірно, базувалося на аналізі доводів позивача та заперечень ВККСУ, а також на відповідних нормах законодавства, які регулюють діяльність ВККСУ та порядок оскарження її рішень. Можливо, суд врахував дискреційні повноваження ВККСУ при прийнятті рішень у межах її компетенції. Також, суд міг дійти висновку, що ВККСУ діяла в межах своїх повноважень та у відповідності до закону. Важливо, що рішення Верховного Суду може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суд прийняв рішення відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №552/6926/23 від 05/06/2025
Предметом спору є оскарження потерпілою ОСОБА_6 ухвал судів першої та апеляційної інстанцій.
У резолютивній частині рішення, на жаль, не міститься інформації про аргументи суду. Зазвичай, Верховний Суд скасовує рішення попередніх інстанцій, якщо вони неправильно застосували норми матеріального чи процесуального права, або не врахували важливі обставини справи. У таких випадках, ВС вказує на конкретні помилки, допущені судами нижчих інстанцій, та надає вказівки щодо їх виправлення при новому розгляді. Оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше, детальний аналіз мотивів скасування наразі неможливий.
Суд ухвалив касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнити, скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №759/11905/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, а саме заборону матері вчиняти дії, спрямовані на зміну місця проживання дитини, до вирішення спору по суті. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував предмет спору та дійшов висновку, що такий захід забезпечення позову є доцільним і співмірним заявленим вимогам, оскільки існує ризик вивезення дитини за кордон матір’ю без згоди батька, що ускладнить виконання майбутнього рішення суду. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не звернув належної уваги на ці обставини та безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції. Також, ВС зазначив, що забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.
Справа №183/4479/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду. З тексту постанови відомо лише те, що Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій і залишив їх без змін. Щоб зрозуміти логіку суду, необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, який буде проголошено пізніше. У повному тексті будуть зазначені мотиви, чому суд касаційної інстанції відхилив касаційну скаргу захисника та залишив вирок і ухвалу без змін.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу захисника залишив без задоволення.
Справа №465/4848/20 від 04/06/2025
1. Предметом спору є витребування прокурором з приватної власності фізичної особи на користь територіальної громади нежитлових приміщень, які, на думку прокуратури, незаконно вибули з комунальної власності.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов прокурора, виходячи з того, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади поза її волею, що є підставою для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України. Верховний Суд не погодився з таким підходом, вказавши, що апеляційний суд не оцінив критерії сумісності втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним, чи має воно на меті суспільний інтерес, та чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дотримання “справедливої рівноваги” між інтересами суспільства та інтересами особи, яка страждає від втручання, а також врахування принципу “належного урядування”, який передбачає, що виправлення помилок держави не повинно непропорційно втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність дій державного органу. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні оцінити всі обставини набуття майна, поведінку особи, з власності якої майно витребовується, та тягар, покладений на цю особу втручанням у її право на мирне володіння майном.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №911/1623/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є стягнення прокурором в інтересах держави з ТОВ “Автоспецпром” до державного бюджету пені та штрафу за неналежне виконання умов договору про закупівлю санітарного транспорту екстреної медичної допомоги.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову прокурора, виходячи з наступного:
* Умови договору, укладеного між ДП “Медичні закупівлі України” та ТОВ “Автоспецпром”, передбачають сплату пені за порушення строків поставки товару на рахунок ДП “Медичні закупівлі України”, а не до державного бюджету.
* Положення статті 29 Бюджетного кодексу України, на які посилався прокурор, регулюють зарахування до державного бюджету штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, а не пені, сплата якої передбачена договором.
* Держава, як учасник цивільних відносин, діє на рівних правах з іншими учасниками, а принцип свободи договору дозволяє сторонам самостійно визначати умови договору, включаючи порядок сплати неустойки.
* Той факт, що кошти на закупівлю товару виділялися з державного бюджету, не є підставою для зміни договірних умов щодо сплати пені.
* Суд відхилив доводи прокурора про існування неоднакової судової практики, оскільки правовідносини у справах, на які він посилався, не є подібними до тих, що склалися у даній справі.
* Суд відмовив у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не вбачає у справі виключної правової проблеми, яка потребує вирішення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Київської міської прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №210/4734/21 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
2. У рішенні не наведено аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги засудженого та його захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №336/5089/20 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №210/4734/21 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконний збут наркотичних засобів).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з їх висновками про доведеність вини особи в незаконному збуті наркотичних засобів. Суд зазначив, що умисел на збут підтверджується не лише кількістю та способом розфасування наркотичних засобів, але й показаннями свідка, який раніше купував у засудженого наркотики, протоколом впізнання особи за фотознімками, а також відсутністю доказів законного походження грошей, вилучених у засудженого. Суд також врахував, що засуджений не перебував у стані наркотичного сп’яніння під час затримання, що спростовує його твердження про придбання наркотиків для власного вживання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для встановлення обставин справи докази відіграють важливу роль як засіб отримання інформації для доведення або спростування певних фактів.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги засудженого та його захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №160/15462/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є правомірність припису відділу з питань реклами про усунення порушень порядку розміщення зовнішньої реклами у зв’язку із закінченням строку дії дозволів на її розміщення.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову компанії «МакДональдз Юкрейн Лтд», мотивуючи це тим, що суди не врахували положення законодавства, які автоматично продовжують дію дозвільних документів на період карантину та воєнного стану. Зокрема, суд послався на пункт 2-1 статті 11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314, які передбачають автоматичне продовження дії документів дозвільного характеру на період карантину та воєнного стану. Суд зазначив, що на час видачі припису строк дії дозволів позивача вважався продовженим, тому припис є протиправним. Суд також врахував, що карантинні обмеження діяли безперервно з 12.03.2020 до 30.06.2023, а воєнний стан введено з 24.02.2022 і він триває досі. Суд наголосив, що за наявності одночасного регулювання порядку видачі, продовження та припинення дії дозволів як нормами спеціального законодавства у сфері реклами, так і загального законодавства у сфері дозвільної системи, колегія суддів виходить із принципу пріоритетності спеціального закону.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та визнав протиправним і скасував припис відділу з питань реклами, задовольнивши позовні вимоги компанії «МакДональдз Юкрейн Лтд».
Справа №260/6724/21 від 04/06/2025
1. Предметом спору є вимога Держаудитслужби до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про усунення фінансових порушень, виявлених під час ревізії.
2. Суд касаційної інстанції підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності вимоги Держаудитслужби, наголосивши, що кошти, виділені з місцевого бюджету на поповнення статутних капіталів комунальних підприємств, мають використовуватися виключно на цілі, передбачені установчими документами та рішеннями органів місцевого самоврядування, а не на поточну діяльність без належного обґрунтування та планування. Суд також зазначив, що незначні процедурні порушення, допущені під час ревізії, не вплинули на її об’єктивність та обґрунтованість висновків. Крім того, суд вказав, що скаржник не навів конкретних порушень норм процесуального права, які б унеможливили встановлення фактичних обставин справи, а його доводи зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду. Суд підкреслив, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їхня переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/2804/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях, у розмірі до 100 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, чи пов’язувалася виплата позивачеві додаткової винагороди з перебуванням на території Чернігівської області, які завдання він виконував, та чи були випадки виплати такої винагороди іншим військовослужбовцям у той самий період. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежилися оцінкою доказів лише на основі положень одного нормативного акту, не врахувавши всіх обставин справи та не вживши заходів для з’ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування змін у нормативно-правовому регулюванні виплати додаткової винагороди, які відбулися протягом спірного періоду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №640/18205/18 від 04/06/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування земельного податку.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, зокрема, чи були у контролюючого органу передумови для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на підставі пункту 286.5 статті 286 ПК України, а саме, чи була розбіжність між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів. Суди не з’ясували, в рамках якої процедури відповідач отримав інформацію про середню нормативну грошову оцінку земель промисловості, та не дослідили, чи було враховано попереднє податкове повідомлення-рішення, надіслане позивачу. Також, суди не вирішили клопотання позивача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження за участі позивача. Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №925/546/23 від 03/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Завод спеціального обладнання” на користь Військової частини №1 пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв’язку з порушенням умов договору поставки автомобільних паливозаправників.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, мотивуючи це тим, що відповідач порушив строки повернення попередньої оплати за договором, що є підставою для нарахування пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Суд зазначив, що зобов’язання з повернення попередньої оплати є грошовим зобов’язанням, на яке поширюються загальні правила відповідальності за порушення грошових зобов’язань, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Суд також врахував, що відповідач не поставив товар у строк, що стало підставою для розірвання договору, і що суди попередніх інстанцій правильно встановили період прострочення виконання зобов’язання з повернення попередньої оплати. Суд відхилив аргументи відповідача про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій за період до початку прострочення, посилаючись на попередню практику Верховного Суду з цього питання. Суд також зазначив, що завданням неустойки є забезпечення дисципліни боржника та захист майнових прав кредитора.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Завод спеціального обладнання” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №200/4201/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди в розмірі 30 000 грн за період перебування на лікуванні у зв’язку із захворюванням, не пов’язаним із захистом Батьківщини.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову військовослужбовця, оскільки виплата додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн пов’язана з виконанням бойових завдань, а не з лікуванням захворювань, не пов’язаних із пораненням під час захисту Батьківщини. Суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає виплату додаткової винагороди за час лікування захворювань, не пов’язаних із захистом Батьківщини, за винятком випадків, коли військовослужбовець перебуває на стаціонарному лікуванні у зв’язку з пораненням, пов’язаним із захистом Батьківщини, або перебуває у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Суд також врахував, що позивач не залучався до безпосередньої участі у бойових діях, а його захворювання не пов’язане з пораненням під час захисту Батьківщини. Крім того, суд підкреслив, що вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про виплату додаткової винагороди, у задоволенні якої було відмовлено.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/3674/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним пункту договору про закупівлю, що передбачав сплату ПДВ, та стягнення суми ПДВ, оскільки на момент укладення договору відповідач перебував на спрощеній системі оподаткування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що прокурор визначив неналежний склад відповідачів, оскільки у справі про визнання недійсним пункту договору, укладеного між двома сторонами, прокурор звернувся з позовом лише до однієї сторони договору, а іншу залучив як третю особу, що є порушенням норм процесуального права. Суд зазначив, що визначення відповідачів є правом позивача, але встановлення належності відповідачів є обов’язком суду. Суд також вказав, що залучення сторони оспорюваного договору як третьої особи, а не співвідповідача, обмежує її процесуальні права. Суд наголосив, що незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов’язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб’єктний склад.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог, змінивши лише її мотивувальну частину.
Справа №638/15073/18 від 04/06/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю для визнання права на спадкування.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд невірно оцінив надані докази в їх сукупності та не врахував стандарти доказування, встановлені Великою Палатою Верховного Суду. Суд першої інстанції, натомість, правильно встановив, що позивачка та померлий проживали однією сім’єю понад п’ять років, вели спільне господарство, що підтверджується показаннями свідків, фотографіями, квитанціями про сплату комунальних послуг та іншими доказами. Верховний Суд підкреслив, що відсутність реєстрації місця проживання не є безумовним доказом відсутності спільного проживання. Крім того, суд касаційної інстанції врахував, що відповідач не надав достатніх доказів для спростування тверджень позивачки.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
