Справа №910/10453/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про передачу в управління корпоративних прав (акцій), укладеного між АРМА та ПАТ “УКРНАФТА”.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не є стороною оспорюваного договору та не довів порушення його прав. Суд зазначив, що розпорядження Кабінету Міністрів України, на підставі якого було укладено договір, є чинним, і господарський суд не має повноважень оцінювати його законність. Крім того, суд вказав, що сам факт укладення договору не свідчить про фактичну передачу активів, а дозвіл на концентрацію було отримано від Антимонопольного комітету України. Суд також підкреслив, що обмеження прав позивача як акціонера виникли внаслідок арешту його активів у кримінальному провадженні, що є тимчасовим заходом. Суд також врахував зміни в законодавстві щодо особливостей концентрації у сфері енергетики під час воєнного стану.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/5743/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Продекспорт-2009” у справі про банкрутство.
2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, оскільки було встановлено порушення норм процесуального права, а саме участь судді Паруснікова Ю.Б. у повторному розгляді справи в апеляційній інстанції, хоча раніше він брав участь у прийнятті рішення, яке було скасовано Верховним Судом. Суд наголосив, що відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанцій, а також у новому розгляді справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції. Верховний Суд вказав на те, що автоматизована система розподілу справ була порушена, оскільки суддя Парусніков Ю.Б. був включений до складу колегії суддів при повторному розгляді апеляційної скарги, що є порушенням встановленого порядку. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що справа була розглянута неповноважним складом суду, що є безумовною підставою для скасування рішення.
3. Верховний Суд постановив скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №916/1431/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а саме повернення протирадіаційного укриття державі.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову в забезпеченні позову, оскільки прокурор не надав достатніх доказів, які б обґрунтовували необхідність вжиття таких заходів. Апеляційний суд правильно зазначив, що прокурор не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав держави. Суд також врахував, що прокурор не звертався з заявою про забезпечення позову на попередніх стадіях розгляду справи, не навівши жодних обґрунтувань щодо зміни обставин, які б зумовлювали необхідність вжиття таких заходів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на заявника, і лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви. Суд також зазначив, що прокурор не позбавлений права повторно звернутися з заявою про забезпечення позову в разі зміни обставин.
3. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №910/1383/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним пункту договору про закупівлю, який включав ПДВ до ціни товару, та стягнення суми цього ПДВ, оскільки позивач вважав, що як державний замовник у сфері оборони, він звільнений від сплати ПДВ.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки для звільнення від ПДВ згідно з Податковим та Митним кодексами, необхідно, щоб товар був ввезений на митну територію України у митному режимі імпорту з дотриманням певних умов, зокрема, наданням документального підтвердження відповідності товарів вимогам, встановленим для товарів оборонного призначення під час митного оформлення. Оскільки відповідач не надав такого підтвердження при розмитненні товару, він правомірно включив ПДВ до вартості товару. Суд також зазначив, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, це не є умовою договору про ціну, яку сторони можуть змінювати за домовленістю. У випадку невідповідності умов договору імперативним приписам закону, така умова є нікчемною, і визнання її недійсною в судовому порядку не вимагається.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, змінивши лише їх мотивувальні частини.
Справа №910/14968/22 (910/9453/22) від 12/05/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою особи, яка не була учасником справи, на рішення суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу апеляційного суду, мотивуючи це тим, що особа, яка подала апеляційну скаргу (ОСОБА_1), пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не подала клопотання про поновлення цього строку. Суд зазначив, що строк на оскарження сплив, і апеляційний суд правомірно залишив скаргу без руху, надавши час на усунення недоліків. Оскільки недоліки не були усунені, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи скаржника про те, що строки для учасників справи не застосовуються до нього, оскільки він не був учасником справи, вважаючи таке тлумачення помилковим. Суд також підкреслив, що апеляційний суд вжив належних заходів для забезпечення права на апеляційне оскарження, гарантованого Конституцією України.
3. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №910/1767/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів комерційної концесії, укладених між двома товариствами, одним з яких є товариство, в якому позивач володіє 60% статутного капіталу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права були порушені укладенням оскаржуваних договорів. Суд зазначив, що підписання договору від імені товариства без попереднього погодження загальними зборами може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника. Суд послався на сталу практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер не може розглядатися як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово наголошувала на тому, що належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник, якщо немає виняткових обставин.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/3542/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення збитків та розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, який зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягала стягненню з позивача на користь відповідача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та їхньою ціною, а також враховувати критерії реальності та розумності. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано встановив, що заявлені відповідачем витрати не відповідали цим критеріям, і тому зменшив їх розмір до суми, яка є співмірною з фактично наданими послугами. Суд касаційної інстанції також вказав, що не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції відхилив посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, оскільки встановив, що рішення ухвалено з урахуванням всіх необхідних критеріїв, які застосовуються при розподілі відповідних судових витрат.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/5335/21 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання кредиторських вимог КП “Київтеплоенерго” до ПАТ “Енергополь-Україна” у справі про банкрутство останнього.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні кредиторських вимог “Київтеплоенерго” на суму 1 676 350,04 грн, що складаються із заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за певними адресами, оскільки суди не врахували, що розгляд заяви “Київтеплоенерго” по суті розпочався вже після обставин, на які посилався апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті додаткових доказів. Крім того, суди не з’ясували обставини щодо інвентаризації майна боржника розпорядником майна, зокрема, наявності/відсутності в його складі відповідних квартир. Суд касаційної інстанції зазначив, що заявник не був позбавлений можливості подання до суду пояснень, уточнень, документів, які за своїм наслідком і змістом не змінюють суті заявлених вимог, не впливають на результати їх розгляду, а фактично конкретизують заявлені вимоги, спростовують аргументи учасників справи щодо цих вимог. Водночас, ВС залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні вимог, що складаються з пені, інфляційних нарахувань, 3% річних та судового збору.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного та місцевого господарського суду в частині відмови у визнанні кредиторських вимог КП “Київтеплоенерго” на суму 1 676 350,04 грн та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті рішення залишив без змін.
Справа №910/1833/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування збитків та стягнення боргу за договором найму транспортного засобу (тепловозу).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що ТОВ “Українська локомотивобудівна компанія” забезпечила прибуття локомотива на станцію примикання, а ТОВ “Донбаське промислово-транспортне підприємство” порушило строк прийняття локомотива в найм, що згідно з умовами договору означає прийняття локомотива без зауважень. Суд відхилив аргументи ТОВ “Донбаське промислово-транспортне підприємство” про те, що воно не мало можливості прийняти локомотив через його передислокацію на під’їзну колію, оскільки, згідно з договором, саме там і мала відбуватися експлуатація локомотива. Також суд відхилив посилання ТОВ “Донбаське промислово-транспортне підприємство” на неможливість використання локомотива через бойові дії, оскільки це суперечить його позиції про неприйняття локомотива. Суд підкреслив, що для звільнення від плати за користування майном згідно зі статтею 762 ЦК України необхідно довести факт неможливості використання майна з незалежних від наймача причин, чого в даному випадку не було зроблено.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу ТОВ “Донбаське промислово-транспортне підприємство” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №910/12312/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН” про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, керувався такими аргументами: по-перше, право на професійну правничу допомогу гарантоване Конституцією України; по-друге, однією з засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення; по-третє, розмір витрат на правничу допомогу має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності; по-четверте, суд враховує складність справи, обсяг наданих послуг, час, витрачений адвокатом, а також ціну позову та значення справи для сторони; по-п’яте, суд бере до уваги заперечення іншої сторони щодо надмірності витрат, зокрема, аналізує обґрунтованість витраченого часу на підготовку процесуальних документів, враховуючи сталість правової позиції сторін та усталений характер нормативного регулювання. Суд зазначив, що критерій розумної необхідності витрат є оціночним і визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи.
3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН” та постановив стягнути з ПрАТ “НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ “УКРЕНЕРГО” 18 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №921/403/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за несанкціонований відбір природного газу, а також інфляційних втрат, пені та 3% річних.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з їх висновками щодо часткової відмови у стягненні інфляційних втрат. Суд зазначив, що позивач не надав конкретних заперечень щодо розрахунку інфляційних втрат, здійсненого судом першої інстанції, а його доводи зводяться лише до незгоди з судовими рішеннями. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з’ясували обставини справи та надали належну оцінку доказам. Крім того, суд касаційної інстанції наголосив на тому, що не має права переоцінювати висновки судів попередніх інстанцій та встановлювати нові обставини. Суд касаційної інстанції вказав на те, що доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне чи неоднакове застосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/733/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги між двома товариствами, пов’язаними спільним бенефіціарним власником.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, які визнали договір про відступлення права вимоги недійсним, оскільки він мав ознаки фраудаторності, тобто був укладений з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредитором. Суд зазначив, що на момент укладення договору у боржника вже існувало зобов’язання зі сплати боргу, підтверджене судовим рішенням, і відступлення права вимоги було здійснено на користь пов’язаної особи. Також суд врахував, що дії сторін після укладення договору були спрямовані на унеможливлення звернення стягнення на грошові кошти боржника. Суд підкреслив, що фраудаторний правочин може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства, таких як добросовісність та недопустимість зловживання правом, навіть якщо він не порушує конкретних імперативних норм. Суд також відхилив аргументи скаржника про те, що позивач вже вчинив заходи для стягнення боргу, оскільки наявність фраудаторного правочину та порушення права позивача існували на момент укладення договору про відступлення права вимоги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/6632/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ “НЕК “Укренерго” на користь ДП “Гарантований покупець” заборгованості за надані послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, а також пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки ПрАТ “НЕК “Укренерго” не виконало належним чином свої зобов’язання за договором щодо оплати наданих ДП “Гарантований покупець” послуг. Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є правомірним, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв’язку з простроченням грошового зобов’язання. Також, суд відхилив доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини цих справ відрізняються від обставин даної справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є повноваженням судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має права втручатися в оцінку доказів. Крім того, суд визнав необґрунтованими доводи скаржника про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи та відстрочку виконання рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ “НЕК “Укренерго” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині – без змін.
Справа №922/3542/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ “Ідеясофт Солюшнс” у суді апеляційної інстанції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив заяву ТОВ “Ідеясофт Солюшнс” про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 26 000 грн. Суд виходив з того, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, витраченим часом та ціною позову. Суд також врахував, що заявлені витрати у сумі 265 000 грн є неспівмірними зі складністю справи, не відповідають критерію розумності їх розміру та становлять надмірний тягар для іншої сторони. Суд зазначив, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, і суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані, враховуючи їх необхідність та співмірність. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, зібрані судом апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Ідеясофт Солюшнс” без задоволення, а додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №910/13544/22 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування реєстраційної дії щодо припинення ТОВ “Екіпаж” шляхом ліквідації.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, задовольнивши позов ОСОБА_1, виходячи з того, що Мін’юст порушив процедуру розгляду скарги, оскільки повторний розгляд скарги без скасування попереднього рішення судом не передбачений законодавством. Суд зазначив, що повноваження Мін’юсту обмежуються контролем процедурних моментів, а не вирішенням спорів щодо змісту документів чи правомірності рішень органів юридичної особи. Важливо, що на момент розгляду скарги Мін’юстом, рішення загальних зборів ТОВ “Екіпаж” про ліквідацію було чинним, а скаржники не надали доказів підроблення протоколу. Суд також врахував, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи, учасники ТОВ “Екіпаж” особисто підписали протокол загальних зборів від 17.02.2022.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, визнавши протиправним та скасувавши наказ Міністерства юстиції України.
Справа №914/2760/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є вимога Управління комунальної власності про зобов’язання Закладу вищої освіти “Львівський університет бізнесу та права” повернути орендоване приміщення через закінчення строку дії договору оренди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позов Управління комунальної власності, зобов’язавши Університет повернути об’єкт оренди. Суд врахував, що строк дії договору оренди закінчився під час воєнного стану, але автоматичне продовження договору не відбулося, оскільки балансоутримувач (Ліцей “Європейський”) завчасно повідомив про необхідність використання приміщення для власних потреб. Важливим аргументом стало преюдиційне значення обставин, встановлених у попередній справі № 914/3063/22, де суди вже розглядали питання правомірності відмови у продовженні договору оренди та визнали її обґрунтованою. Суд касаційної інстанції підкреслив, що ці обставини не потребують повторного доведення, а Університет не надав належних доказів, які б спростовували ці факти. Крім того, суд зазначив, що касаційна скарга Університету не містить обґрунтованих доводів щодо неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, а посилання на практику Верховного Суду є абстрактними та не враховують конкретні обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/6410/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання елеватора повернути зерно поклажодавцю та стягнення заборгованості за послуги зберігання.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було зобов’язано елеватор повернути зерно, оскільки строк зберігання, визначений договором, закінчився, а додаткова угода про продовження строку зберігання була визнана неукладеною на підставі експертного висновку про підроблення підпису директора поклажодавця. Суд відхилив аргументи елеватора про правомірність притримання зерна через наявність заборгованості, оскільки не було доведено належного повідомлення поклажодавця про застосування права притримання. Також суд відхилив посилання елеватора на електронне листування як доказ узгодження додаткової угоди, оскільки не було встановлено, що воно стосувалося саме цього договору. Суд зазначив, що наявність печатки на додатковій угоді не підтверджує погодження її умов поклажодавцем, оскільки на даний момент наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/6368/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу з АТ НАЕК “Енергоатом” на користь Корпорації “ТСМ Груп” у зв’язку з розглядом заяви про відстрочення виконання рішення суду та апеляційного перегляду ухвали суду.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з тим, що витрати на професійну правничу допомогу були обґрунтованими та підтвердженими документально. Суд зазначив, що у випадку встановлення фіксованого розміру гонорару, як у даній справі, не вимагається обчислення фактичної кількості часу, витраченого адвокатом, або обсягу виконаних робіт. Також, суд вказав, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення цих витрат, чого відповідачем зроблено не було. Суд підкреслив, що неподання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні, особливо якщо це не завадило стороні висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності витрат. Суд врахував, що відповідач не звертався із заявою про зменшення розміру витрат на правничу допомогу і не довів неспівмірність цих витрат.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційні скарги АТ НАЕК “Енергоатом” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/7488/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу природного газу.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, вказавши на те, що суди не з’ясували дійсний зміст додаткової угоди, волевиявлення сторін та їх наміри щодо продовження термінів оплати за газ, а також не врахували інші положення договору щодо обставин непереборної сили, які могли впливати на виконання зобов’язань. Суд зазначив, що суди не надали належної оцінки умовам додаткової угоди у взаємозв’язку з іншими положеннями договору, що має суттєве значення для встановлення обставин справи. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом, який може бути застосований лише у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, і позивач не довів наявності таких підстав. Суд також вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували принцип “jura novit curia” та не встановили зміст правовідносин сторін, а також не з’ясували, чи перешкоджали обставини непереборної сили виконанню зобов’язань.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №915/1619/23 від 16/05/2025
1. Предметом спору є закриття апеляційного провадження за скаргою прокурора на рішення суду першої інстанції про стягнення боргу з державного підприємства.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд помилково закрив провадження, оскільки прокурор оскаржував рішення суду першої інстанції в інтересах держави, а саме Фонду державного майна України (ФДМУ), який є органом управління майном державного підприємства, що перебуває у процесі приватизації; суд касаційної інстанції наголосив, що рішення про стягнення боргу з держпідприємства впливає на його майновий стан та, відповідно, на інтереси держави в особі ФДМУ, особливо враховуючи, що і прокурор, і ФДМУ стверджували про нікчемність договору, на підставі якого стягнуто борг; суд касаційної інстанції підкреслив, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення і не створює юридичних наслідків, а суд повинен враховувати нікчемність правочину за власною ініціативою; суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що особливістю справи є те, що і прокурор, і ФДМУ стверджували про нікчемність договору, на підставі якого стягнуто борг.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/10935/24 від 23/04/2025
1. Предметом спору є правомірність наказу Міністерства юстиції України про скасування реєстраційних дій щодо зміни керівників двох товариств.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши їхні висновки про правомірність дій приватного нотаріуса при проведенні реєстраційних дій. Суд зазначив, що довіреності представників іноземних компаній були оформлені належним чином згідно з законодавством Кіпру та Гаазькою конвенцією, а технічна помилка в назві однієї з компаній не впливає на суть рішення загальних зборів. Також суд підкреслив, що адміністративний збір за прискорену реєстрацію був сплачений у повному обсязі, а розподіл коштів між державним бюджетом і приватним нотаріусом відповідає законодавству. Суд відхилив аргументи скаржників про порушення порядку визначення суддів, оскільки справа стосується питань, пов’язаних з банкрутством одного з товариств, і розглядалася суддями відповідної спеціалізації. Крім того, суд не знайшов підстав для залучення до справи третіх осіб, оскільки рішення не стосується їхніх прав та обов’язків.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №466/2086/14-ц від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність, а також визнання недійсним державного акта на землю.
2. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву про перегляд за виключними обставинами, оскільки були встановлені обставини, які не були і не могли бути відомі судам під час розгляду справи, а саме: рішення Конституційного Суду України, яке впливає на правильне застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах. Суд врахував, що прокурор звертався до суду в інтересах держави, а саме Міністерства інфраструктури України та Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця», щодо земельної ділянки, яка, на думку прокуратури, була незаконно передана у приватну власність. Суд також взяв до уваги, що суди попередніх інстанцій не врахували належним чином інтереси держави при вирішенні спору. Крім того, Велика Палата ВС вказала на необхідність врахування правових позицій, викладених у рішеннях Конституційного Суду України, які мають важливе значення для вирішення подібних земельних спорів. Суд наголосив на важливості забезпечення законності та справедливості при вирішенні земельних спорів, особливо коли це стосується інтересів держави та територіальної громади.
3. Суд скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України та рішення Апеляційного суду Львівської області, передавши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №420/22108/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими збільшено податок на прибуток та зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування, внаслідок невідповідності умов контрольованих операцій принципу “витягнутої руки”.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що контролюючий орган не довів, що використані ним джерела інформації для встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу “витягнутої руки” дають можливість отримати вищий рівень зіставності комерційних та фінансових умов операцій, ніж ті, що були використані платником податків. Суд також підкреслив, що контролюючий орган помилково визначив перелік підприємств як співставні з діяльністю позивача, а використані ним джерела інформації є ненадійними та недостовірними. Крім того, суд вказав на помилки в розрахунках контролюючого органу щодо визначення діапазону цін, нижнього та верхнього квартилів, а також медіани. Суд також врахував висновки судових експертиз, які підтвердили обґрунтованість застосування позивачем методу порівняльної неконтрольованої ціни з внутрішнім співставленням та відповідність цін контрольованих операцій принципу “витягнутої руки”. Важливо, що суд акцентував увагу на тому, що контролюючий орган неправомірно застосував показники рентабельності, які використовуються при іншому методі трансфертного ціноутворення, а також не врахував істотні відмінності між перевалкою різних видів вантажів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990SСGС/6/25 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді попередження.
2. Суд, залишаючи в силі рішення ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, виходив з того, що суддя апеляційного суду, переглядаючи справу про адміністративне правопорушення, безпідставно звільнив особу від відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, застосувавши статтю КУпАП, яка не підлягала застосуванню до даного правопорушення на момент вчинення. Суд зазначив, що адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, має підвищену суспільну небезпеку, а дії судді призвели до негативних наслідків, таких як уникнення правопорушником відповідальності, невиконання завдань КУпАП щодо виховання правопорушника, ненадходження штрафу до державного бюджету та підрив авторитету правосуддя. Суд також врахував, що суддя мав достатній досвід роботи, усвідомлював наслідки своїх дій, і що подібні порушення носили систематичний характер. Суд відхилив доводи судді про те, що ВРП фактично оцінювала судове рішення, зазначивши, що оцінювалися дії судді під час здійснення правосуддя, а не саме рішення. Суд також відхилив аргументи щодо порушення процедури розгляду справи, зокрема щодо неповноважного складу Дисциплінарної палати та порушення строків розгляду справи.
3. Суд вирішив залишити скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя – без змін.
Справа №672/1106/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати, пені та інфляційних втрат.
2. Суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу, вважаючи, що адвокат не мав належних повноважень, оскільки в ордері не було підпису адвоката та не було зазначено апеляційний суд як орган, де надається правова допомога. Верховний Суд не погодився з цим, зазначивши, що адвокат вже брав участь у справі в суді першої інстанції на підставі ордера, який містився в матеріалах справи, і в цьому ордері було зазначено Хмельницький апеляційний суд. Таким чином, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд передчасно повернув скаргу, оскільки повноваження адвоката були підтверджені належним чином. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення права на апеляційний перегляд справи, яке є складовою конституційного права на судовий захист.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №380/1794/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу в частині вимог щодо виплати середнього заробітку за затримку виплати індексації, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку, встановленого КАС України. Суд зазначив, що строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися з дати фактичного проведення кожної окремої виплати. Суд підкреслив, що кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, і це є завершенням певного епізоду порушення, що дає підставу для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Суд відхилив аргументи позивача про те, що строк слід обчислювати з моменту остаточного розрахунку, оскільки це суперечить правовій природі компенсації майнових втрат працівника через прострочення виконання грошового зобов’язання. Суд також вказав, що посилання позивача на концепцію “триваючого правопорушення” є необґрунтованим, оскільки вона застосовується в інших правовідносинах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/4334/21 від 19/05/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження у справі про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку зі звільненням позивача з публічної служби, а не з реалізацією суб’єктом владних повноважень його компетенції. Суд зазначив, що правонаступництво можливе лише у випадку припинення сторони – суб’єкта владних повноважень, чого на момент розгляду справи не відбулося, оскільки в реєстрі був відсутній запис про припинення Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків). Суд також врахував, що позивача було поновлено на посаді Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків). Суд вказав, що компетенційне адміністративне правонаступництво, яке мало місце внаслідок реорганізації, не є підставою для заміни відповідача у даному випадку, оскільки спір виник з відносин публічної служби. Суд також відхилив посилання скаржника на інші рішення Верховного Суду, оскільки вони стосувалися інших фактичних обставин та нормативного регулювання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №758/8567/17 від 23/04/2025
1. Предметом спору є перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо надмірної тривалості судового провадження.
2. Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні заяви про перегляд судових рішень, оскільки рішення ЄСПЛ встановило лише порушення щодо тривалості провадження, а не щодо суті вирішеного спору, і, відповідно, відсутні підстави для скасування судових рішень. Суд зазначив, що згідно з національним законодавством та практикою ЄСПЛ, перегляд можливий лише тоді, коли порушення безпосередньо впливають на правильність вирішення справи по суті. Суд також врахував, що ЄСПЛ вже присудив справедливу сатисфакцію за надмірну тривалість провадження, що є достатнім заходом у даному випадку. Суд підкреслив, що недотримання “розумних строків” розгляду справи судами є системною проблемою, але це не означає, що потрібно скасовувати рішення, якщо вони правильні по суті. Суд також відхилив аргументи заявниці про невмотивованість рішень, оскільки ЄСПЛ не робив висновків щодо цих питань.
3. Суд вирішив відмовити у задоволенні заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами та залишив попередні судові рішення в силі.
Справа №990/14/25 від 15/05/2025
1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (порушення присяги).
2. Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви судді, визнавши причини пропуску строку звернення до суду поважними. Суд врахував, що після скасування рішення про дисциплінарне стягнення, яке стало підставою для звільнення, у позивача виникли правомірні очікування на перегляд рішення про звільнення. Суд також взяв до уваги активні дії позивача, спрямовані на поновлення його права на відставку, та численні звернення до ВРП. Суд наголосив, що ВРП, знаючи про відсутність дисциплінарного проступку, не ініціювала перегляд рішення про звільнення, що давало позивачу підстави сподіватися на виправлення помилки Радою. Суд підкреслив важливість дотримання принципів юридичної визначеності та правомірних очікувань у спірних правовідносинах.
3. Суд скасував ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №9901/190/21 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «ГЕО ФОРС ОЙЛ» Указу Президента України в частині введення в дію рішення РНБО про застосування до товариства персональних санкцій.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що Указ Президента виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством, зокрема Законом України «Про санкції». Суд зазначив, що підставою для застосування санкцій стали дії позивача, які створюють загрози національним інтересам України. Суд врахував, що РНБО прийняла рішення на основі пропозицій СБУ, яка має повноваження виявляти загрози національній безпеці. Суд підкреслив, що в умовах агресивної війни РФ проти України, держава має право вживати заходів для захисту своїх інтересів, навіть якщо це обмежує права окремих осіб. Суд також зазначив, що санкції мають превентивний характер і не є покаранням, а спрямовані на запобігання шкоді національним інтересам. Суд вказав, що втручання у право власності позивача є пропорційним меті, що переслідується, і не становить надмірного тягаря.
3. Суд вирішив апеляційну скаргу ТОВ «ГЕО ФОРС ОЙЛ» задовольнити частково, змінивши рішення суду першої інстанції, виклавши мотивувальну частину рішення в новій редакції.
Справа №226/1128/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я внаслідок нещасного випадку на виробництві.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність факту завдання позивачу втрат немайнового характеру та обов’язку відповідача компенсувати ці втрати, враховуючи, що внаслідок нещасного випадку на виробництві позивач отримав ушкодження здоров’я, втратив професійну працездатність та був визнаний особою з інвалідністю, що зумовило завдання йому фізичних та душевних страждань, вимушені зміни у житті та необхідність докладати додаткові зусилля для організації свого життя, а також звільнення з роботи у зв’язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров’я. Суд також зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а апеляційний суд в межах своєї компетенції оцінив надані сторонами докази і з урахуванням встановлених обставин, а також принципів розумності та справедливості визначив розмір відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 120 000 грн. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що суми на відшкодування шкоди життю та здоров’ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду – без змін.
Справа №990/132/24 від 17/04/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову в наданні рекомендації для призначення на посаду судді.
Суд, залишаючи в силі рішення ВККС про відмову в рекомендації, зазначив, що ВККС діяла в межах своїх дискреційних повноважень, оцінюючи кандидата на посаду судді. Суд підкреслив, що ВККС мала обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, враховуючи обставини укладення удаваного договору дарування та ініціювання судового спору дружиною кандидата. Суд також відхилив аргументи кандидата про дискримінацію та порушення процедури співбесіди, зазначивши, що оцінка кандидата є персональною та комплексною. Суд наголосив, що форма ведення досьє кандидата не впливає на рішення ВККС, і що рішення ВККС відповідає вимогам закону та принципам адміністративного судочинства.
Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №486/106/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 до ПСП «Едем» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової компенсації за дні невикористаної відпустки та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки позивачка, належним чином повідомлена про судові засідання, повторно не з’являлася в них, не подавши заяви про розгляд справи за її відсутності. Суд наголосив на обов’язку позивача добросовісно користуватися процесуальними правами та активно брати участь у судовому процесі. Також було враховано, що позивачка неодноразово подавала заяви про відкладення розгляду справи, не надаючи належних доказів на підтвердження викладених у заявах обставин, що свідчить про недобросовісну реалізацію нею своїх процесуальних прав. Суд підкреслив, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду після усунення обставин, що були підставою для такого рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №990/199/24 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову в наданні рекомендації про призначення на посаду судді.
2. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції, наголосивши на тому, що ВККС не надала належного аналізу пояснень кандидатки та мотивів відхилення/врахування її доводів щодо походження коштів на придбання майна, а також не врахувала надані документи про доходи батьків кандидатки та батьків її чоловіка. Суд зазначив, що висновок Комісії про невідповідність рівня життя кандидатки та її сім’ї задекларованим доходам мав ґрунтуватися на ретельному аналізі правовстановлюючих документів, доходів, витрат та їх співмірності. Також, суд вказав на необґрунтовано короткий строк, встановлений Комісією для надання пояснень кандидаткою, що спотворило принцип змагальності. Суд підкреслив, що рішення ВККС має бути вмотивованим, обґрунтованим та розсудливим, а відсутність належного аналізу доводів кандидатки не може бути визнана формальністю.
3. Суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, визнавши протиправним та скасувавши рішення ВККС про відмову у внесенні рекомендації про призначення на посаду судді, а також зобов’язав ВККС провести повторну співбесіду з кандидаткою.
Справа №459/1038/22 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними дубліката свідоцтва про право власності на квартиру, свідоцтва про право на спадщину та договорів купівлі-продажу квартири, оскільки позивач вважає, що його незаконно позбавили права власності на квартиру.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав. Суд зазначив, що у випадку, коли майно відчужене на підставі декількох договорів купівлі-продажу, ефективним способом захисту є віндикаційний позов, тобто витребування майна з чужого незаконного володіння у кінцевого набувача. Суд підкреслив, що розгляд віндикаційного позову дозволить надати оцінку добросовісності останнього набувача та пропорційності втручання у його права. Суд також зазначив, що рішення про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що забезпечить поновлення прав позивача. Суд вказав, що визнання недійсними попередніх правочинів не є ефективним способом захисту, оскільки не гарантує повернення майна у власність позивача.
3. Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №688/154/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу Держгеокадастру та витребування земельної ділянки у комунальну власність.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд обґрунтовано визнав незаконним набуття відповідачем права власності на частину земельної ділянки, яка підлягає консервації, і правомірно застосував віндикацію. Проте, апеляційний суд не врахував критерії сумісності втручання у право на мирне володіння майном згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема не оцінив пропорційність втручання та тягар, покладений на власника, який придбав майно за відплатним договором. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дотримання “справедливої рівноваги” між інтересами суспільства та захистом прав окремої особи, а також врахування принципу “належного урядування”, що передбачає оцінку обставин набуття майна та поведінки власника. Оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки цим аспектам, його рішення підлягає скасуванню для нового розгляду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №727/2377/23 від 23/04/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення Чернівецької міської ради про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, оскільки позивач вважає, що це рішення порушує її право користування земельною ділянкою, на якій розташоване її майно.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що позивач є власником домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці, зареєстрованій за землекористувачами будівельного кварталу на підставі рішення виконкому міської ради ще в 1954 році. Суд зазначив, що неоформлення попереднім власником будинку права користування землею не припиняє право позивача на раніше надану землекористувачам земельну ділянку. Також, суд вказав, що виділення земельної ділянки у власність іншій особі без попереднього вилучення її у законного землекористувача є порушенням земельного законодавства. Суд врахував, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_2, була сформована за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, і при прийнятті оспорюваного рішення не була вилучена у законних землекористувачів. Суд підкреслив, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач набула право користування лише тією частиною земельної ділянки, яка є необхідною для обслуговування будинковолодіння, не ґрунтується на законі, оскільки позивач має право на користування земельною ділянкою, закріпленою за будинковолодінням.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про задоволення позову, визнавши незаконним та скасувавши рішення Чернівецької міської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2.
Справа №990/14/25 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи апеляційну скаргу, встановила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, помилково закрив провадження у справі. Суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи та передчасного дійшов висновку про відсутність юрисдикції адміністративного суду у даному спорі. Велика Палата підкреслила важливість забезпечення права особи на судовий захист і необхідність повного та об’єктивного розгляду справи. Суд зазначив, що всі доводи позивача мають бути ретельно перевірені судом першої інстанції. Також, Велика Палата вказала на те, що суди повинні надавати оцінку всім доказам у їх сукупності, а не окремо.
Суд вирішив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №758/4178/22 від 05/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для призупинення дії трудового договору необхідна одночасна неможливість надання роботи роботодавцем та її виконання працівником, що відповідає статті 13 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” в редакції, чинній на момент виникнення спору. Суд зазначив, що сам факт воєнної агресії не є безумовною підставою для призупинення дії трудового договору. Оскільки відповідач не довів неможливість надання роботи позивачці, а суди встановили, що підприємство продовжувало діяльність, призупинення дії трудового договору було визнано незаконним. Також, суд підтвердив правомірність застосування судами попередніх інстанцій статті 235 КЗпП України за аналогією, оскільки у КЗпП відсутня норма, яка б регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору. Суд вказав, що у випадку незаконного призупинення дії трудового договору, обов’язок виплатити працівнику середній заробіток за період призупинення покладається на роботодавця, а не на державу-агресора.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №501/475/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору було поновлення на роботі та виплата заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивача було звільнено з посади начальника державного підприємства на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України, а саме – підстав, передбачених контрактом.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що суди не врахували особливостей контракту, який передбачав підвищену відповідальність керівника та конкретні підстави для припинення трудового договору. Суд зазначив, що встановлені порушення умов контракту були достатньою підставою для звільнення позивача згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України. Також, Верховний Суд підкреслив, що звільнення на підставі контракту (п. 8 ст. 36 КЗпП) відрізняється від звільнення з ініціативи роботодавця (ст. 40, 41 КЗпП) або працівника (ст. 38, 39 КЗпП), оскільки воно відбувається у зв’язку з настанням певної події, передбаченої контрактом. Суд вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності встановлення систематичності порушень, оскільки в даному випадку звільнення відбулося на підставі контракту, а не за порушення трудової дисципліни. Враховуючи встановлені порушення умов контракту, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу.
Справа №9901/528/21 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування до неї персональних санкцій.
2. Суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що санкції є інструментом захисту національних інтересів і безпеки України, і їх застосування до фізичної особи, яка обіймає посаду на тимчасово окупованій території, є обґрунтованим, оскільки дії такої особи можуть створювати загрози національним інтересам. Суд підкреслив, що санкції не є покаранням, а мають превентивний характер, і їх застосування відповідає критеріям пропорційності та легітимності втручання у право на мирне володіння майном, згідно з практикою ЄСПЛ. Також суд зазначив, що Президент України діяв у межах своїх повноважень, вводячи в дію рішення РНБО, і судовий контроль у таких справах є обмеженим, оскільки суд не може переоцінювати наявність загроз національній безпеці, а лише перевіряє дотримання процедури введення санкцій та меж дискреції. Суд також наголосив, що позивач не оскаржував попередні рішення про застосування до нього санкцій, що свідчить про послідовність державної політики у цьому питанні.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №620/10230/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 713.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, зазначивши, що постанова КМУ № 713 передбачає щомісячну доплату не лише для пенсіонерів, яким пенсію призначено до 1 березня 2018 року, а й для тих, кому пенсію призначено після цієї дати, але обчислено з грошового забезпечення, визначеного станом на 1 березня 2018 року. Суд наголосив, що Головне управління Пенсійного фонду України має застосовувати положення постанови № 713 у повному обсязі, враховуючи обидві категорії осіб, які мають право на доплату. Оскільки пенсія позивача була призначена після 1 березня 2018 року, але обчислена на основі грошового забезпечення станом на 1 березня 2018 року, і перерахунок пенсії після її призначення не проводився, то позивач має право на отримання щомісячної доплати. Суд також відзначив, що правова позиція, викладена у зразковій справі № 400/6254/24, застосовується лише за наявності перерахунку пенсії після 1 березня 2018 року, чого у даній справі не було встановлено.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №420/36860/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за участь у бойових діях у певні періоди.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили військовослужбовцю у виплаті додаткової винагороди за січень 2023 року, оскільки суди не з’ясували всіх обставин справи, зокрема, які саме завдання виконував позивач у цей період і чи були ці завдання пов’язані з безпосередньою участю в бойових діях або забезпеченням заходів з національної безпеки і оборони. Суд зазначив, що суди мали врахувати можливі причини, через які участь позивача у бойових діях не була зафіксована у відповідних документах, а також інформацію про неналежне ведення бойових документів у військовій частині. Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що відповідач не надав суду першої інстанції всі витребувані докази, зокрема витяги з журналів обліку ведення бойових дій за січень 2023 року. Суд наголосив на обов’язку суду встановити дійсні обставини справи незалежно від позиції сторін, що випливає з принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи в адміністративному судочинстві.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у виплаті додаткової винагороди за січень 2023 року та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №9901/189/21 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «ГЕО ПОСТ» Указу Президента України в частині введення в дію рішення РНБО про застосування до товариства санкцій.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що Президент діяв у межах своїх повноважень, вводячи в дію рішення РНБО про санкції, які були ініційовані СБУ на підставі наявності реальних або потенційних загроз національним інтересам України. Суд зазначив, що Закон “Про санкції” дозволяє застосовувати обмежувальні заходи до суб’єктів, чия діяльність становить загрозу, і в даному випадку, на думку суду, така загроза була обґрунтована. Суд підкреслив обмеженість судового контролю в таких питаннях, оскільки переоцінка підстав для санкцій входить до дискреції Президента. Також суд вказав, що застосовані санкції є пропорційними, оскільки мають на меті захист національних інтересів і не призводять до надмірного обмеження прав позивача. Суд врахував, що СБУ надала достатньо доказів, які підтверджують наявність підстав для застосування санкцій, і що позивач не спростував ці докази.
3. Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову ТОВ «ГЕО ПОСТ».
Справа №420/17630/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження припису Держпродспоживслужби, яким АТ «Херсонгаз» зобов’язано здійснити перерахунок плати за розподіл газу споживачам на тимчасово окупованій території.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який відмовив у задоволенні позову АТ «Херсонгаз», мотивуючи це тим, що Держпродспоживслужба правомірно зобов’язала компанію здійснити перерахунок плати за розподіл газу, нарахованої мешканцям тимчасово окупованої території в період з 1 березня по 11 листопада 2022 року. Суд зазначив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 206, в редакції від 29 грудня 2023 року, нарахування плати за житлово-комунальні послуги на тимчасово окупованих територіях заборонено з дати початку по дату завершення окупації. Суд відхилив аргументи АТ «Херсонгаз» про те, що ця норма не має зворотної сили, підкресливши, що постанова № 206 застосовується з 24 лютого 2022 року і поширюється на відносини, які тривають на момент набрання чинності змінами. Суд також відзначив, що незастосування заборони на нарахування плати за комунальні послуги на окупованих територіях з 24.02.2022, а лише з 30.12.2023, було б дискримінаційним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Херсонгаз» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №199/9897/22 від 05/05/2025
1. Предметом спору є правомірність набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, звернув увагу на те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, стверджував про неправомірність набуття відповідачем права власності на землю, посилаючись на наявність двох різних наказів Держгеокадастру з однаковими реквізитами, що, на його думку, свідчить про підробку одного з них. Суд зазначив, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи документообігу, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства, а електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. Проте, враховуючи, що прокурором не було надано достатніх доказів на підтвердження факту підробки наказу, а також беручи до уваги принцип змагальності сторін, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог. Водночас, суд касаційної інстанції встановив порушення правил юрисдикції, оскільки спір між органом місцевого самоврядування та юридичною особою (ДП «Ілліч-Агро Донбас») підлягає розгляду в господарському суді, а не в цивільному.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» та закривши провадження у цій частині, а в іншій частині рішення залишив без змін.
Справа №932/6999/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є зняття арештів з нерухомого майна, а саме з домоволодіння.
2. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у знятті заборони на нерухоме майно. Суд вказав, що наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження, а саме заборони на нерухоме майно, створює перешкоди власнику (ТОВ «ФК «Паріс») у здійсненні правомочностей власника, зокрема права розпорядження належним йому майном. Суд врахував, що хоча арешт був накладений на майно попереднього власника, на даний момент він порушує права нового власника, який не може вільно розпоряджатися своїм майном. Суд також послався на попередні висновки Верховного Суду щодо захисту права власності та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не врахувавши порушення прав позивача як власника майна.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалив нове рішення про зняття заборони на нерухоме майно.
Справа №990/234/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо обмеження виплати винагороди члену ВРП, яка є діючим суддею, на підставі положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” в період карантину.
2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) скасувала рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що ВРП діяла правомірно, виконуючи вимоги чинного на той момент Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (в редакції Закону № 553-ІХ), який обмежував виплати винагород посадовим особам, включаючи членів ВРП. ВП ВС підкреслила, що ВРП, як орган державної влади, зобов’язана діяти на підставі та в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, і не може ігнорувати чинні нормативно-правові акти. Суд зазначив, що винагорода члена ВРП має іншу правову природу, ніж суддівська винагорода, і регулюється іншим законом. ВП ВС також не погодилася з тим, що на членів ВРП, які є діючими суддями, автоматично поширюються всі гарантії, передбачені для суддів, оскільки їхня діяльність у ВРП має іншу мету та регулюється окремим законодавством. Суд вказав, що ВРП не виплачує суддівську винагороду, а виплачує винагороду члену ВРП, тому не може спиратися на статтю 130 Конституції України.
3. Суд вирішив задовольнити апеляційну скаргу ВРП, скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №4823/663/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення третейського суду про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку на оскарження рішення третейського суду та залишено без розгляду заяву про скасування цього рішення, оскільки заявниця пропустила строк на оскарження, встановлений ЦПК України. Суд виходив з того, що заявниця була обізнана про існування рішення третейського суду ще у 2014 році, коли отримала копію заяви про видачу виконавчого листа, до якої було додано копію рішення третейського суду, або принаймні у 2017 році, коли її представник ознайомився з матеріалами справи про заміну стягувача у виконавчому провадженні, де також містилася копія оскаржуваного рішення. Суд зазначив, що заявниця не надала доказів існування обставин, які б об’єктивно перешкоджали їй вчасно звернутися до суду з заявою про скасування рішення третейського суду. Суд також врахував, що національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку, тому суду було важливо вказати причини свого рішення про відмову у поновленні строку.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №2н-562/2009 від 05/02/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо відсутності в оскаржуваній постанові державного виконавця посилання на конкретні порушення закону, допущені попереднім виконавцем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи існували взагалі підстави для скасування попередньої постанови у розумінні Закону України “Про виконавче провадження”. Також, суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження судом усіх доводів сторін та надання їм належної оцінки, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини. Суд зазначив, що апеляційний суд не виклав достатньо мотивів, на яких базується його рішення, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Суд врахував, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 751/2946/18 (провадження № 61-152св20).
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №757/50587/16-ц від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, оскільки відсутність діючого паспорта громадянина російської федерації у позивача не є безумовною підставою вважати його недієздатним або таким, що не має права звертатися до суду. Суд першої інстанції не обґрунтував, як саме відсутність цього документа перешкоджає розгляду справи по суті. Апеляційний суд правильно зазначив, що чинний паспорт громадянина російської федерації ОСОБА_1 не є доказом у справі. Крім того, суд першої інстанції міг усунути сумніви щодо повноважень позивача іншим шляхом, передбаченим ЦПК України. Залишення позову без розгляду в даному випадку суперечить завданням цивільного судочинства та принципам доступу до правосуддя.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №757/36687/21-ц від 05/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» на користь позивача заборгованості із заробітної плати.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що трудовий контракт є приватноправовим договором, обов’язковим для виконання сторонами, і власник не має права в односторонньому порядку погіршувати умови оплати праці, встановлені контрактом; прийняття закону, який погіршує ці умови, може бути підставою для внесення змін до контракту, але не для невиплати заробітної плати у встановленому розмірі, якщо зміни не були внесені; положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не надавали право роботодавцю зменшувати зарплату до внесення змін до контракту; суди попередніх інстанцій не врахували, що сторони не внесли зміни у контракт від 04 грудня 2014 року у зв’язку з прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; апеляційний суд не з’ясував, за який період позивач розрахував недоотриману заробітну плату за період з квітня по вересень (включно) 2020 року, не перевірив правильність такого нарахування. **** Суд відступив від висновку щодо застосування пункту 10 Розділу II Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20, в якому зазначалося, що обмеження щодо виплати заробітної плати членам правління державних банків, встановлені цим Законом, є імперативними та підлягають негайному застосуванню.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №420/22108/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ “ТІС-Міндобрива” було збільшено податкове зобов’язання з податку на прибуток та зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що контролюючий орган не довів, що використані ним джерела інформації для встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу “витягнутої руки” дають можливість отримати вищий рівень зіставності комерційних та фінансових умов операцій, ніж ті, що були використані платником податків. Суд також підкреслив, що контролюючий орган помилково визначив перелік підприємств, які є співставними з ТОВ «ТІС-Міндобрива», а використані контролюючим органом джерела інформації є ненадійними та недостовірними. Суд підкреслив, що контролюючий орган безпідставно застосував метод порівняльної неконтрольованої ціни з використанням зовнішньої інформації, не врахувавши при цьому суттєві відмінності між операціями, здійсненими іншими суб’єктами господарювання, та контрольованими операціями ТОВ “ТІС-Міндобрива”. Суд також врахував висновок судової експертизи, яка підтвердила обґрунтованість застосування ТОВ “ТІС-Міндобрива” методу порівняльної неконтрольованої ціни з внутрішнім співставленням. Суд також наголосив, що контролюючий орган припустився помилки, порівнюючи рентабельність перевалки різних видів вантажів (зернових та мінеральних добрив), а також не довів фактичний вплив відмінностей в умовах контрактів на фінансовий результат.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги Південного міжрегіонального управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990SСGС/6/25 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
У цьому випадку, суддя Закарпатського апеляційного суду ОСОБА_1 оскаржувала рішення ВРП, яким було залишено без змін рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Велика Палата Верховного Суду розглянула скаргу судді, заслухала представника ВРП та, керуючись нормами Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила залишити скаргу без задоволення, а рішення ВРП – без змін. Фактично, Велика Палата погодилася з висновками ВРП щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, хоча в тексті рішення не наведено конкретні аргументи суду.
Суд вирішив залишити без задоволення скаргу судді та залишити без змін рішення Вищої ради правосуддя.
Справа №240/9028/24 від 24/04/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Вищого адміністративного суду України щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв’язку з відставкою, обчислених без урахування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
2. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційні скарги, виходила з того, що ключовим питанням є визначення дати, з якої судді вищих спеціалізованих судів, що ліквідуються, прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів у разі звільнення у відставку. Суд зазначив, що законодавець пов’язав застосування приписів щодо прирівняння суддів за статусом та рівнем грошового забезпечення з фактом переведення до іншого суду або звільненням у відставку. Велика Палата ВС погодилася з доводами касаційних скарг, що для суддів, які виявили бажання звільнитися у відставку, гарантії починають діяти з моменту прийняття Вищою радою правосуддя рішення про їх відставку, а не з моменту набрання чинності Законом № 3481-IX. Також, Велика Палата ВС врахувала Рішення Конституційного Суду України, яким визнано неконституційним окремий припис щодо гарантій, визначених Законом № 2453-VI, для суддів вищих спеціалізованих судів до припинення їх діяльності. Велика Палата ВС зазначила, що до моменту втрати чинності цим приписом, суддівська винагорода для суддів Вищого адміністративного суду України визначалася Законом № 2453-VI. Щодо застосування прожиткового мінімуму, Велика Палата ВС вказала, що в законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався прожитковий мінімум для працездатних осіб саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.
**** Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін.
Справа №357/3145/20 від 23/04/2025
Предметом спору у цій справі є поділ спільного домоволодіння та земельної ділянки між двома співвласниками.
Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій допустили ряд порушень, зокрема, невірно ідентифікували земельну ділянку, що підлягає поділу, поклали в основу рішення висновок експерта щодо неіснуючої земельної ділянки, не з’ясували підстави набуття права користування земельною ділянкою, не врахували розмір часток співвласників та технічну можливість поділу будинку відповідно до цих часток, а також не надали належної оцінки висновку експертів. Суд також конкретизував правові висновки щодо відмінності поділу майна від виділу частки, зазначивши, що при поділі майна право спільної власності припиняється для всіх співвласників, а при виділі частки – лише для того, хто її отримує. Суд також вказав, що за наявності лише двох співвласників, між ними проводиться поділ майна, а не виділ частки. **** Велика Палата Верховного Суду конкретизувала висновок, викладений у попередній постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц.
В результаті, суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №466/2086/14-ц від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність фізичній особі земельної ділянки, частина якої накладається на смугу відведення залізниці, та скасування державного акта на право власності на цю ділянку.
2. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Дроздик та Мікула проти України», яким було встановлено порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зазначив, що національні суди не проаналізували пропорційність втручання у право власності особи та не врахували співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, що є необхідним при вирішенні таких спорів. Велика Палата вказала на обов’язок держави забезпечити поновлення прав заявниці на спірну земельну ділянку, зокрема, шляхом поновлення національного провадження. Враховуючи, що встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, Велика Палата вирішила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для усунення порушень, встановлених ЄСПЛ. Суд апеляційної інстанції має обрати найбільш прийнятний варіант поновлення порушених прав.
3. Суд скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та рішення Апеляційного суду Львівської області, передавши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990SСGС/2/25 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали Вищої ради правосуддя (ВРП) про залишення без розгляду скарги судді на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) скасувала рішення ВРП, наголосивши на кількох ключових моментах: по-перше, ВРП порушила встановлений законом строк для надсилання повного тексту рішення Дисциплінарної палати судді, що ускладнило підготовку обґрунтованої скарги; по-друге, ВРП не врахувала всіх обставин, зокрема, перебування судді на лікарняному та у відпустці, а також отримання нею групи інвалідності, що могло вплинути на своєчасність подання скарги; по-третє, ВП ВС підкреслила, що ВРП повинна була надати належне обґрунтування відхиленню доводів судді про поважність причин пропуску строку, враховуючи право на апеляційне оскарження як важливу гарантію судового захисту; по-четверте, ВП ВС зазначила, що ВРП не пояснила, чому було застосовано суворе тлумачення закону в обставинах, коли саме ВРП першою порушила процедуру, не надіславши вчасно повний текст рішення. ВП ВС також підкреслила, що ВРП, як орган, що забезпечує незалежність судової влади, повинна враховувати це при вирішенні питання про поновлення строків на оскарження рішення дисциплінарного органу.
3. Суд задовольнив скаргу адвоката та скасував ухвалу Вищої ради правосуддя, визнавши її необґрунтованою.
Справа №521/1963/19 від 15/05/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме квартири та автомобіля, набутих у шлюбі.
2. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що майно, набуте в шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, якщо не доведено інше. Відповідач не зміг належними доказами спростувати презумпцію спільності майна щодо квартири, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, на кошти від якої він посилався, вказував іншу суму продажу, ніж він стверджував. Також, відповідач не надав доказів домовленості з сестрою щодо поділу спадщини, на кошти від якої він також посилався. Щодо автомобіля, суд врахував, що відповідач не надав пояснень щодо джерела коштів на його придбання та не заявив клопотання про проведення експертизи для визначення вартості. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд також зазначив, що відповідач не надав розписку про продаж земельної ділянки своєчасно, а його клопотання про виклик свідків не було підтримано належними доказами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №990/237/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову у допуску особи до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на посади суддів апеляційних судів.
2. Суд першої інстанції залишив позов без розгляду, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений КАС України для оскарження рішень ВККС, а Велика Палата ВС погодилася з цим рішенням. Суд встановив, що позивач був присутній на засіданні ВККС, де було оголошено рішення, а також рішення було опубліковано на вебсайті Комісії та надіслано позивачу електронною поштою у відповідь на його запит. Суд не прийняв аргументи позивача про те, що копія рішення, надіслана електронною поштою без електронного підпису, не має юридичної сили, оскільки лист надійшов з офіційної електронної адреси ВККС та містив скан-копію, яка відповідала опублікованому на сайті рішенню. Суд зазначив, що позивач не надав доказів, які б об’єктивно перешкоджали йому звернутися до суду у встановлений строк, і не вказав на причини вважати отриману ним копію рішення недостовірною.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №990/125/24 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо розгляду заяви фізичної особи про наявність підстав для звільнення члена ВРП.
2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що реалізація права на звернення не може слугувати способом втручання в діяльність ВРП, а заявник не є суб’єктом правовідносин щодо звільнення члена ВРП; звернення до суду за захистом “порушеного права” передбачає реальне існування цього права та його порушення суб’єктом владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки для особи; звернення до ВРП з проханням про “втілення” приписів Закону не може бути способом змусити орган діяти певним чином. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цими висновками, зазначивши, що правовідносини, які виникли внаслідок звернення позивача із заявою про наявність підстав для звільнення члена ВРП, не підпадають під сферу дії Закону України “Про звернення громадян”, а позивач намагався ініціювати питання звільнення члена ВРП, щоб мати підстави для скасування негативного для себе рішення Ради. Суд також підкреслив, що звернення до суду передбачає наявність реального порушеного права, яке має стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №990/94/25 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою постанови Верховної Ради України про перейменування селища, в якому вона проживає, мотивуючи це порушенням її прав та інтересів.
2. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, виходила з того, що повноваження Верховної Ради щодо найменування та перейменування населених пунктів є реалізацією її конституційних повноважень у сфері конституційних правовідносин, а не управлінських функцій, що виключає можливість оскарження таких рішень в порядку адміністративного судочинства. Суд підкреслив, що адміністративні суди розглядають спори, які виникають у результаті здійснення суб’єктом владних повноважень управлінських функцій. Також, суд зазначив, що перевірка відповідності постанов Верховної Ради Конституції України належить до компетенції Конституційного Суду України, а не адміністративних судів. Суд також послався на попередню практику Великої Палати у подібних справах, зокрема, щодо перейменування міста Кіровограда.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №286/2439/20 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність та скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була подана з пропуском встановленого процесуального строку, і скаржником не було подано заяву про поновлення цього строку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, а поновлення процесуального строку є правом суду, яке реалізується лише за умови об’єктивної неможливості дотримання вимог процесуального закону. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка зобов’язує до справедливого судового розгляду для обох сторін. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що без клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження у суду не було підстав для відкриття апеляційного провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №9901/178/21 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «ГЕО СТЕНС» Указу Президента України в частині введення в дію рішення РНБО про застосування до товариства персональних санкцій.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з наступного:
* Закон України “Про санкції” дозволяє застосовувати санкції до суб’єктів, дії яких створюють реальні або потенційні загрози національним інтересам України, і це не обмежується лише іноземними суб’єктами.
* Наявність таких загроз є оціночним поняттям, і Президент України має дискрецію в оцінці достатності підстав для введення санкцій.
* Суд не може переоцінювати наявність підстав для санкцій, але може перевірити дотримання меж дискреції та процедури введення санкцій.
* Санкції є тимчасовим обмеженням права власності та мають превентивний характер, а в даному випадку вони є пропорційними легітимній меті захисту національних інтересів.
* СБУ надала достатньо доказів, що підтверджують наявність підстав для застосування санкцій до ТОВ «ГЕО СТЕНС», і ці докази були належним чином оцінені судом.
* Суд зазначив, що право особи на участь у прийнятті щодо неї управлінських рішень не є абсолютним, і позивач мав можливість спростувати наявність підстав для застосування до нього санкцій, але не зробив цього.
3. Суд залишив апеляційну скаргу ТОВ «ГЕО СТЕНС» без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №420/15162/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, оскільки комісія не обґрунтувала належним чином свої висновки щодо невідповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Суд зазначив, що кадрова комісія не врахувала успішне проходження прокурором попередніх етапів атестації, не обговорила з ним результати практичного завдання, а також не врахувала об’єктивні обставини, що могли перешкоджати удосконаленню його професійного рівня, зокрема військову службу в зоні бойових дій. Суд також підкреслив, що дискреційні повноваження кадрової комісії не є безмежними і повинні ґрунтуватися на законі, а рішення мають бути обґрунтованими та вмотивованими. Крім того, суд звернув увагу на те, що виявлені комісією недоліки у деклараціях прокурора не свідчать про невідповідність його витрат задекларованим доходам або приховування майна.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №354/660/15-ц від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту прав держави, оскільки у даному випадку порушення прав держави полягає не у самому факті видачі державного акту першому набувачу, а у незаконному вибутті земельної ділянки з державної власності та її подальшому відчуженні. Суд зазначив, що належним способом захисту у такому випадку є віндикаційний позов до особи, яка на даний момент є власником земельної ділянки, тобто вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд також підкреслив, що вимога про витребування земельної ділянки є основною, а вимога про визнання недійсним державного акту – похідною, тому їх розгляд в межах одного провадження є недоцільним. Крім того, суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про закриття провадження в частині позовних вимог до ТОВ «Буковель», оскільки спір між державою та юридичною особою щодо права власності на майно підлягає розгляду в господарському суді.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №400/7411/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву ФОП через пропуск строку звернення до суду, вказавши на неправильне застосування норм процесуального права. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували десятиденний строк оскарження, передбачений Порядком проведення рейдових перевірок, який стосується лише адміністративного оскарження до вищого органу контролю, а не судового. Натомість, за загальним правилом, слід застосовувати шестимісячний строк, встановлений КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Суд також підкреслив, що суди не встановили належним чином дату, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, і безпідставно посилалися на повідомлення про запрошення на розгляд справи та супровідний лист до постанови, які були повернуті поштою з відміткою “за закінченням терміну зберігання”, що не свідчить про належне повідомлення особи. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди повинні були дослідити всі обставини справи та оцінити докази, надані позивачем, для встановлення дати, коли ФОП дійсно дізнався про існування оскаржуваної постанови.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №176/1715/23 від 05/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь фізичної особи коштів у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи спір, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, оскільки, згідно з матеріалами справи, виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, яке включало виконання рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій. Суд зазначив, що в таких випадках, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду, спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд також врахував, що суди повинні перевіряти дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів сторін. Крім того, суд зауважив, що суди не встановили, чи було виконавче провадження виведено зі зведеного на момент зупинення виконавчих дій. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження у справі.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.
Справа №990/334/24 від 17/04/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у внесенні Президенту України подання про призначення позивача на посаду судді.
2. Суд касаційної інстанції задовольнив позовні вимоги, визнавши рішення ВРП протиправним, оскільки ВРП не надала достатніх доказів, які б обґрунтовано підтверджували сумніви щодо відповідності позивача критеріям доброчесності та професійної етики. Суд зазначив, що ВРП не довела, яким чином поїздка позивача до тимчасово окупованого Криму, з метою відвідування племінника, свідчить про його недоброчесність або відсутність чіткої громадянської позиції. Суд також врахував, що ВККС, маючи інформацію про ці поїздки, не виявила підстав для сумнівів у доброчесності позивача. Крім того, суд підкреслив, що ВРП не може втручатися у право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і що поняття “нагальна потреба” є оціночним, а тому ВРП не мала достатніх підстав стверджувати про невідповідність позивача критеріям доброчесності. Велика Палата погодилась з цими висновками.
3. Суд залишив апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Справа №9901/201/21 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «НАДРАПРОСТІР» Указу Президента України в частині введення в дію рішення РНБО про застосування до товариства санкцій.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що Президент діяв у межах своїх повноважень, вводячи в дію рішення РНБО про санкції, застосовані до ТОВ «НАДРАПРОСТІР» на підставі Закону України «Про санкції». Суд зазначив, що основним критерієм для застосування санкцій є діяльність суб’єкта, яка створює загрози національним інтересам, а не його форма власності чи резидентність. Суд підкреслив, що оцінка наявності таких загроз є дискрецією Президента, і судовий контроль обмежений перевіркою дотримання меж цієї дискреції та процедури введення санкцій. Суд також визнав пропорційним втручання держави у право власності ТОВ «НАДРАПРОСТІР», оскільки санкції мають легітимну мету захисту національних інтересів і не є надмірним тягарем для позивача. Суд врахував надані СБУ докази, що підтверджують наявність підстав для застосування санкцій, і відхилив доводи позивача про відсутність таких підстав.
3. Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову ТОВ «НАДРАПРОСТІР».
Справа №990/29/25 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій та бездіяльності Президента України та Верховної Ради України, які, на думку позивача, порушують його конституційні права та свободи.
2. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір не виник у результаті здійснення суб’єктом владних повноважень управлінських функцій. Суд зазначив, що адміністративні суди розглядають лише ті публічно-правові спори, які виникають у результаті здійснення суб’єктом владних повноважень управлінських функцій. Суд також вказав, що незгода з державною політикою, яку провадять Президент України та ВРУ, не утворює змісту правовідносин, які уповноважений вирішувати суд. Суд наголосив, що положення КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України та ВРУ, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Президент України чи ВРУ реалізує свої владні (управлінські) функції / повноваження. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, який наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №990/70/25 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою рішення Вищої ради правосуддя про затвердження Положення про Службу судової охорони, яке, на думку позивача, створює загрозу незалежності суддів.
2. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, зазначила, що кожна особа має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади. Суд першої інстанції передчасно зробив висновок про відсутність порушення прав позивача на стадії вирішення питання про відкриття провадження, оскільки позивач чітко визначив суб’єкта, який, на його думку, порушив його права, дії, якими це було зроблено, та саме право, яке було порушено. Суд першої інстанції мав відкрити провадження у справі та розглянути її по суті, а не відмовляти у відкритті провадження, посилаючись на те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата підкреслила, що надмірний формалізм при вирішенні питання про прийняття позовної заяви є порушенням права на справедливий судовий захист, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Суд задовольнив апеляційну скаргу та скасував ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, направивши справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Справа №125/1514/20 від 23/04/2025
1. Предметом спору є позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачка вважала своє звільнення незаконним.
2. Велика Палата Верховного Суду переглянула справу за виключними обставинами, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який встановив порушення права позивачки на справедливий суд через необґрунтованість судового рішення касаційним судом. Суд касаційної інстанції не розглянув важливий аргумент позивачки щодо того, чи були їй запропоновані інші вакантні посади при звільненні. Велика Палата зазначила, що при звільненні працівника у зв’язку зі змінами в організації виробництва, роботодавець зобов’язаний запропонувати всі наявні вакантні посади, і цей обов’язок не був виконаний у даному випадку. Оскільки строк дії контракту позивачки закінчився, поновлення на посаді неможливе, але суд змінив формулювання підстави звільнення на закінчення строку трудового договору та присудив виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
3. Суд задовольнив заяву частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким змінив дату і підставу звільнення позивачки та стягнув з Відділу освіти середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Справа №420/33470/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, збільшеної до 100 000 гривень, та зобов’язання здійснити виплату і нарахувати компенсацію за порушення строків виплати.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки представник позивача пропустив строк на апеляційне оскарження і не надав достатніх доказів поважності причин пропуску. Суд зазначив, що обставини, на які посилався представник, такі як звільнення позивача з військової служби, переїзд та працевлаштування, не є об’єктивно непереборними перешкодами для своєчасного оскарження рішення. Суд також врахував, що електронну копію рішення суду першої інстанції було вчасно доставлено до електронного кабінету адвоката, що вважається належним повідомленням учасника справи. Крім того, суд підкреслив, що посилання на воєнний стан без конкретних доказів впливу на можливість вчинення процесуальних дій не є достатньою підставою для поновлення строку. Суд наголосив, що процесуальні строки є важливими для забезпечення правової визначеності та захисту прав сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №420/12471/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів поставки між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ТОВ «АГРОРАЙС» на підставі їх невідповідності інтересам держави та суспільства.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги податкового органу, виходив з того, що керівника ТОВ «АГРОРАЙС» було визнано винним у фіктивному підприємництві, тобто реєстрації підприємства без мети здійснення господарської діяльності, що підтверджується вироком суду у кримінальній справі. Суд зазначив, що господарські операції фіктивних підприємств не можуть бути легалізовані, навіть за наявності формальних документів. Враховуючи встановлені обставини, а саме відсутність фактичної господарської діяльності ТОВ «АГРОРАЙС», суд дійшов висновку, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки були спрямовані на ухилення від оподаткування та отримання незаконної податкової вигоди. Суд також наголосив, що податковий орган, звертаючись з таким позовом, діє в межах своїх владних повноважень, реалізуючи функцію податкового контролю для забезпечення економічної безпеки держави. Суд вказав, що розгляд таких спорів належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки вони виникають у публічно-правовій сфері.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши недійсність договорів.
Справа №440/9967/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення апеляційного суду про закриття провадження у справі щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення апеляційного суду в силі, але змінив його мотивувальну частину. Суд вказав, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі на підставі того, що справа не підлягає розгляду в адміністративному судочинстві, хоча насправді провадження слід було закрити, оскільки вже є рішення суду, яке набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суд зазначив, що позивач вже звертався до суду з аналогічними вимогами щодо виплати індексації за той самий період, і ці вимоги були розглянуті та вирішені по суті в іншій справі. Суд наголосив, що неможливо повторно розглядати справу за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, і що зміна формулювання позовних вимог не змінює суті спору. Суд також зауважив, що повторні позови з метою затягування виконання рішень можуть розцінюватися як зловживання правом на судовий захист.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, змінивши лише мотивувальну частину рішення.
Справа №136/660/18 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення апеляційного суду без змін, виходячи з того, що апеляційний суд належним чином повідомив відповідачку про дату, час і місце розгляду справи через її представника, а її неявка не перешкоджала апеляційному розгляду справи, оскільки був присутній її представник, а тому відсутні підстави вважати, що апеляційний суд порушив загальні принципи цивільного судочинства, зокрема і принцип диспозитивності. Суд касаційної інстанції також врахував, що учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, а зловживання ними не допускається. Суд зазначив, що заявниця не надала доказів порушення її права на справедливий судовий розгляд, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції також послався на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою заявник зобов’язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від дій, які пов’язані із зволіканням у розгляді справи.
3. Суд касаційної інстанції постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №466/2651/23 від 05/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики та забезпечення цього позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка вже перебуває в іпотеці.
2. Суд першої інстанції задовольнив заяву про забезпечення позову, наклавши арешт на квартиру боржника, вважаючи, що це необхідно для забезпечення виконання майбутнього рішення суду. Апеляційний суд скасував це рішення, мотивуючи тим, що арешт порушує права іпотекодержателя, який не є учасником справи, позбавляючи його можливості реалізувати своє пріоритетне право на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав, що накладення арешту не позбавляє іпотекодержателя його пріоритетного права, оскільки іпотека залишається чинною, і кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не врахував положення Закону України “Про іпотеку” щодо пріоритету прав іпотекодержателя.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
**:** Суд відступив від попередньої позиції, висловленої в інших рішеннях Верховного Суду, щодо порушення прав іпотекодержателя у випадку забезпечення позову шляхом накладення арешту на іпотечне майно.
Справа №902/111/24 від 07/05/2025
Предметом спору у справі є розірвання договору тимчасового користування лісовою ділянкою та зобов’язання повернути цю ділянку.
Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу прокурора, скасувавши постанову апеляційного суду та змінивши рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції. Суд, ймовірно, переглянув оцінку доказів або застосування норм матеріального чи процесуального права, що призвело до зміни рішення. З огляду на те, що прокуратура подавала позов в інтересах держави, суд міг дійти висновку про наявність підстав для захисту державних інтересів, які не були враховані апеляційним судом. Також, суд вирішив стягнути з обох відповідачів (ТОВ та ДП) судовий збір на користь прокуратури, що свідчить про часткове задоволення позовних вимог. Можливо, суд не повністю задовольнив вимоги прокурора, але визнав порушення, які потребують компенсації судових витрат.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції, а також стягнув судовий збір з відповідачів на користь прокуратури.
