СПРАВА КУМЕН ПРОТИ НІДЕРЛАНДІВ
Нижче наведено аналіз рішення ЄСПЛ у справі «Кумен проти Нідерландів»:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув справу щодо смерті сина заявників, який був смертельно поранений поліцейським під час сутички. Заявники стверджували, що застосування смертоносної сили не було «абсолютно необхідним» і що розслідування інциденту було неадекватним. ЄСПЛ постановив, що за конкретних обставин застосування поліцейським смертоносної сили було виправданим як «абсолютно необхідне для захисту будь-якої особи від незаконного насильства» і що розслідування було ефективним і неупередженим, таким чином не встановивши порушення статті 2 Європейської конвенції з прав людини (право на життя).
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає контекст, окреслюючи зосередженість справи на смерті сина заявників та скаргах відповідно до статті 2.
* **Факти:** Деталізує події, що призвели до смерті, зокрема святкування футбольною командою, арешт двох осіб за появу в громадському місці в стані алкогольного сп’яніння, сутичку, що виникла, та застосування поліцейським вогнепальної зброї. Він також охоплює проведені розслідування, включаючи судово-медичну експертизу, опитування свідків і відтворення подій на місці.
* **Відповідна правова база та практика:** Надає контекст, викладаючи відповідні закони та нормативні акти в Нідерландах щодо застосування сили поліцейськими, процедури розслідування таких інцидентів та організацію поліції та прокуратури.
* **Право:** Представляє скарги заявників відповідно до статті 2, зосереджуючись на ймовірних порушеннях як матеріального (застосування сили), так і процесуального (розслідування) аспектів права на життя.
* **Прийнятність:** Зазначає, що Уряд не оскаржував прийнятність скарги, і Суд оголосив заяву прийнятною.
* **Суть:** Містить основний юридичний аналіз.
* **Матеріальний аспект:** Розглядає, чи було застосування сили «абсолютно необхідним». Він посилається на усталену судову практику, оцінює обставини з точки зору поліцейського та робить висновок, що переконання поліцейського в тому, що його життю загрожує небезпека, було суб’єктивно обґрунтованим.
* **Процесуальний аспект:** Оцінює, чи було розслідування ефективним, оперативним, чи залучало воно сім’ю та чи було воно незалежним. Він робить висновок, що розслідування відповідало необхідним стандартам, незважаючи на деякі потенційні недоліки.
* **Висновок:** Зазначає остаточне рішення Суду про відсутність порушення статті 2.
3. **Основні положення для використання:**
* **Оцінка «абсолютно необхідної» сили:** Рішення підкреслює принцип, згідно з яким застосування смертоносної сили має бути «абсолютно необхідним» і пропорційним, навіть якщо вона застосовується правоохоронними органами. Воно наголошує на необхідності розглядати обставини з точки зору поліцейського на той момент.
* **Вимоги до ефективного розслідування:** Рішення підкреслює ключові елементи ефективного розслідування потенційних порушень права на життя, включаючи незалежність, оперативність, ретельність і залучення потерпілих.
* **Незалежність розслідування:** Рішення роз’яснює вимоги щодо забезпечення незалежності розслідувань, особливо коли розслідування стосується членів того самого поліцейського підрозділу.
* **Роль відеозаписів з камер спостереження:** Рішення підкреслює важливість відеозаписів з камер спостереження для встановлення фактів у справі та оцінки достовірності свідчень.
СПРАВА МАЧАВАРІАНІ ПРОТИ ГРУЗІЇ
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі Мачаваріані проти Грузії:
1. **Суть рішення:**
Справа стосувалася арешту та подальшого адміністративного засудження пана Алексі Мачаваріані за спробу принести дрова на демонстрацію в Грузії. Суд встановив порушення статті 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) через свавільність його затримання, оскільки національні суди не змогли довести, що його затримання було необхідним за даних обставин. Однак Суд не встановив порушення статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) щодо неупередженості, а також статей 10 і 11 (свобода вираження поглядів та свобода зібрань). Суд зобов’язав Грузію виплатити заявнику 1800 євро відшкодування моральної шкоди.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає контекст, окреслюючи предмет справи: адміністративне затримання та засудження заявника.
* **Факти:** Деталізує передісторію справи, включаючи політичний контекст протестів після парламентських виборів 2020 року в Грузії, роль заявника як активіста, його арешт за спробу принести дрова на демонстрацію та подальші адміністративні провадження проти нього.
* **Відповідна правова база:** Надає відповідні грузинські закони, включаючи Кодекс про адміністративні правопорушення та Закон про збори та демонстрації.
* **Право:** Цей розділ містить юридичне обґрунтування та висновки Суду.
* **Порушення статті 5:** Суд аналізує, чи були арешт і затримання заявника свавільними та незаконними, зосереджуючись на необхідності затримання.
* **Твердження щодо статті 6:** Суд розглядає скарги заявника щодо справедливості провадження, зокрема, звертаючи увагу на неупередженість суду першої інстанції.
* **Твердження щодо статей 10 та 11:** Суд оцінює, чи було необґрунтовано втрученось у права заявника на свободу вираження поглядів та свободу зібрань.
* **Застосування статті 41:** Розглядає вимогу заявника про справедливу сатисфакцію (компенсацію) за передбачувані порушення.
* **Резолютивна частина:** Викладає рішення Суду, оголошуючи частини заяви прийнятними, а інші неприйнятними, стверджуючи, що мало місце порушення статті 5 § 1, стверджуючи, що не було порушення статті 6 § 1, постановляючи, щоб держава-відповідач виплатила заявнику 1800 євро відшкодування моральної шкоди, та відхиляючи решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
3. **Основні положення для використання:**
* **Свавільність затримання:** Суд наголошує, що затримання, навіть якщо воно є законним згідно з національним законодавством, не повинно бути свавільним. Він підкреслює необхідність для органів влади довести необхідність затримання, розглядаючи менш суворі заходи.
* **Неупередженість суду:** Суд підтверджує важливість неупередженого суду та роз’яснює критерії оцінки неупередженості, включаючи суб’єктивний та об’єктивний тести.
* **Свобода вираження поглядів та свобода зібрань:** Суд визнає важливість цих свобод, але роз’яснює, що явна відмова виконувати накази поліції не користується таким же рівнем захисту, як політична промова чи мирний вияв думок.
* **Межі розсуду:** Суд визнає, що національні органи влади мають межі розсуду у збалансуванні конкуруючих прав, але ці межі не є необмеженими.
Це рішення підкреслює важливість забезпечення того, щоб будь-яке позбавлення волі було не лише законним згідно з національним законодавством, але й необхідним та пропорційним у конкретних обставинах справи.
СПРАВА “РУСС ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ”
Ось розбір рішення у справі “Русс проти Німеччини” від Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Німеччина порушила статтю 11 (свобода зібрань) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі пана Беньяміна Русса. Пана Русса було засуджено в кримінальному порядку та оштрафовано за носіння пластикового захисного козирка під час мирної демонстрації, що було визнано порушенням німецького законодавства, яке забороняє “захисну зброю” на публічних зібраннях. ЄСПЛ встановив, що німецькі суди не надали достатніх підстав для засудження, не збалансували належним чином право пана Русса на мирні зібрання з цілями заборони та не оцінили достатньою мірою загальні обставини демонстрації. Суд дійшов висновку, що втручання в право пана Русса не було “необхідним у демократичному суспільстві”.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Коротко окреслює справу, заявника та відповідні статті Конвенції.
* **Факти:** Детально описує демонстрацію, дії заявника (носіння козирка) та подальші кримінальні провадження, включаючи рішення районного суду, регіонального суду та апеляційного суду.
* **Відповідна правова база:** Пояснює німецькі закони щодо заборони захисної зброї на публічних зібраннях (статті 17a(1) та 27(1) Закону про публічні зібрання та процесії) та тлумачення “захисної зброї” на основі історії законодавства.
* **Заявлене порушення статей 10 та 11:** Представляє аргументи заявника про те, що його засудження порушило його права на свободу зібрань та вираження поглядів, і контраргументи уряду про те, що зібрання не було мирним, а втручання було виправданим.
* **Оцінка Суду:**
* Обговорює взаємозв’язок між свободою вираження поглядів (стаття 10) та свободою зібрань (стаття 11), роблячи висновок, що стаття 11 є основним об’єктом уваги в цій справі, але її необхідно розглядати у світлі статті 10.
* Встановлює, що засудження заявника втрутилося в його право на свободу мирних зібрань.
* Розглядає, чи було втручання виправданим, зокрема, чи було воно “передбачене законом”, чи переслідувало законну мету та чи було “необхідним у демократичному суспільстві”.
* Встановлює, що, хоча заборона на захисну зброю була передбачена законом і переслідувала законні цілі, німецькі суди недостатньо обґрунтували кримінальне засудження як “необхідне в демократичному суспільстві”, особливо враховуючи просту конструкцію козирка та відсутність доказів того, що він становить загрозу для громадської безпеки.
* **Заявлене порушення статті 7:** Розглядає скаргу заявника про те, що національні суди перевищили межі допустимого тлумачення при тлумаченні терміну “захисна зброя”.
* **Застосування статті 41:** Обговорює справедливу сатисфакцію, включаючи відшкодування збитків і витрат, зрештою вважаючи, що встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
* **Резолютивна частина:** Формально оголошує скаргу за статтею 7 неприйнятною, решту заяви прийнятною, визнає, що мало місце порушення статті 11 Конвенції, і зобов’язує Німеччину виплатити заявнику 7 305,35 євро для покриття витрат.
3. **Основні положення для використання:**
* **Право на мирні зібрання:** Рішення підкреслює важливість права на мирні зібрання як основи демократичного суспільства.
* **Пропорційність обмежень:** Воно наголошує на тому, що будь-які обмеження свободи зібрань повинні тлумачитися вузько і переконливо обґрунтовуватися як “необхідні в демократичному суспільстві”.
* **Критерій збалансування:** Національні суди повинні збалансовувати право на свободу зібрань з законними цілями, такими як запобігання безладу та захист прав інших осіб.
* **Оцінка обставин:** Суди повинні оцінювати конкретні обставини демонстрації при розгляді обмежень, включаючи характер будь-якої “захисної зброї” та те, чи становить вона реальну загрозу для громадської безпеки.
* **Кримінальні санкції:** Кримінальні санкції для демонстрантів вимагають особливого обґрунтування, і мирні демонстрації не повинні піддаватися загрозі кримінального покарання.
* **Рішення підкреслює необхідність того, щоб національні суди надавали достатні обґрунтування при обмеженні права на свободу зібрань, особливо при застосуванні кримінальних санкцій.**
Сподіваюся, це буде корисним для ваших журналістських цілей.
СПРАВА АЛІЄВОЇ ТА ІНШИХ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Алієвої та інших проти Азербайджану, що стосується скарг на нібито незаконний знос майна заявників. Заявники стверджували про порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист майна), статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) та статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Суд встановив порушення статті 1 Протоколу № 1, дійшовши висновку, що відчуження майна заявників було здійснено з недотриманням умов, передбачених законом. Суд постановив, що немає потреби розглядати скарги за статтями 6 та 8 Конвенції, враховуючи, що він вже розглянув основне правове питання, порушене у справі. Суд присудив заявникам суми відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з опису предмету справи, викладаючи скарги заявників щодо знесення їхнього майна та посилаючись на подібні справи. Далі детально описуються факти, включаючи розпорядження про знесення, видане Виконавчою владою міста Баку (ВВМБ), залучення приватної компанії (Кооператив Б) та компенсацію, запропоновану мешканцям. Рішення також описує провадження у національних судах, ініційовані заявниками, рішення, винесені Сабаїльським районним судом, Бакинським апеляційним судом та Верховним судом Азербайджану. Оцінка Суду стосується прийнятності скарг за статтею 1 Протоколу № 1, зокрема щодо земельних ділянок та житлових приміщень, і визначає, чи можуть заявники стверджувати, що є жертвами порушення. Потім Суд розглядає суть скарги за статтею 1, визнаючи, що відчуження було здійснено з недотриманням закону. Нарешті, рішення стосується інших скарг заявників за статтями 6 та 8 і застосовує статтю 41 Конвенції, присуджуючи справедливу сатисфакцію за матеріальну та моральну шкоду, а також поштові витрати.
Основні положення рішення:
– Суд оголосив неприйнятними скарги щодо додаткової площі квартир та земельних ділянок під будівлею.
– Суд постановив, що було порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції через незаконне відчуження майна заявників.
– Суд присудив кожному заявнику конкретні суми відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також поштові витрати для одного заявника.
– Суд визнав непотрібним розглядати прийнятність та суть скарг за статтями 6 та 8 Конвенції.
СПРАВА АРУТСІДІС ПРОТИ ГРЕЦІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Арутсідіс проти Греції, що стосується порушення статті 6 § 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує презумпцію невинуватості. Заявника, пана Ніколаоса Арутсідіса, було виправдано у кримінальному провадженні за ухилення від сплати податків, пов’язане з неправдивим виставленням рахунків. Однак, у подальшому адміністративному провадженні на нього було накладено штрафи на підставі тих самих фактів, при цьому адміністративний суд дійшов висновку, що документи дійсно були неправдивими, незважаючи на попереднє виправдання у кримінальній справі. ЄСПЛ встановив, що рішення адміністративного суду порушило право пана Арутсідіса на презумпцію невинуватості, оскільки воно фактично покладало на нього кримінальну відповідальність, незважаючи на його виправдання. Отже, Суд присудив заявнику 6000 євро відшкодування моральної шкоди.
Рішення починається з викладу фактів справи, включаючи початкове кримінальне провадження, подальше адміністративне провадження та відповідне національне законодавство. Потім він оцінює прийнятність заяви, визнаючи її прийнятною відповідно до статті 6 § 2 Конвенції. Суд повторює загальні принципи, що стосуються застосовності статті 6 § 2 у провадженнях, що слідують за кримінальним провадженням, посилаючись на свої попередні рішення у справах Allen v. the United Kingdom та Nealon and Hallam v. the United Kingdom. Рішення завершується розглядом застосування статті 41 Конвенції щодо справедливої сатисфакції, відхиляючи вимогу заявника про відшкодування матеріальної шкоди, але присуджуючи компенсацію за моральну шкоду. Це рішення не вносить значних структурних змін, але підсилює існуючі принципи щодо презумпції невинуватості в подальших провадженнях.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження принципу, згідно з яким виправдувальний вирок у кримінальному провадженні має бути поважаний у будь-яких інших провадженнях, незалежно від їх характеру. Суд підкреслює, що органи влади не можуть ігнорувати дійсний виправдувальний вирок, прямо чи опосередковано посилаючись на кримінальну відповідальність виправданої сторони. Цей принцип має вирішальне значення для захисту презумпції невинуватості та забезпечення того, щоб особи не були покарані на підставі звинувачень, за якими їх уже було виправдано у кримінальному суді.
