СПРАВА ЕЗЕОКЕ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА
Справа стосується кримінального провадження проти пана Езеоке, який постав перед судом п’ять разів, перш ніж бути визнаним винним у двох вбивствах. Суд встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції щодо вимоги “розумного строку” через необґрунтовані затримки між третім і четвертим судовими процесами та в апеляційному провадженні. Однак Суд не виявив порушення щодо загальної справедливості провадження, незважаючи на безпрецедентну кількість судових процесів, оскільки не було доказів, що послідовні судові процеси зашкодили результату.
Структура та основні положення:
– Рішення розглядає два основні аспекти: тривалість провадження та справедливість багаторазових судових процесів
– Суд проаналізував період з вересня 2016 року (арешт) до жовтня 2021 року (остаточне оскарження)
– Основна увага приділялася обґрунтуванню затримок між судовими процесами та впливу на можливості захисту
– Суд встановив, що хоча багаторазові судові процеси самі по собі не порушують прав Конвенції, органи влади повинні діяти з особливою ретельністю
– Введено новий стандарт: у справах з послідовними судовими процесами затримки мають бути зведені до “абсолютного мінімуму”
Найважливіші положення для використання:
– Суд підтвердив, що послідовні судові процеси не порушують статтю 6 § 1, коли є суспільний інтерес у прийнятті присяжними рішення у серйозних кримінальних справах
– Встановлено вимогу про “виняткові заходи” для мінімізації затримок у справах з багаторазовими судовими процесами
– Роз’яснено, що навіть коли затримки спричинені зовнішніми факторами (хвороба, COVID-19), органи влади повинні вживати активних заходів для прискорення провадження
– Підкреслено важливість оцінки фактичної шкоди можливостям захисту, а не презумпції шкоди від затримки
– Встановлено прецедент, що 12-місячна затримка в апеляційному провадженні може бути проблематичною, навіть якщо початкова затримка у поданні була спричинена обвинуваченим
Рішення є значущим, оскільки воно збалансовує право на судовий розгляд у розумні строки з суспільним інтересом у переслідуванні серйозних злочинів, встановлюючи чіткі стандарти управління багаторазовими судовими процесами.
СПРАВА ТОТА ТА КРИШАНА ПРОТИ РУМУНІЇ
Справа стосується двох румунських поліцейських, які подали позов про наклеп проти приватної особи, яка опублікувала на Facebook їхню фотографію та критичні коментарі щодо їхньої професійної поведінки, що спричинило образливі коментарі третіх осіб. Суд встановив, що стаття 8 (право на приватне життя) є застосовною через серйозність висунутих звинувачень, а внутрішньодержавні суди належним чином збалансували конкуруючі права між приватністю та свободою вираження поглядів. Суд дійшов висновку, що немає порушення статті 8, оскільки внутрішньодержавні суди дотримувалися належних критеріїв при визначенні того, що допис на Facebook стосувався питання суспільного інтересу, службовці мали знижені очікування приватності як публічні службовці, а автор допису діяв добросовісно без наміру наклепати.
Структура та основні положення рішення:
– Встановлення застосовності статті 8 шляхом визначення необхідного рівня серйозності
– Аналіз балансування прав внутрішньодержавними судами за встановленими критеріями:
* Внесок у публічну дискусію
* Ступінь відомості постраждалих осіб
* Попередня поведінка
* Обставини фотографії
* Зміст, форма та наслідки публікації
– Дослідження специфічних аспектів соціальних медіа:
* Статус автора допису
* Відповідальність за коментарі третіх осіб
* Охоплення та вплив онлайн-публікації
– Висновок зосереджений на належному застосуванні судами критеріїв балансування
Ключові положення для практичного використання:
– Рішення надає важливі настанови щодо балансування прав на приватність та свободу вираження поглядів у контексті соціальних медіа:
* Поліцейські та публічні службовці мають ширші межі допустимої критики, але зберігають певний захист приватності
* Фотографії, зроблені публічно під час службових обов’язків, мають знижені очікування приватності
* Приватні особи, які публікують у соціальних мережах, мають інші зобов’язання, ніж журналісти/політики
* Автори зазвичай не несуть відповідальності за коментарі третіх осіб, якщо діють добросовісно
* Суди повинні враховувати реальне охоплення та вплив дописів у соціальних мережах
* Вульгарні образи, поширені в інтернеті, можуть мати знижений вплив
* Необхідно враховувати ефект “охолодження” свободи вираження поглядів навіть у цивільних справах про наклеп
Рішення є значущим, оскільки адаптує традиційні принципи про наклеп до контексту соціальних медіа, захищаючи водночас легітимну критику публічних службовців та їхні основні права на приватність.
Справа “ГЕЛЧІ проти АЛБАНІЇ”
1. Суть рішення:
Справа стосується досудового утримання під вартою пана Томи Гелчі, громадянина Албанії та США, якого було звинувачено у зловживанні службовим становищем під час роботи директором Albanian Public Television. Європейський суд з прав людини встановив, що Албанія порушила статтю 5 § 3 Конвенції через недостатні підстави для утримання заявника під вартою майже вісім місяців. Суд присудив заявникові 500 євро відшкодування немайнової шкоди та 5 000 євро судових витрат.
2. Структура та основні положення:
Рішення дотримується стандартної структури ЄСПЛ, розглядаючи:
– Факти та обставини справи
– Прийнятність скарги
– Суть справи за статтею 5 § 3
– Застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції
Суд встановив, що, незважаючи на наявність обґрунтованої підозри для первісного затримання, національні суди не змогли:
– Надати конкретні докази щодо ризику впливу на докази
– Врахувати добровільне повернення заявника до Албанії при оцінці ризику втечі
– Належним чином оцінити альтернативні заходи безпеки
– Адаптувати своє обґрунтування в міру просування справи
3. Найважливіші положення:
– Суд встановив, що саме по собі збереження обґрунтованої підозри є недостатнім для тривалого досудового утримання під вартою
– Національні суди повинні надавати конкретні, специфічні причини для продовження утримання, а не лише загальні посилання на ризики
– Суди мають розглядати та реагувати на конкретні аргументи обвинуваченого проти утримання під вартою
– Органи влади повинні оцінювати альтернативні заходи безпеки при вирішенні питання про досудове утримання під вартою
– Обґрунтування продовження утримання під вартою має еволюціонувати відповідно до розвитку ситуації у справі
Рішення підтверджує позицію Суду, що досудове утримання під вартою має ґрунтуватися на конкретних, точних доказах, а не на абстрактних ризиках, і що національні суди повинні належним чином розглядати альтернативи утриманню під вартою.
СПРАВА КАРІМОВОЇ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Суть рішення:
Справа стосується незаконного знесення майна пані Карімової в Азербайджані. Органи влади знесли її трикімнатну квартиру та запропонували більшу двокімнатну квартиру як компенсацію, не дотримавшись належних правових процедур. Суд встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (захист власності), оскільки знесення було проведено без дотримання вимог національного законодавства.
Структура та основні положення:
1. Суд встановив, що знесення становило “позбавлення майна” відповідно до статті 1 Протоколу № 1.
2. Ключове юридичне питання полягало в недотриманні процедури, передбаченої статтею 28 Житлового кодексу, яка вимагала:
– Судового рішення про підтвердження непридатності будівлі
– Підтвердження неможливості реновації
– Конкретних кроків з реконструкції або продажу на публічному аукціоні
3. Суд визнав непотрібним розглядати додаткові скарги за статтями 6 та 8 Конвенції після встановлення основного порушення.
4. Щодо компенсації, Суд:
– Відхилив вимоги про матеріальну шкоду
– Присудив 3 000 євро за немайнову шкоду
– Відхилив вимоги про судові витрати через відсутність документації
Найважливіші положення для використання:
1. Рішення підтверджує принцип, що будь-яке втручання в права власності має суворо дотримуватися внутрішніх правових процедур.
2. Суд наголосив, що навіть при пропозиції альтернативного житла органи влади повинні дотримуватися правових вимог щодо знесення майна.
3. Судове рішення встановлює, що наявність термінових обставин не звільняє органи влади від дотримання належних правових процедур при втручанні в права власності.
4. Рішення надає чітке керівництво щодо необхідності отримання попереднього судового схвалення для знесення будівель, визнаних непридатними.
СПРАВА “СТЕФАНОВА ТА ІНШІ ПРОТИ БОЛГАРІЇ”
Суть рішення:
Справа стосується неналежної компенсації за експропрійовану землю в Софії, Болгарія. Три болгарські громадяни скаржилися, що компенсація у розмірі 24,5 євро за квадратний метр за їхню земельну ділянку площею 390 квадратних метрів була значно нижчою за ринкову вартість. Суд встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, дійшовши висновку, що присуджена компенсація не була розумно пов’язана з фактичною вартістю землі, внаслідок чого позбавлення власності було непропорційним.
Структура та основні положення:
1. Справа слідує прецеденту, встановленому у справі “Костов та інші проти Болгарії” щодо компенсації за експропрійовану землю
2. Суд розглянув скаргу відповідно до статті 1 Протоколу № 1
3. Рішення встановлює, що:
– Компенсація базувалася на податковій оцінці (24,5 євро за квадратний метр)
– Кілька показників вказували на набагато вищу ринкову вартість:
* Подібна ділянка продана за 248 євро за квадратний метр
* Сусідня ділянка отримала 356 євро за квадратний метр
* Експертна оцінка вказувала на 607 євро за квадратний метр
4. Суд присудив:
– 5 000 євро спільно заявникам за немайнову шкоду
– 3 142 євро на витрати та витрати
Найважливіші положення для використання:
1. Суд підтверджує, що компенсація за експропріацію має бути розумно пов’язана з вартістю майна на момент втрати права власності
2. Податкові оцінки не можуть автоматично вважатися показником ринкової вартості
3. Суд пропонує поновлення провадження на внутрішньому рівні як найбільш прийнятний засіб правового захисту
4. Кілька показників вищої ринкової вартості (порівнянні продажі, експертні оцінки) можуть бути використані для доведення неналежної компенсації
5. Тягар доведення того, що компенсація була розумно пов’язана з фактичною вартістю, покладається на державу
Рішення посилює захист права власності у справах про експропріацію та встановлює чіткі стандарти визначення належної компенсації.
