СПРАВА ТАГАНОВОЇ ТА ІНШИХ ПРОТИ ГРУЗІЇ ТА РОСІЇ
Це рішення стосується численних заяв проти Грузії та Росії щодо порушень майнових прав в Абхазії. Ключові аспекти: 1. Справа включає скарги кількох заявників, яких змусили залишити свої домівки в Абхазії під час конфлікту 1992-1993 років і які з того часу не можуть повернутися або отримати доступ до свого майна. Заявники стверджували про порушення їхніх майнових прав, права на житло та сімейне життя, а також дискримінацію за етнічною ознакою. 2. Суд встановив, що Росія здійснювала ефективний контроль над Абхазією у відповідний період (1998-2022) через свою військову, економічну та політичну підтримку. Грузія, не маючи ефективного контролю над Абхазією, зберігала позитивні зобов’язання щодо захисту прав людей з цієї території. Суд визначив, що обидві держави мали юрисдикцію, але в різних якостях. 3. Суд встановив порушення Росією статті 1 Протоколу 1 (майнові права) та статті 8 (право на житло) шляхом безперервного позбавлення заявників доступу до їхнього майна та житла в Абхазії. Однак щодо Грузії порушень не встановлено, оскільки вона виконала свої позитивні зобов’язання, вживши відповідних заходів у межах своїх обмежених можливостей. Суд присудив компенсацію, яку має сплатити Росія заявникам. Рішення є особливо важливим для України, оскільки розглядає питання державної відповідальності та юрисдикції в ситуаціях окупації території та ефективного контролю з боку іншої держави, а також зобов’язань держави, яка втратила контроль над частиною своєї території. Воно також торкається питань захисту майнових прав на окупованих територіях.
СПРАВА “МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ “SIDE BY SIDE” ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Справа стосується рішення Європейського суду з прав людини щодо неодноразових зривів показів фільмів під час щорічного міжнародного ЛГБТ-кінофестивалю в Росії між 2016 та 2020 роками. Суд встановив, що Росія порушила статтю 10 Конвенції (свобода вираження) через неспроможність забезпечити безпечне та безперервне проведення фестивалю. Рішення Суду зосереджене на трьох основних аспектах:
– Неспроможність держави ефективно розслідувати та запобігти повторним погрозам вибухів, які переривали фестиваль з 2016 по 2019 роки
– Небажання органів влади визнати та усунути систематичний характер цих зривів
– Відсутність комплексних заходів щодо захисту організаторів та учасників фестивалю
Ключові положення рішення включають:
– Суд підкреслив, що свобода вираження вимагає не лише невтручання з боку держави, але й активних заходів захисту
– Органи влади не провели належних розслідувань погроз вибухів, розглядаючи їх як окремі інциденти, а не систематичну кампанію переслідування
– Багаторічна неспроможність вжити комплексних дій створила атмосферу безкарності серед правопорушників
– Суд присудив заявнику 7 500 євро компенсації немайнової шкоди
Рішення Суду встановлює важливий прецедент щодо зобов’язань держави захищати культурні заходи від систематичних зривів та переслідувань, особливо ті, що представляють меншинні групи. Рішення підкреслює, що органи влади повинні вживати проактивних заходів для забезпечення ефективної реалізації свободи вираження, виходячи за межі простої неучасті.
СПРАВА ХЕЛЛГРЕН ПРОТИ ФІНЛЯНДІЇ
СПРАВА “ГАБА ПРОТИ АЛБАНІЇ”
СПРАВА “СУЛТАНА ПРОТИ МАЛЬТИ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Султана проти Мальти” щодо надмірної тривалості досудового утримання під вартою та кримінального провадження. Справа стосувалася громадянина Мальти, який перебував під досудовим арештом протягом 31 місяця та зіткнувся з тривалим кримінальним провадженням у справі про сексуальне насильство. Суд встановив порушення статті 5 § 3 (право на свободу та особисту недоторканність) та статті 6 § 1 (право на справедливий суд) Конвенції. Хоча Конституційний суд Мальти раніше визнав ці порушення та присудив компенсацію у розмірі 3 000 євро, ЄСПЛ визначив цю компенсацію недостатньою.
Ключові положення рішення включають:
– Суд підтвердив, що автоматичне вирахування досудового утримання з остаточного вироку не може вважатися явною та вимірюваною компенсацією за порушення статті 5 § 3
– Суд наголосив, що обчислення компенсації на основі можливої кримінальної винуватості може викликати питання щодо Конвенції та залишити виправданих осіб без компенсації
– Суд присудив додаткові 2 000 євро за немайнову шкоду та 1 500 євро судових витрат
Найбільш значущими аспектами цього рішення є позиція Суду щодо належної компенсації за порушення утримання під вартою та його відмова від практики врахування потенційних результатів засудження при визначенні компенсації за порушення досудового утримання. Рішення також роз’яснює, що автоматичне зменшення вироку не може замінити належної компенсації за порушення Конвенції.
СПРАВА “ДЕНІЗ ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ”
Справа стосується арешту та досудового утримання 237 заявників у Туреччині після спроби державного перевороту 15 липня 2016 року. Заявників було затримано за підозрою у членстві в FETÖ/PDY (Фетуллахістська терористична організація/Паралельна державна структура), яку турецькі органи влади вважали відповідальною за спробу перевороту. Ключові аспекти рішення:
• Суд встановив порушення статті 5 § 3 Конвенції щодо відсутності достатніх підстав для призначення та продовження досудового утримання
• Строки утримання варіювалися від одного року до чотирьох років і восьми місяців
• Суд присудив кожному заявникові, хто подав позов, 3 000 євро за немайнову шкоду та витрати
Основні положення рішення зосереджені на трьох ключових питаннях:
1. Судові органи не змогли продемонструвати чіткий зв’язок між доказами та обґрунтованою підозрою у вчиненні правопорушення
2. Суди покладалися на формальні та стереотипні аргументи без індивідуальної оцінки при призначенні та продовженні утримання
3. Тривалість досудового утримання була надмірною і неналежно виправданою надзвичайною ситуацією після спроби перевороту
Суд підкреслив, що, незважаючи на контекст спроби перевороту, неспроможність забезпечити індивідуальну оцінку та належне обґрунтування тривалого досудового утримання не може бути виправдана відступом за статтею 15 Конвенції, особливо з огляду на те, що інтенсивність надзвичайної ситуації з часом знижувалася.
СПРАВА “НЕДЖДЕТ ВУРАЛ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ”
Справа стосується права турецького ув’язненого отримувати друковані видання у в’язниці, які він може придбати самостійно або які надсилають його родичі. Європейський суд з прав людини встановив, що Туреччина порушила статтю 10 Конвенції (свобода вираження) шляхом необґрунтованої відмови на прохання ув’язненого. Рішення структуроване навколо трьох основних елементів: фактологічного підґрунтя справи, застосовної правової бази та оцінки Судом імовірного порушення статті 10 Конвенції. Суд розглянув три попередні заперечення, висунуті турецьким урядом, перш ніж перейти до аналізу суті справи.
Ключові положення рішення:
– Суд встановив, що повна заборона отримання ув’язненим друкованих видань без індивідуальної оцінки ризиків становить порушення статті 10
– Хоча органи пенітенціарної системи можуть обмежувати доступ до друкованих видань з міркувань безпеки, вони повинні довести, що такі обмеження є необхідними та пропорційними
– Національні органи влади повинні провести належне зважування між правом ув’язненого на свободу вираження та міркуваннями безпеки
– Суд наголосив, що рішення про обмеження прав ув’язнених мають враховувати їхні особисті обставини та конкретні ситуації, а не застосовувати загальні заборони
Суд дійшов висновку, що, незважаючи на потенційно легітимні міркування безпеки турецьких органів влади, вони не надали відповідних та достатніх причин для обмеження і не довели, що такий захід був необхідним у демократичному суспільстві. Встановлення факту порушення вважалося достатньою компенсацією за будь-яку немайнову шкоду.
СПРАВА “ТАШ ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ”
Справа стосується арешту та досудового утримання 213 заявників у Туреччині після спроби державного перевороту 15 липня 2016 року. Заявників було затримано за підозрою у членстві в FETÖ/PDY (Фетуллахістська терористична організація/Паралельна державна структура), яку турецька влада вважала причетною до спроби перевороту. Ключове питання в цьому рішенні полягає в тому, що Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 5 § 3 Конвенції щодо відсутності достатніх підстав для призначення та утримання заявників під досудовим арештом. Суд встановив, що турецькі судові органи не надали індивідуалізованих та достатніх причин для виправдання затримань, які тривали від одного до чотирьох років і восьми місяців.
Основні висновки Суду включають:
– Національні суди не змогли продемонструвати чіткий зв’язок між доказами та обґрунтованою підозрою у вчиненні правопорушення
– Рішення про затримання приймалися формально, без належної індивідуальної оцінки
– Суди покладалися на абстрактні та стереотипні міркування, а не на конкретні обставини
– Тривалість затримань (1-4,8 років) не була належним чином обґрунтована
Внаслідок цього Суд присудив кожному заявникові, хто подав вимогу про компенсацію, 3 000 євро. Рішення підкреслює, що навіть під час надзвичайного стану тривалі затримання мають бути належним чином виправдані індивідуалізованим обґрунтуванням і не можуть ґрунтуватися на формальних або стереотипних підставах.
СПРАВА “ПАВЛОВИЧ ПРОТИ ХОРВАТІЇ”
Справа стосується спору між паном Павловичем, хорватським адвокатом, та хорватською владою щодо відмови розглянути його вимогу про оплату адвокатських послуг у провадженні про досудове врегулювання (ПДВ). Суть справи полягає у встановленні Судом порушення статті 6 § 1 Конвенції стосовно доступу до суду. Суд встановив, що рішення FINA (хорватського платіжного агентства) про визнання заяви заявника неприйнятною перешкодило йому пред’явити цивільний позов проти компанії P. як у провадженні ПДВ, так і в будь-яких інших провадженнях. Ключове питання полягало в тому, що вимога надати докази існування та суми вимоги була непередбачуваною, оскільки органи влади не уточнили, які документи потрібні, доки не стало занадто пізно для доповнення заявником своєї заяви.
Основні положення рішення включають:
• Суд встановив, що право адвокатів отримувати винагороду за свої послуги є “цивільним правом” відповідно до статті 6 § 1 Конвенції
• Суд визнав, що обмеження доступу до суду було непропорційним через нечіткі вимоги до подання документів
• Суд присудив заявникові 8 300 євро за немайнову шкоду та 830 євро на покриття витрат
• Суд відхилив вимогу заявника про відшкодування майнової шкоди в розмірі 14 408 євро, оскільки не міг припускати результат первісного провадження
Найбільш значущі аспекти для практичного застосування:
• Адміністративні органи повинні надавати чіткі та своєчасні вказівки щодо документальних вимог у провадженнях
• Обмеження доступу до суду мають бути передбачуваними та пропорційними
• Право адвокатів отримувати оплату за свої послуги захищене як цивільне право за Конвенцією
• Процедурні вимоги, що перешкоджають доступу до суду, мають бути чітко повідомлені заздалегідь
СПРАВА “ЗОБЕЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ”
Справа стосується хорватського громадянина Івана Зобеца, якого було визнано винним у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди та залишенні місця події без надання необхідної інформації власнику майна. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення статті 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції через несправедливе судове провадження. Рішення зосереджене на трьох основних аспектах:
• Неможливість заявника перехресно допитати ключового свідка (З.Б.), чиї показання були вирішальними для його засудження
• Неспроможність суду першої інстанції запросити заявника або його адвоката на допит свідка, незважаючи на його явне прохання
• Відмова суду допитати іншого свідка (Д.Б.), який потенційно міг би спростувати версію подій З.Б.
Ключові положення рішення включають:
• Суд встановив, що показання З.Б. становили вирішальні докази для засудження, особливо щодо передбачуваного наміру заявника втекти
• Суд першої інстанції не надав обґрунтування для недопущення заявника до допиту З.Б.
• Суд присудив заявнику 1 500 євро немайнової шкоди та 1 708,60 євро судових витрат
• Суд підкреслив, що навіть у спрощеному провадженні у справах про незначні правопорушення має бути дотримане право на перехресний допит свідків, якщо їхні показання є вирішальними для засудження
