Суть акту:
Це рішення Суду Європейського Союзу (СЄС) стосується тлумачення статті 10 Регламенту (ЄС) № 650/2012, зокрема щодо юрисдикції у справах спадкування, коли померлий на момент смерті постійно проживав у третій державі. Основне питання, яке вирішується, полягає у визначенні, коли активи повинні бути розташовані в державі-члені, щоб її суди могли претендувати на юрисдикцію у справі спадкування.

Структура та основні положення:
Рішення структуроване навколо тлумачення статті 10 Регламенту № 650/2012, яка стосується субсидіарної юрисдикції у справах спадкування. Воно включає:

• Преамбули з Регламенту, які підкреслюють мету сприяти внутрішньому ринку шляхом усунення перешкод для громадян, які мають справу з транскордонними спадкуваннями.
• Статтю 4, яка встановлює загальну юрисдикцію на основі звичайного місця проживання померлого.
• Статтю 10, яка визначає критерії субсидіарної юрисдикції, дозволяючи судам держав-членів здійснювати юрисдикцію, якщо активи померлого розташовані там, за умови виконання певних умов.

Рішення уточнює, що відповідний час для визначення місця розташування активів — це час смерті, а не коли суд приймає справу. Це тлумачення узгоджується з акцентом Регламенту на правову визначеність і передбачувані правила спадкування.

Основні положення для використання:
Основне положення, яке становить інтерес у цьому рішенні, — це тлумачення статті 10(1) Регламенту № 650/2012. Суд постановив, що для того, щоб суд держави-члена міг здійснювати юрисдикцію на основі місця розташування активів, ці активи повинні бути присутніми в державі-члені на момент смерті померлого. Це рішення забезпечує, що юрисдикція базується на стабільних і передбачуваних факторах, що відповідає цілям Регламенту щодо правової визначеності та ефективного захисту прав спадкоємців і кредиторів. Це тлумачення запобігає ускладненням, пов’язаним з переміщенням активів після смерті, тим самим сприяючи більш гладкому проведенню транскордонних спадкових процедур.

Деталі