Activity

Огляд рішень ЄСПЛ за 04/07/2026Сьогодні не було опубліковано нових рішень

Review of ECHR decisions for 04/07/2026No new decisions were published today

Review of Ukrainian Supreme Court's decisions for 04/07/2026Case No. 520/9574/18 dated 06/24/2026 **1. Subject of the Dispute** The subject of the dispute […]

Огляд судової практики Верховного Суду за 04/07/2026Справа №520/9574/18 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога позивачки про визнання недійсним заповіту, складеного її померлим чоловіком, на підставі того, що в момент вчинення правочину він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. **2. Аргументи суду** * Суд наголосив, що для визнання заповіту недійсним за статтею 225 ЦК України необхідна доведена «абсолютна неспроможність» особи розуміти свої дії саме в момент підписання документа. * Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій допустили процесуальну помилку, оскільки призначена судом «комплексна психолого-психіатрична експертиза» фактично не була проведена, а замість неї було виконано лише одноособову судово-психіатричну експертизу. * Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи, хоча наявні суттєві розбіжності та порушення процедури її проведення ставили під сумнів об’єктивність висновків. * Суд підкреслив, що висновок експерта не має наперед встановленої сили і повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами, чого апеляційний суд належним чином не зробив. * Верховний Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував необхідність дослідження всіх обставин справи, включаючи анамнез життя спадкодавця та його реальне волевиявлення, а не лише медичні довідки. * Водночас суд відхилив доводи скаржника про неповноважний склад суду, визнавши заміну судді в колегії законною та такою, що відповідає внутрішнім правилам автоматизованого розподілу справ. * В результаті, через процесуальні порушення при призначенні та оцінці експертизи, рішення апеляційного суду було визнано передчасним та таким, що не ґрунтується на повному дослідженні доказів. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №334/6793/17 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок щодо засудженого за умисне вбивство, за умови, що апеляційний розгляд відбувся за відсутності самого обвинуваченого. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, провівши засідання без обвинуваченого, який наполягав на своїй участі. Суд наголосив, що право обвинуваченого бути присутнім у судовому засіданні є фундаментальною засадою справедливого судочинства, закріпленою як у національному законодавстві, так і в практиці ЄСПЛ. Апеляційний суд мав ретельно перевірити причини неявки, зокрема інформацію про мобілізацію обвинуваченого, замість того, щоб формально констатувати відсутність документів про поважність причин. Оскільки захист надав докази проходження обвинуваченим військово-лікарської комісії саме в день засідання, суд касаційної інстанції визнав ці причини поважними. Проведення розгляду за відсутності особи позбавило її права на захист та можливість особисто обстоювати свою позицію, що є безумовною підставою для скасування рішення. Верховний Суд підкреслив, що суд апеляційної інстанції зобов’язаний створювати умови для реальної участі сторін у процесі. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Справа №925/338/24(925/473/25) від 26/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи: 1. Предметом спору є заява ТОВ «Дізарт плюс» про стягнення з Білоцерківського відділу ДВС витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. 2. Суд керувався тим, що згідно з принципами господарського судочинства, витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами, а у разі закриття касаційного провадження за необґрунтованою скаргою — покладаються на скаржника. Верховний Суд перевірив надані докази: договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі робіт та підтвердження фактичної участі адвоката у справі (складання відзиву та участь у засіданні). Суд встановив, що заявлена сума у 10 000 грн є розумною, співмірною зі складністю справи та обсягом виконаної роботи. Також було враховано, що заявник заздалегідь надав орієнтовний розрахунок витрат у відзиві на касаційну скаргу, як того вимагає процесуальний закон. Суд підкреслив, що не втручається у договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару, якщо він є обґрунтованим і підтвердженим документально. У підсумку, суд дійшов висновку про повну відповідність заявлених витрат критеріям реальності та необхідності. 3. Верховний Суд задовольнив заяву та ухвалив стягнути з Білоцерківського відділу ДВС на користь ТОВ «Дізарт плюс» 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Справа №904/5269/25 від 30/06/2026 1. Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу за неналежне виконання договірних зобов’язань щодо проведення робіт на об’єктах газотранспортної системи. 2. Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельного аналізу доказів щодо виконання робіт на конкретному об’єкті УКЗ №124, оскільки попередні висновки судів не були достатньо обґрунтованими. Суд зазначив, що при розгляді вимог про застосування штрафних санкцій необхідно чітко розмежовувати періоди прострочення та враховувати специфіку договірних умов. Оскільки суди не встановили фактичні обставини щодо обсягу та якості виконаних робіт на вказаному об’єкті, Верховний Суд не мав можливості самостійно ухвалити нове рішення. Відтак, для встановлення істини та правильного застосування норм матеріального права, справу необхідно направити на новий розгляд. Такий підхід забезпечує дотримання принципу повноти та всебічності судового розгляду, передбаченого процесуальним законодавством. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні штрафних санкцій щодо об’єкта УКЗ №124 та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, закривши провадження в іншій частині вимог. Справа №947/27531/24 від 29/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку, укладений боржником, вважаючи його «фраудаторним» (таким, що вчинено з метою ухилення від виконання зобов’язань перед кредитором). 2. **Аргументи суду:** * Суд апеляційної інстанції визнав, що договір дійсно мав ознаки фраудаторності, оскільки боржник відчужив майно, усвідомлюючи наявність боргу та загрозу стягнення. * Проте, ключовим фактором стало застосування позовної давності, про що заявили відповідачі, що є самостійною підставою для відмови у позові. * Верховний Суд підтримав позицію апеляції, зазначивши, що позивач (кредитор) мав достатньо часу для того, щоб дізнатися про відчуження майна та захистити свої права. * Суд наголосив, що банк тривалий час зволікав із виконанням рішення суду про стягнення боргу, хоча отримав виконавчі листи ще у 2017 році. * Твердження позивача про те, що він дізнався про договір лише у 2023 році, суд відхилив як необґрунтоване, оскільки кредитор не довів, що був позбавлений можливості отримати цю інформацію раніше. * Верховний Суд підкреслив, що сплив позовної давності є беззаперечною підставою для відмови у позові, незалежно від того, чи був правочин насправді спрямований на шкоду кредитору. * У підсумку, суд касаційної інстанції вказав, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові через сплив позовної давності, — без змін. Справа №405/1574/20 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України майнової шкоди, завданої невиконанням обов’язку щодо перерахунку щомісячних страхових виплат потерпілому на виробництві за період з грудня 2010 року по січень 2015 року. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для відшкодування шкоди необхідно встановити факт протиправної бездіяльності, наявність шкоди, причинний зв’язок та вину відповідача, причому розмір шкоди має бути обґрунтований належними розрахунками. Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково використала показники з іншої судової справи для визначення «порогу» страхових виплат, оскільки кожна справа має розглядатися на основі власних фактичних обставин. Верховний Суд підкреслив, що при розрахунку інфляційних втрат необхідно застосовувати помісячний алгоритм індексації заборгованості, а не загальний індекс до всієї суми боргу, як це зробив апеляційний суд. Також було зазначено, що висновок експерта не має наперед встановленої сили, проте суд зобов’язаний мотивовано відхилити його, якщо не погоджується з результатами дослідження. Оскільки апеляційний суд не встановив базовий розмір виплати станом на грудень 2010 року та не здійснив правильний математичний розрахунок інфляції, рішення не може вважатися законним. Верховний Суд наголосив, що він є судом права, а не факту, тому не може самостійно встановлювати ці обставини, що вимагає повторного розгляду справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №761/42766/21 від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався змінити правовий режим квартири, набутої у шлюбі, з права спільної часткової власності на спільну сумісну власність подружжя та визначити частки у ній з урахуванням особистих коштів. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що сторони при укладенні договору купівлі-продажу квартири у 2016 році свідомо обрали режим спільної часткової власності, визначивши рівні частки (по 1/2), і цей договір не був визнаний недійсним. * Верховний Суд підкреслив, що преюдиційне значення має попереднє рішення апеляційного суду, яким вже було встановлено, що спірна квартира належить сторонам саме на праві спільної часткової власності, а не сумісної. * Суд зазначив, що державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, а лише засвідчує вже набуте право, тому посилання позивача на невідповідність даних реєстру не змінює правової природи майна. * Суди попередніх інстанцій правомірно скасували рішення нотаріуса про реєстрацію, оскільки було доведено, що заяву про реєстрацію підписав не позивач, проте це не впливає на сам статус майна як спільного часткового. * Щодо доводів про нестягнення витрат на експертизу, суд роз’яснив, що це питання має вирішуватися шляхом подання заяви про ухвалення додаткового рішення, а не через касаційне оскарження по суті. * Суд відхилив посилання на практику Верховного Суду, надану позивачем, оскільки обставини у тих справах були відмінними від фактів, встановлених у цій справі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №331/8343/23 від 23/06/2026 1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за вчинення розбою в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 187 КК України) та правильності кваліфікації її дій. 2. Суд касаційної інстанції підтвердив, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили докази та встановили фактичні обставини вчинення злочину. Верховний Суд наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази, а лише перевіряє правильність застосування норм права. Колегія суддів визнала неспроможною версію захисту про те, що потерпіла отримала травму внаслідок випадкового падіння, оскільки вона суперечить показанням потерпілої та поведінці засудженого. Суд зазначив, що раптовий удар у голову, який призвів до втрати свідомості, є достатньою підставою для кваліфікації дій як розбою, оскільки це насильство було небезпечним для здоров’я. Також було встановлено, що засуджений діяв з прямим умислом на заволодіння майном, подолавши опір потерпілої. Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, надав вичерпні відповіді на всі доводи захисту, тому підстав для скасування рішень немає. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №1-20/10 від 29/06/2026 Предметом цього спору є правомірність касаційного оскарження ухвали апеляційного суду, якою засудженому було повернуто клопотання про поновлення строку на оскарження вироку. Суд при винесенні рішення керувався нормами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, оскільки справа розглядається в межах перехідних положень чинного КПК. Ключовим аргументом стало те, що згідно зі статтею 383 КПК 1960 року, касаційному перегляду підлягають лише ті судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі. Суд встановив, що ухвала апеляційного суду про повернення клопотання про поновлення строку не є таким рішенням, оскільки вона не закриває доступ до правосуддя, а лише вказує на процесуальний порядок звернення. Зокрема, апеляційний суд цілком правомірно роз’яснив засудженому, що питання поновлення строку має вирішуватися судом першої інстанції, який безпосередньо розглядав справу. Таким чином, касаційна скарга була подана на рішення, яке за своєю природою не підлягає перегляду в касаційному порядку. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для витребування матеріалів справи та розгляду скарги по суті. Суд постановив відмовити у витребовуванні справи за касаційною скаргою засудженого. Справа №927/743/25 від 30/06/2026 1. Предметом спору є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Білдкомпані» на користь Управління капітального будівництва Чернігівської ОДА грошових коштів у розмірі 2 073 943,33 грн. 2. Суд прийшов до висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав для перегляду справи, оскільки заявник не довів наявність виключної правової проблеми або необхідності відступу від усталеної практики. Щодо посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд встановив, що висновок Верховного Суду, на який посилався скаржник, не був застосований судами попередніх інстанцій у контексті, що потребував би перегляду, тому провадження в цій частині підлягало закриттю. Щодо інших підстав, суд констатував, що доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального закону. Таким чином, відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних рішень, оскільки вони є законними та обґрунтованими. 3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в іншій частині скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №904/755/25 від 30/06/2026 Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 2 125 319,76 грн, ініційоване АТ «Українська залізниця» до ТОВ «Комерс Сіті Дніпро». Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався процесуальними нормами, що регулюють підстави для касаційного оскарження. По-перше, суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в частині посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки заявник не довів належним чином факт неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Щодо іншої підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, суд проаналізував доводи скаржника та не знайшов підтвердження порушень, які б стали безумовною підставою для скасування рішень. Суд підкреслив, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Верховний Суд не виявив помилок у застосуванні норм матеріального чи процесуального права, які могли б вплинути на законність прийнятих рішень. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, а оскаржувані судові акти — такими, що відповідають вимогам закону. Верховний Суд залишив рішення Господарського суду Дніпропетровської області та постанову Центрального апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №686/14719/19 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору у цій справі є перегляд законності ухвали апеляційного суду, який безпідставно виключив застосування правил складання покарань за сукупністю злочинів та не надав належної оцінки доводам захисту щодо допустимості доказів. 2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився істотних порушень кримінального процесуального закону, оскільки безпідставно скасував застосування частини 4 статті 70 КК України щодо засудженого ОСОБА_8. Суд наголосив, що правила призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів застосовуються з моменту постановлення попереднього вироку, а не з моменту набрання ним законної сили, що повністю відповідає сталій правовій позиції Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду. Крім того, апеляційна інстанція формально підійшла до розгляду скарг захисту, проігнорувавши серйозні аргументи щодо можливої недопустимості доказів, отриманих під час проведення негласних слідчих дій. Суд підкреслив, що апеляційний суд зобов’язаний дати вичерпну відповідь на кожен довід апелянта, чого в даному випадку зроблено не було. Через ці порушення Верховний Суд визнав неможливим перевірити законність вироку по суті без повторного апеляційного розгляду. Також, з метою забезпечення правосуддя, суд обрав засудженим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 3. Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №904/1190/25 від 30/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала правомірність закриття апеляційним судом провадження за скаргою податкового органу на постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження мають не лише безпосередні учасники справи, а й особи, чиї права та обов’язки були вирішені судом. Суд зазначив, що відкриття провадження у справі про банкрутство є законною підставою для проведення податковим органом позапланової перевірки, а перехід до ліквідаційної процедури безпосередньо обмежує можливості контролюючого органу щодо стягнення податкового боргу. Апеляційний суд помилково проігнорував той факт, що місцевий суд залучав податківців до участі в засіданнях, чим фактично визнав їхню зацікавленість у справі. Крім того, Верховний Суд вказав, що висновок про відсутність впливу рішення на права податкового органу був передчасним, оскільки ліквідаційна процедура змінює правовий статус боржника та обсяг його зобов’язань. Відтак, апеляційний суд мав обов’язково розглянути скаргу по суті, а не закривати провадження через формальну відсутність статусу учасника справи. Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя та апеляційного перегляду є фундаментальним, особливо коли йдеться про захист інтересів держави у податковій сфері. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про закриття провадження та направив справу до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги по суті. Справа №910/3425/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність затвердження судом першої інстанції мирової угоди між ТОВ «Гілден Фінанс» та ФОП Куліченко О.В., яку апеляційний суд скасував через порушення майнових прав третьої особи (чоловіка відповідачки). 2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився суттєвих процесуальних порушень під час розгляду скарги особи, яка не брала участі у справі. Хоча апеляція встановила, що мирова угода стосується спільного майна подружжя і порушує права чоловіка відповідачки, суд не надав йому процесуального статусу третьої особи. Відповідно до норм ГПК України, якщо рішення суду впливає на права та обов’язки особи, яка не була залучена до справи, суд зобов’язаний залучити її як третю особу, що не заявляє самостійних вимог. Апеляційний суд фактично проігнорував цей обов’язок, обмежившись лише скасуванням ухвали про затвердження мирової угоди. Верховний Суд наголосив, що такий підхід є порушенням порядку розгляду апеляційної скарги незалученої особи. Через ці процесуальні помилки касаційна інстанція не змогла оцінити аргументи сторін по суті спору. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для виправлення процесуальних порушень. Справа №917/503/24(917/1886/25) від 17/06/2026 Предметом цього спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу системи поливу, укладеного між боржником та пов’язаною особою, та повернення цього майна до ліквідаційної маси у межах справи про банкрутство. Суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин є фраудаторним, тобто таким, що вчинений на шкоду кредиторам з метою виведення активів боржника. Ключовим аргументом стало те, що договір було укладено у «підозрілий період» (перед відкриттям провадження у справі про банкрутство) за наявності у боржника непогашеної кредиторської заборгованості. Суд встановив, що покупцем виступила заінтересована особа, яка була пов’язана з керівництвом боржника, що свідчить про обізнаність сторін щодо неплатоспроможності підприємства. Верховний Суд підкреслив, що згідно зі статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, такі дії є зловживанням правом та порушенням принципу добросовісності. Суди попередніх інстанцій правомірно застосували спеціальні норми законодавства про банкрутство, які дозволяють нівелювати наслідки таких угод для захисту інтересів кредиторів. Доводи скаржника про неврахування окремих доказів (акта списання) були відхилені, оскільки вони спрямовані на переоцінку обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши договір недійсним та зобов’язавши відповідача повернути майно боржнику. Справа №464/8125/23 від 29/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення з товариства на користь фізичної особи інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв’язку з простроченням повернення поворотної фінансової допомоги. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, тому до нього застосовуються норми цивільного законодавства щодо обов’язку повернення коштів та відповідальності за прострочення (ст. 625 ЦК України). – Суд наголосив на дії презумпції правомірності правочину: оскільки договори були реально укладені, а кошти фактично передані, вони породжують законні цивільні права та обов’язки. – Аргументи податкової служби щодо «штучності» позову та можливого зловживання правом з метою оптимізації податків були відхилені, оскільки податкові наслідки для підприємства не є предметом цього цивільного спору. – Суд встановив, що позивач не є пов’язаною особою з відповідачем (не є засновником чи працівником), тому твердження про фіктивність правочину не знайшли свого підтвердження. – Доводи податкової про зловживання правом визнані безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а не на доказах, що суперечить принципам змагальності сторін. – Верховний Суд підкреслив, що не може встановлювати обставини, які не були доведені в судах нижчих інстанцій, і не вбачає підстав для втручання в рішення апеляції, яке було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкової служби без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення коштів на користь позивача — без змін. Справа №629/4112/25 від 26/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов фізичної особи до судді та суду про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, завданої, на думку позивача, недостовірною інформацією, викладеною суддею у процесуальних документах. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що судді та суди не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи рішень, вчинених під час здійснення правосуддя, оскільки це є втручанням у незалежну судову діяльність. Суд наголосив на існуванні «суддівського імунітету», який гарантує належне функціонування правосуддя, а будь-які процесуальні порушення мають виправлятися виключно в межах апеляційного чи касаційного оскарження конкретної справи. Будь-яка спроба ініціювати новий судовий процес проти судді через зміст його процесуальних рішень є неприпустимою, оскільки суди не є суб’єктами владних повноважень у розумінні цивільного позову про захист честі. Відшкодування шкоди, завданої судом, можливе лише у випадках, прямо передбачених законом (зокрема, ст. 1176 ЦК України), де відповідачем виступає держава, а не конкретний суддя. Відтак, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, закриття провадження у справі є єдиним законним рішенням. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін. Справа №681/765/21 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачі звернулися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення та скасування державної реєстрації права оренди, оскільки договори оренди були укладені без волевиявлення власника (підписи підроблені). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що оскільки підписи орендодавця на договорах оренди були підроблені, договори не вважаються укладеними, адже не було досягнуто згоди щодо істотних умов правочину. – Верховний Суд наголосив, що правочин, для якого законом встановлена письмова форма, не може вважатися вчиненим без підпису сторони, а отже, права та обов’язки за таким договором у сторін не виникли. – Суд відхилив аргумент відповідача про недобросовісну поведінку позивачів через отримання ними орендної плати, зазначивши, що ці дії не можуть замінити відсутнє волевиявлення власника на укладення договору. – Було підтверджено, що у разі оспорювання самого факту укладення правочину, ефективним способом захисту є негаторний позов (усунення перешкод у користуванні майном). – Суд зазначив, що на такі вимоги позовна давність не поширюється, оскільки порушення права власності триває. – **:** Верховний Суд у своєму рішенні послався на позицію Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22, яка закріплює підхід щодо захисту прав власника через негаторний позов у випадках, коли договори оренди є неукладеними, та підкреслює, що невідповідність позовних вимог не є підставою для відмови в позові, якщо суть порушення прав є очевидною. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації права оренди були задоволені. Справа №554/7761/20 від 03/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є позов фізичної особи (голови правління ПрАТ «НАК «Надра України») про захист честі, гідності та ділової репутації, порушених через оприлюднення в мережі Інтернет критичної статті, що містила звинувачення у корупційних схемах та неефективному управлінні державним майном. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач є публічною особою, діяльність якої як керівника стратегічного підприємства становить значний суспільний інтерес, а тому межі допустимої критики щодо нього є значно ширшими, ніж для пересічних громадян. Верховний Суд наголосив, що оспорювана інформація за своїм змістом є оціночними судженнями, які виражають суб’єктивну думку автора і не підлягають спростуванню, оскільки їх неможливо перевірити на предмет відповідності дійсності. Суд зазначив, що вільне вираження поглядів, навіть якщо вони є гострими, шокуючими чи образливими, є необхідною умовою демократичного суспільства, якщо вони не переходять межі, що вимагають відшкодування моральної шкоди. Також було встановлено, що позивач не довів факту порушення своїх особистих немайнових прав, оскільки стаття не містила стверджень про конкретні правопорушення, які б вимагали спростування. Важливим аспектом стало те, що суд виправив помилку апеляційної інстанції, підтвердивши, що позов подано саме фізичною особою, а не юридичною, проте це не змінило фінального результату на користь позивача. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, поклавши на нього обов’язок відшкодувати відповідачам усі судові витрати. Справа №873/39/26 (873/40/26) від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про скасування рішення третейського суду та одночасний розгляд заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання цього ж рішення. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що при перегляді рішень третейських судів господарський суд не переоцінює законність рішення по суті, а лише перевіряє наявність вичерпного переліку підстав для скасування, передбачених законом (зокрема, щодо компетенції суду, складу суду та дотримання третейської угоди). – Щодо доводів про порушення процедури формування складу суду, Верховний Суд встановив, що розпорядження голови третейського суду про призначення судді було видане вчасно та містило всі необхідні реквізити, що спростовує позицію скаржника. – Суд зазначив, що незгода сторони з відмовою третейського суду в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи не є законною підставою для скасування третейського рішення. – Було підтверджено, що спір виник з договірних відносин, які містили чинне третейське застереження, а сам третейський суд діяв у межах своєї компетенції. – Верховний Суд констатував, що жодна з підстав для відмови у видачі виконавчого документа, визначених статтею 355 ГПК України, у цій справі не була встановлена. – Відтак, оскільки рішення третейського суду не було скасоване, а всі процесуальні вимоги дотримані, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у скасуванні рішення третейського суду та видано наказ на його примусове виконання, — без змін. Справа №910/11984/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності відмови банку у застосуванні до позичальника мораторію на нарахування та сплату платежів за кредитним договором, передбаченого «Прикінцевими та перехідними положеннями» Цивільного кодексу України в умовах воєнного стану. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що право на мораторій виникає лише за умови надання позичальником повної та достовірної інформації про свою діяльність та діяльність групи пов’язаних контрагентів. – Позивач не виконав свій обов’язок щодо розкриття повного переліку пов’язаних осіб, що унеможливило проведення банком необхідних розрахунків для перевірки відповідності критеріям закону. – Суд наголосив, що неподання документів або надання неповної інформації є самостійною та достатньою підставою для відмови банку у застосуванні мораторію. – У такому випадку банк не зобов’язаний детально розписувати розрахунки доходів групи, оскільки відмова базується на процесуальній недобросовісності позичальника, а не на невідповідності фінансовим критеріям. – Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. – Суди попередніх інстанцій правильно витлумачили норми права, встановивши, що позивач не довів наявність усіх необхідних умов для отримання пільги. – Аргументи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду не знайшли підтвердження, оскільки спір зводився до встановлення фактичних обставин, а не до неоднозначного тлумачення закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №916/2492/23 від 29/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного господарського суду у відкритті провадження за скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі про банкрутство, через пропуск нею строку на апеляційне оскардження та неповажність причин такого пропуску. 2. Суд виходив з того, що навіть якщо особа не була залучена до участі у справі, вона не звільняється від обов’язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд надав скаржнику можливість усунути недоліки, однак той не навів нових обґрунтованих підстав для поновлення строку, обмежившись лише уточненням дати ознайомлення з рішенням. Верховний Суд підкреслив, що наявність статусу «особи, не залученої до справи» захищає лише від застосування присічного річного строку, але не скасовує вимогу обґрунтувати поважність причин пропуску загального строку. Оскільки скаржник не зміг довести об’єктивність перешкод, що завадили йому вчасно дізнатися про судове рішення, суд визнав причини пропуску неповажними. Відтак, апеляційний суд правомірно застосував процесуальні норми, відмовивши у відкритті провадження. Верховний Суд підтвердив, що такий підхід повністю відповідає сталій судовій практиці. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №904/5662/23 від 07/05/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності постанов судів попередніх інстанцій про визнання ТОВ «Агротермінал» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за ініціативою кредиторів. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що боржник перебуває у стані надкритичної неплатоспроможності, оскільки розмір його кредиторської заборгованості (понад 3 млрд грн) значно перевищує вартість активів. * Верховний Суд підкреслив, що господарський суд має право за власною ініціативою перейти до ліквідаційної процедури, якщо процедура розпорядження майном вичерпала свій строк, а ознаки банкрутства є очевидними. * Суд зазначив, що відсутність аудиту фінансової звітності не є критичною помилкою, оскільки Кодекс України з процедур банкрутства не встановлює обов’язкового проведення аудиту в кожній справі. * Щодо доводів банку про неналежну інвентаризацію, суд вказав, що відчуження майна (зокрема автомобіля) було підтверджено договорами, а відсутність окремих активів не впливає на загальний висновок про неплатоспроможність. * Суд наголосив, що скаржник не надав доказів, які б свідчили про можливість відновлення платоспроможності боржника через санацію. * Верховний Суд також зауважив, що всі процесуальні права сторін були дотримані, а апеляційна інстанція надала вичерпну оцінку всім аргументам банку, тому підстави для переоцінки доказів відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції — без змін. Справа №372/932/24 від 17/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 372/932/24: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідача на земельні ділянки та їх повернення територіальній громаді. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що землі водного фонду та прибережні захисні смуги мають особливий правовий режим, який забороняє їх передачу у приватну власність для житлової забудови. Суд підкреслив, що відсутність проєкту землеустрою на момент виділення ділянок у 2001 році не означає відсутності прибережної захисної смуги, оскільки її розміри чітко визначені законом (статтею 88 Водного кодексу України). Суди попередніх інстанцій помилково відмовили у позові, не встановивши фактичного накладення спірних ділянок на прибережну захисну смугу. Верховний Суд зазначив, що для вирішення цього питання необхідні спеціальні знання, тому суд був зобов’язаний роз’яснити сторонам право на призначення земельно-технічної експертизи. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ці обставини та не надали оцінку всім доказам, їхні рішення визнано передчасними та необґрунтованими. Справа була направлена на новий розгляд для проведення належного дослідження доказів, зокрема через експертизу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №363/5885/24 від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Банк намагався визнати малолітню дитину-сироту такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке перейшло у власність банку внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив на пріоритеті захисту прав дитини, зокрема врахувавши її статус дитини-сироти та закріплення за нею спірного житла як місця проживання. – Ключовим фактором стало те, що іпотечне майно було придбане не за кредитні кошти, тому виселення мешканців без надання іншого постійного житла є недопустимим згідно зі статтею 109 Житлового кодексу України. – Банк не надав належних доказів того, що дитина має інше житло, де вона має право проживати, або що вона не використовує спірну квартиру як місце постійного проживання. – Суд підкреслив, що будь-яке втручання у право на житло має бути пропорційним і не повинно покладати надмірний тягар на особу, особливо на неповнолітню дитину. – Висновок органу опіки та піклування про недоцільність виселення був визнаний судом як вагомий доказ, що підтверджує відсутність підстав для задоволення позову. – Суд зазначив, що реєстрація дитини в іпотечному житлі сама по собі не є зловживанням, якщо це житло є її єдиним місцем проживання та перебуває під захистом держави. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши банку у задоволенні позовних вимог про визнання дитини такою, що втратила право користування житлом. Справа №760/694/24 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є розгляд заяви матері про зміну раніше встановленого судом способу забезпечення позову (графіка побачень батька з дітьми) на інший, що передбачає виключно дистанційне спілкування через відеозв’язок у зв’язку з виїздом дітей за кордон. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними та спрямованими на реальне виконання майбутнього рішення суду, а також на захист інтересів сторін. – Ключовим пріоритетом для суду є найкращі інтереси дітей, які включають збереження емоційного зв’язку з обома батьками, що неможливо повноцінно реалізувати лише через відеозв’язок. – Апеляційний суд встановив, що мати змінила місце проживання дітей без погодження з батьком, чим фактично унеможливила особисті контакти, що є неприпустимим обмеженням прав батька. – Суд підкреслив, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як інструмент для обмеження прав іншого з батьків на спілкування. – Зменшення часу спілкування батька з дітьми з годин, встановлених раніше, до 20-хвилинних сеансів відеозв’язку нівелює саму мету забезпечення позову — збереження психоемоційного зв’язку. – Верховний Суд погодився з висновком апеляції, зазначивши, що заміна заходу забезпечення на такий, що фактично руйнує особистий контакт, не відповідає інтересам дітей та не забезпечує баланс прав сторін. – Суд також вказав, що при вирішенні таких спорів інтереси дитини щодо підтримки зв’язків із сім’єю мають переважати над інтересами батьків, якщо сім’я не є неблагополучною. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні заяви матері про зміну способу забезпечення позову, тим самим зберігши попередній графік особистих побачень батька з дітьми. Справа №752/25965/23 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався спростувати недостовірну інформацію, поширену в журналістському розслідуванні щодо його діяльності на посаді заступника Міністра оборони України. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що позивач як публічна особа, яка обіймала державну посаду, має бути готовим до підвищеного рівня суспільної критики. Верховний Суд підкреслив, що межа допустимої критики щодо таких осіб є значно ширшою, ніж стосовно пересічних громадян. У рішенні наголошено на важливості розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень, оскільки останні не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Спірні висловлювання журналістів суд кваліфікував як оціночні судження, що містять елементи критики та стилістичні засоби, а не як фактичні дані, що підлягають перевірці. Також суд зазначив, що свобода вираження поглядів, гарантована статтею 10 Конвенції про захист прав людини, захищає навіть ту інформацію, яка може шокувати чи обурювати. Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржувані публікації не порушують особисті немайнові права позивача в контексті законодавства про захист честі та гідності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/3773/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визначення правомірності включення грошових вимог ТОВ «Амстор» до реєстру вимог кредиторів боржника (ТОВ «Амстор Трейд») з урахуванням заяви про сплив позовної давності. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що початок перебігу позовної давності визначається за загальними правилами (ст. 261 ЦК України) і не залежить від дати призначення арбітражного керуючого чи відкриття провадження у справі про банкрутство. – Суд підкреслив, що арбітражний керуючий у справі про банкрутство іншої юридичної особи діє лише як представник цієї особи, а не як ліквідатор, тому його «особливий статус» не дає підстав для переривання чи відновлення строків позовної давності. – Суди попередніх інстанцій помилково пов’язали початок перебігу строку з моментом, коли ліквідатор отримав виписку з банківського рахунку, замість того, щоб оцінити, коли сама юридична особа (ТОВ «Амстор») дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. – Верховний Суд зазначив, що для юридичної особи позовна давність починається з моменту вчинення правочину або спливу строку виконання зобов’язання, оскільки вона має обов’язок вести облік своїх активів та контролювати стан майнових прав. – Також суд вказав на необхідність перевірки обізнаності кредитора про наявність заборгованості, оскільки відповідні договори вже фігурували в інших справах про банкрутство, де ТОВ «Амстор» було учасником. – Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили всі фактичні обставини щодо обізнаності кредитора та неправильно застосували норми матеріального права, рішення не можна вважати обґрунтованими. – : Суд вказав на необхідність дотримання правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство від 17.03.2020 у справі №10/5026/995/2012, підтверджуючи сталість практики щодо неможливості зміни порядку обчислення позовної давності у справах про банкрутство. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині визнання вимог ТОВ «Амстор» і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №569/15724/24 від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є законність наказу про відсторонення працівника від роботи через непроходження ним обов’язкового періодичного медичного огляду та вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди. 2. Суд встановив, що згідно зі статтею 169 КЗпП України та статтею 17 Закону «Про охорону праці», працівник зобов’язаний проходити медичні огляди, а роботодавець — не допускати до роботи осіб, які не пройшли такий огляд вчасно. У цій справі позивач був заздалегідь обізнаний про необхідність проходження огляду, проте не виконав цей обов’язок у встановлений строк. Суд відхилив аргументи позивача про те, що роботодавець не забезпечив організацію огляду, оскільки матеріали справи підтвердили, що підприємство раніше відшкодовувало працівнику витрати на медичні довідки, а сам позивач розпочав проходження огляду лише через кілька місяців після відсторонення і не завершив його навіть на момент розгляду справи в суді. Верховний Суд наголосив, що відсторонення від роботи у разі ухилення від медичного огляду є не правом, а прямим обов’язком роботодавця. Оскільки позивач не довів факт протиправних дій з боку відповідача, а суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, підстав для задоволення позову немає. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №703/40/24 від 25/06/2026 Предметом цього спору є законність стягнення з винуватця ДТП моральної та матеріальної шкоди в повному обсязі без залучення страхової компанії як співвідповідача у межах кримінального провадження. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що право вибору способу відшкодування шкоди належить виключно потерпілому, який може пред’явити вимогу або безпосередньо до винуватця, або до страховика. Суд зазначив, що в даному випадку потерпілі подали позови саме до засудженого, а не до страхової компанії. Важливим аргументом стало те, що сторона захисту під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не заявляла клопотань про залучення страховика як цивільного відповідача. Суд наголосив, що цивільний відповідач у кримінальному провадженні з’являється лише тоді, коли до нього пред’явлено відповідну позовну вимогу. Оскільки таких вимог до страхової компанії не було, суди попередніх інстанцій правомірно поклали обов’язок відшкодування шкоди на особу, яка її безпосередньо завдала. При цьому Верховний Суд роз’яснив, що засуджений не позбавлений права звернутися до страхової компанії в порядку цивільного судочинства для отримання відшкодування в межах страхового ліміту. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №910/17999/23 (910/7692/25) від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога ПрАТ «F&C REALTY» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ТОВ «ФК «Інтегріті» та ТОВ «Спецмехбуд», через нібито відсутність у продавця прав кредитора та оригіналів правовстановлюючих документів. 2. Суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, спираючись на те, що правовий статус ТОВ «ФК «Інтегріті» як кредитора був підтверджений судовими рішеннями, що набрали законної сили. Зокрема, суд встановив, що попередні договори відступлення прав вимоги, які укладалися з іншими особами, були визнані недійсними, що автоматично відновило права «ФК «Інтегріті» у порядку реституції. Щодо аргументу про відсутність оригіналів документів, суд зазначив, що їх тимчасова відсутність у володінні компанії (через передачу іншим особам у межах інших судових справ) не означає відсутності самого права вимоги. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у витребуванні доказів, оскільки обставини справи були достатньо з’ясовані на основі наявних матеріалів. Верховний Суд підкреслив, що позивач не довів невідповідності оспорюваного правочину вимогам статей 203 та 215 Цивільного кодексу України на момент його вчинення. Таким чином, суди не виявили порушень закону, які б свідчили про недійсність угоди між відповідачами. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «F&C REALTY» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №902/1451/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Визначення наявності правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника, який є виконавцем державних оборонних контрактів. 2. **Аргументи суду:** – Суд керувався положеннями «Прикінцевих та перехідних положень» Кодексу України з процедур банкрутства, які під час воєнного стану забороняють відкривати провадження про банкрутство щодо компаній, які внесені до відповідного реєстру та мають діючі оборонні контракти. – Ключовим питанням стало тлумачення терміну «діючий контракт»: суд встановив, що оскільки сторони в договорі прямо прописали, що строк його дії триває до повного виконання розрахунків, контракт залишається чинним до моменту фактичної оплати Міністерством оборони заборгованості. – Верховний Суд наголосив, що заборгованість боржника перед кредитором безпосередньо виникла через невиконання державою зобов’язань перед самим боржником, що підпадає під захисний механізм, передбачений законом для виконавців оборонного замовлення. – Апеляційний суд помилково застосував надмірно формалістичний підхід, звузивши поняття «діючого контракту» лише до етапу постачання товару, ігноруючи фінансову складову договору. – Верховний Суд підкреслив, що мета законодавця при прийнятті цієї норми полягала в захисті оборонної спроможності держави, тому не можна покладати негативні наслідки несвоєчасного фінансування з боку держави на виконавців оборонних контрактів. – Посилання апеляційного суду на практику Великої Палати щодо кредитних спорів визнано нерелевантним, оскільки правовідносини у сфері оборонних закупівель мають свою специфіку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство. Справа №990/192/24 від 14/05/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову в наданні рекомендації на призначення позивачки на посаду судді через нібито невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що рішення ВККС про відмову в рекомендації має бути не лише формальним, а й належним чином вмотивованим, щоб кандидат та сторонній спостерігач могли зрозуміти логіку висновків Комісії. * Велика Палата підкреслила, що «обґрунтований сумнів» у доброчесності не може базуватися на припущеннях чи суб’єктивних відчуттях членів Комісії, а повинен підтверджуватися конкретними фактами та доказами. * Щодо незадекларованого автомобіля, суд зазначив, що ВККС не довела умислу позивачки на приховування майна, тоді як сама кандидатка надала логічні пояснення (технічна помилка, наявність двох однотипних авто) та згодом виправила інформацію. * Стосовно договору позики, суд вказав на безпідставність посилання ВККС на закон, який набрав чинності вже після укладення правочину, а також на відсутність доказів фіктивності цього договору. * Суд зауважив, що Комісія проігнорувала надані позивачкою додаткові пояснення та документи, не навівши мотивів їх відхилення, що свідчить про формальний підхід до оцінки. * Врешті, суд констатував, що ВККС не виконала обов’язок довести правомірність свого рішення, оскільки висновки Комісії виявилися необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям розсудливості. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, визнано протиправним рішення ВККС та зобов’язано Комісію повторно провести співбесіду з кандидаткою. Справа №295/13112/23 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої публікації: 1. **Предмет спору:** Справа стосується оскарження ухвал апеляційного суду про закриття апеляційного провадження та відмову у відкритті апеляційного провадження через неналежне оформлення повноважень представника та пропуск строку на апеляційне оскарження. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що апеляційну скаргу було підписано особою (бухгалтером), яка не мала статусу адвоката та не довела повноважень на самопредставництво юридичної особи, що є підставою для закриття провадження. * Верховний Суд підкреслив, що довіреність, видана працівнику, який не є керівником або членом виконавчого органу, сама по собі не підтверджує право на самопредставництво, якщо це не передбачено статутом або трудовим договором. * Щодо пропуску строку, суд визнав причини заявника неповажними, оскільки перебування за кордоном не позбавляє адвоката можливості подати скаргу дистанційно через електронний кабінет (ЄСІТС). * Суд звернув увагу на те, що заявник під час строку на оскарження особисто підписував інші документи, що спростовує його доводи про повну неможливість вчинення процесуальних дій. * Також було встановлено, що у адвокатського об’єднання були інші представники (адвокати), які мали повноваження подати скаргу вчасно, але не зробили цього. * Верховний Суд наголосив, що поновлення строків є дискреційним повноваженням суду, яке має застосовуватися лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, чого в даному випадку не було доведено. * В підсумку, суд дійшов висновку, що заявник не довів поважності причин пропуску строку та не продемонстрував належної процесуальної дисципліни. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані ухвали апеляційного суду — без змін. Справа №359/10312/24 від 30/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, що переросло у процесуальний спір щодо правомірності закриття провадження у справі за заявою позивача. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що належне повідомлення учасника справи про дату судового засідання є ключовою гарантією права на справедливий суд. У цій справі апеляційний суд направив повістку на адресу відповідача, проте вона повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Згідно з нормами ЦПК України, така відмітка прирівнюється до належного вручення судової повістки, тому доводи скаржника про порушення його прав на участь у засіданні є безпідставними. Суд також підкреслив, що апеляційна інстанція правильно скасувала рішення першої інстанції, оскільки суддя самовільно закрив провадження, хоча позивач просив лише залишити позов без розгляду, що є різними процесуальними діями. Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, забезпечивши дотримання принципу змагальності сторін. Позиція суду ґрунтується на сталих висновках Великої Палати Верховного Суду щодо належного повідомлення сторін, тому підстави для скасування рішення апеляції були відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №824/134/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Заява компанії ASSURE GLOBAL LLC про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при ТПП України, яким з неї було стягнуто понад 5 млн доларів США заборгованості за договором поставки. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив на принципі обмеженого втручання національних судів в арбітражні рішення: перегляд по суті, переоцінка доказів чи перевірка правильності застосування норм матеріального права арбітрами є неприпустимими. * Щодо доводів про порушення публічного порядку, суд зазначив, що це винятковий механізм захисту фундаментальних інтересів держави, а не інструмент для перегляду незручних для сторони рішень. * Суд встановив, що відповідач брав активну участь у процесі, мав можливість подавати докази та заперечення, тому порушення принципу рівності сторін не відбулося. * Відмова арбітражу прийняти певні докази (інвойси та квитанції) була визнана обґрунтованою, оскільки арбітри дійшли висновку, що ці документи не стосуються предмету спору, а їх подання було несвоєчасним. * Аргумент про порушення регламенту через несплату арбітражного збору на момент початку слухань був відхилений, оскільки збір був повністю сплачений до моменту ухвалення рішення, що підтверджено матеріалами справи. * Суд підкреслив, що спір носить виключно приватноправовий характер між суб’єктами господарювання і не зачіпає суверенітет, безпеку чи фундаментальні конституційні права України. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду про відмову у скасуванні рішення МКАС — без змін. Справа №904/5662/23 від 18/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство та встановлення наявності ознак заінтересованості між ними. 2. Суд виходив із того, що грошові вимоги кредитора підтверджені належними первинними документами (договорами доручення, звітами, платіжними інструкціями), а їх правомірність презюмується до моменту визнання правочинів недійсними в судовому порядку. Верховний Суд підкреслив, що процедура розгляду кредиторських вимог у банкрутстві не передбачає повноцінного позовного провадження, тому суд має перевіряти лише наявність зобов’язання на підставі поданих доказів. Водночас касаційна інстанція вказала на передчасність висновків про відсутність заінтересованості, оскільки суди попередніх інстанцій обмежилися лише формальною перевіркою структури власності за реєстрами. Суд наголосив, що необхідно було дослідити доводи банку про опосередкований контроль через систему пов’язаних осіб та спільних бенефіціарів, які могли здійснювати вирішальний вплив на господарську діяльність боржника. Також суд зазначив, що при заміні кредитора на правонаступника необхідно було окремо оцінити наявність ознак заінтересованості саме щодо нового кредитора. 3. Верховний Суд залишив без змін рішення про визнання грошових вимог, але скасував судові рішення в частині відмови у визнанні кредитора заінтересованою особою та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для глибшого дослідження доказів контролю. Справа №910/7614/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Антимонопольного комітету України про визнання дій товариства антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до спотворення результатів торгів, та накладення штрафу. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних узгоджених не обов’язково доводити настання негативних наслідків (збитків), достатньо самого факту координації поведінки учасників торгів. * Ключовим доказом узгодженості стала сукупність обставин: спільні ІР-адреси для подання тендерних пропозицій та керування банківськими рахунками, наявність спільних працівників (технічного директора), а також ідентичні файли в тендерних документах з однаковим автором. * Верховний Суд наголосив, що змагальність на торгах вимагає таємності інформації та незалежності дій учасників, тому обмін інформацією між ними прямо суперечить суті конкуренції. * Суд відхилив доводи скаржника про неврахування попередньої практики, зазначивши, що кожна справа є індивідуальною, а наведені скаржником рішення стосувалися інших фактичних обставин. * Щодо використання доказів, зібраних до офіційного початку справи, суд вказав, що законодавство не обмежує АМК у збиранні інформації на стадії виявлення ознак порушення, якщо це робиться в межах повноважень. * Суд підкреслив, що не є «судом факту» і не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №760/7205/22 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі виправдувальний вирок щодо посадовця Міноборони, обвинуваченого у розтраті бюджетних коштів при закупівлі житла для військовослужбовців. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд встановив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги, процитувавши великий обсяг нормативних актів, але не надавши оцінки ключовим доказам обвинувачення. * Суд наголосив, що для кваліфікації за ст. 191 КК України не є обов’язковим доведення особистих домовленостей посадовця з отримувачем вигоди; достатньо факту зловживання службовим становищем, що призвело до незаконного збагачення третіх осіб. * Апеляційна інстанція помилково відкинула причинно-наслідковий зв’язок між діями обвинуваченого (штучне завищення граничної вартості житла під час моніторингу) та подальшими збитками бюджету. * Суд вказав, що апеляція не надала належної оцінки висновкам експертів, які підтверджували завищення цін, та не пояснила, чому віддала перевагу доказам захисту. * Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд зобов’язаний не просто переписати вирок першої інстанції, а детально проаналізувати кожен довід прокурора та надати на нього вмотивовану відповідь. * Оскільки апеляційний суд не виконав вимоги щодо повноти дослідження доказів та вмотивованості рішення, це було визнано істотним порушенням процесуального закону. * **:** Верховний Суд чітко підтвердив свою правову позицію, що для складу злочину за ст. 191 КК України факт наявності чи відсутності прямих контактів між службовою особою та отримувачем вигоди не має вирішального значення, якщо доведено факт зловживання повноваженнями, що призвело до незаконного збагачення інших осіб. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №758/7387/22 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України) через допущені процесуальні порушення. 2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив фундаментальні порушення права на справедливий суд, зокрема, при проведенні дистанційного допиту потерпілого. Суд апеляційної інстанції використовував звичайний мобільний телефон замість системи відеоконференцзв’язку, через що захисник не міг чути потерпілого, а потерпілий — запитань захисту, що фактично унеможливило проведення перехресного допиту. Також суд апеляційної інстанції проігнорував суттєві суперечності у вироку місцевого суду, де в описі обвинувачення фігурували різні локалізації тілесних ушкоджень (живіт та грудна клітина). Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд мав повноваження та обов’язок усунути ці недоліки, проте формально погодився з висновками нижчої інстанції. Таке нехтування процесуальними гарантіями призвело до порушення вимог щодо законності та вмотивованості судового рішення. Відтак, касаційна інстанція дійшла висновку про неможливість залишення в силі ухвали апеляційного суду. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника частково: скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №910/17999/23 (910/7695/25) від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Позивач (ПрАТ «F&C REALTY») намагався визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між відповідачами, посилаючись на відсутність у продавця (ТОВ «ФК «Інтегріті») оригіналів документів, що підтверджують перехід до нього прав вимоги за кредитними та іпотечними договорами. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що право вимоги ТОВ «ФК «Інтегріті» до боржників було підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема у справі № 910/866/20. * Ключовим фактором стало те, що попередні договори відступлення прав вимоги, укладені з іншою компанією («ЗВ Ріелті»), були визнані недійсними в судовому порядку (справа № 910/1539/21), що фактично відновило статус ТОВ «ФК «Інтегріті» як кредитора. * Суд відхилив доводи позивача про неможливість виконання зобов’язань через відсутність оригіналів документів, оскільки матеріали справи підтверджували факт передачі цих документів між контрагентами в межах інших судових процесів, де позивач також брав участь. * Суд наголосив, що для визнання правочину недійсним позивач має довести неправомірність дій сторін на момент його вчинення, чого в даному випадку зроблено не було. * Також було враховано, що державна реєстрація права власності за оспорюваним договором пройшла перевірку Міністерством юстиції, яке не виявило порушень законодавства. * Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, а доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №991/2243/26 від 29/06/2026 1. Предметом спору є позов прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання активів відповідачів необґрунтованими та їх примусове стягнення в дохід держави. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом змагальності сторін та необхідністю доведення прокурором факту набуття активів саме за рахунок необґрунтованих доходів. У ході розгляду справи позивач не зміг надати достатніх та переконливих доказів, які б підтверджували невідповідність вартості активів законним доходам відповідачів. Суд ретельно проаналізував надані фінансові документи та пояснення сторін, дійшовши висновку, що доводи прокурора ґрунтуються на припущеннях, а не на беззаперечних фактах. Також було враховано правову позицію щодо тягаря доказування у справах про цивільну конфіскацію, де саме на державу покладається обов’язок спростувати законність походження майна. Оскільки прокурор не виконав цей обов’язок у повному обсязі, суд не знайшов правових підстав для задоволення позовних вимог. Окрім того, суд скасував попередню ухвалу про забезпечення позову, оскільки відпала потреба у заходах забезпечення після винесення рішення по суті. 3. Суд відмовив у задоволенні позову прокурора про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави, а також скасував ухвалу про забезпечення позову. Справа №359/9448/19 від 22/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 359/9448/19: 1. Предметом спору є визнання майнових прав інвесторів на квартири у багатоквартирному будинку, зобов’язання забудовника передати ці об’єкти та документи для реєстрації права власності, а також зустрічні вимоги забудовника про визнання договорів інвестування припиненими через ліквідацію попереднього замовника будівництва. 2. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати дійшов висновку, що відчуження об’єкта незавершеного будівництва в процедурі банкрутства з умовою прийняття покупцем усіх обов’язків щодо завершення будівництва свідчить про сингулярне правонаступництво прав та обов’язків замовника. Суд наголосив, що договори інвестування не втрачають чинності через ліквідацію попереднього замовника, оскільки новий забудовник, уклавши чотиристоронні договори, добровільно взяв на себе зобов’язання перед інвесторами. Також суд зазначив, що поєднання боржника і кредитора в одній особі (коли забудовник викупив права вимоги до самого себе) не припиняє зобов’язань перед фізичними особами-інвесторами. Ефективним способом захисту прав інвесторів, які повністю виконали умови договорів, є позов про визнання права власності на об’єкт інвестування. Суд підкреслив, що за наявності договірних відносин між інвестором та новим забудовником останній не може ухилятися від виконання взятих на себе зобов’язань. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у первісному позові та направив справу на новий апеляційний розгляд, а в частині зустрічного позову — скасував рішення апеляції та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні вимог забудовника про припинення договорів було відмовлено. Справа №542/1073/23 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою визнати за нею право довічного проживання та користування житловим будинком, успадкованим відповідачкою за заповітом, а також вселити її до цього будинку. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що право користування майном за заповідальним відказом є дійсним, проте для його реалізації через суд позивач має довести факт створення відповідачем перешкод у такому користуванні. – Суд встановив, що позивачка добровільно виїхала зі спірного будинку, має інше житло у власності та не надала належних доказів того, що відповідачка чинить їй перешкоди у доступі до житла. – Щодо процесуальних питань, суд зазначив, що апеляційна інстанція правомірно відкрила провадження, оскільки відповідачка усунула недоліки апеляційної скарги (сплату судового збору) у встановлений законом строк, тому скарга вважається поданою вчасно. – Суд наголосив на важливості балансу інтересів: право власності є непорушним, і примусове вселення можливе лише за наявності доведеного факту протиправного обмеження прав позивача. – Верховний Суд відхилив доводи скаржниці про неповноважність складу суду, оскільки участь судді у вирішенні процесуальних питань (повернення скарги) не є тотожною участі у вирішенні спору по суті. – Також суд вказав, що позивачка не обґрунтувала належним чином необхідність відступлення від попередніх правових висновків Верховного Суду, тому підстави для скасування рішення апеляції відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, — без змін. Справа №725/4391/25 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд встановити факт самостійного виховання та утримання дітей, щоб використати це рішення як підставу для отримання відстрочки від мобілізації. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що приватно-правові інструменти (позови про встановлення фактів) не можуть використовуватися для уникнення публічних обов’язків, зокрема військової служби. * Апеляційний суд мав повне право переглянути справу, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо зачіпало інтереси держави в особі ТЦК та СП, які відповідають за мобілізаційні процеси. * Позивач не надав жодних доказів того, що мати дітей ухиляється від своїх батьківських обов’язків або не бере участі в їх утриманні. * Верховний Суд підкреслив, що сам факт проживання дітей з батьком не означає, що мати припинила виконувати свої обов’язки, адже сімейні права та обов’язки є невідчужуваними. * Суд вказав на зловживання процесуальними правами, оскільки позивач намагався штучно створити преюдиційні обставини для отримання відстрочки, не маючи на те реальних підстав. * Висновок суду першої інстанції був визнаний помилковим, оскільки він не дослідив належним чином реальний стан участі обох батьків у вихованні дітей, обмежившись лише формальним договором. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей. Справа №750/1793/25 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником бездіяльності начальника органу державної виконавчої служби щодо відмови у скасуванні постанов про арешт коштів та закритті виконавчого провадження за відсутності оригіналу виконавчого листа та при зміні кредитора. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що попри заяви боржника про втрату документів через бойові дії, в матеріалах провадження наявний оригінал виконавчого листа, що є достатньою підставою для продовження виконання. – Суд зазначив, що факт перебування банку-стягувача в стані припинення (а не ліквідації) не є автоматичною підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з нормами Закону «Про виконавче провадження». – Щодо відступлення права вимоги (цесії) на користь іншої компанії, суд наголосив, що незвернення нового кредитора із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні не звільняє боржника від обов’язку виконувати судове рішення. – Виконавець діяв у межах своїх повноважень, а внесення виправлень у процесуальні документи є технічною дією, яка не порушує права боржника на захист. – Верховний Суд також підтвердив законність розгляду справи за наявності лише вступної та резолютивної частин рішення апеляційного суду, оскільки повний текст не був виготовлений через трагічну обставину — смерть судді-доповідача, що не скасовує юридичної сили прийнятого рішення. – Суд підкреслив, що касаційний перегляд не є повторним розглядом справи по суті, а спрямований на виправлення фундаментальних помилок, яких у даному випадку не виявлено. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №756/10926/24 від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** законність залишення без розгляду заяви боржника про перегляд судового наказу про стягнення аліментів за нововиявленими обставинами через пропуск процесуального строку. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що боржник дізнався про існування судового наказу ще 29 жовтня 2024 року, коли його представник ознайомився з матеріалами справи. * Відповідно до процесуального закону, заява про перегляд за нововиявленими обставинами має бути подана протягом 30 днів з моменту, коли особа дізналася про такі обставини. * Верховний Суд наголосив, що інформаційні листи іноземних адвокатів щодо юридичної сили документів не є «нововиявленими обставинами», які автоматично поновлюють строк звернення до суду. * Оскільки заявник звернувся до суду лише у квітні 2025 року, він суттєво пропустив встановлений законом строк. * Важливим є те, що заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку та не навів поважних причин для його пропуску. * Суд підкреслив, що за відсутності такого клопотання та доказів поважності причин, суд зобов’язаний залишити заяву без розгляду, що і було зроблено апеляційною інстанцією. * Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, а спроби переоцінити докази на стадії касації є безпідставними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність залишення заяви боржника без розгляду. Справа №947/21999/24 від 22/06/2026 Предметом цього спору є стягнення банком із позичальника заборгованості за кредитним договором, зокрема в частині комісії за розрахунково-касове обслуговування. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, які відмовили банку у стягненні комісії, визнавши відповідні умови договору нікчемними. Суд наголосив, що хоча законодавство про споживче кредитування дозволяє встановлення комісій, банк зобов’язаний чітко визначити перелік додаткових та супутніх послуг, за які вони стягуються. У цій справі банк не надав доказів наявності такого переліку, що є порушенням прав споживача. Суд підкреслив, що нікчемність таких умов є очевидною, тому суд має право застосувати наслідки їх недійсності навіть за відсутності окремого позову від відповідача. Також було зазначено, що банк не може вимагати платежів, які не були належним чином відображені в розрахунку реальної річної процентної ставки. Верховний Суд підтвердив, що його висновки узгоджуються з позицією об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, а доводи банку про правомірність комісії є безпідставними через відсутність конкретизації послуг у договорі. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №385/407/23 від 24/06/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний висновок: 1. Предметом спору є вимога власника земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди, яку позивач не підписував. 2. Верховний Суд керувався тим, що у разі оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований безпосередньо під час вирішення спору про захист порушеного права. Суд встановив, що відповідач не надав оригінал додаткової угоди для проведення почеркознавчої експертизи, що, згідно з процесуальними нормами, дозволяє визнати обставину (непідписання угоди) доведеною. Суд наголосив, що ефективним способом захисту права власника у випадку реєстрації неукладеного договору є саме усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації. Верховний Суд зазначив, що формальні підстави (як-от відсутність у відповідача повноважень на скасування реєстрації) не можуть бути перешкодою для захисту прав, якщо мета позивача є зрозумілою, а спосіб захисту — дієвим. Також суд підкреслив, що невідповідність позовних вимог ідеальному способу захисту не є підставою для відмови в позові, якщо це не забезпечує реального відновлення порушеного права. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову. Справа №910/19775/23 від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої публікації: **1. Предмет спору** Спір стосується захисту майнових авторських прав на графічне зображення (дизайн бланка службового посвідчення), правомірності його використання конкурентом та дійсності свідоцтва про реєстрацію авторського права на цей твір. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що дизайн бланка був затверджений наказами МВС як офіційний документ, а згідно із законом такі об’єкти не є об’єктами авторського права. * Оскільки спірний дизайн став частиною офіційного документа державної влади, його правова охорона як об’єкта авторського права припинилася, що унеможливлює захист майнових прав на нього. * Суд зазначив, що реєстрація авторського права в Україні має декларативний характер, а свідоцтво не є абсолютним доказом наявності прав, якщо сам об’єкт за законом не підлягає охороні. * Щодо способу захисту, суд визнав вимогу про «визнання недійсним свідоцтва» неефективною, оскільки авторське право виникає в силу факту створення твору, а не внаслідок реєстрації. * При розподілі витрат на правничу допомогу суд застосував принципи розумності та співмірності, частково задовольнивши вимоги сторін, оскільки заявлені суми були непропорційними до складності справи. * Суд також підтвердив, що автоматизований розподіл справи в апеляції відбувся з дотриманням процедури, тому підстави для відводу суддів були відсутні. **3. Рішення суду** Верховний Суд частково скасував рішення апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні зустрічного позову про визнання свідоцтва недійсним, залишив без змін відмову у первісному позові та здійснив новий розподіл судових витрат. Справа №736/37/25 від 23/06/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду, яким було скасовано звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та призначено реальне позбавлення волі за незаконне зберігання наркотичних засобів в особливо великих розмірах. 2. Верховний Суд підкреслив, що питання призначення покарання є дискреційними повноваженнями суду, який має враховувати не лише пом’якшувальні обставини, а й тяжкість злочину та дані про особу. Суд апеляційної інстанції правомірно звернув увагу на те, що засуджений раніше вже притягувався до відповідальності за аналогічний злочин, що свідчить про недостатню ефективність попереднього застосування ст. 75 КК України. Хоча досудова доповідь органу пробації містила позитивні характеристики, суд наголосив, що вона має лише рекомендаційний характер і не є обов’язковою для безумовного виконання. Апеляційний суд навів достатні мотиви, чому вважає реальне відбування покарання необхідним для виправлення особи та запобігання новим злочинам. Верховний Суд не виявив істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б вплинути на законність оскаржуваного рішення. Таким чином, призначене покарання було визнано справедливим, співмірним та таким, що відповідає принципам індивідуалізації відповідальності. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Київського апеляційного суду — без змін. Справа №607/23905/23 від 10/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат (стягнення судового збору) між сторонами після часткового задоволення позовних вимог позивача у справі про визнання дій ритуальної служби незаконними та зобов’язання вчинити певні дії. 2. При винесенні рішення суд керувався фундаментальним принципом цивільного судочинства щодо пропорційного розподілу судових витрат залежно від обсягу задоволених вимог. Суд встановив, що оскільки позовні вимоги немайнового характеру були задоволені частково (дві з трьох), позивач має право на відшкодування відповідної частки витрат. Ключовим моментом стало застосування судом положень Закону України «Про судовий збір» щодо використання понижуючого коефіцієнта 0,8 для документів, поданих в електронній формі. Суд самостійно здійснив перерахунок фактично сплачених коштів, оскільки позивач при розрахунку суми до стягнення не врахував застосування цього коефіцієнта до апеляційної та касаційної скарг. Таким чином, суд забезпечив правильне застосування норм процесуального права, унеможлививши безпідставне стягнення надмірних сум з відповідача. Остаточна сума була визначена шляхом математичного розрахунку, що відповідає принципу справедливості та процесуальної економії. 3. Суд ухвалив додаткове рішення, яким частково задовольнив заяву позивача та стягнув з відповідача на його користь 8 159,36 грн судового збору. Справа №754/3251/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ грошових коштів на банківських рахунках як спільної сумісної власності після смерті особи. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що для встановлення факту проживання однією сім’єю необхідно довести сукупність ознак: спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків. * Суд підкреслив, що апеляційна інстанція при скасуванні рішення першого суду не надала належної оцінки всім доказам у їх сукупності, зокрема показанням свідків та особистому листуванню сторін. * Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не навів переконливих мотивів, чому він відхилив докази, які раніше були визнані судом першої інстанції достатніми для підтвердження шлюбних відносин. * Було підкреслено, що суд зобов’язаний оцінювати докази (фото, чеки, медичні документи, свідчення) не окремо, а в їх взаємозв’язку, чого апеляційний суд не зробив. * Верховний Суд вказав, що висновок апеляційного суду про недоведеність позову є передчасним, оскільки суд не спростував належним чином висновки суду першої інстанції. * Відтак, рішення апеляційного суду було визнано таким, що не відповідає вимогам повноти та об’єктивності дослідження доказів, що є порушенням процесуального закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №644/10214/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність відключення споживачів від електропостачання та можливість застосування заходів забезпечення позову у вигляді відновлення такого постачання на період розгляду справи по суті. 2. Суд виходив з того, що Правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) є обов’язковими для всіх учасників ринку, включаючи власників мереж, через які здійснюється живлення. Ключовим аргументом стало положення пункту 7.11 ПРРЕЕ, яке прямо забороняє припинення електропостачання на час судового спору, якщо споживач надав ухвалу про відкриття провадження. Суд підкреслив, що відкриття провадження після факту відключення є законною підставою для зобов’язання постачальника відновити послугу в порядку забезпечення позову. Щодо доводів відповідача про неможливість забезпечення позову через воєнний стан, суд зазначив, що накладення арешту на корпоративні права не є «примусовим відчуженням майна» у розумінні спеціального закону. Відтак, відповідач не довів відповідності критеріям, які б унеможливлювали застосування заходів забезпечення позову. Суд також врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує право споживача на відновлення електропостачання через інститут забезпечення позову. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українські енергетичні машини» без задоволення, а постанову апеляційного суду про відновлення електропостачання — без змін. Справа №479/493/23 від 24/06/2026 Ось професійний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є вимога власниці земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації договору оренди через сумніви щодо автентичності підпису її представника на цьому договорі. 2. Суд встановив, що позивачка добровільно видала нотаріально посвідчену довіреність на ім’я ОСОБА_2, яка на момент підписання договору була чинною та не скасовувалася. Оскільки довіреність не оспорювалася, суд дійшов висновку, що волевиявлення власниці було належним чином зафіксоване та реалізоване через уповноважену особу. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у призначенні почеркознавчої експертизи, оскільки сам представник не заперечував факт підписання договору, а позивачка не надала доказів виходу представника за межі наданих йому повноважень. Верховний Суд підкреслив, що правочин є вольовою дією, і в даному випадку договір був укладений у межах повноважень, визначених самою власницею. Відтак, відсутність підпису особисто власниці на договорі, який підписав її законний представник, не є підставою для визнання правочину неукладеним чи недійсним. Касаційний суд також наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були повно та всебічно досліджені судами нижчих інстанцій. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №308/4909/20 від 25/06/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження через порушення прокурором строків досудового розслідування, зокрема через несвоєчасне направлення обвинувального акта до суду. 2. Верховний Суд підтвердив, що строк досудового розслідування вважається дотриманим лише тоді, коли обвинувальний акт фактично надійшов до суду до моменту закінчення цього строку. У цій справі було встановлено, що після завершення ознайомлення сторони захисту з матеріалами справи, обвинувальний акт був направлений до суду вже після спливу граничного строку, передбаченого статтею 219 КПК України. Суд наголосив, що закінчення строків досудового розслідування є безумовною підставою для закриття провадження згідно з пунктом 10 частини 1 статті 284 КПК. Колегія суддів відхилила доводи прокурора про неможливість застосування цієї норми, вказавши, що закон не містить обмежень щодо закриття провадження з цих підстав на будь-якій стадії судового розгляду. Також було враховано, що сторона обвинувачення в суді першої інстанції фактично не заперечувала проти такого закриття. В результаті, Верховний Суд визнав висновки судів попередніх інстанцій законними та такими, що відповідають усталеній практиці Верховного Суду. 3. Верховний Суд залишив ухвали судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №686/25413/22 від 29/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога власника житлового будинку про скасування дозвільних документів на будівництво сусідньої господарської споруди та її примусове знесення через порушення будівельних норм та прав позивача на інсоляцію. 2. Суд виходив із того, що знесення об’єкта нерухомості є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли неможливо усунути порушення шляхом перебудови. У ході розгляду справи було встановлено, що позивач раніше сам надавав нотаріальну згоду на будівництво, що суттєво впливає на оцінку добросовісності його вимог. Суд наголосив, що позивач не довів неможливості усунення порушень іншим способом, окрім повного знесення будівлі. Також було зазначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивач не надав переконливих доказів того, що порушення є критичними та не підлягають виправленню. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили зібрані докази, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити фактичні обставини, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Зрештою, Верховний Суд підтвердив, що право на захист власності не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням принципу пропорційності. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №904/4387/19 (904/2682/24) від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стало питання правомірності закриття апеляційного провадження за скаргою кредитора боржника, який не брав участі у відокремленому позовному провадженні про визнання недійсними договорів фінансового лізингу та переведення боргу. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження мають лише учасники справи або особи, чиї права та обов’язки були безпосередньо вирішені судом. Суд підкреслив, що статус кредитора у справі про банкрутство не надає автоматичного права оскаржувати будь-яке рішення у відокремлених спорах, якщо таке рішення не містить висновків, що безпосередньо стосуються прав цього кредитора. Було зазначено, що скаржник мав достатньо часу (з 2020 року) для того, щоб звернутися до суду першої інстанції із заявою про залучення його до справи як третьої особи, проте не зробив цього. Суд також вказав, що можливий опосередкований вплив результату спору на майнові інтереси кредитора не є підставою для визнання рішення таким, що ухвалене про його права. Крім того, на момент подання скарги питання процесуального правонаступництва щодо скаржника не було вирішено судом, тому він не набув статусу учасника справи. У підсумку, Верховний Суд констатував, що апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки оскаржуване рішення не вирішувало питання про права чи обов’язки скаржника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін. Справа №990/510/25 від 11/06/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо недопуску його до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту через встановлення прохідного бала, вищого за середній допустимий. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями самостійно визначати умови добору та критерії оцінювання в межах, встановлених Законом «Про судоустрій і статус суддів». – Велика Палата чітко розмежувала поняття «середній допустимий бал» (який є порогом успішного складання етапу) та «прохідний бал» (який є інструментом конкурсного відбору з урахуванням кількості вакантних посад). – Суд зазначив, що досягнення середнього допустимого бала є лише необхідною, але не достатньою умовою для проходження до наступного етапу, оскільки конкурсний характер добору вимагає відбору найкращих кандидатів у межах лімітованої кількості місць. – Встановлення різних прохідних балів для різних спеціалізацій визнано правомірним, оскільки це відображає об’єктивну різницю в кількості вакантних посад та рівні конкуренції в межах кожної окремої процедури. – Суд підкреслив, що позивач добровільно брав участь у доборі, знаючи про умови процедури, і не оскаржував рішення ВККС про встановлення цих умов до моменту отримання негативного результату, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. – Також суд вказав, що втручання в результати іспиту шляхом індивідуального коригування балів порушило б принцип рівності всіх учасників конкурсу. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін. Справа №438/1239/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність звільнення працівниці у зв’язку зі скороченням штату, її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. Суд встановив, що на підприємстві дійсно відбулися реальні зміни в організації виробництва та праці, що підтверджується відповідними наказами про зміну структури та штатного розпису. Роботодавець виконав свій обов’язок щодо персонального попередження працівниці про наступне вивільнення за два місяці. Суд наголосив, що обов’язок роботодавця при скороченні полягає у пропонуванні вакантних посад, які працівник може обіймати з урахуванням його кваліфікації та досвіду. У цій справі роботодавець надав позивачці перелік усіх наявних вакансій, проте обрані нею посади вимагали іншої кваліфікації або конкурсного відбору, яким вона не відповідала. Суд зазначив, що надання працівнику повного переліку вакансій не є порушенням закону, а бажання працівника обійняти конкретну посаду не створює для роботодавця обов’язку її надати, якщо кваліфікація працівника не відповідає вимогам цієї посади. Відтак, процедура звільнення була дотримана, а підстави для поновлення на роботі відсутні. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, визнавши звільнення законним. Справа №990/507/25 від 11/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Великої Палати Верховного Суду: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо недопуску кандидатки на посаду судді до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту через ненабрання нею встановленого «прохідного бала», попри успішне подолання «середнього допустимого бала». 2. **Аргументи суду:** * Суд чітко розмежував поняття «середній допустимий бал» (який підтверджує успішне складання етапу) та «прохідний бал» (який є умовою для подальшої участі в конкурсі), зазначивши, що вони мають різне правове значення. * ВККС наділена дискреційними повноваженнями самостійно визначати умови добору, зокрема встановлювати прохідний бал з урахуванням кількості вакантних посад, що прямо передбачено законом. * Встановлення граничної кількості кандидатів, які допускаються до наступного етапу, є організаційним механізмом реалізації конкурсних засад, а не порушенням прав особи. * Різниця у прохідних балах для різних спеціалізацій є об’єктивно зумовленою різним рівнем конкуренції та кількістю вакансій, що не свідчить про дискримінацію. * Позивачка була завчасно поінформована про умови добору та не оскаржувала їх до моменту отримання негативного результату, тому її вимоги щодо перегляду цих умов після іспиту є безпідставними. * Суд наголосив, що втручання в результати конкурсу шляхом надання «привілеїв» окремим кандидатам підірвало б об’єктивність та рівність усієї процедури добору. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС. Справа №753/15242/25 від 30/06/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги через невиконання заявником вимог суду щодо усунення недоліків процесуального документа. Ось ключові аргументи, якими керувався Верховний Суд у цій справі: 1. Суд підкреслив, що форма та зміст апеляційної скарги чітко регламентовані статтею 356 Цивільного процесуального кодексу України, яка вимагає зазначення повних даних про всіх учасників справи. 2. Апеляційний суд мав законні підстави залишити скаргу без руху, оскільки в ній були відсутні відомості про місце проживання одного з відповідачів, що унеможливлювало належне повідомлення учасників процесу. 3. Верховний Суд звернув увагу на те, що заявник, попри подання заяви з інформацією про адресу відповідача, не виконав головну вимогу суду — не надав апеляційну скаргу у новій редакції, яка б містила всі необхідні реквізити. 4. Також було проігноровано вимогу щодо надання доказів надсилання копій оновленої скарги іншим учасникам справи, що є обов’язковою процесуальною дією. 5. Суд наголосив, що згідно зі статтею 185 ЦПК України, якщо недоліки не усунуті у встановлений строк, скарга вважається неподаною та підлягає поверненню. 6. Касаційна інстанція констатувала, що доводи скаржника про «формальність» вимог суду є безпідставними, оскільки дотримання процесуальної форми є обов’язковим для всіх учасників судового процесу. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги без змін, визнавши її законною та обґрунтованою. Справа №521/3296/25 від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність звільнення особи від кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків (ч. 3 ст. 212 КК України) у зв’язку з повним відшкодуванням шкоди, завданої державі. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що обов’язок доведення факту наявності та розміру несплачених штрафних санкцій чи пені лежить виключно на стороні обвинувачення. Оскільки під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій прокурор не надав жодних документів, що підтверджували б нарахування таких санкцій, суди правомірно констатували відсутність перешкод для закриття провадження. Суд наголосив, що питання нарахування фінансових санкцій належить до виключної компетенції контролюючих органів, а не судових експертів. Також колегія суддів критично оцінила процесуальну поведінку прокурора, який намагався долучити докази нарахування штрафів лише на стадії касаційного розгляду. Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція є судом права, а не факту, тому не може приймати нові докази, які сторона обвинувачення приховала або не надала вчасно судам нижчих інстанцій. Таким чином, рішення про звільнення особи від відповідальності було визнано обґрунтованим на основі наявних на той момент матеріалів справи. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №760/31744/21 від 17/06/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з держави відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої адвокату неправомірними діями працівників поліції під час виконання ним професійних обов’язків. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що держава несе відповідальність за шкоду, завдану діями посадових осіб органів державної влади, якщо ці дії були протиправними, незалежно від наявності вини конкретних осіб. – Хоча кримінальне провадження щодо працівників поліції на момент розгляду не було завершене обвинувальним вироком, суд визнав факт протиправності дій поліцейських, спираючись на матеріали справи, зокрема висновки судово-медичних експертиз про тілесні ушкодження адвоката. – Суд наголосив, що безпідставне кримінальне переслідування адвоката за заявою поліцейського, яке тривало близько року і було закрите за відсутністю складу злочину, об’єктивно завдало шкоди його діловій репутації та професійній діяльності. – Статус адвоката був врахований судом як фактор, що посилює негативні наслідки від незаконних дій поліції, оскільки професія вимагає бездоганної репутації та довіри. – Суд відхилив доводи поліції про неможливість відшкодування шкоди через відсутність у адвоката статусу підозрюваного, зазначивши, що захист прав у таких випадках здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. – Розмір компенсації у 50 000 грн визнано справедливою сатисфакцією, яка відповідає принципам розумності та пропорційності, тоді як вимоги про відшкодування майнової шкоди були відхилені через недоведеність розміру збитків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково, стягнувши з держави 50 000 грн моральної шкоди. Справа №760/15128/22 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов мешканців багатоквартирного будинку до власниці квартири про зобов’язання демонтувати самовільно збудовані балконні конструкції та повернути у спільне користування частину коридору, приєднану під час реконструкції. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, проігнорувавши принцип змагальності сторін. Зокрема, суди не дослідили суперечливі докази: висновки експерта, що підтверджували порушення, та акти обстеження ОСББ і позицію головного архітектора, які ці порушення заперечували. Суд наголосив, що відповідачка володіє лише однією з кількох квартир, утворених після поділу первісного об’єкта, тому зобов’язання її привести все приміщення до «попереднього стану» може бути технічно неможливим або таким, що порушує права інших власників. Також суди не з’ясували, чи дійсно реконструкція перешкоджає доступу до загальнобудинкових комунікацій, що є ключовим для вирішення спору. Верховний Суд підкреслив, що обрання способу захисту має бути ефективним, а не формальним, і не потребувати додаткових судових процесів для виконання рішення. Через ці процесуальні недоліки та відмову в призначенні експертизи, рішення судів нижчих інстанцій було визнано передчасними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №761/17098/15-к від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за розбій (ч. 2 ст. 187 КК України) в умовах, коли ключові докази обвинувачення базувалися на показаннях померлої потерпілої, отриманих під час досудового розслідування. 2. Верховний Суд наголосив на імперативному характері принципу безпосередності дослідження доказів, закріпленого у статтях 23 та 95 КПК України. Суд зазначив, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на показаннях потерпілого, наданих слідчому, якщо ця особа не була допитана безпосередньо в суді або слідчим суддею в порядку ст. 225 КПК України. Використання таких «позасудових» показань як доказу винуватості є істотним порушенням процесуального закону, оскільки позбавляє сторону захисту права на перехресний допит. Водночас Суд підтвердив, що протокол впізнання та огляд мобільного телефону, проведений без втручання в логічний захист, є допустимими доказами. Апеляційний суд припустився помилки, не надавши належної оцінки доводам захисту щодо порушення засади безпосередності, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України. Відтак, питання доведеності вини засудженого потребує повторного перегляду з урахуванням виключення недопустимих доказів із загальної сукупності. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково: скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №924/1135/25 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є визнання недійсними та скасування пунктів рішення Антимонопольного комітету України, якими АТ «Вінницяобленерго» було визнано порушником законодавства про захист економічної конкуренції через зловживання монопольним становищем при наданні послуг з приєднання електроустановок. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що АТ «Вінницяобленерго» займало монопольне становище на відповідному ринку з часткою 100%, що підтверджено матеріалами справи. Суди встановили, що висунуті товариством технічні умови для приєднання споживача (ТОВ «КМО») були технічно необґрунтованими та економічно обтяжливими, оскільки необхідна потужність була доступною в межах вже існуючих мереж. Суд наголосив, що такі дії обленерго призвели до ущемлення інтересів споживача, що було б неможливим за умов існування конкуренції. Також суд відхилив доводи скаржника про неврахування попередніх висновків Верховного Суду, зазначивши, що правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними за фактичними обставинами та доказовою базою. Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів та встановлення обставин є дискрецією судів першої та апеляційної інстанцій, а доводи скаржника не спростовують висновків про зловживання монопольним становищем. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Вінницяобленерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №922/2438/24 від 18/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визначення правомірності включення грошових вимог кредитора (ТОВ «Успіх») до реєстру вимог у справі про банкрутство боржника (ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування») та встановлення статусу цього кредитора як заінтересованої особи. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що для визнання кредитора заінтересованою особою не обов’язково доводити наявність контролю у розумінні антимонопольного законодавства; достатньо встановити корпоративні, особисті чи родинні зв’язки, що впливають на неупередженість. * У цій справі суд встановив, що засновники кредитора та боржника були пов’язані спільним складом засновників та родинними відносинами, що виходить за межі звичайних господарських відносин. * Верховний Суд підтримав поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки довів, що призупинення діяльності підприємства через безпекову ситуацію в Харкові було об’єктивною перешкодою для своєчасного звернення до суду. * Водночас суд відхилив аргумент про те, що договори позики та поставки були «фраудаторними» (вчиненими на шкоду боржнику), оскільки ці правочини стосувалися отримання боржником коштів, а не відчуження його майна. * Суд наголосив, що при розгляді кредиторських вимог застосовується підвищений стандарт доказування, і в даному випадку кредитор надав достатньо первинних документів (платіжні доручення, банківські виписки), що підтверджують реальність заборгованості. * Також було підкреслено, що заява про застосування позовної давності має подаватися виключно в суді першої інстанції, тому посилання на неї в апеляції не могло бути враховане. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги боржника та кредитора, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив у силі рішення про визнання вимог кредитора та його статус як заінтересованої особи. Справа №757/7027/19-к від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 757/7027/19-к: **1. Предмет спору** Предметом спору є кримінальне провадження щодо обвинувачення колишнього начальника Служби у справах дітей та сім’ї КОДА у зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України) під час реалізації грантового проекту ЄС, що, за версією обвинувачення, спричинило тяжкі наслідки у вигляді збитків державі. **2. Аргументи суду** Апеляційна палата ВАКС дійшла висновку, що суд першої інстанції припустився помилок у встановленні фактичних обставин та неправильно витлумачив норми права. Суд встановив, що обвинувачений, діючи одноосібно, всупереч вимогам Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та умовам Грантової угоди, спрямував бюджетні кошти на реконструкцію приватної будівлі, яка не перебувала у сфері управління адміністрації. Апеляційний суд наголосив, що Грантова угода чітко вимагала забезпечення фінансової стабільності проекту шляхом набуття права власності на відремонтовані об’єкти, чого обвинувачений не зробив. Суд також критично оцінив доводи захисту про колегіальність прийняття рішень, зазначивши, що жодних письмових підтверджень цьому не надано. Окремо суд звернув увагу на наявність конфлікту інтересів, оскільки в об’єкті, відремонтованому за грантові кошти, здійснювали комерційну діяльність підприємства, пов’язані з родичами обвинуваченого. На підставі сукупності доказів, включаючи висновки експертиз та матеріали НСРД, суд визнав доведеним факт спричинення тяжких наслідків у вигляді збитків на суму понад 7,3 млн грн. **3. Рішення суду** Апеляційний суд скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалив новий, яким визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, призначивши йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади та штрафом. Справа №752/11982/15-ц від 30/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, а також зустрічних вимог позичальника про визнання кредитного договору та змін до нього недійсними. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на процесуальних порушеннях, допущених апеляційною інстанцією при розгляді справи. Суд встановив, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, не маючи доказів його належного повідомлення про дату та час засідання. Використання телефонограми як способу виклику було визнано таким, що не відповідає вимогам процесуального закону (статті 128 ЦПК України). Суд підкреслив, що право на участь у судовому засіданні є фундаментальною засадою справедливого судочинства, закріпленою у статті 6 Конвенції про захист прав людини. Неповідомлення учасника справи позбавляє його можливості представити свою позицію, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. Оскільки було виявлено це грубе процесуальне порушення, Верховний Суд не перевіряв інші доводи касаційної скарги, зосередившись на необхідності дотримання процедури. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову Київського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №990/223/25 від 18/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту та недопуск до наступного етапу конкурсу через незгоду з оцінюванням практичного завдання. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що ВККС має широкі дискреційні повноваження при оцінюванні кандидатів, а суд не може підміняти собою цей орган або змінювати методику оцінювання. * Встановлено, що чинне законодавство та Положення про проведення іспиту не вимагають від ВККС відображати в рішеннях поелементне оцінювання (бали за кожен окремий критерій) практичного завдання. * Суд роз’яснив, що затверджені ВККС «Методичні вказівки» мають інструктивний характер для екзаменаторів і є орієнтиром, а не імперативною вимогою щодо деталізації балів у підсумкових рішеннях. * Велика Палата підтвердила, що оцінювання здійснюється за внутрішнім переконанням членів екзаменаційної комісії в межах встановленої бальної шкали (0–150 балів). * Важливим аргументом стала гарантія анонімності іспиту: повторна перевірка або розкриття деталей оцінювання конкретного кандидата порушили б принцип рівності та об’єктивності стосовно інших учасників конкурсу. * Суд зазначив, що оскаржувані рішення ВККС містять усі необхідні за законом реквізити та є вмотивованими, а доводи позивачки про «необґрунтованість» є лише її суб’єктивним незгодою з отриманим результатом. * Велика Палата також послалася на власну сталу практику у подібних справах, не знайшовши підстав для відступу від неї. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС. Справа №922/774/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційним судом провадження за скаргою уповноваженої особи засновників боржника на постанову про визнання боржника банкрутом через відсутність у неї статусу учасника справи на момент ухвалення оскаржуваного рішення. 2. Верховний Суд вказав, що право на апеляційне оскарження не може бути автоматично обмежене лише фактом відсутності у особи статусу учасника справи на момент прийняття рішення судом першої інстанції. Суд наголосив, що уповноважена особа засновників представляє інтереси власників, тому важливо встановити наявність правового зв’язку між оскаржуваним рішенням та інтересами цих засновників. Апеляційний суд помилково обмежився лише формальною констатацією відсутності статусу, не дослідивши, чи була у засновників об’єктивна можливість реалізувати своє право на представництво раніше. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що питання поновлення строку на оскарження та питання наявності права на оскарження є різними процесуальними інститутами. Якщо суд апеляційної інстанції вже поновив строк та відкрив провадження, то подальше закриття справи з мотивів ненабуття статусу на момент винесення рішення першої інстанції є передчасним. Суд має спочатку оцінити, чи впливає оскаржуване рішення на права засновників, а не просто формально відмовляти у доступі до правосуддя. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати ухвалу апеляційного суду про закриття провадження та направити справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги по суті. Справа №914/1901/16(914/1303/25) від 14/05/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є вимога ліквідатора ТОВ «Едельвейс-фарм» про визнання недійсним договору поруки, укладеного боржником у 2015 році, як фраудаторного правочину, що був спрямований на створення штучної кредиторської заборгованості. 2. **Основні аргументи суду:** Суд встановив, що оспорюваний договір поруки дійсно мав ознаки фраудаторності, оскільки був укладений боржником без отримання будь-якої економічної вигоди та на шкоду інтересам кредиторів. Проте ключовим питанням стало застосування позовної давності, оскільки позов було подано лише у 2025 році, тоді як договір укладено у 2015 році. Суд наголосив, що початок перебігу позовної давності визначається моментом, коли боржник (в особі уповноваженого органу) дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав, і цей строк не пов’язується виключно з моментом призначення арбітражного керуючого. Апеляційний суд помилково ототожнив недобросовісну поведінку попереднього ліквідатора з наявністю поважних причин пропуску строку, не довівши існування об’єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду. Верховний Суд підкреслив, що сам по собі фраудаторний характер правочину не скасовує дію правил про позовну давність та не звільняє позивача від обов’язку доведення поважності причин її пропуску. Оскільки інформація про договір була відкритою і відомою в межах справи про банкрутство ще з 2016 року, підстав для визнання причин пропуску строку поважними немає. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову через сплив позовної давності. Справа №752/15570/22 від 29/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є вимога фізичної особи про відшкодування моральної шкоди, завданої, на думку позивача, незаконними процесуальними діями прокурора під час досудового розслідування кримінального провадження. 2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що позивач не довів факту завдання йому моральної шкоди, оскільки в оскаржуваних процесуальних документах (клопотанні прокурора та ухвалі суду) прізвище позивача взагалі не згадувалося. Суд наголосив, що згадка назви юридичної особи, де працює позивач, без посилання на вчинення ним особисто кримінального правопорушення, не є підставою для відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди за спеціальним законом виникає лише у разі повної реабілітації особи, чого в даному випадку не відбулося. Позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності причинного зв’язку між діями прокурора та своїми душевними стражданнями. Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів попередніх інстанцій, а незгода заявника з цією оцінкою не є підставою для скасування рішення. Таким чином, позовні вимоги визнано безпідставними через недоведеність складу цивільного правопорушення. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №753/9382/25 від 29/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з представника за довіреністю грошових коштів, отриманих ним від продажу нерухомого майна довірителя, а також інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання зобов’язання. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що представник, діючи на підставі нотаріальної довіреності, продав майно позивача, проте безпідставно утримав отримані кошти, не передавши їх власнику. – Верховний Суд наголосив, що представник зобов’язаний діяти виключно в інтересах довірителя, а будь-яке майно чи кошти, отримані в результаті виконання доручення, підлягають негайній передачі довірителю. – Відсутність у довіреності прямого пункту про обов’язок передати кошти не звільняє представника від цього обов’язку, оскільки це випливає із самої суті договору доручення та приписів цивільного законодавства. – Оскільки відповідач не повернув кошти після продажу майна, він допустив прострочення грошового зобов’язання, що є законною підставою для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України. – Суд відхилив доводи відповідача про нібито відсутність договірних відносин, підкресливши, що факт видачі довіреності та вчинення правочину від імені позивача є достатнім підтвердженням виникнення зобов’язань. – Розподіл судових витрат на правничу допомогу визнано обґрунтованим, оскільки суди попередніх інстанцій врахували критерії реальності, розумності та пропорційності витрат до складності справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення, поновивши виконання судових рішень про стягнення коштів. Справа №160/10168/25 від 29/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність бездіяльності військової частини щодо невиплати компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв’язку з порушенням строків виплати індексації за період з 2015 по 2017 роки, яка була фактично виплачена лише у 2025 році на виконання іншого судового рішення. 2. Верховний Суд наголосив, що право на компенсацію втрати частини доходів виникає саме в момент виникнення заборгованості, тобто з дати, коли виплата мала бути здійснена за законом, а не з моменту ухвалення чи виконання судового рішення про стягнення цієї заборгованості. Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що оскільки виплата індексації була проведена в межах місяця після отримання рішення суду, то порушення строків відсутнє. Натомість Верховний Суд підкреслив, що компенсація має на меті захист купівельної спроможності особи від інфляційних процесів, які тривали протягом усього періоду невиплати коштів. Оскільки відповідач не здійснив нарахування компенсації за весь період затримки (з 2015 по 2025 рік), це є порушенням вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати». Суд вказав, що виплата компенсації є імперативним обов’язком, який не залежить від того, чи була сума доходу нарахована добровільно, чи стягнута примусово за рішенням суду. Відтак, апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, необхідних для правильного вирішення справи, що стало підставою для скасування його рішення. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду. Справа №160/14528/22 від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») у нарахуванні та виплаті військовослужбовцю, відрядженому до цього підприємства, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168. 2. **** Суд при винесенні рішення керувався позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, відступаючи від попередніх висновків Верховного Суду, які допускали можливість виплати такої винагороди відрядженим військовослужбовцям. Суд зазначив, що постанова № 168 була прийнята для стимулювання військовослужбовців, які безпосередньо здійснюють захист суверенітету та територіальної цілісності України, і не поширюється на осіб, відряджених до державних органів чи установ. Для відряджених військовослужбовців діє спеціальний порядок грошового забезпечення, визначений постановою КМУ № 104, яка не передбачає виплату додаткової винагороди за «воєнною» постановою № 168. Оскільки позивач отримував грошове забезпечення відповідно до посади в «Украерорусі» та норм, що регулюють діяльність відряджених осіб, підстави для додаткових виплат за рахунок підприємства відсутні. Суд наголосив, що оскільки Велика Палата змінила правову позицію, суди зобов’язані застосовувати саме цей актуальний підхід, який виключає задоволення позовних вимог позивача. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову Третього апеляційного адміністративного суду, якою у задоволенні позову було відмовлено. Справа №620/12943/25 від 29/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови уповноваженого органу у видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії військовослужбовця з урахуванням актуального прожиткового мінімуму станом на 2025 рік. 2. Верховний Суд виходив із того, що положення пункту 4 Постанови КМУ №704 у редакції, зміненій Постановою №481 (що встановлювала фіксовану величину 1762 грн), суперечать нормам вищої юридичної сили — Закону про Державний бюджет на відповідний рік. Суд наголосив, що при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за званнями має застосовуватися первинна редакція Постанови №704, яка передбачає прив’язку до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Оскільки прожитковий мінімум у 2025 році зріс, це автоматично призвело до збільшення грошового забезпечення діючих військовослужбовців. Відповідно, у пенсіонерів виникає законне право на перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки, де складові грошового забезпечення розраховані з урахуванням актуального прожиткового мінімуму. Суд підкреслив, що неможливо застосовувати «дефектні» підзаконні акти, які обмежують права громадян всупереч закону. Таким чином, відмова відповідача у видачі довідки була визнана протиправною, а обов’язок її підготовки — підтвердженим. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав відповідача підготувати та надати до Пенсійного фонду оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача. Справа №240/6245/25 від 29/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є законність звільнення працівника Фонду соціального страхування України (ФССУ) у зв’язку з реорганізацією та скороченням штату, а також відмова правонаступника (Пенсійного фонду України) у працевлаштуванні позивачки на вакантні посади. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що припинення ФССУ та його приєднання до ПФУ відбулося на підставі спеціального закону, який не передбачав автоматичного переведення працівників ФССУ на посади державної служби в ПФУ. * Ключовим аргументом стало розмежування правового статусу працівників: позивачка працювала за трудовим договором (КЗпП), тоді як посади в ПФУ є посадами державної служби, що регулюються спеціальним Законом «Про державну службу». * Суд наголосив, що вступ на державну службу можливий лише за результатами конкурсу, а норми законодавства про працю не зобов’язують роботодавця-правонаступника переводити працівників ліквідованої установи на посади державної служби. * Щодо посилань позивачки на можливість призначення без конкурсу в умовах воєнного стану, суд зазначив, що такі призначення мають тимчасовий характер і не є механізмом «переведення» працівників з інших установ. * Суд також врахував, що позивачка не подавала заяви та документів для участі в конкурсі на вакантні посади, а єдина вакансія недержавної служби була правомірно надана особі, яка мала пріоритетні соціальні гарантії. * Відтак, процедура звільнення була визнана такою, що відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки роботодавець виконав обов’язок щодо попередження про вивільнення. * Верховний Суд підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій, спираючись на власну сталу практику у подібних справах, розглянутих у 2026 році. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №320/17029/24 від 29/06/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Київська міська державна адміністрація намагалася оскаржити рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради щодо надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, вважаючи, що ці дозволи порушують права територіальної громади Києва. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що оскаржуване рішення є індивідуальним актом разової дії, тому строк на його оскарження починається з моменту, коли позивач дізнався або мав реальну можливість дізнатися про його прийняття. – Верховний Суд підкреслив, що КМДА була обізнана про існування цього рішення ще у 2023 році, зокрема через участь у інших судових справах, де це рішення фігурувало як доказ. – Позивач не довів наявності об’єктивних перешкод, які б завадили йому звернутися до суду в межах встановленого тримісячного строку. – Суд відхилив доводи КМДА про «триваючий характер» порушення, зазначивши, що індивідуальні акти вичерпують свою дію фактом їх реалізації (видачею дозволів). – Суд наголосив, що процесуальні строки існують для забезпечення правової визначеності, а недбалість у реалізації повноважень суб’єктом владних повноважень не є поважною причиною для їх поновлення. – Верховний Суд підтвердив, що позивач мав достатньо часу для збору доказів та звернення до суду, не чекаючи набрання законної сили рішеннями в інших справах. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Київської міської державної адміністрації без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду — без змін. Справа №240/27076/23 від 29/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн на місяць за період з лютого по липень 2023 року та зобов’язати частину здійснити таку доплату. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що саме по собі перебування військовослужбовця в районі проведення бойових дій не є автоматичною підставою для отримання «бойових» 100 000 грн. Ключовою умовою для такої виплати є безпосередня участь у бойових діях або забезпеченні заходів, перелік яких чітко визначений у Порядку виплати грошового забезпечення (наказ Міноборони № 260). Суд встановив, що позивач виконував завдання з фельд’єгерсько-поштового зв’язку, які не підпадають під критерії, що дають право на збільшену винагороду. Також суд наголосив, що підтвердження безпосередньої участі у бойових діях має бути документально оформлене відповідними наказами та рапортами, яких у матеріалах справи для обґрунтування виплати 100 000 грн не було. Натомість військова частина правомірно виплачувала позивачу 30 000 грн, що відповідало характеру виконуваних ним завдань. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи позивача про те, що Уряд не мав права делегувати Міноборони повноваження щодо визначення умов виплат, були відхилені як безпідставні. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №240/23714/25 від 29/06/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження, який виник через помилкові дії оператора поштового зв’язку під час доставки скарги. Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним, проте будь-які обмеження мають бути пропорційними та не порушувати суть цього права. Суд встановив, що позивач вчасно відправив апеляційну скаргу, належним чином оформивши конверт, проте поштовий оператор з невідомих причин спрямував відправлення за неправильною адресою. Верховний Суд підкреслив, що відповідальність за дії поштової служби не може покладатися на особу, яка добросовісно виконала свої процесуальні обов’язки. Апеляційний суд, натомість, формально підійшов до питання, не надавши належної оцінки доказам того, що затримка сталася з об’єктивних причин, які не залежали від волі скаржника. Таким чином, відмова у відкритті провадження була визнана необґрунтованою та такою, що порушує норми процесуального права. Верховний Суд скасував ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду та направив справу до цього ж суду для продовження розгляду. Справа №300/8776/25 від 29/06/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через те, що вона була подана не як окремий документ, сформований у підсистемі «Електронний суд», а як файл у форматі PDF, доданий до клопотання про поновлення строку. Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що такий підхід суду апеляційної інстанції є проявом надмірного формалізму, який обмежує право особи на доступ до правосуддя. Суд зазначив, що якщо документ подано через «Електронний кабінет» і він підписаний кваліфікованим електронним підписом (КЕП), то він вважається підписаним належним чином, навіть якщо технічно він був оформлений як додаток до іншого процесуального документа. Верховний Суд підкреслив, що мета використання ЄСІКС полягає у забезпеченні обміну документами, а не у створенні штучних перешкод для учасників процесу через технічні нюанси інтерфейсу. Якщо апеляційна скарга містить усі необхідні реквізити та ідентифікує особу скаржника, її не можна повертати лише через спосіб формування файлу. У разі виявлення будь-яких недоліків у змісті скарги, суд має діяти відповідно до вимог статті 296 КАС України, тобто залишити скаргу без руху та надати час на виправлення, а не повертати її одразу. Таким чином, Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, згідно з якою пріоритет має надаватися суті звернення, а не формі його технічного оформлення в системі. Верховний Суд скасував ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду та направив справу до цього ж суду для продовження розгляду на стад […]

Case No. 160/14528/22 dated 06/29/2026Here is a detailed analysis of the court decision prepared for you: 1. The subject of the dispute is the lawfulness […]