Activity

Огляд рішень ЄСПЛ за 26/07/2026Сьогодні не було опубліковано нових рішень

Review of ECHR decisions for 26/07/2026No new decisions were published today

Review of Ukrainian Supreme Court's decisions for 26/07/2026Case No. 461/1206/21 dated 07/16/2026 Greetings. As a specialist with many years of experience, […]

Огляд судової практики Верховного Суду за 26/07/2026Справа №461/1206/21 від 16/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності виправдувального вироку щодо особи, яку обвинувачували у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України (умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків). 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має права переоцінювати докази або встановлювати нові фактичні обставини, а лише перевіряє правильність застосування норм права. – Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обвинувачення не довело поза розумним сумнівом наявність умислу в діях водія, що є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину за ст. 345 КК. – Суд підкреслив принципову різницю між необережним порушенням правил дорожнього руху та умисним злочином проти особи, зазначивши, що кваліфікація дорожнього інциденту як кримінального злочину без доведення умислу є неприпустимим розширенням меж кримінального закону. – Місцевий суд обґрунтовано врахував суперечливі показання потерпілого та свідків, а також висновок експертизи, яка не підтвердила механізм наїзду, описаний в обвинувальному акті. – Суд визнав правомірним призначення експертизи за клопотанням захисту, оскільки для перевірки спроможності показань учасників ДТП були необхідні спеціальні технічні знання. – Апеляційний суд правомірно відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки прокурор не навів належних підстав, передбачених ст. 404 КПК, а лише висловив незгоду з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції. – Верховний Суд погодився, що відсутність доказів умислу та наявність обґрунтованих сумнівів у версії обвинувачення є достатньою підставою для ухвалення виправдувального вироку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №274/2308/20 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими водія було засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель людей, а також вирішено питання цивільних позовів потерпілих. 2. Верховний Суд виходив з того, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, оскільки це виключна компетенція судів нижчих інстанцій. Суд зазначив, що висновки про винуватість водія ґрунтуються на сукупності належних та допустимих доказів, зокрема на слідовій інформації (осип уламків, сліди зсуву коліс), яка об’єктивно вказує на перебування автомобіля засудженого на зустрічній смузі. Аргументи захисту щодо недопустимості експертиз та неналежної оцінки показань свідків були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій надали їм вичерпну оцінку, а процедура допиту свідків не містила порушень, що вплинули б на справедливість судового розгляду. Щодо відмови у призначенні додаткової експертизи, суд підкреслив, що це є дискреційним повноваженням суду, а клопотання захисту було спрямоване лише на затягування процесу без надання нових обґрунтованих підстав. Також суд визнав обґрунтованим розмір моральної шкоди, врахувавши тяжкість наслідків ДТП, відсутність каяття засудженого та принципи розумності й справедливості. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №344/3219/26 від 20/07/2026 1. Предметом спору є розгляд заяви захисника про відвід прокурора у кримінальному провадженні на стадії касаційного розгляду. 2. Суд при винесенні рішення керувався нормами Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують підстави та порядок відводу прокурора. Колегія суддів проаналізувала доводи захисника щодо наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості прокурора, проте не знайшла об’єктивних підтверджень таким твердженням. Суд виходив із того, що відвід має бути вмотивованим та базуватися на конкретних фактах, які свідчать про зацікавленість прокурора в результатах справи або наявність інших перешкод для його участі у процесі. Оскільки захисником не було надано переконливих доказів, що підпадають під вичерпний перелік підстав для відводу, визначених статтями 75 та 77 КПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви. Процесуальна діяльність прокурора в межах наданих йому повноважень сама по собі не є підставою для його відводу. Таким чином, суд забезпечив дотримання принципу законності та недопущення безпідставного затягування судового розгляду. 3. Суд постановив залишити заяву захисника про відвід прокурора без задоволення. Справа №344/3219/26 від 20/07/2026 Предметом спору є перевірка законності ухвал судів першої та апеляційної інстанцій щодо обрання або продовження запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_7. Оскільки в наданому тексті міститься лише резолютивна частина постанови, Верховний Суд не виклав мотивувальну частину, яка б розкривала конкретні правові підстави для скасування рішення апеляції. Проте, виходячи з процесуальної практики, можна зробити висновок, що касаційний суд виявив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного перегляду справи. Ймовірно, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту або допустив неповноту судового розгляду, що унеможливило ухвалення законного рішення. Верховний Суд, діючи в межах своїх повноважень, визнав такі порушення достатніми для скасування ухвали апеляційного суду. Справа направляється на новий розгляд, щоб апеляційна інстанція виправила допущені помилки та забезпечила дотримання прав підозрюваного. Це рішення спрямоване на забезпечення єдності судової практики та дотримання стандартів справедливого судочинства. Суд ухвалив частково задовольнити касаційну скаргу захисника, скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №916/5155/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з позичальника на користь банку заборгованості за винагородою (комісією) за користування кредитними коштами, а також нарахованих на неї інфляційних втрат та 3% річних. 2. Верховний Суд керувався принципом «автономії волі сторін» та свободи договору, наголошуючи, що підписання кредитного договору означає згоду позичальника з усіма його умовами, включно з порядком нарахування винагороди. Суд зазначив, що складність формули розрахунку або нерозуміння природи платежу не звільняє сторону від обов’язку виконувати договір, якщо він є чинним і не був визнаний недійсним у судовому порядку. Важливим аргументом стала презумпція правомірності правочину: оскільки договір не оскаржувався, сторони зобов’язані виконувати взяті на себе зобов’язання. Верховний Суд також підкреслив ієрархію судових рішень, вказавши, що висновки об’єднаної палати Касаційного господарського суду мають перевагу над висновками окремих колегій. Крім того, суд розмежував правовідносини комерційного кредитування та споживчого кредитування, зазначивши, що жорсткі обмеження щодо «прихованих комісій», які діють для споживачів, не можуть автоматично застосовуватися до бізнес-відносин. Насамкінець, суд відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, оскільки не вбачав у ній виключної правової проблеми, яка б потребувала зміни існуючої практики. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу банку, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості з відповідача. Справа №921/150/26 від 20/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність повернення судом позовної заяви акціонера про відшкодування збитків у натурі (шляхом повернення майна) через неправильне визначення позивачем характеру позову та, як наслідок, несплату судового збору в повному обсязі. 2. Суд виходив з того, що позовні вимоги про відшкодування збитків у натурі шляхом повернення рухомого та нерухомого майна мають чітку вартісну оцінку, що автоматично відносить їх до категорії майнових спорів. Верховний Суд наголосив, що такий позов не є негаторним (позовом про усунення перешкод у користуванні майном), оскільки позивач не є власником, який володіє майном, а діє як акціонер, що вимагає відшкодування збитків на користь товариства. Оскільки об’єктом вимог є майно, що підлягає грошовій оцінці, позивач зобов’язаний був сплатити судовий збір, розрахований від загальної вартості цього майна. Позивач не виконав вимоги суду про доплату значної суми судового збору у встановлений строк, що є імперативною підставою для повернення позовної заяви. Суд також зазначив, що право на доступ до правосуддя не порушене, оскільки позивач може звернутися до суду повторно після усунення недоліків. Таким чином, суди попередніх інстанцій діяли в межах процесуального закону, правильно кваліфікувавши характер спору та застосувавши відповідні норми щодо сплати судового збору. 3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про повернення позовної заяви, відмовивши у задоволенні касаційної скарги. Справа №920/604/23 від 07/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 920/604/23: 1. Предметом спору є законність визнання ТОВ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що наявність ознак банкрутства була підтверджена аналізом фінансово-господарського стану боржника, який засвідчив надкритичну неплатоспроможність підприємства. Було встановлено, що сума пасивів (кредиторських вимог) майже втричі перевищує вартість наявних активів боржника. Суд врахував, що збори кредиторів прийняли рішення про перехід до ліквідації, а пропозицій щодо санації боржника до суду не надходило. Також було взято до уваги неможливість ефективного використання майна боржника через безпекову ситуацію в регіоні та задіяння частини активів підрозділами ЗСУ. Суд відхилив доводи скаржника про порушення процедури призначення ліквідатора, оскільки його кандидатура була погоджена зборами кредиторів і відповідала кваліфікаційним вимогам. Зрештою, суд дійшов висновку, що за відсутності можливості відновити платоспроможність, ліквідація є єдиним законним способом задоволення вимог кредиторів. 3. Верховний Суд залишив постанову Господарського суду Сумської області та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №922/3857/24 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електроенергії через безпідставне підвищення ціни та стягнення надмірно сплачених коштів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що сторони порушили імперативні вимоги Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки підвищення ціни за одиницю товару перевищило гранично допустимий ліміт у 10% від початкової ціни договору. – Верховний Суд підкреслив, що обмеження у 10% є максимальним лімітом для всього строку дії договору, незалежно від кількості укладених додаткових угод. – Суд відхилив аргумент відповідача про те, що комунальне підприємство не має права оскаржувати умови договору, оскільки воно є самостійним суб’єктом господарювання та стороною правочину. – Щодо розподілу судових витрат, суд визнав правомірним стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач дотримався процедури подання попереднього розрахунку та надав належні докази реальності наданих послуг. – Суд зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини у наведених справах не є подібними до обставин цієї справи. – Суд також підтвердив, що договір про надання правничої допомоги є достатньою підставою для підтвердження повноважень адвоката, а надання окремого ордера є формальністю, яка не скасовує факту надання послуг. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №758/5341/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання незаконним звільнення вчителя за вчинення аморального проступку, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що звільнення за «аморальний проступок» (п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП) вимагає доведення двох фактів: самого вчинку та його несумісності з подальшою педагогічною діяльністю. – Суд підкреслив, що поняття «аморальний проступок» є оціночним, тому суди зобов’язані самостійно аналізувати конкретні обставини, а не лише формально посилатися на факт порушення. – Ключовим недоліком рішень нижчих інстанцій стало ігнорування того факту, що роботодавець знав про інцидент за три місяці до звільнення, але дозволив вчителю продовжувати роботу, не застосувавши жодних стягнень. – Суд вказав на необхідність оцінки принципу добросовісності: чи не було звільнення «подвійним реагуванням» на один і той самий проступок, що може свідчити про зловживання правом з боку роботодавця. – Верховний Суд зазначив, що суди не перевірили доводи позивача про те, що протягом трьох місяців після інциденту він успішно виконував обов’язки без жодних скарг, що ставить під сумнів тезу про «несумісність» його подальшої роботи. – Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ці критично важливі обставини, їхні рішення визнано передчасними та необґрунтованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №278/5469/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є правильність обчислення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за триваючий злочин (самовільне залишення військової частини, ч. 4 ст. 407 КК України). 2. Верховний Суд виходив з того, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 407 КК України, є триваючим, оскільки особа безперервно перебуває у стані ухилення від служби до моменту свого виявлення або добровільного з’явлення. Суд наголосив, що об’єктивна сторона такого злочину «розтягнута» в часі, тому момент закінчення злочину не збігається з моментом його початку. Відповідно, строк давності притягнення до відповідальності має обчислюватися не з дня первинного залишення частини, а з дня фактичного припинення злочинної поведінки (у даному випадку — з дня з’явлення обвинуваченого до органу досудового розслідування). Апеляційний суд помилково застосував норми закону про кримінальну відповідальність, почавши відлік строку з дати початку самовільного залишення частини. Внаслідок цього висновок апеляції про закінчення строків давності був визнаний передчасним та незаконним. Верховний Суд підкреслив, що дотримання цих правил є критично важливим для правильної кваліфікації та застосування інституту звільнення від відповідальності. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №922/4095/23 від 23/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є правомірність дій (бездіяльності) ліквідатора у справі про банкрутство щодо невиконання ухвали суду про витребування документів, необхідних податковому органу для проведення перевірки діяльності боржника. 2. Верховний Суд зазначив, що податковий орган, навіть не будучи кредитором у справі про банкрутство, має право звертатися до суду зі скаргами на дії ліквідатора, якщо це пов’язано з реалізацією його законних контрольних функцій. Суд підкреслив, що відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової податкової перевірки, тому ліквідатор зобов’язаний сприяти цьому процесу. Попередні інстанції помилково відмовили у задоволенні скарги лише через формальну відсутність у податкової статусу «учасника справи», не оцінивши доводи по суті. Суд наголосив, що ліквідаційна процедура не може бути завершена без проведення податкової перевірки, оскільки це необхідно для формування достовірних грошових вимог та виявлення ознак фіктивного банкрутства. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили аргументи податкової щодо неналежного виконання ліквідатором обов’язків, їхні рішення були визнані передчасними. Важливо, що суд не відступив від попередніх позицій щодо статусу учасника справи, але уточнив обсяг процесуальних прав податкового органу в межах його спеціальних повноважень. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області для розгляду скарги податкового органу по суті. Справа №583/4/19 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження особи за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого. 2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, оскільки не забезпечив належного розгляду всіх доводів сторони захисту. Зокрема, суд апеляційної інстанції проігнорував апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6, зосередившись лише на частині вимог нового адвоката, який фактично змінив позицію захисту без належного узгодження з підзахисним. Судді наголосили, що апеляційний суд зобов’язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, і надати на них вмотивовані відповіді, чого в даному випадку зроблено не було. Також було підкреслено, що позиція обвинуваченого під час засідання була суперечливою, а суд не вжив заходів для з’ясування його реальної волі щодо стратегії захисту. В результаті, через неповний розгляд апеляційних скарг та порушення права на захист, рішення апеляційного суду було визнано необґрунтованим. Верховний Суд також послався на сталу практику щодо обов’язковості перевірки всіх доводів апеляційної скарги для забезпечення права на справедливий суд. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №927/720/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор намагався розірвати договір купівлі-продажу об’єкта приватизації та визнати недійсним іпотечний договір через нібито невиконання покупцем умов щодо реконструкції та збереження профілю лікувального закладу. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що покупець виконав умови договору: об’єкт реконструйовано та введено в експлуатацію, що підтверджено відповідною декларацією та реєстрацією в державному реєстрі. – Верховний Суд розмежував поняття «збереження профілю діяльності» (пасивний обов’язок не змінювати цільове призначення) та «забезпечення функціонування» (активний обов’язок здійснювати діяльність), зазначивши, що відсутність активної медичної практики сама по собі не є порушенням умов приватизації. – Суди попередніх інстанцій правомірно врахували преюдиційні факти, встановлені в іншій справі між тими ж сторонами, де було підтверджено належне виконання умов договору. – Щодо іпотеки, суд вказав, що передача майна в іпотеку є способом забезпечення зобов’язань, а не відчуженням, тому згода органу приватизації для цього не вимагалася. – Верховний Суд наголосив, що питання достатності доказів для підтвердження «фактичного використання» об’єкта є оцінкою доказів, яка належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, а не касації. – Оскільки правова позиція щодо розмежування понять «збереження профілю» та «функціонування» вже була сформована Верховним Судом раніше, підстави для формування нового висновку були відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині нових правових висновків та залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові без змін. Справа №925/765/24 від 21/07/2026 Предметом цього спору є визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення коштів, сплачених за цими угодами, через порушення процедури зміни ціни на енергоносії. Суд при винесенні рішення керувався тим, що сторони договору не довели наявність об’єктивних підстав для зміни ціни за одиницю товару, як того вимагає законодавство про публічні закупівлі. Верховний Суд проаналізував доводи скаржника щодо застосування норм права та дійшов висновку, що попередні інстанції правильно встановили фактичні обставини справи. Суд наголосив, що безпідставне збільшення ціни на електроенергію порушує принципи ефективності та прозорості використання бюджетних коштів. Також було враховано, що наявні докази не підтверджують належним чином коливання ціни на ринку, які б обґрунтовували укладення спірних додаткових угод. У підсумку, суд визнав правомірною позицію прокуратури щодо захисту інтересів держави у сфері публічних закупівель. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, а правова позиція судів попередніх інстанцій — такою, що відповідає вимогам закону. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №910/3504/18 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з вимогою скасувати результати приватизації нежитлових приміщень у центрі Києва та витребувати їх у поточного власника, стверджуючи, що приватизація відбулася незаконно без проведення аукціону та за відсутності фактичних поліпшень майна. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що при вирішенні питання про витребування майна (віндикацію) ключовим є встановлення добросовісності набувача, чого суди попередніх інстанцій належним чином не зробили. – Верховний Суд вказав, що суди повинні були детально дослідити ухвали слідчого судді, на які посилався прокурор, оскільки вони могли містити докази змови між учасниками приватизації та недобросовісності набувача. – Суд підкреслив, що вираження волі держави на відчуження майна має бути законним, а суди не надали оцінки доводам про відсутність такої волі у випадку, коли приватизація відбулася з порушенням процедури. – Верховний Суд зазначив, що суди обмежилися формальним підходом, не проаналізувавши, чи проявляв покупець «розумну обачність» при придбанні нерухомості, що є обов’язковим критерієм для визначення добросовісності. – Суди попередніх інстанцій не виконали вказівки Верховного Суду, надані під час попереднього скасування рішень у цій же справі, щодо необхідності всебічного дослідження доказів. – Водночас Верховний Суд погодився з висновком, що вимоги про скасування наказів та визнання недійсним договору є неефективними способами захисту, оскільки ці правочини вже виконані, а захист прав власника має відбуватися саме через віндикаційний позов. – Суд відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, зазначивши, що питання добросовісності набувача залежить від конкретних обставин справи, а не від наявності виключної правової проблеми. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у витребуванні майна та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши в іншій частині рішення без змін. Справа №686/9168/25 від 21/07/2026 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги страхової компанії на вирок суду першої інстанції в частині цивільного позову через пропуск строку на апеляційне оскарження. 2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився істотного порушення процесуального закону, оскільки безпідставно повернув скаргу, не розглянувши по суті клопотання про поновлення строку. Суд наголосив, що цивільний відповідач має законне право оскаржити вирок у частині цивільного позову, навіть якщо вирок уже переглядався за скаргою іншого учасника. Апеляційний суд зобов’язаний був перевірити доводи заявника щодо поважності причин пропуску строку та винести вмотивоване рішення про задоволення або відмову в поновленні цього строку. Оскільки апеляційний суд проігнорував необхідність оцінки обставин, що перешкодили страховій компанії вчасно подати скаргу, його ухвала не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Верховний Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя не може бути обмежене формальним підходом до строків без належного дослідження причин їх пропуску. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Справа №757/19238/22-к від 21/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є законність повернення апеляційної скарги підозрюваного, який перебував у міжнародному розшуку, через пропуск ним строку на оскарження ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. **2. Аргументи суду** Верховний Суд наголосив, що у випадку обрання запобіжного заходу особі, яка оголошена в міжнародний розшук (в порядку ч. 6 ст. 193 КПК), строк на апеляційне оскарження починає спливати з моменту проголошення ухвали, а не з моменту отримання її копії. Суд підкреслив, що підозрюваний був належним чином представлений захисниками, які вже оскаржували це рішення раніше, тому він не міг не знати про існування ухвали. Посилання на отримання копії рішення через два з половиною роки не було визнано поважною причиною для поновлення строку, оскільки особа не вжила жодних сумлінних заходів для реалізації свого права в розумні строки. Суд також зазначив, що принцип юридичної визначеності (res judicata) забороняє перегляд рішень лише через бажання сторони отримати новий розгляд справи. Крім того, Верховний Суд відхилив доводи захисту про порушення права на захист, вказавши, що розгляд клопотання про поновлення строку відбувався за участі адвоката, а сама процедура відповідала вимогам КПК. У підсумку, суд визнав, що апеляційна інстанція діяла правомірно, повернувши скаргу через відсутність об’єктивних перешкод для її вчасного подання. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №371/561/21 від 22/07/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України). 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги захисту, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції при перегляді справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів, викладених у скаргах засудженого та його захисника, що є обов’язковою умовою для дотримання права на справедливий суд. Оскільки апеляційний розгляд був проведений з порушеннями, що перешкоджають ухваленню законного та обґрунтованого рішення, Верховний Суд визнав неможливим залишення ухвали апеляційного суду в силі. Водночас, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки засудженого на час нового розгляду, суд касаційної інстанції обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Такий підхід спрямований на виправлення помилок апеляційної інстанції та забезпечення подальшого об’єктивного розгляду справи по суті. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №731/585/25 від 22/07/2026 1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану). 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції перевірив доводи прокурора щодо неповноти апеляційного розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Встановлено, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки всім аргументам сторони обвинувачення, що призвело до передчасного та необґрунтованого рішення. Оскільки судом апеляційної інстанції не було дотримано вимог щодо всебічного, повного й неупередженого дослідження матеріалів провадження, це стало підставою для скасування ухвали. Верховний Суд наголосив на необхідності дотримання стандартів доказування та процедурних гарантій, передбачених КПК України, при перегляді вироків у справах про військові злочини. Відтак, для усунення допущених порушень, справу було повернуто на новий розгляд до апеляційного суду. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Чернігівського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №920/604/23 від 07/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Предметом розгляду у цій справі є перегляд у касаційному порядку ухвал місцевого суду та постанови апеляційного суду щодо визнання грошових вимог низки кредиторів (банків, податкової служби та контрагентів) до боржника у межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання». 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що у справах про банкрутство господарський суд не здійснює повторний розгляд спору про право, а встановлює наявність та розмір грошового зобов’язання на підставі первинних документів або рішень юрисдикційних органів. * Щодо вимог банків, суд підтвердив їх безспірність, оскільки вони вже були встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, і мають преюдиційне значення, тому не потребують повторного доведення. * Стосовно доводів про «фраудаторність» (недобросовісність) правочинів, суд зазначив, що скаржники не надали належних доказів недійсності договорів поруки чи інших угод, а наявність спільного бенефіціара у сторін правочинів сама по собі не спростовує реальність господарських операцій. * Суд відхилив аргументи щодо необхідності списання податкового боргу як безнадійного, оскільки скаржник не надав доказів оскарження податкових повідомлень-рішень чи звернення до податкового органу з метою визнання боргу безнадійним. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень здійснювати переоцінку доказів, встановлювати нові обставини справи або вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, якщо суди попередніх інстанцій не порушили процесуальний порядок їх дослідження. * Також суд визнав необґрунтованим клопотання про винесення окремої ухвали щодо державних органів, оскільки не було встановлено фактів зловживання процесуальними правами чи неналежного виконання ними своїх обов’язків, які б підпадали під дію статті 246 ГПК України. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги АТ «Банк Кредит Дніпро» та АО «Група правової допомоги», а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій — без змін. Справа №2-о-1352008 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду стало питання правомірності відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою Львівської міської ради на рішення суду першої інстанції 2008 року про визнання права власності на нерухоме майно, поданою через 17 років після його ухвалення. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має бути реалізоване в межах встановлених законом строків, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних та поважних причин. – Суд зазначив, що Львівська міська рада не надала переконливих доказів поважності причин пропуску 17-річного строку, обмежившись лише посиланням на свою необізнаність про розгляд справи. – Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи ради про те, що вона не була залучена до справи, оскільки рада не довела, що вживала належних заходів для моніторингу стану майна, яке перебуває у власності територіальної громади. – Верховний Суд підтримав позицію, що посилання на окрему правосуб’єктність виконавчих органів ради не звільняє саму міську раду від обов’язку здійснювати ефективний контроль за своїм майном протягом тривалого часу. – Суд підкреслив, що принцип правової визначеності (*res judicata*) має пріоритет, і перегляд рішень, що набрали законної сили понад десятиліття тому, без виключних підстав є неприпустимим. – Також було враховано, що заявник не надав належних доказів щодо точної дати, коли він дізнався про рішення, а наявні матеріали не підтверджували об’єктивну неможливість дізнатися про нього раніше. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Львівської міської ради без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження — без змін. Справа №990/112/26 від 16/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи: 1. Предметом спору є спроба громадянина через суд зобов’язати Верховну Раду України змінити Державний Гімн України шляхом проведення пленарного засідання та голосування. 2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що діяльність парламенту щодо зміни Державного Гімну є виключно законотворчою функцією, яка здійснюється у спеціальному порядку, визначеному Конституцією та Регламентом ВРУ. Велика Палата наголосила, що під час законотворення Верховна Рада не реалізує владні управлінські функції, тому такі дії чи бездіяльність не є предметом адміністративного судочинства. Суд зазначив, що право на судовий захист стосується лише порушення реально існуючих прав особи, а не вимог до парламенту змінити законодавство. Також було підкреслено, що контроль за законотворчою діяльністю парламенту здійснюється іншими механізмами, зокрема конституційним контролем, а не через позови фізичних осіб. Зрештою, суд констатував, що подібні вимоги взагалі не підлягають судовому розгляду в жодній юрисдикції, оскільки виходять за межі компетенції судової гілки влади. 3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін. Справа №904/2656/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості з компенсації витрат на сплату орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований об’єкт нерухомості відповідача, та зустрічна вимога про визнання угоди про таку компенсацію недійсною. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що укладена між сторонами угода не є договором суборенди, оскільки вона не передбачає передачу земельної ділянки в користування на певний строк, а лише фіксує обов’язок відповідача компенсувати позивачу витрати на орендну плату до моменту оформлення відповідачем права користування землею. – Оскільки угода не є договором суборенди, на неї не поширюються імперативні вимоги статті 15 Закону України «Про оренду землі» щодо істотних умов договору оренди. – Суд підкреслив, що сторони вільні у визначенні умов договору, і підписання угоди відповідачем свідчить про його згоду на відшкодування витрат, що відповідає принципам розумності та справедливості. – Факт того, що відповідач раніше частково виконував умови угоди (здійснював платежі та підписував акти заліку зустрічних вимог), свідчить про його фактичне погодження з умовами нарахування компенсації. – Суд відхилив доводи відповідача про автоматичний перехід права оренди земельної ділянки, зазначивши, що відповідач не вчинив передбачених законом дій для оформлення права користування землею під придбаним об’єктом нерухомості. – Верховний Суд також зазначив, що відповідач не довів ознак удаваності правочину, які б свідчили про приховування договору суборенди, тому підстави для визнання угоди недійсною відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов про стягнення заборгованості було задоволено, а у зустрічному позові про визнання угоди недійсною — відмовлено. Справа №295/10593/20 від 21/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження двох осіб за вчинення грабежів (ч. 2 ст. 186 КК України) через незгоду захисту з оцінкою доказів та процедурою їх дослідження. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини справи заново, якщо суди попередніх інстанцій не припустилися істотних порушень закону. – Суд визнав доказову базу (показання свідків, протоколи впізнання, відеозаписи та висновки експертиз) достатньою для підтвердження вини засуджених «поза розумним сумнівом». – Щодо неможливості допиту потерпілих у суді (один помер, інший виїхав за кордон), Суд зазначив, що це не є порушенням права на захист, оскільки їхні попередні свідчення були належним чином зафіксовані, а суди вжили всіх можливих заходів для їх виклику. – Апеляційний суд мав право відмовити у повторному дослідженні відеозапису, оскільки захист не навів переконливих аргументів, чому цей доказ був досліджений судом першої інстанції неповно або з порушеннями. – Твердження захисту про незаконне впізнання (нібито через попередній показ фото) не знайшло документального підтвердження в матеріалах справи, тому процедура була визнана законною. – Призначене покарання визнано справедливим та таким, що відповідає принципу індивідуалізації, враховуючи тяжкість злочинів та особи засуджених. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення. Справа №344/3219/26 від 20/07/2026 1. Предметом спору є розгляд заяви захисника про відвід колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду під час розгляду кримінального провадження. 2. Суд при винесенні рішення керувався нормами Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують підстави та порядок відводу суддів. Зокрема, було проаналізовано наявність або відсутність обставин, що викликають обґрунтований сумнів у неупередженості складу суду. Судді дійшли висновку, що доводи захисника не містять переконливих доказів чи фактів, які б свідчили про наявність упередженості або порушення процесуального закону при формуванні колегії. Процесуальна поведінка суду відповідала вимогам статей 75, 76 та 80 КПК України, які визначають вичерпний перелік підстав для відводу. Оскільки жодних об’єктивних підстав, що ставили б під сумнів об’єктивність суддів, встановлено не було, заява була визнана необґрунтованою. Відповідно, суд не знайшов законних підстав для задоволення клопотання сторони захисту. 3. Суд постановив залишити заяву захисника про відвід колегії суддів без задоволення. Справа №359/2668/23 від 16/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання. 1. **Предмет спору:** Предметом спору є вимога Державного управління справами про визнання протиправним та скасування рішення профспілкової організації про висунення вимоги щодо розірвання трудового договору з керівником державного підприємства через відсутність погодження цієї вимоги з іншою профспілковою організацією, що діє на тому ж підприємстві. 2. **Аргументи суду:** – Суд першої інстанції задовольнив позов, спираючись на попередню практику Верховного Суду, яка вимагала від профспілок узгоджувати свої дії для захисту інтересів усіх працівників, якщо на підприємстві діє кілька профспілкових організацій. – Однак апеляційний суд, переглядаючи справу, врахував нову правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка докорінно змінила підхід до цього питання. – **** Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 (справа № 359/8573/20) відступила від попередніх висновків, встановивши, що кожна профспілкова організація має право самостійно звертатися з вимогою про звільнення керівника, незалежно від наявності інших профспілок чи спільного представницького органу. – Апеляційний суд підкреслив, що оскільки єдиною підставою позову було саме непогодження дій між профспілками, то після зміни правової позиції Верховного Суду ця підстава стала юридично неспроможною. – Суд також вказав, що не може розглядати нові підстави позову (наприклад, оцінку дій керівника), які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. – Верховний Суд у касаційній інстанції підтвердив правильність такого підходу, зазначивши, що суд не має права встановлювати нові факти або змінювати підстави позову на стадії касації. – У підсумку, касаційний суд констатував, що доводи скаржників про неповне врахування правових висновків не знайшли підтвердження, оскільки апеляційний суд правильно застосував актуальну практику Великої Палати. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, залишив без змін. Справа №758/7989/23 від 22/07/2026 Предметом цього спору є перегляд у касаційному порядку вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження. Основним процесуальним фактором, що визначив результат розгляду справи, стала офіційна позиція сторони обвинувачення. Під час судового засідання прокурор, який подав касаційну скаргу, виявив намір відмовитися від своїх вимог. Відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України, прокурор має право відмовитися від підтримання касаційної скарги до закінчення судового розгляду. Суд, перевіривши повноваження прокурора та дотримання процедурних вимог, не знайшов підстав для перешкоджання такому волевиявленню. Оскільки відмова від скарги є безумовною підставою для припинення касаційного провадження, суд не входив у розгляд справи по суті. Таким чином, процесуальний механізм був завершений без винесення рішення щодо законності попередніх судових актів. Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження у зв’язку з відмовою прокурора від касаційної скарги. Справа №913/266/20(913/282/25) від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є затвердження мирової угоди між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Оболонь» щодо врегулювання заборгованості за кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та застави. 2. Суд виходив із того, що мирова угода укладена уповноваженими представниками сторін, стосується виключно їхніх прав та обов’язків і не порушує інтересів третіх осіб. Ключовим аргументом стало те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) та Уповноважена особа Фонду не довели наявності правового зв’язку зі спором, оскільки судовим рішенням не вирішувалося питання про їхні права чи обов’язки. Суд підкреслив, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Укрінбанк» є однією юридичною особою, яка продовжує свою діяльність, а тому процедура банкрутства щодо неї є правомірною. Верховний Суд також зазначив, що відсутні підстави для відступу від правових позицій, викладених у попередній постанові Касаційного господарського суду від 16.10.2024 у цій же справі. Оскільки скаржники не є учасниками справи і їхні права безпосередньо не порушені, суд визнав відсутність у них процесуальної правосуб’єктності для оскарження мирової угоди. В результаті, суд дійшов висновку, що мирова угода відповідає вимогам диспозитивності господарського процесу та чинному законодавству. 3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про затвердження мирової угоди, а касаційне провадження за скаргою Уповноваженої особи Фонду закрив. Справа №526/3809/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсним заповіт свого померлого батька на користь третьої особи, стверджуючи, що він не усвідомлював своїх дій через стан здоров’я та вплив відповідачки. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для визнання заповіту недійсним через нездатність особи усвідомлювати свої дії (ст. 225 ЦК України) необхідна наявність «абсолютної неспроможності» заповідача в момент підписання документа. – Ключовим моментом стало те, що позивачка не ініціювала проведення судово-психіатричної експертизи, яка є визначальним доказом у таких категоріях справ. – Верховний Суд підкреслив, що показання свідків про «неадекватну поведінку» чи зловживання алкоголем не можуть замінити спеціальні медичні знання, необхідні для встановлення психічного стану особи в конкретний момент часу. – Суд також відхилив доводи про незаконність посвідчення заповіту старостою, оскільки перевірив повноваження посадової особи та підтвердив їх відповідність вимогам закону. – Посилання позивачки на нікчемність заповіту через нібито непідписання його батьком було відхилено, оскільки ця обставина не була предметом позову в судах нижчих інстанцій. – Зрештою, суд дійшов висновку, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, які б спростували презумпцію правомірності правочину. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №554/132/22 від 20/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** ТОВ «Житло Інвест Полтава» звернулося до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення мешканців із кімнати в гуртожитку та тамбура, які позивач вважав самовільно зайнятими. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що відповідачі вселилися до гуртожитку ще у 1996 році на підставі договору з тогочасним власником, а згодом отримали ордер на житлову площу. * Відсутність паперового оригіналу ордера на конкретну кімнату не є доказом самовільного захоплення, оскільки факт законного вселення та тривалого проживання підтверджується іншими доказами, зокрема архівними даними та довідками про проживання. * Суд наголосив, що виселення є крайнім заходом втручання у право на житло, яке має бути «необхідним у демократичному суспільстві» та відповідати принципам статті 8 Конвенції про захист прав людини. * Позивач не зміг спростувати законність підстав вселення відповідачів, а доводи про «самовільність» зайняття приміщень не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. * Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судом апеляційної інстанції. * У підсумку, суд дійшов висновку, що підстави для виселення відсутні, оскільки мешканці користуються житлом на законних підставах, а їхні права підлягають захисту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Житло Інвест Полтава» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у виселенні мешканців, — без змін. Справа №644/9444/24 від 22/07/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 28 та частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни). Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, проаналізував дотримання судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального законодавства під час перегляду вироку суду першої інстанції. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, було встановлено, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи або ж суд не надав належної оцінки доводам, викладеним у скарзі сторони обвинувачення. Верховний Суд наголосив на необхідності повного та всебічного дослідження всіх матеріалів провадження для забезпечення права на справедливий суд. Оскільки допущені порушення не можуть бути усунуті в межах касаційного провадження, суд визнав за необхідне направити справу на новий розгляд. Таким чином, рішення апеляційного суду було визнано передчасним та таким, що підлягає скасуванню для виправлення виявлених недоліків. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Харківського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №750/645/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду стало питання правильності зарахування судом апеляційної інстанції строку попереднього ув’язнення та цілодобового домашнього арешту в строк призначеного покарання у виді обмеження волі. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд встановив, що апеляційний суд припустився математичної та правової помилки, безпідставно зарахувавши 368 днів обмеження волі замість належних 130 днів. – Суд наголосив, що при розрахунках не можна допускати «подвійного зарахування» одного й того самого дня (зокрема, 2 грудня 2023 року), тому цей день було враховано лише як день тримання під вартою, оскільки це є більш сприятливим для засудженого. – Колегія суддів підкреслила, що згідно з ч. 7 ст. 72 КК України, три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, що при перерахунку на обмеження волі дає інший результат, ніж той, що був відображений у вироку апеляції. – Щодо доводів захисту про надмірну суворість покарання, Верховний Суд визнав їх безпідставними, оскільки апеляційний суд навів достатні мотиви для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням, врахувавши характер злочину та особу потерпілого. – Суд також зазначив, що вирок апеляційної інстанції в частині призначення покарання є вмотивованим і відповідає вимогам ст. 370 КПК України, а попередні вказівки Верховного Суду під час нового розгляду справи були виконані. – У підсумку, касаційна інстанція самостійно виправила помилку в розрахунках, керуючись принципом законності та положеннями ч. 1, 7 ст. 72 КК України, не скасовуючи вирок повністю, а лише змінивши його в частині зарахування строків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінив вирок апеляційного суду в частині зарахування строків попереднього ув’язнення та домашнього арешту, а касаційну скаргу захисника залишив без задоволення. Справа №2-о-1352008 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою Львівської обласної ради на рішення суду першої інстанції 2008 року про визнання права власності на нерухоме майно за фізичними особами. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною засадою судочинства, а обмеження доступу до суду має бути обґрунтованим та відповідати принципу верховенства права. – Апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин преклюзивний (річний) строк на оскарження, передбачений редакцією ЦПК України, яка набрала чинності лише у 2012 році, тоді як рішення суду першої інстанції було ухвалене у 2008 році. – Суд касаційної інстанції підкреслив, що при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження необхідно керуватися правилами дії закону в часі, оскільки на момент ухвалення рішення у 2008 році зазначеного річного обмеження для органів місцевого самоврядування не існувало. – Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не мав права автоматично відмовляти у відкритті провадження, не дослідивши поважність причин пропуску строку, на які посилалася обласна рада (зокрема, твердження про необізнаність із судовим рішенням до 2025 року). – Було визнано, що передчасна відмова у відкритті апеляційного провадження порушила право заявника на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя. – Суд вказав, що апеляційний суд зобов’язаний був здійснити належну правову оцінку обставин, наведених заявником, замість формального посилання на норми, які не були чинними на час виникнення спірних правовідносин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №914/2509/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є розірвання інвестиційного договору на будівництво спортивного комплексу у Львові, повернення земельних ділянок територіальній громаді та скасування державної реєстрації речових прав відповідача на ці ділянки й об’єкт незавершеного будівництва. 2. Суд виходив із того, що відповідач допустив істотне порушення умов договору, оскільки будівництво не було завершено навіть через 12 років після встановленого терміну, що позбавило територіальну громаду очікуваного результату. Суд наголосив, що посилання відповідача на скасування чемпіонату Європи з баскетболу чи інші обставини не виправдовують тривалу бездіяльність, оскільки строк введення об’єкта в експлуатацію сплив ще у 2015 році. Щодо земельних ділянок, суд визнав договір суперфіцію нікчемним, оскільки право користування комунальними землями було надано без проведення обов’язкових земельних торгів. Суд кваліфікував вимоги прокурора як негаторний позов, спрямований на усунення перешкод у користуванні власністю, до якого не застосовується позовна давність. Також було встановлено, що реєстрація права власності на об’єкт незавершеного будівництва відбулася без належних договірних підстав, оскільки відповідна умова договору про перехід права власності не настала. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши правомірність розірвання договору та повернення земельних ділянок територіальній громаді. Справа №761/9885/21 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя, визначення правового режиму окремих об’єктів (особиста чи спільна власність) та стягнення грошової компенсації за частки у майні, зокрема за відчужену без згоди іншого з подружжя нерухомість. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив презумпцію спільності майна, набутого в шлюбі, зазначивши, що тягар спростування цієї презумпції лежить на тому з подружжя, хто стверджує про особисту власність. – Щодо нежитлового приміщення, суд визнав частину майна особистою власністю відповідача (оскільки кошти були внесені до шлюбу), а решту — спільною, оскільки відповідач не довів особисте походження коштів, сплачених під час шлюбу. – Суд наголосив, що вартість майна для поділу має визначатися за його ринковою ціною на час розгляду справи, а не на момент придбання чи розірвання шлюбу. – Щодо відчуженої квартири в Болгарії, суд вказав, що оскільки майно було продано без згоди іншого з подружжя, позивач має право на компенсацію половини його ринкової вартості, встановленої на час розгляду справи. – Верховний Суд також роз’яснив, що звіт оцінювача є належним доказом, навіть якщо він не був підготовлений спеціально для суду, оскільки суд оцінює його в сукупності з іншими доказами. – Щодо судових витрат, суд підтвердив право на їх відшкодування, якщо заява про це була подана до закінчення судових дебатів, а докази — у визначений законом п’ятиденний строк після рішення. – Верховний Суд самостійно виправив арифметичну неузгодженість апеляційного суду, перерахувавши суму компенсації з урахуванням вартості всього спільного майна та часток сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в частині розміру грошової компенсації, яку відповідач має сплатити позивачу, та поновив виконання судових рішень. Справа №300/4768/24 від 21/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 300/4768/24, підготовлений з професійної точки зору. **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність постанови Управління ДАБК про накладення на ТОВ «Івано-Франківськмінерал-цемент» штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності (самовільна реконструкція приміщень). **2. Аргументи суду** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд через порушення ними принципу офіційного з’ясування обставин справи. Суд наголосив, що органи ДАБК мають право проводити перевірку за відсутності суб’єкта містобудування, якщо останній був належним чином повідомлений про її проведення. Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази (зокрема, трекінг поштового відправлення), які могли б підтвердити обізнаність позивача про перевірку. Також суд зазначив, що інформація про дату та час розгляду справи, яка міститься у протоколі про правопорушення, може вважатися належним повідомленням, якщо протокол був вручений завчасно. Крім того, суди не надали належної оцінки доводам щодо статусу позивача як замовника будівництва, оскільки він є власником приміщення і звертався за землевпорядною документацією. Верховний Суд вказав, що суди повинні були перевірити наявність відміток про відмову від підписання документів, які б свідчили про процедурну коректність дій контролюючого органу. Відтак, без повного дослідження цих доказів висновки судів про незаконність постанови були передчасними. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №160/15885/25 від 21/07/2026 Ось професійний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження за апеляційною скаргою податкового органу через пропуск строку на оскарження та неповажність причин такого пропуску. 2. Суд виходив із того, що процесуальний строк на апеляційне оскарження є гарантією правової визначеності, а його поновлення можливе лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, що не залежали від волі скаржника. Верховний Суд наголосив, що сам факт повернення попередньої апеляційної скарги через несплату судового збору не є автоматичною підставою для поновлення строку при повторному зверненні. Суд критично оцінив посилання податкового органу на відсутність бюджетного фінансування, зазначивши, що внутрішні організаційні чи фінансові труднощі державного органу не можуть бути перекладені на іншу сторону спору. Також було підкреслено, що посилання на воєнний стан є загальним і не доводить, як саме ці обставини унеможливили вчинення процесуальних дій у конкретній справі. Суд дійшов висновку, що податковий орган не вжив усіх залежних від нього заходів для дотримання процесуальних вимог, продемонструвавши поверхневий підхід до виконання своїх обов’язків. Відтак, відсутність доказів поважності причин пропуску строку стала ключовим фактором для відмови у задоволенні касаційної скарги. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін. Справа №640/16539/20 від 22/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган безпідставно зменшив суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, наполягаючи на обов’язковій переоцінці інвестиційної нерухомості за справедливою вартістю. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що згідно з П(С)БО 32 підприємство має право самостійно обирати модель обліку інвестиційної нерухомості: або за первісною вартістю (з амортизацією), або за справедливою вартістю. – Податковий орган помилково ототожнив договірну ціну предмета іпотеки з ринковою вартістю об’єкта, що не є підставою для автоматичного переходу на модель обліку за справедливою вартістю. – Суд наголосив, що для зміни моделі обліку підприємство повинно було зафіксувати це в обліковій політиці та внести відповідні зміни до бухгалтерської звітності, чого позивач не робив. – Висновок судово-економічної експертизи підтвердив, що облік за первісною вартістю повністю відповідав нормам бухгалтерського обліку, а переоцінка не проводилася. – Верховний Суд відхилив доводи податкової про необхідність відступу від попередніх правових позицій, оскільки контролюючий орган не навів жодних обґрунтованих підстав чи виняткових обставин для такого кроку. – Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність факту зміни моделі обліку з боку платника податків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін. Справа №420/20374/24 від 21/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався відмови Міністерства оборони України у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн сім’ї військовослужбовця, який помер під час воєнного стану внаслідок захворювання (гострої серцевої недостатності). 2. **Основні аргументи суду:** – **:** Суд офіційно відступив від правової позиції, викладеної у попередніх рішеннях Верховного Суду (зокрема у справах № 600/548/23-а та № 380/9868/23), визнавши їх такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні. – Суд наголосив, що для отримання підвищеної виплати у 15 млн грн за Постановою № 168 необхідно чітко розмежовувати «загибель» та «смерть внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва». – Встановлено, що смерть від захворювання, навіть якщо воно пов’язане з проходженням військової служби, не є тотожною загибелі під час бойових дій у розумінні абзацу 1 пункту 2 Постанови № 168. – Суд підкреслив, що висновок ВЛК про зв’язок захворювання із захистом Батьківщини не є автоматичною підставою для виплати 15 млн грн, якщо не доведено прямого причинного зв’язку смерті саме з бойовим пораненням чи травмою. – Постанова № 168 є спеціальним актом воєнного часу, який не можна тлумачити розширено, оскільки це призвело б до необґрунтованого навантаження на державний бюджет. – У таких випадках соціальний захист сім’ї померлого реалізується через загальні норми Закону № 2011-XII та Порядку № 975, а не через спеціальну «бойову» виплату. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляцій […]