Activity

Огляд судової практики Верховного Суду за 06/08/2026Справа №643/7463/24 від 27/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на 22/100 частини будинковолодіння в порядку набувальної давності. 2. **Аргументи суду:** Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що між тими самими сторонами (позивачкою та Харківською міською радою) вже існувало судове рішення, що набрало законної сили, щодо того самого предмета спору (тієї ж частки будинку) та на тих самих правових підставах (стаття 344 ЦК України). Відповідно до принципу «res judicata» (остаточності судового рішення), неприпустимим є повторний розгляд тотожних спорів, оскільки це порушує стабільність правовідносин. Суд наголосив, що зміна обставин, наприклад, смерть особи, яка раніше була власником, або поява нових доказів, не змінює правової природи позову, якщо предмет і підстави залишаються незмінними. Позивачка вже мала можливість захистити свої права в межах попереднього судового процесу, а незгода з попереднім рішенням не є підставою для ініціювання нового розгляду. Таким чином, закриття провадження у справі було визнано єдиним законним процесуальним кроком для запобігання повторному розгляду вже вирішеного спору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, а постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін. Справа №910/7770/25 від 30/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем (ОСББ) під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення, закріпленим у Господарському процесуальному кодексі України. Верховний Суд наголосив, що розмір гонорару адвоката визначається на підставі умов договору та доказів фактичного надання послуг, а обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить виключно на стороні, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Суд відхилив аргументи позивача щодо надмірності витрат, зазначивши, що підготовка відзиву та участь у засіданні є необхідними елементами захисту, незалежно від тривалості самого засідання. Водночас суд застосував критерії реальності, розумності та співмірності витрат, врахувавши фактичний обсяг виконаної роботи. При цьому суд чітко дотримався умов договору між ОСББ та адвокатом, зменшивши суму за участь у засіданні до фіксованого розміру, передбаченого договором (3500 грн замість заявлених 4000 грн). У підсумку суд визнав заявлені витрати обґрунтованими, за винятком незначного коригування відповідно до договірних умов. 3. Верховний Суд частково задовольнив клопотання ОСББ, стягнувши з позивача на користь відповідача 15 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №924/251/25 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності державної реєстрації права комунальної власності Судилківської сільської ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення, розташовану на території об’єкта природно-заповідного фонду, та вимоги про її повернення у державну власність. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для вирішення справи суди зобов’язані чітко встановити, чи належала спірна ділянка до земель державної власності на момент реєстрації права комунальної власності, враховуючи обмеження, передбачені пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України. Суд апеляційної інстанції помилково обмежився лише висновком про «неналежний спосіб захисту», не дослідивши по суті, чи було порушено право держави на землі лісогосподарського та природоохоронного призначення. Верховний Суд підкреслив, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, вказавши на незаконність вибуття земель з державної власності. Оскільки апеляційний суд не надав оцінки доказам щодо статусу земельної ділянки та не встановив фактичних обставин справи, його рішення не можна вважати законним. Відтак, для встановлення юридичних фактів, що мають вирішальне значення для справи, необхідно провести повторний розгляд у суді апеляційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №920/1061/23(920/656/25) від 30/07/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат (стягнення судового збору) після завершення касаційного перегляду справи про стягнення заборгованості за комунальні послуги. Суд при винесенні рішення керувався такими основними аргументами: 1. Верховний Суд підтвердив, що оскільки рішення суду першої інстанції на користь позивача було залишено в силі, сторона, яка виграла спір, має право на відшкодування витрат на судовий збір. 2. Суд встановив, що позивач (ТОВ «ШП «Харківенергоремонт») фактично сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 844,80 грн. 3. При вирішенні питання про джерело стягнення суд врахував статус одного з відповідачів (ОСОБА_2), який є особою з інвалідністю II групи. 4. Згідно із законом, особи з інвалідністю II групи звільнені від сплати судового збору, тому покладення на них обов’язку відшкодувати ці витрати позивачу є неможливим. 5. Враховуючи неможливість стягнення збору з відповідача, суд застосував норми, що передбачають компенсацію таких витрат за рахунок Державного бюджету України. 6. Суд підкреслив, що питання розподілу судових витрат не було вирішене в основному рішенні, тому ухвалення додаткового рішення є процесуально необхідним для дотримання принципу відшкодування витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення. Верховний Суд ухвалив частково задовольнити заяву позивача та стягнути 4 844,80 грн судового збору на користь ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» за рахунок Державного бюджету України. Справа №916/2904/25 від 28/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога співвласника про визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ щодо встановлення обладнання для відновлювальної енергетики, обрання органів управління та затвердження внесків. 2. Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, керуючись тим, що право на судовий захист виникає лише за умови доведення факту порушення конкретних прав або інтересів позивача. Суд наголосив, що позивач у своїй позовній заяві не обґрунтував, які саме його права були порушені оскаржуваними рішеннями та яким чином їх скасування відновить його становище. Оскільки позивач не навів цих аргументів у суді першої інстанції, він був позбавлений права змінювати підстави позову на стадії касаційного розгляду. Верховний Суд підкреслив, що відсутність доведеного порушення прав є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, незалежно від того, чи були дотримані процедурні моменти проведення зборів. Відтак, суд не вбачав необхідності надавати оцінку законності рішень зборів по суті, оскільки первинна умова — наявність порушеного права — не була виконана. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги. Справа №910/268/23 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та позиції Верховного Суду. **Предмет спору** Предметом спору є законність застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту корпоративних прав та заборони їх відчуження в межах багатоступеневої структури власності групи компаній “Ferrexpo” для гарантування виконання потенційного рішення про стягнення збитків із кінцевого бенефіціарного власника. **Основні аргументи суду** 1. Суд підкреслив, що на стадії забезпечення позову не вирішується спір про право власності, а лише оцінюється наявність достатніх підстав для тимчасового збереження активів до завершення розгляду справи. 2. Верховний Суд роз’яснив, що процесуальні норми (ст. 272 ГПК) дозволяють особі, яка не брала участі в попередньому апеляційному розгляді, оскаржити ухвалу, проте це не дає права на “нескінченний” перегляд уже вирішених питань іншими учасниками справи. 3. Суд зазначив, що іноземний елемент (трастова структура за правом Сінгапуру) не обмежує повноваження українського суду застосовувати заходи забезпечення згідно з ГПК України, оскільки ці заходи мають превентивний, а не остаточний характер. 4. Щодо доводів про незалучення компаній до справи, суд вказав, що терміновий характер забезпечення позову дозволяє постановлення ухвали без попереднього залучення всіх адресатів заборони, а їхні права захищені правом на подальше оскарження. 5. Суд визнав доведеним ризик відчуження активів, враховуючи масштаб позовних вимог (близько 46 млрд грн), відмову відповідача розкрити інформацію про активи та мобільність корпоративних прав. 6. Заходи забезпечення визнано співмірними, оскільки вони не зупиняють господарську діяльність підприємств, а лише обмежують розпорядження частками, що є необхідним для запобігання ускладненню виконання майбутнього рішення. 7. Верховний Суд також наголосив на неприпустимості зловживання процесуальними правами шляхом подання повторних клопотань та скарг, які дублюють аргументи, вже оцінені судом у попередніх постановах. **Рішення суду** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційних скарг та клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати. Справа №922/496/22 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомості та зобов’язання відповідача повернути земельну ділянку комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованих споруд. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази щодо правових підстав забудови спірної ділянки. Суд підкреслив, що право на забудову належить виключно власнику або особі з відповідним речовим правом на землю, тому відсутність таких прав у забудовника є самостійною підставою для кваліфікації будівництва як самочинного. Суди нижчих інстанцій помилково відмовили в позові, пославшись на нібито недоведеність обставин, не встановивши при цьому цільове призначення ділянки та правовий статус зведених об’єктів. Верховний Суд зазначив, що реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правового режиму, а захист прав власника землі є пріоритетним. Оскільки суди не надали оцінки всім доводам прокурора та не встановили ключові фактичні обставини, їхні рішення визнано передчасними. В результаті, через порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, справу було направлено на новий розгляд. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №910/11659/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна у зв’язку з його знищенням внаслідок пожежі та вибуху. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих порушень норм процесуального права, не дослідивши належним чином усі докази та обставини справи. Суд наголосив, що при тлумаченні договору страхування не можна ігнорувати розділи, які визначають виключення зі страхових випадків (зокрема, щодо воєнних дій), оскільки вони не суперечать іншим умовам, а обмежують дію страхового захисту. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували правила тлумачення правочинів (ст. 213 ЦК України) для фактичної зміни умов договору, замість того, щоб роз’яснити їх зміст. Також було зазначено, що суди не надали оцінки доказам щодо причин виникнення пожежі, зокрема матеріалам кримінального провадження за фактом воєнного злочину. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок страховика виникає лише тоді, коли подія відповідає визначенню страхового випадку, а не виключення з нього. Через неповне встановлення фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість ухвалення нового рішення без нового розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №908/1561/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога ТОВ «Улісс-Тур» про визнання укладеним договору оренди державного нерухомого майна, оскільки, на думку позивача, відповідачі безпідставно ухилялися від підписання вже погодженого за результатами вивчення попиту договору. 2. Суд встановив, що процедура передачі майна в оренду не була завершена належним чином, оскільки не було отримано обов’язкової згоди балансоутримувача (ДПС України) саме щодо кандидатури позивача. Крім того, з 01.02.2020 набрав чинності новий Закон України «Про оренду державного та комунального майна», який кардинально змінив модель передачі майна, запровадивши обов’язкові електронні аукціони, що унеможливило укладення договору на старих умовах. Суд також звернув увагу, що спірний об’єкт на момент розгляду справи вже був включений до переліку об’єктів малої приватизації, що прямо забороняє передачу такого майна в оренду. Позивач не належав до категорій осіб, які мають право на оренду без аукціону, тому його вимоги були визнані безпідставними. Аргументи щодо порушення «принципу належного урядування» суд відхилив, зазначивши, що державні органи діяли в межах закону, а позивач не дотримався встановленого порядку. Зрештою, суд підкреслив, що не має повноважень підміняти собою процедуру аукціону та примусово визнавати договір укладеним в обхід чинних законодавчих вимог. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Улісс-Тур» — без задоволення. Справа №910/14325/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними рішень парафіяльних зборів релігійної громади щодо зміни канонічної підлеглості, а також скасування розпорядження про реєстрацію статуту в новій редакції. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився суттєвих процесуальних порушень, не надавши належної оцінки всім доводам сторін. Зокрема, апеляція проігнорувала аргументи відповідача щодо можливої фальсифікації та недостовірності протоколів, на які посилався позивач як на доказ своєї правоти. Суд наголосив, що апеляційна інстанція зобов’язана мотивувати відхилення кожного важливого аргументу сторін, чого в даному випадку зроблено не було. Крім того, Верховний Суд вказав на неправильний розподіл тягаря доказування: оскільки саме позивач стверджував, що збори були неповноважними через участь сторонніх осіб, він мав надати чіткі докази цього, а не перекладати весь тягар доказування на відповідача. Суд також підкреслив, що апеляційний суд не має права ігнорувати докази, які ставлять під сумнів легітимність членства осіб у релігійній громаді. У підсумку, через недотримання вимог щодо повноти дослідження доказів та вмотивованості рішення, касаційна інстанція визнала неможливим залишити постанову апеляції в силі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції. Справа №909/362/25 від 28/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Громадська організація оскаржувала рішення загальних зборів товариства та реєстраційну дію щодо зміни відомостей про юридичну особу, посилаючись на відсутність кворуму, порушення порядку скликання зборів та підробку документів. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що на момент проведення зборів один із учасників (спадкоємець) володів 61% статутного капіталу, що було достатньо для прийняття рішень, а тому доводи про відсутність кворуму є безпідставними. Щодо довіреності, на підставі якої діяв представник цього учасника, суд зазначив, що позивач не оскаржував її легітимність під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а отже, ці доводи не можуть бути предметом перегляду в касації. Суд наголосив, що Верховний Суд є судом права, а не факту, тому не має повноважень встановлювати нові обставини або переоцінювати докази, які не були предметом дослідження раніше. Також суд відхилив посилання скаржника на інші справи, оскільки правовідносини в них не є подібними до обставин цього спору. Крім того, суд відмовив у передачі справи до Великої Палати Верховного Суду, оскільки скаржник не довів наявності підстав для такого виключного перегляду, зокрема щодо порушення правил юрисдикції. У підсумку суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №910/16507/23 від 31/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційною інстанцією скарги на ухвалу місцевого господарського суду про залишення позовної заяви без руху. 2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався чітким розмежуванням процесуальних актів, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Суд наголосив, що перелік ухвал, які підлягають окремому апеляційному оскарженню, є вичерпним і не включає ухвалу про залишення позову без руху. Будь-які заперечення щодо такої проміжної ухвали мають включатися до апеляційної скарги на підсумкове рішення, яким у даному випадку є ухвала про залишення позову без розгляду. Суд відхилив аргумент скаржника про “замкнуте процесуальне коло”, вказавши, що чинне законодавство надає ефективний механізм захисту прав через оскарження саме завершального процесуального акта. Також було підкреслено, що попередні постанови Верховного Суду у цій же справі не дають підстав для виключення з загального правила оскарження. Верховний Суд зазначив, що обмеження окремого оскарження проміжних ухвал є легітимним інструментом для забезпечення ефективності судового процесу та не порушує право на доступ до правосуддя. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги — без змін. Справа №921/734/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось його стислий юридичний аналіз: 1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи-підприємця безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельними ділянками комунальної власності без оформлених правовстановлюючих документів. 2. Суд виходив із того, що відповідач, будучи власником нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках комунальної власності, фактично користувався ними для здійснення підприємницької діяльності, проте не уклав договір оренди та не сплачував кошти за користування. Верховний Суд підтвердив, що правовий статус фізичної особи-підприємця не звільняє особу від обов’язку сплачувати за користування землею, якщо це майно використовується у господарській діяльності. Суд зазначив, що оскільки нерухомість використовувалася для бізнесу, спір правомірно розглянуто господарським судом. Також суд врахував, що відповідач у попередніх аналогічних справах фактично визнавав правомірність вимог щодо сплати коштів за землю. Аргументи скаржника про неправильне визначення розміру орендної плати були відхилені, оскільки ставка 12% була встановлена рішеннями місцевої ради, а заяву про зміну цільового призначення землі відповідач подав уже після закінчення спірного періоду. В результаті суд дійшов висновку, що рішення попередніх інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №914/2291/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: **1. Предмет спору:** Позивач (компанія Invest OU) звернувся з позовом до територіального управління ДБР та Державної казначейської служби про відшкодування майнової шкоди, завданої неповерненням майна (товару), яке було вилучене під час кримінального провадження. **2. Основні аргументи суду:** * Суд наголосив, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, суд має самостійно оцінювати докази та встановлювати наявність складу цивільного правопорушення, а не покладатися виключно на наявність чи відсутність вироку або іншого рішення суду щодо незаконності дій посадових осіб. * Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили право особи, у якої майно було вилучено (перевізника), з правом власника майна на відшкодування збитків, спричинених його втратою. * Суди не дослідили належним чином питання, чи було фактично виконано ухвалу про повернення майна, або ж воно було втрачене під час перебування на зберіганні у ДБР. * Суд зазначив, що невиконання рішення про повернення тимчасово вилученого майна та його фактична втрата є самостійною підставою для захисту права власності, незалежно від того, хто саме був фактичним володільцем майна на момент вилучення. * Також було підкреслено порушення судами стандарту доказування «вірогідності доказів»: суди не проаналізували доводи позивача щодо оплати товару та не навели мотивів, чому докази відповідача (якщо вони були) переважили докази позивача. * Суд вказав на необхідність дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини, яка зобов’язує державу забезпечити ефективний механізм захисту права власності, зокрема шляхом компенсації збитків. **3. Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №910/1678/25 від 28/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/1678/25. **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення заборгованості за виконані підрядні роботи (первісний позов) та стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт за договором підряду (зустрічний позов). **2. Аргументи суду** Суд встановив, що підрядник не виконав роботи у повному обсязі у встановлений договором строк, а договірні зобов’язання не припинилися, оскільки об’єкт не був введений в експлуатацію, а сертифікат готовності відсутній. Аргументи підрядника про неможливість виконання робіт через форс-мажор та дії замовника суд відхилив, зазначивши, що ці обставини не звільняють від обов’язку виконання зобов’язання та не свідчать про його об’єктивну неможливість. Суд підкреслив, що замовник мав право утримувати 10% вартості робіт до моменту введення об’єкта в експлуатацію згідно з умовами договору. Щодо зустрічного позову, суд визнав факт прострочення підрядника, проте скористався дискреційними повноваженнями для зменшення розміру штрафних санкцій на 99,58%. Суд обґрунтував таке зменшення необхідністю дотримання справедливого балансу інтересів сторін, оскільки стягнення повної суми штрафів було б непропорційним наслідкам порушення та могло б поставити під загрозу фінансову стабільність підрядника. При цьому суд врахував, що замовник не надав доказів завдання йому реальних збитків внаслідок прострочення. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, а зустрічний позов задоволено частково зі зменшенням розміру штрафних санкцій. Справа №904/1430/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ та нової редакції статуту, прийнятих опікуном майна особи, зниклої безвісти за особливих обставин. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що опікун над майном особи, зниклої безвісти за особливих обставин, є її законним представником, який має право голосувати на загальних зборах товариства для управління цим майном. – Головною метою скликання зборів було приведення податкової адреси товариства у відповідність до вимог законодавства (релокація з окупованої території), що було неможливо без зміни директора та статуту. – Суд наголосив, що опікун діяв добросовісно, оскільки ці дії були спрямовані на відновлення господарської діяльності товариства та отримання прибутку, що відповідає інтересам усіх учасників, включаючи позивачку. – Оскаржувані рішення не призвели до зменшення частки позивачки у статутному капіталі чи позбавлення її корпоративних прав, а лише змінили модель управління товариством на більш збалансовану. – Позивачка не довела наявності конфлікту інтересів чи зловживання з боку опікуна, а її доводи про неможливість голосування опікуном були визнані такими, що нівелюють інститут опіки та загрожують стабільності цивільного обороту. – Суд також відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду, оскільки не вбачав наявності виключної правової проблеми чи суперечливої судової практики. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстави, що стосувалася неврахування висновків Верховного Суду, а в іншій частині залишив постанову апеляційного суду про відмову в позові без змін. Справа №917/1926/25 від 29/07/2026 Предметом спору є вимога Приватного підприємства «Укрбудсервіс-ДВМ» про визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Полтаваобленерго». Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевірив дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Колегія суддів не виявила порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Аргументи касаційної скарги були визнані безпідставними, оскільки вони не спростовували правомірності висновків, викладених у рішенні Господарського суду Полтавської області та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду. Суд підтвердив, що оскаржувані рішення ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні доказів. Таким чином, правова позиція судів нижчих інстанцій була визнана такою, що відповідає вимогам чинного законодавства. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/11304/25 від 22/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Прокурор намагався скасувати наказ Держгеонадр, результати аукціону та договір про надання спеціального дозволу на користування надрами Видинівського родовища, стверджуючи, що видобуток корисних копалин на цій ділянці незаконний через її розташування в руслі гірської річки Прут та на землях водного фонду. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що сам факт надання дозволу на ділянку, яка частково охоплює водоохоронну зону, не є автоматичним порушенням закону, оскільки видобуток там можливий лише за умови проходження процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД) та дотримання суворих екологічних обмежень. Суд зазначив, що прокурор не довів реального порушення прав держави, оскільки на момент розгляду справи надрокористувач перебував лише на етапі геологічного вивчення, а не промислового видобутку, який міг би завдати шкоди річці. Важливим аргументом стало те, що спеціальний дозвіл містить чіткі заборони на діяльність у межах русла річки та прибережних захисних смуг, а будь-яке порушення цих умов у майбутньому є підставою для контролю з боку Держгеонадр, а не для скасування дозволу на стадії його видачі. Також суд звернув увагу на принцип «належного урядування» та захист майнових прав інвестора, який сплатив значні кошти до бюджету, підкресливши, що прокурор не обґрунтував необхідність такого радикального втручання держави. Суд також вказав, що доводи прокурора про незаконність діяльності ґрунтувалися виключно на припущеннях, що є неприпустимим у господарському процесі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, відмовивши у задоволенні позову прокурора. Справа №917/1001/25 від 29/07/2026 Ось аналіз наданого вами судового рішення: 1. Предметом спору у цій додатковій постанові є вирішення питання про стягнення з ОСОБА_1 судового збору за подання касаційної скарги, який раніше був відстрочений судом. 2. Верховний Суд керувався тим, що під час відкриття касаційного провадження заявнику було надано відстрочку сплати судового збору до моменту ухвалення остаточного рішення у справі. Оскільки касаційний перегляд справи вже завершився постановою від 07.07.2026, а судовий збір у встановлений законом строк сплачений не був, виникли підстави для його примусового стягнення. Суд послався на положення статті 8 Закону України «Про судовий збір», яка чітко обмежує строк відстрочки моментом ухвалення судового рішення. Оскільки попередньою постановою Верховного Суду питання розподілу цих витрат не було вирішене, суд скористався своїм правом на ухвалення додаткового рішення. Це процесуальний захід, спрямований на забезпечення надходжень до Державного бюджету України та виконання вимог процесуального законодавства. Таким чином, суд лише усунув прогалину, що виникла при винесенні основного рішення. 3. Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 76 840,69 грн судового збору за подання касаційної скарги. Справа №914/1076/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішень загальних зборів ОСББ щодо встановлення диференційованих (підвищених) внесків на утримання будинку для власників нежитлових приміщень порівняно з власниками квартир. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що загальні збори ОСББ мають виключну компетенцію визначати розмір внесків, і закон не забороняє встановлювати різні тарифи для житлових та нежитлових приміщень. * Встановлено, що диференціація внесків є обґрунтованою, оскільки комерційне використання приміщень передбачає вищу інтенсивність експлуатації інфраструктури, більше навантаження на мережі та прибудинкову територію. * Суд наголосив, що чинне законодавство не вимагає, щоб фінансово-економічне обґрунтування тарифів було оформлене як окремий документ саме на момент голосування. * Достатнім доказом обґрунтованості витрат ОСББ суд визнав звіти про надходження та витрати за попередні роки, які підтверджують реальність понесених об’єднанням витрат. * Щодо дискримінації, суд зазначив, що сам факт перебування власника нежитлового приміщення в меншості під час голосування не є доказом зловживання правом з боку більшості співвласників. * Суд також підтримав правомірність стягнення витрат на правничу допомогу, вказавши, що їх розмір має бути співмірним, а час, витрачений адвокатом на підготовку та участь у засіданнях, є складовою частиною професійної допомоги. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача. Справа №914/69/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є відмова судів попередніх інстанцій у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, якими заявник вважав ухвалу іншого суду в іншій справі, що стосувалася питання юрисдикційності подібних позовів. 2. Верховний Суд підкреслив, що нововиявлені обставини — це юридичні факти, які існували на момент розгляду справи, але не були та не могли бути відомі заявнику. Суд зазначив, що ухвала, винесена в іншій справі вже після ухвалення рішення, не може вважатися нововиявленою обставиною. Крім того, правова позиція суду в іншому провадженні або зміна такої позиції не є підставою для перегляду остаточних судових рішень. Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не передбачає повторної оцінки доказів чи перевірки законності рішення, яке вже набрало сили. Спроба заявника використати іншу ухвалу для доведення порушення правил юрисдикції є фактично спробою переглянути справу по суті поза межами процесуальних строків. Таким чином, аргументи заявника були визнані юридично неспроможними, оскільки вони не відповідають критеріям, визначеним статтею 320 ГПК України. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №910/12405/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався стягнення ОСББ з власника приміщень заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку та пені, а також зустрічних вимог власника про визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ щодо встановлення штрафних санкцій. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що відповідальність співвласника багатоквартирного будинку, зокрема цивільно-правова, має бути чітко передбачена законом, а не лише внутрішніми документами об’єднання. Чинне законодавство (Закони «Про ОСББ», «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та Житловий кодекс) не наділяє ОСББ правом самостійно встановлювати штрафи чи пеню за несвоєчасну сплату внесків. Оскільки між сторонами не було укладено окремого цивільно-правового договору, який би передбачав таку відповідальність, положення статуту чи внутрішнього «Порядку» про нарахування пені суперечать актам цивільного законодавства. Суд також зазначив, що ОСББ не має необмеженої дискреції (свободи дій) у встановленні штрафних санкцій, які не передбачені законом. Щодо судових витрат, суд застосував критерії розумності та співмірності, зменшивши суму відшкодування правничої допомоги з огляду на складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у стягненні пені та визнано недійсним пункт внутрішнього Порядку ОСББ про нарахування такої пені. Справа №910/10887/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором про надання послуг з обробки контейнерів у морському порту та зустрічний позов про визнання цього договору недійсним через відсутність повноважень у директора компанії-відповідача. 2. **Аргументи суду:** * Суд першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні зустрічного позову, оскільки позивач не довів, що порт знав про обмеження повноважень директора контрагента. * Щодо первісного позову, суди попередніх інстанцій частково задовольнили вимоги, але відмовили у стягненні коштів за 17 рахунками через їх «недостатню деталізацію» (відсутність номерів контейнерів в актах). * Суди самостійно перерахували вартість послуг за 5 іншими рахунками, застосувавши курс валют на конкретні дати та виключивши період перебування контейнерів під арештом у межах кримінального провадження. * Верховний Суд критично оцінив такий підхід, зазначивши, що суди не повинні обмежуватися лише формальними дефектами первинних документів, якщо є докази реальності господарської операції. * Суд наголосив, що підписання актів є вторинним, а первинним є факт надання послуг, який має бути встановлений через аналіз усіх доказів у сукупності (заявки, акти приймання-здачі тощо). * Також Верховний Суд вказав на необхідність надання оцінки електронним доказам (листуванню) щодо направлення рахунків, оскільки сторони погодили такий спосіб комунікації у договорі. * Суд підкреслив, що не можна автоматично звільняти замовника від оплати послуг лише через факт вилучення контейнерів правоохоронцями, якщо вони фізично залишалися на території порту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні первісного позову та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №921/145/25 від 28/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 921/145/25: 1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерного товариства щодо надання попередньої згоди на вчинення значних правочинів, оскільки, на думку позивача, ці рішення фактично спрямовані на схвалення правочинів із заінтересованістю, у голосуванні за які мажоритарний акціонер не мав права брати участь. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи. Зокрема, суди безпідставно відмовили позивачу у задоволенні клопотань про витребування договорів оренди, укладених між відповідачем та третьою особою, мотивуючи це передчасністю позову. Суд наголосив, що для перевірки доводів про наявність заінтересованості акціонерів необхідно дослідити ці договори, а не обмежуватися лише формальним статусом рішень загальних зборів. Верховний Суд підкреслив, що відмова у витребуванні доказів суперечить принципу процесуальної економії та завданню господарського судочинства щодо повного захисту порушених прав. Суди не надали належної оцінки аргументам позивача про те, що мажоритарний акціонер, будучи афілійованим із стороною правочинів, не мав права голосувати за відповідні питання. Як наслідок, висновки судів про передчасність позовних вимог визнано необґрунтованими, оскільки вони ґрунтувалися на неповному з’ясуванні обставин справи. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій (включаючи додаткові рішення щодо судових витрат) та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області. Справа №910/14273/24 від 30/07/2026 Предметом спору є вимога Смілянської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи місцевого самоврядування зобов’язані суворо дотримуватися вимог законодавства про захист економічної конкуренції при прийнятті своїх рішень. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, які вже детально дослідили обставини справи. Було встановлено, що висновки Антимонопольного комітету щодо наявності порушень з боку міської ради є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами. Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з дотриманням усіх процесуальних норм, а доводи касаційної скарги не спростовують законності дій АМКУ. Відтак, підстав для скасування рішень, що вже набрали законної сили, колегія суддів не вбачала. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Смілянської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №908/381/25 від 30/07/2026 1. Предметом спору є стягнення заборгованості між ПАТ «НЕК «Укренерго» та АТ «ДТЕК Дніпроенерго» у межах господарських правовідносин. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та суворим дотриманням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів проаналізувала доводи касаційної скарги та дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи. Було встановлено, що правова позиція позивача не знайшла належного підтвердження доказами, які б свідчили про наявність підстав для стягнення заявленої суми. Суд також звернув увагу на те, що висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулюють енергетичний ринок. Жодних порушень процесуальних норм, які могли б стати підставою для скасування судових рішень, виявлено не було. Відтак, аргументи скаржника були визнані необґрунтованими та такими, що не спростовують законності прийнятих раніше рішень. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду — без змін. Справа №918/1134/25 від 30/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що хоча сторона має право на відшкодування витрат на адвоката, такі витрати повинні відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності. Верховний Суд наголосив, що договірні відносини між клієнтом та адвокатом щодо розміру гонорару не є беззаперечно обов’язковими для суду при розподілі витрат між сторонами. Суд врахував заперечення відповідача щодо неспівмірності заявленої суми (20 000 грн) та оцінив складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та час, витрачений на підготовку документів. Виходячи з принципів пропорційності та розумності, суд дійшов висновку, що заявлена сума є завищеною. Відповідно до процесуальних норм, суд має право зменшити розмір витрат, якщо вони не відповідають критеріям співмірності, що і було зроблено в даному випадку. У підсумку суд визнав обґрунтованим відшкодування витрат лише у розмірі 10 000 гривень. 3. Суд частково задовольнив клопотання, стягнувши з відповідача на користь позивача 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Справа №917/1926/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення комісії оператора системи розподілу (обленерго) про нарахування вартості необлікованої електричної енергії через виявлений факт пошкодження та відсутності пломб на об’єкті споживача. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що для звільнення споживача від відповідальності за порушення правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) необхідна наявність сукупності умов: своєчасне письмове повідомлення оператора про пошкодження пломб, зроблене саме до моменту виявлення порушення представниками енергопостачальника. У цій справі позивач подав заяву про розпломбування у зв’язку з аварійною ситуацією, проте в тексті заяви не було чітко зазначено факт пошкодження чи зриву пломб, що є критично важливим для застосування винятків, передбачених ПРРЕЕ. Суд наголосив, що обов’язок доведення своєчасного письмового повідомлення лежить на споживачеві, а докази у вигляді скріншотів месенджерів чи усних свідчень не замінюють офіційного письмового документа. Також суд підкреслив, що відсутність пломб є самостійним порушенням, яке дає право оператору нарахувати вартість енергії згідно з встановленою методикою. Аргументи позивача про те, що оператор був обізнаний про ситуацію через укладення договору на технічні роботи, суд відхилив, оскільки це не скасовує імперативної вимоги щодо письмового повідомлення про саме порушення цілісності пломб. Отже, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, не допустивши порушень процесуального порядку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №910/11435/25 від 21/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» заборгованості за надані послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. 2. Суд виходив із того, що між сторонами існують господарські відносини, які регулюються умовами укладеного договору та спеціальним законодавством, що не передбачає звільнення від оплати послуг через відсутність коштів чи бюджетного фінансування. Аргументи «Укренерго» про неможливість виконання зобов’язань через дефіцит тарифних надходжень були відхилені, оскільки відповідач як суб’єкт господарювання самостійно несе ризики своєї діяльності. Суд підкреслив, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо ризиковості підприємництва є універсальною та застосовується до всіх господарських правовідносин. Також було зазначено, що відповідач не надав доказів звернення до регулятора для перегляду тарифу, що спростовує його посилання на об’єктивну неможливість розрахунків. Верховний Суд вказав, що скаржник не навів обґрунтованих підстав для відступу від усталеної практики, а його клопотання про передачу справи на розгляд об’єднаної палати було юридично помилковим. Зрештою, суд дійшов висновку, що відсутність коштів не є законною підставою для невиконання договірних зобов’язань. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення заборгованості без змін, а касаційну скаргу «Укренерго» — без задоволення. Справа №912/1850/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є стягнення заборгованості за договорами реструктуризації боргу за спожитий природний газ із теплопостачальної організації (боржника) та міської ради (як гаранта виконання цих зобов’язань). **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що прийняття міською радою рішення про надання гарантій на виконання Закону №1730-VIII є самостійним та достатнім гарантійним механізмом, який не потребує укладення додаткового договору поруки. * Таке рішення ради за своєю правовою природою є одностороннім письмовим правочином, який добровільно створює для органу місцевого самоврядування цивільні забезпечувальні обов’язки. * Суд застосував принцип «заборони суперечливої поведінки», зазначивши, що рада, прийнявши рішення про гарантії, сформувала у кредитора правомірні очікування, а тому не може в подальшому ухилятися від виконання взятого на себе обов’язку. * Посилання ради на відсутність бюджетних призначень суд відхилив, наголосивши, що бюджетне планування є внутрішньою організаційною діяльністю, яка не звільняє від виконання законодавчих приписів та договірних зобов’язань. * Суд підкреслив, що оскільки спеціальний закон не містить вимог щодо обов’язкової формалізації гарантій через окремий договір, вимога ради про таку формалізацію є «надмірним формалізмом», що суперечить меті швидкого врегулювання заборгованості. * Відтак, у разі прострочення боржником платежів понад 3 місяці, у ради як гаранта виникає солідарний обов’язок перед кредитором, що дозволяє стягнути борг у судовому порядку. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов задоволено частково та стягнуто заборгованість солідарно з ТОВ «Світловодськпобут» та Світловодської міської ради. Справа №909/284/25 від 15/07/2026 Предметом цього спору є визнання недійсними одностороннього правочину про розірвання договору оренди та наступного договору оренди з іншим орендарем, а також стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції формально підійшов до питання обрання способу захисту, відмовивши у позові лише через те, що вважав його «неефективним», не дослідивши при цьому сутність вимог позивача. Верховний Суд наголосив, що суд зобов’язаний надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально, особливо коли позивач прагне отримати відшкодування збитків. Апеляційний суд не надав оцінки доводам позивача щодо протиправності дій орендодавця, які призвели до блокування доступу до приміщення та виникнення упущеної вигоди. Також було проігноровано необхідність перевірки наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для стягнення збитків. У результаті Верховний Суд вказав, що суди не дослідили належним чином зібрані докази та не встановили обставини, що мають вирішальне значення для справи. Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №910/19434/20 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Фонд гарантування вкладів намагався переглянути рішення суду про відмову у стягненні збитків з колишніх керівників банку за нововиявленими обставинами, посилаючись на скасування державної реєстрації ліквідації цього банку. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд визнав помилковим висновок апеляційного суду про те, що відміна реєстрації припинення банку діє лише на майбутнє, оскільки відомості в ЄДР мають спростовний характер, а не є абсолютною істиною. Суд підтвердив, що якщо ліквідація була проведена неналежним чином, то відновлення статусу юридичної особи має ретроспективний ефект. Проте, попри цю правову позицію, суд відмовив у задоволенні скарги, оскільки сама по собі відміна ліквідації не вплинула на обрахунок позовної давності у цій справі. Суд встановив, що позовна давність почала спливати ще у 2013 році, коли Фонд затвердив акт формування ліквідаційної маси та дізнався про наявність збитків. Отже, навіть з урахуванням відновлення статусу банку, строк звернення до суду був пропущений задовго до подання позову у 2020 році. Таким чином, нововиявлена обставина не була визнана істотною, оскільки вона не могла змінити фінальний результат розгляду справи по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Фонду без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №260/7471/23 від 30/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність звільнення позивача з адміністративної посади та його призначення на іншу посаду в органах прокуратури, а також питання дотримання ним місячного строку звернення до суду за захистом своїх трудових прав. **2. Аргументи суду** * Суд встановив, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України, оскільки звернувся з позовом лише у серпні 2023 року, тоді як мав дізнатися про порушення своїх прав значно раніше. * Ключовим доказом обізнаності позивача стало те, що у період з квітня по червень 2023 року він особисто підписував процесуальні документи, де зазначав свою посаду як «в.о. заступника керівника», що свідчить про усвідомлення ним зміни свого посадового становища. * Суд наголосив, що право на звернення до суду не є абсолютним, а встановлені законом строки є гарантією юридичної визначеності та стабільності публічно-правових відносин. * Доводи позивача про те, що він не був офіційно ознайомлений з наказами, суд відхилив, оскільки матеріали справи підтверджують його фактичну обізнаність про зміну посади та виконання нових обов’язків. * Щодо процесуальних порушень, на які скаржився позивач, суд встановив, що клопотання про залишення позову без розгляду було подане відповідачем своєчасно — до початку розгляду справи по суті. * Також суд спростував твердження позивача про неналежне повідомлення про судові засідання, вказавши, що повістки надсилалися на адресу позивача, а згодом — до його електронного кабінету в системі «Електронний суд». * Верховний Суд підкреслив, що незнання про порушення прав через байдужість або небажання особи дізнатися про стан своїх справ не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду — без змін. Справа №991/1694/25 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження за обвинуваченням колишнього директора державного підприємства у заволодінні майном (зерном) шляхом зловживання службовим становищем та службовому підробленні документів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що сторона обвинувачення не надала належних та допустимих доказів на підтвердження існування злочинної змови між обвинуваченим та директором приватної компанії. – Взаємовідносини між державним підприємством та приватною структурою суд кваліфікував як звичайні господарські правовідносини, що не мають ознак кримінального правопорушення. – Обвинувачення не змогло довести факт видачі обвинуваченим неправдивих документів, оскільки оригінали договорів зберігання не були відшукані, а свідки підтвердили їх реальне існування та укладення в межах господарської діяльності. – Суд наголосив на недоведеності прямого умислу обвинуваченого на заволодіння майном та наявності корисливого мотиву. – Було враховано докази сторони захисту, які підтвердили, що зерно передавалося на відповідальне зберігання через відсутність власних складських площ, а згодом підприємство вживало заходів для його повернення, зокрема через судові позови. – Суд керувався стандартом доведення «поза розумним сумнівом», зазначивши, що версія обвинувачення містить суттєві суперечності, які не були усунуті під час розгляду справи. 3. **Рішення суду:** Суд визнав обвинуваченого невинуватим у пред’явленому обвинуваченні та виправдав його у зв’язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінальних правопорушень. Справа №380/2137/25 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних та розрахунку коригування через нібито ненадання платником податків усіх необхідних документів. 2. Верховний Суд наголосив, що процедура зупинення реєстрації податкових накладних має превентивний характер і не повинна підміняти собою податкову перевірку. Суд зазначив, що комісія податкового органу зобов’язана оцінювати не формальну повноту переліку документів, а наявність достатнього документального підтвердження інформації, відображеної у конкретній накладній. Відтак, факт часткового ненадання документів, які вимагав податковий орган, не може бути автоматичною підставою для відмови, якщо наданий платником пакет документів у сукупності підтверджує реальність господарської операції. Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково надала перевагу формальному підходу, проігнорувавши змістовний аналіз поданих позивачем доказів. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що адміністративна процедура має на меті встановлення достовірності операції, а не формальне виконання вимог щодо надання документів. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги платника податків були задоволені. Справа №297/4457/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є витребування на користь територіальної громади земельних ділянок, які раніше незаконно вибули з державної власності та були об’єднані або поділені новим власником. **2. Аргументи суду:** Суд виходив з того, що зміна конфігурації земельних ділянок (поділ чи об’єднання) та присвоєння їм нових кадастрових номерів не створює нового об’єкта права власності, тому це не перешкоджає їх витребуванню у порядку віндикації. Верховний Суд підтвердив, що для повернення майна від останнього набувача не потрібно попередньо визнавати недійсними всі ланцюги договорів купівлі-продажу, оскільки такий спосіб захисту є неефективним. Суд наголосив, що добросовісність набувача не є абсолютною перешкодою для витребування майна, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі, а законний власник має право повернути свій актив. Також було враховано, що відповідач придбав ділянки вже після того, як суди у попередніх справах встановили незаконність їх первинного вибуття, що нівелює аргумент про «добросовісність» у контексті очікувань власника. Суд визнав втручання у право власності пропорційним, оскільки воно переслідує суспільний інтерес у відновленні законного порядку розпорядження землями. Нарешті, суд підтвердив право прокурора на представництво інтересів громади, оскільки міська рада не вжила належних заходів для захисту своїх інтересів самостійно. **3. Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про витребування земельних ділянок у власність територіальної громади — без змін. Справа №686/14016/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу після того, як позовну заяву було залишено без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що право на компенсацію витрат на правничу допомогу при залишенні позову без розгляду виникає лише тоді, коли відповідач доведе факт «необґрунтованих дій» позивача. * Верховний Суд підкреслив, що сам факт звернення до суду є конституційним правом особи, тому воно не може автоматично вважатися необґрунтованою дією. * Для стягнення витрат відповідач мав довести, що позивач діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, систематично перешкоджав розгляду справи або мав на меті ущемлення прав відповідача. * У цій справі відповідач не навів жодних доказів недобросовісної поведінки позивача, окрім самого факту неявки в засідання, що не є достатньою підставою для кваліфікації дій як «необґрунтованих» у розумінні ст. 142 ЦПК України. * Суд зазначив, що поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним поняттю «необґрунтований позов», а вимагає встановлення свідомих несумлінних дій учасника процесу. * Оскільки відповідач не обґрунтував наявність таких дій, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у відшкодуванні витрат на адвоката. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №541/3061/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов матері до батька про позбавлення його батьківських прав стосовно двох неповнолітніх синів через тривале ухилення від виконання батьківських обов’язків. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише за умови доведеності винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми обов’язками. Суд встановив, що відповідач тривалий час не брав жодної участі у вихованні дітей, не цікавився їхнім розвитком та мав заборгованість зі сплати аліментів, за що навіть був притягнутий до кримінальної відповідальності. Важливим фактором стало те, що батько не надав жодних доказів на підтвердження своїх заперечень чи спроб налагодити контакт із дітьми, попри наявність такої можливості. Орган опіки та піклування також підтримав позов, зазначивши, що діти не мають бажання спілкуватися з батьком через його повну відсутність у їхньому житті. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд помилково обмежився лише формальним запереченням відповідача, не врахувавши відсутність реальних кроків з його боку для виконання батьківських обов’язків. Таким чином, касаційна інстанція підтвердила, що інтереси дітей на стабільне та безпечне середовище переважають над формальними правами батька, який самоусунувся від виховання. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким батька було позбавлено батьківських прав. Справа №453/853/25 від 30/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов батька про позбавлення матері батьківських прав щодо малолітнього сина та стягнення аліментів на його утримання. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом впливу, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо, а їхня вина у свідомому нехтуванні обов’язками є доведеною. Суд встановив, що між колишнім подружжям існує конфлікт, а мати заперечує проти позову, що свідчить про її інтерес до дитини, попри фактичну відсутність спілкування. Оскільки позивач не надав беззаперечних доказів умисного ухилення матері від виховання (а не просто наслідків конфлікту між батьками), підстави для позбавлення прав відсутні. Висновок органу опіки та піклування, попри рекомендацію позбавити прав, має лише дорадчий характер і не є обов’язковим для суду. Апеляційний суд обґрунтовано обрав менш радикальний захід — попередження матері про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов’язків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги батька про позбавлення матері батьківських прав. Справа №947/10209/24 від 27/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду є законність ухвали апеляційного суду про відмову у забезпеченні позову шляхом заборони органам Казначейства здійснювати безспірне списання коштів з рахунків виконавчого комітету міської ради на виконання рішення суду, що набрало законної сили. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що метою забезпечення позову є охорона інтересів позивача, а не створення перешкод для виконання вже ухвалених судових рішень. – Суд підкреслив, що заборона на списання коштів фактично зупиняє виконання рішення, яке набрало законної сили, що є неприпустимим згідно з процесуальними нормами. – Було зазначено, що заходи забезпечення мають бути співмірними та не повинні перешкоджати іншим органам (зокрема, Казначейству) виконувати їхні законні повноваження. – Суд вказав, що відповідач не довів реальної необхідності вжиття таких заходів, а обраний спосіб забезпечення виходить за межі мети інституту забезпечення позову. – Важливим фактором стало те, що на момент розгляду касаційної скарги заява про перегляд справи за нововиявленими обставинами вже була розглянута судом, і в її задоволенні було відмовлено, що нівелювало аргументи заявника. – Верховний Суд також відхилив клопотання про розгляд справи у відкритому засіданні, оскільки заявник мав достатньо можливостей викласти свою позицію письмово, а справа не потребувала додаткових усних пояснень. – У підсумку, суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а підстави для її скасування відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу виконавчого комітету Одеської міської ради без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного суду — без змін. Справа №127/17587/25 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Встановлення в судовому порядку факту народження особи у певному населеному пункті (селищі Талове Луганської області) для подальшого оформлення паспорта громадянина України. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилки, розглянувши справу по суті, оскільки питання встановлення місця народження за наявності відповідного актового запису має вирішуватися в позасудовому (адміністративному) порядку. Суд зазначив, що органи ДРАЦС мають чітко визначену процедуру поновлення та внесення змін до актових записів, навіть якщо вони зберігаються на тимчасово окупованій території. Якщо ж орган ДРАЦС відмовляє у вчиненні таких дій, заявник має право оскаржити таку відмову саме в порядку адміністративного судочинства, а не шляхом подання заяви про встановлення факту в порядку окремого цивільного провадження. Суд підкреслив, що окреме провадження не може підміняти собою адміністративні процедури, передбачені спеціальним законодавством. Оскільки справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, суди попередніх інстанцій не мали права ухвалювати рішення по суті вимог. Відповідно, порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування судових рішень та закриття провадження у справі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закрив провадження у справі через порушення правил юрисдикції. Справа №712/4637/25 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з акціонерного товариства вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку у зв’язку з припиненням повноважень голови правління. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що вихідна допомога за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є державною гарантією, розмір якої не залежить від тривалості роботи, а лише від факту звільнення посадової особи за рішенням власника. – Суд вказав на суперечливість висновків апеляційної інстанції, яка визнала факт обрання позивачки на посаду, але водночас зробила висновок про відсутність трудових відносин у певний період. – Касаційна інстанція підкреслила, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, зокрема довідці Пенсійного фонду (форма ОК-7), яка свідчить про нарахування заробітної плати, що є ключовим для підтвердження факту трудових відносин. – Суд зазначив, що ігнорування доречних аргументів сторони та відсутність їх аналізу в рішенні є порушенням права на справедливий суд. – Верховний Суд констатував, що не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, тому обов’язок дослідити докази та надати їм оцінку покладено на апеляційний суд при новому розгляді. – Також було наголошено, що вихідна допомога не є заробітною платою, а є компенсаційним механізмом, спрямованим на підтримку працівника під час пошуку нової роботи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №940/448/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження стягувачем бездіяльності державних виконавців, які, на її думку, не вжили належних заходів для забезпечення виконання рішення суду про побачення матері з дитиною. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, залучаючи до процесу представників органів опіки, поліцію та фахівців-психологів для з’ясування причин відмови дитини від спілкування. – Ключовим фактором стало те, що невиконання рішення було зумовлене не умисними перешкодами з боку боржника, а категоричним небажанням самої дитини, що підтверджено висновком судового експерта-психолога. – Експертиза чітко вказала, що примусове виконання рішення у поточних умовах завдає дитині психотравм та шкодить її емоційному стану, тому пріоритет було надано «найкращим інтересам дитини». – Суд наголосив, що обов’язок держави у таких справах полягає не в автоматичному досягненні результату будь-якою ціною, а у вжитті розумних заходів для сприяння возз’єднанню сім’ї. – Оскільки доказів того, що боржник свідомо блокував виконання рішення, не було, підстави для накладення штрафів на нього відсутні. – Суд також зазначив, що стягувач має право долучитися до розробки комплексної стратегії виконання рішення, а не лише обмежуватися формальними скаргами на виконавця. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими. Справа №569/7331/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення збитків, завданих покупцю внаслідок вилучення (евікції) придбаної квартири за рішенням суду через наявність прав третіх осіб на це майно. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що згідно зі статтею 661 Цивільного кодексу України, продавець зобов’язаний відшкодувати покупцю збитки, якщо товар було вилучено у покупця на користь третьої особи через обставини, що існували до моменту продажу. – Верховний Суд наголосив, що розмір таких збитків має визначатися за ринковою вартістю майна на момент розгляду справи, щоб максимально відновити порушене право кредитора. – Суд визнав правомірним стягнення збитків саме з ОСОБА_2, оскільки вона виступала продавцем за договором, а отже, несе відповідальність за «чистоту» правового титулу майна. – Водночас суд встановив, що ОСОБА_3 не був стороною договору купівлі-продажу, тому позовні вимоги до нього є безпідставними, попри його активну роль у процесі продажу. – Щодо судових витрат, суд підтвердив, що дотримання процесуального строку (подання доказів протягом 5 днів після рішення) є достатнім для їх стягнення, якщо відповідна заява була зроблена до закінчення дебатів. – Суд також здійснив перерозподіл судових витрат, поклавши їх на ОСОБА_2 як на сторону, з якої стягуються збитки, та зобов’язав позивачку відшкодувати витрати ОСОБА_3, оскільки позов до нього було скасовано. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення збитків з ОСОБА_3 та відмовивши у позові до нього, при цьому залишивши в силі стягнення збитків та судових витрат з ОСОБА_2. Справа №712/3724/24 від 30/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд позбавити колишню дружину права користування житловим будинком, який належить йому на праві приватної власності, шляхом припинення сервітуту та її виселення після розірвання шлюбу. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що хоча право власності є непорушним, будь-яке виселення особи з житла має оцінюватися на предмет пропорційності та відповідності статті 8 Конвенції про захист прав людини, яка гарантує право на повагу до житла. * Ключовим фактором для суду стало те, що в будинку продовжують проживати малолітні діти сторін, які мають безумовне право користування цим приміщенням. * Суд встановив, що відповідачка вселилася до будинку на законних підставах як член сім’ї, і її виселення без надання іншого житла в поточних обставинах було б непропорційним втручанням у її приватне життя. * Верховний Суд підкреслив, що припинення сімейних відносин не є автоматичною підставою для негайного виселення, якщо це порушує баланс інтересів між власником та особою, яка проживає в будинку. * Суд зазначив, що виселення має бути «необхідним у демократичному суспільстві» та відповідати нагальній суспільній необхідності, чого в даному випадку позивач не довів. * Також було враховано, що між сторонами триває інший судовий процес щодо поділу майна подружжя, що додатково обґрунтовує необхідність збереження існуючого порядку користування житлом до вирішення майнових спорів. * Верховний Суд залишив рішення попередніх інстанцій без змін, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги зводяться до переоцінки доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №759/4830/25 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики (основний борг та проценти), підтвердженим письмовою розпискою між фізичними особами. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що письмова розписка є належним та достатнім доказом укладення договору позики та факту передання грошових коштів. – Встановлено, що відповідач частково виконав зобов’язання (повертав кошти та передавав майно), що фактично спростовує його заперечення щодо відсутності боргу. – Щодо процентів за користування позикою, суд застосував частину 1 статті 1048 ЦК України, визначивши їх розмір на рівні облікової ставки НБУ, оскільки сторони не погодили інший розмір у договорі. – Суд відхилив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки відповідач не надав доказів підробки розписки, а його власна поведінка (часткове погашення боргу) свідчила про визнання ним боргових зобов’язань. – Щодо валютної складової, суд зазначив, що законодавство не передбачає застосування облікової ставки НБУ до позик в іноземній валюті, тому в цій частині проценти не стягувалися. – Апеляційний суд додатково вказав, що під час воєнного стану боржник звільняється від відповідальності за статтею 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3% річних), тому в цій частині позов було відхилено. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково (стягнуто основний борг та проценти за користування коштами у гривні). Справа №405/7590/24 від 29/07/2026 Предметом спору є законність застосування заходів забезпечення позову у вигляді встановлення порядку спілкування батька з дитиною, щодо якої на момент подання заяви не було заявлено відповідних позовних вимог. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами та мати з ними прямий зв’язок. 2. Суд наголосив, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на гарантування виконання майбутнього рішення суду, тому він не може виходити за межі предмета позову. 3. На момент подання заяви про забезпечення позову судом не було прийнято до розгляду заяву про зміну предмета зустрічного позову, в якій батько просив визначити місце проживання доньки з ним. 4. Оскільки вимоги щодо доньки офіційно не були частиною предмета спору на той момент, апеляційний суд помилково застосував заходи забезпечення позову стосовно дитини, щодо якої не було заявлено позовних вимог. 5. Верховний Суд підкреслив, що процесуальний механізм забезпечення позову не може використовуватися для вирішення питань, які ще не стали предметом судового розгляду. 6. Суд зазначив, що заявник не позбавлений права повторно звернутися із такою заявою, якщо його заява про зміну предмета позову буде прийнята судом у встановленому порядку. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Справа №127/33102/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов матері до батька про позбавлення його батьківських прав щодо двох малолітніх синів через ухилення від виконання батьківських обов’язків. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батька неможливо, а його дії становлять реальну загрозу для дітей. Суд врахував, що відповідач є ветераном АТО, особою з інвалідністю, не має заборгованості зі сплати аліментів та раніше видавав довіреність матері на представництво інтересів дітей, що свідчить про відсутність умисного злісного ухилення. Також було критично оцінено висновок органу опіки та піклування, оскільки він був складений без належного з’ясування позиції батька та не містив достатнього обґрунтування для такого кардинального кроку. Суд дійшов висновку, що проста бездіяльність батька не є достатньою підставою для повного розриву сімейних зв’язків, які мають бути захищені відповідно до практики ЄСПЛ. Натомість, суд обрав більш пропорційний захід — офіційне попередження батька про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та встановлення контролю за виконанням ним батьківських обов’язків з боку органів опіки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення — у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовити, попередивши батька про необхідність належного виконання батьківських обов’язків. Справа №381/2957/22 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є визнання права власності на частки у спадковому майні (житловому будинку та земельній ділянці) за недієздатним спадкоємцем, який має право на обов’язкову частку у спадщині. 2. Суд виходив із того, що недієздатна особа, згідно з частиною 4 статті 1268 Цивільного кодексу України, вважається такою, що прийняла спадщину автоматично, без необхідності подання заяви нотаріусу. Оскільки позивач є повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця, він має безумовне право на обов’язкову частку, розмір якої становить половину від тієї частки, що належала б йому за законом. Верховний Суд наголосив, що при розрахунку обов’язкової частки необхідно враховувати всіх спадкоємців першої черги, які могли б спадкувати за відсутності заповіту, включаючи дітей, зачатих за життя, але народжених після смерті спадкодавця. Суд також вказав на неприпустимість математичного округлення часток, оскільки це призводить до безпідставної зміни обсягу речових прав спадкоємця. Щодо витрат на правничу допомогу, суд відмовив у їх стягненні через відсутність належних доказів (акту наданих послуг, детального опису робіт), які підтверджували б фактичне надання та вартість послуг у касаційному провадженні. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій у частині розміру частки житлового будинку (з 13/150 на 13/200) та уточнивши мотивувальну частину щодо розрахунку частки земельної ділянки, залишивши в іншому рішення без змін. Справа №757/12366/23-ц від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Витребування територіальною громадою міста Києва нерухомого майна (нежитлових приміщень) з чужого незаконного володіння фізичної особи. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що спірне майно вибуло з комунальної власності поза волею власника, оскільки первинна реєстрація права власності на нього була здійснена на підставі підроблених документів (неіснуючого свідоцтва про право власності на квартиру). * Щодо позовної давності, суд дійшов висновку, що вона не була пропущена, оскільки Київська міська рада не була стороною правочинів з відчуження майна і дізналася про порушення своїх прав лише після отримання службової записки у 2023 році. * Суд наголосив, що дії щодо вибуття майна мали прихований характер, оскільки об’єкт був ідентифікований як «квартира», хоча фактично був переведений у статус «нежитлового приміщення». * Верховний Суд підтримав позицію апеляції, що сам факт участі особи у кримінальному провадженні як свідка чи надання відповідей на запити слідчого не означає автоматичної обізнаності власника про незаконність реєстрації права власності на конкретний об’єкт. * Суд відхилив доводи відповідача про його добросовісність, зазначивши, що він мав проявити розумну обачність при купівлі майна, яке було відчужене двічі за дуже короткий проміжок часу. * Також суд підкреслив, що відповідач не надав обґрунтованих доказів неможливості подання нових доказів у суді першої інстанції, тому апеляційний суд правомірно відмовив у їх прийнятті. * Насамкінець, суд вказав, що захист прав добросовісного набувача у даному випадку має відбуватися шляхом пред’явлення позову до продавця про відшкодування збитків, а не шляхом утримання майна, що вибуло з власності громади незаконно. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду про витребування майна на користь територіальної громади — без змін. Справа №824/84/25 від 30/07/2026 Предметом спору є питання визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України про стягнення з комунального підприємства на користь іноземної компанії понад 1,4 млн євро заборгованості та витрат на арбітраж. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю дотримання процедурних норм, передбачених розділом VIII Цивільного процесуального кодексу України, що регулюють визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів. Верховний Суд перевіряв законність ухвали апеляційного суду, яка була предметом оскарження обома сторонами процесу. Судді проаналізували дотримання вимог щодо повідомлення сторін про арбітражний розгляд та відповідність рішення публічному порядку України. Важливим аспектом було встановлення того, чи не виходять арбітри за межі своєї компетенції при вирішенні спору про визнання укладеними додаткових угод. Суд дійшов висновку, що підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення, передбачені статтею 459 ЦПК України, відсутні. У підсумку, колегія суддів не знайшла правових підстав для скасування або зміни ухвали суду апеляційної інстанції, підтвердивши її законність та обґрунтованість. Верховний Суд залишив апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду про надання дозволу на виконання рішення арбітражу — без змін. Справа №489/8176/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до колишньої дружини про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який належить на праві власності їхньому спільному малолітньому сину, та про вселення у цей будинок. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач не довів факту порушення свого права на користування житлом, оскільки він добровільно виселився з будинку ще у 2021 році, створив нову сім’ю та проживає за іншою адресою, маючи там зареєстроване місце проживання. – Щодо вимоги про вселення, суд наголосив на важливості правильного визначення суб’єктного складу учасників справи: оскільки власником будинку є малолітня дитина, саме вона мала бути залучена до справи як відповідач (через законного представника). – Верховний Суд підкреслив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною та безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. – Суд відхилив посилання позивача на довідку ВПО, зазначивши, що вона видана іншій особі та отримана без відома власника будинку (дитини) та його законного представника, що не створює права користування чужим майном. – Колегія суддів зазначила, що право членів сім’ї власника на користування житлом виникає лише за умови постійного проживання разом із власником та ведення спільного господарства, чого у даному випадку не встановлено. – Суд також вказав, що неможливо вирішити питання про вселення без залучення власника майна (дитини) як відповідача, оскільки це безпосередньо впливає на права та обов’язки останнього. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №456/253/22 від 28/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні нею шляхом зобов’язання орендаря повернути ділянку власнику. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що договір оренди був підписаний не власницею земельної ділянки, а іншою особою, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи. – Оскільки волевиявлення власника на укладення договору було відсутнє, суд визнав такий договір неукладеним, а не просто недійсним. – Верховний Суд наголосив, що отримання орендної плати власником не є доказом укладення договору, оскільки для оренди землі обов’язковою є письмова форма, а конклюдентні дії не можуть замінити підпис сторони. – Суд відхилив доводи відповідача про преюдиційне значення попереднього рішення суду, оскільки в тій справі питання справжності підпису та факту укладення договору взагалі не досліджувалося. – **:** Верховний Суд відступив від попередніх позицій (зокрема, Об’єднаної палати КЦС), зазначивши, що вимога про визнання відсутнім права оренди не є єдиним належним способом захисту, і власник має право захищати свої права шляхом негаторного позову (усунення перешкод у користуванні). – Суд підкреслив, що ефективний спосіб захисту має забезпечувати реальне поновлення прав власника, тому зобов’язання повернути ділянку є цілком правомірним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши право власниці на повернення земельної ділянки. Справа №337/6001/15-ц від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи та правова позиція суду: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій посадових осіб виконавчої служби щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та відновлення примусового стягнення заборгованості, яка була визначена в іноземній валюті. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що при виконанні рішень про стягнення коштів, еквівалентних іноземній валюті, сума в гривнях має розраховуватися за курсом на день кожного окремого платежу, а не на дату винесення рішення суду. – Суд вказав, що апеляційна інстанція передчасно зробила висновок про пропуск стягувачем строку на оскарження, оскільки не дослідила докази того, чи було належним чином повідомлено банк про закінчення провадження (зокрема, через електронний кабінет у ЄСІТС). – Також суд підкреслив, що начальник відділу виконавчої служби має повноваження здійснювати контроль за законністю дій підлеглого виконавця, включаючи право скасовувати постанови, які суперечать вимогам закону. – Апеляційний суд не перевірив, чи було рішення суду фактично виконане в повному обсязі, адже сума стягнутих коштів у гривневому еквіваленті виявилася меншою за суму валютного боргу. – Верховний Суд зауважив, що без встановлення факту повного виконання рішення суду неможливо зробити висновок про правомірність чи протиправність дій виконавця. – Відтак, через неповноту дослідження обставин справи, рішення апеляційного суду було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам процесуального закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного встановлення фактичних обставин. Справа №199/5769/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на спадкове майно та його поділ між спадкоємцями першої черги (дружиною та донькою померлого). 2. **Основні аргументи суду:** * Суд встановив, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, є об’єктом спільної сумісної власності, тому дружина має право на 1/2 частку, а решта 1/2 входить до складу спадщини. * Верховний Суд підтримав позицію суду першої інстанції про те, що поділ спадкового майна в натурі неможливий без надання належних та актуальних доказів його дійсної ринкової вартості на момент розгляду справи. * Апеляційний суд помилково прийняв як докази звіти про оцінку, строк дії яких закінчився, та консультаційну довідку, яка не враховувала реальний стан та комплектацію майна. * Суд наголосив, що тягар доказування вартості майна лежить на сторонах, і позивачка не скористалася правом на призначення судової експертизи. * Також Верховний Суд вказав на неприпустимість виходу судом апеляційної інстанції за межі позовних вимог, зокрема щодо стягнення грошової компенсації, яку позивачка не просила. * В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, безпідставно переоцінивши докази та змінивши законне рішення суду першої інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у поділі спадкового майна в натурі через відсутність належної оцінки. Справа №127/19375/22 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна колишнього подружжя (трьох квартир) між колишніми чоловіком та дружиною з урахуванням вимог про виплату грошової компенсації за нерівність часток. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із презумпції рівності часток подружжя у спільному майні, визначивши загальну вартість активів та встановивши, що поділ у натурі можливий шляхом передачі конкретних об’єктів кожній зі сторін із виплатою грошової компенсації за різницю у вартості. – При вирішенні питання, кому саме передати у власність квартиру, що використовується як студія дизайну, суд врахував фінансову участь чоловіка у її облаштуванні та доцільність збереження джерела його доходу, що забезпечує аліментні зобов’язання. – Суд відхилив доводи дружини про непридатність інших квартир для проживання, оскільки належних доказів цього надано не було, а також врахував, що вона з дитиною забезпечена іншим житлом. – Договір про спільну діяльність, укладений чоловіком щодо використання квартири, визнано таким, що не порушує прав дружини, оскільки він не передбачає відчуження майна, а лише надання доступу до обладнання. – Суд підкреслив, що поділ майна має здійснюватися на засадах справедливості та розумності, а не лише формального розподілу часток, тому обрав варіант, який мінімізує втручання у господарську діяльність сторін. – Апеляційний суд додатково уточнив, що оскільки вимоги обох сторін були задоволені частково, це має бути відображено у резолютивній частині рішення, що і було зроблено шляхом зміни рішення суду першої інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було здійснено поділ майна шляхом передачі квартир у власність сторін із виплатою грошової компенсації за різницю у вартості. Справа №463/4875/16-ц від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Справа стосується вимог про знесення самочинно збудованого житлового будинку на земельній ділянці комунальної власності та зобов’язання усунути перешкоди у користуванні суміжною ділянкою шляхом облаштування належного водовідведення. 2. **Аргументи суду:** – Суд керувався принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості, встановивши, що відповідачка набула право користування ділянкою разом із часткою у будинковолодінні. – Верховний Суд підкреслив, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом впливу, який застосовується лише тоді, коли вичерпано всі інші можливості усунення порушень, чого в даному випадку не було доведено. – Щодо позову Львівської міської ради, суд зазначив, що позивач не довів факту порушення прав територіальної громади, оскільки ділянка фактично перебувала у користуванні відповідачки на підставі попередніх судових рішень. – Суд визнав, що порушення прав сусідки (ОСОБА_1) дійсно мають місце через неналежне водовідведення, тому зобов’язання обладнати ринви є адекватним способом захисту її прав. – Процесуальні порушення, допущені судами нижчих інстанцій (зокрема при об’єднанні справ), визнані такими, що не вплинули на правильність вирішення спору по суті, а тому не є підставою для скасування рішень. – Клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду було відхилено через відсутність обґрунтування виключної правової проблеми. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційних скарг Львівської міської ради та ОСОБА_1. Справа №521/15627/24 від 30/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим ще у 2012 році, з огляду на дотримання строків пред’явлення документа до виконання. 2. Суд виходив із того, що право на виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Ключовим аргументом стало те, що після набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» у 2016 році, строк пред’явлення виконавчих документів, які на той момент не були прострочені, автоматично збільшився до трьох років. Суд встановив, що переривання строку пред’явлення виконавчого листа відбувалося неодноразово, зокрема у 2016, 2023 та 2024 роках, у зв’язку з пред’явленням документа до виконання. Оскільки кожне таке пред’явлення перериває перебіг строку і розпочинає його заново, на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 03 вересня 2024 року трирічний строк не сплинув. Відтак, дії приватного виконавця були визнані законними, а доводи боржника про пропуск строку — безпідставними. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу боржника — без задоволення. Справа №757/20448/22-ц від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Стягнення з держави грошової компенсації моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тривалого кримінального переслідування. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що право на відшкодування шкоди виникає у зв’язку з виправданням особи, а розмір компенсації має визначатися з урахуванням засад розумності, справедливості та співмірності. * Верховний Суд наголосив, що спеціальний Закон України «Про порядок відшкодування шкоди…» гарантує мінімальний розмір відшкодування (не менше однієї мінімальної зарплати за кожен місяць), і цей розмір не може бути зменшений або обмежений положеннями Закону про Державний бюджет на відповідний рік. * Суд відхилив доводи прокуратури про застосування «розрахункової величини» у розмірі 1 600 грн, вказавши, що норми спеціального закону мають пріоритет, а бюджетні обмеження не можуть звужувати обсяг конституційних прав громадян. * Водночас Верховний Суд не погодився з апеляційною інстанцією щодо суми у 2 000 000 грн, зазначивши, що суди попередніх інстанцій безпідставно порівнювали цю справу з іншими, де обставини (наприклад, довічне ув’язнення чи рішення ЄСПЛ) були значно важчими. * Суд підкреслив, що хоча позивач має право на компенсацію, розмір відшкодування не повинен призводити до безпідставного збагачення особи, тому сума має бути достатньою для розумного задоволення потреб, але не надмірною. * Враховуючи тривалість переслідування (92 місяці) та факт затримання, суд визнав суму в 1 000 000 грн справедливою та такою, що відповідає критеріям розумності. * Також суд зазначив, що факт отримання компенсації в іншій справі за інший період не позбавляє особу права на відшкодування за поточним провадженням, оскільки це окремі юридичні факти. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій та остаточно визначивши розмір моральної шкоди в сумі 1 000 000 гривень. Справа №824/36/26 від 30/07/2026 1. Предметом спору є законність відмови суду апеляційної інстанції у застосуванні зустрічного забезпечення за заявою відповідача у межах процедури забезпечення позову, поданого до міжнародного комерційного арбітражу. 2. Суд виходив із того, що інститут зустрічного забезпечення є дискреційним повноваженням суду, яке застосовується лише за наявності обґрунтованих підстав для захисту інтересів відповідача від можливих збитків, завданих заходами забезпечення позову. У даному випадку колегія суддів дійшла висновку, що заявник не надав належних та переконливих доказів того, що вжиті заходи забезпечення позову створюють реальну загрозу завдання йому майнової шкоди, яка потребувала б фінансового гарантування. Суд підкреслив, що сам факт наявності спору або незгода з вжитими заходами не є автоматичною підставою для витребування зустрічного забезпечення. Також було враховано, що попередні процесуальні дії суду апеляційної інстанції відповідали вимогам процесуального закону та принципу пропорційності. Відтак, відсутність доведеності ризиків для відповідача стала ключовим фактором для залишення заяви без задоволення. Суд не знайшов підстав вважати, що апеляційний суд припустився порушень норм матеріального чи процесуального права, які б вимагали скасування оскаржуваної ухвали. 3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін. Справа №947/30542/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю зі спадкодавцем протягом понад п’яти років та, як наслідок, визнання права на спадкування у складі четвертої черги зі зміною черговості одержання права на спадщину. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для визнання особи спадкоємцем четвертої черги недостатньо лише факту спільного проживання за однією адресою, необхідно довести наявність сталих сімейних відносин. – Позивачі не надали належних доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат на харчування чи утримання житла, що є ключовими критеріями для визначення «сім’ї» у розумінні цивільного законодавства. – Суд зазначив, що вимога про зміну черговості спадкування (ст. 1259 ЦК України) є похідною, і оскільки позивачі не довели сам факт проживання однією сім’єю, підстави для зміни черговості відсутні. – Щодо доводів про безпорадний стан спадкодавця, суд вказав на недоведеність того, що позивачі тривалий час опікувалися ним та матеріально забезпечували його саме через цей стан. – Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, зазначивши, що суди правильно оцінили докази у їх сукупності та не виявили обставин, які б свідчили про реальність сімейних відносин. – Касаційний суд також відхилив процесуальні зауваження скаржника щодо розгляду справи без участі позивачів, оскільки в матеріалах справи була заява їхнього представника про розгляд справи за його відсутності. – Зрештою, суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №758/12787/18 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася в судовому порядку припинити зобов’язання за договором іпотеки, укладеним для забезпечення кредиту між двома юридичними особами, та витребувати правовстановлюючі документи на нерухомість. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції спору є суб’єктний склад основного зобов’язання, яке забезпечувалося іпотекою. * Оскільки кредитний договір був укладений між юридичними особами, будь-які спори щодо похідних правочинів (іпотеки) підлягають розгляду виключно в порядку господарського, а не цивільного судочинства. * Суд підкреслив, що суб’єктний склад сторін іпотечного договору (наявність фізичної особи) не змінює господарську юрисдикцію спору, якщо основне зобов’язання виникло між суб’єктами господарювання. * Щодо процесуальних порушень, суд зазначив, що оскільки провадження було закрито на стадії вирішення питання про юрисдикцію, розгляд справи по суті не відбувся, тому формальні порушення щодо виду провадження не вплинули на законність закриття справи. * Скасування заходів забезпечення позову було визнано логічним та правомірним наслідком закриття провадження у справі. * Також суд підтвердив, що направлення повістки на адресу, яка повернулася з відміткою «адресат відсутній», є належним повідомленням учасника, що спростовує доводи позивачки про порушення її прав на участь у засіданні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було підтверджено закриття провадження у справі через порушення правил юрисдикції, — без змін. Справа №947/37043/21 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є вимога власника нерухомого майна про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинно встановленого сусідом металевого гаража та відшкодування завданої цим гаражем майнової шкоди. 2. Суд виходив із того, що позивач довів факт порушення своїх прав як власника будинку через неправомірне встановлення відповідачкою металевого гаража на земельній ділянці без дозвільної документації. Ключовим доказом стала будівельно-технічна експертиза, яка підтвердила, що гараж порушує протипожежні норми та спричиняє затікання вологи, що призвело до пошкодження стін і стелі в будинку позивача. Суд відхилив доводи відповідачки про процесуальні порушення при прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, зазначивши, що ці вимоги були логічно пов’язані з первісним позовом і не порушили права на захист. Також було наголошено, що відповідачка не надала жодних альтернативних доказів чи клопотань про повторну експертизу, тому висновок експерта залишився належним та допустимим доказом. Верховний Суд підкреслив, що формальні недоліки в процесі не можуть бути підставою для скасування законного по суті рішення, якщо вони не вплинули на права сторін. Зрештою, суд визнав наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між існуванням гаража та завданою позивачу матеріальною шкодою. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідачки — без задоволення. Справа №695/2982/20 від 28/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, через пропуск строку на апеляційне оскарження та ненадання належних доказів поважності причин такого пропуску. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і обмежене процесуальними строками, які мають бути дотримані для забезпечення принципу правової визначеності. Апеляційний суд надав скаржнику можливість усунути недоліки та обґрунтувати поважність пропуску строку, проте скаржник не виконав вимоги ухвали про залишення скарги без руху. Верховний Суд встановив, що в матеріалах справи відсутнє клопотання про поновлення строку, на яке посилався скаржник у касаційній скарзі. Крім того, суд зазначив, що особа, яка не була залучена до справи, все одно зобов’язана довести поважність причин пропуску строку, а сам факт неучасті у справі не є безумовною підставою для автоматичного поновлення строку. Суд також звернув увагу на те, що скаржник міг дізнатися про існування оскаржуваного рішення значно раніше під час розгляду інших пов’язаних справ, у яких він брав активну участь. Таким чином, дії апеляційного суду щодо відмови у відкритті провадження визнано законними та обґрунтованими. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №352/2632/23 від 28/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий професійний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався скасувати державну реєстрацію права власності на домоволодіння, здійснену за відповідачем, та визнати за собою право власності на це майно в порядку спадкування. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що державна реєстрація є лише офіційним визнанням права, а не підставою для його виникнення, тому саме по собі оскарження процедури реєстрації не дає права на задоволення позову, якщо позивач не довів наявність у нього порушеного права на це майно. – Позивач не довів, що спірне майно входило до складу спадкової маси, оскільки спадкодавець за життя офіційно відмовився від своєї частки у домогосподарстві. – Суд встановив, що позивач не прийняв спадщину у встановлений законом спосіб, оскільки не подав заяву нотаріусу, а факт реєстрації місця проживання не є беззаперечним доказом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. – Додатково суд врахував наявність заповіту, складеного спадкодавцем на користь відповідача, що виключає право позивача на спадкування за законом. – Суд зазначив, що недоведеність факту порушення прав позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, незалежно від інших обставин. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №756/8889/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію права власності та іпотеки на нерухоме майно, яке, за твердженням позивача, було незаконно зареєстроване за відповідачем на підставі підроблених документів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що для захисту прав власника, чиє майно було незаконно зареєстроване за іншою особою, найефективнішим способом є негаторний позов, зокрема, вимога про скасування державної реєстрації права власності та іпотеки. Суд підкреслив, що оскільки іпотекодавець не був власником майна, він не мав повноважень на його передачу в іпотеку, тому записи про іпотеку підлягають скасуванню. Водночас суд зазначив, що вимога про визнання самого договору іпотеки недійсним не є ефективним способом захисту прав власника, оскільки для поновлення його прав достатньо скасувати незаконні реєстраційні записи. Суд також врахував принцип диспозитивності, зазначивши, що оскільки один із відповідачів (ОСОБА_1) не оскаржував рішення в частині скасування реєстрації права власності, він фактично погодився з цим висновком. Таким чином, Верховний Суд залишив у силі рішення про скасування реєстраційних записів, але відмовив у задоволенні вимоги про визнання договору іпотеки недійсним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання договору іпотеки недійсним, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в іншій частині (щодо скасування реєстраційних записів) залишив судові рішення без змін. Справа №761/1004/20 від 22/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є захист особистих немайнових прав (честі, гідності, права на ім’я та зображення) у зв’язку з оприлюдненням правоохоронними органами та медіа інформації про причетність позивачів до вчинення тяжких кримінальних правопорушень до винесення обвинувального вироку суду. 2. Суд виходив з того, що питання доведеності вини особи у вчиненні злочину належить виключно до сфери кримінального судочинства, тому цивільний суд не може підміняти собою кримінальний процес та оцінювати докази причетності до злочину. Верховний Суд наголосив, що позови, спрямовані на оцінку обставин, які є предметом доказування у кримінальному провадженні, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Водночас суд підкреслив, що право на ім’я та захист від передчасної «кримінальної стигматизації» є фундаментальними, проте обраний позивачем спосіб захисту (визнання інформації недостовірною та її спростування) у даному випадку є неефективним. Суд зазначив, що у подібних ситуаціях належним способом захисту є звернення з позовом про відшкодування шкоди, а не спростування інформації, яка фактично є звітуванням про хід досудового розслідування. Таким чином, суд розмежував право на інформування суспільства та обов’язок дотримання презумпції невинуватості, вказавши на неможливість вирішення таких спорів у цивільному процесі. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог про спростування інформації та видалення даних, закривши провадження у цій частині, а також змінив мотивувальну частину рішень щодо вимог про порушення немайнових прав, відмовивши у їх задоволенні через неефективність обраного способу захисту. Справа №514/1346/16-ц від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позов батька до матері про позбавлення її батьківських прав щодо трьох дітей та визначення місця їх проживання з ним. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо, а їхні дії є винними та свідомо нехтують обов’язками. – Апеляційний суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, встановив відсутність доказів того, що мати становить реальну загрозу для життя, здоров’я чи психічного розвитку дітей. – Суд критично оцінив висновок органу опіки та піклування, зазначивши, що він був недостатньо обґрунтованим, суперечливим та не містив аналізу психологічного стану стосунків між матір’ю та дітьми. – Залучений до справи психолог дійшов висновку, що негативне ставлення дітей до матері є переважно «засвоєним» через тривалий вплив середовища батька, а не результатом власного досвіду дітей. – Верховний Суд підкреслив, що особистісні непорозуміння між колишнім подружжям не можуть бути підставою для розірвання сімейних зв’язків, оскільки інтереси дитини полягають у збереженні зв’язків із сім’єю, якщо вона не є явно неблагополучною. – Суд також врахував, що з моменту ініціювання позову минуло майже десять років, а сімейні відносини мають складний характер, тому позбавлення прав без вичерпних доказів не відповідає принципам справедливості. – Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що замість позбавлення прав доцільно застосувати захід впливу у вигляді попередження матері про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов’язків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду про відмову у позбавленні матері батьківських прав, додатково офіційно попередивши її про необхідність належного виконання батьківських обов’язків під контролем органу опіки. Справа №759/6248/25 від 31/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий аналіз справи: 1. Предметом спору є встановлення факту перебування заявника на утриманні свого загиблого брата-військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги. 2. Суд дійшов висновку, що для визнання особи утриманцем у контексті виплати допомоги за загибель військовослужбовця недостатньо лише факту надання матеріальної допомоги. Ключовою умовою є наявність у заявника статусу «непрацездатного члена сім’ї» відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Суд встановив, що заявник на момент смерті брата був повнолітньою працездатною особою, мав власну сім’ю та самостійні джерела доходу. Отже, навіть систематична фінансова підтримка з боку брата не перетворює працездатну особу на «утриманця» у розумінні спеціального законодавства. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, встановивши відсутність правових підстав для задоволення заяви. Верховний Суд підтвердив, що надання допомоги в межах родинних стосунків не є тотожним юридичному факту перебування на утриманні. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у встановленні факту — без змін. Справа №303/4981/24 від 30/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на житловий будинок за відповідачкою, оскільки це порушує її спадкові права на 1/2 частину цього майна після смерті батька. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивачка та її покійна мати (відповідачка) були спадкоємцями першої черги, проте мати офіційно відмовилася від спадщини на користь доньки, що робить позивачку єдиним спадкоємцем. * Ключовим фактом стало підтвердження постійного проживання позивачки разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що згідно із законом автоматично означає її прийняття. * Верховний Суд підкреслив важливість стандарту доказування «балансу ймовірностей», зазначивши, що надані докази (зокрема довідка сільської ради та заява самої відповідачки про відмову від спадщини) є достатньо переконливими для підтвердження факту прийняття спадщини. * Суд вказав, що реєстрація права власності на весь будинок за відповідачкою була неправомірною, оскільки вона ігнорувала частку спадкодавця, яка перейшла до позивачки. * Щодо обраного способу захисту, суд зазначив, що скасування державної реєстрації є ефективним засобом, оскільки наявність помилкового запису в реєстрі унеможливлює оформлення спадщини позивачкою у позасудовому порядку. * Суд відхилив доводи касаційної скарги про «неналежний спосіб захисту», наголосивши, що формалізований підхід не повинен перешкоджати реальному захисту прав особи. * Зрештою, Верховний Суд погодився з висновками апеляційної інстанції, що оскаржуване рішення реєстратора порушує законні права позивачки на спадкове майно. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було скасовано незаконну реєстрацію права власності, залишив без змін. Справа №753/14301/24 від 29/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Поділ спадкового майна між співвласниками (спадкоємцями) шляхом виділу кожному з них окремих об’єктів нерухомості та майнових прав у натурі з припиненням права спільної часткової власності. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що спадкоємці володіють частками у різних об’єктах, проте для здійснення поділу в натурі необхідна згода всіх співвласників, якої в даному випадку досягнуто не було. * Важливим фактором стала неможливість поділу деяких об’єктів, оскільки майнові права на квартири в об’єктах, що ще будуються, не є завершеними об’єктами нерухомості, на які можна зареєструвати право власності. * Суд наголосив, що виділ частки в натурі передбачає перетворення спільного майна на самостійні об’єкти, а не просто перерозподіл часток між співвласниками за бажанням одного з них. * Позивачка фактично намагалася здійснити перерозподіл часток у спільному майні на свою користь, відмовляючись від одних об’єктів на користь інших, що не відповідає правовій природі виділу частки в натурі. * Суд зазначив, що задоволення позову в запропонованому позивачкою вигляді призвело б до порушення балансу прав та інтересів інших співвласників, які заперечували проти такого поділу. * Оскільки виділ частки в натурі в даній ситуації неможливий без порушення прав інших осіб, а згоди на інший варіант (наприклад, грошову компенсацію) не було, підстави для задоволення позову відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін. Справа №758/8523/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до державної нотаріальної контори про зняття арешту з нерухомого майна, посилаючись на технічну помилку в даті ухвали, яка стала підставою для обтяження. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач обрав неналежного відповідача, оскільки нотаріальна контора не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої було накладено арешт. – Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, у справах про зняття арешту з майна відповідачами мають бути саме боржник або стягувач, чиї інтереси забезпечувалися обтяженням. – Позивач не заявляв клопотань про залучення належних відповідачів (стягувачів) у встановлений законом строк, що унеможливило вирішення спору по суті. – Суд наголосив, що визначення складу сторін є виключним правом позивача, а наслідком пред’явлення позову до неналежного відповідача є відмова у задоволенні вимог. – Також було зазначено, що позивач не надав доказів того, що арешт не стосувався зобов’язань спадкодавця, що додатково підтвердило необхідність участі у справі інших сторін виконавчого провадження. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій діяли в межах процесуального закону, не проявивши надмірного формалізму, оскільки залучення належних відповідачів є критично важливим для захисту прав усіх учасників правовідносин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими. Справа №824/17/26 від 30/07/2026 Предметом спору є питання правомірності відмови апеляційного суду у забезпеченні позову, який подано в межах процедури визнання та виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу акцій, переданого на розгляд до Лондонського міжнародного арбітражного суду. Суд при винесенні рішення керувався тим, що заходи забезпечення позову в арбітражних справах мають застосовуватися виключно за наявності реальної загрози невиконання майбутнього рішення арбітражу, яку заявник повинен належним чином довести. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що заявник не надав переконливих доказів того, що невжиття заходів забезпечення ускладнить чи унеможливить виконання арбітражного рішення в майбутньому. Суд підкреслив, що припущення сторони про можливу недобросовісність контрагента не є достатньою підставою для накладення арештів чи інших обмежень на активи. Також було враховано, що обрані заявником заходи забезпечення мають бути співмірними із заявленими вимогами, чого в даному випадку не було дотримано. В результаті, колегія суддів підтвердила правильність висновків суду першої інстанції, який не знайшов правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін. Справа №824/38/26 від 30/07/2026 1. Предметом спору є питання правомірності вжиття заходів забезпечення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення Лондонського міжнародного арбітражного суду на території України. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що заходи забезпечення позову або заяви про визнання іноземного арбітражного рішення мають бути співмірними із заявленими вимогами та безпосередньо пов’язаними з предметом спору. Верховний Суд проаналізував доводи апеляційної скарги щодо необхідності вжиття таких заходів та дійшов висновку, що заявник не довів наявності реальної загрози невиконання майбутнього рішення суду. Суд підкреслив, що забезпечення не повинно призводити до фактичного вирішення спору по суті до завершення розгляду справи. Також було враховано, що обрані заходи не повинні надмірно обмежувати права інших учасників процесу без належних на те правових підстав. В результаті колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для задоволення клопотання про забезпечення заяви. 3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін. Справа №607/25020/24 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позов батька про визнання незаконним утримання дитини на території України та зобов’язання повернути її до Франції на підставі положень Гаазької конвенції 1980 року. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що перебування дитини у Франції мало тимчасовий характер, оскільки сім’я виїхала туди як бенефіціари тимчасового захисту через війну, а не з метою зміни постійного місця проживання. * Ключовим фактором для суду стала відсутність інтеграції дитини у французьке середовище: дитина не володіла мовою, не мала сталих соціальних зв’язків, а її перебування в навчальному закладі було нетривалим. * Суд врахував обставини домашнього насильства, через які мати була змушена змінити місце проживання у Франції, що підтверджується зверненнями до поліції та соціальних служб. * Встановлено, що в Україні дитина повністю соціалізована, відвідує дошкільний заклад, проходить необхідну реабілітацію та має сталі сімейні зв’язки. * Суд наголосив, що повернення дитини до Франції за таких умов створило б реальну загрозу заподіяння їй психологічної шкоди. * Також суд врахував, що рішення іноземного суду, на яке посилався батько, було скасоване апеляційною інстанцією Франції, яка також визнала проживання дитини у Франції тимчасовим. * Верховний Суд підкреслив, що батько не позбавлений права на спілкування з дитиною та не має обмежень у перетині кордону для зустрічей з нею в Україні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу батька, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у поверненні дитини — без змін. Справа №509/7501/23 від 29/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними правочинів щодо відчуження квартири, яка була спільною сумісною власністю подружжя, та поділ цього майна. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що захист прав співвласника через визнання договорів недійсними є ефективним лише тоді, коли це призводить до реального відновлення прав на майно. У цій справі позивачка вже ініціювала інший судовий процес про поділ майна шляхом стягнення грошової компенсації, що робить паралельний позов про визнання правочинів недійсними надлишковим. Суд наголосив на принципі процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судових процесів є неприпустимим. Апеляційний суд правильно встановив, що оскільки вимоги про поділ майна в цій справі були залишені без розгляду, визнання угод недійсними не забезпечить позивачці ефективного захисту. Водночас Верховний Суд підтвердив, що факт порушення прав дружини при відчуженні майна чоловіком без її згоди є встановленим, і це може бути враховано в межах іншої справи про поділ майна. Таким чином, відмова у позові не позбавляє позивачку права отримати компенсацію вартості частки у спільному майні в межах іншого провадження. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №761/11448/23 від 31/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівниця оскаржувала своє звільнення у зв’язку з ліквідацією установи, вимагаючи поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що рішення про ліквідацію установи було прийнято уповноваженим органом (Міністерством), а процедура звільнення відповідала вимогам трудового законодавства. – Було підтверджено, що позивачку належним чином попередили про майбутнє вивільнення за два місяці, а також проінформували центр зайнятості про масове скорочення. – Суд наголосив, що обов’язок роботодавця щодо працевлаштування працівника не є абсолютним і обмежується наявністю вакантних посад, які відповідають кваліфікації працівника, чого у даному випадку встановлено не було. – Факт того, що ліквідаційна процедура тривала певний час і установа продовжувала здійснювати обмежену діяльність, не спростовує законності звільнення, оскільки окремі посади були необхідні саме для забезпечення процесу ліквідації. – Суд відхилив доводи позивачки про фіктивність ліквідації, зазначивши, що наявність фінансування чи окремих організаційних заходів не скасовує юридичного статусу установи, що перебуває у стані припинення. – Також суд підкреслив, що питання оцінки доказів та встановлення фактичних обставин належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів п […]

Case No. 456/253/22 dated 07/28/20261. **Subject matter of the dispute:** Declaration of a land lease agreement as invalid and removal of impediments to […]

Справа №456/253/22 від 28/07/2026Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував н […]

Review of draft laws as of 06/08/20261 bill registered: 15438-1 Draft Law on Amending Certain Legislative Acts of Ukraine Regarding the Improvement of […]

Огляд законопроектів за 06/08/2026Зареєстровано 1 […]

Огляд законодавства ЄС за 06/08/2026Будь лас […]

Review of the EU legislation for 06/08/2026Please provide the list of legal acts you wish for me to review. Once you provide the text or the references to […]

Review of Ukrainian legislation for 06/08/2026Please provide the texts of the legislative acts for analysis. Since there is no list of documents in your […]

Огляд українського законодавства за 06/08/2026Будь ласка, надайте тексти законодавчих актів для аналізу. Оскільки у вашому повідомленні відсутній перелік документів, я готовий опрацювати їх одразу після того, як ви їх надішлете. А тепер розглянемо детальніше кожен з опублікованих сьогодні актів: Про офіційний курс гривні щодо іноземних валют Про призначення В. Ляліної-Бойко Постійним представником України при ЮНЕСКО Про звільнення К. Зеленко з посад Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Сингапур та Надзвичайного і Повноважного Посла України в Брунеї Даруссаламі Про звільнення В. Жовтенка з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Киргизькій Республіці Про звільнення В. Євдокимова з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Таджикистан Про звільнення В. Химинця з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Австрія Про звільнення В. Хоманця з посад Надзвичайного і Повноважного Посла України в Туніській Республіці та Надзвичайного і Повноважного Посла України у Державі Лівія Про звільнення В. Омельченка з посади Постійного представника України при ЮНЕСКО Про увільнення від тимчасового виконання обов’язків Голови Служби зовнішньої розвідки України Про призначення Швидкого М.О. заступником Міністра оборони України Відомості про припинення дії міжнародних договорів Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України Про затвердження Змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг Про внесення змін до Статуту акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” Деякі питання організації та здійснення наставництва Про утворення урядових комітетів та затвердження їх посадового складу Про звільнення Кузьмичової Н.Ю. з посади заступника Міністра освіти і науки України Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2026 р. № 332 Про внесення зміни до складу Міжвідомчої робочої групи з питань детінізації економіки Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству цифрової трансформації на 2026 рік Про подання на ратифікацію Верховною Радою України Протоколу між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Північна Македонія про внесення змін до Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Македонія про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів Про передачу нерухомого та окремого індивідуально визначеного майна у власність територіальної громади міста Києва Про перерозподіл обсягів надання кредитів з державного бюджету, передбачених Державному агентству відновлення та розвитку інфраструктури у 2026 році для реалізації публічних інвестиційних проектів за рахунок кредитів (позик), залучених державою від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 травня 2026 р. № 474 Про затвердження Змін до Положення про організацію та проведення інспекційних перевірок Про затвердження Положення про порядок складання та розкриття інформації компаніями з управління активами та особами, що здійснюють управління активами недержавних пенсійних фондів, та подання відповідних документів до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Про врахування висловлених органом державної реєстрації зауважень до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 09 червня 2026 року № 535 Акт, складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб’єктом господарювання вимог законодавства у сфері охоронної діяльності, що підлягає ліцензуванню (нова редакція) Про внесення змін до де […]