Справа №905/291/23 від 12/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про відкриття провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки доводи апеляційної скарги фізичної особи-підприємця (ФОП) Шелудченка Г.Г. були тотожними аргументам, які вже розглядалися апеляційним судом під час перегляду справи за скаргою боржника. Суд касаційної інстанції підкреслив, що метою статті 272 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) є недопущення повторного перегляду судового рішення з мотивів, які вже були предметом розгляду. Суд зазначив, що ФОП Шелудченко Г.Г. не надав нових аргументів, які б не були враховані судом апеляційної інстанції при попередньому розгляді справи. Суд також врахував, що Верховний Суд вже погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) щодо заборони відкриття провадження у справі про банкрутство підприємств, розташованих на території бойових дій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №918/195/24(918/700/24) від 27/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації права оренди, що виникли в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Немовицька сільська рада порушила вимоги Земельного кодексу України, передавши в оренду земельну ділянку СТОВ “Дубенська аграрна компанія” без письмової згоди СГПП “Случ”, на території якої розташоване нерухоме майно останнього. Суд підкреслив, що власник земельної ділянки не може передавати її у користування третім особам, якщо на ній розташовані об’єкти нерухомості, що належать іншим власникам, і відсутня їх згода. Також, суд зазначив, що оскільки рішення сільської ради про передачу землі в оренду було незаконним, то і договір оренди, укладений на підставі цього рішення, є недійсним. Суд вказав, що скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідним від визнання недійсним договору оренди, і тому також підлягає задоволенню. Суд відхилив доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права, зокрема щодо розгляду справи неповноважним складом суду та в порядку спрощеного провадження, зазначивши, що ці порушення не вплинули на правильність встановлення фактичних обставин справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/18507/23 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження з примусового стягнення боргу з підприємства оборонно-промислового комплексу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення скарги ТОВ “УКРСПЕЦСИСТЕМС” на дії державного виконавця. Суд виходив з того, що згідно з пунктом 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про виконавче провадження”, у період воєнного стану зупиняється вчинення виконавчих дій щодо підприємств оборонно-промислового комплексу, включених до відповідного переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Оскільки боржник (ДП ДК “УКРСПЕЦЕКСПОРТ” – ДГЗП “СПЕЦТЕХНОЕКСПОРТ”) був включений до такого переліку, а стягувач (ТОВ “УКРСПЕЦСИСТЕМС”) не надав доказів, що підпадає під винятки, передбачені цим пунктом (зокрема, не надав наказу Мінстратегпрому про включення ТОВ “УКРСПЕЦСИСТЕМС” до переліку підприємств, на які не поширюється зупинення виконавчих дій), дії державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження були визнані правомірними. Суд також зазначив, що обов’язок повідомити виконавця про обставини, що зумовлюють зупинення виконавчих дій, покладається на боржника. Доводи касаційної скарги зводились до власного тлумачення позивачем абзаців 22 – 23 пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про виконавче провадження”.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “УКРСПЕЦСИСТЕМС” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №922/3626/24 від 17/06/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 92 456 704,08 грн за первісним позовом та визнання зобов’язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат припиненими за зустрічним позовом.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову. Суд не зазначив конкретних аргументів у цій постанові, лише вказав на необхідність нового розгляду справи в першій інстанції. Мотиви скасування рішення будуть викладені в повному тексті постанови, де суд, ймовірно, вкаже на неправильне застосування норм матеріального або процесуального права судами попередніх інстанцій. Важливою є вказівка на те, що справа повертається на новий розгляд, що свідчить про наявність питань, які потребують додаткового дослідження або переоцінки доказів. Суд касаційної інстанції, ймовірно, виявив певні недоліки в обґрунтуванні рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що і стало підставою для скасування.
Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/10190/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання припиненим зобов’язання ТОВ “Електропівденмонтаж” перед ТОВ “ЕК-Основа” за договором поставки через введення мораторію на виконання зобов’язань перед особами, пов’язаними з державою-агресором.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх судів, які відмовили у задоволенні позову, оскільки введення мораторію не є підставою для припинення зобов’язання, а лише тимчасово обмежує його виконання. Суди встановили, що між сторонами виникли договірні відносини з поставки товару, який підлягає оплаті. Постанова КМУ №187 не встановлює такої підстави для припинення зобов`язання з оплати отриманого товару як введення мораторію на перерахування коштів. Крім того, суди врахували, що на момент укладення договору поставки позивач знав про громадянство Російської Федерації кінцевого бенефіціарного власника відповідача, який перебував на території України на законних підставах. Також суди зазначили, що відповідач відступив право вимоги третій особі, що також унеможливлює задоволення позову до первісного кредитора.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Електропівденмонтаж” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/14916/23 від 11/06/2025
1. Предметом спору є зобов’язання повернути орендоване майно та стягнення заборгованості з орендної плати, а також зустрічні вимоги про визнання договору оренди продовженим та перерахунок орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості з орендної плати, виходив з того, що Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 03.10.2019 № 157-ІХ, який є спеціальним законом у цій сфері, не передбачає такої підстави для продовження строку дії договору оренди, як “мовчазна згода”. Суд зазначив, що для продовження договору оренди необхідні юридично значимі дії орендаря, зокрема, звернення із заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії. Відсутність рішення орендодавця щодо заяви орендаря про продовження договору не є підставою для застосування приписів статті 764 ЦК України. Суд також підкреслив, що обов’язок орендаря сплачувати орендну плату зберігається лише до припинення дії договору, а не після його закінчення. Оскільки суди попередніх інстанцій помилково вважали договір пролонгованим після 27.07.2020, то відсутні підстави для стягнення заборгованості з орендної плати за період після цієї дати.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості з орендної плати та відмовив у задоволенні позову в цій частині, а в частині зобов’язання повернути майно та в частині позовних вимог за зустрічним позовом – змінив, виклавши їх мотивувальні частини у постанові, а в решті – залишив без змін.
Справа №914/1171/24 від 17/06/2025
Предметом спору є стягнення 3 216 905,50 грн.
На жаль, з наданого тексту неможливо зробити висновок про аргументи суду. У тексті відсутня мотивувальна частина судового рішення, тому неможливо проаналізувати, якими саме аргументами керувався суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд.
Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №924/55/25 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, а саме поширення інформації, що вводить в оману, шляхом розміщення на фасадах аптек неточних відомостей.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, наголосивши на тому, що суди не повною мірою дослідили обставини справи та не надали належної оцінки доказам у їх сукупності, зокрема, не врахували результати опитування споживачів, проведеного АМКУ, та не оцінили пояснення сторін щодо всіх обставин і доказів у їх взаємозв’язку та вірогідності. Суд також вказав на помилковість застосування судами попередніх інстанцій положень законодавства про охорону прав на знаки для товарів і послуг, оскільки відповідність дій суб’єкта господарювання вимогам цього законодавства не звільняє його від обов’язку дотримуватися законодавства про захист від недобросовісної конкуренції. Крім того, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дослідили та надали оцінку лише доводам сторони, на користь якої було прийнято рішення, не здійснивши належної оцінки на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні усіх наявних у справі доказів.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №924/834/24 від 12/06/2025
Предметом спору є визнання недійсними актів будівельних робіт та стягнення грошових коштів на підставі недійсності цих актів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтримавши їхні висновки. Суд, ймовірно, погодився з тим, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження недійсності актів виконаних робіт. Можливо, суди попередніх інстанцій встановили, що роботи були фактично виконані, а акти відповідають обсягу та якості виконаних робіт. Також, можливо, не було виявлено порушень при складанні та підписанні цих актів, які б могли бути підставою для визнання їх недійсними. Відсутність істотних порушень, які б вплинули на достовірність інформації в актах, могла бути ключовим фактором для відмови у задоволенні позову.
Суд ухвалив залишити касаційну скаргу ТОВ “Будівельна компанія “Реддіто” без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду в частині перегляду цього додаткового рішення – без змін.
Справа №922/4129/19 від 16/06/2025
1. Предметом спору є скарга АТ “Харківгаз” на дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення з АТ “Харківгаз” на користь АТ “Укртрансгаз” судового збору.
2. Суди попередніх інстанцій задовольнили скаргу АТ “Харківгаз”, виходячи з того, що компанія має частку держави у статутному капіталі понад 25%, а отже, примусове виконання рішень щодо неї має здійснювати державна виконавча служба, а не приватний виконавець; суди також послались на попередню правову позицію Верховного Суду, згідно з якою управління активами АРМА є тотожним праву власності. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що управління активами, переданими АРМА, не є тотожним праву власності, оскільки власник активу зберігає право власності, а управління лише обмежує реалізацію окремих правомочностей на час дії арешту. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме перебування частки у статутному капіталі товариства в управлінні АРМА не може бути підставою для заборони приватному виконавцю здійснювати примусове виконання судового рішення. **** Верховний Суд зазначив, що відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, відповідно до яких зміст управління активами є тотожним змісту права власності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні скарги АТ “Харківгаз” на дії приватного виконавця.
Справа №927/875/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним і скасування рішення комісії АТ «Чернігівобленерго» про зобов’язання гаражного кооперативу усунути порушення, пов’язані з використанням електроенергії на непобутові потреби без відповідного обліку.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення ПРРЕЕ в редакції, яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, порушивши принцип незворотності дії закону в часі. Суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази у їх сукупності, зокрема акт про порушення, підписаний представником кооперативу без зауважень, та не надав оцінку обов’язкам споживача щодо використання електроенергії за відповідним тарифом. Суд не з’ясував, чи були інші способи доведення факту порушення, окрім акта про порушення, передбачені законодавством на момент складання акта. Суд касаційної інстанції наголосив на принципах змагальності та диспозитивності господарського процесу, за якими кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а суд оцінює докази на основі внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/4863/22 від 16/06/2025
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційним судом апеляційної скарги АТ “Дніпроазот” на рішення суду першої інстанції про визнання припиненими зобов’язань АТ “Запорізький завод феросплавів” перед АТ КБ “ПриватБанк”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу АТ “Дніпроазот”, оскільки її було подано на електронну пошту суду, а не через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС), хоча у скаржника такий кабінет був зареєстрований. Суд підкреслив, що згідно з чинним законодавством, особи, які мають обов’язок реєструвати електронні кабінети в ЄСІТС, повинні подавати процесуальні документи в електронній формі виключно через цю систему. Суд також зазначив, що повернення скарги не позбавляє заявника права подати її повторно, дотримуючись встановленого порядку. Суд відхилив аргументи скаржника про відсутність доступу до матеріалів справи в електронному кабінеті, вказавши на можливість подання документів у паперовій формі як альтернативу. Суд наголосив, що право на доступ до суду має бути ефективним, і існують альтернативні способи звернення до суду, зокрема в паперовій формі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Дніпроазот” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №924/834/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними правочинів, укладених у рамках договору підряду, та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідач заявив про необхідність розподілу цих витрат у відзиві на позов, надав попередній розрахунок і докази, що існували на той момент. Суд врахував, що деякі докази понесення витрат (акт приймання-передачі наданих послуг) були складені вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, що є поважною причиною їх неподання до закінчення судових дебатів. Також суд зазначив, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу визначається з урахуванням критеріїв реальності, обґрунтованості, розумності та співмірності, оцінюваних у кожному конкретному випадку. Суд відхилив доводи скаржника про неспівмірність вартості послуг адвоката, оскільки обставини відшкодування витрат є предметом оцінки в кожному конкретному випадку, і незгода з оцінкою суду не свідчить про незаконність рішення. Суд також підкреслив, що процесуальний закон не визначає конкретних вимог до форми заяви про відшкодування витрат, головне, щоб намір був виражений до закінчення судових дебатів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №921/110/23(921/787/23) від 04/06/2025
1. Предметом спору є стягнення 200 000 грн заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір про поворотну фінансову допомогу за своєю суттю є договором позики, і у даному випадку відповідач надав належні докази повернення коштів, а саме квитанції до прибуткових касових ордерів з підписами посадових осіб та печаткою підприємства, що є достатнім доказом повернення коштів у касу підприємства. Суд зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має права переоцінювати докази. Доводи касаційної скарги про необхідність призначення експертизи були відхилені, оскільки призначення експертизи є правом, а не обов’язком суду. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що обставини щодо можливих дій колишніх посадових осіб з приховування документів можуть бути підставою для окремого позову про субсидіарну відповідальність.
3. Касаційну скаргу ТОВ «Тіерра» залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №917/542/22 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про заміну неналежного відповідача у справі.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала про заміну неналежного відповідача не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, оскільки визначення обґрунтованості формування позивачем суб’єктного складу відповідачів може бути здійснено лише за наслідком вирішення спору по суті; заміна неналежного відповідача на належного та заміна сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження є різними процесуальними діями; обґрунтування компанією Ferrexpo PLC подачі апеляційної скарги нормою пункту 26 частини першої статті 255 ГПК є помилковим, оскільки заміна належного відповідача належним не є заміною сторони у справі правонаступником; апеляційний суд помилково обґрунтував відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою компанії Ferrexpo PLC на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.08.2022 нормою частини другою статті 261 ГПК, оскільки враховуючи, що апеляційна скарга була подана компанією на ухвалу суду першої інстанції, яка не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції, Східний апеляційний господарський суд мав обґрунтувати відмову у відкритті апеляційного провадження пунктом 1 частини першої статті 261 ГПК. Суд також зазначив, що встановлення судом того, що апеляційна скарга подана на ухвалу, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, виключає необхідність дослідження судом будь-яких інших критеріїв прийнятності такої скарги та є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 261 ГПК.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу Компанії Феррекспо ПЛС (Ferrexpo PLC) залишити без задоволення, а ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 у справі №917/542/22 змінити, виклавши її мотивувальну частину у відповідній редакції.
Справа №910/1885/23 від 10/06/2025
Предмет спору – визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю “Енжі Енерджи Менеджмент Юкрейн” за неподання інформації на вимогу АМКУ.
Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували вказівок Верховного Суду, наданих при попередньому розгляді справи, зокрема, не дослідили, чи були в АМКУ обґрунтовані підстави вважати, що запитувана інформація перебуває у володінні саме позивача, а також чи була вимога АМКУ спрямована на забезпечення захисту економічної конкуренції в Україні. Суди попередніх інстанцій обмежились лише встановленням підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статей 1, 63 Закону № 2210-ІІІ та дослідженням причин, з яких відомості (інформацію / документи) на вимогу не було подано. Суд також зазначив, що суди не дослідили, чи були в АМКУ визначені законом підстави вважати отримані документи відмовою надати відповіді на Вимогу, за умови, що Товариство мало об`єктивну можливість надати витребувану інформацію. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування висновків Верховного Суду у справі № 910/2810/23, де розглядалися аналогічні питання.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №15/68-10(902/1563/23) від 14/05/2025
1. Предметом спору є витребування майна (земельної ділянки та будівлі) банкрута від особи, яка придбала це майно у переможця аукціону, проведеного в межах ліквідаційної процедури.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, але змінив мотивувальну частину рішення. Суд зазначив, що відповідач не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки, будучи арбітражним керуючим, він мав знати про порушення, допущені при реалізації майна банкрута, а також не повідомив суд про факт придбання майна банкрута до моменту призначення його ліквідатором. Суд також врахував бездіяльність відповідача як арбітражного керуючого щодо захисту інтересів банкрута. Водночас, суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо моменту початку перебігу позовної давності, вказавши, що він починається з дати укладення договорів купівлі-продажу спірного майна, а не з дати визнання аукціону недійсним. Проте, суд визнав поважними причини пропуску позовної давності, враховуючи неналежне виконання обов’язків попередніми ліквідаторами.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін по суті, змінивши лише мотивувальну частину.
: Суд вказав, що відступає від попередньої позиції, викладеної в постанові від 29.11.2022 у справі № 902/858/15 (902/310/21), щодо визначення моменту початку перебігу позовної давності у спорах про витребування майна банкрута.
Справа №904/130/19 від 13/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо повернення наказу про стягнення боргу з Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, мотивуючи це порушенням правил підвідомчості.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що виконання рішення про стягнення коштів з органу місцевого самоврядування, яким є Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, має здійснюватися органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не державною виконавчою службою, посилаючись на положення Бюджетного кодексу України, Закону України “Про виконавче провадження” та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів. Суд зазначив, що органи Казначейства мають повноваження для виконання таких рішень, включаючи можливість вжиття заходів до виконання виконавчих документів та звернення до суду за роз’ясненнями. Доводи скаржника про неефективність виконання рішення органами Казначейства були відхилені, оскільки Казначейство має право вживати заходів для виконання виконавчих документів. Суд також врахував попередню практику Верховного Суду з аналогічних питань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/13093/23 від 17/06/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки, а також відшкодування збитків.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні основного боргу, пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, мотивуючи це тим, що суди попередніх інстанцій не повно з’ясували обставини справи та не надали належної оцінки доказам, зокрема щодо наявності та розміру заборгованості. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження первинних документів, що підтверджують поставку товару та його вартість. Водночас, в частині відмови у стягненні збитків рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, оскільки позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та завданими збитками. Справу в скасованій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення попередніх інстанцій в частині стягнення боргу та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №580/12023/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у перерахунку та виплаті пенсії по втраті годувальника з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення померлого годувальника та індексації, передбаченої постановами Кабінету Міністрів України.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що згідно з чинним законодавством, зокрема Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та Порядком проведення перерахунку пенсій, у позивачки виникло право на перерахунок пенсії по втраті годувальника з урахуванням оновленої довідки про грошове забезпечення її померлого чоловіка, починаючи з 05.03.2019, коли набрало чинності судове рішення, яке стало підставою для перерахунку пенсій. Суд також зазначив, що перерахунок пенсії має здійснюватися з урахуванням індексації, передбаченої постановами Кабінету Міністрів України. Водночас, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача щодо дати звернення позивачки за перерахунком пенсії та обмеження її максимальним розміром, що унеможливило встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування всіх обставин справи.
Справа №420/25802/21 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах та зобов’язання зарахувати певний період роботи до пільгового стажу.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про права, свободи, інтереси чи обов’язки ТОВ “Одеська мехколона №10”, яке подало апеляційну скаргу. Суд зазначив, що для оскарження рішення особою, яка не брала участі у справі, необхідно довести, що судове рішення безпосередньо стосується її прав та обов’язків, чого в даному випадку не було встановлено. Суд також врахував, що рішення суду першої інстанції не зобов’язувало Пенсійний фонд призначити пенсію, а лише скасувало рішення про відмову в її призначенні в частині необхідності надання уточнюючої довідки. Крім того, суд зазначив, що ТОВ “Одеська мехколона №10” не надало відповіді на запит позивача про видачу уточнюючої довідки щодо підтвердження пільгового стажу. **** Суд відступив від попередньої позиції щодо права роботодавців на апеляційне оскарження рішень у пенсійних справах, де виникає обов’язок відшкодування пільгової пенсії.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “Одеська мехколона №10” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №160/8292/23 від 16/06/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу з Міністерства юстиції України на користь позивача.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, мотивуючи це тим, що позивач не надав докази понесення цих витрат до закінчення судових дебатів і не вказав поважних причин, чому не міг цього зробити вчасно. Суд зазначив, що квитанція про оплату послуг була видана задовго до судового рішення, але не містила інформації про оплату послуги та підпису замовника. Також, акт прийому-передачі послуг не підтверджував факт оплати. Верховний Суд підкреслив, що можливість вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення можлива лише за наявності поважних причин, яких у даному випадку не було. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності документального підтвердження витрат на правову допомогу.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №160/8292/23 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради та скасування рішень державного реєстратора (приватного нотаріуса) щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення за Житлово-будівельним кооперативом №295.
2. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним наказ Міністерства юстиції, оскільки скарга Департаменту гуманітарної політики була подана з порушеннями, а саме: Департамент не мав права на її подання, оскільки не довів порушення своїх прав, а також на момент подання скарги вже існував судовий спір щодо оскаржуваних рішень державного реєстратора. Суд також врахував, що аналогічний наказ вже був скасований в іншій судовій справі. ВС зазначив, що процедурні порушення з боку Міністерства юстиції виключали можливість розгляду скарги по суті. ВС підкреслив, що питання дотримання державним реєстратором порядку державної реєстрації прав може бути предметом окремої перевірки, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/5059/24 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови військової частини у виплаті грошового забезпечення повнолітній дочці військовослужбовця, який зник безвісти.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відмова військової частини була необґрунтованою, оскільки не містила чітких підстав, передбачених Порядком №884. Суд також підкреслив, що згідно із Законом України “Про адміністративну процедуру”, адміністративні акти повинні бути обґрунтованими, а рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення має містити чіткі підстави для такої відмови. Суд зазначив, що зобов’язання військової частини повторно розглянути заяву позивачки не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки позивачка має право на отримання грошового забезпечення, і єдиною перешкодою для цього є неправомірне рішення військової частини. Суд вказав, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та одержання особою бажаного результату. Суд також врахував положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективного засобу юридичного захисту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №580/2799/24 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо виплати пенсії з урахуванням індексації та щомісячної доплати без обмеження максимальним розміром.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково зупинив провадження у справі, вважаючи, що справа пов’язана з іншою справою, де оскаржуються положення постанови КМУ щодо індексації пенсій у 2023 році, оскільки в даній справі позивач оскаржує виплату пенсії з урахуванням індексації та доплати, передбачених іншою постановою КМУ, яка регулює індексацію у 2024 році, а не обмеження розміру індексації пенсії, передбаченої постановою, яка є предметом оскарження в іншій справі. Суд наголосив, що для вирішення питання про зупинення провадження, суд повинен з’ясувати, чи існує мотивований зв’язок між предметами судового розгляду у справах та чим обумовлюється об’єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої. Оскільки апеляційний суд не врахував, що спірні правовідносини стосуються різних періодів та регулюються різними нормативними актами, висновок про наявність підстав для зупинення провадження є необґрунтованим.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №140/3936/24 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України про відмову у переведенні на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу».
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідачем пропущено строк на апеляційне оскарження і наведені підстави пропуску не є поважними. Суд зазначив, що повернення первинної апеляційної скарги у зв’язку з неналежним оформленням не зупиняє і не перериває строк на апеляційне оскарження. Невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку, оскільки не є незалежною від волі особи. Також, сам факт введення воєнного стану не є безумовною підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку, якщо не доведено, як саме це вплинуло на роботу державного органу. Суд підкреслив, що відмова у відкритті апеляційного провадження обґрунтована не лише фактом пропуску строку, а й неповажністю наведених причин пропуску.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 – без змін.
Справа №990/152/24 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо нерозгляду заяви судді про відрядження до іншого суду у зв’язку з припиненням роботи суду через воєнні дії.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що у період дії воєнного стану та за відсутності повноважного складу ВККСУ, рішення про відрядження суддів до іншого суду того ж рівня і спеціалізації приймалося Головою Верховного Суду, а не ВККСУ, тому ВККСУ не мала повноважень для розгляду заяви позивачки про відрядження. Суд також зазначив, що заява позивачки була адресована Голові Верховного Суду, а не ВККСУ, тому у ВККСУ не було обов’язку вчиняти будь-які дії у відповідь на неї. Крім того, суд підкреслив, що незважаючи на можливі протиправні дії інших суб’єктів владних повноважень у процесі відрядження позивачки, ці питання не є предметом даного судового розгляду, оскільки відповідачем у справі є ВККСУ, а позовні вимоги стосуються виключно її бездіяльності. Суд також врахував, що позивачку було звільнено з посади судді, що унеможливлює її переведення до іншого суду.
3. Суд відмовив у задоволенні позову.
Справа №160/24607/24 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження попередження про порушення законодавства про працю, винесеного Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці (Держпраці) на підставі акту фактичної перевірки, складеного податковим органом.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково визнав акт фактичної перевірки податкового органу недопустимим доказом у справі про порушення трудового законодавства. Верховний Суд підкреслив, що податкові органи мають право перевіряти дотримання трудового законодавства, а Держпраці має повноваження накладати штрафи на підставі актів, складених податковими органами. Суд зазначив, що підзаконні акти не можуть обмежувати повноваження контролюючих органів, встановлені законом. У рішенні наголошено на необхідності застосування норм закону, який має вищу юридичну силу, а саме Кодексу законів про працю України. Оскільки апеляційний суд не оцінив інші доводи сторін, справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №560/5370/24 від 17/06/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо обмеження максимального розміру пенсії по втраті годувальника, призначеної відповідно до Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, але змінив мотивувальну частину рішень. Суд зазначив, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024, положення Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” та Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, які передбачали обмеження максимального розміру пенсії, визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення цього рішення. Відповідно до Конституції України та Закону України “Про Конституційний Суд України”, рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на всій території України і поширюються на всіх осіб, пенсійне забезпечення яких регулювалося положеннями, визнаними неконституційними. Суд також вказав, що висновки Верховного Суду, на які посилався відповідач, є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки прийняті за інших обставин у справах, які регулюються іншими нормативно-правовими актами. Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який не регулює спірні правовідносини.
3. Верховний Суд ухвалив рішення: касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій змінити в частині мотивувальної частини, в іншій частині рішення залишити без змін.
Справа №200/4104/24 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пільгової пенсії за Списком №2.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка набула пільговий стаж після 1 квітня 2015 року, тому до неї застосовуються норми статті 114 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а не стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до змін 2015 року, на яку посилалася позивачка. Суд врахував, що Велика Палата Верховного Суду у подібних справах рекомендує застосовувати найбільш сприятливі для особи норми, але в даному випадку вирішальним є те, коли саме особа набула пільговий стаж. Оскільки позивачка почала працювати на пільговій посаді після 1 квітня 2015 року, то для визначення її права на пільгову пенсію слід керуватися статтею 114 Закону №1058. Суд також зазначив, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивачка не мала необхідного пільгового стажу, передбаченого статтею 114 Закону №1058.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №400/7832/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є право позивача на перерахунок пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, відповідно до положень частини другої статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01.10.2017, без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що держава гарантувала учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі умови пенсійного забезпечення як компенсацію за втрачене здоров’я. Особи, які набули право на пенсію з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, мають право на збереження цих умов навіть у разі зміни нормативно-правового регулювання. До осіб, яким на час призначення пенсії її розрахунок мав здійснюватися згідно з пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII, ця норма повинна застосовуватися у редакції, чинній на час призначення пенсії, оскільки поширення нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж звужує обсяг існуючих прав, що є неприпустимим. Оскільки пенсія за віком була призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII, ці зміни не позбавляють його права на пенсію в повному розмірі з доплатою за понаднормовий стаж. **** Суд відступив від попередніх висновків щодо застосування пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом № 2148-VIII.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, задовольнивши касаційну скаргу позивача.
Справа №260/1987/22 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Закарпатської обласної ради щодо звернення до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо збереження екосистеми Карпат (Полонина Боржава).
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що для надання правового захисту судом необхідне реальне порушення прав, свобод або інтересів особи суб’єктом владних повноважень на момент звернення до суду. Суд зазначив, що оскаржуване рішення обласної ради має рекомендаційний та інформаційний характер, не містить обов’язкових для виконання положень і не створює для позивача юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення прав чи обов’язків. Також, суд вказав, що припущення позивача про можливе порушення прав у майбутньому не є підставою для судового захисту. Суд наголосив, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав та інтересів, а не на оскарження дій, які лише потенційно можуть їх порушити. Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо необхідності обґрунтування судових рішень, але не детальної відповіді на кожен аргумент.
3. Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/20494/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є правомірність рішення митниці про коригування митної вартості вживаного автомобіля, імпортованого ТОВ «ДИСТРИБУЦІЙНА КОМПАНІЯ-К».
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального та процесуального права, зокрема, не дослідили всі обставини справи, не надали належної оцінки доказам, а також послались на висновки Верховного Суду, викладені у неподібних правовідносинах. Суд зазначив, що суди не з’ясували правовий статус електронної адреси митниці, на яку позивач надіслав додаткові документи, і не перевірили, чи надходили взагалі ці документи на вказану електронну адресу. Крім того, суди не дослідили питання порядку і способу подання декларантом додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів саме у розумінні норм чинного митного законодавства. Суд також вказав на те, що суди не перевірили, якими доказами підтверджується факт набуття електронною адресою статусу офіційної. Враховуючи це, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №140/15509/20 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій кадастрового реєстратора щодо внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру стосовно місця розташування земельної ділянки.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який закрив провадження у справі, вважаючи, що спір має приватноправовий характер і підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Суд касаційної інстанції наголосив, що державна реєстрація земельної ділянки шляхом внесення відомостей до Державного земельного кадастру є результатом реалізації органами Держгеокадастру їх контрольних функцій у сфері управлінської діяльності, а не вирішення спору про право цивільне. ВС зазначив, що адміністративні суди розглядають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій публічних органів. Суд також вказав на те, що апеляційний суд не врахував, що на момент внесення оскаржуваних змін до кадастру, особа, яка подала апеляційну скаргу, ще не була власником суміжної земельної ділянки, а отже, її права не могли бути порушені цими змінами.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №160/32417/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2023 році.
2. Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, зазначив, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України, хоч і змінила дату виплати порівняно з попередньою допомогою до 5 травня, за своєю суттю залишається видом соціальної допомоги, а не новим видом соціального забезпечення. Суд підкреслив, що держава має право змінювати умови виплати такої допомоги, особливо в умовах воєнного стану, зважаючи на фінансові можливості, але ці зміни не повинні порушувати сутність конституційних прав громадян на соціальний захист. Суд також врахував, що обмеження соціальних пільг можливе за умови внесення змін до спеціального закону, що регулює соціальний захист ветеранів війни, і що разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а додатковою пільгою. Суд взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23, яка підтвердила правомірність дій держави щодо визначення розміру виплати в межах бюджетних призначень.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/16431/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році особі з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, передбаченому Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що виплата разової грошової допомоги особі з інвалідністю внаслідок війни була здійснена у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України, яка діяла на момент виплати. Суд врахував зміни до законодавства, внесені Законом України № 2983-IX, які набрали чинності 15.04.2023, що передбачають виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23, яка підтвердила правомірність дій органів Пенсійного фонду щодо виплати допомоги у розмірі, встановленому урядом, враховуючи фінансові можливості держави в умовах воєнного стану. Суд наголосив, що виплата разової грошової допомоги не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою, розмір якої може бути змінений законодавцем з урахуванням фінансово-економічної ситуації в країні. Суд також зазначив, що пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях.
3. Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/8292/23 від 16/06/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції скасував додаткову постанову апеляційного суду, мотивуючи це тим, що позивач не надав докази понесення витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів і не вказав поважних причин, чому не міг цього зробити вчасно. Суд зазначив, що сплата коштів за правову допомогу відбулася задовго до судових дебатів, і акт виконаних робіт не є доказом оплати послуг адвоката. Також, суд підкреслив, що відсутність доказів понесених судових витрат на момент ухвалення рішення виключає можливість ухвалення додаткового рішення про їх відшкодування. Суд касаційної інстанції наголосив, що системне тлумачення статей 139 та 143 КАС України вимагає від учасника справи не лише декларувати майбутні судові витрати, але й довести неможливість їх оплати до прийняття рішення з поважних причин.
3. Верховний Суд скасував додаткову постанову апеляційного суду та відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
Справа №160/8292/23 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради та скасування рішень державного реєстратора, а також тимчасове блокування доступу приватного нотаріуса до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним наказ Мін’юсту, оскільки скарга Департаменту гуманітарної політики була подана особою, чиї права не були порушені, і на момент розгляду скарги вже існувало судове провадження щодо тих самих рішень державного реєстратора. Суд зазначив, що наявність судового спору та відсутність порушеного права у скаржника є підставою для залишення скарги без розгляду. ВС також вказав, що процедурні порушення, допущені Мін’юстом при розгляді скарги, виключали можливість її розгляду по суті. Суд також зазначив, що Мін’юст має право здійснювати контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій, і вживати заходів у разі виявлення порушень.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/6886/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими підприємству було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, а також зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки вступна та резолютивна частини рішення не були підписані всім складом суду, а саме суддею. Апеляційний суд не звернув увагу на це порушення. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, це є обов’язковою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд. Суд касаційної інстанції наголосив, що ухвалення рішення судом передбачає сукупність дій у нарадчій кімнаті, включаючи прийняття, складення та підписання рішення відповідним складом суду.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/31913/24 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафів на фізичну особу-підприємця.
2. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про забезпечення позову, мотивуючи це тим, що суди попередніх інстанцій не врахували необхідність надання позивачем доказів його майнового стану для обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Суд зазначив, що зупинення стягнення штрафів може бути виправданим лише за певних умов, зокрема, якщо невжиття таких заходів призведе до негативних і незворотних наслідків для позивача, що не було підтверджено доказами у цій справі. Також, суди не обґрунтували, яким чином невжиття заходів забезпечення позову ускладнить ефективний захист прав позивача, особливо з огляду на те, що арешт коштів боржника застосовано лише в межах суми стягнення. Суд підкреслив, що при вирішенні питання про забезпечення позову необхідно враховувати фінансові можливості суб’єкта господарювання та співмірність наслідків вжиття заходів забезпечення позову.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця про вжиття заходів забезпечення позову.
Справа №620/12863/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
2. Верховний Суд, залишаючи в силі рішення апеляційного суду, керувався тим, що Закон № 2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, змінив порядок виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни, передбачивши, що розмір виплати визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень. Суд врахував, що Конституційний Суд України не визнавав неконституційними положення Закону № 2983-IX, а отже, відповідач правомірно застосував Постанову № 754 Кабінету Міністрів України, яка встановлювала фіксований розмір виплати. Суд також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23, яка підтвердила правомірність таких дій в умовах воєнного стану, коли пріоритетним є фінансування Збройних Сил України. Суд наголосив, що спірна виплата не є основним видом соціального забезпечення, а додатковою пільгою, розмір якої може бути змінений державою з урахуванням фінансових можливостей.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024 – без змін.
Справа №420/22016/23 від 17/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік учаснику бойових дій у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, керувався тим, що Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачає виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України учасникам бойових дій у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень. У 2023 році розмір такої виплати був встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 754 у фіксованій сумі 1000 гривень для учасників бойових дій. Суд врахував, що Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23 дійшла висновку, що в умовах воєнного стану держава має право вносити зміни до законодавства про соціальний захист ветеранів війни, зокрема, змінювати розмір щорічної разової грошової виплати, з метою збалансування державного бюджету та пріоритетного фінансування Збройних Сил України. Суд також зазначив, що виплата допомоги у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, не порушує конституційні права позивача на соціальний захист, оскільки така виплата є додатковою соціальною пільгою, а не основним грошовим забезпеченням.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №440/10211/24 від 16/06/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в перерахунку та виплаті разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік особі, яка має статус учасника бойових дій.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у поновленні строку звернення до суду, оскільки позивач пропустив шестимісячний строк і не надав достатніх доказів поважності причин пропуску. Суд зазначив, що сам факт військової служби під час воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку, якщо не доведено об’єктивних перешкод для звернення до суду. Суд також вказав, що перебіг строку на оскарження дій щодо виплати допомоги починається з дати отримання такої допомоги, а не з дати отримання відповіді на запит щодо її розміру. Суд відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду в інших справах, оскільки питання поважності причин пропуску строку вирішується індивідуально в кожній справі. Суд підкреслив, що позивач не надав доказів безпосереднього зв’язку між пропуском строку і виконанням військових обов’язків, таких як перебування в зоні бойових дій або на лікуванні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/21865/23 від 17/06/2025
Предметом спору є стягнення з адвокатського об’єднання адміністративно-господарських санкцій та пені на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхніми висновками щодо правомірності нарахування санкцій та пені. Суд виходив з того, що підприємство не виконало норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений законом. Суд також відхилив аргументи скаржника щодо неправомірності застосування санкцій, оскільки обов’язок працевлаштування осіб з інвалідністю є імперативним і не залежить від фінансового стану підприємства чи інших об’єктивних обставин. Крім того, суд зазначив, що процедура нарахування та стягнення санкцій була дотримана Фондом у повній мірі. Суд також врахував, що метою санкцій є стимулювання підприємств до виконання соціальних зобов’язань щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування.
Суд ухвалив касаційну скаргу Адвокатського об`єднання «Юридична фірма “Василь Кісіль і Партнери”» залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
