1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику, оскільки договори оренди цих ділянок були підписані не власником, а іншою особою.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що для ефективного захисту порушеного права необхідно встановити, які саме права позивача були порушені. У даному випадку, суди попередніх інстанцій встановили, що договори оренди були підписані не власником, що робить їх неукладеними. Суд першої інстанції, посилаючись на попередню практику Верховного Суду, вважав, що належним способом захисту в такій ситуації є вимога про визнання відсутності права оренди, а не вимога про повернення земельних ділянок. Апеляційний суд, навпаки, вважав, що вимога про повернення ділянок також є належним способом захисту, оскільки призведе до відновлення порушеного права. Верховний Суд, аналізуючи практику, підкреслив, що висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу, і що належним способом захисту є саме вимога про визнання відсутності права оренди, оскільки лише таке рішення є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. **** Суд зазначив, що відступає від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову про повернення земельних ділянок.
