Огляд судової практики Верховного Суду за 05/06/2025

Справа №752/7929/25 від 14/05/2025
1. Предметом спору є подання голови Київського апеляційного суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

2. У резолютивній частині ухвали не наведено аргументи суду. Суд лише зазначив, що складання повного судового рішення вимагає значного часу, тому вони обмежились оголошенням резолютивної частини. У тексті ухвали відсутні будь-які мотиви чи обґрунтування прийнятого рішення, що унеможливлює їх аналіз. Для розуміння позиції суду необхідно ознайомитися з повним текстом ухвали, який буде проголошено пізніше.

3. Верховний Суд постановив залишити без задоволення подання голови Київського апеляційного суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

Справа №300/3005/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення про відмову в призначенні пенсії учаснику бойових дій та зобов’язання призначити пенсію, а також оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо розгляду скарги на відмову в призначенні пенсії.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду заяви адвоката про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Суд зазначив, що згідно з процесуальним законодавством, докази щодо розміру витрат на правничу допомогу мають бути подані до закінчення судових дебатів або протягом п’яти днів після ухвалення рішення, за умови попередньої заяви про це. У даній справі, заява про відшкодування витрат та відповідні докази були подані значно пізніше встановленого строку, що є порушенням вимог КАС України. Суд також підкреслив, що своєчасне звернення із заявою про стягнення судових витрат є передумовою для розгляду судом питання про їх розподіл. Суд врахував попередню позицію об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21, а також практику Великої Палати Верховного Суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №520/9801/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо формування витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги Харківської міської ради та фізичної особи, зазначив, що дії з формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки можуть бути предметом судового оскарження. Суд підкреслив, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно, залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки. Також суд вказав на необхідність врахування всіх локальних факторів при формуванні витягу, і що формування витягу в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства. Суд зауважив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача щодо неправильного застосування локальних коефіцієнтів та невідповідності нормативній оцінці. В результаті, суд касаційної інстанції дійшов висновку про передчасність висновків апеляційного суду та порушення ним процесуальних норм.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №520/20745/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення митниці про відмову у поверненні компанії “МДК ЕКСПРЕС” коштів, які вона вважає помилково сплаченими за митне оформлення.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що “МДК ЕКСПРЕС” здійснювала митні формальності поза місцем розташування митних органів, і тому плата була здійснена правомірно, відповідно до Митного кодексу України. Суд зазначив, що для повернення коштів необхідний факт помилковості або надмірності сплати, а в даному випадку “МДК ЕКСПРЕС” була зобов’язана здійснювати ці платежі. Суд також врахував, що рішення Антимонопольного комітету про порушення митницею законодавства про захист економічної конкуренції не є підставою для повернення коштів за надані послуги з митного оформлення. Суд відхилив аргументи “МДК ЕКСПРЕС” про те, що бездіяльність митниці призвела до помилкової сплати коштів, оскільки компанія була платником митних формальностей поза місцем розташування митних органів. Суд підкреслив, що положення Закону України “Про захист економічної конкуренції” не є підставою для повернення коштів за реально надані адміністративні послуги.

3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу “МДК ЕКСПРЕС” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №380/245/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу контролюючого органу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючий орган не мав підстав для призначення документальної позапланової виїзної перевірки, оскільки товариство надало відповіді на запити податкового органу з доданими документами. Суд зазначив, що контролюючий орган, отримавши відповіді та документи, не повідомив платника податків про те, яка саме інформація не була надана та які додаткові документи потрібно надати. Суд підкреслив, що виявлені факти можливих порушень можуть бути підставою для перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями, а контролюючий орган має право на оцінку цих пояснень, і якщо вони необґрунтовані, перевірка може бути призначена. Суд також вказав, що посилання скаржника на попередні рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки обставини в тих справах відрізняються від даної справи, де вимоги запитів були виконані позивачем.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №620/8878/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Пенсійного фонду щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача, зменшення відсоткового розміру пенсії та припинення нарахування індексації.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права. Суд зазначив, що перерахунок пенсії у зв’язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що впливає на розмір грошового забезпечення військовослужбовців, є підставою для припинення виплати індексації, передбаченої постановами Кабінету Міністрів України № 118 та № 168. Суд також врахував положення постанови № 168, яка передбачає, що індексація не застосовується у випадках перерахунку пенсії у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення. Крім того, Верховний Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №400/6254/24, які підтверджують правомірність припинення індексації при перерахунку пенсії у зв’язку зі збільшенням грошового забезпечення.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.

Справа №990/139/25 від 28/05/2025
1. Предметом спору є рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про звільнення судді з посади у зв’язку з відставкою, а саме в частині не зарахування до стажу роботи судді певного періоду роботи в органах юстиції.

2. Суд задовольнив позовні вимоги частково, мотивуючи це тим, що на момент призначення позивачки на посаду судді діяло законодавство, яке передбачало зарахування до стажу роботи судді, що дає право на відставку, періодів роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Міністерстві юстиції України та його територіальних органах. Суд встановив, що посада начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції, яку обіймала позивачка, відповідала цим критеріям. Суд відхилив аргументи ВРП про відсутність у позивачки вищої юридичної освіти на момент виконання спірної роботи, оскільки чинне законодавство не містило такої вимоги. Також суд вказав на непослідовність позиції ВРП, яка зарахувала до стажу позивачки період її роботи на посаді виконуючого обов’язки заступника начальника управління юстиції, незважаючи на відсутність у неї вищої юридичної освіти на той час. Суд послався на правові висновки Верховного Суду, згідно з якими виключення з суддівського стажу періодів роботи в органах юстиції, пов’язаних з керівництвом і контролем за діяльністю судів, є неправомірним. Суд також зазначив, що рішення ВРП не містить чіткого та зрозумілого обґрунтування причин відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до стажу, що свідчить про порушення принципу вмотивованості рішення суб’єкта владних повноважень.

3. Суд визнав протиправним та скасував рішення ВРП в частині незарахування спірного періоду роботи до стажу судді та зобов’язав ВРП повторно розглянути заяву судді про відставку з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Справа №460/658/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що позивач має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що є підставою для отримання пільг, встановлених законом. Суд зазначив, що важливим є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв’язку з постійним проживанням або роботою, а не лише реєстрація. ВС врахував довідки про проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, а також акт обстеження, які підтверджують цей факт. Суд апеляційної інстанції не спростував доводи суду першої інстанції щодо проживання позивача на забрудненій території під час канікул та практики. ВС наголосив, що наявність посвідчення не є єдиною підставою для призначення пільгової пенсії, але у сукупності з іншими доказами підтверджує право позивача на пенсію зі зниженням пенсійного віку.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким було визнано протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов’язано призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку.

Справа №420/2979/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поставки нафтопродуктів, укладеного між ПрАТ «Синтез Ойл» та ПАТ «Укртатнафта», на підставі доводів податкового органу про безтоварність операції.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову податкового органу. Суд зазначив, що податковий орган не довів належними доказами наявність умислу сторін на укладення договору з метою ухилення від сплати податків або заниження об’єкта оподаткування. Суд врахував, що ПАТ «Укртатнафта» є підприємством з повним циклом переробки нафти, і згідно з вимогами Податкового кодексу України, воно зобов’язане формувати дані лише про добовий фактичний обсяг реалізованого пального. Суд також взяв до уваги, що умовами договору поставки було передбачено можливість залишення товару на зберіганні у постачальника та умови його повернення. Крім того, ПАТ «Укртатнафта» підтвердило наявність необхідної кількості палива на дату складання акту передачі. Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку, що податковий орган не спростував презумпцію правомірності правочину та не довів порушення інтересів держави.

3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №620/7686/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо неврахування індексації грошового забезпечення при розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який залишив позов без розгляду, вважаючи, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений для справ щодо проходження публічної служби. Верховний Суд наголосив, що у справах, пов’язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, слід застосовувати статтю 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП) у редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежує строк звернення до суду. Суд врахував, що позивача було звільнено з військової служби до внесення змін до статті 233 КЗпП, тому він має право на звернення до суду без обмеження строком. **:** Суд відступив від попередніх висновків щодо застосування нової редакції статті 233 КЗпП до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення, наголосивши, що зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду, не поширюються на події, що мали місце до 19.07.2022.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №280/10066/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення вимог щодо проведення розрахункових операцій.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи та неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, суди не врахували, що при застосуванні штрафних санкцій за період до 01.01.2022 необхідно було керуватися п. 1 статті 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” з урахуванням п. 11 Розділу ІІ Прикінцевих положень цього Закону, який передбачав менші розміри штрафів. Також, суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо порушення податковим органом строків прийняття рішення, визначених пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України. Суд касаційної інстанції наголосив на принципі офіційного з’ясування всіх обставин у справі та активній ролі суду при розгляді справи, а також на важливості належного обґрунтування судових рішень. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Суд вирішив касаційну скаргу Вільнянської районної державної лікарні ветеринарної медицини задовольнити частково, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №340/10367/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковою службою пені за порушення валютного законодавства, а саме за недотримання строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що компанія-позивач правомірно відступила право вимоги за зовнішньоекономічним контрактом іншій юридичній особі, резиденту України, до настання граничного строку розрахунків. Суд наголосив, що з моменту відступлення права вимоги саме новий кредитор набуває всіх прав та обов’язків за контрактом, включаючи обов’язок щодо дотримання строків валютних розрахунків. Відповідно, первісний кредитор (позивач) не може нести відповідальність за ненадходження товару після відступлення права вимоги. Суд також підкреслив, що валютне законодавство не забороняє відступлення права вимоги у зовнішньоекономічних операціях і що резиденти мають право самостійно визначати форми розрахунків, які не суперечать законодавству. Суд врахував попередні правові позиції Верховного Суду, які підтверджують можливість припинення зобов’язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом відступлення права вимоги, і зазначив, що ці висновки залишаються актуальними і підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкової служби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №450/2221/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про оголошення простою та стягнення різниці у заробітній платі за час вимушеного простою.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Укртрансбезпека не довела наявності підстав для оголошення простою саме позивачу, оскільки простій було оголошено не всім працівникам, а в оскаржуваному наказі не зазначено конкретних обставин, які б свідчили про неможливість забезпечення позивача роботою. Суд підкреслив, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували відсутність можливості забезпечити позивача роботою саме через введення воєнного стану. Також, суд зазначив, що відсутні посилання на положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Враховуючи порушення права позивача на отримання заробітної плати, суд визнав обґрунтованим стягнення з відповідача різниці між середньою заробітною платою позивача та виплаченими йому сумами під час простою. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги, оскільки вони зводились до переоцінки доказів та власного тлумачення норм законодавства.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Укртрансбезпеки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №320/18485/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві щодо ТОВ «АКС Моторс».

2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкової, скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, вказавши на порушення норм процесуального права. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що податкова служба сплатила судовий збір при повторному зверненні з апеляційною скаргою, що свідчить про намір реалізувати право на апеляційне оскарження. ВС наголосив, що повернення первинної апеляційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду, якщо скаржник діяв добросовісно та вжив усіх можливих заходів для усунення недоліків. ВС вказав на необхідність оцінки обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду, у взаємозв’язку з інтервалами часу між різними етапами оскарження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд допустив надмірний формалізм, що призвело до порушення права скаржника на судовий захист.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №380/11576/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо неналежного нарахування грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу через пропуск строку звернення до суду. Суд зазначив, що у даній справі суди попередніх інстанцій помилково застосували положення статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), в редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022, оскільки спірні правовідносини виникли та припинилися до набрання чинності цими змінами. **** Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України в редакції від 19.07.2022 до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення за попередні періоди. Верховний Суд вказав, що до правовідносин, які виникли до 19.07.2022, застосовується редакція статті 233 КЗпП України, яка діяла до цієї дати і не обмежувала строк звернення до суду у справах про стягнення належної заробітної плати (грошового забезпечення).

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа №120/4221/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення митниці про скорочення строку дії дозволу на переробку товарів за межами митної території України.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову компанії “Плазол”, оскільки митниця правомірно скоротила строк дії дозволу на переробку товарів за межами митної території. Суди встановили, що компанія “Плазол” надала недостовірні дані, що мали значення для продовження строку дії дозволу, зокрема, щодо місцезнаходження перероблених дорогоцінних металів та причин неможливості їх повернення в Україну. Суд також врахував інформацію Служби безпеки України та компанії “Укртатнафта”, яка підтверджувала, що переробка каталізатора була завершена, а дорогоцінні метали зберігаються за кордоном, що завдає збитків “Укртатнафті”. Суд зазначив, що компанія “Плазол” не надала обґрунтованих пояснень, чому не використовує інші запропоновані варіанти доставки товару, окрім авіатранспорту, а посилання на форс-мажорні обставини є недостатніми.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Плазол» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №454/1032/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої, на його думку, неправомірними діями посадових осіб прокуратури при розгляді його заяви про кримінальне правопорушення.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, зазначив, що для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідно встановити ряд важливих обставин. Зокрема, суд апеляційної інстанції не з’ясував, в чиїх саме інтересах діяв ОСОБА_1, звертаючись із заявою до Львівської обласної прокуратури, та не перевірив юрисдикцію, в межах якої має розглядатися ця справа. Суд наголосив, що саме на суд покладається обов’язок визначити характер спірних правовідносин, зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень. Крім того, апеляційному суду необхідно встановити, чи підлягають застосуванню стаття 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», до спірних правовідносин з урахуванням встановлених обставин справи. Також, Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання про звернення до Конституційного Суду України, оскільки не вбачає підстав для тлумачення статті 56 Конституції України або перевірки конституційності постанов Пленуму Верховного Суду України у даній справі.

3. Верховний Суд скасував постанову Львівського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №280/13174/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є правомірність видачі Департаментом захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації дозволу приватному підприємству на спеціальне використання природних ресурсів у межах Приазовського національного природного парку.

2. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій про протиправність видачі дозволу, але змінив мотивувальну частину рішення. Суд наголосив, що в межах господарської зони національних природних парків дозволена лише діяльність, спрямована на виконання завдань парку, за винятком окремих територій (населені пункти, об’єкти комунального призначення, землі інших землевласників). Суд також підкреслив, що дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів не змінює законодавчі обмеження щодо національних природних парків, оскільки порядок використання природних ресурсів визначається режимом територій та їх цільовим призначенням. Крім того, суд вказав, що дозвіл було видано не уповноваженим органом, оскільки згідно із законом, дозвіл має видаватися обласною державною адміністрацією, а не її структурним підрозділом. Суд відхилив посилання суду апеляційної інстанції на положення про Департамент захисту довкілля, оскільки воно не відповідає вимогам Закону України “Про природно-заповідний фонд України”.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив самі рішення без змін.

Справа №757/17853/23-ц від 27/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано незаконним наказ АТ «Укрзалізниця» про призупинення дії трудового договору з позивачем, оскільки відповідач не довів неможливість надання роботи позивачу у зв’язку з військовою агресією, враховуючи її посадові обов’язки аудитора, а також не надав доказів, що Департамент внутрішнього аудиту та контролю, де працювала позивач, не здійснював свою діяльність. Суд підкреслив, що сам факт військової агресії не є безумовною підставою для призупинення дії трудового договору, а необхідна одночасна неможливість надання роботи роботодавцем і виконання її працівником. Суд також зазначив, що відсутня норма права, яка б безпосередньо регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, але найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є саме застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та пропорційними до обсягу виконаної адвокатом роботи та обставин справи, зменшивши лише суму за участь у судових засіданнях.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №520/9801/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо формування витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, зазначив, що дії з формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки можуть бути предметом судового оскарження. Суд підкреслив, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно, залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження цієї оцінки. Також, суд вказав, що апеляційний суд не обґрунтував, чому при незмінності властивостей земельної ділянки у 2019 та 2021 роках застосовувалися різні локальні фактори та коефіцієнти. Суд наголосив, що формування витягу в автоматичному режимі не може бути підставою для встановлення розмірів коефіцієнтів, які не відповідають вимогам чинного законодавства. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність повторного розгляду справи апеляційним судом.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №600/1257/24-а від 28/05/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі, передбаченому Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачу було виплачено грошову допомогу у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України на підставі Закону України № 2983-IX, який набрав чинності 15.04.2023, яким було змінено порядок виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України. Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №440/12216/23 від 14.05.2025, де зазначено, що встановлення порядку та розміру виплати Кабінетом Міністрів України є правомірним, оскільки це відповідає повноваженням уряду, визначеним Конституцією України, а внесені зміни не є звуженням прав ветеранів війни. Суд також зазначив, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є новим видом соціального забезпечення, а є видозміненою формою щорічної допомоги, порядок виплати якої може змінюватися з урахуванням фінансових можливостей держави.

Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №918/74/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги підприємству “Рівнеоблводоканал” у справі про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію.

2. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, вказавши, що “Рівнеоблводоканал” не усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений строк, а саме не надав доказів сплати судового збору та направлення копії скарги третій особі. Суд зазначив, що подання клопотання про відстрочення сплати судового збору не зупиняє перебіг строку на усунення недоліків. Також, Верховний Суд вказав на те, що подання двох ідентичних апеляційних скарг з незначними відмінностями не є підставою для скасування рішення, якщо це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті. Суд підкреслив, що формальні порушення не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №336/7062/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження за заявою про перегляд заочного рішення та постанови апеляційного суду про залишення цієї ухвали без змін.

2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили, що рішення суду першої інстанції не було заочним, оскільки відповідач брала участь у судових засіданнях та подавала відзив на позов, що виключає можливість перегляду рішення в порядку, передбаченому для заочного провадження; помилка суду першої інстанції щодо посилання на пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України не є підставою для скасування правильного по суті рішення; апеляційний суд обґрунтовано розглянув справу за відсутності відповідача, оскільки вона була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, але не вийшла на зв’язок у режимі відеоконференції. Суд також врахував, що відповідачка мала право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, чим вона і скористалася.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №758/2776/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є встановлення сервітуту на нежитлові приміщення для забезпечення доступу до власної нерухомості позивача.

2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, частково задовольнивши позов, виходячи з наступного: позивачка не надала належних доказів спроб досудового врегулювання спору щодо всіх приміщень, на які вона просила встановити сервітут, оскільки її пропозиція відповідачу не містила чіткої ідентифікації об’єктів сервітуту та умов його здійснення. Суд врахував висновок експерта про наявність окремого входу до приміщення позивачки через сходову клітку №147, що робить встановлення сервітуту в інший спосіб надмірно обтяжливим для відповідача. Суд наголосив, що сервітут має бути встановлений у спосіб, найменш обтяжливий для власника майна, щодо якого він встановлюється. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що позивачка не довела неможливість користування своїм майном без встановлення сервітуту на всі заявлені приміщення, а також не надала доказів неможливості облаштування додаткових санвузлів у належних їй приміщеннях.

3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, якою частково задоволено позов про встановлення сервітуту, обмеживши його сходовою кліткою №147.

Справа №909/224/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення її у державну власність, оскільки прокуратура вважала, що відповідач використовує землю без правових підстав.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, наголошуючи на тому, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не припиняється автоматично при зміні організаційно-правової форми підприємства в процесі приватизації. Суд підкреслив, що право постійного користування залишається чинним до моменту його переоформлення у власність або оренду. Також суд врахував, що обов’язок переоформлення права користування, передбачений перехідними положеннями Земельного кодексу, був визнаний неконституційним. Суд зазначив, що позбавлення відповідача земельної ділянки, якою він правомірно користується, призведе до перегляду результатів приватизації у спосіб, не передбачений законом. Суд також взяв до уваги попередні висновки Верховного Суду у подібних справах, де наголошувалося на збереженні права постійного користування землею при реорганізації підприємства.

3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову прокуратури.

Справа №904/1357/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів членів Обслуговуючого кооперативу “ЖСК № 8 Весна”.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, оскільки встановив, що кооператив порушив процедуру скликання загальних зборів, не повідомивши належним чином позивача, члена кооперативу, про дату, час та порядок денний зборів, що позбавило його можливості взяти участь у них. Крім того, суд встановив відсутність необхідного кворуму для прийняття рішень на зборах, оскільки кількість присутніх членів не відповідала вимогам статуту кооперативу. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що позивач не є членом кооперативу через несплату внесків, оскільки було встановлено, що позивач є власником квартири в будинку, що згідно зі статутом робить його членом кооперативу. Також суд не погодився з доводами відповідача про необхідність зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи в адміністративному суді, оскільки не вбачав об’єктивної неможливості розгляду цієї справи без рішення адміністративного суду. Щодо додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд визнав його обґрунтованим, враховуючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/11335/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на магістральний тепловоз та припинення обтяження у вигляді застави.

2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення попередніх інстанцій в частині припинення обтяження, оскільки договір застави, на підставі якого виникло це обтяження, є чинним і не був визнаний недійсним в іншій справі через сплив строку позовної давності, а суди попередніх інстанцій не врахували необхідність захисту прав добросовісного заставодержателя. Суд зазначив, що чинний договір застави є підставою для існування обтяження, і припинення обтяження за відсутності недійсності договору застави є неправомірним. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині визнання права власності за позивачем, оскільки відповідачі не визнавали право власності позивача на спірне майно, що є достатньою підставою для захисту права власності в судовому порядку. Суд відхилив доводи скаржника про необхідність застосування доктрини заборони суперечливої поведінки та про порушення статті 75 ГПК України.

3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині припинення обтяження, відмовивши в задоволенні позову в цій частині, але залишив в силі рішення про визнання права власності за позивачем.

Справа №908/252/24 від 29/05/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ “ІНФІНІТІ ГРУП” у зв’язку з розглядом касаційної скарги у справі про стягнення боргу з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керувався принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, а також положеннями статей 123-130 ГПК України. Суд зазначив, що не зобов’язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо встановить, що розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та ринкові ціни на аналогічні послуги. Суд врахував, що правова позиція позивача у даній категорії спорів є сформованою, справа не є складною, а відзив на касаційну скаргу не потребував значного обсягу аналітичної роботи. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та не відповідають критеріям реальності та розумності.

Суд частково задовольнив заяву ТОВ “ІНФІНІТІ ГРУП” та стягнув з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №748/25/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення працівника за прогул, коли працівник вважає, що мав право не виходити на роботу через порушення трудового законодавства з боку роботодавця.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову працівника про визнання незаконним його звільнення за прогул. Суд зазначив, що для звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (у зв’язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства) необхідно, щоб порушення існували на момент подання заяви про звільнення. Сам факт попередніх порушень, які були усунені, не дає працівнику права не виходити на роботу, якщо роботодавець не погодився на звільнення за статтею 38 КЗпП. Оскільки працівник не довів наявності триваючих порушень трудового законодавства на момент подання заяви про звільнення, його відсутність на роботі була визнана прогулом, що є підставою для звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Суд також підкреслив, що подання заяви про звільнення не звільняє працівника від обов’язку виконувати свої трудові обов’язки до моменту фактичного звільнення.

3. Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/11582/21 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови СБУ у наданні допуску до державної таємниці заступнику Генерального прокурора, а також оскарження наказів, виданих внаслідок цієї відмови.

2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що неповідомлення інформації про роботу за сумісництвом під час оформлення допуску до державної таємниці може розцінюватися як надання недостовірної інформації, що є підставою для відмови у наданні такого допуску. Суд підкреслив, що оцінка повноти наданої інформації належить виключно СБУ, як уповноваженому органу. Водночас, суд погодився з тим, що отримання повідомлення від СБУ про відмову у наданні допуску не є автоматичною підставою для припинення діючого допуску до державної таємниці, оскільки необхідне окреме рішення про скасування такого допуску. Суд також відхилив аргументи позивача про те, що накази про скорочення посади та перерозподіл обов’язків були незаконними, оскільки вони стосувалися внутрішньої організації роботи Офісу Генерального прокурора і безпосередньо не порушували прав позивача. Суд вказав, що повноваження керівника установи щодо повторного оформлення документів для надання допуску до державної таємниці є дискреційними.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині визнання протиправним висновку СБУ про відмову у наданні допуску до державної таємниці, але залишив без змін рішення щодо протиправності наказу про припинення доступу до державної таємниці.

Справа №520/12906/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який, на його думку, мав право на виплати у розмірі до 100 000 грн за період участі в бойових діях.

2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не надав достатніх доказів безпосередньої участі в бойових діях у спірний період, як це передбачено Постановою КМУ № 168 та відповідними внутрішніми наказами. Верховний Суд, однак, не погодився з таким підходом, вказавши на те, що суди не з’ясували всіх обставин справи, зокрема, які саме завдання виконував позивач у спірний період, де саме він проходив службу, і чи підпадали ці завдання під критерії, що дають право на отримання додаткової винагороди. Суд наголосив на необхідності всебічного дослідження всіх доказів, а також на обов’язку суду активно з’ясовувати всі обставини справи, а не перекладати тягар доказування виключно на позивача. Верховний Суд також врахував свою попередню практику, де в аналогічних справах вказував на важливість встановлення конкретних завдань, що виконувалися військовослужбовцем, для вирішення питання про виплату додаткової винагороди.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного дослідження всіх обставин.

Справа №640/11509/21 від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 236 КЗпП України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд наголосив, що скасування судового рішення про поновлення працівника не звільняє роботодавця від обов’язку виплатити середній заробіток за час затримки виконання цього рішення. Суд вказав, що апеляційний суд мав встановити період затримки виконання рішення про поновлення та перевірити правильність розрахунку середнього заробітку за цей час, чого зроблено не було. Суд також зазначив, що апеляційний суд проігнорував висновки, викладені у попередній постанові Верховного Суду у цій же справі, що є неприпустимим. Суд підкреслив, що принцип обов’язковості судового рішення є ключовим, і його порушення тягне за собою відповідальність.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №522/12238/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за замах на грабіж, вчинений повторно, в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки встановив, що місцевий суд обґрунтовано визнав доведеною вину особи на підставі показань потерпілої та свідка, які узгоджуються між собою та іншими доказами, такими як протоколи впізнання та огляду речових доказів; суд першої інстанції надав належну оцінку показанням засудженого, дійшовши висновку про обрання ним способу захисту з метою уникнення відповідальності; доводи засудженого щодо порушення права на захист є необґрунтованими, оскільки йому було забезпечено захисника, а процедура заміни адвоката, який надає безоплатну правову допомогу, не була порушена; також, суд зазначив, що засуджений не заявляв клопотань про ознайомлення з матеріалами справи під час судового розгляду, а слідчий повідомив його про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів, від чого останній відмовився. Апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги та обґрунтовано залишив вирок без змін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №591/3946/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом щодо частки у статутному капіталі ТОВ.

2. Верховний Суд залишив в силі постанову апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, оскільки позивачка не довела, яким чином оскаржувані свідоцтва порушують її права на спадкування частки в статутному капіталі ТОВ, і не обґрунтувала, як визнання свідоцтв недійсними захистить її права, особливо враховуючи наявність інших учасників товариства, чиї частки не були предметом спору. Суд касаційної інстанції зазначив, що не може переоцінювати докази, зібрані у справі, і погодився з висновком апеляційного суду про те, що позивачка не довела наявність порушеного права, яке потребує захисту обраним нею способом. Також, Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у справі № 243/2499/20, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до тих, що розглядаються.

3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.

Справа №910/5187/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним повідомлення про відхилення розпорядження на виплату дивідендів та зобов’язання вчинити дії з виплати цих дивідендів.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що компанія позивача намагалася виплатити дивіденди не всім акціонерам одночасно, а лише тим, до яких не застосовані санкції, що суперечить Закону України “Про акціонерні товариства” та умовам договору з депозитарієм; суд також зазначив, що відсутні докази застосування санкцій безпосередньо до компанії “СМАРТ ХОЛДИНГ (САЙПРУС) ЛТД”, а застосування санкцій до бенефіціарного власника не є підставою для невиплати дивідендів компанії. Суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновку Верховного Суду у справі № 910/268/23, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до тих, що розглядаються. Також суд зазначив, що скаржник не обґрунтував необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права, на які він посилається, а його доводи зводяться до незгоди з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може переоцінювати докази та встановлювати нові обставини, а його завдання полягає у перевірці правильності застосування норм права.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №176/1626/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з державного підприємства на користь фізичної особи відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник у межах зведеного виконавчого провадження, яке об’єднує виконання рішень судів різних юрисдикцій. Верховний Суд підкреслив, що оскарження дій державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, яке включає рішення судів різних юрисдикцій, має розглядатися адміністративним судом, а не цивільним. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції таких спорів. Суд наголосив, що суди повинні перевіряти дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів сторін. Суд зазначив, що помилкове визначення юрисдикції є безумовною підставою для скасування судових рішень. Суд вказав на необхідність роз’яснення особі права на звернення до адміністративного суду.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Справа №523/16115/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з житлового приміщення, яке належить позивачу на праві власності.

2. Суд задовольнив позов, оскільки встановив, що позивач є власником 60/100 частин житлового будинку на підставі рішення суду, а відповідачі (родичі попереднього власника іншої частини будинку) самовільно проживають у належній позивачу частині будинку, чим перешкоджають їй користуватися своїм майном. Суд врахував, що відповідачі не мають законних підстав для проживання у цій частині будинку, оскільки не є власниками, не мають реєстрації та не отримували згоди позивача на проживання. Суд також взяв до уваги попередні судові рішення, якими було встановлено факт перешкоджання попереднім власником (родичем відповідачів) позивачу у користуванні її власністю. Суд зазначив, що виселення відповідачів є пропорційним заходом, оскільки захищає право власності позивача, гарантоване як національним законодавством, так і міжнародними актами. Суд також врахував, що спірне житло не є єдиним для відповідачки, оскільки вона має право на користування іншою частиною цього ж будинку.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №201/5492/25 від 29/05/2025
1. Предметом спору є подання Дніпровського апеляційного суду про направлення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

2. У резолютивній частині ухвали не наведено жодних аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки зазначено, що повний текст ухвали буде проголошено пізніше. Відповідно, неможливо проаналізувати мотиви суду, спираючись лише на цю частину рішення. Для аналізу необхідний повний текст ухвали, де будуть викладені обґрунтування прийнятого рішення.

3. Верховний Суд постановив подання Дніпровського апеляційного суду залишити без задоволення.

Справа №920/1481/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є позов Селянського (фермерського) господарства «Лан» до Буринської міської ради про поновлення договору оренди землі.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов фермерського господарства. Суди встановили, що орендар належним чином повідомив орендодавця про свій намір поновити договір оренди, але міська рада не надала обґрунтованих заперечень у встановлений законом строк. Суд врахував, що орендар продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату після закінчення строку дії договору, а міська рада не зверталася з вимогою про звільнення ділянки. Суд також зазначив, що міська рада ухилилася від розгляду пропозицій орендаря щодо поновлення договору, що свідчить про відсутність добросовісного виконання обов’язку реагувати на пропозицію орендаря. Суд відхилив доводи міської ради про те, що орендар звертався із заявами про внесення змін до договору, оскільки ці заяви були проігноровані, а мотивованої відмови не було надано. Суд підкреслив, що Закон України «Про оренду землі» встановлює чіткий порядок дій сторін при поновленні договору оренди, і в даному випадку міська рада не дотрималася цього порядку.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №907/408/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

2. Суд задовольнив клопотання ТОВ “Євротранстелеком”, оскільки право на правничу допомогу гарантоване Конституцією та ГПК України, а однією з засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення. Суд врахував, що відповідач дотримався вимог щодо подання попереднього розрахунку витрат та заяви про ухвалення додаткового рішення з доказами понесених витрат. Надані відповідачем докази (договір, додаткова угода, акт приймання-передачі послуг, платіжна інструкція) підтверджують фактичне надання правової допомоги. Суд відхилив заперечення позивача, оскільки кожна судова інстанція вирішує питання про розподіл судових витрат окремо, а позивач не довів неспівмірності витрат відповідача зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

3. Суд постановив задовольнити клопотання ТОВ “Євротранстелеком” та стягнути з АТ “Українська залізниця” на користь ТОВ “Євротранстелеком” 14 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №176/1013/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження з примусового стягнення з ДП «СхідГЗК» на користь фізичної особи коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій. Верховний Суд наголосив, що у таких випадках, згідно з Кодексом адміністративного судочинства України, відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували цей факт і помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, порушивши правила юрисдикції. Також, суд врахував, що суди повинні перевіряти дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів сторін.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Справа №279/4120/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у зв’язку з незаконним призупиненням дії трудового договору.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що призупинення дії трудового договору було незаконним, оскільки АТ «Укрзалізниця» не довело неможливості надання позивачу роботи у зв’язку з воєнною агресією, зокрема, не обґрунтувало, чому неможливо було перевести позивача на іншу роботу або залучити до дистанційної роботи. Суд зазначив, що саме по собі зменшення обсягів господарської діяльності не є підставою для призупинення трудових договорів. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що у даному випадку, оскільки спірні відносини не врегульовані прямо нормами КЗпП, застосуванню підлягає аналогія закону, а саме частина друга статті 235 КЗпП України, яка передбачає виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у випадку незаконного звільнення. Суд також врахував, що справа розглядалася більше року не з вини працівника, тому середній заробіток стягнуто за весь час вимушеного прогулу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та порушили її конституційне право.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №570/3057/23 від 21/05/2025
Предметом спору у цій справі є скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, яке було зареєстровано за банком на підставі іпотечного договору.

Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на те, що суди не врахували презумпцію належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов’язання, якщо банк дотримався порядку надсилання вимоги про усунення порушення. Суд також зазначив, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в позасудовому порядку. Крім того, реєстрація малолітньої дитини у спірному будинку після укладення договору іпотеки не обмежує права іпотекодержателя. Суд підкреслив, що банком не було порушено вимог законодавства під час звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку.

Суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування рішення щодо державної реєстрації права власності.

Справа №469/1313/17 від 29/05/2025
1. Предметом спору є подання Миколаївського апеляційного суду про направлення кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 до іншого апеляційного суду.

2. Верховний Суд задовольнив подання Миколаївського апеляційного суду, мотивуючи це необхідністю забезпечення об’єктивності та неупередженості розгляду справи, хоча конкретні причини, через які Миколаївський апеляційний суд не може розглядати справу, в ухвалі не зазначені. Суд врахував положення статей 34, 376 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Також, суд прийняв до уваги, що складання повного тексту ухвали вимагає значного часу, тому було вирішено обмежитися оголошенням резолютивної частини. Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України, ухвала про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого оскарженню не підлягає.

3. Верховний Суд постановив направити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 з Миколаївського апеляційного суду до Одеського апеляційного суду.

Справа №420/11582/21 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення СБУ про відмову у наданні допуску до державної таємниці заступнику Генерального прокурора, а також наказів, виданих на підставі цього рішення.

2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зазначив, що надання громадянином неповної інформації при оформленні допуску до державної таємниці може бути розцінене як надання недостовірної інформації, що є підставою для відмови у наданні такого допуску. Суд підкреслив, що згідно з нормативними актами, особа, яка оформлює допуск до державної таємниці, зобов’язана неухильно дотримуватися встановлених вимог. У даній справі позивач не вказав відомості про роботу за сумісництвом, що було розцінено СБУ як надання неповної інформації. Суд також зазначив, що повноваження СБУ щодо оцінки таких відомостей є дискреційними. Водночас, суд погодився з тим, що наказ про припинення доступу до державної таємниці був виданий до закінчення терміну дії попереднього допуску, що є порушенням процедури. Суд також відхилив аргументи позивача про те, що накази про скорочення посади та розподіл обов’язків порушують його права, оскільки ці накази стосуються внутрішньої організації роботи Офісу Генерального прокурора.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині визнання протиправним висновку СБУ про відмову в наданні допуску до державної таємниці, але залишив без змін рішення щодо протиправності наказу про припинення доступу до державної таємниці.

Справа №240/40090/21 від 29/05/2025
1. Предметом спору є заміна позивача у адміністративній справі, а саме Державного підприємства «Бердичівське лісове господарство» на його правонаступника – Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Бердичівське лісове господарство».

2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду про заміну позивача, оскільки Державне підприємство «Бердичівське лісове господарство» було реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником всіх прав та обов’язків. Суд зазначив, що Філія «Бердичівське лісове господарство» є відокремленим підрозділом, що діє від імені та в інтересах підприємства «Ліси України». Важливо, що директор Філії має право представляти інтереси підприємства в судах на підставі довіреності та положення про філію, що було належним чином підтверджено документально. Суд також підкреслив, що відмова суду першої інстанції у задоволенні заяви про заміну позивача була необґрунтованою, оскільки заяву подавав представник Філії, а не представник вже припиненого підприємства. Враховуючи всі ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права, допустивши заміну позивача у справі.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши законність заміни позивача у справі.

Справа №320/974/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби та зобов’язання виплатити середній заробіток за час затримки.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що проходження військової служби в СБУ є особливою формою реалізації права на працю, яка регулюється спеціальним законодавством, але оскільки спеціальне законодавство не регулює питання виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, то застосовуються норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України. Суд зазначив, що необхідно враховувати зміни до статті 117 КЗпП, внесені Законом № 2352-IX, які обмежують виплату середнього заробітку за час затримки шістьма місяцями, починаючи з 19.07.2022, а до цієї дати застосовувати попередню редакцію статті 117 КЗпП, враховуючи висновки Верховного Суду щодо пропорційного зменшення розміру відповідальності в залежності від розміру невиплачених сум. Суд також вказав на необхідність встановлення розміру середнього заробітку за час затримки, загального розміру належних виплат при звільненні, частки виплачених і невиплачених коштів для правильного розрахунку суми відшкодування.

3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові.

Справа №638/8176/17 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів як безпідставно набутих та відшкодування збитків, понесених у зв’язку з визнанням недійсними прилюдних торгів, на яких позивачка придбала квартиру.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні збитків, оскільки позивачка не довела причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідачів та понесеними збитками, а також не надала належних доказів на підтвердження розміру збитків. Суд також підкреслив, що платежі позивачки були здійснені у національній валюті України, тому відсутні підстави для розрахунку безпідставно набутих коштів у іноземній валюті. Крім того, суд зазначив, що вимога про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами з моменту проведення торгів є необґрунтованою, оскільки право на нарахування процентів виникає з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання торгів недійсними. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №906/960/24 від 29/05/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції задовольнив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, керуючись принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, та правом на професійну правничу допомогу, гарантованим Конституцією України. Суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та їхньою вартістю, а також враховувати витрачений адвокатом час. Суд відхилив аргументи позивача про те, що адвокат є найманим працівником відповідача, посилаючись на попередні висновки Верховного Суду, які допускають представництво юридичної особи адвокатом, який перебуває з нею у трудових відносинах, за умови укладення договору про правову допомогу. Суд також врахував, що позивач не надав доказів неспівмірності або необґрунтованості заявлених витрат.

Суд постановив задовольнити заяву АТ “Житомиробленерго” та стягнути з ФОП Мельника О.М. 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Справа №922/3220/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення міської ради про приватизацію нежитлових приміщень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки, а також витребування цих приміщень на користь територіальної громади.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про відмову в забезпеченні позову, вказавши на неправильне застосування норм процесуального права. Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що для забезпечення позову майнового характеру достатньо обґрунтованого припущення про можливість зникнення, зменшення або погіршення майна відповідача на момент виконання рішення. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора щодо можливості відчуження майна відповідачем, що може ускладнити виконання рішення суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обрання належного заходу забезпечення позову сприяє збалансованості інтересів сторін та ефективному захисту прав позивача. Суд також вказав на необхідність оцінки співмірності заявлених заходів забезпечення позову з позовними вимогами та врахування реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд не дослідив усі аргументи прокурора та не з’ясував, чи є заявлений захід забезпечення співмірним, чи не порушує рівності інтересів сторін, та чи спрямований на збереження існуючого стану речей.

3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для повторного розгляду заяви про забезпечення позову.

Справа №523/22514/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження працівником наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що працівник був відсутній на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, що є прогулом згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України; факт відсутності підтверджено належними доказами, зокрема, даними системи контролю доступу та службовими записками; працівник не надав доказів поважності причин відсутності, а також відмовився від надання письмових пояснень; дисциплінарне стягнення було застосовано у межах строків, встановлених статтею 148 КЗпП України, з урахуванням періодів тимчасової непрацездатності працівника. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/10516/24 від 21/05/2025
1. ФОП Охримчук К. Г. звернулася до суду з позовом до ФДМ України про зобов`язання включити об`єкт державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу.

2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували, що Закон України “Про приватизацію державного і комунального майна” має пріоритет над умовами договору оренди, укладеного до набрання чинності цим законом, в частині заборони приватизації об’єкта оренди. Суди не дослідили, чи існують законодавчі обмеження щодо приватизації спірного об’єкта відповідно до статті 4 Закону “Про приватизацію державного і комунального майна”, що є важливою обставиною для вирішення спору. Також, суди не перевірили дотримання ДКС України строків надання вмотивованої відмови у погодженні приватизації, що могло б призвести до застосування принципу мовчазної згоди. Крім того, суди не дослідили питання, чи є відмова ДКС України вмотивованою у контексті чинного законодавства, тобто чи містить вона обґрунтовані підстави, передбачені законом. Враховуючи ці недоліки, Верховний Суд вирішив, що необхідно провести новий розгляд справи для повного та всебічного з’ясування всіх обставин.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №910/16225/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є вимога прокурора про вжиття заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на самочинно збудований об’єкт нерухомості та земельну ділянку, а також заборону вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо них.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що забезпечення позову є важливим для гарантування реального виконання судового рішення у разі задоволення позову про знесення самочинного будівництва та повернення земельної ділянки. Суд врахував, що відповідач може відчужити майно, що ускладнить виконання рішення суду. Суд також зазначив, що вжиті заходи є співмірними з позовними вимогами та не обмежують права відповідача надмірно, оскільки він і надалі може користуватися майном. Суд відхилив аргументи скаржника про те, що прокурор не надав достатньо доказів наміру відповідача відчужити майно, оскільки можливість відчуження майна власником є очевидною. Суд також врахував, що у подібних спорах, де предметом є самочинне будівництво, накладення арешту на майно та заборона реєстраційних дій є адекватними заходами забезпечення позову.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №357/7006/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на користь держави, оскільки прокуратура вважає, що ділянка накладається на землі загального користування.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки прокуратура не надала достатніх доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка дійсно накладається на землі загального користування, зокрема на дорогу. Суд зазначив, що надане прокуратурою викопіювання з детального плану території не є належним доказом, оскільки не містить необхідної інформації про межі та площу накладення. Суд також врахував, що рішення про передачу земельної ділянки у власність було прийнято на підставі проекту землеустрою, погодженого відповідними органами. Суд підкреслив, що прокуратура не зверталася з клопотанням про проведення земельно-технічної експертизи, яка могла б встановити факт накладення ділянок. Суд вказав, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Суд також взяв до уваги, що відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №367/3975/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є усунення особи від права на спадкування за законом.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачка не була належним чином повідомлена про судові засідання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що належне повідомлення позивача про час і місце розгляду справи є обов’язковою умовою для залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України. Суд зазначив, що повідомлення через Viber без письмової заяви позивача про такий спосіб повідомлення не є належним повідомленням. Суд касаційної інстанції також нагадав, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що завданням цивільного судочинства є справедливий та своєчасний розгляд справ для ефективного захисту прав та інтересів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №910/6678/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ “АЛВІВА БАНС” до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у зв’язку з переходом до товариства права власності на нерухоме майно, розташоване на цій ділянці.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, мотивуючи це тим, що згідно зі статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, при переході права власності на нерухомість, розташовану на орендованій земельній ділянці, до нового власника автоматично переходить і право оренди на цю ділянку на тих самих умовах, що були у попереднього власника. Відповідно до чинного законодавства, укладення додаткової угоди про заміну сторони в договорі оренди в такому випадку не є обов’язковим. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені в інших постановах щодо застосування частини 2 статті 651 ЦК України, яка визначає підстави для зміни договору. Оскільки право оренди перейшло до позивача в силу закону, відсутні підстави для внесення змін до договору оренди через суд.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ “АЛВІВА БАНС” про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Справа №683/2191/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі через систематичне неналежне виконання орендарем своїх зобов’язань щодо сплати орендної плати.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про розірвання договору оренди землі, оскільки позивачка не довела належними доказами факт систематичної несплати орендної плати відповідачем. Суди взяли до уваги, що відповідач, як правонаступник попереднього орендаря, прийняв на себе зобов’язання за договором оренди та здійснював виплати орендної плати, і на момент звернення позивачки до суду заборгованість відсутня. Апеляційний суд також дослідив аргументи позивачки щодо несплати орендної плати попереднім орендарем у попередні роки, але зазначив, що позивачка не надала достатніх доказів цього факту, а її поведінка щодо укладення додаткових угод про продовження оренди свідчить про недобросовісність. Суд касаційної інстанції підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його компетенції.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №322/637/17 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон та службовому підробленні.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, даних при попередньому касаційному розгляді, зокрема, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання недопустимими ряду письмових доказів, таких як висновок експерта, протокол пред’явлення особи для впізнання, висновки службового розслідування, а також не вжив усіх можливих заходів для допиту важливого свідка, що є важливим для об’єктивного з’ясування обставин справи. Суд зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином свого рішення про неможливість відкладення судового розгляду до одужання свідка. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не надав належної оцінки висновкам службового розслідування, які містять важливу інформацію для повного і об’єктивного розгляду кримінального провадження.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №21/45б (9/134б/51б/39б/8б/8б) від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, ліквідацію юридичної особи та закриття провадження у справі про банкрутство.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що ліквідатор вжив всі необхідні заходи для виявлення активів банкрута та формування ліквідаційної маси, а комітет кредиторів визнав недоцільним звернення до суду з вимогою про покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб. Суд врахував, що кредитор, який оскаржує рішення, не скористався своїм правом на оскарження дій ліквідатора або на самостійне пред’явлення вимог до третіх осіб про субсидіарну відповідальність, хоча мав таку можливість. Суд зазначив, що процедура банкрутства передбачає активну участь кредиторів у виявленні та поверненні майна банкрута, а не лише покладання на ліквідатора. Також, суд підкреслив, що кредитор не надав достатніх доказів неналежного виконання ліквідатором своїх обов’язків, а його доводи ґрунтуються лише на припущеннях.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №906/189/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Агро Луг” 8 313 837,29 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної вирубки дерев.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки прокурор не довів факту незаконної вирубки дерев саме на орендованій відповідачем земельній ділянці, не надав належних доказів щодо кількості та характеристик зрубаних дерев, а також не підтвердив розмір завданої шкоди належним розрахунком. Суд зазначив, що місце огляду події не відповідає координатам орендованої ділянки, а перелікові відомості містять розбіжності та неточності. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що без вироку суду у кримінальному провадженні або встановлення вини в іншому провадженні, неможливо покласти на відповідача відповідальність за завдану шкоду. Верховний Суд погодився з цим рішенням, підкресливши, що для відшкодування шкоди необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення, зокрема протиправної поведінки, шкоди, причинного зв’язку та вини. Хоча суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що вина відповідача має бути встановлена вироком суду, це не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки позивачем не було доведено інших елементів правопорушення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/11582/21 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення СБУ про відмову у наданні допуску до державної таємниці заступнику Генерального прокурора, а також оскарження наказів, виданих на підставі цього рішення.

2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зазначив, що неповідомлення особою інформації про роботу за сумісництвом при оформленні допуску до державної таємниці може кваліфікуватися як надання недостовірної інформації, оскільки метою збору таких відомостей є забезпечення захисту національної безпеки. Суд підкреслив, що оцінка повноти та достовірності наданої інформації належить до компетенції СБУ, і наявність чи відсутність умислу в діях особи не є визначальною для кваліфікації інформації як недостовірної. Водночас, суд погодився з тим, що наказ про припинення доступу до державної таємниці був виданий до закінчення терміну дії попереднього допуску, що суперечить встановленому порядку. Суд також відхилив доводи позивача про неправомірність наказів щодо скорочення посади та розподілу обов’язків, оскільки вони не стосуються безпосередньо прав позивача та є внутрішньою організацією роботи Офісу Генерального прокурора. Суд касаційної інстанції підкреслив, що повторне звернення щодо надання допуску до державної таємниці є дискреційним правом керівника установи, а не його обов’язком.

3. Суд вирішив скасувати рішення апеляційного суду в частині визнання протиправним висновку СБУ про відмову в наданні допуску до державної таємниці, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишив без змін.

Справа №440/532/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про скасування попереднього наказу про поновлення позивача на посаді в органах прокуратури та вимоги про поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, виходив з того, що позивача було звільнено з посади на підставі наказу від 22 жовтня 2019 року, який позивач оскаржив в судовому порядку. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, наказ про звільнення було скасовано, а позивача поновлено на посаді. Однак, згодом Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову про скасування наказу про звільнення. У зв’язку з цим, Офіс Генерального прокурора видав наказ про скасування наказу про поновлення позивача на посаді. Верховний Суд зазначив, що оскільки рішення судів, якими було скасовано наказ про звільнення позивача, втратили законну силу, то підстава поновлення позивача також перестала мати законне підґрунтя. Суд вказав, що оспорюваний наказ про скасування поновлення не є наказом про звільнення, а є кадровим рішенням, прийнятим на підставі чинного наказу про звільнення. Водночас, Верховний Суд відступив від попередньої практики і вказав, що в такому випадку роботодавець повинен був зазначити у спірному наказі фактичну дату звільнення позивача з урахуванням відпрацьованого ним часу після поновлення на посаді.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог про визнання протиправним і скасування наказу та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, визнавши протиправним і скасувавши наказ Офісу Генерального прокурора в частині визначення фактичної дати звільнення та змінивши фактичну дату звільнення позивача на 19 грудня 2022 року.

Справа №753/21932/18 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо засудженої за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, мотивуючи це, ймовірно, істотними порушеннями кримінального процесуального закону або неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, допущеними апеляційним судом при перегляді вироку суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції, зазвичай, перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень судів нижчих інстанцій виключно в межах касаційної скарги. При новому розгляді апеляційний суд повинен усунути виявлені порушення та надати належну оцінку доводам апеляційної скарги. Також, Верховний Суд обрав запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Справа №991/6543/20 від 13/05/2025
1. Предметом спору є законність засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за розтрату коштів державного підприємства та застосування спеціальної конфіскації.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у розтраті коштів ДП, зазначивши, що їхні дії свідчать про змову з метою заволодіння коштами підприємства через незаконні додаткові угоди до договору. Суд підкреслив, що докази у справі зібрані у встановленому законом порядку, є логічними та узгоджуються між собою. Водночас, Верховний Суд не погодився із застосуванням спеціальної конфіскації, оскільки питання про відшкодування збитків ДП було вирішено в рамках господарського судочинства шляхом зарахування зустрічних вимог між підприємством та ТОВ, що виключає можливість повторного стягнення тих самих коштів у кримінальному провадженні. Суд касаційної інстанції наголосив, що застосування спеціальної конфіскації в даному випадку порушує справедливий баланс між інтересами суспільства та захистом прав власності.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, виключивши з вироку та ухвали рішення про спеціальну конфіскацію, а в решті залишив судові рішення без змін.

Справа №607/9006/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність та скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що на момент прийняття рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність відповідачу, позивач не була власником суміжної земельної ділянки, а отже, її права не були порушені. Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не надала належних доказів порушення її прав внаслідок передачі земельної ділянки відповідачу. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що висновок експерта, на який посилався апеляційний суд, був обґрунтовано відхилений судом першої інстанції через невідповідність площі земельної ділянки, зазначеної експертом, площі, переданої позивачу у власність рішенням органу місцевого самоврядування. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, та на необхідності оцінювати докази на основі всебічного, повного та об’єктивного дослідження. Враховуючи, що суд першої інстанції не порушив норм процесуального права та правильно застосував норми матеріального права, його рішення є законним та обґрунтованим.

3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Справа №373/86/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у спілкуванні дідуся з онукою та визначення способу участі дідуся у вихованні онуки.

2. Суд, задовольняючи частково позовні вимоги дідуся, виходив з того, що дід має законне право на спілкування з онукою та на участь у її вихованні, що відповідає інтересам дитини. Суд врахував, що між сторонами склалися стосунки, які ускладнюють спілкування дідуся з онукою, і визначив порядок спілкування, враховуючи бажання дитини, її вік, зайнятість у навчальному процесі та інтереси. Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, щоб графік спілкування дідуся не збігався з графіком спілкування батька та бабусі, встановленими іншими судовими рішеннями, з метою уникнення ускладнень у їх виконанні. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши, що дитина є найбільш вразливою стороною у сімейних конфліктах, і результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист її найкращих інтересів. Суд також зазначив, що відмова у задоволенні позову могла б призвести до порушення гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №904/2990/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог АТ КБ “ПриватБанк” до ТОВ “Дніробудмаш” у справі про банкрутство.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково скасував рішення суду першої інстанції, зменшивши суму пені, що підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів, оскільки частина пені була нарахована на заборгованість за лізинговими платежами в рахунок вартості майна, а договір лізингу було розірвано, і майно повернуто лізингодавцю. Суд касаційної інстанції підкреслив, що неустойка є похідним зобов’язанням від основного, і якщо основне зобов’язання (сплата вартості майна) припинилося, то і вимога щодо сплати пені на цю суму є необґрунтованою. Суд також врахував, що кредитор не заявляв вимоги щодо заборгованості з лізингових платежів у рахунок вартості майна, на яку нарахована пеня. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи скаржника про порушення принципу обов’язковості договору, оскільки при вирішенні питання відшкодування вартості об’єкта лізингу у випадку розірвання договору слід аналізувати як умови договору, так і структуру лізингових платежів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ КБ “ПриватБанк” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №910/6311/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним правочину про односторонню відмову банку від договору банківського обслуговування, ініційованого банком через встановлення клієнту неприйнятно високого рівня ризику.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на необхідність дослідження ряду важливих обставин. Зокрема, суди попередніх інстанцій не встановили, чи були достатні підстави вважати, що клієнт здійснював ризикові платіжні операції, якими доказами це підтверджується, та за якими критеріями клієнту було встановлено неприйнятно високий ризик. Також, суди не з’ясували, чи містять матеріали справи внутрішній документ банку, який встановлює процедуру перевірки та оцінки ризиків клієнта, і чи була ця процедура дотримана банком. Крім того, суди не встановили, чи зобов’язаний клієнт підтверджувати цільове використання готівкових коштів, зважаючи на умови договору, та на якій підставі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що право банку на відмову від договірних відносин не є абсолютним і вимагає підтвердження правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

3. Суд ухвалив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №380/22510/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про виключення фізичної особи-підприємця з реєстру платників єдиного податку та зобов’язання поновити реєстрацію.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення заяви ФОП про забезпечення позову, зупинивши дію рішення податкового органу про виключення з реєстру платників єдиного податку. Суд виходив з того, що невжиття таких заходів може ускладнити захист прав підприємця, оскільки перехід на загальну систему оподаткування створить додаткове фінансове навантаження та проблеми з контрагентами. Суд зазначив, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, який не вирішує спір по суті, а лише зберігає існуючий стан до розгляду справи. Суд також врахував, що анулювання реєстрації платником єдиного податку призведе до зміни системи оподаткування, що може негативно вплинути на господарську діяльність ФОП. Суд підкреслив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №463/6167/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо затвердження угоди про визнання винуватості особи у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним переправленням осіб через державний кордон України та порушення правил несення прикордонної служби.

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального закону, а доводи скаржника про порушення його прав вироком, ухваленим на підставі угоди з іншою особою, є необґрунтованими, оскільки особисті дані інших учасників злочину у вироку не зазначені. Суд також відхилив аргументи про розгляд справи неуповноваженим судом, оскільки досудове розслідування здійснювалося на території, яка підпадає під юрисдикцію суду, що розглядав справу. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи апеляційної скарги.

3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8.

Справа №910/5189/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування запису про право власності банку на нерухоме майно та вимога про поновлення цього запису.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки банк пропустив встановлений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції. Суд зазначив, що банк отримав ухвалу суду першої інстанції в електронному вигляді через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що є належним повідомленням. Доводи банку про те, що він отримав копію ухвали пізніше в паперовій формі, не є підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки отримання копії в паперовій формі є лише правом, а не обов’язком. Суд також вказав, що банк не надав переконливих доказів поважних причин пропуску строку, які б об’єктивно унеможливили своєчасне подання апеляційної скарги. Крім того, суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання принципу правової визначеності та неприпустимості зловживання процесуальними правами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №676/6676/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним наказу Держгеокадастру про передачу у власність відповідачу земельної ділянки та скасування державної реєстрації цієї ділянки, оскільки позивач вважає, що ця ділянка накладається на її спадкове майно.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довела, що земельна ділянка, яка належить відповідачу, входить до складу земельних ділянок, отриманих позивачем у спадок. Суд зазначив, що позивач не надала доказів, які б підтверджували її право користування чи право власності на спірну земельну ділянку. Суд підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд також врахував, що завданням цивільного судочинства є захист саме порушених прав, а позивач не довела факту порушення її прав. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є їх прерогативою.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Справа №910/13709/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі про банкрутство через пропуск строку на апеляційне оскарження.

2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що скаржник не надав достатніх доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що отримання копії ухвали суду першої інстанції електронним кабінетом представника скаржника вважається належним повідомленням, а посилання на втрату зв’язку з попереднім представником та воєнний стан не є безумовними підставами для поновлення строку. Суд також підкреслив, що скаржник не вжив достатніх заходів для своєчасного отримання інформації про хід справи та не довів об’єктивну неможливість подання апеляційної скарги у встановлений строк. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що причини пропуску строку зводяться до внутрішньої організації роботи підприємства та мають суб’єктивний характер. Суд касаційної інстанції також врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності доведення обставин, які унеможливили виконання процесуальних дій в умовах воєнного стану.

3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №922/1323/21 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог ПрАТ “НЕК “Укренерго” до ТОВ “Техностар” у справі про банкрутство останнього.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у визнанні повторних грошових вимог ПрАТ “НЕК “Укренерго” до ТОВ “Техностар” на суму 18 644 484,00 грн, оскільки ці вимоги вже були визнані та включені до реєстру вимог кредиторів на підставі попереднього судового рішення. Суди встановили, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання ТОВ “Техностар” договору підряду, за яким ПрАТ “НЕК “Укренерго” здійснило попередню оплату, а роботи не були виконані. Суди зазначили, що повторне стягнення однієї й тієї ж суми за тим самим договором є неприпустимим, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до незгоди з оцінкою доказів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його завдання полягає у перевірці правильності застосування норм права, а не у переоцінці доказів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ “НЕК “Укренерго” без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду без змін.

Справа №641/7190/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими ОСОБА_3 було визнано недієздатним, але відмовлено у призначенні опікуном ОСОБА_1, посилаючись на те, що обов’язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном, яке, на думку судів, не було достатньо обґрунтованим. Суди врахували, що орган опіки та піклування не надав належної мотивації для призначення саме ОСОБА_1 опікуном, особливо зважаючи на наявність інших осіб, які могли б виконувати ці обов’язки, зокрема рідного брата недієздатного, який фактично здійснює догляд за ним. Також суди взяли до уваги, що ОСОБА_1 надає матеріальну допомогу, але основний догляд здійснює його батько, а також те, що ОСОБА_1 є чоловіком призовного віку, і орган опіки мав би ретельно перевірити необхідність такого призначення, щоб уникнути можливих зловживань. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/20143/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених Об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку “К5” у зв’язку з касаційним переглядом справи за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень загальних зборів.

2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, та положеннями Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу таких витрат. Суд врахував надані ОСББ “К5” докази понесених витрат, зокрема договір про надання правової допомоги, акти наданих послуг, рахунки та платіжні інструкції. Водночас, суд зазначив, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, та оцінив необхідність і обґрунтованість витрат, враховуючи сталість правової позиції ОСББ “К5” протягом розгляду справи та відсутність значного обсягу юридичної роботи, необхідного для підготовки справи до касаційного розгляду. Суд також взяв до уваги заперечення ОСОБА_1 щодо завищеного розміру витрат на правничу допомогу.

3. Суд частково задовольнив заяву ОСББ “К5” та ухвалив стягнути з ОСОБА_1 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з касаційним розглядом справи.

Справа №910/2059/20 від 29/05/2025
Предметом спору у справі є визнання недійсним патенту.

У цій справі, компанія «Камініон Холдінгз Лімітед» звернулася до суду з позовом проти компанії «Olicon AB» та державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» з вимогою визнати патент недійсним. Суд першої інстанції, а потім і апеляційний суд, підтримали позицію позивача. Компанія «Olicon AB» подала касаційну скаргу, стверджуючи про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій. Верховний Суд, переглянувши матеріали справи, не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги, залишаючи рішення попередніх судів без змін. Судді дослідили обставини справи, врахували аргументи сторін та дійшли висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Суддя Бенедисюк І.М. висловив окрему думку у справі.

Суд вирішив залишити касаційну скаргу компанії «Olicon AB» без задоволення, а рішення попередніх судів – без змін.

Справа №910/138/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості, зобов’язання вчинити дії та визнання недійсним одностороннього правочину за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів, а також стягнення штрафних санкцій та витрат за зустрічним позовом у зв’язку з поставкою неякісного товару.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, підтримавши відмову в задоволенні первісного позову та повне задоволення зустрічного позову, оскільки ТОВ “Гренландія НВП” порушило умови договору щодо якості поставленого товару, що було підтверджено численними доказами, включаючи акти, протоколи випробувань та висновок експерта. Суд зазначив, що ТОВ “Гренландія НВП” не надало достатніх доказів на спростування факту поставки неякісного товару, а також не з’являлося на виклики АТ “Укрзалізниця” для спільного складання актів про якість товару, що передбачено умовами договору та Інструкцією № П-7. Суд також врахував, що АТ “Укрзалізниця” правомірно скористалася правом на одностороннє розірвання договору, оскільки постачальник не виконав зобов’язання щодо заміни неякісного товару, а висновок експерта був визнаний належним та допустимим доказом. Суд підкреслив, що оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має права втручатися в цю оцінку.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №361/150/20 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними наказів про зміну умов праці, догану та звільнення, поновлення на роботі та стягнення компенсацій.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів частково, зосередившись на питанні правомірності звільнення позивачки за систематичне невиконання трудових обов’язків. Суд вказав, що для звільнення на такій підставі необхідно довести систематичність порушень, тобто вчинення нового порушення після застосування дисциплінарного стягнення. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили факту порушення трудової дисципліни в період між оголошенням догани та звільненням, що ставить під сумнів правомірність звільнення. Також, суд звернув увагу на необхідність оцінки тривалості розгляду справи та можливого зловживання позивачкою процесуальними правами, що могло вплинути на тривалість розгляду справи. Суд вказав на важливість дослідження всіх обставин справи, включаючи посадові обов’язки позивачки та дотримання процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення залишив без змін.

Справа №646/8187/21 від 29/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження наказу про звільнення працівника за появу на роботі в нетверезому стані.

Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні позову працівника про поновлення на роботі, оскільки було встановлено, що працівник дійсно перебував на роботі в нетверезому стані, що підтверджується відповідними доказами, зокрема, результатом тесту на стан алкогольного сп’яніння, доповідними записками, актом та особистими поясненнями позивача. Суд також врахував, що хоча профспілка і відмовила у наданні згоди на звільнення працівника, проте таке рішення профспілки не було належним чином мотивоване, оскільки профспілкова організація фактично виходила лише з того, що звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації є підставою для його поновлення на роботі, що не відповідає вимогам законодавства. Суд касаційної інстанції підкреслив, що нетверезий стан працівника може бути підтверджений не лише медичним висновком, а й іншими доказами, яким суд має дати оцінку.

Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №824/165/24 від 29/05/2025
Предметом спору є скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду про стягнення заборгованості за поставлену продукцію, пені, 3% річних та збитків від інфляції з АТ «Українські енергетичні машини» на користь INDUSTRIAL FIELDS LIMITED.

Верховний Суд залишив без змін ухвалу Київського апеляційного суду, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги АТ «Українські енергетичні машини». Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, у свою чергу, визнав обґрунтованим рішення МКАС. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що АТ «Українські енергетичні машини» не надало достатніх доказів на підтвердження своїх заперечень проти рішення арбітражу. Зокрема, не було доведено порушень арбітражної процедури, некомпетентності арбітрів або невідповідності рішення арбітражу публічному порядку України. Суд також врахував принцип остаточності арбітражних рішень, підкреслюючи обмеженість підстав для їх скасування.

Суд залишив апеляційну скаргу АТ «Українські енергетичні машини» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.

Справа №440/589/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у розмірі до 100 000 грн.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд розглянув справу неповноважним складом суду, оскільки суддя, який раніше вже брав участь у розгляді цієї справи в апеляційній інстанції та ухвалював рішення, яке було скасовано, знову входив до складу колегії суддів. Це є порушенням статті 37 КАС України, яка забороняє повторну участь судді у розгляді однієї й тієї самої справи після скасування попереднього рішення. Суд наголосив, що така повторна участь ставить під сумнів неупередженість суду та порушує процесуальні норми. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд не став оцінювати інші аргументи касаційної скарги, оскільки розгляд справи неповноважним складом суду є безумовною підставою для скасування рішення.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №824/224/21 від 29/05/2025
1. Предметом спору є заява державного підприємства «Сервіс» про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, у справі за заявою FishingCompany S.A. про надання дозволу на виконання рішень Міжнародного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

2. У постанові не наведено аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки наведено лише вступну та резолютивну частини. Зазвичай, при розгляді таких справ, суд враховує дотримання процедури арбітражного розгляду, наявність підстав для відмови у визнанні та виконанні рішення іноземного суду, публічний порядок України, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Суд апеляційної інстанції, ймовірно, погодився з висновками суду першої інстанції, не знайшовши підстав для скасування його рішення.

3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу державного підприємства «Сервіс» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.

Справа №824/224/21 від 29/05/2025
1. Предметом спору є заява ДП «Сервіс» про визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, через нібито існування зустрічних вимог до FishingCompany S.A.

2. Суд відмовив у задоволенні заяви ДП «Сервіс», оскільки вимоги FishingCompany S.A. до ДП «Сервіс» були підтверджені рішеннями Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) та отримали дозвіл на виконання від національного суду, що робить їх обов’язковими до виконання. Натомість, вимоги ДП «Сервіс» до FishingCompany S.A. не були підтверджені рішенням суду або арбітражу, і FishingCompany S.A. заперечувала їх існування. Суд підкреслив, що для зарахування зустрічних вимог необхідна їх безспірність, а в даному випадку існує спір щодо вимог ДП «Сервіс». Суд також зазначив, що не може вважатися однорідними вимоги, які визнані рішеннями міжнародного комерційного арбітражу та пройшли процедуру надання дозволу на виконання національним судом, і вимог, які визнані рішеннями міжнародного комерційного арбітражу, але не пройшли процедури надання дозволу на виконання такого рішення національним судом і є добровільними до виконання. Суд послався на попередню практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 07 листопада 2024 року у справі № 824/113/23.

3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу ДП «Сервіс» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду без змін.

Справа №367/2448/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Бучанської міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність та витребування цієї ділянки на користь держави, оскільки прокуратура вважає, що ділянка відноситься до земель лісового фонду і була передана у власність незаконно.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки рішення Бучанської міської ради, яким було віднесено спірні землі до земель житлової та громадської забудови, на момент розгляду справи було чинним, оскільки попереднє рішення суду про визнання його недійсним було скасовано за нововиявленими обставинами. Суд також врахував, що на момент прийняття рішення про передачу ділянки у власність, вона знаходилася в межах населеного пункту і не мала статусу земель лісового фонду першої категорії, а отже, міська рада мала повноваження розпоряджатися нею. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що прокурор не довів незаконність рішення міської ради та належність спірної ділянки до лісового фонду. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №289/2042/20 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку та ухвали апеляційного суду щодо директора ТОВ «Прогрес-Горбулів» ОСОБА_9 та ОСОБА_7, яких обвинувачували у заволодінні бюджетними коштами шляхом внесення неправдивих відомостей до актів виконаних робіт.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд безпідставно погодився з судом першої інстанції щодо недопустимості висновку комплексної судової будівельно-технічної та товарознавчої експертизи. Суд зазначив, що кримінальний процесуальний кодекс не містить вимоги про обов’язкове забезпечення участі учасників кримінального провадження під час проведення експертного дослідження. ВС підкреслив, що виклик учасників кримінального провадження для участі під час проведення експертом експертного дослідження об`єкта є дискреційними повноваженнями органу, який призначив експертизу. ВС вказав, що проведення експертом натурного обстеження та контрольних обмірів об`єкта експертного дослідження без виклику та участі ОСОБА_9 не є безумовною підставою для визнання недопустимим доказом висновку експертизи. ВС наголосив, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що вплинуло на обґрунтованість рішення.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №911/356/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ “Білоцерківбуд-монтаж” про скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю, частиною якої, як стверджує позивач, є його трансформаторна підстанція.

2. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов, скасувавши рішення державного реєстратора, виходячи з того, що скасування судових рішень, на підставі яких було зареєстровано право власності, є підставою для скасування і рішень держреєстратора. Суди вважали, що скасування незаконних рішень держреєстратора створить рівні умови для з’ясування обставин щодо дійсного власника майна. Однак, Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що суди не перевірили належним чином наявність права власності у позивача на спірне майно, а також не встановили правовий режим цього майна, що є важливим для визначення ефективного способу захисту. Крім того, ВС наголосив, що суди не встановили, чи дійсно обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та чи відновить він його порушене право.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №638/3526/21 від 29/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 про компенсацію моральної шкоди, завданої, як вона стверджує, бездіяльністю органів досудового розслідування у кримінальному провадженні, де вона є потерпілою.

2. Суд, відмовляючи у задоволенні касаційних скарг, виходив з того, що надмірна тривалість кримінального провадження, розпочатого за заявою позивачки, дійсно могла завдати їй моральних страждань, враховуючи відсутність результатів розслідування протягом тривалого часу та неефективність дій правоохоронних органів. Водночас, суд врахував, що запроваджений судовий контроль дозволив поновити провадження після його закриття, а позивачка не довела прямого причинного зв’язку між тривалістю провадження та погіршенням її здоров’я чи неможливістю реалізації її прав. Суд також зазначив, що відсутність експертного висновку про розмір моральної шкоди не є перешкодою для вирішення спору, а визначений судом розмір компенсації у 20 000 грн є обґрунтованим, враховуючи характер страждань та засади розумності й справедливості. Крім того, суд відхилив аргументи позивачки щодо порушення її права на доступ до правосуддя та щодо неправомірності прийняття апеляційної скарги ГУНП, оскільки позивачка мала достатньо часу для формування своєї позиції, а ГУНП правомірно оскаржило рішення суду, враховуючи, що саме воно є належним представником держави у даному випадку.

3. Суд постановив залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №725/8809/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення ПДР.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, вважаючи, що апеляційну скаргу подано з пропуском встановленого строку. Верховний Суд зазначив, що апелянт вчасно передав апеляційну скаргу до відділу Держспецзв’язку, що підтверджується відповідним реєстром, а згідно з КАС України, строк не вважається пропущеним, якщо документи здано на пошту або передані іншими відповідними засобами зв’язку до його закінчення. Суд апеляційної інстанції не врахував цей факт і невірно оцінив докази, надані апелянтом, зокрема, реєстр відправлень Держспецзв’язку. Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №914/3761/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним пункту договору про закупівлю товару за бюджетні кошти в частині сплати ПДВ та стягнення коштів у розмірі сплаченого ПДВ.

2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який відмовив у задоволенні позову прокурора, оскільки вважав, що прокурор визначив неналежний суб’єктний склад сторін у спорі, адже позов про визнання недійсним пункту договору було пред’явлено лише до однієї сторони договору, а не до обох. Суд зазначив, що у справах про визнання недійсним договору, за позовом заінтересованої особи, як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину. Верховний Суд підкреслив, що незалучення до участі у справі особи як відповідача за умови наявності обов’язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб’єктний склад. Суд також врахував, що вимога про визнання недійсним пункту договору є основною, від якої залежить задоволення похідної вимоги про стягнення коштів. Таким чином, суд касаційної інстанції підтримав висновок апеляційного суду про необхідність відмови у позові через неналежний склад відповідачів.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №991/6543/20 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку Вищого антикорупційного суду та ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах).

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд вирішив виключити з вироку та ухвали положення про застосування спеціальної конфіскації грошових коштів у розмірі 20 853 076,57 грн, отриманих ТзОВ «Торговий дім «Еко-Сервіс» від ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». Суд, ймовірно, дійшов висновку, що конфіскація цих коштів є необґрунтованою або не відповідає вимогам закону, можливо, через відсутність доведеного зв’язку між цими коштами та злочинною діяльністю обвинувачених, або через інші процесуальні порушення, допущені під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій. У решті, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, що може свідчити про те, що Верховний Суд погодився з кваліфікацією дій обвинувачених та іншими аспектами вироку, окрім питання спеціальної конфіскації.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення попередніх інстанцій, виключивши рішення про спеціальну конфіскацію грошових коштів, але в іншій частині залишив судові рішення без змін.

Справа №642/2785/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання шлюбу недійсним у зв’язку з його фіктивністю.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, безпідставно поновивши строк на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у справі, не навівши належного обґрунтування поважності причин пропуску строку. Суд апеляційної інстанції проігнорував докази того, що апелянт знав про існування рішення суду першої інстанції ще у листопаді 2023 року, але звернувся з апеляційною скаргою лише у червні 2024 року. Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на відсутність доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи в апеляційному суді. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд передчасно вирішив справу по суті, порушивши право на справедливий судовий розгляд.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №340/3070/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким фізичній особі було визначено податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову. Суд зазначив, що згідно з Податковим кодексом України, власники об’єктів нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно. Пільги щодо сплати цього податку не застосовуються, якщо об’єкт нерухомості здається в оренду, лізинг або позичку. В даному випадку, позивач передав свій майновий комплекс фермерському господарству за договором про надання безоплатних послуг по зберіганню матеріальних цінностей, що фактично є передачею майна в користування іншій особі. Таким чином, позивач не має права на пільгу, передбачену для сільськогосподарських товаровиробників, оскільки не використовує майно у власній господарській діяльності. Суд також відхилив посилання скаржника на попередню практику Верховного Суду, оскільки обставини у попередній справі були іншими.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №909/847/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов’язань за договором поставки.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційний суд встановив, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та обов’язків ДП “Калуська теплоелектроцентраль-нова”, оскільки ТОВ “Костанза” є правонаступником майнових прав та обов’язків ДП “Калуська теплоелектроцентраль-нова” на підставі договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу. Суд касаційної інстанції зазначив, що особа, яка оскаржує судове рішення, повинна довести, що рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов’язки, і цей зв’язок має бути очевидним та безумовним. Суд касаційної інстанції також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 712, 509, 510, 520-522, 527, 528 Цивільного кодексу України були відхилені, оскільки при реорганізації шляхом приєднання не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов’язків.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №918/308/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій між ТОВ “Комтех Аутдор” та Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги ТОВ “Комтех Аутдор”, виходячи з того, що дозволи на розміщення зовнішньої реклами, строк дії яких закінчився в період карантину або воєнного стану, автоматично продовжуються на відповідний період та три місяці після його закінчення/скасування, відповідно до Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” та постанови Кабінету Міністрів України №314. Суд зазначив, що оскільки на момент оголошення воєнного стану карантин не був скасований, то всі дозволи позивача підпадають під дію зазначених нормативних актів. Також, суд касаційної інстанції врахував, що в адміністративній справі №380/915/23, рішення в якій набрало законної сили, вже було встановлено факт чинності дозволів ТОВ “Комтех Аутдор” на розміщення зовнішньої реклами, що має преюдиціальне значення для даної справи. Доводи відповідача про відсутність чинних дозвільних документів були відхилені, а посилання на інші судові провадження визнані необґрунтованими, оскільки в них не було прийнято остаточних рішень. Суд також задовольнив клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, визнавши їх обґрунтованими та пропорційними.

3. Суд залишив касаційну скаргу Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, додатково стягнувши з Департаменту на користь ТОВ “Комтех Аутдор” 16 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №910/7799/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ), яким дії Київської міської державної адміністрації (КМДА) щодо фінансування будівництва берегоукріплюючих споруд визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що АМКУ не довів наявності порушень конкуренційного законодавства. Суд зазначив, що будівництво берегоукріплення не було передбачено детальним планом території (ДПТ) та архітектурно-планувальним завданням (АПЗ) для ПрАТ «Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій» (Комбінат), а також не було заходом інженерної підготовки території будівництва житлових будинків. Суд також врахував, що законодавство забороняє приватним забудовникам здійснювати будівництво в прибережних захисних смугах, а ці функції покладено на комунальне підприємство «Плесо». Суд підкреслив, що АМКУ не дослідив межі набережної, де КП «Плесо» проводило роботи, та не врахував доводи і документи, які спростовують наявність порушення, зокрема, листи потенційних конкурентів Комбінату. Суд вказав, що для кваліфікації дій КМДА як порушення конкуренційного законодавства необхідно довести факт надання переваг Комбінату на всьому ринку будівництва в межах прибережних смуг Києва, чого АМКУ не зробив.

3. Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу АМКУ – без задоволення.

Справа №322/637/17 від 06/05/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України) та ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України.

У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 та призначив новий розгляд в апеляційному суді.

Справа №910/8599/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково скасував рішення суду першої інстанції, вказавши, що позивач (ТОВ “Тернопільелектропостач”) при розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат помилково не змінив базу нарахування цих платежів із прогнозованої вартості послуг на фактичну вартість після підписання сторонами актів приймання-передачі послуг відповідно до умов договору, а продовжував нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати на прогнозований обсяг послуг після встановлення в акті приймання-передачі фактичного обсягу послуг у розрахунковому періоді. Верховний Суд зазначив, що не знайшов підтвердження доводам касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України та порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Тернопільелектропостач” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №463/3642/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, спричиненої неналежним станом люка оглядового колодязя.

2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що для виникнення зобов’язання про відшкодування шкоди необхідна наявність шкоди, протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди, причинний зв’язок між цією поведінкою та шкодою, а також вина особи. Власники доріг відповідають за безпечні умови руху, але у даному випадку, згідно з постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, посадова особа КП «Винниківське» не вжила заходів щодо утримання люка, що призвело до ДТП. Суд першої інстанції встановив, що пошкоджена конструкція люка є частиною системи водопостачання та каналізаційних мереж, яка перебуває на балансі та обслуговуванні КП «Винниківське». Апеляційний суд не врахував ці обставини та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов’язку з відшкодування шкоди, тому рішення суду першої інстанції є правомірним.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Справа №759/4132/17 від 28/05/2025
1. Предметом спору є скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за факторинговою компанією, яке позивач вважає незаконним.

2. Суд першої інстанції задовольнив позов, мотивуючи це тим, що позивачка не отримувала повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, квартира використовувалася як місце постійного проживання позивачки та її неповнолітніх дітей, а також тим, що приватний нотаріус провела реєстрацію за наявності вже зареєстрованого обтяження (арешту). Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, але змінив мотивувальну частину рішення, зазначивши, що вирішальним є те, що на спірні правовідносини поширювалася дія Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”. Верховний Суд погодився з тим, що на квартиру не могло бути звернено стягнення під час дії мораторію, оскільки вона була місцем постійного проживання позивачки та її дітей, і у власності позивачки не було іншого житла. Водночас, Верховний Суд зазначив, що з 16 січня 2020 року, на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, чинне законодавство не передбачає такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення суду першої інстанції в частині скасування запису про реєстрацію права власності, замінивши його на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, а в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишив без змін.

Справа №914/3748/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що є частиною пам’ятки архітектури, та скасування державної реєстрації права власності на ці приміщення.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про затвердження мирової угоди між Управлінням комунальної власності та Приватним підприємством “Терра-ком-буд”, оскільки мирова угода не містила взаємних поступок сторін, а лише надавала додатковий термін на виконання ремонтних робіт, що вже було передбачено попередніми договорами, і не гарантувала збереження об’єкта культурної спадщини. Суд зазначив, що мирова угода порушує права та інтереси Львівської територіальної громади, оскільки не забезпечує належного збереження пам’ятки архітектури. Також суд вказав, що нерухомі об’єкти культурної спадщини мають особливу правову природу та потребують особливої охорони, а їх руйнування завдає шкоди не лише власнику, а й суспільству в цілому. Водночас, суд закрив касаційне провадження за скаргою прокурора в інтересах Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, оскільки оскаржуваним рішенням не вирішувалися питання про їх права, інтереси та/або обов’язки.

3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №873/192/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду щодо стягнення боргу.

2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, виходячи з того, що господарський суд не здійснює оцінку законності та обґрунтованості рішення третейського суду, а лише встановлює наявність або відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, вичерпний перелік яких визначений законом. Суд встановив, що третейська угода між сторонами містить вказівку на конкретний третейський суд, інформація про який є у вільному доступі, а також посилання на регламент цього суду. Також було враховано, що третейський суд зареєстрований у відповідному реєстрі, а доводи скаржника щодо порушень при внесенні змін до регламенту третейського суду не є підставою для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду. Суд також підкреслив, що рішення третейського суду не було скасовано, справа була підвідомча третейському суду, строк для звернення за видачею виконавчого документа не пропущено, а склад третейського суду відповідав вимогам закону.

3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду без змін.

Справа №908/2404/22 від 29/05/2025
Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості у розмірі 31 161 091,68 грн.

Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не повно з’ясували обставини справи та не надали належної оцінки доказам. Зокрема, суди не дослідили питання щодо обсягів фактично виконаних робіт, їх відповідності проектній документації та умовам договору. Також, суди не врахували доводи прокурора щодо можливого завищення вартості робіт та невідповідності їх обсягів. Крім того, суди не звернули увагу на можливі порушення при проведенні тендерної процедури та укладенні договору. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Суд прийняв рішення касаційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задовольнити частково, скасувати рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №906/1549/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів АТ “Житомиргаз” щодо припинення повноважень та обрання членів наглядової ради, затвердження умов договорів з ними та обрання уповноваженої особи.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що арешт корпоративних прав, зокрема акцій, у кримінальному провадженні з одночасною забороною на їх відчуження та передачею цих активів в управління АРМА на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обмежує права акціонера на управління компанією. У такому випадку, управитель, а не акціонер, має право реалізовувати корпоративні права, зокрема, брати участь в управлінні товариством. Суд також зазначив, що у виняткових випадках, коли активи передаються в управління за рішенням Кабміну, управитель не зобов’язаний погоджувати свої дії з власником активів. Крім того, суд відхилив аргументи позивача про нікчемність договору про управління активами, оскільки положення Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки” не застосовуються до управління активами у виняткових випадках, передбачених Законом України “Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів”.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №916/1165/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ, скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що позивач не довів порушень порядку скликання та проведення загальних зборів ОСББ, а також не навів безумовних підстав для визнання рішень зборів недійсними, таких як відсутність кворуму або прийняття рішень з питань, не включених до порядку денного. Суд врахував, що у спірних зборах взяли участь співвласники, які володіють достатньою кількістю голосів, і що позивач не довів ознак дискримінації або порушення його прав чи законних інтересів оскаржуваними рішеннями. Також, суд касаційної інстанції підкреслив важливість утримання від зайвого втручання в діяльність ОСББ, особливо якщо рішення підтримані більшістю співвласників і не мають ознак порушень прав окремих співвласників. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав обґрунтованим часткове відшкодування цих витрат відповідачу, враховуючи обсяг наданих послуг та складність справи, а також наявність договору про надання правової допомоги між ОСББ та адвокатським бюро. Суд також зазначив, що неподання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні цих витрат.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №925/367/20(925/142/24) від 20/05/2025
1. Предметом спору є заява ліквідатора про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника ТОВ “Остер” за зобов’язаннями товариства у справі про банкрутство.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні заяви ліквідатора, оскільки ліквідатор не довів наявність усіх необхідних умов для покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника. Зокрема, не було визначено точної дати виникнення загрози неплатоспроможності ТОВ “Остер”, від якої слід відраховувати місячний строк для звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Також, ліквідатор не надав достатніх даних про майнові активи боржника на момент виникнення загрози неплатоспроможності, які б дозволили оцінити можливість виконання боржником своїх зобов’язань перед кредиторами. Суд зазначив, що обов’язок керівника звернутися до суду із заявою про банкрутство виникає лише за наявності об’єктивних юридичних фактів, що підтверджують загрозу неплатоспроможності та свідчать про неможливість продовження нормальної господарської діяльності без негативних наслідків для боржника та його кредиторів. Суд також врахував, що ліквідатор не заявив вимоги про стягнення конкретної суми солідарної відповідальності з колишнього керівника.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ліквідатора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №906/57/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є вимога прокуратури в інтересах Малинської міської ради щодо повернення ТОВ “Агрофірма Малинівська” земельних ділянок у комунальну власність та винесення будівель і споруд з прибережної захисної смуги.

2. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що судом апеляційної інстанції було допущено помилку щодо обрання неналежного способу захисту, а саме, що у даному випадку ефективним способом захисту є негаторний позов, а не витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд касаційної інстанції наголосив, що повернення земельних ділянок як спосіб захисту може бути застосовано лише до тієї частини ділянок, яка фактично накладається на прибережну захисну смугу, а не до всієї ділянки, оскільки це порушить право власності відповідача на частини ділянок, що не входять до охоронної зони. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що для ідентифікації частини земельної ділянки, яка підлягає поверненню, необхідне чітке визначення її меж, що може вимагати проведення експертизи. Щодо вимоги про винесення будівель і споруд, суд касаційної інстанції зазначив, що прокурор повинен чітко вказати, які саме об’єкти підлягають винесенню, оскільки суд не може самостійно визначати ці об’єкти, і неконкретність вимоги ускладнює її виконання. Суд касаційної інстанції зазначив, що незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції помилився щодо способу захисту, він дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки прокурор не довів належним чином обґрунтованість своїх вимог.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.

Справа №755/11035/16-к від 27/05/2025
1. Предметом спору є цивільний позов прокурора про стягнення з ОСОБА_6 збитків у розмірі 1 080 352 000 000 грн, завданих державі внаслідок його дій як командувача Чорноморського флоту РФ під час анексії Криму.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, вказавши, що апеляційний суд не надав належного обґрунтування залишення без задоволення доводів апеляційної скарги щодо неналежності цивільного відповідача, а саме ОСОБА_6 замість Російської Федерації. Суд першої інстанції також не обґрунтував, чому цивільним відповідачем визнано саме обвинуваченого, а не державу РФ, враховуючи, що злочини вчинено ОСОБА_6 під час виконання службових обов’язків. ВС наголосив на необхідності врахування положень цивільного законодавства, зокрема статей 1172 та 1174 ЦК України, які регулюють відшкодування шкоди, завданої працівником або посадовою особою при виконанні службових обов’язків. ВС вказав, що апеляційний суд мав мотивувати своє рішення, проаналізувавши ці положення цивільного судочинства. Неналежне обґрунтування апеляційним судом своєї позиції є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову прокурора і призначив новий розгляд у цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Справа №120/5962/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.

2. Суд першої інстанції задовольнив позов, виходячи з того, що довідка військової частини підтверджує право позивача на отримання додаткової винагороди, а відповідач не заперечував факт його участі в бойових діях. Апеляційний суд скасував це рішення, мотивуючи це відсутністю належного документального підтвердження участі позивача в бойових діях. Верховний Суд не погодився з апеляційним судом, зазначивши, що наявна довідка військової частини є достатнім підтвердженням участі в бойових діях, а недоліки в процедурі обміну документами між військовими частинами не можуть позбавляти військовослужбовця права на винагороду. Суд також підкреслив, що позивач не повинен нести відповідальність за недоліки в роботі військових органів. Верховний Суд підкреслив, що надсилання списків є елементом процедури виплати додаткової винагороди, тоді як право позивача на отримання спірних сум підтверджується довідкою військової частини.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, задовольнивши позов військовослужбовця.

Справа №916/3575/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення вартості безпідставно набутого майна (природного газу).

2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, який частково задовольнив позов “Нафтогазу” до “Калоре”. Суд першої інстанції обґрунтовано застосував середньозважену ціну на газ за місяць, оскільки вона найкраще відображає ринкову вартість газу як економічну категорію, що є середньою ціною угод на ринку за певний період. Суд зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував використання ціни за газову добу, а посилався на іншу справу без належного аналізу. Верховний Суд підкреслив, що середньозважена ціна за місяць, на відміну від ціни за добу, є більш стабільною і відповідає ринковій вартості газу, що робить її більш прийнятною для розрахунку відшкодування за безпідставно набуте майно. Суд також врахував, що Українська енергетична біржа використовує цю методологію для визначення ринкових цін на газ.

3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Справа №904/5280/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ “АТБ-Маркет” у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

2. Верховний Суд, розглядаючи заяву ТОВ “АТБ-Маркет” про стягнення витрат на правничу допомогу, керувався наступними аргументами: по-перше, витрати на правничу допомогу мають бути пов’язані з розглядом справи, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору; по-друге, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони; по-третє, суд враховує поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, чи не призвела вона до затягування розгляду; по-четверте, суд бере до уваги дії сторони щодо досудового врегулювання спору; по-п’яте, солідарне стягнення витрат на професійну правничу допомогу чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, а в даному випадку юридична кваліфікація правовідносин у справі не є складною, тому заявлена сума витрат є завищеною.

3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “АТБ-Маркет”, стягнувши з кожного з ФОП Аксентьєвої та ФОП Гущиної по 5000 грн витрат на правничу допомогу, а в іншій частині заяви відмовив.

Справа №640/12053/21 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Міністерства юстиції України щодо відмови у перерахунку та виплаті середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за певний період, а також виплати компенсації за порушення строків виплати цих доходів.

2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати виникає незалежно від попереднього нарахування цих сум. Суд підкреслив, що важливим є сам факт порушення строків виплати доходу. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду, вказавши, що затримка у виплаті середнього заробітку з урахуванням винагороди державного виконавця є підставою для виплати компенсації за весь період затримки. Суд також відхилив аргументи відповідача щодо необхідності попереднього звернення із заявою про виплату компенсації, посилаючись на практику Верховного Суду, згідно з якою відмова у виплаті компенсації не обов’язково має бути оформлена окремим актом. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували ці обставини, помилково відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо виплати компенсації. Суд відступив від попередніх висновків щодо необхідності звернення до установи із заявою про виплату компенсації.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов’язання виплатити компенсацію та ухвалив нове рішення про задоволення цих вимог.

Справа №915/476/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ ФІРМА «ІРБІС» на користь Миколаївської міської ради коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста, 3% річних та суми інфляційних нарахувань.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги прокурора, представляючого інтереси Миколаївської міської ради, щодо стягнення з ТОВ ФІРМА «ІРБІС» коштів пайової участі. Суд зазначив, що оскільки будівництво об’єкта було розпочато до 01.01.2020, а договір про пайову участь не був укладений, то на відповідача покладається обов’язок сплатити кошти пайової участі. Суд також підкреслив, що відсутність звернення забудовника до міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі. Суд вказав, що у даному випадку ефективним способом захисту є стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Суд відхилив доводи скаржника про те, що стягнення пайової участі можливе лише після введення в експлуатацію всього об’єкта будівництва, а не його окремих черг, зазначивши, що обов’язок сплати пайової участі виникає у зв’язку з будівництвом першої черги об’єкта.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ ФІРМА «ІРБІС» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №461/6182/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного кримінального переслідування.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки його було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, що завдало йому моральних страждань. Суд врахував тривалість перебування позивача під слідством і судом, глибину його душевних страждань, а також вимоги розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування. Водночас, суд касаційної інстанції зазначив, що кошти на відшкодування шкоди мають стягуватися безпосередньо з Державного бюджету України, а не шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку через Державну казначейську службу України. Суд касаційної інстанції вказав, що Державна казначейська служба України є лише органом, через який держава бере участь у справі як сторона, а боржником у зобов’язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині порядку стягнення коштів, вказавши на стягнення з Державного бюджету України, а не з Єдиного казначейського рахунку.

Справа №462/7187/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої АТ «Українська залізниця» працівником під час виконання трудових обов’язків.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався наступними аргументами: по-перше, суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували спір як господарський, оскільки відповідач, заступник начальника депо, не є посадовою особою у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства», а отже, на нього не поширюється юрисдикція господарського суду у спорах між юридичною особою та її посадовою особою; по-друге, суди не врахували, що спірні правовідносини не стосуються дій відповідача під час здійснення ним повноважень саме як посадової особи господарського товариства; по-третє, суди не повно з’ясували фактичні обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм процесуального права; по-четверте, суд касаційної інстанції підкреслив, що за своїм суб’єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин, справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства; по-п’яте, Верховний Суд послався на власні попередні рішення у подібних справах, підкреслюючи узгодженість правових висновків.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження.

Справа №927/1248/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та їх повернення Талалаївській селищній раді у зв’язку з припиненням права оренди через ліквідацію юридичної особи-орендаря.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що відповідно до законодавства, ліквідація юридичної особи-орендаря є підставою для припинення договору оренди, а отже, і суборенди. Суд вказав, що у такому випадку орендар зобов’язаний повернути земельну ділянку орендодавцю. Також, суд зауважив, що чинне законодавство (ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”) прямо передбачає такий спосіб захисту, як скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суд відхилив аргументи скаржника про необхідність визнання відсутності права оренди, оскільки у даному випадку орендні відносини припинилися в силу закону, а не через оспорювання самого права оренди. Суд також зазначив, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 513/879/19 не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки там був інший предмет спору та інші обставини.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність вимог прокуратури щодо повернення земельних ділянок.

Справа №160/119/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій особам, зайнятим на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким частково задовольнив позовні вимоги Пенсійного фонду, стягнувши з підприємства заборгованість, але зменшивши її суму на підставі доказів часткової сплати боргу та виявлених помилок у розрахунках. Суд касаційної інстанції підкреслив, що підприємства зобов’язані відшкодовувати витрати на виплату пільгових пенсій, а розрахунки Пенсійного фонду є підставою для стягнення заборгованості, проте ці розрахунки підлягають ретельному судовому контролю на предмет помилок. Суд зазначив, що тримісячний строк звернення до суду, встановлений КАС України, не застосовується до вимог про стягнення недоїмки з відшкодування пільгових пенсій, оскільки статтею 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що строк давності щодо стягнення недоїмки не застосовується. Суд також підтвердив правомірність обліку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сум, нарахованих іншими територіальними органами ПФУ, якщо підприємство перебуває на обліку в Дніпропетровській області.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №300/179/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно і всебічно встановили обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суди не мали у розпорядженні та не дослідили документи, на які посилалася військова частина як на підставу для видачі довідки про участь позивача в бойових діях. Суди також не надали оцінку доказам, наданим позивачем в апеляційній скарзі, та не з’ясували, які саме завдання виконував позивач у спірний період, що є ключовим для визначення права на додаткову винагороду. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку судів встановлювати дійсні обставини справи, незалежно від позиції сторін, та вживати заходів для виявлення та витребування доказів.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №922/1168/23 від 10/04/2025
1. Предметом спору є вимога прокуратури про зобов’язання ТОВ “Фіш-Торг” звільнити Старогниличанське водосховище, оскільки підприємство використовує його без належних правовстановлюючих документів.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що ТОВ “Фіш-Торг” використовує Старогниличанське водосховище, яке є водосховищем комплексного призначення, для рибогосподарської діяльності (аквакультури) без належних правових підстав, оскільки згідно з Водним кодексом України, водосховища комплексного призначення не можуть передаватися в оренду. Суд зазначив, що для здійснення рибогосподарської діяльності необхідно або отримати водний об’єкт в оренду (якщо це не водосховище комплексного призначення), або мати право користування земельною ділянкою водного фонду на інших підставах, передбачених Земельним кодексом України, зокрема, за згодою власника або землекористувача. Суд також вказав, що наявність дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів та режиму рибогосподарської експлуатації не є достатньою підставою для використання водного об’єкта без оформлення прав на землю. Суд відхилив аргументи ТОВ “Фіш-Торг” про те, що встановлення режиму рибогосподарської експлуатації виключає необхідність оформлення документів на землекористування, підкресливши, що це суперечить законодавству. Суд також відхилив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не вбачаючи виключної правової проблеми.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “Фіш-Торг” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №916/5157/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з орендної плати, пені, розірвання договору оренди та виселення орендаря з нежитлового приміщення.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди припинив свою дію у зв’язку із закінченням строку, на який його було укладено, оскільки орендар не виконав вимоги Закону України “Про оренду державного та комунального майна” щодо продовження договору оренди шляхом проведення аукціону або на інших підставах, передбачених законом. Суд зазначив, що оскільки договір оренди припинив дію, то відсутні підстави для його розірвання та стягнення заборгованості з орендної плати і пені після дати припинення договору. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у виселенні орендаря, оскільки орендар зобов’язаний повернути орендоване майно після припинення договору оренди, а у разі невиконання цього обов’язку підлягає виселенню. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували, що підставою для виселення є саме припинення договору оренди, а не лише його дострокове розірвання.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у виселенні та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині, а в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Справа №520/1756/19 від 28/05/2025
1. Предметом спору є заміна сторони позивача у цивільній справі про стягнення матеріальної шкоди у зв’язку з відступленням права вимоги.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для заміни сторони позивача, оскільки між ПрАТ СК «Теком» та ТОВ «ЮК «Скайлекс» було укладено договір про відступлення прав вимоги. Суд зазначив, що для процесуальної заміни сторони необхідна наявність документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов’язків до іншої особи. Також суд врахував презумпцію правомірності правочину, згідно з якою договір вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не розглядав клопотання про заміну сторони та не врахував думку відповідача, оскільки представник відповідача брав участь у засіданні та висловлював заперечення. Суд підкреслив, що заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на його обов’язки.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про заміну сторони у справі – без змін.

Справа №904/1147/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення пені та штрафу з ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором поставки трубної продукції.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову АТ «Укргазвидобування», мотивуючи це тим, що суди не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не з’ясували, чи дійсно обставини непереборної сили (військові дії) об’єктивно унеможливлювали належне виконання відповідачем зобов’язань за договором, враховуючи, що відповідач частково виконував поставки навіть в період дії воєнного стану. Суд також вказав на необхідність дослідження причинно-наслідкового зв’язку між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов’язань, а також на важливість врахування дій, які вчинялися сторонами для уникнення негативних наслідків, та їх добросовісність. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили наданий відповідачем сертифікат від 11.08.2023 та не з`ясували, чи він підтверджує існування обставин, які об`єктивно унеможливлювали належне виконання договірних зобов`язань відповідачем. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні були оцінити, чи були обставини, на які посилався відповідач, дійсно надзвичайними і невідворотними, що об’єктивно унеможливили належне виконання зобов’язання, зважаючи на поставку відповідачем товару до липня 2023 року.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №904/4054/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення збитків у розмірі 50 636,70 євро, понесених ТОВ “КРОНА ІМПУЛЬС” через нібито неналежне виконання ТОВ “ГЕ100” зобов’язань за контрактом купівлі-продажу пелет.

2. Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а саме не доведено протиправної поведінки, причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та збитками позивача, а також вини відповідача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що позивач не надав належних доказів повідомлення відповідача про відвантаження товару, як це передбачено умовами контракту. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з відмовою судів попередніх інстанцій у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання доказів, оскільки причини пропуску строку не були визнані поважними, оскільки були пов’язані з внутрішньою організацією діяльності позивача. Суд касаційної інстанції наголосив, що не має права встановлювати нові обставини справи, збирати докази або переоцінювати вже досліджені докази.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “КРОНА ІМПУЛЬС” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №916/3983/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу апеляційного суду, зазначивши, що право на судовий захист не є абсолютним і може бути обмежене для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності. Суд вказав, що обов’язок довести поважність причин пропуску строку лежить на скаржнику, і просто посилання на воєнний стан, відсутність електроенергії чи скорочення штату не є безумовними підставами для поновлення строку. Суд також врахував, що скаржник був зареєстрований в електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, що передбачає отримання документів в електронній формі, і мав бути обізнаний про розгляд справи. Суд наголосив, що неналежна організація процесу оскарження та організаційні складнощі на підприємстві є суб’єктивними причинами, за які відповідальність несе сам скаржник. Суд підкреслив, що поновлення процесуального строку можливе лише у виняткових випадках, коли причини пропуску є об’єктивно непереборними та пов’язані з істотними перешкодами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №5006/27/97б/2012 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця у зв’язку з відсутністю предмету спору.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було закрито провадження у справі про банкрутство, мотивуючи це тим, що процедура банкрутства триває понад 12 років і не може бути завершена через відсутність керуючого реалізацією майна та пасивну поведінку кредитора, який не запропонував кандидатуру арбітражного керуючого і не забезпечив фінансування його діяльності. Суд зазначив, що у таких обставинах неможливо досягти мети банкрутства, а подальше затягування процесу порушує право на справедливий суд у розумні строки. Суд також вказав, що кредитор не вчинив активних дій для виявлення та повернення майна боржника, що свідчить про його незацікавленість в ефективному завершенні процедури банкрутства. Суд підкреслив, що закриття провадження не позбавляє боржника права звернутися до суду з новою заявою про банкрутство у майбутньому. Суд також врахував, що місце реєстрації боржника знаходиться на тимчасово окупованій території України, а відомості про наявність майна на підконтрольній території відсутні.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №753/2050/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики та п’яти відсотків річних від простроченої суми.

2. Суд задовольнив позов, оскільки відповідач не надав доказів відсутності заборгованості за договором позики. Суд зазначив, що підписання відповідачем договору позики підтверджує факт отримання нею грошових коштів. Відповідач не спростував належними доказами факт підписання договору та отримання коштів, а також не надав доказів повернення коштів. Суд також врахував, що відповідач не скористався можливістю провести почеркознавчу експертизу в суді першої інстанції належним чином, незважаючи на надану можливість. Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки відповідачка мала достатньо часу та можливостей для вирішення цього питання в суді першої інстанції.

3. Суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 25 000,00 доларів США боргу за позикою та 20 927 грн п’ять відсотків річних від простроченої суми.

Справа №908/2516/24 від 29/05/2025
Предметом спору є стягнення коштів з акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на користь компанії Relington Resources, Inc.

Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу Relington Resources, Inc. Судячи з відсутності розгорнутої мотивувальної частини, суд касаційної інстанції погодився з висновками господарського суду Запорізької області та Центрального апеляційного господарського суду. Ймовірно, суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для задоволення позовних вимог Relington Resources, Inc., і Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального або процесуального права, які б могли призвести до скасування цих рішень. Відсутність детального опису аргументів суду вказує на те, що спір міг стосуватися недоведеності обставин, на які посилався позивач, або неправильного застосування норм права судами попередніх інстанцій.

Суд ухвалив: касаційну скаргу Relington Resources, Inc. залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області та постанову Центрального апеляційного господарського суду залишити без змін.

Справа №910/18914/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат, понесених КП “Київтеплоенерго” у зв’язку з розглядом справи проти ТОВ “Євро-Реконструкція”.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким заяву КП “Київтеплоенерго” про стягнення витрат на професійну правничу допомогу було залишено без розгляду, а у задоволенні заяви про стягнення судового збору відмовлено. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що строк подання доказів щодо витрат на правничу допомогу було пропущено, і клопотання про його поновлення не подавалося. Водночас, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд помилково вказав на необхідність подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу безпосередньо після ухвалення рішень про відмову в позові, оскільки в такому випадку відсутні підстави для стягнення таких витрат. Проте, оскільки заяву про стягнення витрат було подано з пропуском п’ятиденного строку після ухвалення рішення на користь КП “Київтеплоенерго”, її залишення без розгляду є обґрунтованим. Щодо відмови у стягненні судового збору, суд касаційної інстанції погодився, що це питання вже було вирішено постановою апеляційного суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу КП “Київтеплоенерго” без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №759/14917/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини та її повернення матері.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визначив місце проживання дитини з матір’ю, враховуючи, що батько самочинно змінив місце проживання дитини, перешкоджав її спілкуванню з матір’ю, що негативно впливає на емоційний зв’язок між дитиною та матір’ю та суперечить інтересам дитини. Суд врахував, що обидва батьки мають належні умови для проживання дитини, але батько, перешкоджаючи спілкуванню з матір’ю, порушує право дитини на належне виховання обома батьками. Суд також взяв до уваги, що батько змінив навчальний заклад дитини без згоди матері, що призвело до ізоляції дитини від звичного кола спілкування. Суд зазначив, що думка дитини є важливою, але не є абсолютною, якщо вона не відповідає інтересам дитини. Суд також наголосив на обов’язковості судових рішень та неприпустимості дій, спрямованих на їх невиконання.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши рішення про визначення місця проживання дитини з матір’ю та її повернення матері.

Справа №991/13759/24 від 26/05/2025
Предметом спору є застосування санкції у вигляді стягнення в дохід держави активів до громадянина України, який здійснював підприємницьку діяльність на тимчасово окупованих територіях.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасувала рішення суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції помилково ототожнив умови застосування різних підпунктів статті 5-1 Закону України “Про санкції”. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач, залишившись на окупованій території, співпрацював з окупаційною владою, перереєстрував підприємства за російським законодавством, брав участь у незаконному заволодінні АЗС, забезпечував постачання пального з Криму, а також надавав окупантам спеціальну техніку для постачання палива. Суд підкреслив, що такі дії завдають істотної шкоди національній безпеці України, оскільки сприяють функціонуванню окупаційних адміністрацій та підтримці економіки окупованих територій. Суд також зазначив, що добровільна передача техніки державі-агресору є окремою підставою для застосування санкцій.

Суд задовольнив апеляційну скаргу та ухвалив рішення про стягнення в дохід держави перелічених в рішенні активів, що належать відповідачу.