1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Міністерства юстиції України щодо відмови у перерахунку та виплаті середньої заробітної плати з урахуванням винагороди державного виконавця за певний період, а також виплати компенсації за порушення строків виплати цих доходів.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що право на компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати виникає незалежно від попереднього нарахування цих сум. Суд підкреслив, що важливим є сам факт порушення строків виплати доходу. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду, вказавши, що затримка у виплаті середнього заробітку з урахуванням винагороди державного виконавця є підставою для виплати компенсації за весь період затримки. Суд також відхилив аргументи відповідача щодо необхідності попереднього звернення із заявою про виплату компенсації, посилаючись на практику Верховного Суду, згідно з якою відмова у виплаті компенсації не обов’язково має бути оформлена окремим актом. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували ці обставини, помилково відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо виплати компенсації. Суд відступив від попередніх висновків щодо необхідності звернення до установи із заявою про виплату компенсації.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов’язання виплатити компенсацію та ухвалив нове рішення про задоволення цих вимог.
