Справа №910/5056/22 (910/11654/24) від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про забезпечення позову, а саме накладення арешту на майно та заборону вчиняти певні дії щодо майна третьої особи у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено заяву про забезпечення позову. Суд зазначив, що забезпечення позову є важливим інструментом для захисту майнових прав та інтересів позивача, особливо у справах про банкрутство, де існує ризик недобросовісних дій з боку відповідача. Суд підкреслив, що в даному випадку, враховуючи обставини справи, невжиття заходів забезпечення позову могло б ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову. Суд також врахував, що спір розглядається в межах справи про банкрутство, і метою є захист майна боржника. Суд відхилив доводи скаржника про порушення статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки обмеження на розпорядження майном у вигляді арешту застосовуються при розгляді справи про банкрутство, а не спорів, стороною в яких є боржник.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №914/2797/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є захист ділової репутації корпорації “Енергоресурс-Інвест” від недостовірної інформації, поширеної Громадською організацією “Спілка корупційних розслідувань” у листі до компанії Tetra Tech ES lnc.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх інстанцій, ґрунтуючись на тому, що поширена Громадською організацією “Спілка корупційних розслідувань” інформація про те, що корпорація “Енергоресурс-Інвест” є монополістом на ринку та має особливо тісні зв’язки з державними органами, є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації позивача. Суд зазначив, що відповідач не надав доказів на підтвердження своїх тверджень, а висновок експерта, наданий відповідачем, не відповідав вимогам законодавства щодо проведення лінгвістичної експертизи. Суд також врахував висновок експерта, наданий позивачем, який підтвердив, що інформація, поширена відповідачем, викладена у формі тверджень, а не оціночних суджень. Суд наголосив, що юридична особа має право на захист своєї ділової репутації, а поширення недостовірної інформації, яка порушує це право, підлягає спростуванню. Крім того, суд погодився з рішенням про стягнення з відповідача витрат на проведення експертизи, оскільки ці витрати були обґрунтованими та пов’язані з розглядом справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Громадської організації “Спілка корупційних розслідувань” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/1558/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання повернути земельну ділянку Харківській міській раді.
2. Суд відмовив у задоволенні позову прокурора, оскільки договір оренди землі між Харківською міською радою та відповідачем припинив свою дію 1 грудня 2007 року у зв’язку із закінченням строку його дії, що було встановлено судовим рішенням в адміністративній справі, яке має преюдиціальне значення. Суд зазначив, що вимога про розірвання договору, який вже припинив свою дію, є безпідставною, а вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору, у задоволенні якої відмовлено. Також суд врахував, що будь-які обставини використання відповідачем земельної ділянки з порушеннями не були встановлені. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що прокурор не довів належними доказами порушення відповідачем умов договору, а посилання на висновки Верховного Суду в інших справах є недоречними, оскільки правовідносини в цих справах не є подібними до тих, що розглядаються. Щодо розподілу судових витрат, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим рішення апеляційного суду про часткове задоволення заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи обсяг наданих послуг та принципи розумності та співмірності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/1256/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України (КНПФ НБУ) на користь Публічного акціонерного товариства “БАНК ВОСТОК” (ПАТ “БАНК ВОСТОК”) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом касаційної скарги КНПФ НБУ.
2. Суд частково задовольнив заяву ПАТ “БАНК ВОСТОК”, керуючись принципами пропорційності, розумності, справедливості та співмірності відшкодування судових витрат. Суд зазначив, що хоча ПАТ “БАНК ВОСТОК” і виграв справу, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу (47 000 грн) не є пропорційним до предмета касаційного провадження та не є обґрунтованим виходячи з обсягу наданих адвокатом послуг. Суд врахував, що зміст відзиву на касаційну скаргу був подібним до змісту відзиву на апеляційну скаргу, а зазначений час на підготовку та подання відзивів (12,5 годин) є неспівмірним для адвоката з достатньою кваліфікацією, оскільки справа не викликала суспільного інтересу та не містила великої кількості документів для дослідження. Суд також врахував вартість представництва інтересів Банку в судовому засіданні, визнавши її обґрунтованою, адекватною, реальною та співмірною з огляду на загальну тривалість часу очікування та безпосередньої участі адвоката в судовому засіданні.
3. Суд постановив стягнути з Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України на користь Публічного акціонерного товариства “БАНК ВОСТОК” 24 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, відмовивши в задоволенні решти вимог.
Справа №922/2710/24 від 14/05/2025
Предмет спору – стягнення орендної плати, пені, розірвання договору оренди та зобов’язання повернути орендоване майно у зв’язку з несплатою орендної плати.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що відповідач не міг використовувати орендоване майно через обставини, за які він не відповідає, а саме через пошкодження будівлі внаслідок воєнних дій, що було встановлено попередніми рішеннями суду у справах між тими ж сторонами. Суд зазначив, що позивач не довів зміни цих обставин, тобто відновлення можливості використання приміщення відповідачем. Суд касаційної інстанції також відхилив аргументи позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, оскільки такий висновок вже був викладений у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 922/2574/23. Суд також відмовився відступити від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки доводи позивача зводились до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №205/1658/22 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України).
Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, погодившись з кваліфікацією дій засудженого як умисне вбивство, а не умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Суд врахував численні удари, завдані засудженим потерпілій в життєво важливі органи, що свідчило про його умисел на позбавлення життя. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника та надав обґрунтовані мотиви для їх відхилення, спираючись на докази, досліджені під час судового розгляду. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що призначене покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції підкреслив, що вирішальним для кваліфікації є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, а саме умисел на заподіяння смерті.
Суд ухвалив: Вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо особи залишити без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №280/516/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо звільнення позивача з військової служби за станом здоров’я та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а наведені причини пропуску строку не були визнані поважними. Суд зазначив, що введення воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення строку, а необхідні конкретні обставини, які унеможливили своєчасне звернення до суду. Суд також врахував, що військова частина є юридичною особою з певним штатом працівників, які могли забезпечити своєчасну підготовку та подання апеляційної скарги. Крім того, суд звернув увагу на тривалість пропущеного строку на апеляційне оскарження, що свідчить про відсутність об’єктивних перешкод для реалізації права на оскарження.
3. Суд постановив касаційну скаргу військової частини залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №990/109/23 від 19/05/2025
Предметом спору є оскарження фізичною особою Указів Президента України щодо введення в дію рішення РНБО про застосування до неї персональних санкцій.
Суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що Президент діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Законом України “Про санкції”. Суд врахував, що рішення РНБО, введені в дію оскаржуваними Указами, були прийняті на підставі подань СБУ та з метою захисту національної безпеки України. Суд також зазначив, що застосування санкцій є дискреційним повноваженням РНБО та Президента, і суд не може перевіряти доцільність їх застосування, а лише законність процедури. Важливим є те, що суд наголосив на необхідності забезпечення національної безпеки в умовах збройної агресії, що виправдовує певні обмеження прав і свобод. Суд також взяв до уваги, що позивач не надав достатніх доказів протиправності оскаржуваних Указів.
Суд вирішив відмовити в задоволенні позову фізичної особи про визнання протиправними та скасування Указів Президента України щодо введення в дію рішення РНБО про застосування до неї персональних санкцій.
Справа №400/9950/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій щодо повернення позовної заяви про зобов’язання комунального підприємства та міської ради привести в належний стан захисну споруду цивільного захисту.
2. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підкресливши, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, коли відповідний суб’єкт владних повноважень не здійснює захист або робить це неналежно. Суд зазначив, що Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС) має право звертатися до суду лише з підстав, визначених законом, і чинне законодавство не наділяє ДСНС повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про приведення у готовність захисних споруд. Суд також вказав, що прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Суд наголосив, що у цій справі прокурор визначив органом, в інтересах якого подано позов, ДСНС, який не має права на таке звернення.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №260/7880/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення державного реєстратора про відмову в державній реєстрації прав на нерухоме майно та зобов’язання вчинити дії щодо повторного розгляду заяви про таку реєстрацію.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду, оскільки суди не дослідили належним чином документи, подані позивачем на підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву. Зокрема, суди не врахували, що апостиль та нотаріально засвідчений переклад витягу з торгового реєстру можуть підтверджувати право особи на підписання позову, навіть якщо документи подані окремими аркушами. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій мали уникнути надмірного формалізму при оцінці доказів та забезпечити особі право на доступ до суду. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди не надали оцінку доводам позивача про те, що документи були належним чином прошиті і засвідчені, проте під час сканування судом прошивку було пошкоджено.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №924/113/23 (908/2907/23) від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку на користь ТОВ лізингових платежів, сплачених як частина відшкодування вартості об’єкта лізингу, у зв’язку з розірванням договору фінансового лізингу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує елементи оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі включають як плату за користування майном, так і частину покупної плати за його передачу у власність після закінчення строку дії договору. Оскільки договір лізингу було розірвано, а об’єкт лізингу повернуто лізингодавцю, у останнього відсутній обов’язок передати майно у власність лізингоодержувача, а отже, і право вимагати його оплати. Суд також врахував, що умовами договору не передбачено, що у разі розірвання договору з ініціативи лізингодавця лізинговий платіж вважатиметься платою за користування об’єктом лізингу. Суд відхилив доводи скаржника про застосування строків позовної давності, оскільки сторони в договорі встановили 15-річний строк позовної давності для вимог про стягнення лізингових платежів, без будь-яких обмежень щодо сторін договору. Суд також зазначив, що висновок експерта у галузі права, наданий скаржником, має лише консультативний характер і не є обов’язковим для суду.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №592/7164/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 до ДУ «Інфраструктура Сумщини» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачка вважає своє звільнення незаконним у зв’язку з тим, що ліквідація підприємства, на якому вона працювала, не відбулася, а була проведена реорганізація.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, хоч і визнав порушення трудових прав позивачки у зв’язку зі скасуванням рішення про ліквідацію підприємства, формально підійшов до питання поновлення строку звернення до суду, не надавши належної оцінки доводам позивачки про поважність причин пропуску цього строку. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності врахування принципу добросовісності сторін у трудових правовідносинах та об’єктивної непереборності обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Суд зазначив, що апеляційний суд не перевірив належним чином причини пропуску строку звернення до суду і передчасно вважав неможливим поновити пропущений строк. Враховуючи, що для вирішення питання необхідне встановлення фактичних обставин, що виходить за межі повноважень касаційного суду, справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №752/9416/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірною бездіяльності ОСББ щодо ненадання документів для ознайомлення та зобов’язання вчинити дії.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, передчасно вирішив питання про розподіл судових витрат, не дочекавшись закінчення строку на подання позивачем заяви про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією. Суд наголосив, що у випадку закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, апеляційний суд може передати справу до суду першої інстанції за заявою позивача, і в такому разі розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи компетентним судом. Також, суд врахував висновок Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності розподілу судових витрат лише у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією у визначений строк. Суд касаційної інстанції також відмовив у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали, оскільки не встановив порушень, які б давали для цього підстави.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №520/10516/2020 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення державного службовця у зв’язку зі скороченням посади.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги, визнавши протиправним наказ про звільнення позивачки в частині визначення дати звільнення та змінивши цю дату. Суд виходив з того, що хоча позивачку і було попереджено про звільнення різними способами, належним попередженням слід вважати останнє, а 30-денний строк попередження, передбачений Законом України “Про державну службу”, дотримано не було. Суд також врахував, що вибір одного із способів доведення інформації, згідно зі статтею 9-1 Закону України “Про державну службу”, не виключає можливості використання інших способів. Суд відхилив доводи позивачки про порушення її процесуальних прав під час розгляду справи апеляційним судом, оскільки вона мала можливість брати участь у судових засіданнях та надавати пояснення.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/10516/2020 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з посади заступника начальника управління у зв’язку зі скороченням посади та вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивачки, оскільки не було дотримано 30-денний строк попередження про звільнення, передбачений Законом України «Про державну службу». Суд врахував, що хоча відповідач і намагався попередити позивачку різними способами, належним попередженням слід вважати останнє, яке було вручено позивачці 6 липня 2020 року, а наказ про звільнення видано 13 липня 2020 року, тобто з порушенням 30-денного строку. Суд також зазначив, що приватне направлення кореспонденції працівником управління не може вважатися належним попередженням. Суд відхилив доводи позивачки про те, що її не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, оскільки було встановлено, що їй та її представнику було забезпечено можливість брати участь у судових засіданнях та надавати пояснення. Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а його завдання полягає лише в перевірці застосування норм права.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/1182/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є вимога про скасування державної реєстрації права власності на торговельний павільйон.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, які задовольнили позов про скасування державної реєстрації права власності на торговельний павільйон, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права. Суд зазначив, що у випадках, коли право власності на нерухоме майно зареєстровано за іншою особою, належним способом захисту є віндикаційний позов, тобто витребування майна з чужого незаконного володіння, а не скасування державної реєстрації. Суд підкреслив, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові. Суд також послався на численні постанови Великої Палати Верховного Суду, які підтверджують цю позицію. Суд також відхилив посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду, оскільки вона не містила релевантного висновку.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позову та відмовив у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності на торговельний павільйон.
Справа №381/2544/15-а від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації щодо невнесення змін до рішення Київської міської ради про передачу земельних ділянок членам садового товариства.
2. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд правомірно розглянув справу на основі наявних матеріалів, оскільки відновлення втраченого судового провадження було неможливим. Суд зазначив, що втручання суду першої інстанції у виключну компетенцію Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів щодо внесення змін до переліку земельних ділянок є неприпустимим. Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на відсутність доказів звернення позивача до відповідачів з вимогою про внесення змін до рішення Київради, що свідчить про відсутність протиправної бездіяльності з їхнього боку. Верховний Суд підкреслив, що вирішення питань про оформлення та видачу документів про право власності на земельні ділянки належить до дискреційних повноважень Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів, і втручання в ці повноваження є неприпустимим. Суд касаційної інстанції також врахував, що позивач не надав жодних доказів на підтримку своїх вимог та фактично самоусунувся від розгляду справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №400/10605/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є правомірність повернення прокурору позовної заяви про зобов’язання комунального підприємства привести захисну споруду цивільного захисту в належний стан.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви прокурору, оскільки дійшов висновку, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ГУ ДСНС) у Миколаївській області, в інтересах якого прокурор звернувся до суду, не має повноважень на пред’явлення такого позову. Суд зазначив, що повноваження ДСНС звертатися до суду чітко визначені законом, і жоден нормативно-правовий акт не надає їй права вимагати через суд приведення захисних споруд у готовність. Суд також підкреслив, що прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Суд вказав, що прокурор може звертатися в інтересах держави лише у виключних випадках, коли суб’єкт владних повноважень не може зробити це самостійно.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/30282/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача заборгованості з грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористані відпустки, виходячи з того, що при розрахунку суми компенсації необхідно враховувати виплати, здійснені позивачу в розрахунковому періоді, включаючи середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Суд зазначив, що за основу має братися сумарний заробіток за 12 календарних місяців, який ділиться на кількість календарних днів у цьому періоді, щоб визначити середньоденну заробітну плату, яка потім множиться на кількість днів невикористаної відпустки. Суд відхилив аргументи відповідача про необхідність виключення з розрахункового періоду часу, коли працівник не працював, оскільки за цей період зберігався середній заробіток. Суд також підкреслив, що наявність даних про нараховану заробітну плату у 2023 році дозволяє використовувати ці виплати для розрахунку компенсації.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №592/5221/22 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо зміни вироку стосовно військовослужбовця, засудженого за нез’явлення вчасно на службу в умовах воєнного стану.
2. Апеляційний суд, змінюючи вирок суду першої інстанції, врахував пом’якшуючі обставини, особу обвинуваченого та оголошений в Україні воєнний стан, вважаючи недоцільним застосування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні. Суд апеляційної інстанції вирішив, що покарання у виді службового обмеження є більш доцільним, оскільки воно не потягне за собою порушення засад виваженості та забезпечить справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, зазначивши, що переконливих аргументів щодо явної несправедливості призначеного покарання прокурором не наведено, а застосований захід примусу відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Суд касаційної інстанції також врахував, що засуджений продовжує проходити військову службу.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №463/2401/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим рішення апеляційного суду щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, оскільки місцевий суд не обґрунтував, чому не призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, незважаючи на грубі порушення ПДР, які призвели до тяжких тілесних ушкоджень потерпілого. Суд врахував попередні адміністративні стягнення засудженого за порушення ПДР, а також те, що позбавлення права керування не позбавить його основного джерела доходу, оскільки він є пенсіонером. Доводи сторони захисту про необхідність керування автомобілем для виховання онука були відхилені, оскільки в дитини є батьки. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що призначене покарання є справедливим, необхідним і пропорційним тяжкості злочину та особі винного. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про те, що засуджений надає послуги з перевезення пасажирів у таксі, оскільки відповідний договір не був наданий під час апеляційного провадження, а надані докази не підтверджують факт здійснення такої діяльності.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №575/696/22 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, зокрема покази свідків, висновки експертиз, протоколи огляду місця події та інші матеріали, які підтверджують винуватість ОСОБА_7 в умисному вбивстві. Суд зазначив, що дії ОСОБА_7 були кваліфіковані правильно, оскільки він усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав наслідки і бажав їх настання. Суд відхилив доводи захисника про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ст. 116 КК України (умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання), оскільки не було встановлено, що жорстоке поводження або приниження честі і гідності з боку потерпілого були систематичними та безпосередньо спровокували вбивство. Суд також врахував, що ОСОБА_7 здійснив постріли з автоматичної зброї, яку він завчасно привів у бойову готовність, що свідчить про умисел на розправу з потерпілим. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій не допустили істотних порушень кримінального процесуального закону та забезпечили змагальність сторін.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №420/7245/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонних загонів щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, зокрема, не з’ясували, які саме завдання виконував позивач у спірний період, обмежуючись лише перевіркою наявності довідки про безпосередню участь у бойових діях. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні досліджувати весь комплекс доказів, включаючи бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командирів, а також перевіряти, чи підтверджують ці документи участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період. Суд також зазначив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може автоматично позбавляти військовослужбовця права на винагороду, якщо інші докази свідчать про його фактичну участь у бойових діях. Крім того, Верховний Суд нагадав, що обов’язок оформлення документів покладено на командирів військових частин, і недбалість посадових осіб не повинна мати негативні наслідки для військовослужбовця.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №400/9675/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є вимога Державної служби геології та надр України про припинення права користування надрами ТОВ “Вознесенська торгово-промислова компанія” шляхом анулювання спеціального дозволу, з огляду на те, що кінцевим бенефіціарним власником компанії є громадянин Російської Федерації.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу ТОВ “Вознесенська торгово-промислова компанія”, зазначив, що хоча зміни до Кодексу України про надра і забороняють юридичним особам, пов’язаним з державою-агресором, бути користувачами надр, стаття 26 Кодексу України про надра, яка визначає підстави для анулювання спеціального дозволу, не містить такої підстави, як наявність бенефіціарного власника з громадянством держави-агресора. Суд підкреслив, що анулювання дозволу можливе лише на підставах, чітко визначених у статті 26 Кодексу України про надра. Також, Верховний Суд наголосив, що анулювання спеціального дозволу на користування надрами з підстав, не передбачених законом, є порушенням права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд врахував, що до компанії не застосовувалися санкції, які б передбачали анулювання дозволу. Суд також зазначив, що зміни до законодавства щодо переліку користувачів надр не передбачають автоматичного анулювання вже виданих дозволів.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову Державної служби геології та надр України.
Справа №757/14434/20-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок ухвалення судового рішення, яке згодом було скасовано.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову. Він зазначив, що закон не передбачає можливості притягнення суду до відповідальності за ухвалене рішення, окрім випадків вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Також, скасування судового рішення саме по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Суд підкреслив, що оскарження діяльності суддів та судових рішень можливе лише в порядку, передбаченому процесуальним законом. Крім того, позивач не довів наявності усіх необхідних умов для притягнення держави до відповідальності, а саме: неправомірних дій органу державної влади, наявності шкоди та причинного зв’язку між ними. Суд також зазначив, що відомості, зазначені у рішенні суду, не можуть вважатися недостовірною інформацією, яка підлягає спростуванню.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №295/10495/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є скасування рішення про державну реєстрацію права власності на частину житлового будинку.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки позивач не довів порушення його прав оскаржуваним рішенням про державну реєстрацію. Суди встановили, що реєстрація відповідачем права власності на частину будинку з прибудовою не свідчить про неможливість реєстрації права власності позивачем на частину будинку, виділену йому за рішенням суду. Суд зазначив, що позивач не надав доказів звернення до державного реєстратора з приводу реєстрації свого права власності та отримання відмови. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що сам факт реєстрації права власності на частину будинку з прибудовою не свідчить про неможливість реєстрації права власності на частину будинку, виділену позивачу за рішенням суду. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і не здійснює переоцінку доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №466/13466/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК України, в частині призначення покарання за сукупністю вироків.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, мотивуючи це тим, що апеляційний суд при призначенні покарання за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК України не врахував додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке було призначено за попереднім вироком, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Також, апеляційний суд не дослідив дані, що характеризують особу обвинуваченого, про що просив прокурор, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону. Крім того, ВС вказав, що апеляційний суд повинен був призначити покарання, яке було б більшим, ніж покарання за нове правопорушення, а також більшим, ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував вирок Львівського апеляційного суду від 26 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №243/687/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які встановили, що ОСОБА_1 незаконно отримала у власність земельну ділянку, оскільки повторно скористалася правом на безоплатну приватизацію, а потім продала її ОСОБА_2. Суд зазначив, що оскільки ділянка вибула з володіння територіальної громади поза її волею на підставі незаконного наказу, то її необхідно витребувати у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_2. Суд також врахував, що ОСОБА_2, проявивши розумну обачність, міг знати про порушення земельного законодавства при набутті ділянки ОСОБА_1. Суд відхилив аргументи про застосування позовної давності, оскільки прокурор звернувся до суду в межах трирічного строку з моменту виявлення порушення. Суд також наголосив, що ОСОБА_2 має право вимагати відшкодування збитків від ОСОБА_1.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/13850/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації земельної ділянки та запису в поземельній книзі, оскільки позивачі вважають, що це перешкоджає їм оформити право користування земельною ділянкою для обслуговування їхнього будинку.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не довели, яким чином державна реєстрація земельної ділянки відповідачем порушує їхні права або законні інтереси, а лише висловили абстрактне твердження про вплив на їхнє право оформити користування ділянкою. Суд зазначив, що позивачі не надали доказів щодо площі, меж та конфігурації земельної ділянки, необхідної для обслуговування їхнього будинку, і що сама по собі реєстрація ділянки не може порушувати їхні права лише через бажання отримати цю ділянку у власність чи користування. Суд також врахував, що завданням цивільного судочинства є захист вже порушених прав, а не задоволення майбутніх можливих інтересів. Крім того, суд зазначив, що скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе лише у випадках, передбачених законом, зокрема, якщо протягом року після реєстрації не було зареєстровано речове право на неї з вини заявника, чого позивачі не довели.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №633/372/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права, оскільки позивач вважає, що його представник уклав договір з перевищенням повноважень та всупереч його інтересам.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його представник діяв з перевищенням повноважень, наданих довіреністю, яка прямо передбачала право представника укладати договори оренди без будь-яких обмежень щодо умов договору. Суд також зазначив, що позивач не надав доказів зловмисної домовленості між представником та відповідачем, а умови договору, зокрема строк оренди та розмір орендної плати, відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, відсутність у договорі відповідальності за несплату орендної плати не є підставою для визнання його недійсним, оскільки орендар не звільняється від обов’язку виконувати договір та несе відповідальність за його невиконання згідно із законом. Суд також врахував, що позивач не звертався до відповідача з пропозицією змінити умови договору.
3. Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/10971/23 від 22/05/2025
Предметом спору є визнання недійсними результатів відкритих торгів та договору, а також визнання договору укладеним.
У цій справі Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, залишаючи їх без змін. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, ретельно дослідили обставини проведення відкритих торгів, укладення договору поставки та встановили відсутність порушень, які б могли бути підставою для визнання їх недійсними. Також, суди, ймовірно, не знайшли підстав для визнання договору укладеним на умовах, запропонованих позивачем. Верховний Суд, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень, не виявив порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору. Відсутність обґрунтованих підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій стала ключовим фактором у рішенні Верховного Суду.
Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Інтерпайп Україна» без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №187/535/19 від 12/05/2025
Предметом спору є оскарження виправдувального вироку та ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило наслідки, передбачені ч. 2 ст. 286 КК України.
Оскільки надано лише резолютивну частину постанови, неможливо надати вичерпний аналіз аргументів суду. Однак, зважаючи на те, що Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, можна припустити, що суд погодився з їх висновками щодо відсутності в діях особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, або недостатності доказів її вини. Можливо, суди попередніх інстанцій встановили відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діями особи та наслідками, що настали, або ж наявність інших обставин, що виключають кримінальну відповідальність. Також, можливо, були встановлені порушення норм процесуального права під час досудового розслідування або судового розгляду, що вплинули на законність та обґрунтованість вироку. Для більш точного аналізу необхідний повний текст судового рішення.
Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційні скарги прокурора та потерпілої залишив без задоволення.
Справа №522/17/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є позов ТОВ «Брайт Інвестмент» до фізичних та юридичних осіб про поновлення запису про іпотеку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, скасування рішень та записів про державну реєстрацію права власності на неї, оскільки позивач вважає, що його права як іпотекодержателя були порушені внаслідок підроблення рішення суду, на підставі якого було припинено іпотеку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що для виникнення прав у нового іпотекодержателя необхідне не тільки нотаріальне посвідчення договору про відступлення прав за іпотечним договором, але й державна реєстрація речових прав на нерухоме майно. Оскільки договір про відступлення права вимоги між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» не був нотаріально посвідчений, ТОВ «Брайт Інвестмент» не набуло права іпотекодержателя і, відповідно, є неналежним позивачем у справі. Суд також відхилив аргументи позивача про неможливість нотаріального посвідчення договору через відсутність оригіналу іпотечного договору, оскільки існувала можливість отримати дублікат. Суд касаційної інстанції підкреслив, що вимога про нотаріальне посвідчення договору має бути чітко передбачена законом, і недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Брайт Інвестмент» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №592/5221/22 від 20/05/2025
Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу прокурора, але мотиви такого рішення з резолютивної частини не зрозумілі. Повний текст постанови буде проголошено пізніше, що унеможливлює наразі надати розгорнутий аналіз. Судді обмежились лише вказівкою на статті КПК, якими керувалися при прийнятті рішення.
Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №635/2761/15-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок з незаконного володіння приватної особи та повернення їх у постійне користування державного підприємства.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про витребування земельних ділянок, мотивуючи це пропуском строку позовної давності. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що прокурор подав позов, зокрема, в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень представляти інтереси державних підприємств в суді. Крім того, апеляційний суд не встановив, коли саме Державне агентство лісових ресурсів України, в інтересах якого також було подано позов, дізналося або могло дізнатися про порушення своїх прав, що є важливим для визначення початку перебігу позовної давності. Оскільки апеляційний суд не дослідив ці обставини, Верховний Суд вирішив, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа має бути направлена на новий розгляд.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог, заявлених в інтересах державного підприємства, та залишив позов у цій частині без розгляду, а в частині вимог, заявлених в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №707/2954/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу АТ «Укрзалізниця» про призупинення дії трудового договору з позивачем та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги працівника, виходячи з того, що роботодавець не довів наявності законних підстав для призупинення дії трудового договору, оскільки АТ «Укрзалізниця» продовжувало здійснювати свою діяльність, а робоче місце позивача не було знищено, тобто існувала об’єктивна можливість забезпечити її роботою, зокрема дистанційно. Суд зазначив, що призупинення дії трудового договору є можливим лише за умови одночасної неможливості надання роботи роботодавцем та її виконання працівником, що в даному випадку не було доведено. Також, суд врахував, що на час винесення оскаржуваного наказу діяв карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, що продовжувало строки звернення до суду, визначені статтею 233 КЗпП України. Суд також застосував аналогію закону, а саме положення статті 235 КЗпП України, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки у КЗпП України відсутня пряма норма, яка б регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №183/3170/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження дитини.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про виключення відомостей про батьківство, оскільки генетична експертиза встановила вірогідність батьківства позивача щодо дитини на рівні 99,9999%, що свідчить про наявність кровного споріднення. Суд зазначив, що висновок експерта є належним доказом, який не викликає сумнівів у його обґрунтованості, а доводи позивача про відсутність інтимних відносин до шлюбу не спростовують результати експертизи. Суд також відхилив клопотання про проведення повторної експертизи, оскільки позивач не надав достатніх підстав для сумнівів у правильності первинного висновку експерта. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку. Також суд касаційної інстанції зазначив, що не може призначати експертизу, оскільки є судом права, а не факту.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №130/744/24 від 21/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 162 (порушення недоторканності житла) та ч. 1 ст. 152 (зґвалтування) КК України.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги захисника та прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції. Приймаючи таке рішення, Верховний Суд, ймовірно, врахував доводи касаційних скарг щодо неповноти апеляційного розгляду або істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли вплинути на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду. Суд також обрав обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою, що може свідчити про наявність ризиків, передбачених КПК України, які дають підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду або вчинити інші кримінальні правопорушення. Призначення нового апеляційного розгляду має забезпечити всебічне, повне та неупереджене дослідження всіх обставин справи та прийняття законного й обґрунтованого рішення.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №320/136/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо зменшення розміру пенсії позивача після її перерахунку на виконання судових рішень.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зосередився на декількох ключових аспектах. По-перше, він відхилив доводи позивача про порушення порядку визначення складу суду апеляційної інстанції, оскільки не було виявлено порушень при автоматизованому розподілі справи. По-друге, суд підкреслив, що незгода з результатами перерахунку пенсії, здійсненого на виконання попередніх судових рішень, не є підставою для нового позову, оскільки існують механізми контролю за виконанням судових рішень, передбачені КАС України. Суд також зазначив, що втручання в процес виконання судового рішення шляхом ухвалення нового рішення є неприпустимим, оскільки це суперечить принципам виконавчого провадження. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд погодився з апеляційною інстанцією, що позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження факту завдання моральної шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та негативними наслідками для позивача.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог про зобов’язання провести перерахунок пенсії на підставі попередніх судових рішень та закрив провадження в цій частині, а в іншій частині вимог залишив постанову апеляційного суду без змін.
Справа №522/13547/24 від 29/04/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги особі, яка оскаржувала рішення слідчого судді щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу, вважаючи, що вона подана особою, яка не має права на апеляційне оскарження, оскільки скаргу до суду доставила довірена особа заявника. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд мав з’ясувати, чи була скарга виготовлена та підписана особою, яка має право на її подачу, а не акцентувати увагу на способі її доставки до суду. Крім того, суд зазначив, що апеляційний суд міг з’ясувати питання авторства скарги під час апеляційного розгляду за участю заявника. Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував норми кримінального процесуального закону, що є істотним порушенням, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №759/10061/20 від 20/05/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо виправдувального вироку ОСОБА_6, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 1 ст. 309 КК України.
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду та відхилив касаційну скаргу прокурора, однак, мотиви такого рішення в резолютивній частині не наведені. Враховуючи, що оголошено лише резолютивну частину, повні аргументи суду будуть відомі після проголошення повного тексту постанови. Наразі, можна лише припустити, що суд погодився з висновками апеляційного суду щодо недостатності доказів вини ОСОБА_6 або наявності істотних порушень кримінального процесуального закону, які призвели до виправдання. Судді касаційної інстанції, ймовірно, не знайшли підстав для скасування рішення апеляційного суду, вважаючи його законним та обґрунтованим. Для більш детального аналізу необхідне ознайомлення з повним текстом постанови, де будуть викладені всі мотиви та обґрунтування прийнятого рішення.
Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №910/8801/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною односторонньої відмови банку від договору банківського рахунку з фізичною особою-підприємцем.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову підприємця, оскільки банк правомірно розірвав договір через встановлення неприйнятно високого рівня ризику для клієнта. Апеляційний суд встановив, що діяльність підприємця була підозрілою, оскільки вона намагалася здійснити фінансову операцію за особу, яка перебуває під санкціями. Банк, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, зобов’язаний відмовлятися від ділових відносин з клієнтами, які становлять високий ризик. Підприємець не надав необхідної інформації для перевірки, що стало підставою для встановлення високого рівня ризику. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дослідили всі обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про правомірність дій банку.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову підприємця.
Справа №522/13547/24 від 29/04/2025
Предметом спору є повернення апеляційної скарги особі ОСОБА_6.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, повертаючи скаргу, не врахував практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на доступ до суду. Суд зазначив, що формальні вимоги до апеляційної скарги не повинні перешкоджати реалізації права на оскарження судового рішення, особливо коли недоліки скарги не є суттєвими і можуть бути усунені. Крім того, суд вказав на необхідність надання апелянту можливості виправити недоліки скарги, перш ніж приймати рішення про її повернення. Суд також врахував, що повернення скарги може мати наслідки для долі кримінального провадження, тому апеляційний суд повинен діяти особливо обережно. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №206/3940/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є заява комунального підприємства про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом госпіталізації до психіатричного закладу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні заяви про примусову госпіталізацію, наголосивши на необхідності дотримання суворих вимог закону для такого втручання в права людини. Суд вказав, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно декількох умов: лікування можливе лише в стаціонарних умовах, встановлено тяжкий психічний розлад, внаслідок якого особа становить безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих, або не може самостійно задовольняти свої основні життєві потреби. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою позбавлення волі психічно хворої особи можливе лише за умови доведеності психічного розладу, необхідності тримання в лікарні та обґрунтованості тривалого лікування. Суд наголосив, що висновок комісії лікарів-психіатрів сам по собі недостатній для примусової госпіталізації, якщо немає доказів, що особа вчиняє дії, які становлять безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши відмову в примусовій госпіталізації особи до психіатричного закладу.
Справа №309/3373/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомого майна.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що позивач звернувся до суду з належним способом захисту, а саме позовом про визнання права власності на самочинно збудоване майно, що відповідає статті 376 ЦК України. Суд також зазначив, що апеляційний суд помилково вважав Державну інспекцію архітектури та містобудування неналежним відповідачем, оскільки належним відповідачем є Хустська міська рада. Проте, суд касаційної інстанції підкреслив, що позивач не надав достатніх доказів відповідності будівлі державним будівельним нормам, що є необхідною умовою для задоволення позову про визнання права власності на самочинне будівництво. В результаті, суд касаційної інстанції погодився з відмовою в задоволенні позову, але змінив мотивувальну частину рішення апеляційного суду, вказавши на недоведеність відповідності будівлі будівельним нормам, а не на процесуальні порушення.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №359/7950/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме житлового будинку та земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував важливі обставини, зокрема, наявність згоди відповідача на укладення договорів купівлі-продажу спірного майна, яка була зафіксована безпосередньо в договорі. Верховний Суд послався на свою попередню практику, згідно з якою надання одним з подружжя згоди на набуття майна іншим з подружжя свідчить про намір придбати це майно у спільну сумісну власність. Апеляційний суд не з’ясував зміст цієї згоди та не обґрунтував, чому відхилив доводи відповідача про те, що наявність згоди свідчить про спільну власність на майно. Також, суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції в частині поділу спірного житлового будинку та земельної ділянки і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №207/2396/22 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про виселення онуки (ОСОБА_3) з квартири. Суди виходили з того, що позивачем не було надано достатніх доказів систематичного порушення відповідачем правил співжиття, що унеможливлює проживання з нею в одній квартирі. Суди врахували, що квартира є єдиним житлом для відповідачки та її малолітньої дитини, а виселення без надання іншого житла буде непропорційним втручанням у її право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, суди зазначили, що наявність тривалого сімейного конфлікту недостатньо для виселення, а факти звернення до правоохоронних органів без доведеної систематичності порушень не є підставою для задоволення позову. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/13330/22 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження про поновлення на роботі працівника АТ «НАЕК «Енергоатом».
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» на дії державного виконавця. Суди виходили з того, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий лист відповідав вимогам закону, а наявність у ньому адреси боржника, яка не зовсім відповідала дійсності, не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження. Суд зазначив, що державний виконавець мав право зазначити в постанові про відкриття виконавчого провадження обидві адреси боржника, особливо враховуючи, що на стадії апеляційного розгляду було здійснено заміну боржника на АТ «НАЕК «Енергоатом». Крім того, суди врахували, що рішення суду про поновлення працівника на роботі набрало законної сили.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №917/753/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за типовим договором постачання природного газу постачальником “останньої надії”.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з їхніми висновками щодо часткового задоволення позову. Суди попередніх інстанцій, зменшуючи розмір пені на 50%, врахували, що відповідач є оператором газорозподільної системи, суб’єктом природної монополії та підприємством критичної інфраструктури, а також взяли до уваги скрутний фінансовий стан відповідача та можливі негативні наслідки стягнення повної суми пені для підприємства та населення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що питання зменшення розміру неустойки є дискреційним правом суду, яке вирішується з урахуванням конкретних обставин кожної справи, і не є завданням касаційного суду. Суд касаційної інстанції також зазначив, що зменшення розміру неустойки не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилався скаржник, оскільки питання про зменшення пені у кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/8801/24 від 22/05/2025
Предметом спору є визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого банком щодо фізичної особи-підприємця.
Верховний Суд розглянув касаційну скаргу ФОП Іванової на рішення судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження в частині оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, ймовірно, через відсутність належного обґрунтування порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. В іншій частині скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, залишено без змін. Фактично, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання одностороннього правочину недійсним.
Суд залишив касаційну скаргу ФОП без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №148/1016/23 від 21/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 1 ст. 135 (залишення в небезпеці) та ч. 3 ст. 286-1 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння) КК України.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд переглянув призначене покарання, встановивши строк позбавлення волі 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 9 років за ч. 3 ст. 286-1 КК України, та 1 рік і 6 місяців позбавлення волі за ч. 1 ст. 135 КК України. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, остаточне покарання визначено у вигляді 9 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 9 років, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Суд врахував тяжкість вчинених злочинів, наслідки, що настали, та дані про особу засудженого. В іншій частині, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
Суд ухвалив: касаційну скаргу захисника задовольнити частково, вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду змінити, призначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 років.
Справа №917/891/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ “Укртатнафта” на користь ТОВ “Юнайтед енерджі” 114 283 268,03 грн попередньої оплати за договором поставки нафти, а також 3% річних та інфляційних втрат.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, вказавши на неповне з’ясування обставин справи. Суди не дослідили належним чином умови договору, зокрема положення про форс-мажорні обставини та їх вплив на можливість виконання зобов’язань з поставки нафти, враховуючи військову агресію проти України та блокування морських шляхів. Суд також зазначив, що необхідно встановити причинно-наслідковий зв’язок між форс-мажором та неможливістю виконання зобов’язання, а також з’ясувати, чи були належним чином виконані умови договору щодо повідомлення про форс-мажор. Крім того, ВС звернув увагу на те, що суди не дослідили аргументи відповідача щодо підстав для продовження строку поставки товару. Враховуючи, що суди не встановили усі істотні обставини щодо настання/ненастання строку виконання Договору в частині здійснення поставки, у той час як право позивача на повернення авансу обумовлене саме невиконанням такого зобов`язання відповідачем у встановлений строк.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/9269/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії та відмови у її виплаті на банківський рахунок позивача.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій закрили провадження у справі, вважаючи, що спір є тотожним до вже вирішеного у справі № 540/537/19, де позивач оскаржував відмову у призначенні пенсії, і що поточний спір стосується виконання судового рішення у цій попередній справі. Верховний Суд не погодився з цим висновком, зазначивши, що предметом спору у справі № 540/537/19 було питання правомірності відмови у призначенні пенсії, яке було вирішено зобов’язанням Пенсійного фонду розглянути заяву про призначення пенсії, і це рішення було виконано. Натомість, у даній справі № 420/9269/24, предметом спору є правомірність припинення виплати вже призначеної пенсії та відмова у її виплаті на банківський рахунок позивача, що є окремим і самостійним спором. Верховний Суд підкреслив, що позовні вимоги направлені на відновлення порушеного права на виплату призначеної пенсії, а не на виконання попереднього судового рішення, і що для вирішення справи необхідно дослідити законність підстав для припинення виплати пенсії та відмови у її виплаті на банківський рахунок.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №280/5127/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень та акту перевірки, виданих податковими органами, якими було збільшено податкові зобов’язання та зменшено суму від’ємного значення з податку на прибуток і ПДВ для ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки первинним документам, які були надані платником податків після прийняття податкових повідомлень-рішень, але до їх оскарження в суді. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи та дослідження наданих доказів, а також на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили можливість прийняття первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій та не надали оцінку доводам податкового органу щодо причин неприйняття цих документів. Крім того, суди не досліджували первинні документи у розрізі конкретних порушень податкового законодавства, встановлених під час перевірки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку, і суди повинні були це врахувати.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №640/8908/20 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ФОП податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючого органу щодо донарахування податків та штрафних санкцій.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ФОП, оскільки ФОП не спростувала порушення податкового законодавства, встановлені податковим органом під час перевірки. Зокрема, ФОП не подала податкові декларації за певні періоди, що стало підставою для проведення перевірки, та виявлено розбіжності між задекларованими доходами та даними Державного реєстру фізичних осіб. Суд зазначив, що ФОП перевищила допустимий обсяг доходу для перебування на спрощеній системі оподаткування, що зобов’язує її перейти на загальну систему. Також, ФОП не надала достатніх доказів, які б підтверджували правомірність її дій та спростовували висновки податкового органу. Суд врахував, що реєстрація платником єдиного податку може бути анульована у разі виявлення порушень, які унеможливлюють перебування на спрощеній системі. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги не містять підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки не було допущено неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/3416/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є вимога учасника ТОВ “С КАР” до товариства про надання копій певних документів, що стосуються діяльності товариства.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які частково відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що суди не встановили дійсний зміст та правову природу запитуваних документів, а також не з’ясували, чи підпадають вони під визначення документів, які товариство зобов’язане надавати учаснику відповідно до Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” та Цивільного кодексу України; суд зазначив, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є безумовним, а перелік документів, що містять таку інформацію, не є вичерпним; суди попередніх інстанцій не дослідили, чи містять оспорювані документи інформацію про здійснення Товариством своєї діяльності (у тому числі, господарської), та чи підпадають такі документи, з огляду на їх зміст та правову природу, під правове регулювання пунктів 11, 13 частини першої статті 43 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, статей 96-1, 116 ЦК України; суд також вказав на помилковість відхилення судом апеляційної інстанції Переліку типових документів, затверджених Наказом Міністерства юстиції України, як такого, що не містить чіткого визначення документів бухгалтерського обліку.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №636/6354/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за статтею 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд виключив з мотивувальної частини судових рішень посилання на обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного стану. ВС вирішив, що сам факт воєнного стану не може автоматично вважатися обтяжуючою обставиною, оскільки це є конституційно визначеною умовою для проведення мобілізації, і ухилення від неї вже враховано як кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ст. 336 КК України. Врахування воєнного стану як обтяжуючої обставини призвело б до подвійного врахування однієї і тієї ж обставини, що є неприпустимим. З огляду на виключення обтяжуючої обставини, ВС пом’якшив призначене покарання.
3. Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу захисника задовольнити частково, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити, виключивши обтяжуючу обставину та пом’якшивши покарання засудженому.
Справа №607/5776/19 від 15/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за крадіжки та грабіж, в якій прокурор просить перекваліфікувати окремі епізоди крадіжок у зв’язку зі зміною законодавства щодо визначення дрібного викрадення.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, керуючись наступним. Суд врахував зміни до ст. 51 КУпАП, внесені Законом № 3886-IX, які збільшили поріг для визначення дрібного викрадення, і визнав, що цей закон має зворотну дію в часі. Суд перекваліфікував дії засудженого за деякими епізодами крадіжок на ч. 1 ст. 162 КК України (незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи), оскільки вартість викраденого майна не перевищувала встановлений ліміт для кримінальної відповідальності на момент вчинення злочинів. Водночас, суд відмовився застосувати строки давності до цих епізодів, оскільки засуджений після вчинення цих злочинів вчиняв нові злочини, що перериває перебіг строків давності. Суд також скасував вирок в частині засудження за одним з епізодів крадіжки, оскільки об’єкт злочину (нежитлове приміщення юридичної особи) не підпадає під дію ст. 162 КК України, а вартість викраденого була меншою за кримінально карану на той час.
3. Суд змінив судові рішення, перекваліфікувавши дії засудженого за деякими епізодами та виключивши один епізод, але залишив остаточне покарання без змін.
Справа №473/4739/21 від 21/05/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду про застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 2 ст. 389 КК України (ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт).
У цій справі Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, залишивши касаційну скаргу прокурора без задоволення. Суд, ймовірно, виходив з того, що апеляційний суд належним чином оцінив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування примусових заходів медичного характеру до особи, враховуючи її психічний стан та суспільну небезпеку, яку вона може становити. Також, суд міг взяти до уваги висновки експертів щодо психічного стану особи та необхідності лікування. Важливо, що особа раніше вже була засуджена, що також могло вплинути на рішення суду. Враховуючи, що оскаржувалось рішення апеляційного суду, то ВС перевіряв чи були допущені порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на законність і обґрунтованість рішення апеляційної інстанції.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №389/2187/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання причини пропуску строку для прийняття спадщини поважною та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій не встановили належним чином важливі обставини, а саме: чи є позивачка спадкоємцем за законом після смерті дядька, і чи були поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, враховуючи, що свідоцтво про смерть було видано значно пізніше самої смерті. Суд зазначив, що встановлення кола спадкоємців має передувати вирішенню питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Також, ВС вказав на те, що апеляційний суд не виправив помилку суду першої інстанції, який одночасно вказав на відсутність доказів родинних зв’язків і відсутність поважних причин пропуску строку, що є взаємовиключними обставинами. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності повного та всебічного дослідження обставин справи та надав чіткі вказівки суду апеляційної інстанції щодо дій, які необхідно вчинити при новому розгляді справи. Суд також нагадав, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №444/77/24 від 15/05/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою адвоката на вирок суду першої інстанції, яким було затверджено угоду про визнання винуватості.
Верховний Суд встановив, що апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті провадження. Суд касаційної інстанції наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальним правом, яке може бути обмежене лише у випадках, прямо передбачених законом. У даному випадку, апеляційний суд не навів жодної законної підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, чим порушив право засудженої на перегляд вироку суду першої інстанції. Крім того, Верховний Суд підкреслив важливість забезпечення права на захист та доступу до правосуддя, що включає можливість оскарження судових рішень. Відмова у відкритті апеляційного провадження фактично позбавила засуджену можливості реалізувати своє право на оскарження вироку, що є неприпустимим.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №377/354/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дітей та встановлення порядку спілкування з батьком, який проживає окремо.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, враховуючи найкращі інтереси дітей, їхній вік, відстань між місцем проживання батьків (Київ та Славутич), та звичний режим дня дітей. Суд погодився з апеляційним судом, що графік побачень має бути зручним для дітей, не порушувати їхні навчальні та позашкільні заняття. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо важливості підтримки зв’язку дитини з обома батьками, але наголосив, що інтереси дитини є пріоритетними. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду в подібних справах, оскільки фактичні обставини справи відрізняються. Суд підкреслив, що питання, які стосуються дітей, потребують індивідуального підходу, а не формального застосування норм права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №553/1047/22 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання, зберігання та перевезення з метою збуту наркотичних засобів та психотропних речовин в особливо великих розмірах.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок та ухвалу без змін, оскільки суди попередніх інстанцій всебічно дослідили обставини справи, правильно оцінили докази та дійшли обґрунтованого висновку про винуватість особи. Суд зазначив, що про умисел на збут свідчить велика кількість розфасованих наркотичних речовин, спосіб їх пакування, а також переписка в месенджері, яка вказує на домовленості про продаж наркотиків. Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, зокрема протоколу затримання, оскільки не виявив істотних порушень кримінального процесуального закону. Суд також врахував суспільну небезпеку злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, та вважав призначене покарання справедливим і необхідним для виправлення засудженого.
3. Суд ухвалив залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №688/189/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у комунальну власність територіальної громади.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов про витребування земельної ділянки, виходячи з того, що ділянка вибула з володіння сільської ради з порушенням законодавства та поза її волею, оскільки на момент передачі у власність першому набувачу, частина цієї ділянки підлягала консервації. Верховний Суд не погодився з таким висновком, вказавши, що суди не врахували, що витребуванню підлягає лише та частина земельної ділянки, яка накладається на землі, що підлягають консервації, а не вся ділянка. Крім того, суди не встановили координати поворотних точок меж і даних про прив’язку цих точок до державної геодезичної мережі, що необхідно для ідентифікації частини ділянки, яка підлягає витребуванню. Також, апеляційний суд не надав оцінку клопотанню відповідача про застосування позовної давності. Враховуючи це, ВС вказав, що захист права без чіткої ідентифікації земельної ділянки є неможливим, а витребування всієї ділянки порушить права власника на ту частину, яка не є спірною.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині витребування земельної ділянки та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №369/7253/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини після розірвання стосунків між батьками, які не перебували у шлюбі.
2. Суд, задовольняючи позов матері, виходив з того, що з народження дитина проживала з матір’ю, і саме вона забезпечувала основний догляд та розвиток дитини. Суд врахував, що батько самовільно змінив місце проживання дитини, що призвело до ускладнення спілкування дитини з матір’ю. Суд також взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, який вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з матір’ю. Суд зазначив, що при вирішенні таких спорів пріоритетним є забезпечення найкращих інтересів дитини, зокрема, її гармонійний розвиток у безпечному та стабільному середовищі. Суд також врахував, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів самої дитини. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони ґрунтуються на всебічному дослідженні обставин справи та відповідають нормам матеріального і процесуального права.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з матір’ю – без змін.
Справа №759/23414/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними дій органу державної влади та скасування містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, але змінив мотивувальну частину рішень. Суд зазначив, що при вирішенні спору про скасування містобудівних умов та обмежень, виданих забудовнику земельної ділянки, відповідний орган містобудування не може бути єдиним відповідачем. Належним відповідачем також є особа, якій видані містобудівні умови та обмеження, тобто забудовник. Оскільки позивач не залучив забудовника як співвідповідача, суди правильно відмовили в задоволенні позову, але з інших мотивів. Крім того, вимога про визнання незаконними дій органу містобудування щодо видачі містобудівних умов і обмежень не є належним способом захисту прав особи, яка вважає, що її права порушені забудовою земельної ділянки.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх без змін в іншій частині.
Справа №296/3045/21 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за участь у терористичній організації та незаконному збройному формуванні.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, підтримавши вирок суду першої інстанції, яким особу було засуджено за ч. 1 ст. 258-3 та ч. 2 ст. 260 КК України. Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які були ретельно досліджені в ході судового розгляду. Зокрема, суд врахував докази, що підтверджують участь особи в діяльності терористичної організації “ДНР” та її збройних формуваннях, а також факт участі у бойових діях проти Збройних Сил України. Суд також відхилив доводи захисту про те, що “ДНР” не визнана терористичною організацією на законодавчому рівні, наголосивши, що для притягнення до відповідальності за ст. 258-3 КК України не обов’язково мати окреме рішення про визнання організації терористичною, достатньо доказів її терористичної діяльності. Крім того, суд підкреслив, що апеляційний розгляд відбувся з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а призначене покарання є справедливим та пропорційним тяжкості вчинених злочинів.
3. Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №939/2393/21 від 20/05/2025
1. Предметом спору є правильність кваліфікації дій ОСОБА_7, який завдав ножового поранення потерпілому.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, вказуючи на те, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували дії ОСОБА_7 як замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України). Суд зазначив, що для відмежування замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження важливим є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, а саме – чи бажав він настання смерті потерпілого. ВС звернув увагу, що суди не врахували всіх обставин справи, зокрема, подальшу поведінку засудженого після нанесення поранення, характер поранення та відсутність доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_7 прямого умислу на вбивство. Враховуючи, що умисел ОСОБА_7 був неконкретизованим щодо тяжкості наслідків, його дії слід кваліфікувати як умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України). Суд також звернув увагу на суперечливість обвинувачення, де одночасно вказувалися ознаки як прямого, так і непрямого умислу, що суперечить принципу презумпції невинуватості.
3. Верховний Суд змінив судові рішення, перекваліфікувавши дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження) та призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Справа №266/6653/21 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за повторну крадіжку, передбачену ч. 2 ст. 185 КК України.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що покарання має бути справедливим, індивідуалізованим та достатнім для виправлення засудженого і запобігання новим злочинам; апеляційний суд обґрунтовано скасував застосування ст. 75 КК, враховуючи попередні судимості ОСОБА_7, кількість епізодів крадіжок, відсутність корисної праці та посередню характеристику за місцем проживання; апеляційний суд дотримався вимог статей 50 та 65 КК, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, що є мінімальним розміром покарання, передбаченим законом; доводи захисника про можливість виправлення засудженого без відбування покарання є необґрунтованими, оскільки не спростовують висновків апеляційного суду про необхідність реального покарання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Справа №922/2054/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ “Атор Консалтінг” та ТОВ “НВО “А.Т.О.Р.” у зв’язку з розглядом касаційної скарги АТ “Укрзалізниця”.
2. Суд частково задовольнив клопотання ТОВ “Атор Консалтінг” та ТОВ “НВО “А.Т.О.Р.” про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки компанії у відзиві на касаційну скаргу заявляли про попередній розрахунок витрат у розмірі 52 000 грн, але в заяві про розподіл судових витрат просили стягнути значно більші суми, не надавши обґрунтувань щодо такого перевищення. Суд врахував, що згідно з ГПК України, якщо заявлена до відшкодування сума судових витрат істотно перевищує попередній розрахунок, суд може відмовити у відшкодуванні частини перевищення, якщо сторона не доведе, що не могла передбачити ці витрати. Суд також взяв до уваги предмет спору, характер правовідносин, зміст відзиву на касаційну скаргу, принципи диспозитивності та змагальності, а також критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат.
3. Суд постановив стягнути з АТ “Українська залізниця” на користь ТОВ “Атор Консалтінг” та ТОВ “НВО “А.Т.О.Р.” по 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу кожному, відмовивши у задоволенні іншої частини клопотань.
Справа №904/1805/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні майном, де Дніпровська міська рада вимагає від ТОВ «Фірма Грінвей» знесення самочинно побудованих будівель, а ТОВ «Фірма Грінвей» подало зустрічний позов про заборону міській раді перешкоджати у користуванні цим майном.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про забезпечення зустрічного позову ТОВ «Фірма Грінвей». Апеляційний суд вирішив, що ТОВ «Фірма Грінвей» не надало достатніх доказів порушення своїх прав, обґрунтовуючи це лише потенційною можливістю таких порушень. Суд касаційної інстанції підкреслив, що забезпечення позову має бути обґрунтованим і доведеним, а не базуватися на припущеннях. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін. Суд касаційної інстанції наголосив, що оцінка доказів здійснюється в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи, і що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ «Фірма Грінвей» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №243/2192/22 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення позивача з посади начальника служби очисних споруд у зв’язку зі скороченням штату.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування наказу про звільнення та стягнення моральної шкоди, оскільки позивач не заявляв таких вимог у позовній заяві, а доповнення до позову було подано з порушенням процесуальних норм. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо незаконності звільнення позивача у зв’язку з невиконанням роботодавцем обов’язку по працевлаштуванню працівника, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, та залишив в силі рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, змінивши лише мотивувальну частину рішення в частині поновлення на роботі. Суд касаційної інстанції зазначив, що підприємство має право самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, проте відповідач не спростував висновків судів, що він не виконав обов`язок по працевлаштуванню позивача.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування наказу про звільнення та стягнення моральної шкоди, змінив мотивувальну частину рішення в частині поновлення на роботі, а в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишив без змін.
Справа №607/12421/22 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 7 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, зазначив, що суди попередніх інстанцій допустили певні порушення кримінального процесуального закону. Зокрема, ВС не погодився з висновками судів щодо допустимості протоколу огляду Telegram-каналу, проведеного прокурором після звернення з обвинувальним актом до суду, оскільки слідчі дії після закінчення строків досудового розслідування можуть проводитися лише за дорученням суду, якого в даному випадку не було. Крім того, ВС вказав на неналежне обґрунтування апеляційним судом своїх висновків щодо допустимості копії облікової картки ОСОБА_7, отриманої оперативним шляхом, та похідного від неї висновку портретної експертизи, оскільки не було розкрито джерело походження цього доказу. ВС підкреслив, що апеляційний суд повинен був надати вичерпну відповідь на доводи апеляційної скарги захисника, чого зроблено не було. ВС визнав обґрунтованими доводи захисника щодо недопустимості доказів та неповноти апеляційного розгляду, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про доведеність вини ОСОБА_7.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №904/3275/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та постанови апеляційного суду, якою цю ухвалу залишено без змін.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що боржник діяв недобросовісно, намагаючись уникнути виконання зобов’язань перед кредитором та фактично списати заборгованість, не надавши обґрунтованих пояснень щодо обставин неплатоспроможності, руху активів та витрачання отриманих коштів. Суди встановили, що запропонований боржником план реструктуризації боргів не відповідав вимогам Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), був економічно необґрунтованим та очевидно невиконуваним, що могло призвести до порушення прав кредиторів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що процедура неплатоспроможності фізичної особи не є інструментом для списання боргів, а вимагає дотримання балансу інтересів сторін та врахування правомірних очікувань кредиторів. Суд наголосив, що добросовісність боржника є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав для подальшого руху справи про неплатоспроможність.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №904/2029/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання договору про надання послуг з перерозподілу водних ресурсів укладеним в редакції, запропонованій позивачем.
2. У цій справі, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову Державного промислового підприємства «Кривбаспромводопостачання» до Комунального підприємства «Кривбасводоканал» щодо визнання договору укладеним в редакції позивача. Верховний Суд, переглянувши справу в касаційному порядку, погодився з висновками судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надали належну оцінку доказам та правильно застосували норми матеріального і процесуального права. Зокрема, суди врахували специфіку відносин сторін щодо перерозподілу водних ресурсів та дійшли висновку про відсутність підстав для визнання договору у запропонованій позивачем редакції. Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення спору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №369/17022/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на неправомірні дії слідчого щодо відмови у визнанні громадської організації потерпілою у кримінальному провадженні та невнесення додаткових відомостей до ЄРДР.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що апеляційний суд діяв у межах закону, відмовляючи у відкритті провадження, оскільки ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на неправомірні дії слідчого (щодо відмови у визнанні громадської організації потерпілою) не підлягає оскарженню в апеляційному порядку згідно з положеннями ст. 307 та 309 КПК України. Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів звернення громадської організації до правоохоронних органів із заявою про внесення відомостей до ЄРДР та оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення таких відомостей. Суд підкреслив, що апеляційний суд правильно встановив, що оскаржувана ухвала слідчого судді не підлягає апеляційному оскарженню, і обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №922/2372/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про зловживання монопольним становищем на ринку розподілу природного газу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про визнання недійсним рішення АМКУ. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, зазначив, що АТ “Харківгаз” правомірно визнано монополістом на ринку розподілу природного газу в межах Харківської області. Суд також підкреслив, що включення вимоги про повторне погодження проєктної документації до технічних умов приєднання до газорозподільної системи є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки це не передбачено чинним законодавством і ущемляє інтереси споживачів. Суд апеляційної інстанції також врахував, що споживачі не мають альтернативних джерел отримання цих послуг, що робить зловживання монопольним становищем очевидним. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може переоцінювати докази, надані судами попередніх інстанцій, і зобов’язаний виправляти лише фундаментальні порушення, яких у даній справі не було виявлено.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Харківгаз” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №620/109/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про звільнення поліцейського зі служби у зв’язку з дисциплінарним стягненням.
2. Суд касаційної інстанції підкреслив, що звільнення поліцейського на підставі дисциплінарного стягнення є окремою підставою, незалежною від кримінального провадження. Проте, суд погодився з апеляційним судом, що для правомірного звільнення необхідно довести наявність складу дисциплінарного проступку, а не просто посилатися на факт вручення підозри у кримінальному провадженні. У даній справі, службове розслідування не встановило самостійних фактів порушення службової дисципліни, а ґрунтувалося лише на інформації з кримінального провадження. Суд також врахував, що відповідач не довів неспівмірність витрат позивача на правову допомогу. Суд зазначив, що встановлення обставин, які слугували приводом для службового розслідування, не може обмежуватися лише повідомленням про підозру.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду про скасування наказів про звільнення та поновлення на посаді – без змін, а також стягнув витрати на правничу допомогу.
Справа №380/13330/23 від 21/05/2025
Предметом спору у справі є оскарження наказу Державної податкової служби України фізичною особою.
На жаль, з наданої частини судового рішення неможливо встановити аргументи суду, оскільки відсутня мотивувальна частина. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі наявних у справі доказів та норм матеріального і процесуального права. У мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, доводи касаційної скарги, позиція Верховного Суду щодо їх обґрунтованості, а також правове обґрунтування прийнятого рішення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Державної податкової служби України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/5127/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень та акту перевірки, виданих податковими органами, якими було збільшено податкові зобов’язання та зменшено суму від’ємного значення з податку на прибуток та ПДВ для ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика».
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ті не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки первинним документам, які були надані платником податків після прийняття податкових повідомлень-рішень, але до їх оскарження в суді. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій обмежились лише констатацією факту наявності цих документів у матеріалах справи, але не дослідили їх зміст та не оцінили їх у розрізі порушень податкового законодавства, встановлених під час перевірки. Крім того, суди не врахували посилання податкового органу на п.56.3 ст. 56 ПК України щодо причин неприйняття первинних документів. Суд касаційної інстанції наголосив на активній ролі суду у з’ясуванні всіх обставин справи та витребуванні доказів, яких не вистачає для належного встановлення обставин.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №560/11687/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження розпоряджень Державної податкової служби України про виключення ТОВ «Перша подільська енергетична компанія» з реєстру суб’єктів господарювання, які використовують спирт етиловий, та про анулювання ліцензії на виробництво біоетанолу, а також забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії цих розпоряджень.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, зазначив, що суди не обґрунтували належним чином, чому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача. Суд підкреслив, що для забезпечення позову необхідно довести реальну загрозу ускладнення виконання рішення суду або ефективного захисту прав, а також наявність очевидного зв’язку між загрозою та об’єктом спору. ВС вказав на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заяви щодо забезпечення позову, не встановили підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача оскаржуваними розпорядженнями. Також, ВС взяв до уваги, що позивач не довів, що виключення з реєстру та анулювання ліцензії призведе до повної зупинки діяльності товариства, враховуючи інші види діяльності, які здійснює підприємство. Суд також послався на попередні правові позиції Верховного Суду, згідно з якими можлива майнова шкода суб’єкту господарювання не є безумовною підставою для забезпечення позову.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Перша подільська енергетична компанія» про забезпечення позову.
Справа №732/1220/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, укладеного між фізичною особою (власником землі) та агропромисловим кооперативом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки відносно відповідача (агропромислового кооперативу) відкрито справу про банкрутство. Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником землі. Це означає, що право оренди може бути включене до ліквідаційної маси банкрута. Оскільки розірвання договору оренди вплине на ліквідаційну масу боржника, спір має розглядатися господарським судом у рамках справи про банкрутство. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка визначає підсудність майнових спорів, стороною в яких є банкрут, господарському суду, що розглядає справу про банкрутство.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду залишено без змін.
Справа №990/192/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову у наданні рекомендації для призначення позивача на посаду судді.
2. Суд задовольнив позов, оскільки ВККС не обґрунтувала належним чином своє рішення про відмову у наданні рекомендації позивачу на посаду судді, зокрема, не вказала, яким саме критеріям доброчесності та професійної етики, на думку Комісії, не відповідає позивач, послалася на закон, який не був чинним на момент виникнення спірних обставин, не надала належної оцінки поясненням позивача та не обґрунтувала, чому вважає їх непереконливими. Суд підкреслив, що рішення Комісії має бути обґрунтованим, аби забезпечити дотримання принципу правової визначеності та уникнути зловживання дискреційними повноваженнями. Суд зазначив, що Комісія не встановила фактів та обставин стосовно зазначених позивачем у декларації відомостей щодо вартості будинку, а також не обґрунтувала зв’язок між недекларуванням автомобіля та отриманням позики з вартістю будинку. Суд також врахував, що Комісія не взяла до уваги пояснення позивача щодо відсутності наміру ухилитися від декларування автомобіля.
3. Суд визнав протиправним і скасував рішення ВККС та зобов’язав Комісію повторно провести співбесіду з позивачем.
Справа №465/6828/20 від 30/04/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення колишнього чоловіка без надання іншого житла.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з наступних аргументів: по-перше, сам факт розірвання шлюбу не є достатньою підставою для виселення колишнього члена сім’ї, особливо коли він не має іншого житла; по-друге, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідач тривалий час проживає у спірній квартирі; по-третє, позивачем не було надано належних доказів, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні житлом; по-четверте, тривале проживання особи в житлі дає підстави вважати його житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а виселення є втручанням у приватне життя; по-п’яте, частина квартири залишається у спільній сумісній власності сторін, оскільки була придбана під час шлюбу за спільні кошти, і договір купівлі-продажу не містить застережень про особисту власність.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову про виселення.
Справа №758/10187/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є вимога позивачів зобов’язати ТОВ «МЖК «Оболонь» знести самочинно збудовану мийку для автомобілів.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що будівництво мийки здійснюється на земельній ділянці, яка відведена для цієї мети, відповідно до чинного законодавства, будівельних норм і правил, за наявності дозволу та затвердженого проєкту. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що фактичне використання земельної ділянки відповідає її цільовому призначенню, оскільки на землях житлової та громадської забудови дозволено будівництво автостоянок і гаражів, у складі яких можуть бути пости миття автомобілів. Суд також врахував, що проєктом будівництва передбачено очисні споруди, а Державна екологічна інспекція не виявила порушень природоохоронного законодавства. Доводи позивачів про порушення санітарних норм та необхідність встановлення санітарно-захисної зони не були підтверджені належними доказами. Суд касаційної інстанції також відхилив посилання заявників на висновки судової будівельно-технічної експертизи, оскільки вони суперечили висновкам експертів державної експертної установи, які були визнані обґрунтованими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №927/822/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору було визнання укладеним договору на здійснення операцій із збирання та перевезення побутових відходів на території міста Чернігова.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу Військової адміністрації, зазначив, що предметом судового розгляду у даній справі є переддоговірний спір, а Військова адміністрація оскаржує рішення апеляційного суду лише в частині мотивувальної частини, яка стосується висновків щодо повноважень та компетенційного розмежування між Чернігівською міською радою та Військовою адміністрацією. Суд підкреслив, що з’ясування питань компетенції Військової адміністрації не входить до предмету доказування у цій справі, враховуючи предмет позову та спір щодо укладення договору на виконання рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради. Суд касаційної інстанції також наголосив, що Військова адміністрація не висловлювала заперечень щодо наявності підстав для укладення договору в редакції позивача та не оскаржувала рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради щодо встановлення тарифів на збирання та перевезення побутових відходів. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, вирішуючи питання компетенції Військової адміністрації, це свідчить про порушення норм процесуального права.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Військової адміністрації та змінив постанову апеляційного суду, виключивши з її мотивувальної частини висновки щодо тлумачення Указу Президента України про створення Чернігівської міської військової адміністрації та висновки стосовно компетенційного розмежування повноважень між Чернігівською міською радою та Військовою адміністрацією.
Справа №635/3190/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим вироку суду щодо покарання за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК України).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вина ОСОБА_8 була доведена поза розумним сумнівом на основі досліджених доказів, включаючи висновки експертиз та покази свідків. Суд врахував, що апеляційний суд обґрунтовано призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, зважаючи на грубе порушення правил дорожнього руху, вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння та попереднє притягнення до адміністративної відповідальності за аналогічне правопорушення. ВС також підкреслив, що суди обґрунтовано не визнали щире каяття як обставину, що пом’якшує покарання, оскільки засуджений змінював свою позицію під час розгляду справи та заперечував конкретні обставини. Крім того, ВС підтвердив правомірність незастосування ст. 69-1 КК України, оскільки не було встановлено обставин, що пом’якшують покарання, та наявна обставина, що обтяжує покарання.
3. Верховний Суд залишив вироки судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №733/921/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга захисника на вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (підробка документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).
2. Верховний Суд не висловив позиції по суті спору, а передав справу на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду. Рішення про передачу справи може бути пов’язане з необхідністю забезпечення єдності судової практики або вирішення складних правових питань, які виникли під час розгляду касаційної скарги. Суд міг дійти висновку, що для правильного вирішення справи необхідний більш широкий розгляд з участю більшої кількості суддів, враховуючи можливу складність або важливість питання, що розглядається. Також, передача справи може бути зумовлена наявністю різних правових позицій щодо застосування ч. 4 ст. 358 КК України або необхідністю узгодження судової практики з цього питання.
3. Верховний Суд постановив передати кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Справа №990/186/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову у внесенні рекомендації щодо призначення позивача на посаду судді.
2. Суд задовольнив позов, оскільки ВККС завершувала конкурс за новими правилами, що передбачали співбесіду, і це не було порушенням прав позивача, оскільки законодавець чітко визначив, що конкурс завершується за новими правилами. Проте, суд визнав рішення ВККС необґрунтованим, оскільки Комісія не надала належних доказів зловживання позивачем службовим становищем, а також не надала мотивованої оцінки поясненням кандидата щодо обставин, пов’язаних зі службовою квартирою та проживанням у ній колишньої дружини. Суд підкреслив, що оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності здійснюється ВККС фактично лише за внутрішнім переконанням, що об`єктивно зумовлює підвищені вимоги до мотивування (обґрунтованості) відповідних сумнівів Комісії та рішень. Також, суд зазначив, що Комісія не може перебирати на себе повноваження суду стосовно висновків про введення в оману суду.
3. Суд визнав протиправним та скасував рішення ВККС про відмову у внесенні рекомендації щодо призначення позивача на посаду судді та зобов’язав ВККС провести повторну співбесіду.
Справа №160/12100/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження ДПС про виключення місця зберігання ТОВ «МЕДЛЕВ» з Єдиного державного реєстру місць зберігання та зобов’язання ДПС поновити інформацію про місце зберігання у реєстрі.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, оскільки суди не обґрунтували, яким чином невжиття заходів забезпечення позову ускладнить виконання рішення суду, не встановили очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача оскаржуваним розпорядженням, а також не врахували, що основна діяльність товариства не обмежується лише виробництвом фармацевтичних препаратів, а включає інші види діяльності. Суд зазначив, що сам факт прийняття рішення, яке стосується прав позивача, не свідчить автоматично про ускладнення виконання рішення суду. Крім того, суди попередніх інстанцій вжили захід забезпечення позову, який за своїм змістом є тотожним позовній вимозі, заявленій в позові. Також, на момент касаційного розгляду, рішення у справі по суті вже набрало законної сили, що означає вичерпання заходів забезпечення позову.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви ТОВ «МЕДЛЕВ» про забезпечення позову.
Справа №388/2167/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення Державною службою України з безпеки на транспорті.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу адвокату на підставі того, що до скарги була додана сканкопія ордеру без власноручного підпису адвоката. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував зміни до Положення про ордер на надання правничої допомоги, внесені Радою адвокатів України 08 червня 2024 року, які дозволяють вважати ордер підписаним, якщо він засвідчений електронним підписом або є додатком до документа, засвідченого електронним підписом. Суд наголосив, що у випадку подання документів через систему “Електронний суд” з використанням кваліфікованого електронного підпису, додатковий власноручний підпис на ордері не вимагається. Суд також вказав, що гарантування права на судовий захист спонукає до сприяння плюралізму способів взаємодії між судами та учасниками судового процесу, а не їх обмеження.
3. Верховний Суд постановив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №120/7681/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи та не врахували важливі докази, зокрема довідку про безпосередню участь позивача в бойових діях та інформацію про виплату додаткової винагороди за попередній період. Суди не з’ясували, які конкретно завдання виконував військовослужбовець у відрядженні, та не дослідили документи, що підтверджують його направлення для виконання цих завдань. Крім того, суди не врахували змін у нормативно-правовому регулюванні виплати додаткової винагороди, зокрема положення наказів Адміністрації Держприкордонслужби, які визначають критерії та процедури підтвердження участі у бойових діях. Суд наголосив на обов’язку адміністративного суду активно з’ясовувати всі обставини справи, а не обмежуватися лише доказами, наданими сторонами.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №580/7691/24 від 21/05/2025
Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати пенсії відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у редакції 1996 року, а також зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав протиправними дії пенсійного органу щодо відмови в перерахунку пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України, але обмежив період перерахунку з 31 січня 2024 року через пропуск позивачем строку звернення до суду за попередній період. Суд зазначив, що пенсія є щомісячним платежем, і особа повинна знати про її розмір, а тому має вчасно звертатися за захистом своїх прав. Також суд погодився з відмовою в зобов’язанні пенсійного органу виплачувати пенсію після перерахунку, оскільки на момент звернення до суду спору щодо цього не існувало, і право позивача не було порушено в цій частині. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він не знайшов підстав для скасування рішення апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №916/2098/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з фермерського господарства та поручителя солідарно заборгованості за договором поставки, включаючи основний борг, проценти за користування товарним кредитом, річні відсотки та пеню.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення попередніх інстанцій, погодившись з тим, що проценти за користування товарним кредитом (48%), нараховані на підставі договору, правомірно стягнуто з боржника та поручителя солідарно, оскільки вони є платою за користування чужими коштами, а не штрафною санкцією, і їх розмір не підлягає зменшенню на підставі статті 233 ГК України. Суд відхилив аргументи скаржника про необхідність відступу від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки не було надано належного обґрунтування для такого відступу, а також не було доведено недійсність відповідних пунктів договору. Суд також зазначив, що скаржник не довів невідповідність розміру процентів принципам справедливості, добросовісності та розумності, а також не оспорював відповідні положення договору в судовому порядку. Суд підкреслив, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, а договірні зобов’язання мають виконуватися належним чином.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №521/5178/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора та зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованої прибудови.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що реконструкція квартири була проведена зі зміною геометричних розмірів фундаментів, оскільки фактично була збудована прибудова до квартири за рахунок земельної ділянки комунальної власності без відповідного дозволу. Суд зазначив, що подані відповідачем документи для реєстрації права власності на новостворений об’єкт нерухомості не дають змоги встановити законність набуття права власності на окремо збудоване нежитлове приміщення. Відхилено доводи відповідача про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки на момент набуття права власності на квартиру відповідачі не мали статусу суб’єктів господарської діяльності, а спір виник між фізичними особами та органом місцевого самоврядування. Також, суд відхилив аргументи про те, що декларація вичерпала свою дію після реєстрації права власності, посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, яка допускає скасування реєстрації декларації, якщо об’єкт збудований на землі, не відведеній для цієї мети. Суд також відхилив доводи про порушення права на мирне володіння майном, оскільки право власності на самочинне будівництво було набуто з порушенням закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/47970/16-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, оскільки суди не врахували положення Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”, який встановлює мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством або судом. Суд зазначив, що суди повинні були врахувати строк перебування позивачки під слідством та мінімальний розмір заробітної плати на момент розгляду справи, а також оцінити характер і обсяг страждань, яких зазнала позивачка. В іншій частині, що стосується відмови у поверненні майна та відшкодуванні майнової шкоди, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки позивачка не довела наявності причинного зв’язку між шкодою та протиправними діями відповідачів. Суд касаційної інстанції наголосив на тому, що суди повинні керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивачки 120 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Справа №617/1400/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та визнання права власності на неї.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов ОСОБА_1, мотивуючи це тим, що рішенням суду у 2016 році право власності позивача на спірну земельну ділянку було припинено, а отже, відсутні підстави для витребування майна та визнання права власності. Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції вирішив питання про право власності на земельну ділянку без залучення належного відповідача – Чугуївської районної державної адміністрації (на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) та Старосалтівської селищної ради (на момент подання апеляційної скарги). Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції вирішив питання про право власності без залучення належного відповідача – Старосалтівської селищної ради. Водночас, ВС зазначив, що апеляційний суд помилково задовольнив апеляційну скаргу прокурора в інтересах Чугуївської районної державної адміністрації, оскільки на момент розгляду справи в апеляційній інстанції повноваження з розпорядження земельною ділянкою вже перейшли до Старосалтівської селищної ради.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині задоволення апеляційної скарги прокурора в інтересах Чугуївської районної державної адміністрації та змінивши мотивувальну частину постанови в частині задоволення апеляційної скарги прокурора в інтересах Старосалтівської селищної ради.
Справа №522/3206/19 від 07/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у праві користування майном шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири, де зареєстровані неповнолітні діти позивачів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки діти мають право користування спірною квартирою, а відповідач перешкоджає їм у цьому, при цьому маючи інше житло. Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували норми ЦК України про речові права на чуже майно та норми ЖК України про користування житлом у приватному фонді, оскільки квартира є комунальною власністю. Суд вказав, що відповідач набула право користування квартирою як член сім’ї наймача, однак, враховуючи, що право користування квартирою закріплено за дітьми, а у відповідача є інше житло, її виселення є пропорційним заходом. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи в апеляційному суді, оскільки матеріали справи підтверджують її належне інформування.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши їх в іншій частині без змін.
Справа №201/9400/22 від 15/05/2025
1. Позивач просила визнати договір про сплату пайового внеску удаваним та стягнути грошові кошти, сплачені як пайовий внесок.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що для визнання правочину удаваним, необхідно довести, що сторони мали на меті приховати інший правочин, а позивач цього не довела. Щодо вимоги про стягнення грошових коштів, суд вказав, що спірні відносини виникли між асоційованим членом кооперативу та кооперативом, пов’язані з майновою участю у діяльності кооперативу, що регулюються статутом, і є корпоративними. Такі спори, згідно з процесуальним законодавством, мають розглядатися в порядку господарського судочинства, а не цивільного. Суд також врахував, що Закон України “Про захист прав споживачів” не регулює внутрішні відносини між кооперативом та його членами. Суд наголосив, що порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування рішення суду, незалежно від доводів касаційної скарги.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення грошових коштів та закрив провадження у цій частині, а в іншій оскарженій частині рішення залишив без змін, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку господарського судочинства.
Справа №756/8623/22 від 15/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору довічного утримання та визначення права власності на квартиру, передану за цим договором.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони помилково одночасно задовольнили як первісний позов відчужувача про розірвання договору через неналежне виконання обов’язків набувачем, так і зустрічний позов набувача про розірвання договору через неможливість його подальшого виконання з істотних причин, що є взаємовиключними підставами. Суд зазначив, що хоча набувач з лютого 2022 року і виконувала окремі умови договору неналежно через військову службу, ці порушення не є істотними, враховуючи попередній тривалий період належного виконання. Крім того, набувач не довела неможливість виконання договору, оскільки не зверталася до суду з вимогою про передачу обов’язків за договором іншій особі, як це передбачено умовами договору. Суд також врахував, що сам факт проходження військової служби не свідчить про неможливість виконання умов договору.
3. Суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів.
Справа №522/21027/20 від 07/05/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» про зняття арештів з квартири, яка перебуває в іпотеці у позивача, оскільки ці арешти перешкоджають реалізації його права як іпотекодержателя.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не повністю обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції. Зокрема, апеляційний суд помилково вирішив, що у справі не було залучено всіх необхідних сторін, коли йшлося про арешт, накладений приватним виконавцем на вимогу АТ «Ощадбанк», оскільки обидві ці сторони були залучені до справи. Верховний Суд підкреслив, що для вирішення питання про зняття арешту важливо залучити всіх стягувачів, в інтересах яких накладено арешт, але позивач не використав усі можливості для встановлення цих осіб. Щодо арештів, накладених в інтересах ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд погодився з апеляційною інстанцією, що необхідно залучити правонаступника цього банку, АТ «Райффайзен Банк Аваль». Суд також підтвердив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині арешту, накладеного приватним виконавцем на вимогу АТ «Ощадбанк», і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, а в іншій частині залишив постанову апеляційного суду без змін.
Справа №208/2900/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності на спадкове майно.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи в силі рішення апеляційного суду, виходив з того, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є обставини, пов’язані з об’єктивними, непереборними та істотними труднощами, які заважали спадкоємцю вчинити необхідні дії. Суд зазначив, що необізнаність позивача про смерть батька, його систематичні звернення до лікарів з приводу хронічних хвороб та їх загострення не є поважними причинами пропуску строку, оскільки позивач мав можливість подати заяву про прийняття спадщини поштою. Суд також врахував, що нотаріус не зобов’язаний розшукувати спадкоємців, місце проживання яких йому невідоме. Крім того, суд підкреслив, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності та незаконним втручанням у права спадкоємців, які вже прийняли спадщину.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №922/3163/24 від 22/05/2025
Предметом спору у справі є визнання незаконним та скасування рішення.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу ПАТ «Стома». В касаційній скарзі ПАТ «Стома» просило скасувати рішення Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду, мотивуючи це тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Відповідач заперечував проти задоволення касаційної скарги, вважаючи рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими. Третя особа на стороні відповідача також підтримала позицію відповідача. Верховний Суд, переглянувши справу в касаційному порядку, не знайшов підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №280/10834/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за участь у бойових діях.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою з’ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суди не встановили, які саме завдання виконувала позивачка на посаді головного сержанта реактивної артилерійської батареї, на якому напрямку і чим це підтверджується. Також, суди не витребували та не надали оцінку журналу ведення бойових дій військової частини, який був однією з підстав для видачі довідки про участь позивачки у бойових діях. Суд наголосив, що сам факт дислокації служби позивачки у певній місцевості не виключає можливості виконання нею відповідних завдань, які є підставою для отримання додаткової винагороди. Крім того, суди не врахували, що недоліки в документах, складених уповноваженими особами, не можуть мати негативні наслідки для військовослужбовця, якщо він фактично брав участь у бойових діях. Суд підкреслив, що держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами.
3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №260/501/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за неподання документації з трансфертного ціноутворення щодо контрольованих операцій з нерезидентом.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили фактичні обставини справи, зокрема не дослідили питання щодо можливості повторного проведення перевірки по операціях з нерезидентом у контексті вимог Податкового кодексу України, а також не дослідили зміст листа платника податків. Суд зазначив, що запити податкового органу про надання інформації з трансфертного ціноутворення містили достатньо інформації для ідентифікації підстав їх надсилання та обсягу необхідної інформації. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій вибірково оцінили доводи адміністративного позову та не дослідили зібрані у справі докази. Також суд наголосив, що не може встановлювати обставини справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій. Враховуючи зазначені порушення, суд дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №560/13114/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за безпосередню участь у бойових діях у період з 01 березня по 31 травня 2023 року в розмірі до 100 000 грн на місяць.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що Міністр оборони України має повноваження визначати порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, і таке регулювання здійснюється через окремі доручення. Суд зазначив, що виплата додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн обумовлена безпосередньою участю військовослужбовця в бойових діях, що має бути підтверджено відповідними документами, такими як бойові накази та рапорти. Важливо, що на момент участі позивача в бойових діях, бойові накази були чинними, і лише згодом їх було скасовано. З огляду на це, у позивача виникло право на отримання додаткової винагороди за період його безпосередньої участі в бойових діях, і скасування наказів не може впливати на вже набуте право. Суд також послався на власну практику у подібних справах, підкреслюючи важливість дотримання принципу законності та справедливості при вирішенні питань соціального захисту військовослужбовців.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено.
Справа №340/5807/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який, на його думку, брав участь у заходах з оборони країни.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, підкреслив, що для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. достатньо встановити факт безпосередньої участі військовослужбовця у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Суд зазначив, що довідка з військової частини, яка підтверджує участь позивача у таких заходах, є достатнім доказом для виплати додаткової винагороди, якщо вона відповідає критеріям належності, достовірності та допустимості доказів. Верховний Суд наголосив, що недоліки в обміні інформацією між органами військового управління не повинні мати негативних наслідків для військовослужбовця. Суд також врахував, що апеляційний суд не встановив невідповідності довідки критеріям належності, достовірності та допустимості доказів.
3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Справа №280/2880/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності ТЦК щодо відмови у знятті з військового обліку у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що в умовах воєнного стану діють обмеження на виїзд військовозобов’язаних з місця проживання без дозволу ТЦК, що відповідає статті 64 Конституції України, яка допускає обмеження прав і свобод в умовах воєнного стану. Суд також зазначив, що саме по собі рішення міграційної служби про оформлення виїзду на постійне проживання за кордон не є безумовною підставою для зняття з військового обліку. Важливо, що пункт 2 частини п’ятої статті 37 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” передбачає зняття з обліку тих, хто вже вибув за кордон на строк більше трьох місяців, а не тих, хто тільки планує виїзд. Суд підкреслив, що обов’язок захисту Вітчизни, закріплений у статті 65 Конституції України, вимагає від громадян поваги та виконання військового обов’язку, особливо в умовах воєнного стану.
3. Суд вирішив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №752/13246/22 від 13/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження прокурором вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне тяжке тілесне ушкодження та звільнення її від відбування покарання з випробуванням.
Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суд першої інстанції правомірно розглянув справу в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, оскільки всі учасники процесу погодилися з цим порядком, а обвинувачений визнав свою вину. Також суд касаційної інстанції погодився з рішенням про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, враховуючи позитивні характеристики обвинуваченого, відшкодування завданої шкоди потерпілому, думку потерпілого, який просив не позбавляти обвинуваченого волі, а також інші пом’якшуючі обставини. Суд зазначив, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання були реалізовані в межах закону, а прокурор не надав переконливих доводів про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання. Хоча суд частково погодився з доводами прокурора щодо зміни обсягу обвинувачення, це не стало підставою для скасування судового рішення, оскільки обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК було доведено.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №127/20725/21 від 22/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння).
Оскільки в рішенні суду відсутні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення, я не можу їх надати. У резолютивній частині постанови зазначено лише про задоволення касаційних скарг прокурора та представника потерпілого, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Повний текст постанови з обґрунтуванням рішення буде оголошено пізніше.
Суд задовольнив касаційні скарги прокурора та представника потерпілого, скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд справи в апеляційній інстанції.
Справа №732/762/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, укладеного між попереднім власником земельної ділянки та агропромисловим кооперативом, у зв’язку з переходом права власності на землю до позивача у порядку спадкування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки на час розгляду справи агропромисловий кооператив перебував у стадії банкрутства. Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником землі, що робить право оренди активом, який може бути включений до ліквідаційної маси банкрута. Суд зазначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство. Оскільки розірвання договору оренди може вплинути на ліквідаційну масу боржника, спір підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство. Суд також підкреслив, що закриття провадження у цивільній справі не є порушенням права на доступ до суду, оскільки спір має розглядатися компетентним судом, встановленим законом.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши, що спір має розглядатися в межах провадження у справі про банкрутство в господарському суді.
Справа №490/9093/20 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання нікчемними договорів позики та додаткових угод до них, укладених між ТОВ «ВД-Транс» та його директором ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції вирішив, що апеляційний суд помилково визнав договори позики нікчемними на підставі статті 228 ЦК України, оскільки не було доведено наявності умислу сторін на порушення публічного порядку. Суд зазначив, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідна наявність вини, яка виражається в намірі сторін вчинити суспільно небезпечні дії, порушити норми публічного права. Також суд підкреслив, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки такий правочин є недійсним в силу закону, і позивач не підтвердив, що при укладенні оспорюваних договорів сторони мали намір порушити публічний порядок. Суд врахував, що позивач відмовився від вимог про стягнення коштів, отриманих за договорами позики, і дійшов висновку, що договори не порушують публічний порядок, а тому немає підстав вважати їх нікчемними.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №645/1592/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав матері відносно її малолітньої дитини.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки не було встановлено винної поведінки матері та її свідомого ухилення від виконання батьківських обов’язків; наявні докази свідчать про те, що мати приділяє увагу здоров’ю дитини, а в помешканні є все необхідне для її виховання; мати була оглянута психіатром, і психологічних розладів у неї не виявлено; позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який не відповідає інтересам дитини в даному випадку, оскільки питання належного виховання можна вирішити менш радикальними засобами; суд врахував, що мати є внутрішньо переміщеною особою, що впливає на можливості створення умов для розвитку дитини, та попередив матір про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши контроль за виконанням батьківських обов’язків на органи опіки та піклування.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №757/15501/17-ц від 14/05/2025
1. Предметом спору є вимога Фермерського господарства «Бурки Віталія Володимировича» до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд врахував, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а вимога про відшкодування шкоди, заподіяної діями суб’єкта владних повноважень, не об’єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Верховний Суд підкреслив, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово визначала, що такі спори є приватноправовими і підлягають розгляду в судах господарської юрисдикції, якщо інше не передбачено законом. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а посилання на відсутність господарських договорів між сторонами не є визначальним, оскільки спір виник з дій держави в особі її органів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №653/3368/18 від 21/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 187 КК України (розбій).
Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, взяв до уваги доводи як прокурора, так і засуджених. Проте, вирішальним фактором для прийняття рішення стало закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), який, ймовірно, був інкримінований засудженим як складова частина обвинувачення у розбої. Суд врахував положення п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, згідно з яким особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину минули певні строки, і дійшов висновку про необхідність звільнення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності. У зв’язку із закриттям кримінального провадження, суд також вирішив залишити без розгляду цивільний позов потерпілого.
Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, звільнив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК у зв’язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо них, а також залишив без розгляду цивільний позов потерпілого.
Справа №127/29339/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом приведення меж суміжної ділянки у відповідність до меж ділянки позивача.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який встановив, що відповідачка, будучи власником суміжної земельної ділянки, внесла до Державного земельного кадастру некоректні дані щодо її меж, що призвело до накладення на земельну ділянку позивача та унеможливило її реєстрацію. Суд зазначив, що власник земельної ділянки зобов’язаний не порушувати права власників суміжних ділянок, а позивач має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю. Суд також врахував висновки судових експертиз, які підтвердили факт накладення меж ділянок. Суд наголосив, що відповідачка, як власник ділянки з некоректними даними, повинна вчинити дії для їх виправлення. Суд відхилив аргументи відповідачки про те, що вона не є належним відповідачем, оскільки саме її дії призвели до порушення прав позивача.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №205/1658/22 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України).
2. У цій постанові, на жаль, відсутні аргументи суду касаційної інстанції. Зазвичай, Верховний Суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень судів нижчих інстанцій, виходячи з доводів касаційної скарги. Він аналізує, чи були допущені порушення норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, чи повно та всебічно досліджено обставини справи, чи правильно застосовано кримінальний закон. Суд касаційної інстанції може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, залишивши їх рішення без змін, або скасувати їх повністю чи частково, направивши справу на новий розгляд або змінивши рішення.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №369/17022/24 від 14/05/2025
Предметом спору є оскарження ухвали Київського апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою голови громадської організації.
Верховний Суд залишив без змін ухвалу Київського апеляційного суду, відмовивши у задоволенні касаційної скарги. Суд, керуючись статтями Кримінального процесуального кодексу України, не знайшов підстав для скасування рішення апеляційного суду. Фактично, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для відкриття апеляційного провадження. При цьому, повний текст постанови з обґрунтуванням позиції суду буде проголошено пізніше. Наразі ж оголошено лише резолютивну частину рішення.
Суд ухвалив: Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року залишити без зміни, а касаційну скаргу голови Громадської організації «Бюро по боротьбі з екологічними злочинами» ОСОБА_7 – без задоволення.
Справа №187/535/19 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку ОСОБА_10, обвинуваченого у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого та тілесні ушкодження іншим особам (ч. 2 ст. 286 КК України).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали недоведеним склад злочину в діях ОСОБА_10. Суди врахували висновок комплексної експертизи, яка встановила, що водій автомобіля ВАЗ не виконав вимоги знаку “Дати дорогу” та ПДР, що стало причиною ДТП. Суди також взяли до уваги, що експертиза не виявила порушень ПДР в діях ОСОБА_10, а також те, що він не мав технічної можливості уникнути зіткнення. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційних скарг і обґрунтовано їх спростував, а також правильно застосував положення ст. 62 Конституції України щодо тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що сторона захисту має право самостійно залучати експертів, і висновок такого експерта не суперечить висновку комісійної експертизи.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги прокурора та потерпілої – без задоволення.
Справа №916/522/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації земельної ділянки та закриття Поземельної книги, оскільки, на думку прокуратури, реєстрація порушує права територіальної громади на землю комунальної власності.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що спір фактично є приватноправовим спором між органом місцевого самоврядування та фізичною особою щодо прав на земельну ділянку, а не публічно-правовим, оскільки відсутні ознаки здійснення публічно-владних управлінських функцій однією зі сторін. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібній справі № П/811/1047/16, де було визначено, що спір щодо реєстрації земельної ділянки за заявою фізичної особи, який зачіпає інтереси територіальної громади, має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Наявність іншого судового спору між тими ж сторонами, розглянутого в порядку цивільного судочинства, не змінює характеру правовідносин у даній справі. Таким чином, спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а не господарського.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/9303/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про відшкодування витрат з оплати електроенергії у місцях загального користування, укладеного між ОСББ та Будівельною компанією, а також стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив заяву Будівельної компанії про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши суму з 40 000 грн до 10 000 грн. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій діяли в межах своїх повноважень, оцінюючи докази та враховуючи критерії реальності, обґрунтованості та співмірності витрат на правничу допомогу. Суд касаційної інстанції зазначив, що зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу було обґрунтовано з урахуванням складності справи, обсягу наданих послуг та факту закриття провадження на стадії підготовчого засідання. Суд касаційної інстанції також врахував, що позивач відмовився від позову, а його дії не призвели до затягування розгляду справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій, та втручатися в їх оцінку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Будівельної компанії без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №128/395/19 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів з метою збуту, а також за незаконний посів та вирощування конопель.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що вина ОСОБА_7 доведена сукупністю досліджених доказів, зокрема, показаннями свідків, протоколами огляду місця події та обшуку, висновками експертиз. Суд відхилив доводи захисника про недопустимість доказів, отриманих під час огляду місця події, оскільки не було надано достатніх підстав вважати, що ОСОБА_7 перебував у стані наркотичного сп’яніння або зазнавав тиску з боку правоохоронних органів. Суд також зазначив, що кількість вирощених рослин конопель та обсяг вилучених наркотичних засобів свідчать про наявність умислу на збут. Апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника та надав їм обґрунтовану оцінку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №759/10061/20 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку ОСОБА_6, обвинуваченого у контрабанді психотропних речовин та незаконному зберіганні наркотиків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив в силі виправдувальний вирок суду першої інстанції, оскільки сторона обвинувачення не довела винуватість ОСОБА_6 поза розумним сумнівом. Суди попередніх інстанцій встановили численні порушення кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, зокрема, отримання доказів внаслідок дій, не передбачених КПК, недотримання процедури відкриття матеріалів стороні захисту, участь неналежного понятого під час обшуків, а також отримання інформації від ОСОБА_6 без належного роз’яснення його прав. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи прокурора щодо порушення правил територіальної підсудності, оскільки ці порушення не були виявлені до початку судового розгляду. Суд зазначив, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та надав їм належну оцінку, а також повторно дослідив докази, надані прокурором, але не встановив нових обставин, які б могли поставити під сумнів висновки суду першої інстанції.
3. Рішення апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №296/3045/21 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження в касаційному порядку ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України.
У судовому рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки оголошено лише резолютивну частину постанови, а повний текст буде оголошено пізніше. Відповідно, неможливо проаналізувати мотивацію суду та встановити, чи відступав суд від попередніх правових позицій.
Суд ухвалив: ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №444/77/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою захисника на вирок суду першої інстанції, яким було затверджено угоду про визнання винуватості та конфісковано майно обвинуваченої.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд порушив право сторони захисту на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки захисник у своїй апеляційній скарзі вказував на порушення судом першої інстанції вимог статей 474 та 394 КПК України, що є підставою для оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості. Суд касаційної інстанції підкреслив, що в угоді про визнання винуватості не було згадано про спеціальну конфіскацію, проте суд першої інстанції застосував цей вид примусу до обвинуваченої. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд повинен був перевірити доводи апеляційної скарги щодо порушень, допущених судом першої інстанції при затвердженні угоди, зокрема, чи було роз’яснено обвинуваченій наслідки укладення угоди та чи відповідає угода вимогам КПК.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №344/9764/21 від 19/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за шахрайство, вчинене у великих розмірах або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, а також шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.
Верховний Суд, за результатами касаційного розгляду, встановив певні порушення, допущені апеляційним судом при перегляді справи, які могли вплинути на законність та обґрунтованість ухвали. Зокрема, суд касаційної інстанції міг мати сумніви щодо повноти дослідження доказів апеляційним судом, або ж щодо правильності застосування норм матеріального чи процесуального права. Також, суд міг врахувати доводи касаційної скарги захисника щодо необґрунтованості рішення апеляційного суду. З огляду на це, Верховний Суд вирішив, що необхідно повторно розглянути справу в апеляційційній інстанції для усунення виявлених недоліків. З метою забезпечення належної поведінки обвинуваченої та запобігання ризикам, передбаченим кримінальним процесуальним законодавством, суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченій запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №635/3190/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_8 вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо його засудження за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вироки суду першої та апеляційної інстанцій, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 – без задоволення.
Справа №905/998/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПАТ «Донбасенерго» на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» заборгованості за поставлений природний газ, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки постачання газу відповідачу здійснювалося не як постачання “останньої надії” на підставі типового договору, а в рамках виконання спеціальних обов’язків, покладених на ТОВ «ГК «Нафтогаз України» державою відповідно до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №222. Суд зазначив, що включення відповідача до переліку споживачів, які виконують життєво важливі функції для забезпечення обороноздатності держави, зумовило автоматичне включення ПАТ «Донбасенерго» до Реєстру споживачів постачальника “останньої надії”, що узгоджується з пунктом 7 Постанови №222. Суд також врахував, що ТОВ «ГК «Нафтогаз України» діяло як посередник у виконанні спеціальних обов’язків, а фінансування закупівлі газу здійснювалося АТ «НАК «Нафтогаз України», яке і має право на отримання компенсації від держави. Суд касаційної інстанції підкреслив, що фактичні підстави позову, визначені позивачем, зводяться до того, що заборгованість виникла у зв’язку з невиконанням споживачем умов типового договору постачання постачальником “останньої надії”, що не відповідає встановленим обставинам справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/1535/24 від 22/05/2025
Предметом спору є стягнення грошових коштів за позовом ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до ТОВ «Бона Віта-ФР» та зобов’язання вчинити дії за зустрічним позовом ТОВ «Бона Віта-ФР» до ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
У рішенні не наведено аргументів суду, лише зазначено, що касаційну скаргу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Відсутність обґрунтування ускладнює розуміння мотивів, якими керувався Верховний Суд при прийнятті рішення. Для повноцінного аналізу необхідний повний текст судового рішення.
Суд постановив касаційну скаргу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №300/736/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у 2013 році позивачка фактично не набула права на пенсію, оскільки рішення про її призначення було скасовано Вищим адміністративним судом України. Таким чином, звернення позивачки у 2023 році із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є первинним, а отже, при розрахунку розміру її пенсії має застосовуватися показник середньої заробітної плати по Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2020-2022 роки. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що оскільки позивачці вже призначалася пенсія за віком у 2013 році, то повторне призначення пенсії не дає підстав для застосування нового показника середньої заробітної плати. Суд також зазначив, що посилання відповідача на інші рішення Верховного Суду є нерелевантними, оскільки вони стосуються повторного призначення пенсії, а не первинного.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/685/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення штрафних санкцій з ТОВ “Інтерпайп Ніко Тьюб” на користь АТ “Укргазвидобування” за порушення строків поставки товару за договором поставки.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не з’ясували наявність причинно-наслідкового зв’язку між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов’язань відповідачем, враховуючи, що поставки товару все ж здійснювалися в період дії цих обставин. Суд зазначив, що суди не дослідили, чи були обставини, на які посилався відповідач, дійсно надзвичайними та невідворотними, що об’єктивно унеможливлювали належне виконання зобов’язань, а також не надали належної оцінки доводам позивача щодо того, що надані відповідачем докази стосуються обставин, які виникли після кінцевого строку виконання зобов’язань. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на процесуальне порушення суду першої інстанції, який прийняв до розгляду доказ, поданий з порушенням процесуальних строків, та не отримав належної оцінки в апеляційному суді. Суд також зазначив, що форма повідомлення про форс-мажорні обставини не є визначальною, якщо факт отримання повідомлення позивачем не заперечується.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/43/24 від 21/05/2025
Предметом спору є стягнення судових витрат, а саме судового збору, понесених позивачем у зв’язку з розглядом справи.
Суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення, оскільки у рішенні від 07 травня 2025 року не було вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову стороні, на користь якої ухвалено рішення, відшкодовуються всі понесені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Враховуючи, що позов ОСОБА_1 було задоволено, а нею було сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп., суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення цих витрат з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь позивача. Суд також врахував положення статті 143 КАС України щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення додаткового судового рішення.
Суд ухвалив стягнути з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211 грн 20 коп.
Справа №758/13683/18 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності на частину нерухомого майна, а саме на житловий будинок літ. «З».
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який встановив, що спадкодавець не набув права власності на спірний будинок літ. «З», оскільки не був його забудовником, не фінансував будівництво та не вводив його в експлуатацію; відповідачі не надали доказів будівництва будинку за спільні кошти подружжя. Апеляційний суд врахував, що позивачу було надано дозвіл на розробку проєкту реконструкції та введення будинку в експлуатацію. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про неефективність обраного позивачем способу захисту, зазначивши, що вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та інтересів. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та необхідності встановлення нових обставин справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №380/8753/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Агро Захід Львів» було збільшено грошові зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що податковий орган не довів відсутність реальних господарських операцій між ТОВ «Агро Захід Львів» та його контрагентами. Суд врахував наявність належним чином оформлених первинних документів, сплату за товар у безготівковій формі та подальшу реалізацію продукції ДП «Укрспирт». Також суд вказав, що неточності в окремих документах не є достатньою підставою для висновку про нереальність операцій, якщо є фактичний рух активів. Суд наголосив, що відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів не виключає можливості реального виконання господарських операцій, оскільки залучення ресурсів можливе за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу. Суд підкреслив, що податкова інформація щодо контрагентів носить інформативний характер і не є належним доказом.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №732/707/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між попереднім власником (спадкодавцем позивача) та відповідачем.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі, мотивуючи це тим, що Агропромисловий кооператив «Старосільський» перебуває у процедурі банкрутства, а отже, всі майнові спори, стороною в яких він є, мають розглядатися господарським судом в межах справи про банкрутство. Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, що робить право оренди активом, який може бути включений до ліквідаційної маси банкрута. Суд зазначив, що розірвання договору оренди може вплинути на ліквідаційну масу боржника, а отже, спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою всі майнові спори за участю боржника мають розглядатися в межах справи про банкрутство.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 січня 2025 року – без змін.
Справа №475/1388/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого та середньої тяжкості тілесні ушкодження іншому потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки встановив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали особу винною на підставі сукупності доказів, включаючи покази свідків, висновки експертиз (медичної та автотехнічної), протокол огляду місця ДТП та результати медичного огляду на стан сп’яніння. Суд зазначив, що висновок експерта не має переваги над іншими доказами, а стан сп’яніння може бути встановлений на основі сукупності доказів, а не лише експертизи. Суд також відхилив доводи захисту щодо порушень при проведенні експертиз та неможливості використання результатів медичного огляду на стан сп’яніння, підкресливши, що експертизи проведені правомірно, а медичний огляд є обов’язковим у випадках ДТП з тяжкими наслідками. Апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника та надав на них обґрунтовані відповіді.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №128/395/19 від 20/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів та посівів конопель.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції. Проте, з огляду на результат розгляду, можна припустити, що суд не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування матеріального закону, які б могли призвести до скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Ймовірно, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам і правильно кваліфікували дії обвинуваченого. Остаточні мотиви прийнятого рішення будуть викладені у повному тексті постанови, який буде проголошено пізніше.
Рішення: Вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду залишено без змін, касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №758/5622/20 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на гараж, а також зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та приведення її у придатний для використання стан.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо неналежності приватного нотаріуса як відповідача у спорі, оскільки спір виник між Київською міською радою та власником гаража. Верховний Суд підкреслив, що відповідачем є особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Оскільки відповідач ОСОБА_1 не оскаржила рішення апеляційного суду, це свідчить про її згоду з рішенням. Також, приватний нотаріус не довела, яким чином судове рішення порушує її права та інтереси в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1. Суд касаційної інстанції зазначив, що аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у попередніх рішеннях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №214/2673/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва (автостоянку), визнання недійсними договорів дарування цього об’єкта та припинення права власності.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили заяву Криворізької міської ради про забезпечення позову, заборонивши відповідачу ОСОБА_3 та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо спірного об’єкта нерухомості, включаючи укладення договорів та інших правочинів. Суди виходили з того, що між сторонами існує спір щодо права власності на майно, і невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову. Суди врахували, що відповідач може розпорядитися майном на власний розсуд, що ускладнить повернення майна у випадку задоволення позову. Водночас, суди відмовили в задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову, вважаючи, що вимога про заборону суб’єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії є неконкретизованою. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними заявленим вимогам і не порушувати права інших осіб.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №496/3330/22 від 30/04/2025
Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою з’ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, чи були у спадкодавця спадкоємці за законом першої-четвертої черг, що впливає на оцінку поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Також, апеляційний суд не дослідив докази щодо періоду перебування позивача за межами України за контрактом моряка, що важливо для визначення періоду, до якого має стосуватися оцінка поважності причин пропуску строку. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди мають враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права, забезпечуючи спадкоємцю можливість прийняти спадщину. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд допустив поверхневий підхід до вирішення спору, не надавши належної оцінки доводам сторін та доказам у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №575/696/22 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу захисника, оскільки не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які б могли призвести до скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень. Суд, ймовірно, погодився з оцінкою доказів, наданою судами першої та апеляційної інстанцій, та вважав доведеною вину особи у вчиненні умисного вбивства. Також, можливо, були враховані обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, і призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі винного. Суд міг взяти до уваги позицію прокурора, який обґрунтовано довів вину особи. Захисник, ймовірно, не зміг надати переконливих аргументів на користь невинуватості свого підзахисного або щодо необхідності пом’якшення покарання.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №266/6653/21 від 22/04/2025
Предметом спору у даній справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 2 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена повторно).
У судовому рішенні, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження, не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду. ВС врахував доводи, наведені в апеляційному суді, щодо доведеності вини особи у вчиненні крадіжки, а також щодо правильності кваліфікації її дій. Також, ВС взяв до уваги відсутність обставин, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду.
Рішення суду: Касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду залишено без змін.
Справа №617/1927/21 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційційній інстанції, оскільки апеляційний суд не повною мірою врахував обставини справи та доводи прокурора. Суд касаційної інстанції вказує на необхідність ретельної перевірки доводів сторін та обґрунтованості прийнятого рішення апеляційним судом. Крім того, Верховний Суд обрав обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, враховуючи тяжкість злочину, обставини його вчинення та необхідність забезпечення належної поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування та судового розгляду. Суд також взяв до уваги ризики, що обвинувачений може переховуватися від слідства та суду, впливати на свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №726/952/24 від 22/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України (невиконання судового рішення).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій. Приймаючи таке рішення, судді керувалися статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України (КПК). Конкретні аргументи, якими керувався суд, не зазначені в резолютивній частині, але можна припустити, що були виявлені істотні порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, що і стало підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд вирішив, що справа потребує нового розгляду в суді першої інстанції.
Суд ухвалив скасувати вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Справа №183/1864/20 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо особи, засудженої за співучасть у незаконному заволодінні транспортним засобом.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, дослідивши докази, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність вини особи у співучасті в незаконному заволодінні транспортним засобом, а саме у відкритті воріт для виїзду викраденого автомобіля. Суд зазначив, що кваліфікація дій засудженого є правильною, оскільки він, хоч і не домовлявся заздалегідь про злочин, але сприяв його вчиненню, усуваючи перешкоди. Також, суд не знайшов підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК України, оскільки не було доведено добровільного повідомлення про злочин правоохоронні органи. Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, зокрема протоколу огляду місця події, протоколів впізнання та відеозапису, оскільки вони були отримані з дотриманням вимог КПК України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №369/4561/19 від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність відповідачу, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела порушення її прав. Суд встановив, що позивачка, як співвласник домоволодіння, надала згоду на розподіл земельної ділянки, що підтверджується її підписом на відповідній схемі. Суд врахував правові висновки Верховного Суду про те, що підписання акта погодження меж не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку. Суд зазначив, що відсутність доступу до лічильника електроенергії не є підставою для втручання у право власності на земельну ділянку, а може бути предметом іншого позову. Суд також зазначив, що позивачка не надала належних доказів на спростування справжності її підпису у документах, поданих для приватизації земельної ділянки.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №910/18154/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Волиньелектрозбут” про розподіл судових витрат, а саме стягнення з ДП “Гарантований покупець” 100 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами, однак при визначенні суми відшкодування слід виходити з критеріїв реальності та розумності адвокатських витрат, враховуючи обставини справи та фінансовий стан сторін. Суд врахував, що позивач у попередньому розрахунку заявляв про орієнтовний розмір витрат у 50 000 грн, а остаточна сума була істотно більшою, і позивач не довів неможливість передбачення таких витрат. Також, суд не погодився з аргументами відповідача про повну відмову у відшкодуванні, оскільки позивач обґрунтовано спростовував правову позицію відповідача в касаційній інстанції, а договір про надання правничої допомоги був прийнятий судом апеляційної інстанції. Враховуючи участь адвоката у судовому засіданні та аналіз відзиву, суд визнав обґрунтованим часткове відшкодування витрат.
3. Суд постановив стягнути з ДП “Гарантований покупець” на користь ТОВ “Волиньелектрозбут” 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у Верховному Суді, відмовивши у задоволенні решти вимог.
Справа №161/16296/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визначення способів участі батька, який проживає окремо, у вихованні дитини.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не звернув увагу на вимоги закону щодо обов’язкової участі органу опіки та піклування у справах про визначення способів участі у вихованні дитини, зокрема, надання письмового висновку щодо розв’язання спору. Суд зазначив, що апеляційний суд розглянув спір без такого висновку, що є порушенням норм процесуального права. Також, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд ухвалив постанову узагальнено та формально, без детального вивчення ситуації та встановлення конкретних обставин справи. Верховний Суд наголосив на неприпустимості узагальненого підходу у справах щодо участі батьків у вихованні дитини, оскільки кожна справа потребує детального вивчення ситуації та врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині визначення способів участі батька у вихованні дитини та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №303/2328/25 від 22/05/2025
1. Предметом спору є подання Закарпатського апеляційного суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. У резолютивній частині ухвали не наведено жодних аргументів, якими керувався суд. Зазначено лише, що повний текст ухвали буде оголошено наступного дня, а наразі суд обмежується лише оголошенням резолютивної частини. Суд посилається на статті 32, 34, 376 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання підсудності та порядок ухвалення судових рішень. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює розуміння логіки суду та тих обставин, які вплинули на його рішення.
3. Верховний Суд постановив залишити без задоволення подання Закарпатського апеляційного суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
Справа №620/4948/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов, виходячи з того, що особа, якій вже призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», не має права на повторне призначення пенсії за віком на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням нових показників середньої заробітної плати. Суд зазначив, що пенсія на пільгових умовах є тим же видом пенсії за віком, але призначається раніше, і повторне призначення цього ж виду пенсії не передбачено законом. Суд врахував, що стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає пільгові умови для призначення пенсії за віком, а не окремий вид пенсійного забезпечення. **** Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2019 у справі № 334/917/17, від 11.09.2019 у справі № 363/1493/17 та від 25.03.2020 у справі № 367/1130/17, від 23.10.2020 у справі № 528/196/17, від 17.06.2021 у справі № 336/7438/16-а, щодо права на призначення пенсії за віком на загальних підставах після отримання пільгової пенсії.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову про зобов’язання призначити пенсію за віком на загальних підставах.
Справа №380/6162/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани до державного інспектора митниці.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали правомірним накладення дисциплінарного стягнення на інспектора митниці, оскільки інспектор порушив митне законодавство, оформивши митні декларації з порушенням встановленого порядку, а саме до фактичного ввезення транспортних засобів на митну територію України. Суд зазначив, що інспектор повинен був відмовити у прийнятті таких декларацій, оскільки вони були подані з порушенням строків, визначених Митним кодексом України. Такі дії інспектора призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів, що є дисциплінарним проступком. Суд також врахував, що інспектор, як посадова особа, зобов’язаний діяти відповідно до Конституції та законів України, а також сумлінно виконувати свої посадові обов’язки. Суд підкреслив, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани є пропорційним вчиненому порушенню.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №592/12334/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації позивача, який вважає недостовірною інформацію, поширену відповідачем, про те, що позивач “ганявся з рушницею за заступником голови районної державної адміністрації”.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що висловлювання відповідача є оціночним судженням, яке не містить посилань на конкретні фактичні обставини, що підлягають перевірці на достовірність. Суди також зазначили, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що поширена інформація вплинула на результати конкурсу, в якому він брав участь, або завдала шкоди його особистим немайновим правам. Апеляційний суд додатково вказав, що на час розгляду справи позивач не з’явився в судове засідання. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що апеляційний суд не врахував обставини оголошення повітряної тривоги, яка об’єктивно перешкоджала позивачу з’явитися в судове засідання, і не вирішив питання про відкладення розгляду справи, порушивши тим самим право позивача на участь у судовому розгляді.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №361/10300/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скасування усиновлення повнолітньої особи та розподіл судових витрат, пов’язаних зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1, оскільки не було доведено факту надсилання заявнику оригіналу скарги, а заявник надіслав аналогічний примірник. Суд касаційної інстанції наголосив на неприпустимості надмірного формалізму, який обмежує доступ до правосуддя. Крім того, ВС зазначив, що суд першої інстанції помилково залишив без розгляду заяву про розподіл судових витрат, оскільки її було подано до винесення рішення у справі, а апеляційний суд не перевірив належним чином ці обставини. Суд касаційної інстанції підкреслив, що вимога щодо строку подання доказів про судові витрати застосовується і до спрощеного провадження.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував рішення апеляційного суду та направив справи на новий розгляд до апеляційної інстанції.
