Огляд судової практики Верховного Суду за 24/05/2025

Справа №991/6646/20 від 19/05/2025
1. Предметом спору є обвинувачення ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у зловживанні службовим становищем та внесенні неправдивих відомостей до офіційних документів при закупівлі автокрана для Бердянської філії Адміністрації морських портів України (АМПУ).

2. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасувала вирок суду першої інстанції, визнавши доведеним, що ОСОБА_11, як начальник Бердянської філії АМПУ, зловживав службовим становищем, діючи в інтересах ТОВ «Харківське монтажно-виробниче підприємство «Електропівденьмонтаж» (ХМВПЕ), а ОСОБА_9, як директор Дніпровської філії ХМВПЕ, сприяла цьому, вносячи неправдиві відомості до документів. Суд встановив, що закупівля автокрана була проведена з порушеннями, зокрема, було прийнято пропозицію, яка не відповідала вимогам тендерної документації, а поставлений кран не відповідав умовам договору. Суд також врахував, що ОСОБА_11, попри застереження уповноваженого з антикорупційної діяльності, продовжував співпрацю з ХМВПЕ. В результаті дій обвинувачених, Бердянській філії АМПУ було завдано збитків на суму 2 490 000 грн, що кваліфікується як тяжкі наслідки. Суд також зазначив, що добровільне відшкодування збитків не спростовує факту завдання тяжких наслідків.

3. Суд ухвалив обвинувальний вирок, визнавши ОСОБА_11 та ОСОБА_9 винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі та штрафу, але звільнив від відбування покарання за ч. 1 ст. 366 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

Справа №911/164/22 (911/1670/23) від 15/05/2025
1. Предметом спору є покладення субсидіарної відповідальності на колишнього керівника та засновника ТОВ “Нафтова компанія “Народна” за зобов’язаннями товариства у зв’язку з доведенням його до банкрутства.

2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не повно з’ясував обставини справи та не надав належної оцінки доказам. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що особа, яка притягається до субсидіарної відповідальності, повинна довести відсутність своєї вини у доведенні компанії до банкрутства, а також не надав належної оцінки діям колишнього керівника щодо перерахування коштів на користь третіх осіб у період наявності заборгованості перед податковим органом та банком. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження обставин, що мають відношення до наповнення ліквідаційної маси, та зазначив, що ненадання керівником первинних фінансових документів ліквідатору є бездіяльністю, яка не відповідає інтересам юридичної особи та є недобросовісною. Також, Верховний Суд вказав на те, що апеляційний суд невірно розподілив тягар доказування, поклавши його на ліквідатора, а не на колишнього керівника, який мав довести правомірність своїх дій.

3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №320/4867/22 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення поліцейського зі служби у зв’язку з порушенням службової дисципліни та Присяги через невихід на службу під час воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, вказавши, що поліцейський зобов’язаний виконувати службові обов’язки, особливо під час воєнного стану, і не має права самовільно визначати місце несення служби без наказу керівництва. Суд підкреслив, що дії позивача, хоч і спрямовані на захист держави, були вчинені поза межами службових обов’язків і без належного узгодження з керівництвом, що є порушенням Присяги та службової дисципліни. Суд зазначив, що поліцейський повинен діяти в межах, визначених нормативно-правовими актами та наказами керівництва, а не на підставі самостійно прийнятих рішень. Суд врахував, що така поведінка підриває довіру до поліції та є несумісною зі службою, оскільки поліцейський самоусунувся від виконання своїх обов’язків у критичний період. Суд також наголосив, що Присяга поліцейського передбачає сумлінне виконання обов’язків, і порушенням є недбале або умисне невиконання цих обов’язків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №990/186/24 від 19/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) про відмову у внесенні рекомендації про призначення особи на посаду судді.

Суд задовольнив позов, визнавши протиправним та скасувавши рішення ВККСУ про відмову у внесенні рекомендації щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва, а також зобов’язав ВККСУ провести повторну співбесіду з позивачем. Суд, ймовірно, дійшов висновку, що ВККСУ не надала належного обґрунтування для відмови у внесенні рекомендації, або ж процедура співбесіди була проведена з порушеннями, що вплинули на об’єктивність оцінки кандидата. Також, суд врахував, що позивач є переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади судді. Крім того, суд стягнув з ВККСУ на користь позивача витрати на сплату судового збору.

Суд вирішив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.

Справа №910/1799/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ПрАТ «НЕК «Укренерго» здійснити коригування даних в системі управління ринком (ММS) щодо обсягів генерації та споживання електроенергії ТОВ «Ренджи Ізмаїл» за певний період.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову ТОВ «Ренджи Ізмаїл», мотивуючи це тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав. Суд зазначив, що задоволення позовних вимог про визнання обсягів відпуску електроенергії та зобов’язання ПрАТ «НЕК «Укренерго» здійснити коригування даних в системі ММS не призведе до відновлення порушеного права позивача. Суд врахував, що спір щодо обсягів виробництва електроенергії вже був вирішений у іншій справі (№ 910/19641/23), де суди встановили відсутність підстав для коригування даних. Суд також послався на принцип процесуальної економії, який унеможливлює штучне подвоєння судового процесу. Крім того, суд вказав, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду господарським судом.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Ренджи Ізмаїл» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №991/3727/25 від 19/05/2025
1. Предметом спору є затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченою у справі про надання неправомірної вигоди службовій особі.

2. Суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості, врахував, що угода відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, зокрема, щодо добровільності її укладення, відсутності порушень прав сторін, можливості виконання обвинуваченою взятих на себе зобов’язань, а також відповідності узгодженого покарання вимогам закону. Суд також взяв до уваги суспільний інтерес у забезпеченні швидшого судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, а також сприяння обвинуваченої у розслідуванні інших злочинів, пов’язаних з корупцією в суді. Важливим фактором стало щире каяття обвинуваченої та її зобов’язання перерахувати кошти на підтримку Збройних Сил України. Суд також врахував пом’якшуючі обставини, такі як наявність на утриманні особи, яка потребує постійного догляду, та відсутність обтяжуючих обставин.

3. Суд затвердив угоду про визнання винуватості та призначив обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням на 1 рік.

Справа №754/4640/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за незаконне придбання та зберігання психотропних речовин з метою збуту в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 307 КК України), з проханням перекваліфікувати дії на незаконне зберігання без мети збуту (ч. 3 ст. 309 КК України).

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, зазначив, що для кваліфікації злочину за ст. 307 КК України (збут наркотиків) необхідно довести наявність умислу на збут, а суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином обставини справи, зокрема, момент виникнення умислу на збут психотропної речовини, враховуючи короткий проміжок часу між знахідкою речовини та затриманням особи. Суд також наголосив, що сам по собі великий розмір вилученої речовини не є достатнім доказом наявності умислу на збут, особливо коли особа знайшла цю речовину, а не придбала її свідомо. Суд врахував, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів, які б спростовували твердження сторони захисту про відсутність мети збуту, і не дослідила всіх обставин придбання та зберігання речовини. Враховуючи, що особа перебуває на обліку у нарколога, а також відсутні інші докази наміру збуту наркотичних речовин, суд дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, перекваліфікував дії особи з ч. 3 ст. 307 КК України на ч. 3 ст. 309 КК України та зменшив строк покарання.

Справа №907/491/17 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (ГУ ДПС) до фізичної особи-підприємця (ФОП) у справі про банкрутство, зокрема щодо штрафних санкцій та пені.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково відмовили у визнанні вимог ГУ ДПС, мотивуючи це тим, що нарахування штрафних санкцій та пені після відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів є неправомірним згідно з Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ) та Податковим кодексом України. Суд зазначив, що хоча податковий борг і є узгодженим через відсутність оскарження податкових повідомлень-рішень (ППР), це не скасовує заборону на нарахування штрафних санкцій та пені після введення мораторію. Суд також підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку. Крім того, суд врахував, що частина штрафних санкцій та пені була нарахована за період після введення мораторію, що суперечить законодавству. Суд також зазначив, що податковий орган, як і інші кредитори, повинен подати вимоги до боржника щодо його грошових зобов’язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство разом з документами, які ці зобов’язання підтверджують.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС без задоволення, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області та постанову Західного апеляційного господарського суду в частині відмови у визнанні грошових вимог – без змін.

Справа №922/3156/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (Відділення АМК) про визнання Акціонерного товариства «Полтавахолод» (Товариство) винним у порушенні законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони помилково застосували норми Закону України «Про захист економічної конкуренції» в редакції, чинній після 01.01.2024, хоча справа була розпочата до цієї дати. Суди не врахували, що рішення АМК було прийнято на підставі антимонопольної справи, розпочатої після 01.01.2024, а тому мали застосовуватись нові норми. Крім того, суди не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, щодо тотожності питань у вимогах АМК та повноти наданої Товариством інформації. Суд касаційної інстанції також зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінки доказам у їх сукупності, а також не зазначили мотивів відхилення ключових аргументів відповідача. Суд наголосив, що законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб`єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання стосовно форми, способу та доцільності витребування органом АМК інформації.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №873/532/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення третейського суду щодо стягнення грошових коштів за договором поставки.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного господарського суду, яким було відмовлено в задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, мотивуючи це тим, що сторони в договорі поставки чітко передбачили можливість вирішення спорів у третейському суді, погодились із застосуванням регламенту цього суду та навіть вказали конкретного суддю для розгляду таких спорів. Суд зазначив, що відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб даних про орган управління засновника третейського суду (“рада директорів”) не робить нечинними рішення, прийняті цим органом, оскільки заявник не надав доказів відсутності відомостей про цей орган в установчих документах засновника. Також суд підкреслив, що відповідач не заперечував компетенцію третейського суду під час розгляду справи, а принцип свободи договору дозволяє сторонам самостійно визначати умови вирішення спорів. Суд вказав, що доводи апеляційної скарги про невідповідність складу третейського суду вимогам закону є необґрунтованими, оскільки справа була підвідомча третейському суду, рішення прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, угода є чинною, а склад суду відповідав вимогам закону.

3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №991/3297/25 від 19/05/2025
1. Предметом спору є позов Міністерства юстиції України про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», до фізичної особи ОСОБА_1 та стягнення її активів в дохід держави.

2. У рішенні суду наведено лише вступну та резолютивну частини, тому неможливо встановити аргументи суду. Проте, зважаючи на предмет спору, можна припустити, що суд задовольнив позовні вимоги, спираючись на докази, надані Міністерством юстиції України, які підтверджують наявність підстав для застосування санкцій до ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про санкції». Можливо, такими підставами є дії, що створюють загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, або сприяння терористичній діяльності. Суд, ймовірно, врахував майновий стан особи, перелік активів, що підлягають стягненню, та дотримався процедури, встановленої законодавством для застосування санкцій. Також, суд міг взяти до уваги позицію третьої особи, якщо така була висловлена в ході судового розгляду.

3. Суд вирішив задовольнити позовні вимоги Міністерства юстиції України та застосувати до ОСОБА_1 санкцію, передбачену пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», стягнувши в дохід держави перелічені у рішенні активи.

Справа №906/718/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є витребування прокурором земельної ділянки сільськогосподарського призначення з незаконного володіння відповідачів на користь сільської ради.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не звернули увагу на те, чи увійшла спірна земельна ділянка до складу земель фермерського господарства, а також не дослідили обставини добросовісності набуття відповідачами спірної земельної ділянки, що є важливим для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України та визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна. Суд наголосив, що суди повинні перевірити, чи було дотримано справедливий баланс між інтересами держави та інтересами особи, яка страждає від втручання, а також чи не несе особа індивідуальний і надмірний тягар. Також суд зазначив, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №991/8069/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до фізичних осіб про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

2. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду не наводить жодних аргументів у цій резолютивній частині постанови. З тексту вбачається лише те, що представник відповідачів подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Повний текст постанови, який міститиме обґрунтування рішення суду, буде складено пізніше. Наразі, неможливо зрозуміти, якими саме аргументами керувався суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін.

3. Апеляційну скаргу представника відповідачів залишено без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 24 лютого 2025 року – без змін.

Справа №927/822/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору між Комунальним підприємством «АТП-2528» Чернігівської міської ради та Управлінням житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради.

2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Військової адміністрації, оскільки вважає, що апеляційний суд зробив неправильні висновки щодо тлумачення Указу Президента України про створення Чернігівської міської військової адміністрації та компетенційного розмежування повноважень між Чернігівською міською радою та Чернігівською міською військовою адміністрацією. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність виключення цих висновків з мотивувальної частини постанови апеляційного суду, оскільки вони не мають значення для вирішення спору щодо укладення договору. При цьому, Верховний Суд не заперечив правильність висновків апеляційного суду по суті спору, а лише уточнив мотивувальну частину рішення, щоб уникнути неправильного тлумачення нормативно-правових актів. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд вийшов за межі розгляду справи, надавши оцінку повноваженням різних органів влади.

3. Верховний Суд вирішив касаційну скаргу Чернігівської міської військової адміністрації задовольнити, змінивши постанову апеляційного суду в частині виключення висновків щодо тлумачення Указу Президента України та компетенційного розмежування повноважень, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.

Справа №920/792/22 від 19/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу, а також інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження, наголосивши, що зупинення провадження можливе лише за наявності беззаперечних підстав, коли обставини справи не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість юрисдикції. Суд зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував неможливість розгляду справи на основі наявних доказів, особливо враховуючи, що апеляційна скарга стосувалася лише зменшення штрафних санкцій та інфляційних втрат. ВС підкреслив, що апеляційний суд проігнорував імперативні приписи ГПК України, згідно з якими суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи, якщо наявні докази дозволяють встановити обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім того, необґрунтоване зупинення провадження призводить до затягування розгляду справи, що може порушувати право на справедливий суд, гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

3. Верховний Суд постановив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №335/9390/20 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у вчиненні корупційних злочинів, а саме у зловживанні службовим становищем та вимаганні неправомірної вигоди.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін виправдувальний вирок, оскільки сторона обвинувачення не надала достатніх доказів вини ОСОБА_7. Суд зазначив, що обвинувачення у вимаганні неправомірної вигоди ґрунтувалося переважно на показаннях однієї особи, які не були підтверджені іншими доказами. Також, не було доведено отримання ОСОБА_7 будь-якої особистої вигоди. Щодо внесення неправдивих відомостей до актів моніторингу, суд вказав на відсутність доказів завідомо неправдивих відомостей та надання підприємствами необхідних документів під час перевірок. Суд також врахував покази свідків та результати негласних слідчих дій, які не підтвердили факт вимагання чи отримання неправомірної вигоди. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 за обома статтями обвинувачення.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Справа №910/13979/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про анулювання реєстраційної дії щодо змін у відомостях про Всеукраїнську громадську організацію “Федерація боксу України” (ФБУ) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб (ЄДР ЮО).

2. Суд задовольнив заяву ФБУ про забезпечення позову, виходячи з того, що невжиття таких заходів може призвести до ускладнення діяльності організації, зокрема, через можливі дії колишнього керівництва, яке може намагатися відмовитися від позову або вчиняти інші дії, що суперечать інтересам організації. Суд підкреслив, що заборона реєстраційних дій, пов’язаних з виконанням оскаржуваного наказу, є тимчасовою і не перешкоджає господарській діяльності ФБУ, а спрямована на збереження існуючого стану речей до вирішення спору по суті. Суд врахував, що обраний спосіб забезпечення позову узгоджується з предметом спору, не є тотожним позовним вимогам і відповідає обставинам справи, а також не вирішує спір по суті, а лише зберігає статус-кво. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і незгода скаржника з оцінкою доказів не є підставою для касаційного перегляду. Суд наголосив, що у спорах немайнового характеру важливо досліджувати, чи не призведе невжиття заходів забезпечення позову до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту прав позивача.

3. Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про забезпечення позову – без змін.

Справа №910/9303/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору між ОСББ та Будівельною компанією.

2. У рішенні не наведено аргументів суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, виходячи з норм матеріального та процесуального права. Рішення приймається на основі доводів касаційної скарги та матеріалів справи, оцінюючи правильність застосування норм права судами попередніх інстанцій. Якщо касаційну скаргу залишено без задоволення, це означає, що суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду. У даному випадку, ймовірно, апеляційний суд правильно застосував норми законодавства при вирішенні спору щодо визнання договору недійсним, і Будівельна компанія не змогла навести переконливих аргументів для скасування постанови апеляційного суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Будівельної компанії без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №140/2936/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Волинського обласного центру зайнятості про повернення фізичною особою-підприємцем (ФОП) коштів мікрогранту через їх нецільове використання.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки було встановлено, що ФОП використала кошти мікрогранту не за цільовим призначенням, а саме: на придбання обладнання використано менше коштів, ніж було передбачено бізнес-планом, а на закупівлю сировини та матеріалів – більше. Суди встановили розбіжності між бізнес-планом, поданим через Портал Дія, та бізнес-планом, поданим до банку для здійснення оплат, що свідчить про зміну цільового призначення коштів без погодження з Державним центром зайнятості. Суди зазначили, що ФОП не скористалася можливістю звернутися до Державного центру зайнятості для зміни цільового призначення коштів мікрогранту, як це передбачено законодавством. Суди також врахували, що за умовами договору про надання мікрогранту, кошти мали бути використані за цільовим призначенням, визначеним у бізнес-плані. Апеляційний суд відхилив посилання позивачки на зміни в законодавстві, які відбулися після прийняття спірного наказу, вказавши, що вони не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/20215/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що судом апеляційної інстанції було допущено помилку при визначенні належного відповідача у справі, оскільки позивач проходив військову службу та отримував грошове забезпечення у конкретному прикордонному загоні саме у спірний період. Суд наголосив, що індексація грошового забезпечення є виплатою, яка здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні, і обмежене фінансування не може впливати на право військовослужбовця на отримання індексації. Суд також зазначив, що посилання суду апеляційної інстанції на внутрішні розпорядження Державної прикордонної служби не спростовують норм права, які регулюють питання індексації грошового забезпечення. Суд вказав на неповне з’ясування обставин справи судом апеляційної інстанції, зокрема, чи було виплачено позивачу індексацію при звільненні з останнього місця служби.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №905/998/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» суми у розмірі 677 906 506,53 грн.

2. У рішенні не наведено жодних аргументів суду. З тексту документа зрозуміло лише те, що суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову, а Верховний Суд погодився з їхніми рішеннями. Щоб надати змістовний аналіз, необхідно ознайомитися з повним текстом судового рішення, включаючи мотивувальну частину.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №927/1237/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та зобов’язання внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо продовження права оренди.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні позову ПрАТ “Корпорація “Інтерагросистема” до Менської міської ради. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для поновлення договору оренди землі, орендар повинен належним чином виконувати свої обов’язки за договором. В даному випадку, суди встановили, що ПрАТ “Корпорація “Інтерагросистема” недобросовісно виконувало свої зобов’язання за договором оренди, зокрема, допускало заборгованість з орендної плати та використовувало земельні ділянки не за цільовим призначенням, укладаючи договори, які фактично були прихованою суборендою. Суд також зазначив, що умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем відповідної згоди на зміну умов договору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, які були досліджені судами попередніх інстанцій, і його повноваження обмежуються лише перевіркою дотримання судами норм матеріального і процесуального права.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №903/823/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Пітон Трейд” на користь ПАТ “Волиньобленерго” вартості необлікованої електричної енергії.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі, вказавши на те, що апеляційний суд помилково застосував пункт 5 частини першої статті 227 ГПК України. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не врахував, що наявні докази дозволяють встановити та оцінити обставини справи, а отже, об’єктивна неможливість розгляду справи відсутня. Суд зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував, в чому саме полягає неможливість самостійно встановити обставини, які встановлюються судом в іншій справі. Також, ВС наголосив, що розглядаючи вимоги про стягнення вартості необлікованої електроенергії, суд зобов’язаний встановити та оцінити обставини щодо дотримання ПАТ “Волиньобленерго” вимог законодавства при прийнятті рішення про нарахування цієї вартості.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до апеляційного господарського суду.

Справа №159/483/24 від 22/04/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за незаконне зберігання зброї (ч. 1 ст. 263 КК України).

У своєму рішенні Верховний Суд, залишаючи вирок апеляційного суду без змін, виходив з того, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, надані сторонами, і дійшли обґрунтованого висновку про винуватість особи у вчиненні інкримінованого їй злочину. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень. Також, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи апеляційної скарги захисника, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного вироку немає. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого та міри покарання.

Рішення суду: Касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо засудженого залишено без змін.

Справа №904/2576/22 (904/1309/24) від 15/05/2025
1. Предметом спору є вилучення предмету лізингу у лізингоодержувача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у зв`язку з невиконанням ним умов договору.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, вказавши на те, що суди не дослідили всі обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки доводам позивача щодо прострочення лізингових платежів, яке мало місце до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також не врахували закінчення термінів дії договорів лізингу та обов’язок відповідача повідомити про відкриття відносно нього провадження у справі про банкрутство. Суд також зазначив, що апеляційний суд помилково вирішив, що позивач не визначав в позові закінчення строку лізингу та відкриття процедури банкрутства як підстави для повернення предмету лізингу. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не означає зупинення оперативно-господарської діяльності боржника і не забороняє виконання обов’язку повернення предмета лізингу, який не належить боржнику на праві власності, у зв’язку з розірванням/припиненням договору фінансового лізингу.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №910/4546/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним одностороннього правочину Департаменту транспортної інфраструктури щодо дострокового розірвання договору про організацію перевезень пасажирів з ТОВ «Політехавто-Б».

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір підлягає розгляду в господарському суді, оскільки він виник з договірних відносин між замовником і перевізником у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, а не з владних управлінських функцій Департаменту. Суд зазначив, що використання ТОВ «Політехавто-Б» транспортних засобів, пристосованих для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, не є порушенням умов договору, оскільки вимоги щодо мінімальної кількості місць для сидіння не поширюються на такі транспортні засоби. Суд також вказав, що Департамент не довів наявності підстав для одностороннього розірвання договору, а його доводи зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Щодо судових витрат, суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу відповідача, зменшивши суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції, враховуючи критерії співмірності, необхідності та розумності. Суд врахував, що деякі види послуг адвоката фактично поглинаються іншими, а також частково погодився з доводами відповідача про завищений розмір витрат.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо визнання недійсним одностороннього правочину, але змінив додаткову постанову апеляційного суду, зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з Департаменту на користь ТОВ «Політехавто-Б».

Справа №914/2506/24 від 16/05/2025
1. Предметом спору є повернення зустрічної позовної заяви ТОВ “Девелоперська компанія “Мальви” до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання недійсним договору про пайову участь.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які повернули зустрічну позовну заяву ТОВ “Девелоперська компанія “Мальви”, оскільки компанія пропустила встановлений судом строк для усунення недоліків у поданій заяві, і не подала клопотання про поновлення цього строку. Суд наголосив, що десятиденний строк для усунення недоліків, встановлений статтею 174 ГПК України, є імперативним і не може бути продовжений судом з власної ініціативи, а лише поновлений за заявою учасника справи у разі наявності поважних причин. Також, суд зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду є нерелевантними, оскільки вони стосуються інших фактичних обставин. Суд підкреслив, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і що доступ до правосуддя не є абсолютним та підлягає державному регулюванню.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Девелоперська компанія “Мальви” без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області та постанову Західного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №922/2372/24 від 20/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України.

Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу Товариства. В обґрунтуванні рішення суд, ймовірно, погодився з висновками апеляційного суду щодо правомірності рішення Відділення АМК. Можливо, суд підтримав позицію, що дії Товариства містять ознаки порушення конкуренційного законодавства, або ж не знайшов достатніх підстав для скасування рішення Відділення АМК. Також, суд міг врахувати докази, надані Відділенням АМК, та визнати їх достатніми для підтвердження обґрунтованості прийнятого рішення. Важливо, що суд касаційної інстанції не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до скасування рішення апеляційного суду.

Суд ухвалив: касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №911/1403/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою Управлінню Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що релігійна організація не виконала вимоги Закону України щодо зміни своєї назви у зв’язку з підпорядкуванням релігійному центру в державі-агресорі, що ставить під сумнів її правовий статус. Суд підкреслив, що невиконання вимог закону щодо зміни назви релігійної організації є проявом недобросовісної поведінки, що може призвести до втрати права постійного користування земельною ділянкою. Також, суд врахував, що земельна ділянка не використовувалася позивачем за цільовим призначенням з моменту її отримання. Суд зазначив, що Конституційний Суд України визнав конституційним обов’язок релігійних організацій змінювати свою назву. Суд також врахував, що без найменування юридична особа не може існувати як суб’єкт права.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №560/3966/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Національної академії Державної прикордонної служби України щодо невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у бойових діях.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову військовослужбовця, мотивуючи це тим, що суди не повною мірою дослідили обставини справи та не надали належної оцінки доказам, зокрема витягам з журналу службово-бойових дій. Суд зазначив, що підтвердження участі у бойових діях має ґрунтуватися на комплексі інформації з різних документів, а не лише на їх сукупності. Також суд вказав, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може бути підставою для відмови у виплаті винагороди, якщо є інші докази участі в бойових діях. Суд наголосив на необхідності оцінки доказів у їх взаємному зв’язку та сукупності, як цього вимагає КАС України. В результаті, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для всебічного дослідження обставин та доказів.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №991/531/25 від 02/05/2025
1. Предметом спору є позов прокурора про визнання необґрунтованими активів (автомобіля та грошових коштів) державного службовця та їх стягнення в дохід держави, оскільки вартість цих активів значно перевищує його законні доходи.

2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що прокурор довів наявність зв’язку між активами та відповідачем, який є державним службовцем, а також необґрунтованість цих активів. Суд встановив, що відповідач отримав у дарунок від матері 2 000 000 грн, які згодом використав на придбання автомобіля, однак не надав переконливих доказів на підтвердження законності походження коштів матері, зокрема, не довів наявність у неї достатніх заощаджень на момент дарування. Суд критично оцінив показання свідків, які є родичами відповідача, та не взяв до уваги копію розписки про продаж квартири, оскільки її оригінал не був наданий. Також, суд врахував, що декларування відповідачем отриманих у подарунок коштів слід вважати їх фактичним набуттям у 2021 році, а оскільки вартість цього активу перевищує встановлений поріг, суд визнав його необґрунтованим. Суд зазначив, що у справах про визнання необґрунтованими активів, рішення приймається на користь тієї сторони, чиї докази є більш переконливими.

3. Суд вирішив задовольнити позов та стягнути з відповідача в дохід держави необґрунтовані активи, а саме: автомобіль TOYOTA RAV4 та грошові кошти в сумі 747 842 грн.

Справа №991/4070/25 від 19/05/2025
1. Предметом спору є обвинувачення ОСОБА_4 у пособництві в заволодінні коштами АТ «Укрзалізниця» в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем, вчиненому організованою групою в умовах воєнного стану.

2. Суд затвердив угоду про визнання винуватості, враховуючи, що ОСОБА_4 повністю визнав свою вину, надав викривальні покази щодо інших співучасників злочину, що сприяло посиленню доказової бази, а також погодився частково відшкодувати завдані збитки. Суд також взяв до уваги належну процесуальну поведінку обвинуваченого, характер і тяжкість злочину, а також суспільний інтерес у швидкому судовому провадженні та запобіганні новим злочинам. Суд зазначив, що умови угоди відповідають вимогам КПК України та КК України, не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, а також відповідають інтересам суспільства, забезпечуючи швидке покарання винного та викриття інших злочинців. Суд також врахував, що укладення угоди є добровільним і обвинувачений має можливість виконати взяті на себе зобов’язання.

3. Суд ухвалив вирок, яким затвердив угоду про визнання винуватості та призначив ОСОБА_4 покарання у виді 7 років позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на 3 роки, а також скасував арешт на майно обвинуваченого.

Справа №752/15696/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).

2. У цій резолютивній частині постанови не наведено аргументи суду, а лише зазначено про часткове задоволення касаційної скарги захисника. Повний текст рішення, який буде оголошено пізніше, міститиме обґрунтування прийнятого рішення. З тексту можна зробити висновок, що суд касаційної інстанції погодився з доводами попередніх судів щодо доведеності вини особи у вчиненні злочину, але пом’якшив призначене покарання, застосувавши статтю 69 КК України, яка дозволяє призначити покарання нижче найнижчої межі, встановленої санкцією статті. Суд, ймовірно, врахував певні обставини, що пом’якшують покарання, або визнав, що покарання, призначене судами попередніх інстанцій, є занадто суворим.

3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання, пом’якшивши його до 2 років позбавлення волі із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, а в решті судові рішення залишив без змін.

Справа №904/39/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, припинення права власності та повернення земельної ділянки, ініційоване прокурором в інтересах міської ради.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу апеляційного суду про затвердження мирової угоди між міською радою та ТОВ “Дніпро Світ”, виходячи з того, що мирова угода є способом врегулювання спору на основі взаємних поступок, і в даному випадку міська рада, як власник земельної ділянки, погодилася з будівництвом об’єкта нерухомості та подальшим оформленням прав на землю. Суд врахував, що прокурор не пропонував інших способів врегулювання, окрім знесення будівлі, що є надмірним заходом, коли власник землі згоден на використання ділянки. Також, суд зазначив, що повноваження представника міської ради на підписання мирової угоди були належним чином підтверджені, а ТОВ “Преміум бізнес груп” не є належним відповідачем у справі, оскільки не є учасником спірних правовідносин. Суд також послався на принцип res judicata, підкреслюючи, що перегляд остаточного рішення суду не може здійснюватися лише з метою повторного розгляду справи.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №279/5964/19 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо засудження ОСОБА_8 за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підтримавши висновок про доведеність вини ОСОБА_8 у порушенні ПДР, що призвело до ДТП з тяжкими наслідками. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано врахував ступінь тяжкості злочину, наслідки, що настали, та відсутність належних доказів на підтвердження пом’якшуючих обставин, на які посилався суд першої інстанції. Також суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення причинного зв’язку між порушеннями ПДР кожного з водіїв та наслідками ДТП є ключовим для визначення відповідальності, і в даному випадку вина ОСОБА_8 доведена поза розумним сумнівом. Суд також врахував, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки таке рішення не відповідало тяжкості злочину та обставинам справи. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що призначене покарання у виді позбавлення волі є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та запобігання вчиненню нових злочинів.
3. Верховний Суд залишив вирок Житомирського апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженої та її захисника – без задоволення.

Справа №159/483/24 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за незаконне придбання, зберігання та збут бойових припасів (ч. 1 ст. 263 КК України).

2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд врахував тяжкість злочину, зокрема численні епізоди збуту боєприпасів, корисливі мотиви засудженого, а також той факт, що зброя була іноземного виробництва, призначена для захисту України. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що ці обставини свідчать про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України. Також, суд касаційної інстанції відхилив доводи захисника про порушення апеляційним судом меж обвинувачення, зазначивши, що суд має право враховувати обставини, які впливають на ступінь тяжкості злочину, навіть якщо вони не були предметом дослідження в суді першої інстанції, особливо коли засуджений добровільно повідомив про них. Суд касаційної інстанції наголосив, що призначене апеляційним судом покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки є справедливим та відповідає принципу індивідуалізації покарання.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.

Справа №903/753/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, що перебувають в оренді відповідача, для забезпечення проїзду до земельної ділянки позивача, яка знаходиться в суборенді.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов ФОП Дунайчука О.С. про встановлення земельного сервітуту, мотивуючи це тим, що земельна ділянка позивача є ізольованою та не має виходу до доріг загального користування, а землі навколо неї перебувають в оренді відповідача або є землями природоохоронного фонду. Суд зазначив, що наявний асфальтований шлях до ділянки позивача проходить через земельні ділянки відповідача, і саме цей шлях був запропонований для встановлення сервітуту. Також, суд врахував, що відповідач не довів наявність іншого проїзду до ділянки позивача або існування перешкод у користуванні його нерухомим майном внаслідок встановлення сервітуту. Суд підкреслив, що позивач вживав заходів для встановлення сервітуту в добровільному порядку, але відповідач ухилявся від цього. Крім того, суд взяв до уваги зобов’язання відповідача за договором суборенди забезпечити необмежений доступ позивача до його земельної ділянки.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №726/51/24 від 14/05/2025
Справа №702/706/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням засудженого за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України).

2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням, мотивуючи це тим, що таке звільнення не відповідає тяжкості злочину та обставинам справи, особливо в умовах воєнного стану. Суд зазначив, що апеляційний суд врахував усі обставини справи, особу засудженого, але обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_8 неможливе без реального відбування покарання. Також, суд вказав, що звільнення від покарання з випробуванням створить негативне враження безкарності в суспільстві, особливо під час мобілізації. Суд касаційної інстанції також взяв до уваги, що засуджений не надав доказів щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, а також не звертався до компетентних органів із заявами про бажання бути призваним на військову службу.

3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №560/13119/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військових частин щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у період з 1 березня 2023 року до 31 травня 2023 року.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що позивачка дійсно брала безпосередню участь у бойових діях на лінії зіткнення, що підтверджується відповідними бойовими наказами, які були чинними на момент її участі в цих діях. Суд зазначив, що хоча пізніше ці накази були скасовані, це не впливає на право позивачки на отримання додаткової винагороди за період, коли накази були чинними і вона виконувала бойові завдання. Суд також врахував, що військова частина вчиняла необхідні дії для забезпечення виплати позивачці додаткової винагороди, що свідчить про визнання факту її участі в бойових діях. Суд підкреслив, що висновок апеляційного суду про відсутність підстав для виплати є помилковим, оскільки він не врахував чинність бойових наказів на момент виконання позивачкою бойових завдань. Таким чином, Верховний Суд підтвердив право позивачки на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період її безпосередньої участі у бойових діях.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.

Справа №991/3727/25 від 19/05/2025
Предметом спору є затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі).

Суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості, виходив з того, що угода була укладена добровільно, обвинувачена повністю визнала свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, існують всі фактичні підстави для її затвердження, умови угоди не суперечать інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи законні інтереси сторін або третіх осіб. Суд врахував, що сторони узгодили міру покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна, але з можливістю звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Також суд взяв до уваги позицію прокурора та щире каяття обвинуваченої. Суд зазначив, що угода відповідає вимогам статей 469-475 КПК України та положенням ст. 615 КПК України щодо розгляду справ в умовах воєнного стану.

Суд ухвалив затвердити угоду про визнання винуватості та призначив особі покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік.

Справа №465/3045/23 від 14/05/2025
Предмет спору – визнання припиненими зобов’язань за попереднім договором купівлі-продажу квартири у зв’язку з їх повним виконанням.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що сторони попереднього договору, договору про внесення змін та договору про відступлення прав досягли згоди щодо всіх істотних умов, що підтверджується підписами уповноважених осіб та нотаріальним посвідченням договорів. Апеляційний суд врахував, що представник ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» мав достатні повноваження для підписання договорів, а приватний нотаріус підтвердила факт опитування сторін щодо проведення розрахунків перед посвідченням договору про внесення змін. Суд також взяв до уваги, що ТОВ «Компанія з управління активами «Оптимум» не оскаржило рішення апеляційного суду, а договори про внесення змін та відступлення прав є чинними, що підтверджує факт проведення розрахунків між сторонами. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачка виконала свої зобов’язання за попереднім договором, сплативши забезпечувальний платіж, що підтверджується сукупністю доказів, включаючи договори та акт звіряння взаємних розрахунків.

Суд касаційної інстанції залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Справа №466/8222/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання права на житло у будинку, який перебуває у приватній власності відповідачів.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не є членом сім’ї власників будинку, не укладала з ними договору найму житла та не зареєстрована у спірному житловому приміщенні, а отже, не має законних підстав для користування ним; право власності на будинок було визнано за попереднім власником ще у 1992 році, після чого він перейшов у приватну власність відповідачів, а отже, положення ЖК України про державний житловий фонд не застосовуються; добровільна сплата комунальних послуг не є підставою для визнання права на житло; посилання на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставним, оскільки справа стосується визнання права на житло, а не виселення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів.

3. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова та постанову Львівського апеляційного суду залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 – без задоволення.

Справа №280/663/20 від 20/05/2025
Предметом спору у справі є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Східним Міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків на адресу ПАТ «Мотор Січ».

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПАТ «Мотор Січ», а скаргу податкового органу залишив без задоволення. Суд вирішив, що рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов’язання та штрафних санкцій підлягають скасуванню, а справа в цій частині має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, ВС не вказав конкретних аргументів, якими він керувався при прийнятті такого рішення, але можна припустити, що суди попередніх інстанцій допустили певні помилки при розгляді справи, які потребують виправлення. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, що може свідчити про часткову обґрунтованість вимог позивача.

Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №2-3680/11 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який закрив апеляційне провадження за скаргою спадкоємця відповідача, мотивуючи це тим, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та обов’язків спадкоємця, оскільки на момент ухвалення рішення він не мав відношення до спірної квартири; Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження мають не лише учасники справи, а й їх правонаступники; апеляційний суд не врахував, що апеляційна скарга була подана спадкоємцем як правонаступником відповідача, а не як особою, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки; апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги по суті та передчасно закрив апеляційне провадження.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №341/892/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування в частині передачі у приватну власність земельної ділянки.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела наявність у неї права на спірну земельну ділянку на момент прийняття рішення органом місцевого самоврядування, а також не надала доказів порушення її права користування цією ділянкою. Суд врахував попереднє рішення, яке встановило, що позивачка не є власником або фактичним володільцем спірної земельної ділянки. Суд також зазначив, що позивачка не довела, що земельна ділянка, яку вона вважає своєю, має відношення до тієї, що була передана у власність відповідачу. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій, що не може бути підставою для скасування судових рішень.

3. Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №359/9047/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу про їх проведення, акта приватного виконавця, свідоцтва про придбання майна, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та визнання права власності на земельну ділянку.

2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що продаж майна на публічних торгах є правочином, і за певних умов оскаржити можна саме такий правочин, а не протокол як документ, який засвідчує його вчинення. Також, апеляційний суд не врахував правових висновків щодо належного відповідача у спорі про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно. Крім того, ВС вказав, що апеляційний суд не встановив, чи було спірне нерухоме майно реалізоване відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку № 2831/5, тобто у порядку, встановленому для примусового виконання судового рішення, тому висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову у зв’язку з обранням позивачем неналежного і неефективного способу захисту є передчасним.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №570/4533/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів порушення його прав оскаржуваним рішенням сільської ради, яким третій особі було надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки. Суд врахував, що земельна ділянка під будинком за адресою позивача не була за ним визначена, а правовстановлюючі документи позивача на успадкований житловий будинок були визнані незаконними. Суд також зазначив, що рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує набуття права власності на землю. Позивач не надав належних доказів незаконності оскаржуваного рішення сільської ради та порушення його прав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №752/5690/15-ц від 14/05/2025
Предметом спору було стягнення заборгованості за кредитним договором та визнання недійсним договору іпотеки і припиненим договору поруки.

Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що боржник неналежно виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника та поручителя солідарно. Суд також вказав, що кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя в межах шестимісячного строку, встановленого законом, а тому доводи про припинення договору поруки є необґрунтованими. Крім того, суд відхилив доводи про порушення прав дитини при укладенні договору іпотеки, оскільки на момент укладення договору дитина не мала права користування квартирою. Суд також врахував, що договори факторингу та відступлення права вимоги були укладені з дотриманням вимог законодавства, а попередні судові рішення підтверджують правомірність заміни кредитора.

Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №607/8090/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації земельної ділянки.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки попереднім рішенням суду вже було скасовано реєстрацію права власності відповідача на земельну ділянку, але в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також зареєстровано право оренди цієї ділянки за іншою юридичною особою, яке не було скасовано попереднім судовим рішенням. Суд зазначив, що ефективним способом захисту прав позивача є звернення до суду за роз’ясненням попереднього рішення або пред’явлення вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Суд вважає, що виключення відомостей про реєстрацію земельної ділянки з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не призведе до ефективного відновлення порушених прав позивача, оскільки наявний запис про право оренди. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки наявність запису про право оренди перешкоджає внесенню до реєстру відомостей про припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку на підставі судового рішення. Також, Верховний Суд зазначив, що права позивача були поновлені судовим рішенням, ухваленим в порядку адміністративного судочинства.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №359/5478/16-ц від 14/05/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна колишнього подружжя, а саме житлового будинку та земельної ділянки.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який, врахувавши висновок повторної експертизи, здійснив поділ житлового будинку та земельної ділянки між колишнім подружжям, виділивши кожному з них відповідні частини у натурі. При цьому, суд врахував, що будинок був побудований під час шлюбу, а право власності на будівельні матеріали було визнано за обома сторонами ще у 2012 році. Суд також взяв до уваги принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, а також те, що особі, яка не мала права власності на землю, переходить це право пропорційно до частки у спільному майні. Доводи відповідачки про пропуск строку позовної давності були відхилені, оскільки судові спори між сторонами тривали з 2012 року. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №732/1197/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є дострокове розірвання договору оренди землі, ініційоване власником земельної ділянки через систематичну несплату орендної плати орендарем.

2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі, мотивуючи це тим, що спір підлягає розгляду в господарському суді в рамках справи про банкрутство орендаря, АПК «Старосільський». Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником, що робить право оренди майновим активом, який може бути включений до ліквідаційної маси банкрута. Суд зазначив, що розірвання договору оренди вплине на обсяг ліквідаційної маси та грошові зобов’язання боржника, тому спір має вирішуватися в межах провадження у справі про банкрутство. Суд також вказав, що юрисдикція спору визначається на момент відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, і апеляційний суд правильно врахував, що на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі щодо відповідача АПК «Старосільський» вже було відкрито провадження у справі про банкрутство.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши, що спір про розірвання договору оренди землі з банкрутом має розглядатися в господарському суді.

Справа №732/1307/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, ініційоване власником через систематичну несплату орендної плати орендарем.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки орендаря було визнано банкрутом, і відкрито ліквідаційну процедуру. Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником, що робить право оренди частиною ліквідаційної маси боржника. Враховуючи, що розірвання договору оренди вплине на ліквідаційну масу банкрута, спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство господарським судом. Суд також зазначив, що юрисдикція спору визначається на момент відкриття провадження у справі, і апеляційний суд правильно врахував цей факт. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може бути скасоване правильне по суті рішення з формальних міркувань.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши, що спір має розглядатися в межах провадження у справі про банкрутство в господарському суді.

Справа №990/192/24 від 20/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення ВККСУ про відмову у внесенні рекомендації щодо призначення особи на посаду судді.

Суд задовольнив позовні вимоги, визнавши протиправним рішення ВККСУ. В обґрунтуванні рішення суд зазначив, що ВККСУ не надала належної оцінки всім обставинам справи, зокрема, позитивним якостям кандидата, досвіду роботи та попереднім успіхам у професійній діяльності. Суд підкреслив, що відмова у рекомендації повинна бути обґрунтованою та базуватися на об’єктивних даних, які ставлять під сумнів професійну компетентність або доброчесність кандидата. Також, суд вказав на необхідність повторної співбесіди з позивачем для всебічного та об’єктивного розгляду питання про надання рекомендації. Суд наголосив на важливості дотримання принципів справедливості та рівності при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді.

Суд визнав протиправним рішення ВККСУ та зобов’язав комісію повторно провести співбесіду з позивачем.

Справа №381/2999/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд невірно застосував норми процесуального права, зокрема не дослідив всі зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції не врахував, що встановлення факту належності заповіту померлій особі та прийняття спадкоємцями спадщини у визначений законом строк є важливими обставинами, які необхідно встановити для розгляду по суті вимоги про визнання права власності на спадкове майно. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що суд зобов’язаний надати належну інтерпретацію позовним вимогам, а не тлумачити їх лише буквально, і повинен сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав. Суд апеляційної інстанції не перевірив підстав звернення позивачів до суду, правового обґрунтування заявленого позову та встановивши наявність у позивачів перешкод в оформленні у нотаріальному порядку права власності на спірну земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом, не перевірив правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №201/13014/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання трьох малолітніх дітей після розірвання стосунків між їхніми батьками.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов батька, визначивши місце проживання дітей з ним, мотивуючи це тим, що батько створив належні умови для їх проживання, виховання та забезпечення. Апеляційний суд при цьому не надав належної оцінки доводам матері щодо важливості врахування думки дітей, оцінки висновку органу опіки та піклування, посилань на заяви до іноземних судів та правоохоронних органів і тиск на дітей, а також обставин примусового відібрання дітей батьком від матері. Верховний Суд наголосив, що у справах про визначення місця проживання дітей необхідно всебічно досліджувати обставини справи, враховувати думку дітей, оцінювати висновки органів опіки та піклування, а також перевіряти факти домашнього насильства. Суд також зазначив, що апеляційний суд не надав належної мотивації щодо того, яким чином були враховані найкращі інтереси дітей, і не дав відповіді на ключові аргументи матері.

3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №935/1698/22 від 23/04/2025
1. Предметом спору є виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

2. Суд відмовив у задоволенні позову про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, оскільки позивач не надав достатніх доказів відсутності кровного споріднення з дитиною, а відповідач, вже після досягнення дитиною повноліття, відмовилась від проведення генетичної експертизи, що є її правом, гарантованим статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд врахував, що примушення повнолітньої особи до проходження генетичного дослідження без її згоди є втручанням у її право на повагу до приватного життя. Суд також взяв до уваги, що позивач тривалий час визнавав батьківство та виконував батьківські обов’язки, що сформувало соціальний зв’язок між ним та дитиною. Суд зазначив, що відмова від проходження тесту ДНК повнолітньою особою не може автоматично тлумачитись на шкоду її інтересам, а має оцінюватись з огляду на баланс прав і правомірних очікувань сторін. Суд також погодився з рішенням судів попередніх інстанцій щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки сторони погодили фіксовану суму гонорару.

3. Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №279/8399/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, набутої під час шлюбу.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали квартиру спільною сумісною власністю подружжя, оскільки її було придбано в період шлюбу за спільною згодою, що підтверджується нотаріально завіреною згодою чоловіка на придбання квартири дружиною. Суд зазначив, що презумпція спільності майна подружжя не була спростована відповідачкою, яка стверджувала, що квартира придбана за її особисті кошти, отримані від матері та сестри. Суд також врахував, що сам факт проживання дитини з інвалідністю з матір’ю та стягнення аліментів з батька не є безумовною підставою для відступу від принципу рівності часток, оскільки не було надано доказів, що розмір аліментів недостатній для забезпечення потреб дитини. Суд підкреслив, що для збільшення частки одного з подружжя, необхідно встановити конкретні потреби дитини з інвалідністю та довести, що розмір аліментів не покриває ці витрати. Суд також зазначив, що наявність згоди одного з подружжя на придбання майна іншим з подружжя свідчить про домовленість про набуття майна у спільну сумісну власність.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №205/1876/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами неправомірність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, зокрема, не надав доказів підробки наказу Держгеокадастру, на підставі якого було зареєстровано право власності. Суд зазначив, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим, але суд може не взяти до уваги копію електронного доказу, якщо оригінал не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу. Суд також врахував, що на території, де знаходиться спірна земельна ділянка, тривали активні бойові дії, що ускладнювало отримання оригіналів документів. Водночас, суд касаційної інстанції звернув увагу на порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції, оскільки спір між органом місцевого самоврядування та юридичною особою (ДП «Ілліч-Агро Донбас») є господарським і підлягає розгляду в господарському суді.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» та закрив провадження у цій частині, а в іншій частині рішення залишив без змін.

Справа №361/3526/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який, хоч і змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, погодився з висновком про витребування майна з чужого незаконного володіння на користь позивача. Апеляційний суд, оцінюючи добросовісність набувача, зазначив, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг поцікавитися мотивами повторного відчуження ділянки та правовстановлюючими документами, але ці обставини не свідчать про його недобросовісність. Суд також врахував, що законний власник не втрачає право власності, якщо майно вибуває з його володіння без законних підстав, і таке право підлягає захисту. Апеляційний суд наголосив, що витребування майна на користь законного власника є пропорційним втручанням у право власності останнього набувача, оскільки ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а майнові права добросовісного набувача захищені механізмом відшкодування збитків.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №201/11664/23 від 13/03/2025
1. Предметом спору є визнання протиправними дій державного реєстратора, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування такої реєстрації та припинення відповідного права на квартиру, яка була передана в іпотеку.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що позивач обрав неналежні способи захисту, окрім вимоги про скасування рішення державного реєстратора. Суд зазначив, що відповідач належно повідомив позивача про порушення умов договору позики та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки неодноразово надсилав повідомлення на адресу позивача, вказану в договорі, і ці повідомлення поверталися у зв’язку із закінченням терміну зберігання, що згідно з умовами договору вважається належним повідомленням. Суд також не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо недотримання порядку надання документів державному реєстратору та зупинення дії статті 37 Закону України «Про іпотеку». Суд наголосив, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця про вимогу усунути порушення слід вважати повідомлення, надіслане належним чином, проте неотримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.

Справа №515/978/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі смертю боржника.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які залишили скаргу АТ «Ощадбанк» без розгляду, оскільки банк пропустив строк на оскарження дій державного виконавця. Суд зазначив, що банк повинен був знати про порушення своїх прав ще в січні 2020 року, коли отримав інформацію про смерть боржника в рамках іншого виконавчого провадження, і мав вжити заходів для захисту своїх інтересів. Суд також підкреслив, що банк, як юридична особа з досвідом у судових процесах, міг передбачити процесуальні обмеження і вчасно звернутися до суду. Крім того, суд врахував, що банк не надав доказів поважних причин пропуску строку на оскарження, а посилання на необізнаність про стан виконавчого провадження не є достатнім обґрунтуванням, оскільки банк мав можливість відстежувати інформацію в автоматизованій системі виконавчого провадження. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість дотримання процесуальних строків для забезпечення юридичної визначеності та ефективного захисту прав.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №750/544/20 від 14/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, а саме зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу паркану та дерев’яних споруд.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено заяву відповідача про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами. Суд виходив з того, що визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки є нововиявленою обставиною, яка унеможливлює задоволення позову в частині зобов’язання звільнити одну з земельних ділянок. Водночас, суд зазначив, що вимога про звільнення іншої земельної ділянки залишається обґрунтованою, оскільки додаткова угода не стосувалася цієї ділянки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перегляд рішення за нововиявленими обставинами не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін, а лише врахування істотних обставин, які не були відомі суду на час ухвалення рішення. Суд також врахував, що відповідач не надав належних доказів, які б спростовували факт самовільного зайняття земельної ділянки та наявності на ній споруд.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №752/1524/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення з роботи та дискримінації за віком, зобов’язання укласти трудовий договір, стягнення заробітної плати та моральної шкоди.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що позивачки надали згоду на укладення строкових трудових договорів, які були чинними на момент їх укладення, а звільнення відбулося після закінчення строку цих договорів на законних підставах. Суди врахували, що позивачки не оскаржували переведення на строкові трудові договори та не висловлювали бажання укласти безстрокові договори до моменту звільнення. Також суди зазначили, що накази про звільнення не містили вказівки на звільнення у зв’язку з віком, тому твердження про дискримінацію не підтвердилися. Суд касаційної інстанції підкреслив, що рішення Конституційного Суду України, яким було визнано неконституційним положення про строкові трудові договори з пенсіонерами, не має ретроспективної дії у цій справі, оскільки трудові відносини були припинені до ухвалення цього рішення.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №490/628/21 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору позики на суму 395 000 євро, укладеного між фізичними особами, через відсутність волевиявлення позичальника на його укладення.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки заперечення факту укладення договору позики має розглядатися як вимога про визнання договору неукладеним, а не недійсним; відсутність підпису на договорі, за відсутності інших доказів волевиявлення, свідчить про неукладеність договору, а не про його недійсність; позивач не довів відсутності свого волевиявлення на укладення договору, оскільки висновок експерта не підтвердив, що підпис на договорі виконаний не позивачем, а пункт договору містить підтвердження отримання коштів позичальником; суд не може виходити за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу позову.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову – без змін.

Справа №462/3537/24 від 19/03/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів, сплачених за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, який не був укладений.

2. Суд касаційної інстанції розглядав питання про обґрунтованість накладення арешту на майно відповідача (земельні ділянки та автомобіль) як захід забезпечення позову, враховуючи дії відповідача з відчуження майна після подання позову. Суд зазначив, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів може ускладнити виконання рішення суду, і такі заходи мають бути співмірними з позовними вимогами. Суд вказав, що арешт майна передбачає заборону розпоряджатися ним, тому одночасна заборона вчиняти дії щодо відчуження цього майна є зайвою. Суд погодився з апеляційним судом, що дії відповідача з відчуження майна свідчать про намагання уникнути виконання можливого рішення суду, і арешт майна є співмірним позовним вимогам, забезпечуючи баланс інтересів сторін.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду, виключивши з неї вказівку про заборону вчиняти дії щодо відчуження арештованого майна, але залишивши в силі рішення про накладення арешту на земельні ділянки та автомобіль.

Справа №678/692/20 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, оскільки позивачка не довела факту прийняття спадщини, не подавши у встановлений законом строк заяву про це нотаріусу, а також не довела факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини; отже, її права не були порушені оспорюваним заповітом. Суд також підкреслив, що право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов’язує спадкоємця, який не проживав постійно зі спадкодавцем, подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців. Суд зазначив, що позивачка не є особою, за позовом якої можна оцінювати законність заповіту, оскільки вона не входить до кола осіб, які прийняли спадщину, і її права не були порушені. Також, суд погодився з тим, що нотаріус є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки спір виник між позивачкою та спадкоємцем за заповітом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №372/1162/24 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання спадщини відумерлою за заявою кредитора спадкодавця.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні заяви про визнання спадщини відумерлою, оскільки заявниця не довела належність їй права кредитора до померлої особи. Суд апеляційної інстанції встановив, що заявниця не виконала зобов’язання поручителя за кредитним договором у повному обсязі, а отже, до неї не перейшли права кредитора. Крім того, суд врахував, що право вимоги за кредитним договором належить ТОВ «ФК «Гефест» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав. Суд касаційної інстанції зазначив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд також відхилив посилання заявниці на неврахування судом висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини цих справ є різними.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №215/4936/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу внаслідок кримінального правопорушення, передбаченого статтею 272 КК України, а саме порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою.
2. Суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу позивача на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду, оскільки суди попередніх інстанцій вважали, що існує інша справа між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Верховний Суд зазначив, що суди невірно застосували норми процесуального права, а саме пункти 4 та 11 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки умови застосування цих пунктів різні. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що в даному випадку наявні підстави для залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки дійсно існує інша справа між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але вказав на помилку судів попередніх інстанцій щодо застосування пункту 11 частини першої статті 257 ЦПК України. Суд касаційної інстанції вирішив, що хоча суди попередніх інстанцій і допустили помилку в застосуванні норм процесуального права, це не є підставою для скасування правильного по суті рішення.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на пункт 11 частини першої статті 257 ЦПК України, але в іншій частині залишив їх без змін.

Справа №159/1942/22 від 14/05/2025
Предмет спору – позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо їхніх малолітніх дітей.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином доводи ОСОБА_3 про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що матеріали справи не містять належних доказів отримання ОСОБА_3 копії рішення суду першої інстанції у встановленому законом порядку. Також, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ОСОБА_3 про те, що вона не була належним чином повідомлена про судові засідання і про ухвалення оскаржуваного рішення їй не було відомо. В результаті, апеляційний суд фактично позбавив ОСОБА_3 права на апеляційне оскарження, що є порушенням права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість забезпечення справедливих судових процедур для всіх учасників процесу та неприпустимість безпідставного позбавлення права на апеляційне оскарження.

Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Справа №488/3972/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є стягнення кредитної заборгованості з фізичної особи на користь банку.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було задоволено позов банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відповідач не надав доказів необґрунтованості розрахунку заборгованості, наданого банком, і не спростував факту наявності та розміру заборгованості. Суд зазначив, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, якщо вони оформлені відповідно до вимог законодавства про бухгалтерський облік. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права, оскільки апеляційний суд виправив помилки суду першої інстанції та розглянув справу з урахуванням доказів, наданих сторонами. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів судами попередніх інстанцій.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №756/3316/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини після розлучення батьків.

2. Суд відмовив у задоволенні позову матері, оскільки виходив з найкращих інтересів дитини, враховуючи її вік, бажання проживати з батьком, стабільне соціальне середовище, яке склалося у зв’язку з проживанням за кордоном, та безпекову ситуацію в Україні. Суд також врахував висновок органу опіки та піклування, думку самої дитини, висловлену в судовому засіданні, та відсутність доказів негативного впливу батька на дитину. Суд зазначив, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини, і у першу чергу повинні бути враховані саме інтереси дитини. Також, суд врахував безпекову ситуацію в Україні, і те, що дитині безпечніше проживати з батьком за кордоном. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може переоцінювати докази, надані судами попередніх інстанцій.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №756/10583/21 від 19/05/2025
Предметом спору є стягнення солідарної заборгованості за договором позики з подружжя.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши договір позики фіктивним, оскільки відповідачі не заявляли зустрічних вимог про визнання договору недійсним. Апеляційний суд задовольнив позов частково, стягнувши борг лише з одного з подружжя, оскільки позивачка не довела, що кошти були витрачені в інтересах сім’ї, а згоди іншого з подружжя на отримання позики не було. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, зазначивши, що встановлення обставин справи є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має права переоцінювати докази. Суд також врахував, що позичальник не оскаржував рішення апеляційного суду про стягнення з нього боргу.

Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №240/12058/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Міністерства економіки України про відмову у видачі висновку щодо продовження граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічним договором на поставку обладнання.

2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу ПрАТ “Біо мед скло”, виходив з того, що Мінекономіки формально підійшло до розгляду заяви позивача, не повною мірою з’ясувавши наявність підстав для продовження строків розрахунків, та не надало належної оцінки всім доказам у справі. Суд зазначив, що обладнання, яке постачається за контрактом, є складним технічним виробом, що виготовляється за індивідуальним замовленням, що впливає на строки виробництва. Також, суд вказав, що апеляційний суд не спростував мотивів суду першої інстанції та помилково кваліфікував договір як звичайний договір купівлі-продажу, не врахувавши положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Суд підкреслив, що рішення про відмову у видачі висновку має бути обґрунтованим та містити посилання на конкретні положення законодавства.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позов ПрАТ “Біо мед скло”.

Справа №673/547/21 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання майна (житлового будинку) спільною сумісною власністю подружжя та його поділ на підставі статті 62 Сімейного кодексу України.

2. Суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначив, що для визнання майна одного з подружжя спільною сумісною власністю, необхідно довести факт істотного збільшення вартості майна, а також те, що це збільшення відбулося внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя або затрат іншого з подружжя. Суд підкреслив, що простого факту перебування у шлюбі недостатньо для визнання майна спільним, а збільшення вартості має бути наслідком конкретних дій подружжя. Суд також врахував, що позивач не надав належних доказів, які б підтверджували, що саме його внесок у ремонт будинку був достатньо значним для визнання майна спільною власністю. Крім того, суд зазначив, що збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют або зміни ринкових цін не є підставою для визнання майна спільною власністю. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх частково обґрунтованими, зменшивши суму, зважаючи на обсяг наданих послуг та складність справи.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №240/29544/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Житомирській області.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій та відмовивши в задоволенні позову ТОВ «Житомирський м`ясокомбінат». Суд касаційної інстанції, ймовірно, не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованості податкового повідомлення-рішення, можливо, через неправильне застосування норм податкового законодавства або неналежну оцінку доказів у справі. Рішення могло бути ухвалене на підставі аналізу первинних документів, податкової звітності та інших матеріалів, що стосуються господарських операцій підприємства. Суд міг дійти висновку, що податковий орган правомірно донарахував податкові зобов’язання, оскільки ТОВ «Житомирський м`ясокомбінат» не надало достатніх доказів на підтвердження правомірності своїх дій. Також, можливо, суд врахував практику Верховного Суду щодо подібних податкових спорів.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ «Житомирський м`ясокомбінат».

Справа №2-1014/10 від 30/04/2025
1. Предметом спору є подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа у зв’язку з його втратою під час пересилки.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у видачі дубліката виконавчого листа, з огляду на наступне:
* Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що державний виконавець не має права звертатися до суду з поданням про видачу дубліката виконавчого листа.
* Суди не врахували, що невиконане судове рішення зберігає чинність, а втрата виконавчого листа перешкоджає виконанню судового рішення та порушує права стягувача.
* Суди не взяли до уваги довідку державної виконавчої служби про втрату виконавчого документа, яка підтверджує його відсутність у виконавчому провадженні, що є доказом його втрати.
* Суди проявили надмірний формалізм у питанні встановлення обставин втрати виконавчого документа, що заважає практичному та ефективному доступу до суду.
* Суд апеляційної інстанції застосував правові висновки Верховного Суду, викладені в інших справах, протилежно їх суті.
* Суд першої інстанції не обґрунтував ризик подвійного стягнення з боржниці в умовах конкретних обставин цієї справи.

3. Суд касаційної інстанції ухвалив рішення про задоволення подання державного виконавця та видачу дубліката виконавчого листа.

Справа №371/453/24 від 30/04/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Миронівської міської ради про надання дозволу іншій особі на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, на яку позивач претендує для ведення фермерського господарства.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження, вважаючи, що справа підлягає розгляду в господарському суді. Суд касаційної інстанції вказав, що суди не з’ясували належним чином підстави позову та предмет спору, а також не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції у подібних справах, де надання дозволу на розробку проекту землеустрою є лише стадією отримання права на землю і не породжує приватноправових відносин. Суд зазначив, що суди повинні були врахувати, що позивач і відповідач є лише претендентами на землю, а спір стосується правомірності рішення органу місцевого самоврядування, а тому необхідно правильно визначити юрисдикцію спору, враховуючи, чи є спір публічно-правовим, що відноситься до адміністративної юрисдикції, чи приватноправовим, що відноситься до цивільної юрисдикції. Верховний Суд підкреслив важливість дотримання правил юрисдикції для забезпечення права на справедливий суд, встановлений законом.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження та визначення належної юрисдикції спору.

Справа №201/8142/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні заяви про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території, мотивуючи це недостатністю наданих доказів, зокрема, лише одним медичним документом з окупованої території. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд передчасно зробив висновок про відмову, не врахувавши особливості провадження у таких справах, зокрема, складнощі з отриманням доказів з окупованих територій. Суд касаційної інстанції нагадав, що суди повинні оцінювати докази в сукупності, враховуючи документи, видані органами та установами самопроголошених утворень на окупованій території, та зазначив, що апеляційний суд не може встановлювати або відкидати обставини, вирішувати питання про достовірність доказів, а це є компетенцією суду першої інстанції. Також, Верховний Суд підтвердив право Соборного ВДРАЦС оскаржувати рішення суду першої інстанції, оскільки він є заінтересованою особою у справі окремого провадження.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №620/109/23 від 20/05/2025
Предметом спору у справі є оскарження наказів про звільнення позивача з посади в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який визнав звільнення позивача незаконним. Основними аргументами суду були порушення процедури звільнення, зокрема, неповідомлення позивача про причини звільнення та неврахування його пояснень. Також, суд взяв до уваги, що не було надано достатніх доказів вини позивача у вчиненні дисциплінарного проступку, який став підставою для звільнення. Суд наголосив на необхідності дотримання гарантій прав працівників поліції при притягненні їх до дисциплінарної відповідальності та звільненні з посади. Крім того, суд врахував, що позивач був звільнений без належного обґрунтування та без урахування його попередньої позитивної характеристики.

Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін, підтвердивши незаконність звільнення позивача та зобов’язавши виплатити йому грошову компенсацію.

Справа №320/28635/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що платник податків зобов’язаний своєчасно реєструвати податкові накладні, а за порушення строків застосовуються штрафні санкції. Суд зазначив, що мораторій на штрафні санкції діяв лише до 26 травня 2022 року, а згодом був знову введений з певними особливостями. Суд також врахував, що платник не надав доказів неможливості виконання податкового обов’язку та своєчасного подання податкових накладних на реєстрацію. Суд вказав, що у випадку, коли податкова накладна складена в період дії мораторію, а зареєстрована після його скасування, відповідальність застосовується за період, коли підстави для звільнення від відповідальності перестали існувати. Також, якщо податкові накладні складені в період з 1 лютого по 31 травня 2022 року, а зареєстровані після 15 липня 2022 року, контролюючий орган має підстави для застосування штрафних санкцій.

3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №127/15620/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав матері відносно її малолітнього сина.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, мотивуючи це тим, що позивач не надав достатніх доказів ухилення матері від виконання своїх батьківських обов’язків щодо виховання дитини, і в інтересах дитини буде збереження зв’язку з матір’ю. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на неповне дослідження та оцінку зібраних доказів, зокрема, ігнорування пояснень дитини та заяви матері про відмову від дитини. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості врахування найкращих інтересів дитини, всебічного з’ясування обставин справи та оцінки ставлення батьків до дитини. Верховний Суд також підкреслив, що ухилення від виконання батьківських обов’язків включає не лише матеріальне забезпечення, але й піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки цим аспектам, що унеможливило встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення справи.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №295/2520/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав батька відносно його неповнолітньої дитини.

2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки позивачем не було надано достатніх доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов’язків свідомо та умисно. Суд врахував, що відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав, висловлюючи бажання спілкуватися з дитиною, що свідчить про його інтерес до дитини. Також суд взяв до уваги, що перебування відповідача під вартою є об’єктивною причиною, яка унеможливлює виконання ним батьківських обов’язків. Суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не містить достатнього обґрунтування ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків. Суд підкреслив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо, і при наявності їх вини.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №159/5391/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої АТ «Українська залізниця» працівником під час виконання трудових обов’язків.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження, вважаючи, що спір є господарським, оскільки шкода завдана неналежним виконанням трудових обов’язків відповідачем як керівником виробничого підрозділу. Верховний Суд не погодився з цим, вказавши, що суди не встановили, чи був відповідач посадовою особою в розумінні Закону України «Про акціонерні товариства», а саме чи входив він до наглядової ради або правління АТ «Українська залізниця». ВС наголосив, що для визначення юрисдикції спору важливо враховувати суб’єктний склад, предмет спору та характер спірних правовідносин. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи підлягає ця справа розгляду за правилами цивільного судочинства. ВС зазначив, що аналогічні питання юрисдикції вже розглядалися в інших справах, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 березня 2025 року та від 07 травня 2025 року.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Справа №125/2156/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження клієнтом банку незаконних транзакцій та викрадення коштів з його рахунків через систему онлайн-банкінгу “Ощад24/7” внаслідок нібито незабезпечення банком безпеки рахунків.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов, визнавши недійсними оскаржувані банківські операції, кредитну заборгованість безпідставною, стягнувши з банку безпідставно списані кошти та відшкодування моральної шкоди, виходячи з того, що саме на банку лежить обов’язок захистити споживача від цифрового шахрайства, а позивач, як слабка сторона, вправі розраховувати на гарантування безпеки операцій. Суди зазначили, що розголошення лише номера картки не дозволяє здійснювати платіжні операції, оскільки банк зобов’язаний застосовувати посилену автентифікацію. Суди також врахували, що позивач не робив платежів в інтернеті з введенням реквізитів картки, а всі операції здійснювалися через мобільний банкінг “Ощад24/7”, сервіс, який надається самим банком. Суди послались на те, що відсутні докази, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції через неповне з’ясування фактичних обставин справи та неналежне дослідження доказів, зокрема щодо дій позивача, які могли сприяти несанкціонованим транзакціям, та обставин реєстрації і здійснення операцій в системі “Ощад24/7”.

Справа №752/12890/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що постанови приватного виконавця відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а строк пред’явлення виконавчого документа до виконання не був пропущений. Суд зазначив, що помилки в даті ухвали не є підставою для скасування постанови, оскільки можуть бути виправлені. Також, суд підкреслив, що оскарження постанов приватного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій належить до юрисдикції адміністративних судів. Важливо, що суд не може зобов’язувати приватного виконавця до дій, які належать до його дискреційних повноважень, зокрема, щодо повернення виконавчого документа. Суд також врахував обсяг наданої правової допомоги приватним виконавцем та зменшив суму відшкодування витрат на правову допомогу, враховуючи складність справи та обсяг виконаної роботи.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №214/3059/22 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору та стягнення коштів, де позивач вважає договір депозитом, який може укладати лише банк, а відповідач – договором позики.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд належним чином не повідомив відповідача про розгляд справи, що є порушенням процесуальних прав відповідача та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд; суд зазначив, що довідка про доставку повідомлення у додатку “Viber” не є належним доказом повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки відсутня письмова заява учасника справи про такий спосіб повідомлення; розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням права на справедливий судовий розгляд та принципу рівності сторін; касаційний суд наголосив на обов’язку суду апеляційної інстанції відкласти розгляд справи у разі неявки учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки.

3. Верховний Суд постановив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №990SСGС/27/24 від 17/04/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) скасувала рішення ВРП, вказавши на помилкову кваліфікацію дій судді одночасно за двома пунктами статті 106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме за порушення правил щодо самовідводу та за вчинення корупційного правопорушення, оскільки фактично одні й ті самі дії не можуть бути кваліфіковані двічі, щоб уникнути подвійного притягнення до відповідальності. ВП ВС підкреслила, що для кваліфікації дій судді за сукупністю дисциплінарних проступків, суддя має вчинити два і більше дисциплінарних проступків, кожен з яких містить окремий склад правопорушення. Суд зауважив, що ВРП не врахувала принцип пропорційності при обранні виду дисциплінарного стягнення, не надавши належної оцінки позитивним характеристикам судді, відсутності попередніх дисциплінарних стягнень та іншим пом’якшуючим обставинам. ВП ВС також зазначила, що ВРП не обґрунтувала, чому неможливо застосувати менш суворе дисциплінарне стягнення, враховуючи, що адміністративне правопорушення, у вчиненні якого визнано винною суддю, має низьку суспільну небезпеку, а суди застосували найменшу з можливих санкцій.

3. Суд задовольнив скарги судді та її представника, скасувавши рішення ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Справа №381/3190/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Оператор ГТС України» до ОСОБА_1 про зобов’язання знести частину огорожі земельної ділянки, яка, на думку позивача, знаходиться в охоронній зоні магістрального газопроводу.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи, яка б могла встановити, чи дійсно частина огорожі знаходиться в охоронній зоні газопроводу, і якщо так, то яка саме частина підлягає знесенню. Суд зазначив, що надані позивачем докази, такі як акт обстеження, листи, матеріали Публічної кадастрової карти та фотоматеріали, не дають змоги перевірити факт часткового розташування огорожі в межах охоронної зони без застосування спеціальних знань. Також суд касаційної інстанції вказав на необхідність перевірки доводів відповідача щодо пропорційності втручання у його право власності та оцінки балансу інтересів сторін.

3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №591/1068/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення.

2. Суд відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості, оскільки позивач не надав належних доказів існування зобов’язання відповідачки сплатити кошти саме на його користь, враховуючи наявність тристороннього договору відступлення права вимоги, де було погоджено, що оплата має бути здійснена на користь третьої особи, а не позивача; суд також взяв до уваги акт прийому-передачі приміщення, де зазначено про відсутність претензій сторін щодо оплати, та протокол взаєморозрахунків, який підтверджує проведення заліку зустрічних вимог щодо оплати майнових прав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №686/20415/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвали апеляційного суду, оскільки апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги та відмову у відкритті апеляційного провадження, пославшись на відсутність у представника відповідача повноважень на підписання апеляційної скарги, не врахувавши наявні докази, що підтверджують такі повноваження, та не врахувавши, що первісна апеляційна скарга була подана в межах строку на апеляційне оскарження. Суд касаційної інстанції вказав на надмірний формалізм апеляційного суду, що призвело до порушення права заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд касаційної інстанції також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо самопредставництва юридичної особи в суді.

3. Суд касаційної інстанції постановив скасувати ухвали апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №640/30276/20 від 19/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів поставки між ТОВ «Презента Преміум» та ТОВ «Кернел-Трейд» на суму 19 775 692,88 грн та стягнення відповідних сум у дохід держави, ініційоване Головним управлінням ДПС у Київській області.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на необхідності всебічного дослідження обставин справи, зокрема, реальності господарських операцій з поставки зерна, наявності умислу сторін на укладення договорів з метою ухилення від сплати податків, перевірки первинних документів, складських документів на зерно, документів щодо якості зерна, обставин здійснення перевезення та вантажно-розвантажувальних операцій, а також оцінки фінансово-господарської спроможності контрагентів. Суд вказав на недостатність формального підходу судів попередніх інстанцій, які обмежилися перевіркою наявності первинних документів, не дослідивши фактичний рух товару, наявність трудових ресурсів та технічних можливостей для здійснення операцій. Також, ВС наголосив на необхідності перевірки доводів податкового органу щодо підроблених платіжних доручень та відсутності земельних ділянок у постачальника зерна. Суд підкреслив, що відсутність вироку суду у кримінальній справі не виключає можливість встановлення мети правочину, яка суперечить інтересам держави.

3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Справа №161/17721/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у справі щодо зміни розміру платежів за теплопостачання та звільнення від них.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд безпідставно поклав на позивача, як на споживача житлово-комунальних послуг, обов’язок сплати судового збору, не врахувавши положення Закону України “Про захист прав споживачів”, який звільняє споживачів від сплати судового збору за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав. Суд зазначив, що спір безпосередньо пов’язаний з порушенням прав споживача, а апеляційний суд не врахував, що пільга щодо сплати судового збору, встановлена спеціальним законом, діє на всіх стадіях судового процесу. Також, суд касаційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Справа №280/663/20 від 20/05/2025
Предметом спору у справі є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Східним Міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків на адресу ПАТ «Мотор Січ».

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПАТ «Мотор Січ», а скаргу податкового органу залишив без задоволення. Суд вирішив, що рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов’язання та штрафних санкцій підлягають скасуванню, а справа в цій частині має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, ВС не вказав конкретних аргументів, якими він керувався при прийнятті такого рішення, обмежуючись лише констатацією необхідності нового розгляду справи судом першої інстанції. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, що свідчить про часткове задоволення вимог позивача.

Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.