Справа стосується скарг п’яти осіб проти Росії щодо їхнього незаконного затримання в очікуванні видворення з Російської Федерації. Суд встановив порушення статті 5 § 1 Конвенції у всіх справах.
Суд розглянув справи, де осіб затримували протягом тривалих періодів (від кількох місяців до чотирьох років) в очікуванні їхнього видворення до різних країн (України, Таджикистану, Сирії та Киргизстану). Ключове питання полягало в тому, що російська влада не здійснювала процедуру видворення з належною сумлінністю.
Основні положення рішення включають:
• Суд підтвердив свою юрисдикцію щодо справ, які стосуються Росії, за подіями, що відбулися до 16 вересня 2022 року (коли Росія перестала бути стороною Конвенції)
• Хоча держави мають право контролювати свободу іноземців в імміграційному контексті відповідно до статті 5 § 1(f), таке затримання виправдане лише доти, доки провадження з депортації активно тривають
• Затримання перестає бути допустимим, якщо провадження не здійснюються з “належною сумлінністю”
Найбільш значущі аспекти рішення:
• Суд присудив компенсацію від 5 000 до 10 000 євро заявникам
• Суд підкреслив, що тривалі періоди затримання без активного переслідування процедури видворення (наприклад, затримки в отриманні документації або перевірці громадянства) становлять порушення Конвенції
• Рішення особливо висвітлює справи, де видворення було практично неможливим (як у випадку першого заявника, який пізніше був визнаний особою без громадянства), проте затримання продовжувалося
