У рішенні у справі «Кравченко та Слабецький проти України» розглядаються системні проблеми щодо права на свободу та особисту недоторканність згідно зі статтею 5 § 3 Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув дві об’єднані заяви, що стосувалися надмірної тривалості досудового тримання під вартою та ненадання національними судами належних і достатніх обґрунтувань для застосування таких заходів. Суд дійшов висновку, що органи влади України не продемонстрували «особливої ретельності» під час провадження та покладалися на шаблонні, непереконливі мотиви, які не виправдовували належним чином подальше позбавлення свободи. Через відсутність розгляду альтернативних запобіжних заходів національні суди порушили права заявників. Як наслідок, Суд констатував порушення статті 5 § 3 та присудив заявникам компенсацію за моральну шкоду та відшкодування судових витрат.
Структура рішення відповідає стандартному формату для рішень, ухвалених Комітетом: воно починається з об’єднання заяв, переходить до оцінки суті справи відповідно до статті 5 § 3 і завершується застосуванням статті 41 щодо справедливої сатисфакції. Рішення не запроваджує нових правових стандартів, а підтверджує усталену прецедентну практику, викладену в знакових справах, таких як «Харченко проти України» та «Бузаджі проти Республіки Молдова». Воно зберігає послідовну позицію Суду, згідно з якою наявність «обґрунтованої підозри» є необхідною, але недостатньою умовою для тривалого тримання під вартою. Це рішення слугує підтвердженням вимоги до національних органів влади надавати конкретні, індивідуалізовані обґрунтування для тримання під вартою, а не покладатися на стандартні, шаблонні формулювання.
Найважливіші положення для юристів-практиків та спостерігачів:
1. **Стандарт «належних і достатніх» підстав:** Суд підтверджує, що судові органи повинні надавати конкретні, нешаблонні підстави для тримання під вартою, починаючи з першого судового засідання. Використання загальних або «непереконливих» міркувань, як було зазначено у справі п. Слабецького, є недостатнім для дотримання вимог Конвенції.
2. **Обов’язок «особливої ретельності»:** Суд наголошує, що держава повинна діяти з особливою швидкістю та ретельністю у справах, пов’язаних із досудовим триманням під вартою. Будь-яка відсутність прогресу в провадженні, як це спостерігалося у справі п. Кравченка, робить подальше тримання під вартою надмірним.
3. **Обов’язковий розгляд альтернатив:** Рішення підкреслює, що органи влади юридично зобов’язані активно розглядати альтернативні, менш обмежувальні заходи для забезпечення явки обвинуваченого до суду. Невиконання обов’язку розглянути такі альтернативи, навіть якщо початкове тримання під вартою могло бути виправданим, є порушенням.
4. **Системні наслідки:** Посилаючись на справи «Харченко», «Ігнатов» та «Корбан», Суд сигналізує, що ці порушення залишаються повторюваною проблемою в українській судовій системі, що підкреслює необхідність приведення практики національних судів у відповідність до стандартів «особливої ретельності» та «обґрунтування», встановлених ЄСПЛ.
