Огляд судової практики Верховного Суду за 19/09/2026

Справа №904/40/26 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:

1. **Предмет спору:** Розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених третьою особою під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив право третьої особи на відшкодування витрат на адвоката, якщо вони були фактично понесені та документально підтверджені.
* Верховний Суд наголосив, що подання доказів витрат не є безумовною підставою для їх стягнення у повному обсязі, оскільки сума має бути розумною та співмірною зі складністю справи.
* Суд врахував, що адвокат вже представляв інтереси клієнта у судах першої та апеляційної інстанцій, тому був глибоко обізнаний у матеріалах справи, що значно спрощувало підготовку до касації.
* Було встановлено, що заявлений обсяг часу на підготовку відзиву є надмірним, а сама правова позиція третьої особи залишалася незмінною протягом усього розгляду спору.
* Суд застосував критерії справедливості та пропорційності, зазначивши, що розмір гонорару не повинен бути завищеним порівняно з ринковими цінами та обсягом фактично виконаної роботи.
* В результаті суд визнав обґрунтованими витрати лише в частині 8 000 грн, відмовивши у стягненні решти суми (20 000 грн), оскільки вона не відповідала критеріям необхідності та розумності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з відповідача на користь третьої особи 8 000 грн витрат на правничу допомогу замість заявлених 20 000 грн.

Справа №924/776/25 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки державної (комунальної) власності, наданої фізичній особі для ведення фермерського господарства, через невиконання орендарем обов’язку щодо створення такого господарства та передачу землі в суборенду без проведення земельних торгів.

**2. Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства є цільовим заходом, який передбачає створення відповідної юридичної особи, що і має бути безпосереднім землекористувачем.
* Верховний Суд підтвердив, що передача такої ділянки в суборенду третім особам, які не мають права на отримання землі поза конкурсною процедурою, є використанням ділянки не за цільовим призначенням.
* Суд визнав такі дії орендаря істотним порушенням умов договору, оскільки орендодавець при укладенні угоди розраховував на розвиток фермерського господарства, а не на отримання орендарем прибутку від суборенди.
* Аргумент про створення фермерського господарства вже після звернення прокурора до суду суд відхилив, зазначивши, що це не нівелює факту тривалого порушення умов договору та закону протягом 13 років.
* Щодо позовної давності суд зазначив, що порушення цільового використання землі є триваючим, тому право власника на звернення до суду не обмежене строками, поки триває протиправне використання ділянки.
* Суд також підкреслив, що принципи добросовісності та справедливості є фундаментальними, і орендар не може використовувати пільговий порядок отримання землі для обходу конкурентних процедур (земельних торгів).

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою договір оренди було розірвано, а орендаря зобов’язано повернути земельну ділянку територіальній громаді.

Справа №675/307/26 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору в касаційному порядку стало питання правомірності покладення процесуальних витрат на проведення експертиз на рахунок держави у кримінальному провадженні, в якому особу було звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням сторін.

2. Верховний Суд виходив із того, що питання розподілу процесуальних витрат є обов’язковим елементом будь-якого судового рішення, яким завершується розгляд провадження, включаючи ухвали про звільнення від кримінальної відповідальності. Суд наголосив, що чинний КПК України не містить заборони на стягнення витрат на експертизу з особи, щодо якої провадження було закрито за нереабілітуючими підставами (примирення). Посилаючись на усталену практику, колегія суддів підкреслила, що витрати на експертизи, ініційовані стороною обвинувачення, мають покладатися саме на обвинуваченого. Аргументи судів нижчих інстанцій про неможливість стягнення витрат через неповноліття особи або відсутність даних про її доходи були визнані неспроможними. Верховний Суд зазначив, що відсутність доходу не звільняє особу від обов’язку відшкодування витрат, а питання платоспроможності чи залучення законних представників не можуть бути підставою для автоматичного перекладання фінансового тягаря на державний бюджет.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінив рішення судів попередніх інстанцій та постановив стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у сумі 9 502,72 грн.

Справа №201/6906/21 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є касаційне оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження водія за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, з акцентом на незгоду захисту з кваліфікацією дій та суворістю призначеного покарання.

2. Суд касаційної інстанції підтвердив законність висновків нижчих судів щодо доведеності вини засудженого, зазначивши, що порушення водієм пункту 18.1 ПДР (ненадання переваги пішоходу на переході) перебуває у прямому причинному зв’язку з ДТП. Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція є судом права, а не факту, тому не переоцінює докази, які вже були належним чином досліджені та мотивовані судами попередніх інстанцій. Водночас суд визнав, що призначене апеляційним судом реальне покарання у виді позбавлення волі є надмірно суворим з огляду на вік засудженого (80 років) та відсутність обтяжуючих обставин. Колегія суддів дійшла висновку, що мета покарання може бути досягнута без ізоляції від суспільства шляхом застосування іспитового строку. Суд також відхилив доводи захисту про порушення права на захист та процесуальні порушення, визнавши їх безпідставними або такими, що не вплинули на законність вироку.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши судові рішення в частині призначення покарання та звільнивши засудженого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України.

Справа №904/7374/25 від 15/09/2026
1. Предметом спору є оскарження комунальним підприємством «Водоканал» рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України про притягнення підприємства до відповідальності.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету діяли в межах своїх повноважень та з дотриманням процедури, визначеної законом. Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права при оцінці доказів порушення конкурентного законодавства з боку позивача. Аргументи скаржника про неправильну кваліфікацію його дій були відхилені, оскільки матеріали справи підтверджують факт зловживання монопольним становищем. Суд також звернув увагу на те, що доводи «Водоканалу» не спростовують висновків АМКУ щодо наявності негативних наслідків для ринку. В результаті колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Жодних підстав для їх скасування чи зміни, передбачених процесуальним законом, встановлено не було.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №925/1817/23 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є правомірність зупинення апеляційного провадження у справі про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електроенергії та стягнення коштів до моменту винесення рішення Конституційним Судом України щодо конституційності окремих положень Закону «Про публічні закупівлі».

2. Верховний Суд керувався тим, що зупинення провадження у справі є винятковим заходом, який допустимий лише за наявності об’єктивної неможливості розгляду справи, чого в даному випадку не було встановлено. Суд зазначив, що розгляд справи Конституційним Судом не позбавляє господарський суд обов’язку самостійно оцінювати докази та встановлювати обставини, що мають значення для вирішення спору. Верховний Суд підкреслив, що рішення Конституційного Суду за загальним правилом мають перспективну дію і не можуть бути підставою для автоматичного зупинення всіх справ, де застосовуються аналогічні норми права. Крім того, апеляційний суд не навів переконливих аргументів, чому саме розгляд конституційної скарги унеможливлює перевірку законності рішення суду першої інстанції. Також було наголошено на важливості дотримання розумних строків розгляду справи, оскільки необґрунтоване зупинення призводить до затягування процесу. Зрештою, суд вказав, що посилання на практику інших справ не звільняє апеляційну інстанцію від обов’язку мотивувати необхідність зупинення в кожному конкретному випадку.

3. Верховний Суд прийняв рішення задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та направити справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №295/13843/26 від 14/09/2026
1. Предметом спору є клопотання захисника про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та передачу справи з одного суду до іншого, що знаходяться в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

2. Суд при розгляді цього клопотання керувався насамперед принципом забезпечення ефективного та швидкого судового розгляду, а також дотриманням правил підсудності, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України. Верховний Суд проаналізував наведені захисником доводи щодо необхідності зміни суду та дійшов висновку, що вони не є достатньо обґрунтованими або такими, що перешкоджають об’єктивному розгляду справи в суді, до якого вона була віднесена за правилами територіальної підсудності. Суд наголосив, що зміна підсудності є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності вагомих підстав, передбачених статтею 34 КПК України, зокрема для забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження. У даному випадку колегія суддів не вбачала об’єктивних перешкод для здійснення правосуддя в суді першої інстанції. Відтак, відсутність переконливих аргументів щодо неможливості розгляду справи у визначеному суді стала вирішальним фактором для відмови у задоволенні клопотання.

3. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення.

Справа №413/2685/13-к від 08/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:

1. Предметом спору є перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) за касаційною скаргою засудженого, який просив пом’якшити покарання та застосувати амністію.

2. Суд касаційної інстанції наголосив, що в межах касаційного провадження він не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові фактичні обставини справи, оскільки це є виключною компетенцією судів нижчих інстанцій. Колегія суддів встановила, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні покарання належним чином врахували всі обставини, передбачені статтею 65 КК України, включаючи як пом’якшуючі, так і обтяжуючі фактори. Суд зазначив, що активна захисна позиція засудженого та спотворення ним обставин справи під час розгляду свідчать про відсутність щирого каяття, що виключає можливість застосування більш м’якого покарання. Також було враховано, що питання застосування амністії вже було предметом окремого судового розгляду, де в задоволенні заяви було обґрунтовано відмовлено. Враховуючи неможливість витребування матеріалів справи через окупацію території, де розташовувався суд першої інстанції, касаційний суд здійснив розгляд на підставі наявних копій рішень, забезпечивши при цьому право засудженого на захист шляхом залучення адвоката. У підсумку, суд не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування або зміни оскаржуваних рішень.

3. Верховний Суд постановив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.

Справа №348/1208/16-к від 08/09/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження законності вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за службову недбалість (ч. 1 ст. 367 КК України) у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій та недоведеністю розміру завданої державі шкоди.

2. **Аргументи суду:**
– Апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, не надавши вичерпних відповідей на ключові доводи сторін захисту та обвинувачення, що є порушенням вимог статей 370 та 419 КПК України.
– Суд касаційної інстанції наголосив, що розмір матеріальних збитків у кримінальних провадженнях такої категорії має бути встановлений належним чином, зокрема, шляхом проведення експертизи, якщо це неможливо зробити без спеціальних знань.
– У справі виявлено суттєві розбіжності між площею земельної ділянки, зазначеною в обвинуваченні, та фактичними даними, що ставить під сумнів правильність розрахунку завданої шкоди.
– Апеляційний суд не дослідив докази повторно, хоча сторона захисту та прокурор обґрунтовано ставили питання про необхідність перевірки висновків експертів та допиту фахівців для встановлення істини.
– Верховний Суд підкреслив, що без встановлення точного розміру збитків неможливо правильно кваліфікувати дії особи за ст. 367 КК України, оскільки обов’язковою ознакою цього злочину є саме настання «істотної шкоди».
– Суд також вказав на необхідність врахування правової позиції Об’єднаної палати ККС ВС від 18 травня 2026 року при вирішенні питання про звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №910/6008/26 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є визначення належної судової юрисдикції (господарської чи адміністративної) для розгляду позову Антимонопольного комітету України про скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, відкритого на підставі наказу АМКУ.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій помилково застосували формальний підхід, визначивши спір як адміністративний лише через участь державного виконавця як суб’єкта владних повноважень. Верховний Суд наголосив, що ключовим критерієм є характер правовідносин, а не лише суб’єктний склад. Оскільки спір стосується виконання рішення АМКУ у сфері захисту економічної конкуренції, він нерозривно пов’язаний із реалізацією спеціальних повноважень Комітету. Суд підкреслив, що Закон України «Про захист економічної конкуренції» та пункт 7 частини 1 статті 20 ГПК України прямо відносять такі справи до компетенції господарських судів. Таким чином, спеціальні норми господарського процесу мають пріоритет над загальними положеннями Закону «Про виконавче провадження» у питаннях, що стосуються виконання рішень органів АМКУ. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що перевірка виконання рішень Комітету належить до його виключної компетенції, що і визначає господарську юрисдикцію спору.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Справа №910/12515/24 від 15/09/2026
1. Предметом спору є вимога прокуратури про визнання недійсними результатів аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами, а також скасування відповідного договору купівлі-продажу та самого дозволу.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що заявлені скаржником підстави для касаційного перегляду не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Зокрема, суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в частині посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки аргументи про неврахування висновків Верховного Суду виявилися безпідставними. Щодо інших доводів скаржника, суд встановив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права при оцінці законності проведення аукціону. Верховний Суд підтвердив, що процедурні порушення, на які вказував відповідач, не вплинули на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Таким чином, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень були відсутні. Суд також врахував межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не передбачають переоцінки доказів, вже досліджених судами нижчих ланок.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №922/4021/25 від 15/09/2026
1. Предметом спору є вимога Приватного ремонтного-будівельного підприємства «Рембуд» про визнання протиправним та скасування рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

2. Верховний Суд прийшов до висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав для перегляду справи, оскільки заявник не довів наявність виключної правової проблеми або необхідності відступу від усталеної практики. Суд встановив, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Щодо посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд констатував відсутність підтвердження того, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку Верховного Суду. Також суд не знайшов підстав для скасування рішень через порушення норм процесуального права, які б унеможливили встановлення фактичних обставин справи. У результаті було визнано, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині однієї з підстав, а в іншій частині — залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №902/16/25 від 15/09/2026
Предметом спору є визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів у розмірі 110 782,57 грн, ініційоване прокуратурою в інтересах держави.

Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та оцінкою доказів, наданих сторонами під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права, не виявивши порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги прокурора не спростовують правомірності висновків попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Суд підтвердив, що фактичні обставини справи були встановлені повно та всебічно, а правова оцінка правовідносин між Департаментом житлового господарства, приватним підприємством та фізичною особою надана вірно. Оскільки правові підстави для визнання договору недійсним та стягнення коштів не були доведені належними доказами, суд не знайшов підстав для втручання у рішення, ухвалені раніше. Таким чином, Верховний Суд підтримав позицію судів нижчих інстанцій, залишивши їхні рішення без змін.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №296/8785/16-к від 10/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є перевірка законності засудження двох осіб за вчинення розбійного нападу, поєднаного з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК України), за касаційними скаргами захисників, які наполягали на недоведеності вини та порушенні процесуальних норм.

2. Верховний Суд виходив з того, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, оскільки це є виключною компетенцією судів нижчих інстанцій. Суд встановив, що вирок та ухвала апеляційного суду ґрунтуються на належних та допустимих доказах, зокрема показаннях потерпілого, протоколах слідчих дій та висновках експертиз. Особливу увагу було приділено кваліфікації «проникнення у житло»: суд підтвердив, що навіть якщо злочинці змусили потерпілого відчинити двері силою, це вважається опосередкованим проникненням. Колегія суддів послалася на правову позицію Об’єднаної палати ККС ВС, яка чітко роз’яснює, що такі дії підпадають під ознаки розбою з проникненням у житло. Також було спростовано доводи захисту щодо відсутності повноважень у слідчого, оскільки матеріали справи підтверджують належне процесуальне призначення особи. Зрештою, суд дійшов висновку, що призначене покарання є справедливим та відповідає тяжкості вчиненого злочину.

3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення.

Справа №914/2921/25 від 15/09/2026
1. Предметом спору є стягнення з іноземної компанії (через її представництво) на користь держави понад 109 мільйонів гривень у межах виконання договорів на будівництво та розвиток інфраструктури.

2. Верховний Суд при розгляді цієї справи дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельного дослідження доказів щодо правомірності нарахування заявленої суми збитків або штрафних санкцій. Суд наголосив, що при вирішенні спорів, пов’язаних із державними закупівлями та виконанням великих інфраструктурних проєктів, суди зобов’язані чітко розмежовувати відповідальність сторін та перевіряти обґрунтованість кожного елемента позовних вимог. Також було підкреслено важливість дотримання принципу змагальності, оскільки під час розгляду в нижчих інстанціях не було забезпечено повноцінного аналізу всіх аргументів відповідача щодо виконання ним договірних зобов’язань. Оскільки касаційний суд позбавлений права самостійно встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені раніше, він не міг ухвалити нове рішення по суті. Відтак, для усунення виявлених недоліків та забезпечення справедливого правосуддя справу необхідно було направити на новий розгляд.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Справа №295/17849/18 від 09/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є касаційне оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими засудженого було визнано винним у вчиненні умисного вбивства та злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, через незгоду сторони захисту з кваліфікацією, складом суду та оцінкою доказів.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій діяли в межах закону, зокрема, заміна судді під час розгляду справи відбулася з дотриманням процедури, передбаченої статтею 319 КПК України. Суд зазначив, що відмова у задоволенні клопотань захисту не свідчить про упередженість колегії, оскільки кожне рішення було вмотивованим. Щодо допиту свідків, які виїхали за кордон, Верховний Суд підтвердив правомірність використання їхніх попередніх показань, оскільки вони були отримані з дотриманням засад безпосередності за участю захисту. Також суд наголосив, що втрата речових доказів (ножа та мачете) не робить автоматично недопустимими висновки судово-медичних експертиз, оскільки це різні джерела доказів. Нарешті, касаційна інстанція підкреслила, що не має права переоцінювати докази, а призначене покарання є справедливим та відповідає тяжкості вчинених злочинів.

3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого та його захисника — без задоволення.

Справа №334/8800/24 від 14/09/2026
1. Предметом спору є розгляд клопотання обвинуваченого про зміну територіальної підсудності (передачу матеріалів кримінального провадження з одного апеляційного суду до іншого).

2. Суд при винесенні рішення керувався нормами статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка чітко визначає виключні підстави для направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Верховний Суд проаналізував доводи обвинуваченого та дійшов висновку, що вони не містять об’єктивних та достатніх підстав, передбачених законом, для зміни визначеної підсудності. Зокрема, не було надано переконливих доказів неможливості розгляду справи у відповідному апеляційному суді або наявності обставин, що ставлять під сумнів неупередженість суду. Суд наголосив, що право на зміну підсудності не є безумовним і має застосовуватися лише у виняткових випадках для забезпечення ефективності правосуддя. Оскільки заявник не довів наявності об’єктивних перешкод для здійснення правосуддя в межах встановленої законом юрисдикції, підстави для задоволення клопотання відсутні. Таким чином, суд діяв у межах дискреційних повноважень, спрямованих на дотримання принципу визначеності суду.

3. Верховний Суд постановив відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого суду апеляційної інстанції.

Справа №991/2646/26 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні корупційного злочину — одержання неправомірної вигоди в розмірі 2000 доларів США за винесення завідомо неправосудного виправдувального вироку (ч. 3 ст. 368 КК України).

2. **Основні аргументи суду:**
– Суд встановив, що обвинувачений, використовуючи своє службове становище, висловив прохання про хабар і отримав його двома частинами, що підтверджується результатами негласних слідчих дій (НСРД), аудіо- та відеозаписами, а також показаннями свідків.
– Суд відкинув аргументи захисту про провокацію злочину, оскільки ініціатива щодо отримання неправомірної вигоди виходила виключно від самого судді, а правоохоронні органи лише зафіксували вже сформований злочинний намір.
– Суд критично оцінив поведінку обвинуваченого під час розгляду справи, зокрема його спроби уникнути правосуддя через штучну мобілізацію до ЗСУ без повідомлення командування про наявність кримінального провадження.
– Суд наголосив на системному характері дій судді, який не лише вимагав кошти, а й особисто консультував обвинуваченого щодо стратегії захисту, рекомендував «своїх» адвокатів та редагував тексти процесуальних документів.
– При призначенні покарання суд врахував високу суспільну небезпеку корупції в органах правосуддя, що підриває довіру до держави, тому відхилив можливість призначення мінімального покарання чи звільнення від його відбування.
– Суд дійшов висновку, що докази сторони обвинувачення є належними, допустимими та достатніми для доведення вини поза розумним сумнівом.

3. **Рішення суду:** Суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначив йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати посади, пов’язані зі здійсненням правосуддя, строком на 3 роки.

Справа №908/2131/24 від 15/09/2026
1. Предметом спору є стягнення заборгованості, зокрема 3% річних, нарахованих ПАТ «Укренерго» до АТ «ДТЕК Дніпроенерго» за порушення грошових зобов’язань.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції не повною мірою дослідили обставини, які мають значення для правильного нарахування 3% річних. Зокрема, суди не надали належної оцінки доводам відповідача щодо правомірності періоду нарахування та бази розрахунку цих сум у контексті умов договору та вимог законодавства. Верховний Суд вказав на порушення норм процесуального права, оскільки суди не встановили фактичні обставини, які б дозволяли обґрунтовано визначити розмір санкцій. Оскільки касаційний суд позбавлений права самостійно встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні, він був змушений скасувати судові акти в цій частині. Відтак, для усунення допущених порушень та повного з’ясування всіх юридичних фактів, справу було повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення 3% річних та передав справу в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Справа №509/114/23 від 10/09/2026
Справа №904/4326/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз справи:

1. **Предмет спору:** Стягувач намагався в порядку статті 336 ГПК України звернути стягнення на грошові кошти, що знаходилися на рахунку боржника в банку, стверджуючи, що ці кошти фактично належать йому як користувачу платіжних послуг.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, зазначивши, що стаття 336 ГПК України є спеціальним механізмом для виконання рішень суду, який не може бути використаний для вирішення спору про право власності на кошти. Суд наголосив, що якщо кошти належать стягувачу, то застосування цього процесуального інструменту є помилковим, оскільки він передбачений для стягнення заборгованості з третіх осіб, а не для повернення власних коштів. Також суд підтвердив право банку на апеляційне оскарження, оскільки резолютивна частина ухвали першої інстанції прямо покладала на банк обов’язок вчинити дії з перерахування коштів, що безпосередньо зачіпало його інтереси. Суд відхилив доводи скаржника щодо неналежного представництва банку, вказавши, що питання повноважень представника було перевірено при відкритті апеляційного провадження. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що суд не зобов’язаний надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, якщо основні питання, що впливають на результат, були вирішені. Зрештою, касаційна інстанція констатувала, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.

Справа №910/16578/25 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що забезпечення позову є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності доведених ризиків того, що невжиття таких дій ускладнить або унеможливить виконання майбутнього рішення суду. Суд підкреслив, що обов’язок доведення таких ризиків лежить виключно на позивачеві, який має надати належні докази недобросовісної поведінки відповідача або його дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язань. У даній справі позивач обмежився лише припущеннями та посиланням на наявність інших судових справ, що, на думку Верховного Суду, не є достатньою підставою для арешту рахунків. Апеляційний суд припустився помилки, не дослідивши співмірність обраного заходу забезпечення із заявленими вимогами та не встановивши реальної загрози майновим інтересам позивача. Верховний Суд вказав, що сам по собі факт наявності боргів перед іншими контрагентами не свідчить автоматично про намір відповідача ухилитися від виконання рішення у конкретному спорі. Таким чином, рішення про арешт коштів було визнано необґрунтованим та таким, що порушує процесуальні норми щодо оцінки доказів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував ухвалу апеляційного суду та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Справа №525/1384/24 від 14/09/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України).

Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином дослідив усі докази, надані сторонами обвинувачення та захисту, та надав їм відповідну правову оцінку. Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного вироку. Аргументи засудженої, викладені в касаційній скарзі, були визнані необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду щодо доведеності винуватості особи. Суд підтвердив, що кваліфікація дій засудженої за ч. 4 ст. 185 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного. Таким чином, Верховний Суд не знайшов підстав для втручання у рішення апеляційної інстанції.

Верховний Суд залишив вирок Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженої — без задоволення.

Справа №990/269/26 від 14/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі №990/269/26:

1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої ради правосуддя про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.

2. Суд виходив з того, що Вища рада правосуддя (ВРП) діяла в межах своїх дискреційних повноважень, належним чином обґрунтувавши необхідність продовження відсторонення наявністю об’єктивних ризиків. Суд підкреслив, що на стадії продовження відсторонення ВРП не переоцінює первинне рішення, а лише перевіряє, чи продовжують існувати обставини, що стали підставою для такого заходу. Було встановлено, що підозра у вчиненні тяжкого корупційного злочину об’єктивно створює загрозу авторитету судової влади та довірі суспільства, що є несумісним із виконанням функцій судді. Суд також відхилив доводи позивача щодо процедурних порушень, зокрема стосовно підписання рішення, зазначивши, що наявність технічно прихованих підписів у копії не спростовує їх наявності в оригіналі. Крім того, суд наголосив, що гарантії незалежності судді не є абсолютними і не перешкоджають державі реагувати на обставини, що ставлять під сумнів доброчесність судді. Зрештою, суд дійшов висновку, що рішення ВРП відповідає вимогам закону, містить належну мотивацію та прийняте повноважним складом органу.

3. Верховний Суд прийняв рішення відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Справа №904/254/26 від 01/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Співвласник квартири звернувся до суду з позовом до ОСББ про зобов’язання надати копії документів щодо фінансово-господарської діяльності об’єднання для реалізації права на участь в управлінні будинком.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що право співвласника на отримання інформації про діяльність ОСББ є фундаментальним і закріпленим у профільному законодавстві.
* Верховний Суд наголосив, що ОСББ зобов’язане забезпечити доступ до документів, проте з обов’язковим вилученням персональних даних інших осіб (конфіденційної інформації), керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.
* Суд відхилив доводи ОСББ про вихід апеляційної інстанції за межі позовних вимог, зазначивши, що надання можливості ознайомлення з документами замість видачі засвідчених копій не є зміною предмета позову, а є способом захисту порушеного права.
* Водночас суд визнав передчасним висновок апеляції щодо надання договору з компанією “Тепло КР”, оскільки ОСББ заперечує існування такого документа, а суд не перевірив ці обставини.
* Також суд виявив суттєве процесуальне порушення: невідповідність суми витрат на правничу допомогу, проголошеної в залі суду (13 грн), сумі, зазначеній у письмовому тексті постанови (13 000 грн).
* Через ці процесуальні помилки та недосліджені факти щодо наявності документів, справу в частині цих вимог було направлено на новий розгляд.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСББ, скасував постанову апеляційного суду в частині надання договору з “Тепло КР” та стягнення витрат на правничу допомогу, направивши справу в цій частині на новий розгляд, а в іншій частині залишив рішення без змін.

Справа №915/1189/24 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 915/1189/24:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з вимогою усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою лісового фонду, яка розташована в прибережній захисній смузі, шляхом скасування рішень про її передачу у приватну власність, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов’язання повернути землю державі.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився суттєвих процесуальних порушень, не надавши належної оцінки всім позовним вимогам та не навівши мотивів щодо відхилення аргументів прокурора. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у позові, пославшись на необхідність додаткового встановлення меж накладання ділянки, хоча ці факти вже були встановлені судом першої інстанції. Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва на будівлю сторожки, Верховний Суд погодився з апеляцією, що оскільки об’єкт фактично знищено, належним способом захисту є скасування державної реєстрації права власності та закриття відповідного розділу реєстру, а не визнання недійсним свідоцтва. Водночас, стосовно основних вимог щодо повернення земельної ділянки, апеляційний суд не вирішив спір по суті, що унеможливлює перевірку законності його висновків. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність нового розгляду справи в апеляційній інстанції для повного та всебічного дослідження обставин справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні основних позовних вимог та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення лише в частині відмови щодо визнання недійсним свідоцтва на будівлю.

Справа №712/1983/22 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи:

**1. Предмет спору**
Предметом касаційного розгляду є законність засудження особи за ч. 3 ст. 135 КК України (залишення в небезпеці, що спричинило смерть малолітньої дитини) та правомірність виправдання іншої особи, яка обвинувачувалася у співучасті в цьому ж злочині.

**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд підтвердив, що засуджена була належним чином повідомлена про стан дитини, мала реальну можливість викликати допомогу, але проявила злочинну бездіяльність, що призвело до трагічних наслідків.
* Суд наголосив, що для кваліфікації за ст. 135 КК України не має значення, чи могла б вчасно надана допомога врятувати життя, оскільки сам факт ухилення від обов’язку піклування про безпорадну особу є закінченим злочином.
* Щодо виправданого, суд встановив, що сторона обвинувачення не надала переконливих доказів його проживання за місцем події та наявності у нього юридичного обов’язку піклуватися про дитину, що виключає його відповідальність за цією статтею.
* Суд відхилив доводи засудженої про недопустимість доказів (зокрема, результатів обшуку та огляду), підтвердивши, що всі слідчі дії були проведені з дотриманням процесуального порядку та за наявності відповідних дозволів.
* Щодо покарання, апеляційний суд мав право пом’якшити вирок, врахувавши критичне ставлення засудженої до своєї поведінки та відсутність обтяжуючих обставин, що відповідає принципам індивідуалізації покарання.
* Верховний Суд також підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові факти, а лише перевіряє правильність застосування норм права судами нижчих інстанцій.
* Усі твердження засудженої про психологічний тиск, мовний бар’єр чи фальсифікацію матеріалів справи були визнані безпідставними та такими, що не підтверджуються матеріалами провадження.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженої та прокурора — без задоволення.

Справа №461/7271/20 від 07/09/2026
Ось аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційним судом заяви особи про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд систематично ігнорує обов’язкові вказівки касаційної інстанції, надані під час попередніх скасувань аналогічних ухвал у цій же справі. Суд наголосив, що рішення за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами підлягає оскарженню в порядку, передбаченому КПК для оскарження того рішення, перегляд якого ініціює заявник. Також було підкреслено, що заявник є безпосереднім суб’єктом звернення щодо бездіяльності прокуратури, а отже, має право на подання відповідної заяви. Суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статті 439 КПК, не виконав вказівки Верховного Суду, що є істотним порушенням процесуального закону. В результаті, апеляційний суд знову допустив помилку, яка ставить під сумнів законність та обґрунтованість його рішення. Верховний Суд вкотре наголосив на необхідності дотримання принципу правової визначеності та обов’язковості виконання вказівок суду вищої інстанції.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №911/2167/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання незаконним рішення про дискваліфікацію переможця земельних торгів, визнання укладеним договору суборенди та визнання недійсним договору суборенди, укладеного з іншою особою.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що стаття 137 Земельного кодексу України є універсальною нормою, яка встановлює єдиний порядок підготовки та проведення земельних торгів для всіх видів речових прав на землю, включаючи оренду та суборенду.
– Обов’язок подання документів, що підтверджують громадянство акціонерів та структуру власності, є імперативним для всіх учасників торгів щодо земель сільськогосподарського призначення, незалежно від того, чи йдеться про продаж ділянки, чи про передачу її в користування.
– Кабінет Міністрів України, затверджуючи перелік документів у постанові № 1013, діяв виключно в межах делегованих йому законом повноважень, тому посилання позивача на перевищення Урядом своїх повноважень є безпідставним.
– Листи міністерств та відомств (зокрема Держгеокадастру) мають лише рекомендаційний характер і не можуть скасовувати або змінювати імперативні вимоги закону щодо обов’язкового подання повного пакета документів.
– Оскільки позивач не надав передбачені законом документи, організатор торгів був зобов’язаний дискваліфікувати його, що виключає можливість визнання договору суборенди укладеним з таким учасником.
– Суд також підкреслив, що наступний переможець торгів є добросовісним набувачем, оскільки він діяв у межах процедури, результати якої не були оскаржені, а право на земельну ділянку було належним чином зареєстровано.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність дискваліфікації позивача через неподання обов’язкових документів.

Справа №910/10368/25 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/10368/25:

1. **Предмет спору:** АТ «Укрнафта» намагалося оскаржити розпорядження місцевої адміністрації та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки лісогосподарського призначення, на якій розташовані свердловини позивача, через створення перешкод у їх експлуатації.

2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту — скасування розпорядження та записів у реєстрах — є неефективним, оскільки він не відновлює право користування землею для видобутку нафти. Верховний Суд підкреслив, що АТ «Укрнафта» не є власником спірної земельної ділянки, тому віндикаційний позов (витребування майна) у цьому випадку не застосовується. Водночас наявність у компанії права власності на свердловини та спеціального дозволу на надра не скасовує права держави чи лісогосподарського підприємства на володіння землею. Суд роз’яснив, що спеціальним та ефективним механізмом для нафтогазовидобувних компаній у таких ситуаціях є встановлення земельного сервітуту. Такий сервітут дозволяє законно використовувати чужу ділянку для обслуговування свердловин без зміни її цільового призначення. Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту, суд відмовив у задоволенні позову, не вбачаючи підстав для втручання у право власності на весь масив лісових земель площею 297 га.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Справа №910/3831/26 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності відмови господарського суду у відкритті провадження за позовом про стягнення коштів (пені) з іноземного суб’єкта — Секретаріату Енергетичного Співтовариства, який не був стороною договору та не підпорядковувався юрисдикції українських судів.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, наголосивши, що визначення належного відповідача є ключовим для відкриття провадження. Суд встановив, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства не підписував договір, з якого виник спір, і не надавав згоди на розгляд справ у судах України. Також було підтверджено відсутність у відповідача майна, філій чи представництв на території нашої держави, що унеможливлює встановлення територіальної підсудності. Верховний Суд відхилив посилання позивача на практику щодо арбітражних застережень, оскільки у цій справі питання арбітражу взагалі не поставало. Щодо імунітету міжнародної організації, суд зазначив, що це питання не було вирішальним, оскільки відмова базувалася на відсутності договірної прив’язки до юрисдикції України. Зрештою, касаційна інстанція констатувала, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, а доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду виявилися безпідставними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №914/2419/25 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на оскарження рішення суду першої інстанції у справі про стягнення штрафу за договором франчайзингу.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд формально підійшов до питання поновлення строку, не дослідивши належним чином причини неотримання відповідачем поштової кореспонденції. Суд першої інстанції отримував від «Укрпошти» інформацію про неможливість вручення листа через відсутність доступу до під’їзду, проте апеляційний суд не надав цьому факту належної оцінки в контексті поважності причин пропуску строку. Верховний Суд наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним, але суд зобов’язаний перевіряти обставини, які перешкоджали стороні вчасно дізнатися про рішення. Апеляційний суд помилково зробив висновок, що відповідач був обізнаний про розгляд справи виключно через власну пасивність. Відтак, висновок апеляції про відсутність поважних причин для поновлення строку визнано передчасним. Суд касаційної інстанції підкреслив, що оцінка доказів має бути всебічною та об’єктивною, а не ґрунтуватися лише на припущеннях про «волевиявлення» сторони.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №911/3300/25 від 15/09/2026
Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсними окремих положень договору будівельного підряду та стягнення з підрядника коштів, які прокуратура вважала безпідставно отриманими.

Суд при винесенні рішення керувався принципом обов’язковості дотримання умов господарського договору, укладеного між суб’єктами господарювання. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, безпідставно втрутившись у договірні відносини сторін. Зокрема, було встановлено, що підрядник виконав свої зобов’язання належним чином, а ціноутворення в договорі відповідало вимогам законодавства на момент його укладення. Суд наголосив, що прокурор не довів наявності підстав для визнання пунктів договору недійсними, оскільки відсутні докази порушення публічного порядку чи інтересів держави. Також було враховано, що безпідставне стягнення коштів з підрядника за фактично виконані роботи порушує баланс інтересів сторін та принципи господарського обороту. Відтак, касаційна скарга була задоволена, а попередні судові рішення — скасовані.

Верховний Суд ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог прокуратури та поклав на неї обов’язок відшкодувати відповідачу судові витрати.

Справа №289/1570/20 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Перевірка законності засудження особи за ч. 1 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження) та правомірності звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що водій ОСОБА_7 порушив низку пунктів ПДР (зокрема, щодо маневрування та надання переваги в русі), що перебуває у прямому причинному зв’язку з ДТП.
* Колегія суддів підтвердила, що висновки експертиз є належними та допустимими доказами, оскільки вони ґрунтуються на повному спектрі вихідних даних, на відміну від висновку, наданого стороною захисту.
* Суд роз’яснив, що хоча посилання на витяг з ЄРДР як на доказ вини є процесуальною помилкою, вона не є істотним порушенням, що впливає на законність вироку.
* Щодо форми рішення, суд зазначив, що апеляційний суд зобов’язаний ухвалювати вирок лише у чітко визначених ст. 420 КПК випадках, а в інших — може обмежуватися ухвалою.
* Оскільки апеляційний суд лише виправив помилку першої інстанції щодо кваліфікації звільнення від відповідальності (замінивши звільнення від кримінальної відповідальності на звільнення від покарання), це не погіршило становище засудженого.
* Верховний Суд наголосив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» у цій справі дотримано, а доводи захисту про відсутність складу злочину є спробою переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №607/10245/22 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб) у зв’язку з доводами захисту про недопустимість доказів та невідповідність призначеного покарання.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи, а лише перевіряє правильність застосування норм права.
– Суд визнав доказову базу (протоколи огляду, висновки автотехнічних та судово-медичних експертиз) належною та допустимою, відкинувши аргументи захисту про їх недопустимість через нібито порушення процедури залучення експертів.
– Колегія суддів підтвердила, що апеляційний суд мав право оцінювати докази, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції, не порушуючи при цьому принципу безпосередності судового розгляду.
– Суд зазначив, що апеляційна інстанція правомірно відмовила у повторному дослідженні доказів, оскільки захист не надав обґрунтованих підстав, які б свідчили про неповноту їх дослідження судом першої інстанції.
– Щодо покарання, Верховний Суд погодився з позицією апеляції про призначення 5 років позбавлення волі, визнавши це покарання справедливим та достатнім, проте підтримав відмову у застосуванні ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням) через тяжкість наслідків злочину.
– Суд також вказав, що дотримано вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини, оскільки апеляційний суд надав мотивовані відповіді на ключові доводи захисту, незважаючи на відсутність детальної відповіді на кожен окремий аргумент.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника — без задоволення.

Справа №320/5031/23 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Національної гвардії України здійснити перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця з урахуванням актуального прожиткового мінімуму та відповідний перерахунок виплат, належних при звільненні.

2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що після скасування судом змін до пункту 4 Постанови № 704, для розрахунку посадових окладів має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року, а не фіксована сума 1762 грн.
* Верховний Суд підтвердив, що військовослужбовці Національної гвардії мають право на такий перерахунок, оскільки вони підпадають під дію Постанови № 704, а відомчі накази МВС лише деталізують цей порядок.
* **** Суд відступив від попередньої практики щодо застосування строків звернення до суду, зазначивши, що зміни до статті 233 КЗпП України (що обмежили строк звернення 3 місяцями) не мають зворотної дії в часі.
* Суд роз’яснив, що правовідносини, які виникли до 19 липня 2022 року, регулюються редакцією статті 233 КЗпП, яка не обмежувала строк звернення до суду з позовами про стягнення належних при звільненні сум.
* Відтак, апеляційний суд помилково залишив позовні вимоги без розгляду через нібито пропуск строку, оскільки для спірних правовідносин діяло правило відсутності обмежень у часі.
* Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції було законним, а апеляційний суд безпідставно його скасував.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено.

Справа №213/3121/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога про стягнення з роботодавця (АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат») грошової компенсації моральної шкоди, завданої смертю працівниці на виробництві, у розмірі по 2 000 000 грн на користь її чоловіка та малолітньої дитини.

**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що смерть працівниці сталася під час виконання нею трудових обов’язків, що підтверджується актом спеціального розслідування за формою Н-1/П, а отже, відповідальність роботодавця за моральну шкоду є обґрунтованою.
* При визначенні розміру компенсації суд врахував сукупність факторів: як вину підприємства (невиконання обов’язків майстром), так і супутню вину самої загиблої, яка порушила інструкції з охорони праці, проникнувши за захисне огородження без зупинки конвеєра.
* Суд критично поставився до доводів позивачів щодо причин смерті, спираючись на висновок судово-медичної експертизи, яка вказала на раптову смерть внаслідок тромбозу, а не безпосередньо від травм, отриманих у момент інциденту.
* Аргументи позивачів про необхідність переоцінки доказів (зокрема, висновку спеціаліста № 116) були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій вже надали їм належну оцінку, а переоцінка доказів не входить до повноважень касаційної інстанції.
* Суд підкреслив, що розмір моральної шкоди має бути домірним стражданням, але не обов’язково відповідати сумі, заявленій позивачем, якщо він є обґрунтованим з огляду на принципи розумності та справедливості.
* Також суд підтвердив, що суми відшкодування шкоди життю та здоров’ю, стягнуті за рішенням суду, не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.
* Верховний Суд дійшов висновку, що суди нижчих інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи скаржників фактично спрямовані на переоцінку встановлених фактів, що не є підставою для скасування рішень.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, залишивши розміри компенсацій (300 000 грн чоловіку та 500 000 грн дитині) незмінними.

Справа №520/2983/22 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, через незгоду із застосованими ставками податку до об’єктів нежитлової нерухомості.

2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що податковий орган неправомірно застосував ставку 1% до виробничих будівель у м. Харкові лише на підставі відсутності деталізації їх типу в Державному реєстрі, ігноруючи технічну документацію.
* Суд наголосив, що для визначення ставки податку вирішальним є фактичне функціональне призначення об’єкта, яке підтверджується технічними паспортами та іншими доказами, а не лише формальні записи в Реєстрі.
* Щодо об’єктів у смт Нова Водолага, суд підтримав позицію податкової, зазначивши, що наявність у будівлі, яка формально названа «гаражем», інших приміщень (кабінетів, побутових кімнат тощо) виключає можливість застосування нульової ставки податку.
* Суд врахував правову позицію, викладену в іншій справі щодо того самого платника та об’єкта, підтвердивши, що «гараж» у даному випадку є лише назвою, а не характеристикою, що дає право на пільгу.
* Суд підкреслив, що обов’язок правильно визначити тип об’єкта та відповідну ставку податку лежить на контролюючому органі, проте платник також має право надавати докази для уточнення цих даних.
* В результаті, суд дійшов висновку, що до виробничих будівель у Харкові має застосовуватися ставка 0,1% (як для «інших будівель»), а не 1%, тоді як щодо об’єктів у Новій Водолазі ставка 0,75% була застосована правомірно.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги обох сторін, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №800/376/13 від 14/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є законність Постанови Верховної Ради України від 23 травня 2013 року № 311-VII в частині звільнення позивача з посади судді за порушення присяги.

2. Суд керувався тим, що підставою для звільнення судді парламентом було подання Вищої ради юстиції (ВРЮ), яке на момент розгляду справи вже було визнано протиправним та скасовано іншим рішенням Верховного Суду. Оскільки правова підстава для прийняття оскаржуваної Постанови ВРУ (подання ВРЮ) втратила чинність через визнання її незаконною, сама Постанова в частині звільнення позивача також підлягає скасуванню. Суд врахував преюдиційне значення обставин, встановлених у попередніх судових рішеннях, які набрали законної сили. Крім того, суд взяв до уваги позицію Європейського суду з прав людини у справах проти України, де було встановлено порушення прав суддів при процедурі їх звільнення за «порушення присяги». Верховний Суд наголосив, що оскільки первинний акт (рішення ВРЮ) визнано протиправним, похідний від нього акт (Постанова ВРУ) не може залишатися чинним. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом скасування оскаржуваної Постанови.

3. Суд прийняв рішення повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, визнавши протиправною та скасувавши Постанову Верховної Ради України № 311-VII в частині звільнення позивача з посади судді.

Справа №358/1014/24 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту родинних відносин між позивачем та померлою особою з метою оформлення спадщини за законом.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що у справах про встановлення факту родинних відносин для спадкування критично важливим є правильне визначення кола відповідачів. Суди попередніх інстанцій не встановили повне коло спадкоємців померлої, зокрема не перевірили, чи прийняли спадщину інші особи, які потенційно мають на неї право. Оскільки від складу спадкоємців залежить визначення належного відповідача, суд не може розглядати позов по суті без залучення всіх зацікавлених осіб. Позивач має право на судовий захист, проте суди не повинні обмежуватися лише формальною відмовою через брак доказів, не з’ясувавши при цьому, хто саме є належним відповідачем у справі. Оскільки суди не встановили фактичні обставини щодо кола спадкоємців та не перевірили наявність інших осіб, які можуть претендувати на майно, висновки про відмову в позові визнано передчасними. Верховний Суд підкреслив, що без встановлення цих обставин неможливо вирішити спір по суті, тому справу необхідно повернути на новий розгляд.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №520/17191/23 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Військовослужбовець звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період з липня по грудень 2022 року та зобов’язати здійснити таку виплату.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн згідно з Постановою КМУ № 168 не виникає автоматично лише через перебування військовослужбовця в районі бойових дій.
* Ключовим критерієм для такої виплати є безпосередня участь у бойових діях або виконання спеціальних бойових завдань, що має бути підтверджено відповідними документами (бойовими наказами, журналами бойових дій, рапортами).
* Для військовослужбовців зенітних ракетних військ такою «безпосередньою участю» визнається саме виконання завдань з вогневого ураження повітряних цілей.
* Суд зазначив, що виплата має здійснюватися пропорційно часу фактичного виконання таких завдань (за дні пусків ракет), а не за весь період перебування у зоні бойових дій чи на бойовому чергуванні.
* Апеляційний суд припустився помилки, оскільки не встановив конкретних дат та епізодів вогневого ураження, за які позивач має право на виплату, обмежившись лише загальними висновками.
* Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно досліджувати докази та встановлювати фактичні обставини, тому справа потребує додаткового вивчення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення конкретних фактів виконання позивачем бойових завдань.

Справа №389/1122/24 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору було визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом через пропуск встановленого законом шестимісячного терміну.

2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, виходячи з того, що суди неправомірно визнали причини пропуску строку поважними. Суд наголосив, що сама по собі необізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця не є об’єктивною та непереборною перешкодою, якщо спадкоємець, знаючи про наявність заповіту на свою користь, не вживав заходів для підтримання зв’язку зі спадкодавцем. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково переклали обов’язок нотаріуса щодо розшуку спадкоємців на підставу для поновлення строку, хоча позивач навіть не посилався на бездіяльність нотаріуса у позовній заяві. Також було підкреслено, що фактичне користування земельною ділянкою не замінює юридичного акту прийняття спадщини шляхом подання заяви. Верховний Суд вказав, що безпідставне надання додаткового строку порушує принципи правової визначеності та верховенства права. У підсумку, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності об’єктивних та істотних труднощів, які б унеможливлювали своєчасне звернення до нотаріуса.

3. Верховний Суд прийняв нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Справа №826/11195/16 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності нарахування податковим органом пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) через несвоєчасне надходження валютної виручки.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що датою надходження валютної виручки є момент її зарахування на розподільчий рахунок банку, а не на поточний рахунок підприємства, оскільки саме розподільчий рахунок є первинним транзитним рахунком для таких операцій.
– Оскільки позивач не надав доказів своєчасного зарахування коштів на розподільчий рахунок, нарахування пені за прострочення є обґрунтованим.
– Суд підкреслив, що єдиною законною підставою для звільнення від сплати такої пені є наявність судового рішення про задоволення позову резидента до нерезидента щодо стягнення заборгованості, чого в даному випадку не було.
– Також було враховано, що позивач не надав документів про форс-мажорні обставини або висновків Мінекономіки про продовження граничних строків розрахунків.
– Суд апеляційної інстанції правомірно перерахував суму пені на основі наявних доказів, частково скасувавши податкове повідомлення-рішення в частині надмірно нарахованих сум.
– Верховний Суд підтвердив, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального порядку, які могли б вплинути на результат справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов було задоволено лише частково, залишив без змін.

Справа №560/9332/22 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток через донарахування, пов’язані з витратами на ремонт орендованих приміщень, витратами за послугами ФОП та коригуванням фінансового результату за операціями з нерезидентами.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки, надані під час попереднього скасування рішень, зокрема щодо необхідності встановлення економічного результату ремонтних робіт. Суд зазначив, що сама по собі класифікація робіт як «капітального ремонту» за будівельними нормами не є автоматичним доказом «поліпшення» активу, що веде до збільшення майбутніх економічних вигод. Щодо витрат на послуги ФОП, суд вказав на необхідність дослідження сукупності первинних документів (актів та калькуляцій) для підтвердження реальності та вартості спожитих ресурсів, а не лише формальної наявності документів. Водночас Суд підтримав позицію апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для 30-відсоткового коригування фінансового результату за операціями з нерезидентами, оскільки контролюючий орган не спростував докази платника про відповідність цін принципу «витягнутої руки». Суд підкреслив, що обов’язок доведення правомірності податкового повідомлення-рішення лежить на податковому органі, який не надав належних доказів на спростування позиції платника. У підсумку, через недостатнє дослідження обставин щодо ремонту та послуг ФОП, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині оцінки витрат на ремонт та послуги ФОП (разом із розподілом судових витрат) і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши в іншій частині постанову апеляційного суду без змін.

Справа №300/382/22 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності проведення будівельних робіт (реконструкції) без дозвільних документів та вимоги органу державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) про знесення самочинно збудованої добудови до нежитлових приміщень.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що збільшення площі приміщень з 26,1 кв. м до 71,6 кв. м внаслідок приєднання нових площ є реконструкцією, а не капітальним ремонтом, що вимагає наявності відповідних дозвільних документів.
* Верховний Суд підкреслив, що ключовим критерієм розмежування реконструкції та ремонту є зміна геометричних розмірів об’єкта, тому будь-яке самовільне збільшення площі автоматично кваліфікується як реконструкція.
* Суд зазначив, що державна реєстрація права власності на самочинно збудований об’єкт не легалізує його і не позбавляє орган ДАБК права вимагати знесення такого будівництва.
* Щодо процесуального питання, суд вказав, що відсутність представника сторони в засіданні апеляційного суду не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо сторона мала можливість викласти свою позицію письмово, а суд розглянув справу по суті.
* Суд визнав обраний спосіб захисту — знесення лише самочинно збудованої частини з приведенням об’єкта до попереднього стану — співмірним та пропорційним втручанням у право власності.
* Суд наголосив, що невиконання припису про усунення порушень без поважних причин свідчить про небажання особи усувати наслідки самочинного будівництва, що дає правові підстави для примусового знесення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши законність вимоги про знесення самочинно збудованої частини приміщення.

Справа №2-2263/10 від 19/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у видачі дубліката виконавчого листа та поновленні строку на його пред’явлення до виконання.

2. Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували ключових обставин справи, зокрема, не встановили, щодо кого саме з кількох боржників заявник просить видати дублікат та скільки виконавчих листів було видано судом загалом. Суди не перевірили зміст заяви, проігнорувавши той факт, що в матеріалах справи містяться суперечливі дані щодо кількості виконавчих проваджень та боржників. Крім того, касаційна інстанція наголосила, що на період воєнного стану строки пред’явлення виконавчих документів до виконання перериваються, тому висновок апеляційного суду про пропуск строку без урахування цього фактора є передчасним. Верховний Суд підкреслив, що дублікат видається замість втраченого оригіналу, і для цього необхідно чітко ідентифікувати виконавчий документ, що не було зроблено належним чином. Оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати нові факти, справу було повернуто на новий розгляд. Таким чином, рішення було скасовано через процесуальну неповноту дослідження доказів та обставин справи.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду в частині видачі дубліката виконавчого листа та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №521/9617/24 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 521/9617/24:

1. Предметом спору є усунення перешкод у спілкуванні батька, діда та бабусі з малолітньою дитиною та визначення конкретного способу їхньої участі у вихованні дитини.

2. Суд виходив із того, що батьки мають рівні права на виховання дитини, а розірвання шлюбу чи проживання окремо не звільняє від обов’язків щодо неї. Верховний Суд підкреслив, що інтереси дитини є пріоритетними, тому будь-яке втручання у спілкування з родичами має бути мінімізоване, якщо немає доказів шкоди для розвитку дитини. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили «адаптаційний період» до 7-річчя дитини, під час якого зустрічі відбуваються у присутності матері для забезпечення психологічного комфорту дитини. Водночас Верховний Суд звернув увагу на те, що попередній графік побачень був надмірно обтяжливим для дитини та не враховував її розпорядок дня (гуртки, навчання). Тому касаційна інстанція скоригувала графік зустрічей, щоб забезпечити баланс між правом родичів на спілкування та правом дитини на стабільний режим життя. Також суд підтвердив право батька на спілкування з дитиною за кордоном, посилаючись на міжнародні норми та законодавство України про охорону дитинства.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу матері, змінивши графік зустрічей батька, діда та бабусі з дитиною після досягнення нею семирічного віку для кращого врахування інтересів дитини.

Справа №640/17536/22 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю для журналіста:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким банку донараховано податкові зобов’язання з ПДВ через нібито неправомірне звільнення від оподаткування операції з продажу земельної ділянки та порушення строків включення сум ПДВ до податкового кредиту.

2. **Аргументи суду:**
Суд встановив, що оскільки вартість земельної ділянки була чітко визначена в договорі купівлі-продажу окремо від вартості нерухомості, операція з її продажу правомірно підпадала під звільнення від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 197.1.21 Податкового кодексу України. Щодо податкового кредиту, суд наголосив, що для банківських установ, які набули право власності на заставне майно, право на формування податкового кредиту зберігається до моменту продажу такого майна, тому обмеження у 365 днів, на якому наполягала податкова, у цьому випадку не застосовується. Суд підкреслив, що поділ необоротного активу на окремі об’єкти у 2016 році не є операцією, що вимагає складання податкової накладної, а отже, не може бути точкою відліку для 365-денного строку. Фактичне використання активу в оподатковуваних операціях відбулося саме у вересні 2017 року під час його продажу, що дало банку законне право включити залишок ПДВ до податкового кредиту на підставі бухгалтерської довідки. Також суд врахував, що позивач діяв згідно з отриманою індивідуальною податковою консультацією, а попередні перевірки не виявляли порушень у цій частині. У підсумку, суд дійшов висновку, що доводи податкового органу про порушення строків та заниження зобов’язань є безпідставними, оскільки банк дотримався спеціальних норм перехідних положень Податкового кодексу.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов банку було задоволено, — без змін.

Справа №607/25596/24 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є законність наказу про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за невиконання наказів керівництва щодо прибуття до територіального центру комплектування.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що ключовим критерієм для визначення суду, який має розглядати справу, є характер спірних правовідносин та суб’єктний склад. Суд наголосив, що позивач є державним службовцем, а спір стосується проходження ним публічної служби, що прямо регулюється Законом України «Про державну службу». Відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, спори щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї належать виключно до юрисдикції адміністративних судів. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули цю справу в порядку цивільного судочинства, що є порушенням процесуального закону. Верховний Суд підкреслив, що не кожен спір, де суб’єкт владних повноважень приймає рішення, може розглядатися цивільними судами, якщо закон чітко визначає іншу юрисдикцію. Таким чином, суди нижчих інстанцій не мали повноважень вирішувати цей спір по суті, оскільки він за своєю природою є публічно-правовим.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до адміністративного суду.

Справа №369/7931/21 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою захистити право власності на трансформаторну підстанцію (КТП-988) та електромережі, які, на її думку, були незаконно передані органом місцевого самоврядування на баланс енергопостачальної компанії (ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі»), що призвело до несанкціонованого підключення третіх осіб до її майна.

2. **Аргументи суду:**
– Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка довела факт створення об’єкта за власні кошти, а передача цього майна сільською радою без згоди власників була протиправною.
– Апеляційний суд скасував це рішення, вважаючи, що позивачка не залучила до справи всіх необхідних співвідповідачів (зокрема, іншого співвласника та правонаступника сільської ради), що унеможливило встановлення реального вкладу кожного у створення майна.
– Верховний Суд не погодився з апеляцією, зазначивши, що право на захист спільної часткової власності належить кожному зі співвласників окремо, тому згода інших не є обов’язковою для звернення до суду.
– Касаційна інстанція наголосила, що апеляційний суд не надав оцінки правовому режиму майна (чи є воно рухомим/нерухомим, чи є приналежністю іншої речі) та проігнорував докази про повідомлення енергопостачальника про власників КТП ще у 2004 році.
– Суд підкреслив, що відмова у позові лише через нібито «неналежний склад відповідачів» без належного аналізу суті спору є передчасною та порушує процесуальні права позивача.
– Верховний Суд вказав, що апеляційний суд мав самостійно дослідити питання правонаступництва сільської ради, а не відмовляти у позові через формальні недоліки в суб’єктному складі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №953/16679/20 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи:

1. Предметом спору є правомірність дій державного виконавця, який самостійно визначив та зазначив у постановах про відкриття виконавчих проваджень суми заборгованості, що не були чітко визначені в резолютивній частині виконавчого листа.

2. Верховний Суд керувався тим, що державний виконавець у своїй діяльності суворо обмежений змістом виконавчого документа, виданого судом. Суд наголосив, що виконавець не наділений повноваженнями самостійно встановлювати чи перераховувати розмір заборгованості, якщо це прямо не передбачено судовим рішенням. Оскільки в резолютивній частині рішення суду та у виконавчих листах конкретні суми стягнення були відсутні, дії виконавця щодо їх визначення на підставі лише довідки-розрахунку стягувача є виходом за межі наданих законом повноважень. Суди попередніх інстанцій помилково не звернули уваги на те, що виконавець зобов’язаний діяти виключно у спосіб, визначений виконавчим документом. Відтак, дії виконавця щодо зазначення конкретних сум у постановах про відкриття проваджень були визнані передчасними та такими, що не відповідають вимогам закону. Верховний Суд підкреслив, що контроль за виконанням судового рішення здійснюється судом, а не виконавцем через власні розрахунки.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного вирішення спору з урахуванням викладених правових позицій.

Справа №420/23626/24 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність вимог комунальної установи «Одесреклама» до обслуговуючого кооперативу щодо примусового демонтажу дахових рекламних конструкцій, встановлених, на думку позивача, без відповідних дозволів.

2. **Основні аргументи суду:**
Верховний Суд наголосив, що органи місцевого самоврядування та їхні виконавчі органи наділені повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням правил розміщення зовнішньої реклами, включаючи право видавати приписи про демонтаж самовільно встановлених конструкцій. Суд відкинув позицію нижчих інстанцій про те, що такі питання належать виключно до компетенції Держпродспоживслужби, підтвердивши, що це є частиною самоврядних повноважень щодо благоустрою міста. Верховний Суд підкреслив, що невиконання законного припису про демонтаж створює правовий обов’язок для власника конструкції або особи, відповідальної за експлуатацію будівлі, забезпечити доступ для демонтажу. Водночас суд встановив, що попередні інстанції не дослідили належним чином фактичні обставини справи, зокрема, хто саме є відповідальним за експлуатацію дахів та чи дійсно чинилися перешкоди для демонтажу. Оскільки суди не надали оцінку статусу третьої особи та не з’ясували, хто саме має нести відповідальність за ці конструкції, рішення були визнані передчасними. У результаті Верховний Суд вказав на необхідність повного встановлення фактичних обставин справи для ухвалення справедливого рішення.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №520/33861/23 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким комунальному підприємству було зменшено від’ємне значення податку на додану вартість (ПДВ) через нібито заниження податкових зобов’язань та завищення податкового кредиту.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що отримані підприємством бюджетні кошти за кодами 2610 та 3210 є субсидіями та трансфертами, а не оплатою за товари чи послуги, тому вони не є об’єктом оподаткування ПДВ.
* Щодо операцій з «Харківобленерго», суд підтвердив, що підприємство виступало лише отримувачем послуг (відшкодовувало збитки), а не постачальником енергії, тому застосування касового методу оподаткування до нього було безпідставним.
* Безоплатна передача майна між комунальними підприємствами на підставі рішення місцевої ради була визнана операцією, що звільняється від оподаткування згідно з підпунктом 197.1.16 ПК України.
* Суд відхилив висновок експерта, наданий податківцями, оскільки він був отриманий з порушенням процедури (без дозволу слідчого на розголошення даних досудового розслідування) та складений вже після проведення перевірки.
* Верховний Суд наголосив, що контролюючий орган не надав доказів того, що позивач фактично здійснював постачання товарів чи послуг, які б вимагали нарахування податкових зобов’язань.
* Суд підкреслив, що дані податкової звітності мають базуватися на реальних господарських операціях, а не на припущеннях податкового органу щодо видів діяльності, зазначених у реєстрах.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь підприємства — без змін.

Справа №200/8716/25 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність повернення судами першої та апеляційної інстанцій позовної заяви військовослужбовця через нібито пропуск ним тримісячного строку звернення до суду з вимогами про перерахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням додаткової винагороди.

2. Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили передчасні висновки, автоматично пов’язавши початок перебігу строку звернення до суду виключно з датою виключення позивача зі списків особового складу військової частини. Суд роз’яснив, що згідно зі статтею 233 КЗпП України, тримісячний строк на оскарження обчислюється саме з моменту, коли особа отримала письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. У даному випадку суди не встановили ключовий факт: чи був позивач фактично ознайомлений з грошовим атестатом та чи отримав він інформацію про склад та розмір виплачених сум. Верховний Суд підкреслив, що формальне припущення про обізнаність військовослужбовця лише на підставі наказу про звільнення є недостатнім для відмови у доступі до правосуддя. Оскільки суди не дослідили обставини вручення грошового атестата, вони не мали підстав стверджувати про пропуск строку без належної перевірки доказів. Таким чином, суди порушили норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду по суті.

Справа №160/11356/25 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток через невизнання податковим органом витрат на безповоротну фінансову допомогу та відсутність коригування фінансового результату.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що надання безповоротної фінансової допомоги є господарською операцією, яка відображається у бухгалтерському обліку як витрати, що зменшують фінансовий результат.
– Податковий орган не довів, що ці операції були спрямовані на вилучення або розподіл капіталу, оскільки статутний капітал позивача залишався незмінним, а рішення про надання допомоги було належним чином оформлене.
– Суд наголосив, що Податковий кодекс не вимагає коригування фінансового результату, якщо допомога надається платнику податку на прибуток на загальних підставах, незалежно від того, чи сплатив цей контрагент податки з отриманих коштів.
– Доводи податківців про нереальність операцій через наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів визнані безпідставними, оскільки вони базувалися виключно на податковій інформації, а не на дослідженні реальних господарських відносин.
– Щодо заниження доходів на рахунках 71, 73, 74, суд зазначив, що податковий орган не надав жодних розрахунків чи посилань на первинні документи, які б підтверджували ці порушення.
– Суд також підкреслив, що правомірність відображення витрат підтверджується належним оформленням первинних документів (договорів, платіжних доручень), які не мають дефектів форми чи змісту.
– Верховний Суд підтвердив, що податкове законодавство не покладає на платника обов’язок контролювати податкову дисципліну своїх контрагентів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково — без змін.

Справа №462/8158/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про закриття провадження за скаргою на ухвалу про передачу справи за територіальною підсудністю.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною засадою судочинства, гарантованою Конституцією та Конвенцією про захист прав людини. Суд підкреслив, що перелік підстав для закриття апеляційного провадження, визначений статтею 362 ЦПК України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Апеляційний суд помилково ототожнив відсутність чинного провадження у справі (через повернення позову в іншому суді) з неможливістю перегляду процесуального питання про підсудність. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не мав повноважень закривати провадження з підстав, які прямо не передбачені законом. Також було вказано на помилкове застосування апеляційним судом практики Великої Палати, оскільки правовідносини у наведеній справі не були подібними. У підсумку, дії апеляційного суду визнано такими, що порушують право особи на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №361/5062/22 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стало питання правомірності повернення апеляційною інстанцією скарги на ухвалу суду першої інстанції, якою позивачу було відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмета позову та в задоволенні низки інших процесуальних клопотань.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що право на доступ до правосуддя та апеляційного оскарження є фундаментальним, тому перелік ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, не може тлумачитися звужувально. Суд підкреслив, що відмова у прийнятті заяви про зміну предмета позову за своїми правовими наслідками прирівнюється до повернення заяви позивачеві, що прямо передбачено пунктом 6 частини 1 статті 353 ЦПК України як підстава для окремого апеляційного оскарження. Водночас Верховний Суд погодився з апеляційною інстанцією в тому, що інші процесуальні питання (як-от витребування доказів, залучення співвідповідачів чи проведення виїзного засідання) не підлягають самостійному оскарженню, оскільки вони не перешкоджають подальшому провадженню і можуть бути предметом апеляції разом із фінальним рішенням у справі. Таким чином, суд застосував диференційований підхід, розмежувавши вимоги, що мають наслідком «повернення заяви», від тих, що стосуються внутрішнього руху справи. Суд також послався на усталену практику Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка вимагає оцінювати можливість поновлення прав особи в інший спосіб, ніж оскарження ухвали. Це рішення демонструє баланс між запобіганням зловживанню процесуальними правами та забезпеченням реального права на судовий захист.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду в частині повернення скарги на відмову у зміні предмета позову та направив справу до апеляційного суду для відкриття провадження в цій частині, залишивши в іншому ухвалу без змін.

Справа №531/852/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз:

1. **Предмет спору:** Спір стосується визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації цього права та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а також зустрічних вимог про визнання права власності на посіви та стягнення збитків.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач заперечував факт підписання договору оренди, а відповідач не надав оригіналу документа, посилаючись на його викрадення, що унеможливило проведення почеркознавчої експертизи.
– Відсутність оригіналу договору в ситуації, коли позивач категорично заперечує факт його укладення, означає, що відповідач не довів наявність волевиявлення власника на передачу землі в оренду.
– Суд наголосив, що для застосування доктрини «заборони суперечливої поведінки» (venire contra factum proprium) необхідно довести факт фактичного виконання договору обома сторонами, чого в даному випадку не відбулося, оскільки позивач повернув отримані кошти.
– Оскільки право оренди не було належним чином підтверджене, відповідач не набув статусу законного землекористувача.
– Відсутність законного права користування землею виключає можливість визнання за відповідачем права власності на посіви, вирощені на цій ділянці.
– Суд також підтвердив правомірність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, визнавши їх розмір обґрунтованим та пропорційним складності справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши відсутність у відповідача права оренди та відмову у задоволенні його зустрічних вимог.

Справа №380/21137/24 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги через нібито недостатню сплату судового збору при оскарженні рішення суду першої інстанції у справі про виплату індексації грошового забезпечення.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною гарантією, тому формальні перешкоди у доступі до правосуддя є неприпустимими.
* Суд роз’яснив, що вимога про зобов’язання вчинити дії (виплатити кошти) є похідною від вимоги про визнання дій протиправними, тому вони становлять одну немайнову вимогу.
* Апеляційний суд помилково підсумував усі вимоги позову до різних відповідачів, тоді як університет оскаржував рішення лише в частині, що стосувалася його безпосередньо.
* Кількість відповідачів та тривалість періоду, за який вимагається індексація, не впливають на кількість вимог для розрахунку судового збору.
* Верховний Суд підтвердив, що сплачена скаржником сума була достатньою, а вимога апеляційного суду про доплату збору була безпідставною.
* Також суд врахував застосування коефіцієнта 0,8 при поданні скарги в електронному вигляді, що було проігноровано судом апеляційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №729/1804/23 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду:

1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та перегляд розміру витрат на професійну правничу допомогу.

2. Верховний Суд керувався тим, що апеляційний суд передчасно відмовив у позові лише на тій підставі, що страховик не був залучений до справи як відповідач. Суд наголосив, що хоча страховик і несе основний тягар відшкодування шкоди в межах ліміту страхової суми, існують випадки, коли моральна шкода може стягуватися безпосередньо з особи, винної у ДТП. Зокрема, це стосується ситуацій, коли розмір шкоди перевищує страховий ліміт або коли вимоги потерпілого базуються на підставах, що виходять за межі спеціального закону про страхування. Апеляційний суд не дослідив, чи підпадає цей конкретний випадок під такі винятки, і не перевірив, чи виник у страховика обов’язок з виплати відшкодування. Також суд касаційної інстанції вказав на необхідність більш ретельного обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу, оскільки їх збільшення апеляційним судом відбулося без належного врахування критеріїв розумності та співмірності. У результаті, через неповне з’ясування обставин справи, рішення апеляційної інстанції було визнано незаконним.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №990/141/26 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 990/141/26:

1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), яким суддю ОСОБА_1 було визнано такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді через невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що ВККС як суб’єкт владних повноважень зобов’язана ухвалювати вмотивовані рішення, які мають бути зрозумілими як кандидату, так і сторонньому спостерігачу.
* Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення ВККС не містить належної оцінки численних письмових та усних пояснень кандидатки, якими вона намагалася спростувати висновки Громадської ради доброчесності (ГРД).
* Комісія не надала мотивів щодо прийняття або відхилення доказів, поданих позивачкою (зокрема, довідки про перевірку дисертації на плагіат та аргументів щодо неможливості використання вказаних ГРД джерел).
* Суд підкреслив, що звинувачення в академічній недоброчесності мають бути підкріплені конкретними фактами, а не припущеннями, і потребують всебічного аналізу аргументів особи.
* Оскільки ВККС проігнорувала вагомі доводи кандидатки, рішення було визнано невмотивованим, що є порушенням вимог законодавства щодо обґрунтованості адміністративних актів.
* Суд зазначив, що хоча ВККС має дискреційні повноваження, вона не може ігнорувати обов’язок надати оцінку всім вагомим аргументам сторони, що підтверджує протиправність оскаржуваного рішення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив позов, скасував рішення ВККС та зобов’язав Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя з урахуванням висновків суду.

Справа №990/158/26 від 15/09/2026
1. Предметом спору є вимога позивача про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині застосування до нього персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що Президент України діяв у межах своїх конституційних повноважень та відповідно до Закону України «Про санкції». Ключовим аргументом стало те, що рішення про застосування санкцій ґрунтується на пропозиціях Ради національної безпеки і оборони України, які базуються на відповідних матеріалах Служби безпеки України. Суд підкреслив, що процедура прийняття таких рішень є дискреційним повноваженням глави держави, спрямованим на забезпечення національної безпеки. Суд також зазначив, що втручання у сферу державної безпеки має бути обмеженим, а докази, надані спецслужбами, підтверджують наявність підстав для застосування обмежувальних заходів. Таким чином, суд не знайшов порушень процедури чи перевищення повноважень з боку відповідача, які могли б стати підставою для скасування Указу.

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Справа №560/9332/22 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків донараховано податок на прибуток через нібито безпідставне завищення собівартості продукції (витрати на ремонт орендованих приміщень та послуги ФОП) та незбільшення фінансового результату на суму «податкових різниць» при операціях з нерезидентами.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки щодо всебічного дослідження економічної суті витрат. Зокрема, суд зазначив, що класифікація робіт як «капітального ремонту» за будівельними нормами не є автоматичним доказом того, що ці витрати є «поліпшенням» основних засобів, яке збільшує майбутні економічні вигоди. Суди не встановили, чи призвели ці роботи до зростання виробничих потужностей або зменшення витрат підприємства, що є ключовим для податкового обліку. Щодо послуг ФОП, суд вказав на необхідність аналізу не лише актів, а й калькуляцій та інших документів у їх сукупності для підтвердження реальності та вартості спожитих ресурсів. Водночас, у частині операцій з нерезидентами, Суд підтримав позицію, що сам факт здійснення таких операцій не зобов’язує платника автоматично збільшувати фінансовий результат на 30%, якщо ціни відповідають принципу «витягнутої руки» і це підтверджено доказами. Оскільки суди не дослідили належним чином економічний ефект від ремонтних робіт та не надали оцінку всім первинним документам щодо послуг ФОП, рішення було скасовано.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині спору щодо собівартості (ремонт та послуги ФОП) і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши в силі рішення щодо правомірності операцій з нерезидентами.

Справа №320/29374/24 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 320/29374/24:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій та рішень органів благоустрою міста Києва щодо припису про надання дозвільної документації на металеву конструкцію та подальшого доручення про її демонтаж.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процедура самоврядного контролю у сфері благоустрою не підпадає під дію Закону про державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, тому застосування відповідних процедурних вимог до перевірок є помилковим. Суд зазначив, що наклеювання припису на фронтальну частину об’єкта з фотофіксацією є належним способом повідомлення власника, якщо такий власник на момент перевірки не встановлений. При цьому чинні Правила благоустрою не вимагають фіксації точного часу та дати наклеювання припису на фотографіях, а лише вимагають чіткого відображення номера та дати самого припису. Суд підкреслив, що правомірність припису не можна ототожнювати з правомірністю застосування наслідків його невиконання, оскільки припис є лише першим етапом процедури. Верховний Суд також вказав, що протокол робочої групи не є індивідуальним актом, який породжує юридичні наслідки, тому він не підлягає оскарженню в суді. Зрештою, суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини, які стосуються правомірності прийняття саме доручення про демонтаж.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій у частині визнання припису протиправним, ухваливши нове рішення про відмову в цій вимозі, а в частині скасування доручення про демонтаж — направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №757/11481/17-ц від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір ситуації:

1. **Предмет спору:** Справа стосується оскарження ухвал суду першої інстанції про скасування заочного рішення та залишення позову без розгляду, поданих правонаступником померлої позивачки, у зв’язку з втратою матеріалів справи через їх знищення за закінченням строку зберігання.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив, що ухвала про скасування заочного рішення не підлягає окремому апеляційному оскарженню, оскільки вона не вирішує спір по суті та не входить до переліку ухвал, визначених статтею 353 ЦПК України.
* Щодо ухвали про залишення позову без розгляду, суд наголосив, що оскільки матеріали справи були знищені, апеляційний суд не мав права відмовляти у відкритті провадження, не з’ясувавши питання про відновлення втраченого судового провадження.
* Суд підкреслив, що відновлення втраченого провадження є обов’язковою процесуальною гарантією для забезпечення права на судовий захист, особливо коли йдеться про права правонаступника.
* Верховний Суд зазначив, що без матеріалів справи неможливо встановити, чи була позивачка належним чином повідомлена про розгляд справи, що є ключовим для вирішення питання про поновлення строків на апеляційне оскарження.
* Також було вказано, що посилання апеляційного суду на докази вручення ухвал є передчасними, оскільки ці докази містилися у знищеній справі, а їх копії не можуть вважатися достатніми без процедури офіційного відновлення провадження.
* Відтак, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, не ініціювавши процедуру відновлення справи перед тим, як робити висновки про пропуск строків оскарження.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: залишив без змін ухвалу апеляційного суду в частині відмови в оскарженні скасування заочного рішення, проте скасував ухвалу в частині відмови у відкритті провадження щодо залишення позову без розгляду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №160/34678/24 від 15/09/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є правомірність накладення на ТОВ «Омега» штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у липні 2022 року.

2. Суд виходив із того, що для визначення своєчасності реєстрації накладних ключовим є дотримання платником податків операційного дня, який на той момент (липень 2022 року) тривав з 08:00 до 20:00. Верховний Суд підтвердив, що підпункт 69.18 «Перехідних положень» ПК України, який обмежував роботу податкової до 18:00, стосувався виключно часу роботи контролюючого органу, а не звільняв платника від обов’язку подавати документи в межах загального операційного дня. Щодо посилань позивача на форс-мажор через воєнний стан, суд зазначив, що платник не довів причинно-наслідковий зв’язок між обстрілами та неможливістю реєстрації конкретних накладних. Також суд відхилив аргументи про застосування змін щодо цілодобового операційного дня, оскільки закон № 2876-IX набрав чинності лише у 2023 році і не має зворотної сили для правовідносин 2022 року. Таким чином, накладні, відправлені після 20:00, були визнані поданими з порушенням строку, що робить штраф правомірним.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Омега» без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.

Справа №420/21964/23 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження бездіяльності державного реєстратора щодо розгляду заяви про виправлення технічної помилки у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка полягала у помилковому визначенні функціонального призначення гуртожитку як нежитлової будівлі.

**2. Аргументи суду**
Суд наголосив, що державний реєстратор зобов’язаний самостійно формувати та реєструвати заяву в базі даних на підставі звернення особи, а не перекладати цей обов’язок на заявника. Верховний Суд підкреслив принцип «належного врядування», згідно з яким помилки чи організаційні недоліки державних органів не повинні спричиняти негативних наслідків для громадян або юридичних осіб. Суд зазначив, що лист органу місцевого самоврядування, який не має повноважень у сфері реєстрації прав, не може підміняти собою офіційне рішення державного реєстратора. Також було встановлено, що після отримання звернення, адресованого реєстратору, орган місцевого самоврядування був зобов’язаний спрямувати його за належністю, а не розглядати по суті від власного імені. Суд визнав, що виправлення технічної помилки не є дискреційним повноваженням, а є обов’язком реєстратора, якщо факт помилки підтверджується документами реєстраційної справи. Водночас суд вказав, що не може самостійно змінювати статус об’єкта в реєстрі, оскільки це належить до виключної компетенції реєстратора після перевірки ним відповідних документів.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції (зі зміною мотивувальної частини), визнавши протиправною бездіяльність державного реєстратора та зобов’язавши його розглянути заяву позивача по суті.

Справа №160/21454/25 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи:

1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою митниці через нібито пропуск строку на оскарження та неналежне виконання вимог щодо усунення недоліків попередньої скарги.

2. Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією судового захисту, тому суди не повинні допускати надмірного формалізму. Суд встановив, що митниця подала першу скаргу вчасно, а після її повернення через несплату судового збору — оперативно усунула недоліки та звернулася повторно. Колегія суддів підкреслила, що сам факт повернення попередньої скарги не є автоматичною підставою для відмови у поновленні строку, якщо особа діяла добросовісно. Важливим є те, що митниця не зволікала, а повторне звернення відбулося у розумні строки після отримання ухвали про повернення. Також суд нагадав, що обов’язок перевірки факту зарахування судового збору до бюджету лежить на самому суді, а не лише на скаржнику. Відтак, відмова у відкритті провадження була визнана непропорційною та такою, що порушує право на доступ до правосуддя.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №518/998/24 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Заявниця намагалася в судовому порядку встановити факт неправильності в актовому записі про народження, вимагаючи змінити місце народження з «смт Ширяєве» на «м. Одеса» для усунення розбіжностей у документах, що перешкоджали реєстрації її дітей за кордоном.

2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що на момент реєстрації народження у 1996 році діяли відповідні інструкції, які дозволяли батькам обирати місце реєстрації народження дитини за місцем їхнього проживання. Оскільки актовий запис був здійснений на підставі медичного свідоцтва та за безпосередньою заявою батьків, які власноруч підписали документ, він вважається складеним з дотриманням процедури того часу. Суд наголосив, що відсутність відповідності між фактичним місцем пологів та місцем, вказаним у свідоцтві, не є «помилкою» чи «неправильністю» запису в розумінні закону, якщо процедура реєстрації була дотримана. Також суд зазначив, що документи, отримані заявницею в іншій країні через багато років, не можуть бути підставою для визнання первинного українського актового запису помилковим. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та встановили відсутність підстав для втручання в актовий запис. Зрештою, суд вказав, що незгода заявниці з оцінкою доказів не є підставою для скасування законних рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №127/7485/25 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про залишення без розгляду позову прокурора про витребування земельної ділянки через невнесення ним коштів на депозитний рахунок суду як компенсації вартості майна.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обов’язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду, передбачений змінами до статті 390 ЦК України, стосується виключно випадків витребування майна у добросовісного набувача. Суд підкреслив, що питання добросовісності чи недобросовісності набувача є оціночним фактом, який неможливо встановити на стадії відкриття провадження або залишення позову без руху. Це питання підлягає вирішенню виключно під час розгляду справи по суті після всебічного дослідження всіх доказів. Якщо прокурор у позові стверджує про недобросовісність набувача (зокрема, через підробку документів), вимога про внесення коштів на депозит є передчасною. Суд зазначив, що лише у разі, якщо за результатами розгляду справи суд дійде висновку, що набувач є добросовісним, позов може бути відхилений через відсутність внесеної компенсації. Відтак, суди попередніх інстанцій помилково застосували процесуальні наслідки (залишення позову без розгляду) на початковому етапі судового процесу.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №759/7115/23 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою правонаступників боржника на заочне рішення суду першої інстанції про стягнення боргу.

2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд правильно відмовив у відкритті провадження, проте помилився у правовому обґрунтуванні причин такої відмови. Суд наголосив, що правонаступники боржника (спадкоємці) набувають процесуальних прав та обов’язків сторони, яку вони замінили, і тому мають право на перегляд заочного рішення у спеціальному порядку, передбаченому главою 8 ЦПК України. Оскільки скаржники не зверталися до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, вони не вичерпали спеціальний порядок оскарження, що є обов’язковим для відповідача. Апеляційний суд помилково пов’язав відмову з пропуском строку на оскарження, тоді як фактичною підставою є те, що заочне рішення не підлягає апеляційному оскарженню до моменту проходження процедури його перегляду судом першої інстанції. Таким чином, правонаступники не позбавлені права на захист, але мають реалізувати його через подання заяви про скасування заочного рішення до суду, який його ухвалив.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину ухвали апеляційного суду, залишивши при цьому резолютивну частину про відмову у відкритті апеляційного провадження без змін.

Справа №569/1223/20 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (коридор) у багатоквартирному будинку.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд виходив з того, що право на апеляційне оскарження особи, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо стосується її прав та обов’язків.
* Апеляційний суд помилково вважав, що ОСОБА_3, яка придбала спірне майно під час розгляду справи, є такою особою, чиї права були вирішені судом першої інстанції.
* Проте, оскільки іншим судовим рішенням договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був визнаний недійсним, а його реєстрація скасована, ОСОБА_3 втратила статус власника майна.
* Отже, на момент розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_3 вже не була учасником спірних правовідносин щодо права власності на це приміщення.
* Верховний Суд наголосив, що визнання договору недійсним автоматично повертає правовий стан майна до попереднього власника, що усуває підстави для закриття провадження за скаргою ОСОБА_3.
* Таким чином, апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, не розглянувши справу по суті, що є порушенням процесуальних норм.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

Справа №215/5655/24 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є звернення стягнення на автомобіль, що перебуває в заставі, для погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним ще у 2007 році.

2. Верховний Суд керувався тим, що застава за своєю правовою природою є похідним зобов’язанням, тому право на звернення стягнення на предмет застави виникає у кредитора одночасно з правом вимоги за основним кредитним договором. Суд підкреслив, що наявність судового рішення про стягнення боргу не перериває позовну давність щодо окремої вимоги про звернення стягнення на предмет застави. Оскільки кінцевий термін повернення кредиту за умовами договору був 05 квітня 2016 року, а банк звернувся до суду лише у 2024 році, трирічний строк позовної давності було пропущено. Суд також зазначив, що відмова у позові має ґрунтуватися саме на спливі позовної давності, а не на відсутності обґрунтованості вимог, оскільки право банку на заставу було порушене відчуженням автомобіля без його згоди. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що навіть за наявності обтяження в реєстрі, пропуск позовної давності є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції (змінивши його мотивувальну частину) та відмовив банку у задоволенні позову через сплив позовної давності.

Справа №466/10376/20 від 11/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність визначення судом частки боржника у спільному сумісному майні подружжя за поданням державного виконавця з метою подальшого звернення на неї стягнення для погашення заборгованості.

**2. Основні аргументи суду**
Суд виходив із того, що згідно з положеннями статті 443 ЦПК України та статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не була визначена раніше. Ключовим фактором для застосування цього спрощеного порядку є відсутність спору про право між співвласниками на момент звернення виконавця. Суд встановив, що на час подання заяви боржник та його дружина не укладали шлюбних договорів, які б змінювали режим спільної сумісної власності, а презумпція рівності часток подружжя не була спростована. Апеляційний суд правильно розмежував поняття «визначення частки» та «виділення частки в натурі», вказавши, що для цілей виконавчого провадження достатньо саме визначення частки, що не є тотожним поділу майна. Суд також наголосив, що подальші спроби оскарження права власності на майно, вчинені після задоволення подання, не свідчать про наявність спору про право на момент розгляду справи. Таким чином, визначення частки боржника є необхідним процесуальним кроком для забезпечення виконання рішення суду, що відповідає позитивному зобов’язанню держави гарантувати ефективне виконання судових рішень.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін постанову Львівського апеляційного суду, якою було задоволено подання виконавця та визначено 1/2 частку боржника у спільному майні подружжя, а касаційну скаргу правонаступника боржника залишив без задоволення.

Справа №750/15457/24 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визначення додаткового строку для прийняття спадщини спадкоємицею, яка пропустила встановлений законом шестимісячний термін.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що психоемоційний стан через втрату близьких та сам факт воєнного стану не є автоматичними підставами для поновлення строку, оскільки вони не завжди створюють об’єктивні перешкоди. Проте суд визнав поважною причиною пропуску саме правову невизначеність, спричинену суперечливими нормативними актами Кабінету Міністрів України щодо зупинення перебігу спадкових строків під час війни. Суд зазначив, що пересічна особа могла бути введена в оману офіційною інформацією про «зупинення» строків, що об’єктивно ускладнило вчасне звернення до нотаріуса. Водночас Верховний Суд відхилив аргументи про «незначність пропуску» та «принцип пропорційності» як самостійні підстави для задоволення позову, наголосивши на необхідності доведення саме об’єктивних перешкод. У результаті суд залишив рішення про надання додаткового строку в силі, але суттєво змінив мотивувальну частину, відкинувши суб’єктивні чинники на користь правової невизначеності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу міської ради, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши в силі їхній висновок про надання позивачці додаткового строку для прийняття спадщини.

Справа №260/4390/21 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності рішення міської ради про скасування її ж попереднього рішення виконавчого комітету, на підставі якого підприємцю було погоджено розміщення тимчасових споруд та видано паспорти прив’язки.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що органи місцевого самоврядування не мають права довільно скасовувати власні рішення, якщо вони вже були реалізовані та породили для особи суб’єктивні права.
– Суд підкреслив, що рішення виконкому про погодження розміщення споруд є індивідуальним актом, який після видачі паспортів прив’язки стає підставою для законної діяльності підприємця.
– Будь-яке втручання у такі правовідносини має відбуватися виключно у судовому порядку або через спеціальні процедури, передбачені законом, а не шляхом простого скасування акта міською радою.
– Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися на перевірці фактів порушення підприємцем умов встановлення споруд, тоді як ключовим питанням була відсутність у міської ради повноважень на скасування вже реалізованого рішення.
– Верховний Суд зазначив, що спеціальний механізм анулювання паспортів прив’язки (передбачений Порядком № 244) не дає міській раді права підміняти його скасуванням самого рішення виконкому.
– Таким чином, дії міської ради були визнані такими, що порушують принцип правової визначеності та вимоги статті 19 Конституції України щодо меж повноважень органів влади.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов підприємця, визнавши рішення міської ради протиправним та скасувавши його.

Справа №420/35983/23 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків донараховано податок на прибуток та ПДВ через висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій із контрагентами.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, обмежившись цитуванням загальних правових позицій без аналізу конкретних доказів.
* Суд першої інстанції безпідставно проігнорував доводи податкової щодо неможливості здійснення операцій, а апеляційний суд, навпаки, лише механічно відтворив зміст акта перевірки.
* Ключовим для справи є встановлення реальності руху активів, що потребує комплексного дослідження: умов договорів, наявності ресурсів у контрагентів, достовірності даних у ТТН та маршрутів руху транспорту (зокрема, даних системи «Гарпун»).
* Суд підкреслив, що податкова інформація з баз даних не є єдиним доказом, проте вона має оцінюватися в сукупності з іншими фактами, а не відкидатися як «інформативна».
* Важливою є перевірка того, чи діяв платник податків із належною обачністю при виборі контрагентів та чи не вносив він самостійно недостовірні дані до первинних документів.
* Оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, а лише перекладали відповідальність на висновки інших органів, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними та такими, що не відповідають процесуальним вимогам.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №480/2587/25 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за нібито порушення порядку ведення обліку товарних запасів та ненадання документів, що підтверджують їх походження.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що ключовим обов’язком платника податків згідно зі статтею 3 Закону № 265/95-ВР є надання документів на товари, які фактично знаходяться у місці продажу на момент перевірки.
* Суд встановив, що позивач надав контролюючому органу договір комісії, акти приймання-передачі та форму обліку товарних запасів, які повністю ідентифікують товар та його походження.
* Податковий орган безпідставно проігнорував ці документи, вимагаючи додаткові супровідні папери (товарні ярлики, звіти), які не є обов’язковими для підтвердження факту обліку товарів у контексті статті 20 Закону № 265/95-ВР.
* Суд зазначив, що фактична перевірка не є інструментом для перевірки реальності господарських операцій (договірних відносин), а спрямована на встановлення наявності обліку товарів, що знаходяться в магазині.
* Оскільки позивач довів наявність первинних документів на товари, що були в продажу, склад правопорушення, передбачений статтею 20 Закону № 265/95-ВР, відсутній.
* Верховний Суд підкреслив, що контролюючий орган не провів інвентаризацію, яка є єдиним законним способом встановлення нестачі або відсутності обліку конкретних товарних запасів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ФОП, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Справа №160/32175/25 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:

**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом пені за порушення граничних строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності через невиконання контрагентом-нерезидентом зобов’язань за контрактом.

**2. Аргументи суду:**
Верховний Суд став на бік платника податків, керуючись передусім положеннями частини 7 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції». Суд наголосив, що звернення резидента до суду або уповноваженого органу іншої країни з вимогою про стягнення заборгованості з нерезидента є самостійною та достатньою підставою для зупинення перебігу граничних строків розрахунків. У цій справі позивач довів, що він вжив усіх необхідних заходів, заявивши свої вимоги у межах провадження про неплатоспроможність контрагента в іноземній юрисдикції. Суд підкреслив, що податковий орган не врахував факт відсутності вини підприємства, оскільки ненадходження валютних цінностей стало наслідком банкрутства іноземного партнера, а не бездіяльності позивача. Верховний Суд відхилив позицію апеляційної інстанції, яка безпідставно звузила права платника, вимагаючи додаткових доказів чи звернень, не передбачених законом. Таким чином, суд констатував, що з моменту прийняття до розгляду кредиторської вимоги нарахування пені має бути зупинено.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ТОВ «СТАЛКЕР СКЛАДСЬКІ РІШЕННЯ» були задоволені, а податкове повідомлення-рішення про нарахування пені — скасоване.

Справа №560/5126/25 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. Предметом спору є право членів сім’ї померлого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, передбаченої постановою КМУ №168, у випадку, коли причиною смерті стало захворювання, пов’язане із захистом Батьківщини.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що виплата у розмірі 15 000 000 грн є винятковою соціальною гарантією воєнного часу, умови якої чітко визначені законодавством. Суд наголосив на необхідності розмежування понять «загибель» та «смерть внаслідок захворювання», оскільки лише перше або смерть внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) дають право на вказану виплату. У цій справі було встановлено, що смерть військовослужбовця настала саме через захворювання (гіпертрофічну кардіоміопатію), а не через поранення чи травму, отримані під час бойових дій. Верховний Суд підкреслив, що сам по собі факт зв’язку захворювання із захистом Батьківщини не прирівнює таку смерть до «загибелі» у розумінні пункту 2 постанови №168. Відтак, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили ці юридичні факти, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Верховний Суд також послався на позицію своєї Судової палати, яка вже роз’яснювала, що законодавче визначення розміру допомоги не означає автоматичного виникнення права на неї без дотримання спеціальних умов.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог про виплату 15 000 000 грн.

Справа №300/7412/24 від 15/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що суддівська винагорода є гарантією незалежності суддів, а її розмір має визначатися виключно законом про судоустрій (Закон № 1402-VIII), а не законом про Державний бюджет. Суд зазначив, що норми бюджетних законів не можуть змінювати розрахункову величину (прожитковий мінімум), встановлену спеціальним законом, оскільки це порушує конституційні гарантії матеріального забезпечення суддів. Встановлення окремого «прожиткового мінімуму для суддів» у розмірі 2102 грн у бюджетних законах визнано протиправним звуженням прав, оскільки такий вид показника не передбачений Законом «Про прожитковий мінімум». Суд наголосив, що при обчисленні довічного утримання має застосовуватися загальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного року. Відтак, будь-яке зростання цього показника автоматично створює правові підстави для перерахунку виплат суддям у відставці. Суд також відхилив посилання Пенсійного фонду на практику Великої Палати у справі № 240/9028/24, вказавши на відмінність предметів спору.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Пенсійного фонду без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь судді — без змін.

Справа №160/28515/25 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків було відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ на суму понад 172 млн грн через нібито застосування санкцій до його контрагентів та удаваний характер господарських операцій.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що для застосування обмежень, передбачених пунктом 200.4-1 статті 200 ПК України, санкції мають бути накладені безпосередньо на самого платника податків, його засновників або кінцевих бенефіціарних власників, чого в даному випадку не було.
– Податковий орган не довів, що підсанкційні особи, згадані в акті перевірки, мають статус засновників чи кінцевих бенефіціарних власників позивача або його контрагентів у розумінні антикорупційного законодавства.
– Суд відхилив доводи про удаваність правочинів, оскільки податкова не визначила, який саме інший правочин приховувався сторонами, та не надала доказів узгодженого наміру сторін на вчинення фіктивних дій.
– Реальність господарських операцій була підтверджена повним пакетом первинних документів (договори, митні декларації, банківські виписки тощо), які податковий орган не спростував під час перевірки.
– Суд наголосив, що податкова не має права перекладати на суд обов’язок доказування обставин правопорушення, а сама по собі відсутність у платника власних трудових ресурсів для навантаження чи транспортування не є доказом нереальності операцій, якщо це відповідає договірній моделі співпраці.
– Також суд визнав безпідставним відхилення клопотання про виклик інспектора як свідка, оскільки показання посадової особи не можуть замінювати документальне обґрунтування висновків акта перевірки.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення — без змін.

Справа №640/3536/22 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:

1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким Представництву іноземної компанії було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток.

2. Верховний Суд керувався тим, що адміністративна процесуальна правосуб’єктність є обов’язковою умовою для звернення до суду, а нею наділені лише юридичні особи. Суд підкреслив, що представництва іноземних компаній, які не мають статусу юридичної особи, є лише відокремленими підрозділами і не можуть виступати самостійними позивачами в адміністративному процесі. Аргумент позивача про те, що наявність податкової правосуб’єктності (взяття на облік у ДПС) автоматично надає право на судовий захист, був відхилений як такий, що не ґрунтується на нормах КАС України. Суд наголосив, що для відступу від усталеної практики, закріпленої у постанові Великої палати (або судової палати) від 25.07.2024, мають бути вагомі підстави, такі як зміна законодавства або фундаментальні зміни у праворозумінні, яких у цьому випадку не встановлено. Отже, відсутність у представництва статусу юридичної особи унеможливлює його участь у справі як позивача, що є підставою для залишення позову без розгляду.

3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовну заяву Представництва було залишено без розгляду через відсутність у нього адміністративної процесуальної правосуб’єктності.

Справа №160/10462/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:

1. Предметом спору є правомірність донарахування податковим органом податку на прибуток та ПДВ у зв’язку з нібито фіктивністю господарських операцій позивача з контрагентами та безпідставною реорганізацією підприємства.

2. Суд дійшов висновку про безпідставність позиції податкової, оскільки позивач надав повний пакет первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій, наявність виробничих потужностей та трудових ресурсів. Щодо реорганізації шляхом виділу, суд наголосив, що це законна процедура перерозподілу активів, а не операція з поставки товарів, тому вона не створює податкових наслідків у вигляді доходу чи витрат. Суд також підкреслив, що наявність вироку щодо керівника контрагента сама по собі не доводить нереальність операцій, якщо не доведено обізнаність позивача про протиправну діяльність партнера. Податкова не надала доказів того, що реорганізація була спрямована виключно на ухилення від сплати податків, а не на господарські цілі. Також було спростовано доводи про непідтвердження використання палива, оскільки позивач надав належну документацію, включаючи подорожні листи та договори оренди транспорту. Суд зазначив, що податковий орган мав право звернутися до суду з позовом про визнання реорганізації недійсною, якщо вважав її фіктивною, проте не зробив цього, що позбавляє його права робити такі висновки лише в акті перевірки.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, визнавши позовні вимоги платника податків обґрунтованими.

Справа №485/1270/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду в інтересах малолітньої дитини з вимогою про встановлення факту батьківства померлого військовослужбовця, виключення відомостей про іншу особу як батька з актового запису про народження та внесення відповідних змін.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що визначення належного складу відповідачів є обов’язком суду, який виконується незалежно від того, чи заявляли про це учасники справи (принцип *ex officio*).
* Верховний Суд встановив, що оскільки задоволення позову щодо зміни відомостей про батька безпосередньо впливає на права та обов’язки матері померлого (яка стає «бабою» дитини та отримує право на частку в одноразовій грошовій допомозі), вона є належним відповідачем у цій справі.
* Суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу, залучивши матір померлого лише як третю особу, тоді як за вимогами про зміну актового запису вона мала бути відповідачем.
* Пред’явлення позову до неналежного відповідача (або неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
* Суд підкреслив, що відмова у позові з цих процесуальних підстав не позбавляє позивачку права звернутися до суду повторно, правильно визначивши склад відповідачів.
* **** Суд у цій справі підтвердив свою сталу позицію щодо обов’язковості залучення належного складу відповідачів у справах, де неможливо вирішити питання про обов’язки однієї особи, не вирішивши питання про обов’язки іншої, що є формою обов’язкової співучасті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині зміни актового запису та відмовив у задоволенні позову через пред’явлення його до неналежного складу відповідачів.

Справа №9901/476/21 від 14/09/2026
Предметом цього спору є оскарження громадянином Указів Президента України, якими було введено в дію рішення РНБО про застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Суд при винесенні рішення керувався необхідністю забезпечення верховенства права та дотримання стандартів належного обґрунтування застосування санкцій як інструменту державної політики. Ключовим аргументом стало те, що застосування санкцій до громадянина України має ґрунтуватися на чітких, перевірених та достатніх доказах, які підтверджують наявність підстав для таких обмежень, передбачених Законом України «Про санкції». Суд звернув увагу на те, що відповідач не надав належних доказів, які б беззаперечно підтверджували правомірність включення позивача до санкційного списку. Також було наголошено на важливості дотримання процедурних гарантій та принципу пропорційності при обмеженні прав особи. Суд дійшов висновку, що оскаржувані Укази в частині стосовно позивача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості та розсудливості, що є обов’язковими для актів суб’єкта владних повноважень. Таким чином, відсутність належної доказової бази стала вирішальним фактором для визнання дій Президента протиправними.

Суд задовольнив позов, визнавши протиправними та нечинними Укази Президента України в частині застосування санкцій щодо позивача.

Справа №160/26783/25 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було збільшено суми грошових зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ через невизнання податковою реальності операції з виділу юридичної особи.

2. Суд виходив з того, що операції з передачі активів та зобов’язань за розподільчим балансом під час реорганізації (виділу) не є операціями з поставки товарів у розумінні податкового законодавства, а отже, не створюють податкових зобов’язань. Суди попередніх інстанцій встановили, що процедура виділу була проведена з дотриманням вимог цивільного та господарського законодавства, що підтверджується відповідними протоколами, актами інвентаризації та даними Єдиного державного реєстру. Верховний Суд наголосив, що податковий орган не довів фіктивності створеної юридичної особи, а всі доводи податківців щодо відсутності реального руху активів були спростовані матеріалами справи, зокрема договорами суборенди та накладними на внутрішнє переміщення. Суд також зазначив, що податковий орган не скористався своїм правом звернутися до суду з позовом про визнання виділу недійсним, якщо вважав його фіктивним. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень здійснювати переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №640/17320/18 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики зі спадкоємців померлого позичальника в межах вартості отриманого ними спадкового майна.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що вимога про «визнання договору дійсним» не є ефективним способом захисту, оскільки обставини укладення правочину мають встановлюватися судом безпосередньо під час розгляду позову про стягнення боргу.
– Суд підтвердив, що спадкоємці несуть відповідальність за боргами спадкодавця, але виключно в межах вартості отриманого у спадщину майна.
– Важливим є розподіл тягаря доказування: кредитор повинен довести факт наявності боргу та коло спадкоємців, тоді як саме спадкоємці, заперечуючи проти позову, мають доводити відсутність або меншу вартість спадкового майна.
– Суд вказав на помилковість застосування солідарної відповідальності до спадкоємців, оскільки закон передбачає відповідальність кожного з них особисто, пропорційно до їхньої частки у спадщині.
– Верховний Суд роз’яснив, що суд не повинен відмовляти у позові лише через відсутність у матеріалах справи точної оцінки спадкового майна; у такому разі суд має стягнути борг у межах вартості спадщини, а остаточні розрахунки та перевірку вартості майна проводить виконавець під час виконавчого провадження.
– Також суд виправив помилку щодо розподілу судових витрат, врахувавши статус позивача як особи з інвалідністю 2 групи, яка звільнена від сплати судового збору.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні боргу та змінив рішення суду першої інстанції, зобов’язавши кожного зі спадкоємців повернути частку боргу в межах вартості отриманого ними спадкового майна.

Справа №140/7511/25 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:** Оскарження ПП «Голдкар» податкових повідомлень-рішень Волинської митниці про донарахування митних платежів та штрафних санкцій через невизнання митним органом преференційного походження товарів та невідповідність заявленої митної вартості.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що документи, отримані від іноземних митних органів, повинні бути подані до суду з належним офіційним перекладом українською мовою, оскільки суд не може самостійно перекладати докази або приймати їх без перекладу.
– Відсутність апостиля на іноземних документах не є ключовим фактором, проте недотримання процесуальних вимог щодо форми подання доказів (відсутність перекладу) унеможливлює їх дослідження судом.
– Митний орган не довів належними доказами правомірність своїх нарахувань, оскільки вибірково надав документи та не спростував достовірність документів, поданих декларантом під час митного оформлення.
– Суд зазначив, що митниця не вжила достатніх заходів для об’єктивного з’ясування обставин, зокрема не провела належних зустрічних звірок, які могли б підтвердити або спростувати сумніви щодо походження товарів.
– Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доказування правомірності прийнятих рішень покладається на суб’єкта владних повноважень (митницю), який у цій справі не зміг обґрунтувати перевагу одних доказів над іншими.
– Суд також вказав, що сам по собі сумнів митного органу щодо походження товару не є достатньою підставою для позбавлення імпортера права на застосування тарифних преференцій без належного документального підтвердження фальсифікації.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Волинської митниці без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.

Справа №380/12555/25 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності відмови військової частини у виплаті компенсації за втрату частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення та питання застосування строків звернення до суду у таких спорах.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що кошти, які нараховуються як компенсація втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) через порушення строків її виплати, є невід’ємною складовою заробітної плати. Суд підкреслив, що правовідносини щодо оплати праці, навіть у публічній службі, регулюються нормами трудового законодавства, зокрема статтею 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд помилково застосував загальний шестимісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства (КАС), замість спеціальних норм КЗпП. У рішенні чітко вказано, що оскільки компенсація є частиною заробітної плати, на неї поширюються гарантії щодо можливості звернення до суду без обмеження будь-яким строком у разі порушення законодавства про оплату праці. Відтак, висновок апеляційного суду про пропуск позивачем строку звернення до суду був визнаний безпідставним та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду по суті.

Справа №686/28318/25 від 14/09/2026
Предметом спору є вимога позивача про стягнення з держави Україна моральної шкоди у розмірі дев’ятисот чотирнадцяти центільйонів гривень через тривале невиконання рішення суду про вклеювання фотокартки у паспорт.

Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач не довів наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, не надав належних доказів заподіяння йому моральних страждань у заявлений період. Верховний Суд наголосив, що для відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, обов’язковою є наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправною бездіяльністю та конкретними негативними наслідками, які позивач не обґрунтував. Важливим аргументом стало те, що позивач уже отримував компенсацію моральної шкоди за невиконання цього ж судового рішення у 2020 році. Суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає можливості багаторазового відшкодування моральної шкоди за один і той самий факт триваючого невиконання рішення суду. Також суд вказав, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. У підсумку, Верховний Суд визнав висновки судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, оскільки позивач не довів факт нових страждань, які б потребували додаткового відшкодування.

Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.

Справа №369/7343/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, яка через воєнний стан проживає з матір’ю за кордоном.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із пріоритету найкращих інтересів дитини, що є ключовим принципом згідно з Конвенцією про права дитини та сімейним законодавством України.
* Встановлено, що через вимушений виїзд дитини до Бельгії та дію воєнного стану в Україні, попередній графік зустрічей, визначений у 2019 році, став фактично неможливим для виконання.
* Суд наголосив, що батьки мають рівні права на виховання, тому обмеження спілкування можливе лише за наявності доведених негативних наслідків для дитини, яких у цій справі не встановлено.
* Апеляційний суд обґрунтовано відхилив рекомендації органу опіки щодо звуження контактів, оскільки вони не були підкріплені доказами шкоди для психоемоційного стану дитини.
* Суд визнав доцільним встановити гнучкий графік, що включає дистанційне спілкування та особисті зустрічі, з урахуванням безпекової ситуації та місця перебування дитини.
* Верховний Суд підкреслив, що встановлений порядок не є остаточним і може бути переглянутий у майбутньому при зміні обставин або за домовленістю сторін.
* Касаційні доводи відповідача про порушення процесуальних норм були відхилені як безпідставні, оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили докази.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було змінено спосіб участі батька у вихованні дитини на період дії воєнного стану та два місяці після його завершення.

Справа №990/158/26 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога громадянина України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині введення в дію рішення РНБО про застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що застосування санкцій є реалізацією суверенного права держави на захист національної безпеки в умовах збройної агресії, а не видом юридичної відповідальності, тому доведення вини у вчиненні конкретного правопорушення не є обов’язковим. Верховний Суд підкреслив, що санкції мають автономну правову природу, а їх застосування базується на наявності реальних або потенційних загроз національним інтересам, що підтверджується контррозвідувальною інформацією СБУ. Суд зазначив, що перелік суб’єктів, до яких можуть застосовуватися санкції, не є вичерпним, і громадяни України можуть бути підсанкційними особами, якщо їхня діяльність створює загрози безпеці держави. При перевірці пропорційності втручання у права позивача суд врахував, що санкції є тимчасовими (строком на 10 років), не позбавляють права власності, а лише обмежують можливість його реалізації в Україні, що є виправданим в умовах воєнного стану. Також суд вказав, що хоча відсутність детального обґрунтування підстав санкцій у самому Указі є недоліком, він був компенсований повноцінним судовим переглядом матеріалів справи, до яких позивач мав доступ. У підсумку суд дійшов висновку, що оскаржуваний Указ прийнято в межах дискреційних повноважень Президента, без ознак свавілля та з дотриманням балансу між інтересами держави і правами особи.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі.

Справа №536/2790/23 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію та розгляд зустрічних вимог споживача щодо визнання окремих пунктів договору несправедливими.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відповідач був належним чином повідомлений про судові засідання, проте неодноразово ігнорував їх, не подавав клопотань про участь у режимі відеоконференції та не просив розглядати справу за його відсутності, що стало підставою для залишення зустрічного позову без розгляду.
– Щодо апеляційного оскарження, суд підтвердив правомірність повернення апеляційної скарги через несплату судового збору, оскільки в даному спорі особа виступала відповідачем, а не позивачем, тому пільги Закону «Про захист прав споживачів» на звільнення від сплати збору в цьому випадку не поширюються.
– Верховний Суд відхилив доводи скаржника про порушення правил підсудності, наголосивши, що згідно з процесуальним законом зустрічний позов пред’являється за місцем розгляду первісного позову, що і було дотримано судом першої інстанції.
– Суд підкреслив, що право на апеляційний перегляд не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням процесуальних вимог, зокрема щодо сплати судового збору.
– Також було зазначено, що оскільки рішення суду першої інстанції не оскаржувалося в касаційному порядку належним чином, заява про зупинення його виконання не підлягає розгляду.
– У підсумку, касаційний суд не знайшов порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування рішень попередніх інстанцій.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а всі оскаржувані судові рішення — без змін.

Справа №127/7554/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:

1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини за законом через пропуск позивачкою шестимісячного терміну, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України.

2. Суд виходив із того, що для надання додаткового строку спадкоємець має довести наявність об’єктивних, непереборних та істотних перешкод, які унеможливлювали звернення до нотаріуса протягом шести місяців. Верховний Суд підкреслив, що проста необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною, оскільки закон вимагає від спадкоємця виявляти розумну обачність. Суд також зазначив, що перебування позивачки за кордоном не позбавляло її можливості подати заяву через консульську установу України, що є стандартною процедурою. Щодо доводів про порушення процесуального порядку розгляду справи, суд встановив, що фактично справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, тому формальна помилка в ухвалі не вплинула на законність рішення. Суд також наголосив, що воєнний стан не є універсальною підставою для автоматичного поновлення будь-яких строків без доведення конкретних обставин, що перешкоджали вчиненню дій. Зрештою, суд дійшов висновку, що позивачка не довела наявності поважних причин для пропуску строку.

3. Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.

Справа №990/257/26 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження суддею Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя про її тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що ВРП діяла в межах своїх дискреційних повноважень, а рішення було ухвалено повноважним складом органу з дотриманням процедури.
– Верховний Суд підкреслив, що наявність кримінального провадження та повідомлення про підозру є достатньою юридичною передумовою для оцінки ВРП ризиків, передбачених КПК України.
– Суд погодився з висновком ВРП про наявність реальних ризиків впливу на свідків, оскільки коло осіб, на яких суддя могла вплинути, було чітко ідентифіковане в матеріалах справи.
– Аргументи позивачки щодо упередженості окремого члена ВРП були відхилені, оскільки не було надано доказів його особистої заінтересованості або обставин, що об’єктивно викликають сумнів у його безсторонності.
– Суд зазначив, що тимчасове відсторонення не є покаранням, а є заходом забезпечення, спрямованим на збереження авторитету судової влади та довіри суспільства до правосуддя.
– ВРП обґрунтовано врахувала етичний аспект, оскільки інкриміноване корупційне правопорушення прямо пов’язане зі статусом судді, що вимагає вжиття заходів для захисту інституційної незалежності суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, визнавши рішення Вищої ради правосуддя законним та обґрунтованим.

Справа №450/3295/24 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосувалася відмови суду у задоволенні заяви вітчима про усиновлення дитини його дружини, попри наявність формальної згоди біологічних батьків та дитини.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що інститут усиновлення не є формальною процедурою, а має на меті забезпечення найкращих інтересів дитини, тому наявність згоди батьків не є безумовною підставою для задоволення заяви. Суд встановив, що відносини між заявником та дитиною є суто формальними, без вираженого емоційного зв’язку, а дитина продовжує підтримувати стосунки з біологічним батьком. Важливим фактором стало те, що заявник не зміг переконливо обґрунтувати мотиви усиновлення, а суди попередніх інстанцій обґрунтовано вбачали в цьому спробу створення штучних умов для отримання відстрочки від мобілізації. Також суд звернув увагу на неналежну якість висновку органу опіки та піклування, який не містив аналізу реальних стосунків у сім’ї та добросовісності намірів заявника. У підсумку, Верховний Суд погодився з висновком, що усиновлення в даному випадку не забезпечить гармонійних умов життя дитини, оскільки не підтверджено наявності справжніх батьківських почуттів та стабільності зв’язків.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в усиновленні — без змін.

Справа №420/6966/20 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ПП «Універсал») податкових повідомлень-рішень про донарахування ПДВ, зменшення від’ємного значення ПДВ та застосування штрафів за нереєстрацію податкових накладних через нібито нереальність господарських операцій та використання товарів поза межами господарської діяльності.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що висновки податкового органу ґрунтувалися виключно на припущеннях та арифметичному зіставленні даних без врахування специфіки сільськогосподарського виробництва.
* Верховний Суд підтвердив, що розбіжності між статистичною звітністю та даними бухгалтерського обліку не є автоматичним доказом нереальності операцій, оскільки статистика не відображає всі технологічні процеси, такі як пересів чи повторний обробіток площ.
* Щодо списання добрив та насіння, суд зазначив, що контролюючий орган безпідставно застосував науково-рекомендаційні норми як обов’язкові, тоді як реальні потреби господарства визначаються самим виробником.
* Суд визнав, що використання програмного продукту Microsoft Azure є господарською діяльністю, а неправильна, на думку податківців, класифікація витрат у бухобліку не позбавляє платника права на податковий кредит.
* Щодо ремонтних та транспортних послуг, суд вказав на наявність належних первинних документів, які підтверджують факт виконання робіт, що спростовує доводи податкової про їх фіктивність.
* Колегія суддів підкреслила, що податковий орган не довів жодного факту використання активів поза межами господарської діяльності, а отже, донарахування є безпідставними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкової служби без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано податкові повідомлення-рішення, — без змін.

Справа №145/252/24 від 07/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є питання правомірності відмови судів попередніх інстанцій у призначенні племінника опікуном його недієздатного дядька через недоведеність того, що таке призначення відповідає якнайкращим інтересам підопічного.

2. Суд виходив з того, що призначення опікуна — це не формальна процедура, а механізм захисту прав недієздатної особи, тому суд зобов’язаний критично оцінювати подання органу опіки, яке не має для нього заздалегідь встановленої сили. У цій справі заявник не зміг довести, що він зможе забезпечити постійний догляд, оскільки через специфіку роботи (провідник) він часто відсутній, а фактичний догляд здійснює інша особа. Суди встановили, що заявник не надав переконливих доказів того, чому саме він є найкращою кандидатурою серед інших близьких родичів, зокрема дочки чи сестри підопічного. Верховний Суд підкреслив, що принцип змагальності покладає тягар доказування на заявника, який має переконати суд у вірогідності своїх тверджень. Оскільки матеріали справи не містили доказів, що підтверджували б здатність заявника особисто та постійно виконувати обов’язки опікуна, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні цієї частини вимог. Верховний Суд також зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій.

3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №520/17191/23 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період з липня по грудень 2022 року та зобов’язання здійснити такі нарахування.

2. Суд касаційної інстанції при винесенні рішення керувався тим, що саме по собі перебування військовослужбовця в районі бойових дій не є автоматичною підставою для отримання підвищеної винагороди. Ключовим критерієм для зенітних ракетних військ є безпосереднє виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей, що має бути підтверджено відповідними документами (рапортами, журналами бойових дій). Суд підкреслив, що виплата має здійснюватися пропорційно часу фактичного виконання таких завдань, зокрема за дні пусків ракет, а не за весь період перебування в зоні бойових дій. Водночас Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не дослідив належним чином конкретні дати виконання позивачем бойових завдань, що унеможливлює правильний розрахунок суми виплати. Суд також вказав на необхідність врахування специфіки діяльності зенітних підрозділів, де бойова робота має чітко визначені етапи, що відрізняються від простого чергування. В результаті, через неповноту встановлення фактичних обставин апеляційним судом, справу було повернуто на новий розгляд.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №761/34432/21 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Заява стягувача (ТОВ «Брайт Інвестмент») про видачу дублікатів виконавчих листів у зв’язку з їх втратою органами державної виконавчої служби.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що єдиною підставою для видачі дубліката є підтверджений факт втрати оригіналу виконавчого документа, що унеможливлює виконання рішення суду.
* На підставі матеріалів справи було доведено, що виконавчі листи перебували на виконанні, неодноразово пред’являлися стягувачем, а їх втрата сталася під час пересилання або зберігання в органах ДВС, що підтверджується відповідними офіційними листами.
* Суд наголосив, що право на примусове виконання є триваючим правовідношенням, тому стягувач має право звертатися за видачею дубліката до моменту фактичного виконання рішення.
* Ключовим аспектом стало питання строків: суд застосував положення пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими строки пред’явлення виконавчих документів перериваються на період дії воєнного стану.
* Суд відхилив доводи боржника про пропуск строків, зазначивши, що оскільки виконавче провадження було завершене поверненням листа стягувачу 30 червня 2022 року, трирічний строк пред’явлення до виконання не сплив.
* Також суд застосував принцип диспозитивності, вказавши, що оскільки один із боржників (ОСОБА_1) не оскаржував рішення, це свідчить про її згоду з висновками судів, а доводи іншого боржника (ОСОБА_2) не спростовують законності видачі дубліката.
* Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм процесуального права, які могли б стати підставою для скасування рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу боржника — без задоволення.

Справа №640/17536/22 від 15/09/2026
1. Предметом спору є правомірність стягнення з податкового органу на користь АТ «БТА Банк» витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного розгляду справи.

2. Верховний Суд підкреслив, що розподіл судових витрат має ґрунтуватися на принципах реальності, необхідності та розумності розміру витрат, що підтверджуються відповідними доказами. Суд зазначив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу покладається виключно на сторону, яка заперечує проти їх стягнення, тобто на податковий орган. У даному випадку відповідач не надав доказів того, що витрачений адвокатом час був надмірним або що обсяг виконаних робіт не відповідає заявленій сумі. Верховний Суд також роз’яснив, що посилання на практику Верховного Суду є безпідставним, якщо скаржник не враховує, що висновки у тих справах базувалися на інших фактичних обставинах та доказах. Суд наголосив, що при визначенні розміру гонорару адвоката враховуються складність справи та кваліфікація фахівця, а не лише формальний обсяг документів. Таким чином, апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права, оцінивши надані докази оплати та детальний опис виконаних робіт.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду про стягнення витрат на правничу допомогу — без змін.

Справа №494/2663/25 від 09/09/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційним судом скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у зупиненні провадження у справі.

Верховний Суд, аналізуючи ситуацію, наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією судового захисту. Суд підкреслив, що перелік ухвал, які підлягають оскарженню окремо від рішення, не є вичерпним, якщо іншого способу захистити свої права в особи немає. Ключовим аргументом стало те, що відповідач подав апеляційну скаргу, в якій оскаржував одночасно і заочне рішення суду, і ухвалу про відмову у зупиненні провадження. Апеляційний суд помилково проігнорував той факт, що заперечення на ухвали, які не підлягають окремому оскарженню, мають розглядатися саме в межах апеляційної скарги на рішення по суті. Верховний Суд вказав, що будь-яка ухвала має бути переглянута або самостійно, або разом із рішенням суду, щоб забезпечити ефективний доступ до правосуддя. Оскільки апеляційний суд безпідставно повернув скаргу, він фактично обмежив право сторони на перегляд справи.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №274/5336/21 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 274/5336/21:

1. **Предмет спору:** Позивач вимагав визнати незаконною бездіяльність кредитора щодо відмови у проведенні реструктуризації валютного кредиту та зобов’язати фінансову установу провести таку реструктуризацію.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що вимога про визнання бездіяльності незаконною є неналежним способом захисту, оскільки ефективним способом є безпосередня вимога про зобов’язання кредитора вчинити дії (провести реструктуризацію).
– Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у позові лише через те, що позивач обрав не зовсім коректне юридичне обґрунтування або послався на невідповідну норму закону.
– Згідно з принципом *jura novit curia* («суд знає закони»), суд не обмежений правовою кваліфікацією, яку надає позивач, і зобов’язаний самостійно застосувати норми права, що регулюють спірні правовідносини.
– Суд роз’яснив, що Закон № 1734-VIII передбачає різні підстави для реструктуризації, і наявність іпотеки саме житлового фонду не є єдиною можливою умовою для звернення позичальника.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили, чи існують інші підстави для реструктуризації, окрім тих, що стосуються житлової іпотеки, їхні висновки були визнані передчасними.
– Верховний Суд зазначив, що суди повинні дослідити всі обставини справи, а не обмежуватися лише формальною перевіркою предмету іпотеки.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій щодо неналежного способу захисту та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про зобов’язання провести реструктуризацію.

Справа №420/26078/24 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду, якою було залишено без розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд встановив, що апеляційний суд помилково залишив заяву без розгляду, оскільки позивач належним чином виконав процесуальний обов’язок, попередивши про намір стягнути витрати у відзиві на апеляційну скаргу. Суд наголосив, що для розподілу витрат сторона повинна заявити про такий намір до завершення розгляду справи по суті, що і було зроблено позивачем через систему «Електронний суд». Водночас Верховний Суд підкреслив, що простого «декларування» витрат недостатньо, якщо сторона не довела неможливість їх оплати до моменту ухвалення рішення з поважних причин. Оскільки матеріали справи підтверджують, що докази понесення витрат були подані позивачем своєчасно (разом із відзивом), висновок апеляційного суду про відсутність заяви є фактично помилковим. Верховний Суд зазначив, що в даному випадку апеляційний суд мав розглянути заяву по суті, а не залишати її без розгляду. Тому касаційна інстанція скасувала оскаржувану ухвалу через порушення норм процесуального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

Справа №990SСGС/12/26 від 10/09/2026
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя, яким було підтверджено притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

2. Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї справи виходила з того, що процедура притягнення судді до дисциплінарної відповідальності була дотримана як Першою Дисциплінарною палатою, так і самою Вищою радою правосуддя. Суд проаналізував доводи скаржника щодо порушення його прав та дійшов висновку, що оскаржуване рішення ВРП є обґрунтованим та прийнятим у межах повноважень, визначених законом. Велика Палата підкреслила, що дисциплінарне провадження не виявило процесуальних порушень, які б могли стати підставою для скасування накладеного стягнення. Аргументи сторони захисту щодо неправомірності висновків дисциплінарного органу були визнані безпідставними та такими, що не спростовують встановлених фактів порушень. Суд також врахував межі дискреційних повноважень ВРП при оцінці дисциплінарного проступку та обранні виду стягнення. У підсумку, Велика Палата не знайшла правових підстав для втручання у дискрецію Вищої ради правосуддя та визнала її рішення законним.

3. Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.

Справа №465/7077/22 від 09/09/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є визнання квартири, щодо якої був укладений лише попередній договір, об’єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя.

2. Верховний Суд виходив із того, що попередній договір не є правовстановлюючим документом і не створює права власності на нерухоме майно. Суд наголосив, що право власності на новостворене майно виникає лише з моменту державної реєстрації, а оскільки в даному випадку власником квартири у реєстрі значиться інша юридична особа (інвестиційний фонд), це майно не може належати подружжю. Суд підкреслив, що попередній договір лише зобов’язує сторони укласти основний договір у майбутньому, чого в цій справі не відбулося. Апеляційний суд помилково ототожнив право на майбутнє укладення договору з правом власності на саму квартиру. Верховний Суд також зазначив, що суд першої інстанції правильно відмовив у позові, проте помилився у мотивах, надмірно зосередившись на дослідженні походження коштів, тоді як ключовим є відсутність самого об’єкта права власності у подружжя. Таким чином, касаційна інстанція виправила правову аргументацію, залишивши в силі результат першої інстанції про відмову в позові.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, змінивши його мотивувальну частину.

Справа №766/20391/24 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька, посилаючись на неможливість вчинення цієї дії через окупацію та бойові дії.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що строк для прийняття спадщини (6 місяців) є присічним, а його сплив означає, що спадкоємець не прийняв спадщину.
* Верховний Суд вкотре підтвердив, що положення постанови КМУ № 164 щодо «зупинення» перебігу цього строку суперечать Цивільному кодексу України та не підлягають застосуванню.
* Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, не встановивши належне коло відповідачів: у спорах про додатковий строк відповідачами мають бути саме ті особи, які вже прийняли спадщину, або територіальна громада, якщо таких осіб немає.
* Суди помилково визнали відповідача спадкоємцем, який прийняв спадщину, оскільки він подав заяву з пропуском строку, а нотаріус не мав законних підстав вважати цей строк дотриманим на підставі постанови КМУ.
* Також не було з’ясовано, чи хтось із спадкоємців фактично проживав зі спадкодавцем на час його смерті, що автоматично означало б прийняття спадщини.
* Оскільки суди не встановили реальне коло спадкоємців та не визначили належний суб’єктний склад відповідачів, вирішення питання про поважність причин пропуску строку було передчасним.
* Встановлення належності відповідачів є обов’язком суду (ex officio), тому ігнорування цього питання стало підставою для скасування рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №560/2028/23 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про донарахування податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток, застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, а також питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив реальність господарських операцій позивача з контрагентом, оскільки вони підкріплені належними первинними документами, а сам контрагент перебував на податковому обліку.
* Щодо коригування податкового кредиту, суд зазначив, що списання кредиторської заборгованості у зв’язку із закінченням строків позовної давності не є зміною суми компенсації вартості товарів, тому обов’язок коригувати податковий кредит у такому випадку відсутній.
* Стосовно податку на прибуток, суд визнав правомірним включення витрат до собівартості, оскільки вони були фактично понесені в межах господарської діяльності та відображені у звітності відповідно до стандартів бухгалтерського обліку.
* Щодо несвоєчасної реєстрації податкової накладної, суд встановив, що позивач вчинив усі залежні від нього дії (своєчасно перерахував кошти), а затримка сталася з технічних причин (несвоєчасне зарахування коштів Казначейством), що звільняє платника від відповідальності.
* Суд підкреслив, що податковий орган не надав доказів, які б спростовували реальність операцій, а лише посилався на загальні припущення про відсутність ресурсів у контрагентів.
* При вирішенні питання про витрати на правничу допомогу суд застосував критерій співмірності, зменшивши суму гонорару, оскільки частина заявлених адвокатом послуг була надмірною або охоплювалася іншими видами робіт.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення.

Справа №569/8226/24 від 25/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є встановлення юридичного факту проживання жінки та загиблого військовослужбовця однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а також факту перебування позивачки на його утриманні для отримання одноразової грошової допомоги.

2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили низку процесуальних помилок при оцінці доказів та визначенні належного відповідача. По-перше, суд наголосив, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у таких спорах, оскільки спір про право на виплату має вирішуватися виключно між потенційними отримувачами допомоги. По-друге, касаційна інстанція звернула увагу на те, що суди проігнорували преюдиційне значення рішення адміністративного суду, де факт спільного проживання позивачки з військовослужбовцем уже був встановлений. Оскільки відповідач (спадкоємець) не брав участі в тій адміністративній справі, він має право спростовувати ці обставини, проте тягар доказування в такому випадку переходить саме на нього. Суди ж помилково поклали весь тягар доказування на позивачку, не врахувавши встановлені раніше факти. В результаті Верховний Суд дійшов висновку, що попередні рішення були передчасними, оскільки суди не дослідили всі обставини справи в їх сукупності.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: змінив мотивувальну частину рішень у частині вимог до Міністерства оборони (як до неналежного відповідача) та скасував рішення в частині вимог до спадкоємця, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №990/176/26 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 990/176/26:

1. Предметом спору є оскарження рішення ВККС України про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді, внаслідок якого позивачка не набрала прохідного бала через нібито неправомірне та суперечливе оцінювання її практичного завдання.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що ВККС діяла в межах своїх повноважень, визначених Законом «Про судоустрій і статус суддів» та затвердженим Положенням про порядок складання кваліфікаційного іспиту. Суд встановив, що оцінювання практичного завдання здійснювалося колегіально, а підсумковий бал формувався автоматизованою системою як середнє арифметичне оцінок кожного члена екзаменаційної комісії, що нівелює суб’єктивний фактор. Аргументи позивачки щодо розбіжностей в оцінках за окремими критеріями суд відхилив, оскільки вони не перевищували встановленого законом порогу для обов’язкової повторної перевірки. Суд наголосив, що механізм повторної перевірки, передбачений Положенням, застосовується лише до підсумкового бала за все завдання, а не до його окремих елементів. Також суд зазначив, що незгода кандидата з виставленими балами не є підставою для втручання суду в дискреційні повноваження ВККС щодо оцінки професійної компетентності. Таким чином, процедура іспиту була дотримана, а принцип рівності умов для всіх учасників не порушений.

3. Суд прийняв рішення відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Справа №520/2983/22 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності нарахування податковим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставками, що залежать від типу та функціонального призначення об’єктів нерухомості.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для правильного визначення ставки податку необхідно враховувати не лише відомості з Державного реєстру, а й фактичне функціональне призначення будівель, підтверджене технічною документацією.
* Щодо об’єктів у м. Харкові, суд встановив, що вони є виробничими будівлями, а не офісними чи торговельними, тому застосування податковим органом підвищеної ставки (1%) було визнано безпідставним.
* Суд підкреслив, що відсутність у Реєстрі конкретизації типу будівлі не дає податковій права автоматично застосовувати вищу ставку, якщо технічні паспорти доводять інше призначення об’єкта.
* Стосовно об’єкта «гараж» у смт Нова Водолага, суд дійшов висновку, що його назва є лише формальною, оскільки фактично будівля містить адміністративні та побутові приміщення, що виключає застосування нульової ставки.
* При цьому суд врахував власну попередню практику (справа № 520/2239/21), де було чітко визначено, що наявність допоміжних приміщень у складі «гаража» змінює його статус для цілей оподаткування.
* Верховний Суд підтвердив, що обов’язок правильно визначити ставку податку лежить на контролюючому органі, проте платник має право доводити фактичне призначення майна в суді.
* В результаті, суд залишив у силі рішення попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, визнавши правомірність застосування нижчих ставок для виробничих об’єктів, але відмовивши у застосуванні пільгової ставки для об’єкта, що має змішане призначення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №453/946/24 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога позивачки про стягнення з колишнього чоловіка інфляційних втрат, нарахованих на суму грошової компенсації за капітальний ремонт квартири, за період з моменту завершення ремонтних робіт (2008 рік) до моменту ухвалення рішення про стягнення основної суми боргу.

**2. Аргументи суду**
* Суд виходив з того, що зобов’язання про виплату компенсації за майно є специфічним, оскільки до моменту визначення його розміру та способу виконання (договором або рішенням суду) воно не має необхідної визначеності змісту.
* Відповідно, прострочення боржника, яке є підставою для застосування статті 625 Цивільного кодексу України (нарахування інфляційних втрат), не може настати раніше, ніж буде конкретизовано суму та обов’язок її сплати.
* Суд встановив, що до моменту пред’явлення позову про стягнення компенсації у 2022 році між сторонами не було досягнуто домовленості, а судове рішення, яке б визначило розмір компенсації, на той час було відсутнє.
* Щодо періоду з 2019 по 2022 рік, суд зазначив, що позивачка, будучи обізнаною про своє право, не вчиняла дій щодо пред’явлення вимоги до боржника, тому відповідач не повинен нести відповідальність за таку бездіяльність кредитора.
* Таким чином, суд дійшов висновку, що право на нарахування інфляційних втрат виникло лише з моменту пред’явлення позову про стягнення компенсації (05 вересня 2022 року), оскільки саме тоді зобов’язання набуло ознак грошового з визначеним змістом.
* Також суд відхилив доводи скаржника про неправильне визначення категорії справи як «малозначної», підтвердивши правильність застосування процесуальних норм на момент відкриття провадження.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивачки.

Справа №757/22672/21-ц від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є витребування нежитлових приміщень із чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування записів про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач є законним власником майна, яке вибуло з його володіння поза його волею внаслідок низки нікчемних правочинів, вчинених пов’язаними особами.
* Верховний Суд наголосив, що використання формально законних процедур (виконавчого провадження) для легалізації майна, яке вибуло з власності незаконно, є зловживанням правом.
* Ключовим фактором для вирішення справи стало питання добросовісності набувача: суд дійшов висновку, що відповідачка не була добросовісною, оскільки вона була керівником компаній, що брали участь у ланцюгу відчуження майна, і знала про наявність обтяжень та судових спорів.
* Суд підкреслив, що «віндикаційний імунітет» (захист добросовісного набувача при примусовій реалізації майна) не застосовується, якщо набувач знав або міг знати про незаконність вибуття майна, а сама процедура була лише механізмом приховування порушень.
* Верховний Суд також підтвердив, що позовна давність не була пропущена, оскільки перебіг строку починається з моменту, коли власник дізнався про порушення свого права, а не з моменту кожного наступного перепродажу майна.
* Додатково суд зазначив, що оскільки основне рішення апеляційного суду було скасоване, додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу також втрачає свою чинність.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанови апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про витребування майна на користь позивача.

Справа №640/12967/21 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Оскарження АТ «Київметробуд» податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання через нібито безтоварний характер господарських операцій з низкою контрагентів.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що для підтвердження реальності операцій недостатньо лише формальної наявності первинних документів, вони мають відображати фактичний рух активів.
– Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, обмежившись лише переліком наданих документів, не дослідивши їх зміст у розрізі кожного контрагента.
– Суд підкреслив необхідність перевірки технічної можливості виконання операцій (наявність персоналу, виробничих потужностей, складів у контрагентів) та економічної доцільності таких угод.
– Було зазначено, що суди повинні критично оцінювати доводи податкової щодо відсутності ланцюгів постачання та наявності кредиторської заборгованості, а не просто відхиляти їх як формальні.
– Верховний Суд вказав на порушення принципу офіційного з’ясування обставин справи, оскільки суди не встановили, чи справді активи були отримані від вказаних контрагентів.
– Суд нагадав, що платник податків має проявляти належну обачність при виборі контрагентів, а суди зобов’язані надавати оцінку всім доказам у їх сукупності, включаючи дані, отримані в межах кримінальних проваджень, якщо вони мають значення для справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №300/4881/22 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Надання дозволу податковому органу на погашення податкового боргу підприємства шляхом примусової реалізації майна, що перебуває у податковій заставі.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що у платника податків наявний узгоджений податковий борг у розмірі понад 55 млн грн, який не був погашений у добровільному порядку.
* Контролюючий орган довів, що вживав усіх передбачених законом заходів для стягнення коштів з банківських рахунків боржника, проте інкасові доручення поверталися без виконання через відсутність або недостатність коштів.
* Суд наголосив, що наявність незначного руху коштів на рахунках не спростовує факту відсутності суми, достатньої для повного погашення боргу, що є ключовою умовою для звернення до стягнення на майно.
* Щодо доводів про мораторій на реалізацію майна, суд зазначив, що до податкових правовідносин застосовуються спеціальні норми Податкового кодексу України, а не загальні закони про виконавче провадження.
* Суд підкреслив, що дозвіл на погашення боргу за рахунок майна не є актом його безпосереднього продажу, а лише відкриває процедуру, яка надалі відбуватиметься за спеціальними правилами аукціонів.
* Аргументи відповідача про статус майна (перебування на балансі) та процедуру банкрутства були відхилені, оскільки на момент виникнення права на звернення до суду ці обставини не перешкоджали застосуванню ст. 95 Податкового кодексу України.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна — без змін.

Справа №560/14682/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність накладення на ТОВ «Шепетівкацукор» штрафних санкцій за неподання звіту про контрольовані операції з нерезидентом, який, на думку податкового органу, підпадає під критерії трансфертного ціноутворення.

2. Суд встановив, що для визнання операцій контрольованими за підпунктом «г» підпункту 39.2.1.1 ПК України необхідна наявність двох умов: включення організаційно-правової форми нерезидента до переліку КМУ та несплата ним корпоративного податку. Суд підтвердив, що німецька компанія «GmbH & Co. KG» прямо зазначена у переліку КМУ № 480 як «командитне товариство». Офіційні дані від податкових органів Німеччини довели, що вказана компанія є «податково прозорою» і не сплачує корпоративний податок (Körperschaftsteuer). Суд відхилив доводи позивача про те, що сплата місцевого торговельного податку (Gewerbesteuer) є аналогом корпоративного податку. Також було наголошено, що індивідуальні податкові консультації, надані іншим суб’єктам, не мають сили закону для позивача. Зрештою, суд визнав, що компанія перевищила встановлені законом пороги доходу та обсягу операцій, тому обов’язок подання звіту був безумовним.

3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши правомірність застосування штрафних санкцій до позивача.

Справа №2-1600/2007 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Предметом касаційного оскарження є законність ухвали апеляційного суду про зупинення провадження у справі щодо оскарження дій посадових осіб виконавчої служби до вирішення Великою Палатою Верховного Суду іншої справи з подібними правовідносинами.

2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався положеннями пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України, що дозволяє зупинити провадження, якщо в іншій справі вирішується питання у подібних правовідносинах, від якого залежить результат розгляду поточної справи.
– Апеляційний суд встановив, що правовідносини у справі № 127/6664/14-ц, яка перебувала на розгляді Великої Палати, є тотожними спірним відносинам щодо повноважень начальника виконавчої служби скасовувати постанови підлеглих виконавців.
– Верховний Суд підтвердив, що Велика Палата була визначена як належний орган для вирішення правової проблеми, оскільки існувала суперечлива практика між касаційними судами щодо тлумачення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
– **** Суд у своєму рішенні фактично підтримав необхідність відступу від попередньої позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (справа № 802/921/18-а), яка допускала позасудовий контроль виконавчого провадження за ініціативою керівника органу ДВС, на користь більш вузького тлумачення, що обмежує такі повноваження виключно рамками розгляду скарг.
– Верховний Суд зазначив, що зупинення провадження було необхідним заходом для забезпечення єдності судової практики та правової визначеності.
– Касаційна скарга стягувача була відхилена, оскільки доводи про порушення розумних строків розгляду справи не переважили потребу в очікуванні правового висновку Великої Палати.
– На момент розгляду касаційної скарги Велика Палата вже ухвалила відповідне рішення, що підтвердило правильність обраного апеляційним судом процесуального шляху.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження — без змін.

Справа №501/2108/14-ц від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розгляд заяви АТ «Ощадбанк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред’явлення до виконання у зв’язку з його втратою під час пересилки між органами державної виконавчої служби та прокуратурою.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що ключовою умовою для видачі дубліката виконавчого документа є звернення стягувача із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред’явлення його до виконання.
* Верховний Суд підкреслив, що якщо строк для пред’явлення виконавчого документа сплив, а суд його не поновив через відсутність поважних причин, то підстави для видачі дубліката автоматично відсутні.
* У цій справі банк звернувся за дублікатом через тривалий час після повернення виконавчого документа, при цьому не довівши, що вживав усіх залежних від нього заходів для контролю за ходом виконання рішення.
* Суд зазначив, що стягувач мав доступ до Автоматизованої системи виконавчого провадження і міг завчасно дізнатися про стан виконання, проте не скористався цим правом.
* Апеляційний суд обґрунтовано визнав причини пропуску строку неповажними, оскільки банк не навів переконливих доказів неможливості реалізації своїх процесуальних прав протягом понад чотирьох років.
* Верховний Суд вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені апеляційним судом, якщо той діяв у межах процесуального закону.
* Також суд відхилив доводи банку щодо порушень при відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційний суд діяв на виконання обов’язкових вказівок Верховного Суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши банку у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа.

Справа №161/19554/20 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи:

1. **Предмет спору:** Поділ майна подружжя, зокрема визнання права власності на 1/4 частку будинку та земельної ділянки, придбаних під час шлюбу, а також стягнення грошової компенсації за інше спільне майно.

2. **Аргументи суду:**
– Ключовим фактором стала наявність нотаріально посвідченої заяви позивача від 2013 року, в якій він чітко підтвердив, що дружина купує нерухомість за власні кошти, отримані від продажу її особистого майна.
– Суд врахував преюдиціальне значення рішення іншого суду у справі № 161/2696/21, яким було встановлено дійсність цієї заяви та спростовано доводи позивача про її фальсифікацію чи примус при підписанні.
– Верховний Суд підкреслив, що надання одним із подружжя нотаріальної згоди на придбання майна іншим з подружжя як особистої власності є юридично значущим актом, який спростовує презумпцію спільної сумісної власності.
– Суд зазначив, що не може підміняти собою домовленість подружжя, яка була зафіксована у нотаріальному порядку та в самих договорах купівлі-продажу.
– Щодо решти майна (автомобіль, меблі, витрати на благоустрій), суди попередніх інстанцій правильно визнали їх спільною сумісною власністю, оскільки вони були набуті або створені під час шлюбу без спеціальних застережень про особисту власність.
– Касаційна скарга була відхилена, оскільки позивач фактично намагався домогтися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а суди попередніх інстанцій надали вичерпну оцінку всім обставинам справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у визнанні права власності на частку в будинку було відмовлено, а позов задоволено лише в частині поділу іншого спільного майна.

Справа №260/7652/23 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 260/7652/23:

1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги АТ «Оператор газорозподільних систем «Закарпатгаз» на судові рішення, якими було відмовлено у перегляді справи за нововиявленими обставинами щодо скасування податкових повідомлень-рішень.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що інститут перегляду за нововиявленими обставинами не є інструментом для повторного розгляду справи чи «замаскованим» оскарженням остаточного рішення.
– Ключовою ознакою нововиявленої обставини є те, що вона існувала на час розгляду справи, але об’єктивно не могла бути відома заявнику.
– Суд встановив, що надані позивачем документи (відповіді на адвокатські запити, акти) стосуються правовідносин, стороною яких було саме Товариство, тому воно мало можливість надати їх ще під час первинного розгляду справи.
– Інформація про відсутність податкових перевірок у контрагентів не є істотною обставиною, яка могла б змінити результат спору, оскільки вона не спростовує встановлені раніше факти щодо нереальності господарських операцій.
– Суд чітко розмежував поняття «нововиявлені обставини» та «нові докази», зазначивши, що подання нових доказів на підтвердження вже досліджених обставин не дає підстав для перегляду рішення.
– Позиція позивача була розцінена як спроба переоцінити докази, які вже були предметом судового дослідження, що прямо заборонено процесуальним законом.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, відмовивши у залученні третіх осіб та витребуванні доказів, які не стосувалися предмету заяви про перегляд.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №120/8604/24 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами фактичної перевірки, через процедурні порушення при її призначенні та проведенні.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки законності наказу про проведення перевірки. Суд зазначив, що контролюючий орган не може обмежуватися лише посиланням на норми закону, а повинен мати реальну інформацію про можливі порушення, яка має бути предметною та ідентифікувати конкретного суб’єкта. Суди нижчих інстанцій не дослідили зміст доповідної записки, яка стала підставою для перевірки, та не встановили, чи стосувалася вона діяльності саме позивача. Також залишилося нез’ясованим питання належної індивідуалізації об’єкта перевірки, оскільки в наказі було використано лише комерційне найменування магазину. Верховний Суд підкреслив, що суди зобов’язані перевіряти не лише наявність документів, а й їх правову природу та зміст, щоб переконатися у законності призначення контрольного заходу. Оскільки ці обставини не були встановлені, касаційна інстанція позбавлена можливості надати остаточну оцінку правомірності податкових санкцій.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин.

Справа №520/32352/25 від 15/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є законність застосування заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення податкового боргу з рахунків комунального підприємства «Харківводоканал» до вирішення справи по суті.

2. Суд виходив із того, що інститут забезпечення позову є гарантією захисту прав, яка має на меті запобігти ускладненню виконання майбутнього рішення суду. Ключовим аргументом стало те, що «Харківводоканал» є об’єктом критичної інфраструктури, який в умовах воєнного стану несе значні витрати, що не компенсуються через неможливість перегляду тарифів. Суд врахував, що примусове стягнення великої суми боргу (понад 700 млн грн) може призвести до зупинки водопостачання та водовідведення, що становить загрозу національній безпеці. При цьому суд наголосив, що не вирішував питання про законність самого податкового рішення, а лише оцінив ризики для діяльності підприємства. Також було підкреслено, що заходи забезпечення є тимчасовими та співмірними із заявленими позовними вимогами. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували процесуальні норми, збалансувавши інтереси держави та необхідність безперебійного функціонування критичної інфраструктури.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №149/1419/25 від 09/09/2026
1. Предметом спору є законність застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо використання земельної ділянки, яка є об’єктом спору про визнання договору оренди недійсним.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково застосували заходи забезпечення позову, оскільки вони не були співмірними із заявленими позовними вимогами. Суд наголосив, що метою забезпечення позову є гарантування виконання майбутнього рішення суду, а не запобігання потенційним збиткам від господарської діяльності, які не є предметом позову про визнання договору недійсним. Заявник не довів, яким саме чином невжиття заборони на користування ділянкою унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову. Крім того, обраний спосіб забезпечення — «заборона вчиняти будь-які дії» — визнано неконкретизованим та таким, що суперечить вимогам процесуального закону. Суд підкреслив, що заходи забезпечення мають бути збалансованими та не повинні безпідставно обмежувати права інших осіб. У результаті Верховний Суд констатував відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Справа №638/7749/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності закриття провадження у справі за позовом банку до спадкоємців померлого боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах вартості спадкового майна.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для закриття провадження через тотожність позовів необхідна одночасна наявність трьох умов: збіг сторін, предмета та підстав позову. Суд встановив, що попереднє рішення стосувалося стягнення боргу безпосередньо з позичальника, тоді як новий позов пред’явлено до спадкоємців, чиї зобов’язання виникають на підставі прийняття спадщини та обмежені вартістю успадкованого майна. Верховний Суд зазначив, що правова природа вимог до спадкоємців є відмінною від вимог до первісного боржника, тому ці вимоги не є тотожними. Також було підкреслено, що участь одного з відповідачів у попередній справі в статусі поручителя не робить позови тотожними, оскільки підстави відповідальності поручителя та спадкоємця мають різну правову природу. Відповідно, суди попередніх інстанцій помилково застосували норми процесуального права, закривши провадження у справі. Оскільки основне рішення було скасоване, додаткове рішення про розподіл судових витрат також підлягає скасуванню як похідне.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу банку, скасував ухвалу суду першої інстанції, додаткове рішення та постанову апеляційного суду, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа №211/1577/24 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про визнання її дій геноцидом Українського народу та стягнення майнової і моральної шкоди, завданої збройною агресією.

2. **Аргументи суду:**
– Суд зазначив, що питання визнання певних подій геноцидом на міжнародному рівні належить до компетенції спеціалізованих міжнародних інституцій, зокрема Міжнародного Суду ООН, а не місцевого районного суду.
– Щодо майнової шкоди, суд наголосив, що позивач не довів порушення своїх конкретних індивідуальних майнових прав, оскільки природні ресурси є власністю всього Українського народу, а не окремої фізичної особи.
– Суд підкреслив, що для відшкодування майнової шкоди позивач зобов’язаний надати належні докази заподіяння збитків саме йому, чого в даному випадку зроблено не було.
– Водночас, суд визнав право позивача на компенсацію моральної шкоди, врахувавши триваючий характер збройної агресії, душевні страждання та вимушені зміни в житті громадянина.
– Розмір моральної шкоди у 100 000 грн був визначений судом як справедливий та розумний, виходячи з обставин справи та відсутності доказів прямого знищення майна позивача.
– Верховний Суд підтвердив, що попередні рішення про визнання агресії геноцидом на політичному рівні не потребують додаткового підтвердження в судовому порядку для захисту прав конкретної особи.
– Суд також вказав, що наявність Реєстру збитків є належним механізмом для фіксації та подальшого відшкодування шкоди, завданої агресією, що виключає можливість задоволення абстрактних позовних вимог у цивільному процесі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково (стягнуто 100 000 грн моральної шкоди та відмовлено у визнанні дій геноцидом і відшкодуванні майнової шкоди).

Справа №560/9332/22 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток через завищення собівартості продукції (витрати на ремонт орендованих приміщень та послуги ФОП) та незбільшення фінансового результату на суму 30% вартості операцій з нерезидентами.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки, надані під час попереднього касаційного розгляду, щодо встановлення економічного ефекту від проведених ремонтних робіт.
– Суд підкреслив, що класифікація робіт як «капітального ремонту» за будівельними нормами не є автоматичним доказом «поліпшення» активу в розумінні бухгалтерського обліку, яке має призводити до збільшення майбутніх економічних вигод.
– Щодо витрат на послуги ФОП, суд вказав на необхідність дослідження не лише актів, а й калькуляцій та інших первинних документів у їх сукупності для підтвердження реальності та вартості спожитих ресурсів.
– Верховний Суд зазначив, що суди не встановили конкретних кількісних чи якісних показників (збільшення обсягів виробництва, продуктивності тощо), які б підтверджували факт поліпшення орендованого майна.
– Водночас суд визнав правомірною позицію апеляційної інстанції щодо відсутності обов’язку збільшувати фінансовий результат на 30% в операціях з нерезидентами, оскільки контролюючий орган не спростував доводи платника про відповідність цін принципу «витягнутої руки».
– Суд констатував, що суди не дослідили належним чином докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, тому рішення в частині собівартості підлягають скасуванню.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині оцінки собівартості та розподілу судових витрат, направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині операцій з нерезидентами — залишив постанову апеляційного суду без змін.

Справа №420/40455/24 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження рішення митного органу про коригування митної вартості товару та картки відмови в митному оформленні, здійснених через безпідставне застосування резервного методу замість основного (за ціною договору).

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що декларант надав повний пакет документів, які підтверджують числові значення митної вартості та обраний метод її визначення. Суд наголосив, що митний орган не довів наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих відомостей, а виявлені митницею «розбіжності» були усунуті позивачем шляхом надання додаткових пояснень та документів. Зокрема, було спростовано доводи митниці щодо помилок у датах платежів, кодах ЄДРПОУ та розрахунках страхових сум, оскільки вони мали технічний характер або були пояснені умовами контракту. Суд також вказав, що сам факт пов’язаності сторін контракту не є автоматичною підставою для коригування вартості, якщо митниця не довела реальний вплив цього факту на ціну. Крім того, використання митницею інформації з баз даних як єдиної підстави для відмови є неправомірним, оскільки такі дані мають лише допоміжний характер. У підсумку, дії митного органу визнані такими, що не відповідають вимогам Митного кодексу України, оскільки не було встановлено жодних об’єктивних перешкод для застосування основного методу оцінки.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Одеської митниці без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність дій декларанта.

Справа №640/1076/20 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з посади за результатами атестації та скасування відповідного рішення кадрової комісії.

2. Суд виходив з того, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації має бути належним чином вмотивованим, чого в даному випадку не було дотримано. Хоча суд визнав, що кадрові комісії мають право оцінювати доброчесність прокурорів, вони не можуть підміняти собою НАЗК у питаннях повної перевірки декларацій. Водночас суд врахував, що підставою для звільнення був пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», який Конституційний Суд України визнав неконституційним. Суд підкреслив, що рішення КСУ мають пряму дію, а суди зобов’язані застосовувати Конституцію як норму прямої дії, якщо закон їй суперечить. Оскільки звільнення базувалося на протиправному рішенні комісії та неконституційній нормі закону, воно є незаконним. **** Суд у цій справі відступив від попередньої позиції Верховного Суду щодо неможливості застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, визнаних неконституційними, та підтвердив право судів відмовлятися від застосування таких актів.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши їх резолютивні частини про задоволення позову без змін.

Справа №320/29374/24 від 15/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Оскарження гаражно-автомобільним кооперативом дій органів контролю м. Києва щодо винесення припису та прийняття рішення про демонтаж металевої конструкції, яку кооператив вважає своєю власністю.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процедура самоврядного контролю у сфері благоустрою не підпадає під дію Закону про державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, тому вимоги до таких перевірок є специфічними. Суд зазначив, що наклеювання припису на об’єкт із фотофіксацією є належним способом повідомлення власника, якщо такий власник на момент перевірки не встановлений, і законодавство не вимагає фіксувати на фото дату та час такого наклеювання. Правомірність самого припису не залежить від того, чи було його належно доведено до відома особи, оскільки це питання стосується лише правомірності подальших примусових заходів (демонтажу). Суд підкреслив, що протокол робочої групи не є індивідуальним актом, який породжує юридичні наслідки, тому він не підлягає оскарженню. Водночас, для оцінки правомірності рішення про демонтаж суди попередніх інстанцій не з’ясували ключові обставини: чи було дотримано процедуру повідомлення власника та чи має позивач реальні права на спірний об’єкт. Верховний Суд вказав, що суди не повинні обмежуватися лише формальними процедурними недоліками, а мають забезпечувати баланс між приватним інтересом та потребою громади у впорядкованому міському просторі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій у частині визнання протиправним припису (відмовивши в цій вимозі) та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині оскарження доручення на демонтаж, залишивши без змін рішення щодо відмови в оскарженні протоколу робочої групи.

Справа №619/5336/23 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є встановлення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, яка проживає окремо з матір’ю, через наявні між батьками перешкоди.

2. Верховний Суд керувався тим, що право батька на спілкування з дитиною є фундаментальним і не припиняється після розірвання шлюбу чи роздільного проживання. Суд наголосив, що неприязні стосунки між колишнім подружжям не можуть бути підставою для обмеження прав дитини на контакт з батьком, якщо це не шкодить її розвитку. Важливим аспектом стало те, що суди попередніх інстанцій провели всебічний аналіз сімейної ситуації, врахувавши інтереси дитини, її вік та стан здоров’я. Верховний Суд підкреслив, що думка дитини є важливою, проте вона не повинна бути безумовною, особливо якщо вона може бути сформована під зовнішнім впливом. Також суд зазначив, що відсутність доказів протиправної поведінки батька робить неможливим обмеження його права на виховання дитини. **** У цій справі Верховний Суд звернув увагу на те, що Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року (справа № 742/1716/23) відступила від висновку, викладеного у постанові від 05 грудня 2018 року (справа № 175/5360/13-ц), на яку посилалася відповідачка, тому аргументи скаржника в цій частині були відхилені.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши законність встановленого графіка спілкування батька з дитиною.

Справа №160/34098/24 від 14/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження законності рішення Дніпровської міської ради про затвердження Положення щодо демонтажу рекламних засобів, яке позивачі вважали таким, що прийняте з порушенням регуляторної процедури та порушує їхні права.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що в період воєнного стану органи місцевого самоврядування звільнені від обов’язку дотримуватися процедур регуляторної політики (зокрема, Закону № 1160-IV), і це звільнення є безумовним та поширюється на всі стадії прийняття актів.
* Суд зазначив, що повноваження міської ради щодо встановлення правил благоустрою та демонтажу реклами є самостійними і не залежать від наявності чи відсутності окремого «порядку розміщення реклами».
* Ключовим моментом стало системне тлумачення: хоча Положення про демонтаж є законним, воно не може застосовуватися до дозволів, строк дії яких автоматично продовжено в силу закону (через воєнний стан).
* Суд підкреслив, що відсутність у Положенні назви конкретного комунального підприємства не є порушенням правової визначеності, оскільки це питання дискреції ради, а не дефект нормативного акта.
* Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися на процедурних порушеннях, проігнорувавши той факт, що зміст самого Положення не суперечить актам вищої юридичної сили.
* Також було роз’яснено, що будь-який демонтаж реклами, чиї дозволи продовжені законом, буде незаконним, що надає позивачам дієвий механізм захисту в майбутньому без необхідності скасування всього Положення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове — про відмову у задоволенні позову, визнавши оскаржуване Положення законним.

Справа №320/45898/23 від 15/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність відмови Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату у видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю через нібито незадовільні результати електронного тестування позивачки.

2. Верховний Суд керувався тим, що до правовідносин, які виникли 15 червня 2023 року, мають застосовуватися норми Порядку, чинні саме на ту дату, а не оновлені правила, що набрали чинності пізніше. Суд підкреслив, що автоматизована система оцінювання є визначальною, і позивачка не надала переконливих доказів того, що технічний збій або втручання в систему вплинули саме на її результат у 64 бали. Хоча суд визнав, що Комісія допустила процедурні порушення при оформленні екзаменаційної відомості та протоколу, ці порушення не були визнані істотними. Верховний Суд наголосив, що процедурні недоліки стають підставою для скасування рішення лише тоді, коли вони безпосередньо впливають на зміст прийнятого рішення або достовірність результату. Оскільки позивачка не набрала необхідних 80 балів, вона об’єктивно не виконала умову для допуску до наступного етапу іспиту. Відтак, втручання суду в дискреційні повноваження Комісії за відсутності доведеного впливу порушень на результат є неприпустимим.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено, змінивши при цьому мотивувальну частину рішення.

Справа №461/6827/22 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості за послуги з утримання багатоквартирного будинку та зустрічних вимог мешканців про визнання дій комунального підприємства протиправними, зобов’язання привести будинок до належного стану та відшкодування моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на дотриманні процесуальних гарантій та обов’язку суду апеляційної інстанції надавати вмотивовані відповіді на всі ключові доводи сторін. Суд підкреслив, що право на справедливий суд, закріплене в статті 6 Конвенції про захист прав людини, вимагає від суду обов’язкового розгляду аргументів сторін щодо порушення їхніх прав, зокрема, щодо розгляду справи за відсутності належно повідомлених учасників. Апеляційний суд у цій справі проігнорував доводи відповідачки про те, що суд першої інстанції розглянув справу без її участі, не розглянувши клопотання про відкладення засідання. Верховний Суд наголосив, що ігнорування таких суттєвих процесуальних заперечень є порушенням вимог щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Відтак, апеляційна інстанція не виконала свій обов’язок щодо всебічного з’ясування обставин справи та перевірки доводів скаржника. Через ці процесуальні недоліки Верховний Суд дійшов висновку, що висновки апеляційного суду є передчасними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №911/1370/24 від 10/09/2026
Предметом спору є вимога податкового органу про визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, укладеного між двома приватними компаніями, через нібито створення штучних підстав для формування податкового кредиту.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:

1. Суд підтвердив, що податкові органи мають законне право звертатися до суду з позовами про визнання правочинів недійсними, якщо вони спрямовані на ухилення від оподаткування, навіть якщо податкова не є стороною такого договору.
2. Водночас суд наголосив, що оскільки договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу не був нотаріально посвідчений, він є нікчемним в силу прямої вказівки закону (ст. 220 Цивільного кодексу України).
3. Верховний Суд роз’яснив, що визнання недійсним нікчемного правочину є неналежним способом захисту, оскільки такий договір і так не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
4. Суд визнав помилковими висновки попередніх інстанцій про те, що податкова не має права на позов через відсутність порушення її прав, проте залишив рішення про відмову в позові в силі, оскільки обравши спосіб захисту через визнання нікчемного договору недійсним, позивач обрав неефективний шлях.
5. Суд відхилив посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду, зазначивши, що вони стосуються інших правовідносин і не є релевантними до ситуації, де ключовим фактором є недотримання обов’язкової нотаріальної форми правочину.
6. В результаті, Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, але виключив з їхньої мотивувальної частини аргументацію про відсутність у податкової права на звернення до суду, замінивши її на висновок про обрання позивачем неналежного способу захисту.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №756/6664/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів та індексації аліментів, визначених у твердій грошовій сумі.

2. **Аргументи суду:**
– Щодо пені, суд підкреслив, що вона є мірою майнової відповідальності, тому її стягнення можливе лише за наявності вини платника аліментів.
– Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач тривалий час перебував під вартою, його майно було арештоване, а доходи відсутні, що свідчить про відсутність його вини у несплаті коштів.
– Верховний Суд підтвердив свою сталу позицію, що право на стягнення пені виникає лише з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення аліментів.
– Стосовно індексації, суд визнав помилковим висновок нижчих інстанцій про те, що це є виключною компетенцією виконавця.
– Суд наголосив, що закон прямо передбачає право суду здійснювати індексацію аліментів у твердій грошовій сумі за заявою одержувача.
– Оскільки суди не перевірили розрахунки індексації по суті, Верховний Суд направив справу в цій частині на новий розгляд до апеляційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши без змін відмову у стягненні пені, але скасував рішення в частині індексації аліментів та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №583/4315/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є позов матері про примусове відібрання малолітньої дитини у батька та її повернення, оскільки, на думку позивачки, батько самочинно змінив місце проживання дитини після конфлікту.

2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій через те, що суди формально підійшли до розгляду справи, відмовивши у позові лише через відсутність попереднього рішення про визначення місця проживання дитини. Суд наголосив, що стаття 162 Сімейного кодексу України, яка дозволяє відібрання дитини, має застосовуватися за аналогією закону навіть тоді, коли офіційне місце проживання дитини ще не було визначено судом чи органом опіки. Важливо, що суди не забезпечили обов’язкову участь органу опіки та піклування, не з’ясувавши причин відсутності їхнього висновку, що є грубим процесуальним порушенням. Також суд вказав на необхідність обов’язкової перевірки фактів домашнього насильства, на які посилалася позивачка, оскільки це безпосередньо впливає на інтереси дитини. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам про насильство, що є порушенням вимог щодо всебічного дослідження доказів. В результаті, ВС підкреслив, що відібрання дитини — це насамперед спосіб захисту її інтересів, а не лише спір між батьками, тому суд зобов’язаний оцінити реальні умови для життя дитини та ризики для неї.

3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій (включаючи додаткове рішення про судові витрати) та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

: Суд у цьому рішенні відступив від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17, щодо застосування статті 162 СК України.

Справа №520/20470/25 від 14/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про накладення штрафу в розмірі понад 3,2 млн грн за порушення порядку обліку товарних запасів та здійснення розрахункових операцій.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що наказ про проведення перевірки є не просто внутрішнім документом, а юридичним актом, який має чітко ідентифікувати об’єкт перевірки, чого в даному випадку зроблено не було (використано лише комерційну назву магазину).
– Суд підкреслив, що фактичною підставою для перевірки за скаргою споживача є наявність належно оформленого звернення, проте суди попередніх інстанцій не перевірили зміст скарги та не встановили, чи стосується вона саме позивача.
– Також виникли сумніви щодо правомірності висновку про те, що реалізований товар є ювелірним виробом, оскільки суди не дослідили належним чином маркування «Ag 925» та не з’ясували, чи є цей виріб ювелірним у розумінні закону.
– Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам позивача щодо відсутності обов’язку ведення обліку товарів для певних категорій товарів (біжутерії).
– Встановлено, що суди не виконали вимоги щодо офіційного з’ясування всіх обставин справи, не дослідили зібрані докази та не надали їм належної правової оцінки.
– Через ці процесуальні порушення, які унеможливили встановлення фактичних обставин, касаційна інстанція не змогла ухвалити остаточне рішення по суті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №140/6021/25 від 15/09/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови військової частини у виплаті військовослужбовцю компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення та питання дотримання строків звернення до суду з такими вимогами.

**** Верховний Суд у цій справі фактично підтвердив свою позицію щодо застосування трудового законодавства до спірних правовідносин, відмежувавшись від підходу, який застосовувався судом апеляційної інстанції. Суд наголосив, що суми індексації та компенсації за затримку її виплати є складовими заробітної плати, а тому на них поширюються гарантії трудового законодавства. Верховний Суд вказав, що до таких спорів слід застосовувати статтю 233 Кодексу законів про працю України, яка не обмежує строк звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати, а не статтю 122 Кодексу адміністративного судочинства України з її шестимісячним обмеженням. Суд апеляційної інстанції помилково застосував практику, що стосувалася інших видів соціальних виплат, не врахувавши специфіку оплати праці. Таким чином, касаційний суд визнав, що право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати є захищеним і не може бути нівельоване формальним застосуванням строків звернення, передбачених для інших публічно-правових спорів.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.