Предметом цього спору є правомірність відмови військової частини у виплаті військовослужбовцю компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення та питання дотримання строків звернення до суду з такими вимогами.
**** Верховний Суд у цій справі фактично підтвердив свою позицію щодо застосування трудового законодавства до спірних правовідносин, відмежувавшись від підходу, який застосовувався судом апеляційної інстанції. Суд наголосив, що суми індексації та компенсації за затримку її виплати є складовими заробітної плати, а тому на них поширюються гарантії трудового законодавства. Верховний Суд вказав, що до таких спорів слід застосовувати статтю 233 Кодексу законів про працю України, яка не обмежує строк звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати, а не статтю 122 Кодексу адміністративного судочинства України з її шестимісячним обмеженням. Суд апеляційної інстанції помилково застосував практику, що стосувалася інших видів соціальних виплат, не врахувавши специфіку оплати праці. Таким чином, касаційний суд визнав, що право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати є захищеним і не може бути нівельоване формальним застосуванням строків звернення, передбачених для інших публічно-правових спорів.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
