Справа №204/10840/23 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи:
1. **Предмет спору:** Справа стосувалася конфлікту між колишнім подружжям щодо визначення способу участі матері у вихованні сина, позбавлення її батьківських прав та перегляду обов’язку зі сплати аліментів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із принципу рівності прав батьків, наголошуючи, що розірвання шлюбу чи проживання окремо не звільняє від обов’язків щодо дитини.
* Щодо позбавлення батьківських прав, суд підкреслив, що це крайній захід, який застосовується лише за наявності винної поведінки та свідомого ухилення від обов’язків, чого в діях матері не було доведено.
* Суд врахував, що хоча дитина висловлювала небажання спілкуватися з матір’ю, думка дитини не є абсолютною і має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, а не як єдина підстава для позбавлення прав.
* Щодо аліментів, суд визнав, що оскільки дитина фактично проживає з батьком, він має право на звільнення від сплати аліментів на користь матері.
* Верховний Суд уточнив дату припинення стягнення аліментів, встановивши її з моменту фактичного переїзду дитини до батька (30 жовтня 2022 року), а не з дати подання позову, як це було визначено судами нижчих інстанцій.
* Питання розподілу витрат на правничу допомогу було вирішено з урахуванням критеріїв співмірності, реальності наданих послуг та дотримання процесуальних строків подання доказів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу батька, змінивши дату припинення стягнення аліментів на 30 жовтня 2022 року, в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №683/2623/26 від 07/09/2026
Предметом спору є клопотання заявника про зміну територіальної підсудності розгляду його скарги на бездіяльність слідчого, а саме про передачу справи з одного суду до іншого, що знаходяться в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Верховний Суд при розгляді цього питання керувався виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України, що регламентують правила визначення підсудності. Суд виходив із того, що для передачі кримінального провадження з одного суду до іншого мають бути наявні виключні підстави, передбачені статтею 34 КПК України, зокрема, для забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження або з метою забезпечення розгляду справи найбільш незалежним та неупередженим судом. У даному випадку заявник не навів переконливих та обґрунтованих доводів, які б свідчили про неможливість розгляду його скарги судом, до якого вона була подана згідно з правилами територіальної підсудності. Суд наголосив, що саме по собі бажання сторони змінити місце розгляду справи без наявності об’єктивних перешкод для здійснення правосуддя не є підставою для задоволення такого клопотання. Відповідно, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для відступу від загальних правил визначення підсудності відсутні, а тому справа має бути розглянута тим судом, до юрисдикції якого вона належить за законом.
Суд постановив відмовити у задоволенні клопотання про направлення судового провадження до іншого суду.
Справа №753/15705/15 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Поділ майна подружжя, а саме — стягнення грошової компенсації за частку у вартості самочинно збудованого об’єкта незавершеного будівництва, який не введений в експлуатацію.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що вимога про визнання особи «співзабудовником» не є способом захисту права, тому провадження в цій частині підлягає закриттю. Суд роз’яснив, що при поділі спільного майна подружжя не потрібно окремо заявляти вимоги про визнання об’єкта «спільною сумісною власністю» чи «правом власності на будматеріали», оскільки це неефективні способи захисту, які не ведуть до реального відновлення прав. Натомість, ефективним способом є безпосередня вимога про поділ майна або стягнення компенсації за частку у вартості використаних матеріалів та робіт. Суд підтвердив, що оскільки об’єкт є самочинним будівництвом, він не може бути об’єктом цивільного обороту, проте подружжя має право на грошовий еквівалент вкладених у нього спільних коштів. Верховний Суд також відхилив доводи про неналежність експертного висновку, зазначивши, що дрібні технічні описки в нумерації справ не нівелюють суті доказу. Важливо, що суд чітко розмежував вимоги до подружжя та до третіх осіб (кооперативу), вказавши на неналежність останніх як відповідачів у такому спорі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: закрив провадження в частині визнання позивачки співзабудовницею, відмовив у визнанні права власності на окремі будматеріали як неефективному способі захисту, але залишив у силі рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації у розмірі 3 716 101,50 грн.
Справа №759/5489/23 від 24/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність засудження водія за порушення правил дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також питання допустимості доказів, зібраних слідчим, та обґрунтованість призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
2. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій діяли в межах закону, правильно оцінивши докази винуватості водія, зокрема показання потерпілого та висновки експертиз. Ключовим моментом стало вирішення питання щодо повноважень слідчого: захист наполягав на недопустимості доказів через нібито відсутність підпису на постанові про призначення групи слідчих. Однак прокурор надав суду касаційної інстанції оригінал належно оформленого документа, що було визнано допустимим процесуальним кроком. Суд послався на свою попередню практику, яка дозволяє перевіряти такі документи безпосередньо в касації, якщо вони подані стороною обвинувачення. Щодо покарання, суд зазначив, що призначення максимального строку позбавлення права керування є дискреційним повноваженням суду. Це рішення було вмотивоване грубістю порушення ПДР водієм та відсутністю визнання вини з його боку. Таким чином, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування вироку, визнавши його законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.
Справа №759/5489/23 від 24/08/2026
Предметом спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху).
Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи засудженого щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування норм матеріального права судами нижчих інстанцій. Колегія суддів проаналізувала матеріали провадження та дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надав на них вичерпні відповіді. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за частиною 1 статті 286 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає вимогам закону, принципам індивідуалізації та справедливості. Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, передбачених статтею 438 Кримінального процесуального кодексу України, колегією суддів не встановлено. Отже, процедура розгляду справи відповідала вимогам закону, а висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та вмотивованими.
Суд ухвалив залишити ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.
Справа №635/2974/15-к від 26/08/2026
1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, яку заявник оскаржив у касаційному порядку.
2. Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився процесуальних порушень, які перешкодили доступу до правосуддя. Суд встановив, що повернення апеляційної скарги було необґрунтованим, оскільки заявник виконав вимоги процесуального закону, або ж суд не надав йому належної можливості усунути недоліки. Касаційна інстанція наголосила на важливості забезпечення права на апеляційне оскарження, яке є фундаментальною гарантією справедливого судового розгляду. Оскільки апеляційний суд формально підійшов до питання прийнятності скарги, це призвело до порушення норм Кримінального процесуального кодексу України. Відтак, Верховний Суд визнав, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що вимагає її скасування. Повторний розгляд справи в апеляції дозволить виправити допущені помилки та забезпечити повний розгляд аргументів сторін по суті.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №363/1909/25 від 20/08/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (судового збору), понесених під час касаційного оскарження, які не були вирішені в основному судовому рішенні.
2. Суд керувався тим, що згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України, ухвалення додаткового рішення є процесуальним механізмом для вирішення питання про судові витрати, якщо воно не було вирішене під час ухвалення основного рішення. Верховний Суд зазначив, що одним із ключових принципів судочинства є відшкодування витрат тій стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Оскільки касаційну скаргу позивача було задоволено, а рішення суду першої інстанції залишено в силі, відповідач зобов’язаний компенсувати понесені позивачем витрати на судовий збір. Суд перевірив надані платіжні інструкції та підтвердив відповідність сплаченої суми вимогам закону. Таким чином, право на відшкодування витрат є безумовним наслідком успішного оскарження судового рішення.
3. Верховний Суд ухвалив додаткове рішення, яким задовольнив заяву позивача та стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 3 875,84 грн у рахунок відшкодування судового збору.
Справа №658/1790/16-ц від 26/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження особі, що не брала участі у справі про встановлення факту смерті, але стверджує, що рішення суду порушує її права через помилкову ідентифікацію її як померлої особи.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією, а доступ до суду має бути не лише формальним, а й реальним.
* Суд зазначив, що апеляційна інстанція не мала права відмовляти у відкритті провадження на стадії формальної перевірки скарги, фактично надаючи оцінку доводам по суті (щодо відсутності порушення прав заявника).
* Встановлено, що питання про те, чи порушує рішення суду права особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виключно в межах відкритого апеляційного провадження.
* Якщо після відкриття провадження суд встановить, що права особи не були порушені, він має право закрити апеляційне провадження, але не відмовляти у його відкритті на початковому етапі.
* Також суд вказав на необхідність дотримання процедури залишення скарги без руху, якщо питання стосується поновлення пропущеного строку, замість негайної відмови у відкритті провадження.
* Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд зобов’язаний перевірити доводи заявника про поважність причин пропуску строку, враховуючи специфіку оскарження рішень, ухвалених до 2017 року.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №710/1430/24 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 710/1430/24:
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив встановлений законом шестимісячний термін.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався принципами справедливості, добросовісності та розумності, закріпленими у цивільному законодавстві. Суд наголосив, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися в кожному конкретному випадку індивідуально, з урахуванням усіх обставин справи. Колегія суддів врахувала, що позивачка є спадкоємцем першої черги, яка особисто здійснювала догляд за померлим батьком, що свідчить про її реальний інтерес до спадщини. Важливим фактором стало те, що пропуск строку був незначним (три дні), а сама позивачка діяла під впливом правової невизначеності, спричиненої суперечливими нормами щодо дії постанов Кабінету Міністрів України в умовах воєнного стану. Суд також звернув увагу на те, що відповідач (міська рада) не заперечував проти задоволення позовних вимог. Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що відмова у позові була б надмірно формалізованим підходом, який порушує право особи на захист її майнових інтересів, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов, надавши позивачці додатковий строк тривалістю два місяці для прийняття спадщини.
Справа №395/855/24 від 20/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Власник земельної ділянки звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди землі неукладеним (нікчемним), скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки через те, що він не підписував оспорюваний договір.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив на підставі висновку судово-почеркознавчої експертизи, що підпис на договорі оренди від імені орендодавця виконаний іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення власника на укладення правочину.
* Верховний Суд наголосив, що у випадку оспорювання самого факту укладення договору, такий факт не потребує окремого позову про визнання його недійсним, а має бути встановлений у мотивувальній частині рішення при вирішенні спору про захист порушеного права.
* Суд зазначив, що вимога про визнання договору «нікчемним» є неналежним способом захисту, оскільки нікчемний правочин є таким у силу закону, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
* Водночас, скасування державної реєстрації речового права та повернення земельної ділянки визнано ефективним способом захисту, що забезпечує реальне відновлення порушених прав власника.
* Суд підкреслив, що невідповідність позовних вимог належному способу захисту не є підставою для відмови в позові, якщо мета позивача є зрозумілою, а позовні вимоги можна витлумачити як такі, що спрямовані на усунення перешкод у користуванні майном.
* **:** Верховний Суд у цьому рішенні посилається на свою позицію, викладену у постанові Великої Палати від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22, яка закріплює підхід щодо захисту прав власника шляхом скасування державної реєстрації у разі доведення неукладеності договору оренди.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції в частині скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, проте відмовив у задоволенні вимоги про визнання договору оренди нікчемним.
Справа №405/1660/22 від 01/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо кваліфікації дій засудженого за ст. 121 ч. 2 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть) та застосування до нього надмірно м’якого покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив правильність кваліфікації дій засудженого за ст. 121 ч. 2 КК України, оскільки матеріали справи не довели наявності у нього прямого умислу саме на вбивство (ст. 115 КК України), вказавши на відсутність переслідування потерпілого та наявність у засудженого альтернативного умислу.
* Водночас суд визнав обґрунтованими доводи прокурора щодо неправомірного застосування ст. 69 КК України (призначення покарання нижче від найнижчої межі), оскільки суди попередніх інстанцій безпідставно визнали наявність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину.
* Суд наголосив, що «щире каяття» та «активне сприяння розкриттю злочину» у даному випадку були враховані помилково, адже засуджений частково визнавав вину, висував версію про самозахист, яка була спростована відеозаписами, та не видав зброю добровільно.
* Встановлено, що засуджений сам ініціював продовження конфлікту, а не діяв у стані необхідної оборони, що виключає можливість застосування пом’якшуючих обставин, пов’язаних із зухвалою поведінкою потерпілого.
* Суд зазначив, що часткове відшкодування шкоди (менше 1/10 суми) не є підставою для застосування ст. 69 КК України, оскільки це не знижує істотно суспільну небезпечність тяжкого злочину.
* Верховний Суд підкреслив, що призначення покарання у 5 років позбавлення волі за тяжкий злочин, що призвів до смерті людини, є несправедливим та не відповідає принципам індивідуалізації покарання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №686/19198/24 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні заявника опікуном його недієздатної бабусі.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що справи окремого провадження мають свою специфіку, де загальні правила змагальності сторін не застосовуються в повному обсязі, тому суд зобов’язаний самостійно вживати заходів для всебічного з’ясування обставин. Суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до питання, відмовивши у призначенні опікуна лише через недостатність доказів, не дослідивши при цьому реальні життєві обставини: стан здоров’я матері заявника, його працевлаштування, характер стосунків у родині та можливість догляду. Суд підкреслив, що призначення опікуна має відбуватися з урахуванням якнайкращих інтересів недієздатної особи, а не базуватися виключно на відсутності певних документів. Оскільки суди не надали відповіді на ключові доводи заявника та не встановили факти, що мають вирішальне значення, їхні висновки були визнані передчасними. Відтак, для забезпечення ефективного захисту прав недієздатної особи, справу необхідно розглянути повторно з повним дослідженням усіх доказів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в призначенні опікуна та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №932/1076/23 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в автомобілі.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що згідно з Кодексом про шлюб та сім’ю України (чинним на 1994 рік), шлюб вважався припиненим лише після його реєстрації в органах РАЦС, а не просто з моменту ухвалення рішення судом.
– Оскільки наявність або відсутність реєстрації розірвання шлюбу спадкодавця з колишньою дружиною прямо впливає на можливість визнання факту проживання однією сім’єю з позивачем, це питання є ключовим для справи.
– Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів щодо реєстрації розірвання шлюбу, чим порушив принципи змагальності та повноти судового розгляду.
– Апеляційний суд, своєю чергою, не надав належної оцінки доводам позивача про те, що процедура розірвання шлюбу була завершена, та не перевірив обґрунтованість відмови у витребуванні доказів.
– Верховний Суд зазначив, що через процесуальні обмеження він не може самостійно встановлювати нові обставини справи, тому справа потребує додаткового дослідження доказів.
– В результаті було зроблено висновок, що суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічного з’ясування обставин, що є порушенням норм процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №629/1697/22 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд грубо порушив процесуальні права позивача, провівши судове засідання 5 серпня 2025 року та закривши провадження без належного повідомлення учасників справи. Суд наголосив, що апеляційна інстанція відклала розгляд справи на 7 серпня 2025 року, про що сторони були офіційно повідомлені, проте фактично розглянула справу на два дні раніше. Згідно з нормами ЦПК України, розгляд справи в інший день, ніж той, на який він був призначений, без належного сповіщення сторін, є безумовним порушенням права на справедливий суд. Суд підкреслив, що обов’язок повідомити учасників про дату та час засідання є фундаментальною гарантією принципу змагальності та відкритості процесу. Оскільки позивач не був поінформований про зміну дати засідання, він був позбавлений можливості реалізувати своє право на участь у розгляді справи. Відтак, дії апеляційного суду були визнані такими, що суперечать вимогам процесуального закону та практиці Європейського суду з прав людини.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №161/12612/25 від 02/09/2026
Справа №645/2914/25 від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги відповідача на заочне рішення суду першої інстанції через недотримання ним спеціального порядку попереднього перегляду такого рішення.
2. Суд виходив із того, що цивільне процесуальне законодавство встановлює чітку послідовність дій для оскарження заочного рішення: спочатку відповідач має звернутися до суду, який ухвалив це рішення, із заявою про його перегляд. Лише у разі, якщо суд першої інстанції відмовить у задоволенні такої заяви, відповідач набуває права на апеляційне оскарження в загальному порядку. Верховний Суд підкреслив, що право на доступ до апеляційного суду не є абсолютним і може бути обмежене процесуальними умовами, які мають легітимну мету та є пропорційними. Оскільки відповідач у цій справі проігнорував стадію перегляду рішення судом першої інстанції, апеляційний суд правомірно повернув скаргу. Суд також послався на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує, що дотримання процедури звернення до суду першої інстанції є обов’язковою передумовою для подальшого апеляційного оскарження. Таким чином, дії апеляційного суду були визнані законними, а доводи скаржника про порушення його прав — безпідставними.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.
Справа №367/678/26 від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання шлюбного договору недійсним та поділ спільного майна подружжя, у межах якого вирішувалося питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами та спрямованими на запобігання неможливості виконання майбутнього рішення суду. Суд підтвердив, що накладення арешту на майно, яке зареєстроване за відповідачем і є предметом спору, є обґрунтованим заходом для захисту прав позивача. Водночас суд наголосив, що забезпечення позову не може поширюватися на майно, яке вже вибуло з власності відповідача на момент розгляду заяви. Оскільки було доведено, що один із автомобілів («Mercedes-Benz GLE 53 AMG») на момент ухвалення рішення вже належав третій особі, накладення на нього арешту є юридично неможливим. Суд зазначив, що арешт майна особи, яка не є відповідачем у справі, є грубим порушенням процесуальних норм. Таким чином, Верховний Суд застосував принцип захисту прав третіх осіб, чиє майно не може бути об’єктом забезпечення позову в спорі, стороною якого вони не є.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши арешт лише щодо автомобіля «Mercedes-Benz GLE 53 AMG», оскільки він більше не належить відповідачу, та залишив у силі арешт на інше спірне майно.
Справа №635/2974/15-к від 26/08/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про закриття кримінального провадження.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Апеляційний суд формально підійшов до питання поважності причин пропуску строку, не врахувавши, що повний текст ухвали був проголошений лише через чотири дні після резолютивної частини.
2. Заявник обґрунтовано зазначив, що для підготовки мотивованої апеляційної скарги йому було необхідно ознайомитися з мотивами прийнятого рішення, викладеними у повному тексті ухвали.
3. Суд наголосив, що право на оскарження є фундаментальною гарантією, а неможливість ознайомитися з мотивами рішення вчасно є об’єктивною перешкодою для реалізації цього права.
4. Верховний Суд послався на сталу практику Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, згідно з якою необізнаність з мотивами рішення слідчого судді може бути визнана поважною причиною для поновлення строку.
5. Апеляційний суд помилково вважав, що заявник мав подати скаргу без мотивування, ігноруючи право особи на якісний судовий захист.
6. Внаслідок цього було допущено істотне порушення кримінального процесуального закону, яке перешкодило доступу до правосуддя.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №991/3978/25 від 02/09/2026
Предметом цього спору є цивільний позов прокурора САП про визнання частини квартири необґрунтованим активом та стягнення її вартості в дохід держави.
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки законності походження коштів, використаних для набуття нерухомого майна, порівнюючи їх із підтвердженими доходами відповідачів. Колегія суддів дійшла висновку, що прокурору вдалося довести відсутність легальних джерел доходів для придбання лише частини об’єкта нерухомості, а саме 53,15% від загальної площі квартири. Суд застосував положення законодавства про цивільну конфіскацію, які дозволяють стягувати вартість активів, якщо їхня вартість значно перевищує доходи особи, що не були підтверджені законними джерелами. При цьому суд критично оцінив доводи захисту щодо походження всієї суми коштів, визнавши частину активу необґрунтованою. Водночас щодо іншої частини майна суд не знайшов достатніх доказів для задоволення позовних вимог, що зумовило часткове задоволення позову. Також суд вирішив питання щодо скасування арешту на майно, яке не було визнане необґрунтованим активом, забезпечуючи баланс між інтересами держави та правом власності особи.
Суд частково задовольнив позов, визнавши необґрунтованою частину активу та стягнувши з відповідача ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 4 353 176 гривень у дохід держави.
Справа №183/5960/22 від 07/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними договори емфітевзису (права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) строком на 49 років, укладені її представником за довіреністю, стверджуючи про перевищення ним повноважень.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що видана позивачкою нотаріальна довіреність містила широкі повноваження, зокрема право укладати не лише договори оренди, а й «будь-які інші договори» щодо земельних ділянок на розсуд представника.
* Верховний Суд наголосив, що емфітевзис є різновидом договору щодо земельної ділянки, тому він охоплюється загальним обсягом повноважень, наданих представнику в тексті довіреності.
* Суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що представник діяв у межах наданих йому прав, а позивачка не довела факт виходу за ці межі чи наявність несправедливих умов договору.
* Суд зазначив, що укладення договору на 49 років саме по собі не свідчить про недійсність правочину, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов.
* Позивачка не була позбавлена права на захист своїх інтересів, зокрема, у разі невиплати коштів за користування землею, вона має право звернутися з позовом про стягнення боргу, а не про визнання договору недійсним.
* Верховний Суд також відхилив посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у тих справах суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №317/1440/24 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій приватного виконавця щодо виділення та передачі стягувачу в рахунок погашення боргу окремих господарських будівель та споруд, які є частиною єдиного домоволодіння (садиби) боржника.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що садиба є цілісним майновим комплексом, що складається з житлового будинку та земельної ділянки, де господарські будівлі є невід’ємними елементами цього комплексу.
– Суд зазначив, що чинне законодавство (зокрема ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») не передбачає можливості «виокремлення» зі складу садиби окремих її елементів для примусового відчуження як самостійних об’єктів нерухомості.
– Апеляційний суд помилково вважав, що оскільки ці будівлі (баня, альтанка тощо) мають аналогічне функціональне призначення з приміщеннями в будинку, їх можна відчужувати окремо без шкоди для використання головної речі.
– Верховний Суд підкреслив, що такі дії виконавця порушують право власності боржника, оскільки ці об’єкти не є самостійними речами, а є приналежністю до головної речі — житлового будинку.
– Суд касаційної інстанції вказав, що примусове виконання має здійснюватися у спосіб, передбачений законом, а не шляхом штучного поділу цілісного майнового комплексу на частини.
– Відтак, дії виконавця щодо передачі цих об’єктів стягувачу визнані незаконними, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального права, що регулюють правовий режим садиби.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, змінивши лише його мотивувальну частину.
Справа №372/211/22 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність дій банку щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) шляхом реєстрації права власності за собою після спливу позовної давності та в період після припинення дії мораторію на відчуження валютного житла.
2. Суд виходив із того, що позасудове врегулювання спору є законним способом задоволення вимог іпотекодержателя, якщо таке право прямо передбачене іпотечним договором. Верховний Суд підкреслив, що сплив позовної давності для стягнення боргу в судовому порядку не припиняє ні самого кредитного зобов’язання, ні іпотеки як способу його забезпечення. Оскільки банк дотримався процедури направлення письмових вимог про усунення порушень, а на момент реєстрації права власності (листопад 2021 року) мораторій на стягнення майна вже не діяв, підстави для скасування реєстрації відсутні. Суд також зазначив, що наявність у банку права на звернення стягнення через суд не позбавляє його можливості скористатися позасудовим механізмом, передбаченим договором. Аргументи позивача про порушення процедури були відхилені, оскільки факт отримання повідомлень від банку не заперечувався. Зрештою, касаційний суд не знайшов підтверджень порушення норм права судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №732/1049/25 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є визначення належної юрисдикції для розгляду позову фізичної особи про дострокове розірвання договору оренди землі та припинення речових прав орендаря, який набув ці права на аукціоні в межах процедури банкрутства попереднього орендаря.
2. Суд виходив з того, що після успішного проведення аукціону та продажу права оренди, це право вибуло з ліквідаційної маси боржника (АПК «Старосільський») і перейшло до нового орендаря (ТОВ «Селіт Маш»). Оскільки боржник більше не є стороною у правовідносинах щодо оренди цієї конкретної ділянки, а позивачка не висуває жодних майнових вимог до самого банкрута, спір втратив ознаки справи про банкрутство. Суд наголосив, що критерієм розмежування юрисдикції є не лише суб’єктний склад, а й характер спірних правовідносин. Оскільки рішення у справі не вплине на розмір ліквідаційної маси боржника, підстави для розгляду справи господарським судом у межах провадження про банкрутство відсутні. Відтак, спір між фізичною особою-власником та новим орендарем-юридичною особою підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд також підкреслив, що попередній орендар-банкрут не є учасником цих правовідносин, тому його залучення до справи не вимагається.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу про закриття провадження та направлено справу до суду першої інстанції для розгляду по суті в порядку цивільного судочинства.
Справа №334/245/21 від 01/09/2026
Предметом спору є законність закриття кримінального провадження щодо зловживання повноваженнями оцінювачем через відсутність заяви потерпілого, необхідної для справ у формі приватного обвинувачення.
Суд виходив із того, що кримінальне провадження за ст. 365-2 КК України належить до категорії справ приватного обвинувачення, де волевиявлення потерпілого є обов’язковою умовою для початку та продовження процесу. У цій справі було встановлено, що реальний потерпілий (Запорізька міська рада) не подавав заяви про злочин, а особа, вказана в обвинувальному акті, не довела факту заподіяння їй шкоди. Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою відсутність заяви потерпілого у справах приватного обвинувачення є безумовною підставою для закриття провадження. Також суд зазначив, що диспозитивність є ключовою засадою, яка дозволяє потерпілому самостійно вирішувати питання про доцільність кримінального переслідування. Колегія суддів визнала, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили відсутність волевиявлення потерпілого як перешкоду для подальшого розгляду справи. Зрештою, суд дійшов висновку, що процесуальні порушення, на які посилався прокурор, не вплинули на правильність рішення про закриття провадження.
Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №305/1188/24 від 26/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє звільнення за систематичне невиконання посадових обов’язків, вимагаючи поновлення на роботі, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що філії юридичних осіб не мають статусу окремої юридичної особи, а отже, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю і не можуть бути відповідачами в суді.
– Щодо суті звільнення, суд зазначив, що роботодавець не довів факт вчинення працівником дисциплінарного проступку, оскільки акт перевірки не містив конкретних доказів вини саме позивача.
– Для звільнення за систематичне невиконання обов’язків необхідна наявність попередніх дисциплінарних стягнень, які не дали позитивного результату, проте в даному випадку процедура була порушена.
– Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення вини працівника та законності звільнення лежить виключно на роботодавцеві.
– Оскільки наказ про звільнення не містив посилань на конкретні фактичні обставини порушення, він був визнаний незаконним.
– Суд також вказав, що оскільки позивач не надав доказів причинно-наслідкового зв’язку між звільненням та погіршенням здоров’я, вимоги про моральну шкоду не підлягають задоволенню.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: закрив провадження у справі в частині вимог до філії (як неналежного відповідача) та залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині поновлення працівника на посаді та стягнення середнього заробітку з головного підприємства.
Справа №917/503/24(917/178/26) від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд позову ліквідатора про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, укладеної між боржником та його контрагентом у «підозрілий період» перед банкрутством.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що зарахування зустрічних вимог є ординарним способом припинення зобов’язань, який за своєї суттю не є «оплатою» чи «виведенням активів», оскільки боржник одночасно звільняється від пасиву (власного боргу).
* Для визнання правочину недійсним за ст. 42 КУзПБ недостатньо лише факту його вчинення у «підозрілий період»; необхідно довести, що він призвів до реального погіршення фінансового стану боржника або завдав шкоди кредиторам.
* Суд наголосив, що позивач не надав доказів фіктивності угоди чи наявності у сторін умислу на зловживання правом, а презумпція правомірності правочину не була спростована.
* Щодо наявності арешту на майнові права боржника, суд зазначив, що перелік заборон для зарахування (ст. 602 ЦК України) є вичерпним і не включає арешт, тому це не перешкоджає припиненню зобов’язань.
* Суд підкреслив, що зарахування є економічно виправданим інструментом оптимізації розрахунків, який не порушує баланс майна боржника, якщо вимоги є зустрічними, однорідними та безспірними.
* Верховний Суд також зауважив, що відсутність детального аналізу кожного аргументу в рішенні апеляції не є підставою для скасування рішення, якщо воно є правильним по суті та законним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №911/784/25 від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ «Київський Завод Стель» через доводи кредитора про наявність непогашеної заборгованості.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що заборгованість, яка була підставою для звернення до суду, вже була погашена в повному обсязі, що підтверджено відповідними платіжними документами. Важливим фактором стало застосування принципу преюдиції: суд врахував обставини, встановлені в інших справах щодо того ж самого кредитного договору, де було доведено факт виконання солідарного зобов’язання. Згідно з нормами Цивільного кодексу України, виконання солідарного обов’язку в повному обсязі одним із боржників припиняє зобов’язання для всіх інших боржників. Також суд визнав поважними причини пропуску апеляційного строку, оскільки затримка була незначною (один день) і зумовленою об’єктивними обставинами (відключення електроенергії). Верховний Суд наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені апеляційною інстанцією. У підсумку, суд дійшов висновку, що відсутність непогашеного грошового зобов’язання є достатньою підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Справа №925/1240/21 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визнання грошових вимог кредитора до боржника, що перебуває у процедурі банкрутства, та вирішення питання про те, чи припинилися ці зобов’язання шляхом зарахування зустрічних вимог на підставі акта звірки розрахунків.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що акт звірки розрахунків має лише інформаційний характер і сам по собі не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує здійснення господарської операції або припинення зобов’язання.
– Для припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (ст. 601 ЦК України) необхідне чітке волевиявлення сторін, оформлене як односторонній правочин (заява) або двосторонній договір.
– Апеляційний суд помилково ототожнив відображення кінцевого сальдо в акті звірки з фактом вчинення правочину про зарахування, оскільки жодних доказів такого волевиявлення сторони не надали.
– Верховний Суд підкреслив, що в межах справи про банкрутство діє спеціальний режим: мораторій забороняє індивідуальне задоволення вимог, а зарахування зустрічних вимог має відбуватися з урахуванням прав інших кредиторів.
– Оскільки підстави для припинення зобов’язання до відкриття провадження у справі про банкрутство не були встановлені, грошова вимога кредитора є обґрунтованою та підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів.
– Суд також зазначив, що перерахування коштів ліквідатором після відкриття провадження у справі про банкрутство не може вважатися погашенням конкурсної вимоги поза встановленою черговістю.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про визнання кредиторських вимог.
Справа №911/1458/25 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога ТОВ «ЙЕ Енергія» про визнання недійсною додаткової угоди до договору купівлі-продажу природного газу через нібито перевищення директором повноважень при її укладенні.
2. Суд дійшов висновку про безпідставність позову, керуючись кількома ключовими факторами. По-перше, позивач не довів, що оскаржувана угода була «значним правочином», оскільки не надав доказів перевищення вартості газу 50% вартості чистих активів товариства. По-друге, суд встановив факт подальшого схвалення правочину самим позивачем: компанія приймала газ за актами та здійснювала часткову оплату, що згідно зі статтею 241 Цивільного кодексу України унеможливлює визнання угоди недійсною. Також суд застосував доктрину заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*), зазначивши, що недобросовісно приймати виконання за договором, а потім намагатися визнати його недійсним. Окрім того, суд вказав, що обраний спосіб захисту не є ефективним, оскільки позивач не обґрунтував, як саме визнання угоди недійсною відновить його права. Зрештою, доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду були відхилені, оскільки обставини цієї справи суттєво відрізняються від тих, на які посилався позивач.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Справа №918/1208/24 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії через безпідставне збільшення ціни за одиницю товару та стягнення з постачальника надмірно сплачених бюджетних коштів.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що зміна істотних умов договору про закупівлю щодо ціни за одиницю товару можлива лише за умови належного документального підтвердження коливання цін на ринку, чого відповідач не довів. Верховний Суд підкреслив, що обмеження у 10% для збільшення ціни є граничним лімітом, а не дозволом на багаторазове підвищення вартості при кожній додатковій угоді, що в сукупності призвело до зростання ціни на 117%. Суд зазначив, що надані постачальником довідки торгово-промислової палати не відображали реальної динаміки ринкових цін на момент підписання угод. Також суд розмежував відповідальність посадових осіб за порушення процедур закупівель та цивільно-правові наслідки недійсності правочину, вказавши, що останні виникають незалежно від адміністративної відповідальності. Оскільки підстава для підвищення ціни була відсутня, додаткові угоди визнано недійсними, а кошти, отримані постачальником понад первісну ціну договору, кваліфіковано як безпідставно набуте майно, що підлягає поверненню до бюджету.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків ВС через неподібність правовідносин, а в іншій частині залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши обов’язок постачальника повернути кошти до бюджету.
Справа №924/776/24 (924/180/26) від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновника (Теофіпольську селищну раду) за зобов’язаннями комунального підприємства-банкрута у зв’язку з доведенням його до банкрутства.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд наголосив, що субсидіарна відповідальність є додатковою, тому її розмір визначається як різниця між сумою вимог кредиторів та реальною вартістю ліквідаційної маси.
* Ключовою умовою для звернення з такою заявою є завершення ліквідатором усіх заходів із формування ліквідаційної маси, включаючи продаж активів та проведення розрахунків.
* Апеляційний суд встановив, що ліквідатор виявив процесуальну пасивність: не вжив заходів з розшуку транспортних засобів боржника та не оскаржив сумнівні фінансові операції, що мали ознаки виведення активів.
* Спроба ліквідатора списати активи через комітет кредиторів вже після подання заяви про субсидіарну відповідальність була визнана судом неналежним виконанням обов’язків.
* Суд підкреслив, що неможливо визначити об’єктивний розмір відповідальності, поки не вичерпано всі можливості наповнення ліквідаційної маси за рахунок самого боржника.
* Верховний Суд підтвердив, що передчасне звернення з такою заявою виключає можливість її задоволення, оскільки не доведено факт недостатності майна для погашення вимог кредиторів.
* Відмова у задоволенні позову на цій стадії не позбавляє ліквідатора права звернутися до суду повторно після того, як він належним чином виконає свої обов’язки з формування маси.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності через її передчасність.
Справа №925/1166/24 від 08/09/2026
1. Предметом спору є вимога Відділу житлово-комунального господарства Уманської міської ради про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електроенергії та стягнення з ТОВ «Черкасиенергозбут» безпідставно отриманих коштів у розмірі 403 469,41 грн.
2. Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги проаналізував дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що підстави для касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися, оскільки заявник не довів наявність виключної правової проблеми або невідповідності висновків судів практиці Верховного Суду. Щодо підстави, передбаченої пунктом 3 тієї ж статті, суд встановив, що аргументи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з конкретного питання не знайшли свого підтвердження, оскільки правова позиція з подібних правовідносин уже сформована. Суд наголосив на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та надали їм належну правову оцінку. У результаті колегія суддів не знайшла підстав для перегляду чи скасування оскаржуваних рішень, оскільки вони прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства.
3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині однієї з підстав оскарження, а в іншій частині — залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №925/1240/21 від 03/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом у сфері господарського права та банкрутства, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора (ТОВ «Агрохолдинг 2012») до боржника (ТОВ «Седна-Агро») у межах справи про банкрутство, що виникли з договору поставки насіння.
**2. Аргументи суду**
* Суд наголосив, що у справах про банкрутство діє підвищений стандарт доказування: суд зобов’язаний самостійно перевіряти дійсність грошових вимог, досліджуючи первинні документи, незалежно від позиції сторін.
* Апеляційний суд встановив, що заявлена сума заборгованості фактично була погашена ще до відкриття провадження у справі про банкрутство шляхом фактичної поставки товару, повернення частини коштів та зарахування залишку в рахунок іншого договору за згодою сторін.
* Верховний Суд підтвердив, що ліквідатор має право подавати заперечення на вимоги кредиторів, а також оскаржувати судові рішення в апеляційному порядку, оскільки він діє від імені боржника.
* Суд роз’яснив, що процесуальні строки для подання заперечень ліквідатором на вимоги, заявлені після закінчення 30-денного строку (передбаченого ч. 1 ст. 45 КУзПБ), не є жорстко обмеженими, як у випадку з конкурсними кредиторами, тому заперечення були прийняті правомірно.
* Верховний Суд відхилив доводи скаржника про порушення процедури заліку зустрічних вимог, оскільки встановлені судом розрахунки відбулися задовго до банкрутства і не підпадають під обмеження мораторію.
* Встановлено, що первинні документи (видаткові накладні, акти звірки) підтверджують виконання зобов’язань боржником, що спростовує наявність боргу.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Агрохолдинг 2012» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду, якою було відмовлено у визнанні кредиторських вимог, залишив без змін.
Справа №911/883/26 від 04/09/2026
Предметом цього спору є питання правомірності застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог про стягнення заборгованості за договором поставки.
Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову має превентивний характер і спрямований на гарантування реального виконання майбутнього рішення суду. Суд підкреслив, що від позивача не вимагається надання беззаперечних доказів вже вчинених відповідачем дій щодо приховування активів, оскільки це створює недосяжний стандарт доказування. Достатньо наявності обґрунтованого припущення про існування ризику, що невжиття заходів ускладнить або унеможливить виконання рішення, наприклад, через значну суму боргу або погіршення фінансового стану відповідача. Апеляційний суд помилково вимагав від позивача доказів неправомірності дій відповідача, що виходить за межі предмету дослідження на стадії забезпечення позову. Верховний Суд підтвердив, що заходи забезпечення мають бути співмірними та адекватними, а баланс інтересів сторін забезпечується можливістю відповідача ініціювати скасування арешту, якщо він доведе його безпідставність. В результаті, касаційна інстанція визнала висновки суду першої інстанції правильними, оскільки вони ґрунтуються на актуальній практиці Верховного Суду щодо оцінки ймовірностей ризиків.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на грошові кошти відповідача.
Справа №38/393 від 07/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності начальника відділу державної виконавчої служби щодо неможливості зняття арешту з нерухомого майна через відсутність відомостей про виконавче провадження, в межах якого цей арешт було накладено.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що юрисдикція спорів щодо дій виконавців визначається типом виконавчого документа та судом, який його видав, тому господарський суд зобов’язаний розглядати скарги, що стосуються виконання його наказів.
– Суди попередніх інстанцій помилково застосували занадто високий стандарт доказування «беззаперечності», тоді як процесуальний закон вимагає застосування стандарту «вірогідності доказів».
– Збіг суми арешту в реєстрі до копійки із сумою боргу за наказом господарського суду є вагомим доказом, який суди мали оцінити як більш вірогідний, ніж твердження виконавчої служби про неможливість ідентифікації провадження.
– Суд підкреслив, що знищення матеріалів виконавчих проваджень самим державним органом через закінчення строків зберігання не може бути підставою для позбавлення громадянина права на судовий захист.
– Покладання на боржника негативних наслідків за недбалість або організаційні прорахунки державного органу порушує принцип рівності сторін та статтю 6 Конвенції про захист прав людини.
– Закриття провадження у цій справі створило ситуацію «юридичної невизначеності», що фактично заблокувало доступ особи до правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду по суті.
