Справа «Врачевський проти України» (заява № 35336/24) стосується порушення права на швидкий судовий розгляд правомірності тримання під вартою, гарантованого пунктом 4 статті 5 Європейської конвенції з прав людини. Заявник, Федір Анатолійович Врачевський, оскаржив своє тримання під вартою, призначене Васильківським міськрайонним судом Київської області у серпні 2024 року. Попри своєчасне подання апеляційної скарги, апеляційне провадження залишалося без розгляду протягом кількох місяців, допоки зрештою не було припинене через зміну запобіжного заходу. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що українська судова система не забезпечила необхідної оперативності, вимаганої при перегляді рішень про тримання під вартою. Як наслідок, Суд постановив, що ця затримка становить порушення Конвенції, що відповідає його усталеній прецедентній практиці щодо системних проблем в Україні. Суд присудив заявнику компенсацію за моральну шкоду та відшкодування судових витрат.
Структура цього рішення відповідає стандартному формату рішення Комітету П’ятої секції ЄСПЛ. Воно розпочинається з процесуальної історії, переходить до фактичних обставин справи та розглядає правові аспекти по суті відповідно до пункту 4 статті 5. Рішення значною мірою спирається на доктрину «провідної справи», зокрема з посиланням на справу «Харченко проти України» (2011), яка створила прецедент щодо системних недоліків у провадженнях щодо перегляду тримання під вартою в Україні. На відміну від більш складних рішень Палати, це рішення є стислим і зосереджується на застосуванні усталеної прецедентної практики до конкретних фактів, наведених у доданій таблиці. Істотних змін у правовому тлумаченні порівняно з попередніми версіями немає; натомість воно слугує підтвердженням багаторічної позиції Суду щодо вимоги оперативності при апеляційному перегляді рішень про тримання під вартою.
Найважливішими положеннями для практикуючих юристів та спостерігачів є:
1. **Вимога «оперативності»:** Суд повторює, що пункт 4 статті 5 є не просто формальною вимогою, а вимагає, щоб судовий перегляд тримання під вартою проводився з особливою швидкістю. Будь-яка значна затримка в апеляційному провадженні — навіть якщо запобіжний захід згодом був змінений — може становити порушення.
2. **Застосування прецеденту:** Цитуючи справу «Харченко проти України», Суд підтверджує, що процесуальні недоліки в українських судах щодо апеляцій на рішення про тримання під вартою є добре задокументованими, і що Держава залишається зобов’язаною забезпечити ефективність та своєчасність такого перегляду.
3. **Прийнятність «припинених» апеляцій:** Важливим висновком є те, що Суд визнає скаргу прийнятною, навіть якщо апеляційне провадження було зрештою припинене через зміну запобіжного заходу. Той факт, що апеляційна скарга залишалася без розгляду протягом певного періоду, є достатнім для встановлення порушення вимоги щодо «оперативності».
4. **Фінансова відповідальність:** Рішення підтверджує практику Суду щодо присудження конкретних сум за моральну шкоду та судові витрати, посилюючи фінансові наслідки для держави-відповідача у випадках, коли національні засоби правового захисту не відповідають стандартам Конвенції.
