Це рішення, *Akin та інші проти Греції* (заява № 82379/17), стосується групи заявників, які стверджували, що їхнє тримання під вартою у в’язниці Патри порушило статтю 3 Європейської конвенції з прав людини через значне переповнення та неналежні умови тримання. Суд розглянув вимоги кількох заявників, зрештою встановивши, що органи влади Греції не забезпечили достатнього особистого простору, показники якого виявилися нижчими за мінімальні стандарти, передбачені Конвенцією. Хоча деякі заявники були вилучені зі справи через відсутність подальшої комунікації або невичерпання національних засобів правового захисту, Суд визнав право спадкоємців померлих заявників на продовження розгляду вимог. Рішення підтверджує усталену практику Суду щодо тягаря доказування, який лежить на державі у справах про тримання під вартою, зокрема щодо розрахунку наявної площі в квадратних метрах на одного ув’язненого. Як наслідок, Суд постановив, що умови тримання становлять порушення статті 3, і присудив відшкодування моральної шкоди успішним заявникам.
**Структура та положення**
Рішення дотримується стандартної структури рішення Комітету Європейського суду з прав людини. Воно починається з процесуальної історії, за якою слідує розділ про «вилучення зі списку справ» заявників, які не підтримували контакт із Судом. Далі розглядається питання «locus standi» (процесуальної правосуб’єктності) спадкоємців, підтверджуючи, що моральний аспект вимог за статтею 3 дозволяє продовження провадження після смерті заявника. Основна частина рішення зосереджена на суті скарг за статтею 3, зокрема на оцінці переповненості в’язниць. Порівняно з попередніми рішеннями щодо в’язниці Патри, це рішення посилює послідовну позицію Суду про те, що держава повинна надати конкретні докази, такі як плани приміщень, щоб спростувати заяви про переповненість; відсутність таких доказів спонукає Суд прийняти твердження заявників.
**Ключові положення для юридичної практики**
Для практиків особливо важливими є такі елементи:
* **Тягар доказування:** Рішення слугує нагадуванням про те, що саме на уряд покладається тягар доведення фактичних умов тримання під вартою. Якщо держава не надає первинних доказів (наприклад, планів приміщень або будівельної документації), Суд покладатиметься на пояснення заявників, часто підтверджені звітами Європейського комітету з питань запобігання катуванням (ЄКЗК).
* **Правосуб’єктність спадкоємців:** Суд чітко підтвердив, що «морального аспекту» справ за статтею 3 достатньо для надання законним спадкоємцям права подавати заяву від імені померлого родича, незалежно від того, чи вважається право, що лежить в основі скарги, «таким, що передається».
* **Невичерпання засобів правового захисту:** Суд уточнив, що для заявників, звільнених до подання заяви, позов за статтею 105 Вступного закону до Цивільного кодексу Греції є обов’язковим внутрішнім засобом правового захисту. Невикористання цього засобу призводить до визнання скарги неприйнятною.
* **Поріг для визнання поводження таким, що принижує гідність:** Суд підтвердив стандарт, встановлений у справі *Муршич проти Хорватії*, зазначивши, що особистий простір менше 3 кв. м є вагомим показником порушення, і держава повинна надати точні дані про тривалість перебування та рівень наповненості в’язниці, щоб виправдати будь-які винятки.
**:** Це рішення є актуальним у ширшому контексті захисту прав людини для осіб, позбавлених волі, включно з тими, хто перебуває в юрисдикціях, які наразі стикаються зі значними викликами у підтриманні пенітенціарних стандартів, такими як Україна. Принципи щодо тягаря доказування, який лежить на державі, та права спадкоємців домагатися справедливості для померлих родичів надають чіткий правовий механізм, який може бути застосований у подібних провадженнях за участю громадян України або в місцях несвободи.
