Справа №636/5079/21 від 12/08/2026
Ось детальний юридичний аналіз наданого судового рішення:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, укладеного між боржником (поручителем) та його дочкою, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний правочин).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що договір дарування був укладений боржником на стадії примусового виконання рішення суду про стягнення значної суми боргу, що свідчить про недобросовісність дій відповідача.
– Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації правочину як фраудаторного (вчиненого на шкоду кредитору) не має значення, чи було фактично передано майно, оскільки головною метою таких дій є унеможливлення звернення стягнення на активи боржника.
– Суд зазначив, що приватноправовий інструментарій не може використовуватися для ухилення від виконання грошових зобов’язань, а дії боржника, який відчужує єдине майно близькому родичу, є зловживанням правом.
– **** Верховний Суд відступив від власної попередньої позиції, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 369/11268/16), уточнивши, що позивач, який не є стороною правочину, має право оскаржувати його саме на підставі загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 та ст. 13 ЦК України) як фраудаторний, без обов’язкового доведення фіктивності правочину за ст. 234 ЦК України.
– Суд підкреслив, що кваліфікація правочину як фіктивного є помилковою, якщо майно було фактично передано, тому суди попередніх інстанцій припустилися правової помилки, поєднавши ознаки фіктивності та фраудаторності.
– Верховний Суд підтвердив, що кредитор має право самостійно обирати спосіб захисту своїх прав (стягнення боргу з поручителя або звернення стягнення на іпотеку), і відсутність звернення стягнення на іпотечне майно не виправдовує недобросовісні дії боржника щодо іншого майна.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій, виключивши з них посилання на фіктивність правочину та залишивши в силі висновок про недійсність договору як фраудаторного.
Справа №307/3365/18 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з негаторним позовом, вимагаючи зобов’язати сусіда знести самочинно збудовані теплицю та господарську будівлю, які частково розташовані на його земельній ділянці, та не чинити перешкод у встановленні межової огорожі.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право власності на землю презюмується правомірним, доки воно не буде скасоване в установленому законом порядку, а сам факт підробки документа (державного акта) не анулює право власності автоматично без відповідного судового рішення. Суд підкреслив, що апеляційна інстанція припустилася помилки, поклавши в основу свого рішення ухвалу про закриття кримінального провадження, яка з’явилася вже після винесення рішення судом першої інстанції та не була предметом дослідження під час первинного розгляду справи. Крім того, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не мав права робити висновки про неправомірність набуття права власності позивачем, оскільки відповідне рішення органу місцевого самоврядування про передачу землі не було визнано недійсним. Також суд зазначив, що власник земельної ділянки має право вимагати усунення перешкод у користуванні нею шляхом знесення самочинного будівництва незалежно від того, чи зареєстровано право власності на ці споруди за відповідачем. Врешті, Верховний Суд констатував, що апеляційний суд не переглянув справу належним чином у межах доводів апеляційної скарги та обставин, що існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №757/42353/24-ц від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність залишення судами попередніх інстанцій без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу через пропуск п’ятиденного строку на її подання.
2. Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до питання обчислення процесуального строку, не врахувавши об’єктивну неможливість сторони подати докази вчасно. Ключовим аргументом стало те, що суд першої інстанції несвоєчасно виконав обов’язок щодо направлення копії рішення та його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Оскільки позивачка та її представник не були присутні в засіданні, а копію рішення отримали лише через значний проміжок часу, їхнє право на відшкодування витрат не може бути обмежене через бездіяльність самого суду. Верховний Суд наголосив, що процесуальний строк на подання доказів витрат не є присічним і підлягає поновленню, якщо сторона довела поважність причин його пропуску. Суди зобов’язані оцінювати обставини в сукупності, а не лише формальну дату ухвалення рішення, яка була відмінною від дати реального доступу до тексту документа.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.
Справа №201/13014/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визначення місця проживання трьох малолітніх дітей між батьком та матір’ю, які проживають окремо та не перебувають у шлюбі.
**2. Аргументи суду**
Суд наголосив, що при вирішенні таких справ пріоритетом є виключно «найкращі інтереси дитини», які превалюють над інтересами батьків. Апеляційний суд встановив, що батько протягом тривалого часу приховував місце перебування дітей, не надавав доказів належних умов їхнього життя та систематично перешкоджав спілкуванню дітей із матір’ю. Суд критично оцінив висновки психологів, надані батьком, оскільки вони базувалися на дистанційному спілкуванні та під контролем самого батька, що унеможливлювало об’єктивну оцінку стану дітей. Також було враховано, що батько не забезпечив присутність дітей для спілкування з судом, що свідчить про відсутність належного контролю та маніпулятивну поведінку. Натомість мати продемонструвала готовність забезпечити дітям стабільне середовище, доступ до освіти та медичного обслуговування. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, зазначивши, що дії батька щодо ізоляції дітей від матері порушують їхнє право на гармонійний розвиток та спілкування з обома батьками.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою визначено місце проживання дітей разом із матір’ю, та поновив виконання цього рішення.
Справа №216/3237/24 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є визначення місця проживання двох малолітніх дітей (сина та доньки) окремо з кожним із батьків, які проживають у різних країнах та перебувають у конфліктних стосунках.
2. **Основні аргументи суду:**
Суд касаційної інстанції наголосив, що при вирішенні спорів про місце проживання дітей пріоритетом є забезпечення їхніх найкращих інтересів, а не інтересів батьків. Суд підкреслив, що роз’єднання рідних брата і сестри є вкрай небажаним і можливе лише за виняткових обставин, які мають бути ретельно обґрунтовані. Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, оскільки не надав оцінки доводам сторін щодо необхідності спільного проживання дітей та не проаналізував наслідки їхнього роз’єднання для психоемоційного стану дітей. Також суд вказав на необхідність вирішення питання про допустимість доказів, отриманих позивачем шляхом доступу до особистої інформації дружини, оскільки це питання було ключовим аргументом в апеляційній скарзі, але залишилося без відповіді. Апеляційний суд зобов’язаний був надати мотивовану відповідь на кожен вагомий аргумент сторін, чого зроблено не було. В результаті, рішення апеляції було визнано передчасним, оскільки суд не дослідив належним чином питання збереження родинних зв’язків між дітьми.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд скасував постанову Дніпровського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №501/4276/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови податкового органу у розкритті банком інформації, що становить банківську таємницю, стосовно платника податків, який, на думку податкової, відсутній за податковою адресою.
2. Суд дійшов висновку, що податковий орган не довів наявність законних підстав для розкриття банківської таємниці, оскільки не вжив усіх необхідних заходів для проведення перевірки. Зокрема, було встановлено, що податкова не надіслала платнику копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки, що є обов’язковою процедурною вимогою згідно зі статтею 42 Податкового кодексу України. Суд наголосив, що акт про неможливість проведення перевірки, складений за результатами лише одного виходу за адресою, не є достатнім доказом відсутності платника. Також було зазначено, що запит до поліції про встановлення місцезнаходження без отримання відповіді не підтверджує факт неможливості проведення перевірки. Верховний Суд підкреслив, що розкриття банківської таємниці є винятковим заходом, який можливий лише тоді, коли податковий орган обґрунтував неможливість реалізації своїх повноважень іншими способами. Отже, оскільки податкова не виконала процедуру повідомлення платника про перевірку, підстави для примусового розкриття банківської інформації відсутні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви — без змін.
Справа №757/37161/24-ц від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними односторонніх правочинів банку щодо розірвання ділових відносин та закриття рахунків клієнта у зв’язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику в межах фінансового моніторингу.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що банк, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, має право відмовитися від ділових відносин з клієнтом при встановленні неприйнятно високого ризику, проте це право не є необмеженим і потребує обґрунтування. Суд зазначив, що апеляційна інстанція прийшла до передчасних висновків, оскільки не дослідила ключовий факт: чи було закриття рахунків наслідком одностороннього правочину банку, чи результатом поданої самою позивачкою заяви про закриття рахунків. Верховний Суд підкреслив, що відсутність порушеного права позивача є самостійною підставою для відмови в позові, тому суду необхідно було встановити, чи дійсно права позивачки були порушені діями банку, а не її власним волевиявленням. Також суд вказав на необхідність перевірки того, чи є обраний позивачкою спосіб захисту (визнання недійсним правочину) ефективним у конкретних обставинах справи. Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам банку щодо того, що фактичне припинення відносин відбулося на підставі заяви клієнта, а не оскаржуваних повідомлень. У підсумку, через процесуальну неповноту дослідження обставин справи, рішення апеляційного суду було визнано таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №940/2042/25 від 21/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту перебування повнолітньої сестри на утриманні загиблого військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що для визнання особи утриманцем у контексті виплат за загибель військового, вона повинна відповідати критеріям непрацездатності, визначеним Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
– Заявниця є повнолітньою особою, проте не надала доказів своєї непрацездатності (наприклад, інвалідності чи інших передбачених законом підстав), що є обов’язковою умовою для отримання статусу утриманця.
– Суд встановив, що допомога від брата мала періодичний характер, але не була для заявниці постійним та основним джерелом засобів для існування, оскільки вона має працездатного чоловіка та власні активи.
– Верховний Суд підкреслив, що право на одноразову грошову допомогу мають лише ті члени сім’ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, а не будь-які родичі, яким загиблий надавав фінансову підтримку.
– Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази в їх сукупності, а доводи касаційної скарги фактично зводилися до спроби переоцінити встановлені обставини, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
– Рішення ґрунтується на сталій практиці Верховного Суду, яка вимагає суворого дотримання законодавчих критеріїв щодо статусу утриманця.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у встановленні факту — без змін.
Справа №201/6952/25 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання трьох малолітніх дітей разом із нею, мотивуючи це необхідністю захисту від психологічного насильства з боку колишнього чоловіка.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що право на судовий захист виникає лише тоді, коли право особи є реально порушеним, оспорюваним або невизнаним, чого в даному випадку не встановлено. Оскільки відповідач у судовому процесі не заперечував проти проживання дітей з матір’ю, суд дійшов висновку, що спір є штучним і відсутня необхідність втручання держави у сімейні відносини. Суд також зазначив, що твердження позивачки про домашнє насильство не підтверджені жодними належними доказами, а посилання на попередню практику Верховного Суду є недоречними, оскільки в тих справах існували реальні конфлікти щодо прав на дітей. Відмова у задоволенні клопотань про допит свідків та призначення експертизи була визнана правомірною, оскільки першочергово позивачка не довела самого факту порушення своїх прав, що є обов’язковою умовою для задоволення позову. Суд підкреслив, що не втручається у сімейні справи, якщо батьки діють за згодою, а інтереси дітей не потребують додаткового захисту.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №465/496/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розірвання договору на туристичне обслуговування та стягнення з туроператора коштів, сплачених за тур, який не відбувся через введення воєнного стану.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що за договором про надання туристичних послуг туроператор несе повну відповідальність перед туристом за невиконання умов договору, навіть якщо він залучав посередників (турагентів чи субагентів).
– Суд підкреслив, що дії турагента з реалізації туристичного продукту є діями самого туроператора, тому саме туроператор є належним відповідачем у спорі про повернення коштів.
– Апеляційний суд помилково визнав позовні вимоги пред’явленими до неналежного відповідача, проігнорувавши той факт, що кошти за тур фактично надійшли на рахунок туроператора (ТОВ «Алголь»).
– Верховний Суд вказав, що правовідносини з надання туристичних послуг виникають безпосередньо між туристом і туроператором, незалежно від ланцюжка посередників.
– Суд зазначив, що вимога про стягнення коштів є самостійною, а не похідною, оскільки туроператор отримав оплату за послугу, яка не була надана.
– Оскільки апеляційний суд не дослідив справу по суті, а лише формально відмовив у позові через «неналежного відповідача», Верховний Суд зобов’язав апеляцію переглянути справу та надати оцінку всім доказам, включаючи питання правомірності агентських договорів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №127/5081/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання іпотеки припиненою та виключення записів про обтяження з відповідних державних реєстрів у зв’язку з тим, що попереднє судове рішення про припинення іпотеки не було виконане, а правонаступник іпотекодержателя відмовляється зняти обтяження.
**2. Аргументи суду:**
* Суд наголосив на фундаментальному принципі правової визначеності: якщо спір між сторонами (або їх правонаступниками) вже був вирішений судом у минулому, повторний розгляд цього ж питання є неприпустимим.
* Верховний Суд встановив, що рішення Вінницького міського суду від 2014 року, яким було зобов’язано банк подати заяву про припинення обтяження, набрало законної сили і є обов’язковим для виконання, зокрема і для ТОВ «ФК «Амбрелла» як правонаступника банку.
* Суд роз’яснив, що обрання позивачем нового позову про «визнання іпотеки припиненою» є неналежним способом захисту, оскільки він фактично намагається повторно ініціювати процес щодо вже вирішеного питання.
* Належним механізмом у такій ситуації є не подання нового позову, а виконання вже існуючого судового рішення, або, у разі наявності об’єктивних перешкод, звернення до суду із заявою про зміну способу чи порядку виконання рішення відповідно до статті 435 ЦПК України.
* Колегія суддів підкреслила, що правопорядок не може допускати виникнення «колізії» судових рішень, коли сторони намагаються нівелювати законну силу попередніх актів через нові судові процеси.
* Відтак, Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки спір вже був вичерпаний попереднім судовим рішенням, яке залишається чинним.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково: скасував постанову апеляційного суду та змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, фактично відмовивши у задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту при наявності вже вирішеного спору.
Справа №127/9970/20 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Поділ майна колишнього подружжя, зокрема визначення правового статусу житлового будинку, збудованого в період, що охоплює дошлюбний час та час перебування у шлюбі.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам того, чи було будівництво будинку розпочато та профінансовано відповідачем до укладення шлюбу. Суд підкреслив, що сам лише факт введення будинку в експлуатацію під час шлюбу не є безумовною підставою для визнання його спільною сумісною власністю, якщо джерелом фінансування були особисті кошти одного з подружжя. Важливим є встановлення обсягу та джерел фінансування будівництва, а також обставин, за яких площа будинку суттєво збільшилася після введення в експлуатацію. Суд також звернув увагу на необхідність з’ясування правового режиму збільшеної площі будинку (чи не є це самочинним будівництвом). Оскільки суди не дослідили ці обставини в сукупності, їхні висновки про рівні частки у спірному майні визнано передчасними. **** Верховний Суд у цьому рішенні врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22, щодо особливостей поділу об’єктів незавершеного будівництва та самочинного будівництва, відступаючи від спрощеного підходу до презумпції спільності майна.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №461/1743/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя (нерухомості в Україні та Туреччині) після розірвання шлюбу та встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що згідно з нормами міжнародного приватного права, спори щодо нерухомого майна, розташованого за кордоном, підлягають виключній юрисдикції судів тієї держави, де це майно знаходиться (у даному випадку — Туреччини).
* Верховний Суд підкреслив, що український суд не є «судом, встановленим законом» для вирішення питання про право власності на турецьку нерухомість, тому провадження в цій частині підлягає обов’язковому закриттю.
* Щодо майна в Україні, суд визнав помилковою позицію попередніх інстанцій, які відмовили у поділі через те, що позивачка просила врахувати і закордонні активи.
* Суд зазначив, що відмова у поділі українського майна лише через неможливість одночасного поділу закордонного є порушенням процесуальних прав сторін та принципу процесуальної економії.
* Верховний Суд роз’яснив, що суд не обмежений виключно тим варіантом поділу, який запропонував позивач, і має самостійно вирішити спір, якщо сторони не дійшли згоди.
* Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили належного поділу української нерухомості, справу в цій частині необхідно направити на новий розгляд для прийняття законного рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: закрив провадження в частині поділу майна в Туреччині та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині поділу нерухомості в Україні.
Справа №585/1301/24 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. Предметом спору є виключення відомостей про позивача як батька з актового запису про народження дитини через сумніви у кровному спорідненні.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони передчасно застосували наслідки ухилення від експертизи до позивача. Верховний Суд наголосив, що для застосування статті 109 ЦПК України необхідно довести саме умисний характер дій особи, спрямованих на зрив експертизи. У цій справі суди не забезпечили належного повідомлення сторін про дату та час проведення відбору зразків, а також не вжили заходів для виклику відповідача з дитиною. Крім того, експертна установа поставила проведення дослідження у залежність від спільної явки всіх осіб, проте суд не визнав явку відповідача обов’язковою і не роз’яснив їй наслідки неявки. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок сприяти проведенню експертизи лежить на суді, а не лише на позивачеві, який не має процесуальних важелів впливу на іншу сторону. Таким чином, висновки судів про те, що позивач «ухилився» від експертизи лише через неявку та несплату (за відсутності сформованого рахунку), визнано необґрунтованими.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №159/7848/25 від 24/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні заявника опікуном над його недієздатним дядьком.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що призначення опікуна має на меті передусім захист інтересів недієздатної особи, а не задоволення бажання заявника отримати такий статус.
– Верховний Суд підтвердив, що суди не є «автоматичними виконавцями» подань органів опіки та піклування; вони зобов’язані перевіряти обґрунтованість таких висновків та їх відповідність реальним інтересам підопічного.
– У справі було встановлено наявність інших близьких родичів (матері та сестер), щодо яких орган опіки не провів належного аналізу їхньої здатності бути опікунами, що свідчить про неповноту висновку.
– Суд звернув увагу на необхідність дослідження дійсних намірів заявника, особливо в умовах воєнного стану, щоб уникнути зловживання приватноправовим інструментарієм для уникнення виконання інших громадянських обов’язків.
– Було враховано, що орган опіки видав позитивний висновок без належного засідання опікунської ради, що ставить під сумнів об’єктивність такого рішення.
– Суд підкреслив, що сам по собі факт родинних зв’язків чи наявність формального подання не є безумовною підставою для призначення опікуна, якщо не доведено, що саме ця особа найкраще забезпечить права недієздатного.
– Верховний Суд вказав, що відмова у призначенні заявника не залишає недієздатного без опіки, оскільки обов’язки опікуна тимчасово покладені на орган опіки, який зобов’язаний діяти далі відповідно до закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №754/4818/25 від 17/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку апеляційного суду щодо правильності призначення покарання засудженому за незаконне заволодіння наркотичними засобами шляхом шахрайства (ч. 1, 2 ст. 308 КК України).
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що призначення покарання є дискреційними повноваженнями суду, які мають ґрунтуватися на принципах справедливості, співмірності та індивідуалізації.
* Апеляційний суд мав повне право переглянути рішення першої інстанції, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) було необґрунтованим з огляду на тяжкість злочину та систематичність дій засудженого (18 епізодів).
* Верховний Суд підтвердив, що призначення реального позбавлення волі в межах мінімальної санкції є адекватним заходом для виправлення особи та попередження нових злочинів.
* Водночас суд визнав помилковим посилання апеляційного суду на попередню судимість засудженого, яка на момент вчинення нових злочинів була погашена в силу ст. 89 КК України.
* Врахування погашеної судимості при призначенні покарання є порушенням, оскільки це суперечить суті інституту погашення судимості та принципу презумпції того, що особа вважається раніше не судимою.
* Попри виявлену помилку в мотивувальній частині, Верховний Суд дійшов висновку, що це не впливає на загальну законність вироку та справедливість призначеного покарання, оскільки висновок про необхідність реального відбування покарання був обґрунтований іншими вагомими обставинами справи.
* Таким чином, суд обрав шлях виключення незаконного мотиву з тексту рішення без скасування самого вироку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок апеляційного суду шляхом виключення з його мотивувальної частини посилань на погашену судимість засудженого, залишивши призначене покарання без змін.
Справа №569/9419/17 від 19/08/2026
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду в частині формулювань, що стосуються вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342 та ч. 2 ст. 345 КК України, в умовах, коли кримінальне провадження щодо цієї особи було закрито.
2. Суд касаційної інстанції виходив із того, що закриття кримінального провадження означає припинення кримінального переслідування без ухвалення обвинувального вироку. Відповідно, у мотивувальній частині судового рішення, яким завершується провадження, неприпустимо стверджувати про вчинення особою злочину, оскільки це порушує презумпцію невинуватості. Верховний Суд наголосив, що формулювання, які фактично констатують винуватість особи у вчиненні інкримінованих діянь, є юридично некоректними та такими, що виходять за межі повноважень суду при закритті справи. Суд вказав на необхідність виключення таких тверджень, щоб уникнути порушення прав особи на справедливий суд та повагу до її честі й гідності. Таким чином, касаційна інстанція забезпечила дотримання процесуальної чистоти рішення, привівши його у відповідність до вимог щодо відсутності висновків про винуватість особи у мотивувальній частині ухвали про закриття провадження.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши ухвалу апеляційного суду шляхом виключення з її мотивувальної частини тверджень про вчинення особою кримінальних правопорушень.
Справа №642/613/25 від 17/08/2026
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження за ч. 3 ст. 149 КК України (торгівля людьми) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, що було ініційовано судами першої та апеляційної інстанцій.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги прокурора та представника потерпілої, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення рішень нижчими судами. Суд виходив з того, що застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (закриття справи у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування після повідомлення особі про підозру) потребує ретельної перевірки дотримання всіх процесуальних строків та процедур. Зокрема, суди попередніх інстанцій не забезпечили належного аналізу обставин, що мають значення для обчислення строків досудового розслідування у даному конкретному провадженні. Верховний Суд вказав на необхідність повного та всебічного дослідження матеріалів справи, оскільки передчасне закриття провадження порушує права потерпілої сторони на доступ до правосуддя. Таким чином, касаційна інстанція визнала, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними та не ґрунтуються на повному дослідженні доказів. Відтак, для встановлення істини у справі та забезпечення законності судового рішення, матеріали мають бути переглянуті судом першої інстанції з урахуванням висловлених касаційним судом зауважень.
3. Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд справи у суді першої інстанції.
Справа №920/1061/23(920/1064/25) від 24/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження.
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався фундаментальним принципом господарського судочинства, згідно з яким судові витрати покладаються на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
– Верховний Суд наголосив, що розмір гонорару адвоката визначається на підставі умов договору та доказів фактично наданих послуг, при цьому він має бути співмірним зі складністю справи та обсягом виконаної роботи.
– Важливим аспектом є те, що зменшення суми витрат на правничу допомогу можливе виключно за наявності обґрунтованого клопотання іншої сторони, чого в даному випадку зроблено не було.
– Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заперечує проти їх стягнення, а суд не має права діяти в цьому питанні з власної ініціативи.
– Оскільки відповідач надав належні докази (договори, звіти, платіжні документи), що підтверджують реальність та обґрунтованість витрат, суд визнав їх такими, що підлягають повному відшкодуванню.
– Також було враховано, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд заяви, проте не скористався своїм правом на подання заперечень, що згідно з процесуальним законом покладає на нього ризики настання відповідних наслідків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив заяву відповідача та стягнув з позивача на його користь 38 868,09 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №520/3194/18 від 11/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Касаційний розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення інспектора ДСНС у службовій недбалості (ч. 2 ст. 367 КК України), що, на думку обвинувачення, призвела до трагічної пожежі в дитячому таборі «Вікторія».
**2. Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для кваліфікації злочину за ст. 367 КК України обов’язковим є встановлення причинно-наслідкового зв’язку між конкретним порушенням службових обов’язків та настанням тяжких наслідків.
* Встановлено, що обвинувачення не довело, які саме посадові обов’язки інспектора були порушені, оскільки в обвинувальному акті не було чітко визначено нормативний акт, що покладав би на нього персональну відповідальність за звернення до суду з позовом про зупинення роботи закладу.
* Суд з’ясував, що внутрішній наказ ДСНС, на який посилалося обвинувачення, передбачав процедуру звернення до суду через начальника районного відділу, а не безпосередньо інспектором, тому бездіяльність останнього не могла бути єдиною причиною відсутності заходів реагування.
* Сторона обвинувачення не надала доказів, які б підтверджували, що саме виявлені інспектором порушення були тими, що створюють реальну загрозу життю, та що вони перебували у прямому зв’язку з виникненням пожежі.
* Суд зазначив, що висновки експертиз лише констатували факт пожежі та розмір збитків, але не довели вину інспектора, оскільки причини займання залишилися ймовірними, а не встановленими як наслідок бездіяльності посадовця.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували стандарт доведення «поза розумним сумнівом», визнавши, що обвинувачення ґрунтувалося на припущеннях, а не на належних та допустимих доказах.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення, остаточно підтвердивши виправдувальний вирок щодо інспектора.
Справа №279/6561/22 від 19/08/2026
1. Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у справі про умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, з огляду на доводи засудженого про порушення права на захист та розгляд справи незаконним складом суду.
2. Верховний Суд встановив, що під час апеляційного розгляду було допущено істотне порушення норм кримінального процесуального закону, а саме вимог статті 76 КПК України. Суд констатував, що одна із суддів апеляційного суду раніше брала участь у цьому ж провадженні на стадії досудового розслідування, розглядаючи апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Згідно з процесуальним законом, така участь є недопустимою, оскільки вона ставить під сумнів об’єктивність та неупередженість судді при подальшому розгляді справи по суті. Верховний Суд наголосив, що система судового контролю вимагає суворого дотримання правил про недопустимість повторної участі судді, щоб уникнути формування у нього внутрішнього переконання щодо обставин справи ще до початку судового розгляду. Водночас аргументи засудженого щодо порушення права на захист через відсутність одного з адвокатів були визнані судом безпідставними та належно вмотивованими апеляційною інстанцією. В результаті, через розгляд справи незаконним складом суду, рішення апеляційної інстанції було визнано таким, що підлягає скасуванню.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу засудженого частково, скасував ухвалу Житомирського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №373/1916/21 від 17/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), за касаційною скаргою засудженої, яка наполягала на перекваліфікації дій на вбивство через необережність (ст. 119 КК України).
2. **Аргументи суду:**
* Суд касаційної інстанції підкреслив, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій.
* Верховний Суд підтвердив правильність кваліфікації дій засудженої за ч. 2 ст. 121 КК, оскільки було встановлено наявність непрямого умислу: завдаючи удару ножем «навмання» під час конфлікту, особа усвідомлювала суспільну небезпеку своїх дій та свідомо допускала настання тяжких наслідків.
* Суд відхилив доводи засудженої про порушення її процесуальних прав, зазначивши, що вона мала повну можливість надавати пояснення та брати участь у дослідженні доказів, проте сама відмовилася від дебатів.
* Щодо сумнівів у висновках експертиз, суд вказав, що вони були проведені уповноваженими особами, є логічними та узгоджуються з іншими доказами, а незгода сторони захисту з результатами експертизи не є підставою для визнання її недопустимою.
* Суд також визнав обґрунтованим стягнення процесуальних витрат на проведення експертиз, оскільки це є прямим обов’язком суду при ухваленні обвинувального вироку.
* Щодо покарання, суд зазначив, що воно призначено в межах санкції статті, є справедливим та відповідає вимогам індивідуалізації, а підстави для застосування ст. 69 КК (призначення більш м’якого покарання) відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженої без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №336/6067/23 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду, якими військовослужбовця було засуджено за самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України).
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що касаційна інстанція є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази чи встановлювати обставини, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій.
– Верховний Суд підтвердив, що проживання військовослужбовця на орендованій квартирі через руйнування місця дислокації не звільняє його від обов’язку виконувати накази та перебувати у розпорядженні командування.
– Суд визнав безпідставними твердження захисту про відсутність умислу, оскільки засуджений знав про свій статус, мав реальну можливість повернутися до служби, але протягом тривалого часу не вживав жодних заходів для цього.
– Щодо допиту свідка ОСОБА_9, суд зазначив, що його допит у судовому засіданні був правомірним, оскільки необхідність у цьому виникла безпосередньо під час розгляду справи, а стороні захисту було надано повну можливість поставити йому запитання.
– Суд критично оцінив посилання на конфлікт із командиром, вказавши, що навіть за наявності дисциплінарних суперечок військовослужбовець не має права самовільно припиняти службу та ігнорувати зв’язок із командуванням.
– Встановлено, що матеріали справи (накази, результати службового розслідування, показання свідків) у своїй сукупності повністю доводять факт вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №466/4925/20 від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення трьох осіб у розтраті майна лісового господарства та наданні неправомірної вигоди службовій особі, за якими суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили виправдувальні вироки.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на фундаментальному принципі презумпції невинуватості: обов’язок доведення вини покладається виключно на сторону обвинувачення, а будь-які сумніви мають тлумачитися на користь обвинувачених.
* Встановлено, що сторона обвинувачення не надала належних та допустимих доказів того, що реалізована деревина була власністю підприємства, а не приватною власністю працівників, які придбали її раніше.
* Матеріали негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) не містили прямих доказів злочинної змови чи факту передачі неправомірної вигоди, а базувалися лише на припущеннях прокурора.
* Суд критично оцінив версію обвинувачення щодо «контрольованої закупки», оскільки не було зафіксовано фактів передачі ідентифікованих грошових коштів або доступу до службового автомобіля, де нібито залишили хабар.
* Апеляційний суд правомірно не проводив повторного дослідження доказів, оскільки сторона обвинувачення не обґрунтувала такої необхідності, а висновки суду першої інстанції були визнані вмотивованими та логічними.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій діяли в межах процесуального закону, забезпечивши рівність сторін та повноту дослідження обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив виправдувальний вирок та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №607/4401/23 від 11/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є законність засудження депутатів Державної Думи РФ за вчинення умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України (ч. 3 ст. 110 КК України) у порядку спеціального судового провадження (in absentia).
2. Суд касаційної інстанції підтвердив правильність кваліфікації дій засуджених, зазначивши, що їхнє голосування за визнання «ЛНР/ДНР» та ратифікацію договорів про співробітництво з ними прямо спрямоване на порушення територіальної цілісності України. Колегія суддів наголосила, що суди попередніх інстанцій вжили всіх належних заходів для повідомлення обвинувачених про процес, включаючи публікації в офіційних виданнях та залучення професійних захисників, що відповідає стандартам ЄСПЛ щодо спеціального провадження. Щодо доводів про нероз’яснення права на суд присяжних, суд вказав на дію ч. 10 ст. 615 КПК України, яка в умовах воєнного стану обмежує такі можливості. Касаційний суд також підкреслив, що суб’єктивна сторона злочину доведена наявністю прямого умислу, а об’єктивна — конкретними діями представників влади, що призвели до тяжких наслідків. Суд визнав, що вироки є вмотивованими, а доводи захисту про недопустимість доказів чи відсутність складу злочину — безпідставними.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення.
Справа №699/479/19 від 19/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності виправдувального вироку та ухвали апеляційного суду щодо особи, яка обвинувачувалася у шахрайстві в особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 190 КК України) під час виконання умов договору поставки та отримання коштів за акредитивом.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові фактичні обставини, а лише перевіряє правильність застосування норм права.
– Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що відносини між сторонами мали виключно господарсько-правовий характер, а не кримінальний, оскільки спір виник навколо виконання умов договору поставки та порядку розрахунків.
– Сторона обвинувачення не довела наявність у діях обвинуваченого прямого умислу на заволодіння чужим майном шляхом обману, що є обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 190 КК.
– Суд зазначив, що обвинувачення було неконкретним, оскільки в ньому не було чітко розкрито об’єктивну сторону злочину, зокрема, яким саме чином відбувся обман та зловживання довірою.
– Апеляційний суд правомірно відмовив у відкладенні розгляду для підготовки до дебатів, оскільки прокурор був ознайомлений з матеріалами справи протягом тривалого часу і мав достатньо можливостей для підготовки.
– Верховний Суд підкреслив, що оскільки прокурор не навів переконливих аргументів щодо неправильного застосування закону, а лише намагався оскаржити оцінку доказів, підстав для скасування виправдувального рішення немає.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №279/6561/22 від 19/08/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу засудженого, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів захисту, викладених в апеляційній скарзі, що є обов’язковим для дотримання права на справедливий суд. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти та всебічності дослідження обставин справи, які могли вплинути на кваліфікацію дій засудженого або міру покарання. Оскільки процедура апеляційного перегляду не відповідала стандартам, встановленим Кримінальним процесуальним кодексом України, це стало підставою для скасування судового рішення. Суд не виявив підстав для остаточного вирішення справи по суті на стадії касації, тому передав її на новий розгляд до апеляційного суду для усунення допущених недоліків.
Суд прийняв рішення частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №990/300/26 від 24/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про визнання кандидатки на посаду судді апеляційного суду такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя, та вимога про поновлення її участі в конкурсі.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що ВККС не надала належної та повної оцінки поясненням кандидатки щодо кожного з трьох епізодів, які стали підставою для негативного висновку.
* Щодо тривалого неприйняття справи до провадження, суд зазначив, що ВККС не врахувала виняткову складність справи, обсяг матеріалів та кадрові умови, обмежившись лише констатацією факту затримки.
* Стосовно епізоду з ухваленням рішень під час відрядження, суд встановив, що наказ про відрядження був скасований ще до дати його початку, тому фактична передумова для негативної оцінки була помилковою.
* Щодо виправлення описки у вироку, суд вказав на відсутність оцінки давності події (понад 11 років) та її впливу на актуальну характеристику кандидатки.
* Суд підкреслив, що ВККС не обґрунтувала, чому обрала найбільш суворий наслідок (припинення участі в конкурсі), а не застосувала механізм зниження балів, передбачений внутрішнім Положенням.
* Зрештою, суд наголосив, що рішення ВККС має бути не лише формально законним, а й демонструвати логічний зв’язок між встановленими фактами та висновком про недоброчесність, чого в даному випадку не було дотримано.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив позов, визнав протиправним та скасував рішення ВККС, зобов’язавши Комісію поновити участь кандидатки в конкурсі та повторно провести етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з урахуванням висновків суду.
Справа №990/4/26 від 24/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про його звільнення з посади на підставі вчинення істотного дисциплінарного проступку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що оскаржуване рішення ВРП було ухвалене повноважним складом органу, підписане всіма членами, які брали участь у голосуванні, та містить належне обґрунтування підстав звільнення.
– Ключовим фактором стало те, що Велика Палата Верховного Суду в межах іншої справи вже підтвердила законність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що унеможливлює перегляд цих обставин у даному процесі.
– Суд наголосив, що рішення про звільнення судді за результатами дисциплінарного провадження є кадровим, а не дисциплінарним, тому в межах цього позову суд не переоцінює докази дисциплінарного проступку, а лише перевіряє дотримання процедури звільнення.
– Аргументи позивача щодо конфлікту інтересів у члена ВРП (через його попередню роботу в НАБУ) були відхилені як безпідставні, оскільки сам факт попередньої роботи не свідчить про упередженість.
– Суд підтвердив, що використання відомостей, отриманих у межах кримінального провадження, для дисциплінарної відповідальності судді є правомірним, якщо вони були досліджені та оцінені дисциплінарним органом.
– Встановлено, що дії судді, які полягали у грубому порушенні процесуального права та ігноруванні інтересів дитини при розгляді сімейних справ, обґрунтовано кваліфіковані як такі, що підривають авторитет правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, визнавши рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді законним.
