Справа №297/2189/23 від 05/08/2026
Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, яким було залишено в силі виправдувальний вирок щодо особи, обвинуваченої у службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України).
Верховний Суд при розгляді касаційної скарги прокурора керувався принципом перевірки дотримання судами нижчих інстанцій вимог кримінального процесуального законодавства при оцінці доказів. Суд виходив із того, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи прокурора та надав їм відповідну правову оцінку, не виявивши істотних порушень норм процесуального права, які могли б стати підставою для скасування виправдувального вироку. Касаційна інстанція підкреслила, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, якщо ці суди діяли в межах своїх повноважень. Суд також звернув увагу на те, що доводи прокурора здебільшого зводилися до незгоди з фактичними обставинами справи, встановленими судами, що не є предметом касаційного перегляду. У результаті колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим. Жодних підстав для відступу від усталеної судової практики чи висновків Верховного Суду в даному випадку встановлено не було.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №910/11136/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність зупинення апеляційним судом провадження у справі про стягнення неустойки за договором оренди техніки до моменту вирішення іншої справи, в якій оспорюється дійсність правочинів, що стали підставою для передачі цієї техніки в оренду.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що зупинення провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України є винятковим заходом, який можливий лише за умови об’єктивної неможливості розгляду справи без результатів іншого процесу. Суд зазначив, що апеляційна інстанція помилково ототожнила «пов’язаність справ» з «об’єктивною неможливістю розгляду», оскільки наявні в матеріалах справи докази дозволяли суду самостійно оцінити обставини спору. Важливим аргументом стало те, що між сторонами вже існувало судове рішення у справі №910/8009/24, яке набрало законної сили та стосувалося того самого майна і тих самих правовідносин, що фактично нівелює доводи про необхідність чекати на рішення в іншому, новому спорі. Суд підкреслив, що ризик ухвалення взаємовиключних рішень не є самостійною підставою для зупинення провадження, якщо суд має достатньо повноважень для встановлення фактів у межах поточного процесу. Крім того, Верховний Суд вказав, що рішення у приватноправовому спорі має дію лише для сторін (inter partes), тому очікування результатів іншої справи, де сторони можуть бути іншими, не є процесуально виправданим. Зрештою, апеляційний суд не навів жодного переконливого обґрунтування, чому саме він не може самостійно перевірити законність рішення суду першої інстанції на підставі наявних доказів.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та направив справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду по суті.
Справа №911/896/25 від 04/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність залишення судом першої інстанції без розгляду позову прокуратури про витребування земельної ділянки через невиконання вимоги щодо внесення її вартості на депозитний рахунок суду.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив з того, що обов’язок внесення вартості майна на депозит суду, передбачений змінами до законодавства від 12.03.2025, стосується виключно випадків витребування майна у добросовісного набувача. Оскільки прокурор у позові стверджував про недобросовісність відповідача, питання про застосування цього механізму компенсації може виникнути лише під час розгляду справи по суті, якщо суд встановить, що набувач дійсно є добросовісним. Суд наголосив, що вимога про попереднє внесення коштів не є універсальною процесуальною умовою для відкриття провадження у будь-якому віндикаційному позові. Нав’язування такої вимоги на стадії відкриття справи суперечить принципу диспозитивності та обмежує доступ до правосуддя. Верховний Суд підкреслив, що питання добросовісності набувача є предметом доказування, а не передумовою допуску позову до розгляду. Відтак, скасування ухвали про залишення позову без розгляду було визнано законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ «ФК «Форінт», а постанову апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №927/934/25 від 04/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна (навчального корпусу), укладеного з порушенням вимог законодавства про освіту, та зобов’язання орендаря повернути це майно балансоутримувачу.
2. Суд касаційної інстанції при винесенні рішення керувався тим, що майно державних закладів освіти має особливий правовий статус, який імперативно обмежує можливості його використання. Верховний Суд наголосив, що згідно з частиною 4 статті 80 Закону України «Про освіту», таке майно не може використовуватися не за освітнім призначенням, а оренда дозволена виключно для надання послуг, пов’язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників. Суд підкреслив, що навіть тривале невикористання приміщень закладом освіти не скасовує ці обмеження і не дає права передавати їх в оренду для будь-якої іншої діяльності. Крім того, було встановлено, що договір оренди не містив чітко визначеної мети використання майна, пов’язаної з освітою, а навпаки — надавав орендарю право використовувати приміщення на власний розсуд, що прямо суперечить вимогам закону. Верховний Суд також вказав, що апеляційний суд помилково надав перевагу факту невикористання майна, проігнорувавши імперативні норми спеціального законодавства, які захищають цілісність освітньої інфраструктури. Таким чином, касаційна інстанція підтвердила, що відсутність у договорі обмежень щодо цільового призначення є самостійною підставою для визнання такого правочину недійсним.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов прокурора було задоволено повністю.
Справа №243/8566/19 від 10/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок місцевого суду в частині кваліфікації дій засуджених за розбій (ст. 187 КК) та виправдання їх за обвинуваченням у створенні банди (ст. 257 КК).
2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що банда як стійке озброєне об’єднання вимагає наявності чіткої ієрархії, підпорядкованості та мети вчинення кількох нападів або одного особливо складного, чого у даному випадку не було доведено.
– Верховний Суд зазначив, що спільне планування та розподіл ролей у межах одного конкретного розбійного нападу не є автоматичним доказом створення банди, а свідчить лише про попередню змову групи осіб.
– Щодо доводів захисту про недопустимість результатів негласних слідчих дій (НСРД), суд вказав, що при об’єднанні кримінальних проваджень додатковий дозвіл слідчого судді на використання вже отриманих матеріалів НСРД не вимагається.
– Суд визнав, що технічна неможливість відтворення оптичного носія (диска) під час апеляційного розгляду не робить докази недостовірними, оскільки їх зміст був зафіксований у протоколах, які досліджувалися раніше.
– Суд підтвердив, що сума 1 424 500 грн обґрунтовано кваліфікована як «особливо великий розмір», оскільки вона значно перевищує встановлений законом поріг для відповідної кваліфікуючої ознаки.
– Щодо покарання, суд наголосив, що невизнання вини та обрання певної лінії захисту не можуть бути підставою для автоматичного посилення покарання, а призначені строки є співмірними та справедливими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги прокурора та захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №128/2924/22 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася скасувати правовстановлюючі документи на земельну ділянку відповідача (ФОП), посилаючись на накладення меж, що виникло після того, як вона сама набула право власності на суміжну ділянку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що законність права власності відповідача на земельну ділянку вже була підтверджена в межах іншої справи (№ 128/1438/18), рішення якої набрало законної сили та є обов’язковим до виконання.
– Позивачка фактично намагалася через новий позов переглянути обставини, які вже були встановлені судом раніше, що є неприпустимим у цивільному процесі.
– Суд підкреслив, що наявність накладок, які існували до моменту набуття позивачкою права власності, не дає їй підстав для припинення права власності відповідача, оскільки її власні права на момент набуття ділянки не були порушені.
– Верховний Суд також підтвердив правомірність стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони були документально підтверджені, а їх розмір — обґрунтованим та співмірним зі складністю справи.
– Щодо способу захисту, Верховний Суд виправив помилку апеляції, зазначивши, що визнання незаконними рішень органів влади є належним способом захисту, проте в даному конкретному випадку позовні вимоги є безпідставними по суті.
– Суд вказав, що метою позову було лише недопущення виконання попереднього рішення суду, що суперечить принципам цивільного судочинства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу лише в частині виключення з мотивувальної частини постанови апеляційного суду висновку про неналежний спосіб захисту, в іншому — залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №916/1173/25 від 04/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Витребування прокурором в інтересах територіальної громади земельних ділянок із володіння ТОВ «Виноград-21» як майна, що вибуло з власності держави з порушенням законодавства.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що обов’язок позивача вносити вартість майна на депозитний рахунок суду (згідно з новими змінами до процесуального законодавства) стосується виключно позовів до «добросовісних набувачів».
* Оскільки прокурор у позовній заяві обґрунтовує вимоги недобросовісністю відповідача, питання про наявність статусу «добросовісного набувача» має бути вирішене судом під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження.
* Суд підкреслив, що правова кваліфікація відносин є обов’язком суду, тому посилання прокурора на статтю 388 ЦК України не позбавляє суд права застосувати статтю 387 ЦК України, якщо доведено недобросовісність володільця.
* Апеляційна інстанція правильно вказала, що вимога про попереднє внесення коштів на депозит є процесуальною перешкодою, яка застосовується лише тоді, коли статус добросовісного набувача є беззаперечним або встановленим.
* Доводи відповідача про відсутність повноважень у представника Одеської міської ради були відхилені, оскільки наявні розпорядження міського голови підтверджують право на самопредставництво, а створення військової адміністрації не припиняє автоматично повноваження органу місцевого самоврядування в судах.
* Верховний Суд підтвердив, що перевірка добросовісності набувача — це предмет доказування під час судового розгляду, а не формальна підстава для залишення позову без розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, якою було скасовано ухвалу про залишення позову без розгляду та направлено справу для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції.
Справа №591/7134/21 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосувалася забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (шляхом встановлення графіка зустрічей з матір’ю) та позовних вимог батька про визначення місця проживання дитини з ним і звільнення його від сплати заборгованості за аліментами.
2. **Аргументи суду:**
– Щодо забезпечення позову, суд виходив з того, що встановлення графіка зустрічей з дитиною в присутності психолога є тимчасовим заходом, який не вирішує спір по суті, але захищає право дитини на спілкування з обома батьками.
– Суд наголосив, що в сімейних спорах інтереси дитини та необхідність збереження емоційного контакту з матір’ю мають пріоритет над бажанням іншого з батьків обмежити таке спілкування.
– Відмовляючи у звільненні від сплати аліментів, суд вказав, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт повного утримання дитини ним протягом усього спірного періоду.
– Верховний Суд підкреслив, що хоча зміна фактичного місця проживання дитини є підставою для звільнення від аліментів, у цій справі суди попередніх інстанцій оцінили докази та встановили, що підстави для такого звільнення не доведені.
– Суд касаційної інстанції зазначив, що не має повноважень на переоцінку доказів, оскільки це є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
– Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах були відхилені, оскільки фактичні обставини у цих справах суттєво відрізнялися від обставин справи, що розглядалася.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу про забезпечення позову та рішення судів попередніх інстанцій про відмову у звільненні від сплати заборгованості за аліментами без змін, а касаційні скарги — без задоволення.
Справа №158/2652/25 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту батьківства померлого військовослужбовця щодо малолітньої дитини з метою захисту її прав на спадкування та отримання соціальних виплат.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що у справах про встановлення батьківства суд має керуватися принципом «найкращих інтересів дитини», який передбачає право дитини знати своє походження.
– Суд підкреслив, що закон не встановлює вичерпного переліку доказів для встановлення батьківства, тому будь-які відомості, що підтверджують походження дитини, мають оцінюватися в сукупності.
– Апеляційний суд помилково відхилив надані докази, не врахувавши, що за наявності сумнівів у біологічній спорідненості суд зобов’язаний сприяти встановленню істини.
– Ключовим порушенням стало ігнорування судами попередніх інстанцій клопотання позивачки про призначення посмертної судово-генетичної експертизи, яка є найбільш точним науковим методом встановлення батьківства.
– Верховний Суд зазначив, що оскільки питання батьківства дитини наразі є юридично невизначеним (після виключення відомостей про попереднього батька), відмова у дослідженні доказів порушує право дитини на встановлення її особистості.
– Суд касаційної інстанції вказав, що не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, тому справа потребує повторного розгляду для проведення належної експертизи та оцінки всіх доказів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №369/18297/21 від 13/08/2026
Предметом спору є законність закриття кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) у зв’язку зі смертю обвинуваченого.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, зосередився на перевірці правильності застосування апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні питання про долю кримінального провадження після смерті фігуранта. Суд виходив із того, що смерть обвинуваченого є безумовною підставою для закриття провадження, проте порядок розподілу процесуальних витрат у таких випадках вимагає чіткого дотримання вимог КПК України. У даному рішенні касаційна інстанція підтвердила правомірність самого факту закриття справи через смерть особи, але скоригувала фінансову складову процесу. Суд дійшов висновку, що витрати, понесені державою на проведення експертиз та інші процесуальні дії, не можуть бути покладені на спадкоємців чи інших осіб у разі смерті обвинуваченого, якщо це не передбачено законом. Таким чином, Верховний Суд усунув юридичну невизначеність щодо розподілу витрат, які виникли під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Остаточне рішення спрямоване на приведення процесуального статусу витрат у відповідність до вимог кримінального процесуального законодавства.
Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши ухвалу апеляційного суду в частині розподілу процесуальних витрат, віднісши їх на рахунок держави, та залишивши в іншій частині рішення без змін.
Справа №922/391/26 від 04/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 922/391/26:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою зобов’язати оператора газорозподільних мереж здійснити перерахунок вартості послуг із розподілу природного газу за період, коли об’єкт споживача (ТЕЦ-2 «Есхар») був пошкоджений внаслідок воєнних дій та не міг споживати газ.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що внаслідок обстрілів об’єкт позивача отримав критичні пошкодження, що унеможливило його експлуатацію та фактичне споживання газу.
* Позивач належним чином підтвердив настання форс-мажорних обставин відповідним сертифікатом Торгово-промислової палати України.
* Суд дійшов висновку, що послуга з розподілу газу складається з двох елементів: забезпечення доступу до мережі та фізичне транспортування газу, і в даному випадку обидва ці елементи були відсутні.
* Посилання оператора ГРМ на те, що послуга надається безперервно незалежно від споживання, було відхилено, оскільки це суперечить принципам розумності та справедливості в умовах воєнного стану.
* Суд застосував положення постанови НКРЕКП № 561, яка прямо передбачає звільнення споживача від оплати послуг розподілу у разі пошкодження об’єкта газоспоживання внаслідок воєнної агресії.
* Нарахування плати за послугу, яка фізично не могла бути надана через знищення інфраструктури споживача, визнано безпідставним.
* Верховний Суд підтвердив, що доводи скаржника про обов’язковість оплати в будь-якому випадку ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №766/18048/21 від 14/08/2026
1. Предметом спору є розгляд клопотання прокурора про зміну територіальної підсудності кримінального провадження щодо обвинувачення трьох осіб у вчиненні шахрайства та замаху на шахрайство в особливо великих розмірах.
2. Суд при винесенні рішення керувався нормами статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає вичерпний перелік підстав для направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Верховний Суд проаналізував доводи прокурора та дійшов висновку, що наведені обставини не є достатніми або обґрунтованими для виключного випадку зміни підсудності. Законодавець встановив суворі критерії для передачі справи, щоб забезпечити право на розгляд справи належним судом та уникнути зловживань процесуальними правами. Суд врахував, що територіальна підсудність має бути визначена згідно з правилами, встановленими КПК, а будь-які відступи від цього правила потребують виняткових підстав, які в даному випадку не були доведені. Таким чином, колегія суддів не знайшла законних підстав для задоволення клопотання прокурора.
3. Верховний Суд постановив залишити клопотання прокурора про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення.
Справа №297/2189/23 від 05/08/2026
Предметом цього спору є перегляд законності виправдувального вироку щодо посадової особи митниці, обвинуваченої у службовій недбалості, що нібито призвела до несплати митних платежів у великих розмірах.
Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій діяли в межах своїх повноважень та належним чином оцінили докази. Ключовим аргументом стало те, що сторона обвинувачення не змогла довести поза розумним сумнівом факт вчинення злочину саме обвинуваченим, а також наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між його діями та настанням тяжких наслідків. Суд підкреслив, що надані прокурором докази, включаючи відеозаписи та акти перевірок, не містили достатніх даних для ідентифікації транспортного засобу та підтвердження факту неналежного виконання службових обов’язків конкретною особою. Також було зазначено, що висновки службових розслідувань у цій справі мали характер припущень, які не підтвердилися під час судового розгляду. Крім того, суд звернув увагу на процесуальні особливості щодо цивільного позову, оскільки орган, в інтересах якого він був поданий, не був належним чином залучений до провадження як потерпіла сторона. У підсумку, касаційна інстанція не виявила істотних порушень процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування виправдувального вироку.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №910/8754/25 від 04/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання відсутнім права ПрАТ «НЕК «Укренерго» на одностороннє коригування небалансів електричної енергії позивача та стягнення коштів, сплачених за такими безпідставними коригуваннями.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що «Укренерго» неправомірно здійснило коригування небалансів на підставі судових рішень, які стосувалися зовсім інших учасників ринку, а не позивача чи його балансуючої групи. Верховний Суд наголосив, що для проведення позапланового коригування необхідне судове рішення, яке безпосередньо стосується прав та обов’язків конкретного учасника ринку, чого в даному випадку не було. Також суд зазначив, що посилання відповідача на одну з постанов апеляційного суду є безпідставним, оскільки її було скасовано касаційною інстанцією. Суд підтвердив, що обраний позивачем спосіб захисту — визнання відсутності права вимоги та зобов’язання вчинити дії з «анулювання» односторонніх дій — є ефективним та відповідає практиці Верховного Суду. В результаті, дії «Укренерго» щодо примусового стягнення коштів через односторонні акти-коригування визнано такими, що не мають правових підстав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» було задоволено частково.
Справа №910/9235/24 від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення правомірності включення до складу кредиторських вимог у справі про банкрутство сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість, щодо якої вже було ухвалено судове рішення, з урахуванням правил перебігу позовної давності під час карантину та воєнного стану.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що позовна давність є строком, який поширюється на всі цивільні правовідносини, включаючи вимоги у справах про банкрутство.
– Ключовим моментом стало застосування спеціальних норм «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, які тимчасово змінювали порядок обчислення строків.
– Оскільки позовна давність за спірними вимогами не спливла станом на 02.04.2020, вона була спочатку продовжена на період дії карантину, а згодом — на період дії воєнного стану.
– Суд врахував актуальну позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою з 30.01.2024 перебіг позовної давності взагалі зупинився на строк дії воєнного стану.
– Відтак, вимоги кредитора не обмежені лише «останніми трьома роками» перед зверненням до суду, оскільки перебіг строку був зупинений законом.
– Доводи боржника про застосування загального правила трирічного обмеження визнані безпідставними, оскільки вони не враховують спеціальні законодавчі механізми, запроваджені через надзвичайні обставини (COVID-19 та війна).
– Суд підтвердив, що арифметичні розрахунки кредитора є правильними, а підстави для відмови у визнанні вимог відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу боржника без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання кредиторських вимог у розмірі 12 283 522,78 грн — без змін.
Справа №917/1661/25 від 04/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є стягнення з постачальника суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу палива у зв’язку з невиконанням ним зобов’язань щодо фактичної поставки товару.
2. Суд встановив, що між сторонами було укладено договір поставки нафтопродуктів, проте відповідач фактично передав покупцю лише талони (скретч-картки), а не саме паливо. Суди попередніх інстанцій констатували, що відповідач не забезпечив наявності пального на АЗС, що унеможливило реалізацію покупцем свого права на отримання товару. Верховний Суд підтримав позицію, що передача талонів без можливості їх отоварення не є належним виконанням зобов’язання з поставки товару. Скаржник намагався довести, що передача талонів є достатньою, проте суд відхилив ці доводи, оскільки предметом договору було саме пальне, а не талони як такі. Також суд зазначив, що посилання на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини цієї справи свідчать про повне ігнорування постачальником своїх договірних обов’язків. У підсумку, суд визнав правомірною вимогу прокурора про повернення авансу на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу постачальника — без задоволення.
Справа №914/3167/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є питання правомірності заміни боржника у виконавчому провадженні його правонаступником у зв’язку з реорганізацією юридичної особи шляхом приєднання.
2. Суд виходив із того, що при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво, за якого до правонаступника переходять усі права та обов’язки попередника, незалежно від їх відображення у передавальному акті. Верховний Суд наголосив, що передавальний акт має лише облікове значення і не є визначальним фактором для виникнення правонаступництва. Оскільки при приєднанні правонаступником стає лише одна особа, будь-який розподіл зобов’язань є неможливим, а тому правонаступник автоматично переймає всі борги. Суд також підкреслив, що касаційна інстанція не має права переоцінювати докази або приймати нові, які не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій. Скаржник не надав суду апеляційної інстанції доказів про скасування реєстраційної дії, тому ці обставини не могли бути враховані при перегляді справи. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права щодо заміни сторони у виконавчому провадженні.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №910/15242/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності залишення судом позову без розгляду через зловживання позивачем процесуальними правами шляхом подання кількох аналогічних позовів до одного й того самого відповідача щодо одного й того самого об’єкта.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що подання позивачем декількох позовів з ідентичним предметом та підставами, де відмінність полягає лише в номері заяви-приєднання, є формою зловживання процесуальними правами. Суд наголосив, що для кваліфікації таких дій як зловживання не обов’язково доводити намір маніпулювати автоматизованим розподілом справ, оскільки закон прямо забороняє подання позовів з аналогічним предметом і підставами. Верховний Суд вказав, що позивач фактично створив два паралельні провадження для вирішення одного правового конфлікту, що створює ризик отримання суперечливих рішень. Також суд зазначив, що формальна відмінність у номерах заяв не створює нового спору, адже суть вимог — визнання недійсним договору та укладення нового — залишається незмінною. Щодо процедурних зауважень скаржника про неоголошення перерви, суд вказав, що це є формальним порушенням, яке не вплинуло на законність прийнятого рішення. У підсумку, суд визнав, що застосування статті 43 ГПК України було цілком обґрунтованим для припинення штучного створення спорів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №925/1032/22 від 04/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 925/1032/22:
1. Предметом спору є законність передачі в оренду земельних ділянок водного фонду та правомірність подальшого будівництва на них об’єктів нерухомості.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих процесуальних порушень, не дослідивши належним чином докази щодо розташування ділянок у прибережній захисній смузі. Суд наголосив, що позов прокурора про визнання недійсним договору оренди є належним способом захисту, оскільки недійсність правочину має встановлюватися на момент його вчинення. Верховний Суд вказав, що суди помилково відхилили аргументи прокурора, не надавши оцінки доказам (зокрема, геодезичним обмірам), які підтверджують порушення режиму використання земель водного фонду. Також було підкреслено, що будівництво на таких землях без належних підстав є незаконним, а територіальна громада має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю. Оскільки суди не встановили фактичних обставин щодо правомірності забудови та розташування ділянок, рішення не можна вважати обґрунтованим. Відтак, для правильного вирішення спору необхідно провести повне дослідження доказів, що неможливо зробити на стадії касаційного перегляду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.
Справа №204/4886/24 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач (ТОВ «ХДМ-Сервіс») звернувся до суду з віндикаційним позовом про витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння, стверджуючи, що майно вибуло з його власності поза його волею на підставі підробленого договору купівлі-продажу.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на факті наявності договору від 2002 року, не дослідивши ключове питання — чи було у товариства реальне волевиявлення на відчуження майна. Суд зазначив, що якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею, віндикаційний позов є єдиним ефективним способом захисту, і для його задоволення не потрібно попередньо визнавати недійсними всі ланцюги правочинів. Верховний Суд звернув увагу на пояснення нотаріуса, який підтвердив, що договір не посвідчував, а бланк був використаний для іншої операції, що ставить під сумнів законність вибуття майна. Також суд підкреслив, що суди не перевірили обсяг повноважень представника за довіреністю, яка, ймовірно, не надавала права на продаж нерухомості. Нарешті, суд вказав, що питання добросовісності набувача та спливу позовної давності мають розглядатися лише після встановлення факту незаконного вибуття майна, чого суди першої та апеляційної інстанцій не зробили.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх істотних обставин.
Справа №920/656/23 від 04/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Витребування прокурором в інтересах держави земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
2. **Аргументи суду:**
* Суд першої інстанції помилково ототожнив вимогу про внесення вартості майна на депозит суду з обов’язковою умовою для прийняття позовної заяви до розгляду.
* Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, роз’яснив, що внесення коштів на депозит є механізмом компенсації добросовісному набувачу, який застосовується лише під час ухвалення рішення по суті, а не на стадії відкриття провадження.
* Оскільки прокурор у позові обґрунтовував недобросовісність набувача, приписи щодо обов’язкового попереднього депозиту не можуть бути перешкодою для доступу до правосуддя.
* Суд підкреслив, що питання добросовісності набувача є предметом дослідження під час розгляду справи по суті, а не на етапі перевірки позовної заяви на відповідність вимогам процесуального закону.
* Вимога суду першої інстанції про внесення коштів як передумова допуску позову суперечить принципу диспозитивності та стандартам доступу до правосуддя.
* Верховний Суд підтвердив, що зворотна дія Закону № 4292-ІХ стосується умов компенсації, але не змінює процесуального порядку прийняття позову.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, та направив справу для продовження розгляду по суті.
Справа №926/2853/25 від 04/08/2026
Ось детальний юридичний аналіз цього судового рішення:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладених генеральним директором товариства без згоди наглядової ради, та повернення цього майна у власність позивача.
2. **Аргументи суду:**
– Суд першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відчуження майна було значним правочином, який потребував обов’язкового погодження наглядовою радою згідно зі Статутом товариства.
– Суди встановили факт «дроблення» предмета правочину: укладення низки окремих договорів замість одного було визнано спробою обійти вимоги закону та Статуту щодо погодження значних правочинів.
– Верховний Суд, своєю чергою, вказав на необхідність дослідження питання добросовісності контрагента (відповідача) при укладенні договорів.
– Суд касаційної інстанції підкреслив, що для визнання правочину недійсним через перевищення повноважень директором, недостатньо лише факту відсутності погодження, а потрібно довести, що третя особа (покупець) знала або повинна була знати про ці обмеження.
– Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача про його добросовісність та перевірку відомостей у Єдиному державному реєстрі.
– Також було наголошено, що додаткове рішення про розподіл судових витрат втрачає силу автоматично у разі скасування основного рішення суду.
– Верховний Суд визнав передчасними висновки нижчих судів, оскільки вони не дослідили всі докази та аргументи сторін щодо обізнаності покупця про обмеження повноважень директора.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій (включаючи додаткове рішення) та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Справа №759/15500/13-ц від 05/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, строк пред’явлення якого до виконання сплив.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що строк пред’явлення виконавчого листа до виконання закінчився 13 листопада 2015 року, а доказів його поновлення судом у матеріалах справи немає.
* Верховний Суд наголосив, що звернення стягувача до виконавців у 2020 та 2024 роках не перериває перебіг строку, який сплив ще у 2015 році, оскільки закон не передбачає можливості «оживлення» пропущеного строку без відповідного судового рішення.
* Суд критично оцінив попередню позицію, висловлену в цій же справі у 2023 році, де зазначалося, що факт відкриття виконавчого провадження (навіть із пропущеним строком) робить усі подальші дії правомірними, якщо первинна постанова не була оскаржена.
* Верховний Суд підкреслив, що органи примусового виконання зобов’язані діяти виключно на підставі та у спосіб, передбачений законом, тому відкриття провадження за виконавчим документом, строк якого сплив, є грубим порушенням.
* Оскільки попередні інстанції формально підійшли до питання, не врахувавши імперативні норми щодо строків пред’явлення виконавчих документів, їхні рішення було визнано незаконними.
* Важливо, що суд застосував норми Закону «Про виконавче провадження» № 606-XIV, оскільки саме цей закон діяв на момент спливу строку пред’явлення виконавчого листа, і відкинув застосування новішого закону № 1404-VIII до цих правовідносин.
* **:** Суд фактично відступив від власного правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у цій же справі, визнавши його таким, що не відповідає правильному тлумаченню статей 22-24 Закону № 606-XIV.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив скаргу ОСОБА_1, визнавши постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження неправомірною та скасувавши її.
Справа №908/3700/25 від 07/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою податкового органу на ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
2. Верховний Суд виходив з того, що право на апеляційне оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство мають лише визначені законом сторони та учасники, до яких податковий орган на момент подання скарги не належав. Суд наголосив, що наслідки відкриття банкрутства, такі як мораторій, є встановленими законом обмеженнями, а не порушенням прав конкретної особи, що давало б їй право на оскарження без набуття статусу учасника справи. Апеляційний суд правильно застосував статтю 264 ГПК України, оскільки оскаржувана ухвала не вирішувала питання про права та обов’язки податкового органу безпосередньо. Верховний Суд підкреслив, що особи, які не є сторонами, можуть оскаржувати такі ухвали лише за умови участі в підготовчому засіданні або набуття статусу учасника справи. Податковий орган, не маючи статусу сторони на момент оскарження, не міг виступати суб’єктом апеляційного оскарження. Відтак, закриття апеляційного провадження було визнано законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Головного управління ДПС, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін.
Справа №932/3882/22 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується віндикаційного позову Дніпровської міської ради про витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності за добросовісним набувачем.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при вирішенні спорів про витребування майна суди повинні передусім встановлювати, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, досліджуючи законність першого правочину в ланцюзі відчужень.
– Суд підкреслив, що право на витребування майна від добросовісного набувача не є абсолютним і має відповідати критерію пропорційності втручання у право власності, гарантованому статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини.
– Важливим аспектом стало застосування нових положень Закону № 4292-ІХ, які передбачають обов’язкову компенсацію вартості майна добросовісному набувачеві у разі задоволення позову органу місцевого самоврядування.
– Апеляційний суд припустився помилки, задовольнивши позов без вирішення питання про таку компенсацію, що порушує принцип «справедливого балансу» між інтересами громади та правами особи.
– Також Верховний Суд вказав на необхідність перевірки того, чи була міська рада дійсним власником майна на момент його первинного відчуження, оскільки попередні інстанції не дослідили це питання належним чином.
– Суд наголосив, що позбавлення особи майна без надання адекватної компенсації становить непропорційний тягар, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини.
– Оскільки Верховний Суд не має повноважень встановлювати нові факти, справу було повернуто для з’ясування обставин щодо добросовісності набувача та визначення розміру компенсації.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №638/20690/23 від 13/08/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження військовослужбовця за самовільне залишення частини (ч. 5 ст. 407 КК) та непокору (ч. 4 ст. 402 КК).
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, дійшов висновку про необхідність перегляду правової кваліфікації дій засудженого. Суд керувався положеннями частини 5 статті 401 Кримінального кодексу України, яка передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності за певні військові злочини за наявності відповідних підстав. У даному випадку суд визнав за можливе закрити провадження за статтею про самовільне залишення частини, застосувавши механізм звільнення від відповідальності. Водночас, щодо обвинувачення у непокорі, суд визнав за можливе пом’якшити покарання, застосувавши статтю 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Це рішення базується на оцінці особи засудженого та обставин справи, що дозволяють досягти мети виправлення без реального ізолювання особи від суспільства. Суд також врахував вимоги процесуального закону щодо негайного звільнення засудженого з-під варти у зв’язку зі зміною режиму відбування покарання.
Суд задовольнив касаційну скаргу, закрив провадження за ч. 5 ст. 407 КК та звільнив засудженого від реального відбування покарання за ч. 4 ст. 402 КК, встановивши іспитовий строк.
Справа №915/1646/25 від 10/08/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення судом першої інстанції позовної заяви через наявність іншого тотожного позову, поданого тим самим позивачем до того самого відповідача.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Ключовим питанням було правильне застосування пункту 5 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, який регулює підстави для повернення позовної заяви при наявності «паралельних» позовів.
2. Суд роз’яснив, що ця норма спрямована на усунення процесуальної невизначеності, коли доля раніше поданого позову ще не вирішена судом.
3. У даній справі було встановлено, що щодо попереднього позову позивача вже було постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, тобто процесуальна невизначеність була відсутня.
4. Оскільки за попереднім позовом уже існувало остаточне процесуальне рішення, підстави для застосування механізму повернення заяви, передбаченого згаданою статтею, у суду першої інстанції були відсутні.
5. Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція правильно кваліфікувала дії суду першої інстанції як помилкові, оскільки наявність ухвали про відмову у відкритті провадження виключає можливість застосування обмежень, встановлених для «паралельних» позовів.
6. Доводи касатора про неврахування судом висновків щодо юрисдикції спорів були відхилені, оскільки вони не стосувалися предмета касаційного перегляду, який обмежувався виключно питаннями процесуального права.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу про повернення позовної заяви, та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №910/12961/25 (910/363/26) від 07/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказів Міністерства юстиції України та заборони вчинення реєстраційних дій щодо корпоративних прав у ТОВ «Філософія девелопмента».
2. Суд виходив із того, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами та необхідними для запобігання незворотним змінам у складі учасників товариства до вирішення спору по суті. Верховний Суд підкреслив, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав позивача, який стверджує про незаконне позбавлення його корпоративних прав. Суд зазначив, що заборона реєстраційних дій є законним інструментом, передбаченим профільним законодавством про державну реєстрацію. При цьому було враховано, що спір стосується саме корпоративного контролю, тому збереження існуючого стану реєстру є критично важливим для забезпечення виконання майбутнього рішення суду. Аргументи Міністерства юстиції про недопустимість таких заходів були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій діяли в межах дискреційних повноважень, правильно оцінивши ризики для заявника. Верховний Суд також послався на власну сталу практику, яка підтверджує можливість застосування таких заходів у подібних правовідносинах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №910/6365/25 від 10/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є витребування ПАТ «Промінвестбанк» прав вимоги та документів за договором відступлення у ТОВ «Спектрум Ессетс» через нібито прихований зв’язок останнього з державою-агресором.
**2. Аргументи суду**
Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, зупинив провадження у справі, оскільки встановив наявність об’єктивної неможливості її розгляду до завершення паралельного адміністративного процесу. Ключовим аргументом стало те, що підставою для позову в господарській справі є рішення Національного банку України про визнання ділової репутації відповідача небездоганною та відкликання ліцензії. Оскільки законність цих рішень НБУ наразі оскаржується в адміністративному суді, господарський суд не має повноважень самостійно перевіряти їх правомірність. Верховний Суд підкреслив, що зупинення провадження є виправданим, адже результат адміністративної справи матиме преюдиційне значення для вирішення господарського спору. Суд також зазначив, що судове рішення в іншій справі не є «доказом» у розумінні процесуального закону, тому посилання скаржника на порушення правил подання нових доказів є безпідставним. Таким чином, зупинення провадження визнано законним інструментом для уникнення суперечливих рішень та забезпечення ефективного правосуддя.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі без змін, а касаційну скаргу банку — без задоволення.
Справа №344/4082/23 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої пацієнтці внаслідок неправомірного застосування медичним закладом допоміжних репродуктивних технологій (донації гамет та ембріонів) без належної згоди подружжя, що призвело до відсутності біологічного споріднення з дитиною та подальшого розірвання шлюбу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що медичний заклад самовільно змінив метод лікування, порушивши вимоги Порядку № 787, оскільки не отримав від пацієнтів обов’язкової письмової згоди на донацію гамет та ембріонів.
* Верховний Суд наголосив на презумпції вини завдавача шкоди: саме медичний заклад мав довести, що лікування проводилося належним чином, чого зроблено не було.
* Щодо моральної шкоди, суд визнав обґрунтованим її розмір (800 000 грн), врахувавши глибину душевних страждань позивачки, яка через дії лікарів опинилася в ситуації, коли вона не є біологічною матір’ю дитини, яку виховує.
* Суд визнав правомірним стягнення з медичного закладу витрат на правничу допомогу, які позивачка понесла в інших судових справах (про виключення відомостей про батька та аліменти), оскільки ці витрати стали прямим наслідком протиправних дій лікарів.
* **:** Верховний Суд відступив від попередньої практики щодо формального тлумачення статусу аліментів, зазначивши, що хоча аліменти є власністю дитини, особа, яка фактично утримує дитину, має право на відшкодування майнової шкоди, якщо втрата аліментних виплат сталася через протиправні дії третьої особи (медичного закладу).
* Суд підкреслив, що не можна вимагати від пацієнта спеціальних медичних знань, тому тягар доказування відсутності порушень у процесі лікування лежить на медичній установі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення про стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, проте скасував рішення в частині відмови у відшкодуванні майнової шкоди (втрачених аліментів) і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду для перерахунку збитків.
Справа №948/525/25 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні померлого військовослужбовця для подальшого оформлення пенсії та отримання одноразової грошової допомоги.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що справи про встановлення юридичних фактів розглядаються в окремому провадженні, якщо вони не пов’язані з вирішенням спору про право.
– Суди попередніх інстанцій помилково припустили наявність спору про право, не навівши доказів того, що хтось інший претендує на ці виплати або заперечує права заявниці.
– Спір про право має бути реальним і конкретним, а не гіпотетичним припущенням суду про можливі конфлікти інтересів у майбутньому.
– Встановлення факту перебування на утриманні в окремому провадженні є самодостатнім і не вирішує питання про наявність у заявника суб’єктивного права, а лише підтверджує обставину, необхідну для реалізації такого права в органах соціального забезпечення.
– Верховний Суд підкреслив, що відмова у відкритті провадження з мотивів наявності спору без реальних доказів такого спору є порушенням процесуального права та перешкоджає доступу до правосуддя.
– Суд послався на актуальну практику Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує можливість розгляду таких справ саме в порядку окремого провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №688/1305/15-ц від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надану постанову Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є витребування державою земельної ділянки у добросовісного набувача та визнання недійсними правовстановлюючих документів (розпоряджень РДА, державного акта та договору дарування), виданих на підставі підробленої заяви особи, яка нібито мала намір приватизувати цю землю.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що первинна передача земельної ділянки у приватну власність відбулася з порушенням законодавства, оскільки особа, на яку було оформлено землю, не виявляла жодного волевиявлення, не підписувала заяву та не вчиняла дій для отримання ділянки.
* На підставі висновків експертиз суд підтвердив, що підпис у заяві на виділення землі був виконаний не заявницею, а іншою особою, що свідчить про відсутність волі власника (держави) на відчуження майна.
* Верховний Суд наголосив, що оскільки договір дарування є безоплатним правочином, держава має право витребувати майно у будь-якого набувача на підставі частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України, незалежно від його добросовісності.
* Суд визнав, що втручання у право власності відповідача є пропорційним, оскільки переслідує суспільний інтерес — повернення незаконно вибулих земель державної власності та дотримання законного порядку розпорядження національним багатством.
* Щодо процесуальних моментів, Верховний Суд зазначив, що навіть якщо суди попередніх інстанцій допустили певні неточності у формулюваннях чи посиланнях на норми права, це не вплинуло на законність кінцевого рішення про повернення землі державі.
* Суд також підкреслив, що особа, у якої витребували майно, не позбавлена права звернутися з окремим позовом про відшкодування завданої їй майнової шкоди.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність витребування земельної ділянки на користь держави.
Справа №272/902/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору було питання про можливість звільнення засудженого від відбування реального покарання за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України) з випробуванням.
2. Суд касаційної інстанції виходив з того, що призначення покарання має бути не лише каральним, а й сприяти виправленню особи та запобіганню новим злочинам. Ключовим аргументом стало те, що на момент розгляду справи в касації засуджений уже був мобілізований до лав Збройних Сил України. Суд наголосив, що проходження військової служби в умовах воєнного стану свідчить про суспільно корисну поведінку особи та її здатність до виправлення без ізоляції від суспільства. Верховний Суд дійшов висновку, що реальне позбавлення волі в таких обставинах є надмірним і не відповідає принципу пропорційності. Також було враховано позитивну характеристику засудженого, відсутність обтяжуючих обставин та наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей. У результаті суд визнав, що мета покарання може бути досягнута шляхом застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням).
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив рішення судів попередніх інстанцій та звільнив засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Справа №908/2213/25 від 04/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується стягнення заборгованості за договором на виконання ремонтних робіт обладнання та зустрічних вимог про відшкодування збитків і штрафу через неналежну реєстрацію податкових накладних.
2. **Аргументи суду:**
– Щодо первісного позову суд встановив, що право на отримання фінальних 10% оплати було чітко прив’язане до факту пуску електродвигуна в роботу та проведення його випробувань протягом 72 годин, проте позивач не надав належних доказів виконання цих умов.
– Суд наголосив, що посилання на форс-мажор не звільняє сторону від обов’язку довести факт виконання робіт, оскільки форс-мажорні обставини не змінюють суті зобов’язання щодо підтвердження результатів ремонту.
– Щодо зустрічного позову суд зазначив, що виконавець діяв у межах податкового законодавства, дотримуючись «правила першої події», тому реєстрація накладної за датою акта була правомірною.
– Суд підкреслив, що реєстрація податкових накладних є публічно-правовим обов’язком, і навіть якщо цей обов’язок дублюється в господарському договорі, його невиконання не перетворює податкові відносини на господарські, а отже, не тягне за собою господарську відповідальність у вигляді штрафів.
– **** Верховний Суд у цьому рішенні прямо відступив від попередньої практики, зазначивши, що невиконання або неналежне виконання умов щодо реєстрації податкових накладних не є правопорушенням у сфері господарювання і не може бути підставою для стягнення штрафних санкцій, навіть якщо це передбачено договором.
– Суд також вказав, що доводи скаржників про недопустимість доказів фактично зводяться до спроби переоцінити фактичні обставини справи, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши в задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів.
Справа №1-88/11 від 12/08/2026
1. Предметом спору є розгляд касаційної скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у шахрайстві та підробленні документів.
2. Суд при винесенні рішення керувався процесуальними нормами, що регулюють порядок касаційного перегляду справ, які розглядалися за правилами КПК України 1960 року. Колегія суддів проаналізувала наявні матеріали та дійшла висновку про відсутність правових підстав для подальшого розгляду скарги по суті. Оскільки складання повного тексту ухвали потребує додаткового часу, суд обмежився оголошенням лише резолютивної частини, що прямо передбачено статтею 379 КПК України 1960 року. Рішення ґрунтується на вимогах перехідних положень чинного КПК України, які визначають особливості завершення проваджень, розпочатих за старим законодавством. Суд не вбачав необхідності продовжувати касаційне провадження, що призвело до його закриття. Вказана ухвала є остаточною та не підлягає подальшому оскарженню, що забезпечує остаточність судового рішення в межах цієї стадії процесу.
3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження за скаргою прокурора.
Справа №725/10149/24 від 13/08/2026
Предметом спору є вирішення питання про визначення територіальної підсудності кримінального провадження та направлення матеріалів справи з одного апеляційного суду до іншого.
Суд керувався положеннями статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка регламентує підстави для зміни підсудності кримінального провадження. Верховний Суд проаналізував подання Чернівецького апеляційного суду та дійшов висновку про наявність об’єктивних обставин, що унеможливлюють розгляд справи у вказаному суді. Зокрема, суд врахував необхідність забезпечення об’єктивності, неупередженості та дотримання вимог щодо розумних строків розгляду кримінального провадження. Колегія суддів дійшла висновку, що передача справи до іншого апеляційного суду є необхідним заходом для гарантування права на справедливий суд. При цьому суд діяв виключно в межах своїх повноважень, визначених процесуальним законом, для забезпечення належного здійснення правосуддя. Ухвалене рішення спрямоване на усунення будь-яких сумнівів у безсторонності судового розгляду в конкретному регіоні.
Верховний Суд задовольнив подання та направив матеріали кримінального провадження з Чернівецького апеляційного суду до Івано-Франківського апеляційного суду для розгляду по суті.
Справа №216/7928/24 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження військовослужбовця за самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України).
2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що касаційна інстанція не наділена повноваженнями переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, оскільки це виключна компетенція судів першої та апеляційної інстанцій.
* Верховний Суд підтвердив законність статусу засудженого як військовослужбовця, відхиливши його доводи про «незаконність мобілізації» та сумніви щодо наказів про призначення на посаду.
* Щодо процесуальних порушень, суд зазначив, що затримання було проведено відповідно до вимог КПК, а право на захист не було порушено, оскільки заміна адвоката, призначеного Центром безоплатної правничої допомоги, здійснюється за процедурою, передбаченою спеціальним законом, а не за бажанням клієнта в судовому засіданні.
* Суд вказав, що доводи про «добровільну явку» не знайшли підтвердження в матеріалах провадження, а законність тримання під вартою була перевірена слідчим суддею.
* Щодо покарання, Верховний Суд погодився з позицією апеляції, яка вже пом’якшила вирок до мінімальної межі санкції статті, визнавши, що виправлення особи без ізоляції від суспільства є неможливим.
* Суд констатував, що апеляційний суд належним чином розглянув усі доводи захисту та надав на них вмотивовані відповіді, що відповідає вимогам ст. 419 КПК.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника — без задоволення.
Справа №216/7928/24 від 05/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України).
2. Суд касаційної інстанції провів перевірку матеріалів кримінального провадження на предмет дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів дійшла висновку, що кваліфікація дій засудженого за частиною 5 статті 407 КК України є правильною та відповідає встановленим фактичним обставинам справи. Суд не знайшов підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки доводи захисту та засудженого про порушення їхніх прав чи неправильне застосування закону не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Також було встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили докази та призначили покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Процесуальних порушень, які були б безумовною підставою для скасування вироку, Верховний Суд не виявив. Таким чином, рішення судів нижчих інстанцій визнано законними, обґрунтованими та такими, що підлягають залишенню без змін.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника — без задоволення.
Справа №760/21456/18 від 12/08/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні крадіжок та грабежів (ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України) за касаційною скаргою прокурора.
2. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався принципом перевірки дотримання судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального законодавства під час перегляду вироку суду першої інстанції. Колегія суддів проаналізувала доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі, та зіставила їх із матеріалами кримінального провадження. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд належним чином дослідив обставини справи та надав їм відповідну правову оцінку. Підстав для скасування оскаржуваного рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, встановлено не було. Відтак, Верховний Суд визнав, що апеляційна інстанція діяла в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог КПК України. Аргументи сторони обвинувачення не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.
Справа №750/9282/25 від 12/08/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у готуванні до перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, дійшов висновку про наявність суттєвих недоліків у процесі апеляційного перегляду справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів захисту, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону. Оскільки рішення апеляційної інстанції не відповідало критеріям вмотивованості та повноти дослідження обставин, воно підлягало скасуванню. Верховний Суд не надавав оцінку винуватості особи по суті, а зосередився на процесуальній правильності розгляду справи апеляційним судом. Одночасно з направленням справи на новий розгляд, суд вирішив питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення належної поведінки обвинуваченого. Такий підхід гарантує, що подальший розгляд справи відбуватиметься з дотриманням усіх процесуальних гарантій, передбачених законом.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №205/5607/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Стягнення з держави Україна моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів державної виконавчої служби під час примусового виконання рішення про стягнення аліментів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що факт протиправності дій виконавців (незаконні розрахунки заборгованості, безпідставні арешти майна та коштів) вже був підтверджений низкою попередніх судових рішень, які мають преюдиціальне значення.
– Верховний Суд підкреслив, що у відносинах між громадянином і державою діє спростовна презумпція заподіяння моральної шкоди, якщо суб’єкт владних повноважень не довів відсутність своєї вини.
– Суд чітко розмежував періоди правопорушень, зазначивши, що позивач уже отримав компенсацію за дії виконавців у 2019–2022 роках, тому в цій справі оцінювалися лише нові порушення, допущені у 2023 році.
– При визначенні розміру відшкодування суд керувався принципами розумності та справедливості, наголосивши, що сума компенсації не повинна призводити до безпідставного збагачення потерпілого.
– Верховний Суд визнав суму в 30 000 грн достатньою сатисфакцією за стрес та порушення нормального ритму життя позивача, спричинені саме подіями 2023 року.
– Касаційні скарги обох сторін були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального порядку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено частково зі стягненням 30 000 грн моральної шкоди.
Справа №545/3381/25 від 13/08/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України (керування транспортним засобом у стані сп’яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів сторони обвинувачення, які були викладені у скарзі. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти дослідження обставин справи та надання їм відповідної правової оцінки. Суд наголосив, що рішення апеляції не відповідає критеріям вмотивованості та обґрунтованості, які висуваються до судових актів. Відсутність належного аналізу доказів та аргументів сторін унеможливила законне вирішення справи по суті на даному етапі. Таким чином, для усунення допущених порушень та забезпечення права на справедливий суд, матеріали провадження мають бути повернуті на новий розгляд.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №640/9719/19 від 14/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Міжвідомчої комісії у встановленні факту отримання особою поранення внаслідок бойових дій у зоні АТО для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач отримав поранення 02.03.2015, проте Комісія відмовила йому, посилаючись на те, що на той момент населений пункт (с. Березове) входив до переліку територій, де органи влади тимчасово не здійснювали повноваження.
* Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували редакцію статті 7 Закону № 3551-XII, яка набула чинності вже після того, як позивачу було встановлено інвалідність (01.11.2017).
* Суд роз’яснив, що до правовідносин, які виникли до 24.02.2018, слід застосовувати положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2203-VIII, а не пізніші обмеження щодо «підконтрольності» територій.
* Щодо вимоги позивача вийти за межі позовних вимог і зобов’язати Комісію прийняти конкретне рішення, суд зазначив, що це є втручанням у дискреційні повноваження органу, тому суд не може підміняти собою державний орган.
* Також суд відхилив клопотання про звернення до Конституційного Суду, оскільки не знайшов підстав вважати застосовані норми неконституційними.
* У підсумку, Верховний Суд визнав право позивача на встановлення статусу, але змінив мотивувальну частину рішень судів нижчих інстанцій, вказавши на необхідність застосування саме «Прикінцевих положень» профільного закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, залишивши при цьому позовні вимоги в частині зобов’язання Комісії повторно розглянути заяву без змін.
Справа №640/9719/19 від 14/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Міжвідомчої комісії у встановленні факту отримання особою поранення в зоні АТО, що унеможливлювало отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач отримав поранення у 2015 році, а інвалідність йому було встановлено у 2017 році, тобто до набрання чинності Законом № 2203-VIII, який запровадив обмеження щодо територій, де органи влади здійснюють свої повноваження.
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин редакцію статті 7 Закону № 3551-XII, яка набрала чинності пізніше, ніж було встановлено інвалідність позивача.
– Суд роз’яснив, що право на статус інваліда війни для таких осіб має визначатися на підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 2203-VIII, а не за загальними нормами, на які посилалася Комісія.
– Щодо вимоги позивача вийти за межі позовних вимог, суд зазначив, що це є правом, а не обов’язком суду, і такі дії мають бути виправданими для захисту прав, порушення яких вже доведено.
– Щодо клопотання про звернення до Конституційного Суду, Верховний Суд вказав на відсутність підстав вважати норми закону неконституційними, а також на те, що такі питання вирішуються Пленумом Верховного Суду, а не колегією суддів у межах конкретної справи.
– Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Комісії про відмову було прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки до позивача не могли бути застосовані обмеження, запроваджені після встановлення його інвалідності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши їх резолютивну частину про задоволення позову без змін.
Справа №160/2056/26 від 14/08/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення позовної заяви через несплату позивачем судового збору за кожну окрему позовну вимогу немайнового характеру.
Суд виходив з того, що згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір», у разі об’єднання в одній заяві двох і більше вимог немайнового характеру, збір має сплачуватися за кожну з них окремо. Верховний Суд підкреслив, що хоча всі вимоги позивача стосуються захисту пенсійних прав, вони спрямовані на оскарження різних дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, які мають самостійний вплив на права особи. Відтак, такі вимоги не можуть вважатися єдиною вимогою, а підлягають окремій оплаті. Суд також зазначив, що позивач не виконав вимоги ухвали про залишення позову без руху, не сплативши збір у повному обсязі. При цьому суд першої інстанції виявив лояльність, визначивши до сплати лише три вимоги, хоча в позові їх було значно більше. Отже, повернення позовної заяви було визнано законним та обґрунтованим процесуальним наслідком невиконання вимог суду.
Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.
Справа №440/9187/24 від 14/08/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження власницею земельної ділянки рішення місцевої ради про затвердження генерального плану населеного пункту в частині встановлення функціонального призначення її ділянки, що унеможливило отримання будівельного паспорта.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій припустилися процесуальних помилок, не дослідивши належним чином обставини справи. По-перше, суди застосували до правовідносин 2017 року норми законодавства, які були прийняті пізніше, що є неприпустимим. По-друге, суд наголосив, що функціональне призначення території (за генеральним планом) та цільове призначення земельної ділянки — це різні правові категорії, і суди не з’ясували, чи були ці обмеження обґрунтованими (наприклад, наявність санітарно-захисних зон чи червоних ліній). По-третє, суд зазначив, що при перевірці законності нормативно-правового акта (яким є генплан) необхідно встановити, чи є оскаржувана частина «відокремлюваною» і чи не зруйнує її скасування цілісність усього документа. Суди не надали оцінки тому, чи враховував розробник генплану вже існуючі права на землю та попередні містобудівні рішення. Зрештою, Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини, які не були досліджені нижчими інстанціями.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №240/16978/25 від 14/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність припинення Пенсійним фондом виплати підвищення до пенсії непрацюючій особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
**2. Аргументи суду:**
Верховний Суд наголосив, що спеціальним законом, який регулює соціальний захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи, є Закон № 796-XII, і саме його норми мають пріоритет над положеннями Закону про Державний бюджет. Суд зазначив, що обмеження, введені статтею 45 Закону про Держбюджет на 2025 рік та відповідною постановою Кабміну, фактично звужують обсяг конституційних гарантій, що є недопустимим без внесення змін до профільного закону. Важливим аргументом стало те, що право на доплату пов’язане виключно з фактом проживання пенсіонера на відповідній території у період, за який вимагається виплата, а не з історичними датами реєстрації, на яких наполягав Пенсійний фонд. Суд підкреслив, що відсутність доказів проживання особи у зоні забруднення за певні минулі періоди не може бути підставою для позбавлення виплат у поточному часі. Також суд вказав, що застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для таких виплат є неправомірним, тому розмір доплати має обчислюватися з прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У підсумку, дії Пенсійного фонду щодо припинення виплат були визнані протиправними, оскільки вони суперечать спеціальному законодавству та обмежують право на належний соціальний захист.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав Пенсійний фонд поновити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Справа №380/13415/25 від 13/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Львівської міської ради щодо нерозгляду заяви громадянина про визнання права постійного користування земельною ділянкою.
2. Верховний Суд обґрунтував своє рішення тим, що відносини між особою та органом місцевого самоврядування щодо розгляду звернень у сфері земельних відносин мають публічно-правовий характер, оскільки орган влади зобов’язаний діяти в межах адміністративної процедури. Суд наголосив, що з набранням чинності Законом України «Про адміністративну процедуру» ключовим критерієм юрисдикції є саме зв’язок спору із застосуванням адміністративної процедури, а не лише майновий характер вимог. Верховний Суд підкреслив, що неприйняття органом влади рішення за заявою особи є бездіяльністю, яка підлягає судовому контролю саме в адміністративному суді. Суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували цей спір як приватноправовий, чим порушили право позивача на доступ до правосуддя. Також було враховано, що земельні спори, пов’язані з оскарженням бездіяльності органів місцевого самоврядування, прямо віднесені до юрисдикції адміністративних судів. Насамкінець, Суд зазначив, що питання обґрунтованості вимог по суті має вирішуватися судом першої інстанції після поновлення провадження.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
