Огляд судової практики Верховного Суду за 02/08/2026

Справа №904/925/24 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги без розгляду через несплату судового збору за оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої в порядку судового контролю за виконанням рішення.

2. Верховний Суд керувався тим, що судовий контроль за виконанням рішень є невід’ємною частиною права на судовий захист, а встановлення фінансових бар’єрів у вигляді судового збору на цій стадії нівелює принцип обов’язковості судового рішення. Суд врахував рішення Конституційного Суду України № 2-р/2026, яке визнало неконституційними норми, що уможливлюють справляння збору за оскарження таких ухвал. Верховний Суд наголосив, що стягувач, який вже отримав рішення на свою користь, не повинен нести додаткові витрати для забезпечення його виконання, якщо законом прямо не передбачено інше. Апеляційний суд, вимагаючи сплати збору, припустився надмірного формалізму та порушив конституційні гарантії доступу до правосуддя. Таким чином, колегія суддів підтвердила, що за подання апеляційної скарги на ухвали, прийняті в порядку судового контролю (зокрема, про прийняття звіту боржника), судовий збір не сплачується.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №906/1064/24 від 08/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є вимога ТОВ «Надра Інвест» про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки на нових умовах після закінчення строку дії попереднього договору.

2. Суд виходив з того, що реалізація переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі не є безумовною і вимагає досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору. Оскільки орендодавець (селищна рада) у межах своїх повноважень запропонував власні умови щодо строку оренди та розміру орендної плати, а орендар з ними не погодився, сторони не досягли домовленості. Суд наголосив, що переважне право не може трансформуватися у право на примусове укладення договору на умовах, які вигідні лише орендарю. Відсутність згоди щодо істотних умов договору призвела до припинення переважного права орендаря на його поновлення. Також суд зазначив, що позивач не позбавлений права звернутися до селищної ради з метою отримання земельної ділянки в користування в іншому порядку, передбаченому Земельним кодексом та Кодексом про надра. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову, оскільки переддоговірний спір у цій ситуації не підлягав вирішенню в судовому порядку.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено.

Справа №910/8475/25 від 22/07/2026
Предметом спору є питання правомірності повернення судового збору ініціюючому кредитору у разі відмови суду у відкритті провадження у справі про банкрутство через наявність спору про право.

Верховний Суд у своєму рішенні виходив з того, що процедура банкрутства має свою специфіку, яка відрізняє її від звичайного позовного провадження. Суд наголосив, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство, постановлена за результатами підготовчого засідання, фактично є рішенням по суті спору, оскільки суд на цьому етапі вже досліджує обґрунтованість вимог кредитора. Відтак, норма пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає повернення збору при відмові у відкритті провадження, не може застосовуватися до підготовчого засідання у справах про банкрутство. Суд роз’яснив, що повернення збору можливе лише на етапі прийняття заяви до розгляду, якщо вона не відповідає формальним вимогам. Оскільки у даній справі суд розглядав заяву по суті та встановив наявність спору про право, витрати на судовий збір мають розподілятися за загальними правилами, а не повертатися з бюджету. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що ініціюючий кредитор не має права на повернення судового збору, якщо у відкритті провадження відмовлено через наявність спору про право.

Верховний Суд залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги ТОВ «Марлакс».

Справа №947/24990/21 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 947/24990/21:

1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів і психотропних речовин з метою збуту).

2. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно встановили вину засудженої на підставі сукупності доказів, зокрема показань свідків та протоколу огляду місця події. Суд відхилив доводи захисту про недопустимість протоколу огляду, зазначивши, що огляд місця події не потребує обов’язкової участі захисника, а дії поліції не були особистим обшуком, оскільки засуджена видала речовини добровільно. Також Суд наголосив, що зміни до Переліку наркотичних засобів не мають зворотної дії в часі, тому посилання на ст. 5 КК України є безпідставним. Важливим аспектом стало те, що суди не встановили у засудженої корисливого мотиву, що є ключовим для застосування конфіскації майна. Відповідно, Суд дійшов висновку, що призначення конфіскації як додаткового покарання у цій ситуації суперечить положенням Загальної частини КК України.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, проте змінив судові рішення, виключивши з них положення про призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Справа №217/92/23 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався стягнути з фінансової компанії сплачені кошти за договором про отримання товарів у розстрочку, стверджуючи, що товар йому не був переданий, а також вимагав відшкодування пені та моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що договір між сторонами був укладений в електронній формі з використанням електронного підпису, що прирівнюється до письмового договору.
* Ключовим доказом стала експрес-накладна служби доставки «Нова Пошта», яка документально підтвердила факт отримання позивачем товару за вказаною адресою.
* Суд звернув увагу на те, що позивач раніше вже звертався з аналогічним позовом, у задоволенні якого було відмовлено, що свідчить про безпідставність його тверджень про неотримання товару.
* Верховний Суд наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень переоцінювати докази.
* Щодо скарги на неможливість участі у відеоконференції, суд зазначив, що ризики технічних збоїв при участі поза межами суду покладаються на самого учасника справи.
* Враховуючи, що позивач не довів факт порушення своїх прав, а доводи скарги зводяться лише до незгоди з оцінкою доказів, підстав для скасування рішень нижчих інстанцій не виявлено.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №914/1360/24(914/532/25) від 27/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність нарахування Антимонопольним комітетом України пені за несвоєчасну сплату штрафу суб’єктом господарювання, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

2. Суд виходив із того, що Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) встановлює спеціальний правовий режим для боржника, який має пріоритет над загальними нормами законодавства про захист економічної конкуренції. Ключовим аргументом стало те, що мораторій на задоволення вимог кредиторів, передбачений статтею 41 КУзПБ, містить імперативну заборону на нарахування будь-яких фінансових санкцій, включаючи пеню, за невиконання зобов’язань у період дії процедур банкрутства. Суд розмежував правову природу штрафу АМКУ, який є самостійним грошовим зобов’язанням, та пені, яка має акцесорний (додатковий) характер і є фінансовою санкцією. Оскільки пеня за своєю суттю є неустойкою, її нарахування після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання боржника банкрутом прямо суперечить нормам КУзПБ. Суд також послався на актуальну правову позицію судової палати для розгляду справ про банкрутство, яка підтверджує, що спеціальний режим банкрутства поширюється на всі види фінансових санкцій, незалежно від їх публічно-правового походження. Таким чином, нарахування пені в період дії мораторію є юридично неможливим, що робить вимоги АМКУ безпідставними.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову Антимонопольного комітету України.

Справа №904/121/25 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. **Предмет спору:** Оскарження податковим органом ухвали суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та закриття провадження у справі про банкрутство через відмову суду зобов’язати ліквідатора надати документи для проведення податкової перевірки.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що ліквідатор виконав усі передбачені Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ) заходи: провів інвентаризацію, надіслав запити до всіх державних органів та реєстрів, закрив рахунки та передав документацію до архіву, не виявивши при цьому жодних активів боржника.
* Верховний Суд наголосив, що хоча відкриття справи про банкрутство є підставою для податкової перевірки, реалізація повноважень податкового органу має відбуватися з урахуванням принципу строковості процедур банкрутства та добросовісності поведінки самого органу.
* Суд звернув увагу, що податковий орган звернувся з повторним клопотанням про витребування документів через три місяці після того, як аналогічне клопотання вже було відхилено судом, причому перша ухвала не була оскаржена.
* Повторне подання ідентичних вимог безпосередньо перед підсумковим засіданням суд розцінив як спробу штучного затягування ліквідаційної процедури.
* Суд підкреслив, що відсутність завершеної податкової перевірки не є автоматичною підставою для визнання ліквідаційної процедури неповною, якщо податковий орган не довів неправомірну бездіяльність ліквідатора через відповідні процесуальні скарги.
* Суд також зазначив, що податковий орган мав достатньо процесуальних можливостей для реалізації своїх прав, включаючи право на подання кредиторських вимог, якими він не скористався належним чином.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про ліквідацію банкрута та закриття провадження у справі — без змін.

Справа №902/996/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності рішення комісії АТ «Вінницяобленерго» про донарахування споживачу (ПП «Фірма Меблі») вартості необлікованої електричної енергії через виявлене пошкодження пломб та корпусу лічильника.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що оператор системи порушив власну внутрішню процедуру розгляду актів про порушення, оскільки справа не була попередньо розглянута спеціалізованою комісією (комісією АУП), що є обов’язковим для нарахувань, які перевищують 10 000 кВт·год.
– Оператор не надав належних доказів того, що пломби були офіційно передані споживачу на відповідальне зберігання з дотриманням вимог Кодексу комерційного обліку.
– Суд наголосив, що для застосування санкцій за пошкодження пломб необхідно довести факт доступу споживача до струмоведучих частин схеми обліку, чого в акті про порушення зафіксовано не було.
– Щодо розрахунку обсягу енергії, суд зазначив, що застосування договірної потужності можливе лише у разі доведеного недопуску представників оператора до перевірки або відмови споживача від вимірювань, чого в цій справі не відбулося.
– Верховний Суд підкреслив, що скаржник не спростував висновки апеляції належними посиланнями на практику Верховного Суду, а лише намагався переоцінити фактичні обставини справи, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
– Суд також підтвердив, що попередні рішення Верховного Суду, на які посилався скаржник, стосувалися інших фактичних обставин (наприклад, випадків самовільного підключення), тому вони не є релевантними для цієї справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Вінницяобленерго» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов споживача було задоволено — без змін.

Справа №916/2904/25 від 28/07/2026
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ).

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура скликання та проведення загальних зборів ОСББ відповідає вимогам Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статуту відповідного об’єднання. Суд встановив, що позивач не довів наявності істотних порушень, які б могли вплинути на результати голосування або порушити його права як співвласника. Також було проаналізовано дотримання кворуму під час прийняття оскаржуваних рішень, який, на думку суду, був забезпечений належним чином. Суд наголосив, що формальні недоліки, які не призвели до викривлення волевиявлення співвласників, не є достатньою підставою для визнання рішень недійсними. Крім того, було враховано принцип стабільності цивільного обороту та недопустимість зловживання правом на оскарження рішень органів управління юридичної особи. У підсумку суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки права позивача не були порушені.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №751/11169/14 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність заміни сторони виконавчого провадження (стягувача) на його правонаступника (ТОВ «Вердикт Капітал») на підставі договорів відступлення права вимоги.

2. Суд виходив з того, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального, тому головним завданням було підтвердити факт переходу прав вимоги від банку до фінансової компанії. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що договори відступлення права вимоги є чинними, а докази їх недійсності в матеріалах справи відсутні. Верховний Суд підкреслив, що заміна стягувача можлива на будь-якій стадії, якщо не спливли строки пред’явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки виконавчий лист був повернутий стягувачу в межах строків, а правонаступник надав належні докази набуття права вимоги, підстави для відмови у заміні сторони були відсутні. Суд також зазначив, що питання банкрутства заявника чи наявність ліцензії на момент укладення попередніх договорів не спростовують факту переходу права вимоги у цій конкретній справі. Зрештою, касаційний суд вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій.

3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу боржника — без задоволення.

Справа №712/5235/24 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту батьківства померлої особи стосовно повнолітньої дитини для реалізації спадкових прав.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивачка не надала достатніх доказів, які б підтверджували факт спільного проживання та ведення спільного господарства її матері з померлим до моменту її народження, що є ключовою умовою для встановлення батьківства у судовому порядку за законодавством того періоду.
* Суди попередніх інстанцій обґрунтовано критично оцінили надані фото- та відеоматеріали, оскільки вони стосувалися періоду після повернення позивачки з-за кордону, а не періоду її народження чи раннього дитинства.
* Верховний Суд підкреслив, що хоча ДНК-експертиза є найбільш достовірним методом встановлення спорідненості, позивачка не скористалася своїм процесуальним правом і не заявила клопотання про її призначення під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
* Суд зазначив, що наявні в матеріалах справи докази (зокрема, листування) свідчать лише про дружні стосунки між матір’ю позивачки та померлим, але не підтверджують наявності сімейних відносин чи визнання ним батьківства.
* Також було враховано, що на момент народження позивачки померлий перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, що додатково ставить під сумнів версію про ведення спільного господарства з матір’ю позивачки.
* Верховний Суд наголосив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень, а суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права при оцінці зібраних матеріалів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін.

Справа №906/1064/24 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді касаційної інстанції.

2. Суд при винесенні рішення керувався принципами співмірності, розумності та обґрунтованості витрат на правову допомогу. Верховний Суд наголосив, що договірні зобов’язання між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару не є автоматично обов’язковими для суду при розподілі витрат між сторонами. Суд врахував заперечення позивача, який вказав на те, що справа не була складною, а правова позиція відповідача фактично дублювала аргументи з інших аналогічних справ між тими ж сторонами. Також суд взяв до уваги обсяг виконаної роботи, що обмежився підготовкою відзиву та участю в одному судовому засіданні. На підставі цього суд дійшов висновку, що заявлена сума у 15 000 грн є завищеною та не відповідає критерію розумної необхідності. В результаті суд застосував право на зменшення розміру витрат, визначивши їх до стягнення у сумі 8 000 грн.

3. Верховний Суд частково задовольнив заяву Хорошівської селищної ради, стягнувши з ТОВ «Надра Інвест» 8 000 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №910/1678/25 від 28/07/2026
Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі понад 191 млн грн за первісним позовом та понад 478 млн грн за зустрічним позовом у межах господарських правовідносин між АТ «Укртрансгаз» та АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект».

Суд при винесенні рішення керувався принципом процесуальної економії та дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України щодо підстав касаційного оскарження. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи скаржника щодо наявності підстав для перегляду справи, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися, оскільки заявник не довів факту неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Щодо підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, суд встановив відсутність порушень норм процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень. Суд підтвердив, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надали належну оцінку доказам та правильно застосували норми матеріального права. Врахувавши відсутність вагомих правових аргументів для зміни чи скасування судових актів, колегія суддів визнала їх законними та обґрунтованими. Таким чином, Верховний Суд не знайшов підстав для втручання у висновки, зроблені судами нижчих інстанцій.

Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження за однією з підстав, залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.

Справа №924/684/25 від 28/07/2026
1. Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості з Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» на користь фізичних осіб.

2. Верховний Суд прийшов до висновку, що підстави для касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не були належним чином обґрунтовані сторонами, оскільки заявники не довели наявність виключної правової проблеми або необхідність відступу від усталеної практики. Суд встановив, що аргументи скаржників фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, здійсненою судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Верховний Суд перевірив дотримання норм матеріального та процесуального права попередніми судами та не виявив порушень, які б призвели до неправильного вирішення спору. Оскільки касаційні скарги не містили переконливих правових підстав для скасування оскаржуваних рішень, суд визнав їх безпідставними. Таким чином, рішення Господарського суду Хмельницької області та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду були визнані законними та обґрунтованими.

3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження за частиною підстав, в іншій частині залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №202/8513/24 від 29/07/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за закінчений замах на умисне вбивство.

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційної інстанції через наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Суд встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту, які могли суттєво вплинути на кваліфікацію дій засудженого або призначення покарання. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти судового розгляду та обґрунтованості висновків, викладених у судовому рішенні. Колегія суддів наголосила на необхідності дотримання стандартів доказування та забезпечення права на справедливий суд у межах апеляційного провадження. Оскільки під час перевірки виявлено недоліки, які не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, справу було повернуто на новий розгляд. Такий підхід забезпечує дотримання принципу законності та правосудності при вирішенні питання про винуватість особи.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, залишивши засудженого під вартою.

Справа №752/11647/23 від 28/07/2026
Предметом цього спору є правомірність залишення позовної заяви без розгляду через неусунення позивачем недоліків позову (невизначення ціни позову та несплата судового збору) після відкриття провадження у справі.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суд наголосив, що процесуальний закон (статті 187, 257 ЦПК України) надає суду право залишати позовну заяву без руху та, як наслідок, без розгляду, навіть якщо провадження у справі вже було відкрито, у разі виявлення невідповідностей вимогам статей 175 та 177 ЦПК України.
2. Позивач був належним чином повідомлений про необхідність усунення недоліків, зокрема щодо надання звіту про оцінку майна для правильного визначення ціни позову та доплати судового збору, проте не виконав ці вимоги у встановлений строк.
3. Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що після відкриття провадження суд втрачає право перевіряти позовну заяву на відповідність вимогам закону, зазначивши, що це є помилковим тлумаченням процесуальних норм.
4. Суд підкреслив, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із невчиненням нею процесуальних дій, і в даному випадку позивач не скористався своїм правом на виправлення помилок.
5. Посилання на попередню практику Верховного Суду (постанова від 14 грудня 2022 року у справі № 760/27582/17) підтвердило сталість позиції, що стадія відкриття провадження не виключає можливості подальшого залишення позову без руху.
6. Суд також звернув увагу, що залишення позову без розгляду не позбавляє особу права звернутися до суду повторно після усунення всіх недоліків, що є гарантією доступу до правосуддя.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №344/3452/25 від 28/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження боржником виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором через відсутність безспірності боргу та ненадання необхідних документів.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що нотаріус зобов’язаний перевіряти безспірність заборгованості, а банк, своєю чергою, має надати повний пакет документів, передбачених Переліком КМУ, чого в даному випадку зроблено не було.
– Верховний Суд підтвердив, що порушення нотаріусом процедури вчинення напису є самостійною і достатньою підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.
– Щодо аргументу банку про «неналежного відповідача» через продаж боргу за договором факторингу, суд зазначив, що оскільки процесуальної заміни сторони у виконавчому провадженні не відбулося, банк залишається належним відповідачем.
– Суд вказав, що не може переоцінювати докази, оскільки є судом права, а не факту, і встановлені нижчими інстанціями обставини є достатніми для висновку про незаконність напису.
– Також було підкреслено, що суди не повинні обмежуватися лише формальною перевіркою документів, а мають з’ясовувати реальний стан заборгованості на момент вчинення напису.
– Рішення ґрунтується на сталій практиці Великої Палати Верховного Суду щодо захисту прав боржників у справах про виконавчі написи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши неправомірність виконавчого напису.

Справа №903/340/20 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про процесуальне правонаступництво стягувача у виконавчому провадженні, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку на його пред’явлення у зв’язку з реорганізацією філій державного підприємства.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що процесуальне правонаступництво є наслідком переходу матеріальних прав та обов’язків від однієї особи до іншої, тому для його встановлення суд зобов’язаний проаналізувати обсяг прав, що перейшли до правонаступника.
– Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання, не дослідивши належним чином надані заявником накази про припинення філії та передавальні акти.
– Важливим є розмежування понять «правонаступництво юридичної особи» та «правонаступництво прав та обов’язків» (сингулярне правонаступництво), оскільки філії не є юридичними особами, а лише відокремленими підрозділами.
– Суд зазначив, що оскільки стягувачем у справі є юридична особа (ДП «Ліси України»), то передача прав вимоги між її філіями має бути підтверджена відповідними внутрішніми документами, яким суди не дали належної оцінки.
– Відсутність оцінки передавального акта у взаємозв’язку з іншими доказами призвела до передчасних висновків про неможливість заміни сторони.
– Верховний Суд вказав на необхідність перевірки того, чи перейшло право вимоги за конкретним судовим наказом до правонаступника, що є ключовим для вирішення заяви.
– Внаслідок неповного з’ясування обставин справи, суди не змогли обґрунтовано вирішити питання ні щодо заміни стягувача, ні щодо видачі дубліката наказу.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, передавши справу на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Справа №916/5339/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення з власника нерухомості безпідставно збережених коштів (у розмірі орендної плати) за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлених правовстановлюючих документів.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд розмежував правовий режим земельних ділянок залежно від обставин воєнного стану. По-перше, суд визнав, що під час тимчасової окупації території (з 01.03.2022 по 11.11.2022) користувач був об’єктивно позбавлений можливості використовувати майно та землю, тому стягнення коштів за цей період є неправомірним. По-друге, щодо періоду активних бойових дій (з 01.05.2023), суд наголосив, що податкові пільги, передбачені Податковим кодексом, поширюються лише на договірних землекористувачів, а не на осіб, які користуються землею без документів. Суд підкреслив, що фактичний користувач не звільняється від плати за землю автоматично, якщо не доведе, що вживав активних заходів для оформлення права оренди, а орган місцевого самоврядування протиправно бездіяв. Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили поведінку сторін та не перевірили розрахунок за період бойових дій, Верховний Суд визнав їхні висновки передчасними. Важливо, що суд підтвердив сталу практику: особа, яка користується землею без договору, не підпадає під дію податкових пільг для «титульних» орендарів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області для встановлення обставин щодо наявності підстав для стягнення коштів у період бойових дій.

Справа №909/747/21 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є законність відчуження земельної ділянки комунальної власності, яка, на думку прокурора, належить до земель водного фонду та була продана без проведення земельних торгів.

2. Верховний Суд скасував рішення апеляційної інстанції через те, що суд не виконав попередні вказівки касаційного суду та не надав належної оцінки всім доказам у справі. Зокрема, апеляційний суд проігнорував численні документи (паспорт водного об’єкта, Генеральний план міста, картографічні матеріали), які прокурор надавав на підтвердження того, що спірна ділянка є частиною прибережної захисної смуги. Також суд не розглянув аргумент прокурора щодо порушення процедури продажу ділянки без конкурентних засад (ст. 134 Земельного кодексу України), оскільки площа ділянки значно перевищувала площу розташованого на ній нерухомого майна. Верховний Суд наголосив, що висновок апеляції базувався на одному сумнівному експертному дослідженні без врахування інших матеріалів справи. Оскільки додаткове рішення про розподіл судових витрат є похідним від основного, воно також було скасоване. Суд підкреслив, що рішення має бути обґрунтованим, а відхилення доводів сторін — вмотивованим, чого в даному випадку зроблено не було.

3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову та додаткову постанову апеляційного господарського суду і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №694/515/25 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Студентка оскаржувала наказ університету про своє відрахування через невиконання індивідуального навчального плану під час навчання за програмою академічної мобільності в іноземному виші.

2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що хоча студентка дійсно проходила навчання за кордоном, вона не виконала обов’язкові внутрішні процедури університету для оформлення академічної мобільності. Зокрема, позивачка не подала необхідні заяви, не уклала договір про академічну мобільність з українським університетом та не затвердила індивідуальний навчальний план, як того вимагає Положення закладу. Суд наголосив, що наявність тристоронньої угоди про співпрацю між університетами є лише загальною домовленістю, а не автоматичною підставою для визнання навчання за кордоном академічною мобільністю. Оскільки студентка не оформила статус учасника мобільності, вона була зобов’язана виконувати навчальний план у своєму університеті. Оскільки іспити та заліки не були складені, відрахування за невиконання індивідуального навчального плану визнано законним. Суд також підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивачка не довела виконання нею всіх адміністративних вимог.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову студентки.

Справа №991/9831/25 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:** Справа стосується законності накладення арешту на майно (автомобіль та квартиру) як заходу забезпечення позову у справі про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що метою забезпечення позову є запобігання недобросовісним діям відповідачів, які можуть ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
* Встановлено, що відповідач, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави, обізнаний з антикорупційним законодавством, проте існують обґрунтовані припущення про приховування ним активів через родичів.
* Суд підтвердив правомірність розгляду заяви без повідомлення відповідачів, оскільки це було необхідно для того, щоб вони не встигли відчужити майно до накладення арешту.
* Щодо питання судового збору, суд чітко роз’яснив, що згідно із Законом України «Про судовий збір», за подання позовів та заяв про забезпечення позову у справах про визнання активів необґрунтованими, збір не справляється.
* Суд зазначив, що вжиті заходи є співмірними, адекватними та збалансованими, оскільки вони спрямовані на збереження майна до моменту вирішення спору по суті.
* Верховний Суд також відмовив у передачі справи на розгляд Об’єднаної палати, оскільки не знайшов підстав для відступу від раніше сформованої правової позиції щодо звільнення від сплати судового збору у таких категоріях справ.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині — без змін.

Справа №953/5664/22 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення з підрядника на користь замовника пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних у зв’язку з порушенням строків виконання договору на виготовлення та монтаж модульного будинку.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився суттєвих помилок, не дослідивши належним чином умови договору щодо поетапного виконання робіт та відповідальності за прострочення кожного окремого етапу. Суд наголосив, що свобода договору дозволяє сторонам передбачати кумулятивне застосування штрафу та пені, тому відмова апеляції у стягненні пені лише на підставі загальної заборони «подвійної відповідальності» є передчасною. Також апеляційний суд не встановив момент виникнення грошового зобов’язання (повернення авансу), що є критично важливим для правильного нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Верховний Суд підкреслив, що суди не надали оцінки доказам щодо направлення претензії та не перевірили базу нарахування штрафних санкцій. Оскільки ці обставини не були встановлені, а касаційний суд не має права самостійно оцінювати докази, справу було повернуто на новий розгляд.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та додаткову постанову в частині вирішення вимог про стягнення неустойки, інфляційних втрат і трьох відсотків річних, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №910/7046/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки комунальної власності.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив на фундаментальному принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній об’єктів нерухомості. Суд зазначив, що наявність на ділянці нерухомого майна, яке належить іншим особам (багатоквартирний будинок, паркінг), суттєво обмежує права власника землі та унеможливлює передачу такої ділянки в оренду третім особам без врахування прав власників нерухомості. Суди попередніх інстанцій помилково не перевірили доводи Київської міської ради щодо фактичного розташування на ділянці об’єктів, які не належать орендарю, та не надали оцінку належності виконання позивачем умов договору. Верховний Суд підкреслив, що за таких обставин застосування механізму поновлення договору оренди за статтею 33 Закону України «Про оренду землі» є неможливим. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили ключові факти щодо правового статусу об’єктів на ділянці, їхні рішення визнано передчасними. Відтак, для повного та об’єктивного з’ясування обставин справу необхідно розглянути повторно.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №760/15292/20 від 29/07/2026
1. Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху (ч. 1 ст. 259 КК України).

2. Верховний Суд у межах касаційного провадження проаналізував дотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону під час перегляду вироку. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів засудженого, викладених у його скарзі, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції встановив, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам вмотивованості та обґрунтованості, передбаченим статтями 370 та 419 КПК України. Зокрема, апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на аргументи захисту, які могли б вплинути на законність вироку. У зв’язку з цим, для забезпечення права на справедливий суд та належний апеляційний перегляд, було визнано за необхідне скасувати рішення апеляційної інстанції. Справа була направлена на новий розгляд до апеляційного суду для усунення допущених порушень та прийняття законного рішення.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №729/2740/23 від 29/07/2026
Предметом спору є визначення належного відповідача та обсягу відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в межах цивільного позову у кримінальному провадженні.

Суд при винесенні рішення керувався необхідністю правильного застосування норм цивільного та кримінального процесуального законодавства щодо відповідальності страховика за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Верховний Суд проаналізував межі відповідальності ПАТ «НАСК «Оранта» та встановив, що страховик зобов’язаний відшкодувати шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілої, у межах лімітів, визначених законом та умовами договору. Суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція припустилася помилки, не поклавши належним чином обов’язок з виплати страхового відшкодування на страхову компанію, яка є суб’єктом, що несе відповідальність за шкоду, завдану застрахованим транспортним засобом. Також суд врахував право потерпілої на отримання компенсації витрат на професійну правничу допомогу, поклавши цей обов’язок на засуджену особу. Це рішення спрямоване на забезпечення ефективного захисту прав потерпілої та дотримання принципу повноти відшкодування шкоди. Суд не вбачав підстав для скасування вироку в частині винуватості засудженого, обмежившись лише коригуванням фінансових зобов’язань сторін у цивільному позові.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу страхової компанії, змінивши ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову шляхом стягнення зі страховика 320 000 грн на користь потерпілої та покладення на засудженого витрат на правничу допомогу.

Справа №646/3258/19 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача у судові засідання.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, повторна неявка належним чином повідомленого позивача є безумовною підставою для залишення позову без розгляду.
– Суд підкреслив, що при повторній неявці поважність причин відсутності не має правового значення для застосування цієї норми, оскільки закон вимагає від позивача або особистої участі, або подання заяви про розгляд справи за його відсутності.
– Встановлено, що позивач була належним чином повідомлена про судові засідання, оскільки повістки повернулися з відміткою про відсутність адресата, що за законом прирівнюється до належного вручення.
– Суд відхилив доводи про «безпорадний стан» та хворобу, зазначивши, що ці обставини не звільняють позивача від обов’язку добросовісно користуватися своїми правами та не затягувати процес.
– Окремо суд звернув увагу на зловживання процесуальними правами, оскільки розгляд справи відкладався 9 разів поспіль через неявку сторони позивача.
– Щодо процедурних питань, суд визнав законними дії першої інстанції щодо залишення заяв про відвід без розгляду, оскільки вони були подані іноземною (російською) мовою, що порушує вимоги процесуального законодавства.
– Верховний Суд підтвердив, що апеляційна інстанція діяла в межах повноважень та правомірно залишила рішення суду першої інстанції без змін.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

Справа №465/6931/24 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є законність відмови судів попередніх інстанцій у призначенні конкретної особи (військовослужбовця) опікуном над недієздатним громадянином.

2. Суд виходив із того, що призначення опікуна має на меті насамперед забезпечення найкращих інтересів недієздатної особи, а не реалізацію бажання заявника. Верховний Суд підкреслив, що подання органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і повинно бути належним чином вмотивованим, чого в даному випадку не було зроблено. Суди встановили, що кандидат в опікуни не довів реальної можливості здійснювати постійний догляд, оскільки він проходить військову службу та проживає окремо від підопічного. Крім того, не було надано доказів неможливості виконання функцій опікуна батьками, які проживають разом із недієздатним сином. Суд також звернув увагу на необхідність запобігання зловживанню приватно-правовим інструментарієм для уникнення виконання інших обов’язків. Важливо, що суд врахував позицію Об’єднаної палати, яка вказує на необхідність ретельного дослідження здатності кандидата виконувати обов’язки опікуна, а не лише формального розгляду заяви.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у призначенні ОСОБА_4 опікуном недієздатного ОСОБА_3.

Справа №527/1096/19 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 527/1096/19:

1. **Предмет спору:** Перегляд законності засудження особи за протиправне заволодіння часткою у статутному капіталі підприємства (ст. 206-2 КК України) шляхом прийняття рішень загальних зборів, які сторона обвинувачення вважала підробленими правочинами.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що кримінальна відповідальність за ст. 206-2 КК України настає лише за наявності прямого умислу на заволодіння майном із використанням підроблених документів.
– Велика Палата встановила, що на момент вчинення дій (2018 рік) судова практика була суперечливою, і засуджений діяв у межах тодішніх правових позицій Верховного Суду, які дозволяли проведення зборів без участі спадкоємців.
– Суд підкреслив принцип правової визначеності: особа не може нести кримінальну відповідальність за дії, які на момент їх вчинення вважалися правомірними згідно з чинною судовою практикою.
– Велика Палата роз’яснила, що рішення загальних зборів, які змінюють корпоративні права, є правочинами, проте в даному випадку не було доведено факту підробки документів або наявності злочинного умислу.
– Суд вказав, що корпоративний спір між учасниками та спадкоємцями має вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства, а не шляхом кримінального переслідування за відсутності складу злочину.
– Також важливо, що суд відмовився від преюдиційного значення рішень господарських судів для кримінального провадження, оскільки кримінальний суд зобов’язаний самостійно досліджувати докази вини.
– **:** Велика Палата в цій постанові детально роз’яснила правову природу рішень загальних зборів як правочинів у контексті ст. 206-2 КК України, фактично уточнивши підходи до кваліфікації таких дій, хоча і не відступила від свого попереднього рішення у справі № 916/379/23, а розмежувала їх за предметом доказування.

3. **Рішення суду:** Велика Палата скасувала вирок апеляційного суду в частині засудження за ч. 3 ст. 206-2 КК України та закрила кримінальне провадження щодо цього епізоду через відсутність у діянні складу кримінального правопорушення, залишивши цивільні позови без розгляду.

Справа №371/561/21 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду:

1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) через порушення процесуальних прав та неправильну оцінку доказів.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, фактично проігнорувавши численні клопотання засудженого. Зокрема, суд апеляційної інстанції не розглянув вимоги про повторне дослідження доказів, виклик свідків та призначення повторної судово-психіатричної експертизи, що є прямим порушенням права на справедливий судовий розгляд. Також суд вказав на неприпустимість врахування погашених судимостей при характеристиці особи, оскільки згідно зі ст. 89 КК України особа з погашеною судимістю вважається такою, що раніше злочину не вчиняла. Апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на доводи захисту, що суперечить вимогам ст. 419 КПК України. Верховний Суд наголосив, що апеляційна інстанція є останньою, де здійснюється повноцінний перегляд доказів, тому будь-які спрощення в цій процедурі є недопустимими. У результаті, через неповноту судового розгляду та формальний підхід апеляції, рішення було скасовано для повторного розгляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, залишивши засудженого під вартою.

Справа №442/4171/21 від 27/07/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині кваліфікації кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 307 КК України та призначеного додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Суд при винесенні рішення керувався необхідністю приведення судових рішень у відповідність до вимог кримінального закону та практики його застосування. Зокрема, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність кваліфікуючої ознаки «з корисливих мотивів» у контексті конкретних обставин справи, оскільки матеріали провадження не містили достатніх доказів на підтвердження саме цього мотиву вчинення злочину. Крім того, суд врахував зміни в законодавчому регулюванні та правових позиціях щодо обов’язковості призначення конфіскації майна як додаткового покарання. Встановлено, що призначення конфіскації в даному випадку було надмірним або таким, що не відповідає принципам індивідуалізації покарання. Відтак, касаційний суд вирішив усунути ці юридичні неточності шляхом виключення відповідних положень із вироку та ухвали. Це рішення спрямоване на забезпечення справедливості та дотримання прав засудженого при визначенні обсягу його кримінальної відповідальності.

Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, виключивши з вироку посилання на корисливий мотив та скасувавши додаткове покарання у виді конфіскації майна, залишивши решту судових рішень без змін.

Справа №920/934/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Спір стосується стягнення збитків, завданих поставкою неякісного товару (кукурудзи), який виявився зараженим шкідниками та не відповідав договірним показникам якості.

**2. Аргументи суду:**
* Суд встановив, що зараження зерна шкідниками (міллю комірною) є прихованим недоліком, який неможливо було виявити під час звичайного приймання товару, оскільки він має складний біологічний цикл розвитку.
* Верховний Суд підтвердив, що позивач довів факт поставки неякісного товару, спираючись на стандарт доказування «вірогідності доказів», згідно з яким надані докази є більш переконливими, ніж заперечення відповідача.
* Суд відхилив доводи продавця про те, що якість зерна могла погіршитися під час транспортування, оскільки відповідач не надав жодних доказів порушення умов перевезення чи доступу третіх осіб до вантажу.
* Було встановлено безперервний документальний зв’язок між партією товару, завантаженою на станції продавця, та партією, в якій пізніше було виявлено недоліки, що спростовує версію про змішування вантажу з іншими партіями.
* Щодо процесуального питання, суд зазначив, що повернення до стадії підготовчого провадження для долучення доказів не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо це не призвело до ухвалення незаконного рішення по суті.
* Суд наголосив, що оскільки гарантійний строк на товар не був встановлений, тягар доказування того, що недоліки виникли до передачі товару, лежав на покупцеві, і він успішно виконав цей обов’язок.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги ТОВ “Альянс”, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій про часткове стягнення збитків на користь позивача.

Справа №337/5721/21 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики та додатковою угодою до нього, а також виконання зобов’язань за договорами поруки, укладеними з юридичною особою.

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що договір позики має реальний характер, а наявність у позивача оригіналів підписаних документів підтверджує факт передання грошових коштів, оскільки відповідачі не надали належних доказів на спростування цього факту. Верховний Суд підкреслив, що презумпція належного виконання зобов’язання боржником, передбачена статтею 545 ЦК України, діє лише тоді, коли борговий документ перебуває у боржника, тоді як у цій справі оригінали документів були у кредитора. Щодо технічної експертизи, суд зазначив, що неможливість її проведення в повному обсязі була зумовлена об’єктивними причинами (відсутністю методик, порівняльних зразків), а не лише відмовою позивача від руйнівних методів дослідження, тому підстав для застосування наслідків ухилення від експертизи (ст. 109 ЦПК) немає. Суд також вказав, що невідображення господарської операції в бухгалтерському обліку товариства-поручителя не свідчить про неукладеність договору поруки. Насамкінець, суд наголосив, що переоцінка доказів та встановлення нових обставин, на чому наполягав заявник, не належить до повноважень касаційної інстанції.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №761/17901/25 від 24/07/2026
Предметом цього спору є питання правомірності відмови судів першої та апеляційної інстанцій у прийнятті до спільного розгляду зустрічного позову про стягнення вартості ремонтних робіт у межах справи про розірвання договору довічного утримання.

Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, наголосивши на чітких процесуальних критеріях прийнятності зустрічних позовів. Суд зазначив, що для об’єднання позовів в одне провадження вони мають бути взаємопов’язаними, зокрема, виникати з одних правовідносин або мати такий характер, при якому задоволення зустрічного позову виключає задоволення первісного. У даному випадку вимоги про розірвання договору та про стягнення коштів за ремонт є самостійними та не підлягають взаємозарахуванню. Суд підкреслив, що задоволення вимог про повернення коштів за ремонт жодним чином не впливає на вирішення питання про розірвання договору довічного утримання. Відмова у прийнятті зустрічного позову не порушує право особи на доступ до правосуддя, оскільки відповідач має право звернутися з цими вимогами в межах окремого позовного провадження. Таким чином, Верховний Суд підтвердив усталену практику, згідно з якою процесуальна доцільність спільного розгляду не може підміняти собою відсутність матеріально-правового зв’язку між позовами.

Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №554/12995/24 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:

**1. Предмет спору**
Позивачка намагалася визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане відповідачу ще у 1994 році, та визнати за собою право власності на обов’язкову частку у спадщині після смерті чоловіка.

**2. Аргументи суду**
Верховний Суд прийшов до висновку, що позивачка помилково вважала себе такою, що має право на обов’язкову частку. Суд встановив, що на момент відкриття спадщини (1994 рік) жінка не досягла пенсійного віку (55 років) і не була особою з інвалідністю. Аргумент про те, що вона отримувала пенсію за вислугу років як медичний працівник, суд відхилив, роз’яснивши, що такий вид пенсії призначається за стаж, а не через непрацездатність, тому вона не підпадала під дію статті 535 ЦК УРСР. Оскільки право на обов’язкову частку у неї не виникло, видача свідоцтва про спадщину відповідачу не порушила її прав. Суд також наголосив, що питання позовної давності стає актуальним лише тоді, коли право особи дійсно було порушене, чого в цій справі не сталося. Щодо витрат на адвоката, Верховний Суд підтримав позицію апеляції про зменшення їх розміру до 5 000 грн, визнавши суму у 22 000 грн неспівмірною зі складністю справи.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд змінив мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, вказавши, що позов слід відхилити не через пропуск позовної давності, а через повну необґрунтованість вимог, залишивши при цьому рішення про відмову у задоволенні позову в силі.

Справа №753/11302/21 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати заповіт свого померлого батька нікчемним, а також скасувати видані на його підставі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на порушення процедури оформлення та реєстрації документа.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що заповіт є особистим розпорядженням, тому головним критерієм його дійсності є вільне волевиявлення заповідача, яке не було спростовано. Суд вказав, що технічні помилки нотаріуса (наприклад, несвоєчасне внесення відомостей до реєстру, невідповідність номерів бланків чи пізня сплата мита) не є підставою для визнання заповіту нікчемним, якщо вони не впливають на зміст волі померлого. Нікчемність правочину — це виняткова категорія, яка застосовується лише тоді, коли це прямо передбачено законом, а не через формальні недоліки в роботі нотаріуса. Попередні інстанції правильно встановили, що заповіт відповідав вимогам щодо форми та порядку посвідчення, а отже, презумпція правомірності правочину залишається чинною. Суд також підкреслив, що розширене тлумачення підстав для нікчемності заповіту порушує фундаментальний принцип спадкового права — свободу заповіту. Зрештою, касаційна скарга була відхилена, оскільки заявник фактично намагався домогтися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін, підтвердивши законність заповіту та виданих на його підставі свідоцтв.

Справа №925/919/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої роботи:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ щодо зміни керівника та скасування відповідної державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвої помилки, проігнорувавши частину доводів позивача та звузивши предмет позову лише до факту неповідомлення про збори. Суд підкреслив, що позивач наводив комплекс підстав (відсутність кворуму, неправомочність прийняття рішень одним учасником, недобросовісність дій), які потребують ретельного дослідження, а не формального відхилення. Також Верховний Суд вказав, що суди не мають права на стадії відкриття провадження вимагати від позивача додаткових пояснень щодо ефективності способу захисту, оскільки це є передчасною оцінкою суті спору. Суд зазначив, що принцип змагальності вимагає від суду надати відповідь на кожен аргумент сторін, а не обмежуватися лише однією підставою. В результаті, через неповноту дослідження обставин справи та порушення процесуальних норм, рішення судів попередніх інстанцій визнано необґрунтованими.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Справа №991/247/26 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення в дохід держави 909 600 грн як доходу, отриманого від реалізації автомобіля, який раніше вже був визнаний судом необґрунтованим активом посадової особи.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із преюдиційного значення рішення ВАКС від 20.08.2025, яким було встановлено статус автомобіля як необґрунтованого активу та підтверджено зв’язок між посадовою особою (ОСОБА_1) та його дочкою (ОСОБА_2), на яку актив був оформлений.
* Суд відхилив доводи захисту про необхідність розрахунку доходу в іноземній валюті, зазначивши, що згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом в Україні є гривня, а ціна в договорах купівлі-продажу була зафіксована саме в національній валюті.
* Суд встановив, що оскільки автомобіль був визнаний необґрунтованим активом, то будь-який прибуток від його продажу (різниця між ціною продажу та вартістю придбання) також підлягає конфіскації як дохід від такого активу.
* Щодо доводів про відсутність доказів фактичного отримання коштів, суд зазначив, що умови договору купівлі-продажу передбачали перехід права власності лише після повної оплати, а подальші дії покупця з реєстрації та дарування авто свідчать про виконання сторонами фінансових зобов’язань.
* Суд застосував положення ч. 4 ст. 290 ЦПК України, визнавши обох відповідачів належними суб’єктами, оскільки актив був набутий за дорученням посадової особи та в її інтересах.
* Посилаючись на практику Верховного Суду (справа № 991/2396/22), суд розподілив суму стягнення порівну між обома відповідачами.

3. **Рішення суду:** Суд повністю задовольнив позовні вимоги прокурора, постановивши стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 454 800 грн з кожного в дохід держави.

Справа №909/362/25 від 28/07/2026
Предметом спору є вимога громадської організації про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства та скасування відповідної реєстраційної дії, вчиненої державним реєстратором.

Суд при винесенні рішення керувався тим, що заявник не довів наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки питання, порушені у скарзі, не потребують формування виключної правової проблеми. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд дійшов висновку про її недоведеність, оскільки заявник не обґрунтував належним чином, у чому саме полягає неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Суд також звернув увагу на те, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. У підсумку, колегія суддів не знайшла законних підстав для скасування або зміни судових актів, які вже набрали законної сили.

Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, залишивши рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційне провадження в частині посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України закрив.

Справа №910/6201/24 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/6201/24:

1. **Предмет спору:** Стягнення з Кабінету Міністрів України заборгованості за телекомунікаційні послуги, надані на пільгових умовах, а також інфляційних втрат та 3% річних.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що держава, встановлюючи пільги законами, бере на себе обов’язок їх фінансування, тому саме вона виступає боржником у цих правовідносинах.
– Оскільки законодавством не визначено конкретного головного розпорядника бюджетних коштів для відшкодування таких витрат, належним відповідачем є Кабінет Міністрів України як орган, що забезпечує виконання Державного бюджету.
– Суд наголосив, що покладання обов’язків з відшкодування пільг на органи місцевого самоврядування є помилковим, якщо не доведено отримання ними відповідних субвенцій з державного бюджету або прийняття ними рішень про надання додаткових соціальних гарантій за власний кошт.
– Відсутність у держави бюджетних призначень не звільняє її від обов’язку розрахуватися за надані послуги, оскільки такі зобов’язання виникають безпосередньо із закону.
– Верховний Суд відхилив доводи Кабміну про необхідність відступлення від попередніх правових позицій, зазначивши, що сталість судової практики є запорукою правової визначеності.
– Суд також вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій, які підтвердили факт надання послуг та відсутність їх оплати.
– Зрештою, суд підкреслив, що відсутність коштів у боржника не є законною підставою для звільнення від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду, якими позовні вимоги АТ «Укртелеком» були задоволені в повному обсязі.

Справа №991/8504/26 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надані вами матеріали щодо справи №991/8504/26 і готовий надати фаховий висновок.

1. **Предмет спору:** Предметом розгляду є питання правомірності та можливості затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором САП та обвинуваченим у межах кримінального провадження щодо діяльності злочинної організації, яка реалізовувала масштабні схеми контрабанди та ухилення від сплати податків на митному посту «Ягодин».

2. **Аргументи суду:** Суд насамперед перевірив добровільність укладення угоди, переконавшись, що обвинувачений повністю усвідомлює наслідки свого рішення та характер висунутих йому обвинувачень. Важливим аспектом стало підтвердження того, що умови угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та не суперечать інтересам суспільства, незважаючи на тяжкість вчинених злочинів. Суд врахував вагомий внесок обвинуваченого у розкриття злочинної діяльності, зокрема надання ним викривальних свідчень щодо інших учасників організації та механізмів корупції на митниці. Також було взято до уваги наявність пом’якшуючих обставин, таких як відсутність судимостей та наявність на утриманні малолітньої дитини. Суд дійшов висновку, що узгоджене сторонами покарання є достатнім для досягнення мети виправлення та превенції нових правопорушень, а також дозволяє уникнути тривалого судового розгляду, що відповідає принципу процесуальної економії. Нарешті, суд підтвердив правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, спираючись на докази систематичного використання фіктивних документів та корупційної змови, що були викладені в обвинувальному акті.

3. **Рішення суду:** Вищий антикорупційний суд ухвалив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити ОСОБА_4 узгоджене сторонами покарання.

Справа №288/277/21 від 28/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом, який пропустив цей строк через існування іншого, пізніше визнаного нікчемним заповіту.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що наявність заповіту на користь іншої особи створювала для позивача об’єктивну правову невизначеність, оскільки до моменту визнання цього заповіту нікчемним у судовому порядку вона не мала реальних підстав для спадкування.
– Ключовим фактором стало те, що позивач не була стороною у справі про визнання заповіту нікчемним і дізналася про це рішення лише згодом, після чого негайно звернулася до нотаріуса.
– Суд наголосив, що поважність причин пропуску строку оцінюється через призму об’єктивних перешкод, які унеможливлювали вчинення нотаріальних дій у встановлений законом шестимісячний строк.
– Поведінку позивача було визнано добросовісною, оскільки вона вчинила всі необхідні дії для захисту своїх прав одразу після того, як отримала інформацію про нікчемність перешкоджаючого заповіту.
– Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили сукупність обставин, а не лише сам факт існування заповіту, що відповідає принципам розумності та справедливості.
– Касаційні доводи про неправильне застосування норм права були відхилені, оскільки вони зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши право позивача на додатковий строк для прийняття спадщини.

Справа №926/428/23 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі (ТОВ «Чернівці-Моноліт»), на рішення суду про внесення змін до договору оренди землі, укладеного між міською радою та іншим суб’єктом господарювання.

**2. Аргументи суду**
Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження для особи, яка не була залучена до справи, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів або обов’язків. Суд наголосив, що такий правовий зв’язок має бути очевидним, безумовним та підтвердженим наявністю конкретних висновків у мотивувальній чи резолютивній частинах рішення суду щодо цієї особи. У даному випадку апеляційний суд встановив, що рішення про зміну розміру орендної плати не містить жодних суджень про права чи обов’язки ТОВ «Чернівці-Моноліт». Аргументи скаржника про наявність договірних відносин із відповідачем (договір про комплексну забудову) були визнані недостатніми, оскільки вони не створюють прямого впливу судового рішення на правовий статус скаржника. Суд підкреслив, що незгода з рішенням суду або припущення про можливий негативний вплив не є підставою для апеляційного оскарження особою, яка не брала участі у справі. Відтак, закриття апеляційного провадження було визнано законним та таким, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Чернівці-Моноліт» без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження — без змін.

Справа №913/266/20(913/282/25) від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є заява позивача про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу є однією з основних засад господарського судочинства, проте їх розмір має бути доведеним, обґрунтованим та співмірним зі складністю справи. Хоча позивач надав докази фактичного виконання робіт адвокатами на суму 140 000 грн, суд критично оцінив обсяг цих послуг, зважаючи на те, що аргументи скаржників були тотожними, а правові позиції Верховного Суду з цих питань — сталими. Суд наголосив, що подання доказів оплати не є безумовною підставою для стягнення всієї суми, оскільки витрати мають відповідати критеріям реальності та розумності. Враховуючи, що значна частина роботи адвокатів зводилася до підготовки аналогічних за змістом процесуальних документів, суд дійшов висновку про завищення заявленої суми. У підсумку, керуючись принципами справедливості та пропорційності, суд визнав обґрунтованими витрати лише у розмірі 70 000 грн.

**3. Рішення суду**
Суд частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача 70 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №908/2780/25 від 27/07/2026
Вітаю. Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 908/2780/25:

1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у скасуванні заходів забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна, накладеного судом першої інстанції.

2. Верховний Суд підкреслив, що процесуальний інститут скасування заходів забезпечення позову (ст. 145 ГПК України) не може підміняти собою процедуру апеляційного оскарження ухвали про забезпечення позову. Суд зазначив, що заявник намагався використати клопотання про скасування арешту для перегляду законності первинної ухвали, яку він вчасно не оскаржив, що є неприпустимим. Верховний Суд розмежував поняття «скасування заходів» (коли відпала потреба в них) та «оскарження ухвали» (коли заходи були незаконними з самого початку). Оскільки спір по суті на той момент ще не був вирішений, а потреба в забезпеченні позову для гарантування виконання рішення не зникла, підстав для скасування арешту не було. Також суд вказав, що питання щодо ймовірного спотворення доказів прокурором мають вирішуватися в межах кримінального провадження або при розгляді справи по суті, а не через механізм скасування забезпечення. Таким чином, апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, правильно застосувавши норми процесуального права.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №910/6626/21 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/6626/21:

1. Предметом спору є правомірність визнання грошових вимог кредитора (ОСОБА_2) до боржника-банкрута (ТОВ БІК «Київ Житло-Інвест») за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції формально підійшли до оцінки доказів та не забезпечили належний стандарт доказування, притаманний справам про банкрутство. Зокрема, суди визнали довідку забудовника достатнім доказом оплати, не перевіривши наявність первинних бухгалтерських документів та фактичний рух коштів, як того вимагають умови договору. Також суд наголосив на необхідності ретельної перевірки доводів щодо можливого зловживання процесуальними правами, оскільки існують дані про паралельне звернення кредитора за захистом тих самих майнових прав до іншого суду. Верховний Суд підкреслив, що ігнорування аргументів про «подвійне задоволення» вимог порушує принципи добросовісності та заборони суперечливої поведінки. Крім того, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам щодо спливу позовної давності, обмежившись лише висновком про «орієнтовний» характер строків введення об’єкта в експлуатацію. Внаслідок цих недоліків висновки судів були визнані передчасними, що унеможливило встановлення об’єктивної істини у справі.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Справа №460/27414/23 від 29/07/2026
Предметом цього спору є правомірність залишення апеляційним судом без розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на переклад документів.

Верховний Суд у цій справі наголосив на важливості правильного процесуального розподілу судових витрат при зміні результату вирішення спору. Суд зазначив, що якщо сторона своєчасно подала заяву та докази щодо витрат у суді першої інстанції, то після скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення на користь позивача, апеляційний суд зобов’язаний здійснити новий розподіл усіх понесених витрат. Верховний Суд підкреслив, що питання розподілу витрат не є самостійною позовною вимогою, а є процесуальним наслідком вирішення спору, тому неповторення прохання про відшкодування витрат в апеляційній скарзі не позбавляє сторону права на їх відшкодування. Апеляційний суд помилково ототожнив порядок нового розподілу вже заявлених витрат із порядком заявлення нових витрат, понесених безпосередньо під час апеляційного провадження. Таким чином, звернення позивача із заявою про ухвалення додаткового рішення було належним способом усунення неповноти постанови апеляційного суду. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд безпідставно залишив заяву без розгляду, чим порушив норми процесуального права та позбавив позивача права на оцінку обґрунтованості його витрат.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення.

Справа №815/6467/16 від 29/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган донарахував податок на прибуток через відмову у врахуванні збитків минулих років, не задекларованих у попередніх податкових періодах.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що податкове законодавство не містить часових обмежень для відображення збитків минулих років у податковій декларації.
* Наявність та розмір збитків позивача були підтверджені актами попередніх податкових перевірок, тому сам факт їхнього існування податковим органом не заперечувався.
* Суд наголосив, що невідображення збитків у декларації за конкретний рік або неподання уточнюючої декларації за той період не позбавляє платника права врахувати ці збитки у наступних податкових періодах.
* Верховний Суд підкреслив, що право на врахування від’ємного значення об’єкта оподаткування зберігається за платником до повного його погашення.
* Податковий орган не мав законних підстав для ігнорування підтверджених збитків лише через процедурні особливості їх декларування в минулому.
* Суд також відхилив доводи податкової щодо висновків експертизи з іншої справи, оскільки вони стосувалися інших періодів та актів перевірок, що не впливає на правомірність відображення збитків у даному спорі.
* У підсумку, суд підтвердив право платника на власний розсуд відображати збитки минулих років у декларації з податку на прибуток, якщо вони фактично існують та підтверджені документально.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.

Справа №160/13963/23 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ТОВ «ДніПроВіжн» про заміну сторони (боржника) у виконавчому провадженні у зв’язку з ліквідацією органу, який мав виконати рішення суду про продовження дозволів на розміщення зовнішньої реклами.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що заміна боржника можлива лише за наявності правонаступника, який перебрав на себе відповідні повноваження, або органу, до компетенції якого передано вирішення спірного питання.
* На момент розгляду справи Виконавчий комітет Дніпровської міської ради не був визначений органом, уповноваженим на продовження дозволів, оскільки це питання належить до дискреції місцевої ради.
* Суд підкреслив, що компетенційне правонаступництво має бути чітко врегульоване нормами права, а не базуватися на припущеннях про перехід функцій.
* Встановлено, що міська рада згодом визначила інший орган (Департамент торгівлі та реклами) відповідальним за ці функції, що підтверджує відсутність підстав для покладення обов’язків на Виконавчий комітет.
* Суд також звернув увагу на те, що під час воєнного стану дія дозвільних документів автоматично продовжується законом, тому права позивача на цей час не є порушеними в критичний спосіб.
* З огляду на це, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у заміні боржника, оскільки не було доведено переходу відповідної компетенції до Виконавчого комітету.
* Верховний Суд підтвердив, що відсутність правонаступника на момент звернення із заявою унеможливлює заміну сторони у виконавчому провадженні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в заміні боржника — без змін.

Справа №620/11490/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності міської ради щодо незабезпечення безкоштовним харчуванням дітей, які мають статус постраждалих внаслідок воєнних дій, та зобов’язання вчинити відповідні дії.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що питання представництва прокурором інтересів держави має оцінюватися через призму наявності або відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист цих інтересів.
– Суд підкреслив, що якщо орган, який має забезпечувати соціальні гарантії, сам є відповідачем у справі, він об’єктивно не може виступати позивачем, що дає прокурору право звертатися до суду як самостійному позивачу.
– Важливим є те, що інтерес у забезпеченні харчуванням дітей пільгових категорій є публічним інтересом держави у сфері охорони дитинства, а не просто сукупністю приватних інтересів окремих осіб.
– Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки, формально підійшовши до питання представництва та не перевіривши самостійно, чи існує інший орган, здатний захистити ці інтереси.
– Верховний Суд вказав, що залишення позову без розгляду було передчасним, оскільки суди не надали належної оцінки доводам прокурора про відсутність іншого компетентного органу.
– Також було враховано, що рішення Конституційного Суду України не позбавляє прокурора права на представництво у випадках, коли орган, уповноважений на захист інтересів держави, відсутній або сам є порушником.
– Загалом, суд дійшов висновку, що захист соціальних прав вразливих категорій дітей в умовах воєнного стану є пріоритетним завданням держави, яке не повинно ігноруватися через процесуальні формальності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №826/3864/17 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо нездійснення перевірок контрагентів позивача за його скаргами та зобов’язання податківців надати право на податковий кредит за незареєстрованими податковими накладними.

2. Суд встановив, що податковий орган зобов’язаний реагувати на скарги платника податків (додаток 8 до декларації) шляхом проведення перевірок контрагентів, які не зареєстрували податкові накладні. Верховний Суд підкреслив, що хоча Податковий кодекс не встановлює чіткого строку для повідомлення платника про неповноту поданих документів, такий строк має бути «розумним» і не перевищувати термінів, відведених на проведення самої перевірки. У цій справі податківці зволікали з направленням запитів до контролюючих органів за місцем обліку контрагентів понад півтора року, що є грубим порушенням принципу своєчасності дій суб’єкта владних повноважень. Водночас суд зазначив, що право на податковий кредит не може бути надано автоматично лише на підставі рішення суду про бездіяльність. Для формування податкового кредиту обов’язковим є факт завершення перевірки контрагента та підтвердження ним відповідних податкових зобов’язань. Таким чином, суд чітко розмежував процесуальний обов’язок податківців діяти вчасно та матеріальне право платника на податковий кредит, яке залежить від результатів податкового контролю.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано протиправною бездіяльність податкового органу, але відмовлено у задоволенні вимог про надання права на податковий кредит.

Справа №400/10215/25 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження податкового органу про анулювання ліцензії на право зберігання пального до вирішення справи по суті.

2. Суд виходив із того, що інститут забезпечення позову є гарантією захисту прав позивача, спрямованою на запобігання ситуації, коли виконання рішення суду в майбутньому стане неможливим або суттєво ускладненим. Суди попередніх інстанцій встановили, що анулювання ліцензії безпосередньо блокує господарську діяльність фермерського господарства, що може призвести до втрати контрагентів, фінансової нестабільності та репутаційних втрат. Верховний Суд підкреслив, що заходи забезпечення мають бути співмірними та адекватними, а їх застосування залежить від індивідуальних обставин кожної конкретної справи. Суд зазначив, що посилання відповідача на іншу судову практику не є безумовною підставою для відмови, оскільки оцінка доказів та обставин завжди є дискрецією суду в межах конкретного провадження. Врешті, касаційна інстанція констатувала, що суди першої та апеляційної інстанцій навели достатні мотиви для вжиття заходів, а доводи скаржника зводяться лише до спроби переоцінити встановлені факти, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №160/15159/24 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні (Управління дозвільної процедури на Виконавчий комітет Дніпровської міської ради) у зв’язку з ліквідацією первісного боржника та невизначеністю правонаступника у питанні продовження дозволів на розміщення зовнішньої реклами.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що заміна сторони виконавчого провадження можлива лише за умови вибуття боржника та наявності правонаступника, до якого перейшли відповідні владні повноваження.
– Суд підкреслив, що ліквідація органу місцевого самоврядування не звільняє державу від обов’язку виконати судове рішення, оскільки публічні функції не можуть припинятися лише фактом ліквідації установи.
– Попри це, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, не дослідивши фактичний обсяг повноважень Виконавчого комітету та стан припинення Управління згідно з даними Єдиного державного реєстру.
– Верховний Суд зазначив, що суди не проаналізували, чи належить до компетенції Виконавчого комітету саме продовження строку дії дозволів, що є критично важливим для визначення належного боржника.
– Також було вказано на необхідність активної ролі суду в адміністративному процесі: суд мав самостійно витребувати докази щодо організаційної структури міської ради та позицію державного виконавця.
– Оскільки суди не встановили, чи перейшли повноваження первісного боржника саме до Виконавчого комітету, висновки про заміну сторони були визнані передчасними.
– Верховний Суд вказав на необхідність врахування правових позицій, викладених у попередніх справах щодо розмежування компетенції між робочим органом та виконавчим комітетом ради.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх необхідних обставин.

Справа №826/9040/17 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував підприємству податок на прибуток та ПДВ, кваліфікувавши отримані ним кошти як безповоротну фінансову допомогу.

2. Суд встановив, що після податкової реформи 2015 року об’єкт оподаткування податком на прибуток визначається на основі фінансового результату за правилами бухгалтерського обліку, а не через автоматичне включення поворотної фінансової допомоги до доходів, як це було раніше. **** Суд окремо наголосив, що попередні підходи до оподаткування поворотної фінансової допомоги (що базувалися на редакції ПК України до 31.12.2014) втратили актуальність, і відступив від застосування застарілих норм, на які посилався податковий орган. Крім того, було встановлено, що отримані позивачем кошти за договорами доручення та переведення боргу не є безповоротною допомогою, оскільки вони підлягали поверненню і не минув строк позовної давності. Щодо інших донарахувань з ПДВ, суд зазначив, що податковий орган не надав жодних належних доказів на підтвердження порушень, зафіксованих в акті перевірки. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства, саме на суб’єкта владних повноважень покладено обов’язок доведення правомірності своїх рішень, з чим податкова не впоралася. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про відсутність у позивача податкового боргу.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №420/38374/24 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій Пенсійного фонду щодо відмови у перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2018–2020 роки та зобов’язання здійснити такий перерахунок з дати призначення пенсії.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на звернення до суду не є абсолютним і обмежене встановленими законом строками, які мають на меті забезпечення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Суд підкреслив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, тому особа, отримуючи її, об’єктивно знає або повинна знати про її розмір та складові. Оскільки позивачка звернулася до суду лише у грудні 2024 року щодо пенсії, призначеної у березні 2021 року, вона пропустила шестимісячний строк звернення, передбачений статтею 122 КАС України. Суд зазначив, що пасивна поведінка особи, яка тривалий час не цікавилася правильністю нарахувань, не є поважною причиною для поновлення строку. Відтак, позовні вимоги за період, що виходить за межі шести місяців до дати подання позову, підлягають залишенню без розгляду. Суд підтвердив свою сталу позицію, що звернення до пенсійного органу за роз’ясненнями не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона не вчиняла активних дій одразу після призначення пенсії.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог за період з 18 березня 2021 року по 10 червня 2024 року та залишив позов у цій частині без розгляду, залишивши решту судових рішень без змін.

Справа №300/2443/22 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій податкового органу щодо недопуску платника до розгляду заперечень на акти фактичних перевірок та скасування податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за порушення порядку обліку товарних запасів.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що податківці не довели факт ненадання платником документів під час перевірки, оскільки акти про їх ненадання не були підписані уповноваженими особами підприємства, а відмітки про відмову від підпису були відсутні.
* Верховний Суд підкреслив, що право платника на участь у розгляді заперечень є фундаментальним, і контролюючий орган не мав законних підстав обмежувати це право, посилаючись на карантинні заходи.
* Суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на те, що податковий орган при розрахунку штрафів безпідставно врахував вартість товарів, які не є підакцизними, що суперечить чинним на той час обмеженням щодо застосування штрафних санкцій.
* Суд наголосив, що процедура фіксації відмови від надання документів має суворо відповідати вимогам Податкового кодексу, зокрема щодо оформлення відповідних актів за участю платника.
* Податковий орган не надав переконливих доказів, які б спростовували надані платником документи на внутрішнє переміщення товарів, подані разом із запереченнями.
* Верховний Суд підтвердив, що формальне порушення процедури, яке призвело до позбавлення платника права на захист, є достатньою підставою для скасування рішень податкової.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги податкових органів без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов задоволено, — без змін.

Справа №240/30699/23 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами документальної позапланової перевірки державного підприємства, щодо донарахування податкових зобов’язань та штрафних санкцій.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що ключовим питанням є наявність адміністративної процесуальної правосуб’єктності у філії, яка була залучена судом першої інстанції як позивач замість реорганізованого державного підприємства.
* Суд підкреслив, що філії та представництва не є юридичними особами, не мають власної правосуб’єктності та не можуть самостійно виступати стороною в адміністративному процесі.
* Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином питання правонаступництва та не встановили, чи є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» належним правонаступником прав та обов’язків ліквідованого підприємства.
* Верховний Суд зазначив, що суди прийняли рішення про права та обов’язки осіб, які не були належним чином залучені до участі у справі, що є грубим порушенням процесуального права.
* Через невизначеність процесуального статусу учасників справи, Верховний Суд визнав неможливим перехід до розгляду суті податкових порушень, оскільки не встановлено, хто саме має право на судовий захист у цих правовідносинах.
* Суд вказав на необхідність під час нового розгляду ретельно дослідити установчі документи та матеріали щодо реорганізації для визначення належного позивача.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №240/30699/23 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень (ППР), прийнятих за результатами документальної позапланової перевірки державного підприємства, щодо донарахування податкових зобов’язань, штрафних санкцій та пені.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що ключовим питанням є встановлення належного позивача, оскільки в процесі реорганізації підприємства виникла плутанина щодо правонаступництва між ДП «Городницьке лісове господарство», філією «Звягельське лісове господарство» та ДСГП «Ліси України».
– Суд підкреслив, що філії та відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи, а отже, не наділені адміністративною процесуальною правосуб’єктністю для самостійної участі у судовому процесі.
– Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином установчі документи та акти реорганізації, що призвело до передчасного висновку про заміну сторони (позивача) на філію, яка не має відповідних повноважень.
– Верховний Суд зазначив, що суди не з’ясували, чи було прийнято рішення про права та обов’язки осіб, які фактично є правонаступниками, але не були залучені до справи у належному процесуальному статусі.
– Через ці процесуальні порушення Верховний Суд визнав неможливим перехід до розгляду суті спору (питань податкового законодавства), оскільки не встановлено, хто саме має нести відповідальність або захищати свої права у цій справі.
– Суд наголосив, що не має права самостійно встановлювати обставини, які не були досліджені нижчестоящими судами, тому справа потребує ретельного перегляду з нуля.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення належного правового статусу учасників процесу.

Справа №813/2885/18 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень про донарахування акцизного податку з роздрібної реалізації підакцизних товарів (нафтопродуктів) через мережу АЗС за 2015 рік.

2. **Аргументи суду:**
* **:** Суд врахував рішення Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2025, яким визнано неконституційними приписи ПК України в редакції Закону № 71-VIII щодо запровадження акцизного податку на пальне з 1 січня 2015 року через порушення принципу стабільності податкового законодавства.
* Контролюючий орган не надав належних доказів (первинних документів, чеків РРО), які б підтверджували обсяги реалізації пального та правильність арифметичного розрахунку донарахованих сум.
* Суд встановив, що операції з відпуску пального в межах договорів комісії та зберігання не є реалізацією товарів у розумінні ПК України, оскільки не передбачають переходу права власності.
* Висновок судово-економічної експертизи підтвердив неможливість документального підтвердження висновків акта перевірки щодо заниження податкових зобов’язань.
* Суд застосував принцип презумпції правомірності рішень платника податків (п. 56.21 ст. 56 ПК України) через неоднозначність трактування норм законодавства.
* Встановлено, що наказ про проведення перевірки був раніше визнаний протиправним та скасований судом, що автоматично нівелює правові наслідки такої перевірки.
* Суд також врахував факти, встановлені в інших судових рішеннях, що набрали законної сили, щодо аналогічних господарських операцій позивача.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.

Справа №812/262/17 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності дій податкового органу щодо зарахування коштів з електронного рахунку платника ПДВ у рахунок погашення податкового боргу, що виник у різні періоди (до та після 01.07.2015).

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що згідно з нормами Податкового кодексу, кошти на електронному рахунку ПДВ не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, який виник до 1 липня 2015 року.
– Відповідно, зарахування податківцями 19 307 грн, сплачених позивачем на електронний рахунок, у рахунок погашення боргу, що виник до цієї дати, було визнано протиправним.
– Щодо решти суми (246 967 грн), суд встановив, що оскільки цей борг виник після 01.07.2015, податковий орган мав законне право зарахувати кошти в рахунок його погашення згідно з черговістю виникнення.
– Суд підкреслив, що при наявності податкового боргу контролюючі органи зобов’язані зараховувати кошти в рахунок його погашення незалежно від того, який напрямок сплати вказав сам платник податків.
– Також було зазначено, що податкові декларації, подані позивачем, були прийняті органом ДПС без зауважень, а кошти за ними були перераховані до бюджету у відповідності до встановленого порядку.
– Суд касаційної інстанції підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи обох сторін про порушення цих норм не знайшли свого підтвердження.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №826/5927/16 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував підприємству податкові зобов’язання через нібито нереальність господарських операцій із контрагентом, що мав ознаки фіктивності.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що наявність вироку щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України (фіктивне підприємництво) не є автоматичною підставою для визнання операцій нереальними. Суд наголосив, що адміністративний суд має оцінювати реальність операцій на підставі первинних документів, їх належного оформлення та економічного змісту, а не лише посилатися на вирок у кримінальній справі. **** У цій справі Верховний Суд підкреслив, що він відступає від своєї попередньої позиції (викладеної у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 826/15034/17), згідно з якою статус фіктивного підприємства апріорі виключав можливість легалізації господарських операцій. Суд зазначив, що суб’єкт господарювання з ознаками фіктивності залишається правосуб’єктним, а його документи мають братися до уваги, якщо вони підтверджують фактичний рух активів. Також суд вказав, що вирок у кримінальній справі не створює преюдиції для адміністративного суду, якщо в ньому не встановлено конкретних обставин щодо дій чи бездіяльності самого позивача. Відтак, оскільки позивач надав усі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність послуг, підстави для донарахувань відсутні.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення апеляційної інстанції в частині відмови у позові та залишив у силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Справа №400/3991/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Пенсійного фонду у перерахунку пенсії та встановленні надбавки за особливі заслуги через розбіжність у прізвищі заявника в паспорті та орденській книжці.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що органи Пенсійного фонду діють виключно в межах закону, тому за наявності розбіжностей у документах вони не мають повноважень самостійно встановлювати факт належності орденської книжки конкретній особі.
* Верховний Суд підкреслив, що в даному випадку відмова не є «надмірним формалізмом», оскільки відсутність юридичного підтвердження належності документа створює правову невизначеність.
* Суд роз’яснив, що питання встановлення факту належності правовстановлюючого документа, де є помилка в персональних даних, належить до юрисдикції цивільного суду (окреме провадження).
* Позивач не надав жодних інших доказів, які б підтверджували його право на надбавку, окрім документа з помилкою.
* Суд відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду щодо зарахування трудового стажу, зазначивши, що ці правовідносини не є тотожними, оскільки там відповідальність за помилки в документах лежить на роботодавцях, а не на самому заявнику.
* Верховний Суд підтвердив, що адміністративний суд не може підміняти собою цивільний суд у питанні встановлення юридичних фактів, від яких залежить виникнення права на соціальні виплати.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, фактично зобов’язавши позивача спочатку встановити факт належності документа в порядку цивільного судочинства.

Справа №520/18714/25 від 28/07/2026
Предметом цього спору є правомірність залишення судом без розгляду позову пенсіонера до Пенсійного фонду щодо перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів.

Суд керувався тим, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 240 КАС України, позов підлягає залишенню без розгляду, якщо в провадженні суду вже перебуває інша справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Верховний Суд підкреслив, що недопущення паралельного розгляду тотожних справ є необхідним для дотримання принципу «res judicata» та уникнення винесення суперечливих судових рішень. У даному випадку було встановлено, що позивач раніше вже звернувся до суду з аналогічними вимогами щодо перерахунку пенсії за той самий період, які на момент розгляду цієї справи ще не були вирішені по суті. Суд наголосив, що підстави позову становлять юридичні факти, на яких ґрунтуються вимоги, і якщо вони збігаються, повторне звернення є процесуально неприпустимим. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили тотожність спорів. В результаті касаційна скарга була відхилена, а рішення про залишення позову без розгляду залишено в силі.

Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність залишення позову без розгляду.

Справа №826/3864/17 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Справа стосується оскарження бездіяльності податкового органу щодо нездійснення перевірок контрагентів позивача, які не зареєстрували податкові накладні, та вимоги позивача про примусове включення сум ПДВ до податкового кредиту.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що згідно з нормами Податкового кодексу України, подання покупцем заяви зі скаргою на постачальника є підставою для проведення податковим органом документальної позапланової перевірки такого постачальника.
* Верховний Суд підтвердив висновок апеляційної інстанції про те, що податковий орган допустив протиправну бездіяльність, оскільки не вжив заходів для організації перевірок контрагентів у розумні строки, встановлені законом.
* Суд наголосив, що навіть якщо контрагенти не перебувають на обліку в конкретному Офісі великих платників податків, саме цей орган, отримавши скаргу від покупця, зобов’язаний ініціювати перевірочні заходи через відповідні територіальні органи.
* Щодо вимоги про включення сум ПДВ до податкового кредиту, суд зазначив, що це право виникає лише за результатами фактично проведеної та завершеної перевірки постачальника, яка підтверджує повноту нарахування ним податкових зобов’язань.
* Оскільки на момент розгляду справи перевірки контрагентів не були завершені, суд визнав вимогу позивача про автоматичне відображення податкового кредиту в системі електронного адміністрування передчасною та необґрунтованою.
* Таким чином, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені лише в частині строків реагування податкового органу на скарги, але не в частині автоматичного визнання податкового кредиту без результатів перевірок.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №818/1613/18 від 28/07/2026
Предметом цього спору є правомірність донарахування податковим органом податкових зобов’язань з ПДВ та зменшення від’ємного значення податкового кредиту підприємству, що здійснювало експорт власної сільськогосподарської продукції.

Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Позивач є сільськогосподарським підприємством — суб’єктом спеціального режиму оподаткування, тому операції з експорту власної продукції оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, а не за правилами звільнення від оподаткування.
2. Оскільки операції з експорту власної продукції не підпадають під дію пункту 15-2 підрозділу 2 розділу XX ПКУ, у підприємства не виникає обов’язку нараховувати податкові зобов’язання згідно з пунктом 198.5 статті 198 ПКУ.
3. Щодо списання основних засобів, суд встановив, що ліквідація активів відбулася внаслідок пожеж (обставин непереборної сили), а не за добровільним рішенням платника податків.
4. Відповідно до пункту 189.9 статті 189 ПКУ, у разі знищення основних засобів через обставини непереборної сили, податкові зобов’язання з ПДВ не нараховуються.
5. Позивач надав належні докази (акти про пожежу, звіти, судові рішення), які підтверджують факт знищення майна без згоди підприємства.
6. Таким чином, висновки податкового органу про заниження податкових зобов’язань та завищення податкового кредиту визнані судом безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №826/4649/16 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про донарахування податкових зобов’язань та зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування через нібито фіктивність господарських операцій та нецільове використання кредитних коштів.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що реальність господарських операцій підтверджується належними первинними документами (актами, фотозвітами, платіжними дорученнями), які контролюючий орган не зміг спростувати належними доказами.
– Аргументи податкової про «фіктивність» контрагентів базувалися виключно на припущеннях та узагальненій податковій інформації, без проведення реальних контрольних заходів щодо цих суб’єктів.
– Щодо курсових різниць, суд підтвердив право платника на врахування від’ємних значень у складі витрат, оскільки це прямо передбачено нормами Податкового кодексу та стандартами бухгалтерського обліку.
– Суд встановив, що отримані позивачем кредитні кошти в іноземній валюті були використані за цільовим призначенням у господарській діяльності, що підтверджено документально (контракти на закупівлю товарів, банківські виписки).
– Верховний Суд підкреслив, що податкова не довела відсутність розумних економічних причин або ділової мети у діях платника.
– Суд касаційної інстанції підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального порядку при оцінці доказів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов платника було задоволено, — без змін.

Справа №380/13144/25 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності звернення прокурора до суду в інтересах держави з позовом про скасування містобудівних умов та обмежень (МУО) на будівництво відпочинкового комплексу, за умови, що прокурор діяв як самостійний позивач, не довівши належним чином бездіяльність уповноваженого органу (ДІАМ).

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виняткових випадках: коли уповноважений орган (у даному випадку ДІАМ) не здійснює захист або здійснює його неналежним чином.
– Суд підкреслив, що прокурор не має права підміняти собою державні органи, а повинен спочатку надати їм можливість відреагувати на порушення, зокрема шляхом проведення перевірок.
– Щодо обмежень воєнного стану (постанова КМУ № 303), суд зазначив, що вони не є абсолютною забороною на здійснення нагляду, оскільки законодавство передбачає механізми ініціювання позапланових перевірок за наявності відповідних підстав.
– Прокурор не довів, що ДІАМ проявила пасивну бездіяльність, оскільки не було надано доказів звернення прокурора до ДІАМ з вимогою ініціювати перевірку та отримання відмови або ігнорування такої вимоги.
– Суд вказав, що звернення прокурора до суду без дотримання процедури підтвердження бездіяльності уповноваженого органу є передчасним і не відповідає вимогам процесуального закону.
– Отже, суд першої інстанції правильно залишив позов без розгляду, оскільки право на представництво інтересів держави прокурором не було належним чином обґрунтоване та підтверджене доказами на момент звернення.
– Верховний Суд також підтвердив, що ухвали про залишення позову без розгляду після апеляційного перегляду підлягають касаційному оскарженню, незалежно від результату апеляції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, змінивши лише її мотивувальну частину.

Справа №580/6733/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував відмову Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю батька-військовослужбовця, наполягаючи на застосуванні редакції закону, чинної на момент звернення із заявою, а не на момент загибелі.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає виключно в момент юридичного факту — дати загибелі військовослужбовця, яка зафіксована у свідоцтві про смерть.
– Суд наголосив, що саме на цю дату визначається коло осіб, які мають право на виплату, згідно з чинним на той час законодавством.
– Зміни до закону, що розширили коло отримувачів (включивши повнолітніх дітей), не мають зворотної дії в часі, оскільки закон не містить прямої вказівки на ретроспективне застосування.
– Подання заяви про виплату є лише способом реалізації вже набутого права, а не фактом, що створює нове право, тому застосування нової редакції закону до правовідносин, що виникли раніше, є неможливим.
– Суд відхилив доводи про дискримінацію, зазначивши, що розмежування між неповнолітніми та повнолітніми дітьми в попередній редакції закону ґрунтувалося на об’єктивному критерії — віці, що було спрямовано на спеціальний соціальний захист осіб, які перебувають у більшій залежності.
– Також суд вказав, що повернення документів на доопрацювання не є остаточною відмовою, а є законним механізмом, який дає позивачу можливість підтвердити свій статус утриманця, якщо такі підстави існують.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.

Справа №380/22261/23 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності дій Державної служби геології та надр України та Державної комісії України по запасах корисних копалин щодо надання ТОВ «ГАЗ-ІНВЕСТ АКТИВ» спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив право прокурора на звернення до суду в інтересах держави у цій категорії справ, оскільки захист інтересів держави у сфері надрокористування не здійснюється належним чином уповноваженими органами.
– Суд визнав, що початок перебігу строку звернення до суду для прокурора пов’язується з моментом, коли він об’єктивно отримав достатні матеріали, що підтверджують ознаки протиправності дій суб’єктів владних повноважень, а не з датою прийняття оскаржуваних рішень.
– Водночас Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій не встановили ключових обставин, необхідних для вирішення спору: фактичного статусу Небилівської площі (розвідана чи перспективна) та виду оцінених геологічних об’єктів.
– Суди не з’ясували, чи була апробація проведена належним суб’єктом і чи відповідав документ, на підставі якого було зареєстровано роботи, вимогам Порядку № 263.
– Також не було надано оцінки тому, чи вимагався спеціальний дозвіл для виконання робіт, які передували зверненню до ДКЗ, та чи дотримано всіх умов надання дозволу без аукціону, передбачених Порядком № 615.
– Верховний Суд наголосив, що без дослідження цих питань рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати обґрунтованими, оскільки суди не встановили сукупності істотних обставин, необхідних для визначення правового режиму спірних відносин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №600/990/25-а від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є правомірність стягнення з фізичної особи-підприємця податкового боргу, що виник внаслідок несплати грошових зобов’язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями.

2. Верховний Суд наголосив, що у справах про стягнення податкового боргу суд не перевіряє правомірність самого нарахування податків, а зосереджується на процедурних питаннях: чи було зобов’язання узгодженим та чи дотримався орган ДПС порядку вручення податкових документів. Ключовим аргументом для скасування рішень стало те, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи була адреса, за якою надсилалися податкові повідомлення-рішення та вимога, дійсною «податковою адресою» платника. Суди формально підійшли до питання вручення документів, не надавши оцінки доводам відповідача про те, що вона не отримувала кореспонденцію через направлення її за неналежною адресою. Оскільки встановлення факту належного вручення документів є обов’язковою передумовою для виникнення податкового боргу та права на його стягнення, Верховний Суд визнав висновки нижчих судів передчасними. Відсутність належного дослідження доказів щодо адреси унеможливила перевірку законності дій податкового органу. Відтак, справу було повернуто на новий розгляд для з’ясування цих критично важливих обставин.

3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №240/10825/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження процесуальних рішень судів першої та апеляційної інстанцій про повернення позовної заяви через неусунення недоліків (пропуск строку звернення до суду) у справі про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця.

2. **Аргументи суду:**
* Суд першої інстанції повернув позов, оскільки позивач не усунув недоліки у встановлений строк, зокрема не надав обґрунтованих клопотань про поновлення строку звернення до суду за частиною вимог.
* Апеляційний суд залишив це рішення в силі, формально зазначивши, що він не зобов’язаний оцінювати питання строків, оскільки позивач просто не виконав вимоги ухвали про залишення позову без руху.
* Верховний Суд наголосив, що при перегляді ухвали про повернення позову апеляційний суд **зобов’язаний** надати оцінку законності ухвали про залишення позову без руху, включаючи правильність визначення судом першої інстанції початку перебігу строку звернення до суду.
* Суд підкреслив, що в ухвалі про залишення без руху суд першої інстанції сам визнав, що частина вимог подана вчасно, проте в резолютивній частині залишив без руху всю позовну заяву, що є процесуальною нечіткістю.
* Апеляційний суд ухилився від перевірки цих обставин, чим порушив норми процесуального права, оскільки не надав належної оцінки доводам апелянта щодо правильності обчислення строків.
* Верховний Суд підтвердив свою попередню правову позицію щодо застосування статті 233 КЗпП України у спорах про оплату праці військовослужбовців, не вбачаючи підстав для відступу від неї.
* Оскільки порушення допущені саме судом апеляційної інстанції, справа підлягає направленню саме до цього суду для належного перегляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Справа №240/4561/25 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця особі, яка проживала з ним однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає виключно в момент загибелі військовослужбовця, і саме на цю дату має визначатися коло осіб, які мають право на виплату.
– Суд встановив, що на момент загибелі військовослужбовця (03 лютого 2023 року) чинна редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII не включала «цивільну дружину» до переліку отримувачів допомоги.
– Суд підкреслив, що зміни до законодавства, які розширили цей перелік (внесені пізніше), не мають зворотної дії в часі, тому не можуть застосовуватися до подій, що сталися до їх набрання чинності.
– Встановлений судом факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу має значення для цивільних відносин, проте не прирівнює таку особу до «подружжя» у розумінні спеціального законодавства про соціальний захист військовослужбовців.
– Суд зазначив, що розширення кола отримувачів допомоги шляхом судового тлумачення порушує принцип правової визначеності та стабільності бюджетних зобов’язань держави.
– Відтак, дії Міністерства оборони щодо повернення документів на доопрацювання для підтвердження статусу «утриманця» (який є єдиною можливою підставою для такої категорії осіб у той період) визнано правомірними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог.

Справа №520/25811/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови суду апеляційної інстанції у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення коштів із грошового забезпечення військовослужбовця на підставі наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що заходи забезпечення позову не можуть бути тотожними задоволенню позовних вимог, оскільки це фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.
– Суд підкреслив, що для забезпечення позову позивач зобов’язаний довести «очевидну небезпеку» заподіяння шкоди, яка зробить виконання майбутнього рішення суду неможливим або надмірно складним.
– Апеляційний суд вірно встановив, що тимчасові майнові втрати (утримання коштів) не є незворотними, оскільки у разі скасування наказу про притягнення до матеріальної відповідальності, закон передбачає механізм повернення стягнутих сум.
– Позивач не надав належних доказів того, що стягнення 20% грошового забезпечення призведе до неможливості захисту його прав або спричинить шкоду, яку неможливо буде виправити в майбутньому.
– Суд зазначив, що посилання позивача на практику Верховного Суду в інших справах є безпідставним, оскільки обставини тих справ (податкові спори, відчуження майна, інтелектуальна власність) не є подібними до даного випадку.
– Верховний Суд підсумував, що питання наявності підстав для стягнення коштів та законності висновків службового розслідування підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті, а не на стадії забезпечення позову.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.

Справа №640/11050/19 від 29/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності залишення судом першої інстанції без розгляду позову ТОВ «ТРАНСГРУП» до податкового органу про скасування податкових повідомлень-рішень через нібито пропуск місячного строку звернення до суду.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що для оскарження податкових повідомлень-рішень після адміністративної процедури застосовується спеціальний місячний строк, передбачений пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України.
– Суд наголосив, що при обчисленні процесуальних строків необхідно суворо дотримуватися правил статті 120 КАС України, зокрема щодо перенесення закінчення строку на наступний робочий день, якщо останній день припадає на вихідний або святковий.
– У цій справі останній день місячного строку припав на неділю (Трійцю), а наступний за ним понеділок також був неробочим днем, тому граничною датою подання позову став вівторок.
– Оскільки позивач здав позовну заяву на пошту саме в цей останній робочий день, строк звернення до суду фактично не був пропущений.
– Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково перейшли до оцінки поважності причин пропуску строку, оскільки самого факту пропуску не існувало.
– Щодо апеляційного оскарження, суд визнав, що навіть за наявності технічних помилок в обчисленні строків апеляційним судом, це не вплинуло на правильність результату, оскільки право на поновлення строку було реалізовано законно.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишивши в силі її резолютивну частину про направлення справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Справа №300/2443/22 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків дій податкового органу щодо недопуску до розгляду заперечень на акти перевірок та скасування податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за порушення порядку обліку товарних запасів.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що контролюючий орган не надав належних доказів ненадання платником документів під час перевірки, оскільки акти про їх ненадання не були підписані представниками позивача, а записи про відмову від підпису були відсутні.
* Податківці протиправно врахували вартість непідакцизних товарів (сірники, продукти тощо) при розрахунку штрафних санкцій, хоча мали право застосовувати їх лише щодо підакцизної продукції.
* Суд наголосив, що право платника на участь у розгляді заперечень до акта перевірки є фундаментальним процесуальним правом, закріпленим у Податковому кодексі України.
* Посилання податкового органу на карантинні обмеження як підставу для недопуску представника платника до розгляду заперечень визнано безпідставним, оскільки жоден нормативно-правовий акт не скасовував право платника на особисту участь у цій процедурі.
* Верховний Суд підтвердив, що процедурні порушення з боку податкового органу, які позбавили платника можливості захистити свої права, є достатньою підставою для скасування прийнятих на їх основі рішень.
* Суд також зазначив, що загальний порядок фіксації відмови від надання документів (складання акта за участю платника або фіксація відмови від підпису) є обов’язковим, і його недотримання робить докази податківців неналежними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги податкових органів, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, залишив без змін.

Справа №340/7545/25 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій відповідача щодо складання довідки про розмір грошового забезпечення із заниженими показниками надбавок та премій, виданої на виконання попереднього судового рішення.

2. **Аргументи суду:**
* Суди першої та апеляційної інстанцій помилково ототожнили новий позов із невиконанням попереднього рішення, що стало підставою для безпідставного закриття провадження.
* Верховний Суд наголосив, що якщо після формального виконання рішення виникає нова дія, яка порушує права особи, вона має розглядатися в межах самостійного позову, а не через механізми судового контролю (ст. 383 КАС України).
* Суд підкреслив, що позови є тотожними лише за умови збігу сторін, предмету та підстав, проте у цій справі предмет спору стосується конкретних дій відповідача при формуванні нової довідки, які раніше не були предметом оцінки.
* Колегія суддів послалася на практику Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на необхідність чіткого визначення відсоткових значень додаткових видів грошового забезпечення у резолютивних частинах рішень для уникнення подібних спорів.
* Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили по суті правомірність дій відповідача щодо нарахування сум у новій довідці, а лише формально закрили справу, це було визнано порушенням процесуального права.
* Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач має право на судовий розгляд по суті своїх вимог щодо оскарження змісту нової довідки, оскільки це є окремим об’єктом спірних відносин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №320/40560/25 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду:

1. Предметом спору є правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за позовом особи, яка намагалася через новий позов оскаржити дії Пенсійного фонду щодо виконання раніше ухваленого судового рішення.

2. Суд виходив із того, що чинне процесуальне законодавство (КАС України) чітко розмежовує процедуру розгляду позовів та процедуру виконання вже ухвалених рішень. Верховний Суд наголосив, що судове рішення є обов’язковим до виконання, і для примусового стягнення чи зобов’язання вчинити дії не потрібно подавати новий позов. Для таких випадків законом передбачено спеціальний механізм судового контролю, зокрема статтю 383 КАС України, яка дозволяє особі звернутися до суду із заявою про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень саме на стадії виконання. Подання окремого позову з аналогічних підстав є процесуально неправильним, оскільки це фактично спроба переглянути вже вирішений спір. Суд підкреслив, що наявність спеціальних норм контролю виключає можливість застосування загального порядку позовного провадження у таких ситуаціях. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у відкритті провадження, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам закону.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правильність відмови у відкритті провадження.

Справа №240/18722/25 від 29/07/2026
Предметом цього спору є правомірність залишення судами без розгляду позовної заяви військовослужбовця про перерахунок грошового забезпечення через пропуск ним тримісячного строку звернення до суду.

Суд виходив із того, що відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, строк звернення до суду у справах про виплату сум, що належать при звільненні, становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про такі суми. Верховний Суд підкреслив, що грошовий атестат, який позивач отримав при звільненні, є саме тим документом, що підтверджує обізнаність особи про розмір нарахованих виплат. Суд відхилив аргумент позивача про те, що відлік строку має починатися лише з моменту отримання відповіді на адвокатський запит, оскільки така позиція дозволяла б необмежено продовжувати строки звернення до суду за власним розсудом. Було наголошено, що пасивна поведінка позивача протягом тривалого часу після звільнення не є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. Суд також зазначив, що Конституційний Суд України розмежував строки для працівників, які перебувають у трудових відносинах, та звільнених осіб, підтвердивши правомірність тримісячного обмеження для останніх. У підсумку, оскільки позивач не довів наявності об’єктивних перешкод для своєчасного звернення, суди попередніх інстанцій правомірно залишили позов без розгляду.

Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №580/8812/24 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень про збільшення грошових зобов’язань з ПДВ та зменшення від’ємного значення цього податку через незгоду з висновками податкової перевірки.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, не дослідивши повною мірою обставини формування податкового кредиту. Хоча податковий орган в акті перевірки визнав суму податкового кредиту, він не врахував її при розрахунку остаточного податкового зобов’язання, що суперечить суті ПДВ як різниці між зобов’язаннями та кредитом. Суди не надали оцінки тому, чи міг контролюючий орган робити висновки про заниження податку, не дослідивши при цьому ланцюг придбання товарів. Також суд вказав на необхідність детального опису в акті перевірки конкретних господарських операцій та первинних документів, на яких базуються донарахування. Оскільки суди не встановили, чи підтверджуються висновки податкової належними доказами, та не скористалися правом на призначення експертизи, було констатовано неповноту встановлення обставин справи. Верховний Суд підкреслив, що акт перевірки має бути не просто формальним документом, а доказом, що дозволяє платнику зрозуміти суть пред’явлених претензій.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №160/30284/23 від 29/07/2026
Предметом цього спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму від’ємного значення ПДВ та нарахував штрафні санкції через нібито нереальність господарських операцій платника податків у період окупації його виробничих потужностей.

Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:

1. Ключовим фактором стало те, що позивач завчасно повідомив податкові органи про втрату контролю над документацією та виробничими потужностями внаслідок збройної агресії, виконавши вимоги підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.
2. Раніше судами в іншій справі вже було встановлено протиправність відмови податкової у застосуванні до позивача спеціальних правил щодо втрати документів, що згідно з процесуальним законом є обставиною, яка не потребує повторного доказування.
3. Суд підкреслив, що оскільки податкова безпідставно відмовила у застосуванні мораторію на перевірки, проведення такої перевірки було незаконним.
4. Верховний Суд наголосив, що порушення процедури призначення та проведення перевірки є самостійною та достатньою підставою для скасування прийнятих за її наслідками рішень.
5. За таких умов суд дійшов висновку, що немає потреби переходити до оцінки суті господарських операцій, оскільки сама процедура перевірки була проведена з грубим порушенням прав платника податків.
6. Враховуючи викладене, касаційна скарга податкового органу була визнана необґрунтованою, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши правомірність скасування податкових повідомлень-рішень.

Справа №812/262/17 від 29/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності дій податкового органу щодо зарахування коштів з електронного рахунку платника ПДВ у рахунок погашення податкового боргу, що виник до 1 липня 2015 року, та вимоги платника провести коригування в інтегрованій картці обліку податків.

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що згідно з нормами Податкового кодексу України, кошти на електронному рахунку платника ПДВ не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, який виник до 1 липня 2015 року.
– Щодо сум, сплачених платником до цієї дати (19 307 грн), суд визнав дії податківців протиправними, оскільки такі зобов’язання мали погашатися виключно з поточного рахунку, а не з електронного.
– Водночас суд підтвердив правомірність дій податкового органу щодо зарахування коштів у розмірі 246 967 грн в рахунок погашення боргу, що виник після 1 липня 2015 року, оскільки це відповідає вимогам законодавства про черговість погашення податкового боргу.
– Суд наголосив, що при наявності податкового боргу контролюючі органи зобов’язані зараховувати кошти в рахунок його погашення згідно з черговістю виникнення, незалежно від того, який напрямок сплати вказав сам платник у платіжному дорученні.
– Щодо решти позовних вимог, суд вказав на їх безпідставність, оскільки податкові декларації були прийняті органом ДПС, а кошти за ними були перераховані до бюджету відповідно до встановленого порядку електронного адміністрування.
– Верховний Суд також підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів (платіжних доручень), якщо оцінка їм уже була надана судами попередніх інстанцій у межах їхньої компетенції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №460/8332/25 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність дій Державної екологічної інспекції щодо проведення обстеження лісових ділянок та законність складеного за результатами цього обстеження акта.

2. Суд виходив із того, що акт обстеження не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, оскільки він не створює безпосередніх правових наслідків та не зумовлює виникнення прав чи обов’язків для особи. Такий документ є лише носієм доказової інформації, яку контролюючий орган може використати в майбутньому, наприклад, при ініціюванні претензійно-позовної роботи. Суд наголосив, що право на судовий захист виникає лише тоді, коли дії чи рішення суб’єкта владних повноважень безпосередньо порушують права або інтереси особи. Оскільки оскаржуваний акт не має обов’язкового характеру, він не може бути самостійним предметом позову в адміністративному суді. Суд також відхилив доводи позивача про неподібність правовідносин, вказавши, що усталена судова практика чітко розмежовує можливість оскарження дій та рішень, що породжують юридичні наслідки, від інформаційних документів. Зрештою, суд підтвердив, що за відсутності порушення прав, яке підлягає судовому захисту, провадження у справі підлягає закриттю.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Вараської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі — без змін.

Справа №240/16540/24 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій Пенсійного фонду щодо виплати щорічної разової грошової допомоги ветерану війни у розмірі, меншому за встановлений законом, та вимога здійснити перерахунок такої допомоги за 2022 та 2023 роки.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій припустилися процесуальної помилки, не перевіривши дотримання позивачем шестимісячного строку звернення до суду. Суд підкреслив, що оскільки граничний термін виплати допомоги за відповідний рік встановлений до 30 вересня, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав не пізніше цієї дати. Відповідно, перебіг строку на звернення до суду починається з 1 жовтня відповідного року, а не з моменту отримання відповіді від Пенсійного фонду на запит. Оскільки позивач звернувся до суду лише у 2024 році, це значно перевищує встановлений законом строк. Суди нижчих інстанцій розглянули справу по суті, не з’ясувавши, чи є поважні причини для поновлення цього пропущеного строку. Верховний Суд зазначив, що він не має повноважень самостійно встановлювати ці фактичні обставини на стадії касації. Тому справа потребує нового розгляду для оцінки причин пропуску строку та вирішення питання про його поновлення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині виплати допомоги за 2022 рік та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №380/22261/23 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Законність дій державних органів щодо надання ТОВ «ГАЗ-ІНВЕСТ АКТИВ» спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону та правомірність апробації запасів корисних копалин цією компанією.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив право прокурора звертатися до суду в інтересах держави у цій сфері, оскільки спеціальне законодавство не наділяє інші органи повноваженнями на оскарження таких рішень.
– Суд визнав, що початок перебігу строку звернення прокурора до суду має відраховуватися з моменту, коли він об’єктивно отримав достатні матеріали, що підтверджують ознаки протиправності дій відповідачів.
– Водночас касаційна інстанція вказала на те, що суди попередніх інстанцій не встановили ключових обставин, зокрема, чи був документ, на підставі якого проводилася реєстрація робіт, належним висновком про розподіл запасів.
– Суди не з’ясували, чи вимагався спеціальний дозвіл для виконання робіт, які передували апробації, та чи відповідав вид і строк виданого дозволу нормативним вимогам для отримання його без аукціону.
– Верховний Суд наголосив, що суди не надали оцінки різниці між «перспективними ресурсами» та «розвіданими запасами», що є критично важливим для застосування процедури отримання дозволу без конкурсу.
– Через відсутність належного дослідження фактичного статусу Небилівської площі та правових підстав для дій ДКЗ, рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними та недостатньо обґрунтованими.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного з’ясування всіх обставин.

Справа №460/7936/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність дій Міністерства оборони України щодо поетапної виплати одноразової грошової допомоги (ОГД) у зв’язку із загибеллю військовослужбовця, замість виплати всієї суми одним платежем.

2. Суд виходив із того, що правовідносини щодо призначення та виплати ОГД тривають до моменту прийняття відповідного рішення уповноваженим органом (Комісією). Оскільки на момент прийняття Комісією рішення про призначення допомоги (грудень 2024 року) вже діяв Порядок № 45, затверджений наказом МО України, орган був зобов’язаний застосовувати саме ці чинні норми. Суд наголосив, що Порядок № 45 не змінює розмір допомоги чи коло отримувачів, а лише регламентує механізм її виплати, тому його застосування до процедури, яка завершилася після набрання ним чинності, є правомірним. Верховний Суд підкреслив, що суб’єкт владних повноважень повинен діяти відповідно до законодавства, чинного на момент прийняття остаточного адміністративного акта. При цьому суд відхилив аргументи про зворотну дію закону, вказавши, що адміністративна процедура була ініційована та завершена вже за наявності нового нормативного регулювання. Таким чином, дії Міністерства оборони щодо розстрочення виплати були визнані такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову про виплату допомоги одним платежем було відмовлено.

Справа №140/1304/25 від 29/07/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку пенсії учаснику бойових дій із застосуванням підвищення у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком замість чинних 25% прожиткового мінімуму.

Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що з 1 липня 2006 року законодавство чітко встановило новий розмір підвищення пенсії для учасників бойових дій — 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Суд наголосив, що ці зміни були внесені Законом №2939-IV, який на момент виникнення спірних правовідносин у 2024 році був і залишається чинним. Аргументи позивача про те, що до нього має застосовуватися редакція закону, яка діяла на момент призначення пенсії у 1992 році, були відхилені, оскільки закон не має зворотної дії в часі щодо виплат, які здійснюються в поточному періоді. Суд також підкреслив, що держава має право змінювати механізми соціального забезпечення з урахуванням економічних можливостей, що неодноразово підтверджувалося практикою Конституційного Суду. Крім того, Верховний Суд зазначив, що положення Закону №2939-IV не визнавалися неконституційними, а тому підстави для їх ігнорування відсутні. Таким чином, дії Пенсійного фонду щодо виплати підвищення у розмірі 25% були визнані повністю законними та обґрунтованими.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.