Справа №824/11/26 від 02/07/2026
На жаль, я не можу проаналізувати судове рішення, оскільки ви не надали текст документа або посилання на нього. Будь ласка, надайте зміст рішення, щоб я міг надати вам професійний юридичний аналіз відповідно до вашого запиту.
Справа №824/11/26 від 02/07/2026
На жаль, я не можу проаналізувати судове рішення, оскільки ви не надали текст документа або посилання на нього. Будь ласка, надайте текст рішення, і я негайно підготую для вас професійний аналіз відповідно до ваших вимог.
Справа №914/2531/25 від 07/07/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Оллтех» про визнання недійсним та скасування рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету діяли в межах своїх повноважень та з дотриманням процедури, визначеної законодавством про захист економічної конкуренції. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, не виявивши порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних актів. Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правомірності висновків попередніх інстанцій щодо законності рішення АМКУ. Також було підтверджено, що фактичні обставини справи були встановлені судами повно та всебічно, а оцінка доказів відповідає вимогам господарського процесуального законодавства. У результаті, колегія суддів не знайшла правових підстав для переоцінки доказів, які вже були предметом дослідження в нижчих інстанціях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Оллтех» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №924/784/25 від 07/07/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Інвестбуд-2016» про визнання недійсним та скасування окремих пунктів рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, якими було застосовано санкції до позивача.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету діяли в межах наданих їм законом повноважень та з дотриманням процедури збору доказів. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій і не виявив порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень. Суд підкреслив, що доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Також було підтверджено, що встановлені АМКУ факти порушення конкурентного законодавства знайшли своє належне відображення у матеріалах справи. Враховуючи відсутність підстав для висновку про незаконність дій антимонопольного органу, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Інвестбуд-2016» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №904/5571/24 від 07/07/2026
Предметом цього спору є оскарження Регіональним офісом водних ресурсів рішення Антимонопольного комітету України, яким на позивача було накладено певні санкції або приписи.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди не надали належної правової оцінки всім доводам сторін та не дослідили повною мірою докази, на які посилалися учасники процесу для обґрунтування своїх позицій. Касаційна інстанція наголосила на необхідності дотримання принципу повноти та всебічності судового розгляду, чого в даному випадку не було забезпечено. Суд зазначив, що для правильного застосування норм матеріального права необхідно спочатку чітко встановити обставини справи, що вимагає додаткового дослідження доказів у суді першої інстанції. Оскільки Верховний Суд позбавлений права самостійно збирати чи переоцінювати докази, він не мав можливості ухвалити нове рішення по суті спору. Відтак, для усунення допущених помилок та забезпечення права на справедливий суд, справу було повернуто на новий розгляд.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Справа №646/2603/24 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином, який проживає окремо з матір’ю, та усунення перешкод у такому спілкуванні.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з пріоритету якнайкращого забезпечення інтересів дитини, що передбачає право дитини на регулярне спілкування з обома батьками. Суд наголосив, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо виховання, а той з батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди, якщо спілкування не шкодить розвитку дитини. Апеляційний суд при прийнятті рішення врахував висновок органу опіки та піклування, стан здоров’я дитини та необхідність поступового відновлення емоційного контакту між батьком і сином. Суд касаційної інстанції підкреслив, що визначений графік побачень є збалансованим і не створює надмірного навантаження на дитину. Доводи матері про неможливість спілкування через стан здоров’я дитини були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій вже надали їм належну оцінку. Верховний Суд також зазначив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а доводи скаржника про неврахування певних обставин є спробою переглянути встановлені судами фактичні дані.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було встановлено графік побачень та спілкування батька з дитиною, — без змін.
Справа №904/52/23 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах держави та територіальної громади з вимогою скасувати наказ Держгеокадастру, рішення про державну реєстрацію прав та витребувати земельну ділянку природно-заповідного фонду з незаконного володіння приватних компаній.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що земельні ділянки в межах об’єктів природно-заповідного фонду мають особливий правовий режим і не можуть перебувати у приватній власності. Суд наголосив на принципі *jura novit curia* («суд знає закони»), згідно з яким суд не обмежений буквальним тлумаченням позовних вимог і має самостійно надавати правову кваліфікацію відносинам. Хоча прокурор обрав віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння), суд визначив, що для захисту прав на землі заповідного фонду, які держава фактично не втрачала, належним способом є негаторний позов (усунення перешкод у користуванні). Верховний Суд підкреслив, що формальна відмова апеляційного суду в позові лише через помилкову кваліфікацію прокурором способу захисту є неприпустимою, оскільки це не забезпечує реального відновлення порушених прав. Тому суд, діючи активно, перекваліфікував вимогу на повернення ділянки територіальній громаді, що дозволяє досягти мети правосуддя. Водночас суд відмовив у скасуванні наказу та реєстраційних записів, оскільки це не є необхідним для повернення землі власнику.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував постанову апеляційного суду та ухвалив нове рішення про повернення земельної ділянки територіальній громаді, залишивши решту вимог без задоволення.
Справа №495/1975/24 від 06/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Заявниця звернулася до суду із заявою про звільнення її від обов’язків опікуна над недієздатним сином та призначення опікуном іншого її сина, який наразі проходить військову службу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що заявниця має право бути звільненою від обов’язків опікуна за станом здоров’я, що було задоволено.
* Щодо призначення нового опікуна, суд наголосив, що головним критерієм є забезпечення найкращих інтересів недієздатної особи, яка потребує постійного стороннього догляду через глибоку розумову відсталість.
* Суд встановив, що кандидат в опікуни проходить військову службу в іншій місцевості, що об’єктивно унеможливлює здійснення ним щоденного догляду за підопічним.
* **** Верховний Суд у цій справі відступив від попередньої позиції, зазначивши, що сам по собі факт мобілізації не є автоматичною підставою для відмови у призначенні опікуном, проте суд зобов’язаний оцінювати реальну здатність особи виконувати функції опікуна, а не лише формальну відповідність вимогам закону.
* Суд підкреслив, що призначення опікуна має відбуватися з урахуванням можливості особи забезпечити побутові умови та лікування підопічного, чого мобілізований кандидат на даний момент гарантувати не може.
* Відтак, до моменту появи можливості здійснювати реальний догляд, суд правомірно поклав обов’язки опікуна на орган опіки та піклування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими заявницю звільнено від обов’язків опікуна, але відмовлено у призначенні її сина-військовослужбовця опікуном на даний час.
Справа №607/199/24 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов доньки до батька про позбавлення його батьківських прав через нібито ухилення від виконання батьківських обов’язків.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише за наявності винної поведінки та свідомого нехтування обов’язками.
– Було встановлено, що конфлікт між батьком та дитиною значною мірою зумовлений сторонніми факторами, зокрема тривалим конфліктом із родичами та небажанням самої дитини йти на контакт.
– Суд врахував, що батько намагався налагодити зв’язок та здійснював спроби матеріального забезпечення, що спростовує доводи про повне самоусунення від виховання.
– Факт того, що дитина не бажає спілкуватися з батьком, сам по собі не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки це не завжди є наслідком виключно вини батька.
– Суд критично оцінив висновок органу опіки та піклування, зазначивши, що він не містить достатньої мотивації та аналізу обставин, які б свідчили про неможливість збереження сімейних зв’язків.
– Верховний Суд підкреслив, що права батьків є похідними від інтересів дитини, проте розірвання сімейних зв’язків можливе лише у вкрай виняткових випадках, яких у цій справі не встановлено.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін.
Справа №1-1/11 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами та оскарження процесуальних порушень, допущених під час формування складу суду апеляційної інстанції.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є повторним розглядом справи по суті, а спрямована виключно на перевірку наявності обставин, які не були відомі суду під час ухвалення вироку.
– Верховний Суд підтвердив, що заміна суддів у колегії відбувалася відповідно до вимог КПК України та внутрішніх засад суду, зокрема через відпустки суддів та необхідність дотримання процесуальних строків.
– Щодо участі суддів цивільної палати, суд зазначив, що залучення таких суддів до кримінального провадження є допустимим у разі неможливості сформувати колегію виключно з суддів кримінальної палати, що відповідає внутрішнім актам Черкаського апеляційного суду.
– Суд відхилив доводи засудженого про незаконність участі судді ОСОБА_8, оскільки фактичного розгляду справи по суті за його участі до моменту постановлення оскаржуваної ухвали не відбувалося, а засуджений не заявляв відводів під час судового засідання.
– Верховний Суд визнав безпідставними скарги на технічні проблеми під час відеоконференції, оскільки засуджений та його захисник не повідомляли суд про ці перешкоди під час самого засідання.
– Суд підкреслив, що засуджений не довів, яким саме чином нібито допущені порушення вплинули на законність та обґрунтованість ухвалених рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а ухвали судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №465/2714/14-к від 06/07/2026
Предметом спору є питання правомірності відмови у витребуванні кримінальної справи для касаційного перегляду через невідповідність поданої скарги вимогам процесуального закону.
Суддя Касаційного кримінального суду прийшов до висновку, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, за яким здійснювалося провадження. Зокрема, заявник не вказав конкретних підстав для скасування судового рішення, передбачених статтею 398 КПК 1960 року, та не обґрунтував, у чому саме полягає незаконність ухвали апеляційного суду. Окрім того, у скарзі було відсутнє чітко сформульоване прохання до суду касаційної інстанції. Суд також звернув увагу на помилкове посилання заявника на норми КПК 2012 року, які не застосовуються до цієї справи. Важливим процесуальним моментом є те, що КПК 1960 року не передбачає процедури залишення касаційної скарги без руху для усунення недоліків, як це можливо за чинним кодексом. Водночас суд роз’яснив, що така відмова не є остаточною і заявник має право повторно звернутися до суду, якщо усуне вказані недоліки у встановлений законом строк.
Суд постановив відмовити у витребуванні кримінальної справи за касаційною скаргою ОСОБА_2.
Справа №917/1001/25 від 07/07/2026
1. Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 3 045 083,13 грн з товариства та фізичної особи на користь банківської установи.
2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю дотримання процесуальних норм, що регулюють порядок касаційного оскарження. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі за клопотанням відповідача. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд встановив, що скаржник не навів належного обґрунтування того, як саме суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, що стало підставою для закриття провадження в цій частині. У частині оскарження, що стосувалася пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права), суд визнав доводи скаржника безпідставними. Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. Таким чином, правові підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій були відсутні.
3. Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження, закрив касаційне провадження в частині та залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №607/9097/20 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є визначення правильного порядку призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, коли частина з них вчинена до, а частина — після ухвалення попереднього вироку, зокрема у випадках «розірваної» повторності тотожних злочинів.
2. **.** Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, які раніше передбачали незастосування правил ч. 4 ст. 70 КК до тотожних правопорушень. Суд наголосив, що законодавець не передбачав винятків із правил призначення покарання залежно від того, чи є правопорушення тотожними, однорідними чи різнорідними. Ключовим критерієм для застосування ч. 4 ст. 70 КК є виключно часовий фактор — вчинення злочину до постановлення попереднього вироку. Велика Палата встановила чіткий поетапний механізм призначення покарання: спочатку за кожне правопорушення окремо, потім за сукупністю вчинених до вироку, далі застосування ч. 4 ст. 70 КК, після цього за сукупністю вчинених після вироку, і на завершення — за сукупністю вироків за ст. 71 КК. Такий підхід забезпечує дотримання принципів індивідуалізації покарання та правової визначеності. Крім того, суд визнав обґрунтованими доводи прокурора щодо закінчення строків давності притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 353 КК, що вимагало зміни судових рішень у цій частині.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого та повністю — скаргу прокурора, змінивши судові рішення в частині призначення остаточного покарання та звільнивши засудженого від покарання за ч. 1 ст. 353 КК у зв’язку із закінченням строків давності.
Справа №990SСGС/8/26 від 02/07/2026
Предметом цього спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя, якою було залишено в силі рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Суд при винесенні цього рішення керувався принципом законності та перевіряв дотримання процедури дисциплінарного провадження щодо судді. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала, чи були підстави для притягнення судді до відповідальності та чи відповідало накладене стягнення тяжкості вчиненого проступку. Суд дійшов висновку, що Вища рада правосуддя діяла в межах своїх повноважень, визначених законом, та належним чином обґрунтувала свої висновки. Аргументи скаржника про порушення його прав під час дисциплінарного провадження не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Суд також врахував, що дисциплінарна відповідальність судді є необхідним механізмом забезпечення довіри до судової влади та дотримання суддівської етики. Зрештою, суд не виявив підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.
Справа №990/132/26 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий професійний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови суду першої інстанції у відкритті провадження за позовом особи до Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо скасування ухвали Дисциплінарної палати про повернення дисциплінарної скарги на дії судді.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на судовий захист не є абсолютним і вимагає наявності реального порушення прав особи, яке підлягає захисту в судовому порядку.
– Встановлено, що чинне законодавство (зокрема Закон «Про Вищу раду правосуддя») прямо передбачає, що ухвали про повернення дисциплінарної скарги не підлягають оскарженню.
– Велика Палата підтвердила свою сталу практику, згідно з якою скаржник не є безпосереднім учасником дисциплінарних правовідносин, оскільки рішення ВРП щодо дисциплінарної відповідальності судді створюють юридичні наслідки для судді, а не для особи, яка ініціювала скаргу.
– Суд зазначив, що обмеження права на оскарження таких ухвал є пропорційним, переслідує легітимну мету та не позбавляє особу доступу до правосуддя в цілому.
– Суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, відмовивши у відкритті провадження, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
– Велика Палата не знайшла підстав для відступу від своєї попередньої практики, на яку посилався позивач, оскільки аргументи скаржника не містили нових обґрунтувань, здатних змінити правову позицію суду.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.
Справа №902/1232/24 від 07/07/2026
Предметом спору у цій справі є вимога Малого приватного підприємства — Фірма «Мед» про визнання недійсним рішення, прийнятого Акціонерним товариством «Вінницяобленерго».
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу енергопостачальної компанії, дійшов висновку, що під час перегляду справи в апеляційному порядку були допущені суттєві порушення норм процесуального права. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив усі обставини справи та не надав належної правової оцінки доводам сторін, що є обов’язковим для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо всебічного з’ясування фактичних даних, які мають вирішальне значення для вирішення спору по суті. Верховний Суд наголосив, що недотримання процесуальних стандартів при оцінці доказів унеможливлює встановлення істини у справі. Відтак, для усунення виявлених недоліків та забезпечення права сторін на справедливий судовий розгляд, справу необхідно повернути на новий розгляд до апеляційної інстанції. Такий підхід забезпечує дотримання принципу верховенства права та належного здійснення правосуддя.
Суд задовольнив касаційну скаргу АТ «Вінницяобленерго», скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Справа №911/3649/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність повернення судом позовної заяви третьої особи, яка намагалася вступити у справу про стягнення кредитної заборгованості з вимогою про визнання недійсним договору поруки.
2. Суд виходив з того, що для вступу третьої особи у справу з самостійними вимогами необхідно дотриматися критерію єдиного предмета спору, чого в даному випадку не було зроблено. Верховний Суд наголосив, що предметом спору у первісному позові є виконання зобов’язань за кредитним договором, тоді як третя особа намагалася оскаржити договір поруки, що є окремим матеріально-правовим об’єктом. Суд розмежував поняття «предмет позову» та «предмет спору», зазначивши, що вимоги третьої особи мають бути спрямовані саме на той об’єкт, щодо якого вже виник конфлікт між позивачем та відповідачем. Оскільки вимоги третьої особи знаходяться поза межами первісного предмета спору, їх спільний розгляд є процесуально неможливим. Також суд відхилив аргументи скаржника про необхідність відступу від попередніх правових позицій Верховного Суду, оскільки скаржник не навів ґрунтовних підстав для такого кроку, а лише намагався переоцінити встановлені обставини справи. В результаті суд підтвердив, що такі вимоги мають розглядатися виключно в межах окремого, самостійного позовного провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви третьої особи — без змін.
Справа №725/2249/24 від 07/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад справи:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався оскаржити своє звільнення з посади директора комунального підприємства, яке відбулося ще у 2011 році, вимагаючи поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за вимушений прогул за понад 12 років.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач був обізнаний про своє звільнення ще у 2011 році, оскільки відповідне розпорядження було долучено до матеріалів кримінальної справи, з якими він ознайомлювався, а сам факт звільнення був загальновідомим.
– Позивач не довів поважність причин пропуску місячного строку на звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, оскільки протягом 13 років не вчиняв жодних дій для отримання трудової книжки чи оскарження наказу.
– Суд наголосив на принципі добросовісності: позивач, будучи керівником інших компаній у період після звільнення, не міг обґрунтовано стверджувати, що відсутність трудової книжки була перешкодою для працевлаштування.
– Верховний Суд підкреслив, що затримка видачі трудової книжки тягне за собою відповідальність лише тоді, коли вона дійсно спричинила вимушений прогул, чого в даному випадку не було доведено.
– Суд відхилив доводи скаржника про “триваючий характер” порушення, зазначивши, що формальна відсутність розписки про отримання документів не нівелює обізнаність особи про факт звільнення.
– Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми трудового права, врахувавши, що пропуск строку звернення до суду без поважних причин є самостійною підставою для відмови у позові.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими у позові було відмовлено через пропуск строку звернення до суду, — без змін.
Справа №914/253/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога прокурора в інтересах Львівської обласної ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (Будинком вчених у м. Львові) шляхом скасування державної реєстрації права власності профспілкової організації, скасування розпорядження про оформлення права власності та повернення будівлі територіальній громаді.
**2. Основні аргументи суду**
* Суд встановив, що оспорюване розпорядження 2005 року вже вичерпало свою дію через виконання, тому його скасування є неефективним способом захисту прав.
* Суд наголосив на принципі «res judicata» (остаточності судового рішення), зазначивши, що спір щодо цього ж майна вже був остаточно вирішений в іншій справі (№ 914/1816/22), і повторний розгляд є неприпустимим.
* Верховний Суд підкреслив, що обрання позивачем неналежного способу захисту (негаторний позов замість віндикаційного) є самостійною підставою для відмови у позові.
* Суд врахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Федерація профспілкових організацій Чернігівської області проти України», де вказано на необхідність дотримання балансу інтересів та захисту добросовісних власників.
* Щодо витрат на правничу допомогу, суд застосував критерії реальності та розумності, зменшивши суму стягнення до 35 000 грн та відмовивши у відшкодуванні «гонорару успіху», який визнав неспівмірним.
* Суд дійшов висновку, що прокурор не довів наявність суспільного інтересу та не обґрунтував, як саме територіальна громада планує використовувати будівлю у разі її повернення.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги прокуратури та обласної ради, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.
Справа №758/16383/19 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики, що включає основний борг, проценти за користування коштами, пеню та 3% річних.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що договір позики є реальним правочином, а його підписання сторонами та наявність у тексті пункту про отримання коштів є достатнім доказом виникнення зобов’язання.
– Суд наголосив, що право на зменшення розміру неустойки (пені) відповідно до ст. 551 ЦК України є дискреційним повноваженням суду, яке спрямоване на дотримання принципу пропорційності, якщо сума пені значно перевищує розмір збитків.
– Щодо відмови у призначенні почеркознавчої експертизи, суд встановив, що відповідач зловживав процесуальними правами: неодноразово заявляв клопотання, але не з’являвся на засідання та не надавав зразків підпису для дослідження.
– Суд зазначив, що згідно з процесуальним законом, збирання доказів не є обов’язком суду, а призначення експертизи за ініціативою суду є винятковим заходом, який у цій справі був би недоцільним.
– Поведінка відповідача в інших аналогічних справах, де він також намагався затягнути розгляд через клопотання про експертизи без реального наміру їх проводити, була врахована судом як доказ недобросовісності.
– Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального закону, які б вплинули на законність рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №990/488/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження кандидатом на посаду судді рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про затвердження результатів тестування когнітивних здібностей, через яке позивача не було допущено до наступного етапу кваліфікаційного іспиту.
**2. Аргументи суду**
Суд наголосив, що ВККС діяла в межах своїх повноважень, оскільки закон не вимагає завчасного оприлюднення переліку тестових питань для перевірки когнітивних здібностей, на відміну від інших етапів іспиту. Суд встановив, що Комісія належним чином затвердила базові вимоги до програмного забезпечення та бібліотеки тестових завдань, які були розроблені залученими фахівцями та пройшли відповідну перевірку. Важливим аргументом стало те, що умови тестування були однаковими для всіх кандидатів, а позивач добровільно погодився на них, розпочавши проходження іспиту. Суд вказав, що неможливість ознайомлення з конкретними питаннями та ключами після тестування є технічною особливістю, спрямованою на забезпечення конфіденційності бази завдань, і не порушує принципи прозорості добору. Також суд зазначив, що незгода позивача з отриманим балом, який був автоматично зафіксований системою, не є доказом протиправності дій Комісії. Зрештою, Велика Палата підкреслила, що кваліфікаційний іспит є конкурентною процедурою, де недосягнення прохідного бала є об’єктивним наслідком, а не дискримінацією чи порушенням прав кандидата.
**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін.
Справа №752/13051/22 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів на її утримання.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що пріоритетом у таких справах є виключно «найкращі інтереси дитини», які мають переважати над інтересами батьків.
– Було встановлено, що обидва батьки мають належні житлові умови та стабільний дохід, тому кожен із них формально спроможний виховувати дитину.
– Суд врахував, що дитина тривалий час проживає з матір’ю, що забезпечує стабільність її середовища, а також те, що дитина під час бесіди висловила бажання проживати саме з нею.
– Щодо доводів батька про перешкоджання у спілкуванні, суд зазначив, що ці обставини не є вирішальними для зміни місця проживання дитини, оскільки вони не спростовують факту належного виконання матір’ю батьківських обов’язків.
– Висновок органу опіки та піклування, який рекомендував залишити дитину з матір’ю, був визнаний судом обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини.
– Суд також підкреслив, що факт перебування дитини за кордоном не позбавляє суд права визначити її місце проживання в Україні, а доводи батька про «відчуження» дитини не підтверджені належними доказами та мають характер припущень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, визначивши місце проживання дитини з матір’ю та стягнувши аліменти з батька.
Справа №642/5346/23 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо засудження особи за замах на вбивство працівників правоохоронного органу (ст. 348 КК України) під час конфлікту, що виник у комендантську годину.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що засуджений діяв з прямим умислом на вбивство, оскільки застосував бойову зброю, здійснюючи прицільні постріли в бік поліцейських, що підтверджується показаннями свідків та відеозаписами.
* Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації за ст. 348 КК достатньо усвідомлення особою факту виконання працівником правоохоронного органу службових обов’язків, незалежно від того, чи знав нападник про деталі цих обов’язків.
* Суд відхилив доводи захисту про «необхідну оборону», оскільки відеозаписи спростували версію про те, що поліцейські першими відкрили вогонь, а дії засудженого були агресивними та ініційованими ним самим.
* Щодо процесуальних порушень (неприведення до присяги в суді першої інстанції), суд зазначив, що ці недоліки були усунуті під час апеляційного розгляду шляхом повторного допиту потерпілих.
* Суд підкреслив, що перебування особи в стані алкогольного сп’яніння, підтверджене токсикологічним дослідженням, є обтяжуючою обставиною, яка правомірно врахована при призначенні покарання.
* Щодо цивільних позовів, суд вказав, що моральна шкода, завдана емоційними стражданнями та загрозою життю, не завжди потребує документального підтвердження витрат і визначається судом на засадах розумності та справедливості.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №755/15968/20 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про перехід права власності на квартиру до банку в порядку позасудового врегулювання іпотеки.
2. **Аргументи суду:**
* Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, виходячи з того, що банк не надав доказів направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень основного зобов’язання, що є обов’язковим за законом.
* Верховний Суд, переглядаючи справу, встановив, що суди попередніх інстанцій не дослідили матеріали реєстраційної справи, які були витребувані судом.
* Банк у своїх запереченнях наполягав, що докази направлення вимоги (з відмітками пошти) містяться в матеріалах справи, проте суди ці доводи проігнорували.
* Відповідно до процесуального законодавства, суд зобов’язаний надати мотивовану оцінку кожному аргументу учасників справи, чого зроблено не було.
* Верховний Суд наголосив, що він позбавлений можливості самостійно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, які не були досліджені судами нижчих інстанцій.
* Оскільки суди не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, допустивши порушення норм процесуального права, рішення підлягають скасуванню.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №650/1436/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційною інстанцією скарги особи, яка не була обвинуваченим у кримінальному провадженні, але чиї персональні дані та дії були згадані у вироку суду першої інстанції.
2. Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд формально підійшов до питання права на оскарження, проігнорувавши зміст вироку. Суд наголосив, що якщо у вироку, постановленому щодо однієї особи, містяться висновки, які безпосередньо стосуються прав, свобод чи інтересів іншої особи, остання має законне право на апеляційне оскарження. Це право гарантується пунктом 10 частини 1 статті 393 КПК України, який дозволяє оскарження судових рішень іншими особами, якщо вони зачіпають їхні інтереси. Апеляційний суд помилково обмежив доступ до правосуддя, не врахувавши, що згадування особи у вироку як співучасника чи учасника подій створює для неї правові наслідки. Верховний Суд підкреслив, що право на апеляцію в таких випадках є невід’ємною складовою права на судовий захист. Відтак, відмова в розгляді скарги по суті була визнана істотним порушенням кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №904/5269/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення з підрядника пені та штрафу за несвоєчасне виконання робіт за договором про закупівлю послуг, а також правомірності зменшення судом цих санкцій та відмови у їх стягненні щодо одного з об’єктів через посилання на преюдиційні обставини з іншої справи.
2. **Аргументи суду:**
* Суд касаційної інстанції наголосив, що питання зменшення розміру неустойки (штрафних санкцій) є дискреційним правом суду, яке реалізується на основі оцінки конкретних обставин справи, тому універсальних критеріїв для такого зменшення не існує.
* Щодо зменшення санкцій на 70%, суд визнав це правомірним, оскільки позивач уже отримав кошти за банківською гарантією, що частково покрило його майнові ризики, а стягнення неустойки в повному обсязі могло б призвести до безпідставного збагачення та фінансової дестабілізації підрядника.
* Водночас, Верховний Суд вказав на помилковість підходу судів попередніх інстанцій щодо застосування преюдиції (стаття 75 ГПК України) стосовно об’єкта УКЗ №124.
* Суд підкреслив, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом факти (юридичні події), а не правова оцінка цих фактів, надана в іншому рішенні.
* Суди попередніх інстанцій, посилаючись на інше рішення, фактично підмінили власне дослідження доказів правовою оцінкою іншого суду, не встановивши самостійно момент виникнення обставин неможливості виконання робіт.
* Отже, суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо порушення підрядником умов договору на вказаному об’єкті, що є порушенням процесуальних норм.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині оскарження зменшення штрафних санкцій, а в частині відмови у стягненні пені та штрафу щодо об’єкта УКЗ №124 — скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №918/1230/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електроенергії та стягнення з постачальника на користь місцевого бюджету коштів, безпідставно отриманих внаслідок непропорційного підвищення ціни товару.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що сторони договору без належного документального обґрунтування та всупереч вимогам закону збільшили ціну за одиницю електроенергії на 27,5–43,2%, що значно перевищує допустимий ліміт у 10%.
– Верховний Суд підтвердив, що «Особливості» здійснення публічних закупівель на період воєнного стану є підзаконним актом, який не скасовує імперативну норму Закону України «Про публічні закупівлі» щодо обмеження зміни ціни.
– Суд наголосив, що у випадках, коли комунальне підприємство фінансується з місцевого бюджету, орган місцевого самоврядування (міська рада) є належним позивачем, оскільки саме територіальна громада зазнала збитків через неефективне витрачання бюджетних коштів.
– Постачальник не довів факту коливання ринкових цін, яке б виправдовувало таке суттєве підвищення вартості, а в окремі періоди спостерігалося навіть зниження ринкової ціни на електроенергію.
– Суд відхилив аргументи про необхідність відступлення від попередніх правових позицій, зазначивши, що практика Верховного Суду з цього питання є сталою та послідовною.
– Спроби постачальника посилатися на «спеціальний воєнний режим» як підставу для ігнорування 10-відсоткового обмеження були визнані судом безпідставними та такими, що суперечать принципу правової визначеності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими додаткові угоди визнано недійсними, а з постачальника стягнуто понад 5,3 млн грн на користь Рівненської міської ради.
Справа №918/1018/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «Рівнеобленерго» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» заборгованості за послуги з передачі електричної енергії, включаючи 3% річних, нараховані як на планові, так і на фактичні обсяги послуг.
2. Верховний Суд керувався тим, що умови укладеного між сторонами договору чітко передбачають обов’язок користувача здійснювати оплату як планових, так і фактичних обсягів послуг у визначені строки. Суд наголосив, що ці зобов’язання є взаємопов’язаними та не замінюють одне одного, тому їх невиконання є порушенням грошового зобов’язання. Апеляційний суд помилково застосував висновки з іншої справи, де умови договору про порядок розрахунків суттєво відрізнялися. Верховний Суд підкреслив, що правова позиція щодо можливості нарахування 3% річних на планові платежі є послідовною та підтвердженою практикою об’єднаної палати Касаційного господарського суду. Відтак, нарахування відповідальності за прострочення оплати планових обсягів є правомірним. Суд також зазначив, що при вирішенні таких спорів необхідно виходити з конкретних умов договору, а не застосовувати шаблонні підходи до різних за змістом правовідносин.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні 3% річних та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги в цій частині були задоволені в повному обсязі.
Справа №908/1562/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення з ТОВ «Параллель-М ЛТД» на користь АТ «Укрнафта» штрафу у розмірі 20 691 394,76 грн за неналежне виконання зобов’язань щодо рівномірного приймання нафтопродуктів, передбачених договором поставки.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що відповідач порушив умови укладених угод, не забезпечивши рівномірне приймання всього обсягу нафтопродуктів у встановлені строки, що підтверджується матеріалами справи.
* Верховний Суд підтвердив, що право на зменшення розміру штрафних санкцій (згідно зі ст. 551 ЦК України) є дискреційним повноваженням суду, яке реалізується на основі внутрішнього переконання та оцінки всіх обставин справи.
* Суди попередніх інстанцій правомірно врахували виняткові обставини, зокрема введення воєнного стану, втрату відповідачем частини активів та його діяльність із забезпечення критичної інфраструктури.
* Суд зазначив, що зменшення штрафу на 50% є справедливим балансом інтересів сторін, оскільки позивач не довів наявності значних збитків, а повне стягнення штрафу могло б призвести до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
* Доводи скаржника щодо порушення процесуальних прав через відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи були відхилені, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув клопотання, але визнав причини неявки представника неповажними, а матеріали справи — достатніми для розгляду.
* Верховний Суд наголосив, що не має права переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, а суди нижчих інстанцій не порушили норм матеріального чи процесуального права при реалізації свого права на зменшення неустойки.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Параллель-М ЛТД» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення штрафу у зменшеному на 50% розмірі — без змін.
Справа №199/6566/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визначення належної юрисдикції суду (цивільної чи господарської) для розгляду позову про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, що використовується для комерційної діяльності.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що ключовим критерієм розмежування юрисдикції є не лише формальний суб’єктний склад, а характер правовідносин, з яких виник спір. Верховний Суд встановив, що позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, використовував орендовану ділянку для здійснення господарської діяльності, зокрема для експлуатації торговельно-офісного комплексу. Оскільки цільове призначення землі та фактичне використання об’єкта нерухомості прямо пов’язані з комерційною діяльністю, такий спір за своєю природою є господарським. Суд підкреслив, що правовідносини, які виникають при використанні землі для бізнесу, підпадають під дію Господарського процесуального кодексу України. Відтак, розгляд справи в порядку цивільного судочинства був помилковим, що стало підставою для закриття провадження в суді загальної юрисдикції. Верховний Суд також врахував, що позивач фактично визнав господарську юрисдикцію, звернувшись із відповідним клопотанням про передачу справи до господарського суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №910/12118/25 від 07/07/2026
1. Предметом спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Галантерея, одяг та дрібниці» про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Акціонерним товариством «ПроКредит Банк».
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу банку, дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій через порушення норм процесуального права та неповноту дослідження обставин справи. Суд касаційної інстанції встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки всім доводам сторін, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було проігноровано необхідність детального аналізу правових підстав для вчинення банком оспорюваного одностороннього правочину в контексті умов укладеного між сторонами договору. Верховний Суд наголосив, що для встановлення законності дій банку суди повинні були перевірити дотримання процедури, передбаченої законом та внутрішніми правилами фінансової установи. Оскільки суди не встановили фактичних обставин, що мають значення для справи, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити власне рішення по суті. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, її необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №916/3741/25 від 07/07/2026
1. Предметом спору є стягнення з Державної митної служби України на користь приватного підприємства грошових коштів у розмірі понад 13,7 млн грн.
2. Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельної перевірки правових підстав для стягнення вказаної суми з митного органу. Суд звернув увагу на те, що процедура розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій була проведена з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи. Також було підкреслено, що для прийняття законного рішення необхідно чітко розмежувати компетенцію митних органів та порядок відшкодування шкоди чи повернення коштів у контексті заявлених позовних вимог. Оскільки ці питання залишилися нез’ясованими, Верховний Суд визнав неможливим залишити рішення судів попередніх інстанцій в силі. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, її необхідно повернути на стадію доказування до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував усі рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Справа №902/997/25 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 902/997/25:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправним та скасування рішення комісії АТ «Вінницяобленерго» про нарахування ТОВ «СІГМА-3» ЛТД вартості необлікованої електричної енергії на суму понад 900 тис. грн.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що акт про порушення був складений з грубим порушенням процедури, оскільки відмова представника споживача від підпису не була зафіксована відеозйомкою та не була засвідчена незаінтересованими особами, що є обов’язковим згідно з ПРРЕЕ.
* Рішення комісії обленерго базувалося на висновках про пошкодження пломб, які не були зафіксовані в первинному акті про порушення, що робить такі нарахування безпідставними.
* Суд критично оцінив висновок експертизи, на який посилався відповідач, вказавши на його альтернативний характер та суперечливість, натомість врахував інший експертний висновок, який підтвердив відсутність втручання в роботу лічильника.
* Відповідач не довів наявності законних підстав для застосування розрахунку за «дозволеною потужністю», оскільки не було зафіксовано фактів недопуску персоналу до перевірки або перешкоджання вимірюванням.
* Верховний Суд підкреслив, що обленерго не надало доказів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій, а спроби скаржника переоцінити докази виходять за межі повноважень касаційної інстанції.
* Суд також зазначив, що відсутність відеофіксації відмови від підписання акта є істотним порушенням, яке позбавляє такий акт юридичної сили, а не просто «формальним недоліком».
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Вінницяобленерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування нарахувань — без змін.
Справа №282/149/23 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є визнання недійсною довіреності, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок власнику через відсутність волевиявлення на їх передачу в оренду.
2. Суд встановив, що довіреність, на підставі якої було укладено договори оренди, є недійсною через розбіжності в реєстраційних номерах та відсутність належного посвідчення посадовою особою сільської ради. Оскільки довіреність визнано недійсною, представник не мав повноважень на укладення договорів оренди від імені власника, що свідчить про відсутність волевиявлення останнього. Суди попередніх інстанцій помилково обрали спосіб захисту «витребування майна з чужого незаконного володіння», оскільки у даному випадку правовідносини стосуються усунення перешкод у користуванні землею. Верховний Суд, враховуючи власну практику, зазначив, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, виходячи з мети захисту прав, а не лише буквального тлумачення. Враховуючи це, Верховний Суд змінив спосіб захисту на зобов’язання повернути земельні ділянки, що відповідає суті негаторного позову. **** Суд у своєму рішенні послався на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 456/252/22, яка уточнює підходи до інтерпретації позовних вимог та застосування негаторного позову, що фактично закріплює відступ від більш формалістичних підходів, які раніше могли застосовуватися в аналогічних спорах.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши резолютивну частину рішень судів попередніх інстанцій у частині способу захисту прав позивача, зобов’язавши відповідача повернути земельні ділянки власнику.
Справа №742/2555/24 від 06/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні заявника опікуном над його недієздатним рідним дядьком.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що призначення опікуна має відбуватися виключно в інтересах недієздатної особи, а не лише за бажанням заявника. Суди встановили, що подання органу опіки та піклування було формальним, не містило належної мотивації щодо доцільності призначення саме цієї особи та не враховувало наявність інших родичів, які могли б виконувати ці обов’язки. Верховний Суд підкреслив, що хоча сам по собі статус військовослужбовця не є перешкодою для опікунства, заявник не довів свою спроможність забезпечити постійний догляд за підопічним. Суд також зазначив, що органи опіки повинні ретельно перевіряти умови життя та реальні наміри кандидата, уникаючи зловживань, особливо в умовах воєнного стану. Оскільки суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам і не встановили обставин, що підтверджували б переваги заявника як опікуна, касаційна скарга була відхилена.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши правомірність відмови у призначенні заявника опікуном.
Справа №727/48/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про розірвання депозитного договору та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» 40 000 євро, які були списані з її рахунку внаслідок несанкціонованих шахрайських дій третіх осіб.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що банк не надав доказів того, що саме позивачка своїми діями чи бездіяльністю (наприклад, розголошенням паролів чи ПІН-кодів) сприяла шахрайському доступу до її рахунків.
– Верховний Суд підкреслив, що відповідальність за безпеку електронних платежів та захист системи від несанкціонованого втручання лежить на банку.
– Доводи банку про те, що операції були проведені через систему «Приват24» з коректною авторизацією, суд відхилив, оскільки це не спростовує факту несанкціонованого втручання в систему, що належить банку.
– Суд зазначив, що позивачка не була ініціатором переказів, а банк не дотримався процедури ідентифікації клієнта, передбаченої договором (виплата депозиту виключно за пред’явленням паспорта та документів у касі).
– Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали надану банком заяву про закриття вкладу неналежним доказом, оскільки вона не містила підпису клієнтки.
– Верховний Суд також підтвердив правомірність стягнення витрат на правничу допомогу, визнавши їх розмір співмірним зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.
– Суд наголосив, що попередня практика Верховного Суду, на яку посилався банк, стосувалася інших фактичних обставин, де вина клієнтів у розголошенні даних була доведена, тому ці висновки не є релевантними до цієї справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, а касаційну скаргу банку — без задоволення.
Справа №990SСGС/7/26 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 990SCGC/7/26:
1. Предметом спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у виді попередження за порушення строків розгляду заяв про забезпечення позову.
2. Суд дійшов висновку, що дії судді, які полягали у тривалому нерозгляді заяв про забезпечення позову (понад 9-10 місяців кожна), є дисциплінарним проступком, оскільки вони не були зумовлені об’єктивними перешкодами. Велика Палата наголосила, що хоча суддя має право на процесуальну дискрецію, це не звільняє її від обов’язку дотримуватися розумних строків, особливо щодо термінових заяв про забезпечення позову. Суд встановив, що тривалі інтервали між процесуальними діями та запитами свідчать про недостатню інтенсивність роботи судді та неналежну організацію процесу. Аргументи судді про надмірне навантаження та проблеми з помічником не були визнані достатніми для виправдання такої тривалої бездіяльності. Також суд підтвердив, що затримка розгляду заяви про забезпечення позову має характер триваючого проступку, тому строки притягнення до відповідальності не були пропущені.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.
Справа №910/19431/20 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Справа стосується позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про солідарне стягнення з колишніх посадових осіб АТ «Ерде Банк» понад 124 млн грн збитків, завданих банку внаслідок прийняття ними недобросовісних управлінських рішень щодо кредитування пов’язаних осіб.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позовні вимоги Фонду є обґрунтованими по суті, оскільки дії відповідачів дійсно призвели до завдання банку збитків.
* Проте ключовим фактором стало застосування позовної давності: суд підтвердив, що перебіг цього строку розпочинається з моменту затвердження останнього з двох документів — реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси.
* У цій справі останнім документом був акт формування ліквідаційної маси, затверджений 18 липня 2013 року, тому позовна давність спливла ще у 2016 році, тоді як Фонд звернувся до суду лише у 2020 році.
* Суд відхилив доводи Фонду про поважність причин пропуску строку, зазначивши, що затримка на 4 роки є значною та необґрунтованою.
* Щодо солідарної відповідальності, суд роз’яснив, що оскільки предмет спору є неподільним, заява про застосування позовної давності, подана хоча б одним із солідарних відповідачів, поширюється на всіх інших.
* Верховний Суд також наголосив на дотриманні принципу правової визначеності та неможливості перегляду оцінки доказів, здійсненої судами попередніх інстанцій.
* Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення є законними, а підстави для їх скасування відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Фонду без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові через сплив позовної давності — без змін.
Справа №684/491/21 від 07/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 684/491/21:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася скасувати державну реєстрацію земельної ділянки сусіда та її кадастровий номер, стверджуючи про накладення меж, що порушує її право власності на суміжну ділянку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивачка не спростувала презумпцію правомірності набуття відповідачем права власності на свою ділянку, оскільки попередні рішення органів місцевого самоврядування про передачу землі залишаються чинними.
– Ключовим фактором стало те, що в іншій справі (№ 684/691/18) суди вже розглядали аналогічні вимоги позивачки про скасування записів про право власності та визнання недійсними правочинів, у чому їй було відмовлено.
– Верховний Суд наголосив, що скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе лише за умови одночасного припинення речових прав на неї, чого в даному випадку не відбулося.
– Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи про накладення меж, оскільки матеріали справи не містили беззаперечних доказів незаконності формування ділянки відповідача.
– Щодо процесуальних питань, суд визнав дії апеляційного суду правомірними, оскільки позивачка мала достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, а її клопотання про відкладення розгляду були розцінені як затягування процесу.
– Суд також підтвердив правомірність стягнення витрат на правничу допомогу, зазначивши, що їх розмір є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатами роботи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши відмову у задоволенні позовних вимог.
Справа №914/1857/25 від 07/07/2026
1. Предметом спору є вимога Приватного підприємства «ДНК» про визнання недійсним розпорядження Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету діяли в межах наданих їм законом повноважень при прийнятті оскаржуваного розпорядження. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Аргументи скаржника щодо порушення процедури прийняття рішення не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд підкреслив, що доводи позивача фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування судових рішень у межах касаційного провадження. Також було враховано, що оскаржуване розпорядження відповідає вимогам законодавства про захист економічної конкуренції. Зрештою, колегія суддів не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для зміни або скасування рішень судів нижчих інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Приватного підприємства «ДНК» без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області та постанову Західного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №354/924/23 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Перевірка законності ухвали апеляційного суду, який закрив провадження щодо обвинувачення особи у вбивстві (ч. 1 ст. 115 КК), визнавши її дії такими, що вчинені у стані необхідної оборони.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд вказав, що апеляційний суд зробив передчасні висновки про наявність стану необхідної оборони, не дослідивши комплексно всі обставини події.
– Суд наголосив, що сам факт перебування потерпілого у стані сп’яніння або пошкодження ним вхідних дверей не є автоматичною підставою для застосування положень ч. 5 ст. 36 КК (право на захист житла).
– Апеляція не з’ясувала, чи дійсно існувала реальна загроза проникнення потерпілого в квартиру, враховуючи конструкцію дверей та наявність декоративних елементів, які могли перешкоджати такому проникненню.
– Суд касаційної інстанції звернув увагу на необхідність оцінки поведінки засудженого після пострілу, зокрема, чи вжив він заходів для надання допомоги потерпілому.
– Також апеляційний суд не надав належної оцінки показанням свідків, які вказували на те, що потерпілий намагався повернути свої особисті речі, залишені в квартирі, а не здійснити напад.
– Щодо доводів захисту про незаконність зберігання зброї, Верховний Суд визнав їх безпідставними, зазначивши, що мотив чи мета зберігання не впливають на кваліфікацію за ч. 1 ст. 263 КК, а протокол огляду місця події є допустимим доказом.
– В результаті, апеляційний суд зобов’язаний повторно дослідити докази, щоб обґрунтовано вирішити, чи було застосування зброї пропорційним загрозі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги прокурора та представника потерпілої, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №344/11321/24 від 30/06/2026
Справа №344/13287/22 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є встановлення в судовому порядку факту смерті військовослужбовця, який загинув під час бойових дій на тимчасово окупованій території, що необхідно заявниці для отримання свідоцтва про смерть та подальшої реалізації її соціальних і майнових прав.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що встановлення факту смерті особи в судовому порядку є правомірним, оскільки заявниця не має іншої можливості отримати свідоцтво про смерть через неможливість проведення державної реєстрації такого факту в органах РАЦС на окупованій території. Верховний Суд наголосив, що цивільне судочинство є належним механізмом для констатації юридичних фактів, від яких залежить виникнення прав громадян, і це не є втручанням у дискреційні повноваження інших органів. Суд відхилив доводи скаржника про наявність «спору про право» або адміністративної юрисдикції, вказавши, що на даному етапі заявниця лише намагається отримати документ, без якого вона взагалі позбавлена можливості ініціювати будь-які подальші процедури. Також було підкреслено, що наявність спеціальних відомчих порядків (наприклад, для виплати одноразової грошової допомоги) не замінює собою необхідність судового встановлення факту смерті як базової підстави для звернення. Суд зазначив, що посилання на внутрішні інструкції Міноборони щодо обліку особового складу не спростовують факту смерті, а лише підтверджують обов’язок держави належним чином фіксувати такі події. Зрештою, суд вказав, що право на встановлення факту смерті не може бути обмежене лише метою отримання грошової допомоги, оскільки це впливає і на інші цивільні відносини, зокрема спадкові.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши законність встановлення факту смерті військовослужбовця в судовому порядку.
Справа №560/19245/25 від 06/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовця під час проведення її щорічних індексацій у період з 2022 по 2025 роки та зобов’язання Пенсійного фонду здійснити перерахунок без таких обмежень.
2. Суд касаційної інстанції при винесенні рішення керувався передусім процесуальними нормами щодо строків звернення до адміністративного суду. Верховний Суд наголосив, що пенсія є періодичним платежем, тому пенсіонер має об’єктивну можливість щомісяця дізнаватися про порушення своїх прав, аналізуючи отримані виплати. Суд підкреслив, що позивач не довів наявності об’єктивних перешкод, які завадили б йому звернутися до суду раніше, ніж через шість місяців після кожного факту індексації. Відтак, пасивна поведінка особи не звільняє її від обов’язку дотримуватися строків, встановлених статтею 122 КАС України. Суд зазначив, що право на судовий захист не є абсолютним і обмежене часовими межами, необхідними для забезпечення юридичної визначеності у солідарній пенсійній системі. В результаті, вимоги за минулі періоди, що виходять за межі шести місяців до дати подання позову, визнано такими, що подані з пропуском строку.
3. Верховний Суд частково скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив позовні вимоги за період з 01 березня 2022 року по 06 травня 2025 року без розгляду, залишивши рішення в силі лише в частині захисту прав позивача за період, що не виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду.
Справа №509/739/16-ц від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки, витребувати її з чужого незаконного володіння, виселити відповідачів та скасувати записи про право власності в Державному реєстрі.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, намагаючись скасувати реєстраційні записи та визнати договори недійсними, тоді як у спорах між непов’язаними договірними відносинами особами належним способом є віндикаційний позов (витребування майна).
– Позивач не довів головну умову для витребування майна — його вибуття з володіння поза його волею, оскільки він особисто надавав нотаріальну згоду на передачу цієї ділянки в іпотеку.
– Суд підкреслив, що позивач не є законним представником третьої особи (своєї колишньої дружини), тому не може заявляти вимоги про повернення майна на її користь.
– Встановлено, що на момент розгляду справи спірна земельна ділянка була поділена на дві окремі ділянки, одна з яких вже відчужена третій особі, яка не була залучена до справи як відповідач, що унеможливлює задоволення позову.
– Суд наголосив, що визначення належного відповідача є обов’язком позивача, а пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
– Верховний Суд підтвердив, що доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №727/4546/25 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позов працівниці до університету про визнання незаконним наказу про звільнення за систематичне невиконання трудових обов’язків та поновлення на роботі.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивачка систематично відмовлялася виконувати свої безпосередні посадові обов’язки, що підтверджується численними актами комісії та доповідними записками.
* Роботодавець дотримався процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, зокрема, двічі оголошував догани за аналогічні порушення, які позивачка не оскаржувала.
* Суд відхилив доводи позивачки про неактуальність посадової інструкції, оскільки вона продовжувала працювати за інструкцією 2016 року, з якою була ознайомлена під підпис.
* Факт систематичності порушень було доведено: після накладення дисциплінарних стягнень позивачка не змінила ставлення до роботи, продовжуючи демонстративно відмовлятися від виконання завдань.
* Суд наголосив, що роботодавець надав належні докази винної поведінки працівниці, а сама позивачка відмовлялася від надання письмових пояснень щодо своїх дій.
* Касаційний суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій надали вичерпну оцінку всім обставинам справи.
* Аргументи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду визнано безпідставними, оскільки обставини у наведених справах не є тотожними цій справі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення.
