Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є стягнення з держави матеріальної шкоди, завданої прокурору внаслідок виплати заробітної плати у меншому розмірі через застосування положень Бюджетного кодексу, які згодом були визнані Конституційним Судом неконституційними.
2. Верховний Суд, спираючись на правову позицію Об’єднаної палати у справі № 160/6949/20, наголосив, що неконституційність закону зумовлює право особи на компенсацію за обмеження її гарантій, а відсутність спеціального закону про порядок таких виплат не звільняє державу від відповідальності. Суд зазначив, що належне матеріальне забезпечення прокурорів є гарантією їхньої незалежності, тому застосування неконституційної норми, що звузила ці гарантії, є підставою для відшкодування шкоди. Водночас Суд чітко розмежував періоди: шкода підлягає відшкодуванню лише за час дії неконституційного обмеження до моменту набрання чинності Законом № 113-IX, який запровадив нове регулювання оплати праці. Суд також підкреслив, що належним відповідачем є орган прокуратури, який здійснював нарахування, а не Казначейство. Враховуючи висновки експертизи, Суд самостійно здійснив перерахунок суми шкоди, виключивши періоди, за які позивач не мав права на такі виплати. **** У цьому рішенні Верховний Суд фактично закріпив уніфікований підхід до вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами, відступаючи від попередньої практики, де суди часто відмовляли у позовах через відсутність спеціального законодавчого механізму виплат.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та ухвалив нове рішення про стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 2 373 042,69 грн.
