Справа №1-24-7-5/297-06-7817 від 26/05/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження результатів аукціонів з продажу цілісного майнового комплексу банкрута та договору купівлі-продажу цього майна через порушення процедури їх проведення та неналежний спосіб захисту прав кредиторів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що ефективний спосіб захисту прав кредиторів у процедурі банкрутства має бути спрямований на наповнення ліквідаційної маси, а не просто на формальне визнання аукціону недійсним.
– Верховний Суд зазначив, що якщо майно вже вибуло з власності боржника і було відчужене третім особам (зокрема, Одеській міській раді), то позов про визнання аукціону недійсним без вимоги про витребування майна (віндикації) є неефективним.
– Суд першої інстанції припустився процесуальної помилки, безпідставно відмовивши у прийнятті доповнень до заяви, в яких кредитор вимагав витребування майна від кінцевого набувача.
– Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином, чи є обраний спосіб захисту (визнання недійсним правочину без застосування реституції чи віндикації) достатнім для відновлення прав кредиторів.
– Верховний Суд підкреслив принцип процесуальної економії: судовий процес має остаточно вирішувати спір, щоб уникнути необхідності подання нових позовів для повернення майна.
– Оскільки суди не розглянули вимогу про витребування майна та не надали оцінку всім обставинам у комплексі, рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області для повного та всебічного дослідження всіх вимог кредиторів.
Справа №903/371/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Законність закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через відсутність арбітражного керуючого та пасивну поведінку кредиторів.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що інститут неплатоспроможності фізичних осіб має на меті реабілітацію добросовісного боржника, а не лише задоволення вимог кредиторів, тому процедура має пріоритетний характер.
– Суди попередніх інстанцій помилково застосували норми ГПК про «відсутність предмету спору», оскільки Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) містить вичерпний перелік підстав для закриття справи, серед яких відсутність арбітражного керуючого не є підставою для припинення провадження.
– Бездіяльність кредиторів щодо обрання нового арбітражного керуючого не повинна ставати перешкодою для реалізації права боржника на звільнення від боргів.
– Суд підкреслив, що господарський суд має достатньо процесуальних інструментів, зокрема автоматизований відбір арбітражного керуючого, щоб забезпечити продовження процедури, а не закривати справу.
– Посилання судів нижчих інстанцій на практику у справі № 5006/27/97б/2012 було визнано некоректним, оскільки в тій справі існували об’єктивні обставини (втрата матеріалів, окупація території), яких у даному випадку немає.
– Верховний Суд зазначив, що закриття справи без належного вичерпання всіх процедурних можливостей порушує право особи на доступ до правосуддя та суперечить меті законодавства про банкрутство.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до Господарського суду Волинської області для продовження розгляду на стадії процедури погашення боргів.
Справа №922/59/22 (922/2078/25) від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності відповідача на земельні ділянки, вважаючи, що це порушує її право на реєстрацію власної частки у цьому ж майні.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, а лише офіційним засвідченням вже набутого права, тому просте скасування реєстраційних записів не вирішує спору про право власності. Оскільки право власності на спірні ділянки вже було зареєстроване за відповідачем, він вважається їхнім «книжковим володільцем», і позивачка не може усунути ці перешкоди шляхом лише скасування реєстрації. Суд наголосив, що у таких випадках належним та ефективним способом захисту є віндикаційний позов — тобто вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. Крім того, було встановлено, що попередні правочини, на які посилалася позивачка, не створювали правових наслідків для нинішнього власника, який набув майно законно через процедуру банкрутства. Суд підкреслив, що задоволення вимоги про скасування реєстрації без вирішення питання про право власності створило б правову прогалину в Державному реєстрі. Таким чином, обраний позивачкою спосіб захисту був визнаний неефективним, оскільки він не відновлює її правове становище як власника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачці було повністю відмовлено у задоволенні позову.
Справа №922/5110/21 (922/4755/23) від 26/05/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору дарування нежитлових приміщень, укладеного боржником, та витребування цього майна з чужого незаконного володіння в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що процедура неплатоспроможності боржника була використана ним недобросовісно, не для реальної реструктуризації боргів, а для спроби переглянути вже вирішений судом спір про поділ майна подружжя.
– Оскільки провадження у справі про неплатоспроможність було закрите через встановлену недобросовісність боржника, позов арбітражного керуючого, поданий на виконання плану реструктуризації, втратив своє процесуальне підґрунтя.
– Суд наголосив, що арбітражний керуючий у таких спорах діє як процесуальний представник боржника, а оскільки основна справа про неплатоспроможність закрита, подальший розгляд цього позову став безпредметним.
– Верховний Суд підкреслив, що розгляд позову поза межами справи про неплатоспроможність у даному випадку не призведе до досягнення легітимної мети, визначеної Кодексом України з процедур банкрутства.
– З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність предмета спору, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України є підставою для закриття провадження.
– Таке рішення прийнято з метою дотримання принципу процесуальної економії та недопущення суперечливих судових висновків щодо майна, правовий статус якого вже визначено іншим судовим рішенням, що набрало законної сили.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі.
Справа №903/25/25 (903/659/25) від 28/05/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання недійсними договорів поставки, укладених між боржником (ТОВ «Волиньтабак») та контрагентом (ТОВ «ДЛ Солюшн»), а також стягнення з останнього 488,17 млн грн як наслідку недійсності правочинів, які ліквідатор вважає фраудаторними (вчиненими на шкоду кредиторам).
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що у справах про банкрутство за статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) ключовим є не формальна наявність первинних документів, а реальний майновий наслідок правочину для боржника.
* Суд підкреслив, що правочин є фраудаторним, якщо він призводить до вибуття активів боржника без еквівалентного майнового результату, що унеможливлює задоволення вимог кредиторів.
* Верховний Суд вказав, що апеляційний суд помилково ототожнив наявність накладних та податкових документів із доведеністю реальності господарської операції, проігнорувавши відсутність економічної доцільності та неможливість виявлення отриманого товару під час інвентаризації.
* Суд зазначив, що наявність у контрагента ресурсів (складів, персоналу) не спростовує факту завдання шкоди кредиторам, якщо боржник у період неплатоспроможності перераховує значні кошти без отримання реального активу.
* Верховний Суд підтримав позицію першої інстанції, яка комплексно оцінила час укладення договорів, наявність кредиторської заборгованості та результати інвентаризації, що в сукупності свідчить про недобросовісність дій сторін.
* Суд також підтвердив, що застосування наслідків недійсності правочинів у цій справі є пропорційним втручанням, оскільки має реституційний, а не каральний характер, і спрямоване на захист прав кредиторів.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ліквідатора, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення господарського суду першої інстанції, яким договори визнано недійсними, а кошти підлягають стягненню до майнової маси боржника.
Справа №918/174/25 від 26/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність внесення змін до вже затвердженого та частково виконаного плану реструктуризації боргів фізичної особи за заявою кредитора, вимоги якого були визнані судом вже після затвердження цього плану.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що процедура реструктуризації боргів фізичної особи базується на компромісі між боржником та кредиторами, де план реструктуризації є ключовим документом, що має бути схвалений зборами кредиторів та погоджений з боржником. Суд зазначив, що хоча Кодекс України з процедур банкрутства не забороняє вносити зміни до плану, такі зміни не можуть прийматися всупереч встановленій процедурі. Оскільки зміни, запропоновані ТОВ «Ум Факторинг», не були предметом розгляду на зборах кредиторів та не отримали згоди боржника, вони не можуть бути затверджені судом. Суд підкреслив, що кредитор, який пропустив строки на заявлення своїх вимог, не має права в односторонньому порядку диктувати умови зміни вже діючого плану, що виконується. Також було наголошено на важливості дотримання балансу інтересів: процедура неплатоспроможності не повинна перетворюватися на інструмент ухилення від боргів, але й не може бути заблокована через пасивність кредиторів. Зрештою, суд вказав, що за відсутності згоди боржника та рішення зборів кредиторів, суд не має підстав для примусового коригування плану реструктуризації.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Ум Факторинг» про внесення змін до плану реструктуризації боргів боржника.
Справа №910/4248/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визнання укладеним договору про спільне використання технологічних електричних мереж між оператором системи розподілу (ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі») та основним споживачем (ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2»).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відповідач є «основним споживачем» у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії», оскільки його мережі використовуються для розподілу енергії субспоживачу (ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3»).
– Відповідно до чинного законодавства та Правил роздрібного ринку, основний споживач зобов’язаний укласти договір про спільне використання мереж за типовою формою і не має права відмовити оператору системи в такому укладенні.
– Суд наголосив, що переддоговірний спір підлягає вирішенню судом, якщо існує прямий законодавчий обов’язок сторони укласти договір, а відповідач від цього ухиляється.
– Доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах були відхилені, оскільки правовідносини у тих справах не є подібними (різні предмети спору: тлумачення умов, стягнення заборгованості тощо).
– Суд також зазначив, що відсутність усіх даних для заповнення додатків до договору не звільняє сторону від обов’язку його укласти, оскільки умови можуть бути конкретизовані сторонами пізніше шляхом укладення додаткових угод.
– Щодо процесуальних питань, суд підкреслив, що не вбачає підстав для скасування рішень через нібито недопустимість доказів або незалучення третіх осіб, оскільки ці доводи не знайшли підтвердження в матеріалах справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на неврахування висновків ВС, а в іншій частині залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши обов’язковість укладення договору.
Справа №440/14429/24 від 24/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Спір стосується правомірності бездіяльності військової частини щодо невиплати військовослужбовцю індексації грошового забезпечення у фіксованій величині за період з квітня 2019 року по квітень 2021 року.
**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що механізм індексації є державною гарантією, а право на отримання «індексації-різниці» виникає у разі, якщо розмір підвищення доходу в місяці підвищення окладів (березень 2018 року) був меншим за суму можливої індексації.
* Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували вимоги позивача як «передчасні», оскільки питання нарахування індексації не є дискреційними повноваженнями військової частини, а є обов’язковими виплатами, що підлягають судовому захисту.
* Ключовою помилкою судів нижчих інстанцій стало те, що вони не встановили фактичних обставин: розміру підвищення доходу позивача у березні 2018 року та суми можливої індексації, що унеможливлює правильне вирішення спору.
* Суд підкреслив, що для обчислення індексації-різниці визначальним є момент останнього перегляду тарифної ставки за посадою, а не індивідуальні зміни в доходах конкретного військовослужбовця.
* Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані докази та не встановили ключові цифрові показники для розрахунку, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно ухвалити рішення по суті.
* Відтак, рішення було скасовано в частині відмови у позові, а справу направлено на новий розгляд для проведення належного дослідження обставин справи.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин.
Справа №380/28883/23 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган зменшив суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, прийнятого за результатами перевірки, проведеної під час дії карантинного мораторію.
2. Суд виходив з того, що наказ про призначення перевірки був виданий у період дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, який мав вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України №89. Суд наголосив, що проведення перевірки з порушенням встановленого законом мораторію є самостійною підставою для визнання її результатів протиправними, оскільки така перевірка не може породжувати жодних правових наслідків. Акт перевірки, складений з порушенням процедури, був визнаний судом недопустимим доказом, що автоматично тягне за собою скасування прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення. Верховний Суд підтвердив, що в таких випадках суд не зобов’язаний перевіряти по суті донарахування податкових зобов’язань, оскільки процедурне порушення є критичним. Також суд застосував критерії розумності та співмірності при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суттєво зменшивши суму стягнення через завищені показники витраченого адвокатами часу.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувавши його, а також частково задовольнив заяву позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Справа №400/4833/23 від 24/06/2026
Предметом цього спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Миколаївській області щодо ТОВ «Минералис», які платник податків оскаржив у судовому порядку.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та оцінкою доказів, наданих обома сторонами під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права нижчими судами, які вже встановили відсутність підстав для донарахування податкових зобов’язань. Колегія суддів дійшла висновку, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували реальність господарських операцій позивача або підтверджували порушення податкового законодавства. Суд також врахував, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи. Таким чином, аргументи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, були визнані необґрунтованими та такими, що не спростовують правильність прийнятих раніше судових актів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №918/876/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Рівнетеплоенерго» про визнання недійсним рішення комісії оператора газорозподільних мереж щодо донарахування об’ємів природного газу через виявлену несправність лічильника.
2. Суд виходив із того, що під час перевірки було зафіксовано позаштатний режим роботи вузла обліку газу, зокрема сторонні шуми та пошкодження корпусу лічильника. За результатами позачергової повірки лічильник офіційно визнано непридатним до використання, що є прямим порушенням вимог Кодексу газорозподільних мереж. Суд зазначив, що показання коректора об’єму газу не можуть вважатися достовірними, якщо вони базуються на даних несправного лічильника. Оскільки факт несправності та позаштатного режиму роботи підтверджено документально, оператор ГРМ мав законні підстави для проведення перерахунку спожитого газу. Суд також підкреслив, що доводи позивача про справність коректора не спростовують факту некоректного обліку через несправність самого лічильника. Зрештою, суд вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.
Справа №904/1126/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про відмову у поновленні договору оренди землі та примусове визнання укладеною додаткової угоди до цього договору в редакції орендаря.
2. Суд виходив із того, що чинна редакція статті 33 Закону України «Про оренду землі» надає орендарю лише переважне право на укладення нового договору, а не автоматичне поновлення попереднього, що вимагає обов’язкового узгодження істотних умов обома сторонами. Оскільки селищна рада не прийняла рішення про поновлення договору, а запропоновані орендарем умови (строк та орендна плата) не були погоджені орендодавцем, у суду відсутні підстави для втручання у договірні відносини та визнання угоди укладеною. Крім того, суд підкреслив, що оскарження рішення ради про відмову у поновленні договору є неефективним способом захисту, оскільки скасування такого рішення не створює автоматично орендних прав без волевиявлення власника землі. Також суд зазначив, що після законодавчих змін 2020 року механізм «мовчазної згоди» для поновлення договорів оренди землі комунальної власності був суттєво обмежений, а процедура реалізації переважного права вимагає активних дій сторін щодо укладення нового правочину. Доводи скаржника про порушення норм права суд відхилив, вказавши, що вони фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, яку суди попередніх інстанцій провели в межах своїх повноважень.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Справа №752/9138/19 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є позов колишнього високопосадовця Служби безпеки України про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, поширеної у журналістському розслідуванні, та відшкодування моральної шкоди.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що позивач є публічною особою, тому межі допустимої критики щодо нього є значно ширшими, ніж щодо пересічного громадянина, а суспільний інтерес до діяльності таких осіб виправдовує прискіпливу увагу медіа.
* Суд розмежував фактичні твердження та оціночні судження, зазначивши, що останні (критика, припущення, сатира) не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, оскільки є суб’єктивним ставленням автора.
* Щодо інформації про наявність у родичів позивача громадянства РФ та нерухомості, суд визнав її такою, що не спростована позивачем, а надані відповідачами докази (зокрема, листи СБУ та ухвали слідчих суддів) підтверджують обґрунтованість поширених відомостей.
* Суд вказав, що використання журналістами термінів «родина» чи «родичі» у публіцистичному стилі не вимагає суворого дотримання юридичних визначень, а слугує для позначення близьких осіб у контексті суспільного обговорення.
* Верховний Суд підкреслив, що не є «судом факту» і не може переоцінювати докази, а апеляційний суд правильно застосував норми права, врахувавши, що поширена інформація стосувалася діяльності державного органу та мала суспільну значущість.
* Також суд звернув увагу на те, що позивач намагався зобов’язати відповідачів спростувати інформацію у спосіб, який не відповідає змісту оспорюваних фраз, а також ігнорував факт припинення виходу телепрограми, у якій було поширено сюжет.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.
Справа №824/13/26 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду про забезпечення позову шляхом арешту корпоративних прав та майна українських підприємств у межах арбітражного спору щодо виконання договору купівлі-продажу частки в іноземній компанії.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами, а заявник зобов’язаний довести реальну загрозу невиконання майбутнього рішення суду, чого в даному випадку зроблено не було.
– Суд вказав на недопустимість застосування заходів забезпечення щодо осіб, які не є сторонами арбітражного провадження, без належного обґрунтування доктрини «підняття корпоративної завіси».
– Було встановлено, що заявник не надав доказів зловживання відповідачем корпоративною структурою для уникнення виконання зобов’язань, а всі доводи ґрунтувалися лише на припущеннях.
– Суд критично оцінив той факт, що арешт було накладено на майно, яке не є предметом спору, а вартість арештованих активів значно перевищує ціну позову.
– Окремо суд звернув увагу на існування аналогічного забезпечення, вже наданого судом Кіпру, що призвело до неприпустимого «подвійного забезпечення» активів.
– Верховний Суд підкреслив, що забезпечення позову не повинно паралізувати господарську діяльність підприємств, які не є сторонами спору, та порушувати баланс інтересів усіх учасників.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив апеляційні скарги, скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №670/610/24 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту перебування матері-виховательки на утриманні загиблого військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, відмовивши у позові лише через наявність у заявниці пенсії та інших дітей, не дослідивши реальний фінансовий стан сім’ї. Суд підкреслив, що в окремому провадженні суд має активну роль: він зобов’язаний самостійно вжити заходів для повного з’ясування обставин, а не просто оцінювати подані сторонами докази. Зокрема, суди не проаналізували рух коштів на банківських рахунках, не встановили регулярність допомоги від загиблого та її частку у загальному бюджеті заявниці. Також було зазначено, що наявність інших доходів (пенсії) не виключає можливості визнання особи утриманцем, якщо допомога військовослужбовця була основним джерелом засобів до існування. Оскільки суди не встановили ці ключові факти, їхні рішення визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам процесуального закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №278/3900/23 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору було встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу для подальшого визнання майна спільною сумісною власністю та реалізації спадкових прав.
2. Верховний Суд підтвердив, що встановлення юридичних фактів можливе лише тоді, коли це породжує реальні правові наслідки для заявника. Суд наголосив, що сам факт проживання однією сім’єю не надає права на спадкування у першу чергу, оскільки такі особи належать лише до четвертої черги спадкоємців. Оскільки у цій справі спадкоємець другої черги (брат померлого) вже прийняв спадщину, встановлення факту проживання не дає позивачці автоматичного права на спадкування без оскарження дій спадкоємця. Водночас Суд визнав, що такий факт є необхідним та обґрунтованим для іншої мети — визнання майна, придбаного під час спільного проживання, спільною сумісною власністю. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази (свідчення, довідки, фото), що підтверджують реальність сімейних відносин. Проте Верховний Суд вказав на помилковість мотивування судів нижчих інстанцій щодо спадкових прав, оскільки вони не врахували черговість спадкування. Тому Суд залишив рішення в силі, але суттєво змінив їхню мотивувальну частину, виключивши посилання на можливість автоматичного спадкування.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, залишивши при цьому по суті встановлений факт проживання однією сім’єю.
Справа №454/5/20 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України) та дотримання судом апеляційної інстанції процесуальних прав сторони захисту під час перегляду вироку.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги, не надавши належної оцінки доводам захисту щодо відсутності корисливого мотиву та сумнівної процедури вилучення речових доказів. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у повторному допиті ключового свідка, який міг підтвердити версію захисту про порушення процедури затримання та огляду речей працівниками поліції. Таке обмеження змагальності процесу та ігнорування аргументів захисту є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Апеляційний суд не виконав свій обов’язок щодо всебічного аналізу доказів, що унеможливило ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Відтак, касаційна інстанція визнала, що висновки апеляційного суду не відповідають вимогам вмотивованості, передбаченим статтею 419 КПК України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №380/3691/25 від 24/06/2026
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме стягнення судового збору, сплаченого позивачем за подання касаційної скарги, після ухвалення Верховним Судом рішення по суті спору на користь платника податків.
2. Суд керувався тим, що при винесенні постанови по суті справи питання про розподіл витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги не було вирішено, що є процесуальною підставою для ухвалення додаткового рішення. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції зобов’язаний здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи. Суд встановив, що позивач документально підтвердив факт сплати судового збору у розмірі 13 877,50 грн відповідною платіжною інструкцією. Оскільки позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 були задоволені, а рішення суду апеляційної інстанції скасовано, понесені позивачем витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень. Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви та необхідність покладення обов’язку з відшкодування витрат на відповідача.
3. Суд ухвалив додаткову постанову, якою задовольнив заяву позивача та стягнув на його користь 13 877,50 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.
Справа №910/989/25 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/989/25:
1. Предметом спору є вимога громадської організації про визнання недійсними договорів оренди та відшкодування витрат на утримання майна, укладених нею з АТ «Укрзалізниця», через нібито перевищення повноважень керівником організації та відсутність реальної мети правочинів.
2. Суд встановив, що керівник організації мав повний обсяг цивільної дієздатності на момент підписання договорів, а його повноваження не були обмежені статутом чи рішеннями органів управління. Суди підкреслили, що відомості в Єдиному державному реєстрі щодо керівника є достовірними для третіх осіб, тому підстави для визнання правочинів недійсними через відсутність повноважень відсутні. Щодо аргументу про «подвійну оренду» приміщень, суд з’ясував, що попередня угода про співпрацю з університетом не була договором оренди і не передбачала передачі майна у користування на платній основі. Також позивач не надав доказів того, що укладення оспорюваних договорів порушило його права чи законні інтереси. Суд зазначив, що листування організації з відповідачем свідчить про обізнаність позивача щодо умов договорів та їх виконання, що фактично підтверджує їх схвалення. Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.
Справа №320/11934/23 від 24/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності застосування до ТОВ «КАЗИНО «ПРЕМ’ЄР ПАЛАЦ» фінансових санкцій за нібито реалізацію необлікованих алкогольних напоїв.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не з’ясували ключовий процедурний момент: чи було належним чином зафіксовано факт ненадання документів під час перевірки. Згідно з нормами Податкового кодексу, у разі відмови платника надати документи, контролюючий орган зобов’язаний скласти відповідний акт у довільній формі, що є обов’язковою процесуальною дією. Суди не перевірили, чи вчинили податківці ці дії, хоча це є критично важливим для доведення факту порушення. Верховний Суд наголосив, що відповідальність за статтею 20 Закону № 265/95-ВР настає за реалізацію необлікованих товарів або за ненадання документів, що підтверджують облік, і ці факти мають бути належно задокументовані. Оскільки суди не дослідили це питання, вони не виконали вимогу щодо активної ролі суду в адміністративному процесі. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій були визнані передчасними через неповне встановлення фактичних обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №21-32-2/44-10-2632 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є відмова судів попередніх інстанцій у визнанні додаткових грошових вимог кредитора до боржника, що складаються з інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період дії процедури банкрутства.
2. Суд керувався тим, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій, який прямо забороняє нарахування будь-яких фінансових санкцій, включаючи інфляційні та 3% річних на конкурсні вимоги. Верховний Суд підкреслив, що Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) є спеціальним законом, який має пріоритет над загальними нормами Цивільного кодексу України у питаннях нарахування санкцій під час ліквідаційної процедури. Суд зазначив, що після визнання боржника банкрутом нарахування будь-яких процентів та економічних санкцій припиняється в силу прямої вказівки закону. Аргументи скаржниці про надмірну тривалість процедури (понад 15 років) та порушення права власності були відхилені, оскільки закон не передбачає винятків для нарахування таких сум навіть у разі затягування справи. Суд також вказав, що скаржниця не довела неправильного застосування судами норм права, а її доводи зводяться до незгоди з чинним законодавчим регулюванням. Водночас Верховний Суд звернув увагу на системну проблему тривалості банкрутства, наголосивши, що суди повинні активніше використовувати процесуальні інструменти для запобігання затягуванню справ, посилаючись на практику ЄСПЛ.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №910/12394/25 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного господарського суду у відкритті апеляційного провадження через неподання скаржником клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
2. Верховний Суд виходив з того, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною засадою судочинства, гарантованою Конституцією та Конвенцією про захист прав людини. Суд зазначив, що хоча апелянт дійсно не подав окремого клопотання про поновлення строку, апеляційний суд припустився процесуальної помилки, не вказавши чітко в ухвалі про залишення скарги без руху на необхідність усунення саме цього недоліку. В ухвалі про залишення без руху суд апеляційної інстанції зосередився лише на сплаті судового збору, хоча мав роз’яснити скаржнику спосіб усунення недоліку щодо пропущеного строку. Верховний Суд підкреслив, що формальний підхід до процесуальних документів не повинен перешкоджати доступу до правосуддя, особливо коли скаржник фактично подав скаргу в межах встановленого законом строку (з урахуванням дати отримання повного тексту рішення). Таким чином, відмова у відкритті провадження була визнана передчасною та такою, що порушує процесуальні права сторони.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №910/8484/25 від 25/06/2026
1. Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 2 192 605,31 грн за договором поставки між ТОВ «Комплект Автоматика» та АТ «НАЕК «Енергоатом».
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що матеріали справи підтверджують факт належного виконання позивачем своїх зобов’язань щодо поставки товару, що було зафіксовано відповідними первинними документами. Відповідач, своєю чергою, не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність заборгованості або підтверджували її повне погашення на момент розгляду справи. Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, зокрема положення Цивільного та Господарського кодексів України щодо обов’язковості виконання договірних зобов’язань. Касаційний суд встановив, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що згідно з процесуальним законом виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Також було підтверджено, що суди нижчих ланок повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. У підсумку, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки вони прийняті з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів — без змін.
Справа №752/3051/25 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги відповідачу (учаснику бойових дій) через несплату ним судового збору у справі про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною гарантією, а доступ до правосуддя не може бути обмежений надмірними фінансовими бар’єрами для пільгових категорій громадян.
* Верховний Суд застосував системне тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», вказавши, що законодавець свідомо не обмежив дію цієї пільги виключно статусом «позивача».
* Суд підкреслив, що норми, які надають соціальні гарантії, мають тлумачитися розширено або буквально, а не звужено, тому позбавлення учасника бойових дій права на пільгу лише через його процесуальний статус «відповідача» є порушенням закону.
* Було враховано, що спір про стягнення заборгованості за ЖКП безпосередньо стосується соціальних прав ветерана, оскільки на розмір такої заборгованості впливають пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
* Суд зазначив, що апеляційний суд припустився помилки, застосувавши звужене тлумачення закону, чим фактично обмежив право особи на судовий захист.
* Важливо, що Об’єднана палата підтвердила правильність попередньої позиції Верховного Суду у справі № 750/15121/21, не знайшовши підстав для відступу від неї.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №990/543/25 від 24/06/2026
1. Предметом спору є оскарження позивачем рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо результатів кваліфікаційного оцінювання або процедурних питань добору, з вимогою скасувати відповідний акт та зобов’язати Комісію вчинити певні дії.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України діяла виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Колегія суддів встановила, що процедура прийняття оскаржуваного рішення №428/ас-25 відповідала встановленим нормативно-правовим актам, а права позивача під час розгляду його питання не були порушені. Суд наголосив, що дискреційні повноваження ВККС щодо оцінки професійної компетентності та доброчесності кандидатів не підлягають втручанню з боку суду, якщо не доведено грубих порушень процедури. Аргументи позивача щодо неправомірності дій Комісії були визнані безпідставними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №914/1333/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким дії Львівської міської ради щодо встановлення диференційованих ставок земельного податку для юридичних та фізичних осіб було визнано антиконкурентними.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що органи місцевого самоврядування мають дискреційні повноваження щодо встановлення місцевих податків у межах, визначених Податковим кодексом України.
– Ключовим моментом стало розмежування правового статусу платників: фізичні особи використовують присадибні ділянки для власних потреб, тоді як суб’єкти господарювання — для отримання прибутку, що об’єктивно виправдовує різний підхід до оподаткування.
– Суд наголосив, що АМКУ не довів наявність реального негативного впливу на конкуренцію, оскільки фізичні особи, які не здійснюють підприємницьку діяльність, не є суб’єктами господарювання у розумінні Закону «Про захист економічної конкуренції».
– Апеляційна інстанція обґрунтовано встановила, що АМКУ припустився помилки, ототожнивши фізичних осіб-підприємців із фізичними особами без урахування мети використання земельної ділянки.
– Верховний Суд підтвердив, що АМКУ не надав належних доказів того, що диференціація ставок податку створила саме дискримінаційні умови діяльності, а не була реалізацією легітимної податкової політики громади.
– Касаційна скарга була відхилена, оскільки аргументи АМКУ зводилися до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову Західного апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу Антимонопольного комітету — без задоволення.
Справа №209/3330/13-ц від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви правонаступника (ТОВ «Кей-Колект») про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні на підставі договору відступлення права вимоги за кредитним договором.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальне правонаступництво не є безстроковим і має бути пов’язане з реальною можливістю виконання рішення суду. Оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового процесу, заміна сторони можлива лише за умови, що виконавчий документ не втратив чинності або строк його пред’явлення до виконання не сплив. У цій справі заявник звернувся до суду через багато років після видачі виконавчого листа, не надавши доказів того, що строк пред’явлення документа до виконання не пропущено. Суд підкреслив, що за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа, автоматична заміна стягувача є неможливою. Таким чином, суд має оцінювати не лише факт переходу прав за договором, а й процесуальну можливість реалізації цих прав у межах виконавчого провадження. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд формально підійшов до питання, проігнорувавши сплив строків пред’явлення виконавчого документа.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в заміні сторони виконавчого провадження, змінивши при цьому її мотивувальну частину.
Справа №915/666/20 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу (Миколаївській міській раді) через відмову останнього здійснити додаткове авансування витрат виконавчого провадження, необхідних для примусового демонтажу об’єкта нерухомості.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що згідно з пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», нездійснення стягувачем авансування витрат виконавчого провадження, попри неодноразові попередження виконавця, є безумовною підставою для повернення виконавчого документа без виконання.
* Колегія суддів наголосила, що авансування витрат, пов’язаних із залученням суб’єктів господарювання для проведення виконавчих дій (зокрема, демонтажу), є прямим обов’язком стягувача, а не правом.
* Суд відхилив доводи міської ради про можливість фінансування цих витрат за рахунок Державного бюджету, зазначивши, що бюджетні кошти призначені для забезпечення функціонування органів ДВС, а не для оплати послуг підрядників у конкретних виконавчих провадженнях.
* Верховний Суд підтвердив, що виконавець вжив усіх передбачених законом заходів (штрафи, повідомлення про кримінальне правопорушення), тому його дії щодо залучення підрядника та витребування авансу були законними.
* Суд розмежував поняття «авансового внеску за подачу документа» (неконституційність якого була встановлена КСУ) та «авансування додаткових витрат» у процесі виконання, наголосивши, що останні мають бути сплачені стягувачем для продовження виконавчих дій.
* Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази чи встановлювати обставини щодо «надмірності» витрат, оскільки це є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Миколаївської міської ради без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції — без змін.
Справа №285/802/22 від 25/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з вимогою визнати недійсними рішення сільської ради про передачу у приватну власність земельних ділянок, скасувати їх державну реєстрацію та повернути ці землі державі, оскільки вони належать до земель природно-заповідного фонду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірні земельні ділянки розташовані в межах гідрологічного заказника місцевого значення «Дідовицький», який був створений у 2018 році, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та картографічними даними.
– Згідно із законом, землі природно-заповідного фонду мають особливий правовий статус і не підлягають приватизації, тому їх передача у приватну власність була незаконною.
– Суд наголосив, що навіть до моменту встановлення меж заказника в натурі, його цільове призначення як природоохоронної території залишається незмінним і обов’язковим для дотримання.
– Втручання держави у право власності відповідачів було визнано пропорційним, оскільки воно переслідує легітимну мету — захист довкілля та забезпечення екологічної безпеки, що має пріоритет над приватними інтересами.
– Суд зазначив, що відповідачі, проявивши розумну обачність, могли усвідомлювати природоохоронний статус земель, тому їхні дії щодо набуття права власності не можуть вважатися добросовісними.
– Верховний Суд підтвердив, що у таких випадках ефективним способом захисту порушених прав держави є негаторний позов, спрямований на усунення перешкод у користуванні майном.
– Суд також вказав, що скасування державної реєстрації права власності є необхідним наслідком визнання незаконним рішення про передачу землі, що дозволяє реальне відновлення прав держави.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов прокурора було задоволено, залишив без змін.
Справа №916/2011/25 від 25/06/2026
Предметом спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Релеекспорт» про визнання недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевірки обґрунтованості дій органу АМК при накладенні санкцій або прийнятті рішень щодо суб’єкта господарювання. Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій вже встановили відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення АМК, Касаційний господарський суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що доводи скаржника не спростовують висновків попередніх інстанцій щодо недоведеності порушення конкурентного законодавства з боку позивача. Колегія суддів підтвердила, що рішення АМК було прийнято з порушенням процедури або без належної доказової бази, що є достатньою підставою для визнання його недійсним. Суд також звернув увагу на те, що зібрані у справі докази були оцінені судами попередніх інстанцій у їх сукупності та взаємозв’язку, що відповідає вимогам господарського процесуального законодавства. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки оскаржувані судові акти ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/6806/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Спір стосується розірвання договору підряду, витребування майна (вальців для дробарки) та стягнення збитків, завданих пошкодженням обладнання, переданого замовником виконавцю.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що для стягнення збитків необхідно довести повний склад цивільного правопорушення: протиправну поведінку, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв’язок та вину заподіювача.
– Суд підкреслив, що апеляційна інстанція помилково застосувала норми про деліктну (позадоговірну) відповідальність, тоді як відносини сторін регулюються договірними зобов’язаннями.
– Апеляційний суд не встановив конкретних дій відповідача, які призвели до пошкодження вальця, фактично обмежившись лише припущеннями про його відповідальність.
– Також було зазначено, що суд не надав належної оцінки доводам сторін щодо того, чи міг виконавець виявити приховані дефекти при прийманні майна.
– Верховний Суд вказав на порушення принципів змагальності та повноти дослідження доказів, оскільки апеляція не проаналізувала кожен доказ у їх сукупності.
– Внаслідок цього висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення збитків визнано передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному з’ясуванні обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення збитків та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/7947/23 від 24/06/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є розгляд заяви ТОВ «Ліга Інфо» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження у справі про визнання договорів недійсними.
2. Суд керувався тим, що право на відшкодування судових витрат є однією з основних засад господарського судочинства, спрямованою на забезпечення ефективного захисту прав сторони, на користь якої ухвалено рішення. При визначенні розміру компенсації суд застосував критерії реальності, необхідності та розумності витрат, враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи. Верховний Суд перевірив надані докази, зокрема договір про надання правової допомоги, заявку на послуги та акт приймання-передачі, які підтверджують фактичне надання послуг адвокатом. Важливим фактором стало те, що заявлена сума відповідає фактично виконаному обсягу робіт, включаючи підготовку відзиву на касаційну скаргу та представництво інтересів у судовому засіданні. Оскільки інша сторона не подала заперечень щодо неспівмірності витрат, суд визнав заявлений розмір гонорару обґрунтованим. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що витрати у розмірі 100 000 грн є документально підтвердженими та пропорційними предмету спору.
3. Суд ухвалив рішення задовольнити заяву ТОВ «Ліга Інфо» та стягнути з ТОВ «Централ Буд» 100 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №910/7614/25 від 25/06/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Сагена» про визнання недійсними окремих пунктів рішення Антимонопольного комітету України, яким на товариство було накладено певні зобов’язання або санкції.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи Антимонопольного комітету діяли в межах своїх повноважень та з дотриманням процедури, встановленої чинним законодавством. Під час розгляду справи було встановлено, що докази, зібрані Комітетом, є належними та допустимими, а висновки про порушення конкурентного законодавства з боку позивача є обґрунтованими. Суд зазначив, що позивач не надав переконливих аргументів, які б спростовували факти, встановлені відповідачем у своєму рішенні. Також було підкреслено, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, надавши належну оцінку всім обставинам справи. Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, оскільки це виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а доводи скаржника зводяться до незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами нижчих ланок. Таким чином, правова позиція АМК була визнана такою, що відповідає принципам законності та обґрунтованості.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Сагена» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №927/166/25 від 25/06/2026
1. Предметом спору є стягнення з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь АТ «Облтеплокомуненерго» заборгованості у розмірі 11 587 831,82 грн.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що зобов’язання відповідача щодо відшкодування різниці в тарифах або оплати наданих послуг підтверджуються належними доказами, які були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права і встановив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з’ясували обставини справи. Аргументи касаційної скарги Виконавчого комітету не спростували висновків судів нижчих інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Суд підтвердив, що процедура розгляду справи відповідала вимогам Господарського процесуального кодексу України. Також було враховано, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на чинному законодавстві, яке регулює відносини у сфері теплопостачання та відповідальності органів місцевого самоврядування. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових актів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №369/19664/24 від 23/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою потерпілого на вирок, ухвалений за процедурою спрощеного розгляду (ч. 3 ст. 349 КПК України).
2. Верховний Суд зазначив, що суд не може вийти за межі висунутого обвинувачення, тому вимоги потерпілого про перекваліфікацію дій засудженої на більш тяжку статтю є безпідставними, оскільки такі повноваження належать виключно прокурору. Водночас Суд наголосив, що обмеження, встановлені частиною 2 статті 394 КПК, не позбавляють потерпілого права оскаржувати вирок у частині невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої. Апеляційний суд помилково ототожнив неможливість перекваліфікації злочину з повною забороною на апеляційне оскарження вироку. Оскільки потерпілий навів аргументи щодо м’якості покарання та неврахування судом обставин, що впливають на його призначення, відмова у відкритті провадження була передчасною. Таким чином, апеляційний суд допустив істотне порушення процесуального закону, що перешкодило доступу до правосуддя.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №135/1371/25 від 25/06/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконним обігом наркотичних засобів (ч. 2 ст. 307 КК України).
Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку про можливість пом’якшення покарання для засудженого. Суд врахував обставини справи та наявні правові підстави для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням. Зокрема, колегія суддів визнала за можливе застосувати положення статті 75 КК України, що дозволяє засудженому уникнути реального позбавлення волі за умови дотримання іспитового строку. Також суд звернув увагу на необхідність дотримання вимог статті 77 КК України, що призвело до скасування додаткового покарання у виді конфіскації майна. Таке рішення базується на дискреційних повноваженнях суду щодо індивідуалізації покарання та оцінки ступеня суспільної небезпеки особи. Суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства, що стало підставою для його негайного звільнення з-під варти.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив вирок апеляційного суду, звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням та скасував додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Справа №278/3192/22 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення правомірності участі прокурора у судовому процесі в інтересах держави (Оліївської сільської ради) при одночасному самостійному зверненні цієї ж ради до суду з аналогічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що прокуратура може представляти інтереси держави лише у виключних випадках, коли компетентний орган (у даному випадку — сільська рада) не здійснює або неналежним чином здійснює захист своїх інтересів.
* Суд встановив, що Оліївська сільська рада самостійно звернулася до суду з позовом про визнання договору недійсним, що свідчить про активну позицію органу місцевого самоврядування у захисті своїх прав.
* Прокурор не надав переконливих доказів того, що сільська рада діяла неналежним чином або була позбавлена можливості захищати інтереси держави.
* Посилання прокурора на відсутність коштів у бюджеті ради на експертизи не є достатньою підставою для підміни органу місцевого самоврядування прокурором у судовому процесі.
* Верховний Суд підкреслив, що прокурор не повинен бути «альтернативним» позивачем, якщо компетентний орган вже виконує свої функції.
* Оскільки сільська рада вже ініціювала судовий розгляд, підстави для представництва прокурором відсутні, що є процесуальною перешкодою для розгляду його позову.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, якою позов прокурора було залишено без розгляду через відсутність підстав для представництва інтересів держави.
Справа №161/18872/25 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Вирішення питання про видачу обмежувального припису стосовно колишнього чоловіка, який систематично вчиняв психологічне насильство щодо заявниці за допомогою засобів дистанційного зв’язку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що обмежувальний припис є превентивним заходом для забезпечення безпеки постраждалої особи, а не покаранням, тому його застосування є цілком виправданим за наявності ризиків насильства.
– Було встановлено, що психологічне насильство може здійснюватися дистанційно (через месенджери та телефон), а систематичність образ та погроз підтверджується зверненнями до поліції та висновками психолога.
– Суд відхилив доводи скаржника про те, що конфлікт є виключно сімейним, зазначивши, що використання принизливих висловлювань та залякування виходить за межі допустимої комунікації між батьками.
– Важливим аргументом стало те, що попередні заходи впливу (терміновий заборонний припис поліції) не змінили поведінку кривдника, що свідчить про високий ризик повторення насильства.
– Суд підкреслив, що обмежувальний припис не позбавляє батька його прав щодо дітей, оскільки ці питання регулюються іншими судовими рішеннями, а отже, баланс між безпекою матері та правами батька не порушено.
– Верховний Суд вказав, що не має повноважень на переоцінку доказів, а апеляційний суд надав належну оцінку всім обставинам справи, довівши пропорційність втручання у права кривдника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про видачу обмежувального припису — без змін.
Справа №686/34801/25 від 25/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, «катуванням правосуддям» та відмовою у здійсненні правосуддя через ухвалення Верховним Судом несприятливих для нього процесуальних рішень.
2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що діяльність суддів щодо розгляду та вирішення справ, а також ухвалені ними процесуальні рішення, не можуть бути предметом окремого судового позову. Верховний Суд підкреслив наявність судового імунітету, який є необхідною гарантією незалежності правосуддя та запобігає тиску на суддів. Будь-які процесуальні порушення, допущені під час розгляду справи, можуть бути усунуті виключно в межах апеляційного чи касаційного оскарження в тій самій справі, а не шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду. Суд зазначив, що оскарження дій суддів поза межами процесуального закону є недопустимим, оскільки це фактично є втручанням у здійснення правосуддя. Посилання позивача на порушення права на доступ до суду були відхилені, оскільки право на такий доступ не є абсолютним і має здійснюватися у визначений законом спосіб. Відтак, позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої процесуальними діями суду, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.
Справа №372/3381/23 від 25/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя (житлового будинку та земельних ділянок) та визначення порядку користування житловим будинком після розірвання шлюбу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із презумпції спільності майна, набутого під час шлюбу, підтвердивши, що 2/3 частини будинку є спільною сумісною власністю, що підлягає поділу.
– Щодо земельної ділянки під будинком, суд застосував фундаментальний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (*superficies solo cedit*).
– Хоча земельна ділянка була приватизована відповідачкою і є її особистою власністю, суд наголосив, що при поділі будинку право на відповідну частку землі автоматично переходить до іншого з подружжя, який набуває право власності на частину цього будинку.
– Суд послався на положення ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, які імперативно вимагають переходу права на землю разом із переходом права на нерухомість.
– Щодо порядку користування будинком, апеляційний суд врахував висновок будівельно-технічної експертизи, яка підтвердила технічну можливість такого поділу, що спростувало доводи суду першої інстанції про неможливість визначення порядку користування.
– Верховний Суд підкреслив, що судова практика з цього питання є сталою, а доводи скаржника про порушення права власності через приватизацію землі не спростовують обов’язковість застосування норм про єдність долі будинку та ділянки.
– Касаційна скарга була відхилена, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили процесуальних порушень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №953/2636/24 від 24/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги органу пробації на ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні подання про скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
**** Верховний Суд у цій справі підтвердив, що органи пробації не мають права на апеляційне оскарження рішень суду, ухвалених за результатами розгляду їхніх клопотань у порядку виконання вироку. Суд наголосив, що вичерпний перелік осіб, наділених правом на апеляційне оскарження, визначений статтею 393 КПК України, і органи пробації до цього переліку не входять. Ключовим аргументом стало посилання на позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 01 червня 2026 року (справа № 621/3410/23), яка змінила підхід до цього питання. Цим рішенням Верховний Суд офіційно відступив від попередніх правових висновків, викладених у постановах від 20 жовтня 2020 року та 12 лютого 2026 року, які раніше допускали можливість такого оскарження. Таким чином, суд констатував, що право на оскарження у таких справах мають лише засуджений, його захисник, законний представник або прокурор. Отже, дії апеляційного суду щодо повернення скарги були визнані цілком законними та обґрунтованими.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника органу пробації без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги — без змін.
Справа №382/1/25 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги органу пробації на ухвалу місцевого суду, якою було відмовлено у задоволенні подання про скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що кримінальний процесуальний закон чітко визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження, і органи пробації до цього переліку не входять. Суд наголосив, що хоча стаття 539 КПК передбачає можливість оскарження ухвал, постановлених у порядку виконання вироку, вона не надає автоматичного права на таке оскарження суб’єкту, який ініціював подання. Важливим аргументом стало посилання на позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 01 червня 2026 року у справі № 621/3410/23. У цій постанові було чітко роз’яснено, що органи виконання покарань не наділені правом на апеляційне оскарження рішень, прийнятих за результатами розгляду їхніх клопотань. Суд підкреслив, що право на оскарження в таких випадках мають лише засуджений, його захисник, законний представник та прокурор. Таким чином, апеляційний суд діяв законно, повернувши скаргу особі, яка не мала процесуальних повноважень на її подання. **** Верховний Суд у цій справі фактично підтвердив відступ від попередніх правових підходів, які допускали можливість оскарження рішень органами пробації, закріпивши нову обов’язкову позицію Об’єднаної палати.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника органу пробації без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №824/13/26 від 11/06/2026
Предметом спору є питання правомірності застосування заходів забезпечення позову у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, у межах корпоративного спору щодо виконання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі компанії.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався необхідністю суворого дотримання процесуальних норм, що регулюють порядок забезпечення позову в арбітражних справах. Суд дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення не були належним чином обґрунтовані з точки зору їх співмірності із заявленими вимогами та реальної загрози невиконання майбутнього арбітражного рішення. Також було враховано, що застосування таких заходів без достатніх доказів порушує права третіх осіб, які не є сторонами арбітражної угоди, але залучені до процесу як зацікавлені суб’єкти. Суд підкреслив, що забезпечення позову не повинно перетворюватися на інструмент блокування господарської діяльності компаній, які не є прямими відповідачами у спорі. Крім того, було встановлено, що апеляційний суд при винесенні попередньої ухвали допустив порушення норм процесуального права, не оцінивши належним чином докази, надані скаржниками. У результаті Верховний Суд констатував відсутність правових підстав для втручання у діяльність компаній через механізм забезпечення позову на даній стадії.
Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №742/1269/24 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір щодо стягнення комунальним підприємством заборгованості за спожиту теплову енергію з фізичної особи-підприємця, яка використовувала нежитлові приміщення для здійснення господарської діяльності.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що ключовим критерієм розмежування цивільної та господарської юрисдикції є не лише суб’єктний склад, а й характер правовідносин. Суд встановив, що відповідачка є зареєстрованим суб’єктом господарювання (ФОП), а приміщення, за які виникла заборгованість, використовуються нею саме для ведення підприємницької діяльності (магазини). Оскільки між сторонами було укладено договір на надання послуг саме з ФОП, ці правовідносини за своєю природою є господарськими. Верховний Суд підкреслив, що фізична особа, яка набула статусу підприємця, у таких спорах виступає як суб’єкт господарювання. Відтак, розгляд справи про стягнення заборгованості, що виникла в межах господарської діяльності, належить до компетенції господарських, а не цивільних судів. Суд також зазначив, що попередні інстанції правильно застосували норми процесуального права, вірно визначивши юрисдикційну належність спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №742/7046/23 від 13/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Батько звернувся до суду з позовом про позбавлення матері батьківських прав щодо їхнього спільного сина через її нібито умисне ухилення від виконання батьківських обов’язків та стягнення аліментів.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо, а їхні дії є винними та свідомо спрямованими на нехтування інтересами дитини. Суд встановив, що позивач не надав переконливих доказів умисного ухилення матері від виховання, а сам факт її виїзду за кордон чи тривалої відсутності контакту не є безумовною підставою для розірвання сімейних зв’язків. Також було зазначено, що відсутність висновку органу опіки та піклування в цій конкретній ситуації не перешкоджає суду ухвалити рішення, оскільки цей висновок має лише рекомендаційний характер і не є визначальним. Суд підкреслив, що попередження матері про необхідність змінити ставлення до виховання дитини є достатнім заходом, який забезпечує баланс між інтересами дитини та правом батьків на сімейне життя. Крім того, суд вказав, що позбавлення прав не повинно перетворюватися на інструмент для вирішення конфліктів між дорослими, якщо це не зумовлено реальною загрозою для благополуччя дитини. Насамкінець, Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального права, оскільки задоволення позову в цій ситуації було б непропорційним втручанням у сімейне життя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу батька, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позбавленні матері батьківських прав — без змін.
Справа №380/28883/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким було зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток через нібито порушення принципу «витягнутої руки» у контрольованих операціях.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що податковий орган призначив та провів перевірку під час дії законодавчо встановленого мораторію (пункт 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України), що є грубим порушенням процедури.
– Посилання податкової на постанову Кабміну №89 як на підставу для проведення перевірки визнано безпідставним, оскільки норми Податкового кодексу мають вищу юридичну силу, а мораторій не був скасований на момент призначення перевірки.
– Верховний Суд підтвердив свою сталу практику: проведення перевірки з порушенням встановленого законом мораторію робить її незаконною, а отриманий за її результатами акт — недопустимим доказом.
– Суд наголосив, що при встановленні факту незаконності процедури призначення перевірки, він не зобов’язаний переходити до аналізу суті податкових порушень, оскільки сама перевірка не повинна була відбутися.
– Щодо витрат на правничу допомогу, суд застосував критерії розумності та співмірності, суттєво зменшивши суму компенсації, заявлену позивачем, оскільки обсяг виконаної адвокатами роботи та витрачений час не відповідали реальній складності справи.
– Суд відхилив доводи податкової про неврахування ними інших рішень Верховного Суду, зазначивши, що фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від обставин даного спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення без змін, а заяву позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнив частково.
Справа №916/2264/25 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність зупинення апеляційного провадження у справі про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю та стягнення штрафних санкцій до моменту вирішення Верховним Судом аналогічного правового питання в іншій справі.
2. Суд керувався тим, що згідно з пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, провадження може бути зупинено, якщо в іншій справі розглядається питання, що має суттєве значення для вирішення спору. Верховний Суд встановив, що на розгляд об’єднаної палати передано справу № 916/270/25, яка стосується аналогічної проблеми — ефективності способу захисту прав прокурором шляхом визнання недійсними додаткових угод, якими продовжено строки виконання вже фактично виконаних та оплачених робіт. Хоча скаржник наполягав на неподібності правовідносин через наявність у договорі штрафних санкцій, суд визнав ці аргументи такими, що стосуються суті спору, а не процесуального питання зупинення. Суд підкреслив, що правовий висновок об’єднаної палати щодо ефективності обраного способу захисту буде визначальним для правильного вирішення цієї справи. Відтак, зупинення провадження є обґрунтованим заходом для забезпечення єдності судової практики та уникнення суперечливих рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження — без змін.
Справа №595/179/26 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через нібито неналежне підтвердження повноважень адвоката, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу.
2. Верховний Суд наголосив, що перелік документів, які підтверджують повноваження адвоката, є вичерпним і визначений статтею 59 КАС України. Суд підкреслив, що доручення центру з надання безоплатної правничої допомоги є самодостатнім документом, який не потребує додаткового підтвердження внутрішніми наказами установи. Вимога апеляційного суду надати наказ, яким уповноважено посадову особу центру видавати такі доручення, є проявом надмірного формалізму. Такий підхід створює штучні перешкоди для доступу особи до правосуддя, що прямо суперечить гарантіям статті 6 Конвенції про захист прав людини. Верховний Суд зазначив, що якщо з поданих документів можна чітко встановити повноваження представника, суд не має права відмовляти у розгляді справи. Відтак, повернення апеляційної скарги з таких підстав було визнано незаконним та таким, що порушує право на апеляційний перегляд.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №320/20429/23 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий та фаховий огляд для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження АТ «НАЕК «Енергоатом» постанови та розпорядження НКРЕКП про накладення штрафу та вимогу усунути порушення ліцензійних умов, що виникли під час провадження діяльності з виробництва теплової енергії.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив правомірність проведення планової перевірки під час воєнного стану, оскільки діяльність атомної енергетики безпосередньо пов’язана з безпекою держави та екологічними ризиками, що виправдовує контроль з боку Регулятора.
* Суд відхилив доводи позивача про неможливість проведення перевірки, зазначивши, що «Енергоатом» фактично допустив комісію до перевірки, а відповідні нормативні акти Кабміну надавали НКРЕКП право на такі заходи.
* Щодо бази нарахування внеску на регулювання, суд підтримав позицію НКРЕКП: чистий дохід має розраховуватися з урахуванням обсягів виробленої, а не лише реалізованої теплової енергії, оскільки вона є складовою собівартості іншої продукції підприємства.
* Суд наголосив, що специфіка діяльності «Енергоатома» не звільняє його від обов’язку подавати достовірну звітність за встановленими формами, навіть якщо підприємство не здійснює комбіноване виробництво енергії.
* Верховний Суд підкреслив, що всі обсяги енергії, використані для власних потреб або потреб інших видів діяльності компанії, мають відображатися у звітності як корисний відпуск.
* Рішення ґрунтується на принципі пріоритету спеціального законодавства у сфері енергетики над загальними нормами бухгалтерського обліку при визначенні бази нарахування регуляторних внесків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №640/16835/19 від 24/06/2026
1. Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень, якими до платника податків було застосовано штрафні санкції та донараховано податкові зобов’язання.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та необхідністю суворого дотримання податковим органом процедури проведення перевірок. Зокрема, було встановлено, що контролюючий орган не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення позивачем податкового законодавства. Суд наголосив, що висновки акта перевірки ґрунтувалися виключно на припущеннях, а не на фактичних обставинах господарської діяльності товариства. Також було враховано, що позивач надав повний пакет первинних документів, які підтверджують реальність здійснених операцій. Суд зазначив, що будь-які сумніви щодо правомірності дій платника податків мають тлумачитися на його користь, згідно з принципом презумпції правомірності рішень платника. Зрештою, суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність правових підстав для донарахування податків, з чим погодився і Верховний Суд.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.
Справа №520/10591/22 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження державним службовцем наказів про накладення дисциплінарних стягнень (догани та звільнення), поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували усталену практику щодо розмежування понять «перевищення службових повноважень» та «неналежне виконання обов’язків». Суд наголосив, що для кваліфікації дій як «перевищення повноважень» необхідно чітко встановити межі компетенції посадової особи та довести, що вона вчинила дії, які виходять за ці межі, а не просто неналежно виконала свої функції. Суди першої та апеляційної інстанцій, на думку касаційної інстанції, замість належного аналізу доказів та порівняння дій позивача з її посадовими обов’язками, обмежилися лише загальними висновками про недоведеність провини. Верховний Суд підкреслив, що судове рішення має містити детальну оцінку кожного важливого аргументу сторін, чого в даному випадку зроблено не було. Таким чином, суди не дотрималися принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи, що унеможливило правильне вирішення спору щодо звільнення. У результаті Верховний Суд дійшов висновку, що рішення в частині звільнення потребують перегляду з урахуванням наданих правових позицій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині звільнення та поновлення на посаді, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині (щодо догани) залишив рішення без змін.
Справа №761/17893/24 від 22/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога співвласниці 1/12 частки квартири про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном, які, на думку позивачки, чинить інший співвласник.
2. Суд дійшов висновку про відмову в позові, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що відповідачка дійсно чинить їй перешкоди у доступі до житла. Зокрема, надана довідка з поліції лише підтверджувала факт звернення, але не містила даних про реальне обмеження прав позивачки чи наявність чинного договору оренди з третіми особами. Суд наголосив, що принцип диспозитивності зобов’язує саме позивача чітко формулювати спосіб захисту, чого в даному випадку зроблено не було. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, оскільки це виключна компетенція судів першої та апеляційної інстанцій. Оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, підстав для їх скасування немає. Позивачка не довела факт порушення своїх прав, а її доводи в касаційній скарзі зводилися до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для втручання касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №757/7722/21-ц від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Поділ нежитлового приміщення як спільного сумісного майна подружжя, право власності на яке було предметом тривалих судових розглядів за участю третіх осіб.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження, якщо рішення суду безпосередньо стосується їхніх прав та обов’язків. У цій справі ТОВ «ВД «Толока» довело свій статус власника спірного приміщення, тому розгляд справи про поділ цього майна без залучення товариства є порушенням його процесуальних прав. Суд зазначив, що вирішення спору про поділ майна подружжя неможливе без урахування прав реального власника, чий правовий зв’язок з об’єктом нерухомості був підтверджений у попередніх судових провадженнях. Апеляційний суд правильно встановив, що рішення першої інстанції було передчасним, оскільки воно фактично вирішувало долю майна, яке вже перебувало у власності іншої особи. Верховний Суд підкреслив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Таким чином, рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову визнано законним та обґрунтованим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №713/134/25 від 25/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:
1. Предметом спору є вимога банку про примусове виселення мешканців із житлового будинку, який перейшов у власність банку внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що виселення особи з житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла, що вимагає дотримання принципу пропорційності. Ключовим аргументом стало те, що банк не надав доказів того, що спірний будинок був придбаний відповідачами саме за кредитні кошти, що є визначальним для застосування винятків щодо виселення. Відповідно до статті 109 Житлового кодексу України, при зверненні стягнення на іпотечне майно, придбане не за кредитні кошти, виселення можливе лише за умови надання іншого постійного житла, чого позивач не зробив. Суд також врахував, що реєстрація неповнолітньої дитини в будинку не потребувала згоди іпотекодержателя і не є підставою для позбавлення її права користування житлом. Оскільки банк не довів наявності у відповідачів іншого житла та не запропонував альтернативного варіанту для переселення, позовні вимоги визнано необґрунтованими. Суд підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а банк не виконав свій обов’язок щодо підтвердження обставин, на які посилався.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши банку у задоволенні позову про виселення.
Справа №918/680/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів підряду, укладених між сільською радою та приватним товариством, та стягнення отриманих за ними коштів у дохід держави через наявність конфлікту інтересів у сільського голови.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що наявність адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією (конфлікт інтересів), не є автоматичною підставою для визнання договору недійсним у господарському процесі.
– Суд зазначив, що поняття «пов’язана особа» у Законі «Про публічні закупівлі» та Законі «Про запобігання корупції» мають різний обсяг, і суди попередніх інстанцій не довели наявності пов’язаності сторін саме для цілей закупівель.
– Ключовим стало застосування правової позиції Об’єднаної палати Касаційного господарського суду щодо конфіскаційного характеру частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.
– Суд підкреслив, що застосування такої суворої санкції можливе лише у виключних випадках, коли доведено завдання державі значних збитків або вчинення кримінального злочину, що підтверджено вироком.
– У цій справі прокурор не довів, що роботи були виконані неякісно, за завищеними цінами або що держава зазнала реальних майнових втрат.
– Суд вказав, що антиконкурентна поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що завідомо суперечить інтересам держави, якщо відсутній доведений причинно-наслідковий зв’язок із погіршенням майнового стану держави.
– **** Верховний Суд у цій справі врахував та уточнив позицію Об’єднаної палати щодо обмеження застосування частини 3 статті 228 ЦК України, фактично відступаючи від попередньої практики, яка допускала більш широке тлумачення цієї норми як інструменту для визнання договорів недійсними через порушення господарського законодавства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про повну відмову в задоволенні позову прокуратури.
Справа №450/930/20 від 25/03/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору був поділ спільного майна подружжя (житлового будинку та двох автомобілів), а також розгляд зустрічних вимог щодо збільшення частки дружини через проживання з нею дитини та стягнення компенсацій за відчужене майно.
2. Верховний Суд підтвердив, що майно, набуте у шлюбі, є спільною сумісною власністю, а презумпція рівності часток подружжя може бути спростована лише за наявності вагомих доказів, яких відповідачка не надала. Суд наголосив, що сам факт проживання дитини з одним із батьків не є автоматичною підставою для збільшення частки, якщо не доведено недостатність аліментів для потреб дитини. Щодо відчуження автомобілів, суд розмежував правові наслідки: якщо майно продано після розірвання шлюбу, це не позбавляє іншого з подружжя права на грошову компенсацію його частки. Водночас, якщо відчуження відбувається під час шлюбу, сторона, яка вимагає компенсацію, має довести, що кошти були витрачені не в інтересах сім’ї. Суд також вказав, що факти, встановлені в попередніх судових рішеннях щодо сторін, не потребують повторного доказування. Зрештою, касаційні доводи про недопустимість доказів та порушення процесуальних норм були відхилені як безпідставні.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідачки — без задоволення.
Справа №211/1547/22 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про поновлення на роботі та збереження середнього заробітку на підставі пункту 10-3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження».
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на справедливий суд, а невиправдане зволікання з його виконанням порушує конституційні права громадян. Суд зазначив, що хоча АТ «Укрзалізниця» є об’єктом критичної інфраструктури, автоматичне зупинення виконавчих дій на невизначений термін без аналізу конкретних обставин справи є неприпустимим. Суди попередніх інстанцій помилково не дослідили, чи впливає виконання конкретного рішення (поновлення на роботі) на господарську діяльність підприємства. Верховний Суд підкреслив необхідність дотримання принципу пропорційності: балансу між захистом трудових прав військовослужбовця та інтересами держави у стабільності роботи залізниці. Суд також вказав на обов’язковість врахування правової позиції Об’єднаної палати КЦС ВС, викладеної у справі № 545/304/22, яка роз’яснює межі застосування обмежень щодо АТ «Укрзалізниця». Відтак, апеляційний суд зобов’язаний перевірити, чи є виконання цього рішення таким, що дійсно перешкоджає діяльності підприємства, або ж воно може бути здійснене без шкоди для критичної інфраструктури.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №719/746/25 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав колишнього чоловіка, мотивуючи це його ухиленням від виховання дитини та наявністю у нього психічних розладів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо, а їхня вина у свідомому нехтуванні обов’язками є доведеною.
* Верховний Суд підкреслив, що перелік підстав для позбавлення батьківських прав, визначений статтею 164 Сімейного кодексу України, є вичерпним, і психічна хвороба сама по собі не є автоматичною підставою для такого рішення.
* Суди встановили, що відповідач не ухилявся від виконання обов’язків умисно: він сплачував аліменти, не мав заборгованості, а тривала відсутність особистого спілкування була зумовлена об’єктивними причинами, зокрема участю у захисті країни, отриманням інвалідності та проходженням реабілітації.
* Суд врахував висновок органу опіки та піклування, який визнав позбавлення прав недоцільним, оскільки відповідач виявив бажання брати участь у вихованні дитини.
* Щодо витрат на правничу допомогу, суд відмовив у їх стягненні, оскільки відповідач не надав суду копію договору про надання правової допомоги, а в інших документах (акті, ордері) містилися суперечливі дані щодо дати укладення такого договору, що унеможливило підтвердження реальності та розміру витрат.
* Верховний Суд констатував, що доводи сторін у касаційних скаргах зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, яка перевіряє лише правильність застосування норм права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав було відмовлено, а також підтримав відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу через відсутність належних доказів.
Справа №922/3385/25 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 922/3385/25:
1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості за договором поставки офісних меблів та зустрічних вимог про зобов’язання постачальника вивезти товар, який покупець відмовився прийняти через невідповідність якості.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що поставлений товар мав істотні недоліки (невідповідність технічним вимогам щодо клею та відсутність необхідної документації), що підтверджено актом відмови та експертним дослідженням. Верховний Суд підкреслив, що замовник має право на односторонню відмову від договору, якщо постачальник порушив умови щодо якості, а обов’язок оплати товару виникає лише за умови його належного виконання. Суд відхилив посилання скаржника на обов’язковість застосування Інструкції П-7, оскільки сторони не погодили її застосування в договорі, а докази вказують на те, що постачальник був належним чином повідомлений про недоліки. Також суд визнав повноваження особи, яка підписала акт відмови від імені постачальника, оскільки вона була офіційно визначена контактною особою в тендерній документації. Суд наголосив, що касаційний перегляд не є повторним розглядом справи, а доводи скаржника про неврахування практики Верховного Суду не підтвердилися через відсутність подібності правовідносин у наведених справах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу постачальника — без задоволення.
Справа №910/12359/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи та правових висновків:
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, включаючи 3% річних, інфляційні втрати та витрати на професійну правничу допомогу.
2. Верховний Суд підтвердив правомірність стягнення 3% річних, вказавши, що доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки наведені ним справи стосувалися інших правовідносин і не є релевантними. Суд наголосив, що процесуальні норми щодо оцінки доказів не є універсальними для всіх категорій спорів, а їх застосування залежить від конкретних обставин справи. Водночас, щодо витрат на правничу допомогу, суд встановив, що попередні інстанції не перевірили дотримання позивачем обов’язкового порядку подання заяви про розподіл витрат до закінчення судових дебатів. Суди не надали оцінки доводам відповідача про те, що така заява взагалі не була зроблена в усній чи письмовій формі вчасно. Оскільки суди не з’ясували, чи була дотримана процедура, передбачена статтями 124, 126 та 129 ГПК України, це стало підставою для скасування додаткового рішення. Верховний Суд підкреслив, що без належного процесуального оформлення заяви про розподіл витрат, їх стягнення є неможливим.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення в частині стягнення 3% річних, проте скасував додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу та направив цю частину справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №182/1802/22 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати договір позики неукладеним через нібито безгрошовість (неотримання коштів), а також визнати недійсним зобов’язання з їх повернення.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що договір позики був нотаріально посвідчений, а сам позивач підписав документ, у якому прямо зазначено, що кошти були передані до моменту підписання договору.
* Факт підписання договору саме позивачем був підтверджений висновком судової почеркознавчої експертизи, що виключає сумніви щодо волевиявлення особи.
* Суд наголосив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивач не надав жодних належних доказів того, що гроші фактично не були передані.
* Верховний Суд підкреслив, що оскільки договір був підписаний та посвідчений нотаріально, він вважається укладеним, а будь-які заперечення щодо отримання коштів позивач має право висувати в межах окремого судового процесу про стягнення заборгованості.
* Суд також відхилив доводи про відсутність згоди дружини на укладення договору, оскільки отримання позики не є розпорядженням спільним майном подружжя, що потребувало б такої згоди.
* Зрештою, суд зазначив, що розгляд справи відбувався в межах заявлених вимог, а всі процесуальні клопотання позивача були розглянуті судами попередніх інстанцій з наданням належної оцінки.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №824/75/25 від 17/06/2026
Предметом цього спору є питання правомірності відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення Морської арбітражної комісії (МАК) при ТПП України через відсутність оригіналів арбітражних угод.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався принципом пріоритету спеціальних норм процесуального права над загальними. Суд наголосив, що процедура визнання арбітражного рішення регулюється спеціальними положеннями ЦПК України, які дозволяють подання нотаріально завірених копій арбітражних угод, а не лише оригіналів. Колегія суддів підкреслила, що державний суд у цій процедурі не має права переоцінювати докази, які вже були предметом розгляду в арбітражі, або перевіряти законність арбітражного рішення по суті. Важливим аргументом стало застосування принципу автономності арбітражної угоди, згідно з яким сумніви щодо її дійсності мають тлумачитися на користь її чинності. Суд також зазначив, що відповідач не заявляв заперечень щодо компетенції арбітражу під час розгляду справи по суті, що свідчить про його мовчазну згоду з арбітражною процедурою. Відтак, вимога суду першої інстанції про надання оригіналів документів була визнана помилковою та такою, що не відповідає вимогам процесуального закону.
Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким задовольнив заяву про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення МАК при ТПП України.
Справа №916/1683/25 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 916/1683/25:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови апеляційного господарського суду у відкритті апеляційного провадження через пропуск відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення збитків.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки всі процесуальні документи направлялися на його офіційну юридичну адресу, а також на адресу, зазначену в договорі, і поверталися з відмітками пошти про відсутність адресата.
– Згідно з процесуальним законом, повернення поштового відправлення з відміткою про відсутність особи за адресою прирівнюється до належного вручення, тому відповідач вважається повідомленим про рішення суду.
– Доводи відповідача про перебування директора під домашнім арештом, переведення працівників на дистанційну роботу через воєнний стан та неотримання пошти суд визнав суб’єктивними організаційними проблемами, які не є об’єктивно непереборними перешкодами.
– Суд наголосив, що воєнний стан не є безумовною підставою для поновлення процесуальних строків, якщо сторона не довела, що саме він унеможливив вчинення процесуальних дій у встановлений законом час.
– Відповідач не надав доказів, які б спростовували факт належного повідомлення, а його посилання на ознайомлення зі справою через «Електронний суд» лише в квітні 2026 року не виправдовує бездіяльність протягом попередніх місяців.
– Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційний перегляд не є абсолютним і обмеження строків є необхідним для забезпечення принципу юридичної визначеності та остаточності судових рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Профрем-Дніпро» без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін.
Справа №320/14222/25 від 24/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ТОВ «ДТЕК Будівельні Рішення») податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання та зменшив від’ємне значення об’єктів оподаткування через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для податкового обліку визначальним є фактичне здійснення господарської операції, яке підтверджується належними первинними документами, що мають реальний економічний зміст.
* Верховний Суд підтвердив, що наявність у контрагентів «дефектів» правового статусу або відсутність у них достатніх трудових/матеріальних ресурсів сама по собі не позбавляє добросовісного платника права на податковий кредит, якщо операція була реальною.
* Суд вказав, що податкова інформація (аналітичні довідки ДПС) має лише інформативний характер і не є достатнім доказом нереальності операцій, якщо вона не підкріплена аналізом конкретних первинних документів.
* Відповідальність за достовірність даних у первинних документах несе особа, яка їх склала, тому платник не зобов’язаний збирати інформацію про внутрішню діяльність своїх контрагентів.
* Оскільки податковий орган не надав належних доказів фіктивності операцій або відсутності ділової мети, а позивач надав повний пакет документів, суди попередніх інстанцій правомірно стали на бік бізнесу.
* Суд також зазначив, що обов’язок доказування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень покладається виключно на контролюючий орган, з чим ДПС у цій справі не впоралася.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.
Справа №904/5766/24 від 28/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду:
1. Предметом спору є стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати за землю, що виникла через розбіжності у розмірі нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки, спричинені помилкою державного органу при видачі витягу.
2. Суд дійшов висновку, що помилка Держгеокадастру при формуванні витягу з НГО не звільняє орендаря від обов’язку сплачувати орендну плату у розмірі, який об’єктивно встановлений законом та договором. Верховний Суд підкреслив, що розмір орендної плати за землі державної та комунальної власності має імперативний характер, тому орендар не може розраховувати на меншу суму лише через технічну помилку в офіційному документі. Принцип «належного урядування» у цьому випадку не є підставою для звільнення від сплати боргу, оскільки виправлення помилки державою не є непропорційним втручанням у майнові права орендаря. Водночас суд погодився, що негативні наслідки помилки органу (пеня) не повинні покладатися на добросовісного орендаря, тому в цій частині вимоги були відхилені. Верховний Суд також зазначив, що посилання на попередню практику є безпідставним, оскільки обставини справ не є подібними, а сам орендар у разі завдання йому збитків через дії держоргану має право на звернення з окремим позовом.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення суми основного боргу, закривши касаційне провадження в одній частині та відмовивши у задоволенні скарги в іншій.
Справа №903/124/25 від 25/06/2026
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів у розмірі 281 000,00 грн та вирішення питання щодо дійсності або неукладеності додаткового договору між ТОВ «Всеукраїнська агенція приватизації» та СГПП «Несвіч».
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку про наявність суттєвих порушень норм процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції при дослідженні доказів та встановленні обставин справи. Суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки всім доводам сторін, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було проігноровано необхідність повного та всебічного з’ясування природи правовідносин, що виникли між сторонами при підписанні додаткового договору. Оскільки для встановлення фактичних обставин справи необхідна додаткова оцінка доказів, Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості самостійно ухвалити нове рішення. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та дотримання принципів змагальності, справу необхідно направити на новий розгляд. Такий підхід дозволить суду апеляційної інстанції усунути допущені недоліки та прийняти законне рішення на основі повноцінного аналізу матеріалів справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №924/1135/25 від 25/06/2026
1. Предметом спору є вимога АТ «Вінницяобленерго» про визнання недійсним та скасування рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що докази, зібрані Антимонопольним комітетом під час розслідування, є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту вчинення позивачем антиконкурентних дій. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку відповідно до вимог чинного законодавства. Колегія суддів підкреслила, що повноваження АМК щодо кваліфікації дій суб’єктів господарювання як зловживання монопольним становищем були реалізовані в межах закону. Аргументи скаржника щодо порушення процедури розгляду справи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд також зазначив, що підстави для переоцінки доказів, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, відсутні, оскільки касаційна інстанція не наділена правом переглядати фактичні обставини справи. Таким чином, рішення органів АМК було визнано законним, а дії позивача — такими, що порушують конкурентне середовище.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Вінницяобленерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №192/2257/19 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсним договір позики на суму 64 000 доларів США та окремі його умови (зокрема, щодо нарахування 24% річних), стверджуючи про підробку розписки та відсутність власного волевиявлення.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що тягар доказування підробки документа лежить на позичальнику, який оспорює факт укладення договору.
* Наявність оригіналу розписки у позикодавця є підтвердженням того, що зобов’язання не виконано, а просте заперечення боржника без належних доказів не є достатнім для спростування факту позики.
* Судова почеркознавча експертиза підтвердила, що основний текст розписки та підпис виконані самим позивачем, що спростовує його доводи про повну фальсифікацію документа.
* Щодо спірного запису про «24% річних», експерти не змогли надати категоричного висновку через стислість та спрощену структуру цифрового запису, тому суд розцінив це як недоведеність позивачем своїх вимог.
* Суд зазначив, що незгода сторони з висновками вже проведеної експертизи не є автоматичною підставою для призначення повторної, якщо попередні висновки були досліджені та оцінені належним чином.
* Також суд відхилив доводи про вихід за межі позовних вимог, вказавши, що аналіз обставин укладення договору є невід’ємною частиною вирішення спору про його недійсність.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №913/266/20(913/282/25) від 23/06/2026
1. Предметом спору є законність затвердження мирової угоди у межах справи про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія», що безпосередньо зачіпає інтереси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як органу, що здійснює виведення ПАТ «Укрінбанк» з ринку.
2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю дотримання процесуальної дисципліни та меж повноважень касаційної інстанції. Верховний Суд проаналізував доводи скаржників щодо порушень при затвердженні мирової угоди, проте не знайшов підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Зокрема, було встановлено, що апеляційний суд правомірно закрив провадження в частині, де оскарження було недопустимим або не обґрунтованим належним чином. Суд підкреслив, що мирова угода в межах справи про банкрутство має відповідати вимогам закону та не порушувати права третіх осіб, проте в даному випадку Фонд не довів наявності таких критичних порушень, які б вимагали скасування судових актів. Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані ухвала та постанова прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень процесуального законодавства. Таким чином, аргументи скаржників були визнані безпідставними, а правова позиція судів нижчих інстанцій — такою, що відповідає обставинам справи.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду, залишивши без змін ухвалу Господарського суду Луганської області та постанову Східного апеляційного господарського суду.
Справа №910/11984/25 від 25/06/2026
Предметом спору у цій справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗАТЕКС АГРО» про визнання незаконним та скасування рішення Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України».
Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та дійшов висновку, що вони не спростовують законності та обґрунтованості висновків, викладених у рішеннях Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду. Суд підтвердив, що процедура прийняття оскаржуваного рішення Банком відповідала вимогам чинного законодавства та внутрішнім нормативним актам фінансової установи. Також було встановлено відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б стати підставою для скасування судових рішень. У підсумку, колегія суддів визнала, що суди нижчих інстанцій правильно застосували норми права до встановлених ними фактичних обставин справи.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ІЗАТЕКС АГРО» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №308/12562/22 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність залишення судом першої інстанції без розгляду позовної заяви про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди через неусунення позивачем недоліків позову щодо одного з відповідачів.
2. Верховний Суд виходив з того, що визначення складу відповідачів є виключним правом позивача, а суд не має повноважень самостійно змінювати цей склад або «розщеплювати» позовні вимоги. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у встановлений строк, процесуальний закон вимагає залишення без розгляду всієї позовної заяви, а не її частини. Апеляційний суд, намагаючись залишити позов у силі лише щодо одного з відповідачів, фактично перебрав на себе функції позивача та порушив норми процесуального права. Суд підкреслив, що неможливо залишати позов без руху чи без розгляду вибірково, оскільки позовна заява є єдиним документом. Відтак, первісна ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду в повному обсязі була визнана законною та обґрунтованою. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися до суду повторно після належного усунення всіх недоліків.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду.
Справа №991/7386/26 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/7386/26:
1. Предметом спору є затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором САП та обвинуваченою у пособництві у зловживанні службовим становищем та службовому підробленні, що спричинило тяжкі наслідки.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що обвинувачена добровільно та беззастережно визнала свою вину в інкримінованих злочинах, що підтверджується матеріалами справи та її особистими поясненнями в судовому засіданні. Важливим фактором стало те, що шкода, завдана державним інтересам, була повністю відшкодована іншим співучасником у межах окремого провадження, що відповідає вимогам закону для укладення угоди у корупційних справах. Суд врахував наявність обставин, що пом’якшують покарання, зокрема щире каяття, відсутність судимостей та зобов’язання обвинуваченої надавати допомогу Збройним Силам України. Також суд взяв до уваги суспільний інтерес, оскільки обвинувачена зобов’язалася співпрацювати зі слідством та надавати викривальні показання щодо інших учасників злочинної схеми. Суд переконався, що узгоджене сторонами покарання відповідає санкціям статей КК України, а звільнення від відбування основного покарання з випробуванням є законним та обґрунтованим у даному конкретному випадку. Зрештою, суд не встановив жодних перешкод для затвердження угоди, оскільки вона не порушує прав третіх осіб та відповідає інтересам суспільства.
3. Суд ухвалив затвердити угоду про визнання винуватості, призначити узгоджене покарання із звільненням від його відбування з випробуванням, а також скасувати арешти майна та запобіжні заходи, застосовані до обвинуваченої на досудовому розслідуванні.
