Справа №991/5014/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови суду першої інстанції у скасуванні заходів забезпечення позову, накладених на активи, стягнуті в дохід держави за рішенням про застосування санкцій.
2. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що Міністерство юстиції України є належним суб’єктом для звернення з таким клопотанням, оскільки саме воно є позивачем у справі та відповідає за реалізацію санкційної політики. Апеляційний суд визнав помилковим висновок першої інстанції про відсутність у Мін’юсту повноважень діяти в інтересах Фонду державного майна України (ФДМУ) у цьому процесуальному питанні. Ключовим аргументом стало те, що наявність судової заборони на реєстраційні дії фактично блокує виконання остаточного рішення суду про стягнення активів, оскільки ФДМУ не може зареєструвати право власності держави. Суд встановив, що щодо одного з об’єктів (станції технічного обслуговування) ФДМУ вже розпочало процедуру реєстрації, яка була зупинена саме через дію заходів забезпечення. Водночас, щодо іншого майна (земельних ділянок та транспортних засобів) доказів вчинення реєстраційних дій надано не було, тому суд залишив заборону в силі, щоб уникнути ризику відчуження активів. Таким чином, суд застосував принцип балансу між необхідністю виконання рішення суду та захистом активів від неправомірного розпорядження.
3. Апеляційний суд частково задовольнив скаргу, скасувавши заходи забезпечення позову лише щодо нежитлової будівлі (станції технічного обслуговування), залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін у частині решти майна.
Справа №991/3983/26 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/3983/26:
1. **Предмет спору:** Розгляд Вищим антикорупційним судом угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором САП та колишнім директором ДП «Укрекоресурси», обвинуваченим у заволодінні державними коштами шляхом зловживання службовим становищем (ч. 5 ст. 191 КК України).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що угода відповідає вимогам КПК України, оскільки обвинувачений не був організатором злочинної групи, повністю визнав вину та зобов’язався співпрацювати зі слідством для викриття інших співучасників.
– Суд наголосив, що укладення угоди відповідає інтересам суспільства, оскільки це дозволяє пришвидшити судовий розгляд у складному провадженні, де існує ризик спливу строків давності притягнення до відповідальності.
– Важливим аргументом стало добровільне зобов’язання обвинуваченого перерахувати 1 000 000 грн на потреби Збройних Сил України та частково відшкодувати збитки потерпілому підприємству.
– Суд підкреслив, що право на укладення угоди є елементом диспозитивності кримінального процесу, а сам вирок не має преюдиціального значення для інших співучасників, чиї справи розглядаються окремо.
– Щодо конфіскації майна, суд роз’яснив, що при звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) конфіскація не застосовується, якщо сторони не погодили її застосування як спеціального додаткового покарання за корупційний злочин.
– Суд також врахував позитивні характеристики обвинуваченого, наявність у нього на утриманні неповнолітньої дитини та особи з інвалідністю.
3. **Рішення суду:** Суд затвердив угоду про визнання винуватості, призначив покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, звільнив від його відбування з іспитовим строком 3 роки та постановив перерахувати заставу обвинуваченого на потреби ЗСУ.
Справа №991/1824/25 від 23/06/2026
Предметом спору є цивільна справа щодо визнання активів відповідачів необґрунтованими та їх примусового стягнення в дохід держави в межах процедури цивільної конфіскації.
Суд апеляційної інстанції при винесенні рішення керувався тим, що докази, зібрані стороною обвинувачення (прокурором), є достатніми для підтвердження невідповідності вартості активів відповідачів їхнім законним доходам. Колегія суддів ретельно перевірила доводи апеляційних скарг щодо порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, проте не знайшла підстав для їх задоволення. Суд підтвердив, що процедура доказування у справах про цивільну конфіскацію була дотримана, а правовий статус активів як таких, що набуті без законних підстав, є доведеним. Важливим аспектом стало те, що відповідачі не змогли надати переконливих спростувань щодо легальності джерел походження коштів, використаних для придбання спірного майна. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про конфіскацію активів є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає завданням антикорупційного законодавства.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції про стягнення активів у дохід держави — без змін.
Справа №752/25834/18 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував наданий вами вирок Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:**
Кримінальне провадження щодо обвинувачення особи у пособництві в одержанні службовою особою неправомірної вигоди (ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України), яке в ході судового розгляду було перекваліфіковано судом на зловживання впливом (ч. 2 ст. 369-2 КК України).
2. **Аргументи суду:**
* Суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела факт пособництва, оскільки не було встановлено ініціативи службової особи (начальника сектору СБУ) щодо залучення обвинуваченої до злочинної схеми, а також не доведено координації дій між ними.
* Обвинувачена займала пасивну позицію, не брала участі в обговоренні деталей злочину та була відсутня під час ключових етапів передачі неправомірної вигоди, що виключає ознаки пособництва.
* Суд встановив, що дії обвинуваченої полягали у знайомстві зацікавленої особи зі службовцем та здійсненні впливу на останнього з метою вирішення питання, що відповідає складу злочину «зловживання впливом».
* Суд відхилив доводи захисту про провокацію злочину, оскільки правоохоронні органи лише приєдналися до фіксації вже розпочатої протиправної діяльності, а не створювали штучні умови для її вчинення.
* Суд визнав докази сторони обвинувачення (протоколи НСРД, показання свідків, висновки експертиз) належними та допустимими, оскільки вони були отримані з дотриманням процесуальних норм.
* Враховуючи, що злочин було вчинено у 2018 році, а на момент винесення вироку минув строк давності притягнення до кримінальної відповідальності для нетяжкого злочину (5 років), суд застосував положення ст. 49 КК України.
3. **Рішення суду:**
Суд визнав обвинувачену винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, призначив покарання у виді 3 років позбавлення волі, проте звільнив її від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Справа №204/2164/20 від 22/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Банк намагався стягнути з позичальниці інфляційні втрати за період прострочення виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, яка спочатку була видана в іноземній валюті.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що інфляційні втрати, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовуються виключно до зобов’язань, визначених у національній валюті — гривні. Суд наголосив, що кредитний договір був валютним (долари США), а визначення суми боргу в гривневому еквіваленті в попередньому рішенні суду не змінює суті самого зобов’язання. Оскільки грошове зобов’язання є валютним, втрати від знецінення грошей компенсуються не інфляційними нарахуваннями, а еквівалентом іноземної валюти. Суд також підкреслив, що попередні висновки Верховного Суду у справах між тими самими сторонами підтверджують неможливість застосування інфляційних індексів до таких правовідносин. Таким чином, нарахування банком інфляційних втрат на суму, що фактично є валютним боргом, було визнано юридично безпідставним. Суд також зазначив, що доводи банку про зміну природи зобов’язання після ухвалення рішення суду є помилковими та суперечать усталеній судовій практиці.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №725/5895/25 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався встановити юридичний факт самостійного виховання та утримання ним двох малолітніх дітей після розірвання шлюбу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що звернення до суду з такою вимогою в умовах воєнного стану має ознаки штучного створення підстав для отримання відстрочки від мобілізації, що зачіпає інтереси держави.
– Апеляційний суд мав повне право переглянути справу за скаргою територіального центру комплектування (ТЦК), оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо впливало на публічні обов’язки держави щодо мобілізації.
– Верховний Суд наголосив, що сімейні права та обов’язки є невідчужуваними, тому факт самостійного виховання не може бути встановлений лише на підставі домовленості батьків або факту проживання дітей з одним із них.
– Наявність нотаріального договору між батьками не є доказом ухилення матері від виховання дітей; для встановлення такого факту необхідні докази позбавлення батьківських прав або інші юридичні факти, що припиняють батьківську правосуб’єктність.
– Суд підкреслив, що приватно-правовий інструментарій не може використовуватися для зловживання правом з метою уникнення виконання конституційного обов’язку із захисту Вітчизни.
– Верховний Суд підтвердив, що докази позивача підтверджують лише спільне проживання, але не доводять відсутність участі матері у вихованні, що робить вимогу про встановлення факту безпідставною.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у встановленні факту самостійного виховання дітей, — без змін.
Справа №369/10819/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження батьком рішення органу опіки та піклування про надання дозволу на зміну прізвища малолітньої дитини без його згоди.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що при вирішенні питання про зміну прізвища дитини пріоритетним є забезпечення її найкращих інтересів, що вимагає ретельного дослідження стосунків між дитиною та обома батьками.
* Верховний Суд підкреслив, що орган опіки та піклування при прийнятті рішення зобов’язаний не просто формально розглянути заяву, а навести обґрунтування, чому зміна прізвища відповідає інтересам дитини, враховуючи виконання батьками своїх обов’язків.
* У цій справі було встановлено, що рішення виконавчого комітету не містило належних доказів того, що батько дитини умисно не піклується про неї, або що зміна прізвища є необхідною для захисту інтересів дитини.
* Суд критично поставився до тверджень про проведення бесіди з дитиною, оскільки матеріали справи не містили належних доказів проведення такої процедури, а нові докази на стадії касації не приймаються.
* Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, встановивши, що рішення органу опіки було прийняте з порушенням процедури та за відсутності належного обґрунтування, що є підставою для його скасування.
* Верховний Суд зазначив, що скасування рішення органу опіки є самостійною підставою для приведення актового запису про народження дитини у первісний стан.
* Суд також вказав, що сторони не позбавлені права повторно звернутися з цим питанням до суду, надавши належні докази та обґрунтування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою рішення органу опіки про зміну прізвища дитини було визнано незаконним та скасовано.
Справа №509/1087/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є питання правонаступництва у виконавчому провадженні, а саме — чи підлягає заміні боржник (поручитель) на його спадкоємця у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, щодо якої вже було ухвалено судове рішення.
2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися виключно на природі договору поруки, не врахувавши, що за життя боржника вже було ухвалено судове рішення про стягнення боргу, яке підлягає виконанню. Суд наголосив, що смерть боржника не припиняє зобов’язання, якщо воно вже трансформувалося у судове рішення, а процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні є цілком можливим. Також суд підкреслив, що звернення кредитора до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження є формою пред’явлення вимог до спадкоємця в розумінні статті 1281 ЦК України. Суди нижчих інстанцій не встановили ключових обставин: чи знав кредитор про смерть боржника та чи дотримано ним преклюзивних строків для пред’явлення вимог до спадкоємця. Відтак, висновки судів про неможливість заміни сторони були визнані передчасними через недостатнє дослідження доказів та неправильне застосування норм процесуального права.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх необхідних обставин.
Справа №205/3280/14-ц від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю для журналіста:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України 2017 року про незаконне звільнення працівника з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», ініційований після того, як Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав попередній перегляд цієї справи порушенням права на справедливий суд.
**2. Аргументи суду**
Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що рішення ЄСПЛ у справі «Ващенко та Третяк проти України» чітко вказало на порушення принципу юридичної визначеності через скасування Верховним Судом України остаточних судових рішень на підставі практики, що сформувалася вже після їх ухвалення. Суд наголосив, що держава має обов’язок відновити попередній юридичний стан особи (restitutio in integrum), якщо це можливо, оскільки справедлива сатисфакція від ЄСПЛ не завжди є достатнім засобом захисту немайнових прав. Водночас суд врахував принцип заборони подвійного відшкодування, тому вирішив не скасовувати постанову 2017 року в частині грошових стягнень, оскільки ці суми вже були присуджені заявнику ЄСПЛ. Щодо поновлення на посаді, суд визнав, що це немайнове право, яке не було відновлено, а тому рішення судів попередніх інстанцій у цій частині підлягають поверненню в силу. Суд також відхилив доводи відповідача про нібито фактичне поновлення працівника, оскільки не було надано доказів ознайомлення особи з наказом чи допуску до роботи. Таким чином, Велика Палата знайшла баланс між виконанням рішення ЄСПЛ та недопущенням безпідставного збагачення заявника.
**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила заяву ОСОБА_1, скасувавши постанову Верховного Суду України 2017 року в частині відмови у поновленні на роботі та залишивши в силі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій про поновлення позивача на посаді, при цьому залишивши в силі постанову 2017 року в частині грошових вимог.
Справа №990/150/26 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 990/150/26:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався оскаржити бездіяльність Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо тривалого нерозгляду його дисциплінарних скарг на дії судді та зобов’язати ВРП розглянути ці скарги по суті.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що право особи на подання дисциплінарної скарги не трансформується у право контролювати перебіг дисциплінарного провадження чи впливати на строки прийняття рішень дисциплінарним органом.
* Велика Палата наголосила, що дисциплінарне провадження щодо судді є специфічною процедурою, де скаржник не є безпосереднім учасником правовідносин, а його права чи обов’язки не змінюються залежно від результатів чи тривалості розгляду скарги.
* Суд зазначив, що чинне законодавство чітко визначає перелік рішень ВРП, які не підлягають оскарженню, і не передбачає судового контролю за стадією попередньої перевірки скарг чи строками їх розгляду.
* Було підкреслено, що оцінка дій судді під час виконання ним обов’язків належить виключно до компетенції ВРП, а не адміністративного суду.
* Суд відхилив посилання позивача на практику ЄСПЛ, зазначивши, що обмеження доступу до суду у цьому випадку є легітимним, оскільки позовні вимоги не спрямовані на захист реальних порушених прав позивача.
* Велика Палата підтвердила, що за усталеною практикою, сформованою в низці останніх рішень, такі спори взагалі не підлягають судовому розгляду, оскільки не виникають із публічно-правових відносин, у яких порушуються права конкретної особи.
* Суд також вказав, що при вирішенні тотожних спорів слід керуватися саме останньою правовою позицією Великої Палати, яка є незмінною в цьому питанні.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін, підтвердивши, що такий спір не підлягає судовому розгляду.
Справа №380/1253/24 від 22/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови Міністерства оборони України у виплаті сім’ї померлого військовослужбовця одноразової грошової допомоги (ОГД) у розмірі 15 млн грн згідно з Постановою КМУ № 168, замість виплаченої допомоги у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму.
2. **Аргументи суду:**
– **:** Суд відступив від попередньої правової позиції Верховного Суду (зокрема, викладеної у справах № 600/548/23-а та № 380/9868/23), зазначивши, що попередні висновки про можливість виплати 15 млн грн у разі смерті від будь-якого захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.
– Суд наголосив, що Постанова № 168 є винятковою соціальною гарантією воєнного часу, тому її положення не можуть тлумачитися розширено.
– Встановлено, що для отримання підвищеної виплати (15 млн грн) смерть військовослужбовця має бути наслідком саме поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих під час бойових дій.
– Сам факт того, що смерть настала внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, не є автоматичною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168.
– У даній справі суди не встановили прямого причинного зв’язку між смертю від хвороби та отриманим пораненням чи травмою, тому підстави для виплати 15 млн грн відсутні.
– Відтак, виплата ОГД на загальних підставах відповідно до Закону № 2011-XII та Порядку № 975 є законною та достатньою у таких обставинах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.
Справа №205/8540/24 від 22/06/2026
Предметом цього спору є визнання права власності на спадкове майно та встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після пропуску шестимісячного терміну.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що спадкування є правом, яке вимагає від спадкоємця активних дій, а саме подання заяви нотаріусу у встановлений законом шестимісячний строк. Суд наголосив, що поважними причинами пропуску цього строку можуть бути лише об’єктивні, непереборні та істотні труднощі, які унеможливлювали звернення до нотаріуса протягом усього періоду спадкування. У даній справі позивач не довела наявності таких перешкод, оскільки законодавство передбачає можливість подання заяви про прийняття спадщини засобами поштового зв’язку або через консульські установи, навіть перебуваючи за кордоном. Суд підкреслив, що сам факт воєнного стану чи вимушеного перебування за межами України не є автоматичною підставою для поновлення строку, якщо спадкоємець мав реальну можливість вчинити необхідні дії дистанційно. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач не скористалася своїм правом на прийняття спадщини без поважних на те причин. Верховний Суд підтвердив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень, а застосування норм права судами нижчих інстанцій було вірним.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №990/479/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, я проаналізував це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи:
**1. Предмет спору:**
Спір стосувався правомірності встановлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (ВККС) прохідного бала для третього етапу кваліфікаційного іспиту (тестування когнітивних здібностей), який виявився вищим за середній допустимий бал, що, на думку позивачки, стало підставою для її неправомірного недопуску до наступного етапу добору.
**2. Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями визначати прохідний бал з урахуванням кількості вакантних посад, що є необхідним інструментом у конкурентній процедурі добору.
* Велика Палата розмежувала поняття «середній допустимий бал» (який підтверджує успішне складання етапу іспиту) та «прохідний бал» (який є умовою допуску до наступного етапу).
* Набрання середнього допустимого бала є лише необхідною, але не достатньою умовою для подальшої участі в конкурсі, оскільки прохідний бал формується з урахуванням рейтингу та ліміту вакансій.
* Закон № 1402-VIII не обмежує ВККС у встановленні прохідного бала для тестування когнітивних здібностей, на відміну від інших етапів, де встановлено жорсткий поріг у 75%.
* Суд зазначив, що позивачка була обізнана з умовами добору, не оскаржувала рішення ВККС про порядок проведення іспиту заздалегідь і добровільно прийняла ці умови, розпочавши участь у тестуванні.
* Встановлений ВККС алгоритм визначення прохідного бала забезпечив прозорість та конкурентність процедури, а також виправданість відбору кандидатів в умовах обмеженої кількості посад.
* Висновок суду першої інстанції про те, що ВККС не мала права встановлювати прохідний бал для окремих етапів, визнано помилковим та таким, що суперечить природі конкурсного добору.
**3. Рішення суду:**
Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалила нове рішення про повну відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №320/57616/24 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення податкового органу про виключення фізичної особи-підприємця з реєстру платників єдиного податку до моменту вирішення справи по суті.
2. Суд виходив із того, що інститут забезпечення позову є важливою гарантією захисту прав особи, яка дозволяє уникнути незворотних наслідків до завершення судового розгляду. Верховний Суд підкреслив, що анулювання реєстрації платника єдиного податку кардинально змінює правовий режим діяльності підприємця, включаючи порядок податкового обліку, звітності та взаємовідносин з контрагентами. Суд зазначив, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективне поновлення прав позивача, оскільки подальше коригування податкових наслідків після тривалого періоду роботи на іншій системі оподаткування вимагатиме значних зусиль та витрат. При цьому було наголошено, що зупинення дії акта не є вирішенням спору по суті, а лише тимчасовим заходом для збереження існуючого стану справ. Суд також відхилив аргументи податківців про те, що зміна податкового навантаження не є достатньою підставою для забезпечення позову, вказавши на необхідність оцінки специфіки правовідносин у кожному конкретному випадку. Насамкінець, Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, забезпечивши баланс інтересів сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги податкових органів без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №943/201/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення зі страхової компанії страхового відшкодування, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення його виплати внаслідок ДТП.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд виходив з того, що страховик має законне право припинити перебіг строку для прийняття рішення про виплату, якщо обставини ДТП розглядаються в межах кримінального провадження.
* Оскільки страховик офіційно повідомив заявника про необхідність надання документів, зокрема рішення суду щодо вини водія, він правомірно скористався механізмом зупинення строків, передбаченим пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
* Суд зазначив, що за таких умов у діях страховика відсутня вина у простроченні виконання грошового зобов’язання, що є обов’язковою умовою для нарахування пені та інших штрафних санкцій.
* Відповідно, строк для виплати страхового відшкодування розпочинається лише з моменту набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі про стягнення такого відшкодування.
* Суди попередніх інстанцій помилково застосували норми про відповідальність страховика, не врахувавши, що до моменту судового рішення обов’язок виплати не був безумовним через наявність кримінального провадження.
* Верховний Суд підкреслив, що правова позиція щодо застосування статті 625 ЦК України у таких правовідносинах має базуватися на наявності вини боржника, якої в діях страховика у даному випадку не встановлено.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Справа №990/152/26 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності за корупційний злочин.
**2. Аргументи суду:**
* Суд встановив, що Вища рада правосуддя (ВРП) діяла в межах своїх повноважень, дотримавшись процедури розгляду клопотання, зокрема щодо повідомлення сторін та забезпечення їхньої участі у засіданні.
* Верховний Суд наголосив, що наявність кримінального провадження щодо судді за підозрою у вчиненні корупційного злочину є об’єктивною підставою для оцінки ВРП ризиків, передбачених КПК України, оскільки це безпосередньо впливає на авторитет судової влади.
* Суд підтвердив, що ВРП не повинна підміняти собою кримінальний суд і встановлювати вину, а має лише перевірити наявність обґрунтованої підозри та ризиків впливу на свідків чи перешкоджання слідству.
* Аргументи позивача про відсутність мотивації рішення ВРП були відхилені, оскільки Рада детально проаналізувала матеріали досудового розслідування, включаючи протоколи негласних слідчих дій, що підтверджують реальність ризиків.
* Суд визнав, що вручення копії клопотання детективом НАБУ замість прокурора (за наявності відповідних доручень) не є істотним порушенням, яке б вплинуло на права позивача чи законність рішення.
* Також було підтверджено, що рішення ВРП було підписане всіма членами, які брали участь у голосуванні, а технічне приховування підписів у копії документа не свідчить про їх відсутність в оригіналі.
* Насамкінець суд зазначив, що тимчасове відсторонення є пропорційним заходом, який забезпечує баланс між приватними інтересами судді та публічним інтересом у збереженні довіри суспільства до правосуддя.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, визнавши рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя законним та обґрунтованим.
Справа №990/495/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді правомірності дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо його недопуску до наступного етапу кваліфікаційного іспиту через встановлення прохідного бала, що перевищує середній допустимий бал тестування когнітивних здібностей.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями самостійно визначати умови допуску кандидатів до наступних етапів добору, зокрема встановлювати прохідний бал з урахуванням кількості вакантних посад.
– Велика Палата чітко розмежувала поняття «середній допустимий бал» (який підтверджує успішне складання етапу) та «прохідний бал» (який є інструментом рейтингового відбору в умовах обмеженої кількості місць).
– Суд зазначив, що набрання середнього допустимого бала є необхідною, але не достатньою умовою для проходження до наступного етапу, якщо кількість кандидатів, які подолали цей поріг, перевищує встановлений ліміт.
– Встановлення прохідного бала, вищого за середній допустимий, визнано логічно виправданим та таким, що відповідає меті конкурсного відбору — забезпечити обрання найбільш підготовлених кандидатів.
– Суд підкреслив, що позивач добровільно брав участь у конкурсі, погодившись із умовами, визначеними рішеннями ВККС, які він не оскаржував на момент їх прийняття.
– Втручання суду в ці дискреційні повноваження Комісії було визнано недопустимим, оскільки це порушувало б принцип рівності учасників конкурсу та створювало б необґрунтовані привілеї для окремих осіб.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалила нове рішення — про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №990/170/26 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішення ВККС про результати кваліфікаційного іспиту та вимога зобов’язати Комісію провести повторну перевірку практичного завдання через розбіжності в оцінках окремих елементів роботи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що повноваження ВККС щодо оцінювання кандидатів є дискреційними, а втручання суду в цей процес можливе лише у разі порушення процедури, визначеної законом та Положенням.
– Ключовим стало тлумачення норм Положення: суд підтвердив, що підставою для повторної перевірки є розбіжність у 20% саме у **підсумкових** балах за практичне завдання, а не за його окремими елементами.
– Суд погодився з позицією ВККС, що застосування алгоритму розбіжностей до кожного окремого елемента оцінювання призвело б до абсурдних результатів, оскільки навіть мінімальна різниця в 1 бал за дрібні завдання провокувала б нескінченні повторні перевірки.
– Було встановлено, що розбіжність між найвищою та найнижчою підсумковими оцінками позивача склала 14,7%, що не досягає встановленого порогу в 20%, тому підстав для повторної перевірки не було.
– Суд зазначив, що методика оцінювання передбачає інтегрований підхід (сумування та усереднення балів), який забезпечує об’єктивність і рівний підхід до всіх кандидатів.
– Дії ВККС визнано такими, що відповідають буквеному змісту Положення та принципам адміністративного судочинства, оскільки Комісія діяла в межах своїх повноважень та без порушення процедури.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, визнавши рішення ВККС правомірним.
Справа №320/43936/23 від 22/06/2026
Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом щодо Підприємства об’єднання громадян «Центр реабілітації «Регент».
Суд при винесенні рішення керувався тим, що підстави для скасування податкового повідомлення-рішення, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, є обґрунтованими та відповідають нормам матеріального і процесуального права. Верховний Суд проаналізував доводи касаційної скарги податкового органу та дійшов висновку, що вони не спростовують правильність висновків попередніх інстанцій. Суд підтвердив, що під час розгляду справи було повно та всебічно з’ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Правова оцінка доказів, надана судами нижчих ланок, визнана такою, що відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України. Жодних порушень норм права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, касаційною інстанцією не виявлено. Таким чином, позиція позивача щодо протиправності дій податкового органу отримала остаточне підтвердження у вищій судовій інстанції.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №990/130/26 від 09/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність відмови суду першої інстанції у відкритті провадження за позовом особи, яка намагалася оскаржити ухвалу Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про повернення її дисциплінарної скарги на дії судді.
2. Суд виходив із того, що згідно з частиною 4 статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», рішення про повернення дисциплінарної скарги є остаточним і оскарженню не підлягає. Велика Палата наголосила, що подання дисциплінарної скарги не створює для заявника жодних юридичних наслідків, які б змінювали його права чи обов’язки, тому він не є суб’єктом, чиї права безпосередньо порушуються таким рішенням ВРП. Суд зазначив, що законодавча заборона на оскарження таких ухвал є легітимною та не порушує право на доступ до правосуддя, оскільки особа має право повторно звернутися до ВРП, виправивши недоліки скарги. Також суд підкреслив, що адміністративний суд не має повноважень підміняти собою орган суддівського врядування та перевіряти внутрішню дискрецію ВРП щодо оцінки змісту скарг. Оскільки основна вимога про скасування ухвали не підлягає судовому розгляду, похідні вимоги (зокрема про відшкодування моральної шкоди) також не можуть бути предметом розгляду в межах цього провадження. Всі ці висновки ґрунтуються на сталій практиці Великої Палати Верховного Суду, що виключає можливість судового контролю за стадією попередньої перевірки дисциплінарних скарг.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №990SСGС/3/26 від 18/06/2026
1. Предметом спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя, яким було підтверджено накладення на нього дисциплінарного стягнення за результатами розгляду справи Першою Дисциплінарною палатою ВРП.
2. Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї справи виходила з того, що процедура притягнення судді до дисциплінарної відповідальності була дотримана в межах повноважень, визначених законом. Суд проаналізував матеріали дисциплінарного провадження та дійшов висновку, що доводи скаржника не спростовують встановлених фактів порушень, які стали підставою для накладення стягнення. Велика Палата наголосила, що Вища рада правосуддя діяла в межах своєї дискреції, а рішення про притягнення до відповідальності є обґрунтованим та вмотивованим. Суд також звернув увагу на те, що втручання у дискреційні повноваження ВРП можливе лише у випадках грубого порушення процедури або відсутності правових підстав для стягнення, чого в даному випадку встановлено не було. Відтак, перевіривши законність оскаржуваного рішення, суд не знайшов підстав для його скасування або зміни.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя про притягнення його до дисциплінарної відповідальності — без змін.
Справа №990/146/26 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі №990/146/26:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про непідтвердження здатності кандидата на посаду судді апеляційного суду здійснювати правосуддя через нібито невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що хоча ВККС має дискреційні повноваження щодо оцінювання кандидатів, ці повноваження не є безмежними і повинні реалізовуватися в межах правової процедури, яка виключає свавілля.
* Ключовим порушенням з боку ВККС суд визнав відсутність належної вмотивованості рішення, оскільки Комісія проігнорувала пояснення та контраргументи кандидата щодо кожного пункту висновку Громадської ради доброчесності.
* Суд зазначив, що ВККС лише формально відтворила висновок ГРД, не надавши аналізу пояснень кандидата щодо причин збільшення навантаження, строків розгляду справ та зміни підходів до мотивування рішень.
* Відсутність у рішенні ВККС оцінки доводів кандидата свідчить про порушення вимог щодо обґрунтованості, передбачених статтею 2 КАС України, що унеможливлює розуміння логіки прийнятого Комісією рішення.
* Суд наголосив, що негативне рішення щодо кандидата має містити не лише посилання на закон, а й конкретні мотиви, чому пояснення кандидата були відхилені, чого в даному випадку зроблено не було.
* При цьому суд чітко розмежував, що він не підміняє собою ВККС у питанні оцінки доброчесності, а лише здійснює контроль за дотриманням процедури та вимог щодо вмотивованості акта суб’єкта владних повноважень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив позов, визнав протиправним та скасував рішення ВККС, зобов’язавши Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя з урахуванням висновків суду.
Справа №947/38994/20 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Одеська міська рада намагалася через суд визнати недійсними договори купівлі-продажу та скасувати державну реєстрацію права власності на садові будинки, які, на думку позивача, є об’єктами самочинного будівництва на комунальній землі.
2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що у спорах щодо самочинного будівництва вимоги про скасування реєстраційних дій є неналежним способом захисту, оскільки вони не вирішують юридичну долю самого об’єкта. Верховний Суд підтвердив, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки є виключно негаторний позов — вимога про знесення самочинного будівництва. Крім того, суд встановив, що на момент розгляду справи право власності на спірні будинки вже було передано до статутного капіталу юридичної особи (ТОВ «Будлайф Одеса»). Оскільки позивач не заявив вимог до цього ТОВ, а спір між міською радою та юридичною особою належить до юрисдикції господарських судів, цивільний суд не міг задовольнити позов. Також суд зазначив, що міська рада не довела факт порушення своїх прав укладеними між відповідачами договорами купівлі-продажу, оскільки сама рада не була їх стороною. Зрештою, суд дійшов висновку, що обрані позивачем способи захисту не призведуть до відновлення стану єдності земельної ділянки та розташованого на ній майна.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Одеської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №640/2729/20 від 23/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження державним реєстратором наказу Міністерства юстиції України про скасування реєстраційних дій та анулювання доступу до Єдиного державного реєстру через процедурні порушення під час розгляду скарги.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що саме по собі порушення строків розгляду скарги не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо це не вплинуло на його правильність по суті.
– Суд визнав помилковим висновок попередніх інстанцій про неналежне повідомлення реєстратора, оскільки публікація оголошення на сайті Мін’юсту є законним способом сповіщення, а факт подання реєстратором письмових пояснень доводить його обізнаність.
– Ключовим принципом, на який спирався суд, є те, що формальні процедурні порушення не повинні нівелювати законність рішення, якщо воно є правильним по суті.
– Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, зосередившись лише на процедурних аспектах, замість того, щоб перевірити законність дій реєстратора та обґрунтованість висновків Мін’юсту.
– Верховний Суд підкреслив, що для вирішення спору необхідно встановити, чи дійсно реєстратор порушив законодавство при вчиненні реєстраційних дій, чого суди першої та апеляційної інстанцій не зробили.
– Через неповне з’ясування фактичних обставин справи, касаційна інстанція позбавлена можливості самостійно ухвалити рішення, тому справа потребує повторного розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/138/26 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо розгляду заяв про відвід її членів під час дисциплінарного провадження за відсутності, на думку позивача, необхідного кворуму.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що адміністративне судочинство має на меті захист лише тих прав, які були реально порушені внаслідок виконання суб’єктом владних повноважень управлінських функцій.
– Велика Палата підтвердила свою сталу позицію, що процедурні або проміжні дії органу, які передують прийняттю остаточного рішення, не можуть бути самостійним предметом судового оскарження.
– Суд зазначив, що розгляд заяв про відвід є частиною дисциплінарної процедури, а не окремим управлінським актом, що створює самостійні правові наслідки для особи.
– Будь-які заперечення щодо повноважності складу ВРП або процедурних порушень під час засідання можуть бути висунуті лише як підстава для оскарження вже прийнятого фінального рішення ВРП по суті дисциплінарної справи.
– Оскільки оскаржувані дії вже були формалізовані в ухвалах ВРП про відмову у відводах, сам процес їх прийняття не підлягає окремому судовому контролю.
– Відтак, суд дійшов висновку, що такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не має ознак публічно-правового спору, де захищається порушене право.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №344/1277/24 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** ОСББ звернулося до суду з позовом про витребування із незаконного володіння двох приміщень у багатоквартирному будинку, які були зареєстровані як приватна власність відповідачів, проте фактично є допоміжними приміщеннями (електрощитова та паливна).
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що допоміжні приміщення належать співвласникам багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності в силу закону, тому будь-яка реєстрація права приватної власності на них є незаконною.
– Ключовим критерієм для визначення статусу приміщення є його функціональне призначення: якщо приміщення проєктувалося та будувалося для обслуговування будинку (як електрощитова чи паливна), воно є допоміжним.
– Суд підкреслив, що сам факт державної реєстрації права власності за відповідачами не змінює правового режиму приміщень і не позбавляє співвласників їхніх прав.
– Доводи відповідачів про відсутність у приміщеннях інженерних мереж суд відхилив, зазначивши, що статус допоміжного приміщення визначається його первісним призначенням у структурі будинку, а не лише наявністю обладнання.
– Суд також критично оцінив висновок експертизи, наданий відповідачами, вказавши, що правова кваліфікація приміщення є питанням права, а не експертних знань, і що експерт не зміг чітко розмежувати категорії приміщень.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що відповідачі не довели, що спірні об’єкти були виведені зі складу допоміжних приміщень у встановленому законом порядку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов ОСББ було задоволено та витребувано приміщення із незаконного володіння.
Справа №990/110/25 від 04/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Кандидатка на посаду судді апеляційного суду оскаржила рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про незадовільні результати її кваліфікаційного іспиту та відмову в допуску до наступного етапу конкурсу, вимагаючи повторного оцінювання та поновлення участі в конкурсі.
**2. Аргументи суду**
* Суд підтвердив, що ВККС діяла в межах своїх дискреційних повноважень, а зміни до законодавства, що відбулися під час конкурсу, були обов’язковими для застосування до всіх учасників на рівних умовах.
* Велика Палата наголосила, що оцінювання практичних завдань здійснюється членами ВККС за їхнім внутрішнім переконанням, а чинні нормативні акти не вимагають від комісії детального поелементного обґрунтування балів в екзаменаційних відомостях.
* Суд визнав «Методичні вказівки» з оцінювання допоміжним інструментом для уніфікації роботи екзаменаторів, а не документом, що зобов’язує комісію надавати розгорнуту письмову аргументацію щодо кожного виставленого бала.
* Аргументи позивачки про порушення процедури через нібито перевірку робіт членами ВККС під час їхньої відпустки чи хвороби були відхилені як такі, що не впливають на об’єктивність оцінювання та не доводять порушення принципу анонімності.
* Суд зазначив, що незгода кандидата з отриманим балом є суб’єктивним ставленням і не може бути підставою для скасування рішення, якщо процедура була дотримана.
* Встановлено, що оскаржувані рішення ВККС містять усі необхідні посилання на норми права та підстави їх прийняття, що відповідає вимогам статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС.
Справа №747/596/24 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами, та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
2. **Аргументи суду:**
* Суд касаційної інстанції наголосив, що договір оренди землі є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов та підписання, а не з моменту державної реєстрації права.
* Орендодавець має імперативний обов’язок не вчиняти дій, що перешкоджають орендарю користуватися ділянкою, тому укладення другого договору оренди під час дії першого може порушувати права первинного орендаря.
* Апеляційний суд помилково обмежився лише фактом відсутності у позивача зареєстрованого права оренди, не дослідивши належним чином, чи було порушено його права та чи перешкоджає оспорюваний договір реалізації його законного інтересу.
* Суд підкреслив, що ефективний захист прав орендаря можливий, якщо на момент ухвалення рішення він має чинне право оренди, яке може бути зареєстроване після скасування запису про право іншої особи.
* Апеляційний суд не надав оцінки доводам позивача про те, що укладення другого договору створило перешкоди для реєстрації його права, чим порушив вимоги процесуального закону щодо повноти розгляду справи.
* Оскільки постанова апеляційного суду скасовується, додаткова постанова про розподіл витрат на правничу допомогу також втрачає свою чинність як невід’ємна частина основного рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову та додаткову постанову апеляційного суду, передавши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №554/11715/24 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої, на його думку, неправомірними діями приватного виконавця та банку щодо арешту та списання коштів з його рахунку, на який зараховувалася пенсія.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що рахунок, з якого було здійснено списання, був універсальним поточним рахунком, а не рахунком зі спеціальним режимом використання, тому банк не мав підстав для відмови у виконанні постанови виконавця. Виконавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки на момент вчинення виконавчих дій не мав документального підтвердження того, що на кошти на цьому рахунку заборонено звертати стягнення. Позивач не оскаржував постанову про арешт коштів у встановленому законом порядку та не звертався до виконавця із заявою про зняття арешту з підтвердженням цільового призначення рахунку. Суд наголосив, що саме на боржника покладається обов’язок надати виконавцю докази того, що рахунок має спеціальний режим використання, якщо це не було очевидним для банку чи виконавця. Оскільки протиправність дій відповідачів не була доведена, відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності та відшкодування шкоди. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень касаційного суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №354/591/15-ц від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є витребування із незаконного володіння фізичної особи земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка була безоплатно приватизована на підставі підроблених документів посадових осіб сільської ради.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що спірна ділянка належала до земель державного лісового фонду і була вилучена та передана у приватну власність без згоди постійного землекористувача (ДП «Ворохтянське лісове господарство») та без відповідного рішення повноважного органу.
* Ключовим фактом стало те, що вибуття землі з державної власності відбулося внаслідок злочинних дій посадових осіб, що було підтверджено матеріалами кримінального провадження.
* Верховний Суд наголосив, що оскільки майно вибуло з володіння держави поза її волею, воно підлягає витребуванню навіть у добросовісного набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.
* Суд відхилив доводи апеляційної інстанції щодо застосування нових положень законодавства (Закон № 4292-ІХ), оскільки на момент ухвалення рішення судом першої інстанції ці норми ще не діяли, а закон не має ретроспективної дії у таких випадках.
* Верховний Суд зазначив, що витребування землі переслідує легітимну мету відновлення справедливості та захисту особливо цінних земель, а питання компенсації за збудовані на ділянці об’єкти не було предметом розгляду в цій справі та може бути вирішене в окремому порядку.
* Суд підкреслив, що відповідачка, з огляду на природні ознаки ділянки та обставини її отримання, мала проявити розумну обачність при набутті права власності.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про витребування земельної ділянки у власність держави.
Справа №990/65/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо проведення повторного кваліфікаційного оцінювання судді та скасування рішення ВККС про визнання його таким, що не відповідає займаній посаді.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що процедура кваліфікаційного оцінювання позивача була фактично завершена ще у 2020 році, коли Вища рада правосуддя (ВРП) на підставі рішення колегії ВККС внесла подання про призначення судді на посаду.
* Велика Палата наголосила, що призначення судді на посаду за спеціальною процедурою (передбаченою Законом № 679-ІХ) виключає можливість подальшого втручання ВККС у цей процес, оскільки результат оцінювання вже був реалізований.
* Суд підкреслив, що ВККС, як орган державної влади, зобов’язана діяти виключно в межах та у спосіб, визначені законом, і не має дискреційних повноважень на «перегляд» уже завершених процедур.
* Принцип правової визначеності та легітимних очікувань вимагає, щоб суддя був впевнений у стабільності свого правового статусу після проходження встановлених законом етапів оцінювання.
* Будь-яке повторне оцінювання після того, як ВРП вже реалізувала свої повноваження щодо призначення, є втручанням у право на повагу до приватного життя та професійну репутацію судді.
* Суд зазначив, що оскільки рішення ВРП про внесення подання про призначення судді є чинним і не скасованим, підстави для продовження оцінювання з боку ВККС відсутні.
* Велика Палата підтвердила, що аналогічні правові висновки вже були сформовані нею в інших справах, що забезпечує єдність судової практики.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу ВККС без задоволення, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову судді — без змін.
Справа №160/32691/24 від 22/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через нібито невиконання заявником вимог ухвали про залишення скарги без руху.
Верховний Суд у своєму рішенні наголосив на фундаментальному процесуальному обов’язку суду — належному врученні процесуальних документів учасникам справи. Суд встановив, що апеляційний суд не направив ухвалу про залишення скарги без руху на поштову адресу іноземної компанії, яка не має електронного кабінету в ЄСІТС. Помилкове направлення ухвали в електронний кабінет іншої юридичної особи (позивача) не може вважатися належним повідомленням заявника. Верховний Суд підкреслив, що оприлюднення рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не замінює обов’язку суду щодо офіційного вручення копії ухвали. Оскільки заявник не був належним чином повідомлений про наявність недоліків, у нього не виникло обов’язку їх усувати, а отже, повернення скарги було передчасним. Таким чином, дії апеляційного суду були визнані такими, що порушують право на судовий захист та норми процесуального права.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №758/11900/19 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому порядку, за відсутності доказів вичерпання виконавцем усіх інших заходів примусового виконання.
2. Суд виходив із того, що звернення стягнення на таке майно згідно зі статтею 440 ЦПК України є крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли інше майно боржника відсутнє або його недостатньо. У цій справі було встановлено, що у боржниці наявне інше нерухоме майно (квартира), яке перебуває в іпотеці у стягувача. Суд наголосив, що наявність іпотеки не позбавляє кредитора права звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, навіть у період дії воєнного стану, оскільки мораторій стосується лише певних етапів реалізації, а не самого права на звернення. Оскільки виконавець не довів неможливість виконання рішення за рахунок цього іпотечного майна, звернення до суду щодо «незареєстрованого» майна було визнано передчасним. Суд також послався на сталу практику Верховного Суду, яка вимагає від виконавця доведення вичерпності всіх інших заходів перед застосуванням цього виключного механізму.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, відмовивши у задоволенні подання приватного виконавця про звернення стягнення на незареєстроване майно.
Справа №529/622/24 від 22/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 529/622/24:
1. Предметом спору є встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком дитини без участі матері для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, які не припиняються автоматично через факт окремого проживання або перебування одного з батьків за кордоном. Верховний Суд наголосив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, тому для встановлення факту «самостійного виховання» недостатньо лише факту спільного проживання дитини з батьком. Позивач не надав доказів того, що мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків або позбавлена можливості їх виконувати. Суд зазначив, що встановлення такого факту має серйозні правові наслідки для матері, тому воно можливе лише за наявності об’єктивних обставин, що підтверджують повну неможливість участі матері у вихованні. Також суд звернув увагу на те, що позов був спрямований переважно на отримання відстрочки від мобілізації, що не звільняє позивача від обов’язку довести факт неналежної поведінки матері. У підсумку, суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, встановивши відсутність підстав для задоволення позову, оскільки мати не була позбавлена батьківських прав і не відмовлялася від виховання сина.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №697/1959/24 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Справа стосується звернення стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок та земельну ділянку) за договором позики, а також зустрічних вимог про визнання недійсними довіреності та договору позики через нібито перевищення представником своїх повноважень.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, оскільки це є виключно позасудовим способом врегулювання, який сторони мають реалізовувати самостійно на підставі договору. Щодо зустрічного позову, суд встановив ключовий факт: ОСОБА_2 не є стороною договору позики, оскільки цей договір був укладений безпосередньо її онуком (ОСОБА_3) як позичальником, а не як представником від її імені. Оскільки ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного правочину, вона не довела порушення своїх прав чи інтересів самим фактом існування цього договору. Верховний Суд також підкреслив, що презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) вимагає від позивача чіткого обґрунтування того, як саме правочин порушує його суб’єктивні права. Таким чином, суди попередніх інстанцій припустилися помилок у мотивації, хоча по суті правильно відмовили у задоволенні вимог, які не мали під собою належного правового підґрунтя. Суд касаційної інстанції виправив ці мотиви, розмежувавши способи звернення стягнення та уточнивши суб’єктний склад зобов’язання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, залишивши в силі результат щодо відмови у зверненні стягнення на майно в судовому порядку та відмови у визнанні договору позики недійсним.
Справа №824/75/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви іноземної компанії про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при ТПП України через нібито недійсність арбітражної угоди та порушення процедури.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що арбітражна угода була укладена в письмовій формі та підписана сторонами, що повністю відповідає вимогам Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж».
* Щодо розбіжностей у назві арбітражу в польській версії контракту, суд зазначив, що пріоритет має українська редакція, де назва суду вказана коректно.
* Суд наголосив на принципі «competence-competence»: сторона не оспорювала компетенцію арбітражу під час розгляду справи, а отже, втратила право на таке заперечення згідно зі статтею 4 Закону.
* Було встановлено, що відсутність англійської версії контракту, передбаченої його умовами, не впливає на дійсність арбітражного застереження.
* Суд вказав, що національні суди не мають повноважень переглядати рішення арбітражу по суті, а лише перевіряють наявність вичерпного переліку підстав для скасування, яких у цьому випадку не виявлено.
* Також суд зазначив, що заявник недобросовісно користувався процесуальними правами, ігноруючи засідання, попри належне повідомлення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у скасуванні арбітражного рішення — без змін.
Справа №990/241/25 від 22/06/2026
Предметом цього спору є оскарження позивачем рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо процедурних питань кваліфікаційного оцінювання або добору, з вимогою скасувати ці рішення та зобов’язати Комісію вчинити певні дії.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що дискреційні повноваження ВККС у питаннях оцінювання суддів та кандидатів на посади суддів є виключною компетенцією цього органу, в яку суд не може втручатися без наявності очевидних порушень процедури. Верховний Суд проаналізував дотримання Комісією вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та встановив, що оскаржувані рішення були прийняті в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом. Суд наголосив, що незгода позивача з оцінкою його професійних якостей чи результатами процедурних етапів не є підставою для скасування рішень колегіального органу, якщо не доведено факту свавілля чи грубого порушення прав. Також було враховано, що процедура оцінювання має свою специфіку, яка виключає можливість підміни судом оціночних суджень Комісії власними висновками. Відтак, суд не знайшов правових підстав для визнання дій ВККС протиправними, оскільки позивач не надав належних доказів порушення процедури, які б могли вплинути на законність прийнятих рішень.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вирішив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №826/9175/18 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність видачі Державною інспекцією архітектури та містобудування України дозволу на виконання будівельних робіт із комплексної забудови мікрорайонів житлового масиву «Осокорки-Центральні».
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд визнав, що громадська організація «Екопарк Осокорки» має право на звернення до суду як «зацікавлена громадськість» відповідно до Орхуської конвенції, оскільки її статутна діяльність безпосередньо пов’язана із захистом довкілля та створенням парку на спірній території.
* Щодо суті забудови, суд встановив, що земельна ділянка, на якій планується будівництво, не належить до зон охоронюваного ландшафту, що підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи та попередньою судовою практикою.
* Суд зазначив, що позивач не довів невідповідність проекту Генеральному плану міста, оскільки не оплатив проведення експертизи з цього питання, що, згідно з процесуальним законом, дозволило суду відмовити у визнанні цієї обставини встановленою.
* Щодо оцінки впливу на довкілля (ОВД), суд дійшов висновку, що планована діяльність не підпадає під критерії обов’язкової ОВД, оскільки проект передбачає забудову житловими об’єктами, а не діяльність у сфері сільського чи водного господарства, яка б вимагала намиву територій.
* Суд розмежував поняття «автостоянка» та «гараж (паркінг)», вказавши, що багатоповерхові паркінги не є автостоянками відкритого типу, тому вимоги закону щодо обов’язкової ОВД для автостоянок площею понад 1 га на них не поширюються.
* Суд підкреслив, що Детальний план території є нормативно-правовим актом, обов’язковим до виконання, і забудова відповідає його положенням та цільовому призначенню землі.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду (зокрема, щодо визнання права громадської організації на позов), але залишив у силі висновок про відсутність підстав для скасування дозволу на будівництво.
Справа №811/1769/18 від 22/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання та застосував штрафні санкції через нібито нереальність господарських операцій позивача з контрагентами та порушення порядку сплати податку на доходи фізичних осіб.
2. Суд касаційної інстанції при винесенні рішення керувався тим, що податковий орган не надав належних доказів, які б спростовували реальність здійснених господарських операцій, обмежившись лише посиланнями на інформацію з баз даних, що не є самодостатнім доказом. Суд підкреслив, що наявність первинних документів, які підтверджують рух активів та зміну майнового стану, є достатньою підставою для формування податкового кредиту та витрат. Також було зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, якщо він не був обізнаний про такі порушення і діяв добросовісно. Щодо питання ПДФО, суд встановив, що допущена технічна помилка в платіжних дорученнях не призвела до несвоєчасної сплати податку, а отже, застосування штрафу було безпідставним. Суд також наголосив, що обов’язок доведення правомірності податкових повідомлень-рішень покладається на контролюючий орган, який у цій справі не виконав цей обов’язок належним чином. Зрештою, касаційна інстанція підтвердила, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано податкові повідомлення-рішення, — без змін.
Справа №990/573/25 від 08/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував це рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України за поданням, яке раніше вже було предметом розгляду Верховної Ради України.
**2. Аргументи суду**
Суд наголосив, що ВРП не мала повноважень повторно розглядати подання Вищої ради юстиції, оскільки воно вже було реалізоване Верховною Радою України у 2016 році, а відповідна постанова парламенту була скасована судом. Верховний Суд підкреслив, що пункт 14 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону «Про Вищу раду правосуддя» надає ВРП право розглядати лише ті подання, за якими рішення не було прийнято взагалі, а не ті, що вже пройшли процедуру розгляду. Крім того, суд вказав на грубе порушення строків давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки між вчиненням проступку (2014 рік) та прийняттям рішення про звільнення (2025 рік) минуло понад десять років. Суд також зазначив, що рішення ВРП було формальним і не містило належного мотивування щодо того, чому дії судді кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок. Посилаючись на практику ЄСПЛ (зокрема, справу «Головін проти України»), суд підкреслив, що звільнення судді не є суто «кадровим» питанням, а є заходом дисциплінарної відповідальності, який потребує детального обґрунтування. В результаті, суд дійшов висновку, що дії ВРП порушили принципи правової визначеності, належного урядування та легітимних очікувань.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив позов, визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді.
Справа №706/397/24 від 19/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту нещасного випадку на виробництві, що стався з працівником, та зобов’язання уповноваженого органу провести його спеціальне розслідування і скласти відповідний акт.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що сам по собі факт отримання працівником тілесних ушкоджень, підтверджений медичними документами, не є автоматичним доказом того, що травма була отримана саме під час виконання трудових обов’язків на території підприємства.
* Позивач не надав достатніх і переконливих доказів, які б підтверджували обставини, час та місце настання події як нещасного випадку на виробництві, що є обов’язковою умовою для застосування норм Закону України «Про охорону праці».
* Суди попередніх інстанцій правильно оцінили зібрані докази, встановивши відсутність зв’язку між отриманими травмами та виробничою діяльністю, а суд касаційної інстанції не має повноважень здійснювати переоцінку цих доказів.
* Верховний Суд зазначив, що наявність припису Держпраці про проведення розслідування не є беззаперечним доказом факту нещасного випадку, оскільки такий припис може бути оскаржений, а роботодавець надав обґрунтовані заперечення щодо відсутності події на виробництві.
* Суд також відхилив доводи позивача про неврахування висновків іншої постанови Верховного Суду, оскільки обставини у тій справі не були подібними до обставин, встановлених у цій справі.
* Встановлення факту нещасного випадку на виробництві в судовому порядку можливе лише за умови доведення позивачем обставин, що відповідають критеріям, визначеним Порядком № 337, чого в даному випадку зроблено не було.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №752/8914/22 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження та ненадання скаржником доказів поважності причин такого пропуску.
2. Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має здійснюватися у встановлені законом строки, а їх пропуск потребує обґрунтування поважними причинами. Апеляційний суд надав позивачу можливість усунути недоліки скарги, зокрема подати клопотання про поновлення строку, проте позивач не виконав ці вимоги, попри належне повідомлення судом за адресою, вказаною самим скаржником. Верховний Суд підкреслив, що повернення поштових відправлень із відміткою «закінчення терміну зберігання» свідчить про належне повідомлення особи, яка несе ризик наслідків своєї процесуальної пасивності. Суд зазначив, що позивач не довів об’єктивних перешкод для вчасного подання скарги або усунення недоліків, а покладання обов’язку на суд самостійно перевіряти дати складання повних текстів рішень без відповідного клопотання сторони є безпідставним. Таким чином, відмова у відкритті провадження визнана пропорційним обмеженням, що відповідає практиці ЄСПЛ та принципу правової визначеності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №990/597/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивача про зміну підстав позову через нібито ненадання доказів її направлення іншим учасникам справи.
2. **Аргументи суду:**
* Велика Палата Верховного Суду наголосила, що адміністративний процес має ґрунтуватися на принципах офіційного з’ясування обставин, а не на надмірному формалізмі.
* Суд зазначив, що процесуальні норми не повинні перетворюватися на перешкоду для доступу до правосуддя, якщо мета закону — інформування іншої сторони — була фактично досягнута.
* Встановлено, що відповідач (ВККС) фактично отримав копію заяви, що підтверджується матеріалами справи, тому формальна відсутність «поштової відмітки» на супровідному листі не є критичною помилкою.
* Суд першої інстанції, замість того щоб формально повертати заяву, мав проявити активну роль і перевірити факт отримання документів відповідачем, оскільки це входить до його обов’язків з офіційного з’ясування обставин.
* Застосування судом надмірно вузького тлумачення процесуальних вимог призвело до порушення права позивача на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини.
* Велика Палата підкреслила, що процесуальні вимоги мають слугувати «юридичній визначеності», а не створювати штучні бар’єри для розгляду справи по суті.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу, скасувала ухвалу суду першої інстанції та направила справу для продовження розгляду до того ж суду.
Справа №500/6602/24 від 22/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших інструкцій:
1. Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у виплаті членам сім’ї загиблого військовослужбовця одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, передбаченої постановою КМУ №168.
2. **** Суд при винесенні рішення відступив від власної попередньої практики, зокрема від висновків у справах №600/548/23-а та №380/9868/23. Верховний Суд наголосив, що для отримання допомоги у розмірі 15 млн грн недостатньо лише факту смерті під час воєнного стану або наявності висновку ВЛК про зв’язок захворювання із захистом Батьківщини. Суд роз’яснив, що постанова №168 передбачає вичерпний перелік підстав, де ключовим є доведення причинного зв’язку між смертю та саме пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими під час бойових дій. Якщо смерть настала внаслідок загального захворювання, навіть пов’язаного зі службою, це не дає автоматичного права на «воєнну» виплату у 15 млн грн. У таких випадках соціальний захист має здійснюватися на загальних підставах, передбачених Законом №2011-XII та Порядком №975. Суд підкреслив, що норми права повинні тлумачитися чітко, а розширене застосування спеціальних виплат без дотримання визначених умов є неприпустимим.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Справа №260/2262/23 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи:
1. Предметом спору є правомірність звільнення державного службовця у зв’язку зі скороченням посади під час реорганізації державного органу.
2. Суд дійшов висновку, що звільнення було протиправним, оскільки відповідач не дотримався процедури, передбаченої Законом України «Про державну службу» та нормами трудового законодавства. Зокрема, суд наголосив, що при скороченні штату роботодавець зобов’язаний провести порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації працівників, які підлягають вивільненню, щоб визначити, хто з них має переважне право на залишення на роботі. Відповідач не надав доказів проведення такого аналізу, що свідчить про необґрунтованість вибору конкретної особи для звільнення. Крім того, суди встановили, що вакантні рівнозначні посади були запропоновані іншим особам ще до моменту попередження позивача, що створило дискримінаційні умови. Верховний Суд підкреслив, що пропозиція нижчої посади можлива лише після того, як роботодавець об’єктивно довів відсутність рівнозначних посад та провів порівняльний аналіз кваліфікації працівників. Відсутність належного оформлення такого аналізу робить наказ про звільнення незаконним.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши незаконність звільнення позивача.
Справа №591/3242/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження через втрату стягувачем статусу фінансової установи та анулювання його ліцензії.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив, що виключення юридичної особи з Державного реєстру фінансових установ та анулювання ліцензії не є законною підставою для закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження».
* Суд наголосив, що припинення виконавчого провадження можливе лише у разі припинення юридичної особи як такої (ліквідації), чого в даному випадку не відбулося.
* Факт відсутності ліцензії у стягувача не позбавляє його права на отримання коштів за судовим рішенням, оскільки стягувач лише реалізує вже підтверджене судом право вимоги, а не надає фінансові послуги.
* Щодо процесуальних питань, суд визнав поважною причину пропуску строку на оскарження, оскільки стягувач отримав копію постанови виконавця із запізненням, а закон не зобов’язує стягувача постійно моніторити Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень.
* Суд відхилив доводи боржника про те, що стягувач мав дізнатися про постанову раніше через публікацію в реєстрі, підкресливши, що початок перебігу строку на оскарження пов’язується з фактичною обізнаністю особи про порушення її прав.
* Таким чином, дії виконавця були визнані протиправними, оскільки вони не ґрунтувалися на нормах чинного законодавства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження було скасовано.
Справа №990SСGС/54/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність ухвали Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову в поновленні строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
2. Суд виходив із того, що право на поновлення процесуального строку не є абсолютним і вимагає наявності об’єктивних, непереборних обставин, які перешкоджали вчиненню дій у встановлений законом час. ВРП при повторному розгляді клопотання детально проаналізувала хронологію подій та врахувала вказівки Великої Палати, надані в попередній постанові щодо цієї ж справи. Суд встановив, що хоча певні періоди непрацездатності судді були поважними, залишався значний проміжок часу (38 днів), протягом якого скаржниця не вчиняла дій для оскарження. Крім того, матеріали справи підтвердили, що суддя була обізнана про застосування до неї дисциплінарного заходу (тимчасового відсторонення) та активно брала участь у заходах з підвищення кваліфікації, що свідчить про її фактичну обізнаність із ситуацією. Суд наголосив, що зацікавлена особа повинна проявляти належну процесуальну ініціативу та цікавитися станом провадження, а не покладатися виключно на офіційне вручення документів. У підсумку Велика Палата дійшла висновку, що ВРП правомірно оцінила доводи судді та обґрунтовано відмовила у поновленні строку, оскільки не було доведено наявності реальних перешкод для звернення зі скаргою.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу судді без задоволення, а ухвалу Вищої ради правосуддя — без змін.
Справа №523/6389/16-ц від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є вимога про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої власнику автомобіля внаслідок його пошкодження під час перебування на реалізації в автосалоні та подальшого накладення арешту в межах кримінального провадження.
2. Суд виходив із того, що правовідносини між сторонами регулюються договором про надання послуг, а не договором комісії, оскільки в угоді відсутні умови про вчинення правочинів від імені виконавця за рахунок замовника. Для стягнення збитків за статтею 906 ЦК України необхідно довести наявність складу цивільного правопорушення, зокрема причинно-наслідковий зв’язок між діями виконавця та завданою шкодою. Суд встановив, що пошкодження автомобіля сталося внаслідок дій третьої особи (водія, що вчинив ДТП), а не через неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань. Також було зазначено, що договір не містив обов’язку виконавця щодо забезпечення схоронності майна, а тому відповідальність за шкоду, завдану протиправними діями третьої особи, не може бути покладена на підприємця. Позивач самостійно кваліфікував правовідносини як договір про надання послуг, що виключає застосування норм про відповідальність комісіонера. Зрештою, суд наголосив, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.
Справа №283/292/25 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 283/292/25:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про звільнення його від сплати заборгованості за аліментами на утримання дитини, мотивуючи це тяжким станом здоров’я та проходженням тривалого лікування після поранень, отриманих під час виконання бойових завдань.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій передчасно задовольнили позов, не провівши належного аналізу всіх обставин справи. Суд наголосив, що для звільнення від сплати заборгованості за статтею 197 СК України недостатньо лише факту хвороби; необхідно довести, що саме ці обставини призвели до повної неможливості виконання аліментних зобов’язань. Верховний Суд звернув увагу на те, що заборгованість утворилася задовго до мобілізації позивача, а суди не дослідили доводи відповідачки про наявність у позивача значних активів (нерухомості та автомобіля) у спірний період. Також суд підкреслив, що в іншій справі вже було преюдиційно встановлено відсутність доказів того, що заборгованість виникла через обставини, які не залежали від волі боржника. Апеляційний суд не надав оцінки цим фактам та не перевірив причинно-наслідковий зв’язок між лікуванням і фінансовим станом позивача. Зрештою, суд нагадав про пріоритет інтересів дитини, які мають бути враховані при вирішенні питання про звільнення від аліментних боргів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову Житомирського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №199/66/23 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 199/66/23:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконним рішення Дніпровської міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність, скасування державної реєстрації прав на неї та повернення ділянки територіальній громаді через її належність до земель водного фонду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережної захисної смуги водного об’єкта, а отже, не могла бути передана у приватну власність.
– Верховний Суд підкреслив, що проведення будь-яких гідротехнічних чи «поліпшувальних» робіт на водному об’єкті не змінює його правового статусу та походження, тому спроби міської ради класифікувати об’єкт як штучний «канал» для обходу обмежень закону є безпідставними.
– Суд зазначив, що проєктна документація із землеустрою може розроблятися лише на об’єкти, передбачені національним законодавством, тому рішення міської ради про затвердження меж «розширеного плеса ДПК» були прийняті поза межами повноважень.
– Щодо права на мирне володіння майном, суд вказав, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про статус ділянки, а її повернення державі є необхідним для відновлення законності та захисту суспільного інтересу.
– Верховний Суд підтвердив право прокурора на звернення до суду як самостійного позивача, оскільки оскаржується саме рішення органу місцевого самоврядування, який є розпорядником земель.
– Суд також наголосив, що відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не скасовує її існування, оскільки її розміри чітко визначені законом (Водним кодексом України).
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов прокурора було задоволено, — без змін.
Справа №610/2578/24 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна колишнього подружжя, а саме — поділ боргових зобов’язань за договорами позики, поділ автомобіля та грошових коштів, розміщених на банківському депозиті.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суд не обмежений лише буквальним формулюванням позовних вимог, а має право обирати ефективний спосіб захисту прав, що відповідає закону та балансу інтересів сторін.
– Щодо автомобіля: оскільки він є неподільною річчю, суд має право визнати за кожним із подружжя право власності на ідеальну частку (1/2) без його реального поділу, навіть якщо позивач просив про грошову компенсацію.
– Суд підтвердив, що грошові кошти, розміщені на депозиті в період шлюбу, є спільною сумісною власністю, незалежно від того, чи залишилися вони на рахунку на момент розірвання шлюбу.
– Тягар доказування того, що кошти були витрачені в інтересах сім’ї або не є спільною власністю, лежить на тому з подружжя, хто розпорядився цими коштами.
– Оскільки відповідачка не надала доказів використання депозитних коштів на потреби сім’ї, суд правомірно стягнув з неї половину суми вкладу та процентів на користь позивача.
– Верховний Суд також зазначив, що посилання заявниці на іншу практику Верховного Суду було безпідставним, оскільки обставини тих справ не були подібними до цієї.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано право власності на 1/2 частку автомобіля за кожним із подружжя та стягнуто з відповідачки на користь позивача половину суми банківського вкладу.
Справа №604/448/23 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Фермерське господарство «Золотий жайвір» намагалося через суд визнати укладеним договір оренди землі на новий строк та визнати відсутнім право оренди у іншого орендаря, посилаючись на своє переважне право.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що орендодавець завчасно та належним чином повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати договірні відносини, оскільки планував використовувати земельну ділянку для власних потреб.
– Верховний Суд наголосив, що переважне право орендаря не є абсолютним і не може домінувати над виключним правом власника розпоряджатися своїм майном на власний розсуд після закінчення строку дії договору.
– Оскільки сторони не досягли згоди щодо істотних умов нового договору (зокрема, зміни строку оренди з 7 до 10 років), переважне право орендаря припинилося.
– Суд зазначив, що направлення орендарем пропозиції про продовження оренди не створює для орендодавця обов’язку укладати новий договір, якщо у власника відсутнє таке волевиявлення.
– Також суд підкреслив, що лист орендодавця про небажання поновлювати договір є достатнім підтвердженням відмови від пролонгації, а подальші дії позивача щодо примусового визнання договору укладеним є безпідставними.
– Щодо судових витрат, суд застосував критерій розумності та співмірності, зменшивши суму відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки заявлений розмір не відповідав складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача.
Справа №761/23680/23 від 22/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу.
1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкладення виконавчих дій з побачення матері з дитиною через участь дитини у творчому конкурсі.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки мав об’єктивні підстави для відкладення дій (участь дитини у виїзному заході).
– Ключовим пріоритетом для суду стала концепція «найкращих інтересів дитини», закріплена у Конвенції ООН про права дитини, що передбачає підтримку розвитку дитини та її участі у соціальних подіях.
– Суд зазначив, що відкладення побачення на один тиждень не є критичним обмеженням прав матері, оскільки графік зустрічей є регулярним і довготривалим.
– Аргументи заявниці щодо недостовірності наданих батьком доказів (квитків та місця проведення конкурсу) суд відхилив, вказавши, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій.
– Виконавче провадження у справах про побачення з дитиною має специфіку, де формальне дотримання графіку не повинно шкодити інтересам самої дитини.
– Суд підкреслив, що право на спілкування не було порушене, а лише тимчасово зміщене у часі, що відповідає вимогам розумності та справедливості.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №742/5005/24 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є вимога прокурора про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності шляхом знесення об’єкта самочинного будівництва (кафетерію) та повернення ділянки територіальній громаді.
2. Суд встановив, що відповідач здійснив реконструкцію зупинкового павільйону, перетворивши його на капітальну споруду (кафетерій) без отримання відповідних дозвільних документів та без оформлення права користування земельною ділянкою. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали, що оскільки земельна ділянка не відводилася для будівництва, а дозвільні документи відсутні, об’єкт має статус самочинного будівництва. Верховний Суд підкреслив, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, а наявність запису в Державному реєстрі речових прав не легалізує незаконно збудований об’єкт. Важливим аргументом стало те, що вимога про знесення є ефективним способом захисту прав власника землі, тоді як вимога про скасування державної реєстрації права власності сама по собі не вирішує долю споруди. Суд також зазначив, що посилання відповідача на неналежний спосіб захисту є безпідставним, оскільки знесення самочинної споруди є прямо передбаченим законом механізмом відновлення прав власника земельної ділянки. **** Суд у цій справі послався на позицію Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року (справа № 908/2388/21), яка остаточно закріпила підхід, що у спорах про самочинне будівництво вимоги про скасування реєстрації права власності є неефективними, а належним способом захисту є саме вимога про знесення об’єкта.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши законність зобов’язання відповідача знести самочинно збудований об’єкт та повернути земельну ділянку.
Справа №676/6108/19 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, яким було задоволено позов прокурора про визнання недійсним наказу Держгеокадастру та витребування земельної ділянки з приватної власності на користь держави.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що інститут перегляду за нововиявленими обставинами не є механізмом для виправлення судових помилок чи переоцінки доказів, а спрямований виключно на врахування фактів, які існували на момент розгляду, але були об’єктивно невідомі сторонам. Суд чітко розмежував поняття «нововиявлена обставина» та «правова позиція Верховного Суду», вказавши, що формування нових правових висновків в інших справах не є підставою для перегляду вже ухвалених остаточних рішень. Посилання заявника на те, що прокурор не мав повноважень на представництво інтересів держави, не є нововиявленою обставиною, оскільки ці питання могли бути предметом доказування ще під час первісного розгляду справи. Верховний Суд також врахував актуальну практику Великої Палати, яка зобов’язує суд касаційної інстанції самостійно вирішувати питання про наявність чи відсутність підстав для перегляду, не направляючи справу на новий розгляд, якщо обставини справи встановлені повно. В результаті суд дійшов висновку, що підстави для перегляду рішення відсутні, оскільки заявник намагалася використати процедуру перегляду для повторного розгляду справи по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким остаточно відмовив у задоволенні заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами.
Справа №727/12714/25 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Заява фізичної особи про оголошення її матері померлою з метою відкриття спадщини.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що оголошення особи померлою є юридичною фікцією, яка базується на припущенні смерті, тому заявник зобов’язаний надати переконливі докази того, що особа пропала за обставин, які загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель.
* Сам лише факт відсутності відомостей про місце перебування особи протягом трьох років, навіть за наявності проблем зі здоров’ям, не є автоматичною підставою для оголошення її померлою.
* Суд врахував, що заявник не надав доказів проведення активних розшукових заходів компетентними органами, які б підтвердили неможливість встановлення місцезнаходження особи.
* Важливим фактором стало те, що стосовно особи триває кримінальне провадження, де вона має статус обвинуваченої, що створює обґрунтовані сумніви щодо того, чи не переховується вона умисно від правоохоронних органів.
* Суд зазначив, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях, а надані медичні документи та довідки про перетин кордону не є достатніми для висновку про вірогідну смерть особи.
* Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази в їх сукупності та надали вичерпну відповідь на доводи заявника, не допустивши порушень норм матеріального чи процесуального права.
* Також суд вказав, що заявник обрав невірний шлях, оскільки за наявності сумнівів у місцезнаходженні особи доцільніше спочатку ставити питання про визнання її безвісно відсутньою.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви — без змін.
Справа №990/230/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішень ВККС про результати кваліфікаційного іспиту та припинення участі в конкурсі через нібито неналежну вмотивованість оцінювання практичного завдання.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що ВККС має широкі дискреційні повноваження у процедурах кваліфікаційного оцінювання, а оцінювання практичного завдання здійснюється членами Комісії на основі їхнього внутрішнього переконання.
* Велика Палата наголосила, що чинне законодавство та Положення про проведення іспиту не містять вимоги щодо обов’язкового поелементного нарахування та фіксації балів за кожним критерієм, визначеним у Методичних вказівках.
* Методичні вказівки № 228/зп-24 мають допоміжний, інструктивний характер для уніфікації підходів, а не встановлюють імперативний обов’язок детально документувати кожен крок оцінювання в рішенні.
* Суд вказав, що анонімність іспиту є ключовою гарантією об’єктивності, а вимога позивачки щодо деталізації балів фактично спрямована на перегляд результатів оцінювання, що не входить до компетенції суду.
* Велика Палата зазначила, що втручання суду в процедуру оцінювання шляхом зобов’язання повторно перевірити роботу конкретного кандидата порушило б принципи рівності та анонімності стосовно інших учасників конкурсу.
* Суд констатував, що оскаржувані рішення ВККС містять усі необхідні посилання на норми права та фактичні обставини, а отже, є вмотивованими відповідно до вимог статті 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів».
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове — про повну відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №755/11633/14-ц від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між банком та фізичною особою, щодо якого відповідач заперечував факт підписання та отримання коштів.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом змагальності сторін, наголошуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Верховний Суд підкреслив, що відсутність оригіналу договору для проведення почеркознавчої експертизи не є безумовною підставою для відмови в позові, якщо факт існування зобов’язання підтверджується іншими доказами. Суд застосував стандарт доказування «балансу вірогідностей», визнавши докази банку (меморіальні ордери, дані про цільове використання коштів на придбання нерухомості, відомості з реєстру іпотек) достатніми для підтвердження факту видачі кредиту. Аргументи відповідача про непідписання договору були відхилені, оскільки вони не спростовували сукупність інших доказів, що підтверджували реальність кредитних правовідносин. Також суд зазначив, що переоцінка доказів, на які посилався скаржник, не входить до повноважень суду касаційної інстанції. У підсумку, суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази в їх сукупності та вірно застосували норми матеріального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №372/1892/25 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини, а також стягнення аліментів з матері, яка проживає окремо.
2. Суд виходив з того, що сімейні обов’язки батьків є невідчужуваними та рівними, незалежно від факту розірвання шлюбу чи окремого проживання. Верховний Суд підкреслив, що сам лише факт проживання матері окремо від дитини не є автоматичною підставою для встановлення факту «самостійного виховання» батьком, оскільки це не позбавляє матір її батьківських прав та обов’язків. Для задоволення такої вимоги позивач мав довести, що мати умисно ухиляється від виконання своїх обов’язків або позбавлена можливості їх виконувати в силу обставин, підтверджених судовим рішенням (наприклад, позбавлення батьківських прав). Оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що мати не займається вихованням дитини, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні цієї вимоги. Суд також наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має повноважень переоцінювати ці докази.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №320/57616/24 від 22/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення податкового органу про виключення фізичної особи-підприємця з реєстру платників єдиного податку до моменту вирішення справи по суті.
2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, керуючись такими аргументами:
* Забезпечення позову є інструментом захисту, який має на меті збереження існуючого стану речей до моменту ухвалення остаточного рішення судом.
* Суд наголосив, що виключення з реєстру платників єдиного податку кардинально змінює правовий режим діяльності підприємця, включаючи порядок обліку, звітності та взаємодії з контрагентами.
* Невжиття заходів забезпечення може створити для позивача значні труднощі та потребувати додаткових зусиль для відновлення його прав у разі перемоги в суді.
* Зупинення дії індивідуального акта податкової служби не є вирішенням спору по суті, а лише тимчасовим заходом, що відповідає вимогам процесуального закону.
* Суд відхилив доводи податківців про відсутність підстав для забезпечення, вказавши, що кожен випадок має оцінюватися індивідуально з урахуванням специфіки правовідносин.
* Верховний Суд підкреслив, що обраний захід є співмірним із заявленими вимогами та не порушує баланс інтересів сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги податкових органів без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №460/1828/19 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою розірвати договір дарування житлового будинку через вчинення обдаровуваною (її дочкою) умисного кримінального правопорушення проти здоров’я дарувальника.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право дарувальника на розірвання договору за статтею 727 ЦК України є строковим і можливе лише за умови, що дарунок зберігся в натурі на момент пред’явлення вимоги.
– Ключовим процесуальним порушенням апеляційного суду стало безпідставне прийняття та дослідження нового доказу (висновку експерта про реконструкцію будинку), поданого відповідачкою вже на стадії апеляційного розгляду.
– Суд зазначив, що апеляційна інстанція не перевірила, чи були причини неподання цього доказу до суду першої інстанції поважними та чи є випадок винятковим, як того вимагає стаття 367 ЦПК України.
– Апеляційний суд не надав належної мотивації щодо прийняття нових доказів, що порушило принципи змагальності та рівності сторін.
– Верховний Суд підкреслив, що суд апеляційної інстанції зобов’язаний був мотивувати свій висновок щодо прийняття доказів у відповідній ухвалі або в самому рішенні, чого зроблено не було.
– Оскільки процесуальні порушення апеляційного суду унеможливили встановлення фактичних обставин справи, рішення не може вважатися законним.
– Верховний Суд не вирішував спір по суті, а зосередився на необхідності дотримання процесуальної процедури при дослідженні доказів, які впливають на висновок про «збереженість дарунка».
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №380/4400/24 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішень митних органів про зміну коду товару згідно з УКТЗЕД та коригування митної вартості імпортованого розчинника.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив правомірність дій митниці щодо зміни коду товару, оскільки лабораторні дослідження підтвердили, що хімічний склад продукту відповідає компонентам, які використовуються як антидетонаційні добавки до бензину, а не як звичайний розчинник.
– Суд вказав на суперечливість наданих позивачем документів: розбіжності у відомостях про виробника, отримувача товару та його вартість у різних товаросупровідних документах.
– Апеляційний суд був визнаний правим у тому, що позивач не надав належних офіційних перекладів документів та чітких пояснень щодо логістичного ланцюга постачання товару.
– Водночас, Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки рішенню про коригування митної вартості, оскільки в самому рішенні митниці була відсутня графа 33, яка є обов’язковою для обґрунтування застосування резервного методу оцінки.
– Суд наголосив, що митний орган зобов’язаний доводити правомірність відмови від застосування основного методу визначення митної вартості (за ціною договору) та проводити консультації з декларантом, чого в даному випадку належним чином не було перевірено.
– Оскільки питання митної вартості потребує додаткового дослідження, Верховний Суд скасував рішення апеляції в цій частині та направив справу на новий розгляд, що також спричинило необхідність перегляду питання про розподіл витрат на правничу допомогу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши в силі рішення про зміну коду товару, але скасував рішення апеляційного суду в частині коригування митної вартості та розподілу судових витрат, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/115/26 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій та бездіяльності Верховної Ради України та Дорадчої групи експертів щодо процедури конкурсного відбору на посаду судді Конституційного Суду України, зокрема через твердження про неконституційність відповідних законодавчих змін.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що законотворча діяльність Верховної Ради України є виключною компетенцією парламенту і не є управлінською функцією, тому спори щодо неї не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
– Питання конституційності законів України належить до виключної компетенції Конституційного Суду України, а не адміністративних судів.
– Позивачка фактично оскаржувала не конкретні індивідуальні рішення щодо себе, а загальну законність створення та діяльності Дорадчої групи експертів, що не є предметом адміністративного позову.
– Суд зазначив, що адміністративний суд розглядає лише спори, де суб’єкт владних повноважень реалізує свої управлінські функції, тоді як у цій справі оскаржувалися норми закону та процедури, що виходять за межі юрисдикції адміністративного суду.
– Щодо Дорадчої групи експертів, суд підкреслив, що на момент звернення до суду не було ухвалено індивідуального рішення, яке б порушувало права позивачки, а оскарження «законності існування» органу не є юридичним спором у розумінні КАС України.
– Велика Палата також підтвердила правомірність представництва інтересів Дорадчої групи експертів адвокатами на підставі належним чином оформлених договорів та ордерів.
– Суд відхилив клопотання про звернення до Конституційного Суду, оскільки в межах апеляційного перегляду ухвали про відмову у відкритті провадження суд не вирішує справу по суті і не застосовує норми, конституційність яких оспорюється.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №320/6823/25 від 22/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом у податкових спорах, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган донарахував ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» податок на прибуток, стверджуючи, що виплачені нерезиденту (DTEK HOLDINGS LIMITED) проценти мали оподатковуватися за ставкою 15% замість 2%, оскільки нерезидент нібито мав постійне представництво в Україні.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що нерезидент надав належні документи, які підтверджують його статус податкового резидента Кіпру, що дає право на застосування зниженої ставки податку згідно з Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування.
– Контролюючий орган не надав жодних доказів того, що нерезидент здійснював господарську діяльність на території України через постійне представництво, а не просто володів корпоративними правами.
– Суд наголосив, що сам факт контролю компанії-нерезидента українськими особами або виконання ними функцій управління не перетворює таку компанію на постійне представництво в Україні.
– Було встановлено, що нерезидент має власний офіс та персонал на Кіпрі, а всі ключові управлінські рішення приймалися саме там, а не в Україні.
– Суд також врахував надані позивачем заяви під присягою директорів компанії-нерезидента, які підтвердили відсутність у них повноважень здійснювати діяльність від імені компанії на території України.
– Податковий орган не довів, що діяльність, яка здійснювалася в Україні, виходила за межі підготовчого чи допоміжного характеру, що є критично важливим для визначення статусу постійного представництва.
– Отже, висновок податкової про наявність постійного представництва був визнаний безпідставним та таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення — без змін.
Справа №990/241/25 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Кандидат на посаду судді апеляційного суду оскаржував результати кваліфікаційного іспиту, стверджуючи про невідповідність практичного завдання оприлюдненому переліку справ та відсутність належної методики оцінювання судових ухвал.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що оскаржувані рішення ВККС повністю відповідають вимогам чинного законодавства та внутрішнім положенням Комісії щодо процедури проведення іспиту.
* Доводи позивача про невідповідність фабули завдання переліку оприлюднених справ були спростовані: суд перевірив матеріали справи та підтвердив, що завдання базувалося на правових позиціях Верховного Суду, які були доступні кандидатам.
* Суд наголосив на суперечливості позиції кандидата, який визнає правомірність процедури оцінювання одного завдання, але безпідставно заперечує результати іншого, виконаного в тих самих умовах.
* Щодо оцінювання ухвал, суд зазначив, що чинні Методичні вказівки є універсальними та застосовними до всіх видів судових рішень, передбачених процесуальним законом, тому окрема методика для ухвал не вимагалася.
* ВККС має право відступати від структури балів у межах 10%, що було враховано при оцінюванні, а самі рішення Комісії містять необхідні мотивувальні частини, що відповідає стандартам ЄСПЛ.
* Суд підкреслив, що обов’язок мотивування рішення не означає необхідність надання детальної відповіді на кожен аргумент, якщо основні висновки є обґрунтованими та законними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №580/12702/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Пенсійного фонду у перерахунку пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що ключовим обов’язком суду є правильне визначення належного відповідача, оскільки від цього залежить законність прийнятого рішення. У даній справі виникла процесуальна плутанина: позивач оскаржив дії одного органу Пенсійного фонду, а зобов’язав суд вчинити дії інший орган, який перебував у справі лише як третя особа. Суд першої інстанції не скористався своїми повноваженнями згідно зі статтею 48 КАС України, щоб залучити належного відповідача або замінити неналежного, що призвело до порушення процесуальних норм. Крім того, матеріали справи не містили самого оскаржуваного рішення, тому встановити, який саме орган його видав, було неможливо. Апеляційний суд, своєю чергою, не мав повноважень самостійно виправляти ці процесуальні помилки шляхом залучення нових відповідачів. У підсумку, через неможливість встановити фактичні обставини справи та належність відповідача, Верховний Суд визнав неможливим ухвалення рішення по суті на даному етапі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного встановлення складу учасників та обставин справи.
Справа №705/2658/24 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов батька про позбавлення матері батьківських прав щодо неповнолітнього сина та стягнення аліментів через її тривале проживання за кордоном та нібито ухилення від виконання батьківських обов’язків.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише за наявності доведеної винної поведінки та свідомого нехтування обов’язками.
– Суд зазначив, що сам факт проживання одного з батьків за кордоном або недостатня участь у вихованні не є безумовною підставою для позбавлення прав, якщо не доведено умисного ухилення.
– Апеляційний суд правильно врахував активну позицію матері, яка заперечувала проти позову та виявила інтерес до дитини, що свідчить про можливість відновлення сімейних зв’язків.
– Суд підкреслив, що конфлікт між батьками не може бути підставою для розриву правового зв’язку дитини з матір’ю, оскільки найкращі інтереси дитини полягають у збереженні сімейних стосунків.
– Думка дитини, хоч і важлива, не є єдиним вирішальним фактором, особливо якщо вона може бути наслідком впливу іншого з батьків або вікових особливостей.
– Верховний Суд погодився з висновком апеляції про те, що попередження матері про необхідність змінити ставлення до виховання є більш пропорційним заходом, ніж позбавлення батьківських прав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою в позові про позбавлення батьківських прав було відмовлено, а матір попереджено про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов’язків.
Справа №761/30807/21 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Справа стосується звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) та виселення мешканців із цього житла у зв’язку з невиконанням боржником умов кредитного договору.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про виселення суди повинні перевіряти, чи є спірне житло єдиним місцем проживання боржника, оскільки стаття 109 ЖК України спрямована на захист осіб, які не мають іншого житла.
– Апеляційний суд помилково визнав вимогу про виселення «передчасною» лише через дію пункту 5-2 «Прикінцевих положень» Закону України «Про іпотеку», не надавши оцінки доводам позивача про наявність у боржника іншого нерухомого майна.
– Верховний Суд підкреслив, що навіть в умовах воєнного стану суд має право розглянути позов про виселення по суті та ухвалити рішення, а обмеження стосуються лише безпосереднього виконання такого рішення (виселення) на період дії воєнного стану.
– Апеляційний суд не виконав процесуальний обов’язок щодо надання мотивованої відповіді на доводи апеляційної скарги стосовно наявності у відповідача іншого житла, що є порушенням вимог процесуального права.
– Суд касаційної інстанції вказав, що питання про наявність іншого житла є визначальним для балансу інтересів кредитора та боржника, тому воно потребує належного дослідження під час нового розгляду.
– Верховний Суд також звернув увагу на необхідність дотримання правил подання доказів, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, які були долучені позивачем на підтвердження наявності іншої нерухомості у власності боржника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у виселенні та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990SСGС/7/26 від 18/06/2026
Предметом цього спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя, яким було залишено в силі дисциплінарне стягнення, накладене на неї Третьою Дисциплінарною палатою ВРП.
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи цю справу, виходила з того, що процедура притягнення судді до дисциплінарної відповідальності була дотримана в межах повноважень, визначених законом. Суд проаналізував доводи скаржниці щодо порушень під час дисциплінарного провадження та дійшов висновку, що вони не спростовують встановлених фактів вчинення суддею дисциплінарного проступку. ВРП діяла в межах своєї дискреції, оцінюючи докази та обставини, що стали підставою для накладення стягнення. Суд наголосив, що втручання в дискреційні повноваження органу суддівського врядування можливе лише у випадках грубого порушення процедури або очевидної необґрунтованості рішення, чого в даному випадку встановлено не було. Відтак, Велика Палата підтвердила законність висновків ВРП щодо наявності підстав для застосування дисциплінарного заходу. Рішення ґрунтується на сталому підході до перевірки рішень ВРП, де суд перевіряє правомірність процедури, не підміняючи собою орган, уповноважений на оцінку дій судді.
Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.
Справа №308/9133/22 від 22/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 308/9133/22:
1. **Предмет спору:** Стягнення з позичальника та поручителів заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у зв’язку з невиконанням ними зобов’язань за кредитним договором.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що між банком та позичальником було укладено кредитний договір, умови якого після реструктуризації були зафіксовані в додатковій угоді, а поручителі взяли на себе солідарну відповідальність за виконання цих зобов’язань.
* Оскільки позичальник та поручителі не виконали умови договору щодо своєчасного повернення кредиту, у банку виникло законне право вимагати дострокового повернення всієї суми заборгованості на підставі статті 1050 Цивільного кодексу України.
* Суд відхилив доводи скаржника про недотримання банком досудового порядку врегулювання спору, оскільки матеріали справи містять докази направлення вимог на адреси всіх відповідачів.
* Щодо розбіжностей у сумі заборгованості та тверджень про часткове погашення боргу, суд зазначив, що ці питання стосуються оцінки доказів, яка вже була здійснена судами попередніх інстанцій, а нові обставини щодо сплати коштів мають вирішуватися на стадії виконання судового рішення.
* Суд підкреслив, що формування стратегії захисту та доведення обставин є обов’язком сторін, і в межах касаційного провадження суд не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові факти.
* Верховний Суд також зазначив, що посилання скаржника на практику Великої Палати Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини у цій справі суттєво відрізняються від тих, що були предметом розгляду у наведених скаржником прецедентах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
