Це рішення у справі «Кисельов та інші проти України», ухвалене П’ятою секцією Європейського суду з прав людини 25 червня 2026 року, стосується системної проблеми щодо поводження з ув’язненими в пенітенціарній системі України. Суд розглянув 14 об’єднаних заяв, що стосувалися неналежних умов тримання під вартою, зокрема критичного переповнення камер, відсутності належної гігієни та незадовільного стану санітарних вузлів. У своєму рішенні Суд підтвердив, що такі умови, якщо вони є тривалими, становлять порушення статті 3 Конвенції, яка забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Крім того, Суд встановив порушення статті 13, зазначивши, що заявники не мали жодного ефективного національного засобу юридичного захисту для оскарження цих умов або отримання компенсації. Це рішення є суворим нагадуванням про обов’язок держави забезпечити гуманні умови для всіх осіб, позбавлених волі. Як наслідок, Суд зобов’язав уряд України виплатити заявникам визначені суми відшкодування, що відображає тяжкість і тривалість їхніх страждань.
Рішення структуроване як стандартне рішення Комітету, яке зазвичай використовується для справ, що стосуються усталеної прецедентної практики. Воно розпочинається з об’єднання заяв у зв’язку з тотожністю їхнього предмета, після чого йде оцінка прийнятності та суті скарг за статтями 3 та 13. Суд відхилив заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту, уточнивши, що компенсаторний засіб є ефективним лише тоді, коли неналежні умови вже припинилися. Рішення завершується застосуванням статті 41, якою присуджено матеріальну та моральну шкоду. Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення консолідує численні індивідуальні вимоги в один уніфікований судовий акт, закріплюючи послідовну позицію Суду щодо принципу «пілотної справи», встановленого у справах «Мельник проти України» та «Сукачов проти України».
Для практикуючих юристів та спостерігачів найбільш критичними положеннями цього рішення є:
* **Відхилення заперечення щодо «вичерпання засобів правового захисту»:** Суд чітко постановив, що Уряд не може посилатися на невичерпання національних засобів захисту, якщо заявник продовжує перебувати в тих самих неналежних умовах. Це фактично знижує бар’єр для ув’язнених при зверненні за правосуддям безпосередньо до Суду, поки триває їхнє тримання під вартою.
* **Стандарт доказування:** Суд підтвердив, що як тільки заявник надає *prima facie* докази неналежного поводження, тягар доказування перекладається на державу. Уряд зобов’язаний надати первинні докази, такі як плани камер, фактичні дані про чисельність осіб у камерах, а також конкретні записи щодо гігієни, температурного режиму та освітлення.
* **Системні порушення:** Об’єднуючи ці справи, Суд наголошує на триваючому, системному характері цих порушень прав людини в Україні. Включення додаткових порушень — таких як надмірна тривалість кримінального провадження (стаття 6) та тримання під вартою до суду (стаття 5) — у конкретних заявах демонструє, що Суд все частіше готовий розглядати ширші процедурні недоліки, що супроводжують неналежні умови тримання під вартою.
* **Фінансове відшкодування:** Таблиця, додана до рішення, містить чіткий розрахунок присудженої компенсації, що слугує орієнтиром для майбутніх позовів, пов’язаних із подібними періодами тримання під вартою та рівнями переповненості камер.
