Огляд судової практики Верховного Суду за 26/06/2026

Справа №379/1166/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо передчасного закінчення виконавчого провадження у зв’язку з нібито повним виконанням боржником рішення суду про включення будинку до планів технічного обслуговування та поточного ремонту.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що державний виконавець зобов’язаний діяти виключно в межах повноважень, забезпечуючи реальне, а не формальне виконання судового рішення.
* Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили «технічне обслуговування» з «поточним ремонтом», проігнорувавши той факт, що боржник надав лише план технічного обслуговування, який не містить необхідних заходів з поточного ремонту, визначених судовим рішенням.
* Суд підкреслив, що наявність у резолютивній частині рішення суду конкретного переліку робіт (ремонт покрівлі, міжпанельних швів тощо) вимагає від боржника їх фактичного відображення у планах, чого зроблено не було.
* Було враховано, що в іншій справі апеляційний суд вже відмовив у прийнятті звіту цього ж боржника про виконання аналогічних зобов’язань, що свідчить про відсутність належного виконання.
* Суд зазначив, що державний виконавець не вжив достатніх заходів для перевірки повноти виконання рішення, обмежившись формальним прийняттям документа, який не відповідає змісту зобов’язання.
* Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права, оскільки не надали належної оцінки невідповідності дій боржника змісту виконавчого листа.
* Водночас суд роз’яснив, що вимога про зобов’язання виконавця поновити провадження є зайвою, оскільки закон прямо передбачає відновлення провадження виконавцем автоматично після скасування судом постанови про його закінчення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким визнав незаконною та скасував постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, відмовивши у задоволенні решти вимог скарги.

Справа №645/5702/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку як фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору з метою уникнення звернення стягнення на майно.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що приватноправовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання судового рішення, а дії сторін мають оцінюватися крізь призму добросовісності та заборони зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України).
– Суд встановив, що договір було укладено наступного дня після того, як суд відмовив боржнику у перегляді заочного рішення про стягнення боргу, що свідчить про очевидну недобросовісність.
– Важливим фактором стала пов’язаність сторін: покупцем будинку виступила адвокат боржника, яка безпосередньо брала участь у судовому засіданні та була обізнана про наявність боргу.
– Суд критично оцінив ціну договору (50 000 грн), яка була явно неринковою, та відхилив аргумент про те, що відсутність арешту майна на момент продажу легалізує такий правочин.
– Верховний Суд підкреслив, що фраудаторність правочину не залежить від того, чи є сторони родичами, оскільки «пов’язаність» може мати й інші форми, зокрема професійні відносини клієнта та адвоката.
– Суд зазначив, що метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику для задоволення вимог кредитора, тому відновлення становища, яке існувало до порушення, є належним способом захисту.
– : Суд у цій постанові підтвердив та конкретизував позицію Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року (справа № 910/6654/24) щодо права кредитора оспорювати правочини боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства, відступаючи від раніше існуючих вужчих підходів до цього питання.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив, визнавши договір купівлі-продажу недійсним.

Справа №519/507/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири, укладеного між боржником та його матір’ю, як фраудаторного правочину, вчиненого з метою уникнення звернення стягнення на майно для погашення кредитної заборгованості.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що боржник вчинив відчуження майна на користь близького родича, що є типовою ознакою недобросовісної поведінки, спрямованої на приховування активів від кредитора.
* Верховний Суд підкреслив, що цивільно-правовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання судових рішень, а такі дії кваліфікуються як зловживання правом.
* Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи про відсутність судового спору на момент дарування, оскільки факт наявності боргу та недобросовісність намірів боржника підтверджуються сукупністю обставин, а не лише датою відкриття провадження.
* Суд зазначив, що відсутність у боржника іншого майна, за рахунок якого можна задовольнити вимоги банку, свідчить про порушення майнових інтересів кредитора внаслідок вчинення оспорюваного правочину.
* Щодо посилань на статтю 48 Закону України «Про виконавче провадження» (заборона стягнення на єдине житло), суд вказав, що це не позбавляє кредитора права оскаржувати фраудаторні угоди, оскільки такі дії боржника є очевидно недобросовісними.
* Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно застосував загальні засади цивільного законодавства (ст. 3, 13 ЦК України) для захисту прав кредитора від зловмисних дій боржника.
* Касаційні доводи щодо неправильної оцінки доказів були відхилені, оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою договір дарування було визнано недійсним, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.

Справа №549/414/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди у нового орендаря через порушення переважного права попереднього орендаря.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що орендар (ТОВ «Чорнухинський край») вчасно та належним чином повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на поновлення договору, додавши проєкт додаткової угоди.
* Орендодавець не надав жодних заперечень на це повідомлення у встановлений законом та договором строк, що було розцінено судом як «мовчазна згода» на продовження орендних відносин.
* Докази орендодавця про нібито направлення відмови від поновлення договору були визнані судом неналежними, оскільки лист було адресовано іншій юридичній особі, а не орендарю.
* Суд підкреслив, що реалізація переважного права вимагає дотримання процедури, і оскільки орендар виконав усі вимоги, а орендодавець проігнорував їх, договір вважається поновленим.
* Щодо нового орендаря (ТОВ «Агрокультура Полтава»), суд визнав його право оренди відсутнім, оскільки на момент укладення нового договору діяв попередній договір, поновлений через переважне право.
* Верховний Суд підтвердив, що вибір способу захисту (негаторний позов) є правом позивача, а втручання в його законне право користування майном з боку третьої особи є підставою для задоволення позову.
* Суд зазначив, що обставини цієї справи відрізняються від тих, на які посилався скаржник, тому підстав для скасування рішень нижчих інстанцій немає.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, а касаційну скаргу нового орендаря — без задоволення.

Справа №399/296/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність залишення судами без розгляду позову прокуратури про витребування земельної ділянки через невиконання вимоги щодо внесення вартості майна на депозитний рахунок суду.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно залишили позов без розгляду, оскільки неправильно застосували норми матеріального права. Суд роз’яснив, що обов’язок попереднього внесення вартості майна на депозит суду, передбачений змінами до Цивільного кодексу, стосується виключно випадків витребування майна у **добросовісного** набувача. Оскільки прокурор у позові наполягав на недобросовісності відповідача, питання про наявність такої добросовісності має бути вирішене судом під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. Якщо в ході розгляду буде встановлено, що набувач є недобросовісним, вимоги щодо внесення коштів на депозит взагалі не підлягають застосуванню. Відповідно, вимога суду до прокурора про обов’язкове внесення коштів на цій стадії була безпідставною. Верховний Суд підкреслив, що суди не мають права блокувати доступ до правосуддя, вимагаючи виконання умов, які залежать від результатів оцінки доказів, що ще не відбулася.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №456/254/22 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:

1. Предметом спору є вимога власниці земельних ділянок про усунення перешкод у користуванні ними шляхом повернення землі, оскільки договори оренди, на підставі яких агрофірма здійснювала обробіток, не були підписані власницею.

2. Суд встановив, що оскільки позивачка не підписувала договори оренди, вона не виявляла волі на їх укладення, а отже, такі правочини є неукладеними, а не просто недійсними. Суд наголосив, що підпис є обов’язковим реквізитом письмової форми договору, і його відсутність унеможливлює виникнення прав та обов’язків сторін. Оскільки договір не був укладений, він не створює правових наслідків, тому позов про визнання його недійсним є помилковим, проте суд має право захистити права власника через негаторний позов. Верховний Суд підтвердив, що власник, чиє майно незаконно використовується іншою особою без належних правових підстав, має право вимагати усунення перешкод у користуванні, зокрема шляхом повернення земельних ділянок. Суд також відхилив аргументи відповідача про преюдиційність попередніх рішень, оскільки в них не встановлювався факт підписання чи непідписання спірних договорів. В результаті, суди попередніх інстанцій обрали ефективний спосіб захисту права власності, що відповідає завданням цивільного судочинства.

3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими.

Справа №127/16799/19 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Поділ нерухомого майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке було реконструйоване під час шлюбу, та визнання недійсними договорів дарування цього майна третій особі.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для визнання особистого майна одного з подружжя спільним (на підставі ст. 62 СК України) необхідно довести істотність збільшення його вартості саме внаслідок спільних трудових або грошових затрат. Суд зазначив, що апеляційна інстанція припустилася помилки, зробивши висновки на основі припущень щодо часу проведення реконструкції, замість належного дослідження доказів. Важливо, що збільшення вартості майна лише через ринкові чинники (інфляція, курс валют) не є підставою для зміни правового режиму власності. Суд підкреслив, що апеляційний суд не надав оцінки суттєвому збільшенню площі будинку (майже вдвічі) та не з’ясував, чи були витрати на ці роботи спільними. Оскільки для встановлення цих фактів потрібна переоцінка доказів, що виходить за межі повноважень касації, справу було направлено на новий розгляд. Суд також вказав на необхідність чіткого порівняння вартості майна до та після поліпшень для визначення «істотності» такого збільшення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №149/2708/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є правомірність повернення судом першої інстанції заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем через нібито неможливість підтвердження зареєстрованого місця проживання заявника.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися грубої процесуальної помилки. Верховний Суд наголосив, що цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості повернення заяви лише через відсутність у заявника зареєстрованого місця проживання. Якщо суд не може встановити таке місце за даними реєстрів, він зобов’язаний вирішувати питання про відкриття провадження, а не вимагати від особи створення нових доказів чи реєстрації. У разі виникнення сумнівів щодо підсудності, суд має діяти в межах статті 31 ЦПК України, а не блокувати доступ до правосуддя. Також було підкреслено, що право на суд не є абсолютним, але будь-які обмеження мають бути пропорційними, чого в даному випадку не було дотримано. Суд підтвердив свою сталу практику, згідно з якою відсутність реєстрації не є підставою для відмови у відкритті провадження або повернення заяви.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Справа №196/1417/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є правомірність залишення без розгляду позовної заяви прокурора про витребування земельної ділянки у добросовісного набувача через невиконання вимоги суду щодо внесення вартості майна на депозитний рахунок.

2. Верховний Суд керувався тим, що прийнятий Закон № 4292-ІХ прямо передбачає обов’язок позивача (органу влади або прокурора) внести на депозитний рахунок суду грошову суму, що дорівнює вартості майна, яке витребовується у добросовісного набувача. Суд наголосив, що цей закон має зворотну дію в часі для справ, у яких на момент набрання ним чинності ще не було ухвалено рішення про витребування майна. Оскільки прокурор у позові фактично визнавав добросовісність набувача та не змінював підстави позову, він був зобов’язаний виконати вимогу суду про внесення коштів. Апеляційний суд помилково вважав, що такий обов’язок у прокурора був відсутній, ігноруючи перехідні положення нового законодавства. Верховний Суд підкреслив, що неможливість або небажання прокурора внести кошти на депозит є законною підставою для залишення позовної заяви без розгляду. Таким чином, дії місцевого суду були визнані правильними, а рішення апеляційної інстанції — таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду.

Справа №496/5194/21 від 19/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася через суд скасувати рішення сільської ради, державні акти та договори купівлі-продажу, що стосувалися земельної ділянки відповідача, яка частково накладалася на її власну ділянку.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивачка була обізнана про існування земельного спору та претензії відповідача ще у 2009–2010 роках, про що свідчать її численні звернення до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування.
– Відповідно до норм цивільного законодавства, перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, а не з моменту отримання нею нових доказів чи відмов у реєстрації у 2021–2023 роках.
– Суд наголосив, що позовна давність не є інститутом, який можна поновлювати без поважних причин, а позивачка не довела наявності об’єктивних обставин, що перешкоджали їй звернутися до суду раніше.
– Щодо доводів про «негаторний позов», суд зазначив, що заявлені вимоги за своєю суттю спрямовані на оспорювання правових підстав набуття права власності іншою особою, а не на усунення перешкод у користуванні, тому до них застосовуються загальні строки позовної давності.
– Заява про застосування наслідків спливу позовної давності була подана належним відповідачем, чиї права безпосередньо зачіпалися позовом, що дало суду законні підстави для відмови у задоволенні вимог.
– Верховний Суд також відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, оскільки правова позиція щодо ефективних способів захисту та застосування позовної давності у подібних спорах уже є сформованою та сталою.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, остаточно відмовивши у задоволенні позову через сплив позовної давності.

Справа №478/1215/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання недійсним договору оренди землі, переведення прав та обов’язків покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки та зустрічних вимог про скасування державної реєстрації договору оренди через заперечення факту його підписання орендодавцем.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що підпис є обов’язковим реквізитом письмової форми правочину, а його відсутність або виконання іншою особою свідчить про те, що правочин не був вчинений, а отже, права та обов’язки за ним не виникли. Суд підкреслив, що невідповідність позовних вимог обраному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові, якщо мета позивача є зрозумілою, а вимоги можна витлумачити відповідно до закону. Важливим є те, що суд першої та апеляційної інстанцій помилково кваліфікували вимоги зустрічного позову як неефективний спосіб захисту, не розглянувши їх по суті. Верховний Суд зазначив, що для ефективного захисту прав власника, чиє майно було зареєстроване за іншою особою без його волевиявлення, він може обирати різні способи захисту, включаючи вимоги про повернення майна або визнання відсутнім права оренди. Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази, зокрема не вирішили питання щодо проведення почеркознавчої експертизи для встановлення факту підписання договору, це унеможливило встановлення фактичних обставин справи. **** Суд відступив від попередньої позиції, підтвердивши, що власник землі може захищати свої права шляхом пред’явлення вимог про визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації, якщо він не перебував у зобов’язальних відносинах з особою, за якою зареєстровано право користування.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження доказів.

Справа №755/30256/14-ц від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є правомірність заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні на правонаступника (АТ «Сенс Банк») за умови, що строк пред’явлення виконавчого документа до виконання був пропущений і не був поновлений судом.

2. Верховний Суд керувався тим, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального і має на меті реалізацію права на примусове виконання судового рішення. Суд наголосив, що заміна сторони виконавчого провадження не може відбуватися у відриві від стадії виконання, а процесуальна мета такої заміни — це отримання виконання рішення. Оскільки апеляційний суд раніше відмовив у поновленні пропущеного строку пред’явлення виконавчого листа, а це рішення не було предметом касаційного перегляду, то будь-які подальші дії щодо заміни стягувача втрачають свою процесуальну доцільність. Суд підкреслив, що за відсутності чинного виконавчого документа (або можливості його пред’явлення) заміна стягувача є безпідставною. Верховний Суд послався на правову позицію Великої Палати, яка вказує на неможливість заміни сторони, якщо виконавче провадження закінчене, а строк пред’явлення листа не поновлено. Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково здійснили заміну стягувача, не врахувавши відсутність реальної можливості виконання рішення.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині заміни сторони стягувача та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні заяви АТ «Сенс Банк» у цій частині.

Справа №643/11453/23 від 17/06/2026
Предметом цього спору є вирішення питання про компенсацію судового збору, сплаченого Харківською обласною прокуратурою за подання касаційної скарги у справі про відшкодування моральної шкоди.

Суд при винесенні рішення керувався нормами Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір». Ключовим аргументом стало те, що позивачка, яка зверталася з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, була звільнена від сплати судового збору на підставі закону. Оскільки Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокуратури та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, виникло питання розподілу витрат. Суд застосував положення частини сьомої статті 141 ЦПК України, яка передбачає, що у разі відмови в позові до позивача, звільненого від сплати судових витрат, понесені відповідачем витрати компенсуються за рахунок держави. Суд перевірив розрахунок сплаченого прокуратурою збору, підтверджений відповідними платіжними інструкціями, та визнав його обґрунтованим. Таким чином, суд дійшов висновку, що держава має компенсувати прокуратурі понесені нею витрати на судовий збір у повному обсязі.

Суд ухвалив додаткове рішення, яким постановив компенсувати Харківській обласній прокуратурі за рахунок держави судовий збір у розмірі 21 472 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Справа №990/582/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП), яким було залишено в силі дисциплінарне стягнення у виді попередження за систематичне невжиття заходів щодо своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення (ст. 130 КУпАП).

**2. Основні аргументи суду**
* Суд підтвердив, що безпідставне затягування розгляду справ або невжиття заходів для їх розгляду в межах строків, визначених законом (ст. 38 КУпАП), є дисциплінарним проступком, що підриває авторитет правосуддя.
* Велика Палата розмежувала суб’єктивну сторону проступку: якщо «затягування» потребує доведення умислу, то «невжиття заходів» може бути вчинене через недбалість, що і було встановлено в діях судді.
* Суд наголосив, що високе навантаження не є абсолютним виправданням, якщо суддя не вживав усіх можливих процесуальних заходів (наприклад, не перевіряв обґрунтованість клопотань про відкладення справ або призначав засідання з невиправдано великими інтервалами).
* Важливим аргументом стало тлумачення строків притягнення до відповідальності: суд підтвердив, що час здійснення дисциплінарного провадження не зараховується до трирічного строку давності притягнення судді до відповідальності.
* Суд відхилив доводи про порушення процедури розгляду скарги ВРП, зазначивши, що участь членів інших дисциплінарних палат у перегляді рішення є законною, а формальні претензії до організації засідання не впливають на законність самого рішення.
* Велика Палата підкреслила, що ВРП має повну юрисдикцію для виправлення помилок дисциплінарного органу, тому рішення ВРП є належним чином вмотивованим та пропорційним вчиненому проступку.

**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.

Справа №295/3029/25 від 19/06/2026
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу про звільнення працівника у зв’язку з реорганізацією, поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Суд виходив із того, що при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавець зобов’язаний не лише попередити працівника, а й запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які відповідають його кваліфікації. У цій справі було встановлено, що під час реорганізації виникла посада завідувача новоствореного відділення, яка була найбільш наближеною до посади позивача, проте роботодавець її не запропонував. Суд наголосив, що «резервування» посади за іншим працівником або внутрішні управлінські рішення не звільняють роботодавця від обов’язку дотримуватися трудових гарантій. Роботодавець повинен довести, що він запропонував усі вакансії, які існували протягом усього строку попередження про звільнення. Оскільки відповідач не виконав цей активний обов’язок, звільнення було визнано незаконним. Суд також підкреслив, що перевірка дотримання процедури звільнення не є втручанням у господарську діяльність підприємства, а є прямим обов’язком суду.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши незаконність звільнення позивача.

Справа №359/4478/22 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги апеляційним судом через невиконання заявником вимоги про подання скарги у «новій редакції» після усунення недоліків.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив надмірний формалізм, який порушив право сторін на доступ до правосуддя. Суд зазначив, що адвокат фактично усунула недоліки, надавши необхідну інформацію (адреси та відомості про відсутність електронних кабінетів) та сплативши судовий збір, хоча й зробила це у формі окремої заяви, а не шляхом подання «нової редакції» скарги. Верховний Суд підкреслив, що процесуальні норми мають слугувати меті правосуддя, а не бути перешкодою для нього, особливо коли інформація, якої бракувало, не впливала на можливість суду комунікувати з учасниками справи. Також було наголошено, що у разі часткового усунення недоліків суд мав право продовжити строк для їх повного усунення, а не одразу повертати скаргу. Посилання на практику ЄСПЛ підтвердило, що вимога подання саме «нової редакції» за відсутності технічних шаблонів у системі «Електронний суд» не повинна ставати інструментом для позбавлення особи права на апеляцію. Таким чином, дії апеляційного суду були визнані такими, що не відповідають принципам справедливості та пропорційності.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №277/1342/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу після його розірвання, що необхідно позивачці для отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.

2. Верховний Суд керувався тим, що чинне на момент загибелі військовослужбовця законодавство гарантує право на отримання допомоги членам сім’ї, до яких належать особи, що пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Суд зазначив, що розірвання шлюбу не виключає можливості подальшого проживання осіб однією сім’єю, якщо вони фактично продовжували вести спільне господарство та піклуватися про спільну дитину. Верховний Суд підкреслив, що встановлення такого юридичного факту є необхідною передумовою для реалізації права на соціальний захист, передбачений державою. Апеляційний суд помилково вважав, що такий факт не породжує юридичних наслідків для отримання допомоги. Натомість касаційна інстанція підтвердила, що рішення суду, яке засвідчує фактичні сімейні відносини, є достатньою підставою для визнання особи членом сім’ї загиблого. Відтак, позивачка довела належними доказами наявність усталених відносин, притаманних подружжю, що дає їй право на відповідну виплату.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов про встановлення факту проживання однією сім’єю було задоволено.

Справа №663/2036/16-ц від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Законність залишення судом без розгляду заяви відповідачки про перегляд заочного рішення за відсутності відновленого матеріального провадження у справі.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що розгляд будь-яких процесуальних питань, зокрема заяви про перегляд заочного рішення, неможливий без наявності матеріалів справи. Оскільки матеріали справи № 663/2036/16 були втрачені, суд першої інстанції був зобов’язаний спочатку ініціювати процедуру відновлення втраченого судового провадження відповідно до статей 488–494 ЦПК України. Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, які самі по собі не замінюють матеріали справи. Верховний Суд підкреслив, що без відновлення провадження неможливо об’єктивно перевірити, чи дійсно заява є повторною і чи були раніше реалізовані процесуальні права сторони. Таким чином, висновки судів про залишення заяви без розгляду були визнані передчасними та такими, що порушують процесуальні гарантії доступу до правосуддя.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (з обов’язковим вирішенням питання про відновлення втраченого провадження).

Справа №462/7143/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ «СК «Уніка» недоплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) у зв’язку з конструктивною загибеллю автомобіля.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що згідно з умовами договору КАСКО, при повному конструктивному знищенні транспортного засобу розмір відшкодування має визначатися на підставі висновку незалежного експерта.
– Суди попередніх інстанцій обґрунтовано віддали перевагу висновкам судового експерта, наданим позивачкою, оскільки вони були складені фахівцем з відповідною кваліфікацією, який особисто оглядав автомобіль.
– Натомість звіт, поданий страховою компанією, був відхилений, оскільки його склав оцінювач, а не незалежний експерт, і він не базувався на особистому огляді пошкодженого майна.
– Суд підкреслив, що експерт позивачки надав чіткі відповіді на питання, обґрунтував методику дослідження (використання ринкових даних України та Європи) і був допитаний у судовому засіданні, що усунуло будь-які сумніви щодо правильності його висновків.
– Верховний Суд зазначив, що оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази чи встановлювати обставини, які вже були досліджені.
– Відмова судів у призначенні повторної експертизи була визнана правомірною, оскільки наявні докази були визнані судом достатніми та достовірними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу страхової компанії без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення недоплаченого страхового відшкодування — без змін.

Справа №554/4824/21 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 554/4824/21:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно, придбане за цей період.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для визнання майна спільною сумісною власністю осіб, які проживають без шлюбу, необхідно довести факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків. Суд встановив, що позивач надав достатньо доказів: дані про реєстрацію відповідачки у будинку позивача протягом тривалого часу, підтвердження оплати позивачем комунальних послуг за спірне майно, а також численні покази свідків та фотоматеріали. Апеляційний суд помилково проігнорував ці докази, безпідставно зробивши висновок про їх недостатність. Верховний Суд підкреслив, що відповідачка не спростувала презумпцію спільності майна, набутого під час фактичних шлюбних відносин, і не довела, що майно було придбане виключно за її особисті кошти. Таким чином, рішення суду першої інстанції, який повно та всебічно дослідив обставини справи, було визнано законним та обґрунтованим.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Справа №523/1570/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** ОСББ намагалося витребувати з чужого незаконного володіння нежитлові приміщення (трансформаторну підстанцію та котельню) і рухоме майно, які раніше були відчужені в межах виконавчого провадження.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на важливості принципу стабільності цивільного обороту та захисту прав добросовісних набувачів, які придбали майно на прилюдних торгах.
– Суд застосував концепцію «віндикаційного імунітету»: якщо майно було реалізоване в порядку виконання судового рішення, воно не може бути витребуване від добросовісного набувача, незалежно від того, чи вибуло воно з володіння власника з його волі чи поза нею.
– Оскільки рішення господарського суду, на підставі якого відбулося стягнення, є чинним і не скасованим, право власності набувачів на нерухоме майно є правомірним.
– Щодо рухомого майна, суд встановив, що спір між двома юридичними особами (ОСББ та Банком) щодо права власності на обладнання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
– Відтак, касаційна інстанція визнала, що апеляційний суд помилково застосував норми матеріального права, проігнорувавши імперативні приписи щодо захисту майна, реалізованого через виконавче провадження.
– Оскільки основне рішення апеляційного суду було скасоване, додаткова постанова про стягнення витрат на правничу допомогу також втратила свою юридичну силу.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову у витребуванні нерухомості, а провадження в частині вимог до банку щодо рухомого майна закрив через порушення правил предметної юрисдикції.

Справа №750/7802/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) для погашення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким він набув шляхом укладення договорів відступлення права вимоги.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що наявність судового рішення про стягнення боргу, яке не було виконане, не припиняє ні основного зобов’язання, ні похідної від нього іпотеки.
– Суд підкреслив, що апеляційна інстанція припустилася помилки, вийшовши за межі позовних вимог: суд самостійно надав оцінку дійсності договорів відступлення права вимоги, хоча сторони не заявляли вимог про визнання цих правочинів недійсними.
– Також було зазначено, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам сторін щодо застосування позовної давності, що є критично важливим для вирішення спору по суті.
– Верховний Суд вказав, що оскільки апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин та порушив процесуальні норми, справа потребує повторного розгляду.
– Важливо, що суд підтвердив право нового кредитора (навіть фізичної особи, якщо це передбачено договором) на звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо основний борг залишається непогашеним.
– Суд також звернув увагу на те, що питання про поновлення строків пред’явлення виконавчого листа до виконання не було предметом розгляду, тому відмова у позові лише на підставі невиконання рішення суду є передчасною.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №288/3275/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Позивачі звернулися до суду з вимогою визнати відсутнім право оренди земельних ділянок у відповідача (ТОВ «Олімп-Агро»), оскільки договори оренди були укладені без волевиявлення спадкодавця, що підтверджено висновком почеркознавчої експертизи.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що договір оренди землі є правочином, який потребує обов’язкової письмової форми та підпису сторін, що є невід’ємним реквізитом для підтвердження волевиявлення. Оскільки судова експертиза встановила, що підписи від імені орендодавця виконані іншою особою, це ставить під сумнів сам факт укладення договору. Суд зазначив, що апеляційна інстанція помилково ототожнила факт отримання орендної плати з фактом укладення договору, не врахувавши відсутність волевиявлення власника. **** Суд послався на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 456/252/22, де було чітко вказано, що отримання разових виплат не може трактуватися як вчинення конклюдентних дій, що підтверджують укладення договору оренди, та відкинув застосування доктрини «заборони суперечливої поведінки» у таких правовідносинах. Апеляційний суд не надав належної оцінки висновку експертизи, тому його рішення визнано передчасним. Верховний Суд підкреслив, що не може самостійно встановлювати фактичні обставини, тому справа потребує повторного розгляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №730/779/24-ц від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є законність звільнення виконуючого обов’язки директора дослідно-селекційної станції за прогул та вимога про поновлення його на роботі.

2. Суд встановив, що позивач був відсутній на своєму безпосередньому робочому місці, проте перебував у приміщенні вищої за підпорядкуванням установи — Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України. Суд дійшов висновку, що виконання позивачем посадових обов’язків (укладання договорів) у вищій установі, яка керує діяльністю станції, не може вважатися прогулом. Відсутність належно оформленого наказу про відрядження не є достатньою підставою для звільнення, оскільки відповідальність за неналежне кадрове оформлення не може покладатися виключно на працівника. Також суд врахував, що позивач перебував у стані конфлікту з керівництвом, яке чинило йому перешкоди у доступі до документів та реєстраційних даних підприємства. Зрештою, суд наголосив на важливості принципу добросовісності у трудових відносинах та недопустимості зловживання правом на звільнення з боку роботодавця.

3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою наказ про звільнення було визнано незаконним, а позивача — поновлено на посаді.

Справа №760/19161/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є визначення способу участі батьків у вихованні дітей та місця їх проживання, а також розгляд заяв про забезпечення позову шляхом встановлення графіків спілкування та заборони виїзду дитини за кордон.

2. Суд керувався принципом «найкращих інтересів дитини», який є пріоритетним у будь-яких сімейних спорах згідно з Конвенцією про права дитини. Верховний Суд наголосив, що заходи забезпечення позову не повинні фактично вирішувати спір по суті до завершення розгляду справи, тому вимоги про примусове повернення дитини до одного з батьків на цій стадії є передчасними. Суд визнав, що встановлення графіку відеозв’язку є достатнім та співмірним заходом для підтримання емоційного зв’язку між дітьми та батьками, які проживають окремо. Водночас суд підкреслив, що право на особисте спілкування з дитиною мають обидва батьки, якщо це не шкодить розвитку дитини. Щодо заборони виїзду за кордон, суд врахував наявні ризики та необхідність убезпечення дитини від неконтрольованого переміщення. Всі оскаржувані ухвали були визнані законними, оскільки суди попередніх інстанцій правильно оцінили баланс між правами батьків та безпекою дітей.

3. Верховний Суд залишив без задоволення всі касаційні скарги сторін, залишивши в силі ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Справа №522/7740/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

**1. Предмет спору**
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за іпотекодержателем, визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна та його витребування, стверджуючи про порушення процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

**2. Аргументи суду**
Суд встановив, що іпотекодержатель (ТОВ «Консалт Солюшенс») повністю дотримався процедури, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки належним чином надіслав позивачу вимоги про усунення порушень та повідомлення про звернення стягнення. Суди підтвердили, що іпотекодержатель надав нотаріусу всі необхідні документи, включаючи звіт про оцінку майна, що спростовує доводи позивача про незаконність реєстраційних дій. Щодо посилань на мораторій, суд зазначив, що на момент вчинення реєстрації права власності (листопад 2021 року) відповідний закон уже втратив чинність. Суд також відхилив аргументи про «подвійне стягнення», оскільки попередній виконавчий напис був визнаний таким, що не підлягає виконанню, а заборгованість за кредитними договорами залишається непогашеною. Крім того, суд критично поставився до тверджень позивача про відсутність у нього іншого житла, спираючись на матеріали справи. Зрештою, Верховний Суд підкреслив, що позивач не довів порушення своїх прав, а суди попередніх інстанцій надали належну оцінку всім поданим доказам, не вийшовши за межі своїх повноважень.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено, — без змін.

Справа №824/75/25 від 17/06/2026
Предметом цього спору є розгляд заяви про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про стягнення заборгованості.

Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що попередні висновки апеляційного суду були помилковими та не ґрунтувалися на належному аналізі норм процесуального права, що регулюють визнання арбітражних рішень. Суд наголосив на пріоритеті виконання арбітражних угод та обов’язковості рішень третейських судів, якщо відсутні вичерпні підстави для відмови у їх визнанні, передбачені законом. Колегія суддів встановила, що ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» надало всі необхідні докази для підтвердження правомірності арбітражного рішення та наявності підстав для його примусового виконання. Суд також врахував, що відповідач не навів переконливих аргументів, які б свідчили про порушення процедури арбітражу або публічного порядку, що могло б стати перешкодою для виконання рішення. Таким чином, Верховний Суд виправив допущену судом нижчої інстанції помилку, забезпечивши ефективний захист прав стягувача. Це рішення підкреслює сталу практику Верховного Суду щодо сприяння виконанню арбітражних рішень як інструменту вирішення комерційних спорів.

Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та ухвалив нове рішення, яким надав дозвіл на примусове виконання рішення Морської арбітражної комісії та видачу відповідного виконавчого листа.

Справа №1527/2-86/11 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є визнання права власності на частки у домоволодінні та визнання недійсними правовстановлюючих документів (розпоряджень, свідоцтв про право власності), виданих на ім’я одного зі співвласників після реконструкції будинку.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що між сторонами (батьком та сином) існувала домовленість про спільне будівництво та реконструкцію будинку, що підтверджується матеріалами справи, зокрема спільним замовленням проектної документації.
* Відповідно до норм ЦК УРСР, чинних на момент виникнення правовідносин, співвласник має право на зміну розміру часток у спільному майні, якщо він збільшив корисну площу будинку за власний рахунок за згодою інших співвласників.
* Суд зазначив, що оскільки будівництво здійснювалося за рахунок спільних коштів та зусиль, справедливим є визнання за кожним із позивачів права власності на 1/4 частину домоволодіння.
* Щодо вимог про визнання недійсними свідоцтв про право власності, суд вказав, що такі документи лише фіксують право, але не є його першоджерелом, тому їх скасування не є ефективним способом захисту за наявності рішення суду про визнання права власності.
* Суд відхилив доводи касаційної скарги про недопустимість доказів, наголосивши, що касаційна інстанція не має повноважень на переоцінку доказів, а апеляційний суд ухвалив рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.
* Також суд підкреслив, що позовна давність не була пропущена, оскільки спір щодо часток виник безпосередньо у зв’язку з діями щодо оформлення права власності на реконструйований об’єкт.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою за позивачами було визнано право власності на 1/4 частину домоволодіння за кожним, — без змін.

Справа №189/1806/24 від 19/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року для підтвердження належності до громадянства України та отримання паспорта.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що встановлення такого факту в окремому провадженні є законним механізмом, оскільки це необхідно для реалізації особою її права на громадянство та отримання паспорта, а спір про право при цьому відсутній.
– Верховний Суд наголосив, що згідно із Законом «Про громадянство України», громадянами є особи, які постійно проживали на території України на момент проголошення незалежності або набрання чинності законом, і судове рішення є належним доказом для підтвердження цього факту в органах ДМС.
– Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку сукупності доказів: свідоцтву про народження, реєстрації шлюбу, даним про народження дитини в Україні та відомостям про документування паспортом СРСР, що в сукупності підтверджує постійне проживання заявниці.
– Касаційний суд відхилив доводи міграційної служби щодо розбіжностей у свідченнях, зазначивши, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій.
– Верховний Суд вказав, що посилання заявника на інші постанови ВС є безпідставним, оскільки фактичні обставини у тих справах відрізнялися, а отже, правове регулювання було іншим.
– Суд підкреслив, що відсутність у заявниці паспорта СРСР з відміткою про прописку не позбавляє її права доводити факт проживання іншими доказами, що відповідає чинному Порядку провадження за заявами з питань громадянства.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДМС без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №759/15423/18 від 17/06/2026
Предметом цього спору є витребування ТОВ «Будівельник» нерухомого майна (гаражного боксу) з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на нього за відповідачем.

Верховний Суд прийшов до висновку, що апеляційний суд припустився процесуальної помилки, розглянувши справу по суті, замість того, щоб належним чином перевірити доводи особи, яка не брала участі у справі. Дружина відповідача, ОСОБА_2, звернулася з апеляційною скаргою, стверджуючи, що спірний гараж є спільною сумісною власністю подружжя, а отже, рішення суду першої інстанції безпосередньо зачіпає її майнові права. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний був спочатку встановити, чи дійсно судове рішення вирішує питання про права та обов’язки цієї особи. Якщо суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що права особи не порушені, він має закрити апеляційне провадження, а не залишати рішення без змін. Оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки цим доводам та не з’ясував питання щодо режиму спільної сумісної власності, він порушив норми процесуального права. Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження для осіб, не залучених до справи, є фундаментальною гарантією справедливого судового розгляду.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №522/6699/25 від 16/06/2026
Предметом цього спору є питання правомірності відмови судів попередніх інстанцій у поверненні судового збору та відшкодуванні витрат на правничу допомогу позивачу, який самостійно подав заяву про залишення свого позову без розгляду.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Право позивача подати заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті є його безумовним диспозитивним правом, яке суд зобов’язаний реалізувати.
2. Суд наголосив, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», у разі залишення позову без розгляду саме за заявою (клопотанням) позивача, сплачений судовий збір поверненню не підлягає.
3. Верховний Суд підкреслив, що кожна сторона несе ризик настання наслідків своїх процесуальних дій, тому ініціювання позивачем залишення позову без розгляду виключає можливість повернення збору.
4. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначив, що стаття 142 ЦПК України передбачає право на компенсацію витрат лише для відповідача у разі, якщо позивач вчинив необґрунтовані дії, що призвели до закриття провадження або залишення позову без розгляду.
5. Оскільки позивач сам відмовився від подальшого розгляду справи, він не має правових підстав вимагати відшкодування власних витрат на адвоката з іншої сторони.
6. Суд також послався на усталену практику, зокрема на власну постанову від 20 травня 2024 року у справі № 202/16597/23, підтверджуючи незмінність підходу до застосування норм Закону «Про судовий збір».

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №214/82/17 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження стягувачем дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа без виконання через наявність законодавчої заборони на звернення стягнення на кошти боржника (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб).

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою зі спеціальним правовим статусом, кошти якої мають цільове призначення і не підлягають вилученню.
* Норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюють імперативну заборону (мораторій) на накладення арешту та звернення стягнення на майно та кошти Фонду.
* Оскільки кошти боржника перебували виключно в Національному банку України і були недоступні для примусового списання, державний виконавець діяв у межах своїх повноважень.
* Суд підкреслив, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» є правомірним, коли закон прямо забороняє вчинення виконавчих дій щодо конкретного боржника.
* Доводи заявника про бездіяльність виконавця були відхилені, оскільки виконавець вжив усіх передбачених законом заходів, але зіткнувся з об’єктивною неможливістю виконання через спеціальний статус боржника.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та надали належну оцінку доказам, не знайшовши підстав для скасування рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №645/45/24 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 645/45/24:

1. **Предмет спору:** Позивачка (спадкоємиця) звернулася до суду з вимогою про визнання недійсними рішення засновника підприємства та статуту, скасування реєстраційних дій, визнання права власності на частку в статутному капіталі та її витребування з незаконного володіння.

2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що оскаржуване рішення засновника ПСП «Рідкодуб» від 20.12.2022 було сфальсифіковано, оскільки на момент його нібито підписання власник підприємства вже помер, що підтверджується офіційними документами про смерть. Експертизи, проведені в межах кримінального провадження, довели, що підпис на рішенні та на договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 21.07.2022 не належить померлому власнику, а спеціальний нотаріальний бланк був підробленим. Суд відхилив доводи відповідача про недопустимість цих доказів, зазначивши, що матеріали кримінального провадження були легалізовані дозволом слідчого, а сторона мала достатньо часу для ознайомлення з ними під час розгляду справи. Суд наголосив, що оскільки правочин з відчуження частки не відбувся (був неукладеним через відсутність волевиявлення власника), корпоративні права правомірно увійшли до складу спадщини. Відтак, визнання недійсними підроблених документів та скасування реєстраційних записів є належним способом захисту прав спадкоємиці. Суд також підкреслив, що висновок експерта, складений у кримінальному провадженні, є допустимим доказом у господарському процесі, якщо він оцінюється в сукупності з іншими матеріалами справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.

Справа №599/511/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, зареєстрованого на підставі додаткової угоди, яку власниця землі не підписувала.

2. **Аргументи суду:**
– Ключовим доказом стала судова почеркознавча експертиза, яка підтвердила, що підпис орендодавця на додатковій угоді є підробленим, а отже, волевиявлення власника на зміну орендаря та умов договору було відсутнє.
– Суд наголосив, що письмовий договір оренди землі, який не підписаний однією зі сторін, є неукладеним, якщо не доведено факт його фактичного виконання сторонами.
– Відповідач намагався довести факт виконання угоди через виплату орендної плати, проте суд критично оцінив ці докази, оскільки вони не підтверджували ознайомлення позивачки з умовами саме цієї додаткової угоди.
– Верховний Суд підкреслив, що отримання разових виплат не можна трактувати як конклюдентні дії, що свідчать про згоду на зміну орендаря, особливо коли власник дізнався про порушення своїх прав і одразу звернувся до суду.
– Суд підтвердив, що вимога про «визнання права відсутнім» є належним та ефективним способом захисту у спорах щодо неправомірної реєстрації речових прав.
– Верховний Суд також послався на позицію Великої Палати, яка вказує на неприпустимість застосування доктрини «заборони суперечливої поведінки» у випадках, коли договір не був підписаний власником.
– У підсумку, оскільки додаткова угода є неукладеною, реєстрація права оренди на її підставі є безпідставною і підлягає скасуванню через визнання права відсутнім.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, а касаційну скаргу орендаря — без задоволення.

Справа №234/7479/21 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення банком заборгованості за кредитним договором із позичальника та поручителя, щодо якої виник спір про застосування позовної давності та правомірність дострокового розірвання договору.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про позовну давність ключовим є встановлення моменту, коли строк виконання зобов’язання був змінений (достроково сплив) згідно з умовами договору.
– Суд підтвердив свою сталу позицію, що якщо договір передбачає автоматичну зміну строку виконання зобов’язання у разі прострочення платежів (без необхідності додаткового повідомлення від банку), то саме з моменту такого прострочення починається перебіг позовної давності.
– Апеляційний суд припустився помилки, не дослідивши належним чином умови пункту 4.5 кредитного договору, який визначав механізм дострокового повернення коштів, що безпосередньо впливає на розрахунок позовної давності.
– Також суд не перевірив, чи вчиняв боржник дії, що свідчать про визнання боргу, які могли б перервати перебіг позовної давності, що є критично важливим для правильного вирішення справи.
– Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторін щодо розрахунку заборгованості та не спростував аргументи відповідача щодо пропуску строків звернення до суду.
– Внаслідок неповноти встановлення обставин справи, рішення апеляційного суду було визнано необґрунтованим, оскільки суд не виконав свій процесуальний обов’язок щодо всебічного дослідження доказів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №362/2840/23 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність розподілу судових витрат (судового збору) між сторонами у справі про стягнення боргу за договором позики після часткового задоволення позовних вимог та відмови позивача від частини вимог до одного з відповідачів.

2. Верховний Суд виходив із того, що розподіл судових витрат має здійснюватися суворо пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, як це передбачено статтею 141 ЦПК України. Суд встановив, що позивачка відмовилася від частини вимог до одного з відповідачів уже після початку розгляду справи по суті, тому ці витрати не підлягали автоматичному стягненню з іншого відповідача. Оскільки апеляційний суд задовольнив позов лише на 50% від первісно заявленої суми, він правомірно стягнув на користь позивачки лише половину сплаченого нею судового збору. Водночас, оскільки відповідач був змушений оскаржувати рішення першої інстанції, яке було ухвалене з помилками щодо обсягу стягнення, апеляційний суд мав законні підстави покласти на позивачку частину витрат відповідача на сплату судового збору за апеляційну скаргу. Верховний Суд також підкреслив, що розгляд питання про судові витрати в порядку додаткового рішення здійснюється без повідомлення учасників справи, що відповідає вимогам процесуального закону. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла порушень норм права, оскільки доводи скаржника зводилися до незгоди з оцінкою обставин справи, що не є підставою для скасування рішення.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову Київського апеляційного суду — без змін.

Справа №757/44587/23-ц від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до Національного банку України про стягнення інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірним, на його думку, поверненням банком платіжної інструкції на примусове списання коштів з рахунків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що обов’язковість виконання судових рішень є фундаментальною конституційною цінністю, а держава зобов’язана забезпечити ефективні механізми їх реалізації.
– Верховний Суд визначив, що Національний банк України, ведучи рахунки Фонду гарантування вкладів, діє як банківська установа і має компетенцію здійснювати безспірне списання коштів за судовими рішеннями.
– Колегія суддів відхилила позицію судів попередніх інстанцій про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює абсолютний імунітет (мораторій) на списання коштів Фонду за судовими рішеннями про стягнення судових витрат.
– Суд зазначив, що повернення виконавчого документа без виконання в таких умовах є неправомірним, оскільки жоден закон не звільняє Фонд від обов’язку відшкодовувати судові витрати, стягнені судом.
– Щодо моральної шкоди, суд вказав, що право на її відшкодування виникає внаслідок самого факту порушення цивільного права особи, а не лише за наявності спеціальної норми закону.
– Враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд визнав обґрунтованою вимогу про компенсацію моральної шкоди, проте зменшив її розмір до 2 000,00 грн, оскільки позивач не довів обґрунтованість заявленої суми в 1 000 000,00 грн.
– Суд також врахував правову позицію, висловлену Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду у справі № 757/34767/23, що забезпечує єдність судової практики.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та ухвалив нове рішення про її часткове стягнення, а також змінив мотивувальну частину рішень у частині вимог про інфляційні втрати.

Справа №160/32170/24 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо видачі паспорта прив’язки тимчасової споруди (торговельного павільйону) з порушенням містобудівних норм та вимог щодо безпеки дорожнього руху.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що розміщення тимчасових споруд є елементом благоустрою, тому воно повинно відповідати не лише містобудівній документації, а й вимогам Закону «Про дорожній рух» та Єдиним правилам ремонту і утримання автомобільних доріг.
– Суд підкреслив, що органи місцевого самоврядування зобов’язані перевіряти дотримання безпекових норм (зокрема, відстань до проїзної частини) при видачі дозвільних документів, а у разі виявлення порушень — вживати заходів для їх усунення.
– Касаційна інстанція вказала на суперечливість доказів у справі: різні сторони посилалися на різні дані щодо відстані від споруди до дороги (1,5 м, 2,8 м та 5,0 м), проте суди попередніх інстанцій не надали цьому належної оцінки.
– Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до розгляду справи, не скориставшись принципом офіційного з’ясування всіх обставин, який передбачає активну роль суду у витребуванні доказів.
– Верховний Суд зауважив, що суди безпідставно відхилили доводи прокурора, не проаналізувавши належним чином технічну документацію (схему розміщення), яка є невід’ємною частиною паспорта прив’язки.
– У підсумку, рішення було скасовано через неповноту встановлення фактичних обставин, що унеможливило правильне вирішення спору по суті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №2-335/09 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження через нібито неусунення скаржником недоліків апеляційної скарги у встановлений строк.

2. Суд касаційної інстанції виходив з того, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною засадою судочинства, а обмеження цього права мають бути пропорційними та передбачуваними. Ключовим аргументом стало те, що апеляційний суд не забезпечив належного вручення ухвали про залишення скарги без руху, оскільки направив її рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка», а не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як того вимагає стаття 272 ЦПК України для осіб, що не мають електронного кабінету. Верховний Суд підкреслив, що надсилання процесуальних документів на звичайну електронну пошту не замінює офіційного порядку вручення, а повернення кореспонденції з відміткою «адресат відсутній» у такому випадку не є належним доказом вручення. Відтак, висновок апеляційного суду про те, що скаржник не виявив зацікавленості у справі, визнано передчасним та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні процесуальних норм. Суд наголосив, що повернення скарги можливе лише тоді, коли особа фактично отримала ухвалу, ознайомилася з її змістом, але свідомо ухилилася від виконання вимог суду. У результаті було констатовано порушення права скаржника на доступ до правосуддя через надмірний формалізм суду апеляційної інстанції.

3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до того ж суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №754/8386/23 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру та зустрічні вимоги про визнання недійсним договору дарування цієї ж квартири, укладеного понад 20 років тому.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент відкриття спадщини спірна квартира вже не належала спадкодавцю, оскільки була відчужена ним за договором дарування ще у 2001 році, а отже, не входила до складу спадкової маси.
– Щодо нотаріальних дій, суд наголосив, що видача свідоцтва про право на спадщину на підставі лише копії правовстановлюючого документа, за наявності оригіналу договору дарування в іншої особи, є порушенням законодавства про нотаріат.
– Суд відхилив доводи про недійсність договору дарування як «мнімої» угоди, оскільки сторони (дарувальник та обдарований) мали намір досягти правового результату, а сам дарувальник за життя правочин не оспорював.
– Щодо доводів про порушення прав батьків неповнолітнього при укладенні договору у 2001 році, суд зазначив, що такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки позивач за зустрічним позовом не довів порушення власних прав, а батьки дитини свого часу угоду не оспорювали.
– Суд підкреслив, що згідно з принципом диспозитивності, він розглядає справу виключно в межах заявлених вимог та поданих доказів, не вбачаючи підстав для виходу за ці межі.
– Також суд відкинув процесуальні зауваження щодо непідписання постанови апеляційного суду, оскільки матеріали справи містять належні підписи всіх суддів колегії.
– Верховний Суд підтвердив, що оскільки квартира не була власністю спадкодавця, свідоцтво про право на спадщину є недійсним, а підстави для скасування договору дарування відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання договору дарування недійсним, а також підтримав висновок про недійсність свідоцтва про право на спадщину.

Справа №126/951/21 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Спір стосується законності приватизації будівлі колишньої школи, яку прокуратура намагається повернути у комунальну власність через визнання недійсним договору купівлі-продажу.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є суть правовідносин, а не лише суб’єктний склад сторін.
– Суд зазначив, що спори, які виникають у зв’язку з приватизацією державного чи комунального майна, за своєю природою належать до господарської юрисдикції, оскільки вони стосуються відчуження активів та зміни правомочностей власника.
– Верховний Суд послався на свою попередню практику, зокрема на позицію Великої Палати, згідно з якою неможливо досліджувати дійсність правочинів з приватизації без аналізу самої процедури приватизації, що є виключною компетенцією господарських судів.
– Важливим є те, що навіть участь фізичної особи в оспорюваному договорі не змінює господарського характеру спору, якщо предметом є саме процедура приватизації.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу в порядку цивільного судочинства, вони порушили правила предметної юрисдикції.
– Відповідно до процесуального закону, порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування судових рішень, тому Верховний Суд був зобов’язаний закрити провадження у справі.
– **** Суд у цьому рішенні підтвердив та розвинув позицію Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у справі № 613/735/21 від 26 листопада 2025 року), остаточно закріпивши, що спори щодо приватизації майна, де однією зі сторін є фізична особа, підлягають розгляду саме господарськими судами.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до господарського суду.

Справа №175/10780/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є скасування рішень судів попередніх інстанцій, які відмовили у видачі обмежувального припису особі, що потерпає від домашнього насильства.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні заяви, мотивуючи це тим, що заявниця нібито не надала належних доказів вчинення насильства та наявності ризиків для її безпеки. Однак Верховний Суд встановив, що суди припустилися серйозних процесуальних порушень, проігнорувавши ключові докази, які вже були в матеріалах справи. Зокрема, суд першої інстанції не надав оцінки терміновому заборонному припису, який був поданий заявницею через систему «Електронний суд» ще до ухвалення рішення. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника заявниці, не розглянувши його клопотання про відкладення засідання, а апеляційний суд залишив це порушення без уваги. Верховний Суд наголосив, що обов’язком суду є комплексне дослідження всіх доказів та оцінка ризиків, а не формальний підхід до справи. Оскільки суди не дослідили наявні докази та порушили право сторони на участь у судовому засіданні, рішення не можуть вважатися законними.

Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №320/1810/23 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашої публікації:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень про збільшення податкових зобов’язань з ПДВ та зменшення суми бюджетного відшкодування, прийнятих податковим органом через ненадання платником первинних документів під час перевірки.

2. **Основні аргументи суду:**
Суд встановив, що підприємство не змогло надати документи під час перевірки через об’єктивні обставини — знищення офісу та окупацію міста Лисичанськ, де зберігалася документація. Верховний Суд наголосив, що в умовах воєнного стану податковий орган, отримавши від платника заперечення з доданими первинними документами, був зобов’язаний їх дослідити, а не формально відхиляти. Суд зазначив, що право платника на податковий кредит не може бути автоматично скасоване лише через неможливість надання документів під час перевірки, якщо ці документи були надані пізніше під час оскарження. Також суд підкреслив, що податковий орган не був позбавлений можливості призначити позапланову перевірку для оцінки нових доказів, поданих платником. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими, оскільки податковий орган не надав доказів їх неспівмірності та не звертався з клопотанням про їх зменшення. Таким чином, рішення ґрунтується на принципах справедливості, врахуванні форс-мажорних обставин воєнного часу та пріоритеті реальності господарських операцій над формальними процедурними недоліками.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги податкового органу, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.

Справа №613/388/20 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Спір стосується визнання недійсним договору оренди землі від 2019 року та зустрічні вимоги про визнання неукладеним договору оренди від 2006 року через відсутність його державної реєстрації.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що договір оренди землі, підписаний до 1 січня 2013 року, вважається укладеним та таким, що набрав чинності, лише після його державної реєстрації, якщо інше не передбачено самим договором.
* Оскільки договір від 2006 року не був зареєстрований у встановленому законом порядку, він не набрав чинності, а отже, позивач за первісним позовом не набула прав орендаря.
* Щодо зустрічних позовів, суд зазначив, що вимога про визнання договору «неукладеним» є неналежним способом захисту, оскільки факт неукладеності правочину має встановлюватися судом у мотивувальній частині рішення при вирішенні спору про захист права.
* Аналогічно, рішення про державну реєстрацію прав вичерпує свою дію після внесення запису до реєстру, тому оскаржувати саме «рішення реєстратора» є неефективним способом захисту.
* Водночас, скасування державної реєстрації речового права оренди є належним способом захисту, оскільки це безпосередньо відновлює становище власника, яке існувало до порушення.
* Суд також врахував принцип заборони суперечливої поведінки, встановивши, що позивач не довела фактичного виконання договору від 2006 року, який вона намагалася «оживити» лише через багато років.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення попередніх інстанцій у частині визнання договору неукладеним та скасування рішення реєстратора, відмовивши у цих вимогах через обрання неналежного способу захисту, проте залишив у силі рішення в частині скасування державної реєстрації речового права оренди, що фактично позбавило первинного орендаря прав на землю.

Справа №935/1176/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність закриття судами провадження у справі про відновлення газопостачання до квартири після смерті позивача, який був стороною договору на розподіл природного газу.

2. Верховний Суд виходив із того, що право на отримання житлово-комунальних послуг, зокрема газопостачання, не є нерозривно пов’язаним з особою споживача, а тому не підпадає під обмеження статті 1219 Цивільного кодексу України. Суд підкреслив, що постачання енергоресурсів здійснюється не лише власнику, а й іншим особам, які на законних підставах проживають у приміщенні та користуються послугами. Оскільки спірні правовідносини мають майновий характер і випливають із договору, права та обов’язки за яким не припиняються зі смертю особи, вони допускають процесуальне правонаступництво. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили особисті немайнові права з майновими правами споживача послуг. Відтак, смерть позивача не є підставою для закриття провадження, якщо існують правонаступники, які продовжують проживати в помешканні та користуватися послугами. Верховний Суд наголосив, що обов’язок суду — з’ясувати наявність правонаступників та залучити їх до справи, а не автоматично закривати провадження.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині закриття провадження і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №712/6765/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Позивачі намагалися через суд змінити правовий статус своєї квартири у багатоквартирному будинку на «індивідуальний житловий будинок» та здійснити поділ спільного майна і земельної ділянки.

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що будинок, у якому розташовані квартири сторін, є багатоквартирним, оскільки містить чотири окремі житлові приміщення. Відповідно до статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно такого будинку (несучі конструкції, комунікації, приміщення загального користування) є неподільним і не може бути виділене в натурі окремому власнику. Суд наголосив, що квартира позивачів вже є окремим об’єктом нерухомості, тому вимога про її «виділення» є юридично безпідставною. Щодо земельної ділянки, суд встановив, що вона перебуває у власності територіальної громади, а не у власності чи користуванні сторін, тому позов у цій частині був пред’явлений до неналежних відповідачів. Також суд зазначив, що автономність комунікацій (окремі договори на світло чи воду) не змінює правового режиму багатоквартирного будинку. Насамкінець, суд підкреслив, що висновок експерта є лише одним із доказів, який не може підміняти собою норми закону, що забороняють поділ спільного майна багатоквартирного будинку.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши неможливість зміни правового режиму квартири на індивідуальний будинок у багатоквартирній забудові.

Справа №575/626/21 від 10/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога прокурора про повернення державі земельної ділянки, яка була незаконно передана у приватну власність, попри її належність до земель природно-заповідного фонду (Гетьманського національного природного парку).

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що землі природно-заповідного фонду мають особливий правовий статус і за законом не можуть передаватися у приватну власність, незалежно від того, чи були їхні межі формально встановлені в натурі на момент виділення ділянки. Верховний Суд підкреслив, що статус таких земель визначається актом про створення об’єкта природно-заповідного фонду, а не фактом завершення технічних процедур із землеустрою. Оскільки спірна ділянка фактично є частиною заповідної території, її приватизація є порушенням інтересів держави, що дає право прокурору звертатися до суду в інтересах відповідного органу (Сумської ОДА). Суд також зазначив, що ефективним способом захисту в таких випадках є саме негаторний позов — вимога про повернення ділянки власнику, а не оспорювання всього ланцюга правочинів чи реєстраційних дій. При цьому суд вказав, що оспорювання наказу про виділення землі, договору купівлі-продажу та реєстрації права власності є надмірним і не призводить до відновлення права, тому в цій частині позовні вимоги було відхилено. Втручання держави у право власності особи в цьому контексті визнано правомірним, оскільки загальний інтерес у збереженні довкілля переважає приватний інтерес набувача, який, проявивши розумну обачність, міг знати про заповідний статус землі.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення попередніх інстанцій у частині вимог про визнання незаконними наказів, договорів та реєстраційних дій, відмовивши у їх задоволенні, але залишив у силі вимогу про повернення земельної ділянки державі в особі Сумської ОДА.

Справа №309/4434/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є позов матері про позбавлення батька батьківських прав через його тривале самоусунення від виховання та утримання дитини.

2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду не через незгоду з оцінкою батьківських обов’язків, а через грубе порушення процесуальних норм. Апеляційний суд у своєму рішенні помилково зазначив, що позивачка не подала відзив на апеляційну скаргу, хоча матеріали справи свідчать про зворотне. Через це суд апеляційної інстанції фактично проігнорував аргументи матері та не надав їм жодної правової оцінки, що є обов’язковим за законом. Суд касаційної інстанції наголосив, що право на викладення своєї позиції у заявах по суті справи є фундаментальним елементом змагальності процесу. Оскільки апеляційний суд не розглянув усі доводи сторін, він не мав права ухвалювати остаточне рішення по суті спору. Відтак, Верховний Суд не міг самостійно переоцінювати докази, тому був змушений повернути справу на повторний розгляд до апеляції.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №755/8752/20 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсними заповіту та договорів довічного утримання, укладених померлою особою через її нездатність усвідомлювати свої дії, а також витребування нерухомого майна (квартири) з володіння добросовісних набувачів.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що правочини, вчинені особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій (ст. 225 ЦК України), є недійсними, що було доведено належним висновком посмертної судово-психіатричної експертизи.
– Верховний Суд наголосив, що оскільки заповіт 2016 року визнано недійсним, чинність попереднього заповіту 1998 року на користь позивача відновлюється, що дає йому право на захист спадкового майна.
– Щодо витребування майна, суд вказав, що віндикаційний позов є ефективним способом захисту, проте при його розгляді суди зобов’язані ретельно перевіряти добросовісність набувачів.
– Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, не надавши належної оцінки доводам відповідачів про їхню добросовісність, ринкову ціну придбання квартири та перевірку ними реєстрів перед покупкою.
– Верховний Суд підкреслив, що позбавлення добросовісного набувача майна без належного обґрунтування та оцінки всіх обставин порушує принцип пропорційності та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини.
– Враховуючи відсутність мотивування відхилення доводів відповідачів апеляційним судом, касаційна інстанція визнала постанову в частині витребування майна передчасною та необґрунтованою.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення про визнання правочинів недійсними, проте скасував постанову апеляційного суду в частині витребування квартири та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для належної оцінки добросовісності набувачів.

Справа №160/28383/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності розпорядження податкового органу про анулювання ліцензій на роздрібну торгівлю тютюновими виробами через нібито відсутність суб’єкта господарювання за місцем провадження діяльності.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що підставою для анулювання ліцензії згідно з чинною редакцією Закону № 481/95-ВР є встановлення факту відсутності суб’єкта саме за місцем провадження діяльності, а не за податковою адресою (місцезнаходженням юридичної особи).
– Податковий орган припустився помилки, ототожнивши податкову адресу з місцем реалізації товарів, що зазначено у ліцензіях.
– Суд підкреслив, що акт про неможливість проведення перевірки за податковою адресою не є тотожним акту про відсутність суб’єкта за місцем ліцензійної діяльності, тому він не може бути підставою для анулювання ліцензій.
– Важливим процесуальним моментом стала вимога закону щодо обов’язкового долучення до акта мультимедійних доказів (фото/відео), які б підтверджували факт відсутності суб’єкта саме за місцем торгівлі.
– Надані податківцями фотографії суд відхилив, оскільки вони не дозволяли ідентифікувати час, місце зйомки та їх зв’язок із конкретним об’єктом позивача.
– Верховний Суд також зазначив, що податковий орган не довів наявності законних підстав для анулювання ліцензій, а касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано розпорядження про анулювання ліцензій, — без змін.

Справа №320/1810/23 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про збільшення грошових зобов’язань з ПДВ та зменшення суми бюджетного відшкодування через ненадання первинних документів під час перевірки.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач не надав документи під час перевірки через об’єктивні обставини: офіс підприємства та первинна документація перебували в м. Лисичанськ, яке на той момент було зоною бойових дій та згодом окуповане.
– Податковий орган належним чином повідомив платника про перевірку (документи повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання»), проте не врахував об’єктивну неможливість доступу до документів через воєнний стан.
– Суд наголосив, що право платника на податковий кредит не може бути автоматично скасоване лише через ненадання документів під час перевірки, якщо ці документи були надані пізніше під час судового розгляду.
– Податковий орган, отримавши заперечення з доданими документами, мав обов’язок призначити додаткову перевірку для їх дослідження, проте не зробив цього.
– Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та співмірними, оскільки податковий орган не подав клопотання про їх зменшення та не довів їх надмірність.
– Верховний Суд підтвердив, що висновки попередніх інстанцій відповідають принципам справедливості та правової визначеності в умовах воєнного стану.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги платника податків було задоволено, а додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу — підтримано.

Справа №821/1651/17 від 19/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував ТОВ «АПК «Дом-Агро» податкові зобов’язання з податку на прибуток, ПДВ, ПДФО, військового збору, а також застосував штрафні санкції за порушення касової дисципліни та нецільове використання кредитних коштів.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач надав належні первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій, зокрема витрат на відрядження, проживання працівників та транспортні послуги.
* Щодо відсотків за кредитом, суд зазначив, що податковий орган не довів факт ухилення від оподаткування при придбанні інвестиційних сертифікатів, а саме по собі використання кредитних коштів не за цільовим призначенням (згідно з договором з банком) не позбавляє підприємство права відносити відсотки до фінансових витрат у податковому обліку.
* Суд відхилив доводи податкової щодо «безоплатного отримання» працівниками алкогольних напоїв, оскільки акти списання товарів не є доказом отримання працівниками додаткового блага, а свідчать лише про внутрішні процедури списання неліквідних запасів.
* Щодо витрат на таксі та проживання, суд підкреслив, що підприємство має право самостійно визначати облікову політику та відшкодовувати витрати працівникам, які працюють не за місцем реєстрації, що є частиною господарської діяльності.
* Суд вказав, що податковий орган не довів персоніфікацію отримувачів «додаткових благ», що є обов’язковою умовою для нарахування ПДФО та військового збору.
* Також суд визнав неправомірним застосування штрафних санкцій за порушення касової дисципліни, оскільки податкова застосувала невідповідну статтю Указу Президента, що регулює відповідальність за відсутність платіжних документів, тоді як фактичні обставини не підпадали під цей склад порушення.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково, — без змін.

Справа №748/3425/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з вимогою повернути у державну власність земельну ділянку, яка була незаконно передана у приватну власність, оскільки вона належить до земель водного фонду (прибережна захисна смуга річки).

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірна ділянка знаходиться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Річище, яка є рукавом річки Дніпро, а отже, має особливий правовий режим і не могла бути приватизована.
– Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної смуги не означає, що її не існує, оскільки її розміри чітко визначені законом (Водним кодексом України).
– Суд підкреслив, що в силу очевидних природних ознак ділянки (наявність водного об’єкта) власник мав розуміти, що набуває землю з порушенням закону, тому втручання держави у його право власності є виправданим та пропорційним.
– Щодо способів захисту, суд роз’яснив, що належним способом є саме негаторний позов — вимога про повернення земельної ділянки, а не скасування записів у реєстрах.
– Верховний Суд вказав, що скасування державної реєстрації прав є неефективним способом захисту, оскільки рішення про повернення ділянки власнику (державі) є достатньою підставою для внесення змін у державні реєстри.
– Суд також наголосив на принципі диспозитивності: оскільки прокурор не заявляв вимогу про скасування реєстрації в кадастрі, апеляційний суд не мав права виходити за межі позовних вимог.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення про повернення земельної ділянки державі, але скасував додаткові вимоги про скасування реєстраційних записів, визнавши їх неефективними та такими, що виходять за межі позову.

Справа №559/4086/24 від 20/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позов фізичної особи до Департаменту ОДА та підрядної організації про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди через неналежне утримання дорожнього покриття під час ожеледиці.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що постанова у справі про адміністративне правопорушення має преюдиційне значення для цивільного процесу лише в частині встановлення факту вчинення дій (бездіяльності) конкретною особою, а не щодо вини у завданні шкоди.
– Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково розширила межі преюдиції, автоматично визнавши вину балансоутримувача дороги на підставі скасування адміністративного протоколу щодо водія.
– Касаційний суд підкреслив, що тягар доказування наявності шкоди та причинно-наслідкового зв’язку лежить на позивачеві, тоді як відповідач має право доводити відсутність своєї вини.
– Суд першої інстанції надав належну оцінку доказам (журнали зимового утримання доріг, подорожні листи техніки), які підтверджували виконання робіт з обслуговування ділянки, що не було спростовано позивачем.
– Апеляційний суд не навів мотивів відхилення доказів, які були досліджені судом першої інстанції, чим порушив норми процесуального права.
– Верховний Суд підтвердив, що акт обстеження ділянки дороги, який не містить підписів посадових осіб, не може вважатися належним та допустимим доказом вини балансоутримувача.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Департаменту, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Справа №755/1834/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення з батьків 1 000 000 грн компенсації моральної шкоди, завданої їхньою дитиною, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що призвело до тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент вчинення правопорушення (31 серпня 2024 року) кривдник був малолітньою особою (не досяг 14 років), тому відповідальність за завдану ним шкоду мають нести його батьки на підставі ст. 1178 ЦК України.
– Апеляційний суд помилково застосував ст. 1179 ЦК України, яка регулює відповідальність неповнолітніх (від 14 до 18 років), проте Верховний Суд виправив цю правову помилку, зазначивши, що для визначення суб’єкта відповідальності вирішальним є вік дитини саме на момент завдання шкоди.
– Верховний Суд підтвердив, що розмір моральної шкоди визначається судом на основі внутрішнього переконання, вимог розумності та справедливості, а не виключно на підставі експертних висновків, які мають лише орієнтовний характер.
– Суд визнав, що апеляційна інстанція порушила процесуальні норми, прийнявши як доказ медичний висновок, якого не існувало на час розгляду справи в суді першої інстанції, тому відповідна ухвала була скасована.
– Водночас, попри зміну мотивувальної частини рішення (щодо застосування правильної статті закону), Верховний Суд залишив у силі висновок про стягнення 1 000 000 грн, оскільки доведені наслідки травми (інвалідність, тяжкі фізичні та психічні страждання) повністю виправдовують такий розмір компенсації.
– Суд наголосив, що батьки відповідають за шкоду, завдану їхньою дитиною, якщо не доведуть, що шкода не є наслідком їхнього неналежного виховання чи нагляду, чого в даному випадку зроблено не було.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував ухвалу апеляційного суду в частині прийняття нових доказів та змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду, залишивши суму стягнення моральної шкоди без змін.

Справа №761/7380/23 від 17/06/2026
Ось професійний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Позивачі намагалися визнати недійсними довіреність та договір купівлі-продажу частки квартири, укладені у 2000 році, через нібито відсутність повноважень у посадової особи, яка посвідчувала довіреність, та відсутність згоди іншого з подружжя на продаж майна.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували вимоги законодавства, чинного на момент укладення правочинів у 2000 році, зокрема, право посадових осіб сільрад посвідчувати довіреності у населених пунктах, де не було нотаріусів.
* Суд зазначив, що заборона на посвідчення довіреностей на розпорядження нерухомістю посадовими особами місцевого самоврядування з’явилася лише у 2009 році, тому висновок про недійсність довіреності через «перевищення повноважень» є передчасним.
* Щодо згоди подружжя, суд вказав, що для визнання договору недійсним необхідно довести недобросовісність набувача майна, чого суди не перевірили.
* Окрему увагу суд приділив питанню позовної давності, підкресливши, що власник має обов’язок активно стежити за своїм майном, тому твердження позивача про те, що він дізнався про продаж квартири лише через 23 роки, потребує критичної оцінки.
* Суд вказав на презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а не просто покладатися на суб’єктивне «не знав».
* Оскільки апеляційний суд не встановив об’єктивну можливість позивача дізнатися про порушення прав раніше, рішення було визнано необґрунтованим.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного встановлення фактичних обставин.

Справа №757/23167/21-ц від 17/06/2026
Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Суд при винесенні рішення керувався тим, що хоча сторона має право на відшкодування витрат на адвоката, їх розмір має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та критеріями розумності. Верховний Суд підкреслив, що договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо вартості послуг не є обов’язковими для суду при визначенні суми, яка підлягає стягненню з іншої сторони. Суд врахував, що розгляд справи в касації відбувався без виклику сторін, а адвокат вже був обізнаний із матеріалами справи, оскільки супроводжував її на попередніх стадіях. З огляду на це, заявлений розмір витрат у 49 500 грн був визнаний завищеним та не повністю обґрунтованим. Суд застосував принцип пропорційності та справедливості, визначивши, що розумною сумою компенсації за підготовку відзиву та аналіз справи є 11 000 грн. Також суд визнав поважними причини пропуску строку на подання доказів, оскільки вони були надані через два дні після отримання постанови через систему «Електронний суд».

Верховний Суд частково задовольнив заяву позивачки, стягнувши з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 11 000 гривень.

Справа №354/2126/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність залишення судом без розгляду позову прокуратури про витребування земельної ділянки через невиконання вимоги про внесення вартості майна на депозитний рахунок суду.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, залишив позов без розгляду, оскільки прокурор не виконав вимогу про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів, що відповідають вартості спірної ділянки, як того вимагають зміни до ЦПК України та ЦК України, що набрали чинності у 2025 році. Верховний Суд, своєю чергою, вказав, що ці законодавчі зміни стосуються виключно випадків витребування майна у добросовісного набувача. Оскільки прокурор у позові наполягав на недобросовісності відповідача, застосування механізму обов’язкового депозиту є помилковим. Верховний Суд підкреслив, що питання добросовісності набувача має бути вирішене під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. Відтак, вимога суду про внесення коштів до встановлення статусу набувача є передчасною та такою, що обмежує право на доступ до правосуддя. Суд зазначив, що у разі доведення недобросовісності, приписи щодо компенсації вартості майна взагалі не підлягають застосуванню.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №199/958/24 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Заява про заміну стягувача у виконавчому провадженні на особу, яка погасила борг боржника, щоб уникнути втрати власного права користування (емфітевзису) земельною ділянкою, на яку було накладено арешт.

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що згідно з частиною 3 статті 528 Цивільного кодексу України, третя особа має право виконати зобов’язання за боржника без його згоди, якщо існує реальна небезпека втрати права на майно (наприклад, права оренди чи емфітевзису) через звернення кредитором стягнення на це майно.
– У даному випадку заявник (користувач земельної ділянки) довів, що на ділянку, якою він користується, було накладено арешт, а виконавча служба вже призначила оцінювача для її подальшої реалізації, що створювало пряму загрозу втрати права користування.
– Суд підкреслив, що виконання обов’язку боржника третьою особою в таких умовах є різновидом суброгації, за якої до цієї особи переходять усі права кредитора у зобов’язанні.
– Важливим є те, що зобов’язання боржника перед кредитором не припинилося, а лише змінився суб’єкт права вимоги: замість первісного стягувача ним стала особа, яка фактично сплатила борг.
– Суд відхилив доводи касатора про те, що відбулася підміна понять, зазначивши, що процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні є логічним наслідком переходу матеріальних прав у порядку суброгації.
– Також суд наголосив, що попередні висновки Верховного Суду, на які посилався скаржник, стосувалися інших правовідносин (загального правонаступництва), тому в цій справі вони не є релевантними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, визнавши заміну стягувача правомірною.

Справа №599/510/23 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, зареєстрованого за відповідачем на підставі підробленої додаткової угоди.

2. **Аргументи суду:**
– Ключовим фактом, встановленим судом, стало підтвердження висновком експертизи того, що підпис орендодавця на додатковій угоді про зміну орендаря є підробленим.
– Суд наголосив, що договір оренди є правочином, який вимагає вільного волевиявлення сторін, а відсутність підпису власника на додатковій угоді свідчить про її неукладеність.
– Відповідач не зміг довести наявність правових підстав для користування землею, оскільки не надав доказів погодження зміни орендаря з боку власника ділянки.
– Суд відхилив аргументи про «фактичне виконання договору», оскільки сплата орендних платежів здійснювалася в межах первинного договору, а не на підставі спірної додаткової угоди.
– Суд підкреслив, що позивач діяв послідовно, захищаючи своє право власності, як тільки дізнався про неправомірну зміну орендаря в Державному реєстрі.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми цивільного законодавства щодо форми та порядку укладення правочинів.
– Касаційна скарга була відхилена, оскільки вона фактично зводилася до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши відсутність права оренди у відповідача.

Справа №522/20626/15-к від 16/06/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. Предметом спору є питання правомірності засудження особи за порушення правил дорожнього руху після спливу строків давності, а також законність стягнення зі страхової компанії моральної шкоди без встановлення розміру страхової виплати за шкоду здоров’ю.

2. Щодо строків давності, Верховний Суд встановив, що апеляційний суд безпідставно зупинив перебіг строку притягнення до відповідальності, оскільки засуджений з’явився до суду 21 березня 2025 року, і після цієї дати жодних доказів його ухилення від правосуддя не було. Суд наголосив, що розгляд справи в апеляції тривав понад два роки через численні відкладення, що призвело до фактичного спливу строків давності, передбачених статтею 49 КК України. У частині цивільного позову суд зазначив, що згідно зі статтею 26-1 Закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності», моральна шкода має розраховуватися як 5% від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили розмір такої виплати, стягнення моральної шкоди зі страхової компанії було визнано передчасним та таким, що не ґрунтується на нормах закону. Суд підкреслив, що без визначення суми страхового відшкодування за шкоду здоров’ю суд позбавлений можливості коректно розрахувати розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню зі страховика. Таким чином, рішення було скасовано в частині цивільного позову для повторного розгляду в порядку цивільного судочинства.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, звільнив засудженого від покарання у зв’язку із закінченням строків давності та направив справу в частині стягнення моральної шкоди зі страхової компанії на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №335/10958/24 від 16/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду в частині суворості призначеного покарання за вчинення вбивства через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України).

Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що питання призначення покарання належить до дискреційних повноважень судів нижчих інстанцій, які безпосередньо досліджували всі обставини справи. Суд зазначив, що апеляційна інстанція належним чином врахувала як пом’якшуючі обставини (щире каяття, відшкодування шкоди, відсутність судимостей), так і тяжкість наслідків злочину, що призвели до смерті людини. Колегія суддів підкреслила, що призначення мінімального покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті є цілком обґрунтованим та відповідає принципам справедливості. Суд також врахував позицію потерпілих, які наполягали на ізоляції засудженого від суспільства через тяжкість вчиненого діяння. У результаті було зроблено висновок, що доводи захисту про надмірну суворість вироку не підтвердилися, а підстав для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) немає.

Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №127/4112/24 від 19/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя (автомобіля та земельної ділянки) та зняття з них арешту, накладеного в межах кримінального провадження для виконання вироку суду про конфіскацію майна.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивачка намагалася здійснити «фраудаторний» поділ майна, тобто такий, що має на меті приховати активи від конфіскації на користь держави.
* Щодо земельної ділянки суд зазначив, що вона була набута відповідачем у 2010 році шляхом безоплатної приватизації, а отже, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.
* Суд підкреслив, що у справах про зняття арешту з майна, конфіскованого на користь держави, держава (в особі відповідних органів) є обов’язковим учасником, тому позов до неналежного відповідача не може бути задоволений.
* Верховний Суд підтвердив, що позивачка не залучила державу як співвідповідача, що унеможливлює вирішення спору по суті, оскільки це безпосередньо зачіпає інтереси стягувача.
* Суд відхилив доводи позивачки про неврахування попередніх висновків Верховного Суду, вказавши на відмінність фактичних обставин та складу учасників у наведених нею справах.
* Також суд зазначив, що розгляд справи у спрощеному провадженні був правомірним, оскільки ціна позову не перевищувала встановленого законом ліміту для малозначних справ.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №751/11243/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосується відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої власнику будинку внаслідок пожежі, що виникла через несправність газового обладнання у сусідньому домоволодінні.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що позивач має виключне право самостійно визначати коло відповідачів, до яких він пред’являє позовні вимоги. Суд апеляційної інстанції помилково відмовив у позові лише на тій підставі, що до справи не було залучено іншу особу (оператора газорозподільної системи) як співвідповідача. Верховний Суд підкреслив, що у деліктних правовідносинах (справах про відшкодування шкоди) діє презумпція вини заподіювача шкоди, тому саме відповідачі повинні доводити відсутність своєї вини. Апеляційний суд не мав права з власної ініціативи вимагати залучення нових відповідачів без згоди позивача. Замість вирішення спору по суті, апеляція формально підійшла до процесуального питання, чим порушила право позивача на судовий захист. Оскільки апеляційний суд не надав оцінки доказам вини відповідачів, справу було повернуто на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

Справа №559/2790/23 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є вимога власниці земельних ділянок про усунення перешкод у користуванні ними шляхом визнання відсутнім права оренди у відповідача та зобов’язання повернути земельні ділянки через неукладеність додаткових угод до договорів оренди.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що додаткові угоди, на підставі яких відповідач набув право оренди та змінив умови договорів, містять підписи, які не належать орендодавцю (спадкодавцю), що підтверджено висновком експертизи.
* Оскільки волевиявлення власника на укладення цих угод було відсутнє, правочин вважається таким, що не відбувся, а отже, у відповідача немає законних підстав для користування землею.
* Суд відхилив доводи орендаря про фактичне виконання договорів, зазначивши, що надані платіжні документи не містять чіткої ідентифікації, за якими саме договорами здійснювалися виплати.
* Було наголошено, що договір оренди землі є правочином, який вимагає дотримання письмової форми та справжнього волевиявлення сторін, чого в даному випадку не було дотримано.
* Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція не здійснює переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, встановивши факт відсутності правових підстав для користування ділянками.
* Суд також зазначив, що докази відповідача не підтверджують обізнаність орендодавця про зміну орендаря та істотних умов оренди.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками було задоволено.

Справа №570/298/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач намагалася скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на садовий будинок та земельну ділянку за іпотекодержателем, стверджуючи про порушення процедури реєстрації.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що між сторонами було укладено договір іпотеки, який передбачав позасудове врегулювання спору шляхом набуття іпотекодержателем права власності на майно у разі невиконання боржником зобов’язань.
* Іпотекодержатель дотрималася процедури, передбаченої законом: направила вимогу про усунення порушень, яка була отримана боржником, та подала нотаріусу необхідний пакет документів.
* Щодо аргументу позивача про порушення строків подання довідки про заборгованість (видана 25 червня, а реєстрація відбулася 1 липня), суд зазначив, що це формальне порушення, яке не призвело до реального порушення прав позивача.
* Суд підкреслив, що наявність незначного часового розриву між видачею довідки та реєстрацією не є достатньою підставою для скасування права власності, оскільки боржник дійсно не виконав умови договору позики.
* Також суд звернув увагу, що хоча Міністерство юстиції раніше застосувало до нотаріуса дисциплінарне стягнення у вигляді блокування доступу до реєстру, це не означає автоматичного скасування проведеної ним реєстраційної дії.
* Верховний Суд підсумував, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та вірно застосували норми матеріального права, тому підстави для задоволення позову відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №757/31639/22 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є питання можливості апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про скасування арешту майна, яку апеляційний суд відмовився переглядати через формальну відсутність такої норми у КПК України.

2. **.** Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від правової позиції Об’єднаної палати, яка раніше обмежувала право на апеляційне оскарження рішень щодо скасування арешту майна. Суд наголосив, що при тлумаченні процесуальних норм слід керуватися не лише буквальним текстом закону, а й сутністю втручання у фундаментальне право на мирне володіння майном. Було підкреслено, що ухвали про скасування арешту мають такі ж правові наслідки, як і первісні ухвали про його накладення, тому їх неможливість оскарження порушує принцип справедливого балансу. Суд провів аналогію з практикою Конституційного Суду України, який неодноразово вказував на необхідність забезпечення доступу до правосуддя навіть у випадках, коли певні процесуальні рішення прямо не названі у переліку оскаржуваних. Колегія переконана, що право на апеляційне оскарження таких ухвал імпліцитно (приховано) міститься у пункті 9 частини 1 статті 309 КПК України. Таким чином, суд обґрунтував, що формалізм у назвах судових рішень не повинен перешкоджати виправленню судових помилок.

3. Суд ухвалив рішення передати справу на розгляд Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду для вирішення питання про відступ від попередньої правової позиції.

Справа №638/5135/23 від 25/03/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позов матері про позбавлення батька батьківських прав щодо їхнього спільного неповнолітнього сина та зміну прізвища дитини.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише за наявності винної поведінки батька та свідомого ухилення від виконання обов’язків.
* Верховний Суд встановив, що відповідач не втратив інтерес до дитини: він сплачує аліменти, висловлює бажання спілкуватися та брати участь у вихованні, а тривала відсутність контактів зумовлена, зокрема, конфліктом між батьками та проживанням у різних містах.
* Суд зазначив, що наявність у дитини вітчима та її бажання позбавити біологічного батька прав не є безумовною підставою для задоволення позову, оскільки думка дитини має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами та не повинна бути наслідком маніпуляцій.
* Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення прав має рекомендаційний характер і не є обов’язковим для суду, якщо він не підтверджений належними доказами свідомого самоусунення батька.
* Суд дійшов висновку, що втручання у право батька на сімейне життя шляхом позбавлення його батьківських прав було б непропорційним меті захисту інтересів дитини, оскільки конфлікт між дорослими не має вирішуватися через повне розірвання кровного зв’язку.
* Замість позбавлення прав суд обрав більш гнучкий захід — попередження батька про необхідність змінити ставлення до виконання обов’язків та покладення контролю за цим на орган опіки.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу матері без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позбавленні батька батьківських прав, — без змін.

Справа №362/6161/24 від 17/06/2026
Предметом цього спору є встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу та, як наслідок, визнання майна, придбаного в цей період, спільною сумісною власністю з подальшим його поділом.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими основними аргументами:
1. Суд підтвердив, що проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу є законною підставою для виникнення права спільної сумісної власності на майно, набуте в цей період, згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України.
2. Було наголошено на існуванні презумпції спільності права власності на майно, набуте під час фактичних шлюбних відносин, яку має спростувати сторона, що заперечує такий статус майна.
3. Суд зазначив, що для визнання відносин сімейними необхідно довести наявність спільного побуту, бюджету, взаємних прав та обов’язків, що в даній справі було підтверджено сукупністю доказів (показання свідків, платіжні документи, фотокартки).
4. Верховний Суд підкреслив, що позов про поділ майна є належним та ефективним способом захисту прав особи, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах, і окрема вимога про встановлення факту проживання є лише частиною цього процесу.
5. Суд касаційної інстанції вказав, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, не допустивши порушень норм матеріального чи процесуального права.
6. Аргументи скаржника про відсутність доказів фінансової участі позивачки у придбанні квартири були відхилені, оскільки відповідач не надав належних доказів для спростування презумпції спільності майна.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №733/39/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Власник земельної ділянки звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні землею та скасування державної реєстрації права оренди, стверджуючи, що додаткова угода про продовження оренди була підроблена, а строк дії основного договору закінчився.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що хоча додаткова угода була визнана неукладеною через відсутність підпису орендодавця, фактичні дії сторін (тривале користування ділянкою орендарем та регулярне отримання орендодавцем орендної плати) свідчать про визнання факту існування орендних відносин. Суд застосував положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, що діяла на момент укладення договору), згідно з якою за відсутності заперечень сторін договір автоматично поновлюється на той самий строк. Щодо способу захисту, суд визнав правомірним скасування рішення державного реєстратора, оскільки це ефективно усуває правову невизначеність щодо строку оренди. Водночас суд відмовив у задоволенні вимоги про повернення земельної ділянки, оскільки орендар продовжує правомірно користуватися нею на умовах поновленого договору. Щодо судових витрат, суд вказав на необхідність суворого документального підтвердження факту понесення витрат на експертизу та правничу допомогу, частково перерозподіливши їх між сторонами відповідно до результатів розгляду справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині суті спору (відмова у поверненні ділянки), проте частково задовольнив касаційну скаргу відповідача в частині перерозподілу судових витрат, змінивши резолютивну частину додаткової постанови апеляційного суду.

Справа №523/17342/24 від 22/06/2026
Предметом цього спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконним обігом наркотичних засобів (ч. 3 ст. 307 КК України).

Верховний Суд у межах своїх повноважень здійснив касаційний перегляд матеріалів кримінального провадження, оцінюючи дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів проаналізувала доводи захисника, викладені у касаційній скарзі, на предмет наявності істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б вплинути на законність та обґрунтованість ухвалених рішень. Суд перевірив правильність кваліфікації дій засудженого за статтею, що передбачає відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів в особливо великих розмірах. Також було досліджено питання дотримання судами стандартів доказування та оцінки доказів, поданих стороною обвинувачення. За результатами вивчення матеріалів справи Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій діяли в межах закону, а підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. У підсумку, касаційна скарга захисника була визнана необґрунтованою, що зумовило залишення вироку та ухвали без змін.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №172/25/25 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину (за законом та за заповітом), видані іншим особам після смерті його батька, стверджуючи про порушення своїх спадкових прав.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач не довів факту прийняття спадщини у встановлений законом спосіб, оскільки не звертався до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем або про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
* Матеріали справи підтвердили, що спадкодавець на момент смерті був зареєстрований за іншою адресою, а докази позивача про фактичне проживання разом із батьком були визнані судом недостатніми та спростованими іншими документами.
* Суд підкреслив, що виявлення спадкоємця, який не отримав свідоцтво, є підставою для внесення змін до вже виданих свідоцтв, а не для визнання їх недійсними, що є окремим способом захисту.
* Також суд зазначив, що позивач пропустив позовну давність, звернувшись до суду через 25 років після відкриття спадщини без поважних причин.
* Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими, оскільки відповідач надав належні докази (договір, детальний опис робіт, докази оплати), що відповідають критеріям розумності та співмірності.
* Верховний Суд наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій, та підтвердив правильність застосування норм матеріального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.

Справа №761/20957/22 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є поділ майна подружжя, зокрема визначення правового режиму квартири (особиста приватна власність чи спільна сумісна власність) та поділ автомобілів, набутих сторонами.

2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що до офіційної реєстрації шлюбу сторони тривалий час проживали однією сім’єю, вели спільний побут, мали спільні плани на майбутнє та очікували на народження дитини, що підтверджено сукупністю доказів та показаннями свідків.
* Ключовим фактором стало те, що позивачка надала нотаріально посвідчену згоду на придбання квартири у спільну сумісну власність, що є одностороннім правочином, який не був визнаний недійсним.
* Верховний Суд зазначив, що надання такої згоди свідчить про намір подружжя набути майно саме у спільну власність, навіть якщо кошти на інвестування вносилися до офіційного шлюбу.
* Суд відхилив доводи відповідача про те, що він придбав квартиру виключно за власні кошти, оскільки той не надав належних доказів того, що ці кошти були накопичені до початку фактичних шлюбних відносин.
* Щодо розподілу судових витрат, суд підтвердив правомірність стягнення з відповідача судового збору, від сплати якого позивачку було звільнено судом апеляційної інстанції, пропорційно до задоволених вимог.
* Верховний Суд наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів попередніх інстанцій, а касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду та додаткову постанову без змін, визнавши квартиру спільною частковою власністю подружжя (по 1/2 частці кожному).

Справа №752/10987/23 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є стягнення заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, нарахованої управителем (ТОВ «Новобудова») власнику квартири (ОСОБА_1), який, своєю чергою, оскаржував правомірність нарахувань та відмову суду у прийнятті зустрічного позову щодо пільг учасника бойових дій.

2. Суд виходив із того, що ТОВ «Новобудова» є законним управителем будинку на підставі рішення зборів співвласників, а тарифи на послуги були встановлені відповідно до умов укладеного договору. Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство (зокрема, постанова КМУ № 373) передбачає механізм надання пільг у грошовій формі через органи Пенсійного фонду, а не через безпосереднє зменшення рахунків управителем. Відповідач, маючи статус учасника бойових дій, зобов’язаний сплачувати повну вартість послуг, якщо він не скористався правом на отримання пільги у встановленому державою порядку. Щодо процесуального питання, суд визнав, що зустрічний позов мав бути прийнятий до розгляду, оскільки він був взаємопов’язаний із первісним. Проте, Верховний Суд зазначив, що це порушення не призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки суди попередніх інстанцій все одно дослідили всі аргументи відповідача щодо пільг та якості послуг. Відтак, рішення було залишено в силі на підставі принципу, що правильне по суті рішення не підлягає скасуванню з одних лише формальних міркувань.

3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №686/20303/24 від 20/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є поділ майна подружжя, зокрема визначення правового режиму блочної теплиці, яка була зареєстрована за дружиною як фізичною особою-підприємцем у період шлюбу.

2. Верховний Суд виходив із того, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, за замовчуванням є спільною сумісною власністю, незалежно від того, на кого з подружжя воно оформлене. Суд підкреслив, що статус фізичної особи-підприємця не виводить майно з режиму спільної сумісної власності, якщо воно було придбане за спільні кошти. Тягар доведення того, що майно є особистою приватною власністю (наприклад, придбане за власні кошти, отримані до шлюбу), лежить виключно на тому з подружжя, хто це стверджує. У цій справі відповідачка не надала суду належних доказів, які б спростували презумпцію спільності майна. Водночас Верховний Суд виправив юридичну неточність попередніх інстанцій щодо формулювання резолютивної частини рішення. Суд зазначив, що при поділі спільного майна подружжя переходить від режиму спільної сумісної власності до спільної часткової власності, тому в рішенні слід визнавати право саме на частку в праві власності, а не на частину об’єкта.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну та резолютивну частини рішень судів попередніх інстанцій у частині формулювання права власності на теплицю як права на частку у праві спільної часткової власності.

Справа №757/16458/22-ц від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу нерухомого майна, які позивач вважає фраудаторними (вчиненими боржником з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредитором).

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій не може використовуватися для уникнення сплати боргу, а будь-який правочин боржника, що призводить до його неплатоспроможності, має ставитися під сумнів.
* **:** Верховний Суд підкреслив, що він відступає від попередньої позиції (зокрема, конкретизуючи висновок Великої Палати від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16), підтверджуючи право кредитора оскаржувати правочини боржника на підставі загальних засад добросовісності та заборони зловживання правом.
* Суд зазначив, що реальне виконання правочину (передача майна) не виключає його фраудаторності, якщо метою було виведення активів.
* Апеляційний суд помилково обмежився лише формальною перевіркою реальності укладення угод, не дослідивши належним чином наявність умислу боржника на шкоду кредитору.
* Також суд вказав на необхідність дотримання балансу інтересів та пропорційності втручання у право власності, особливо щодо добросовісності набувача майна.
* Оскільки апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин щодо фраудаторності угод, справу необхідно переглянути повторно.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №991/7263/26 від 22/06/2026
На жаль, я не можу проаналізувати судове рішення, оскільки ви не надали його текст у своєму повідомленні. Будь ласка, додайте текст рішення або посилання на нього, і я одразу підготую для вас професійний аналіз згідно з вашими вимогами.