Справа №718/1563/21 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків та демонтажу паркану, встановленого сусідом на частині ділянки позивача.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив факт порушення права власності позивача на підставі висновків двох судових земельно-технічних експертиз, які підтвердили накладення меж земельних ділянок площею 0,0043 га. Верховний Суд підкреслив, що власник має законне право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні своїм майном, навіть якщо вони не пов’язані з позбавленням володіння. Щодо процесуальних доводів скаржниці, суд зазначив, що апеляційна інстанція правомірно відмовила у виклику експертів, оскільки сторона не ініціювала це питання у суді першої інстанції та не довела наявності виняткових обставин для подання нових доказів. Верховний Суд наголосив, що не має повноважень здійснювати переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що відповідачка чинить перешкоди, а тому зобов’язання демонтувати паркан та відновити межі є законним способом захисту порушеного права. У підсумку, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №522/15011/20 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики (55 000 дол. США) та відшкодування витрат на ремонт квартири (160 000 грн).
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач не надав оригіналу розписки, яка є ключовим доказом укладення договору позики, що унеможливило проведення призначеної судом почеркознавчої експертизи.
* Позивач ухилявся від виконання процесуальних обов’язків, зокрема не надав оригінал документа на вимогу суду, що було розцінено як перешкоджання встановленню істини у справі.
* Щодо вимог про відшкодування витрат на ремонт, суд зазначив, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт понесення ним таких витрат.
* Суд наголосив, що згідно з нормами ЦПК України, наслідки ухилення від участі в експертизі (неподання матеріалів) покладаються на сторону, яка ці матеріали приховує.
* Також було відхилено доводи позивача про порушення судами процедури, оскільки він та його представник були належним чином повідомлені про засідання, але не забезпечили явку та не надали доказів поважності причин відсутності.
* Верховний Суд підкреслив, що участь адвоката у справі створює юридичні наслідки для самого позивача, тому посилання на неотримання повісток представником не звільняє сторону від відповідальності за процесуальну пасивність.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №335/8718/23 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є встановлення юридичного факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини для підтвердження факту прийняття спадщини.
2. Суд виходив із того, що згідно з нормами Цивільного кодексу України, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову від неї. Ключовим аспектом є саме фактичне проживання, а не лише формальна реєстрація місця проживання, оскільки остання не є абсолютним доказом. Суд підкреслив, що відсутність реєстрації за однією адресою не позбавляє спадкоємця права доводити факт спільного проживання іншими належними та допустимими доказами. У цій справі позивач надав суду акт про спільне проживання та довідку органу місцевого самоврядування, а також забезпечив показання свідків, які підтвердили факт спільного побуту. Суди попередніх інстанцій належним чином оцінили ці докази в їх сукупності, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду. Касаційний суд зазначив, що доводи скаржника фактично зводяться до намагання переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №630/93/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Заявниця намагалася в порядку окремого провадження встановити факти проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та батьківства зниклого безвісти військовослужбовця для реалізації майнових прав, зокрема отримання грошового забезпечення.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що між заявницею та іншими членами сім’ї зниклого безвісти (зокрема, його іншою дитиною) існує реальний спір щодо права на отримання грошового забезпечення, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.
– Щодо встановлення факту батьківства, суд наголосив, що стаття 130 Сімейного кодексу України передбачає таку можливість лише у разі смерті особи або оголошення її померлою, чого у даній справі не було доведено.
– Оскільки статус «зниклий безвісти» не припиняє цивільну правоздатність особи, питання батьківства має вирішуватися виключно шляхом подання позовної заяви про визнання батьківства (стаття 128 СК України), а не через встановлення юридичного факту.
– Суд підкреслив, що встановлення фактів, які безпосередньо впливають на обсяг прав та обов’язків інших осіб (спадкоємців, утриманців), не може відбуватися без змагального процесу.
– Апеляційний суд правильно визначив, що наявність спору про право є безумовною підставою для залишення заяви без розгляду, оскільки такі питання мають вирішуватися в позовному провадженні.
– Верховний Суд підтримав позицію апеляції, зазначивши, що доводи скарги зводяться до спроби переоцінки доказів, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про залишення заяви без розгляду — без змін.
Справа №903/976/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність стягнення з позивача (Військової частини) на користь відповідача (ТОВ «РБП Транс-Мост») витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом справи про стягнення пені та штрафів за договором підряду.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що сторони мають право на професійну правничу допомогу, а витрати на неї підлягають розподілу між сторонами залежно від результатів розгляду справи. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заявляє клопотання про їх зменшення, чого позивач належним чином не зробив. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували критерії реальності, розумності та пропорційності витрат до предмета спору, врахувавши обсяг наданих послуг та складність справи. Суд зазначив, що факт фінансування позивача з державного бюджету не звільняє його від обов’язку відшкодовувати судові витрати іншій стороні, якщо рішення ухвалено на її користь. Також було враховано, що в апеляційній інстанції обсяг роботи адвоката був меншим, ніж у першій, тому суд апеляційної інстанції правомірно зменшив суму відшкодування до 8 000 грн, визнавши її справедливою. Верховний Суд наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази, якщо суди попередніх інстанцій вже надали їм оцінку в межах своїх повноважень.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено вимоги відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а касаційні скарги Військової частини — без задоволення.
Справа №755/210/23 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними електронні торги з реалізації її квартири, стверджуючи, що майно було спільною сумісною власністю подружжя та було реалізоване з порушенням процедури виконавчого провадження.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що ключовою умовою для визнання торгів недійсними є доведення факту порушення прав саме тієї особи, яка звертається до суду.
– Оскільки квартира була реалізована в межах виконання вироку суду про конфіскацію майна позивачки, її право власності на цей об’єкт було припинено на законних підставах.
– Суд зазначив, що сама по собі реєстрація шлюбу не автоматизує виникнення права спільної власності на конкретний об’єкт, якщо в реєстрі власником значиться лише один із подружжя.
– Позивачка не має права посилатися на порушення прав свого чоловіка (іншого з подружжя) як на підставу для захисту власних інтересів у цій справі.
– Також суд вказав, що примусова конфіскація майна за вироком суду має пріоритет, і участь засудженої особи у торгах з викупу власного конфіскованого майна суперечить самій природі кримінального покарання.
– Доводи про порушення процедури виконавчого провадження були відхилені, оскільки вони не спростовують законність втрати позивачкою статусу власника майна до моменту проведення торгів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.
Справа №521/15568/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач (військовослужбовець) звернувся до суду з позовом до фінансової компанії про визнання незаконною відмови у перерахунку відсотків за кредитними договорами, зобов’язання провести такий перерахунок та стягнення моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач, як військовослужбовець, має право на пільги згідно зі ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», що звільняє його від сплати відсотків за кредитами під час особливого періоду.
* Водночас суд дійшов висновку, що відповідач фактично не відмовляв позивачу у перерахунку, а лише вимагав надання стандартного пакету документів для ідентифікації та повернення коштів.
* Суд зазначив, що компанія вже погодила перерахунок та зупинила нарахування відсотків, тому право позивача на момент звернення до суду порушене не було.
* Щодо вимоги про повернення комісій, суд вказав, що кредитні договори не передбачали комісій, а витрати на переказ коштів є відносинами між позивачем та платіжною системою, до яких кредитор не причетний.
* Оскільки порушення прав споживача не встановлено, суд визнав безпідставними вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від основних вимог.
* Верховний Суд підтвердив, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
* Суд також наголосив, що ефективний судовий захист можливий лише тоді, коли права особи дійсно порушені, чого в даному випадку не відбулося.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою у позові було відмовлено, — без змін.
Справа №160/15207/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність стягнення податкового боргу в судовому порядку за відсутності нової податкової вимоги після того, як попередня вимога була частково скасована судом.
2. Суд виходив з того, що згідно з Податковим кодексом України, часткове скасування податкової вимоги в судовому порядку зобов’язує податковий орган сформувати та надіслати платнику нову вимогу із актуалізованою сумою боргу. Верховний Суд наголосив, що податкова вимога є не просто формальним документом, а обов’язковою передумовою для примусового стягнення, яка забезпечує право платника на оскарження суми боргу. У цій справі податковий орган протягом чотирьох років ігнорував цей обов’язок, попри те, що на необхідність таких дій йому вже вказував Верховний Суд в іншому провадженні. Суд підкреслив, що органи влади повинні діяти виключно у спосіб, передбачений законом, а «штучне» продовження дії скасованої вимоги є порушенням процедури. Відтак, оскільки податковий орган не дотримався встановленого алгоритму, він не набув права на звернення до суду з позовом про стягнення боргу. Суд також відхилив посилання податкової на попередню практику, зазначивши, що вона стосувалася інших правовідносин (податкових повідомлень-рішень) і не є релевантною до ситуації з частково скасованою податковою вимогою.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою податковому органу було відмовлено у задоволенні позову про стягнення податкового боргу.
Справа №160/24231/25 від 17/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність відмови податкового органу у бюджетному відшкодуванні ПДВ на суму понад 626 млн грн, яку контролюючий орган обґрунтував нібито відсутністю реальності господарських операцій та застосуванням санкцій до контрагентів.
2. Суд встановив, що позивач надав повний пакет первинних документів (договори поставки, комісії, митні декларації, звіти комісіонерів), які підтверджують рух товарів та реальність операцій. Податковий орган під час перевірки не виявив жодних порушень у цих документах і не склав актів про їх ненадання. Суд наголосив, що для відмови у бюджетному відшкодуванні на підставі санкцій (ст. 200.4-1 ПК України) необхідно довести застосування таких санкцій саме до платника або його кінцевих бенефіціарів, чого податкова не зробила. Аргументи податкової про «удаваність» правочинів були відхилені як безпідставні, оскільки вони не підтверджувалися матеріалами справи. Суд також зазначив, що посилання податкової на практику Верховного Суду є недоречними, оскільки фактичні обставини в наведених справах суттєво відрізнялися від цієї справи. В результаті суд дійшов висновку, що позивач виконав усі вимоги закону для отримання відшкодування, а дії податкової є протиправними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було задоволено позов платника податків, — без змін.
Справа №160/1299/23 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування ПДВ, зменшив розмір від’ємного значення ПДВ та застосував штрафні санкції через нібито нереальність господарських операцій і заниження бази оподаткування при продажу продукції нижче собівартості.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що господарські операції позивача є реальними, оскільки вони підтверджені належними первинними документами, які відображають фактичний рух активів та зміну майнового стану підприємства.
– Щодо продажу продукції нижче собівартості, суд наголосив, що база оподаткування ПДВ визначається виходячи з договірної ціни, а презумпція ринкової ціни угоди діє доти, доки контролюючий орган не доведе зворотне, чого в даному випадку зроблено не було.
– Суд зазначив, що збитковість окремих операцій не є доказом відсутності ділової мети, а податкове законодавство не надає податковим органам права оцінювати економічну доцільність чи ефективність господарської діяльності платника.
– Податкова інформація з баз даних ДПС (щодо відсутності ресурсів у контрагентів) має лише допоміжний характер і не може бути самостійним доказом нереальності операцій, якщо вона не підкріплена документальним дослідженням.
– Суд вказав, що обов’язок доведення невідповідності договірної ціни ринковій лежить виключно на контролюючому органі, який у цій справі не проводив належного порівняльного аналізу цін на ідентичні товари.
– Також суд підкреслив, що сам по собі факт наявності кримінальних проваджень щодо контрагентів не є беззаперечним доказом нереальності операцій, якщо не доведено причетність до них самого платника податків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги платника податків було задоволено, — без змін.
Справа №910/15010/25 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є законність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження прав на користування надрами та внесення змін до відповідного державного реєстру, накладених у межах справи про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами.
2. Суд виходив із того, що забезпечення позову є необхідним інструментом для збереження «статус-кво» та гарантування реального виконання майбутнього рішення суду. Ключовим аргументом стало те, що спеціальний дозвіл на надра є специфічним активом, який власник може вільно відчужити, що унеможливить ефективний захист прав держави в межах поточного провадження. Суд наголосив, що вимога надання доказів реальних спроб відчуження є завищеним стандартом доказування, оскільки достатньо обґрунтованого припущення про наявність у відповідача такої юридичної можливості. Також було підкреслено, що обрані заходи є співмірними та адекватними, оскільки вони не блокують господарську діяльність повністю, а лише запобігають зміні суб’єктного складу правовідносин. Суд зазначив, що завдання правосуддя полягає у контролі за легітимністю дій, тому втручання в дискреційні повноваження Держгеонадр у цьому випадку є виправданим для забезпечення ефективного судового захисту. Насамкінець, суд підтвердив, що заборона вчинення дій для державного органу є ефективним способом забезпечення, оскільки саме цей орган здійснює реєстрацію змін у реєстрі.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу Державної служби геології та надр України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про вжиття заходів забезпечення позову — без змін.
Справа №140/7632/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є правомірність стягнення витрат на професійну правничу допомогу у межах додаткового судового рішення після завершення розгляду справи по суті.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що згідно з нормами КАС України, сторона зобов’язана заявити про намір стягнути витрати на правничу допомогу та, за загальним правилом, надати докази їх понесення до закінчення судових дебатів. Суд підкреслив, що просте зазначення в позовній заяві орієнтовного розрахунку витрат не є належною заявою про їх розподіл, оскільки не виражає чіткого процесуального наміру сторони. Крім того, суд встановив, що позивач не навів жодних поважних причин, які б перешкоджали йому подати докази витрат своєчасно, хоча ці документи існували ще до ухвалення рішення по суті. Верховний Суд наголосив, що механізм подання доказів протягом п’яти днів після рішення є лише способом підтвердження вже заявлених витрат, а не можливістю ініціювати це питання «заднім числом». Оскільки позивач не виконав вимоги щодо своєчасного повідомлення суду про розподіл витрат, апеляційний суд правомірно залишив заяву без розгляду. Таким чином, Верховний Суд підтвердив сталість своєї позиції, що відсутність доказів та відповідної заяви до завершення розгляду справи виключає можливість ухвалення додаткового рішення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Ековіст» без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №911/3058/24 від 02/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога члена Колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) про визнання недійсним рішення загальних зборів КСП від 17.06.2013 року щодо передачі земельних ділянок у власність третім особам для обслуговування належних їм об’єктів нерухомості.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що ключовим критерієм для задоволення позову є доведення факту порушення прав або законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням. Суд встановив, що на спірних земельних ділянках розташовані об’єкти нерухомості, які належать третім особам на праві власності. Відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості (статті 120 ЗК України та 377 ЦК України), власник будівлі має законне право на оформлення прав на землю під нею. Оскільки позивач не довів, що оскаржуване рішення загальних зборів порушує його конкретні майнові чи корпоративні права, сама лише його незгода з рішенням не є підставою для визнання такого рішення недійсним. Відсутність порушення прав позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, незалежно від дотримання процедури скликання зборів чи наявності кворуму. Таким чином, Верховний Суд визнав, що суди попередніх інстанцій не повинні були зосереджуватися виключно на процедурних питаннях, оскільки позов не має під собою обґрунтованого порушення прав позивача.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, змінивши його мотивувальну частину з підстав відсутності доведеного порушення прав позивача.
Справа №920/170/26 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується оскарження дій державних реєстраторів щодо внесення змін до відомостей про керівника міської ради та відмови у вчиненні таких дій, ініційований міським головою як фізичною особою.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є характер спірних правовідносин та суб’єктний склад. Суд встановив, що міський голова не є носієм корпоративних прав щодо міської ради, тому цей спір не може вважатися корпоративним і не підпадає під юрисдикцію господарських судів. Оскільки спір виник між фізичною особою та суб’єктом владних повноважень (державним реєстратором) щодо законності адміністративних дій, він має публічно-правовий характер. Суд наголосив, що участь суб’єкта владних повноважень та оскарження реєстраційних дій у сфері публічного управління відносять справу до компетенції адміністративних судів. Аргументи позивача про те, що спір є корпоративним, були відхилені як помилкове тлумачення законодавства. Також суд зазначив, що попередні правові позиції Верховного Суду, на які посилався скаржник, стосувалися приватноправових спорів, а тому не є релевантними до цієї справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про відмову у відкритті провадження без змін, підтвердивши, що справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Справа №911/827/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, які, на думку прокуратури, належать до земель лісогосподарського призначення державної власності.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що обрання позивачем належного способу захисту є ключовим для вирішення спору, а обрання неефективного способу є самостійною підставою для відмови в позові.
* Верховний Суд підтвердив усталену практику, згідно з якою у спорах щодо незаконної реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою, належним способом захисту є віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння).
* Вимога про скасування рішень реєстратора та записів у реєстрах сама по собі не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до автоматичного відновлення права власності чи володіння позивача.
* У випадку часткового накладення земельних ділянок, позов має бути спрямований на витребування саме тієї частини землі, яка накладається, з обов’язковою ідентифікацією її меж та координат.
* Суд зазначив, що судове рішення не повинно створювати правової невизначеності або вимагати вчинення додаткових узгоджувальних дій між сторонами для вичерпання конфлікту.
* Хоча суди попередніх інстанцій відмовили у позові, вони помилково оцінювали докази щодо приналежності земель до лісового фонду, тоді як вирішальним стало саме питання обрання неналежного способу захисту.
* Верховний Суд залишив резолютивну частину рішень попередніх інстанцій без змін (відмова в позові), проте змінив їх мотивувальні частини, вказавши на неправильне обґрунтування судами попередніх інстанцій підстав для відмови.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій, залишивши при цьому без змін їхні резолютивні частини про відмову в задоволенні позову.
Справа №910/1867/26 від 19/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови банку у застосуванні мораторію на звернення стягнення на предмет застави (транспортні засоби) та вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони банку та приватному виконавцю вчиняти дії щодо реалізації цього майна до вирішення справи по суті.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що інститут забезпечення позову є механізмом запобігання недобросовісним діям відповідача, які можуть унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
* Верховний Суд підкреслив, що заходи забезпечення мають бути співмірними із заявленими вимогами та не повинні підміняти собою рішення по суті, проте вони мають гарантувати реальний захист прав позивача.
* Встановлено, що у разі реалізації заставленого майна до завершення судового розгляду, позивач втратить можливість ефективного захисту своїх прав, а виконання рішення суду стане фактично неможливим.
* Суд визнав, що заборона на вчинення виконавчих дій щодо предмету застави не порушує майнових прав банку, оскільки статус заставленого майна залишається незмінним, обмежується лише можливість його відчуження.
* Апеляційний суд слушно зазначив, що відсутність пропозиції щодо зустрічного забезпечення не є безумовною підставою для скасування ухвали, оскільки банк має право звернутися з відповідним клопотанням окремо.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили ризики та дотрималися балансу інтересів сторін, врахувавши специфіку діяльності позивача в умовах воєнного стану.
* Суд наголосив, що виконання судового рішення є невід’ємною стадією правосуддя, тому забезпечення позову є необхідним інструментом для гарантування дієвості судового захисту.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було вжито заходи забезпечення позову, а касаційну скаргу банку — без задоволення.
Справа №183/501/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність засудження особи за поширення інформації про переміщення та розташування підрозділів Збройних Сил України в умовах воєнного стану (ч. 3 ст. 114-2 КК України).
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні судові рішення є законними та обґрунтованими, спираючись на наступні аргументи:
* Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд не порушив право на захист, оскільки обвинувачена була належним чином повідомлена про засідання, а її захисник був присутній і не заявляв клопотань про необхідність її участі.
* Суд наголосив, що касаційна інстанція є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.
* Щодо кваліфікації злочину, суд визнав доведеним умисел засудженої, оскільки вона свідомо надсилала дані до ворожого чат-бота, отримуючи від нього підтвердження важливості наданої інформації.
* Характер телеграм-каналу, до якого долучилася засуджена, був визнаний судом як ворожий та пропагандистський, що виключає випадковість дій особи.
* Суд зазначив, що засуджена не могла не усвідомлювати, що передані нею відомості про переміщення військової техніки будуть використані державою-агресором на шкоду обороноздатності України.
* Всі доводи захисту про відсутність умислу були спростовані судами попередніх інстанцій на основі сукупності зібраних доказів, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №910/2163/24 від 19/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
**1. Предмет спору**
Предметом цього судового розгляду є вирішення заяви позивача про стягнення з відповідача (АТ «Банк Альянс») витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного перегляду справи.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд підтвердив, що оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати на правничу допомогу мають бути покладені на нього відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас суд критично поставився до заявленої позивачем суми у 200 000 грн, зазначивши, що вона виглядає як штучне «підведення» кількості годин під бажаний розмір гонорару, а не як відображення реальної вартості послуг. Суд наголосив, що розмір витрат на касаційній стадії не може бути в чотири рази вищим за гонорар, встановлений за складніші стадії розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, суд вказав, що посилання позивача на розмір витрат, які раніше заявляв відповідач, є юридично неспроможним, оскільки це не є критерієм для визначення обґрунтованості вартості послуг. Верховний Суд підкреслив, що компенсація витрат не повинна перетворюватися на спосіб надмірного збагачення або отримання доходу стороною. Керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, суд самостійно визначив обсяг витрат, який підлягає відшкодуванню, з огляду на реальний обсяг виконаної адвокатом роботи.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з АТ «Банк Альянс» на його користь 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши у стягненні решти 150 000 грн.
Справа №910/1046/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є стягнення з відповідача суми забезпечувального платежу у подвійному розмірі та 3% річних через неукладення основного договору купівлі-продажу акцій у визначений строк.
2. Суд встановив, що попередній договір передбачав чітку послідовність дій: покупець вносить забезпечувальний платіж, після чого продавець зобов’язаний надати оригінали документів на акції та протоколи зборів, що є передумовою для укладення основного договору. Оскільки продавець не виконав ці ключові обов’язки, строк для укладення основного договору не настав, що виключає вину покупця у зриві угоди. Аргументи відповідача про те, що покупець не отримав погодження від Національного банку України, суд відхилив, зазначивши, що це не звільняє продавця від виконання його першочергових зобов’язань. Також суд визнав безпідставними посилання на неможливість виконання через арешт акцій, оскільки відповідач не довів, що саме цей арешт став перешкодою для укладення договору. Суд підтвердив, що зобов’язання щодо повернення коштів у валютному еквіваленті є правомірним, оскільки сторони чітко визначили ціну в доларах США. У підсумку, суд дійшов висновку, що відповідач допустив прострочення, тому зобов’язаний повернути забезпечувальний платіж у подвійному розмірі згідно з умовами договору.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.
Справа №918/537/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсним договору поставки, укладеного за результатами публічної закупівлі, через антиконкурентні узгоджені дії учасників та застосування наслідків недійсності правочину, що суперечить інтересам держави.
2. **** Верховний Суд у цій справі фактично закріпив відступ від попередньої практики, спираючись на позицію Об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Суд наголосив, що частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України є виключною санкцією конфіскаційного характеру, яка не може застосовуватися автоматично лише на підставі рішення Антимонопольного комітету про антиконкурентні дії. Суд зазначив, що антиконкурентна поведінка не завжди тотожна меті завдання шкоди інтересам держави, тому для застосування такої суворої норми необхідно довести наявність умислу сторін саме на підрив економічних основ держави. Також суд підкреслив, що прокурор не довів завдання державі реальної майнової шкоди або факту переплати за товар, що виключає причинно-наслідковий зв’язок для кваліфікації правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави. Крім того, застосування конфіскації без вироку суду у кримінальному провадженні в даному випадку було визнано непропорційним втручанням у право власності, що суперечить практиці ЄСПЛ.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора.
Справа №916/1951/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором підряду на виконання робіт з реконструкції системи пожежної сигналізації, а також пені, інфляційних втрат та 3% річних.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що факт виконання робіт підтверджується підписаними сторонами актами (форма КБ-2в) без зауважень, що створює презумпцію належного виконання зобов’язань підрядником.
– Обов’язок замовника щодо остаточного розрахунку виник з моменту підписання акту перевірки відповідності систем протипожежного захисту, який був оформлений 03.03.2025.
– Посилання відповідача на листи податкової служби щодо можливих порушень з боку субпідрядника суд відхилив, оскільки це питання виходить за межі цивільно-правових відносин між сторонами договору.
– Суд апеляційної інстанції правомірно здійснив перерахунок штрафних санкцій, уточнивши період прострочення, оскільки початкова дата була визначена позивачем помилково.
– Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх частково обґрунтованими, але зменшив суму до 12 000 грн, застосувавши критерій співмірності та розумності, оскільки справа не вимагала надскладної аналітичної роботи.
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а аргументи скаржника зводяться до незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами нижчих інстанцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №904/3305/22 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, зокрема пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.
2. Суд виходив з того, що зменшення розміру неустойки є дискреційним правом суду, яке реалізується з урахуванням принципів справедливості, розумності та пропорційності. Суд встановив, що відповідач повністю погасив основну суму боргу ще до ухвалення рішення, що є вагомим фактором для зниження штрафних санкцій. Також було враховано об’єктивні обставини, зокрема введення воєнного стану та карантинних обмежень, які негативно вплинули на платіжну дисципліну споживачів, що, своєю чергою, ускладнило розрахунки відповідача перед позивачем. Суд наголосив, що пеня має компенсаційний, а не каральний характер, тому її розмір не повинен створювати непомірний фінансовий тягар для боржника. Верховний Суд підкреслив, що питання зменшення пені залежить від індивідуальних обставин кожної справи, тому універсального «максимального» чи «мінімального» порогу для такого зменшення не існує. Оскільки скаржник не довів подібності правовідносин у наведених ним справах до обставин цієї справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішень судів нижчих інстанцій.
3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в іншій частині — залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №332/5214/23 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність притягнення начальника юридичного відділу до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган за неналежну організацію роботи відділу та стягнення моральної шкоди.
2. Суд керувався тим, що для накладення дисциплінарного стягнення роботодавець зобов’язаний довести факт вчинення працівником саме винного проступку, який безпосередньо стосується його трудових обов’язків. У цій справі відповідач не зміг чітко визначити коло посадових обов’язків позивачки, оскільки відповідні посадові інструкції були відсутні. Суд встановив, що роботодавець формально підійшов до процедури, не провівши належного службового розслідування для встановлення конкретної винної особи серед працівників відділу. Також було підкреслено, що розпорядження про накладення доган не містили конкретизації порушень, що є порушенням вимог статті 149 КЗпП України. Оскільки вина працівника не була доведена, а самі догани стали наслідком неналежної організації праці з боку самого роботодавця, суд визнав їх незаконними. Крім того, суд врахував, що позивачка сама виявляла помилки в роботі підлеглих і доповідала про них, що виключає її умисну бездіяльність.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими догани було скасовано, а позов про відшкодування моральної шкоди — частково задоволено.
Справа №160/19604/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом грошових зобов’язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та штрафних санкцій через застосування платником зниженої ставки податку згідно з міжнародною конвенцією, яку податкова вважала безпідставною.
2. Суд дійшов висновку, що контролюючий орган порушив строки давності для проведення перевірки та визначення податкових зобов’язань, встановлені статтею 102 Податкового кодексу України. Суд наголосив, що сплив 1095-денного строку є завершеним юридичним фактом, який надає платнику право вважатися вільним від зобов’язань, і це право підлягає захисту як майновий актив. Верховний Суд відхилив аргументи податкової щодо застосування нової редакції закону, яка подовжує строк до 2555 днів, оскільки надання цій нормі зворотної дії порушує статтю 58 Конституції України. Суд підкреслив, що правова визначеність та легітимні очікування платника податків є пріоритетними, а перевірка, проведена поза межами строків, є незаконною. Відтак, податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі такої перевірки, не можуть вважатися правомірними.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги платника, визнавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувавши їх.
Справа №320/46809/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким Товариству було донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб (роялті) через невизнання податковим органом права на застосування пільгової ставки оподаткування згідно з Конвенцією між Україною та Великобританією.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для застосування пільг за міжнародними договорами необхідно дослідити, чи не було головною метою операції отримання податкових переваг (так званий «тест основної мети»).
* Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки критеріям пов’язаності сторін та не встановили, чи здійснював позивач фактичний контроль за бізнес-рішеннями нерезидента.
* Суд підкреслив, що висновки податкового органу про відсутність у нерезидента статусу бенефіціарного власника мають ґрунтуватися на фактах, а не на припущеннях щодо структури доходів та витрат компанії.
* Важливим є те, що суди нижчих інстанцій проігнорували надані позивачем докази (зокрема, листи нерезидента та документи про економічну присутність), які спростовували статус нерезидента як «номінального утримувача».
* Суд вказав, що сам факт перерахування коштів нерезидентом іншим особам не є автоматичним доказом відсутності бенефіціарного статусу без аналізу суті господарських операцій.
* Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили повною мірою ці обставини, вони порушили принцип офіційного з’ясування всіх фактів справи.
* Верховний Суд наголосив, що не має повноважень самостійно встановлювати нові обставини, тому справа потребує повторного розгляду з урахуванням вказаних недоліків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №560/9502/24 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність накладення податковим органом штрафних санкцій на підприємство за нібито здійснення роздрібної торгівлі пальним без ліцензії та порушення вимог щодо обладнання акцизного складу.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що контролюючий орган не надав належних та допустимих доказів факту реалізації позивачем пального, оскільки надані фото- та відеоматеріали не містили даних про час, місце зйомки та особу, яка здійснювала фіксацію. Крім того, суди встановили відсутність у позивача найманих працівників та будь-яких розрахункових документів, що підтверджували б здійснення господарської діяльності з продажу пального. Оскільки факт реалізації пального не був доведений, позивач не може вважатися платником акцизного податку чи розпорядником акцизного складу, а отже, вимоги щодо реєстрації обладнання та самого складу до нього не застосовуються. Також суд зазначив, що матеріали поліції, розпочаті за зверненням податківців, не підтвердили наявності правопорушення. Щодо витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зменшив їх розмір до 15 000 грн, визнавши цю суму співмірною зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими скасовано податкові повідомлення-рішення, — без змін.
Справа №910/13570/24 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді касаційної інстанції, та оцінка їх співмірності.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що хоча сторона має право на відшкодування витрат на адвоката, їх розмір повинен відповідати критеріям реальності, розумності та співмірності зі складністю справи. Верховний Суд зазначив, що оскільки правова позиція відповідача була сталою протягом усього розгляду справи, адвокату не було потрібно витрачати значний час на повторний аналіз законодавства чи підготовку нових доводів. Суд критично оцінив заявлений обсяг часу, витраченого на підготовку відзиву та участь у судовому засіданні, вказавши на його завищеність порівняно з фактичним обсягом виконаної роботи. Також було враховано клопотання позивача про зменшення витрат, оскільки обов’язок доведення неспівмірності був належним чином обґрунтований. В результаті суд застосував дискреційні повноваження щодо зменшення суми гонорару, виходячи з принципів справедливості та процесуальної економії.
3. Верховний Суд прийняв рішення про часткове задоволення заяви, стягнувши з позивача на користь відповідача 66 734,24 грн витрат на правничу допомогу замість заявлених 133 468,48 грн.
Справа №908/38/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний огляд справи:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору поставки протигазів, укладеного за результатами тендеру, через вчинення учасниками антиконкурентних узгоджених дій, та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення коштів у дохід держави.
2. **Аргументи суду:**
– Суд касаційної інстанції керувався правовою позицією, сформованою Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23, яка суттєво змінила підхід до застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.
– Верховний Суд наголосив, що стаття 228 ЦК України, яка передбачає конфіскаційні санкції, не може застосовуватися автоматично лише через факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
– Суд зазначив, що антиконкурентна поведінка учасників торгів не завжди має на меті завдання шкоди інтересам держави чи суспільства в розумінні цієї норми.
– Для застосування таких жорстких наслідків прокурор мав довести, що правочин за своєю суттю є протиправним, а держава внаслідок його укладення зазнала реальної майнової шкоди або отримала неякісний товар.
– Оскільки прокурор не довів наявності умислу сторін на порушення публічного порядку та не обґрунтував збитковість договору для держави, підстави для визнання його недійсним на підставі статті 228 ЦК України відсутні.
– Суд також відхилив клопотання прокурора про передачу справи до Великої Палати, оскільки не вбачав підстав для відступу від позиції, викладеної Об’єднаною палатою у згаданій вище справі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання договору недійсним та ухвалив нове рішення про відмову в позові в цій частині, закривши касаційне провадження в іншій частині через відсутність оскарження.
****
У цьому рішенні Верховний Суд застосував правову позицію, викладену Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23, яка фактично уточнила та обмежила практику застосування частини 3 статті 228 ЦК України, відступивши від попередніх підходів, що допускали автоматичне визнання договорів недійсними через порушення конкурентного законодавства.
Справа №200/4206/25 від 18/06/2026
Предметом спору є правомірність відмови Адміністрації Державної прикордонної служби України у підготовці та наданні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення військовослужбовця для перерахунку його пенсії з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2024 року.
Суд при винесенні рішення керувався пріоритетністю норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби…» та Закону про Державний бюджет над підзаконними актами Кабінету Міністрів України. Верховний Суд наголосив, що пункт 4 постанови КМУ № 704 у редакції, яка запроваджувала фіксовану розрахункову величину (1762 грн), суперечить законам вищої юридичної сили. Суд підкреслив, що при обчисленні грошового забезпечення має застосовуватися саме розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2024 року становить 3028 грн, це є підставою для перерахунку пенсії. Суд також послався на свою правову позицію, сформовану Судовою палатою у справі № 520/5814/24, яка підтверджує необхідність використання первинної редакції постанови № 704. Відтак, бездіяльність прикордонного органу була визнана протиправною, оскільки позивач має законне право на актуалізацію довідки про грошове забезпечення.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язав Адміністрацію Державної прикордонної служби України підготувати та надати до Пенсійного фонду оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 1 січня 2024 року.
Справа №580/12354/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність припинення Пенсійним фондом виплати щомісячної доплати у розмірі 2000 грн, передбаченої постановою КМУ № 713, після здійснення перерахунку пенсії позивача на виконання судового рішення.
2. Суд виходив із того, що мета постанови № 713 полягає у поетапному зменшенні диспропорцій у розмірах пенсій, призначених до 01.03.2018, і ця доплата має виплачуватися, якщо перерахунок пенсії не був пов’язаний із підвищенням грошового забезпечення за новими нормативно-правовими актами. Верховний Суд чітко розмежував два види перерахунків: ті, що зумовлені зміною складових грошового забезпечення (які скасовують доплату), та ті, що проводяться на виконання судових рішень для усунення порушень права на належний розмір пенсії, право на яку виникло до 01.03.2018. У даному випадку перерахунок пенсії позивача був спрямований саме на відновлення порушеного права, а не на реалізацію нових підвищень грошового забезпечення. Відтак, підстави для припинення виплати доплати у розмірі 2000 грн були відсутні. Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив ці два різні за правовою природою перерахунки, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги про поновлення виплати доплати було задоволено.
Справа №752/15110/22 від 18/06/2026
1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника на вирок суду першої інстанції у кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
2. Верховний Суд, перевіряючи законність дій апеляційної інстанції, виходив із того, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією доступу до правосуддя. Суд встановив, що при поверненні скарги апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, які перешкодили реалізації права сторони захисту на перегляд вироку. Зокрема, було проаналізовано дотримання строків та вимог до форми апеляційної скарги, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України. Верховний Суд дійшов висновку, що підстави для повернення скарги, на які послався апеляційний суд, не були достатньо обґрунтованими або не відповідали фактичним обставинам справи. Таким чином, було констатовано порушення права на захист та права на справедливий судовий розгляд. Суд наголосив на необхідності суворого дотримання процедури, яка забезпечує реальну можливість для учасників процесу оскаржити рішення суду першої інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №990SСGС/21/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя, якою було залишено в силі дисциплінарне стягнення, накладене на нього Третьою Дисциплінарною палатою ВРП.
Велика Палата Верховного Суду при винесенні рішення виходила з того, що процедура притягнення судді до дисциплінарної відповідальності була дотримана в межах повноважень, визначених законом. Суд проаналізував доводи скаржника щодо порушень під час дисциплінарного провадження та дійшов висновку, що вони не спростовують правомірності висновків ВРП. Встановлено, що дії судді, які стали підставою для дисциплінарного стягнення, дійсно містили ознаки порушення професійної етики або процесуальних норм. Суд наголосив на важливості дотримання суддями стандартів поведінки, що забезпечують довіру до правосуддя. Також було підтверджено, що рішення ВРП є обґрунтованим, а накладене стягнення відповідає тяжкості вчиненого проступку. В результаті, суд не знайшов підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно відповідає вимогам чинного законодавства та принципам дисциплінарної відповідальності суддів.
Велика Палата Верховного Суду постановила залишити скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.
Справа №375/2255/25 від 15/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз:
1. **Предмет спору:** Заявник намагався в порядку окремого провадження встановити факт самостійного виховання дитини для отримання соціальних пільг, зокрема для звільнення з військової служби.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що встановлення такого факту неможливе в окремому провадженні, оскільки воно нерозривно пов’язане зі спором про право щодо виконання батьківських обов’язків.
– Оскільки між батьками дитини вже існував судовий спір (зокрема, щодо позбавлення матері батьківських прав), наявність конфлікту інтересів є очевидною.
– Верховний Суд підкреслив, що питання виховання дитини та виконання батьками своїх обов’язків не можуть вирішуватися в безспірному порядку, оскільки це безпосередньо впливає на права та інтереси дитини.
– Суд зазначив, що інститут окремого провадження не може бути використаний для створення преюдиційних фактів, які в подальшому могли б бути використані для вирішення інших спорів, наприклад, щодо звільнення з військової служби.
– Посилання заявника на формалізм суду було відхилено, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам та обґрунтували неможливість розгляду заяви в обраний спосіб.
– Також суд вказав, що орган опіки та піклування був належним чином залучений до справи, що спростовує доводи про порушення процесуальних прав.
– Зрештою, касаційний суд підтвердив, що спір про право має розглядатися виключно в порядку позовного провадження, а не шляхом встановлення юридичного факту.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правильність залишення заяви без розгляду.
Справа №910/11027/18 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Стягнення з колишніх керівників та пов’язаних осіб банку шкоди, завданої внаслідок умисного придбання завідомо збиткових цінних паперів, що призвело до неплатоспроможності банку.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що дії відповідачів щодо купівлі неліквідних облігацій були умисними, економічно необґрунтованими та спрямованими на виведення коштів банку на пов’язані компанії.
* Апеляційний суд підтвердив, що Фонд гарантування вкладів має повне право звертатися з позовами про відшкодування шкоди як в інтересах банку, так і в інтересах кредиторів, навіть після офіційної ліквідації банку та внесення запису про його припинення до реєстру.
* Суд визнав доведеним склад цивільного правопорушення: протиправну поведінку, наявність шкоди, вину відповідачів та причинно-наслідковий зв’язок між їхніми рішеннями й фінансовим крахом банку.
* Щодо розміру шкоди, суд прийняв оновлений розрахунок Фонду, який враховує реальний залишок незадоволених вимог кредиторів після часткового погашення боргу іншими акціонерами.
* Суд відхилив доводи скаржниці про неможливість розгляду справи через припинення юридичної особи банку, зазначивши, що ліквідація не звільняє винних осіб від відповідальності за заподіяну шкоду.
* Також суд відхилив процесуальні заперечення щодо підписання рішення суддею, який не брав участі у розгляді, пояснивши це об’єктивною відсутністю основного судді через відпустку та наявністю відповідного наказу голови суду.
* Суд підкреслив, що правова позиція щодо відповідальності пов’язаних осіб є сталою і підтверджується чинною практикою Верховного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги Фонду були частково задоволені, а провадження в частині вимог до інших відповідачів закрито через відсутність предмету спору (внаслідок добровільного погашення боргу).
Справа №920/45/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою визнати недійсним рішення загальних зборів ОСББ щодо створення ремонтного фонду та встановлення внесків, посилаючись на те, що в протоколі зборів було вказано помилковий номер судової справи, до якої прив’язано початок дії цього фонду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що в протоколі загальних зборів дійсно було допущено технічну описку в номері судової справи, проте згодом ОСББ офіційно виправило цю помилку на наступних зборах.
– Верховний Суд наголосив, що наявність технічної або граматичної помилки в документах не є безумовною підставою для скасування рішення зборів, якщо суть волевиявлення співвласників є зрозумілою.
– Суди попередніх інстанцій довели, що оспорюване рішення було прийнято необхідною кількістю голосів (більше 50%), а його мета — врегулювання фінансових питань після скасування попередніх внесків — відповідає інтересам більшості співвласників.
– Суд застосував принцип пропорційності, зазначивши, що інтереси окремого власника не повинні переважати над інтересами всієї спільноти, яка потребує належного утримання будинку.
– Верховний Суд підкреслив неприпустимість надмірного формалізму, оскільки суди мають оцінювати реальний зміст рішень, а не лише їхнє буквальне оформлення.
– Встановлено, що права позивачки не були порушені, оскільки нарахування внесків відбувалося на загальних для всіх співвласників умовах, а сама позивачка брала участь у голосуванні та була обізнана з порядком денним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши законність дій ОСББ.
Справа №761/39684/24 від 15/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є законність застосування судами нижчих інстанцій положень статті 69 КК України (призначення покарання нижче від найнижчої межі) до особи, яка вчинила смертельну ДТП у стані алкогольного сп’яніння.
2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки, автоматично застосувавши ст. 69 КК лише на підставі наявності кількох пом’якшуючих обставин та позитивних характеристик особи. Суд наголосив, що застосування цієї норми є винятковим заходом і можливе лише тоді, коли пом’якшуючі обставини настільки істотно знижують ступінь тяжкості злочину, що призначення навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б несправедливим. У даному випадку суди не надали належної оцінки підвищеній суспільній небезпеці діяння, вчиненого особою у стані сп’яніння, яка грубо порушила правила дорожнього руху. Верховний Суд підкреслив, що позитивні дані про особу та відсутність претензій потерпілих не можуть нівелювати тяжкість наслідків у вигляді смерті людини. Відтак, рішення апеляційного суду було визнано необґрунтованим через відсутність переконливих мотивів для такого м’якого покарання. В результаті касаційна інстанція констатувала неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності покарання тяжкості злочину.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції та обрав обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №474/1673/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні про крадіжку (ч. 4 ст. 185 КК України) через незгоду захисту з кваліфікацією дій засудженого та порушенням його права на захист.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не виконав свій обов’язок щодо належного перегляду справи, оскільки проігнорував необхідність безпосереднього дослідження доказів, на які посилався захист. Суд першої інстанції допитав свідків, але не надав оцінки їхнім показанням у вироку, а апеляційний суд замість виправлення цієї помилки обмежився лише переказом доводів захисника, не дослідивши матеріали справи. Верховний Суд підкреслив, що відсутність клопотання сторін про повторний допит не позбавляє апеляційний суд права самостійно дослідити докази, якщо це необхідно для встановлення істини. Зокрема, показання свідків були критично важливими для з’ясування суб’єктивної сторони злочину — наявності чи відсутності умислу на крадіжку. Оскільки апеляційний суд не проаналізував ці докази та не надав вмотивованих відповідей на доводи захисту, рішення було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам процесуального закону. У результаті, справу було повернуто на новий розгляд для забезпечення повноти судового розгляду та дотримання засади змагальності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №910/14613/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Теофіпольська енергетична компанія» заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, а також інфляційних втрат та 3% річних.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, а лише технічним засобом, тому він не може бути єдиним доказом реальності господарських операцій та розміру боргу без підтвердження первинними документами (актами купівлі-продажу).
* Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином розрахунки позивача та не надали оцінки контррозрахункам відповідача, що є порушенням вимог щодо всебічного розгляду справи.
* Встановлено, що суди не дослідили, чи були наявні акти купівлі-продажу за весь спірний період, що ставить під сумнів обґрунтованість стягнутої суми.
* Суд підкреслив, що при стягненні інфляційних втрат та 3% річних суди зобов’язані перевіряти базу нарахування та методику розрахунку, чого в даному випадку зроблено не було.
* Також суд звернув увагу на те, що на момент звернення з позовом строк оплати за частину періодів ще не настав, оскільки розмір вартості послуг не був затверджений НКРЕКП, проте суди не врахували цей факт при визначенні суми боргу.
* Внаслідок виявлених порушень процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість ухвалення власного рішення без нового дослідження доказів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №910/17910/23 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої публікації:
1. **Предмет спору:** Оскарження громадською організацією рішення Київради про передачу земельної ділянки в оренду для забудови та визнання недійсним відповідного договору оренди через порушення екологічних норм та статусу зелених насаджень.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що громадські організації мають право звертатися до суду для захисту екологічних інтересів суспільства, спираючись на положення Орхуської конвенції та національне природоохоронне законодавство. Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково обмежила право громадськості на доступ до правосуддя, безпідставно відмовивши у розгляді позову через нібито відсутність у позивача повноважень. Верховний Суд підкреслив, що спори щодо забудови територій, які зачіпають екологічні права, підлягають розгляду в господарському судочинстві. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки численним доказам (Генеральному плану, даним містобудівного кадастру, офіційним листам), які вказують на те, що спірна ділянка частково належить до зелених зон. Суд зазначив, що саме встановлення факту накладення забудови на зелені насадження є ключовим для вирішення справи, чого апеляція не зробила.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного дослідження доказів.
Справа №640/1175/19 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала правомірність залишення судом першої інстанції позову ТОВ «Славутич» без розгляду через нібито неналежну явку позивача в судові засідання.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що залишення позову без розгляду через неявку позивача є крайнім заходом, який можливий лише за сукупності чітких умов, зокрема, належного повідомлення сторони про час та місце засідання. У цій справі суд першої інстанції допустив помилку, надсилаючи повістки на застарілу адресу, тоді як актуальна адреса позивача була відображена в Єдиному державному реєстрі. Суд підкреслив, що обов’язок суду переконатися в належному повідомленні учасника є фундаментальним для забезпечення права на судовий захист. Крім того, суд першої інстанції не обґрунтував, чому саме неявка позивача унеможливлює розгляд справи по суті, обмежившись лише формальним посиланням на норми закону. Верховний Суд вказав, що такий підхід є декларативним і не відповідає вимогам процесуального закону щодо повноти дослідження обставин. Відтак, апеляційний суд правильно встановив відсутність доказів належного повідомлення позивача, що унеможливлює застосування санкції у вигляді залишення позову без розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, якою справу було повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду, — без змін.
Справа №120/530/24 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб через невизнання податковим органом статусу бенефіціарного власника доходу у компанії-нерезидента (Кіпр), що отримувала проценти за кредитами від українського підприємства.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для застосування пільгової ставки за міжнародною Конвенцією вирішальним є підтвердження статусу бенефіціарного власника, який має право самостійно розпоряджатися доходом. Суди встановили, що позивач надав належні докази (довідки про резидентство, договори), а податковий орган не довів наявність «транзитного» характеру операцій чи юридичного обов’язку нерезидента перераховувати кошти третім особам. Суд підкреслив, що сам факт приналежності компанії до міжнародної групи не позбавляє її статусу бенефіціарного власника, якщо вона здійснює реальну господарську діяльність. Податковий орган не зміг довести «дзеркальність» операцій або відсутність у нерезидента повноважень щодо розпорядження отриманими процентами. Відтак, суди дійшли висновку, що застосування зниженої ставки податку (2% та 5%) було цілком правомірним. Верховний Суд також зазначив, що доводи податкової зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №826/5911/18 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 826/5911/18:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення про донарахування податку на доходи нерезидента (роялті) у розмірі понад 56 млн грн через невизнання податковим органом правомірності застосування нульової ставки податку за міжнародною угодою.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи проігнорували обов’язкові вказівки касаційної інстанції, надані в попередній постанові від 2020 року. Суди формально обмежилися цитуванням позиції податкового органу, не провівши власного глибокого аналізу реальності господарських операцій та економічної суті правовідносин між позивачем і нерезидентом. Зокрема, суди не дослідили докази, які могли б підтвердити або спростувати статус нерезидента як бенефіціарного власника доходу, та не надали оцінки доводам позивача щодо відсутності податкової вигоди. Також суд вказав на процесуальні порушення, пов’язані з безпідставною відмовою у виклику та допиті свідків, які володіли інформацією про господарську діяльність підприємства. Верховний Суд наголосив, що суди не мають права обмежуватися лише формальною перевіркою документів, а повинні застосовувати підхід «превалювання суті над формою» та всебічно перевіряти доводи обох сторін. У результаті, через поверхневий підхід до з’ясування обставин справи, рішення судів попередніх інстанцій були визнані необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам процесуального закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №904/5076/24 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 904/5076/24:
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою податкового органу на ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідацію боржника, враховуючи, що податкова не була учасником справи про банкрутство.
2. Верховний Суд виходив із того, що податковий орган не набув статусу учасника справи, оскільки не звертався із заявою про визнання грошових вимог до боржника у встановленому законом порядку. Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, інтереси чи обов’язки. У даному випадку оскаржувана ухвала не містила жодних висновків щодо прав податкової, а її доводи про перешкоджання проведенню перевірки є лише припущеннями. Важливим фактором стало те, що податкова була обізнана про банкрутство, але протягом тривалого часу не вчиняла жодних процесуальних дій для реалізації своїх повноважень. Суд також розмежував цю справу з іншими прецедентами, зазначивши, що в аналогічних справах, на які посилався скаржник, податкові органи принаймні намагалися реалізувати свої права через клопотання до суду, чого тут зроблено не було. Отже, сам факт наявності у податкової повноважень за Податковим кодексом не робить її автоматично учасником справи про банкрутство та не дає права на оскарження без доведення прямого впливу рішення на її права.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення.
Справа №640/3560/20 від 18/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо невнесення даних до Реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування ПДВ та стягнення з Державного бюджету України відповідної заборгованості на користь платника податків.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач має законне право на отримання бюджетного відшкодування, яке було підтверджено судовим рішенням ще у 2018 році, проте контролюючий орган тривалий час ухилявся від його виконання.
– Щодо строків звернення до суду, Верховний Суд підкреслив, що хоча Велика Палата ВС у 2023 році змінила практику (встановивши загальний 6-місячний строк для таких спорів), це не може бути підставою для позбавлення платника права на отримання коштів, які держава мала виплатити без судового втручання.
– Суд визнав поважними причини пропуску строку звернення, оскільки позивач подав позов ще у 2020 році, задовго до зміни правової позиції Верховного Суду, і діяв добросовісно, намагаючись захистити свої права.
– Зміна судової практики після того, як особа вже звернулася до суду, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання.
– Суд також зазначив, що податковий орган не навів належних доказів, які б спростовували право позивача на відшкодування, а його доводи зводяться лише до спроби переоцінити фактичні обставини, що вже були встановлені судами попередніх інстанцій.
– Верховний Суд наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди нижчих інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши їм належну правову оцінку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги ТОВ «Мініс», — без змін.
Справа №990/511/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржувала рішення ВККС України про затвердження результатів її тестування когнітивних здібностей, через яке вона не була допущена до наступного етапу кваліфікаційного іспиту на посаду судді.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що тестування когнітивних здібностей є окремим етапом іспиту зі спеціальним правовим регулюванням, яке не вимагає від ВККС оприлюднення повного переліку тестових завдань, на відміну від інших етапів.
* ВККС діяла в межах своїх дискреційних повноважень, а процедура проведення тестування та критерії оцінювання були завчасно оприлюднені та застосовані до всіх кандидатів однаково.
* Суд встановив, що залучення стороннього розробника (ТОВ «ХГР Україна») було законним, а сама бібліотека тестів пройшла належну психометричну перевірку, результати якої не були спростовані позивачкою.
* Щодо доступу до інформації, суд зазначив, що надання звіту з результатами тестування (без розкриття ключів та дистракторів) є достатнім для забезпечення прозорості та не порушує прав кандидата, оскільки розкриття всієї бази тестів загрожувало б цілісності процедури добору.
* Суд наголосив, що в межах судового контролю він не підміняє ВККС у питаннях оцінювання здібностей кандидатів, а лише перевіряє дотримання процедури, порушень якої в даному випадку не виявлено.
* Посилання позивачки на іншу практику Верховного Суду визнано нерелевантним, оскільки ті справи стосувалися інших конкурсних процедур та відмінних інструментів оцінювання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі.
Справа №120/3484/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення судом позовної заяви через нібито неусунення позивачем недоліків, визначених в ухвалі про залишення позову без руху.
Верховний Суд у своєму рішенні наголосив на важливості дотримання судами стандартів вмотивованості судових рішень, передбачених статтею 242 КАС України. Суд встановив, що при поверненні позову перша інстанція формально підійшла до питання, не проаналізувавши конкретні дії позивача, вчинені на виконання вимог ухвали про усунення недоліків. Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний надати чітку правову оцінку кожному пункту, який позивач намагався виправити, та вказати, які саме вимоги залишилися невиконаними. Оскільки суд першої інстанції проігнорував подані позивачем документи та не навів мотивів, чому вважає їх недостатніми, це було визнано порушенням процесуального права. Апеляційний суд, своєю чергою, не виправив ці помилки, що призвело до незаконного перешкоджання доступу до правосуддя. Отже, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними та такими, що не відповідають вимогам законності.
Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №120/16877/23 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій Козятинського міськрайонного суду щодо ненадання повної інформації на запит, порушення процедури відмови у доступі до документів та їх неналежного знищення.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що будь-яка відмова у наданні публічної інформації повинна містити обов’язкові реквізити: підставу відмови, посаду відповідальної особи та роз’яснення порядку оскарження, чого відповідач не зробив.
– Суд підкреслив, що розпорядник інформації зобов’язаний не просто констатувати відсутність документів, а довести відсутність обов’язку володіти ними, чого в даному випадку не було зроблено.
– Встановлено, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували матеріали службового розслідування, які не були завчасно надані позивачу, чим порушили принцип змагальності сторін та вимоги процесуального закону щодо допустимості доказів.
– Верховний Суд зазначив, що розпорядник інформації має діяти добросовісно та активно співпрацювати із запитувачем, а не займати пасивну позицію, приховуючи результати службових розслідувань щодо знищення документів.
– Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача про незаконність знищення документів, оскільки проігнорували клопотання про виклик свідків та дослідження обставин порушення інструкцій архівування.
– Верховний Суд вказав, що остаточна відповідь на запит була надана з порушенням встановлених законом строків, що є самостійним порушенням прав запитувача.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/16870/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови податкового органу у видачі ліцензії на роздрібну торгівлю пальним через нібито ненадання повного пакету документів, зокрема акта введення об’єкта в експлуатацію та документів на право користування земельною ділянкою.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, не дослідивши технічний статус автозаправної станції. Верховний Суд наголосив, що якщо АЗС є цілісним заводським виробом (модульною конструкцією) і для її встановлення не проводилися будівельні роботи, то обов’язок щодо введення об’єкта в експлуатацію за нормами містобудівного законодавства не виникає. Також суд вказав, що право користування земельною ділянкою при оренді нежитлової будівлі презюмується законом, тому вимога окремих документів на землю в такому контексті потребує додаткового обґрунтування. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково відхилили нові докази, надані позивачем під час судового розгляду, замість того, щоб перевірити їх на предмет підтвердження статусу обладнання. Верховний Суд підкреслив, що неможливість подання документів, які за своєю природою не можуть бути отримані для певного типу об’єктів, не є законною підставою для відмови у ліцензії. В результаті, через неповноту встановлення обставин справи, суди не змогли надати правильну правову оцінку діям податкового органу.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження технічних характеристик об’єкта та правових підстав для відмови.
Справа №560/59/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про накладення штрафу за порушення порядку ведення обліку товарних запасів.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на важливості дотримання процедури призначення перевірки, оскільки наказ є ключовим документом, що легітимізує податковий контроль.
– Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи стосувався наказ на проведення перевірки саме діяльності позивача, оскільки в ньому фігурувала назва магазину, якої немає в реєстрах.
– Також залишилося недослідженим питання існування та змісту доповідної записки, яка була підставою для призначення перевірки, що є критично важливим для оцінки її законності.
– Суд підкреслив, що адміністративний суд має діяти активно, витребовувати докази та встановлювати всі обставини справи, а не обмежуватися лише доводами сторін.
– Окремо Верховний Суд вказав на процесуальне порушення: справу було розглянуто в порядку спрощеного провадження, хоча сума штрафу перевищувала 80 розмірів прожиткового мінімуму, що вимагало виключно загального позовного провадження.
– Через ці недоліки суди не змогли повноцінно встановити фактичні обставини, що унеможливило ухвалення законного рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/96/25 від 18/06/2026
1. Предметом спору є оскарження позивачем рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо процедурних питань кваліфікаційного оцінювання, а також вимоги про зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
2. Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї справи виходила з того, що дискреційні повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у питаннях оцінювання професійної компетентності суддів мають бути захищені від необґрунтованого втручання суду. Суд наголосив, що адміністративні суди не повинні перебирати на себе функції органу, який наділений виключними повноваженнями щодо перевірки кваліфікації суддів, якщо процедура прийняття рішення була дотримана. Велика Палата проаналізувала межі судового контролю за рішеннями ВККС та дійшла висновку, що втручання в оціночні судження Комісії є неприпустимим, якщо вони не виходять за межі наданих законом повноважень. Також було враховано, що позивач не довів наявності порушень, які б свідчили про протиправність дій Комісії або наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. В результаті, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки оскаржувані рішення ВККС відповідають вимогам чинного законодавства.
3. Велика Палата Верховного Суду постановила залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, апеляційну скаргу ВККС задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Справа №990/360/24 від 28/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання про його звільнення.
2. Суд виходив з того, що процедура кваліфікаційного оцінювання є цілісним процесом, де рішення ВККС має рекомендаційний характер і не створює остаточних правових наслідків у вигляді звільнення. Остаточне рішення про звільнення судді належить виключно до компетенції Вищої ради правосуддя (ВРП), яка розглядає подання ВККС. Суд наголосив, що оскарження рішення ВККС можливе лише разом із рішенням ВРП, оскільки передчасне звернення до суду призвело б до дублювання функцій перегляду та втручання в дискреційні повноваження ВРП. Такий підхід не порушує право на доступ до суду, а лише визначає процесуальний порядок реалізації цього права. Суд також зазначив, що доводи позивача щодо процедурних порушень не є підставою для виключення з цього правила, оскільки вони можуть бути предметом розгляду під час засідання ВРП. Відтак, закриття провадження є законним способом забезпечення стадійності судового контролю.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі без змін.
Справа №440/2659/25 від 16/06/2026
Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень щодо нарахування грошових зобов’язань Товариству з обмеженою відповідальністю «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лімітед».
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права та повноти встановлення фактичних обставин справи. Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду спору в частині одного з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суди не надали належної правової оцінки всім доводам податкового органу, що призвело до передчасних висновків. Зокрема, було встановлено порушення вимог щодо всебічного та об’єктивного з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки для встановлення цих обставин необхідне додаткове дослідження доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, справу в цій частині було направлено на новий розгляд. Щодо інших податкових повідомлень-рішень, суд визнав аргументацію попередніх інстанцій достатньою та обґрунтованою, залишивши їх без змін. Таким чином, касаційний суд забезпечив баланс між захистом прав платника податків та необхідністю дотримання процедурних вимог податкового контролю.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині одного податкового повідомлення-рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині залишив судові рішення без змін.
Справа №320/32859/24 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність розподілу судових витрат, зокрема відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертизи у податковому спорі.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи, що було підтверджено детальним описом наданих послуг. Щодо витрат на експертизу, суд застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою витрати на висновок експерта, отриманий до відкриття провадження, підлягають відшкодуванню, якщо цей висновок був використаний судом як доказ. **** Суд зазначив, що він відступає від попередньої позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 824/647/19-а, яка обмежувала можливість відшкодування «позапроцесуальних» експертиз. Верховний Суд наголосив, що чинне процесуальне законодавство не містить заборони на відшкодування таких витрат, якщо вони безпосередньо пов’язані з розглядом справи. Суд також підкреслив, що відмова у відшкодуванні витрат на експертизу, яка стала частиною доказової бази, суперечить принципам справедливості та верховенства права. В результаті, суд визнав, що апеляційна інстанція правильно оцінила обсяг роботи адвоката та правомірність стягнення витрат на експертизу.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду, якою було частково задоволено заяву позивача про відшкодування судових витрат, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення.
Справа №344/4525/20 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність засудження особи за ч. 1 ст. 382 КК України (умисне невиконання рішення суду) через відкриття нових банківських рахунків після накладення арешту на попередні в межах виконавчого провадження.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували дії засудженого як «невиконання судового рішення», оскільки рішення господарського суду про стягнення коштів не покладає на боржника обов’язок вчинити конкретну дію, а є підставою для примусового стягнення органами виконавчої служби. Суд наголосив, що склад злочину за ст. 382 КК вимагає чіткого визначення обов’язку, який особа мала виконати, але умисно проігнорувала. Відкриття нових рахунків за наявності арешту на інших активах може кваліфікуватися лише як «перешкоджання виконанню», проте прокурор не інкримінував особі саме цю форму правопорушення. Оскільки суд не має права виходити за межі висунутого обвинувачення та погіршувати становище підсудного, перекваліфікація стала неможливою. У підсумку, через відсутність у діях особи складу саме того злочину, який їй інкримінували, кримінальне провадження підлягає закриттю.
3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, закривши кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв’язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Справа №990SСGС/51/25 від 18/06/2026
Предметом цього спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя, яким було підтверджено накладення на нього дисциплінарного стягнення.
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи цю справу, виходила з того, що процедура притягнення судді до дисциплінарної відповідальності була дотримана в межах повноважень, визначених законом. Суд проаналізував матеріали дисциплінарного провадження та дійшов висновку, що рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП, яке згодом було підтримане Вищою радою правосуддя, є обґрунтованим та вмотивованим. Судді Великої Палати перевірили, чи не було порушено права судді на захист та чи відповідало накладене стягнення тяжкості вчиненого проступку. У своєму рішенні суд підкреслив, що дискреційні повноваження ВРП щодо оцінки дій судді не підлягають втручанню, якщо вони реалізовані в межах закону. Таким чином, перевірка правомірності рішення ВРП не виявила підстав для його скасування або зміни. Встановлено, що оскаржуване рішення відповідає критеріям законності та справедливості, а доводи скаржника не спростовують висновків дисциплінарного органу.
Велика Палата Верховного Суду постановила залишити скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.
Справа №904/5093/25 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з підрядника невикористаної суми попередньої оплати (авансу) за договором підряду, строк дії якого закінчився.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов’язань сторін, якщо вони не були виконані належним чином, тому договірні відносини між сторонами фактично тривають.
– Суд наголосив, що стаття 1212 Цивільного кодексу України (безпідставне збагачення) не може бути застосована у випадках, коли між сторонами існують договірні відносини, оскільки кошти були отримані на законній підставі.
– Попередні інстанції помилково кваліфікували ці кошти як безпідставно набуте майно, тоді як їх повернення має базуватися на нормах договірного права та умовах самого договору.
– Оскільки замовник перестав надавати заявки на виконання робіт, а підрядник не довів використання отриманого авансу, обов’язок повернути невикористану частину коштів виникає саме з умов договору та природи зобов’язань підряду.
– Верховний Суд підкреслив, що аванс підлягає поверненню у разі невиконання зобов’язання, незалежно від вини сторін, але виключно в межах договірної, а не позадоговірної (безпідставне збагачення) правової конструкції.
– Таким чином, суд залишив у силі рішення про стягнення коштів, але повністю змінив мотивувальну частину, виправивши юридичну кваліфікацію спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, проте залишив без змін їхні резолютивні частини про стягнення коштів.
Справа №911/614/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання.
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою Фонду державного майна України, який намагався оскаржити рішення суду про стягнення боргу з державного підприємства, стверджуючи, що це рішення порушує його права як органу управління.
2. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
* Право на апеляційне оскарження особи, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів або обов’язків.
* Такий правовий зв’язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним, що має бути доведено скаржником у суді.
* Фонд державного майна не надав належних доказів того, що договір про надання консалтингових послуг був «значним правочином» у розумінні ст. 73-2 ГК України, оскільки не було надано фінансової звітності для порівняння ціни договору з активами підприємства.
* Оскаржуване рішення суду першої інстанції стосувалося виключно сторін договору (позивача та відповідача) і не містило жодних висновків щодо прав чи обов’язків Фонду.
* Суд підкреслив, що за відсутності доведеного впливу рішення на права скаржника, апеляційний суд зобов’язаний закрити провадження, оскільки така особа не має статусу суб’єкта апеляційного оскарження.
* Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права, не знайшовши підстав для втручання у справу з боку Фонду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Фонду державного майна України без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін.
Справа №910/1197/23 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором про надання послуг із забезпечення доступності електроенергії для побутових споживачів.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема підпункт 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов’язків (ПСО) на учасників ринку електричної енергії.
* Верховний Суд наголосив, що наявність у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» є відкладальною обставиною, яка звільняє «Гарантованого Покупця» від обов’язку своєчасної оплати послуг.
* Важливим є те, що цей обов’язок щодо оплати залежить від відсутності боргу перед «Енергоатомом» незалежно від того, чи купувалася електроенергія через електронні аукціони, чи за іншими процедурами, запровадженими на період воєнного стану.
* Апеляційний суд помилково обмежив застосування цієї відкладальної обставини лише випадками заборгованості за результатами електронних аукціонів, що суперечить позиції Верховного Суду.
* Також суд зазначив, що апеляційна інстанція не дослідила належним чином усі докази та фактичні обставини, що мають значення для справи, зокрема щодо природи виникнення заборгованості.
* **:** Суд у цьому рішенні прямо зазначає, що він враховує позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 910/881/24, якою було відступлено від попередніх висновків (зокрема, у справі № 910/1294/23) щодо обмеженого тлумачення відкладальної обставини.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та передав справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Справа №924/822/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Справа стосується зобов’язання замовника (АТ «Хмельницькобленерго») передати виконавцю (ТОВ «ЗК «Приват») вихідні дані для виконання землевпорядних робіт за договором, а також зустрічних вимог замовника про визнання зобов’язань за цим договором припиненими.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що замовник уже виконав свій обов’язок, передавши наявні у нього вихідні дані листом від 24.03.2023, що підтверджено преюдиційними обставинами з іншої справи між тими ж сторонами.
– Суд підкреслив, що договір не покладав на замовника обов’язку створювати нові матеріали або відновлювати архівні документи, яких у нього фактично не було.
– Позивач (виконавець) не зміг конкретизувати перелік документів, яких йому нібито бракує, що унеможливило задоволення вимог про примусове виконання обов’язку в натурі.
– Щодо зустрічного позову, суд зазначив, що закінчення строку дії договору не є автоматичною підставою для припинення невиконаних зобов’язань, якщо інше не передбачено законом або договором.
– Суд також визнав обраний замовником спосіб захисту (визнання зобов’язань припиненими) неефективним, оскільки між сторонами вже існує судовий спір, ініційований виконавцем, що виключає можливість застосування декларативного позову для усунення правової невизначеності.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що жодна зі сторін не довела законних підстав для задоволення своїх вимог, а їхні позиції є суперечливими та не сприяють реальному виконанню договору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційних скарг обох сторін.
Справа №3/454 від 17/06/2026
1. Предметом спору є правомірність залишення судами без розгляду скарги фермерського господарства на бездіяльність державного виконавця через нібито пропуск строку на її подання.
2. Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися процесуальної помилки, оскільки формально відмовили у поновленні строку та залишили скаргу без розгляду, не встановивши при цьому фактичну дату початку перебігу десятиденного строку на оскарження. Суд наголосив, що для правильного вирішення питання про пропуск строку необхідно чітко визначити момент, коли заявник дізнався або об’єктивно повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Оскільки суди не дослідили обставини, пов’язані з наявністю чи відсутністю триваючої бездіяльності виконавця, вони не змогли обґрунтовано зробити висновок про пропуск процесуального строку. Верховний Суд підкреслив, що суди не мають права уникати встановлення фактичних обставин справи, прикриваючись лише формальним застосуванням строків. Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними та такими, що не відповідають вимогам процесуального закону щодо повноти встановлення обставин.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги до розгляду.
Справа №3/454 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду:
1. Предметом спору є правомірність повернення судом першої інстанції без розгляду скарги фермерського господарства на дії та бездіяльність державного виконавця через недотримання заявником вимог процесуального законодавства щодо оформлення такої скарги.
2. Суд виходив з того, що процесуальний закон чітко визначає перелік обов’язкових відомостей, які мають міститися у скарзі на дії виконавця, зокрема ідентифікатор виконавчого провадження та реквізити виконавчого документа. У даному випадку скаржник не надав доказів існування виконавчого провадження, не зазначив конкретну посадову особу, чиї дії оскаржуються, та не долучив докази направлення скарги іншим учасникам справи. Суд наголосив, що повернення скарги за таких умов не є «надмірним формалізмом», а є реалізацією вимог статті 340 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки скарга не відповідала встановленим законом вимогам, суд не мав можливості розглянути її по суті. Верховний Суд підкреслив, що суд касаційної інстанції не має повноважень на переоцінку доказів, які не були належним чином оформлені в судах нижчих інстанцій. Водночас суд зазначив, що це рішення не позбавляє заявника права звернутися до суду повторно, але вже з дотриманням усіх процесуальних вимог.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення скарги без розгляду — без змін.
Справа №922/2430/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення підрядником з комунальної організації заборгованості за фактично виконані додаткові будівельні роботи, які не були передбачені початковим договором, але виконувалися за усним погодженням та на підставі коригованої проектної документації.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що у справах про стягнення оплати за будівельні роботи суди повинні перевіряти не лише факт їх виконання, а й відповідність цих робіт проектній та кошторисній документації.
– Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували імперативні норми Закону «Про публічні закупівлі», які обмежують можливість зміни істотних умов договору (зокрема ціни) після його підписання.
– Суд підкреслив, що будь-які зміни до договору про закупівлю, які суттєво відрізняються від початкових умов, можуть вважатися новим укладенням контракту, що порушує принципи прозорості та добросовісної конкуренції.
– Важливим є те, що суди не надали належної оцінки доводам замовника щодо неможливості оплати робіт, які не були передбачені тендерною документацією та договором.
– Також суди не з’ясували, чому існує різниця між загальною договірною ціною та фактично оплаченою сумою, і як це співвідноситься з вартістю заявлених додаткових робіт.
– Верховний Суд вказав на необхідність оцінки мотивів відмови замовника від підписання актів через призму бюджетного законодавства та спеціальних норм про публічні закупівлі.
– **** Верховний Суд у цьому рішенні підтвердив свою позицію щодо неможливості безконтрольного збільшення ціни договору понад 10% та наголосив на необхідності дотримання принципів публічних закупівель, відмовляючись від практики, яка дозволяла б підрядникам стягувати кошти за додаткові роботи в обхід процедур закупівлі через посилання на «фактичне виконання».
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Справа №925/646/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Чигиринська міська рада намагалася визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, який був укладений на новий строк за рішенням суду в межах іншої справи.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив на фундаментальному принципі «res judicata», згідно з яким остаточне рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим і не може бути переглянуте іншим складом суду лише через незгоду сторони з його висновками. Суд зазначив, що оскільки право оренди вже було визнане укладеним у межах справи № 925/604/24, спроби міської ради оскаржити цей договір у новому процесі фактично є спробою повторного розгляду вже вирішеного спору. Також було підкреслено, що відсутність згоди орендодавця на укладення договору не є абсолютною перешкодою, якщо орендар належним чином реалізував своє переважне право. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що орендар діяв добросовісно, а міська рада ухилялася від переговорів. Верховний Суд також вказав, що скаржник не навів переконливих доказів порушення імперативних норм закону, які б давали підстави для визнання правочину недійсним. Зрештою, касаційна інстанція підтвердила, що суди нижчих інстанцій діяли в межах своїх повноважень, правильно оцінили докази та застосували норми матеріального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Чигиринської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №916/3520/23 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є вимога споживача (ТОВ «ЕКО») до оператора системи розподілу (АТ «Херсонобленерго») про проведення перерахунку обсягів спожитої електроенергії за період окупації міста Херсона (травень–грудень 2022 року) через фактичне нездійснення господарської діяльності на об’єкті.
2. **Аргументи суду:**
Верховний Суд наголосив на фундаментальному принципі диспозитивності господарського судочинства, згідно з яким позивач самостійно визначає предмет і підстави позову, а суд не має права виходити за їх межі. Суд встановив, що апеляційна інстанція, фактично «підмінивши» заявлену вимогу про перерахунок на вимогу про визнання відсутнім права вимоги заборгованості, порушила процесуальні норми. Верховний Суд підкреслив, що суд не може на власний розсуд змінювати спосіб захисту, обраний позивачем, оскільки це виходить за межі повноважень апеляційного суду. Також було зазначено, що хоча неточне формулювання вимоги не є автоматичною підставою для відмови, суд повинен інтерпретувати вимогу в межах заявленого предмета, а не створювати нову вимогу, яку перша інстанція не розглядала. Оскільки апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, він не здійснив належного перегляду рішення місцевого суду в межах заявленого спору. Через ці процесуальні порушення Верховний Суд не зміг оцінити правильність застосування норм матеріального права щодо режиму окупованих територій, оскільки це питання потребує спочатку належного розгляду справи по суті в апеляції.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №380/2831/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами документальної позапланової перевірки, наказ на проведення якої був раніше скасований судом.
2. Суд виходив із того, що дотримання процедури призначення та проведення перевірки є обов’язковою умовою для виникнення у податкового органу компетенції на прийняття рішень про нарахування грошових зобов’язань. Оскільки наказ про проведення перевірки був визнаний протиправним та скасований у судовому порядку, сама перевірка втратила статус законної підстави для подальших дій податківців. Суд наголосив, що акт перевірки, проведеної з порушенням встановленого законом порядку, є недопустимим доказом, а отже, не може бути підставою для винесення податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд відхилив доводи податкової про те, що порушення процедури не є критичним, якщо виявлені порушення по суті є реальними. Суд підкреслив, що незаконність перевірки нівелює її правові наслідки, тому перевіряти правильність нарахування податків по суті за таких обставин немає потреби. Ця позиція ґрунтується на усталеній практиці Верховного Суду щодо пріоритету дотримання процедурних гарантій платника податків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими скасовано податкові повідомлення-рішення, — без змін.
Справа №522/2212/22 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя (нерухомості, транспортного засобу та грошових коштів), набутого під час шлюбу, та стягнення грошової компенсації за частки у цьому майні.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із презумпції спільності майна подружжя: все, що набуто за час шлюбу, є спільною сумісною власністю, якщо не доведено інше.
* Щодо квартири, яку позивачка намагалася визнати особистою власністю (стверджуючи, що її подарував батько), суд встановив, що вона була отримана за відплатним договором інвестування, де розрахунки проводилися під час шлюбу.
* Суд критично оцінив доводи позивачки про «безоплатну передачу» квартири, оскільки матеріали справи підтвердили, що вона фактично компенсувала батькові витрати на інвестування, а решту коштів доплатила сама вже перебуваючи у шлюбі.
* Щодо проданого майна, суд підтвердив право іншого з подружжя на отримання половини вартості, оскільки кошти від продажу не були використані в інтересах сім’ї.
* Верховний Суд наголосив, що згода одного з подружжя на набуття майна іншим свідчить про намір обох сторін набути це майно у спільну власність.
* Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.
* Суд також зазначив, що посилання заявниці на попередні позиції Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини її справи суттєво відрізняються від наведених нею прецедентів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність поділу майна між колишнім подружжям.
Справа №826/10658/17 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ТОВ «Рост Агро» про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у справі про скасування податкових повідомлень-рішень щодо нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. **Аргументи суду:** Велика Палата виходила з того, що встановлення Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) порушення Україною Конвенції (зокрема, щодо «розумних строків» розгляду та відсутності ефективних засобів захисту) не є автоматичною підставою для скасування рішення національного суду по суті спору. Суд зазначив, що рішення ЄСПЛ у справі «Бурковський та інші проти України» стосувалося виключно тривалості провадження, а не правильності застосування податкового законодавства. Велика Палата підкреслила, що перегляд справи за виключними обставинами можливий лише тоді, коли це дозволяє відновити порушений юридичний стан (restitutio in integrum), проте в даному випадку скасування рішення суду касаційної інстанції не усуне констатоване ЄСПЛ порушення строків. Оскільки ЄСПЛ уже присудив заявнику справедливу сатисфакцію (компенсацію), суд визнав такий спосіб захисту достатнім. Також суд послався на сталу практику Великої Палати, яка вже неодноразово підтверджувала, що порушення «розумних строків» не тягне за собою обов’язкового перегляду справи по суті.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні заяви ТОВ «Рост Агро» та залишила постанову Касаційного адміністративного суду від 12 липня 2024 року в силі.
Справа №240/17758/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої публікації:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Пенсійного фонду у перерахунку пенсії військовослужбовцю за минулий період (з 01 лютого 2023 року) через застосування судами попередніх інстанцій строків позовної давності до цих вимог.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на перерахунок пенсії у зв’язку зі зміною прожиткового мінімуму виникає безпосередньо в силу закону, а не за заявою особи. Суд зазначив, що несвоєчасне отримання довідки про грошове забезпечення з вини державних органів не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на перерахунок будь-яким строком. Застосування загального шестимісячного строку звернення до суду у таких правовідносинах визнано проявом надмірного формалізму, що нівелює сутність гарантованого законом права. Суд підкреслив, що обов’язок держави здійснити перерахунок є триваючим, а не разовим, тому процесуальні строки, передбачені статтею 122 КАС України, тут не застосовуються. Також було враховано, що позивач не був пасивним, а активно захищав свої права в судах, домагаючись отримання належної довідки. Відтак, висновок судів нижчих інстанцій про залишення позову без розгляду визнано помилковим та таким, що суперечить спеціальним нормам Закону №2262-XII.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №380/3691/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за нібито порушення порядку ведення обліку товарних запасів та ненадання підтверджуючих документів під час фактичної перевірки.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що ключовим обов’язком платника податків згідно з пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР є надання документів, що підтверджують облік та походження товарів, які фактично знаходяться у місці продажу на момент перевірки.
* Верховний Суд встановив, що позивач надав повний пакет документів (договір комісії, акти приймання-передачі, форму обліку), які дозволяють ідентифікувати товар, його кількість та вартість.
* Суд підкреслив, що податковий орган не мав підстав ігнорувати надані документи, оскільки вони повністю відповідали вимогам Порядку № 496, а розрахунок штрафу податківці здійснили саме на основі даних, які надав позивач.
* Важливим аргументом стало те, що питання реальності господарських операцій (наприклад, банківські виписки чи звіти комісіонера) виходять за межі предмета фактичної перевірки, яка спрямована на контроль обігу готівки та наявності товарів у місці продажу.
* Суд зазначив, що вимога про надання документів стосується лише тих товарів, що наявні в магазині на момент перевірки, і позивач цей обов’язок виконав.
* Апеляційний суд помилково скасував рішення першої інстанції, оскільки безпідставно висунув додаткові вимоги до документів, які не передбачені чинним законодавством.
* В результаті, суд дійшов висновку, що склад правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 265/95-ВР, у діях підприємця відсутній.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову ФОП.
Справа №320/1461/24 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження та визнання причин такого пропуску неповажними.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що процесуальні строки встановлені для забезпечення правової визначеності, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, які не залежали від волі заявника.
– Суд чітко зазначив, що відсутність коштів у бюджеті або внутрішні організаційні труднощі суб’єкта владних повноважень (військової частини) щодо сплати судового збору не є поважною причиною для поновлення строку.
– Державні органи, як представники держави, зобов’язані дотримуватися принципів належного врядування та не можуть посилатися на власну неорганізованість чи фінансові процедури як на виправдання власної бездіяльності.
– Суд вказав, що після повернення першої апеляційної скарги відповідач не вжив заходів для негайного усунення недоліків, допустивши зволікання тривалістю понад три місяці, що свідчить про відсутність добросовісної поведінки.
– Посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини було відхилено, оскільки гарантії Конвенції спрямовані на захист приватних осіб від держави, а не на надання переваг державним органам у процесуальних питаннях.
– Верховний Суд підтвердив, що попередні рішення, на які посилався скаржник, не є універсальним правилом, оскільки кожна справа оцінюється індивідуально, а в даному випадку обставини не давали підстав для поновлення строку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №359/4515/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції та повернення апеляційної скарги цивільному відповідачу (страховій компанії).
2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних порушень процесуального закону, оскільки не забезпечив належного повідомлення цивільного відповідача про хід розгляду справи. Суд встановив, що матеріали провадження не містять доказів направлення страховій компанії копії вироку, що є обов’язковим згідно з вимогами КПК України. Також було підкреслено, що апеляційний суд не повідомляв компанію про призначення апеляційного розгляду за скаргою прокурора, чим фактично позбавив її права на ефективний судовий захист. Верховний Суд наголосив, що право на доступ до правосуддя є фундаментальним, а формальний підхід до обчислення строків без врахування об’єктивної відсутності інформації у сторони є неприпустимим. Аргументи апеляційного суду про те, що вирок був опублікований у ЄДРСР, не звільняють суд від обов’язку процесуального повідомлення учасників провадження. Відтак, висновок про відсутність поважних причин для поновлення строку був визнаний передчасним та необґрунтованим.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №927/989/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад суті спору та правової позиції Верховного Суду.
**1. Предмет спору**
Позивач (ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ») намагався через суд поновити договір оренди земельної ділянки, визнати незаконними рішення селищної ради про відмову в такому поновленні та передачу цієї землі іншому орендарю, а також визнати недійсним договір оренди, укладений між радою та новим орендарем.
**2. Аргументи суду**
* **:** Верховний Суд підтвердив усталену практику, що для договорів оренди землі, підписаних до 01.01.2013, моментом набрання ними чинності є саме їх державна реєстрація, якщо інше не передбачено самим договором.
* Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково визначили початок перебігу строку дії договору, не пов’язавши його з датою державної реєстрації, що призвело до неправильних висновків щодо пропуску позивачем строку на повідомлення про поновлення оренди.
* Водночас Верховний Суд наголосив, що позовна вимога про визнання недійсним уже виконаного договору оренди (укладеного з іншим орендарем) без одночасної вимоги про застосування наслідків його недійсності (реституції) є неефективним способом захисту прав.
* Суд підкреслив, що позов про визнання укладеною додаткової угоди на нових умовах, щодо яких сторони не досягли згоди, не може бути задоволений, оскільки це порушує принцип свободи договору.
* Також суд підтвердив, що рішення селищної ради, яке вже було виконане (земля передана в оренду), вичерпало свою дію, тому його скасування не призведе до реального відновлення прав позивача.
* Отже, хоча суди нижчих інстанцій припустилися помилок у мотивуванні щодо строків, кінцевий результат — відмова в позові — є правильним через обрання позивачем неефективного способу захисту.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій (виклавши їх у своїй редакції), але залишив без змін їхні резолютивні частини, якими позивачу було відмовлено в задоволенні позову.
Справа №420/25919/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Пенсійного фонду у проведенні перерахунку (індексації) пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати та питання дотримання строків звернення до суду за захистом порушених прав.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що строк звернення до суду не може обчислюватися формально, а має враховувати момент, коли особа отримала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
– У даній справі пенсія була призначена лише 01 квітня 2025 року на виконання попереднього судового рішення, а перша виплата надійшла 22 квітня 2025 року.
– До моменту фактичного отримання виплати та ознайомлення з розрахунком пенсії у позивачки був відсутній об’єкт оскарження, оскільки пенсія за спірний період раніше не нараховувалася.
– Суд визнав, що застосування апеляційною інстанцією шестимісячного строку з дати виникнення права на індексацію (а не з дати отримання виплати) є надмірним процесуальним формалізмом.
– Верховний Суд підкреслив, що право на судовий захист не повинно обмежуватися через затримки в роботі державних органів або відсутність індивідуалізованого розрахунку пенсії.
– Отже, позивачка, звернувшись до суду 31 липня 2025 року, діяла в межах розумного строку після того, як об’єктивно дізналася про порушення своїх прав (22 квітня 2025 року).
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині залишення позову без розгляду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги були задоволені.
Справа №140/869/25 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 140/869/25:
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення про застосування до фізичної особи-підприємця штрафних санкцій у розмірі понад 1 млн грн за нібито порушення порядку ведення обліку товарних запасів та відсутність первинних документів на товар у місці продажу.
2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід та не виконали обов’язок щодо всебічного з’ясування обставин справи. Зокрема, суди не проаналізували зміст акта перевірки, щоб чітко встановити, яке саме порушення інкримінується підприємцю: ненадання документів чи реалізація необлікованого товару, оскільки це різні склади правопорушень за статтею 20 Закону «Про РРО». Також суди не надали належної оцінки документам, які підприємець надавав під час перевірки (договори комісії, акти приймання-передачі тощо), обмежившись лише констатацією їх наявності або відсутності. Крім того, Верховний Суд зауважив, що апеляційний суд безпідставно застосував застарілі нормативні акти (Інструкцію № 343 та Правила № 37), які не регулюють порядок обліку товарних запасів для ФОП у контексті сучасного законодавства. Суди не дослідили докази в їх сукупності та не встановили, чи є надані підприємцем документи достатніми для підтвердження походження товару. У підсумку, через порушення процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій були визнані передчасними.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та об’єктивного дослідження доказів.
Справа №915/1287/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «Миколаївобленерго» заборгованості з виплати дивідендів за 2018–2021 роки, а також інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що акціонери не мають права на дивіденди за 2018 рік, оскільки на момент складення переліку осіб, які мають на них право, вони не були акціонерами товариства.
* Щодо дивідендів за 2019–2021 роки, суд визнав помилковим підхід попередніх інстанцій, які автоматично зменшили суму стягнення на розмір вже сплачених товариством податків (ПДФО та військового збору).
* Верховний Суд наголосив, що обов’язок сплати податків лежить на податковому агенті (товаристві), тому суд має стягувати повну суму дивідендів, а податки мають бути утримані при виконанні рішення.
* Суд визнав помилковим висновок апеляції про те, що питання виплати дивідендів державі не стосується справи, оскільки це важливо для перевірки дотримання принципу рівності акціонерів.
* **** Суд відступив від попередньої практики в частині оцінки правомірності зміни розміру дивідендів позачерговими зборами, вказавши, що суди повинні перевірити, чи не було це зроблено вибірково, порушуючи права інших акціонерів.
* Суд підкреслив, що правовий інструментарій ст. 90 ГПК (запитання до іншого учасника) не може ігноруватися, якщо відповіді на них мають значення для встановлення обставин справи, зокрема щодо справедливості розподілу прибутку.
* Суд також зазначив, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних має здійснюватися після закінчення строків виплати, встановлених наглядовою радою, якщо ці рішення не визнані недійсними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення дивідендів за 2019–2021 роки та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши без змін рішення в частині відмови у стягненні дивідендів за 2018 рік.
Справа №910/9145/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є законність наказу Фонду державного майна України про зміну способу приватизації державного пакета акцій ПрАТ «Індар» з викупу на аукціон з умовами, що, на думку позивача, порушує його переважне право на придбання акцій.
2. Верховний Суд керувався тим, що ПрАТ «Індар» офіційно включено до переліку об’єктів великої приватизації, що автоматично підпорядковує процедуру його продажу імперативним нормам Закону «Про приватизацію державного і комунального майна». Суд наголосив, що спеціальний закон про приватизацію має пріоритет над положеннями статуту товариства та Законом «Про акціонерні товариства» у питаннях відчуження державної частки. Верховний Суд зазначив, що переважне право акціонера не може нівелювати встановлений законом обов’язок держави продавати об’єкти великої приватизації виключно через конкурентні аукціони. Суд також підкреслив, що попередні накази ФДМУ про можливість викупу не створюють «легітимних очікувань», якщо вони суперечать імперативним вимогам закону. Важливо, що суд застосував правову позицію, викладену у власній постанові від 06.09.2022 у справі №910/21101/20, підтвердивши неможливість приватизації об’єктів великої приватизації шляхом викупу. Отже, дії ФДМУ щодо зміни способу приватизації на аукціон визнано такими, що відповідають закону.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ФДМУ, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог Компанії «LURAQ INVESTMENTS LIMITED».
Справа №922/468/22 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стало питання правомірності залишення судом першої інстанції без розгляду позову третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, через неподання ними витребуваних судом доказів щодо статусу об’єктів нерухомості та умов їх електропостачання.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України є крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли суд об’єктивно позбавлений можливості вирішити спір по суті через відсутність критично важливих доказів.
– Суд зазначив, що автоматичне залишення позову без розгляду лише через факт невиконання ухвали про витребування доказів є порушенням процесуального права, якщо суд не обґрунтував, чому саме без цих документів неможливо ухвалити законне рішення.
– Апеляційний суд встановив, що треті особи обґрунтували неможливість надання документів (відсутність доступу до них як у не-забудовників), проте суд першої інстанції не перевірив ці аргументи та не спробував отримати інформацію з інших доступних джерел.
– Верховний Суд підкреслив, що судовий процес має бути спрямований на вирішення спору по суті, а не на формальне припинення розгляду справи за найменшої процесуальної помилки сторін.
– Також було зазначено, що суд першої інстанції не навів переконливих аргументів щодо того, чому наявних у справі матеріалів недостатньо для встановлення фактичних обставин.
– Верховний Суд підтвердив, що право на доступ до правосуддя є пріоритетним, тому скасування ухвали про залишення позову без розгляду було правильним кроком для забезпечення права сторін на судовий захист.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ АН “Рестріелт”, а постанову апеляційного суду, якою справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті, залишив без змін.
Справа №916/5039/23 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Банк звернувся до суду з позовом до міської ради про зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності на відумерлу спадщину (житловий будинок) та звернення стягнення на цей предмет іпотеки для погашення кредитної заборгованості померлого боржника.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є додатковою до основного кредитного зобов’язання, тому на неї поширюються загальні правила позовної давності, включаючи початок її перебігу.
– Верховний Суд підкреслив, що переривання позовної давності за основним зобов’язанням (кредитом) автоматично не перериває її перебіг за вимогою про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки це різні вимоги.
– Суд зазначив, що початок перебігу позовної давності за позовом банку до територіальної громади, яка набула право власності на відумерлу спадщину, визначається за загальними правилами статті 261 Цивільного кодексу України.
– Апеляційний суд помилково не встановив дату пред’явлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту, що є критично важливим для обчислення строку позовної давності.
– Також суд вказав на необхідність дослідження питання, чи переривалася позовна давність саме щодо іпотечного зобов’язання, а не лише щодо основного боргу.
– Оскільки апеляційний суд не дослідив ці обставини та не встановив момент початку відліку позовної давності, це унеможливило правильне вирішення спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Одеської міської ради, скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позову про звернення стягнення на іпотеку та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, залишивши іншу частину рішення без змін.
Справа №757/6149/20-ц від 03/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна (квартири) у справі про припинення права власності, витребування майна та відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивачів.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на гарантування реального виконання майбутнього рішення суду, а не на вирішення спору по суті. Суд зазначив, що накладення арешту на спірну квартиру є співмірним заходом, оскільки він не позбавляє власника права володіння та користування, а лише обмежує розпорядження майном (відчуження), що запобігає появі нових судових спорів із третіми особами. Апеляційний суд помилково скасував арешт, оскільки не врахував реальний ризик відчуження майна, яке є предметом спору, та не здійснив належної оцінки збалансованості інтересів сторін. Верховний Суд підкреслив, що наявність спору щодо права власності на об’єкт нерухомості є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення, щоб уникнути ситуації, коли виконання рішення стане неможливим через зміну власника. Також суд вказав, що такі заходи є адекватними, оскільки вони спрямовані на збереження існуючого стану речей до завершення судового розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на спірну квартиру.
Справа №754/3912/23 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за незаконне носіння холодної зброї (кастету) та дотримання судами стандартів доказування винуватості поза розумним сумнівом.
2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги, не надавши належної оцінки доводам захисту щодо недопустимості доказів. Зокрема, суд не перевірив суперечності між часом фактичного затримання особи та часом проведення слідчих дій, що ставить під сумнів законність вилучення речових доказів. Також залишилося поза увагою питання, чи не було здійснено тиск на особу з метою примусової видачі кастету до прибуття слідчо-оперативної групи. Апеляційний суд не спростував аргументи захисту про те, що поліцейські фактично провели повторний огляд без належних процесуальних підстав. Суд наголосив, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а будь-які сумніви мають бути спростовані фактами. Відсутність вмотивованих відповідей на ці ключові питання захисту є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №160/21572/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний огляд для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування з ПДВ через нібито нереальність господарських операцій із низкою контрагентів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на податковий кредит виникає за умови реального здійснення операцій, що підтверджується належними первинними документами, які відображають рух активів.
* Верховний Суд підтвердив принцип індивідуальної відповідальності: платник податків не повинен нести негативні наслідки за порушення податкової дисципліни його контрагентами, якщо сам платник є добросовісним.
* Суд зазначив, що податкова інформація щодо «ризиковості» контрагентів або відсутності у них трудових/матеріальних ресурсів не є безумовним доказом нереальності операцій, якщо вона не підкріплена аналізом первинних документів.
* Було підкреслено, що чинне законодавство не вимагає від бізнесу контролювати кількість персоналу чи основних засобів у своїх постачальників.
* Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили договори, акти виконаних робіт та інші документи, які доводять фактичне надання послуг (охорона, оренда вагонів).
* Податковий орган не надав доказів обізнаності позивача про можливі зловживання контрагентів або узгодженості дій між ними.
* Доводи скаржника про неможливість врахування документів, поданих лише під час судового розгляду, були відхилені, оскільки ці документи підтверджують реальність операцій, що вже була встановлена судами.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов задоволено, — без змін.
Справа №560/18933/24 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 560/18933/24:
1. Предметом спору є правомірність призначення та проведення податковим органом фактичної перевірки ФОП, а також законність прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій.
2. Суд встановив, що фактична перевірка була призначена на підставі інформації, яка не могла стосуватися позивача, оскільки скарга споживача та лист ДПС, що стали підставою для наказу, датовані періодом, коли ФОП ще не був зареєстрований і не здійснював господарську діяльність. Верховний Суд наголосив, що наявність належної інформації від державних органів є обов’язковою передумовою для призначення фактичної перевірки згідно з пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України. Оскільки така підстава була відсутня, призначення перевірки визнано фундаментальним порушенням процедури, яке нівелює правомірність усіх подальших дій податкового органу. Суд підкреслив, що при встановленні факту незаконності призначення перевірки, судам немає потреби аналізувати по суті виявлені під час такої перевірки порушення. Також суд відхилив доводи податківців щодо порушення процесуальних норм при розгляді справи в порядку письмового провадження, визнавши дії апеляційного суду правомірними. У підсумку, Верховний Суд залишив рішення про скасування податкових повідомлень-рішень в силі, проте змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду, виключивши з неї аналіз доказів по суті виявлених порушень.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишивши в силі рішення про скасування податкових повідомлень-рішень.
Справа №440/111/23 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Податковий орган звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору поставки сільськогосподарської продукції, стверджуючи про його фіктивність та спрямованість на ухилення від оподаткування.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, обмежившись лише перевіркою наявності первинних документів. Суд зазначив, що для встановлення реальності господарських операцій недостатньо лише наявності паперів, необхідно дослідити, чи був фактичний рух активів та чи мали контрагенти реальну можливість виконати договір. Зокрема, суди не надали належної оцінки доводам податківців щодо відсутності у контрагентів земельних ресурсів, сумнівності платіжних документів та відомостей про транспортні засоби. Також було проігноровано необхідність аналізу ланцюга постачання та доказів, отриманих від правоохоронних органів. Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний оцінювати всі докази в їх сукупності, а не ізольовано, щоб встановити, чи був у сторін умисел на вчинення правочину, що суперечить інтересам держави. У зв’язку з цим, попередні рішення були визнані передчасними через неповноту дослідження обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №320/14711/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши, що відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору не є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. Суд зазначив, що державні органи зобов’язані дотримуватися принципів належного врядування та не можуть посилатися на внутрішні бюрократичні процедури як на об’єктивну перешкоду. Хоча закон дозволяє поновлення строку при повторному зверненні, це можливо лише за умови добросовісної поведінки скаржника та відсутності невиправданих затримок. У цій справі відповідач звернувся з повторною скаргою лише через три місяці після закінчення строку, що свідчить про відсутність належної процесуальної дисципліни. Суд підкреслив, що держава не повинна отримувати переваги через власну неорганізованість у питаннях фінансування. Відтак, наведені військовою частиною обставини не були визнані такими, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №640/18587/21 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду стало питання правомірності відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск Державною митною службою України строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і обмежене процесуальними строками, які мають дисциплінувати учасників судового процесу. Суд зазначив, що відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору не є об’єктивною, непереборною обставиною, що виправдовує пропуск строку, оскільки орган державної влади зобов’язаний належним чином планувати свої видатки. Повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення має відбуватися без зволікань, проте в даному випадку скаржник не довів наявності поважних причин для поновлення пропущеного строку. Суд підкреслив, що держава, в особі своїх органів, повинна дотримуватися принципу «належного урядування» і не може отримувати переваги через власну організаційну неспроможність. Відтак, дії апеляційного суду щодо визнання причин пропуску строку неповажними та відмови у відкритті провадження визнано такими, що відповідають нормам процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Державної митної служби України без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №120/8744/23 від 18/06/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у нарахуванні та виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за період безпосередньої участі у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції наголосив, що підставою для виплати додаткової винагороди є фактична участь військовослужбовця у бойових діях, підтверджена належними доказами, а не лише наявність формальних списків. Верховний Суд зазначив, що довідка про участь у бойових діях є ключовим документом, який має оцінюватися судами в сукупності з іншими матеріалами справи, такими як бойові розпорядження чи рапорти. Апеляційний суд припустився помилки, зосередившись виключно на відсутності позивача у списках за формою додатка № 2 до Наказу № 164-АГ, проігнорувавши при цьому інші докази, що підтверджують виконання бойових завдань. Також суд підкреслив, що недбалість посадових осіб у веденні обліку або передачі документів між частинами не повинна позбавляти військовослужбовця гарантованих державою виплат. Відтак, апеляційний суд не здійснив належного дослідження всіх обставин справи, що є порушенням процесуальних норм.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №620/8412/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду щодо невиплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, передбаченої постановою КМУ № 713, та зобов’язання її призначити.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що постанова КМУ № 713 передбачає дві окремі категорії осіб, які мають право на доплату: ті, кому пенсію призначено до 01.03.2018, та ті, кому вона призначена після цієї дати, але обчислена з грошового забезпечення станом на 01.03.2018.
– Верховний Суд підкреслив, що виключне посилання Пенсійного фонду лише на дату призначення пенсії (після 01.03.2018) без урахування бази її обчислення є помилковим та звужує права особи на соціальний захист.
– Ключовим фактором для отримання доплати є відсутність перерахунку пенсії після 01.03.2018, який би призвів до збільшення розміру пенсії на суму, що перекриває ці 2000 грн.
– Оскільки пенсія позивача була обчислена з грошового забезпечення, яке залишалося незмінним з 01.03.2018, він підпадає під дію постанови № 713.
– Суд апеляційної інстанції помилково відмовив у позові, спираючись лише на дату призначення пенсії, не врахувавши системний зміст норми постанови КМУ № 713.
– Верховний Суд підтвердив, що обов’язок доказування правомірності своїх дій в адміністративних справах лежить на суб’єкті владних повноважень (Пенсійному фонді), який не спростував факт обчислення пенсії позивача з грошового забезпечення станом на 01.03.2018.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Справа №910/16507/23 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності залишення господарським судом позовної заяви без руху та без розгляду через питання сплати судового збору та визначення характеру позовних вимог.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що суд першої інстанції має право залишати позов без руху навіть після відкриття провадження, якщо виявлено недоліки, які не були помічені раніше. Водночас суд наголосив, що ухвала про залишення позову без руху повинна бути чіткою: суд зобов’язаний вказати точну суму судового збору, яку необхідно доплатити, і не може вимагати уточнень, які не мають правового підґрунтя. Оскільки ухвала суду першої інстанції від 13.11.2024 була дефектною (не містила точної суми доплати та вимагала безпідставних уточнень), наслідок у вигляді залишення позову без розгляду був визнаний незаконним. Щодо зменшення судового збору, Верховний Суд зазначив, що апеляційна інстанція не мала підстав для його зменшення, оскільки позивач фактично вже сплатив збір у повному обсязі, що спростовує його доводи про неможливість такої оплати через скрутний майновий стан. Також суд роз’яснив, що заперечення на ухвали, які не оскаржуються окремо, розглядаються апеляційним судом разом із фінальною ухвалою про залишення позову без розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляції в частині зменшення судового збору та залишивши в силі первинну ухвалу суду про залишення позову без руху, при цьому підтримавши скасування ухвали про залишення позову без розгляду.
Справа №214/2983/24 від 27/05/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору було питання правомірності незастосування судами нижчих інстанцій положень статті 69-1 КК України (призначення більш м’якого покарання) до особи, засудженої за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, за наявності лише однієї пом’якшуючої обставини (щирого каяття).
2. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що для застосування статті 69-1 КК України необхідна сукупність умов: наявність обставин, що пом’якшують покарання, передбачених як пунктом 1 (наприклад, щире каяття), так і пунктом 2 (відшкодування збитків або усунення шкоди) частини першої статті 66 КК України. **** Суд офіційно відступив від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14 квітня 2016 року (справа № 5-23кс16), яка дозволяла застосовувати ці спеціальні правила призначення покарання навіть за відсутності шкоди, яку можна було б відшкодувати. Велика Палата наголосила, що законодавець використав сполучник «та» у статті 69-1 КК України, що вимагає наявності обох груп пом’якшуючих обставин. Суд підкреслив, що навіть у злочинах з формальним складом (де немає прямого потерпілого) необхідно встановлювати наявність шкоди, яку особа могла б усунути. Оскільки у справі ОСОБА_22 була встановлена лише одна пом’якшуюча обставина (щире каяття), підстави для застосування пільгового порядку призначення покарання були відсутні. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно не застосували статтю 69-1 КК України.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №400/1643/25 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність анулювання податковим органом ліцензії на право зберігання пального через нібито несплату чергового платежу, попри наявність у платника податків доказів здійснення таких платежів.
2. Суд встановив, що позивач своєчасно та в повному обсязі здійснював щорічні платежі за ліцензію, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями за 2020–2024 роки. Податковий орган аргументував свою позицію тим, що платник не подав заяву про внесення платежу з доданими копіями квитанцій, що, на їхню думку, є підставою для анулювання ліцензії згідно з новим Законом № 3817-ІХ. Проте Верховний Суд чітко розмежував поняття «несплата платежу» та «неповідомлення про сплату». Суд наголосив, що законом як підстава для анулювання ліцензії визначена саме фактична несплата коштів, а не формальне неподання повідомлення про таку сплату. Оскільки факт надходження коштів до бюджету був доведений, підстави для застосування крайнього заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії були відсутні. Таким чином, дії податкової визнано протиправними, оскільки вони не ґрунтувалися на реальній заборгованості суб’єкта господарювання.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши анулювання ліцензії незаконним та зобов’язавши податковий орган виключити інформацію про це анулювання з реєстру.
Справа №560/17635/24 від 18/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у виплаті грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно при звільненні військовослужбовця.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції помилково трактували норми права, відмовивши у позові лише на підставі пункту 29 розділу V Інструкції № 232. Верховний Суд наголосив, що ця норма обмежує лише фізичну видачу майна при звільненні, але жодним чином не позбавляє військовослужбовця права на отримання грошової компенсації, гарантованого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Суд підкреслив, що підзаконні акти (Інструкції) не можуть звужувати права, встановлені законом. Водночас Верховний Суд зазначив, що суди нижчих інстанцій не встановили ключових фактів: чи дійсно позивач мав право на отримання конкретних предметів майна та чи було це майно фактично отримане ним раніше. Через відсутність оцінки цих обставин, рішення попередніх судів не можуть вважатися законними. Тому справу було направлено на новий розгляд для з’ясування того, чи виникло у позивача право на компенсацію за конкретний перелік майна.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №460/12451/24 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови органу державного архітектурно-будівельного контролю у видачі дозволу на виконання будівельних робіт (VI черги житлового будинку) через нібито вичерпання чинності містобудівних умов та обмежень (МУО), виданих у 2015 році.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що МУО видаються на проектування конкретного об’єкта будівництва, і якщо об’єкт є подільним (передбачає черговість), то МУО залишаються чинними до повного завершення будівництва всього об’єкта, а не окремої черги.
– Колегія суддів наголосила, що виділення черг будівництва є законним механізмом, передбаченим ДБН, і відсутність у тексті МУО 2015 року прямого слова «комплекс» чи «черги» не позбавляє забудовника права реалізовувати проект поетапно.
– Суд звернув увагу на принцип «належного врядування»: оскільки орган ДАБК раніше вже реєстрував декларації та видавав дозволи на попередні черги цього ж об’єкта на підставі тих самих МУО, його раптова зміна позиції щодо «вичерпання» МУО є непослідовною та порушує правомірні очікування забудовника.
– Верховний Суд підтвердив правовий підхід: «один об’єкт будівництва — одні містобудівні умови та обмеження», що означає можливість реалізації проекту частинами без необхідності отримання нових МУО для кожної черги.
– Суд підкреслив, що реалізація МУО вимірюється вичерпанням гранично допустимих техніко-економічних показників (площа, кількість квартир тощо), а не фактом отримання одного дозволу.
– Оскільки будівництво об’єкта в цілому (згідно з генеральним планом) не завершено, МУО залишаються чинними, а відмова органу ДАБК є безпідставною.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу забудовника, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким відмову органу ДАБК було визнано протиправною.
Справа №910/1509/24 від 18/06/2026
Предметом цього спору є вимоги ТОВ «Норма Плюс» до ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» щодо внесення змін до умов договору, скасування застосованої до позивача оперативно-господарської санкції та зобов’язання вчинити певні дії.
Суд при винесенні рішення керувався принципом обов’язковості виконання договірних зобов’язань та дотримання умов, передбачених чинним законодавством у сфері газопостачання. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини, надавши їм належну правову оцінку. Зокрема, було підтверджено правомірність дій Оператора ГТС щодо застосування санкцій, оскільки позивач не довів наявності правових підстав для примусової зміни умов договору в судовому порядку. Суд наголосив, що втручання у договірні відносини сторін можливе лише у виключних випадках, передбачених законом, яких у даній ситуації встановлено не було. Також було враховано, що позивач не надав переконливих доказів порушення його прав, які б вимагали зобов’язання відповідача вчинити відповідні дії. Відтак, аргументи скаржника про неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ «Норма Плюс», а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №917/1369/25 від 18/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є заява Фермерського господарства «Горобець С. Г.» про стягнення з опонента витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що процесуальне законодавство вимагає від учасника справи подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат разом із першою заявою по суті спору в кожній інстанції. У даному випадку заявник не надав таких розрахунків ні при поданні апеляційної, ні при поданні касаційної скарги. Верховний Суд наголосив, що просте зазначення у тексті скарги про намір стягнути витрати не є належним виконанням вимог статті 124 ГПК України. Хоча суд має дискреційні повноваження (право, а не обов’язок) відмовити у відшкодуванні через відсутність розрахунку, у цій справі колегія суддів вирішила скористатися цим правом. Суд підкреслив, що особа, яка залучається до справи як третя сторона, має дотримуватися тих самих процесуальних обов’язків щодо розкриття витрат, що й інші учасники. Враховуючи допущені процесуальні порушення, суд визнав неможливим задоволення вимог про відшкодування витрат на адвокатів.
3. Суд прийняв рішення відмовити Фермерському господарству «Горобець С. Г.» у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №405/503/23 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок, укладених відповідачами без урахування того, що частина об’єктів нерухомості була збудована або реконструйована позивачкою за власні кошти у період, коли вона була одноосібним власником домоволодіння.
2. Суд встановив, що на момент відкриття спадщини, на яку претендували продавці, на ділянці існував лише один житловий будинок, тоді як оспорювані договори охоплювали також об’єкти (реконструйований будинок та новозбудований сарай), зведені позивачкою пізніше. Оскільки ці об’єкти не входили до складу спадкового майна, продавці не мали права розпоряджатися частками у праві власності на них, що фактично порушило майнові права позивачки. Суд наголосив на важливості принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній споруд, зазначивши, що право власності на об’єкти нерухомості не може набуватися особою, яка не має відповідних прав на земельну ділянку. Також суд відхилив доводи про необхідність отримання згоди співвласників на добудови, оскільки на момент їх здійснення позивачка була єдиним власником майна. Верховний Суд підкреслив, що визнання договорів недійсними у даному випадку є ефективним способом захисту, який відновлює порушене право власності позивачки. Зрештою, касаційні доводи про неправильне застосування норм права були визнані необґрунтованими, оскільки апеляційний суд правильно оцінив фактичні обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №400/3622/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про зменшення суми бюджетного відшкодування та від’ємного значення з ПДВ через порушення процедури проведення перевірки.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що дотримання процедури призначення та проведення перевірки є першочерговим критерієм правомірності податкових повідомлень-рішень.
– Суд встановив, що контролюючий орган фактично провів «невиїзну» перевірку у власному приміщенні замість «виїзної» за місцезнаходженням платника, що є грубим порушенням вимог Податкового кодексу України.
– Було підтверджено, що перевірка за підставою, визначеною пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України, має чіткі межі предмету та періоду, які податківці вийшли за межі, безпідставно охопивши періоди, що не стосувалися заявленого відшкодування.
– Суд визнав неспроможними доводи податкового органу щодо проведення інвентаризації, оскільки належних інвентаризаційних описів, складених згідно з вимогами закону, надано не було.
– Верховний Суд підкреслив, що будь-які висновки контролюючого органу, отримані внаслідок незаконної процедури перевірки, не можуть вважатися правомірними доказами.
– Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, помилково надав перевагу припущенням податківців, ігноруючи встановлені факти порушення процедури контролю.
– У підсумку, Верховний Суд підтримав позицію суду першої інстанції, який правильно кваліфікував порушення адміністративної процедури як достатню підставу для скасування податкових повідомлень-рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу платника, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Справа №570/2753/23 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору в касаційній інстанції стала правомірність зміни апеляційним судом виду покарання засудженому за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження.
2. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд припустився істотної помилки, замінивши призначене судом першої інстанції «обмеження волі» на «позбавлення волі», оскільки останнє є суворішим видом покарання. Згідно з процесуальним законом, погіршення становища засудженого під час апеляційного перегляду можливе лише за наявності відповідної скарги прокурора чи потерпілого, чого в даному випадку не було. Суд підкреслив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) не нівелює факту обрання суворішого виду основного покарання. Водночас касаційна інстанція погодилася з рішенням апеляції щодо недоцільності призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки це право є альтернативним і залежить від розсуду суду. Враховуючи позитивні характеристики засудженого, відшкодування шкоди та примирення з потерпілим, Верховний Суд самостійно виправив помилку, призначивши більш м’який вид покарання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши судові рішення та призначивши засудженому покарання у виді 2 років обмеження волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на 1 рік.
Справа №917/1143/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку визнати протиправною відмову суміжного землекористувача в погодженні проєкту розподілу території та визнати такий проєкт погодженим, оскільки вважав, що ці дії перешкоджають йому в оформленні прав на земельну ділянку.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, наголосивши, що позивач не довів факту порушення своїх прав діями відповідача, оскільки сама по собі відмова суміжного землекористувача підписати проєкт не є автоматичним блокуванням права на землю. Суд зазначив, що процедура погодження меж є лише допоміжною стадією, а не вирішальним інструментом, що надає сусіду «право вето». Відмова в погодженні проєкту, якщо вона є мотивованою (наприклад, через необхідність врахування сервітутів чи конструктивних особливостей будівель), не є протиправною. Суд також підкреслив, що відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові. Крім того, суд вказав, що обрання позивачем способу захисту у вигляді судового «погодження» проєкту не призводить до автоматичного виникнення права оренди, а отже, є неефективним. Зрештою, Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №404/1503/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження ухвали апеляційного суду, яким було безпідставно пом’якшено покарання засудженому за умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України).
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних помилок при призначенні покарання, не врахувавши належним чином тяжкість наслідків злочину, внаслідок яких потерпілий став інвалідом I групи та потребує постійного догляду. Суд наголосив, що формальне вибачення та висловлення жалю під час апеляційного розгляду не є безумовним підтвердженням «щирого каяття», яке вимагає критичної оцінки власної поведінки та реальних дій для виправлення наслідків. Також було визнано необґрунтованим висновок апеляції про «активне сприяння розкриттю злочину», оскільки просте перебування на місці події до приїзду поліції не є ініціативною допомогою слідству. Верховний Суд підкреслив, що призначення мінімального покарання за таких обставин є явно несправедливим через м’якість. Оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки доказам щодо характеру конфлікту, справу було направлено на новий розгляд. Крім того, з огляду на тяжкість злочину та ризики переховування, засудженому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги прокурора та представника потерпілого частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №907/1040/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Учасниця ТОВ звернулася до суду з позовом про зобов’язання товариства надати їй широкий перелік документів та інформації про господарську діяльність, оскільки керівництво підприємства відмовило їй у цьому, посилаючись на конфіденційність та комерційну таємницю.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є фундаментальним корпоративним правом, яке не може бути обмежене внутрішніми документами компанії.
– Верховний Суд наголосив, що перелік документів, визначений статтею 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не є вичерпним, тому учасник має право на доступ до будь-яких документів, що стосуються господарської діяльності.
– Суд відхилив доводи відповідача про те, що певні документи не підлягають зберіганню, вказавши, що саме товариство зобов’язане доводити неможливість надання документів через їх відсутність або знищення, чого зроблено не було.
– Щодо захисту персональних даних, суд зазначив, що це не є підставою для повної відмови в наданні інформації, оскільки товариство може надати документи, знеособивши конфіденційні дані третіх осіб.
– Суд також підкреслив, що право учасника на інформацію не залежить від дати набуття ним корпоративних прав, тому вимога надати дані за весь період діяльності є правомірною.
– Зловживання правом на інформацію з боку керівництва, яке тривалий час ігнорувало запити учасниці, було кваліфіковано судом як порушення корпоративних прав, що потребує судового захисту.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов учасниці було задоволено частково (зобов’язано надати документи, крім доступу до облікової бази даних у режимі перегляду).
Справа №922/2752/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та стягнення коштів у дохід держави через вчинення учасниками торгів антиконкурентних узгоджених дій.
**2. Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що застосування наслідків недійсності правочину за ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (стягнення в дохід держави) є винятковим заходом, який має ознаки конфіскації та потребує дотримання принципу пропорційності.
* Верховний Суд підкреслив, що сам по собі факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції не є автоматичною підставою для визнання договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
* Для застосування цієї норми необхідно довести наявність умислу сторін на вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, а також враховувати можливість обрання менш обтяжливих заходів захисту (наприклад, реституції або стягнення збитків).
* Суд зазначив, що договір був виконаний сторонами у повному обсязі ще у 2018 році, а прокурор не надав доказів того, що товар був поставлений за завищеними цінами або що існували більш вигідні пропозиції.
* Важливим є посилання на позицію Об’єднаної палати Касаційного господарського суду (справа № 922/3456/23), яка уточнила, що норма ч. 3 ст. 228 ЦК України не може застосовуватися лише через порушення правил конкуренції, якщо не доведено завдання державі значних збитків або наявність кримінального злочину.
* Суд дійшов висновку, що втручання у право власності добросовісного учасника (або сторони, що виконала договір) без переконливих доказів шкоди публічному інтересу є непропорційним.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими прокурору було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
***
**:** У цьому рішенні Верховний Суд прямо зазначає, що він враховує позицію Об’єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23), яка суттєво уточнила та фактично відступила від попередніх підходів колегій суддів щодо можливості автоматичного визнання недійсними договорів про закупівлю на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України лише через порушення антимонопольного законодавства.
Справа №205/7921/19 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось його стислий аналіз:
1. Предметом спору є захист права власності на квартиру, яку банк у позасудовому порядку перереєстрував на себе через іпотечне застереження, після чого майно було неодноразово відчужене іншим особам.
2. Суд виходив з того, що іпотекодержатель не довів належного направлення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень, що є обов’язковою умовою для позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки процедура повідомлення була порушена, банк не набув законного права на реєстрацію права власності за собою, а наступні набувачі майна не можуть вважатися добросовісними, оскільки на момент укладення угод у реєстрах вже містилася інформація про судовий спір. Водночас суд наголосив, що для захисту прав власника у разі неодноразового відчуження майна найефективнішим способом є саме віндикаційний позов (витребування майна), а не скасування реєстраційних записів чи визнання договорів недійсними. Суд підкреслив, що задоволення віндикаційного позову автоматично є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав, тому окремі вимоги про скасування попередніх записів є неефективними. Також суд зазначив, що вимога про визнання договору іпотеки недійсним не є належним способом захисту, оскільки власник не перебував у зобов’язальних відносинах з іпотекодержателем, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу банку, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині скасування реєстраційних дій та визнання договору іпотеки недійсним, але залишив у силі рішення про витребування квартири на користь позивачки.
Справа №462/5662/19 від 01/04/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавицею на час відкриття спадщини для підтвердження факту прийняття спадщини.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, ключовим є саме факт **постійного** проживання разом зі спадкодавцем, а не тимчасового перебування чи відвідування.
* Верховний Суд вказав, що наявні у справі докази (квитанції про оплату комунальних послуг, де платником була спадкодавиця, та акт, складений за показаннями свідків, які не проживали поруч) не є достатніми для підтвердження факту постійного спільного проживання.
* Суд підкреслив, що факт прийняття спадщини є похідним від факту постійного проживання, тому без доведення останнього позовні вимоги не можуть бути задоволені.
* Окремо суд підтвердив, що спори щодо спадкування не можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, тому апеляційний суд правильно вказав на процесуальну помилку суду першої інстанції.
* Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не встановив необхідного набору фактів для підтвердження постійного проживання, а докази позивача були оцінені неналежним чином.
* Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів, Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавицею.
Справа №520/32309/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податків та штрафів, а також розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд дійшов висновку, що діяльність іноземної компанії (JERSTE B.V.) в Україні не утворює «постійного представництва», оскільки участь представника у загальних зборах товариства є реалізацією корпоративних прав, а не комерційною діяльністю.
– Рішення про виплату дивідендів визнано внутрішньокорпоративним актом управління, а не правочином, що виключає застосування податку на репатріацію у спірних правовідносинах.
– Щодо ПДВ та податкових накладних, суд встановив, що податковий орган не навів у акті перевірки конкретних первинних документів, які б свідчили про порушення, а надані платником докази підтверджують реальність господарських операцій.
– Суд наголосив, що сертифікати якості не є первинними бухгалтерськими документами, тому їх відсутність або недоліки не можуть бути підставою для невизнання господарської операції.
– Щодо ПДФО, суд підтримав позицію платника, оскільки дані бухгалтерського обліку та банківських виписок спростували твердження податкової про несвоєчасність сплати податку.
– У питанні судових витрат суд підтвердив право апеляційної інстанції зменшувати розмір гонорару адвоката, якщо він є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаної роботи, попри наявність договору між клієнтом та адвокатом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги обох сторін — без задоволення.
Справа №819/403/16 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності винесення податковим органом податкової вимоги про стягнення з ТОВ «Тернопільхлібпром» податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) у розмірі понад 1,1 млн грн.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що податкова вимога була винесена без належного підтвердження факту наявності узгодженого грошового зобов’язання, оскільки попередні податкові повідомлення-рішення щодо цієї ж суми були скасовані судами.
– Під час нового розгляду справи, на виконання вказівок касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції ретельно дослідив первинну документацію (касові документи, відомості про виплату зарплати) та податкову звітність підприємства.
– Суд дійшов висновку, що позивач самостійно не декларував грошові зобов’язання у розмірі, визначеному податковою, а отже, ці суми не набули статусу узгодженого податкового боргу.
– Також було враховано, що інтегрована картка платника податків не підтверджувала наявність заборгованості на момент винесення оскаржуваної вимоги.
– Верховний Суд підкреслив, що податковий орган не має права стягувати кошти через податкову вимогу, якщо сума не є узгодженою в установленому законом порядку.
– Суд також звернув увагу на те, що податкова раніше вже намагалася стягнути ці кошти в судовому порядку, але згодом відмовилася від позову, що свідчить про відсутність правових підстав для вимоги.
– У підсумку, касаційний суд визнав, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та вірно застосували норми Податкового кодексу України.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими скасовано податкову вимогу, — без змін.
Справа №125/9/23 від 20/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність залишення судом без розгляду позову прокурора про витребування земельної ділянки через невиконання ним вимоги про внесення її вартості на депозитний рахунок суду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обов’язок внесення вартості майна на депозитний рахунок суду, передбачений новим законодавством (Закон № 4292-IX), стосується виключно випадків витребування майна у добросовісного набувача. Суд зазначив, що питання добросовісності або недобросовісності набувача є юридичним висновком, який може бути зроблений лише за результатами повного дослідження доказів під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. Відповідно, якщо прокурор у позові стверджує про недобросовісність відповідача, суд не має права автоматично вимагати внесення депозиту, оскільки це фактично означало б передчасне визнання набувача добросовісним. Суди попередніх інстанцій помилково застосували презумпцію добросовісності як підставу для процесуального блокування позову, тоді як ця презумпція є спростовною. Верховний Суд також підкреслив, що суди не повинні оцінювати докази (наприклад, факт нотаріального посвідчення договору) на стадії вирішення питання про прийнятність позовної заяви. Таким чином, вимога про внесення коштів на депозит у цій ситуації була визнана безпідставною, оскільки вона перешкоджає доступу до правосуддя у спорах, де позивач обґрунтовує вимоги недобросовісністю відповідача.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №520/32309/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податку на репатріацію, ПДВ та штрафних санкцій, а також питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що діяльність іноземної компанії (нерезидента) в Україні не утворює «постійного представництва», оскільки представник діяв виключно в межах реалізації корпоративних прав учасника, а не здійснював комерційну діяльність.
– Рішення загальних зборів щодо виплати дивідендів визнано внутрішньокорпоративним актом управління, а не правочином, що виключає підстави для донарахування податку на репатріацію.
– Суд підтвердив реальність господарських операцій позивача, зазначивши, що надані первинні документи (накладні, акти списання, оборотно-сальдові відомості) є достатніми для підтвердження використання насіння та запчастин у виробництві.
– Щодо сертифікатів якості, суд наголосив, що вони не є первинними бухгалтерськими документами і їх відсутність не може бути підставою для невизнання господарської операції.
– Суд також вказав, що накази підприємства про облікову політику є внутрішніми документами, і відсутність дефектних актів не спростовує факту проведення ремонтних робіт, якщо вони підтверджені іншими документами.
– Щодо судових витрат, суд підтримав позицію апеляційної інстанції про необхідність застосування критеріїв співмірності та розумності при стягненні гонорару адвоката, відхиливши вимоги обох сторін про зміну розміру відшкодування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги обох сторін — без задоволення.
**:** У цьому рішенні Верховний Суд посилається на власну позицію, викладену в постанові від 05 березня 2026 року у справі №320/49198/24, щодо тлумачення ознак постійного представництва та характеру діяльності нерезидента, що є ключовим для розуміння підходу суду до подібних спорів.
Справа №520/32309/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та фаховий огляд для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податку на репатріацію (дивіденди), ПДВ та штрафних санкцій, а також питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд дійшов висновку, що діяльність іноземної компанії JERSTE B.V. в Україні не утворює «постійного представництва», оскільки представник діяв виключно в межах корпоративних прав учасника, а не здійснював комерційну діяльність від імені нерезидента.
* Суд підкреслив, що прийняття рішень про розподіл дивідендів є внутрішньокорпоративним актом управління, а не правочином, що виключає виникнення постійного представництва через «звичайне здійснення повноважень».
* Щодо ПДВ та податкових накладних, суд визнав позицію податкової необґрунтованою, оскільки платник надав достатньо первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій, а відсутність сертифікатів якості не є підставою для невизнання операції в цілях податкового обліку.
* Суд зазначив, що накази підприємства про облікову політику є достатньою підставою для документування списання ТМЦ, а відсутність «дефектних актів» не спростовує факту використання запчастин у господарській діяльності.
* Щодо ПДФО, суд встановив, що податкова неправильно здійснила розрахунки, оскільки затримки у виплаті заробітної плати були відсутні, а податки сплачувалися своєчасно.
* У питанні судових витрат суд підтримав апеляційну інстанцію, яка застосувала критерій співмірності, суттєво зменшивши суму відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки заявлені суми (понад 2 млн грн) не відповідали складності справи та обсягу виконаної роботи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено частково (скасовано податкові повідомлення-рішення та частково задоволено заяви про стягнення витрат на правничу допомогу).
Справа №520/32309/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Справа стосується оскарження податкових повідомлень-рішень, якими позивачу донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб, ПДВ, штрафні санкції та пеню, а також питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що діяльність нерезидента (JERSTE B.V.) в Україні не утворює «постійного представництва», оскільки представник діяв виключно в межах корпоративних прав учасника товариства, а не здійснював комерційну діяльність від імені нерезидента.
– Щодо дивідендів, суд підтвердив право позивача на застосування пільгової ставки оподаткування згідно з Конвенцією між Україною та Нідерландами, оскільки було дотримано всіх умов щодо володіння капіталом та розміру інвестицій.
– Суд наголосив, що прийняття рішень про виплату дивідендів є внутрішньокорпоративним актом управління, а не правочином, що виключає кваліфікацію таких дій як господарської діяльності представництва.
– Щодо ПДВ, суд визнав безпідставними доводи податкової про неможливість використання насіння через відсутність сертифікатів, зазначивши, що сертифікати не є первинними документами бухгалтерського обліку, а факт придбання та використання ТМЦ підтверджено іншими належними доказами.
– Суд також вказав на відсутність в акті перевірки конкретних посилань на первинні документи, які б підтверджували порушення, що робить висновки податкової необґрунтованими.
– У питанні судових витрат суд підтримав позицію апеляційної інстанції щодо зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії співмірності, розумності та обсягу фактично виконаної адвокатами роботи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги обох сторін — без задоволення.
Справа №990/167/26 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є оскарження кандидатом на посаду судді результатів анонімного тестування з історії української державності через незгоду з оцінюванням однієї з відповідей на тестове запитання.
2. Суд виходив з того, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) діяла в межах своїх повноважень, оскільки вона не є розробником тестових завдань і не наділена функціями їх рецензування чи перевірки на багатозначність. Ключовим аргументом стало те, що позивач не оскаржив у встановленому порядку рішення ВККС, яким було затверджено перелік питань та правильних відповідей (ключів) до них, ще до моменту проведення іспиту. Суд також наголосив, що Національна школа суддів України офіційно підтвердила коректність спірного тестового завдання, а позивач не звертався з жодними зауваженнями до початку тестування, хоча мав таку можливість. Важливим аспектом стало дотримання принципу рівності: суд зазначив, що зміна результатів тестування для окремого кандидата на підставі його суб’єктивного бачення після завершення іспиту порушила б права інших учасників конкурсу. Крім того, суд вказав, що чинне законодавство не передбачає механізму перегляду результатів тестування, затверджених ВККС у пленарному складі, в індивідуальному порядку. Насамкінець, суд підкреслив, що позивач успішно склав іспит і був допущений до наступного етапу, тому його права не були порушені.
3. Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №686/16418/22 від 29/04/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Стягнення грошової компенсації за договором, укладеним між спадкоємцями, в якому позивач зобов’язався не звертатися до суду щодо розподілу спадкового майна в обмін на виплату коштів.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що цивільна правоздатність є невідчужуваною, тому будь-який правочин, що обмежує право особи на звернення до суду за захистом своїх прав, є нікчемним відповідно до закону.
– Суд підкреслив, що право на судовий захист є фундаментальним, і жодна приватна домовленість не може його обмежити або скасувати.
– Оскільки умова договору про відмову від права на звернення до суду є нікчемною, вона не створює жодних юридичних наслідків.
– Суд застосував статтю 217 ЦК України, зазначивши, що умова про виплату компенсації була нерозривно пов’язана з нікчемною умовою про відмову від судового захисту, тому вся домовленість про виплату коштів також є нікчемною.
– Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили у позові, але помилково мотивували це лише відсутністю нотаріального посвідчення договору, тоді як ключовою причиною є нікчемність самого змісту зобов’язань.
– Таким чином, оскільки договір не породжує обов’язку сплатити кошти через нікчемність його умов, підстави для задоволення позову відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши в силі їхній кінцевий висновок про відмову в задоволенні позову.
Справа №160/25196/24 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність призначення та проведення податковим органом документальної планової виїзної перевірки в період дії карантинного мораторію, а також законність прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.
2. Верховний Суд наголосив, що постанова Кабміну № 89 не могла скасувати мораторій, встановлений Податковим кодексом, тому перевірки, призначені всупереч цьому, є протиправними. Проте суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили критично важливі обставини: чи була перевірка фактично розпочата до 24 лютого 2022 року та чи підпадає вона під дію нових норм щодо поновлення перевірок, які були перервані через воєнний стан. Суд підкреслив, що процедурні порушення при призначенні перевірки є першочерговими для оцінки, адже незаконна перевірка не може бути підставою для донарахувань. Якщо ж процедура була дотримана, суди зобов’язані перейти до розгляду справи по суті, оцінивши реальність господарських операцій та інші податкові порушення. Відтак, без встановлення фактичного статусу перевірки станом на лютий 2022 року та січень 2024 року висновки судів є передчасними.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/315/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про визнання кандидата на посаду судді таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя, та зобов’язання Комісії повторно розглянути це питання.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що хоча повноваження ВККС щодо оцінювання кандидатів є дискреційними, вони не є безмежними та повинні здійснюватися у межах правової процедури, що виключає свавілля.
– Ключовим порушенням визнано те, що Комісія формально поклалася на преюдиційні обставини з іншої цивільної справи, не перевіривши належним чином заперечення кандидата щодо його непричетності до цієї справи та можливого використання його персональних даних третіми особами.
– Суд підкреслив, що ВККС зобов’язана була ретельно дослідити доводи кандидата, а не обмежуватися лише посиланням на наявні судові рішення, оскільки преюдиція поширюється лише на осіб, які брали участь у справі, а кандидат стверджував про свою неучасть.
– Встановлено, що Комісія не надала належної оцінки новим доказам (зокрема, заявам позивача з тієї цивільної справи про відмову від позову та визнання помилки щодо відповідача), що свідчить про відсутність всебічного та об’єктивного дослідження обставин.
– Суд зазначив, що висновок про невідповідність критеріям доброчесності є фінальним і має ґрунтуватися на виваженій оцінці, а не на припущеннях чи формальному збігу ідентифікаційних даних.
– Відтак, рішення ВККС визнано необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, оскільки Комісія не виконала обов’язок щодо належного мотивування своїх висновків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив позов частково: визнав протиправним та скасував рішення ВККС, зобов’язавши Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя з урахуванням висновків суду.
Справа №826/1784/16 від 19/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив позивачу розмір від’ємного значення ПДВ та суму бюджетного відшкодування через нібито нереальність господарських операцій з придбання майнового комплексу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для підтвердження податкового кредиту визначальним є дослідження сукупності первинних документів, які підтверджують реальний рух активів, а не лише наявність податкових накладних.
– Верховний Суд підкреслив, що сам факт порушення кримінального провадження щодо контрагента або наявність свідчень осіб про їх формальну роль у діяльності підприємства не є автоматичною підставою для висновку про нереальність операцій без наявності відповідного вироку суду.
– Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач надав повний пакет документів, які підтверджують факт купівлі майнового комплексу, його оплату та подальше використання в господарській діяльності.
– Суд зазначив, що добросовісний платник податків не повинен нести відповідальність за недостовірні відомості, внесені контрагентом до первинних документів, якщо сам платник не брав участі у їх фальсифікації.
– Щодо юрисдикції, суд відхилив клопотання про закриття провадження у зв’язку з банкрутством позивача, посилаючись на те, що спори про законність дій податкових органів мають публічно-правовий характер і підлягають розгляду в адміністративному суді.
– Суд дійшов висновку, що податковий орган не довів неможливість здійснення спірних операцій, а його доводи зводяться до спроби переоцінити докази, що вже були досліджені судами нижчих інстанцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено, — без змін.
Справа №819/2323/13-а від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив розмір від’ємного значення ПДВ та збільшив суму грошового зобов’язання платника податків через нібито безпідставне формування податкового кредиту.
2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що реальність господарських операцій позивача була повністю підтверджена належними первинними документами. Суд встановив, що коригування податкового кредиту здійснювалося на підставі даних бухгалтерського обліку та відповідало вимогам податкового законодавства при експорті сільськогосподарської продукції. Важливим аргументом стало те, що контролюючий орган під час перевірки не витребував у платника необхідні бухгалтерські довідки, тому посилання на їх відсутність було визнано безпідставним. Крім того, висновки судів були підкріплені судово-економічною експертизою, яка підтвердила правильність оформлення документів та правомірність проведених коригувань. Суд касаційної інстанції наголосив, що доводи податкової зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційного суду. У підсумку, Верховний Суд констатував відсутність порушень норм матеріального та процесуального права з боку судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкової інспекції без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №204/10047/22 від 01/04/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася через суд визнати незаконною бездіяльність балансоутримувача (Держаудитслужби) та зобов’язати його ініціювати передачу службової квартири у комунальну власність для подальшої приватизації.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що вимога про визнання бездіяльності незаконною не є самостійним способом захисту цивільних прав, тому провадження в цій частині підлягає закриттю.
– Суд зазначив, що ефективним способом захисту права на приватизацію є позов про безпосереднє визнання права на приватизацію, а не зобов’язання органу вчиняти підготовчі дії (ініціювання передачі).
– У справі має бути визначено належне коло відповідачів, до якого мають входити всі суб’єкти, що відповідають за правовий режим майна (власник, балансоутримувач, орган місцевого самоврядування).
– Суд підкреслив, що формальні відмови органів влади у передачі житла не можуть позбавляти громадянина конституційного права на приватизацію, якщо він відповідає всім законним вимогам.
– Водночас суд вказав, що обраний позивачкою спосіб захисту (зобов’язання ініціювати передачу) є неефективним, оскільки він не призводить до безпосереднього результату — приватизації квартири.
– **** Верховний Суд у цій справі відступив від попередньої практики, чітко розмежувавши способи захисту та вказавши, що саме позов про визнання права на приватизацію є належним інструментом, тоді як вимоги про зобов’язання «ініціювати передачу» є юридично неспроможними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, закрив провадження в частині визнання бездіяльності незаконною та відмовив у задоволенні вимоги про зобов’язання ініціювати передачу квартири, роз’яснивши позивачці право на звернення з належним позовом.
Справа №727/9822/23 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Справа стосується стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги та зустрічних вимог про визнання цього договору недійсним через нібито відсутність повноважень у підписанта та наявність конфлікту інтересів.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що обмеження повноважень директора не мають юридичної сили для третіх осіб, якщо вони не довели, що контрагент знав або мав знати про ці обмеження.
– Суд підкреслив, що норми корпоративного права щодо конфлікту інтересів не поширюються на відносини представництва, а в даному випадку інтереси позивача (як фізичної особи) та її інтереси як єдиного власника компанії збігалися, що виключає шкоду для товариства.
– Факт укладення договору та передачі коштів підтверджено первинними документами (квитанціями до прибуткових касових ордерів), які містять усі необхідні реквізити та скріплені печаткою підприємства.
– Суд відхилив доводи про недійсність довіреності через рукописні дописки, зазначивши, що це не є порушенням, яке нівелює юридичну силу документа.
– Факт перебування позивача за кордоном не спростовує реальність внесення коштів, оскільки законодавство не забороняє внесення готівки до каси підприємства іншими особами від імені платника.
– Суд також врахував, що заборгованість перед позивачем була відображена у фінансовій звітності товариства, що додатково підтверджує реальність господарської операції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було задоволено позов про стягнення боргу та відмовлено у визнанні договору недійсним.
Справа №205/6680/23 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надану постанову Верховного Суду. Ось детальний аналіз цього рішення:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є законність передачі Дніпровською міською радою у приватну власність громадянину земельної ділянки, яка, за твердженням прокурора, належить до земель водного фонду (прибережної захисної смуги річки Дніпро), та необхідність повернення цієї ділянки територіальній громаді.
**2. Аргументи суду**
* Суд виходив з того, що землі водного фонду мають особливий правовий режим і не можуть передаватися у приватну власність, якщо це прямо не передбачено законом (наприклад, для замкнених водойм до 3 га).
* Верховний Суд підтвердив, що прибережні захисні смуги існують в силу закону (ст. 88 Водного кодексу України), тому відсутність затвердженого проєкту землеустрою щодо встановлення їх меж не означає відсутність самої смуги чи можливість передачі такої землі у приватну власність.
* Суд наголосив, що оскільки земельна ділянка розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги великої річки, її передача у власність для будівництва житлового будинку є незаконною.
* Щодо способу захисту, суд розмежував вимоги: віндикаційний позов (витребування майна) є неналежним, оскільки держава чи громада не втрачали володіння в розумінні цивільного права, тому належним способом є негаторний позов (усунення перешкод у користуванні).
* Суд зазначив, що визнання рішення міської ради незаконним у мотивувальній частині є достатнім, а окрема вимога про його скасування є надмірною, оскільки таке рішення не створює правових наслідків, на які воно спрямоване.
* Водночас суд визнав ефективним способом захисту вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки це дозволяє ідентифікувати об’єкт та відновити правовий статус землі як комунальної власності.
* Також суд підтвердив право прокурора на представництво інтересів держави, оскільки міська рада, будучи розпорядником землі, не вжила заходів для захисту інтересів громади після повідомлення про порушення.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокуратури, залишивши без змін рішення в частині визнання незаконним рішення міської ради та усунення перешкод у користуванні ділянкою, а також скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у скасуванні державної реєстрації земельної ділянки, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про таке скасування.
Справа №380/4474/25 від 19/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
1. Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн члену сім’ї померлого військовослужбовця, смерть якого настала внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини.
2. **** Суд при винесенні цього рішення відступив від попередньої позиції Верховного Суду, викладеної у справах №600/548/23-а та №380/9868/23, де раніше визнавалося право на підвищену виплату лише на підставі висновку ВЛК про зв’язок захворювання із захистом Батьківщини. У цій справі Верховний Суд наголосив на необхідності системного тлумачення норм: виплата 15 млн грн за постановою КМУ №168 можлива лише у разі загибелі або смерті, що перебуває у прямому причинному зв’язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом. Суд підкреслив, що сам по собі факт «захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини» не є автоматичною підставою для отримання допомоги у підвищеному розмірі. Законодавець чітко розмежував загальні соціальні гарантії (Закон №2011-XII) та спеціальні виплати воєнного часу (постанова №168). Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що смерть настала саме внаслідок поранення чи бойового ушкодження, підстави для застосування підвищеного розміру виплати відсутні. Таким чином, суд дійшов висновку, що попередні виплати, здійснені за загальними правилами, є правомірними.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачці було відмовлено у задоволенні позовних вимог про виплату 15 000 000 грн.
