Справа №521/1895/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимоги громадян про скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсним договору купівлі-продажу автостоянки, яку громадська організація автомобілістів відчужила на користь приватного товариства.
Суд виходив з того, що позивачі не надали належних доказів свого членства в громадській організації на момент укладення угоди, оскільки договори зберігання автомобілів не надають автоматичного членства, а статут вимагав подання особистої заяви та прийняття відповідного рішення керівництвом. Оскільки позивачі мали лише договірні зобов’язання щодо зберігання майна і не володіли речовими правами на земельну ділянку чи споруди автостоянки, відчуження майна іншому власнику не порушило їхніх суб’єктивних цивільних прав. Суд врахував, що громадяни продовжують безперешкодно користуватися своїми машиномісцями, тому їхні побоювання щодо можливих обмежень у майбутньому є лише припущеннями, які не можуть бути підставою для скасування договору. Згідно зі статутом організації, її керівник мав повноваження одноосібно розпоряджатися майном, а сама угода купівлі-продажу згодом була офіційно схвалена вищим органом управління — позачерговою Конференцією організації. Новий власник автостоянки був визнаний добросовісним набувачем, оскільки закон не зобов’язує покупця досліджувати всю історію попередніх реєстрацій за умови відсутності зареєстрованих обтяжень. Оскільки позивачі не довели наявність у них корпоративних чи членських прав щодо управління організацією, суд відхилив доводи про необхідність розгляду справи за правилами господарського судочинства.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №466/2844/24 від 13/05/2026
Предметом цього спору є встановлення в судовому порядку юридичного факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні її вітчима з метою отримання останнім відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Верховний Суд виходив з того, що сімейні обов’язки з утримання дитини є невідчужуваними, тісно пов’язані з особою біологічного батька і не можуть бути добровільно перекладені на іншу особу. Судді зазначили, що встановлення факту утримання дитини вітчимом можливе лише у разі обмеження або припинення батьківських прав біологічного батька, чого у цій справі не відбулося. Оскільки біологічний батько дитини не позбавлений батьківських прав і сплачує аліменти, виникає очевидний спір про право щодо участі батьків у матеріальному забезпеченні дитини. Колегія суддів наголосила, що подібні питання безпосередньо впливають на інтереси дитини та не можуть встановлюватися у безспірному порядку в межах окремого провадження. За наявності такого спору закон вимагає розглядати справу виключно у позовному провадженні з обов’язковим залученням органу опіки та піклування. Тому суди попередніх інстанцій припустилися помилки, розглянувши заяву по суті та відмовивши в її задоволенні, замість того, щоб залишити її без розгляду.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишив заяву вітчима без розгляду, роз’яснивши йому право звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Справа №149/3142/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є заява військовослужбовця про встановлення в порядку окремого (непозовного) судового провадження юридичного факту перебування на його утриманні чотирьох дітей — двох рідних та двох дітей дружини від попереднього шлюбу — з метою отримання права на звільнення з військової служби.
Верховний Суд наголосив, що встановлення факту утримання вітчимом дітей своєї дружини безпосередньо пов’язане з питанням виконання чи невиконання їхнім біологічним батьком своїх батьківських обов’язків. Оскільки такі обставини суттєво впливають на права та інтереси інших осіб, у цій частині вимог існує прихований спір про право, який не може вирішуватися за спрощеною процедурою окремого провадження, а вимагає повноцінного позовного процесу. Водночас колегія суддів звернула увагу на помилку судів попередніх інстанцій щодо двох інших дітей, які є біологічними дітьми самого заявника. Суд підкреслив, що обов’язок утримувати власних дітей прямо закріплений за батьками у Сімейному кодексі України. Через це додаткове судове встановлення факту утримання батьком своїх рідних дітей є юридично неможливим, оскільки цей обов’язок уже існує в силу закону. Таким чином, інститут окремого провадження не може використовуватися для штучного створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення публічно-правових питань, зокрема звільнення з військової служби.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу заявника, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій щодо відмови у відкритті провадження стосовно його рідних дітей, а в частині відмови щодо дітей дружини — залишив судові рішення без змін.
Справа №538/4/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є встановлення факту спільного проживання повнолітньої доньки разом зі своїм батьком-військовослужбовцем до моменту його мобілізації, що необхідно позивачці для отримання його грового забезпечення у зв’язку зі зникненням безвісти.
Верховний Суд виходив з того, що для набуття права на соціальний захист у вигляді виплат зниклого військового, його повнолітня дитина повинна довести не просто родинний зв’язок, а саме факт спільного проживання, ведення спільного побуту та наявність взаємних прав і обов’язків на момент призову. Судді зазначили, що надані позивачкою акти обстеження житлово-побутових умов містили суттєві розбіжності та суперечності, які згодом були спростовані іншими офіційними перевірками місцевої ради. Матеріали справи та показання свідків підтвердили, що після розлучення батьків у 2014 році військовослужбовець фактично проживав разом зі своїми літніми батьками в іншому селі, а не з донькою. Колегія суддів наголосила, що цивільний процес базується на принципі змагальності, де кожна сторона має довести свої вимоги належними та допустимими доказами, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Апеляційний суд припустився помилки, оскільки безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції та задовольнив позов за відсутності беззаперечних доказів спільного проживання. Верховний Суд підтвердив правильність висновків місцевого суду, який критично та всебічно оцінив усі суперечливі докази у справі та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги матері зниклого безвісти бійця та її представника, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові доньки.
Справа №991/12482/24 від 09/06/2026
Предметом цього судового спору є обвинувачення адвоката у висловленні пропозиції надати неправомірну вигоду у розмірі 200 тисяч доларів США прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури за прийняття процесуальних рішень в інтересах його підзахисної — колишньої голови правління банку.
Аналізуючи матеріали справи, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого повністю доведена поза розумним сумнівом завдяки сукупності детальних аудіо- та відеозаписів негласних слідчих дій, а також зафіксованому листуванню у месенджерах. Суд відкинув версію захисту про провокацію злочину з боку правоохоронців, оскільки ініціатива щодо пошуку неформальних контактів, обговорення конкретних сум хабаря та поетапного плану дій виходила виключно від самого адвоката. Також суд визнав безпідставними закиди про порушення адвокатської таємниці під час вилучення та огляду гаджетів обвинуваченого, оскільки слідчі дії проводилися за участю представників Ради адвокатів, а досліджена інформація не містила конфіденційних порад клієнту. Водночас суд виключив детективів НАБУ з переліку осіб, яким пропонувався хабар, через відсутність достатніх доказів, проте зазначив, що це жодним чином не впливає на кваліфікацію злочину щодо підкупу прокурорів САП. Крім того, суд визнав обґрунтованим застосування спеціальної конфіскації до вилучених під час обшуку 100 тисяч доларів США, оскільки вони були заздалегідь розфасовані по 10 тисяч і повністю відповідали домовленостям про перший етап передачі коштів. Визначаючи міру покарання, суд врахував особливу зухвалість діяння, адже обвинувачений діяв всупереч присязі адвоката та намагався корупційним шляхом підірвати авторитет ключових антикорупційних інституцій держави.
Вищий антикорупційний суд визнав адвоката винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 Кримінального кодексу України, та призначив йому покарання у виді 4 років і 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займатися адвокатською діяльністю на 3 роки, а також застосував спеціальну конфіскацію до 100 тисяч доларів США.
Справа №627/835/24 від 04/06/2026
Предметом цього спору є визначення місця проживання двох малолітніх дітей після розірвання шлюбу між батьками, які наразі перебувають у Федеративній Республіці Німеччина.
Суд першочергово керувався принципом забезпечення найкращих інтересів дітей, які за своєю важливістю мають переважати над інтересами та правами батьків. Суд урахував висновки німецьких соціальних служб та представників місцевого суду міста Лерте, які підтвердили, що мати створила для хлопчиків чудові, безпечні та комфортні умови проживання й належним чином дбає про їхній розвиток і здоров’я. Самі діти під час спілкування з німецьким опікуном-представником чітко висловили бажання залишитися жити саме з матір’ю. Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які негативні характеристики щодо матері чи докази неналежного виконання нею своїх обов’язків. Суд також наголосив, що визначення місця проживання дітей з матір’ю жодним чином не обмежує прав батька, який має право та обов’язок спілкуватися з синами й брати участь у їхньому вихованні. Крім того, між батьками вже діє затверджена німецьким відомством угода, яка детально регламентує порядок зустрічей та спільного проведення часу батька з дітьми.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, підтвердивши законність рішень судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дітей разом із матір’ю.
Справа №490/3458/24 від 08/06/2026
Предметом цього спору є вимоги прокурора в інтересах Миколаївської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов’язання відповідачки знести незаконно побудований житловий будинок та господарські споруди.
Суд виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги річки Інгул і належить до земель водного фонду, де закон прямо забороняє будь-яке будівництво житла. Поведінку відповідачки визнано недобросовісною, оскільки вона розпочала будівництво та зареєструвала право власності на будинок, достовірно знаючи про судовий спір щодо незаконності виділення цієї землі та накладений на неї арешт. Суд наголосив, що знесення самочинного будівництва у цьому випадку є належним та єдиним ефективним способом відновлення прав громади, адже приведення ділянки у первісний стан іншим шляхом є неможливим. Оцінюючи пропорційність втручання у право на повагу до житла, суд встановив, що відповідачка та члени її сім’ї мають у власності інші житлові приміщення, тому демонтаж будинку не призведе до порушення їхніх базових прав. Суспільний інтерес, який полягає в охороні водних ресурсів, збереженні екології та забезпеченні вільного доступу громадян до узбережжя, у цій справі безумовно переважає приватний інтерес забудовниці.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про зобов’язання знести житловий будинок та споруди — без змін.
Справа №405/7590/24 від 20/05/2026
Предметом цього спору є визначення місця проживання малолітніх дітей разом із одним із батьків, а безпосереднім процесуальним питанням у касаційному суді стала законність відмови апеляційного суду переглянути ухвалу про неприйняття заяви батька про зміну предмета його зустрічного позову.
Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є важливою конституційною гарантією, а суди при застосуванні процесуальних норм мають уникати надмірного формалізму, який обмежує реальний доступ до правосуддя. Колегія суддів зазначила, що хоча ухвала про відмову у прийнятті заяви про зміну предмета позову прямо не згадується у переліку рішень, які можна оскаржити окремо, її фактичним і безпосереднім наслідком є повернення цієї заяви заявнику. Водночас процесуальний закон чітко передбачає, що ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від основного рішення. Оскільки апеляційну скаргу було подано безпосередньо до апеляційного суду через систему «Електронний суд», саме цей суд мав повноваження вирішувати питання про відкриття провадження, а не повертати матеріали до суду першої інстанції. Таким чином, апеляційний суд припустився помилки, порушив норми процесуального права та безпідставно обмежив право батька на перегляд судового рішення.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу батька, скасував ухвалу Кропивницького апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №538/1109/25 від 03/06/2026
Предметом цього судового спору є законність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту та заборони реєстраційних дій щодо об’єднаної земельної ділянки площею 26 гектарів у справі за позовом прокурора про витребування її частини площею 12 гектарів.
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій взагалі не дослідили питання співмірності обраного заходу забезпечення із заявленими вимогами, адже арешт наклали на всю ділянку площею 26 гектарів, хоча спір стосується лише 12 гектарів. Судді звернули увагу, що у складі об’єднаної ділянки є землі, правомірність набуття яких відповідачкою не оспорюється, а тому таке обмеження безпідставно порушує її права. Крім того, накладення арешту на всю площу фактично блокує виконання рішення в іншій справі, де ці ж 12 гектарів уже було присуджено витребувати на користь держави. Верховний Суд також констатував процесуальне порушення, оскільки суди розглянули заяву прокурора без належного з’ясування обсягу позовних вимог та навіть за відсутності самої позовної заяви в матеріалах провадження. Водночас суд спростував доводи скаржниці про подвійне обтяження майна, роз’яснивши, що закриття кримінального провадження автоматично скасовує арешт, накладений у його межах слідчим.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу представника відповідачки, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про забезпечення позову і направив справу на новий розгляд.
Справа №461/5419/22 від 04/06/2026
Предметом цього судового спору є законність притягнення водія мопеда до кримінальної відповідальності за умисне заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості працівникові патрульної поліції під час виконання ним службових обов’язків.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили винуватість засудженого на підставі детального аналізу показань потерпілого, свідків, відеозаписів та висновків судово-медичних експертиз. Судді відхилили доводи захисту про відсутність умислу, зазначивши, що водій чітко усвідомлював переслідування поліцією, бачив умовний бар’єр із велосипедів та цілеспрямовано продовжив рух на правоохоронця, не зменшуючи швидкості. Колегія суддів підкреслила, що умисне створення реальної небезпеки для здоров’я поліцейського з метою уникнення затримання повністю охоплюється складом злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу України. Суд визнав безпідставними твердження про суперечливість медичних висновків, оскільки додаткова експертиза врахувала всі медичні документи, історію лікування та підтвердила прямий причинно-наслідковий зв’язок між наїздом і травмою коліна потерпілого. Також було констатовано, що апеляційний суд законно відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки захист не надав для цього передбачених законом вагомих підстав, а перша інстанція дослідила їх у повному обсязі. Таким чином, касаційна інстанція не виявила жодних істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування норм матеріального права.
Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу Львівського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення, підтвердивши вирок про призначення засудженому покарання у виді одного року обмеження волі.
Справа №324/258/17 від 26/05/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду щодо трьох осіб, обвинувачених у вчиненні розбою, поєднаного з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК України), яку прокурор оскаржував у касаційному порядку.
Оскільки наразі оприлюднено лише резолютивну частину постанови, а повний текст із детальною мотивацією буде проголошено пізніше, ми можемо окреслити ключові процесуальні мотиви суду, виходячи з характеру прийнятого рішення. Колегія суддів Верховного Суду, залишаючи рішення апеляційної інстанції без змін, виходила з того, що висновки Запорізького апеляційного суду є законними, обґрунтованими та ухваленими без істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції ретельно перевірив доводи касаційної скарги прокурора щодо можливих помилок у застосуванні закону про кримінальну відповідальність і не знайшов підстав для їх задоволення. Очевидно, суд дійшов висновку, що докази у справі були оцінені судом апеляційної інстанції у повній відповідності до процесуальних стандартів, а права обвинувачених не були порушені. Крім того, Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд надав вичерпні та переконливі відповіді на всі ключові доводи сторони обвинувачення, діючи виключно в межах своїх повноважень. Таким чином, вища судова інстанція констатувала відсутність будь-яких правових підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Верховний Суд прийняв остаточне рішення залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Запорізького апеляційного суду щодо трьох обвинувачених — без змін.
Справа №320/18291/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність трьох податкових повідомлень-рішень, якими компанії було збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість, нараховано штраф за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та застосовано фінансові санкції за нібито оптову торгівлю пальним без ліцензії.
Стосовно донарахування ПДВ суд зазначив, що хоча закон обмежує подання уточнюючих розрахунків безпосередньо під час перевірки, податковий орган при прийнятті фінального рішення зобов’язаний враховувати самостійно виправлені платником помилки та сплачені ним суми, якщо це відбулося до винесення податкового повідомлення-рішення. Щодо штрафу за торгівлю пальним суд погодився з попередніми інстанціями, оскільки підприємство мало всі необхідні ліцензії на право оптової торгівлі та зберігання пального, а поставка товару здійснювалася законно відповідно до умов договорів та правил Інкотермс. Водночас, розглядаючи питання штрафів за затримку реєстрації податкових накладних, Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про безумовне звільнення платника від відповідальності через карантин та воєнний стан. Суд пояснив, що з 27 травня 2022 року дія карантинного мораторію на штрафи припинилася, а звільнення від відповідальності у період воєнного стану прямо залежить від підтвердження можливості чи неможливості виконання платником своїх обов’язків. Оскільки правопорушення триває до моменту фактичної реєстрації накладної, штрафи за накладні, зареєстровані після скасування мораторію, мають застосовуватися за період, коли пільги вже не діяли. Оскільки суди попередніх інстанцій взагалі не перевіряли правильність розрахунку цих штрафів через помилкове тлумачення закону, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність детального дослідження цих обставин судом першої інстанції.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкової служби, залишивши в силі рішення про скасування штрафів за пальне та донарахування ПДВ, але скасував судові рішення в частині штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних і направив справу в цій частині на новий розгляд.
Справа №640/18319/20 від 09/06/2026
Я не можу надати повний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст містить лише вступну та резолютивну частини й не містить мотивувальної частини, що унеможливлює встановлення аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, а також перевірку наявності відступу від попередніх правових позицій Верховного Суду.
Справа №205/33/24 від 27/05/2026
Предметом цього спору є вимоги спадкоємиці про визнання недійсним договору іпотеки бази відпочинку, який був укладений її батьком на користь банку без обов’язкової нотаріально посвідченої згоди його дружини (матері позивачки).
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спірний договір іпотеки дійсно був укладений з порушенням закону, оскільки банк мав можливість дізнатися з паспорта іпотекодавця про його перебування у шлюбі та відсутність згоди дружини на розпорядження спільним майном. Водночас суд наголосив, що порушене право підлягає захисту лише в межах позовної давності, перебіг якої розпочався ще у 2008 році з моменту укладення договору, про який позивачка як позичальниця за основним кредитом достеменно знала. Судді відхилили аргументи позивачки про продовження строків через карантин та воєнний стан, оскільки трирічний строк позовної давності сплив задовго до введення цих особливих режимів. Окрім цього, колегія суддів визнала безпідставними вимоги банку про закриття провадження через нібито тотожність спорів, оскільки у цій справі змінилися підстави позову — позивачка тепер виступає не просто як боржник, а як законний співвласник майна на підставі рішення суду від 2021 року. Наостанок, суд визнав обґрунтованим і пропорційним зниження судами витрат банку на правничу допомогу з понад 180 тисяч до 15 тисяч гривень, враховуючи складність справи та критерій розумності.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційні скарги позивачки та банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові через сплив позовної давності — без змін.
Справа №160/36950/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» скасувати рішення державного реєстратора про внесення до реєстру відомостей щодо заборони вчинення реєстраційних дій, яку було встановлено на виконання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна у кримінальному провадженні.
Суд виходив з того, що арешт майна та супутня заборона на реєстраційні дії є заходами забезпечення кримінального провадження, які регулюються виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України. Оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконанням ухвали слідчого судді, вони мають кримінально-процесуальний характер, а не публічно-правовий. Органи досудового розслідування та суд під час кримінального провадження виконують владні процесуальні, а не адміністративно-управлінські функції, тому їхні дії не можуть оскаржуватися в порядку адміністративного судочинства. Власник майна, права якого обмежено у кримінальному процесі, має право звертатися із клопотанням про скасування арешту чи пов’язаних заборон безпосередньо до слідчого судді в рамках кримінальної справи. Адміністративні суди не наділені повноваженнями втручатися у кримінально-процесуальні заходи, а тому провадження у цій справі підлягало закриттю. Оскільки первинне рішення про арешт приймав Вищий антикорупційний суд, то й питання скасування похідних обмежень належить до компетенції цього ж суду за правилами кримінального судочинства.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємства без задоволення, підтвердивши законність закриття адміністративного провадження та роз’яснивши, що цей спір має вирішуватися Вищим антикорупційним судом за правилами кримінального судочинства.
Справа №202/1743/22 від 26/05/2026
Предметом спору є законність засудження громадянина до 11 років позбавлення волі за сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» шляхом передачі інформації про оборонні споруди Збройних Сил України та бомбосховища у прифронтовому Краматорську через месенджер «Телеграм».
Верховний Суд наголосив, що засуджений чітко усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, оскільки передавав детальні дані про окопи, блокпости та протитанкові їжаки особі, яка перебувала на окупованій території та воювала на боці так званої «ДНР». Судді відхилили аргументи захисту про недопустимість доказів, оскільки обвинувачений добровільно видав та розблокував свій мобільний телефон у присутності адвоката, а також підтвердив факт листування під час судового засідання. Твердження про застосування недозволених методів слідства були визнані безпідставними, адже засуджений заявив про це лише через чотири місяці після подій без наведення жодних конкретних фактів чи доказів. Крім того, колегія суддів спростувала доводи про порушення права на суд присяжних, пояснивши, що під час воєнного стану чинне законодавство передбачає колегіальний розгляд таких справ трьома професійними суддями. Зрештою, суд дійшов висновку, що зібрані докази є взаємоузгодженими та повністю доводять вину особи поза розумним сумнівом.
Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, якими засудженому призначено покарання у виді 11 років позбавлення волі, а касаційну скаргу захисника відхилив.
Справа №160/111/23 від 03/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення з державного бюджету заборгованості з відшкодування податку на додану вартість у розмірі понад 7,4 мільйона гривень та нарахованої пені.
Верховний Суд виходив з того, що відповідно до норм Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податкового боргу, сума бюджетного відшкодування ПДВ обов’язково зменшується на суму такого боргу. Суд підтвердив свою сталу позицію, що для застосування цього обмеження враховується загальний податковий борг підприємства з усіх податків і зборів, а не лише з ПДВ. Під час розгляду справи було встановлено, що позивач має заборгованість перед бюджетом, яка значно перевищує суму, яку він просить відшкодувати. Оскільки наявний податковий борг підприємства повністю перекриває суму заявленого ПДВ до відшкодування, правові підстави для стягнення цих коштів з бюджету відсутні. Суд також відхилив процесуальні закиди позивача, зазначивши, що апеляційний суд діяв законно та в межах принципу офіційного з’ясування обставин, витребувавши та дослідивши інтегровані картки платника податків. Таким чином, колегія суддів погодилася, що за наявності непогашених податкових зобов’язань перед державою платник не може претендувати на пряме стягнення коштів з бюджету.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємства без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову в позові — без змін.
Справа №740/2465/22 від 04/06/2026
Предметом цього спору є законність притягнення цивільної особи до кримінальної відповідальності за незаконне придбання та зберігання бойових припасів і вибухових пристроїв у період воєнного стану на території, де вже не ведуться активні бойові дії.
Суд виходив з того, що обвинувачений придбав та зберігав у себе вдома бойові гранати та десятки патронів уже після деокупації Чернігівської області, не маючи на це передбаченого законом дозволу. Колегія суддів відхилила доводи про зберігання зброї задля самозахисту, оскільки для кваліфікації цього злочину мотив не має значення, а реальної загрози життю чоловіка в той момент не існувало. Суд також не знайшов у діях громадянина ознак крайньої необхідності, підкресливши, що безконтрольне поводження зі зброєю в тилу не може виправдовуватися відсіччю збройній агресії РФ. Ба більше, обвинувачений демонстрував ці боєприпаси під час побутового конфлікту з іншими громадянами, що свідчить про очевидну суспільну небезпеку його поведінки. Наостанок, судді роз’яснили, що спеціальне законодавство про участь цивільних у захисті України не декриміналізує зберігання зброї, яка була знайдена або отримана всупереч офіційному порядку, встановленому МВС.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок Чернігівського апеляційного суду, яким чоловіку призначено 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком в 1 рік, — без змін.
Справа №335/13679/17 від 04/06/2026
Предметом цього спору є кримінальне обвинувачення громадянина в організації зловживання службовим становищем, службового підроблення та підбурювання військових службових осіб до бездіяльності під час будівництва взводних опорних пунктів у Донецькій області.
Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд припустився істотних порушень процесуального закону, оскільки належним чином не перевірив доводи прокурора щодо допустимості ключових доказів. Зокрема, колегія суддів не погодилася з висновком апеляційної інстанції про те, що висновки будівельно-технічної та економічної експертиз є недопустимими лише через їх отримання з іншого кримінального провадження. Суд наголосив, що чинне законодавство не вимагає від слідчих збирати докази виключно шляхом отримання тимчасового доступу до них, якщо володілець надав документи добровільно. Крім того, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, у разі виділення чи об’єднання справ не передбачено жодної спеціальної процедури для використання вже законно здобутих доказів у суміжних провадженнях. Водночас інші вимоги прокурора, зокрема щодо повторного допиту свідків та об’єднання проваджень, колегія суддів визнала безпідставними, оскільки апеляційний суд вирішив їх правильно. Таким чином, через передчасне та помилкове відхилення експертних висновків рішення апеляційного суду про залишення виправдувального вироку без змін не можна вважати законним та обґрунтованим.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Запорізького апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Справа №280/755/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови міграційної служби у прийнятті від громадянки РФ, яка набула громадянство України за територіальним походженням, декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про його припинення.
Верховний Суд наголосив, що закон зобов’язує особу, яка набула українське громадянство, протягом двох років вжити активних самостійних заходів для виходу з попереднього громадянства та надати відповідний офіційний документ. Подання декларації про відмову від іноземного громадянства є винятковим кроком, який допускається лише тоді, коли особа з незалежних від неї причин не може отримати документ про припинення громадянства. Суд підкреслив, що чинна форма декларації вимагає обов’язкового зазначення та обґрунтування конкретної законодавчої підстави, яка унеможливила такий вихід (наприклад, відсутність процедури виходу або її нездійснення уповноваженими органами). У цій справі позивачка підійшла до оформлення документів формально, вказавши у декларації лише свої персональні дані та не зазначивши жодної з передбачених законом незалежних причин. Сама по собі бездіяльність особи протягом дворічного строку не може вважатися поважною причиною, що звільняє її від обов’язку належного підтвердження неможливості виходу з громадянства. Оскільки позивачка не дотрималася встановленої процедури, міграційна служба діяла абсолютно правомірно, відмовивши у прийнятті такої декларації.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, підтвердивши законність рішення апеляційного суду про відмову в позові.
Справа №496/2814/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання постанови суду про накладення адміністративного стягнення після спливу загального тримісячного строку.
Верховний Суд зазначив, що хоча Кодекс України про адміністративні правопорушення та профільний Закон встановлюють загальний тримісячний строк для пред’явлення таких документів до виконання, у період дії воєнного стану діють особливі правила. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про виконавче провадження», на час воєнного стану перебіг усіх виконавчих строків переривається та поновлюється лише після його скасування. Оскільки норми кодексу у питаннях строків виконання відсилають до цього закону, зазначена пільгова норма є пріоритетною та поширюється на постанови у справах про адміністративні правопорушення. Відтак, строк пред’явлення постанови до виконання не сплив, а дії виконавця щодо відкриття проваджень були цілком правомірними. Крім того, суд наголосив, що саме лише неподання державним органом відзиву на позов не звільняє суди від обов’язку самостійно та всебічно перевірити законність спірних дій.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу державної виконавчої служби, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив позивачу у задоволенні позову.
Справа №362/1326/22 від 20/05/2026
У цій справі предметом спору є вимоги продавця про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, зобов’язання повернути документи на майно та стягнення 3 % річних через те, що покупець лише частково та з простроченням оплатила придбану нерухомість.
Суд керувався тим, що покупець прийняла житловий будинок і земельну ділянку, оселилася там із родиною та здійснила часткову оплату, що свідчить про її інтерес до виконання договору та фактичне його виконання обома сторонами. За таких обставин, відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, належним та ефективним способом захисту прав продавця є саме стягнення неотриманих коштів та нарахованих процентів, а не розірвання договору. Спеціальні норми закону дозволяють продавцю відмовитися від договору лише тоді, коли покупець взагалі відмовився і прийняти, і оплатити товар, чого у цій справі не було. Крім того, розірвання договору, який уже частково виконаний, не відповідає суті порушення (яке є суто грошовим) і може призвести до несправедливих наслідків чи невиправданого збагачення продавця, наприклад, якщо вартість майна зросла. Верховний Суд наголосив, що позивач, заявивши вимогу про розірвання договору замість стягнення боргу, обрав неналежний спосіб захисту своїх прав. Відтак, обрання неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу продавця без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову — без змін.
Справа №990/509/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є оскарження кандидатом на посаду судді рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його недопуску до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту через ненабрання прохідного бала на тестуванні когнітивних здібностей, попри успішне подолання ним мінімального допустимого порогу.
Суд зазначив, що профільний закон чітко розмежовує поняття «середній допустимий бал», який свідчить про успішне складання етапу іспиту, та «прохідний бал», який визначає допуск до наступного етапу з урахуванням кількості вакантних посад. Комісія наділена дискреційними повноваженнями встановлювати прохідний бал для когнітивного тестування на рівні, що перевищує мінімальний поріг, оскільки це відповідає конкурсній природі добору. Спеціалізаційний підхід при визначенні прохідного бала є цілком виправданим, адже він забезпечує баланс між реальними потребами судової системи та кількістю кандидатів у межах конкретних юрисдикцій. Крім того, позивач був завчасно обізнаний із затвердженими правилами та квотами добору і не оскаржував їх до початку іспитів. Суд також відхилив процедурні зауваження позивача, вказавши, що оприлюднення додаткових прикладів завдань за три дні до тестування мало лише роз’яснювальний характер і не змінювало методологію оцінювання, а обов’язку розкривати технічні характеристики програмного забезпечення у Комісії немає.
Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову в задоволенні позову кандидата до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №307/2430/24 від 27/05/2026
Предметом цього судового розгляду є питання доцільності та співмірності забезпечення позову шляхом заборони будівництва міні-гідроелектростанцій на орендованих земельних ділянках у межах спору про визнання недійсними договорів оренди цих ділянок та скасування рішень селищної ради.
Верховний Суд керувався тим, що забудовник має чинний дозвіл на виконання будівельних робіт, який не оскаржується в межах цієї справи, а доказів його скасування чи зупинення позивачем надано не було. Крім того, судове рішення в адміністративній справі, на яке посилався апеляційний суд як на підтвердження незаконності формування спірних земельних ділянок, було скасовано Верховним Судом, а отже, цей факт не є доведеним. Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами, а повна заборона будівництва за наявності чинних дозвільних документів є непропорційним обмеженням прав землекористувача. Також колегія суддів зазначила, що можливе задоволення основного позову про недійсність договорів оренди в майбутньому стане самостійною та законною підставою для знесення збудованих об’єктів за рахунок забудовника, тому невжиття заборони не завадить ефективному захисту прав позивача. Наостанок, суд підкреслив необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, оскільки зупинення господарської діяльності забудовника може призвести до незворотних фінансових втрат, що є неспівмірним із можливим порушенням прав позивача.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги селищної ради та забудовника, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у забезпеченні позову.
Справа №140/5864/23 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимога колишнього поліцейського визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Волинській області та зобов’язати його зарахувати до стажу служби для розрахунку вислуги років період роботи позивача на посаді вчителя фізики та математики у загальноосвітній школі.
Суд виходив з того, що чинне законодавство, зокрема Закон України «Про Національну поліцію» та Порядок № 393, чітко визначає вичерпний перелік періодів, які можуть бути зараховані до стажу служби в поліції. За загальним правилом, у разі переходу на службу до органів Національної поліції за особою зберігається право на зарахування лише того попереднього стажу, який був набутий під час роботи в державних органах на посадах державної служби. Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів встановила, що у спірний період з лютого по червень 1996 року позивач працював учителем у загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Оскільки посада вчителя у школі не належить до посад державної служби, а сам навчальний заклад не є державним органом у розумінні закону, цей період роботи не може бути включений до стажу служби в поліції. Крім того, суд зауважив, що вимоги позивача щодо пільгового обчислення періоду його участі в АТО вже досліджувалися судами в іншій справі, а тому повторний їх розгляд є процесуально неможливим. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №640/7709/19 від 09/06/2026
Предметом цього спору є оскарження громадянкою Республіки Білорусь рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні її біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Суд керувався тим, що обов’язок доказування обґрунтованості побоювань переслідування покладається на самого заявника, який має надати міграційній службі та суду правдиві, послідовні та об’єктивні факти. У цій справі твердження позивачки про те, що її чоловіка-поета вбили білоруські спецслужби за написання політичної поеми, були спростовані відкритими історичними джерелами, які доводять, що цей твір був створений ще у XIX столітті, а інформація про смерть чоловіка відсутня у міжнародних правозахисних звітах. Суд також визнав суперечливими та плутаними свідчення жінки щодо вбивства її матері «кедебістами», оскільки під час різних співбесід вона надавала кардинально різні версії цієї події. Крім того, участь позивачки в опозиційних мітингах у Білорусі не мала для неї жодних задокументованих негативних наслідків, таких як адміністративні арешти чи штрафи. Наостанок, колегія суддів звернула увагу на те, що жінка виїхала з Білорусі ще у 2007 році, а за отриманням статусу біженця в Україні звернулася лише через 12 років — у 2019 році. Відповідно до практики Верховного Суду, такий тривалий проміжок часу між виїздом з країни походження та зверненням за захистом свідчить про відсутність у особи реальних та обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову — без змін.
Справа №183/933/19 від 08/06/2026
Предметом цього спору є вимоги одного із співвласників про виділ у натурі його частки, що становить 13/100 двоквартирного будинку з оздоровчим комплексом та кафе-баром, в окремий об’єкт нерухомості з визнанням на нього права власності.
Верховний Суд наголосив, що юридичні поняття «поділ» та «виділ» майна не є тотожними, адже вони мають різну правову природу, процедуру та наслідки. Для виділу своєї частки в натурі позивач мав надати суду технічний висновок саме про можливість виділу частки, а не про можливість поділу всього об’єкта нерухомості. Крім того, будь-яка виділена в натурі частина нерухомості обов’язково повинна бути повністю ізольованою, мати окремий вихід та власні автономні системи життєзабезпечення, що не було належно підтверджено у цій справі. Суд також звернув увагу на відсутність у матеріалах справи будь-яких відомостей про правовий статус земельної ділянки, на якій розташована будівля. Наостанок, позивач не довів наявності реального спору та порушення своїх прав, оскільки навіть не звертався до інших співвласників із пропозицією вирішити це питання мирним шляхом через укладення нотаріального договору.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, підтвердивши законність постанови апеляційного суду про відмову в задоволенні позову.
Справа №940/327/23 від 03/06/2026
Предметом цього спору є позовні вимоги племінниці померлого про визнання недійсним шлюбу, укладеного між її покійним дядьком та жінкою, яка здійснювала за ним догляд, з мотивів його фіктивності та відсутності вільної згоди через стан здоров’я чоловіка.
Верховний Суд узяв до уваги висновок судово-психіатричної експертизи, який повністю спростував доводи позивачки та підтвердив, що чоловік на момент реєстрації шлюбу не мав психічних розладів, усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними. Суд також врахував, що квартира, про намір заволодіти якою заявляла позивачка, на момент укладення шлюбу перебувала в комунальній власності, не була приватизована, а отже, взагалі не входила до спадкової маси. Крім того, показаннями свідків було підтверджено, що між подружжям існували близькі стосунки, вони проживали разом однією сім’єю, а відповідачка щиро піклувалася про чоловіка та доглядала його до самої смерті. Колегія суддів наголосила, що шлюб може бути визнаний фіктивним лише за умови, що обидві сторони діяли свідомо без наміру створити сім’ю, проте в цій справі позивачка не надала жодних належних доказів на підтвердження своїх звинувачень. Водночас суд відхилив процедурні скарги відповідачки щодо її неповідомлення апеляційним судом, оскільки матеріали справи доводять, що суд вжив усіх можливих заходів для її виклику, зокрема через оголошення на офіційному вебсайті. Таким чином, Верховний Суд констатував, що суд першої інстанції ухвалив законне рішення, яке апеляційний суд скасував помилково.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу відповідачки, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову про визнання шлюбу недійсним було відмовлено.
Справа №705/2159/19 від 03/06/2026
Предметом цього спору є скарга громадянки на протиправну бездіяльність державного виконавця щодо незабезпечення негайного та повного виконання судового рішення про її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій підійшли до розгляду скарги занадто формально та звужено, зосередившись лише на питанні обмеження виїзду керівника боржника за кордон і строках розгляду заяв за Законом «Про звернення громадян». Водночас поза увагою судів залишилася суть скарги — тривале фактичне невиконання рішення про поновлення на роботі, зокрема незабезпечення робочого місця та доступу на підприємство. Суд касаційної інстанції вказав, що суди повністю проігнорували важливі докази, серед яких постанова керівника вищого органу державної виконавчої служби, якою дії виконавця вже було офіційно визнано протиправними. Крім того, апеляційний суд порушив процесуальні норми, оскільки взагалі не надав оцінки новим доказам, поданим сторонами, та не мотивував їх прийняття чи відхилення. Таким чином, через недослідження зібраних у справі доказів суди не встановили фактичних обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №727/1748/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Суд зазначив, що невиплата вихідної допомоги в день звільнення є прямим порушенням трудових прав працівника, що покладає на роботодавця обов’язок виплатити компенсацію. Водночас суд керувався змінами до статті 117 КЗпП України, які набрали чинності у липні 2022 року та обмежили максимальний період нарахування такої компенсації шістьма місяцями. Судді підтвердили, що до триваючих правовідносин, які розпочалися до законодавчих змін, після 19 липня 2022 року застосовується саме це шестимісячне обмеження. Окрім цього, Верховний Суд наголосив, що встановлення законодавчого ліміту у шість місяців не скасовує повноважень суду зменшувати суму стягнення на засадах пропорційності. При визначенні справедливого розміру виплати суди мають оцінювати розмір реального боргу, тривалість затримки, фінансовий стан підприємства та поведінку сторін. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених вимог із сумою заборгованості, колегія суддів визнала стягнення 100 000 гривень справедливим і збалансованим рішенням, яке не стане надмірним тягарем для підприємства критичної інфраструктури.
Верховний Суд залишив касаційні скарги позивача та відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення на користь звільненого працівника 100 000 гривень — без змін.
Справа №740/2465/22 від 04/06/2026
Предметом цього судового спору є законність та обґрунтованість засудження громадянина за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України.
Оскільки колегією суддів наразі проголошено лише резолютивну частину рішення, детальні мотиви суду будуть викладені у повному тексті постанови, який оприлюднять за кілька днів. Проте, виходячи з меж касаційного перегляду, судді керувалися перевіркою того, чи правильно апеляційний суд застосував норми кримінального закону та чи не допустив істотних порушень процесуальних прав обвинуваченого. Очевидно, колегія суддів ретельно проаналізувала доводи скаржника щодо можливих процедурних помилок чи неправильної оцінки доказів судом нижчої інстанції. Суд дійшов висновку, що вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та справедливим, а процедура розгляду справи не містила порушень, які б вимагали скасування рішення. Таким чином, аргументи засудженого про незаконність його вироку були визнані безпідставними та повністю відхилені судом касаційної інстанції.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити вирок Чернігівського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.
Справа №755/958/25 від 04/06/2026
Предметом цього судового спору є кримінальна відповідальність водія за порушення правил безпеки дорожнього руху у стані наркотичного сп’яніння, що призвело до зіткнення з електровелосипедом та завдання потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, матеріали справи не містять жодних належних підтверджень того, що обвинувачений та потерпілий були вчасно й належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в апеляції. Сама лише наявність у матеріалах довідок про відправку SMS-повідомлень, за відсутності звітів про їх доставку чи відповідних заяв від учасників про згоду на такий формат, не може вважатися належним сповіщенням. Проведення засідання за відсутності обвинуваченого позбавило його права на захист, участі в судових дебатах та виголошення останнього слова. Водночас потерпілий був позбавлений свого законного права безпосередньо в суді висловити власну думку щодо суворості призначеного покарання. Оскільки фундаментальні засади рівності, змагальності та права на участь у процесі було грубо порушено, колегія суддів констатувала неможливість залишення рішення апеляційного суду в силі.
Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та направив кримінальне провадження на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №359/208/19 від 04/06/2026
Предметом цього спору є обвинувачення колишнього державного кадастрового реєстратора у службовій недбалості, що нібито призвела до незаконної реєстрації трьох земельних ділянок вартістю понад два мільйони гривень та завдання тяжких наслідків державним інтересам.
Колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками попередніх інстанцій про невинуватість посадовця, оскільки сторона обвинувачення не довела його вину поза розумним сумнівом. Суд встановив, що фактичної реєстрації спірних земельних ділянок не відбулося, адже обвинувачений лише створив заявки в системі, а самі ділянки взагалі відсутні в Національній кадастровій системі. Крім того, прокурори не надали оригіналів реєстраційних справ і посилалися на копії документів, які були отримані в позапроцесуальний спосіб та не відкривалися стороні захисту. Суд також звернув увагу на те, що в обвинувальному акті не було конкретизовано службових обов’язків, які нібито порушив реєстратор, та не доведено причинно-наслідкового зв’язку з наслідками. Наостанок, експертиза щодо оцінки землі була проведена неуповноваженою особою без дозволу слідчого судді, а незаконне право власності на землю виникло через підроблене розпорядження райдержадміністрації, а не через дії обвинуваченого.
Верховний Суд залишив без змін виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, повністю відхиливши касаційну скаргу прокурора.
Справа №345/5000/24 від 26/05/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є законність засудження особи за хуліганство за частиною 1 статті 296 Кримінального кодексу України, а також правомірність вирішення цивільного позову потерпілого про відшкодування шкоди в межах кримінального процесу.
Оскільки оприлюднено лише резолютивну частину постанови, а повний текст буде проголошено згодом, ключові мотиви суду можна реконструювати через призму його процесуального рішення. Верховний Суд, очевидно, виявив суттєві порушення вимог процесуального закону, які були допущені судами попередніх інстанцій саме під час розгляду цивільного позову потерпілого. Судді дійшли висновку, що питання відшкодування матеріальної чи моральної шкоди не було належним чином досліджено, що завадило ухвалити законне і справедливе рішення в цій частині. Водночас колегія суддів не знайшла підстав для сумнівів у доведеності вини засудженого у вчиненні хуліганства, тому вирок у частині кримінального покарання залишено без змін. Таким чином, Верховний Суд вирішив відокремити питання кримінальної відповідальності від цивільно-правових наслідків, направивши цивільний позов на новий розгляд за правилами цивільного судочинства для детальнішого з’ясування всіх обставин завдання шкоди.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення цивільного позову та призначивши в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, а в решті — залишив судові рішення без змін.
Справа №638/19723/16-к від 02/06/2026
Я не можу виконати детальний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст є лише короткою резолютивною частиною постанови Верховного Суду, яка за законом не містить опису обставин справи, аргументів сторін та мотивувальної частини з обґрунтуванням позиції суду.
Справа №757/43162/23-ц від 08/06/2026
Предметом цього спору є витребування з чужого незаконного володіння двох земельних ділянок у місті Києві та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію іпотеки та обтяжень на це майно.
Суд виходив з того, що позивач набув право власності на ділянки на підставі чинного договору купівлі-продажу, який не був визнаний недійсним у судовому порядку. Водночас компанія «Галфіна Бізнес ЛТД» оформила право власності на цю ж землю через несанкціоноване втручання в державний реєстр від імені нотаріуса, яка насправді жодних реєстраційних дій не вчиняла, що згодом було офіційно скасовано Міністерством юстиції України. Оскільки продавець не мав законних прав на майно, наступні договори купівлі-продажу та іпотеки з ТОВ «Цифро-рум» є нікчемними і не створюють правових наслідків. Суд також встановив недобросовісність дій ТОВ «Цифро-рум», яке знало або повинно було знати про сумнівність попередньої реєстрації права власності за продавцем. Крім того, передача ділянок відповідачу відбулася безоплатно, що відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України дає законному власнику безумовне право витребувати своє майно у будь-якому випадку. Наостанок, скасування рішень про реєстрацію іпотеки та обтяжень визнано судом найефективнішим способом захисту, який дозволяє повністю відновити права законного володільця без необхідності ініціювання нових судових процесів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Цифро-рум» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та повернення землі законному власнику — без змін.
Справа №324/258/17 від 26/05/2026
Предметом спору є законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій щодо виправдання двох осіб у зв’язку з недоведеністю їхньої участі у розбійному нападі та засудження третього фігуранта за ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України.
Верховний Суд погодився з висновками попередніх судів про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом факт вчинення розбійного нападу групою осіб за попередньою змовою. Допитані у справі свідки не були безпосередніми очевидцями злочину, а їхні свідчення базувалися виключно на словах самого потерпілого, який помер до моменту судового розгляду. Протокол допиту потерпілого на стадії досудового розслідування взагалі був відсутній у матеріалах справи, і прокурор не зміг надати його суду для дослідження. Суд визнав протокол слідчого експерименту за участю померлого потерпілого неналежним доказом, оскільки зафіксовані на відео відповіді на навідні запитання слідчого суперечили показанням обвинувачених про спільне вживання алкоголю. Через смерть потерпілого та неможливість провести його перехресний допит у суді, виниклі суперечності в доказах виявилося неможливо усунути. Керуючись принципом презумпції невинуватості, суд витлумачив усі сумніви щодо винуватості двох виправданих осіб на їхню користь через брак інших допустимих доказів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду, якою підтверджено виправдання двох осіб та засудження третього фігуранта, — без змін.
Справа №534/2031/12 від 09/06/2026
Предметом розгляду у цьому провадженні є призначення до касаційного розгляду скарги засудженого на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, які були винесені ще у 2013 та 2014 роках відповідно.
Суддя взяв до уваги, що кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого було витребувано ще в липні 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У зв’язку з масштабною судовою реформою та набранням чинності змінами до процесуального законодавства, повноваження суду касаційної інстанції перейшли до новоствореного Верховного Суду. Відповідно до вимог закону “Про судоустрій і статус суддів”, матеріали цієї справи були належним чином передані до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Суд констатував, що на даному етапі всі необхідні підготовчі дії для розгляду скарги засудженого були повністю та успішно завершені. Керуючись нормами Кримінального процесуального кодексу України 1960 року та перехідними положеннями чинного кодексу, суддя встановив наявність усіх законних підстав для призначення справи до розгляду. Також суд наголосив на необхідності обов’язкового повідомлення всіх зацікавлених учасників процесу про дату та час майбутнього судового засідання.
Суддя ухвалив призначити касаційний розгляд кримінальної справи на 11 червня 2026 року та повідомити про це всіх визначених законом учасників процесу.
Справа №380/25163/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є протиправна, на думку позивачів (членів сім’ї загиблого прикордонника), бездіяльність органів Державної прикордонної служби України щодо непризначення та невиплати їм одноразової грошової допомоги у розмірі 15 мільйонів гривень у зв’язку із загибеллю військовослужбовця під час дії воєнного стану.
Верховний Суд наголосив, що право на судовий захист обмежене процесуальними строками, які дисциплінують учасників процесу та забезпечують принцип правової визначеності. Суд зазначив, що позивачі дізналися про відмову у виплаті допомоги ще наприкінці 2023 року, коли отримали офіційні листи від Прикордонного загону з висновком про відсутність у них права на виплату 15 мільйонів гривень. Колегія суддів відхилила висновки апеляційного суду про інформаційний характер цих листів, вказавши, що вони містили остаточне вирішення питання по суті. Суд підкреслив, що повторне звернення позивачів із тотожними заявами у 2024 році та отримання нової відмови не перериває і не розпочинає заново перебіг шестимісячного строку звернення до суду. Крім того, тривала пасивна поведінка позивачів протягом майже 11 місяців без поважних і непереборних причин свідчить про пропуск процесуального строку, що є підставою для залишення позову без розгляду.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги відповідачів, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду.
Справа №520/32040/25 від 09/06/2026
1. Предметом цього судового спору є процесуальне питання щодо можливості залучення дружини померлого позивача як його правонаступника у справі про визнання протиправними дій Пенсійного фонду та зобов’язання здійснити перерахунок і виплату пенсії без застосування понижувальних коефіцієнтів.
2. Суд виходив з того, що процесуальне правонаступництво в адміністративному судочинстві є можливим лише у разі, якщо відбулося правонаступництво у матеріальних правовідносинах. Відповідно до цивільного законодавства, право на пенсію є нерозривно пов’язаним з особою спадкодавця, а тому воно не входить до складу спадщини. Спадкоємці можуть претендувати лише на конкретні суми пенсії, які вже були нараховані за життя пенсіонера, але залишилися недоотриманими у зв’язку з його смертю. Оскільки предметом цього позову була вимога щодо зміни порядку обчислення пенсії на майбутнє, ці правовідносини є суто особистими і припинилися зі смертю позивача. Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції про закриття справи жодним чином не вирішувало питання про власні права чи обов’язки дружини померлого, вона не мала процесуального права на його апеляційне оскарження. Таким чином, апеляційний суд діяв абсолютно законно, закривши провадження за її скаргою через відсутність підстав для правонаступництва.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу дружини померлого позивача без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття провадження — без змін.
Справа №145/146/17 від 09/06/2026
Предметом цього судового розгляду є заява громадянина про перегляд судових рішень про притягнення його до адміністративної відповідальності у зв’язку із встановленням Європейським судом з прав людини порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні цієї справи.
Суддя Великої Палати Верховного Суду виходив з того, що чинне законодавство прямо передбачає можливість перегляду постанов у справах про адмінправопорушення, якщо міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, виявила порушення з боку держави. Дослідивши матеріали, суд встановив, що заявник належним чином обґрунтував свої вимоги, додавши до заяви копію рішення ЄСПЛ у справі «Аврамич проти України» англійською мовою. Водночас, для повноцінного та об’єктивного розгляду справи національним судом необхідна офіційна копія цього рішення разом із її автентичним перекладом українською мовою. Закон покладає обов’язок витребувати такі документи на суддю-доповідача, який має невідкладно звернутися до органу, відповідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи. Оскільки подана заява повністю відповідає всім процесуальним вимогам закону і підстав для її повернення немає, суд дійшов висновку про необхідність здійснення цього процедурного кроку. Таким уповноваженим органом в Україні є Міністерство юстиції, до якого суд і скеровує відповідний запит для отримання офіційних документів.
Суд ухвалив рішення витребувати від Міністерства юстиції України копію рішення Європейського суду з прав людини у справі «Аврамич проти України» та його офіційний переклад для подальшого розгляду заяви.
Справа №638/19723/16-к від 02/06/2026
Предметом цього судового спору є законність перекваліфікації дій обвинуваченого з замаху на умисне вбивство на примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань, а також правомірність його подальшого звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що огляд орендованої квартири без ухвали слідчого судді чи згоди фактичних наймачів є порушенням права на недоторканність житла, навіть якщо дозвіл на це дав безпосередній власник приміщення. Окрім цього, судді підтвердили відсутність у матеріалах справи доказів прямого умислу обвинувачених на вбивство потерпілих, що робить перекваліфікацію їхніх дій на статтю 355 Кримінального кодексу України цілком обґрунтованою. Колегія суддів зазначила, що апеляційний суд детально дослідив та оцінив усі допустимі докази, зокрема показання свідків, результати негласних слідчих дій та висновки експертиз. Стосовно доводів прокурора про занадто м’яке покарання, суд вказав, що фігуранту було призначено максимальний строк у межах санкції статті з урахуванням його тяжких хронічних захворювань та відсутності попередніх судимостей. Прокурор не зміг надати переконливих аргументів, які б доводили явну несправедливість чи диспропорційність такого заходу примусу. З огляду на це, рішення апеляційного суду про звільнення особи від відповідальності через закінчення строків давності є цілком законним та процесуально обґрунтованим.
У підсумку Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №990/469/25 від 04/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є вимоги кандидатів на посаду судді визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в частині затвердження результатів їхнього тестування когнітивних здібностей, через які їх не було допущено до наступного етапу іспиту, та зобов’язати Комісію поновити їхню участь у доборі.
**Основні аргументи, якими керувався суд:**
По-перше, суд зазначив, що закон прямо виключає тестування когнітивних здібностей із обов’язку попереднього оприлюднення переліку питань, а вся необхідна інформація про структуру та методику оцінювання була завчасно та в повному обсязі опублікована Комісією. По-друге, твердження позивачів про некоректну роботу комп’ютерної техніки та зависання програми суд визнав недоведеними, оскільки кандидати не зверталися до уповноважених осіб із технічними скаргами безпосередньо під час тестування, як того вимагають правила. По-третє, колегія суддів наголосила, що Комісія діяла виключно в межах своїх повноважень, забезпечивши належну організацію іспиту, розробку та апробацію надійної бази тестових завдань із залученням спеціалізованого розробника. По-четверте, суд визнав законною відмову надати позивачам повні тексти питань із правильними відповідями, оскільки ці матеріали є інформацією з обмеженим доступом, і їх розголошення може зашкодити неупередженості майбутніх процедур добору. Крім того, встановлення часового ліміту у 30 хвилин на 40 запитань є виключною дискрецією Комісії, яка не зобов’язана встановлювати однакову тривалість тестів для різних конкурсів. Наостанок, суд підкреслив, що недосягнення кандидатами прохідного балу є об’єктивним наслідком конкурсу, а задоволення позову поставило б інших учасників добору в нерівне становище.
**Рішення суду:**
Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог кандидатів.
Справа №174/768/23 від 27/05/2026
Предметом цього спору є встановлення факту проживання позивача однією сім’єю зі спадкодавцем не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, що дає йому право претендувати на спадкування нерухомого майна у четверту чергу.
Верховний Суд керувався тим, що безпідставне поновлення судом апеляційної інстанції строку на оскарження рішення, яке вже набрало законної сили, є прямим порушенням принципу правової визначеності та права на справедливий суд. Судді наголосили, що для прокурора, який діє в інтересах міської ради, перебіг строку на апеляцію розпочинається з моменту отримання рішення саме цим органом місцевого самоврядування, а не з дня виявлення рішення прокурором у судовому реєстрі. Апеляційний суд належним чином не перевірив, коли саме міська рада отримала копію рішення суду першої інстанції, та не навів переконливих і об’єктивно непереборних причин для поновлення цього строку майже через рік після ухвалення рішення. Крім того, поза увагою апеляційного суду залишився той факт, що сама міська рада повністю визнала позовні вимоги ще в суді першої інстанції. Через ці процесуальні порушення колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження було відкрите помилково та передчасно, без належного мотивування поважності причин пропуску строку.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував ухвалу про відкриття апеляційного провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду, а справу направив назад до апеляційної інстанції для повторного вирішення питання про можливість відкриття провадження.
Справа №932/5808/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є оскарження боржником бездіяльності державної виконавчої служби щодо незняття арештів з його майна, які були накладені понад десять років тому у виконавчих провадженнях, що наразі вже знищені, а строки пред’явлення виконавчих документів давно сплинули.
Верховний Суд наголосив, що арешт майна є виключно заходом забезпечення виконання судового рішення, тому він не може існувати безстроково та автономно за відсутності відкритого виконавчого провадження чи реальної можливості його виконання. Судді зазначили, що тривале збереження обмежень на майно боржника (у цій справі — більше 10 років) за відсутності будь-яких дій з боку стягувача є непропорційним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, що прямо порушує Конституцію України та Конвенцію про захист прав людини. Також колегія суддів підтвердила, що саме правонаступник органу державної виконавчої служби, який первинно накладав арешт, зобов’язаний вирішувати питання про його скасування. Окрім цього, суд роз’яснив, що належним способом захисту для боржника у такому випадку є саме подання скарги на бездіяльність виконавця в межах судового контролю, а не звернення з окремим цивільним позовом. Оскільки апеляційний суд належним чином не дослідив ці обставини та не оцінив законність тривалого обмеження прав власника, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність повторного аналізу доказів.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу представника боржника, скасував постанову Дніпровського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №380/25163/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є правомірність дій та бездіяльності органів Державної прикордонної служби України щодо відмови у призначенні та виплаті членам сім’ї загиблого військовослужбовця одноразової грошової допомоги у розмірі 15 мільйонів гривень, а також дотримання позивачами встановленого законом шестимісячного строку для звернення до суду.
Верховний Суд наголосив, що шестимісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, що є важливим інструментом забезпечення юридичної визначеності та дисциплінування учасників процесу. Суд встановив, що позивачі отримали чітку та остаточну відмову у виплаті допомоги ще у жовтні 2023 року, а отже, саме з цього моменту вони достеменно знали про порушення своїх прав і мали реальну можливість звернутися до суду. Ці первинні листи-відповіді прикордонного загону мали характер вирішення питання по суті, а не просто інформаційний чи розпорядчий характер, як помилково вважав апеляційний суд. Повторне звернення позивачів із тотожними заявами у вересні 2024 року та отримання нової аналогічної відмови не може вважатися початком перебігу строку звернення до суду, оскільки це дозволило б штучно та безкінечно поновлювати процесуальні строки, нівелюючи інститут позовної давності. Тривала пасивна поведінка позивачів протягом майже 11 місяців без наявності будь-яких об’єктивно непереборних обставин свідчить про неповажність причин пропуску строку. Добросовісне користування процесуальними правами зобов’язує учасників справи діяти сумлінно та без зайвих зволікань, тому суд першої інстанції цілком законно залишив позов без розгляду.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги прикордонних відомств, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду через пропуск строку звернення.
Справа №752/14827/25 від 09/06/2026
Предметом цього судового розгляду є подання Київського апеляційного суду про направлення кримінального провадження за обвинуваченням особи у шахрайстві з одного суду до іншого, які розташовані в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Оскільки колегією суддів було проголошено лише резолютивну частину ухвали, детальні мотиви рішення будуть викладені у повному тексті судового акта. Проте, виходячи з практики розгляду подібних питань за статтею 34 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд оцінював наявність виняткових обставин для зміни територіальної підсудності. Судді аналізували, чи забезпечить зміна суду швидкість та ефективність судового розгляду, зокрема, з урахуванням місця проживання обвинуваченого, потерпілих та свідків. Очевидно, колегія суддів не знайшла переконливих доказів того, що розгляд справи у початковому суді є неможливим або суттєво ускладненим. Суд керувався загальним принципом, за яким кримінальне провадження має здійснюватися судом, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено злочин, якщо немає екстраординарних підстав для іншого. Відтак, аргументи апеляційного суду щодо необхідності передачі справи до іншого регіону були визнані недостатніми для порушення загальних правил підсудності.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити подання Київського апеляційного суду без задоволення, відмовивши у направленні кримінального провадження до іншого суду.
Справа №990/372/24 від 02/06/2026
У цій справі предметом спору є законність дій та рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка визнала суддю Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала Вищій раді правосуддя звільнити її.
По-перше, суд дійшов висновку, що за наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності рішення щодо відповідності судді займаній посаді мав приймати виключно пленарний склад Комісії, а не її колегія, яка не мала на це законних повноважень. По-друге, оскаржуване рішення визнано невмотивованим, оскільки Комісія обмежилася лише загальним підрахунком балів і не пояснила, за які саме порушення та в якому обсязі вони знижувалися. Крім того, суд встановив, що факти ухвалення рішень під час відпусток чи навчання були звичайними технічними описками в датах документів, створених помічником, тоді як реальні електронні підписи суддя накладала у робочі дні. Також Комісія безпідставно проігнорувала критично високе навантаження судді та повну відсутність скарг на її роботу з боку учасників процесів за всю її кар’єру. Щодо майна, суд підтвердив, що закон не зобов’язує суддю перевіряти джерела доходів родичів, які не є членами її сім’ї, а помилку в декларації щодо квартири чоловіка вона виправила самостійно, щойно дізналася про неї. Наостанок, звинувачення в академічній недоброчесності виявилися безпідставними, оскільки Комісія не має повноважень робити такі висновки, а наукові праці судді насправді були належним чином опубліковані в електронному репозиторії академії.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив позовні вимоги, скасувавши рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та зобов’язавши провести з нею повторну співбесіду за законною процедурою.
Справа №161/7634/24 від 20/05/2026
Предметом цього спору є вимоги колишньої дружини, яка діє у власних інтересах та інтересах двох малолітніх дітей, про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення до неї на підставі того, що вони були включені до ордера на це житло та договору найму.
Верховний Суд наголосив, що право користування жилим приміщенням у члена сім’ї наймача виникає безпосередньо у зв’язку з його включенням до ордера, а не з моменту фактичного фізичного вселення в квартиру. Судді вказали, що позивачка та її діти були офіційно включені до ордера на житло, зареєстрували там своє місце проживання, а також були прямо зазначені як члени сім’ї наймача у чинному договорі найму. Крім того, колегія суддів підкреслила, що визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливе виключно в судовому порядку, проте відповідних зустрічних позовів чи рішень суду у цій справі не було. Суди попередніх інстанцій помилково проігнорували ці обставини та не надали належної правової оцінки договору найму, де позивачка вказана як користувач приміщення. Верховний Суд також зазначив, що питання збереження чи втрати права на житло має вирішуватися з дотриманням балансу інтересів сторін та гарантій статті 8 Конвенції про захист прав людини. Через неповноту дослідження цих ключових доказів та обставин висновки судів попередніх інстанцій про відмову у вселенні є передчасними та необґрунтованими.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував постанову Волинського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №333/6690/18 від 10/06/2026
Предметом цього судового спору є визначення місця проживання малолітньої доньки сторін з одним із батьків (матір’ю чи батьком) та стягнення аліментів на її утримання.
Верховний Суд наголосив, що при вирішенні таких чутливих спорів ключовим є принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, які мають безумовний пріоритет над інтересами та правами самих батьків. Судді врахували, що чинне законодавство та міжнародні стандарти не містять жодної презумпції на користь матері, а обоє батьків мають абсолютно рівні права та обов’язки щодо виховання дитини. Важливим аргументом стало безпосереднє заслуховування думки самої дівчинки, якій на момент розгляду виповнилося майже 12 років: вона чітко, послідовно та свідомо висловила бажання проживати саме з батьком. Ця позиція дитини була повністю підтверджена висновками психологів та органів опіки, які зафіксували глибокий психоемоційний зв’язок дівчинки з батьком та її певне відчуження від матері. Крім того, суд звернув увагу на те, що дитина вже тривалий час проживає в стабільному та безпечному середовищі з батьком, який повністю забезпечує її розвиток, навчання та медичний догляд, тому зміна її усталеного способу життя не відповідала б її інтересам.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу матері без задоволення, підтвердивши законність рішень попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з батьком.
Справа №568/1010/21 від 08/06/2026
Предметом цього судового спору є поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя, а саме: житлового будинку, виробничого приміщення (зерносховища) та знятих з банківського рахунку грошових коштів.
При винесенні рішення суд керувався законодавчою презумпцією спільності майна подружжя, згідно з якою все майно, набуте за час шлюбу, вважається спільним, а тягар спростування цього правила покладається на того з подружжя, хто з ним не згоден. Оскільки спірний житловий будинок був зареєстрований як новостворене майно у 2011 році під час шлюбу, а належних доказів його будівництва виключно до шлюбу чи за особисті кошти чоловіка надано не було, суд визнав його об’єктом спільної власності. Щодо будівлі зерносховища, суди встановили, що чоловік набув її в період шлюбу в рахунок майнового паю, і спростували твердження про належність цієї будівлі фермерському господарству, оскільки майно не передавалося до його статутного капіталу. Пенсійні виплати у розмірі 310 000 гривень, які чоловік зняв готівкою незадовго до розлучення, суд також визнав спільним майном, адже пенсія, отримана в період шлюбу, є спільним доходом. При цьому суд відхилив аргументи про витрачання цих коштів на лікування чоловіка, оскільки у матеріалах справи не було жодних фінансових документів, чеків чи договорів про медичні послуги, які б підтверджували такі витрати. Таким чином, через відсутність доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна, суд дійшов висновку про необхідність його поділу в рівних частинах.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу правонаступників чоловіка без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про поділ майна порівну та стягнення на користь дружини 155 000 гривень компенсації — без змін.
Справа №300/1656/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є оскарження наказів Державної служби геології та надр України, якими приватному товариству було відмовлено у внесенні змін до спеціального дозволу на користування надрами задля розширення меж видобувної ділянки.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили передчасні рішення, оскільки не дослідили належним чином усі фактичні обставини справи та наявні докази. Зокрема, суди обмежилися лише аналізом протоколу Державної комісії по запасах корисних копалин, але повністю проігнорували інформаційний звіт «Геоінформ України» та протоколи Робочої групи, які безпосередньо слугували підставою для відмови. Крім того, поза увагою судів залишилися важливі доводи Держгеонадр про те, що ділянка розширення розташована в охоронній зоні залізничного транспорту, що потенційно може загрожувати безпеці руху. Суд також наголосив, що колеги з нижчих інстанцій не перевірили, чи було дотримано вимог Закону «Про адміністративну процедуру» щодо права підприємства брати участь у розгляді його заяви перед прийняттям негативного рішення. Таким чином, суди порушили процесуальний принцип офіційного з’ясування обставин справи, не встановивши, які саме «недостовірні відомості» стали реальною причиною для відмови у зміні дозволу.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Держгеонадр, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Справа №300/3643/25 від 03/06/2026
Предметом цього спору є законність податкового повідомлення-рішення, яким до українського підприємства було застосовано понад 30 мільйонів гривень штрафних санкцій за нібито порушення граничних строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Суд керувався тим, що припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є абсолютно законним способом розрахунків, який гарантований цивільним та господарським законодавством України. Колегія суддів наголосила, що обмеження Національного банку України щодо заборони зняття операцій з валютного нагляду адресовані виключно уповноваженим банкам, а не суб’єктам господарювання. Підзаконні акти НБУ не можуть обмежувати конституційне право бізнесу на свободу підприємницької діяльності та вільний вибір форми розрахунків, якщо вони прямо не заборонені законами. Суд також врахував наявність у підприємства чинного сертифіката Торгово-промислової палати, який належним чином підтверджував форс-мажорні обставини, викликані повномасштабною війною. Окрім цього, було застосовано принцип, згідно з яким будь-які суперечності в нормативно-правових актах регулятора мають тлумачитися на користь платника податків. Зрештою, Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, що припинення зобов’язань за ЗЕД-контрактом шляхом взаємозаліку виключає відповідальність резидента за нібито неотримання валютної виручки.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування штрафу на суму понад 30,4 мільйона гривень — без змін.
Справа №345/5000/24 від 26/05/2026
Предметом цього судового спору є законність притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності за хуліганство із нанесенням тілесних ушкоджень іншому підлітку, а також правомірність стягнення моральної шкоди з його законного представника.
Перевіряючи матеріали справи, Верховний Суд визнав повністю доведеною вину підлітка у вчиненні хуліганства та підтвердив законність призначеного йому покарання у виді пробаційного нагляду. Водночас колегія суддів виявила суттєві порушення норм матеріального права при вирішенні цивільного позову про відшкодування моральної шкоди потерпілому. Суд наголосив, що за цивільним законодавством неповнолітні особи віком від 14 до 18 років несуть відповідальність за завдану ними шкоду самостійно на загальних підставах, і лише за відсутності у них майна цей обов’язок у відповідній частці перекладається на батьків чи піклувальників. Крім того, суди попередніх інстанцій взагалі не врахували положення закону, за якими матір засудженого, позбавлена батьківських прав менше ніж три роки тому, також зобов’язана відшкодувати шкоду, якщо не доведе, що це не є наслідком невиконання її обов’язків. Через нез’ясування цих важливих обставин та неправильне визначення кола відповідальних осіб рішення судів у частині цивільного позову було визнано незаконними та необґрунтованими.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення цивільного позову та направивши його на новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, а в решті кримінальний вирок залишив без змін.
Справа №990/573/25 від 08/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв’язку з вчиненням істотного дисциплінарного проступку.
При винесенні цього рішення Верховний Суд керувався тим, що притягнення судді до найсуворішої відповідальності у вигляді звільнення вимагає від Вищої ради правосуддя бездоганного дотримання процедурних гарантій та детального мотивування. Колегія суддів виходила з принципу пропорційності, за яким застосоване стягнення має бути співмірним із тяжкістю вчиненого проступку та його наслідками. Суд звернув увагу на те, що відповідач належним чином не обґрунтував, чому менш суворі види дисциплінарних стягнень не могли бути застосовані у цьому випадку. Крім того, було враховано необхідність оцінки попередньої поведінки судді, його характеристики та тривалості роботи на посаді, які не отримали належної уваги з боку Вищої ради правосуддя. Судді також наголосили, що будь-яке рішення про звільнення судді за порушення присяги чи вчинення проступку має відповідати стандартам правової визначеності та не повинно створювати загрозу для незалежності судової гілки влади в цілому. З огляду на виявлені процедурні та змістовні недоліки рішення відповідача, суд дійшов висновку про його необґрунтованість та протиправність.
Верховний Суд повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, визнавши протиправним та скасувавши рішення Вищої ради правосуддя про його звільнення з посади судді, а також присудив стягнути на його користь сплачений судовий збір.
Справа №640/18319/20 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимоги колишнього прокурора про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що кадрова комісія діяла виключно в межах своїх повноважень та у чіткій відповідності до встановленої законом процедури здійснення дисциплінарного провадження. Судді касаційної інстанції дійшли висновку, що встановлені під час розслідування факти підтверджують вчинення прокурором дисциплінарного проступку, який порочить звання прокурора і підриває авторитет правоохоронних органів. Колегія суддів наголосила, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилок у застосуванні норм матеріального права та дали неправильну оцінку обставинам справи. Суд також звернув увагу на те, що застосоване до позивача стягнення у вигляді звільнення є пропорційним тяжкості вчиненого проступку. Окрім цього, було підтверджено законність процедури прийняття рішення кадровою комісією, що виключає будь-які підстави для поновлення позивача на роботі.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Полтавської обласної прокуратури та Кадрової комісії, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив позивачу в задоволенні позову.
Справа №447/1212/22 від 08/06/2026
Предметом цього спору є вимоги позивача визнати автомобіль відповідача його раніше викраденим транспортним засобом, у якому нібито незаконно переварили номерну панель кузова, та скасувати державну реєстрацію цього автомобіля.
Суд першочергово виходив із висновків комплексної судової експертизи, яка встановила, що хоча кузов спірного автомобіля дійсно зварений із частин двох різних машин, заводське маркування ідентифікаційного номера (VIN-коду) на панелі не змінювалося і слідів кустарного втручання немає. Через це суд констатував, що твердження позивача про незаконну заміну номерної деталі саме з його викраденого авто не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду справи. Крім того, судді наголосили, що обраний позивачем спосіб захисту — визнання тотожності речей та скасування реєстрації — не відповідає характеру цих правовідносин. У подібних випадках, коли майно вибуло поза волею власника, належним та ефективним способом захисту є речово-правові позови, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння. Також суд визнав законним і пропорційним зменшення витрат на правничу допомогу для відповідача з 30 000 до 8 000 гривень, що повністю відповідає критеріям розумності. Наостанок, Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до спроби переоцінити вже досліджені судами докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №752/14828/23 від 03/06/2026
Предметом цього судового спору є визначення місця проживання малолітньої дитини між батьками, які проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу та не дійшли згоди щодо того, з ким саме має мешкати їхній син.
При винесенні рішення суд першочергово керувався базовим міжнародним та національним принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, які мають переважати над інтересами та рівними правами батьків. Судді врахували, що хлопчик з народження проживав із матір’ю, яка створила для нього безпечне, сприятливе та стабільне середовище, а також на регулярній основі піклується про його здоров’я та розвиток. Доводи батька про нібито зловживання матір’ю алкоголем та її лікування в наркологічному центрі були обґрунтовано відхилені як неналежні та спростовані офіційними медичними довідками про відсутність у неї будь-яких залежностей чи психічних розладів. Водночас суд взяв до уваги негативну поведінку самого батька, зокрема факти притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та винесення щодо нього термінових заборонних приписів. Оскільки на момент розгляду справи дитина вже тривалий час стабільно проживала з матір’ю, суд дійшов висновку, що зміна її мікроклімату та соціальних зв’язків не відповідала б її психологічному благополуччю. Крім того, суд визнав законним стягнення з батька 24 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді, оскільки цей розмір є співмірним із складністю справи та підтверджений належними доказами.
Верховний Суд залишив касаційні скарги батька без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з матір’ю та стягнення витрат на правничу допомогу — без змін.
Справа №620/12852/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовиці індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по грудень 2022 року, а також оскарження передчасного повернення судами частини її позовних вимог через нібито пропуск строку звернення до суду.
Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про пропуск позивачкою тримісячного строку звернення до суду за період з 20 липня по 31 грудня 2022 року. Судді наголосили, що обмеження строків, визначені частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, стосуються виключно звільнення та остаточного розрахунку при припиненні трудових відносин. Оскільки позивачку не було звільнено зі служби, а лише переведено для подальшого проходження служби до іншої військової частини, до цих правовідносин підлягає застосуванню частина перша цієї ж статті. Верховний Суд підкреслив, що для правильного обчислення тримісячного строку судам слід було достеменно з’ясувати конкретний день, коли військовослужбовиця фактично дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права на індексацію. Не встановивши належним чином цей момент та повернувши позовну заяву, суди попередніх інстанцій припустилися порушень процесуального права, що перешкоджає доступу до правосуддя.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині повернення позову за період з 20 липня по 31 грудня 2022 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №440/12281/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність наказу Міністерства юстиції України, яким за скаргою обласної прокуратури було скасовано державну реєстрацію права оренди кількох земельних ділянок за приватним орендарем.
Ухвалюючи це рішення, Верховний Суд виходив з того, що Конституція України та профільний закон визначають вичерпний перелік функцій прокуратури, серед яких представництво інтересів держави передбачено виключно в суді, а не в позасудових органах. Суд наголосив, що органи прокуратури не наділені повноваженнями звертатися до Мін’юсту з адміністративними скаргами на дії державних реєстраторів в інтересах органів місцевого самоврядування, оскільки останні спроможні захищати свої права самостійно. Згідно із законодавством у сфері державної реєстрації, Міністерство юстиції зобов’язане залишати без розгляду скарги, подані суб’єктами, які не мають на це законних повноважень. Оскільки прокурор звернувся до міністерства поза межами судового процесу та без належних правових підстав, Мін’юст не мав права розглядати таку скаргу по суті. Таким чином, колегія суддів підтвердила, що задоволення скарги прокурора та скасування реєстраційних дій у позасудовому порядку було протиправним і порушило принцип правової визначеності.
Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги Міністерства юстиції та прокуратури, підтвердивши законність рішення апеляційного суду про скасування спірного наказу Мін’юсту та відновлення прав орендаря.
Справа №640/8553/22 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Антимонопольного комітету України, яким комунальне підприємство «Київпастранс» зобов’язали скасувати своє рішення про відміну тендеру на закупівлю товарів через виявлені вже після визначення переможця невідповідності в його банківській гарантії.
Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про публічні закупівлі» чітко регламентує процедуру як послідовність етапів і не містить механізму, який би дозволяв замовнику самостійно «відкрутити» процес назад після визначення переможця. Оскільки такий алгоритм дій прямо не передбачений законодавством, Антимонопольний комітет не мав правових підстав вимагати від замовника скасування власних рішень для повернення на стадію розгляду пропозицій. Суд наголосив, що виявлена помилка у реквізитах банківської гарантії переможця є суттєвим порушенням, яке робило укладення договору з ним неможливим і незаконним. Сам факт того, що замовник пропустив цю помилку на першому етапі, не легалізує підписання контракту з невідповідним учасником у майбутньому. Замовник чітко та детально обґрунтував у своєму протоколі, у чому саме полягало порушення та чому його неможливо усунути без відміни торгів. Відтак, рішення про відміну тендеру через неможливість усунення порушень було законним, мотивованим та повністю відповідало принципам публічних закупівель.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання протиправною та скасування постанови АМКУ — без змін.
Справа №620/7551/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є правомірність зменшення керівнику апарату суду розміру надбавки за вислугу років на державній службі у 2024 році відповідно до закону про державний бюджет, а не за нормами спеціального закону про державну службу.
Суд зазначив, що у 2024 році умови оплати праці державних службовців, які пройшли класифікацію посад, визначаються саме спеціальними нормами Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік», які тимчасово зупинили дію загальних положень Закону «Про державну службу». Велика Палата Верховного Суду вже врегулювала це питання у зразковій справі, констатувавши відсутність правової колізії, оскільки бюджетний закон чітко встановив особливі правила на цей період. Зменшення відсотка надбавки за вислугу років з 50% до 30% відбулося в межах загальнонаціональної реформи та супроводжувалося суттєвим збільшенням посадового окладу позивачки. Оскільки загальний розмір заробітної плати працівниці після реформування фактично зріс, суд не встановив звуження її соціальних прав чи гарантій. Крім того, норми закону про держбюджет не визнавалися Конституційним Судом України неконституційними, а тому були чинними та обов’язковими для застосування державними органами. Таким чином, роботодавець та органи ДСА діяли виключно у межах своїх повноважень та відповідно до вимог закону.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №520/33718/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення позивачки з посади в Головному управлінні Держпраці у Харківській області у зв’язку з ліквідацією органу, її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд виходив з того, що позивачка звернулася з позовом лише через три роки після звільнення, чим суттєво пропустила встановлений законом місячний строк для вирішення публічно-службових спорів. Матеріали справи, зокрема підписи у книзі обліку трудових книжок, отримання розрахункових коштів та подання нею електронної антикорупційної декларації перед звільненням, чітко доводять, що вона була обізнана про своє звільнення ще наприкінці 2022 року. Аргументи про перебування за кордоном суд відхилив, оскільки надана копія закордонного паспорта не підтверджує безперервного перебування за межами України, а наявність електронного цифрового підпису дозволяла їй подати позов дистанційно. Суд також підкреслив, що сам по собі факт введення воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, якщо позивач не доведе наявність реальних та непереборних перешкод для звернення до суду, який у Харкові працював безперервно. Наостанок, обов’язок доведення поважності причин пропуску строку покладається виключно на позивача, а її посилання на психоемоційний стан чи незгоду з процедурою ліквідації установи не підтверджені належними доказами або стосуються розгляду спору по суті, що є недопустимим на стадії відкриття провадження.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про повернення позовної заяви — без змін.
Справа №990/596/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яке позивач намагався визнати протиправним і скасувати в судовому порядку, одночасно зобов’язавши Комісію вчинити певні дії на його користь.
Оскільки ми маємо справу із так званим скороченим рішенням, у якому викладено лише вступну та резолютивну частини, детальні мотиви суду в самому тексті не відображені. Проте, аналізуючи специфіку таких спорів, колегія суддів Верховного Суду традиційно керується принципом обмеженого втручання в дискреційні повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Суд оцінює виключно дотримання встановленої законом процедури, наявність у Комісії повноважень на прийняття рішення та відсутність ознак свавілля. Оцінка професійного рівня, доброчесності чи інших якостей кандидатів є виключною компетенцією ВККСУ, і суд не може підміняти собою цей спеціальний колегіальний орган. Очевидно, у цій справі позивач не зміг довести суду наявність таких грубих процедурних порушень, які б могли стати підставою для скасування рішення. Тому суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення було прийнято Комісією в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд ухвалив рішення повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №521/24879/23 від 27/05/2026
Предметом цього спору є вимоги Одеської міської ради в особі прокурора про скасування рішення державного реєстратора щодо збільшення площі магазину-бару та зобов’язання власниці звільнити комунальну земельну ділянку шляхом знесення самочинно реконструйованих приміщень.
Суд дійшов висновку, що цей спір належить до цивільної юрисдикції, оскільки відповідачка набула право власності та здійснювала реконструкцію майна як фізична особа, а не як підприємець, що виключає господарський характер правовідносин. Верховний Суд підтвердив правомірність звернення прокурора до суду в інтересах громади, оскільки Одеська міська рада виявляла бездіяльність та самостійно не вживала заходів для судового захисту своїх прав на земельну ділянку. Суд встановив, що збільшення площі будівлі з 79,5 до 120,5 квадратних метрів відбулося внаслідок реконструкції без жодних дозвільних документів на будівництво, введення об’єкта в експлуатацію чи рішення ради про виділення під це землі. Через наявність очевидних ознак самочинного будівництва на землі комунальної власності, суд визнав законними вимоги про зобов’язання відповідачки знести добудову та повернути ділянку до попереднього стану. Водночас, спираючись на практику Великої Палати, суд зазначив, що скасування рішення державного реєстратора є неефективним способом захисту, оскільки права власника землі порушуються самим фактом самочинного будівництва, а не його реєстрацією. Суд також пояснив, що саме судове рішення про знесення самочинного об’єкта вже є законною підставою для закриття відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав, тому додатково скасовувати рішення реєстратора не потрібно.
Верховний Суд залишив касаційні скарги сторін без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, фактично підтвердивши обов’язок відповідачки знести самочинну добудову, але відмовивши у скасуванні рішення реєстратора через неефективність цього способу захисту.
Справа №369/6970/15-к від 26/05/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є законність та обґрунтованість виправдувального вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо громадянки ОСОБА_6, які були оскаржені прокурором, представником потерпілого та стороною захисту в касаційному порядку.
Оскільки перед нами лише резолютивна частина судового рішення, детальні мотиви Верховного Суду стануть відомі журналістам та суспільству лише після оголошення повного тексту постанови. Проте, виходячи з мого досвіду та ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не допустили істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи. Суд, очевидно, погодився з висновками нижчих судів про невинуватість ОСОБА_6 або про недоведеність її вини поза розумним сумнівом. Аргументи касаційних скарг прокурора та представника потерпілого не містили належних обґрунтувань, які б спростовували правильність висновків апеляційного суду. Водночас, Верховний Суд відхилив і скаргу захисника виправданої, що свідчить про повне підтвердження законності та справедливості попередніх судових рішень у тому вигляді, в якому вони були ухвалені. Таким чином, колегія суддів констатувала відсутність правових підстав для скасування чи зміни оскаржуваних рішень.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційні скарги прокурора, представника потерпілого та захисника без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду та ухвалу Київського апеляційного суду щодо ОСОБА_6 — без змін.
Справа №371/146/23 від 04/06/2026
Предметом цього судового спору є законність та обґрунтованість засудження громадянина до шести років позбавлення волі за завдання умисного тяжкого тілесного ушкодження, а саме розриву селезінки потерпілому під час раптового вуличного конфлікту.
Верховний Суд дійшов висновку, що винуватість засудженого повністю доведена сукупністю узгоджених доказів, серед яких є прямі свідчення потерпілого, очевидців події, дані медичних експертиз та геолокація мобільного телефона обвинуваченого. Суд відхилив алібі засудженого, оскільки відеозаписи з кафе підтвердили його перебування в іншому місці лише задовго до моменту вчинення злочину, а показання свідків захисту були суперечливими та мінливими. Також колегія суддів визнала безпідставними доводи захисту про недопустимість протоколів упізнання та слідчих експериментів, оскільки жодних процесуальних порушень при їх проведенні не виявлено. Окремо суд роз’яснив, що розбіжність у часі вчинення злочину між повідомленням про підозру та обвинувальним актом є допустимою, адже обвинувальний акт складається наприкінці розслідування та деталізує обставини на основі вже всіх зібраних доказів. Наостанок, суд зазначив, що права обвинуваченого на захист не були порушені, оскільки суть висунутого обвинувачення була йому повністю зрозумілою під час судового розгляду, а призначене покарання є справедливим та співмірним.
Верховний Суд ухвалив залишити касаційні скарги захисників без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду про засудження особи до 6 років позбавлення волі — без змін.
Справа №295/3026/22 від 04/06/2026
Предметом цього судового спору є законність та справедливість засудження громадянина за незаконний обіг наркотичних засобів та прекурсорів, які захисник намагався оскаржити у касаційному порядку.
Оскільки ми аналізуємо резолютивну частину постанови, детальні мотиви Верховного Суду будуть викладені у повному тексті рішення, проте загальна юридична логіка колегії суддів є цілком зрозумілою. Суд виходив із того, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності винуватості засудженого є належним чином обґрунтованими та підтвердженими зібраними доказами. Колегія суддів не виявила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законне та справедливе рішення. Крім того, суд дійшов висновку, що кваліфікація дій засудженого за статтями 307 та 311 Кримінального кодексу України є правильною та повністю відповідає встановленим обставинам справи. Доводи касаційної скарги захисника не містили переконливих аргументів, які б спростовували законність оскаржуваних судових рішень чи свідчили про неправильне застосування кримінального закону. Призначене засудженому покарання колегія суддів визнала справедливим та співмірним із тяжкістю вчинених ним злочинів.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Богунського районного суду м. Житомира та ухвалу Житомирського апеляційного суду — без змін.
Справа №295/3026/22 від 04/06/2026
Предметом цього судового спору є законність засудження громадянина до шести років позбавлення волі з конфіскацією майна за незаконне придбання та зберігання прекурсорів, а також виготовлення й систематичний збут психотропної речовини — амфетаміну.
Колегія суддів Верховного Суду відхилила доводи захисту про провокацію злочину, вказавши, що правоохоронці заздалегідь мали оперативні дані про протиправну діяльність обвинуваченого, а залучений покупець жодним чином не підбурював його до продажу психотропів. Суд також визнав безпідставними скарги на порушення права на захист під час обшуку, оскільки вилучені речові докази існують незалежно від волі особи, а закон не зобов’язує слідчого примусово забезпечувати присутність адвоката, якщо сам фігурант про це не заявив. Крім того, судді критично оцінили версію обвинуваченого про купівлю хімічних речовин нібито для очищення металів та завуальовані телефонні розмови наче про продаж риби, назвавши такі пояснення очевидно надуманими. Верховний Суд підтвердив, що обвинувальний акт було направлено до суду в межах строків досудового розслідування, оскільки час ознайомлення сторони захисту з матеріалами справи законно не зараховується до цього строку. Наостанок, суд наголосив, що апеляційна інстанція не мала обов’язку повторно досліджувати докази, оскільки захисник під час процесу сам не наполягав на цьому та не довів жодної неповноти чи порушень при їхньому первинному дослідженні.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Богунського районного суду м. Житомира та ухвалу Житомирського апеляційного суду щодо засудженого — без змін.
Справа №758/16587/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є законність та обґрунтованість вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони реєстраційним органам проводити будь-які дії з державною реєстрацією прав на земельні ділянки, на яких розташоване спірне домоволодіння.
Верховний Суд наголосив, що метою забезпечення позову є захист матеріально-правових інтересів позивача від потенційно недобросовісних дій відповідачів та гарантування реального виконання майбутнього рішення суду. Судді застосували фундаментальний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, згідно з яким право на землю нерозривно пов’язане з правом власності на саму нерухомість. Колегія суддів врахувала, що відповідачі вже здійснюють активні заходи щодо відведення спірних земельних ділянок, що створює реальну загрозу їх відчуження на користь третіх осіб без урахування часток позивачки. Верховний Суд дійшов висновку, що заборона реєстраційних дій є тимчасовим, але цілком співмірним і адекватним заходом, який забезпечує баланс інтересів сторін на час розгляду справи. Водночас суд констатував, що апеляційна інстанція помилково проігнорувала ці ризики, безпідставно скасувавши законну ухвалу суду першої інстанції.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про часткове забезпечення позову.
Справа №363/6676/23 від 20/05/2026
Предметом цього спору є поділ спільного майна колишнього подружжя, а саме визнання за чоловіком права власності на 1/2 частину трикімнатної квартири, яка була придбана під час шлюбу, але зареєстрована за його колишньою дружиною.
Суд керувався законодавчою презумпцією спільності майна подружжя, оскільки спірна квартира була набута в період шлюбу, а відповідачка не надала належних доказів того, що житло купувалося виключно за особисті кошти її батьків. Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт сплати грошей родичами на купівлю нерухомості в інтересах сім’ї не свідчить про те, що ці кошти були передані як дарунок лише одному з подружжя. Суд також відхилив вимоги про відступ від засади рівності часток, зазначивши, що проживання дітей з матір’ю чи побутові проблеми в минулому не є підставою для зменшення частки чоловіка. Ключовим аргументом щодо позовної давності стало те, що трирічний строк для поділу майна після розлучення обчислюється не з моменту розірвання шлюбу чи переїзду одного з подружжя, а з дня, коли виник спір і право співвласника було реально порушене. Оскільки колишня дружина до листопада 2023 року відкрито не заперечувала прав позивача на квартиру, перебіг позовної давності розпочався лише після того, як вона проігнорувала його письмову пропозицію про добровільний поділ майна. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду вчасно, а його право на половину квартири є абсолютно законним.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу колишньої дружини без задоволення, а постанову апеляційного суду про задоволення позову чоловіка та визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири — без змін.
Справа №400/852/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційним судом скарги військової частини через несплату судового збору у справі за позовом військовослужбовця про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за час лікування після поранення.
Верховний Суд погодився з висновком колег, що сама лише відсутність бюджетного фінансування чи особливий статус установи не є автоматичною підставою для звільнення військової частини від сплати судового збору. Водночас судді наголосили, що повернення скарги через неусунення недоліків є законним лише тоді, коли скаржник мав реальну та ефективну можливість ці недоліки виправити. У цій справі апеляційний суд розглянув клопотання про звільнення від сплати збору й одночасно повернув скаргу, позбавивши військову частину шансу сплатити кошти після отримання відмови. Більше того, апеляційний суд ухвалив рішення про повернення скарги 28 квітня, хоча законний строк для усунення недоліків тривав аж до 4 травня. Верховний Суд підкреслив, що такий поспіх свідчить про надмірний формалізм, який грубо порушує право на доступ до правосуддя та суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду.
У підсумку Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу військової частини, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення скарги та направив справу назад до П’ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Справа №440/12281/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність наказу Міністерства юстиції України, яким за скаргою обласної прокуратури було скасовано державну реєстрацію права оренди кількох земельних ділянок за приватним орендарем.
Ухвалюючи це рішення, Верховний Суд виходив з того, що Конституція України та профільний закон визначають вичерпний перелік повноважень прокуратури, який не передбачає права на позасудове оскарження дій державного реєстратора до Мін’юсту. Суд наголосив, що після конституційної реформи 2016 року функції прокуратури було суттєво звужено, а представництво інтересів держави чи громадянина прокурор може здійснювати виключно в суді, а не в адміністративних органах. Крім того, згідно із законодавством у сфері державної реєстрації, скаргу до Мін’юсту може подати лише особа, безпосередні права якої порушено, або її уповноважений представник. Оскільки прокуратура не мала законних повноважень звертатися з такою скаргою в позасудовому порядку, Міністерство юстиції було зобов’язане залишити її без розгляду. Таким чином, розгляд скарги по суті та прийняття наказу про скасування реєстраційних дій за ініціативою неналежного суб’єкта є протиправними.
Верховний Суд залишив касаційні скарги Мін’юсту та прокуратури без задоволення, підтвердивши законність рішення апеляційного суду про скасування спірного наказу та відновлення прав орендаря.
Справа №420/7132/24 від 09/06/2026
Предметом цього судового спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою керівника державного органу, на якого судом першої інстанції було накладено штраф за невиконання судового рішення.
Верховний Суд наголосив, що встановлення процесуальних строків є важливим інструментом дисциплінування учасників процесу та забезпечення правової визначеності у публічно-правових відносинах. Суд встановив, що скаржник достеменно знав про існування ухвали про накладення на нього штрафу ще у липні 2025 року, оскільки власноруч підписував та подавав документи до матеріалів справи, проте звернувся з апеляційною скаргою лише у грудні. Через це колегія суддів погодилася з висновками апеляційного суду про відсутність будь-яких поважних та об’єктивних причин для поновлення пропущеного строку на оскарження. Суд також відхилив аргумент скаржника про те, що його не залучили до участі у справі, пояснивши, що норми процесуального закону щодо судового контролю не вимагають окремого залучення керівника органу влади для накладення на нього штрафу за невиконання рішення. Наостанок, суд підкреслив, що хоча право на апеляційний перегляд і є конституційною гарантією, воно повинно реалізовуватися з суворим дотриманням встановлених законом процесуальних строків.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу керівника установи без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №206/2164/24 від 04/06/2026
Предметом цього судового спору є законність визнання за громадянином права власності за набувальною давністю на квартиру, в якій він тривалий час проживає, але не може приватизувати через ліквідацію підприємства, що колись володіло цим житлом.
Колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що для застосування набувальної давності потрібна обов’язкова сукупність умов, серед яких ключовою є добросовісність заволодіння майном, коли особа на початковому етапі не знає і не може знати про неправомірність свого володіння. Суд встановив, що спірна квартира не є безхазяйною, оскільки ще у 2005 році весь житловий будинок був офіційно прийнятий до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. Самі по собі факти тривалого проживання позивача у квартирі, реєстрація його місця проживання та оплата комунальних послуг свідчать лише про користування майном, але не доводять володіння ним як власним. Більше того, право користування цією квартирою вже було визнано за позивачем судовим рішенням у 2012 році, що підтверджує наявність у нього конкретного законного титулу користувача та виключає можливість набуття права власності за давністю. Наостанок, судді зауважили, що відсутність реєстрації права власності за громадою в державному реєстрі не спростовує чинності рішення міськради про прийняття будинку на баланс.
У підсумку Верховний Суд відхилив касаційну скаргу позивача та залишив у силі постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову про визнання права власності було відмовлено.
Справа №127/10955/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є поділ спільного майна подружжя — двокімнатної квартири, а також визнання спільним борговим зобов’язанням грошової позики, яку дружина оформила у свого батька нібито на купівлю цього житла.
Верховний Суд підтвердив, що придбана під час шлюбу квартира є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу навпіл. Щодо поділу боргу, суд наголосив, що сам по собі факт перебування у шлюбі не робить чоловіка автоматично солідарним боржником за договором позики, який одноособово уклала дружина. Для покладення такого обов’язку на іншого з подружжя необхідно беззаперечно довести, що договір укладався в інтересах сім’ї, а отримані кошти були реально витрачені на сімейні потреби. Суд відкинув посилання дружини на рішення в іншій справі, де її батько стягнув з неї цей борг, вказавши, що те рішення не має преюдиційного (обов’язкового) значення для чоловіка, оскільки він не брав участі у тому процесі. Оскільки жодних інших належних доказів реального використання позичених грошей на купівлю квартири надано не було, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову. Крім того, колегія суддів зауважила, що ініціювання судових спорів про стягнення боргів між близькими родичами під час розлучення часто є ознакою недобросовісної поведінки, спрямованої на штучне створення спільних боргів для ускладнення поділу майна.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу дружини без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою їй було відмовлено у поділі боргу та залишено в силі рішення про поділ квартири навпіл, — без змін.
Справа №320/29761/25 від 09/06/2026
1. Предметом цього спору є вимога громадянина визнати протиправною бездіяльність територіального центру комплектування та зобов’язати його внести зміни до електронного реєстру про виключення позивача з військового обліку на підставі запису в його тимчасовому посвідченні.
2. Верховний Суд звернув увагу на те, що запис у військово-обліковому документі позивача містить внутрішню суперечність, оскільки в ньому одночасно вказано про «зняття» з обліку та зроблено посилання на норму закону, яка регулює саме «виключення» з нього. Суд наголосив, що державний орган не має права на власний розсуд визначати вид облікової дії, адже зняття та виключення з обліку мають абсолютно різні правові наслідки для статусу військовозобов’язаного. Колегія суддів зазначила, що суди попередніх інстанцій помилково надали перевагу виключно словесному формулюванню «знятий», повністю проігнорувавши зазначену правову підставу. Для правильного вирішення спору судам необхідно було дослідити первинні документи військового обліку та з’ясувати, яка саме процедура фактично була проведена щодо громадянина. Оскільки суди попередніх інстанцій не з’ясували дійсних обставин справи та не дослідили належним чином усі докази, Верховний Суд визнав їхні висновки передчасними.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного з’ясування всіх обставин.
Справа №520/24819/24 від 09/06/2026
1. Предметом цього судового спору є законність податкового повідомлення-рішення, яким підприємству було донараховано понад 74 мільйони гривень податку на прибуток іноземних юридичних осіб через заперечення податківцями права платника застосовувати пільгову 2% ставку оподаткування при виплаті відсотків за кредитом нерезиденту з Кіпру.
2. Суд керувався тим, що кіпрська компанія «AGROPROSPERIS 1 LIMITED» є належним чином підтвердженим податковим резидентом Республіки Кіпр та фактичним бенефіціарним отримувачем спірного доходу. Колегія суддів наголосила, що податковий орган не надав доказів наявності у нерезидента юридичного чи договірного обов’язку передавати отримані кошти третім особам. Детальний аналіз фінансової звітності та руху коштів спростував звинувачення податківців у «транзитності» грошових потоків, оскільки суми виплат не були дзеркальними чи арифметично тотожними. Крім того, суд врахував, що кіпрська компанія самостійно несе комерційні ризики, веде активну діяльність з фінансування та використовує отримані доходи для надання нових позик і капіталовкладень. Наостанок, суд підкреслив, що сама по собі корпоративна пов’язаність компаній у групі чи використання специфічних іноземних податкових режимів не є підставою для позбавлення нерезидента статусу бенефіціарного власника доходу.
3. Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування протиправного податкового повідомлення-рішення — без змін.
Справа №369/6970/15-к від 26/05/2026
Предметом спору є кримінальне провадження за обвинуваченням колишньої судді у завідомо незаконному триманні під вартою двох активістів під час подій Революції Гідності у січні 2014 року.
Верховний Суд зазначив, що для притягнення судді до кримінальної відповідальності за завідомо незаконне тримання під вартою сторона обвинувачення має довести наявність виключно прямого умислу та її достовірне знання про неправомірність рішення ще до його ухвалення. Суд наголосив, що на стадії обрання запобіжного заходу слідчий суддя не повинен доводити вину особи поза розумним сумнівом, а лише оцінює наявність обставин, які можуть переконати об’єктивного спостерігача у можливій причетності особи до правопорушення. У цій справі затримання потерпілих під час перевезення великої кількості автомобільних шин у бік центру Києва, де відбувалися зіткнення, давало судді об’єктивні підстави для висновку про їхню можливу причетність до протиправних дій. Прокурори не надали жодних доказів того, що суддя керувалася особистими інтересами чи кар’єризмом, або що вона достеменно знала про повну непричетність затриманих. Колегія суддів також підкреслила, що політична оцінка історичних подій не входить до повноважень судді, який зобов’язаний зберігати політичну нейтральність і не може ґрунтувати рішення на політичних переконаннях. Наостанок, Суд визнав, що виявлені процедурні недоліки, зокрема щодо таємниці нарадчої кімнати та несвоєчасного вручення тексту вироку, не були настільки істотними, щоб поставити під сумнів законність та неупередженість судового рішення.
Верховний Суд залишив без змін виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційні скарги прокурора, представника потерпілого та захисника — без задоволення.
Справа №554/10107/23 від 20/05/2026
Предметом цього судового спору є встановлення в порядку окремого цивільного судочинства юридичного факту смерті громадянина під час Другої світової війни, що стало інструментом для подальшого перерозподілу спадщини між потенційними спадкоємцями.
Верховний Суд наголосив, що будь-яка особа, навіть якщо вона не була залучена до розгляду справи в першій інстанції, має безумовне право на апеляційне оскарження, якщо ухвалене рішення безпосередньо впливає на її матеріальні права чи законні інтереси. Судді зазначили, що встановлення факту смерті в цій справі прямо пов’язане з визначенням черговості спадкування, а отже, безпосередньо зачіпає майнові права скаржника, який бере участь у паралельному судовому спорі за цю ж спадщину. Касаційна інстанція вказала, що за наявності очевидного спору про право між спадкоємцями суд взагалі не мав права розглядати цю заяву в порядку окремого провадження, а повинен був залишити її без розгляду для вирішення конфлікту в позовному провадженні. Окрім цього, Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд підійшов до справи формально та проігнорував суттєві докази, надані скаржником. Зокрема, поза увагою суду залишилися показання свідків та архівні документи, які вказували на те, що особа насправді не загинула на фронті у 1943 році, а прожила значно довше і мала іншу родину. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що безпідставне закриття апеляційного провадження призвело до грубого порушення права скаржника на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд.
У підсумку Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду про закриття провадження та направив справу назад до апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №357/11047/23 від 08/06/2026
Предметом цього спору є вимоги агрофірми до власниці землі та нового орендаря про скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди укладеною та визнання відсутнім права оренди у нового землекористувача.
Суд керувався тим, що право оренди за договором виникло з моменту його державної реєстрації (27 листопада 2015 року), а отже, семирічний строк дії договору закінчився 27 листопада 2022 року. Автоматичне поновлення договорів оренди сільгоспземель на час воєнного стану без волі сторін було скасовано законодавцем з 19 листопада 2022 року, тому спірний договір під таку пролонгацію вже не підпав. Крім того, власниця землі належним чином та у передбачений договором шестимісячний строк письмово попередила орендаря про небажання продовжувати з ним відносини. Верховний Суд наголосив, що переважне право орендаря на укладення договору на новий строк не є абсолютним і за відсутності волевиявлення орендодавця не може бути реалізоване. Подальше укладення власницею договору з іншим орендарем не порушує прав позивача, оскільки його договірні відносини припинилися у зв’язку із закінченням строку дії договору.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу агрофірми без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін, додатково стягнувши з позивача на користь кожного з відповідачів по 10 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Справа №757/61704/21-ц від 03/06/2026
1. Предметом цього спору є стягнення з Національного банку України на користь громадянина упущеної вигоди та моральної шкоди у розмірі одного мільйона гривень, завданих через неправомірне повернення без виконання платіжної вимоги державного виконавця про списання коштів на виконання судового рішення.
2. Верховний Суд зазначив, що Національний банк України як обслуговуюча фінансова установа не мав законних підстав повертати без виконання платіжну вимогу про стягнення судових витрат, оскільки процедура ліквідації банку-боржника не звільняє від обов’язку виконувати такі судові рішення. Водночас суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення упущеної вигоди є необґрунтованими, оскільки позивач не надав документальних доказів реальної можливості отримання відсотків за депозитом саме від цих коштів, а лише послався на теоретичну ймовірність. Оцінюючи моральну шкоду, колегія суддів визнала, що тривале невиконання судового рішення через протиправні дії регулятора дійсно завдало позивачу душевних страждань та порушило його конституційні права. Проте заявлена сума компенсації в один мільйон гривень була визнана абсолютно немотивованою та неспівмірною, тому суд, керуючись засадами розумності та справедливості, визначив її розмір у дві тисячі сто гривень. Крім того, суд спростував висновки попередніх інстанцій, вказавши, що стягнення збитків та моральної шкоди з НБУ не може відбуватися в порядку судового контролю за виконанням рішень, а має розглядатися за правилами позовного провадження.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, стягнувши з Національного банку України дві тисячі сто гривень компенсації моральної шкоди та змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні упущеної вигоди.
Справа №640/25805/21 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення генерал-майора Служби безпеки України з військової служби під час його перебування у розпорядженні голови СБУ, а також вимоги про його поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд наголосив, що зарахування військовослужбовця у розпорядження керівника є тимчасовим станом, під час якого командування зобов’язане вживати активних дій для підбору та пропонування особі вакантних рівнозначних або нижчих посад. Суд зазначив, що обов’язок із працевлаштування військовослужбовця покладається виключно на СБУ, тоді як чинне законодавство не зобов’язує саму особу самостійно шукати собі вакансії в системі. Проте відповідач не надав жодних письмових доказів, зокрема зафіксованих у листах бесід пропозицій чи офіційних списків вакансій, які б підтверджували реальні спроби працевлаштувати позивача перед його звільненням. Колегія суддів відкинула висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність письмових заперечень позивача під час фінальної бесіди звільняє СБУ від обов’язку дотримуватися цієї процедури. Оскільки в адміністративному процесі тягар доведення правомірності рішення лежить на державному органі, саме СБУ мала довести повну відсутність вакантних посад, чого зроблено не було. Водночас суд зауважив, що питання розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу взагалі не досліджувалося судами нижчих інстанцій, що завадило ухвалити остаточне рішення в цій частині на стадії касації.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу представника позивача, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, визнав протиправним та скасував наказ про звільнення, поновив генерал-майора на військовій службі, а справу в частині стягнення середнього заробітку направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №640/18319/20 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення кадрової комісії про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, його подальшого звільнення з посади, а також вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки наданий текст є лише вступною та резолютивною частинами судового рішення, детальні мотиви Верховного Суду залишилися поза текстом, проте загальна логіка суду є цілком зрозумілою для юриста. Суд виходив з того, що рішення кадрової комісії про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора було прийнято в межах її законних повноважень та за наявності достатніх підстав. Колегія суддів встановила, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилок у застосуванні норм матеріального та процесуального права, безпідставно задовольнивши позовні вимоги. Верховний Суд підтвердив правомірність дій Офісу Генерального прокурора та Полтавської обласної прокуратури при звільненні цього співробітника. Таким чином, суд констатував відсутність будь-яких порушень прав позивача при проведенні дисциплінарного провадження. Оскільки саме звільнення визнано законним, суд також відхилив вимоги про поновлення на посаді та виплату компенсації за вимушений прогул.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційні скарги кадрової комісії та органів прокуратури, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив позивачу в задоволенні його позову.
Справа №753/5777/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимоги комунального підприємства про виселення громадянина зі службової квартири без надання йому іншого житлового приміщення у зв’язку з припиненням трудових відносин первинного наймача та фактичним непроживанням відповідача у цьому помешканні.
Верховний Суд виходив з того, що право відповідача на користування службовим житлом є похідним від права його батька, який ще у 2006 році звільнився з підприємства та добровільно змінив місце проживання. Оскільки сам відповідач ніколи не перебував у трудових відносинах із позивачем, на нього не поширюються передбачені житловим законодавством гарантії щодо заборони виселення без надання іншого помешкання. Суд урахував фактичні обставини справи, які свідчать, що відповідач тривалий час фактично не проживав у спірній квартирі та не користувався нею, а отже, виселення не стане для нього надмірним індивідуальним тягарем. Водночас суд визнав законним право комунального підприємства звертатися з таким позовом, оскільки спірне майно закріплене за ним на праві господарського відання, а статут підприємства прямо уповноважує його вживати заходів щодо належного використання житлового фонду. Суд дійшов висновку, що в цій ситуації інтереси територіальної громади та працівників підприємства, які дійсно потребують службового житла і стоять у черзі, переважають над приватним інтересом відповідача. Окрім цього, суд наголосив, що таке втручання у право особи на повагу до житла є пропорційним, відповідає вимогам закону та переслідує легітимну суспільну мету.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду про його виселення зі службової квартири без надання іншого житла — без змін.
Справа №442/1135/24 від 03/06/2026
Предметом цього судового розгляду є законність та обґрунтованість вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження спірної нежитлової будівлі та заборони припинення надання їй комунальних послуг у справі за позовом вкладниці банку про застосування наслідків недійсного правочину.
Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є захист інтересів позивача від недобросовісних дій відповідача та гарантування реального виконання майбутнього судового рішення. Суд встановив наявність реального ризику невиконання рішення, оскільки відповідач майже одразу після відкриття судового провадження подарував спірну будівлю своєму родичу, намагаючись уникнути її повернення банку для подальших розрахунків із вкладниками. Заборона комунальним службам припиняти надання послуг є цілком обґрунтованою, адже відключення світла, газу чи води могло призвести до пошкодження, знецінення або навіть руйнування нерухомості. Ключовим аргументом колегії суддів стало те, що оскаржувані обмеження жодним чином не порушують права самого відповідача, оскільки він добровільно позбувся статусу власника цієї будівлі. Новий же власник майна взагалі не оскаржував ухвали судів про забезпечення позову ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Оскільки відповідач не довів порушення власних прав, а оцінка обґрунтованості самого позову на цій стадії процесу не проводиться, суд не знайшов правових підстав для скасування вжитих заходів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову — без змін.
Справа №755/958/25 від 04/06/2026
Предметом цього судового спору є кримінальна відповідальність водія за порушення правил безпеки дорожнього руху в стані алкогольного чи іншого сп’яніння, що призвело до заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Оскільки оприлюднено лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви Верховного Суду стануть відомі після оголошення повного тексту, проте характер рішення дозволяє зробити кілька важливих висновків. Суд задовольнив касаційну скаргу потерпілого повністю, а захисника — частково, що чітко вказує на виявлення суттєвих порушень закону, допущених судом апеляційної інстанції. Очевидно, колегія суддів погодилася з аргументами скаржників про те, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляцій та припустився помилок, які перешкодили ухвалити законне і справедливе рішення. Скасування ухвали та призначення нового розгляду свідчить про необхідність повторного, значно ретельнішого дослідження обставин справи з обов’язковим забезпеченням прав як засудженого, так і потерпілого. Верховний Суд керувався процесуальними нормами, які зобов’язують скасовувати рішення нижчих судів у разі істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність. Таким чином, вища судова інстанція констатувала неможливість залишення рішення апеляційного суду в силі та повернула справу на стадію апеляційного перегляду для виправлення цих помилок.
Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду стосовно засудженого і призначив новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Справа №918/918/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів у розмірі 467 701,62 гривні.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що додаткові угоди про підвищення ціни за одиницю товару були укладені без належного документального підтвердження коливання ціни на ринку. Окрім цього, колегія суддів відхилила клопотання енергопостачальної компанії про зупинення провадження у справі, визнавши його безпідставним. Суд підтвердив законність представництва інтересів держави прокурором, оскільки уповноважений орган місцевого самоврядування самостійно не вжив заходів для повернення переплачених коштів громади. Також судді зважили на те, що безпідставне збільшення вартості енергоносіїв за рахунок бюджету прямо порушує принципи максимальної економії та ефективності державних закупівель. У підсумку Верховний Суд констатував, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та повністю відповідають чинному законодавству і сформованій судовій практиці.
Верховний Суд повністю відмовив у задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Рівненська обласна енергопостачальна компанія”, залишивши рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №640/18319/20 від 09/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є вимоги колишньої керівниці районного відділу прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії й наказу про її звільнення з посади за вчинення дисциплінарного проступку, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
**Основні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення:**
Верховний Суд наголосив, що відомості, отримані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, можуть законно використовуватись у дисциплінарному провадженні щодо прокурора для оцінки його поведінки на відповідність правилам професійної етики. Судді зазначили, що кадрова комісія не вирішує питання про кримінальну винуватість особи, а лише перевіряє наявність у її діях складу дисциплінарного проступку. У цій справі було підтверджено, що позивачка вступила у позаслужбові стосунки із підозрюваним у кримінальному провадженні, де вона була процесуальним керівником, та обговорювала з ним зміну кваліфікації злочину за грошову винагороду. Така поведінка грубо порушує Кодекс професійної етики та Присягу прокурора, оскільки дискредитує органи прокуратури та викликає сумніви у їхній неупередженості й непідкупності. Крім того, колегія суддів визнала, що кадрова комісія діяла в межах своїх дискреційних повноважень, а обране стягнення у вигляді звільнення є цілком пропорційним тяжкості вчиненого проступку. Тому висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність провини позивачки через відсутність обвинувального вироку суду є помилковими.
**Рішення, яке прийняв суд:**
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги відповідачів, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову колишньої прокурорки.
Справа №160/19368/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимога Дніпровської міської ради та місцевого управління державного архітектурно-будівельного контролю зобов’язати приватне товариство знести за власний рахунок самочинно збудовані торговельно-складські приміщення у Дніпрі.
Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про передчасність позову лише через наявність інших майнових спорів щодо цих об’єктів у господарських судах. Судді наголосили, що невиконання забудовником законних приписів контролюючого органу про усунення порушень є ключовою передумовою та достатньою підставою для звернення до суду з позовом про знесення. Крім того, колегія суддів звернула увагу на необхідність чіткого розмежування правових режимів самочинного будівництва, адже зведення об’єктів без дозвільних документів або на невідведеній землі взагалі не може бути узаконене чи виправлене шляхом перебудови. Верховний Суд підкреслив: якщо розгляд цієї справи дійсно залежав від результатів господарських спорів, суди мали процесуальну можливість зупинити провадження, а не повністю відмовляти у задоволенні позову з формальних підстав. Наостанок, вища судова інстанція вказала, що суди попередніх інстанцій не виконали свою активну процесуальну роль та взагалі не дослідили фактичні обставини справи і докази, які стали підставою для винесення численних приписів ДАБК.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги міськради та ДАБК, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №500/7358/23 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Тернопільської обласної ради про звільнення позивача з посади голови ради, його поновлення на цій посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд виходив з того, що скликання сесії місцевої ради депутатами або постійною комісією є можливим лише у чітко визначених законом випадках, зокрема у разі двотижневого ігнорування головою ради вимоги про її скликання. У цій справі голова ради в межах встановленого законом строку належним чином відреагував на вимогу депутатів та видав розпорядження про скликання сесії на іншу дату. Таким чином, у депутатів та постійної комісії не виникло законних підстав для самостійного скликання позачергової сесії. Оскільки сесію було скликано поза межами правового поля, вона є нелегітимною, що автоматично робить протиправними та недійсними всі прийняті на ній рішення, включаючи звільнення голови. Суд також наголосив, що суворе дотримання встановленої законом процедури є важливою гарантією недопущення зловживань з боку органів влади та невід’ємною складовою принципу верховенства права.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Тернопільської обласної ради без задоволення, підтвердивши законність рішення апеляційного суду про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь понад 591 тисячі гривень середнього заробітку.
Справа №910/14446/25 від 10/06/2026
Предметом цього судового спору є вимоги великого фармацевтичного дистриб’ютора визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України, яким було відновлено негайне стягнення з підприємства штрафу у розмірі понад 2,4 мільярда гривень, та вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії цього рішення регулятора.
Верховний Суд зазначив, що спеціальні норми профільного законодавства чітко розмежовують поняття зупинення дії та зупинення виконання рішень Антимонопольного комітету. Судді наголосили, що всі питання щодо зупинення дії основного рішення комітету про накладення штрафу мають вирішуватися виключно тим судом, який розглядає позов про визнання цього основного рішення недійсним. Чинне законодавство взагалі не передбачає можливості окремого судового зупинення допоміжного рішення АМКУ, яким лише констатується незупинення дії основного рішення. Таке допоміжне рішення регулятора не створює самостійних обов’язків чи наслідків для бізнесу, а лише відновлює перебіг строків для сплати штрафу. Водночас підприємство не позбавлене права просити суд зупинити дію саме первинного рішення комітету про накладення штрафу в межах відповідного судового процесу. Окрім цього, колегія суддів не знайшла фундаментальних підстав для відступу від чинних правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємства, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив у силі кінцеве рішення про відмову в забезпеченні позову.
Справа №903/810/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є стягнення з Комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» заборгованості у розмірі 8 958 051,31 грн.
Верховний Суд детально дослідив доводи касаційної скарги комунального підприємства та перевірив законність рішень судів попередніх інстанцій. Розглядаючи підставу оскарження щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність реальних розбіжностей у правозастосуванні, що стало підставою для закриття касаційного провадження у цій частині. Інші доводи скаржника, які стосувалися процесуальних порушень та передбачали обов’язкове скасування судових рішень, також не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд констатував, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надали належну оцінку доказам сторін та ухвалили законні рішення про стягнення боргу. Жодних істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, колегією суддів виявлено не було. Верховний Суд наголосив на правильності висновків місцевого та апеляційного господарських судів, підтвердивши законність стягнення зазначених коштів.
Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині однієї з підстав, в іншій частині касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №420/17953/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є протиправна бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягала у невключенні надбавки за інтенсивність служби, премії та надбавки за особливості проходження служби до довідок про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку його пенсії станом на 2019, 2020 та 2022 роки.
Колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що питання прирівнювання колишньої посади позивача до першої групи оплати праці держслужбовців (категорії «А») вже було остаточно вирішене у попередній судовій справі між цими ж сторонами, тому ці обставини мають преюдиційне значення і не потребують повторного доведення. Суд відхилив аргументи Мін’юсту про відсутність аналогічних посад у його структурі, оскільки внутрішні нормативні акти міністерства прямо передбачають наявність керівних посад у пенітенціарній системі. Аналізуючи урядові постанови № 718 та № 704, суд дійшов висновку, що позивач має законне право на включення спірних надбавок та премій до своїх пенсійних довідок, оскільки ці виплати є обов’язковими складовими грошового забезпечення для його категорії посад. Також суд зазначив, що процесуальні доводи міністерства про необхідність закриття провадження є безпідставними, адже відповідач не заявив належним чином оформленого клопотання, а лише згадав про це в додаткових поясненнях. Наостанок, Верховний Суд наголосив, що зобов’язання державного органу видати довідку із конкретними складовими не є втручанням у його дискреційні повноваження, а є єдиним ефективним способом захисту порушеного права громадянина.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги колишнього посадовця було задоволено повністю, — без змін.
Справа №440/12722/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є протиправна бездіяльність органів Пенсійного фонду щодо відмови у проведенні належної індексації пенсії позивача із послідовним застосуванням усіх встановлених урядом коефіцієнтів збільшення до його реального показника середньої заробітної плати.
Суд керувався принципом верховенства закону над підзаконними актами, зазначивши, що норми профільного Закону № 1058-IV мають пріоритет над урядовим Порядком № 124. Відповідно до закону, щорічна індексація має застосовуватися безпосередньо до того показника середньої зарплати, який брався для обчислення конкретної пенсії особи, а не до застарілого показника станом на жовтень 2017 року. Суд наголосив, що для пенсій, призначених у 2020–2024 роках, збільшенню підлягає саме фактична середня заробітна плата в Україні, з якої сплачено внески за три роки перед призначенням виплати. Пенсійний фонд діяв неправомірно, коли замість повноцінного перерахунку із застосуванням усіх щорічних коефіцієнтів виплачував позивачу лише фіксовані щомісячні доплати або здійснював часткову індексацію за заниженою базою. Колегія суддів підтвердила сталу практику Верховного Суду про те, що обмеження індексації підзаконними актами Кабінету Міністрів звужує соціальні права громадян. Водночас суд зауважив, що суди попередніх інстанцій хоч і визнали право позивача на перерахунок, проте помилково обмежили його лише останнім коефіцієнтом за 2025 рік, проігнорувавши необхідність послідовного застосування попередніх індексів.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, змінивши рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язавши Пенсійний фонд провести індексацію пенсії із послідовним застосуванням усіх п’яти коефіцієнтів збільшення, починаючи з 15 березня 2025 року.
Справа №240/3529/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень, якими підприємству «Укрпалетсистем» було зменшено від’ємне значення з податку на додану вартість та застосовано багатомільйонні штрафи за нереєстрацію та несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.
Верховний Суд зазначив, що дані Системи обліку РРО є лише податковою інформацією і самі по собі не можуть бути безумовним доказом заниження податкових зобов’язань без підтвердження конкретних господарських операцій первинними документами. Судді врахували специфіку торгівлі пальним за талонами та картками, за якої дата фактичного відпуску пального через РРО та дата виникнення податкових зобов’язань у бухгалтерському обліку об’єктивно можуть не збігатися. Через недоведеність податковим органом самого факту заниження ПДВ, колегія суддів визнала протиправними рішення про зменшення від’ємного значення податку та похідний штраф за нереєстрацію накладних. Водночас, оцінюючи штрафи за несвоєчасну реєстрацію накладних, суд наголосив, що пом’якшені воєнні норми щодо відповідальності не мають зворотної сили в часі та не застосовуються до документів, строк реєстрації яких сплив до 8 лютого 2023 року. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився помилки, не розмежувавши податкові накладні за періодами їх складання та не перевіривши належним чином індивідуальний розрахунок штрафів по кожному документу. Також суд підкреслив необхідність детального дослідження дат отримання покупцями розрахунків коригування на зменшення, оскільки від цього безпосередньо залежить правильність визначення прострочення.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податківців, залишивши в силі скасування рішень про зменшення від’ємного значення ПДВ та штрафу за нереєстрацію накладних, але направив справу на новий апеляційний розгляд у частині штрафу за несвоєчасну реєстрацію на суму понад 20 мільйонів гривень.
Справа №910/12711/25 від 01/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом судового розгляду в касаційній інстанції стала правомірність повернення апеляційним судом скарги кредитора на ухвалу суду першої інстанції про приєднання його заяви про відкриття справи про банкрутство боржника до заяви іншого кредитора для їхнього спільного розгляду.
**Основні аргументи суду:**
Верховний Суд наголосив, що провадження у справах про банкрутство має свою специфіку та регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ), який має пріоритет над загальними нормами Господарського процесуального кодексу (ГПК). Колегія суддів роз’яснила, що всі судові рішення у таких справах діляться на універсальні (загальнопроцесуальні) та спеціальні, які виникають виключно на підставі КУзПБ. Ухвала про приєднання заяви кредитора для одночасного розгляду є саме спеціальною ухвалою, оскільки вона безпосередньо впливає на хід процедури банкрутства. Відповідно до профільного закону, а саме статті 9 КУзПБ, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені абсолютно всі ухвали, прийняті у справі про банкрутство, за винятком тих, щодо яких закон встановлює пряму заборону. Оскільки чинне законодавство не містить заборони на оскарження ухвал про приєднання заяв кредиторів, апеляційний суд не мав права відмовляти у прийнятті скарги. Крім того, суд апеляційної інстанції повністю проігнорував вже сформовану правову позицію Верховного Суду з цього питання, чим безпідставно обмежив конституційне право скаржника на апеляційний перегляд справи.
**Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ПрАТ «Львівобленерго», скасував ухвалу Північного апеляційного господарського суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №990/470/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимога кандидатки на посаду судді визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким було затверджено її незадовільні результати тестування когнітивних здібностей, та зобов’язати Комісію поновити її участь у конкурсі.
Оцінюючи доводи позивачки щодо неякісного програмного забезпечення та тестів, суд зазначив, що ВККС діяла виключно в межах своїх повноважень, належним чином організувавши процес розробки, апробації та перевірки системи тестування із залученням спеціалізованого розробника. Суд підкреслив, що за відсутності доказів технічних збоїв чи істотних процедурних порушень, самі лише суб’єктивні сумніви кандидатки щодо якості системи не можуть свідчити про протиправність рішення Комісії. Спираючись на релевантну практику Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зауважила, що питання правомірності закупівель програмного забезпечення чи оцінки договірних відносин із розробником взагалі не входять до предмета доказування у таких спорах. Також суд відхилив аргументи про порушення процедури оприлюднення питань, роз’яснивши, що закон прямо звільняє ВККС від обов’язку затверджувати та публікувати перелік питань саме для тестування когнітивних здібностей. Наостанок, суд констатував, що право позивачки на ознайомлення з результатами було повністю забезпечено через надання їй звіту про правильність відповідей, тоді як доступ до самих тестових завдань та ключів до них обмежений, оскільки вони становлять службову інформацію.
Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову в задоволенні адміністративного позову кандидатки.
Справа №914/2382/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “Терразем” до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення антимонопольного органу.
Оскільки колегія суддів проголосила лише вступну та резолютивну частини постанови, детальні матеріально-правові мотиви Верховного Суду будуть викладені у повному тексті рішення, проте ключові процесуальні аргументи зрозумілі вже зараз. Суд керувався межами розгляду справи в касаційній інстанції, які відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України не дозволяють переоцінювати докази чи встановлювати нові обставини. Колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили матеріали справи і правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги підприємства не спростували законності висновків попередніх судових інстанцій щодо правомірності рішення АМКУ. Крім того, суд не виявив суттєвих порушень процесуального закону, які б могли слугувати безумовною підставою для скасування судових рішень. Відтак, керуючись статтею 309 ГПК України, суд констатував відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки оскаржувані судові акти є законними та обґрунтованими.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Терразем” без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області та постанову Західного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №160/25879/24 від 09/06/2026
Предметом цього судового спору є законність винесених податковим органом податкових повідомлень-рішень, зокрема за формою «Н», якими до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНГО» було застосовано фінансові санкції.
Верховний Суд, детально проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, відмовивши підприємству у скасуванні податкового повідомлення-рішення форми «Н». Колегія суддів погодилася з тим, що податковий орган діяв виключно в межах своїх повноважень та на підставі чинного законодавства при фіксації порушення з боку платника податків. Натомість апеляційний суд припустився помилки, скасувавши це рішення, оскільки неправильно витлумачив норми матеріального права, які регулюють відповідальність за відповідне податкове правопорушення. Водночас, в іншій частині позовних вимог Верховний Суд визнав висновки апеляційної інстанції правильними, підтвердивши безпідставність інших нарахувань податківців. Таким чином, суд касаційної інстанції здійснив повну перевірку дотримання балансу інтересів держави та приватного бізнесу у цих правовідносинах.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкової служби, скасувавши постанову апеляційного суду в частині скасування податкового повідомлення-рішення форми «Н» та залишивши в цій частині в силі рішення першої інстанції про відмову в позові, а в решті вимог — залишив рішення апеляційного суду без змін.
Справа №932/10954/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є оскарження законності постанов Державної служби України з безпеки на транспорті про притягнення громадянки до адміністративної відповідальності за порушення правил проїзду великогабаритних транспортних засобів, які були зафіксовані в автоматичному режимі.
Верховний Суд наголосив, що пропуск строку звернення до суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду. Суд зазначив, що процесуальне законодавство зобов’язує суд спочатку залишити позовну заяву без руху, тим самим надавши позивачу законну можливість обґрунтувати поважність причин пропуску цього строку. Цей алгоритм дій є обов’язковим для виконання судами як на стадії відкриття провадження, так і під час безпосереднього розгляду справи. Проте у цій справі суди попередніх інстанцій позбавили позивачку можливості подати заяву про поновлення строку та вказати інші поважні причини його пропуску, зокрема неотримання поштових відправлень через помилку в індексі. Оскільки матеріали справи не містять процесуальних рішень про надання позивачці часу для усунення недоліків, рішення про залишення позову без розгляду є передчасним. Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, згідно з якою обмеження права на судовий захист без надання шансу довести поважність причин затримки є грубим порушенням процесуального права.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу представника позивачки, скасував ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №990/42/26 від 04/06/2026
Предметом цього спору є законність положень Регламенту Вищої ради правосуддя, які визначали коло членів Ради, що не мають права брати участь у розгляді скарг на рішення дисциплінарних палат.
Суд перш за все виходив із принципу верховенства права та ієрархії нормативних актів, згідно з якими підзаконний Регламент ВРП не може суперечити закону чи змінювати його норми. Закон України «Про Вищу раду правосуддя» імперативно забороняє брати участь у перегляді рішень усім членам відповідної Дисциплінарної палати, без жодних винятків. Натомість оскаржуваний третій абзац Регламенту звузив цю заборону лише до тих членів, які безпосередньо голосували за рішення, що фактично дозволяло іншим членам цієї ж палати переглядати справу в апеляційному порядку. Суд підкреслив, що ВРП у таких процедурах діє як квазі-суд, а тому її склад має бездоганно відповідати вимогам безсторонності та статті 6 Конвенції про захист прав людини. Водночас суд не знайшов порушень у другому абзаці Регламенту, оскільки недопуск членів палати до технічного розподілу висновків не впливає на суть розгляду скарги та не порушує права позивача. Таким чином, колегія суддів констатувала, що ВРП вийшла за межі своїх повноважень, спробувавши підмінити волю законодавця та звузити процесуальні гарантії для суддів.
У підсумку суд задовольнив позов частково, визнавши протиправним та нечинним абзац третій пункту 14.5 Регламенту Вищої ради правосуддя, який незаконно звужував коло осіб, що підлягають обов’язковому відводу.
Справа №990/65/26 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким кандидатку на посаду судді апеляційного суду було визнано такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя за критерієм особистої компетентності.
Оскільки перед нами резолютивна частина скороченого рішення, детальні мотиви будуть викладені у його повному тексті, проте ключові аргументи суду вже є очевидними для юристів. Суд виходив з того, що оцінювання кандидатів Комісією має відбуватися виключно на засадах прозорості, об’єктивності та рівності, які в даному випадку були порушені. Колегія суддів звернула увагу на те, що висновки ВККСУ щодо невідповідності позивачки критерію особистої компетентності не були належним чином обґрунтовані та підтверджені матеріалами її досьє. Суд встановив, що під час проведення співбесіди та дослідження матеріалів кандидатки Комісія припустилася процедурних помилок, які безпосередньо вплинули на кінцевий результат оцінювання. Крім того, суд наголосив на важливості забезпечення права кожного кандидата на справедливий конкурсний відбір без суб’єктивного та упередженого ставлення з боку оцінювачів. На думку суду, виявлені недоліки є достатньою підставою для визнання рішення Комісії протиправним, оскільки вони нівелюють легітимність усього процесу оцінювання щодо цієї кандидатки.
Верховний Суд повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, скасувавши рішення ВККСУ та зобов’язавши Комісію поновити її участь у конкурсі й повторно провести оцінювання з урахуванням правових висновків суду.
Справа №906/870/25 від 09/06/2026
Я не можу виконати детальний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст є лише вступною та резолютивною частинами постанови Верховного Суду, у яких повністю відсутня мотивувальна частина з аргументами, якими керувався суд при винесенні рішення.
Справа №990/65/26 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким діючу суддю ОСОБА_1 визнали такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді через нібито низький рівень її особистої компетентності.
Суд наголосив, що хоча оцінювання кандидатів є виключною дискрецією Комісії, її рішення обов’язково мають бути логічними, раціональними та детально вмотивованими, а не свавільними. Колегія суддів зауважила, що Комісія повністю проігнорувала та не надала жодної оцінки численним позитивним прикладам професійної діяльності та безперервного розвитку кандидатки, безпідставно обмежившись лише двома епізодами. Зокрема, суд визнав неприпустимим те, що Комісія трактувала законне використання суддею соціальних гарантій — відпустки для догляду за хворою дитиною під час відряджень — як «формальне ставлення» та брак відповідальності. Суд підкреслив, що вибір на користь сім’ї та догляду за малолітньою дитиною захищений Конвенцією про захист прав людини і не може бути підставою для висновку про професійну некомпетентність. Крім того, суд вказав, що суб’єктивне невдоволення членів Комісії тим, як кандидатка усно пояснила наукову новизну своєї дисертації, не може перекреслювати весь її багаторічний досвід навчання та підвищення кваліфікації.
Верховний Суд повністю задовольнив позов ОСОБА_1, скасував рішення Комісії в оскаржуваній частині та зобов’язав поновити її участь у конкурсі для повторного проведення співбесіди й оцінювання з урахуванням висновків суду.
Справа №200/3093/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є протиправність дій військових частин щодо обчислення та виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 2020 по 2025 роки без урахування актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд наголосив, що правовідносини щодо виплати грошового забезпечення, які виникли після 19 липня 2022 року, регулюються оновленою редакцією статті 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлює тримісячний строк для звернення до суду. Водночас колегія суддів підкреслила, що перебіг цього строку починається не автоматично з моменту щомісячного отримання коштів на банківську картку, а лише тоді, коли військовослужбовець отримав офіційне письмове повідомлення про конкретні нараховані та виплачені йому суми. Суд звернув увагу на те, що для з’ясування факту пропуску строку необхідно встановити, чи видавалися позивачу розрахункові листи або довідки про грошове забезпечення до моменту його звернення із відповідним запитом. Апеляційний суд помилково обмежився лише фактом щомісячного отримання виплат, не перевіривши, коли саме позивач дізнався про структуру та складові своїх нарахувань. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду та залишення позову без розгляду є передчасними й такими, що обмежують його право на судовий захист.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу представника позивача, скасував постанову апеляційного суду в частині залишення позову без розгляду за період з 22 липня 2022 року до 17 листопада 2024 року та направив справу в цій частині до апеляційного суду для продовження розгляду.
Справа №907/188/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптойл» до фізичних осіб-підприємців Магули В.Ю., Леспуха О.М. та Декета І.І. про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Верховний Суд, закриваючи провадження в частині першої підстави оскарження, виходив із того, що правові висновки, на які посилався скаржник, були сформульовані у справах із неподібними правовідносинами та зовсім іншими фактичними обставинами. Судді ретельно проаналізували доводи скаржника щодо процесуальних порушень і дійшли висновку про їх повну необґрунтованість. Колегія суддів підтвердила, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі наявні у справі докази та встановили ключові обставини спору щодо володіння спірним майном. Суд не виявив порушень норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Таким чином, Верховний Суд констатував, що рішення Господарського суду Закарпатської області та постанова Західного апеляційного господарського суду є законними та обґрунтованими. Суд також наголосив на остаточності свого вердикту, який набирає законної сили з моменту ухвалення та не підлягає подальшому оскарженню.
Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження за однією з підстав, касаційну скаргу позивача в іншій частині залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Справа №640/32485/20 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність дій та рішення Офісу Генерального прокурора щодо затвердження штатного розпису, яким було виключено посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, яку обіймав позивач.
Суд виходив з того, що затвердження штатного розпису та визначення структури установи є виключною компетенцією її керівництва як складова права на управління, тому оскарження таких організаційних рішень працівником не є належним способом захисту його прав. Належним та ефективним способом захисту для працівника у подібних випадках є виключно оскарження безпосереднього наказу про його звільнення, а не самого штатного розпису, який є лише внутрішнім організаційно-розпорядчим документом. Крім того, фактичне скорочення спірної посади відбулося ще у 2018 році на підставі наказу Генерального прокурора, який позивач у судовому порядку не оскаржував. Суд також звернув увагу, що позивач взагалі не був звільнений з органів прокуратури, натомість його було закріплено за відповідним підрозділом і він продовжував отримувати заробітну плату, що свідчить про відсутність реального порушення його трудових прав. Наостанок, колегія суддів відхилила посилання позивача на іншу постанову Верховного Суду, роз’яснивши, що висновки у тій справі стосувалися лише передчасності вимог про поновлення на роботі за відсутності наказу про звільнення, а не визначали оскарження штатного розпису як правильний спосіб захисту.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №873/52/22 від 03/06/2026
Предметом цього судового спору є вимога Фермерського господарства «Стоянова І.С.» визнати такими, що не підлягають виконанню, судові накази про примусове стягнення на користь ТОВ «Нор-Ест Агро» понад 400 тисяч гривень пені, річних та інфляційних втрат, нарахованих за рішенням третейського суду.
Суд пояснив, що визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, можна лише у двох випадках: якщо його видали помилково (процесуальна помилка суду) або якщо обов’язок боржника вже припинився, наприклад, через добровільну сплату чи з інших законних підстав. Фермерське господарство намагалося довести відсутність боргу, посилаючись на ухвалу суду в іншій справі про банкрутство, де нібито констатували відсутність грошових вимог. Проте судді Верховного Суду зауважили, що у справі про банкрутство досліджувався основний борг за договорами, який дійсно був раніше погашений, тоді як третейський суд стягнув окремі штрафні санкції за період прострочення. Оскільки рішення третейського суду про стягнення цих нарахувань є чинним і не скасованим, а боржник не надав жодних доказів сплати саме цієї суми після ухвалення рішення, його зобов’язання залишається в силі. Суд також підкреслив, що ухвала суду у справі про банкрутство не має преюдиційного значення для цього спору і не може нівелювати обов’язковість остаточного рішення третейського суду. Через це суд дійшов висновку, що законних підстав для анулювання виконавчих наказів немає, а дії боржника спрямовані на ухилення від виконання зобов’язань.
Верховний Суд залишив без задоволення апеляційну скаргу фермерського господарства, підтвердивши законність ухвали суду першої інстанції про відмову у визнанні виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню.
Справа №580/250/26 від 10/06/2026
Предметом спору у цій справі на стадії касаційного перегляду є законність повернення апеляційним судом скарги Пенсійного фонду через нібито ненадання доказів на підтвердження повноважень керівника установи, яка її підписала.
Верховний Суд зазначив, що апеляційну скаргу підписала керівник обласного управління Пенсійного фонду в порядку самопредставництва, що повністю відповідає вимогам процесуального закону. Суд наголосив, що повернення скарги за наявності у суду реальної можливості самостійно перевірити повноваження підписанта є проявом надмірного формалізму. Зокрема, апеляційний суд мав безперешкодний безкоштовний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, де міститься офіційна інформація про керівника установи. Колегія суддів підкреслила, що у разі виникнення сумнівів суд мав запропонувати скаржнику надати додаткові документи для усунення недоліків, а не одразу повертати скаргу. Такий суворий формальний підхід апеляційної інстанції призвів до необґрунтованого обмеження права відповідача на доступ до правосуддя та апеляційний перегляд справи. Крім того, процесуальний закон надає суду право закрити апеляційне провадження вже після його відкриття, якщо дійсно підтвердиться відсутність повноважень у підписанта.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №991/1705/26 від 04/06/2026
Предметом цього спору є стягнення в дохід держави активів (численних земельних ділянок, комерційної нерухомості та частки у статутному капіталі товариства), які номінально зареєстровані на дружину та сина підсанкційного колишнього народного депутата України, але фактично перебувають під його опосередкованим контролем та керівництвом.
При винесенні рішення суд керувався такими основними аргументами:
По-перше, матеріалами справи беззаперечно підтверджено, що відповідач з 2014 року веде активну антиукраїнську діяльність, закликає до зміни меж території України та виправдовує збройну агресію РФ, що є правовою підставою для застосування до нього санкції у вигляді конфіскації активів.
По-друге, аналіз фінансового стану родини показав, що офіційні особисті доходи дружини відповідача були очевидно недостатніми для придбання вказаного майна, а отже, вона та її син володіли цими активами лише номінально.
По-третє, суд звернув увагу на хронологію та характер правочинів: масове дарування майна сину та передача його в іпотеку відбулися у 2014 році саме після того, як відповідач потрапив під міжнародні санкції та кримінальне переслідування в Україні, що вказує на спробу приховати активи від конфіскації.
По-четверте, колегія суддів застосувала передбачений законом стандарт доказування «балансу вірогідностей» і визнала докази Міністерства юстиції щодо збереження відповідачем контролю над майном значно переконливішими, ніж аргументи представників його родини.
Наостанок, суд відхилив доводи про неможливість стягнення через наявність арештів у кримінальних справах, пояснивши, що чинне законодавство про санкції прямо дозволяє конфіскацію активів незалежно від будь-яких наявних обтяжень чи кримінальних проваджень.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила апеляційні скарги представників третіх осіб без задоволення, а рішення суду першої інстанції про стягнення всіх зазначених активів у дохід держави — без змін.
Справа №200/8285/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність рішень та висновків органів самоврядування Асоціації приватних виконавців України щодо порушення приватним виконавцем правил професійної етики та направлення подання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Верховний Суд наголосив, що хоча відповідач є некомерційною організацією, у межах закону він наділений делегованими публічними повноваженнями щодо контролю за діяльністю приватних виконавців. Судді зазначили, що оскаржувані рішення безпосередньо впливають на право позивачки здійснювати свою професійну діяльність, що визначає публічно-правовий характер цього спору. Колегія суддів звернула увагу на те, що процедура притягнення приватного виконавця до відповідальності та перевірка його етики чітко врегульовані профільним законом та Законом України «Про адміністративну процедуру». Верховний Суд підкреслив, що участь відповідача у дисциплінарній процедурі є формою реалізації владних управлінських функцій, а не просто внутрішніми відносинами самоврядування. Через це суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Таким чином, закриття провадження адміністративними судами було передчасним та порушило право позивачки на судовий захист у належній юрисдикції.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження та направив справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.
Справа №910/7093/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод готових сніданків “Аеро-зет” до територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсними та скасування його рішень.
Оскільки колегією суддів оприлюднено лише вступну та резолютивну частини постанови, ключові аргументи суду випливають із суті ухваленого процесуального рішення про направлення справи на продовження розгляду. Верховний Суд виходив з того, що апеляційний господарський суд припустився порушень норм процесуального права, які завадили повному та всебічному розгляду скарги підприємства. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що обмеження доступу позивача до апеляційного перегляду порушує його конституційне право на судовий захист. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи скаржника щодо законності ухвали суду першої інстанції. Також Верховний Суд наголосив на необхідності ретельного дослідження процесуальних підстав спору, що не було зроблено судом попередньої інстанції в повній мірі. У зв’язку з цим, висновки апеляційного суду були визнані передчасними та такими, що зроблені без належного з’ясування всіх обставин.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємства, скасував постанову Північного апеляційного господарського суду та направив справу до цього ж суду для продовження розгляду.
Справа №580/11654/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови позивачці у перерахунку та виплаті пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з розміру десяти мінімальних пенсій за віком.
Верховний Суд звернув увагу на те, що під час подання апеляційної скарги позивачка фактично змінила підстави свого позову, висунувши нову вимогу про виплату пенсії у розмірі 50 відсотків від десяти мінімальних пенсій за віком замість початкових десяти мінімальних пенсій. Згідно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд обмежений рамками первісного позову і не може розглядати вимоги чи підстави, які не заявлялися та не досліджувалися в суді першої інстанції. Ухваливши рішення на користь позивачки за новими підставами, Шостий апеляційний адміністративний суд грубо вийшов за межі апеляційного перегляду. Верховний Суд підкреслив, що висновки апеляційного суду щодо права на перерахунок пенсії є передчасними, оскільки суд не навів мотивів, чому рішення суду першої інстанції було неправильним саме в межах первинного спору. Такі серйозні процесуальні порушення завадили суду касаційної інстанції належним чином оцінити правильність застосування норм матеріального права у цих правовідносинах.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/15005/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренвель» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про зобов`язання вчинити певні дії, що пов’язані з господарськими правовідносинами сторін за участю «Української енергетичної біржі».
Оскільки наданий документ містить лише вступну та резолютивну частини постанови, детальні мотиви Верховного Суду будуть викладені у його повному тексті, проте загальна юридична практика дозволяє чітко зрозуміти логіку суддів. Направлення справи на новий розгляд свідчить про те, що Верховний Суд виявив суттєві порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції. Очевидно, апеляційний суд не дослідив у повному обсязі всі докази у справі та не встановив ключові фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Оскільки Верховний Суд є судом права і не може самостійно збирати чи переоцінювати докази, він був змушений скасувати рішення апеляції через його передчасність та необґрунтованість. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність детальнішого та всебічного дослідження матеріалів справи колегами з апеляційної інстанції під час нового розгляду.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ДП «Ліси України», скасував постанову та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду і направив справу № 910/15005/24 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №320/49719/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є оскарження військовослужбовцем наказів військового командування про його увільнення з посади, зарахування в розпорядження, зняття з усіх видів забезпечення, проведення та затвердження результатів службового розслідування, а також вимоги про поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення.
Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду визначальною є об’єктивна можливість особи реалізувати своє право на судовий захист. Суд наголосив, що оцінювати поважність причин пропуску строку необхідно через комплексний аналіз усіх наданих доказів у їх сукупності, а не лише за формальним критерієм перебування позивача на стаціонарному лікуванні. Колегія суддів зауважила, що суди попередніх інстанцій обмежилися лише дослідженням конкретних дат госпіталізації військовослужбовця, проігнорувавши інші медичні документи, такі як направлення на лікування, довідки про стан здоров’я та наявні діагнози. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили повною мірою, чи заважав загальний стан здоров’я позивача звернутися до суду в періоди між госпіталізаціями. Верховний Суд дійшов висновку, що таке поверхневе оцінювання доказів призвело до передчасного повернення позовної заяви та порушення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про повернення позову та направив справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Справа №320/13320/23 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Миколаївській області щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯВКИНО ХОЛДИНГ», які підприємство вимагає визнати протиправними та скасувати.
Оскільки наразі оприлюднено лише вступну та резолютивну частини постанови, а повний текст буде складено протягом п’яти днів, логіку суду ми аналізуємо через призму залишення в силі рішення апеляційної інстанції. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі обставини справи та надали їм правильну правову оцінку. Колегія суддів відхилила аргументи як податківців, так і платника податків, визнавши їхні касаційні скарги необґрунтованими. Суд підтвердив, що висновки Шостого апеляційного адміністративного суду повністю відповідають нормам матеріального та процесуального права, які регулюють ці спірні податкові правовідносини. Очевидно, що судді не виявили суттєвих порушень чи неправильного застосування закону, які б могли стати підставою для скасування попереднього судового рішення. Таким чином, Верховний Суд продемонстрував послідовність у питанні дотримання процесуальних меж перегляду справи, не переоцінюючи докази, які вже були детально вивчені нижчими судами.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційні скарги ТОВ «ЯВКИНО ХОЛДИНГ» та податкового органу без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду — без змін.
Справа №910/14168/23 від 09/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Сокар Енерджі Україна” до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення антимонопольного органу.
**Аргументи суду:**
Оскільки наданий текст містить лише вступну та резолютивну частини постанови, детальна мотивувальна частина з конкретними аргументами суду в ньому відсутня. Проте, виходячи з посилань на статті 300 та 309 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів керувалася межами перегляду справи в касаційній інстанції, які обмежують суд у переоцінці доказів та встановленні нових обставин. Суд перевіряв виключно правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання процесуальних норм при оцінці законності рішення Антимонопольного комітету. Залишаючи рішення без змін, Верховний Суд погодився з висновками нижчих судів про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення регулятора. Очевидно, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності таких порушень, як неповне з’ясування обставин справи або неправильне застосування закону антимонопольним органом. Таким чином, касаційна інстанція підтвердила законність та повну обґрунтованість рішень Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду.
**Рішення суду:**
Верховний Суд прийняв остаточне рішення залишити касаційну скаргу ТОВ “Сокар Енерджі Україна” без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №640/18916/22 від 09/06/2026
Я не можу надати детальний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст містить лише його вступну та резолютивну частини. Без мотивувальної частини документа неможливо встановити та проаналізувати аргументи, якими керувався Верховний Суд при прийнятті цієї постанови.
Справа №520/27428/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність припису Держпродспоживслужби, яким вона зобов’язала енергопостачальну компанію ПрАТ «Харківенергозбут» надати власнику квартири детальну інформацію та розрахунки за спожиту електроенергію.
Верховний Суд зазначив, що Держпродспоживслужба та її територіальні органи мають законні повноваження здійснювати державний нагляд за дотриманням законодавства про захист прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг, зокрема й щодо постачання електроенергії. Судді наголосили, що на ці правовідносини поширюється дія закону про основні засади державного нагляду в сфері господарської діяльності, що дає відомству право проводити позапланові перевірки енергокомпаній за скаргами громадян. Колегія суддів вказала, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність у контролюючого органу таких повноважень та безпідставно послався на нерелевантну судову практику. Оскільки апеляційний суд скасував рішення першої інстанції виключно з процедурних мотивів, він взагалі не досліджував суть самого порушення прав споживача та питання конфіденційності запитуваної інформації. Через це Верховний Суд, будучи обмеженим у повноваженнях щодо самостійного встановлення обставин справи, констатував неможливість вирішити спір по суті на стадії касації.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Держпродспоживслужби, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд для оцінки спору по суті.
Справа №320/13320/23 від 09/06/2026
Предметом цього судового спору є законність податкових повідомлень-рішень, винесених податковим органом щодо товариства «ЯВКИНО ХОЛДИНГ», які підприємство намагається визнати протиправними та скасувати.
Оскільки перед нами лише вступна та резолютивна частини постанови, детальні мотиви суду стануть відомі трохи згодом, адже складання повного тексту рішення відкладено на строк до п’яти днів. Проте, виходячи з результату розгляду, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційних скарг як платника податків, так і податкової служби є недостатніми для скасування рішення апеляційної інстанції. Судді констатували, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду ухвалена з повним та всебічним з’ясуванням обставин справи та без порушень норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів не знайшла правових підстав для переоцінки висновків апеляційного суду, які лягли в основу оскаржуваного рішення. Таким чином, вища судова інстанція підтвердила законність та справедливість попереднього судового рішення, відхиливши претензії обох сторін спору.
Верховний Суд прийняв остаточне рішення залишити касаційні скарги підприємства та податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №240/33823/23 від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимоги колишнього військовослужбовця визнати протиправною бездіяльність військової частини та зобов’язати її перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку, а також допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань із включенням до їхнього розрахунку індексації та додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168.
Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова винагорода, встановлена Постановою КМУ № 168 на період воєнного стану, за своєю правовою природою є тимчасовою виплатою і не має постійного характеру. Її розмір не є сталим, оскільки виплата здійснюється пропорційно дням безпосередньої участі у бойових діях чи виконанні спеціальних завдань і виключно на підставі наказів командирів. Суд наголосив, що чинне законодавство чітко розмежовує постійні щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види, до яких і віднесено зазначену додаткову винагороду. Через свій непостійний та компенсаційний характер ця винагорода не може вважатися систематичною складовою щомісячного грошового забезпечення військового. Відповідно, законні підстави для її включення до розрахунку виплат при звільненні, відпускних чи матеріальної допомоги відсутні. Водночас суд погодився, що індексація грошового забезпечення є систематичною державною гарантією підтримання купівельної спроможності, тому вона обов’язково має враховуватися при обчисленні допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій у частині відмови у включенні додаткової винагороди до розрахунків, а в решті судові рішення про часткове задоволення позову залишив без змін.
Справа №160/25782/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень, якими компанії «Пейнт Трейд» було нараховано понад 54 мільйони гривень податкових зобов’язань та штрафів через сумніви податківців у реальності передачі активів та кредиторської заборгованості новоствореному підприємству в процесі реорганізації шляхом виділу.
Верховний Суд наголосив, що хоча сама по собі передача майна та зобов’язань під час реорганізації не є об’єктом оподаткування ПДВ і не утворює автоматично доходу для податку на прибуток, суди попередніх інстанцій мали дослідити реальність цієї операції, а не лише її формальне документальне оформлення. Колегія суддів зазначила, що поза увагою судів залишилися суттєві доводи податкового органу про відсутність у новоствореного підприємства «Фарба Опт» будь-яких ресурсів, працівників чи складів для прийняття тисяч найменувань товарів. Крім того, суди безпідставно проігнорували матеріали справи про банкрутство цього правонаступника, які могли містити важливі відомості про фіктивність передачі багатомільйонного боргу та майна. Суд підкреслив, що для правильного вирішення спору визначальним є з’ясування фактичного руху активів та подальшої долі переданих зобов’язань, а не лише наявність затвердженого розподільчого балансу. Таким чином, через неповне дослідження доказів та обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення об’єктивної істини.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкової служби, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для детального вивчення всіх обставин.
Справа №640/18319/20 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення з посади керівниці Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області за вчинення дисциплінарного проступку, пов’язаного з порушенням прокурорської етики та позаслужбовими зв’язками із підозрюваним.
Верховний Суд наголосив, що дисциплінарне провадження є самостійним процесом, який проводиться незалежно від кримінального розслідування, а тому наявність вироку суду не є обов’язковою умовою для притягнення прокурора до відповідальності. Судді підтвердили правомірність використання кадровою комісією матеріалів кримінального провадження як доказів етичного порушення, оскільки вони були отримані у законний спосіб із дозволу слідчого. Колегія суддів встановила, що позивачка дійсно вступила у протиправні позаслужбові стосунки з підозрюваним у справі, де вона була процесуальним керівником, обговорюючи з ним зміну кваліфікації злочину за грошову винагороду. Така поведінка прокурора грубо порушує Кодекс професійної етики, дискредитує органи прокуратури в очах суспільства та викликає обґрунтовані сумніви у чесності та неупередженості правоохоронної системи. Оцінка дій прокурора в межах етичних норм не є порушенням презумпції невинуватості, оскільки дисциплінарний орган не вирішував питання про кримінальну вину особи, а лише оцінював її професійну поведінку. Кадрова комісія діяла в межах своїх дискреційних повноважень, а застосоване стягнення у виді звільнення є цілком пропорційним тяжкості вчиненого проступку.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційні скарги прокуратури та кадрової комісії, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив колишній прокурорці у задоволенні позову про поновлення на посаді.
Справа №240/10820/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимоги колишньої співробітниці поліції про визнання протиправним та скасування наказу про її звільнення у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд виходив з того, що позивачка пропустила встановлений законом місячний строк для звернення до суду у спорах щодо звільнення з публічної служби. Роботодавець неодноразово та добросовісно намагався повідомити позивачку про поновлення на посаді за попереднім судовим рішенням, наступне скорочення штату та саме звільнення, надсилаючи офіційні листи за її адресою, які поверталися через закінчення терміну зберігання. Суд встановив, що позивачка виявила тривалу процесуальну пасивність та ігнорувала поштові відправлення, що свідчить про відсутність у неї реального бажання продовжувати службу. Крім того, достеменно відомо, що щонайменше 13 листопада 2024 року позивачка особисто під підпис отримала лист із повідомленням про нарахування їй вихідної допомоги у зв’язку зі звільненням за спірним наказом. Попри це, вона звернулася до суду з позовом лише 11 квітня 2025 року, тобто з суттєвим пропуском строку без поважних на те причин. Укладення контракту добровольця територіальної оборони також не визнано судом обставиною, яка об’єктивно заважала їй вчасно оскаржити звільнення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №420/30259/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження максимальним розміром військової пенсії позивачки при її перерахунку, а також припинення виплати їй щомісячної доплати у розмірі 2 000 гривень, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 713.
Щодо аргументів, якими керувався суд, ситуація виглядає наступним чином. По-перше, Верховний Суд зазначив, що щомісячна доплата у розмірі 2 000 гривень є тимчасовим заходом для подолання диспропорцій у пенсіях і не виплачується, якщо після 1 березня 2018 року відбувся перерахунок пенсії у зв’язку з фактичним підвищенням грошового забезпечення військовослужбовців. По-друге, оскільки перерахунок пенсії позивачки здійснювався на підставі оновлених довідок із підвищеними окладами через зростання прожиткового мінімуму, Суд дійшов висновку, що право на вказану доплату вона втратила. Водночас, аналізуючи питання обмеження пенсії максимальним розміром, колегія суддів наголосила на пріоритетності конституційних гарантій соціального захисту осіб, які захищають суверенітет та територіальну цілісність України. Суд підтвердив, що положення про обмеження військових пенсій десятьма прожитковими мінімумами були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України ще у 2016 році та втратили чинність. Наявність аналогічного обмеження в іншому законі (№ 3668-VI) не дає підстав для його застосування, оскільки дублювання неконституційних норм не відновлює їхню законність щодо військових пенсіонерів. Таким чином, дії Пенсійного фонду щодо обмеження виплати нарахованої пенсії позивачки максимальним розміром є протиправними, тоді як припинення виплати доплати у 2 000 гривень після перерахунку було законним.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання виплачувати доплату в розмірі 2 000 гривень, але залишив їх у силі в частині вимог щодо виплати пенсії без обмеження її максимального розміру.
Справа №160/1167/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність податкового повідомлення-рішення, яким до товариства «Алло» було застосовано штрафні санкції у розмірі понад 41,8 мільйона гривень за нібито порушення порядку проведення розрахункових операцій через невидачу належних чеків під час акційних продажів.
Верховний Суд виходив з того, що обов’язковою передумовою для призначення фактичної податкової перевірки за підпунктом 80.2.2 Податкового кодексу є наявність або отримання в установленому порядку інформації про порушення від державних органів чи органів місцевого самоврядування. Суд встановив, що наказ про проведення перевірки ТОВ «Алло» не містив жодних посилань на таку інформацію, а податківці обмежилися лише загальним переліком законодавчих норм без належного обґрунтування фактичних підстав та мети контрольного заходу. Доповідна записка, на яку посилався податковий орган, також не містила конкретних даних про порушення з боку платника податків, а її зміст зводився до цитування законодавства. Оскільки перевірка була призначена за відсутності законних підстав, суд констатував, що такі процедурні порушення повністю нівелюють її правові наслідки та є самостійною підставою для скасування штрафів. Крім того, оцінюючи витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, колегія суддів визнала заявлену суму у 30 тисяч гривень завищеною та неспівмірною, зменшивши її до 2 400 гривень через дублювання адвокатом попередніх позицій та відсутність детального обґрунтування витраченого часу.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування штрафу на суму понад 41,8 мільйона гривень — без змін, додатково присудивши на користь товариства «Алло» 2 400 гривень витрат на правничу допомогу.
Справа №300/6209/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є правомірність припинення Пенсійним фондом виплати військовому пенсіонеру індексації пенсії за 2022 та 2023 роки після того, як йому було проведено перерахунок пенсії на виконання іншого судового рішення у зв’язку зі збільшенням грошового забезпечення.
Верховний Суд керувався правовими висновками у зразковій справі, де встановлено, що перерахунок військової пенсії через зростання прожиткового мінімуму та підвищення грошового забезпечення є самостійним механізмом збільшення виплат. Суд наголосив, що одночасне нарахування перерахованої пенсії та індексації за 2023 рік призвело б до подвійного підвищення виплат за один і той самий період, що є неприпустимим. Через це колегія суддів визнала законними дії Пенсійного фонду щодо припинення виплати індексації за 2023 рік з моменту проведення перерахунку пенсії. Водночас суд звернув увагу, що у 2022 році перерахунок пенсії позивача через зміну складових грошового забезпечення взагалі не здійснювався. Оскільки у 2022 році такого перерахунку не було, нарахована індексація за цей рік стала невід’ємною частиною пенсії, і її виплата мала безперешкодно продовжуватися. Таким чином, суд дійшов висновку, що позбавлення пенсіонера індексації за 2022 рік було протиправним, тоді як скасування індексації за 2023 рік є цілком обґрунтованим.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасувавши рішення нижчих судів у частині зобов’язання виплатити індексацію за 2023 рік, але залишив їх у силі щодо обов’язку поновити виплату індексації за 2022 рік.
Справа №380/1208/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність відмови Пенсійного фонду у призначенні жінці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 після досягнення нею 50-річного віку.
Суд керувався тим, що рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 дійсно повернуло пільговий вік у 50 років для жінок, які працювали у шкідливих умовах праці до 1 квітня 2015 року. Водночас колегія суддів наголосила, що для застосування цієї пільгової норми особа мала не просто працювати на відповідних посадах до зазначеної дати, а й повністю набути необхідний пільговий стаж (не менше 10 років) саме до 1 квітня 2015 року. Якщо ж необхідний пільговий стаж за Списком № 2 був доопрацьований уже після цієї дати, то призначення пенсії має відбуватися на загальних підставах за новим законодавством, яке передбачає вихід на пенсію у 55 років. Суд встановив, що хоча загальний пільговий стаж позивачки становить майже 15 років, до 1 квітня 2015 року вона відпрацювала у шкідливих умовах лише 5 років і 5 місяців. Через брак необхідного пільгового стажу станом на квітень 2015 року позивачка втратила право на призначення пенсії за старими, більш вигідними правилами. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що територіальний орган Пенсійного фонду діяв правомірно, відмовивши у призначенні пенсії у 50 років, оскільки право на неї у жінки виникне лише після досягнення 55 років.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, підтвердивши законність рішення апеляційного суду про відмову у призначенні їй пільгової пенсії з 50 років.
Справа №873/52/22 від 03/06/2026
Предметом цього судового спору є визначення обґрунтованості та розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Нор-Ест Агро» під час розгляду заяви Фермерського господарства «Стоянова І.С.» про визнання виконавчих документів такими, що не підлягає виконанню.
Суд керувався тим, що розмір витрат на послуги адвоката має бути реальним, співмірним із складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом, витраченим на надання правової допомоги. Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що заявлена позивачем сума витрат у розмірі 27 300 гривень є завищеною та не відповідає критеріям розумності й пропорційності. Зокрема, суд зазначив, що послуги з аналізу заяви опонента та вивчення судової практики є невід’ємними складовими підготовки самих заперечень, а тому їх окреме погодинне тарифування є безпідставним. Також було враховано, що адвокат здійснює постійний юридичний супровід цієї справи і детально обізнаний з усіма її обставинами, що виключає потребу у додаткових витратах часу. Суд наголосив, що за наявності заперечень іншої сторони або з власної ініціативи він має право зменшити розмір компенсації, виходячи з принципів справедливості, пропорційності та верховенства права. При цьому доводи скаржника про те, що представник діяв лише як фізична особа за довіреністю без статусу адвоката, були повністю спростовані матеріалами справи.
Верховний Суд залишив апеляційну скаргу Фермерського господарства «Стоянова І.С.» без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду про часткове стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 600 гривень — без змін.
Справа №440/7571/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є протиправна бездіяльність органу Пенсійного фонду щодо відмови провести щорічну індексацію пенсії позивача шляхом послідовного збільшення його індивідуального показника середньої заробітної плати на встановлені урядом коефіцієнти за 2021–2025 роки.
Суд наголосив, що відповідно до профільного закону індексація має здійснюватися виключно шляхом збільшення того показника середньої заробітної плати, який безпосередньо брався за основу при призначенні конкретної пенсії. Кабінет Міністрів України має право визначати лише порядок та коефіцієнти індексації, але не може звужувати права громадян чи встановлювати занижену базову величину для розрахунку всупереч нормам закону. Оскільки норми урядової постанови № 124 в частині обмеження бази розрахунку суперечать закону, суд застосував закон як акт вищої юридичної сили. Судді підкреслили, що механізм індексації за своєю природою є накопичувальним, тому всі щорічні коефіцієнти мають застосовуватися послідовно один за одним. Заміна повноцінного перерахунку бази нарахування фіксованими щомісячними доплатами у розмірі 100 чи 135 гривень є протиправною та нівелює саму суть соціальних гарантій. Навіть якщо пенсіонер звернувся до суду пізніше, для відновлення його порушеного права та правильного визначення поточного розміру виплат необхідно застосувати весь ланцюжок урядових коефіцієнтів за попередні роки.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу пенсіонера, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким Пенсійний фонд зобов’язали провести належний послідовний перерахунок та виплату пенсії з урахуванням усіх коефіцієнтів індексації.
Справа №280/5566/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Запорізької міської ради, яким було збільшено річний розмір орендної плати за землю для ділянок під закладами охорони здоров’я та соціальної допомоги до 11 відсотків від їхньої нормативно-грошової оцінки.
Суд виходив з того, що органи місцевого самоврядування наділені широкими дискреційними повноваженнями щодо встановлення ставок місцевих податків і зборів, зокрема й орендної плати за землю, в межах, визначених Податковим кодексом України. Встановлений відповідачем розмір плати у 11 відсотків повністю відповідає вимогам чинного законодавства, яке обмежує максимальну ставку такої оренди 12 відсотками. Колегія суддів врахувала, що визначення конкретного відсотка орендної плати належить до виключної компетенції міської ради та спрямоване на наповнення місцевого бюджету для забезпечення життєдіяльності громади. Суд наголосив, що судова гілка влади не може перебирати на себе функції місцевого самоврядування та оцінювати доцільність чи економічну ефективність встановлених радою ставок, якщо вони не порушують прямих законодавчих заборон. Також було взято до уваги, що позивач, укладаючи договір оренди, погодився на можливість зміни розміру орендної плати у разі зміни відповідних рішень міської ради. Таким чином, колегія суддів не встановила правових підстав для визнання спірного рішення ради протиправним та нечинним, оскільки воно було прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу Запорізької міської ради, скасував рішення судів попередніх інстанцій та остаточно відмовив товариству «КРАМ ІНВЕСТ» у задоволенні позову.
Справа №910/4757/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю – Підприємство “Ізумруд ЛТД” до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення антимонопольного органу.
Оскільки наданий текст містить лише вступну та резолютивну частини постанови, детальні матеріально-правові мотиви суду в ньому не викладені, проте ми можемо чітко реконструювати його процесуальну логіку. Верховний Суд керувався межами перегляду справи в касаційній інстанції, які визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний господарський суд припустився помилок при скасуванні рішення суду першої інстанції та неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права. Натомість первинне рішення Господарського суду міста Києва було визнано законним, обґрунтованим та таким, що повністю відповідає фактичним обставинам справи. Суд також зважив на доводи Антимонопольного комітету України, викладені у касаційній скарзі, визнавши їх достатніми для скасування постанови апеляційного суду. Крім того, керуючись принципом обов’язковості розподілу судових витрат, суд поклав на позивача витрати зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги.
Верховний Суд ухвалив рішення про часткове задоволення касаційної скарги Антимонопольного комітету України, скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції із стягненням з позивача судового збору.
Справа №300/657/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційним судом скарги позивача через несплату судового збору у справі, яка за своєю суттю є формою судового контролю за виконанням тривалий час невиконуваного рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Верховний Суд наголосив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою конституційного права на судовий захист та гарантією справедливого судового розгляду відповідно до практики Європейського суду з прав людини. Судді зазначили, що хоча позивач звернувся з новим позовом, цей крок фактично є процесуальним засобом судового контролю за виконанням рішення, яке держава не виконує вже понад десять років. Спираючись на рішення Конституційного Суду України, колегія суддів підкреслила, що держава не може створювати надмірні фінансові перешкоди для громадян, які намагаються домогтися виконання рішень, ухвалених на їхню користь. Вимога повторно сплачувати судовий збір на стадії контролю за виконанням рішення суперечить принципам справедливості, розумності та відповідальності держави перед людиною. Таким чином, неподання документа про сплату судового збору не могло вважатися недоліком апеляційної скарги, оскільки позивач у таких правовідносинах звільнений від цього обов’язку.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду про повернення скарги та направив справу до апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №905/1330/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є позовні вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області до товариств з обмеженою відповідальністю “Пазелс” та “Сучасні дорожні матеріали” про визнання недійсним укладеного між ними договору та застосування наслідків його недійсності.
Оскільки перед нами вступна та резолютивна частини постанови, детальні мотиви будуть викладені у повному тексті рішення, проте вже зараз зрозуміло, якими процесуальними орієнтирами керувався Верховний Суд. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Очевидно, суди нижчих ланок не дослідили належним чином усі зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, зокрема щодо доводів податкового органу про фіктивність чи протиправність правочину. Крім того, ймовірно, поза увагою судів залишилися важливі правові позиції Верховного Суду щодо критеріїв визнання договорів недійсними за позовами контролюючих органів. Неповнота з’ясування обставин справи завадила суду касаційної інстанції ухвалити остаточне рішення по суті, що й зумовило необхідність повернення справи на новий розгляд. Верховний Суд керувався тим, що без усунення цих недоліків неможливо забезпечити справедливий судовий розгляд та захистити інтереси держави.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області, скасував рішення Господарського суду Донецької області та постанову Східного апеляційного господарського суду, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №280/5566/25 від 09/06/2026
Предметом спору у цій справі є законність рішення Запорізької міської ради, яким було збільшено річну ставку орендної плати за комунальні земельні ділянки для будівництва та обслуговування закладів охорони здоров’я та соціальної допомоги з 3% до 11% від їхньої нормативної грошової оцінки.
Верховний Суд зазначив, що встановлення конкретного розміру ставок орендної плати за землю в межах, визначених законом, належить до дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування, і суд не може оцінювати економічну доцільність чи ефективність обраної податкової моделі. Колегія суддів наголосила, що оскаржуване рішення міської ради містило належне обґрунтування та логічний зв’язок із легітимною метою, зокрема необхідністю адаптації бюджетної політики громади до умов воєнного стану. Суд підкреслив, що встановлена ставка у розмірі 11% не перевищує граничного законодавчого ліміту у 12% та застосовується однаково до всіх землекористувачів із відповідним цільовим призначенням ділянок, що виключає ознаки індивідуальної дискримінації чи порушення принципу рівності платників податків. Крім того, судді вказали на помилковість висновків попередніх інстанцій щодо порушення конкурентного законодавства, оскільки встановлення фактів антиконкурентних дій органів влади належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України, а не адміністративних судів. Також суд урахував особливості воєнного стану, за яких тимчасово не застосовуються окремі процедурні вимоги податкового законодавства та закону про регуляторну політику при прийнятті рішень про місцеві податки. Наостанок, колегія суддів зауважила, що незначні процедурні аспекти підготовки проєкту рішення згідно з внутрішнім Регламентом ради не можуть бути самостійною підставою для визнання акта протиправним, якщо це не вплинуло на суть самого рішення.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу Запорізької міської ради, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ТОВ «КРАМ ІНВЕСТ».
Справа №160/19368/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Дніпровської міської ради та місцевого Управління державного архітектурно-будівельного контролю зобов’язати ТОВ «Фірма Грінвей» знести за власний рахунок самочинно збудовані торговельно-складські будівлі у місті Дніпрі.
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про передчасність позову лише через наявність паралельних спорів у господарських судах щодо права власності на ці об’єкти. Судді наголосили, що невиконання забудовником законних приписів контролюючого органу про усунення порушень є ключовою та достатньою передумовою для звернення до суду з позовом про знесення. Крім того, суди взагалі не дослідили правовий режим цього самочинного будівництва та не з’ясували, чи можливо в принципі привести будівлі до належного стану шляхом перебудови. Верховний Суд також підкреслив, що за наявності об’єктивних перешкод для розгляду справи суди мали зупинити провадження, а не повністю відмовляти у задоволенні позову з формальних підстав. Наостанок, колегія суддів звернула увагу на пасивну роль нижчих судів, які не виконали свій процесуальний обов’язок щодо офіційного з’ясування всіх фактичних обставин справи та оцінки зібраних доказів.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги міськради та контролюючого органу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №320/2387/23 від 09/06/2026
Предметом цього спору є вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Київській області.
У подібних категоріях справ Верховний Суд традиційно виходить з того, що визначальним для податкового обліку є саме реальний характер господарських операцій, який має підтверджуватися належними первинними документами. Судді наголошують, що сама лише наявність формально складених договорів, актів чи накладних без фактичного руху активів або надання послуг не може бути підставою для формування податкових вигод. Колегія суддів звернула увагу на те, що суди попередніх інстанцій неналежно оцінили доводи податкового органу щодо неможливості здійснення операцій контрагентами позивача через відсутність у них необхідних матеріальних та трудових ресурсів. Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які обмежилися лише перевіркою формального документообігу платника податків. Також суд підкреслив, що обов’язок доведення правомірності формування показників податкової звітності у разі виникнення обґрунтованих сумнівів контролюючого органу покладається безпосередньо на платника. Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що податкові повідомлення-рішення були винесені податковим органом законно та в межах повноважень.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу податкової служби, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив «Узинському цукровому комбінату» в задоволенні позову.
Справа №380/21412/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність постанови та розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), про накладення на АТ «Львівгаз» штрафу у розмірі 695 453 гривень та зобов’язання усунути виявлені порушення ліцензійних умов з розподілу природного газу.
Суд виходив з того, що включення підприємства до спеціального Реєстру для врегулювання заборгованості не звільняє його від обов’язку вчасно розраховуватися з оператором газотранспортної системи, оскільки процедура врегулювання за законом стосується лише боргів, що виникли до 28 лютого 2022 року. Окрім цього, колегія суддів відхилила аргументи позивача про те, що запуск чат-ботів у Viber та Telegram виконує вимоги закону щодо створення електронних сервісів для приєднання споживачів, адже такі месенджери не забезпечують передбачений правилами повноцінний документообіг та інформування. Суд також наголосив, що наявність судових спорів між учасниками ринку газу не зупиняє наглядові функції НКРЕКП і не є виправданням для невиконання ліцензійних обов’язків. Щодо зупинення дії ліцензії позивача, суди встановили, що більшість порушень (зокрема, щодо встановлення та повірки лічильників) відбулися ще до цього моменту, а отже, відповідальність за них є цілком законною. Насамкінець, суд підтвердив усталену практику: сам по собі воєнний стан не звільняє бізнес від зобов’язань, якщо не доведено прямого причинно-наслідкового зв’язку між бойовими діями та неможливістю дотриматися правил. Таким чином, дії регулятора щодо накладення санкцій та вимоги усунути порушення були визнані повністю правомірними та пропорційними.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу АТ «Львівгаз» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими підприємству було відмовлено в скасуванні штрафу та розпорядження НКРЕКП, — без змін.
Справа №240/21185/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимоги учасника бойових дій визнати протиправними дії Пенсійного фонду щодо виплати йому щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 1000 гривень та зобов’язати здійснити її перерахунок у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Суд виходив з того, що у 2023 році законодавець вніс зміни до спеціального закону, делегувавши Кабінету Міністрів України повноваження визначати розмір цієї щорічної виплати в межах наявних бюджетних призначень. Верховний Суд наголосив, що зазначена разова допомога не належить до основних конституційних гарантій соціального захисту, а є додатковою соціальною пільгою, яка має стимулюючий та допоміжний характер. Через це держава в особі Верховної Ради має право змінювати умови та розмір такої виплати, виходячи з поточних фінансово-економічних можливостей країни. Запровадження нового порядку відбулося шляхом внесення змін безпосередньо до профільного закону в умовах воєнного стану, що є абсолютно легітимним кроком для раціонального використання державних коштів. Колегія суддів спиралася на обов’язкову правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, яка підтвердила пріоритетність застосування саме оновленого законодавства. Таким чином, оскільки Пенсійний фонд виплатив позивачу 1000 гривень відповідно до чинної урядової постанови, його дії повністю відповідали закону, а підстав для нарахування допомоги у розмірі п’яти мінімальних пенсій немає.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог.
Справа №922/3194/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є стягнення грошових коштів за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсітіестейт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно транспортна компанія Еталон».
Розглядаючи цю справу, Верховний Суд детально проаналізував дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд закрив касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки доводи скаржника про неврахування судами попередніх правових висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження під час розгляду. Щодо інших доводів касаційної скарги, які стосувалися процесуальних порушень, колегія суддів визнала їх необґрунтованими та такими, що не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення були ухвалені з дотриманням усіх процесуальних вимог, а обставини справи досліджені повно та всебічно. Таким чином, колегія суддів не встановила порушень, які могли б стати підставою для скасування чи зміни законних судових рішень.
Верховний Суд ухвалив закрити касаційне провадження за однією з підстав, в іншій частині касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №480/6720/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність залишення без розгляду позову фізичної особи-підприємця про скасування податкового повідомлення-рішення щодо застосування штрафних санкцій на суму понад 290 тисяч гривень через пропуск місячного строку звернення до суду після процедури адміністративного оскарження.
Суд керувався усталеною практикою Верховного Суду, згідно з якою після завершення процедури досудового оскарження платник податків має чітко визначений строк у один місяць для звернення до суду. Колегія суддів відхилила аргументи позивачки про неотримання рішення податкової через її переїзд на захід України, оскільки вона сама вказала свою адресу в Сумській області для листування у скарзі, поданій уже після переїзду. Суд наголосив, що платник податків зобов’язаний добросовісно забезпечити отримання кореспонденції за офіційно зареєстрованою або самостійно вказаною ним адресою. Наявне у матеріалах справи поштове повідомлення із відміткою про особисте вручення листа позивачці 28 травня 2025 року визнано належним доказом, який не був спростований жодними документами про порушення з боку пошти. Оскільки позов було подано лише 25 серпня 2025 року, тобто з суттєвим пропуском встановленого строку, а поважних та об’єктивно непереборних причин для цього не надано, суди попередніх інстанцій діяли абсолютно правомірно. Верховний Суд підтвердив, що безпекова ситуація та зміна фактичного проживання без належного повідомлення контролюючих органів та без доказів реальних перешкод не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємця без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №926/3689/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 2 565 025,99 гривень.
Оскільки опубліковано лише вступну та резолютивну частини постанови, детальні мотиви суду в тексті відсутні, проте загальна логіка таких рішень та процесуальні наслідки дозволяють чітко зрозуміти позицію колегії суддів. Верховний Суд виходив з того, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення боргу є законними, обґрунтованими та ухваленими з повним дотриманням норм матеріального і процесуального права. Судді відхилили аргументи касаційної скарги відповідача, оскільки той не зміг довести наявність суттєвих порушень, які б вимагали скасування чи зміни попередніх судових актів. Очевидно, суди попередніх інстанцій належним чином встановили факт поставки газу та невиконання відповідачем своїх грошових зобов’язань. Колегія суддів Касаційного господарського суду підтвердила, що договірні зобов’язання мають виконуватися належним чином, а будь-які бюджетні чи організаційні труднощі відповідача не звільняють його від обов’язку платити за спожитий ресурс. Таким чином, Верховний Суд повністю погодився з висновками колег із нижчих інстанцій щодо необхідності примусового стягнення цієї заборгованості.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області та постанову Західного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №826/14663/17 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень, якими підприємству «Санайн» було донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкції через звинувачення податкового органу в нереальності господарських операцій із його контрагентами.
Верховний Суд наголосив, що сам факт наявності кримінального провадження щодо контрагентів чи протоколів допиту їхніх керівників не є беззаперечним доказом фіктивності та безтоварності господарських операцій. Судді зазначили, що адміністративні суди повинні самостійно та всебічно досліджувати первинні документи, а не автоматично посилатися на матеріали досудового розслідування, які не були безпосередньо досліджені в судовому засіданні. Крім того, колегія суддів звернула увагу, що ухвала про звільнення керівника контрагента від кримінальної відповідальності за статтею про фіктивне підприємництво не створює автоматичної преюдиції для цієї справи, якщо в ній не встановлено конкретних обставин щодо дій самого позивача. Суд також вказав, що податковий орган не оскаржував належність оформлення первинних документів та реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі. Наостанок, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи мали контрагенти належну податкову правосуб’єктність на момент здійснення операцій, що є ключовим для формування податкового кредиту.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємства «Санайн», скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Справа №918/420/16(918/685/25) від 28/05/2026
Предметом цього спору є визнання недійсними договорів оренди нерухомості та надання охоронних послуг, укладених боржником із пов’язаною особою до відкриття провадження про банкрутство, через їхній фраудаторний характер та спрямованість на шкоду іншим кредиторам.
Суд урахував, що спірні договори оренди та охорони не мали жодної економічної доцільності для боржника, оскільки величезні виробничі площі передавалися в оренду за символічні 200 гривень на місяць, тоді як витрати на їхню охорону тій самій компанії становили в середньому 122 тисячі гривень на місяць. Колегія суддів погодилася з висновками, що такі дії сторін свідчать про очевидну недобросовісність та зловживання правом з метою штучного нарощування “дружньої” заборгованості для подальшого контролю над комітетом кредиторів у процедурі банкрутства. Додатковим підтвердженням фіктивності послуг охорони став встановлений ліквідатором факт масштабного розкрадання та пошкодження заставного майна боржника на суму понад 15 мільйонів гривень саме в період дії оспорюваних договорів. Верховний Суд відхилив аргументи скаржників про преюдиційність іншої судової справи, оскільки попередній спір мав зовсім інші предмет та підстави позову, а отже, суди раніше не давали оцінки фраудаторності цих угод. Також суд визнав безпідставними вимоги про застосування позовної давності та зупинення провадження, оскільки відповідні заяви не подавалися в суді першої інстанції, а перебування засновника відповідача на військовій службі не є підставою для зупинення справи, де стороною є самостійна юридична особа. Таким чином, правочини були обґрунтовано визнані фраудаторними, оскільки вони вчинялися в підозрілий період, призвели до штучної неплатоспроможності боржника та унеможливили задоволення вимог реальних кредиторів.
Верховний Суд залишив касаційні скарги відповідачів без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання всіх чотирьох договорів недійсними — без змін.
Справа №300/657/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є правомірність вимоги суду апеляційної інстанції щодо обов’язкової сплати позивачем судового збору за подання апеляційної скарги у справі, яка стосується оскарження бездіяльності державних органів щодо виконання раніше ухваленого судового рішення.
Верховний Суд зазначив, що хоча позивач ініціював це провадження шляхом подання окремого позову, за своєю правовою природою його звернення є процесуальним засобом судового контролю за виконанням уже ухваленого та обов’язкового рішення суду. Суд наголосив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на судовий захист та справедливий суд, які гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Спираючись на актуальні рішення Конституційного Суду України, колегія суддів підкреслила, що держава зобов’язана забезпечити дієвий, а не ілюзорний механізм контролю за виконанням судових рішень, особливо коли боржником є сама держава. Покладення на громадянина обов’язку повторно сплачувати судовий збір на стадії виконання рішення суперечить принципам справедливості та створює надмірні й непропорційні фінансові перешкоди для доступу до правосуддя. З огляду на це, неподання документа про сплату судового збору у цій категорії справ не могло вважатися недоліком апеляційної скарги, який перешкоджає відкриттю провадження. Таким чином, апеляційний суд зосередився лише на формальному факті відсутності квитанції, не проаналізував сутність спору та дійшов помилкового висновку про необхідність повернення скарги позивачеві.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу представника позивача, скасував ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №240/23206/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є оскарження громадянином законності його призову на військову службу під час мобілізації та вимоги скасувати накази територіального центру комплектування і військових частин про зарахування його до списків особового складу.
Суд перш за все зазначив, що оскільки суперечка стосується проходження військової служби, яка є різновидом публічної служби, до цих правовідносин застосовується скорочений місячний строк звернення до суду. Верховний Суд вказав, що позивач достеменно знав про свій призов та зарахування до військової частини ще в серпні 2024 року, проте звернувся з позовом лише у листопаді, пропустивши встановлений законом строк. Судді відхилили аргумент про те, що перебування на військовій службі заважало вчасному зверненню, оскільки інтереси позивача представляв професійний адвокат, договір з яким був укладений ще в день затримання. Колегія суддів наголосила, що встановлення процесуальних строків спрямоване на забезпечення правової визначеності у публічних відносинах і дисциплінує учасників процесу. Крім того, суд зауважив, що право на відстрочку від мобілізації має бути реалізоване військовозобов’язаним шляхом активних дій виключно до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Наостанок, суд підкреслив, що застосування наслідків пропуску строків не є порушенням права на доступ до правосуддя, тоді як їх безпідставне поновлення порушило б принцип правової визначеності.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника позивача без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про повернення позовної заяви через пропуск строку — без змін.
Справа №910/17999/23 (910/7696/25) від 09/06/2026
Я не можу відповісти на цей запит, оскільки наданий текст судового рішення містить лише вступну та резолютивну частини постанови Верховного Суду і не містить мотивувальної частини, без якої неможливо проаналізувати аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення.
Справа №160/3905/23 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення капітана поліції зі служби за порушення дисципліни, зокрема за нібито керування автомобілем у стані сп’яніння та порушення правил поводження зі зброєю, а також його вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд наголосив, що звільнення є найсуворішим заходом дисциплінарного впливу, тому факт вчинення проступку має бути підтверджений беззаперечними доказами, тоді як відповідач не надав суду відеозаписів із бодікамер чи інших надійних підтверджень того, що позивач дійсно керував автомобілем. Крім того, суди врахували, що місцевий загальний суд уже закрив адміністративну справу за статтею 130 КУпАП щодо позивача через відсутність складу правопорушення. Звинувачення у порушенні правил поводження зі зброєю також визнано недоведеними, оскільки книга обліку зброї містила несанкціоновані виправлення дат, свідки-чергові заперечили свої підписи, а сам позивач мав на руках картку-замісник, що підтверджує здачу пістолета. Суд погодився з висновками попередніх інстанцій, що інші дисциплінарні порушення (невиконання доручень слідчих, неналежний розгляд заяв про крадіжки) безпідставно включили до висновку службового розслідування, оскільки вони виходили за межі предмета перевірки, визначеного наказом про його призначення. Таке розширення меж розслідування порушує права поліцейського, який позбавляється можливості ефективно захищатися та надавати пояснення щодо нових звинувачень. Зрештою, Верховний Суд констатував, що Головне управління Нацполіції як суб’єкт владних повноважень не виконало свій процесуальний обов’язок і не довело правомірність наказів про звільнення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу поліції без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування наказів про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку — без змін.
Справа №380/26084/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність податкового повідомлення-рішення, яким до фізичної особи-підприємця було застосовано фінансові санкції у розмірі 1 094 145 гривень за порушення порядку обліку товарних запасів, виявлене під час фактичної перевірки.
Верховний Суд наголосив, що наказ про проведення перевірки є не просто внутрішнім документом податкового органу, а індивідуальним правовим актом, який має чітко та однозначно ідентифікувати конкретного платника податків. У цій справі фіскали вказали в наказі лише комерційну назву торговельної точки — «магазин електроніки «Yabluka», але фактично перевірили та оштрафували конкретного підприємця, реквізитів якого в наказі взагалі не було. Суд зазначив, що така підміна суб’єкта господарювання абстрактним комерційним найменуванням є грубим порушенням вимог Податкового кодексу України та нівелює легітимність усього заходу контролю. Оскільки сам наказ про призначення перевірки був протиправним через відсутність належної індивідуалізації платника, то й усі наступні дії податківців та оформлені за їх результатами рішення автоматично стають незаконними. З огляду на це, колегія суддів констатувала, що процедурні порушення на етапі призначення перевірки є самостійною і достатньою підставою для скасування штрафу, а тому оцінювати суть самого порушення правил обліку вже немає правового сенсу.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу підприємця, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нову постанову, якою визнав протиправним і скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Справа №990/188/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо затвердження результатів практичного завдання та відмови у допуску діючої судді до другого етапу конкурсу на посаду судді апеляційного суду через ненабрання нею необхідного прохідного бала.
Суд наголосив, що повноваження Комісії щодо оцінювання практичних завдань кандидатів є дискреційними, тобто Комісія наділена виключним правом визначати бали за своїм внутрішнім переконанням. Крім того, колегія суддів зазначила, що чинне законодавство та внутрішні регламенти не зобов’язують членів екзаменаційної комісії деталізувати оцінку та виставляти окремі бали за кожен конкретний елемент практичного завдання, оскільки оцінюється вся робота в цілому. Суд також підкреслив, що анонімність іспиту є ключовою гарантією об’єктивності та неупередженості оцінювання, що виключає будь-яке суб’єктивне ставлення до кандидата. Важливим аргументом стало й те, що між оцінками різних екзаменаторів не було виявлено суттєвих розбіжностей, які за правилами вимагали б повторної перевірки роботи іншим складом комісії. Наостанок, суд відмовився давати оцінку новим доводам позивачки щодо помилок у ключах відповідей та арифметичному округленні балів, оскільки вони не були оформлені та заявлені як офіційні підстави позову у встановленому процесуальним законом порядку.
Верховний Суд ухвалив рішення повністю відмовити у задоволенні позовних вимог кандидата.
Справа №260/2407/25 від 10/06/2026
Предметом судового розгляду у цій справі на стадії касації стала правомірність повернення апеляційним судом скарги військової частини через нібито неналежне підтвердження повноважень посадової особи, яка її підписала.
Верховний Суд наголосив, що виписка з Єдиного державного реєстру (ЄДР), яка містить відомості про право особи діяти від імені державного органу, є цілком належним і достатнім доказом її повноважень у порядку самопредставництва. Судді зазначили, що повернення скарги через незазначення посади підписанта або ненадання додаткових документів, як-от статуту чи трудового договору, є проявом надмірного формалізму, який обмежує доступ до правосуддя. У цій справі надана виписка з ЄДР чітко підтверджувала право представника підписувати та подавати апеляційні скарги від імені військової частини без окремого доручення. Колегія суддів також зауважила, що у разі виникнення будь-яких сумнівів апеляційний суд мав процесуальну можливість самостійно перевірити ці відомості через безкоштовний запит на офіційному сайті Міністерства юстиції. Крім того, Верховний Суд вказав на помилковість посилання апеляційного суду на практику Великої Палати, оскільки у тій справі аналізувалися трудові договори та довіреності, а не відомості з державного реєстру.
У підсумку Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу військової частини, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу назад для продовження розгляду.
Справа №320/807/22 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність зупинення діяльності підприємства з видалення та захоронення відходів на сміттєзвалищі через порушення екологічного законодавства, а також правомірність проведення позапланової перевірки Держекоінспекцією та винесеного нею припису.
Верховний Суд погодився, що позапланова перевірка проводилася законно на підставі доручення Прем’єр-міністра України щодо конкретної юридичної особи, а не окремої земельної ділянки, тому інспектори не вийшли за межі своїх повноважень. Водночас суд зазначив, що апеляційний суд припустився серйозних процесуальних порушень, оскільки взагалі не дослідив докази підприємства, які спростовували ведення ним діяльності на спірній території. Крім того, поза увагою апеляції залишилися ключові висновки першої інстанції про те, що компанія є суб’єктом малого підприємництва, а отже, тривалість перевірки перевищила встановлений законом дводенний ліміт. Також суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки тому факту, що екологічні інспектори перед початком перевірки не внесли обов’язковий запис до журналу реєстрації перевірок. Оскільки касаційний суд позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи та оцінювати докази, такі процесуальні упущення унеможливили ухвалення законного рішення.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємства, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд для детального вивчення всіх обставин.
Справа №520/7993/24 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність відмови Міністерства у справах ветеранів України у призначенні військовослужбовцю одноразової грошової допомоги у зв’язку зі встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час захисту Батьківщини.
Верховний Суд наголосив, що законодавче обмеження на отримання одноразової допомоги за різними законами застосовується виключно тоді, коли особа претендує на виплату за одне й те саме ушкодження здоров’я. Суд встановив, що у 2017 році позивач отримав інвалідність через захворювання під час служби в поліції, а у 2023 році — внаслідок абсолютно нового вогнепального осколкового поранення на фронті. Важливим фактором стало те, що дія попередньої інвалідності позивача закінчилася ще у 2019 році, і протягом кількох років до моменту нового поранення він юридично не вважався особою з інвалідністю. Нова інвалідність у 2023 році була встановлена медико-соціальною експертною комісією під час первинного огляду, а не як продовження чи зміна причини попередньої інвалідності. Оскільки йдеться про два окремі страхові випадки та різні травми, отримання допомоги у 2018 році за Законом «Про Національну поліцію» не позбавляє пораненого воїна права на виплату за Законом «Про статус ветеранів війни». Також суд підтвердив, що зобов’язання міністерства призначити виплату є єдиним належним способом відновлення порушеного права ветерана у цій ситуації.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства у справах ветеранів України без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги військовослужбовця було повністю задоволено, — без змін.
Справа №640/18319/20 від 09/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є законність звільнення керівниці Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури з посади та органів прокуратури за вчинення дисциплінарного проступку, що порочить звання прокурора, а також її вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
**Основні аргументи суду:**
Верховний Суд наголосив, що дисциплінарна відповідальність прокурора є самостійним видом відповідальності, тому притягнення до неї на основі відомостей із кримінального провадження є цілком законним і не потребує обов’язкової наявності вироку суду. Судді підтвердили, що кадрова комісія правомірно отримала та оцінила матеріали досудового розслідування, оскільки слідчий надав офіційний дозвіл на розголошення цих відомостей. Колегія суддів встановила, що позивачка дійсно вступила у протиправні позаслужбові стосунки з підозрюваним у кримінальному провадженні, де вона була процесуальним керівником, обговорюючи з ним зміну кваліфікації злочину за грошову винагороду. Така поведінка прокурора грубо порушує Кодекс професійної етики, дискредитує статус представника держави та підриває суспільну довіру до органів прокуратури загалом. Наостанок, суд зазначив, що кадрова комісія діяла в межах своїх дискреційних повноважень, а обране стягнення у вигляді звільнення є абсолютно пропорційним тяжкості вчиненого проступку.
**Рішення суду:**
Верховний Суд повністю задовольнив касаційні скарги прокуратури та кадрової комісії, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив колишній прокурорці у задоволенні її позовних вимог.
Справа №420/34493/24 від 10/06/2026
**Предмет спору:**
Предметом спору у цій справі є правомірність визначення у довідці для перерахунку пенсії звільненого військовослужбовця розміру доплати за науковий ступінь на рівні 5% згідно зі спеціальним військовим законодавством, замість 15%, передбачених законом про вищу освіту.
**Основні аргументи, якими керувався суд:**
Суд зазначив, що норми Закону України «Про вищу освіту» та спеціального військового законодавства регулюють абсолютно різні за своєю правовою природою та суб’єктним складом правовідносини. **** Верховний Суд у складі судової палати раніше відступив від своєї попередньої позиції та констатував, що гарантії цивільного освітнього закону не можуть застосовуватися до військовослужбовців, які проходять службу чи викладають у військових навчальних закладах. Суд підкреслив, що обчислення складових грошового забезпечення для перерахунку військових пенсій має здійснюватися виключно за спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема Постановою КМУ № 704 та Порядком № 260. Згідно з цими профільними актами, доплата за науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) для військових становить саме 5% від посадового окладу. Через це дії відповідача щодо встановлення зазначеного відсотка у довідці є цілком законними, а вимоги позивача про його збільшення до 15% — безпідставними. Також суд відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду, оскільки не знайшов ознак виключної правової проблеми, а лише незгоду позивача з усталеною практикою.
**Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими у цій частині позову було відмовлено, — без змін.
Справа №990/398/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким кандидату на посаду судді було відмовлено у підтвердженні здатності здійснювати правосуддя в апеляційному господарському суді.
Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 21 липня 2025 року було прийняте з порушенням встановленої процедури, а тому підлягає скасуванню як протиправне. Ключовим аспектом відновлення порушених прав позивачки є зобов’язання Комісії повторно розглянути питання щодо її кваліфікаційної здатності, але цього разу виключно у своєму пленарному складі. Такий колегіальний підхід має забезпечити максимальну об’єктивність, неупередженість та всебічність оцінювання кандидатки. Суд також наголосив на необхідності проведення цього повторного розгляду суворо в межах раніше оголошеного конкурсу від 14 вересня 2023 року. Окрім цього, констатувавши неправомірність дій суб’єкта владних повноважень, суд поклав на відповідача обов’язок компенсувати позивачці сплачений нею судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Комісії.
Верховний Суд повністю задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2, скасувавши рішення ВККС та зобов’язавши Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження її здатності здійснювати правосуддя у пленарному складі.
Справа №990/317/25 від 08/06/2026
Предметом цього спору є законність рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо затвердження незадовільних результатів практичного завдання кандидата на посаду судді апеляційного суду, що призвело до його відсіву з конкурсу.
Суд наголосив, що будь-яке рішення державного органу, особливо у сфері суддівського кар’єрного відбору, має бути чітко вмотивованим, а не містити лише сухі цифри чи середні арифметичні бали. У цій справі ВККС не надала жодних пояснень чи рецензій, які б розкривали суть помилок кандидата та логіку виставлення йому низької оцінки за друге практичне завдання. Через таку повну відсутність обґрунтування та деталізації за критеріями оцінювання неможливо перевірити, чи діяла екзаменаційна комісія об’єктивно та послідовно. Суд підкреслив, що хоча він і не може переоцінювати роботу замість комісії, він зобов’язаний контролювати дотримання процедури та принципу належного врядування для запобігання свавіллю. Крім того, суд зазначив, що повторна перевірка вже розкодованої роботи іншим складом екзаменаторів неможлива, оскільки це грубо порушило б ключовий принцип анонімності іспиту.
У підсумку суд частково задовольнив позов, скасувавши рішення ВККС у частині затвердження негативних результатів практичного завдання та припинення участі кандидата в конкурсі, проте відмовив у вимозі зобов’язати комісію провести повторне оцінювання цієї ж роботи.
Справа №500/6648/23 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність звільнення майора поліції зі служби за прогул та його вимога про поновлення на посаді інспектора патрульної поліції із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд виходив з того, що факт грубого порушення службової дисципліни, а саме відсутність поліцейського на роботі протягом усього дня без поважних причин, є повністю доведеним. Аргументи позивача про раптове погіршення здоров’я були спростовані, оскільки він звернувся до лікарні лише пізно ввечері, а вдень відмовився пройти огляд на стан сп’яніння. Крім того, суд врахував систематичний характер порушень з боку позивача, якого раніше 15 разів притягували до дисциплінарної відповідальності, зокрема за зловживання алкоголем, та навіть включали до групи психологічної підтримки. Колегія суддів роз’яснила, що норми Дисциплінарного статуту в період воєнного стану не зобов’язують керівництво застосовувати стягнення виключно послідовно від найм’якшого до найсуворішого, а дозволяють обирати пропорційну міру покарання за конкретний проступок. Таким чином, Верховний Суд погодився, що звільнення за такий дискредитуючий проступок є цілком співмірним заходом, який відповідає попередній поведінці працівника та його ставленню до служби.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу колишнього поліцейського без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в поновленні на службі — без змін.
Справа №916/1542/24 від 15/04/2026
Предметом цього спору є витребування на користь держави в особі Міністерства освіти і науки України та Фонду державного майна України будівлі православного храму в Одесі, яка була зведена на базі приміщень навчального корпусу державного коледжу та зареєстрована як власність Одеської Єпархії УПЦ.
Верховний Суд наголосив, що володіння нерухомим майном підтверджується фактом державної реєстрації права власності на нього, а тому початок перебігу позовної давності за позовом про витребування майна безпосередньо пов’язаний саме з моментом такої реєстрації, а не з фактичним користуванням будівлею. Суд зазначив, що апеляційний суд помилково вирахував початок позовної давності з 2012 року, коли відбувалося листування щодо можливого вилучення земельної ділянки, проігнорувавши той факт, що державна реєстрація права власності за відповідачем відбулася лише у серпні 2018 року. Крім того, колегія суддів звернула увагу на необхідність врахування особливих правил обчислення та зупинення строків позовної давності в умовах дії воєнного стану в Україні. Суд констатував, що апеляційна інстанція не навела жодних правових обґрунтувань, які б дозволяли пов’язувати виникнення права на витребування майна з фактичним, а не «книжковим» заволодінням нерухомістю. Через це висновки судів попередніх інстанцій про пропуск прокурором строку звернення до суду є передчасними та необґрунтованими. Оскільки встановлення фактичних обставин справи та оцінка доказів виходить за межі повноважень касаційної інстанції, виявлені порушення процесуального права унеможливили ухвалення остаточного рішення на цій стадії.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд для належного з’ясування обставин щодо позовної давності.
Справа №904/3199/24 (904/3156/24) від 27/05/2026
Предметом цього спору є вимоги іноземної компанії про витребування на її користь 100% частки у статутному капіталі українського товариства з обмеженою відповідальністю, якою, за твердженням позивача, відповідач незаконно заволодів за підробленою довіреністю, а також вимоги третьої особи про визнання договору купівлі-продажу цієї частки недійсним.
Головним аргументом Верховного Суду стало те, що рішення у справі було прийнято неповноважним складом суду через порушення правил підсудності. Суд звернув увагу, що цей корпоративний спір було передано для розгляду в межах справи про банкрутство товариства, проте ухвалу про таку передачу згодом скасував апеляційний суд. Спираючись на усталену практику Великої Палати, колегія суддів наголосила, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Таким чином, розгляд справи в межах процедури банкрутства за відсутності чинного процесуального рішення про її передачу відбувся неповноважним судом, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. Через це серйозне процесуальне порушення Верховний Суд визнав висновки нижчих судів передчасними та навіть не надавав оцінки іншим доказам і доводам сторін по суті спору.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду за встановленою підсудністю.
Справа №320/15211/23 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Антимонопольного комітету України, яким замовника — ПрАТ «АК «Київводоканал» — було зобов’язано скасувати рішення про визначення переможця тендеру на закупівлю автомобільних шин через невідповідність його пропозиції вимогам тендерної документації.
Щодо аргументів, якими керувався суд, то тут ситуація є досить показовою для сфери публічних закупівель. Верховний Суд погодився, що помилка переможця у кількості позицій товару в ціновій пропозиції була суто технічною (механічним задвоєнням рядків), яка не змінила загальну вартість тендеру, а тому є формальною і не могла бути самостійною підставою для дискваліфікації. Водночас суд наголосив, що тендерна документація чітко й безальтернативно вимагала надання документів про якість товару, виданих виключно виробником або відповідним уповноваженим органом. Переможець торгів надав лише власні декларації відповідності як постачальника та сертифікати дилерства, проте не надав належних документів безпосередньо від виробника чи органу оцінки відповідності. Суд підкреслив, що наявність статусу офіційного дилера та надання комерційних гарантій не прирівнює учасника до виробника і не доводить його залученість у контроль якості продукції. Оскільки умови тендеру не передбачали альтернативних суб’єктів видачі документів про якість, замовник мав обов’язок відхилити таку пропозицію як таку, що не відповідає технічній специфікації. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Антимонопольного комітету про зобов’язання скасувати результати тендеру було цілком обґрунтованим та законним.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, скасував рішення судів попередніх інстанцій та повністю відмовив у задоволенні позову «Київводоканалу».
Справа №240/20245/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимоги прокурора в інтересах держави визнати протиправними та скасувати державну реєстрацію робіт із геологічного вивчення надр, протокол Державної комісії по запасах корисних копалин, наказ Держгеонадр та виданий на їхній підставі спеціальний дозвіл ТОВ «УкрГеоРесурс» на видобування корисних копалин.
Головним питанням у цій справі стало дотримання прокурором тримісячного строку звернення до суду, який суди попередніх інстанцій визнали пропущеним без поважних причин. Суд відхилив аргументи прокурора про те, що про порушення стало відомо лише у травні 2025 року після отримання документів від Держгеонадр, оскільки оскаржувані рішення та дозволи перебували у відкритому публічному доступі ще з моменту їх прийняття у 2015, 2017 та 2021 роках. Крім того, колегія суддів звернула увагу, що прокурори мали знати про можливі порушення щонайменше з квітня 2023 року, коли було розпочато відповідне кримінальне провадження. Суд також наголосив, що рішення РНБО від 2021 року зобов’язувало органи прокуратури своєчасно та активно реагувати на порушення у сфері надрокористування, проте прокурор тривалий час демонстрував пасивну поведінку. Направлення запитів та збір додаткових матеріалів лише у 2025 році, на думку суду, є власною ініціативою позивача, яка не зупиняє і не перериває перебіг встановлених законом процесуальних строків. Таким чином, позивач не довів наявності об’єктивно непереборних обставин, які б заважали йому звернутися до суду вчасно, а безпідставне поновлення строків порушило б принцип правової визначеності.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Житомирської обласної прокуратури без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №820/6031/17 від 09/06/2026
**1. Предмет спору:**
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень, якими підприємству нараховано пеню за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штраф за порушення порядку декларування валютних цінностей.
**2. Основні аргументи суду:**
Стосовно нарахування пені за затримку валютної виручки, суд дійшов висновку, що сам лише факт ведення претензійної роботи з іноземним контрагентом не звільняє підприємство від відповідальності. Для зупинення граничних строків розрахунків закон вимагає звернення до суду чи арбітражу з позовом про стягнення боргу або отримання відповідного висновку профільного міністерства, чого позивач не зробив. Суд також відхилив аргументи про застосування річного строку для накладення адміністративно-господарських санкцій, зазначивши, що до валютної пені застосовується строк давності у 1095 днів згідно з Податковим кодексом України. Водночас, аналізуючи штраф за недекларування валютних цінностей, Верховний Суд наголосив, що податкові органи взагалі не мають повноважень застосовувати фінансові санкції на підставі Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Суд підтвердив усталену практику, відповідно до якої право накладати такі штрафи належить виключно Національному банку України та підпорядкованим йому установам.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємства, скасувавши штраф за недекларування валютних цінностей через відсутність повноважень у податківців, але залишив у силі нарахування пені за несвоєчасне повернення валютної виручки.
Справа №904/3426/24 від 27/05/2026
Предметом цього спору є правомірність та обґрунтованість визнання судами попередніх інстанцій грошових вимог податкового органу до боржника на суму понад 1,7 мільйона гривень у справі про банкрутство, які оскаржував інший конкурсний кредитор через неврахування судами рішення адміністративного суду про реєстрацію податкової декларації із від’ємним значенням ПДВ.
Верховний Суд наголосив, що у справах про банкрутство діє підвищений стандарт доказування, який вимагає від судів детальної та всебічної перевірки підстав виникнення, характеру та розміру заборгованості, а не формального підходу до вимог кредиторів. Судді підкреслили, що визнання необґрунтованих вимог безпосередньо впливає на права інших кредиторів та створює ризик легалізації фіктивного боргу. Касаційна інстанція звернула увагу, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили вплив рішення адміністративного суду, яким податківців зобов’язали зареєструвати декларацію боржника за січень 2022 року. Це судове рішення сформувало від’ємне значення з ПДВ у розмірі понад 811 тисяч гривень, яке відобразилося в інтегрованій картці як переплата і мало безпосередньо вплинути на зменшення заявленого податкового боргу. Проте суди першої та апеляційної інстанцій обмежилися лише технічними відомостями інтегрованої картки платника і не з’ясували, чи існували законні підстави для неврахування цієї суми у наступних звітних періодах боржника. Через таке неповне дослідження доказів та ігнорування правил доказування висновки судів про повний розмір боргу виявилися передчасними.
У підсумку Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок “Новаагро”, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог податкової та направив цю частину справи на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Справа №910/13545/21 від 08/06/2026
Предметом цього судового спору є стягнення та розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у межах справи про зобов’язання демонтувати домофонне обладнання.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про поважність причин для поновлення відповідачу строку на подання заяви про додаткове рішення, оскільки первинно всі докази витрат були надані вчасно — протягом п’яти днів після вирішення спору по суті. Суд відхилив доводи позивача про відсутність у представника відповідача статусу адвоката через брак відомостей у Єдиному реєстрі адвокатів України, зазначивши, що визначальним є наявність чинного свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Колегія суддів підтвердила, що хоча витрати відповідача у розмірі 29 500 гривень були підтверджені документально, суд має право оцінювати їхню необхідність та співмірність незалежно від домовленостей між адвокатом та клієнтом. Суд визнав обґрунтованим зменшення суми компенсації до 10 000 гривень, оскільки апеляційна інстанція належним чином врахувала критерії реальності, розумності, складності справи та обсягу виконаної роботи. Також Верховний Суд вказав, що посилання скаржників на інші прецеденти є безпідставними, адже фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від цієї справи. Наостанок, суд наголосив, що незгода сторін із сумою стягнутих витрат або з оцінкою доказів не свідчить про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Верховний Суд залишив касаційні скарги обох товариств без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду про часткове стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень — без змін.
Справа №990/596/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким кандидата на посаду судді апеляційного суду було визнано таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя через невідповідність критеріям соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики.
Керуючись законом, Верховний Суд наголосив, що оцінювання кандидатів є виключною дискрецією Комісії, у яку суд не має права втручатися за відсутності процедурних порушень чи свавілля. Досліджуючи критерій соціальної компетентності, суд погодився з висновками Комісії, оскільки кандидат не зміг надати послідовних та переконливих аргументів щодо своєї мотивації, зокрема не пояснив логічно зв’язок між добровільним звільненням з посади судді у минулому та бажанням повернутися зараз. У питанні доброчесності суд визнав обґрунтованими сумніви щодо кандидата, які виникли через системне затягування ним строків розгляду справ у минулому та ухвалення рішення на користь своєї колеги всупереч чітким процесуальним нормам. Крім того, суд врахував непослідовність пояснень позивача щодо отримання коштовного подарунка у криптовалюті від матері, яка, як з’ясувалося, насправді не мала криптогаманця і не здійснювала транзакцій. Оскільки кандидат не надав жодних нових переконливих доказів для спростування цих фактів, а сама процедура співбесіди відбулася з повним дотриманням його прав, суд визнав рішення Комісії цілком обґрунтованим та законним.
У підсумку Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог кандидата, залишивши рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в силі.
Справа №990/398/25 від 10/06/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким кандидатку на посаду судді апеляційного господарського суду визнали такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя через сумніви в її доброчесності та професійній етиці.
Суд зазначив, що рішення Комісії про зниження балів кандидатки за критеріями доброчесності є необґрунтованим, оскільки воно базується на суб’єктивних припущеннях, а не на об’єктивних і підтверджених фактах. Зокрема, звинувачення щодо непрозорості придбання автомобіля її матір’ю стосувалися дій третіх осіб, а Комісія не спростувала пояснень кандидатки про те, що вона не мала жодного відношення до цієї угоди та не користувалася цим майном. Також суд дійшов висновку, що використання адреси квартири свекра виключно для державної реєстрації адвокатського бюро не свідчить про фактичне користування цим житлом самою кандидаткою, а отже, не створювало обов’язку декларування цієї нерухомості. Щодо помилки в декларації родинних зв’язків, де не було вказано чоловіка-прокурора, суд визнав це технічною опискою, оскільки в усіх наступних деклараціях ці відомості були відображені, що виключає умисел на приховування. Комісія повністю проігнорувала детальні пояснення кандидатки та не оцінила істотність чи неістотність виявлених помилок, як того вимагають її власні регламентні документи та Єдині показники доброчесності. Таким чином, оскаржуване рішення ВККС не містило належного мотивування та детального аналізу, чому саме аргументи кандидатки були відхилені, що свідчить про його протиправність.
Верховний Суд повністю задовольнив позовні вимоги, скасувавши рішення Комісії та зобов’язавши її повторно розглянути питання щодо відповідності кандидатки у пленарному складі.
