СПРАВА ЕБЕРЛІНГА ТА ІНШИХ ПРОТИ УГОРЩИНИ
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі Еберлінга та інших проти Угорщини:
1. **Суть рішення:** Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Угорщина порушила статтю 3 Конвенції про права людини у справах семи заявників, які відбувають довічне ув’язнення без можливості умовно-дострокового звільнення. Суд встановив, що угорська правова база, яка передбачає обов’язкову процедуру помилування лише після 40 років ув’язнення, не забезпечує реальної перспективи звільнення і, отже, є нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням. Це рішення підкреслює принцип, згідно з яким довічні вироки повинні бути de facto скорочуваними, пропонуючи можливість перегляду та потенційного звільнення на основі реабілітації та інших факторів. Суд відхилив аргумент Уряду про те, що індивідуальна процедура помилування перед Президентом Республіки може зробити довічне ув’язнення скорочуваним.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає фокус справи на довічному ув’язненні без права на умовно-дострокове звільнення та заяві заявників про нелюдське і таке, що принижує гідність, покарання.
* **Факти:** Деталізує індивідуальні справи семи заявників, включаючи їхні засудження за тяжкі злочини, такі як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, та конкретні статті Кримінального кодексу Угорщини, за якими вони були засуджені. Зазначається, що жоден із заявників не подавав конституційну скаргу на остаточні судові рішення.
* **Відповідна правова база та практика:** Підсумовує відповідні угорські закони, включаючи Основний закон, старий і новий Кримінальні кодекси та Закон про виконання покарань, особливо зосереджуючись на положеннях, що стосуються ув’язнення, умовно-дострокового звільнення та обов’язкової процедури помилування. Також посилається на відповідну судову практику Kúria (Верховного суду Угорщини) та відповідне європейське, міжнародне та порівняльне право.
* **Право:**
* **Об’єднання заяв:** Суд вирішив розглядати заяви спільно через їхню подібну тематику.
* **Заявлене порушення статті 3:** Розглядає питання прийнятності та суті заяви заявників про те, що їхні довічні вироки порушують статтю 3 Конвенції.
* **Прийнятність:** Суд відхилив заперечення Уряду щодо невичерпання внутрішніх засобів захисту, зазначивши, що конституційна скарга не була б ефективним засобом захисту за цих обставин.
* **Суть:** Суд підтвердив свою усталену судову практику щодо необхідності de facto скорочення довічних вироків. Він встановив, що обов’язкова процедура помилування після 40 років, у поєднанні з недостатніми процесуальними гарантіями, не забезпечує скорочуваності.
* **Застосування статті 41:** Розглядає питання справедливої сатисфакції, при цьому заявники вимагають відшкодування збитків та витрат.
* **Збитки:** Суд вважав, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку завдану моральну шкоду, і відповідно не призначив заявникам жодної компенсації за цим пунктом.
* **Витрати:** Суд присудив кожному заявнику 250 євро у відшкодування понесених ними витрат, а також будь-який податок, яким вони можуть обкладатися.
* **Окрема думка:** Суддя Пізані висловив незгоду з більшістю, стверджуючи, що Суд повинен зосередитися на конкретних обставинах кожної справи і що 40-річний період для перегляду не обов’язково є порушенням статті 3.
3. **Основні положення для використання:**
* **De Facto Скорочуваність:** Ключовий принцип полягає в тому, що довічні вироки повинні пропонувати реальну перспективу звільнення, вимагаючи механізму перегляду, який враховує реабілітацію та інші відповідні фактори.
* **40-річний ліміт:** Рішення підкреслює точку зору ЄСПЛ, що обов’язкова процедура помилування лише після 40 років ув’язнення, як правило, є недостатньою для забезпечення de facto скорочуваності.
* **Індивідуальна оцінка:** Хоча рішення зосереджується на угорській правовій базі, окрема думка підкреслює важливість врахування індивідуальних обставин кожного ув’язненого.
* **Статус жертви:** Суд визнає статус жертви ув’язнених, засуджених до довічного ув’язнення, з початку рішення, яке ґрунтується на відсутності будь-якої надії коли-небудь вийти з в’язниці.
Це рішення підкреслює важливість збалансування покарання з можливістю реабілітації та реінтеграції, навіть для тих, хто відбуває найсуворіші покарання.
