СПРАВА “ЧЕКІЧ ПРОТИ СЕРБІЇ”
Ось розбір рішення ЄСПЛ у справі “Чекіч проти Сербії”:
1. **Суть рішення:** Європейський суд з прав людини не встановив порушення статті 3 Конвенції у справі пана Чекіча, сербського в’язня, який стверджував, що захворів на туберкульоз через неналежні умови тримання під вартою та недостатнє медичне лікування. Суд не був переконаний, що пан Чекіч захворів на туберкульоз, перебуваючи у в’язниці, а також, що недоліки з боку держави створили доведений ризик інфікування. Хоча були недоліки в профілактичних заходах, медична допомога була своєчасною та ефективною, як тільки виникла підозра на туберкульоз. Суд також встановив, що матеріальні умови його утримання під вартою не досягли порогу нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Нарешті, Суд визначив, що недоліки у внутрішньому цивільному провадженні не завадили судам розглянути суть тверджень пана Чекіча.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Коротко викладає суть справи, зосереджуючись на умовах утримання під вартою у виправній установі Сремська-Мітровіца та туберкульозі заявника.
* **Факти:** Детально описує тюремний термін пана Чекіча, умови тримання під вартою (включаючи одиночне ув’язнення та посилений нагляд), історію хвороби та провадження у внутрішніх судах, до яких він звертався.
* **Відповідна правова база та практика:** Надає контекст із сербськими законами, що стосуються позбавлення волі, охорони здоров’я та цивільного процесу, а також звіти таких організацій, як КПП та Гельсінський комітет з прав людини.
* **Право:** Цей розділ містить правове обґрунтування.
* **Імовірне порушення статті 3:** Розглядає скарги заявника за статтею 3 Конвенції, зосереджуючись на неналежних умовах утримання під вартою та інфікуванні туберкульозом.
* **Скарги щодо неналежних умов тримання під вартою:** Розглядає твердження заявника щодо умов його одиночного ув’язнення та посиленого нагляду.
* **Скарги щодо туберкульозу:** Розглядає твердження заявника про те, що він захворів на туберкульоз, перебуваючи у в’язниці, через умови його тримання під вартою, і що він не отримав належного медичного лікування.
* **Прийнятність:** Оцінює, чи вичерпав заявник внутрішні засоби захисту та чи є скарги прийнятними відповідно до Конвенції.
* **Суть справи:** Оцінює суть тверджень заявника, враховуючи подання сторін, відповідні принципи та конкретні факти справи.
* **З цих підстав Суд:** Формально оголошує скаргу щодо туберкульозу прийнятною, але не встановлює порушення статті 3.
3. **Основні положення для використання:**
* **Тягар доказування:** Рішення підтверджує, що як тільки заявник надає правдоподібну розповідь про принизливі умови тримання під вартою, тягар перекладається на уряд, який повинен надати детальну інформацію, що спростовує ці твердження.
* **Позитивні зобов’язання щодо охорони здоров’я:** Суд підкреслює зобов’язання держави захищати фізичне благополуччя в’язнів, надаючи необхідну медичну допомогу. Однак він уточнює, що це зобов’язання щодо засобів, а не щодо результату, що вимагає належної старанності в наданні допомоги.
* **Профілактичні заходи щодо інфекційних захворювань:** Рішення підкреслює позитивне зобов’язання держави впроваджувати ефективні методи запобігання та виявлення інфекційних захворювань у в’язницях, включаючи ранній скринінг затриманих.
* **Оцінка профілактичних заходів:** Суд уточнює, що профілактичні заходи повинні оцінюватися у світлі конкретного ризику та контексту тримання під вартою, враховуючи такі фактори, як поширеність захворювання та наявність ресурсів.
* **Процесуальне зобов’язання:** Рішення підкреслює процесуальне зобов’язання внутрішніх органів влади розслідувати обставини, за яких у в’язниці були підхоплені інфекційні захворювання.
Сподіваюся, це допоможе!
СПРАВА ІСМАЇЛОВОЇ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі Ісмаїлової проти Азербайджану:
**Суть рішення**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Азербайджан винним у порушенні статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на свободу пересування. Справа стосувалася заборони на виїзд, накладеної на Хадіджу Ісмаїлову, відому азербайджанську журналістку, після її умовного звільнення з в’язниці. Суд постановив, що національні суди Азербайджану не змогли належним чином обґрунтувати заборону на виїзд або врахувати конкретні причини, з яких Ісмаїловій потрібно було виїхати за кордон, таким чином не досягнувши справедливого балансу між суспільними інтересами та її правом на свободу пересування. ЄСПЛ підкреслив, що попередній кримінальний вирок сам по собі не виправдовує обмеження права особи покидати свою країну. Суд також відхилив заперечення Уряду щодо прийнятності заяви № 44031/17.
**Структура та основні положення**
* **Предмет справи:** Рішення починається з викладу основного питання: заборони на виїзд, накладеної на Ісмаїлову після її умовного звільнення. У ньому детально описано її первинний вирок, подальші апеляції та рішення національних судів підтримати заборону на виїзд.
* **Скарги заявниці:** У ньому узагальнено скарги Ісмаїлової, які включають порушення її права на виїзд з країни (стаття 2 Протоколу № 4), відсутність ефективного засобу правового захисту (стаття 13) та порушення її прав на приватне та сімейне життя та свободу вираження поглядів (статті 8 та 10), а також твердження про те, що її права були обмежені з неналежною метою (стаття 18).
* **Заперечення Уряду:** Суд розглядає та відхиляє заперечення уряду Азербайджану про те, що одна із заяв Ісмаїлової була подана з порушенням шестимісячного строку.
* **Порушення статті 2 Протоколу № 4:** Суд аналізує заборону на виїзд відповідно до статті 2 Протоколу № 4, визнаючи, що вона становить втручання в право Ісмаїлової на свободу пересування. Він робить висновок, що заборона не була “необхідною в демократичному суспільстві”, оскільки національні суди не змогли належним чином оцінити її пропорційність або надати адекватне обґрунтування.
* **Решта скарг:** Суд зазначає, що не потрібно приймати окреме рішення щодо прийнятності та суті решти скарг, враховуючи його висновок щодо статті 2 Протоколу № 4 та його попередні висновки в іншій справі за участю Ісмаїлової.
* **Застосування статті 41:** Суд розглядає вимоги Ісмаїлової про відшкодування збитків та витрат. Він присуджує їй 10 000 євро за матеріальну та нематеріальну шкоду та 2 000 євро за витрати та видатки.
**Ключові положення для використання**
* **Пропорційність заборон на виїзд:** Рішення підкреслює важливість пропорційності при накладенні заборон на виїзд, особливо на осіб з умовними вироками. Національні суди повинні надавати конкретні обґрунтування таких обмежень, враховуючи індивідуальні обставини особи та причини необхідності виїзду.
* **Індивідуальна оцінка:** Жорстке, автоматичне накладення заборони на виїзд без урахування індивідуальних обставин є неприпустимим відповідно до Конвенції. Суди повинні щиро розглядати причини, висунуті особою, та оцінювати, чи є обмеження пропорційним заходом.
* **Тягар обґрунтування:** Рішення підкреслює, що держава несе тягар обґрунтування будь-якого втручання в право особи на свободу пересування. Це обґрунтування має ґрунтуватися на законних цілях і бути “необхідним у демократичному суспільстві”.
СПРАВА ОМАРОВ ПРОТИ ГРУЗІЇ
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини у справі “Омаров проти Грузії”:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Грузію винною у порушенні статті 6 § 1 (право на справедливий суд протягом розумного строку) та статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції. Справа стосувалася надмірної тривалості цивільного провадження, ініційованого паном Омаровим проти його колишнього роботодавця, та відсутності ефективного засобу юридичного захисту для прискорення цього провадження. Суд встановив, що восьмирічна тривалість провадження була необґрунтовано тривалою, особливо відзначивши період бездіяльності у Верховному Суді. Крім того, Суд підтвердив свої попередні висновки про те, що Грузія не має ефективного внутрішнього засобу юридичного захисту для подання скарг щодо тривалості провадження.
2. **Структура та основні положення:**
* **Предмет справи:** У цьому розділі викладено скарги заявника щодо тривалості трудового спору та відсутності ефективного засобу юридичного захисту.
* **Оцінка Суду:**
* **Стаття 6 § 1 та стаття 13:** У цьому розділі розглядаються передбачувані порушення, вивчаються заперечення Уряду щодо значної шкоди, належної обачності та можливого зловживання правом на подання заяви заявником. Суд відхиляє ці заперечення, оголошує заяву прийнятною та переходить до оцінки суті скарг.
* Він посилається на встановлені принципи щодо тривалості провадження та підкреслює важливість оперативного розгляду справ про поновлення на роботі.
* Суд визнає певні фактори, що сприяли затримці, але в кінцевому підсумку робить висновок, що тривалість провадження була надмірною, що призвело до порушення статті 6 § 1.
* Суд підтверджує свої попередні висновки про те, що засіб юридичного захисту, на який посилався Уряд, не був ефективним, що призвело до порушення статті 13.
* **Застосування статті 41:** У цьому розділі розглядаються вимоги заявника щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також витрат і зборів. Суд відхиляє вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, але присуджує заявнику 1100 євро за відшкодування моральної шкоди та 2400 євро за витрати та збори.
* **Резолютивна частина:** Суд оголошує заяву прийнятною, встановлює, що було порушення статті 6 § 1 та статті 13 Конвенції, визначає суми, які мають бути виплачені заявнику, та відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
3. **Основні положення для використання:**
* **Тривалість провадження:** Рішення підкреслює принцип, згідно з яким цивільне провадження, особливо те, що стосується поновлення на роботі, має здійснюватися оперативно. Необґрунтовані затримки, особливо ті, що спричинені бездіяльністю в судах, можуть призвести до порушення статті 6 § 1.
* **Ефективний засіб юридичного захисту:** Рішення підкреслює важливість наявності ефективного внутрішнього засобу юридичного захисту для подання скарг щодо тривалості провадження. Відсутність такого засобу юридичного захисту становить порушення статті 13.
* **Значна шкода:** Суд роз’яснює, що навіть якщо позивач зрештою досягає успіху у своїй вимозі, значна затримка в отриманні присудження все ще може становити значну шкоду, що дозволяє Суду розглянути справу.
* **Зловживання правом на подання заяви:** Суд надає вказівки щодо того, що становить зловживання правом на подання заяви, підкреслюючи, що заявник повинен був мати намір ввести Суд в оману.
СПРАВА «СМАРАНДА ТА ІНШІ ПРОТИ РУМУНІЇ»
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі «Смаранда та інші проти Румунії», що стосується відсутності ефективного розслідування смертей родичів заявників під час подій у грудні 1989 року в Решиці, Румунія. Суд встановив порушення статті 2 Європейської конвенції з прав людини (право на життя) через надмірну тривалість і процесуальні недоліки кримінального розслідування. Заявники, які є близькими родичами осіб, убитих вогнем під час падіння комуністичного режиму, скаржилися на неефективність розслідування та його неспроможність покарати винних. Уряд Румунії стверджував, що заявники не мають статусу потерпілих, оскільки безпосередні виконавці вже були засуджені та отримали компенсацію. Однак ЄСПЛ відхилив це заперечення, наголосивши на триваючому основному кримінальному розслідуванні щодо можливих злочинів проти людяності та на тому, що заявники так і не отримали присуджену компенсацію.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з предмету справи, деталізуючи факти та скарги заявників відповідно до статей 2 та 6 § 1 Конвенції. Потім воно оцінює справу, об’єднуючи заяви через їхню схожу тематику. Суд розглядає передбачуване порушення статті 2, включаючи попередні заперечення уряду щодо статусу потерпілого, які зрештою відхиляються. ЄСПЛ визнає скарги прийнятними та повторює загальні принципи, що стосуються ефективних розслідувань насильницьких смертей, визнаючи, що розслідування в цій справі було недостатнім. Відповідно, Суд постановляє, що було порушення статті 2. Нарешті, рішення розглядає статтю 6 § 1, роблячи висновок, що немає необхідності її розглядати, враховуючи висновок за статтею 2, і застосовує статтю 41, присуджуючи заявникам компенсацію за нематеріальну шкоду та судові витрати. Це рішення ґрунтується на попередніх рішеннях, таких як Association “21 December 1989” and Others v. Romania, посилаючись на подібні процесуальні недоліки в розслідуваннях подій грудня 1989 року.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження зобов’язання держави проводити ретельні та оперативні розслідування смертей, що сталися внаслідок застосування сили, особливо в контексті масштабних подій за участю державних агентів. Суд наголошує, що розслідування повинні враховувати не лише дії безпосередніх виконавців, але й ширші обставини, включаючи планування та контроль операцій. Це рішення також роз’яснює, що присудження компенсації за збитки, що випливають безпосередньо зі смерті родича, автоматично не скасовує статус потерпілого у зв’язку з окремим, поточним розслідуванням щодо потенційної відповідальності держави за події, що призвели до смерті.
СПРАВА SOCIETATEA MUZEULUI ARDELEAN ТА ІНШІ ПРОТИ РУМУНІЇ
Ось розклад рішення у справі Societatea Muzeului Ardelean та інші проти Румунії:
1. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Румунія порушила статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справах, що стосуються нездатності заявників повернути у володіння майно, яке було незаконно націоналізовано за колишнього комуністичного режиму і згодом продано державою третім особам, або отримати за нього компенсацію. Суд встановив, що заявники отримали остаточні судові рішення, які визнають їхні майнові права, але вони не змогли повернути своє майно або отримати компенсацію. Ця нездатність в поєднанні з відсутністю компенсації поклала на заявників непропорційний тягар, порушуючи їхнє право на мирне володіння своїм майном. Суд зобов’язав Румунію повернути майно або, у разі неможливості, виплатити заявникам суми в рахунок матеріальної та моральної шкоди.
2. Рішення починається з викладу предмету справи, який стосується нездатності заявників повернути майно, націоналізоване під час комуністичного режиму. Далі розглядається об’єднання заяв у зв’язку з їхнім подібним предметом і роз’яснюється правовий статус спадкоємців на продовження розгляду заяв померлих заявників. Основна частина рішення зосереджена на ймовірному порушенні статті 1 Протоколу № 1, розглядаючи прийнятність скарг, зокрема аргумент уряду щодо невикористання внутрішніх засобів правового захисту. Потім Суд оцінює суть справи, визнаючи порушення статті 1 Протоколу № 1. Нарешті, рішення розглядає застосування статті 41, що стосується матеріальної та моральної шкоди, а також витрат і видатків, і встановлює засоби правового захисту, які має надати держава-відповідач.
3. Найважливішими положеннями цього рішення є положення, що стосуються порушення статті 1 Протоколу № 1 та засобів правового захисту, які мають бути надані. Суд чітко заявляє, що неможливість повернути у володіння незаконно націоналізоване майно, незважаючи на судові рішення, які визнають майнові права, є позбавленням майна. Крім того, Суд підкреслює, що відсутність компенсації за це позбавлення покладає на заявників непропорційний і надмірний тягар, порушуючи їхнє право на мирне володіння майном. Рішення також визначає конкретні заходи, які має вжити Румунія, включаючи повернення майна або, у разі неможливості, виплату компенсації за матеріальну та моральну шкоду.
