СПРАВА МАММАДОВА ТА МАММАДОВ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі Маммадова та Маммадов проти Азербайджану:
1. **Суть рішення:**
ЄСПЛ встановив, що Азербайджан порушив статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Європейської конвенції з прав людини. Справа стосувалася знесення квартири заявників, яка, за твердженням влади, перебувала в аварійному стані. Суд постановив, що знесення не мало належної правової основи відповідно до азербайджанського законодавства, оскільки національні суди не змогли встановити жодного конкретного правового положення, яке б дозволяло знесення приватної власності за таких обставин. Суд підкреслив, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном має бути законним і ґрунтуватися на чітких, доступних і передбачуваних правових положеннях. У результаті заявникам було присуджено компенсацію за матеріальну та моральну шкоду, а також відшкодування витрат і зборів.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає предмет заяви – знесення квартири заявників.
* **Факти:** Детально описує передісторію, включаючи право власності заявників на квартиру, рішення Кабінету Міністрів щодо соціально-економічного розвитку в Баку та розпорядження Виконавчої влади Сабаїльського району (ВВСР) про знесення. Він окреслює три набори внутрішніх проваджень, ініційованих заявниками для оскарження знесення та отримання компенсації.
* **Відповідна правова база:** Цитуються відповідні статті Конституції Азербайджану, законів про експропріацію та компенсацію, Цивільного кодексу, Житлового кодексу, Містобудівного кодексу та Указ Президента.
* **Передбачуване порушення статті 1 Протоколу № 1:** Зосереджується на скарзі заявників про те, що їх незаконно позбавили квартири без компенсації.
* **Прийнятність:** Оголошує скаргу прийнятною, зазначаючи, що квартира є “майном” заявників.
* **Суть справи:** Розглядає, чи було втручання у право заявників на мирне володіння майном і чи було це втручання законним. Суд встановлює, що знесення не мало належної правової основи.
* **Інші передбачувані порушення Конвенції:** Розглядає скарги заявників за статтями 6, 8 і 13 Конвенції, але робить висновок про відсутність необхідності окремого розгляду цих скарг.
* **Застосування статті 41 Конвенції:** Розглядає питання справедливої сатисфакції, включаючи матеріальну та моральну шкоду, а також витрати та збори. Суд присуджує заявникам конкретні суми компенсації.
3. **Основні положення для використання:**
* **Законність втручання:** Рішення підкреслює важливість чіткої та доступної правової основи для будь-якого втручання у право на мирне володіння майном. Держави повинні забезпечити, щоб внутрішнє законодавство передбачало конкретну процедуру примусового відчуження або знесення приватної власності.
* **Роль національних судів:** ЄСПЛ наголосив, що національні суди повинні посилатися на відповідні правові положення, які слугують правовою основою для втручання, про яке йдеться.
* **Компенсація:** Рішення підкреслює право на компенсацію, коли майно вилучається або знищується без законних підстав. Компенсація повинна бути адекватною та відображати ринкову вартість майна.
Дайте мені знати, якщо вам потрібна більш детальна інформація з будь-якого конкретного аспекту рішення.
СПРАВА БАДЕА ПРОТИ РУМУНІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Бадеа проти Румунії, що стосується провадження щодо повернення дитини заявника до Швейцарії, її держави постійного проживання. Румунські суди відмовилися постановити рішення про повернення дитини, посилаючись на винятки з Гаазької конвенції, зокрема на психологічну оцінку дитини, її заяви про жорстоку поведінку батька та висловлене нею бажання залишитися в Румунії. ЄСПЛ встановив, що обґрунтування національних судів було недостатнім, оскільки вони не провели належного вивчення суті доказів або заперечень дитини, таким чином не забезпечивши справедливого процесу прийняття рішень, який би захищав найкращі інтереси дитини. Суд також зазначив, що тривалість провадження не відповідала вимозі оперативності у справах про повернення. Отже, ЄСПЛ постановив, що Румунія порушила статтю 8 Конвенції, яка гарантує право на повагу до сімейного життя.
Рішення починається з викладення фактичних та процесуальних обставин справи, деталізуючи зусилля заявника щодо повернення його дитини до Швейцарії відповідно до Гаазької конвенції. Далі представлені аргументи обох сторін, після чого йде оцінка Суду, яка зосереджується на ймовірному порушенні статті 8 Конвенції. Суд досліджує обґрунтування румунських судів, зокрема окружного суду, і вважає його недостатнім у кількох аспектах. У рішенні наголошується на необхідності ретельного вивчення національними судами доказів і тверджень, представлених у справах, що розглядаються відповідно до Гаазької конвенції, особливо тих, що стосуються потенційного жорстокого поводження або заподіяння шкоди дитині. Суд також розглядає тривалість провадження, вважаючи її надмірною. Нарешті, рішення завершується ухвалою Суду, визнанням заяви прийнятною, встановленням факту порушення статті 8 та присудженням заявнику компенсації за моральну шкоду та витрати. Порівняно з попередніми версіями, значних змін немає, оскільки це остаточне рішення.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що стосуються процесуальних вимог у справах, що розглядаються відповідно до Гаазької конвенції, зокрема щодо вивчення доказів і тверджень, а також необхідності детального обґрунтування національними судами. Важливим є також наголос ЄСПЛ на важливості справедливого процесу прийняття рішень, який захищає найкращі інтереси дитини. Крім того, рішення підкреслює вимогу оперативності у провадженнях щодо повернення та підкреслює, що думка дитини, хоч і важлива, повинна бути ретельно вивчена, а її суть повинна бути врахована судами.
СПРАВА РЕФОРМАТСЬКОЇ ЄПАРХІЇ ТРАНСИЛЬВАНІЇ ПРОТИ РУМУНІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Реформатської єпархії Трансильванії проти Румунії, що стосується неможливості для заявника повернути у володіння майно в Клуж-Напоці, яке було націоналізоване під час комуністичного режиму та згодом продане третім особам. Суд встановив, що Румунія порушила статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право на мирне володіння майном. ЄСПЛ дійшов висновку, що заявника було позбавлено майна без належної компенсації, що поклало на нього непромірний тягар. Суд зобов’язав Румунію виплатити заявнику конкретні суми відшкодування матеріальної та моральної шкоди, підкресливши, що будь-яка компенсація, вже отримана заявником у рамках внутрішнього провадження, має бути відрахована, щоб запобігти несправедливому збагаченню. Суд оголосив частини заяви неприйнятними, зокрема щодо майна, яке вже було повернуто заявнику, та однієї квартири, проданої до 1989 року.
Рішення починається з викладу предмету справи, зосереджуючись на боротьбі заявника за повернення у володіння свого майна або отримання компенсації. Воно посилається на аналогічні справи проти Румунії для надання контексту. Далі в рішенні детально описуються фактичні та юридичні обставини, включаючи націоналізацію майна за часів комуністичного режиму та подальші вимоги заявника про реституцію через адміністративні та судові канали. Суд оцінює прийнятність заяви, розглядаючи аргументи уряду щодо несумісності та невичерпання внутрішніх засобів правового захисту. Після оголошення частин заяви прийнятними, Суд розглядає суть справи, встановлюючи порушення статті 1 Протоколу № 1. Нарешті, у рішенні розглядається застосування статті 41 Конвенції, що стосується справедливої сатисфакції, та визначаються суми, які Румунія має виплатити заявнику за матеріальну та моральну шкоду.
Основним положенням цього рішення є висновок про те, що Румунія порушила статтю 1 Протоколу № 1 через неможливість для заявника повернути своє майно або отримати адекватну компенсацію за його позбавлення. Важливим є також акцент Суду на обчисленні матеріальної шкоди на основі методології, встановленої в попередній практиці (справа Văleanu та інші), та його розпорядження про відрахування будь-якої вже отриманої компенсації для запобігання несправедливому збагаченню. Це рішення підсилює принцип, згідно з яким держави повинні забезпечувати ефективні засоби правового захисту у випадках позбавлення майна, включаючи виплату справедливої компенсації.
